Вплив фенотипових факторів на продуктивні якості свиней червоно-білопоясої породи

«Моноблочна система» - будівництво всіх об'єктів підприємства на одній площадці. З погляду будівництва, експлуатації й матеріальних витрат на будівництво, таке компонування найбільш оптимальне. Однак воно підходить лише для свинарських підприємств невеликої потужності (500- 700 свиноматок). "Моноблок” дозволяє зручно розташувати основні корпуси й допоміжні об'єкти свинокомплексу (ферми), побудувавши одне гноєсховище й біогазову установку [1].

Система «мультисайт» передбачає розміщення комплексу на декількох площадках, віддалених одна від другої на відстань від 3 до 10 км. Кількість площадок залежить від потужності свинокомплексу. При використанні декількох площадок системи "мультисайт" всі об'єкти доцільно розташувати в радіусі 10... 15 км. Побудова ферми за такою системою потребує великої земельної площі через автономність кожної площадки, збільшення витрат та терміну будівництва. Для кожної площадки виникає необхідність створення власної інфраструктури, що супроводжується збільшенням обслуговуючого персоналу. Крім того, значна віддаленість площадок одна від другої не дозволить побудувати єдину біогазову установку з огляду на збільшення довжини трубопроводів, вартості підведення енергоносіїв і води.

Система «маточник-відгодівельник» складається з 2..3 площадок, віддалених одна від другої на відстань від 0,2 до 1,5км. Для цієї системи характерним є розміщення на одній площадці відділення очікування, запліднення, опоросу маток та цеху ремонтних свинок, а на іншій - дорощування й відгодівлі. Дільниця дорощування може зблоковуватися з маточником. На площадці маточника також розміщують кнурів, зазвичай в одому корпусі із санпропускником. Така система є найбільш оптимальною для середніх і великих комплексів, що утримують не менше ніж 1500 свиноматок. Це найбільш оптимальне компонування з погляду витрат як на будівництво, так і на обслуговування комплексу.

Гноєсховище розташовується на території відгодівельника. На території маточника відбувається відділення твердої фракції, а до гноєсховища відгодівельника прокладена труба перекачування рідкої фракції. Біогазове устаткування розташовується на території відгодівельника [37].

З огляду на безпечність здоров'я свинопоголів'я система «моноблок» і «маточник-відгодівельник» найменш уразливі за умови разого завезення вихідного поголів'я для комплектування ферми і подальшого відтворення тварин з використанням генетичного матеріалу з нуклеусних стад, для яких характерний чіткий контроль ветеринарної безпеки. Експлуатація таких систем дозволяє значно скоротити кількість працюючих (1 оператор на 150...200 свиноматок), чітко розмежовувати «чиста» і «брудна» зони, не допускати ніяких переміщень між корпусами. На кожній площадці обладнуються криті автомийки й дезінфікуючі бар'єри. Гноєсховища виготовляються зі збірного залізобетону. Вивідні платикові груби, що ведуть до гноєсховища, прокладаються поза корпусами. Утилізація відходів (плацента, падіж, відходи бойні й ін.) здійснюються на біогазових установках.

Зараз у країнах з розвинутою ринковою економікою, зокрема США, Японії, Китаї, Бразилії та країнах Євросоюзу, що є лідерами по виробництву свинини, застосовуються маловитратні технології. Найбільший інтерес з них представляють системи проведення опоросу у боксах, вирощування свиней на глибокій, довго не змінюваній підстилці. Прикладом використання малозатратної технології при виробництві свинини в Україні слід назвати корпорацію «Агро-Союз» Дніпропетровської області, де впроваджені свинарники - відгодівельники ангарного типу. Технологія холодного утримання свиней на глибокій незмінній підстилці дала змогу вирощувати свиней за 189 днів, з них відгодівля 112днів. Багатоплідність маток у таких приміщеннях -12 голів, запліднюваність маток - 87%.

Типи і розміри ферм для свиней залежать від напрямку та спеціалізації господарства. Поголів'я свиней розміщують у станках, розмір яких повинен відповідати нормам технологічного проектування. У 2006 році в Україні введені в дію «Відомчі норми технологічного проектування. Свинарські підприємства (комплекси, ферми, малі ферми)», які містять вимоги щодо утримання свиней, мікроклімату, станковому обладнанню, розміру приміщень тощо [1].

Розміри станків та їх комплектуючі. Розміри станків та їх комплектуючі залежать від типу технології: інтенсивна чи екстенсивна.

Так, приміром у не реконструйованих господарствах кнурів розміщують у свинарнику для холостих маток чи окремому свинарнику за індивідуального чи групового утримання. Площа станку на одну тварину за групового утримання - не менше 2,5м² і за індивідуального не менше 7м². Розміщення станків у залежності від конструкції свинарника. Годівля кнурів -- з годівниць, водопостачання - автонапувалки.

Холості і поросні свиноматки утримуються у групових станках, що обладнані годівницями і автонапувалками.

Поросних і холостих свиноматок утримують групами по 10... 30 голів у станку. Площа лігва на одну голову - не менше 2м². Станки можуть розміщатися у 2 та 4 ряди у залежності від розміру свинарника.

Для підсисних свиноматок проектуються приміщення з індивідуальними станками площею не менше 7,5 м². Відмінності у розмірах станків пов'язані з їх конструкцією і терміном відлучення поросят. У свинарниках-маточниках утримують глибокопоросних свиноматок (за 7... 10 днів до опоросу), проводять опорос і вирощують поросят до відлучення. Станок розділяють на лігво для свиноматки і відділення для поросят. Розміщення станків у свинарнику може бути двох або чотирьохрядне, у залежності від розміру приміщення.

Останнім часом широкого використання набуло фіксоване утримання холостих, тих що осіменяють та умовно поросних маток в індивідуальних станках (боксах) [1].

Підсосні матки на великих фермах чи комплексах перші 2 неділі після опоросу також утримуються фіксованими в боксі, тобто обладнаному для опоросу станку з площею до 5,5м².

Поросята, відлучені від свиноматок у різні строки (28, 32, 42, 45, 60 днів), що прийняті в господарстві, залишаються в станках, де народилися, або переводяться в цех дорощування.

Вирощування і відгодівля поросят узгоджується з прийнятою в господарстві системою: однофазна - поросята залишаються в станках для опоросу на увесь період дорощування і відгодівлі; двофазна -- поросят після відлучення і до передачі на відгодівлю утримують в станках для опоросу; трифазна - після відлучення поросят переводять в приміщення для дорощування, а потім - на відгодівлю.

Відгодівля свиней проводиться за великогрупового утримання тварин, вільного доступу до корму і води з тим, щоб тварини могли якомога краще реалізувати генетичний потенціал. Екстенсивний метод відгодівлі передбачає утримання тварин по 20...30 голів у станку, без вільного доступу до корму [36].

Інтенсивна технологія виробництва свинини, що має місце на великих комплексах чи фермах, узгоджується із непереривністю технологічних процесів, які забезпечують одержання необхідної продукції за виробничий ритм. Чим потужніший комплекс чи ферма, тим менший ритм виробництва. За основу виробничого процесу беруть отримання поросят, що залежить від розміру групи підсисних маток.

При плануванні виробництва і розробці технологічної карти за основу беруть розмір групи підсисних маток, а планування розміру інших груп проводять з урахуванням величини групи маток і приплоду, що обслуговується одним оператором.

На сучасних комплексах свинарники-маточники поділені на зали з кількістю станків, що залежать від розміру приміщення та потокової технології. Приміром, у залі розміщено 50...54 станки з фіксованим утриманням маток. Пропускна здатність одного станкомісця -10,5 опоросів на рік. Від свиноматки за рік планується отримати 2,2 опороси. Опорос свиноматок проводиться у індивідуальних станках (боксах) з обмеженим їх рухом для кращої збереженості поросят. Підлога в боксах частково щілинна

з підігрівом. В приміщенні працює система подвійного мікроклімату. Годівля свиноматки здійснюється згідно кормової програми. Ведеться чіткий контроль за поїданням корму свиноматкою до опоросу, після й протягом усього підсисного періоду. Відлучення поросят проводиться у 28- денному віці [35].

Відлучених поросят переводять в приміщення для дорощування по 500 ... 600 голів. Період дорощування продовжується до досягнення поросятами живої маси 26...28кг. Пропускна здатність одного приміщення 7,4 партії свиней на рік.

Останнім часом при відгодівлі свиней застосовують неопалювані приміщення з утриманням тварин на глибокій підстилці протягом всього періоду вирощування. Приміщення розділяють на 3 сектори: зона відпочинку, дефекації та годівлі. Зони відпочинку й дефекації мають тверде покриття, на яке укладають шар підстилки з розрахунку 1 кг соломи в добу на кожну свиню. В міру її забруднення у приміщення додається нова порція. В зоні годівлі на твердій бетонній площадці встановлюється годівниця бункерного типу, яка забезпечує свиням вільний доступ до корму протягом доби та дві групові напувалки термосного типу. У такому приміщенні утримують 200...250 голів свиней (можна ангарного типу розміром 0,5x11,6м). Комфортна температура в зоні лігва свиней підтримується за рахунок ферментації гною, змішаного з підстилкою [40].

Відгодівля тварин за такої технології зручна для виконання всіх синологічних заходів: ветеринарних обробок, механічної й пневматичної роздачі кормів, подачі підстилки з використанням спеціальної техніки, очищення, мийки устаткування тощо. Таке утримання тварин дає змогу максимально скоротити використання ручної праці і зменшити кількість обслуговуючого персоналу при високій якості виконуваних робіт.

2.2 Оптимальні параметри мікроклімату в свинарниках

Мікроклімат у свинарнику - найважливіший фактор всього технологічного циклу вирощування свиней. Його складовими частинами є системи вентиляції та обігріву приміщень. Від створення адекватного мікроклімату залежить ефективність кожного конкретного підприємства, тобто мікроклімат безпосередньо впливає на економічні показники виробництва свинини.

У Радянському Союзі рентабельність свинарства мало кого хвилювала, так як була необхідність просто виробляти свинину за всяку ціну. На сучасному етапі свинарство стало однією з різновидів бізнесу, тому економічна складова такого виробництва носить пріоритетний характер.

Специфічність мікроклімату в свинарниках визначається, насамперед, тим, що на території свиноферми промислового типу знаходяться приміщення для утримання поголів'я чотирьох статевовікових груп, в кожному з яких необхідно створити строго індивідуальний мікроклімат з певними параметрами. Порушення цих параметрів, особливо в приміщеннях для утримання свиноматок з поросятами-сисунами, а також в приміщеннях для дорощування поросят після відлучення, можуть привести до фатальних наслідків, або значно вплинути на збереження поросят, а згодом і на такі виробничі показники, як добові прирости, конверсія корму та інші. А це безпосередньо пов'язано з рентабельністю виробництва [1].

Якщо проаналізувати технічні рішення по створенню мікроклімату в свинарниках розвинених країн, то стає очевидним той факт, що при їх розробці вчені і конструктори керуються такими запровадженними:

· можливість точно створити і підтримувати адекватні умови для тварин різних статевовікових груп;

· простота конфігурації;

· можливість вимірювати і контролювати об'єм повітря, яке проганяється через приміщення;

· легкість в управлінні;

· надійність;

· довговічність;

· невисока енергоємність, економічність;

· порівняно невисокі інвестиційні витрати.

Займаючись проектуванням систем вентиляції та контролю мікроклімату, розробники-професіонали на Заході (а там практично всі проектувальники безпосередньо пов'язані з фермерством) чітко розуміють, що вентиляція повинна забезпечувати: адекватний повітрообмін виходячи з об'єму повітря на 1 кг живої ваги (встановлюється технологами або виробниками племінного матеріалу); рівномірне перемішування та розподіл повітря по всьому приміщенню, відсутність протягів і неможливість попадання вхідного повітря безпосередньо на тварин (в холодну пору року), особливо в приміщеннях для утримання поросят.

Як правило, пропонуються такі системи вентиляції, що настроюються на літній, зимовий та перехідні варіанти, що особливо важливо для всіх кліматичних зон України, де взимку завжди негативна температура.

Провідними світовими виробниками розроблені і з успіхом використовуються не одне десятиліття (з постійним вдосконаленням) кілька конфігурацій вентиляції укупі з приладами обігріву та блоками управління, які показали свою життєздатність, ефективність та надійність [46].

Перш за все, це варіанти вентиляції, засновані на принципі розрідженості чи негативного тиску всередині приміщення. Така вентиляція відрізняється ефективністю, легкістю в управлінні, можливістю точно виміряти обсяг повітрообміну і головне - невисокою вартістю. Як правило, повітря надходить у приміщення через стінні кватирки-клапани, а викидається через вентиляційні шахти, встановлені на даху. Саме останні створюють в приміщенні розрідження, завдяки якому зовнішнє повітря без додаткового нагнітання заходить у приміщення. При цьому, знаючи потужність витяжних вентиляторів у шахтах, можна абсолютно точно розраховувати об'єм повітря, що входить в приміщення, а отже, і регулювати його.

Укупі з такою системою вентиляції встановлюються найрізноманітніші прилади обігріву - від теплогенераторів, що працюють на природному газі або пропані, до приладів водяного обігріву. Можна використовувати і інфрачервоні випромінювачі, що працюють на природному газі, пропані, електриці. Вся система мікроклімату програмується і контролюється комп'ютером клімат-контролю. Дана система настільки проста в управлінні і ефективна, та до того ж ще й мало споживає енергії, що набула найбільшого поширення на сучасних свинарниках у всьому світі. Вона багаторазово випробувана, модифікована і доведена до досконалості у більшості виробників устаткування [37].

Повітря потрапляє в приміщення через кватирки з спрямовуючими пластинами і поширюється під кутом 24 градуси. Для рівномірного перемішування повітря нахил даху не повинен бути менше 15 градусів, а ширина будівлі - не більше 24 метрів (за умови розміщення кватирок в обох стінах). При цій системі холодне повітря відразу не потрапляє безпосередньо на тварин, в будівлі відсутні зони застою повітря, досягається його рівномірне перемішування з підігрітим повітрям приміщення. Крім цього, гази, які утворюються в результаті життєдіяльності тварин, не скупчуються і не застоюються на рівні дихальної системи тварин.

Система вентиляції негативного тиску з успіхом застосовується в приміщеннях для утримання супоросних свиноматок, свиней на відгодівлі. Але через досить інтенсивний рух повітря і ризику виникнення протягів цю систему небажано використовувати в приміщеннях маточників і дорощування поросят після відлучення. Тут в абсолютній більшості випадків успішно застосовується більш дорога, але більш сприятлива система рівного тиску, або система негативного тиску з пристроєм перфорованої фальшстелі.

При влаштуванні системи вентиляції рівного тиску повітря, як правило, подається через дахові припливні шахти з двома вентиляторами: перший для припливу свіжого повітря, другий - для підмішування до нього теплого повітря та подачі суміші в приміщення. Тобто до тварин потрапляє повітря прийнятної температури (суміш 70% х 30%), що виключаючи небезпеку переохолодження поросят в холодний період року.

Витяжка може здійснюватися як через шахти, встановлені на даху, так і через канали гноєвидалення з установкою витяжних коробів. Останнє значно ускладнює систему вентиляції, ускладнюючи монтаж і порушуючи надалі баланс гнойових мас в накопичувальних ваннах. Все це, однак, не обмежує можливість точно управляти цією системою вентиляції з програмуванням мікроклімату на комп'ютері в залежності від технологічного циклу, сезону та віку тварин.

Пристрій фальшстелі на свинофермах досить поширений. Мікроклімат в приміщеннях з фальшстелею, яка виготовляються з широкого спектру матеріалів, відрізняється стабільністю і піддається ретельному контролю. У маточниках і приміщеннях для дорощування поросят, облаштованих фальшстелею, західні фермери домагаються визначних результатів [1].

Проте ця система вимагає невпинної уваги і контролю з боку персоналу. По-перше, перфоровану стелю необхідно підтримувати в чистоті, оскільки отвори повинні безперешкодно пропускати повітря з горищного простору. По-друге, набір приладів обігріву для застосування в приміщеннях з фальшстелею вельми обмежений. Тут в основному застосовуються водяні регістри з алюмінію типу дельта-трубок. Вони дуже чутливі до хімічного складу води і швидко виходять з ладу, якщо вода не готується спеціально. І по-третє, для установки фальшстелі потрібно найточніший розрахунок по точці роси, оскільки в районах з дуже холодними зимами при мінімальній вентиляції є ризик обмерзання фальшстелі при низьких температурах, що повністю виводить з ладу систему припливу повітря. У таких випадках на додаток до самих перфорованих стель доцільно застосовувати припливні стельові кватирки.

Пристрій фальшстелі виправдано на невеликих фермах з господарем-фермером, який ретельно стежить як за тваринами, так і за обладнанням. В умовах промислового свинарства на великих комплексах їх застосування не зовсім доцільно.

Системи вентиляції надлишкового тиску, при яких повітря просто нагнітається в приміщення за допомогою потужних вентиляторів, практично не застосовуються на свинофермах у світі. Вони були встановлені на абсолютній більшості свинокомплексів колишнього СРСР, оскільки тоді ніхто не ставив за мету ні заміряти і контролювати повітрообмін, ні економити енергоресурси.
Дуже велике значення для створення та підтримки адекватного мікроклімату має герметизація приміщення. При розрахунку вентиляції враховуються потужності всіх вентиляторів, а також пропускна здатність всіх припливних пристроїв, тобто їх площу. Якщо будівля погано герметизована, приплив повітря буде здійснюватися через всі існуючі отвори. А їх в розрахунок не брали при проектуванні вентиляції. У результаті запрограмовані на комп'ютері технологом параметри мікроклімату в приміщенні не будуть досягатися, що негайно позначиться на показниках виробництва. Тому при будівництві та реконструкції приміщень для утримання свиней необхідно домагатися максимальної герметизації будівель.

Зараз на території України проводиться широкомасштабна реконструкція існуючих підприємств свинарства і будівництво нових об'єктів. При будівництві свинокомплексів (а закладаються, як правило, дуже великі підприємства) інвестори вважають за краще мати справу з відомими інжиніринговими компаніями, які на ділі довели свою прихильність прогресивним енергозберігаючим концепціям. У даному випадку ризик застосування застарілих рішень і конфігурацій практично зведений до нуля [1].

Альтернативні методи вирощування свиней почали відроджуватися в середині 1990-х у Великобританії, Данії, Франції та Іспанії. Рушійною силою такого розповсюдження були економічні причини, також законодавчі акти, що регулюють застосування різних методів утримання тварин. Альтернативи традиційним свинарника популярні в Європі, Канаді, США, Австралії, і, ймовірно, інтерес буде зростати в багатьох країнах. Особливо це стосується Швейцарії і Швеції, де законодавчі акти висувають жорсткі вимоги до умов утримання тварин: безвіконне утримання, повністю щілинна підлога, а також плоскі дахи там заборонені; використання станків для опоросу обмежена одним тижнем, всі свині повинні мати доступ до соломи.

Утримання свиней в ангарах. Серед різноманіття альтернативи (пасовищне утримання свиней, системи «Каргілл» тощо) однією з найбільш вдалих є групове утримання свиней в ангарах. Технологія прийшла з Японії і сьогодні застосовується в різних країнах і кліматичних зонах для відгодівлі свиней, утримання кнурів, холостих і супоросних свиноматок і навіть підсисних свиноматок з приплодом. Суть технології полягає в утриманні свиней великими однорідними групами на глибокій незмінюваній підстилці, годуванні уволю сухими збалансованими комбікормами при вільному доступі до води і використанні природної вентиляції для регулювання мікроклімату.

Зазвичай розміри ангарів складають 9-11 м в ширину і 18-33 м в довжину, хоча останнім часом спостерігається тенденція до збільшення розмірів. Такий ангар вміщує 250-270 голів свиней на відгодівлі. У стінах передбачені вентиляційні отвори, які в холодний період закриваються дерев'яними щитами. У торцях ангари знаходяться тентові ворота, що піднімаються та опускаються за допомогою системи блоків. З однієї сторони ангара є бетонований майданчик з бункерною самогодівницею та поїлкою.

Інша частина ангара заповнюється підстилкою. Більшість виробників використовує підстилку на долівці. Найбільш часто використовують, як підстилковий матеріал - солому злакових культур, але можна застосовувати і тирсу, деревні стружки, лушпиння насіння соняшнику та інші органічні матеріали з високою вологопоглинаючою здатністю. Підстилковий матеріалу спочатку розміщується шаром до 0,2 м, у міру зволоження підстилки його поступово додають.

Численні порівняльні дослідження ангарної і традиційної системи утримання не виявили істотних відмінностей за рівнем продуктивності свиней та операційним виробничим витратам. Рівень середньодобових приростів у свиней на відгодівлі на глибокій незмінюваній підстилці становить 750-850 грамів, коефіцієнт конверсії корму - 2,70 - 3,20, падіж - на рівні 3,0 - 4,0%, а забійний вихід -74-75% . Багато хто відзначає деяку перевагу рівня продуктивності свиней в ангарах влітку і зворотну залежність в зимовий період часу [37].

Що стосується фінансових показників, то за рахунок дешевизни приміщення і отже меншого обсягу необхідних інвестицій прибуток на капіталовкладення для аграрних споруд становить 35-40%, а для традиційної системи -17-20%, термін окупності складає відповідно 2-2,5 роки і 5 -5,2 років. Ці дані отримані в ринкових умовах США і Канади. Досвід використання альтернативної технології в Україні показує, що реально окупити інвестиції за 1-1,5 роки за рахунок більш високих цін на свинину і відносно низьких витрат.

Відмінною рисою датської системи ветеринарного обслуговування є те, що ветеринарний лікар на фермі постійно не знаходиться, а приходить туди в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, як консультант. Регулярні профілактичні ветеринарні операції здійснює обслуговуючий персонал: кастрацію поросят, купірування хвостів, дачу тваринам антибіотиків, введення вакцин. З метою запобігання розповсюдження заразних захворювань на комплексі дуже жорстко дотримуються карантинних правил.

Між відвідуванням двох різних ферм однією людиною повинно пройти не менше 24 годин. Забороняється заносити речі з вулиці, попередньо не помивши їх. Якщо на фермі є кішки, то їх не випускають на вулицю. З привезених ліків знімають упаковку і утилізують, не заносячи її на ферму. Закуплені тварини витримуються в карантині 6 тижнів. Свиней заборонено годувати харчовими відходами. Проводиться боротьба з гризунами і мухами. Всі люди, які відвідують ферму і працюють на ній, повинні перед входом в корпус вимити руки і змінити одяг.

Для діагностики захворювань і причин падіжу тварин проводяться клінічні дослідження, аналіз крові, дослідження тканин, якість використовуваних кормів і води, які використовуються [47].

Датська технологія вирощування свиней передбачає лікування тварин при частковому паралічі, діареї, запаленні легенів і мозку, в інших випадках - вимушений забій. Умертвляють тварин тільки в тих випадках, коли лікування не дає результату протягом двох тижнів.

При обході ферми у оператора - зоотехніка є спеціальний ящик з лікарськими препаратами (антибіотиками) і в разі виявлення хворої тварини він негайно робить йому ін'єкцію, позначаючи його спеціальною аерозольною фарбою: ставить поперечну лінію і першу букву назви антибіотика. За їх кількістю будь-який працівник комплексу може визначити яким ліками і скільки разів лікували дану тварину. Антибіотики свиням прийнято вводити три дні підряд, якщо їхнє здоров'я не поліпшується, то через тиждень проводять повторне лікування, зазвичай більш сильнодіючими ліками. У цеху відокорма необхідно звертати увагу на поросят з відкусанними хвостами, а також які страждають на діарею і призначати їм лікування. Хворих тварин необхідно переводити в ізолятор, щоб вони не заражали інших, а також могли харчуватися без перешкод з боку здорових свиней і швидше одужувати.

У Данії всіх свиноматок і кнурів-плідників вакцинують проти паравірусної інфекції. Для стимуляції статевої охоти ремонтних свинок у корм додають мононатрійфосфат в кількості 25 мг у розрахунку на одну особину. Як правило, в секцію опоросу свиноматок переводять за тиждень до передбачуваної дати опоросу. Попередньо всі станки миють водою під високим тиском і дезінфікують. За день до опоросу лігво тварин посипають сумішшю дрібної тирси і крохмалю, якими новонароджені поросята самі обтираються. Така процедура обсушуює їх шкірний покрив, в результаті зникає необхідність використовувати ручну працю. У лігві включають лампу інфрачервоного обігріву, свиноматці дають 200-250 р. цукрової пудри, так як перед опоросом апетит у неї знижений, а цукор добре поїдається і заповнює витрати енергії. В обов'язковому порядку записують час початку опоросу і народження наступних поросят. Якщо проміжок між народженням поросят перевищує 30 хвилин, то свиноматці надають родопоміч. Тривалість міжродового проміжку призводить до кисневого голодування плоду і загибелі.

Внаслідок того, що свиноматки часто страждають слабкістю потуг, пологи обов'язково активізують за допомогою внутрішньом'язового введення в її шию окситоцину. Ін'єкцію цього гормону проводять два рази: після народження першого поросяти і після завершення опоросу. Слід остерігатися передозувань, які можуть викликати спазм гладкої мускулатури матки. Доза не повинна перевищувати 2.5мл за одне введення, з розрахунку 10Ед./1мл. Вплив окситоцину прискорює післяпологову інволюцію матки, сприяє синхронізації статевої охоти, а також стимулює лактацію і забезпечує рясну секрецію молозива. Під час опоросу в пологовому відділенні зберігають спокійну обстановку, так як чутливі свині реагують на занепокоєння посиленим викидом адреналіну, що гальмує пологи.

Після опоросу поросятам обрізають пуповину, залишаючи 3 см, роблять ін'єкцію препарату заліза, для чого використовують шприц-автомат. Вирівнюють гніздо за масою, залишаючи 12 поросят. З метою вирівнювання розвитку новонароджених дрібніших підсаджують до молодих маток, більших - до старих. З боксу видаляють посліди. Записують в обліковий лист свиноматки кількість новонароджених (живих і мертвих), щотижня ці дані вносять у комп'ютер. Поросятам живою масою менше 1 кг протягом перших 3-5 днів життя згодовують біфідокефір, який зміцнює імунітет. Для цього підігрітий на водяній бані до 40°С кефір набирають у спринцівку та індивідуально випоюють два рази на добу [53].

З метою попередження задавлювання новонароджених під час годування молодими свиноматками в перші три дні після опоросу поросят у лігві закривають спеціальною перегородкою. У лігві підлоги обладнані водяним підігрівом, температуру підтримують у межах 32°С протягом перших 10 днів життя поросят, інфрачервоні лампи обігрівають лігво 3 дні. Такий мікроклімат сприяє доброму стані поросят. На 3-4 день життя поросятам купирують хвіст (дві третини) з метою запобігання проявам канібалізму. Цю операцію проводять газовим ножем, у якого розігріті кромки. При купирувані хвоста ніж припікає рану, зупиняючи кровотечу і дезинфікуючи її. Одночасно проводять кастрацію хрячков за допомогою скальпеля. Розріз, через який видаляють сім'яники, не дезінфікують. З 3-го по 7-й день життя поросятам дають два рази на добу воду з розчиненим у ній кокцидіостатиком [1].

Одна з основних причин втрати молодих поросят-діарея, що виникає при надлишку протеїну в кормі (відсутність в шлунку соляної кислоти і наявність у ньому протеїну, який не перетравився сприяє розвитку Е. Сoli). Ця патологія може розвиватися при поганій гігієні в приміщенні, підвищеної вологості, протязі, наявності бруду в годівниці, поїлці, погану якість комбікорму. Найбільш ефективна боротьба з бактеріями і запальними процесами в організмі тварин протікає при підвищеній температурі тіла, тому для одужання поросят, хворих на діарею, необхідно підвищити температуру в їх лігві до 37°С. Для цього необхідно подовжувати час роботи інфрачервоних ламп до настання одужання тварин. Лікування діареї проводять антибіотиками. Постійно сухі підлоги в лігві поросят перешкоджають розвитку Е. Сoli, тому їх посипають дрібною тирсою, змішаного з крохмалем.

З 10-го дня життя поросятам дають підгодівлю. Комбікорм насипають в годівницю, розташовану на бічній стінці секції опоросу, два рази на добу: вранці і в обід. Необхідно давати стільки підгодівлі, скільки поросята в змозі з'їсти протягом 2-3 годин (близько 20 г у розрахунку на особину). В іншому випадку корм засмічується, псується, а у поросят при його поїданні розвивається діарея. Відлучення малюків проводять на 21-28 - й день. Основний критерій відбирання - досягнення ними живої маси 6-7 кг

Кожен день в секції для опоросу коректують кількість згодованого комбікорму лактуючими свиноматками. Через 1-2 години після кожного годування годівниці очищають від залишків корму, тому що він швидко прокисає і може стати причиною виникнення захворювань органів травлення через розвиток в ньому цвілі [34].

2.3 Фізико-хімічна характеристика повітря та частота повітрообміну

Відомі випадки, коли навіть у кращих господарствах при достатній, повноцінній годівлі, особливо високопродуктивних тварин, нерідко спостерігається зниження резистентності організму і навіть захворювання тварин на туберкульоз, паратуберкульоз, паратиф та ін.

Ці відхилення дуже часто є наслідком недодержання, особливо при стійкому утриманні, рекомендованих нормативів мікроклімату повітря приміщень. Сюди передусім належать: газовий склад повітря, температура, вологість і рух його, освітлення приміщень та ультрафіолетове опромінення тварин [1].

Оскільки цей стан і склад повітряного оточення тварин при утриманні їх у приміщеннях значною мірою залежить від людини, то й шкідливий вплив цих факторів вона може зводити до мінімуму. Для цього потрібно хоч би в загальних рисах знати газовий (хімічний) склад і фізичні (температура, вологість, рух повітря, атмосферний тиск і сонячна радіація) властивості повітряного оточення.

Наша планета оточена газоподібною оболонкою, яка має три шари. Основна маса повітря (понад 79%) входить до самого нижчого шару його - тропосфери. Остання над екватором досягає висоти 16-18 км, у помірних широтах - 10-12 і біля полюсів -- 7-10 км. Середній шар - стратосфери займає висоту до 80 км і становить до 20 % атмосфери. І нарешті, іоносфера займає до 0,5 % всіх газів атмосфери. Газовий склад повітря у прилеглих шарах атмосфери до поверхні землі майже сталий. Кількість окремих газів атмосферного повітря коливається в таких межах, у середніх об'ємних процентах (табл. 6).

Таблиця 6

Хімічний склад атмосферного повітря

Склад видихуваного повітря людиною і тваринами особливо щодо кількості кисню і вуглекислоти різко відрізняється від атмосферного.

Крім згаданих кількісних змін, у складі повітря тваринницьких приміщень внаслідок несвоєчасного прибирання гною і гноївки, гниття їх, а також неправильної будови або експлуатації, каналізації, недостатнього обміну повітря приміщень у них можуть скупчуватися й інші токсичні гази - аміак, сірководень, клоачні гази.

Кисень - газ без кольору і запаху. Життя людини і тварин без нього неможливе. Відомо, що кисень, потрапляючи з повітрям при видиханні в легені, а потім у кров, сполучається там з гемоглобіном еритроцитів, де утворюється нестійка сполука - оксигемоглобін. Еритроцити розносять його з течією крові до тканин і клітин організму.

Перехід кисню з альвеолярного повітря у кров відбувається внаслідок різниці парціонального тиску його в альвеолярному повітрі і в крові легеневих капілярів. Так, відомо, що парціальний тиск кисню у венозній крові, яка потрапляє до легень людини, дорівнює приблизно 40 мм ртутного стовпа, а парціальний тиск кисню в альвеолярному повітрі - близько 100-120 мм ртутного стовпа. При парціальному тиску кисню 100-110 мм гемоглобін артеріальної крові насичується киснем на 94-96 % [37].

Потреба тварин у кисні і його засвоєння не залежить від наявності його в повітрі. Вона зумовлюється інтенсивністю обміну речовин і газообміну, якістю кормів, умовами догляду, утримання й експлуатації тварин.

Тривале перебування тварин у приміщеннях, які недостатньо а то й зовсім не вентилюються, або коли тварини не користуються прогулянками на свіжому повітрі, часто буває причиною, особливо у високопродуктивних корів, порушення окисних процесів, хронічного кисневого голодування, зниження резистентності і захворювання їх.

Відомі випадки коли хронічне кисневе голодування молочних корів, зумовлене недостатньою вентиляцією приміщень і відсутністю моціону, було однією з основних причин порушення обміну речовин -- ацетонемії або білкових токсемій.

Вуглекислота - газ без кольору і запаху, кислий на смак. В атмосферному повітрі вуглекислоти буває 0,03-0,04 %. Проте кількість цього газу в повітрі закритих тваринницьких приміщень різко збільшується, досягаючи іноді 0,5-1 % і більше. Основним джерелом нагромадження вуглекислоти в цих приміщеннях є видихуване тваринами повітря [23].

Кількість видихуваної з повітрям вуглекислоти залежить від живої маси, рівня обміну і продуктивності тварин.

Дані про виділення вуглекислоти, тепла і водяної пари свинями різних вікових груп наведені в таблиці 7.

Гостра токсична дія вуглекислоти на людину і тварин настає при концентрації її від семи і більше процентів. Проте хронічне отруєння, що характеризується прискоренням дихання, порушенням ритму роботи серця й окисних процесів, проявляється при тривалому перебуванні тварин в атмосфері, що містить 0,5-1 % вуглекислоти.

А.К. Скороходько повідомляє, що тільки надмірна велика кількість СО₂, яка перевищує 1-1,5 %, може вважатися вже небезпечною для здоров'я, тобто бути причиною хронічного отруєння [37].

Таблиця 7

Кількість тепла, вуглекислоти і водяної пари, що виділяється сільськогосподарськими тваринами за годину

Досліди доводять про фізіологічне значення вуглекислоти вказує на те, що їй належить одна з найбільш важливих функцій гуморальних факторів регулювання фізіологічних процесів. При збільшенні тиску СО₂ в артеріальній крові відбуваються неоднакові зміни рН в плазмі і в клітинах крові. Досліди останніх років показали, що СО₂ відіграє значну роль у розподілі йонів натрію між внутрішньоклітинною і міжклітинною рідиною, що має вплив на збудливість нервових клітин.

Вуглекислота утворюється в організмі як кінцевий продукт обміну речовин. Після проходження через стінку тканинних капілярів вона частково розчиняється в плазмі крові. Більша частина її знаходиться в зв'язаному стані з різними основами, утворюючи бікарбонати: в плазмі - NaНСО₃, а в еритроцитах - КНСО₃. В кістках вуглекислота знаходиться у вигляді карбонату кальція. Біля двох третин всіх сполук СО₂ знаходиться в плазмі і близько однієї третини - в еритроцитах.

Слід підкреслити, що вуглекислота відіграє важливу роль у підтримці кислотно-лужної рівноваги в організмі, а це має важливе практичне значення при визначенні складу та реакції кормів, особливо для високопродуктивних тварин.

Численні спостереження й експериментальні дослідження в умовах України, а також в умовах середньої смуги та інших кліматичних зон показали, що в добре вентильованих приміщеннях концентрація вуглекислоти коливається від 0,15 до 0,30%. Проте там, де вентиляція працює погано, кількість вуглекислоти значно збільшується, досягаючи 0,5 %, а іноді і 1 %.

Збільшення вуглекислоти в повітрі закритих приміщень понад допустиму кількість свідчить не тільки про незадовільний обмін повітря, але й є посереднім показником можливого забруднення його іншими, більш небезпечними для організму газами (аміак, сірководень), насичення повітря водяною парою.

Аміак - безколірний, дуже токсичний газ з їдким запахом, який сильно подразнює відкриті слизові оболонки. Подразнювальна дія газу зумовлена високою розчинністю його у воді і утриманням нашатирного спирту [46].

Під час вдихання повітря з аміаком останній розчиняється на вологих слизових оболонках верхніх дихальних шляхів, а також кон'юнктиві. При цьому спостерігається гіперемія слизових оболонок, набряк, біль, кашель, сльозотеча. Це може переходити у бронхіт, кон'юнктивіт і навіть у набряк легень. Надходячи в кров, аміак порушує функцію гемоглобіну, перетворює останній в лужний гематин. Аміак викликає сильне збудження центральної нервової системи, зупинку дихання, судороги в усьому тілі. Смерть настає від паралічу дихання. При наявності аміаку в повітрі приміщень у тварин спостерігається схильність до легеневих захворювань.

Численні дослідження показують, що концентрація аміаку в повітрі приміщень коливається в дуже великих межах. Так, обслідування Українського науково-дослідного інституту експериментальної ветеринарії 150 тваринницьких приміщень на Україні показали, що концентрація аміаку в корівниках у стійловий період коливається від 0,015 до 0,022 ‰, у телятниках - від 0,02 до 0,039‰; у весняно-літній період в корівниках від 0,024 до 0,039‰; у телятниках - від 0,0124 до 0,023‰.

Дослідження повітря свинарників показали наявність аміаку від 0,009 до 0,060‰, а в середньому - біля підлоги 0,032 і біля стелі 0,029‰. А.М. Вільнер повідомляє, що кількість аміаку у стійловий період коливається в корівниках від 0,02 до 0,01 ‰, а в телятниках - від 0,002 до 0,022, у свинарниках - від 0,004 до 0,035‰.

Наявність аміаку у вдихуваному повітрі 0,25-0,5‰ і більше при диханні протягом кількох годин може викликати тяжке отруєння і навіть смерть.

Скупчення аміаку в повітрі приміщень для тварин може бути внаслідок гниття речовин, що містять азот (сеча, гноївка, кал і просочена ними підстилка). Основними запобіжними заходами проти скупчення аміаку у тваринницьких приміщеннях є своєчасне прибирання їх від гною, сечі або гноївки, забезпечення систематичної вентиляції, зміна підстилки.

Оскільки аміак дуже отруйний газ, у приміщеннях для тварин він зовсім небажаний. У крайньому разі кількість цього газу в повітрі тваринницьких приміщень може бузи допущена не більше як 0,026‰, або 0,02 мг на 1л повітря [46].

Сірководень - безколірний, дуже легкий газ з різним запахом тухлих яєць Наявність цього газу відчувається за запахом уже при концентрації його 0,001 - 0,002‰, тобто 0,001-0,002 см³ на 1 л повітря. У повітрі тваринницьких приміщень сірководень може нагромаджуватися внаслідок розкладу довго неприбраних органічних речовин (кал, гноївка, сеча та ін.), які містять сірку.

Сірководень дуже їдкий газ, токсична дія якого наближається до дії синильної кислоти. Отруйність цього газу збільшується при наявності клоачних газів і підвищеної вологості повітря. Пояснюється це тим, що волога сприяє затримці газу на слизових оболонках очей і дихальних шляхів. Сірководень важчий за повітря і, отже, скупчується він переважно біля підлоги, тобто в зоні вдихання повітря тваринами.

Отруєння сірководнем відбувається переважно через легені. Воно настає внаслідок всисання не чистого газу, а його продуктів. Сірководень, маючи контакт із зволоженими слизовими оболонками дихальних шляхів, вступає в хімічний зв'язок з тканинними лугами, що знаходяться в товщі слизової оболонки. Тут утворюється сульфід натрію Na₂S.

Основним у дії сірководню є не подразнення слизових оболонок, а вплив його на нервові центри. Смерть настає від паралічу дихання.

Сірководень скупчується у приміщеннях дія свиней, корів, телят, особливо в тих, які нерегулярно прибираються від гною та гноївки і що погано вентилюються. Кількість цього газу може коливатися у великих межах: у свинарниках - від 0,0005 до 0,052 ‰, у корівниках - від 0,0075 до 0,0108, телятниках - від 0,008 до 0,124 ‰, у свинарниках - від 0,008 до 0,058 ‰. Максимальна концентрація сірководню у повітрі приміщень для тварин допускається не вище за 0,01 ‰ об'ємних, або 0,015 мг, на 1 л повітря.

Основними фізичними властивостями повітря є: температура, вологість, рух, атмосферний тиск, сонячна радіація, природна радіоактивність. Повітря закритих тваринницьких приміщень значно відрізняється від атмосферного не тільки своїм хімічним складом, але й фізичними властивостями. Фізичні властивості, особливо температура, вологість і рух повітря, завжди змінюються, чим викликають різного ступеня подразнення нервових закінчень шкіри, змінюючи реактивність організму.

Фізичні властивості повітря і зміна їх в оптимальних межах сприятливо впливають на перебіг теплообміну, стан здоров'я, сприяють загартуванню організму і постійну високу продуктивність. Коли ж оптимальні межі коливання температури, вологості та інших властивостей порушуються і довго тримаються вище або нижче зоогігієнічних нормативів, реактивність організму тварин також порушується. Видно це насамперед з порушенням теплового й газового обміну, зниження опірності (резистентності), продуктивності, порушення стану здоров'я та ін. [37].

Негативний вплив на здоров'я і продуктивність тварин можна часто спостерігати при інтенсивному стійловому, особливо зимовому, утриманні їх у закритих приміщеннях, не забезпечених належним обміном (вентиляцією) повітря. Склад і властивості останнього, як відомо, майже повністю залежать і змінюються внаслідок життєдіяльності тварин, утримуваних у цих приміщеннях. При диханні вони виділяють не тільки багато вуглекислоти, але й водяної пари та тепла. Ці виділення тварин значною мірою впливають на мікроклімат: теплові і вологісні властивості, газовий склад повітря корівників, телятників, свинарників, вівчарень, стаєнь, пташників.

Оскільки для міцного здоров'я і високої продуктивності тварин дуже важливе значення має забезпечення оптимального обміну тепла між організмом та зовнішнім середовищем і його регуляція, увага ветеринарного лікаря й зоотехніка повинна бути зосереджена саме на цій стороні практичного тваринництва, бо лише правильний обмін між організмом і зовнішнім середовищем зумовлює міцне здоров'я, високий рівень засвоєння й оплати кормів, значно здешевлює продукцію і підвищує рентабельність тваринництва [1].

Обмін тепла між організмом тварин і навколишнім середовищем відбувається безперервно. Важливим показником нормальної тепло реляції (теплопродукція і тепловіддача) організму є постійне, але дуже обмежене коливання температури тіла.

Порушення теплорегуляції викликають зміни ритму і рівня температури коливань. Ці зміни можуть бути як внаслідок порушення теплопродукції, тобто процесу утворення тепла в організмі (хімічна теплорегуляція), так і процесу тепловіддачі (фізична теплорегуляція), що залежить головним чином від стану фізичних властивостей повітря. Процес теплообміну в організмі регулюється центральною нервовою системою. Віддача тепла з поверхні шкіри відбувається шляхом тепловипромінювання, теплопроведення і тепловитрати на випарювання.

Тепловипромінювання (радіація) - (віддача тепла через шкіру) випромінювання довгохвильового невидимого інфрачервоного проміння. Така втрата тепла залежить від температури огородження (стіни, підлога, стеля та ін.), а також від навколишнього повітря. Чим нижча температура предметів оточення, вологого повітря, тим радіація тепла більша. Згадані втрати зменшуються з наближенням температури огородження і навколишнього повітря до температури поверхні шкіри (30-36°).

Віддача тепла радіацією через шкіру може стримуватися, якщо температура предметів оточення вища за температуру шкіри. Втрату тепла випромінюванням його взимку можна зменшувати утепленням стін, стелі, дверей, вікон, а також зниженням вологості повітря приміщень.

Тканини є добрими провідниками тепла, завдяки чому забезпечують тепловіддачу теплопроведенням. Тут же слід згадати і тепловіддачу з поверхні шкіри конвенцією, що являє собою передачу тепла повітрю, яке постійно оточує тварин. Чим більша різниця між температурою шкіри і навколишнім повітрям, а також чим більша швидкість руху і вища вологість його, тим більше втрачається тепла конвенцією [30].

Важливою формою тепловіддачі з поверхні шкіри є теплова втрата на випаровування вологи. Залежить вона від ступеня потовиділення, температури, руху і вологості навколишнього повітря. Слід підкреслити, що випаровування з поверхні шкіри може значно гальмувати і навіть затримуватися високою вологістю. Тривале перебування тварин у середовищі з високою температурою може бути при низькій вологості повітря, оскільки в даному разі створюються умови для втрат тепла випаровуванням.

Організм тварин значну частину тепла втрачає при диханні через випаровування вологи і частково на нагрівання вдихуваного повітря.

Гігієнічне значення згаданих показників фізичних властивостей повітря полягає насамперед у тому, що вони впливають на теплообмін, сприяючи збільшенню або зниженню теплопродукції або тепловіддачі.

При порушенні мікроклімату, коли на організм тривалий час впливає висока температура і вологість повітря, при слабкому русі його, настає затримка віддачі тепла, підвищення загальної температури і загальний перегрів (гіпотермія). Гостре підвищення температури організму при таких умовах називається тепловим ударом.

Гіпотермія - переохолодження організму при підвищеній тепловіддачі. Гіпотермія може бути зумовлена низькою температурою повітря при високій вологості і великій швидкості його руху повітря. Ветеринарний лікар завжди повинен мати на увазі, що гіпотермія тварин є часто причиною багатьох незаразних захворювань, зниження реактивності і стійкості (резистентності) проти інфекційних захворювань.

Важливим фактором, що дуже впливає на теплообмін організму, здоров'я і продуктивність тварин, є вологість повітря. У практиці тваринництва для оцінки вологості стану повітряного середовища розрізняють вологість: абсолютну (е), максимальну (Е) і відносну (К.), дефіцит насичення (Д) і точку роси (Т).

Абсолютна вологість (е) - кількість водяної пари у грамах (пружність в міліметрах ртутного стовпа), що міститься в повітрі при даній температурі.

Максимальна вологість (Е) - максимальна (гранична) кількість водяної пари у грамах, яка може міститися в см³ повітря при даній температурі.

Відносна вологість (К) - відношення абсолютної вологості до максимальної, виражене у процентах:

Оскільки показник відносної вологості відбиває вологісний стан повітряного оточення найбільш повно, то його й використовують у гігієні, як основний показник оцінки вологості повітря.

Дефіцит насичення (Д) -- різниця, між максимальною і абсолютною вологістю при даній температурі

Точка роси (Т) - температура, при якій водяна пара, що знаходиться в повітрі, досягає насичення і переходить у рідкий стан (конденсується) [49].

У повітрі тваринницьких приміщень завжди є певна кількість вологи. Основні джерела її такі: а) виділення з поверхні шкіри та слизових оболонок дихальних шляхів, ротової порожнини з видихуваним повітрям становлять до 75 % від усієї вологи повітря приміщень; б) надходження вологи з атмосферним повітрям становить 10--15 %; в) надходження вологи за рахунок випаровувань з поверхні огороджень (підлога, стіни, стеля) становить 10-25 % до кількості пари, яку виділяють тварини.

Вважається, що у приміщеннях для тварин абсолютна вологість коливається від 5 до 10г/м³., відносна вологість - від 60 до 90% і вище. Проте найсприятливішою відносною вологістю слід вважати 50-70 % з доступними коливаннями для окремих видів і груп тварин (табл. 8).

Ветеринарний лікар і зоотехнік повинні знати, що висока вологість повітря у приміщеннях сприяє захворюванню тварин на шкірні хвороби (стригучий лишай, екзему, коросту) і призводить до перевитрати кормів на одиницю одержуваної продукції.

Експериментальними дослідами встановлено кореляційний зв'язок і зворотну залежність між відносною вологістю повітря корівників і добовими надоями молока корів [51].