Основи рослинництва і тваринництва

Морозовитривала, проте терпить від пізніх весняних заморозків і безсніжних зим. Грястиця збірна досить посухостійка рослина. Коренева система добре розвинена і проникає в грунт на глибину до 1 м, тому витримує краще посуху ніж тимофіївка і вівсяниця лучна. На теплих і сухих грунтах її часто висівають в суміші з люцерною та еспарцетом. Не витримує надмірного зволоження і затоплення більше 10-12 днів. Тіньовитривала. Завдяки тому, що грястиця добре росте в затінку, її вважають дуже цінною травою для сівби в садах і парках.

Добре росте на різних типах грунтів від легких до важких і на осушених торфовищах. Але краще вдасться на родючих грунтах. Непридатні піщані.

Тимофіївка лучна. Одна з найбільш поширених верхових трав сінокісно- пасовищного використання. Тимофіївка - пізньостигла культура, хоч навесні розвивається досить швидко. Повного розвитку досягає на другий рік життя, утримується в травостої впродовж п'яти і більше років. Після скошування і випасання добре відростає. При сінокісному використанні дає два укоси, на пасовищі можна випасати 3-4 цикли.

Зелена трава і сіно тимофіївки добре поїдається худобою. У 100 кг трави міститься 21-25 корм. од. залежно від фази скошування. У 100 кг сіна є 49-50 корм. од. і 3-5 кг протеїну. Дає багато листя - 50-65 % від загальної маси. Завдяки високій врожайності (60-100 ц/га сіна) і поживності тимофіївка широко вирощується в суміші з конюшиною червоною.

Тимофіївка лучна - зимостійка рослина, маловибаглива до тепла. Навесні починає відростати при підвищенні середньодобової температури до 5-6 °С. Насіння здатне проростати при 1-2°С. Як морозостійку культуру її вирощують і в північних районах. Тимофіївка вологолюбна рослина, поширена на Поліссі, в Лісостепу, Карпатах переважно на заплавних і низинних, а також суходільних луках з помірним зволоженням. Витримує затоплення весняними водами до 30 днів. Погано переносить посуху і тривале затінення. Росте майже на всіх типах грунтів, але найвищі врожаї дає на глинистих досить вологих грунтах. Добре вдається на осушених торфовищах. На сухих піщаних грунтах її сіяти не слід. Витримує значну кислотність (рН 4,5-5,0), але на кислих грунтах росте дуже погано. Добре реагує на внесення добрив, не вилягає навіть при високих нормах азоту, різко підвищуючи врожай.

Після цвітіння стебла тимофіївки швидко грубіють і кормова цінність її знижується. Так, під час весняного відростання вміст протеїну в зеленій масі становив 15,5 %, у фазі викидання суцвіть - 13,9 %, на початку цвітіння - 9,3 %, а при повному цвітінні - 8,1 %. Запізнення із збиранням призводить до значних втрат поживних речовин. Кращим строком скошування на сіно є період від кінця колосіння - до початку цвітіння.

Стоколос безостий. Цінна верхова кореневищна трава заввишки до 150 см з великою кількістю видовжених густо облистяних (на 30-50 %) вегетативних пагонів. Завдяки цьому його добре поїдають тварини. Навесні відростає рано і дає високий урожай зеленої маси (до 100 ц/га сіна). Її необхідно скосити до фази цвітіння, оскільки пізніше вона грубішає. У100 кг пасовищного корму міститься 29 корм. од. і 3 кг протеїну, у 100 кг сіна 47-52 корм. од. і 3-5,5 кг протеїну. Зазвичай стоколос безостий дає два повноцінних укоси. На пасовищах витримує до п'яти циклів випасання. Стійкий до витоптування худобою. Тривалість продуктивного використання 6-8 - до 10 і більше років. Максимальну врожайність дає на 2-3 рік вегетації.

Має добре розвинену кореневу систему, що досягає глибини 2 м і більше. Цим пояснюється його висока посухостійкість. Він може добре рости і давати високі врожаї сіна в посушливих умовах степової зони при 400 мм опадів за рік. Поряд з цим стійкий до затоплення, лучні форми витримують затоплення повеневими водами до 45 днів, а степові - до 30 днів. Витримує весняний намул до 10 см. Не переносить близького залягання підгрунтових вод.

Стоколос безостий відноситься до зимостійких культур.

Невибагливий до клімату і грунтів. Краще росте на помірно зволожених, родючих, супіщаних та суглинкових грунтах та осушених торфовищах. Висівають його і на легких сухих малородючих, карбонатних, піщаних грунтах. Він швидко витісняє з травостою інші трави. Заболочені і засолені грунти непридатні. На засолених витісняється пирієм повзучим.

Вівсяниця (костриця) лучна. Багаторічний нещільнокущовий верховий злак, 80-120 см заввишки. Відноситься до середньоранніх рослин. Після скошування і спасування краще відростає, ніж тимофіївка лучна. У вологих умовах за сезон формує 2-3 укоси. За отавністю значно переважає тимофіївку. На пасовищах витримує 5-6 циклів випасання за сезон.

У рік сівби росте повільно, повного розвитку досягає на 2-3-й рік життя. У травостої тримається 6-8 і більше років. Прекрасно поїдається тваринами. За вмістом поживних речовин часто переважає тимофіївку і грястицю збірну. В 100 кг трави міститься 26 корм. од., у сіні - 53-55 корм. од. і до 4 кг перетравного протеїну. Використовують для створення культурних пасовищ та сіножатей. Урожайність сіна 50-80 ц/га і більше.

Висівають у складі сумішок із стоколосом безостим, тимофіївкою, грястицею, конюшиною, люцерною, лядвенцем. На пасовищах доцільним є поєднання вівсяниці лучної з конюшиною білою, а на мінеральних грунтах - з конюшиною рожевою (гібридною).

Характеризується доброю зимостійкістю і холодостійкістю. Проте вівсяниця лучна менш морозостійка ніж тимофіївка. Коренева система проникає в грунт дуже глибоко (100-160 см), тому вона добре росте на суходільних луках. Корені засвоюють поживні речовини з важкодоступних форм. Переносить тимчасову нестачу води. Витримує весняні затоплення впродовж 15-20 днів. Розвивається при достатній вологості на різних грунтах, але найбільш придатні для неї середньозв'язні суглинки та осушені, окультурені торфовища. На родючих ділянках і при внесенні більш 90 кг/га д.р. азоту може вилягати.

Вівсяниця (костриця) очеретяна. Відрізняється від костриці лучної вищим ростом (до 150 см). Дає високі врожаї на вологих луках, недостатньо стійка проти літніх посух. Морозовитривала. Цінною біологічною особливістю є здатність відростати до пізньої осені, тому використовується для осіннього випасання худоби. Витримує багаторазове скошування та випасання. У травостої тримається 8 і більше років. До колосіння її охоче поїдають усі види худоби, проте при внесенні азоту в рослинах підвищується вміст алкалоїдів (частіше перолін). Підживлення фосфором і калієм зменшує вміст алкалоїдів. На сіно потрібно скосити перед цвітінням, інакше кормова цінність його зменшується.

Придатна для залуження надмірно зволожених лук, свіжомеліорованих торфовищ. Добре росте на суглинкових грунтах.

Вівсяниця (костриця) червона. Кореневищно-нещільнокущовий напівверховий пасовищний злак. Стебла заввишки до 100см. Досить зимостійка, але слабопо- сухостійка. Добре витримує перезволоження і тимчасове затоплення до 20-30 днів. У рік сівби росте надто повільно, повного розвитку досягає на третій рік життя, в травостої утримується 8-10 років і більше.

За кормовою цінністю та врожайністю поступається найкращим злаковим травам. На пасовищах у травосумішках до колосіння її добре поїдають усі види худоби, але в чистому вигляді у фазі колосіння і цвітіння поїдають погано. На пасовищах добре відростає після 3-4 спасувань. Не боїться витоптування.

Цінною особливістю є невибагливість до грунтів. На супіщаних легких грунтах у травосумішках краще росте, ніж інші трави. Може формувати урожай на цих грунтах без внесення добрив. Позитивно реагує на внесення добрив, але при великій нормі їх поступається місцем іншим травам. Краще росте на супіщаних та легкосуглинкових вологих грунтах та осушених торфовищах.

Її можна вирощувати у суміші з люцерною хмелевидною на легких малородючих грунтах.

Використовують кострицю червону для створення культурних пасовищ, особливо для овець, а також для залуження аеродромів, стадіонів, газонів тощо.

Райграс високий. Верхова нещільнокущова скоростигла рослина заввишки до 170 см. Райграс високий - типова сінокісна трава, добре відростає після скошування. Дає два укоси. Косити на сіно починають на початку цвітіння, оскільки він швидко грубіє і потім погано поїдається тваринами. Зберігається у травостоях 3-5 років. Райграс має добру кормову цінність (у 100 кг сіна міститься 46 корм. од.). Через гіркуватий присмак, що обумовлюється наявністю кумарину, не бажаний у великій кількості у складі травосумішок. Випасання не витримує і тому для пасовищ менш придатний.

Райграс високий має глибоко проникаючу (2-2,5 м) в грунт кореневу систему, тому є посухостійкою культурою. Надмірної вологості, весняного затоплення, кислих і холодних грунтів не витримує. Боїться холодних малосніжних зим і весняних приморозків.

Росте на суходільних та сухих заплавних луках, торфовищах. Кращими для нього є багаті на органіку грунти.

Райграс пасовищний (Пажитниця багаторічна). Це - низовий нещільнокущовий злак заввишки 40-80 см. Це одна з найкращих пасовищних трав, стійка до витоптування. До цвітіння охоче поїдається худобою. Відзначається високою поживністю: 100 кг трави має 21-22 корм. од., сіна - 55 корм. од. Утримується в травостою на сіножатях 3-5 років, на пасовищах 7-10 і більше років. Прекрасно поєднується з конюшиною білою. Повного розвитку досягає на другий-третій рік після сівби.

Коренева система проникає в грунт неглибоко, тому райграс пасовищний краще розвивається у районах з достатньою кількістю опадів, проте не переносить затоплення весняними водами. Не витримує посухи і морозів, особливо у безсніжні зими, чутливий до весняних приморозків. Добре росте на різних типах родючих і некислих грунтів. Малопридатні легкі сухі грунти. Торфовища для райграсу пасовищного непридатні.

Райграс багатоукісний (Пажитниця багатоквіткова) (Ьоііит тиііі/іогит) верховий нещільнокущовий злак заввишки до 100см. Має високу поживність, охоче поїдається тваринами. Швидко відростає після скошування і дає 3-4 укоси за рік. У рік сівби росте швидко і через 1,5-2 місяці після сходів дає повноцінний урожай зеленої маси. На кислих, бідних і дуже вологих торфових грунтах сіяти його не рекомендується.

У суміші з конюшиною червоною дає 70-80 ц/га сіна. Урожайність насіння 5-8 ц/га.

Тонконіг лучний. Один з найцінніших пасовищах багаторічних злаків заввишки 40- 60 см. Після сівби розвивається повільно і повного розвитку досягає на 1-4-й рік і навіть пізніше. У травостої тримається 10 і більше років, заповнює нижній ярус і набагато підвищує врожай та якість сіна. Навесні відростає рано і вже наприкінці травня - на початку червня зацвітає. Дуже стійкий до витоптування легко витримує випасання, отава швидко відростає. Худобою поїдається добре до фази цвітіння. У 100 кг трави міститься 24-25 корм. од., в сіні - 54 корм. од. Найкраще компонується з конюшиною білою при створенні високопродуктивних пасовищ.

Має добре розвинену кореневу систему, яка проникає на глибину до 125 см. До клімату невибагливий, добре витримує суворі зими і пізні приморозки. Досить посухостійкий, тіньовитривалий. Затоплення весняними водами витримує до 30 днів, не відмирає і від надмірного тимчасового поверхневого зволоження.

Добре росте на нейтральних і слабокислих грунтах. Як і всі злакові трави, значно підвищує продуктивність при внесенні азотних добрив. Найбільш придатні для тонконога лучного родючі суглинкові грунти і осушені торфовища. Погано росте на сухих бідних і кислих грунтах.

Тонконіг болотний. Нещільно-кореневищний верховий злак заввишки до 120 см. Розвивається пізно, дає високий врожай під час другого укосу. У травостої утримується понад 10 років. Добре відростає після скошування і випасання. Охоче поїдається всіма видами тварин і після цвітіння. У 100 кг трави міститься 26 корм. од., сіна - 53 корм. од.

Зимостійкий, вимогливий до вологи, добре переносить затоплення до 30 днів. Вимогливий до родючості грунту, росте на кислих грунтах. Перспективний для поширення на вологих торфових грунтах.

Лисохвіст лучний. Коренево-нещільнокущовий, ранньостиглий, гідрофільний, верховий і напівверховий злак заввишки до 80-120 см. У рік сівби розвивається повільно і найбільший урожай дає на третій- четвертий рік. Утримується в травостої 10 і більше років. Навесні дуже рано відростає, за часом цвітіння і достигання - один з найранніших злаків. Кормова цінність лисохвоста висока, має підвищений вміст протеїну, каротину, добру отавність. У 100 кг зеленої маси міститься 23 корм. од., сіна - 48 корм. од. Скошувати потрібно не пізніше початку цвітіння, бо стебла швидко грубіють. Придатний для сінокісного і пасовищного використання.

Зимостійкий, приморозками не пошкоджується. Тіньовитривалий, добре росте в затінку. Коренева система не проникає глибоко в грунт, тому не переносить посухи. Здатний витримувати весняне затоплення до 40-45 днів. Краще росте на родючих, пухких і вологих грунтах. Добре надається до залуження осушених боліт і зволожених лук.

Мітлиця біла. Кореневищна напівверхова трава заввишки до 100-120 см сінокісно-пасовищного напрямку. Повного розвитку досягає на 3-й рік, тримається в травостої 10 і більше років. Навесні розвивається досить рано, але цвіте пізно (кінець червня), після чого швидко грубіє. Стійка до випасання, добре відростає. Добре поїдається всіма видами худоби. У 100 кг трави міститься 26-27 корм. од., в сіні - 55-58 корм. од. Певну цінність має для пізніх травосумішок.

Морозостійка і вологостійка, витримує весняні затоплення до 45 днів. Невибаглива до клімату.

Росте на різних типах грунтів, проте найбільш придатні помірно вологі, незаболочені, пухкі, некислі, суглинкові і супіщані грунти. Висівають її і на низинних торфовищах. Урожайність сіна становить 40-60 ц/ґа, що менше порівняно з високопродуктивними травами.

Очеретянка звичайна. Кореневищний, в основному злак сіножатей, від 1 до 2,5м заввишки. Має добре розвинену кореневу систему, яка глибоко проникає в грунт - до 3 м і більше. Добре кущиться. Вологолюбна рослина. Добре витримує затоплення (до 45 днів). Рослина морозостійка, росте в травостоях і одновидових посівах.

Цінна кормова трава. За вмістом перетравного протеїну в перерахунку на 1 кормову одиницю і каротину дає біологічно повноцінний корм. Має цукровий мінімум, що забезпечує нормальний процес силосування і високу якість силосу. За вмістом протеїну в зеленій масі дещо перевищує тимофіївку і ін. злаки.

Строки використання 4-6 років. Приріст за добу - 6-8см. Дає зелену масу рано, одночасно з озимими культурами на зелений корм, тому її можна використовувати замість озимих на зелений корм. Дає 2-3 укоси. Високоврожайна, одне з перших місць за врожайністю - до 150 ц/га і більше сіна.

Для пасовищного використання очеретянка малопридатна, бо погано витримує часте випасання та витоптування тваринами і скоро випадає з травостою.

Добре росте на заболочених луках, осушених торфовищах. В умовах достатнього зволоження добре росте також на піщаних і суглинистих чорноземах.

Рекомендується висівати для одержання раннього зеленого корму в суміші з бекманією, лисохвостом лучним і стоколосом безостим.

Бекманія звичайна. Кореневищний верховий ярий злак, зимостійкий, вологолюбний, стійкий до перезволоження грунту. Має значення сінокісної і в меншій мірі пасовищної рослини з використанням на перезволожених луках, низинних торфовищах і заболочених місцях.

Сіно тваринами поїдається задовільно, особливо при збиранні до колосіння. У фазі кущення і початку стеблування добре поїдається на пасовищі.

Поїдання рослини зменшується у зв'язку з вмістом у зеленій масі бекманії кумарину, специфічний запах якого більше проявляється у зеленій масі і послаблюється в сіні.

Навесні відростає рано, але цвіте досить пізно.

7.3. Однорічні бобові трави

Могар (головчасте просо). Вирощують на зелений корм і сіно. За врожайністю поступається суданській траві. Культура одноукісна, але дає отаву. Посухостійка і теплолюбна рослина. Менш вимоглива до тепла, ніж суданська трава. Насіння починає проростати при температурі 10 °С. Найменші приморозки приводять до загибелі сходів.

До грунтів могар менш вимогливий, ніж суданська трава. Може рости на піщаних, супіщаних грунтах і на важких суглинках. Погано росте на важких вологих грунтах.

Суданська трава, або трав'яне сорго. Суданська трава високоросла (1,5-3 м) добре облистнена трав'яниста рослина, що має високу кормову цінність. У 100 кг сіна міститься 52 корм. од. і 6,5 кг протеїну. Високоврожайна багатоукісна, за 2-3 укоси дає до 300-500 ц/га зеленої маси, 50-100 ц/га сіна. Підвищений вміст цукру (до 17 %) обумовлює добре поїдання суданської трави худобою. Добре відростає після скошування і випасання, формуючи пагони з вузла кущіння. Не можна випасати худобу після заморозків, бо внаслідок похолодання в рослинах утворюється синильна кислота. Високий вміст кислоти також у фазі кущіння.

Це теплолюбна рослина. Мінімальна температура проростання насіння 10-13 °С. Заморозки мінус 2-3 °С гублять сходи рослин. Інтенсивний ріст стебел можливий лише при середньодобовій температурі вище 10 °С.

Укісна стиглість настає через 2 місяці після появи сходів, на початку викидання вологі.

Суданська трава має високу посухостійкість завдяки сильно розвиненій кореневій системі. Морозостійка. Надлишкового зволоження не переносить. Тому це цінна кормова культура для зон Степу і Лісостепу.

Це культура короткого дня. У фазі сходів-кущіння переносить затінення, тому можна сіяти під покрив.

Може рости на різних типах грунтів. За винятком піщаних і заболочених.

Цінними для кормовиробництва є також сорго-суданкові гібриди, які за врожайністю і посухостійкістю рівноцінні суданській траві, або переважають її.

Райграс однорічний. Різновидність райграсу багатоукісного. Це найбільш скоростигла рослина, що характеризується інтенсивним ростом. Дає 2-3 укоси зеленої маси з урожайністю 200-400 ц/га. В 100 кг зеленої маси міститься 20 корм. од., сіна - 52 корм. од. Кормова цінність висока, добре поїдається худобою, навіть у фазі повного колосіння. Сіють як покривну культуру багаторічних трав, як ущільнюючу рослину.

При підсіві під льон-довгунець формує добрий травостій, що дозволяє використовувати це поле для розстилання соломки. Це також цінне зелене добриво. Він придушує своїм травостоєм ріст бур'янів, а коренева система сприяє поліпшенню структури грунту.

Насіння проростає при температурі 2-4 °С. Сходи витримують приморозки до 2-4 °С. До тепла не вимогливий, але взимку вимерзає. Вологолюбна рослина. Коренева система приповерхнева - в шарі грунту 0-15 см, тому майже не витримує посухи. При нестачі вологи зменшується кущистість, висота рослин і врожайність. Добре росте на різних типах грунтів, за винятком сухих піщаних.

ЧАСТИНА ІІ. ОСНОВИ ТВАРИННИЦТВА

РОЗДІЛ 8. СКОТАРСТВО

8.1. Господарське значення і біологічні особливості великої рогатої худоби

Скотарство - це провідна галузь тваринництва, яка займається вирощуванням великої рогатої худоби. В Україні завдяки функціонуванню цієї галузі народного господарства отримується 99% молока і 40% м'яса від загальних об'ємів виробництва цих продуктів.

Від великої рогатої худоби одержують цінні й незамінні продукти харчування - молоко та яловичину.

Молоко містить усі необхідні поживні речовини і в найсприятливішому співвідношенні. Яловичина і телятина відзначаються високими смаковими якостями і користуються підвищеним попитом у населення. У раціоні людини на ці продукти має припадати 50 % загальної потреби в тваринному білку

Від скотарства отримують цінну шкіряну сировину, а також побічні продукти забою (кров, кишки, кістки, роги, волос та ін.).

Біологічні властивості великої рогатої худоби дозволяють до 15-18 місячного віку досягати маси 450-500 кг.

Забійний вихід м'яса, що визначається як відношення маси харчових продуктів після забою тварини до загальної маси тварини перед забоєм, виражене у відсотках, для великої рогатої худоби становить 50-70 %.

Рекордні показники надою молока сягають 20-25 тис. кг молока в рік та до 100 кг на добу. Лактаційний (дійний) період триває 300-305 днів, сухостійний - 60-65 днів.

Тварини досягають господарської зрілості у 16-19-місячному віці і використовуються, як правило, до 10-12-річного віку. Період тільності 280-285 днів. Теля народжується одне, рідше двоє і більше.

У тварин спеціалізованих молочних порід фізіологічна статева зрілість наступає раніше, ніж у м'ясних. Телиці молочних порід за нормальних умов годівлі перший раз приходять в охоту у 6-9-місячному віці, а у бичків сперматогенез починається з 7-8-місячного віку. Господарська статева зрілість наступає пізніше і пов'язана із здатністю тварин до відтворення без шкоди для свого здоров'я та розвитку. Для скороспілих тварин (джерсейська, голландська, голштинська породи) цей вік коливається у межах 15-17, а для середньоспілих (симентальська, швіцька та їх помісі) - 16-18 міс.

Велика рогата худоба характеризується порівняно тривалим життям (35-40 років), що дає змогу ефективно використовувати високопродуктивних тварин-поліпшувачів. У виробничих умовах корів утримують до 10-12 років. Нормальною тривалістю використання корів з продуктивністю понад 8000 кг молока за сприятливих умов вважають 18-20 років, тобто 15-17 отелень. Бугаїв-плідників у виробничих умовах використовують до 8-10-річного віку.

Внаслідок біологічних особливостей велика рогата худоба здатна споживати і добре засвоювати дешеві рослинні корми, що містять багато клітковини. Наявність у неї чотирикамерного шлунка дає можливість їй перетравлювати клітковину на 55-65 %.

Мікрофлора в рубці великої рогатої худоби дає їй змогу використовувати азотисті сполуки небілкової природи. До 25 % протеїну в раціонах худоби можна замінювати синтетичними азотистими сполуками, такими як сечовина, амонійні солі та ін. Бактерії рубця використовують азот зазначених сполук на побудову свого тіла і при відмиранні вони перетравлюються, а їхні білки використовуються організмом тварин. На одиницю корму корови виробляють більше продукції, ніж інші сільськогосподарські тварини.

Біологічні особливості великої рогатої худоби дозволяють широко використовувати механізацію в скотарстві, що дає можливість організувати виробництво молока та м'яса на основі промислової технології.

Перехід на промислову основу виробництва продукції тваринництва вимагає поліпшення якості тварин, підвищення їх продуктивності, пристосування тварин до промислових умов виробництва продукції тваринництва.

Скотарство знаходиться в тісному зв'язку із землеробством, забезпечуючи його органічними добривами і отримуючи необхідні кормові засоби, які переробляє в більш поживні харчові продукти. Створення в господарствах міцної кормової бази, ведення скотарства на рівні сучасних наукових знань і всестороння механізація виробництва сприятимуть подальшому розвитку і інтенсифікації цієї галузі.

8.2. Племінна робота та породи великої рогатої худоби

Племінна робота в скотарстві має свої особливості, які пов'язані з напрямком продуктивності тварин.

Так, в молочному скотарстві, поряд з поліпшенням породності і збільшенням молочної продуктивності, племінну роботу проводять у напрямку підвищення жирності молока і зниження затрат кормів на виробництво продукції.

Основні показники, за якими ведуть відбір і підбір у молочному скотарстві, є величина надою, вміст жиру і білка в молоці, жива маса, вирівняність лактації, оплата корму, відтворна здатність, племінні якості, стійкість до захворювань. Особливе значення має пристосування до машинного доїння.

Племінна робота з великою рогатою худобою м'ясного напрямку використання спрямована на підвищення м'ясних якостей та скороспілості тварин.

У м'ясному скотарстві основою відбору є конституційно-виробничий тип в цілому, враховується жива маса і особливості екстер'єру, приріст живої маси і оплата корму.

У світі розводять біля 300 порід великої рогатої худоби. В Україні зустрічається близько 60 порід та породних груп.

Сучасні породи великої рогатої худоби за своїми господарсько-біологічними ознаками дуже відрізняються між собою. Існує декілька класифікацій, але практичним цілям найбільше відповідає виробнича, в основі якої лежить напрямок продуктивності тварин. Залежно від основного напрямку використання, породи великої рогатої худоби поділяють на молочний, м'ясо-молочний, або комбінований, і м'ясний напрямки продуктивності.

Тварини молочного напрямку продуктивності мають дещо розтягнутий тулуб, кутасті форми тіла, легку голову з тонкими рогами, високу і нешироку холку, велику відстань між ребрами, тонку шкіру. На добре розвинутому череві сильно виражені молочні вени, які прямують до об'ємного вимені. Загальна тілобудова молочної корови наближається до зрізаного конуса.

Породи м'ясного напрямку продуктивності характеризуються компактним тулубом, добре розвинутою мускулатурою, товстою шкірою. Передня, середня і задня частини тулуба розвинуті приблизно однаково. Тваринам характерна товста і коротка шия, голова мала з короткими рогами, проміжки між ребрами невеликі, холка, спина і поясниця широкі, ноги короткі. Вим'я слабо виражене. Надої молока невеликі - 1,5-3 тис. кг в рік. Жирність молока 3,8-4,5 %. Тварини цього напрямку продуктивності добре відгодовуються, швидко ростуть, під час забою вихід м'яса становить 60-70 %.

Породи молочного напряму продуктивності.

Чорно-ряба порода - це високопродуктивна вітчизняна порода молочного напряму створена шляхом схрещування місцевої худоби, яка розводилась в різних зонах колишнього СРСР, з породами чорно-рябої худоби голландського походження. Затверджена в 1959 році за рішенням Міністерства сільського господарства колишнього СРСР шляхом об'єднання кількох відрідь чорно-рябої худоби в одну чорно-рябу породу. При створенні і формуванні масиву чорно-рябої породи в Україні у різні періоди та відповідних місцях поширення використовували кілька відрідь - голландської, естонської, литовської, чорно-рябої Московської області та інших областей. Це призвело до того, що нинішній масив чорно-рябої худоби у господарствах України різноманітний за своєю генеалогічною структурою і невирівняний за типом. Конституція чорно-рябої худоби міцна, екстер'єр і тип будови тіла характерний для молочного напряму. Тварини характеризуються добрим здоров'ям та пристосованістю до різних кліматичних зон. Корови великі, з дещо розтягнутим, пропорційно розвинутим тулубом, глибокими середньої ширини грудьми, широким попереком, спиною та крижами.

Основні проміри корів такі: висота в холці - 126-132 см, коса довжина тулуба - 150-165 см, обхват грудей - 180-200 см, обхват п'ястка - 18-20 см. Дорослі корови важать 450-600 кг, бугаї - 800-1000 кг, телята при народженні 30-35 кг. Удій корів в племінних заводах 4000-6000 кг, жирність молока 3,5-3,8 %, вміст білка в молоці 3,3-3,6 %. Рекордистки дають до 17517 кг жирністю 4,2 %. За умов інтенсивної відгодівлі тварини мають добрі м'ясні якості і досягають забійного виходу 55-58 %. Чорно-ряба худоба вважається найбільш придатною для експлуатації в умовах промислової технології. Чорно-рябу худобу розводять у всіх областях та республіці Крим.

Голштинська порода створена в США та Канаді на основі голландської чорно-рябої відбором за молочною продуктивністю та розвитком. Жива маса голштинських корів 670-720 кг, іноді 815 кг, бугаїв 850-1250 кг, телят при народженні - 40 кг. За екстер'єром корови великі, з довгим тулубом, масть чорно-ряба і червоно-ряба; груди глибокі, середньої ширини; голова довга, суха; шия середньої довжини, тонка з дрібними складками; черево об'ємисте; вим'я велике; кінцівки міцні - тип конституції міцний. Чорно-рябе і червоно-рябе відріддя голштинської худоби майже однакові за продуктивністю і типом.

Висота в холці корів у середньому 144 см, бугаїв - 158-160 см, глибина грудей у корів до 86 см, ширина - до 65 см. Індекс рівномірності розвитку вим'я в середньому становить 42-50 % при швидкості молоковіддачі 2,37 кг/хв. М'ясні якості достатньо високі. Забійний вихід - 55-60 %.Удій повновікових корів 6000-8000 кг при 3,5-3,6 % жиру. Створено репродуктори голштинської породи, яка використовується для виведення нових спеціалізованих молочних порід.

Голландська порода - одна із стародавніх заводських порід молочного напряму продуктивності. Виведена вона в Голландії внаслідок довготривалого покращення місцевої голландської худоби цілеспрямованим відбором та підбором тварин за молочною продуктивністю в умовах доброї годівлі (пасовища, зелені корми) та належного утримання. Сучасний тип голландської породи сформувався на початку XX ст., коли стали застосовувати комплексну оцінку тварин за продуктивністю і міцністю конституції. Голландська худоба характеризується великими розмірами, міцною конституцією та кістяком, добре розвиненою мускулатурою, гармонічною тілобудовою. Основні проміри дорослих корів становлять: висота в холці 130-134 см, коса довжина тулуба 170-180 см, обхват грудей 195-200 см, обхват п'ястка 19-20 см. Середня жива маса корів в Голландії 550-600 кг, бугаїв - 800-1000 кг, телят при народженні 36-42 кг. Середньорічний надій 5000-5500 кг молока, а в кращих господарствах 6000-6500 кг з високим вмістом жиру (3,9-4,0 % і вище). Вміст білка у молоці 3,3-3,6 %. Тварини характеризуються доброю скороспілістю і високими м'ясними якостями. Забійний вихід відгодованих тварин досягає 55-60 %. Перший раз телиць осіменяють у віці 14-18 міс. Голландська худоба дуже поширена в світі. В Україну завозилась для покращення місцевої чорно-рябої худоби та створення чорно-рябої породи.

Червона степова порода за чисельністю займає провідне місце серед молочних порід України. Початок утворення породи відноситься до заселення південних степів, коли на територію сучасної Запорізької області у басейні річки Молочної та її притоків з 1789 по 1833 pp. масово переселялися росіяни, українці та німці-колоністи. Завозили сюди худобу різних порід: сіру українську, великоруську, червону остфрисландську та інші, їх схрещували між собою і розводили помісей «в собі». Пізніше почався відбір худоби червоної масті, добре пристосованої до місцевих умов. У кінці 19-го на початку 20 століть відбувалося повторне схрещування червоної остфрисландської породи з англерською, вільстермаршською, симентальською та іншими породами. Найбільший вплив при повторному схрещуванні мала англерська порода. Таким чином, червона степова порода з'явилася внаслідок складного відтворного схрещування тварин сірої української породи з плідниками перелічених вище порід при одночасній селекції тварин за молочністю. Червону степову породу тепер розводять у 9 південних областях України та в Криму. У тварин легкий кістяк, тонка щільна шкіра, слаборозвинені м'язи. Голова легка, довга, шия тонка з вирізом, холка вузька, груди помірно глибокі, вузькі, спина і поперек вузькі, довгі, черево об'ємисте, крижі припідняті, ратиці міцні, вим'я середньої величини. Тип конституції міцний і ніжний щільний.

Дорослі корови в племінних господарствах мають живу масу 450-500 кг, бугаї - 800-900 кг, телята при народженні - 28-34 кг. Середній надій молока 3500-3800 кг, а в кращих племінних господарствах- 5500 кг. Від рекордисток одержують надій понад 13000 кг. Вміст жиру в молоці 3,6-3,7 %, білка 3,2-3,6 %. Індекс вим'я 40-44 %. На поліпшену годівлю тварини реагують добре. Забійний вихід становить - 54-56 %, а у дорослих відгодованих кастратів - 60 %. Основним методом при створенні нової червоної молочної породи стало відтворне схрещування червоної степової породи та її помісей з плідниками англерської, червоної датської порід і червоно-рябими голштинами.

Українська чорно-ряба молочна порода створена шляхом відтворного схрещування. Апробована в 1995 році. В породі виділено три внутрішньопородні типи, які відрізняються материнською основою та часткою спадковості голштинської породи: центрально-східний, західний та поліський, їх виведено схрещуванням чорно-рябої, білоголової української, симентальської порід з голштинськими бугаями. Найбільший і найпродуктивніший масив становить поголів'я центрально-східного внутрішньопородного типу, створене на основі симентальської та голландської худоби з використанням чистопородних бугаїв голштинської породи, має задовільні м'ясні якості. Частка спадковості голштинської породи в межах 5/8-7/8.

Тварини цього типу мають міцну, щільну конституцію, вим'я ванноподібної чи чашоподібної форми з великим запасом, шия довга з тонкою складчастою шкірою, холка гостра, спина рівна, пряма, поперек широкий і рівний, зад широкий, довгий, кінцівки міцні, добре розвинена середня частина тулуба. Молочна продуктивність у кращих племінних стадах 6000-8000 кг молока жирністю 3,6-3,8 %. У породі є чимало тварин з надоєм понад 10000 кг молока. Жива маса дорослих корів 600-650 кг, бугаїв - 850-1100 кг. Центрально-східний тип за чисельністю становить 65-70 % поголів'я породи. Дещо дрібніша чорно-ряба худоба західного регіону, в основі якої голландські, німецькі, в обмеженій кровності голштинські тварини. За будовою тіла тварини західного внугрішньопородного типу наближаються до центрально-східного, поступаючись йому продуктивністю на 10-15 %. На Поліссі сформовано тип худоби, який є похідним від білоголової української і голландської порід. У цих тварин частка спадковості голштинів невелика, а тому вони мають в основному комбінований тип будови тіла. У складі породи затверджено три заводські типи: київський, харківський і подільський, 6 ліній. В племінних стадах виведено десятки високопродуктивних родин та окремих тварин.

Українська червоно-ряба молочна порода створена шляхом відтворного схрещування сименталів з червоно-рябими голштинами, частково - з айрширами та монбельярдами. Ареал породи охоплює 14 областей України. Порода апробована у 1992 році. Характерними ознаками тварин нової породи є міцна, щільна конституція, гармонійність будови тіла, вим'я ванно- чи чашоподібної форми з великим запасом, шия довга з тонкою складчастою шкірою, холка гостра, спина рівна і пряма, поперек широкий і міцний, зад широкий, довгий, кінцівки міцні.

Жива маса дорослих корів 650-680 кг, теличок у 12 міс. - 300-320 кг, 18 міс. - 400-450 кг. Забійний вихід у бугайців 15-місячного віку становив 56-59 %. Нова порода має центральний та південно-східний внутрішньопородні типи. Вінницький, Київський, Прилуцький, Харківський, Черкаський заводські типи. В Українській червоно-рябій породі частка крові голштинів досягає 60-80 %, але у певної кількості тварин така частка дещо більша або менша. За основу селекції взято бажані тип, характер, рівень продуктивності, технологічні якості худоби.

Червона польська порода розводиться у Волинській та Тернопільській областях, створена завдяки складному відтворному схрещуванню місцевої польської худоби з англерською і червоною датською породами.

Тварини червоної польської породи невеликі, жива маса дорослої - 450-480 кг, бугаїв 850-900 кг, телят при народженні 28-32 кг. Надої корів у кращих племінних господарствах 4500-5000 кг молока з вмістом жиру 3,8 %, забійний вихід 54 %. Тварини добре пристосовані до поліських умов.

Білоголова українська порода. Центром формування породи була колонія Голендри Вінницької області, яку створили в 1871 р. переселенці, вихідці з Голландії та Німеччини. Вони завезли сюди худобу гронінгенського відріддя голландської, остфризької, вільстермаршської та інших порід. Схрещування місцевої худоби з вищеназваними породами створило білоголову українську породу. При відборі тварин звертали увагу на високу молочну продуктивність помісей для розведення «в собі». Найбільший вплив на перших етапах цієї роботи відіграла гронінгенська худоба. Білоголова українська порода - молочна, добре пристосована до місцевих умов Полісся, але вона поступається продуктивністю іншим породам, насамперед чорно-рябій. Тому масив породи різко зменшився, вона являє собою локальну породу України, частину якої слід зберегти для сучасної і майбутньої селекції. Масть білоголової української породи - чорна білоголова і червона білоголова з білими відмітинами на грудях, череві та кінцівках, має білу голову з темними колами навколо очей. Середня маса корів 450-500 кг, бугаїв - 700-800 кг. Молочна продуктивність 3000-3500 кг.

Англерська порода створена на початку 19 ст. у Німеччині, в провінції Ангельн. Тривалий час вона була відома як ангельська, а в 1950 році їй дали нову назву - анґлерська. Її вивозили в інші країни, де використовували при утворенні червоної датської, червоної степової, червоної польської та інших порід.

Сучасна анґлерська порода відзначається високими надоями і вмістом жиру в молоці (4500-5000 кг молока і 4,2-4,4 %), добрими екстер'єрними ознаками. Це дає змогу широко використовувати її поряд з червоною датською для поліпшення багатьох червоних порід. Жива маса корів - 450-525 кг, бугаїв - 850-950 кг, телят при народженні - 30-36 кг.

Айрширська порода виведена в Шотландії (графство Айр) у XVIII ст. Вважається, що вона створена в результаті схрещування місцевої худоби з голландською, шортгорнською, герефордською, гернзейською, джерсейською та іншими породами. Тепер у Великобританії ця худоба становить близько 3 % загального поголів'я. Продуктивність айрширів у середньому 5000 - 5400 кг молока, вміст жиру 3,8-3,9%. За жирномолочністю порода переважає цілий ряд інших порід. Від найкращої корови Дроіптон Мелодія-29 за дев'яту лактацію одержали 13690 кг молока з вмістом 4,09 % жиру і 3,34 %білка. Худобу цієї породи вивозять у Швецію, Фінляндію, США, Канаду, Австрію, Нову Зеландію та інші країни. В Україну айрширів завезли з Фінляндії, їх використовували для утворення харківського типу червоно-рябої породи на основі симентальської.

Середня продуктивність підконтрольних корів айрширської породи у Фінляндії становить 5821 кг молока з вмістом 4,45% жиру та 3,27 білка. Жива маса корів - 491 кг. Розводять айрширів і в багатьох країнах. Там, як і в Україні, айрширів використовують для чистопородного розведення та схрещування з іншими породами з метою поліпшення їх продуктивності та технологічних ознак, посилення пристосованості до промислової технології.

Джерсейська порода - одна із давніх порід світу. Виведена на островах британського каналу шляхом поліпшення місцевої худоби. На острові Джерсі, який розташований у протоці Ла-Манш, тривалий час місцеву худобу розводили «в собі». У 1789 р. прийнято закон, який забороняв вивезення худоби інших порід. Порода формувалася під впливом вимог ринків Англії та країн Західної Європи на коров'яче масло. Тому відбір і підбір протягом багатьох років був однобічним - за жирномолочністю. Слід також зазначити, що клімат, де створювалася порода, був м'який, теплий. Тварини цілий рік знаходилися на пасовищах. Широко тут застосовували інбридинг. З 1850 р. почали експортувати худобу в інші країни. Значного поширення порода набула у США, Німеччині, Данії, Новій Зеландії та інших країнах. Джерсейська порода - найкраща за жирномолочністю. Жир у молоці становить 5,5-6,0 %, жива маса корів - 360-400 кг, надій - 3500 кг молока. За екстер'єром і конституцією це характерна молочна худоба ніжної щільної конституції, спостерігаються тварини перерозвиненої у бік ніжності конституції. Масть тварин від світло-сірої до темно-бурої, іноді - чорна.

У селекції останнім часом стали враховувати міцність конституції тварин і живу масу, яка у багатьох тварин невелика. Голова легка і суха, тулуб плоский, ребра косо поставлені, груди глибокі, вузькі, м'язи щільні, сухі, кістяк тонкий, вим'я чашоподібної форми, шкіра тонка, еластична. Висока жирномолочність породи дає змогу використовувати її для схрещування з іншими для створення нових порід і типів худоби. Характерний приклад у цьому подали в Німеччині, де створили синтетичну породу (місцева чорно-ряба х джерсейська х голштинська), яка відзначається високими господарськи корисними ознаками. В Україні джерсеїв схрещували з червоною степовою, симентальською, лебединською та ін. Але чіткої спрямованості в селекції не було, і ця робота не набула визначених масштабів.

Породи комбінованої продуктивності.

Симентальська порода. Сименталізовані породи світу походять від симентальської з Швейцарії, яку туди завезли у середині V ст. н. е. при вторгненні бургундів із Скандинавії. Назва породи в Швейцарії походить від річки Сімма, в долині якої створювалися кращі групи симентальської худоби. Раніше вона називалася бернською (за назвою кантону Берн). Порода створювалася в умовах інтенсивного експорту Швейцарією в інші країни світу сиру, яловичини, племінної худоби. Сприятливі кліматичні умови, багаті альпійські пасовища, високий попит в інших країнах на племінну худобу протягом значного періоду впливали на створення типу симентальської породи. Симентали з комбінованої породи перетворюються у багатьох європейських країнах, у тому числі і в Україні, в тип худоби з високою молочністю, що призводить до зменшення м'ясної продуктивності. Тривалий період сименталів удосконалювали в комбінованому типі. Вони відзначалися високою молочністю (4500-5000 кг молока, 3,8-4,0 % жиру), великою живою масою (повновікові корови 650 кг), забійним виходом 55-60 %, добрим здоров'ям, відтворною здатністю, використанням кормів, цінними м'ясними якостями. Тварини погано пристосовані до умов промислової технології виробництва молока (нерідко форма вим'я козина, а при вільному доступі тварин до кормів швидко жиріють тощо), це зумовило спочатку в Швейцарії, а потім у багатьох інших країнах почати створювати молочний тип шляхом схрещування сименталів насамперед з червоно-рябою голштинською породою. Масть породи червоно-ряба, полово-ряба, червона, руда, полова. У чистопородних і висококровних помісей носове дзеркало, роговий покрив кінцівок і роги забарвлені у білий або рожевий колір. Худоба відзначається добрими адаптаційними якостями. Для роботи із симентальською породою на перспективу треба враховувати досвід вітчизняний та закордонний. Так, у Швейцарії проводиться селекція худоби на створення комбінованої молочно-м'ясної породи, а також молочної через її схрещування з червоно-рябою голштинською породою. Тепер приблизно половина сименталів Швейцарії чистопородна, а інша половина - з часткою крові червоно-рябих голштинів. Досвід Франції, де розводять найбільш поширену серед відрідь сименталів монбельярдів, показує, що порода селекціонується у молочному типі, при цьому використовується генофонд червоно-рябої голштинської породи. У США в 1967 р. було утворено асоціацію симентальської породи. Численні роботи були проведені по схрещуванню сименталів з герефордами, абердин-ангусами та іншими породами для підвищення м'ясності помісей. Селекція симентальської худоби в США в м'ясному напрямі свідчить про можливість ведення такої роботи і в Україні.

Швіцька порода виведена у Швейцарії чистопородним розведенням місцевої худоби. Основним методом створення породи був цілеспрямований підбір за ознаками міцної будови тіла та високої молочної і м'ясної продуктивності. Тварини мають міцну конституцію, гармонічні форми тіла з негрубим міцним кістяком; добре розвинену мускулатуру; середньої товщини еластичну шкіру; вузьку голову у носовій частині і широку у лобній; шию короткувату, груди широкі і глибокі; кінцівки правильно поставлені, з міцним копитним рогом. Велике вим'я правильної форми. Швіцька порода, яку розводять в Америці та Канаді, останні десятиріччя селекціонована у напрямку створення спеціалізованого молочного типу.

Корови мають добре розвинений кістяк, висота в холці у дорослих тварин 142-145 см, жива маса - 650-700 кг при задовільній обмускуленості. Молочна продуктивність в середньому за повновікову лактацію знаходиться у межах 6000-7000 кг молока і більше при вмісті жиру і білка в ньому відповідно 4,2 і 3,5 %. Швіцька худоба Західної Європи більш схиляється до комбінованого типу продуктивності. Висока молочна продуктивність - 5500-6000 кг молока жирністю 4,0-4,2 %, білка - 3,5-3,6 %, жива маса 600-650 кг при добрій обмускуленості.

Лебединська порода виведена у результаті простого відтворного схрещування сірої української породи з швіцькою та розведенням помісей різних поколінь «в собі». Порода затверджена в 1950 році.

Масть бура з відтінками від сірої до темно-бурої. Жива маса дорослих корів становить 500-550 кг, у кращих стадах - 600; бугаїв-плідників - 800-1000 кг. Середня молочна продуктивність досягає 4000-4500, у передових господарствах - 5000 кг. Середня жирність молока 3,8-3,9, у деяких рекордисток- 4,8-5 %. Висота в холці корів 131,4, бугаїв-плідників - 143 см, ширина грудей за лопатками - відповідно 43 та 54; ширина в маклаках - 48-50, 57; обхват п'ястка - 19,7 та 23,8 см. Забійний вихід - 55-60 %. Шкіра середньої товщини, еластична, її маса - 6-7 % від живої маси тварини.

Бура карпатська порода затверджена в 1972 році. Створена методом складного відтворного схрещування місцевої худоби з різними відріддями бурої худоби - монтафонським, швіцьким, альгаузьким. Формування худоби відбувалося у гористих і низинних зонах Карпат. Конституція і екстер'єр - характерні для всіх бурих порід, але за ростом, живою масою і молочною продуктивністю тварини бурої карпатської породи менші за тварин лебединської породи. Висота у холці 125 см, обхват п'ястка - 18,5-19,0, обхват грудей - 170-180 см. Конституція міцна, жива маса після першої лактації 440, після третьої і наступних - 500 кг; бугаїв - 800-900 кг. Молочна продуктивність - 3200-3500 кг молока. Від окремих корів надоюють 9000-10300 кг молока за лактацію. Вміст жиру в молоці - 3,6-3,7 %, забійний вихід 52-56 %.

Порода пінцгау одержала назву від гірської місцевості Пінцгау в австрійських Альпах. Одна з найстародавніших порід, сформованих у XVIII ст. Вихідними для сучасної породи була тирольська порода та місцева червоно-ряба худоба. Методом відтворного схрещування цих цорід і було створено худобу породи пінцгау. У XIX ст. її з Австрії вивозили в Чехословаччину, Баварію, Румунію, Італію та інші країни. Порода добре пристосована до гірських умов. Молочна продуктивність 3000-3700 кг молока з вмістом жиру 3,9 % і вищим. Рекордистки дають 10000-11000 кг молока при 4,0-4,1 % жиру. Жива маса повновікових бугаїв - 875, корів - 485 кг. Масть худоби червона різних відтінків, носове дзеркало темно-сірого кольору, голова змішаного типу - довга і коротка, шия середньої довжини, широка, помірно обмускулена, підгруддя добре розвинуте, холка низька, широка, груди глибокі, але часто не широкі, спина і поперек широкі, крижі широкі, черево об'ємисте, вим'я середньої величини, округле, зустрічається козине, кінцівки середнього розміру, міцні. Худобу породи пінцгау почали завозити на Буковину ще у 1860 p., а в 1895 р. завезли її вдруге. Цю худобу схрещували з місцевою гуцульською. Породу розводять у Івано-Франківській та Чернівецькій областях.