Вплив фенотипових факторів на продуктивні якості свиней червоно-білопоясої породи

Таблиця 8

Нормативи температури і відносної вологості повітря в приміщеннях для тварин

	Температура, градусів
Приміщення	оптимальна	максимальна	мінімальна	Відносна вологість,%
Свинарники-маточники для свиноматок другої половини поросності та підсисних маток
	16	22	12	70
Свинарники для відлучених поросят і ремонтного молодняка	16	22	12	70
Свинарники для відгодівлі свиней	16		12	75

Практичні запобіжні заходи проти підвищеної вологості

1. Правильне обладнання й експлуатація вентиляційних систем. Зимою та в перехідні періоди зовнішнє холодне повітря містить менше вологи. Воно, надходячи через добре діючу вентиляцію, розріджує тепле повітря приміщень, яке завжди буває значно більш насичене водяною парою.

2. Систематичне застосування підстилки. Остання, крім утеплення лігва, адсорбує вологу, що скупчується на підлозі. Добра підстилка (порізана житня солома, торф) може знижувати відносну вологість повітря приміщень на 6-8 %.

3. Застосування негашеного вапна у порошку в ящиках, які ставлять так, щоб тварини не могли його дістати, або посипання підлоги у проходах (вночі або під час прогулянки тварин). З кг вапна можуть увібрати з повітря до 1 л води. Вапно найчастіше застосовують у свинарниках. Для цього на три відра тирси беруть одно відро вапна, перемішують і такою сумішшю посипають прибрану підлогу, проходи. Таким прийомом вдається знижувати відносну вологість від 6 до 10%.

4. Підготовляти корми і годувати рідкими кормами рекомендується в окремих приміщеннях, ізольованих від стиків.

Обмін (вентиляція) повітря у приміщеннях здійснюється тільки при його русі. Рух атмосферного повітря відбувається внаслідок нерівномірного нагрівання поверхні землі промінням сонця. Неоднакове нагрівання призводить до того, що повітря з нижчими температурами має більший тиск, воно важче за тепле повітря. Така різниця в атмосферному тиску і сприяє переміщенню повітряних мас, виникають висхідні і низхідні течії повітря.

Розрізняють швидкість вітру і його напрям. Швидкість - переміщення повітряних, мас вимірюється в метрах за секунду (м/сек), а напрям - в румбах (північ, південь, схід, захід або проміжні - північний схід, південний захід та ін.). Для кожної характерна певна повторюваність напрямків вітру. Якщо кожну з повторюваностей напрямку відлічити за відповідними румбами і зобразити це графічно із зазначенням кількості цих повторностей, матимемо розу вітрів [1].

В різні сезони року переміщення (рух) повітряних мас у приміщеннях для тварин відбувається з неоднаковою швидкістю. Так, взимку в добре утеплених приміщеннях швидкість руху повітря коливається в межах від 0,05 до 0,25 м/сек, досягаючи іноді 0,3-0,4 і навіть 0,5 м/сек, особливо в торцевих частинах. У теплу пору року, коли бувають відчинені двері і вікна, ця швидкість досягає 5-7 і навіть 10 м/сек.

Переміщенню і заміні повітря у приміщеннях сприяє різниця температури і тиску зовнішнього і внутрішнього повітря, наявність вітрового напору (руху), правильна будова й експлуатація приміщень, особливо вентиляційних установок. Від швидкості руху повітря приміщень залежить кратність (частота) змінюваності повітря і ступінь охолодження тварин атмосферним повітрям, що надходить взимку.

У будівельній і зоогігієнічній практиці при вентиляції тваринницьких приміщень з використанням природного напору повітря оптимальною швидкістю руху повітря приміщень вважається швидкість у межах від 0,05 до 0,25 м/сек. Максимальний обмін повітря у тваринницьких приміщеннях за годину повинен бути до п'яти разів. У пташниках при штучній вентиляції, де потреба в кисні у два-три рази більша, кратність обміну повітря повинна бути 8 разів, а за деякими даними і більша [37].

2.4 Вплив достатньої кількості і якості питної води на продуктивність тварин і якість свинини

Господарства повинні бути забезпечені водою питної якості, яка відповідає вимогам діючого стандарту «Вода питна».

Піднімання і подавання води здійснюється відцентровими і вихровими насосами та іншими водопідіймальними пристроями. Більш надійними у роботі є занурювальні електронасоси. Для подачі води для господарсько-питних потреб ферма повинна бути обладнана водопроводом. Для збереження запасів води і створення тиску у системах водопостачання ферм будуть збірно-блочні металеві водонапірні башти типу БР-1 з металевими ємностями і залізобетонними опорами. Ємкість баків першого типу веж становить 15 м³, 25 і 50 м³ при висоті їх встановлення 8-30м,, другого відповідно 100 м³, 200, 300 м³ і 18-30 м. При виборі баків і висоти встановлення водонапірних веж керуються кількістю обслуговуваного поголів'я одночасного розташування (табл. 9).

Таблиця 9

Добова потреба у воді, л

Група тварин	Всього	У т. ч. напування тварин
Кнури-плідники	25	10
Матки: купоросні і холості підсисні	25 60	12 20
Відлучені поросята	2	2
Ремонтний молодняк	15	15
Свині на відгодівлі	15	6

Технологічні потреби включають приготування кормів, миття обладнання, прибирання виробничих приміщень, постачання в котли пароутворювання, прибирання гною гідравлічним методом.

Тиск води у системі водопостачання повинен бути не нижче 0,1 МПа. Температура води для поросят-сисунів і відлучених складає +16 -- 20 °С, для дорослих свиней у холодну пору року - +10 -16 °С, у теплу - не нормується.

Напувалки для поросят-сиснуів закріплюють на висоті від підлоги 0,3 м, відлучених поросят - 0,45, для молодняку на відгодівлі - 0,45, дорослих маток і кнурів - 0,65-0,75м. При груповому утриманні свиней сискові і чашечні напувалки (одна на 10-12 гол.), встановлюють над щілинною підлогою біля перегородки.

При індивідуальному утриманні підсисних свиноматок сискову напувалку встановлюють над годівницею, а чашкову - поряд, для поросят-сисунів - над щілинною частиною підлоги.

У тваринницьких господарствах вода витрачається для напування тварин, підготовки кормів, при прибиранні тваринницьких та інших виробничих приміщень. Воду використовують також при будівництві, організації поточного і капітального ремонту приміщень для пожежної безпеки. Велика щоденна витрата води для господарських потреб у тваринництві може стати причиною збільшення собівартості одержуваної продукції. Тому кожне господарство повинно мати добре організовану систему водопостачання.

Водопостачання може бути централізованим, децентралізованим або комбінованим.

Вода як невід'ємна і складова частина зовнішнього оточення тварин має виняткове фізіологічне, господарсько-економічне й епізоотологічне значення. Вона є одним з основних елементів бісфери, без якого неможливий розвиток органічної природи. Там, де є життя завжди є вода. Велике значення води підтверджується тим, що вона входить до складу будь-якого живого організму, його клітин і тканин. Тіло людини приблизно на 57-58 і навіть 65 % (за масою) складається з води, тварини - на 65-70 %. У молодих організмах води ще більше. У тілі теляти, наприклад, кількість води досягає 72 %, а вже через півтора року зменшується до 60-65 %, а у дорослого вола - до 52-55 %.

Водний обмін в організмі тварин залежить не тільки від стану обміну речовин, продуктивності, віку тварин, але й від волого-температурного стану повітря тваринницьких приміщень. Від якості води, зручності добування її з джерела значною мірою залежить рівень продуктивності тварин і якість одержуваної продукції, стан тваринницьких та інших приміщень [29].

Здоров'я і продуктивність тварин, технологія виробництва на фермах, стан приміщень і якість продукції значною мірою визначаються кількістю і якістю води, способом її добування і подачі тваринам чи для іншої мети.

Фізичні властивості води (температура, прозорість, колір, запах, смак). Проби води для аналізу з відкритих джерел водопостачання потрібно брати на глибині 0,5-1 м від поверхні і 1--2 м від берега (річки, озера, ставу). Для повного лабораторного аналізу води беруть не менше 5 л, для скороченого - не менше 2 л.

Воду беруть у скляну посудину, старанно упаковують і додають супровідну, де зазначено основні дані: дата і місце взяття проби води, джерело і коротка характеристика його, спосіб взяття води і спосіб консервування (якщо воно було), стисла характеристика фізичних властивостей води при взятті проби, для якої мети (дослідження) взято пробу води, хто взяв і надіслав пробу - посада, прізвище, ім'я і по батькові, підпис.

Температуру питної води вимірюють на глибині 0,5 м (зона забирання). Питна вода повинна мати температуру для дорослих тварин 10- 120, вагітних маток - 12--150, молодняка залежно від віку - від 15 до 300.

Прозорість води краще визначати на місці, біля джерела за допомогою спеціального циліндра з краном у кожній частині притертого дна і друкованого шрифту Снеллена. Наливши воду у циліндр, під дном якого знаходиться шрифт, випускають її до доброї видимості останнього. Висота стовпа води в циліндрі (у см) і вважається величиною прозорості. Прийнято, що прозорість питної води повинна бути не менше 30 см.

Крім цього способу, прозорість води у відкритих водоймах визначають за допомогою спеціальної білої фарфорової або емальованої пластинки. Можна використати також кільце (поперечник 1-1,5 см) з дроту завтовшки 1-2 мм. Прозорість води по кільцю 40 см і більше вважається доброю, 20-30 см - допустимою, нижче за 20 см - непридатною [21].

Найчастіше вона безколірна, рідше світло-жовта, жовта і навіть дуже жовта. Для визначення забарвлення води порівнюють кольори її із забарвленням спеціально приготовлених стандартних розчинів. Колір виражається у градусах 10 кольоровості відповідає забарвленню шкали, що містить в 1 л води 1 мг платини (хлорпластинату калію). Колір води понад 200 вважається небажаним.

Визначається при температурі води 20, 40 або 60°. Оскільки вода може мати різний за кількісною і якісною характеристикою запах, встановлено таку схему оцінки води за запахом. Державним стандартом вимагається давати оцінку питної води за запахом по п'ятибальній шкалі (табл. 10).

Таблиця 10

Оцінка питної води за запахом

Бал	Інтенсивність запаху	Опис результатів визначення
0	Нема	запаху не відчувається
1	Дуже слабкий	запаху звичайно не відчувається, але він виявляється в умовах лабораторії досвідченим дослідником
2	Слабкий	запах, який виявляє споживач, якщо звернути на нього його увагу
3	Помітний	запах, який легко виявляється і може викликати несхвальний відгук про воду
4	Виразний (сильний)	запах, який звертає на себе увагу і робить воду неприємною для пиття
5	Дуже сильний	запах такий сильний, що вода стає зовсім непридатною для пиття

Смак води визначається органолептично. Може бути кислий, солоний, в'яжучий, гіркосолоний, терпкий, солодкий. При оцінці смаку можна користуватися п'ятибальною шкалою, наведеною вище для оцінки води за запахом.

Джерела постачання питної води мають склад більш-менш сталий. Проте під дією кліматичних, сезонних та інших факторів склад і властивості води можуть різко змінюватися [8].

Найважливішими показниками, що характеризують хімічний склад води, є реакція води, наявність у ній органічних і мінеральних речовин. Реакція води -- показник забруднення її органічними або мінеральними речовинами. Добра вода має нейтральну або слабо лужну реакцію (рН 6,5-8,5). Про сумарну кількість органічних і мінеральних речовин у воді свідчить сухий (твердий) залишок, тобто маса цих речовин після випаровування 1 л води. Цей залишок не повинен бути більший за 1000 мг в 1 л.

Сумарну кількість органічних речовин рослинного і тваринного походження у воді можна визначити за кількістю кисню, що витрачається на їх окислення (окиснюваністьводи). Вода, що добувається із закритих підземних джерел, має низьке окислення (1--2 мг кисню на 1 л води), у шахтних колодязях, проточно текучих водоймах - 4 мг/л, непроточних водах - 6--8 мг/л, болотних -- до 20 мг/л і більше. У питної води окислення має бути не вище 5 мг/л кисню.

Органічні речовини рослинного і тваринного походження, що знаходяться у воді, можуть розкладатися. Це і є основною причиною появи у природних водах NH₃ (аміачного азоту), NО₂ (азоту нітритів) і NО₃ (азоту нітритів). Аміачний азот альбуміноїдного походження, як і нітрити у воді, - це показник забруднення води покидьками та продуктами їх розкладу. У питній воді такі сполуки азоту не допускаються.

Нітрати як кінцевий продукт розкладу аміаку спостерігаються у воді у великій кількості. Вони свідчать, що вода в минулому була забруднена [19].

Важливим показником забруднення питної води (гноївка, сеча, гній та ін.) можуть бути хлориди. Правда, як хлориди, так і аміачні солі можуть бути мінерального походження (вимиваються з ґрунту).

Твердість води залежить від наявності у ній кальцію і магнію у вигляді двовуглекислих, вуглекислих, хлористих, сірчанокислих та інших солей. Тверда вода небажана для господарських і технічних потреб: на стінках котлів вона утворює накип. При різкому переході в напуванні від м'якої до твердої води може бути розлад шлунково-кишкового тракту (пронос).

Розрізняють загальну, усувану (карбонатну) і неусувану твердість. Карбонатна твердість майже цілком усувається при кип'ятінні води. При цьому розчинні карбонати, що знаходяться у воді, розпадаються на вуглекислоту і нерозчинні монокарбонати, які й утворюють накип на стінках парових котлів, трубопровід, радіаторів та ін.

Твердість води вимірюють в умовних одиницях -- градусах твердості. 10 твердості дорівнює кількості солей кальцію і магнію, яка відповідає 10 мг окису кальцію (СаО) в 1 л води. Радянський 10 твердості відповідає 1,250 англійського, 1,750 французького.

Тепер прийнято оцінювати твердість води в міліграм-еквівалентах твердості. Один міліграм-еквівалент твердості відповідає 20 мг/л кальцію або 12,16 мг/л магнію. У практиці оцінки води за твердістю прийнято вважати, що вода, твердість якої дорівнює 10°, - м'яка, 10- 20° -- помірно тверда, понад 20° - тверда. У питній воді може бути твердість і більша за 30-40°, а в окремих випадках і до 60°.

Водойми і вода є середовищем, яке населяють різні рослинні і тваринні організми, що називаються біоценозом. Організми, які населяють водойми, можуть бути у завислому стані (планктони) або зв'язані з дном чи з поверхнею підводних предметів (бентос).

Залежно від складу і властивостей води, стану водойми у ній можуть жити і розвиватися певні види організмів. Ці організми можуть свідчити про якість води, про процеси, що відбуваються в ній, ступінь забруднення. Тому вони можуть називатися індикаторними організмами. Зважаючи на різну пристосованість організмів до життя у забрудненій воді, вони поділяються на полісапроби, мезасопроби, олігосапроби і катароби.

Полісапроби -- організми, які розвиваються в дуже забрудненій воді і не потребують вільного кисню. Сюди належать безкольорові жгутикові, інфузорії, анаеробні бактерії та інші [28].

Мезосапроби (альфа і бета) - організми, які живуть у воді, хоч і забрудненій органічними речовинами, але там, де відбуваються окислювальні процеси і є вільний кисень (аеробні бактерії, гриби, діатомові, синьо-зелені водорості, ракоподібні та ін.).

Олігосапроби - група організмів характерна для чистої води, придатної для водопостачання (водорості зелені, губки, ракоподібні, риби, водні квіткові рослини та ін ).

Катаробна група організмів - це показник цілком чистої води.

При оцінці біологічних властивостей слід мати на увазі, що у воду можуть потрапляти і довго жити не тільки сапрофіти, але й патогенні мікроорганізми. Про це свідчать дані таблиці 11.

Таблиця 11

Тривалість виживання деяких мікроорганізмів у різній воді

Мікроорганізми	Тривалість виживання у воді, днів
	водопровідній	річковій	колодязній	стерилізованій
Бруцела	5-85	-	4-45	6-168
Бактерія туляремії	до 92	7-91	12-60	3-15
Бактерія дизентерії	15-27	12-92	-	2-72
Бактерія черевного тифу	2-93	4-183	1,5-107	6-365
Кишкова паличка	2-262	21-183	--	8-365
Холерний вібріон	4-28	0,5-92	1-92	3-392
Лептоспіра	-	до 150	7-75	16

Патогенні мікроорганізми у воді виявляються з великими труднощами, тому в практиці бактеріологічного контролю за якістю води користуються посереднім методом. При цьому визначається ступінь фекального забруднення води за наявністю в ній кишкової палички, яка постійно заселяє кишечник людини і тварин. Використовують два показники: колі-титр і колі-індекс.

Колі-титр - найменша кількість досліджуваної води в мілілітрах, в якій виявлена кишкова паличка. Колі-індекс - кількість кишкових паличок, виявлена в 1л води.

Зважаючи на фізичні й біологічні властивості, а також на хімічний склад питної води, вона повинна відповідати таким основним гігієнічним вимогам (табл. 12).

Таблиця 12

Основні гігієнічні вимоги (нормативи) до питної води

Показники	Нормативи	Відповідно до вимог ГОСТу
Запах і присмак при температурі 200 (в балах) не більше	2	ГОСТ 2874-54
Колірність за шкапою (у градусах) не більше	20	»
Прозорість за шрифтом Снеллена (в см) не менше	30	»
Загальна твердість (в мг/екв) не більше	7	»
Вміст свинцю (в мг/л) не більше » миш'яку » » » фтору » » » міді » » » цинку » »	0,1 0,05 1,5 3,0 5,0	ГОСТ 2761-57 » » » »
Загальне число бактерій в 1 мл води не більше	100	»
Колі-індекс - кількість кишкових паличок в 1л води	3	»
Колі-титр (мілілітрів води) не менше	300	»
Сухий залишок (в мг/л) не більше	1000	»
Вміст сульфатів (мл/л) не більше	500	»
Загальна твердість у градусах твердості не більше	30-40	Норматив
Окислення доброї води (не вище) мг/О2/л	5
Аміачний азот (альбуміноїдний)	Сліди
Азот нітритів	Сліди
Азот нітритів (в мг/л) не більше	20-30

Водопостачання необхідно здійснювати щодня, щоб задовольнити потребу тварин у воді і використовувати її для підготовки кормів, для миття посуду, годівниць та ін.

Обчислювати потребу питної води для окремих видів тварин можна на 1 кг сухої речовини корму в добовому раціоні. Ця потреба в середньому (в літрах) дорівнюватиме: для молодняка великої рогатої худоби 7-9. овець - 2-3, корів - 4-5, свиней - 6-8, відгодовуваної рогатої худоби - 3-4, робочих волів -- 4-5 і коней - 2-3 [1].

Якщо погрібно організувати групове напування свиней з корит з двостороннім підходом, рекомендуються такі розміри (табл. 13).

Таблиця 13

Розміри водопійних корит для свиней

Тварини	Довжина корита на одну голову	Глибина	Ширина внутрішня	Рівень краю корита над землею
			зверху	внизу
Свині	40	38-40	45-50	37--40	25-30

2.5 Показники якості продукції свиней різних генотипів

Основним завданням галузі тваринництва є одержання максимальної кількості продуктів при найменших витратах на їх виробництво. Вирішення даної проблеми у галузі свинарства зумовлено генетичними факторами, умовами годівлі і утримання, методами удосконалення продуктивних якостей тварин та створенням нових генотипів, придатних до інтенсивного використання.

Продуктивність свиней і якість продукції свинарства залежить від генетичних особливостей, рівня й повноцінності годівлі, а також значною мірою від умов утримання, мікроклімату приміщень, в яких вони знаходяться, дотримання санітарних вимог.

Протягом останніх десятиріч в Україні відбулися значні зміни в породному складі свиней за рахунок створення та використання нових генотипів м'ясного напрямку продуктивності. Одночасно з цим різкого скорочення зазнали вітчизняні локальні породи м'ясо-сального напрямку продуктивності, які за рядом господарсько-корисних ознак не можуть конкурувати з новостворюваними та зарубіжними високопродуктивними генотипами [9].

У сучасних умовах виробництва свинини дедалі більшого значення набуває контроль за якістю одержаної продукції.

Це зумовлено тим, що на м'ясокомбінатах серед оброблених туш нерідко трапляються й такі, які характеризуються блідістю м'язової тканини, підвищеним вмістом вологи в ній та м'якістю м'язових волокон. Оцінку якості свинини лише за товщиною шпику в туші (як це прийнято чинними стандартами) слід визнати недостатньою, зокрема при оцінці м'ясних якостей свиней, що вкрай важливо в системі селекційно-племінної роботи. Очевидно, доцільно використати більший комплекс показників, що визначають поживну цінність, смакові якості й технологічні властивості м'яса

Споживання продовольства в світі зростає і до 2050 року, за даними Національної академії аграрних наук України -- подвоїться у порівнянні з обсягами 2009 року.

Україна з потенціалом одного з світових лідерів у виробництві продукції рослинництва має можливість реалізувати свій потенціал провідного виробника в світі продукції тваринництва, зокрема свинарства. В такий спосіб створюються нові робочі місця, додана вартість, а відтак податки, посилюється авторитет держави у світі.

Однак важливим автори моделі «Ефективне свинарство» визначають не збільшення поголів'я свиней в державі. В Україні до 70% свинини виробляється екстенсивно. Собівартість свинини при екстенсивних технологіях -- вища за закупівельну ціну. Таким чином нарощення поголів'я, коли свинарство збиткове є безперспективним.

Так позицію авторів моделі виразив почесний член Національної академії аграрних наук україни, кандидат економічних наук -- Президент «Української асоціації виробників і переробників сої» -- В. Н. Тимченко: «Коли в Україні тваринництво буде рентабельним, а воно повинно бути високорентабельним у країні, що виробляє 3% світового обсягу зернових, -- питання збільшення поголів'я стояти не буде. Галузь приверне увагу до себе капіталу і її розвиток стане закономірним.»

Свинарство в Україні переживає етап модифікації з менш інтенсивної до більш інтенсивної галузі. За останній рік значно підвищився інтерес виробників свинини до впровадження сучасних технологій утримання, впровадження штучного осіменіння та використання в системах розведення генотипів, що відзначаються високими відгодівельними та м'ясними якостями. Поряд з цим у переробників свинарської продукції з'являються підвищені вимоги до якості свиней що поставляються на забій. Окремі господарства вже сьогодні отримують поряд з державною доплатою за свиней на забій додаткові доплати від переробників за тварин від яких отримують високоякісні беконні туші. Створений порідний генофонд в Україні дозволяє отримувати тварин з високим рівнем м'ясних якостей, туші від яких придатні для отримання високоякісного бекону. В цьому плані значний інтерес представляє використання тварин м'ясних генотипів в системах схрещування та гібридизації з метою отримання помісного та гібридного молодняку з високою продуктивністю завдяки поєднанню генетичного потенціалу та ефекту гетерозису [12].

Поживна цінність м'яса обумовлена його складом: повноцінними білками, що містять незамінні амінокислоти (валін, лейцин, ізолейцин, лізин, метіонін, треонин, триптофан, фенілаланін), і ліпідами, до складу яких входять незамінні поліненасичені жирні кислоти.

В залежності від видових особливостей, хімічного складу і властивостей м'ясо продуктивних тварин відрізняється. Свинина має більш ніжну консистенцію, підвищений вміст жирової тканини, специфічний приємний аромат і смак. Завдяки цьому промислове значення свинини визначається вмістом як м'язової, так і жирової тканини.

Основні показники якості (рівень PH м'яса, ніжність, ступінь розвитку морфологічних елементів м'язової тканини, характер автолізу) передаються у тварин у спадок.

Стать тварин, проведення кастрації впливає як на швидкість росту й ефективність засвоєння корму тваринами, так і на вихід і якість м'яса. Полові відмінності в м'ясі молодих тварин менш виражені; з віком у м'ясі самців у порівнянні з м'ясом самок збільшується вміст вологи при одночасному зниженні вмісту білка й жиру. Кастровані тварини розвиваються повільніше, але м'ясо, одержуване від них, має характерний малюнок «мармуровості». Для м'яса кнурів, кабанів і поросних маток властивий специфічний небажаний аромат. М'ясо самок має тонковолокнисту будову м'язових волокон і більш світле забарвлення.

З віком тварини м'ясо стає грубішим за рахунок потовщення м'язових волокон, збільшення частки еластинових волокон у сполучній тканині й зміцнення коллагеновых волокон. Змінюється хімічний склад м'яса: підвищується зміст жиру, зменшується кількість води. У віці від 12 до 18 місяців співвідношення основних компонентів м'яса найбільше сприятливе для його якості. У свиней оптимальні якісні характеристики формуються в основному до 8 місяців. Вплив статі на тварину й наявність кастрації впливає на якість м'яса і з віком збільшується.

В Україні розводять 6 генотипів свиней м'ясного напряму продуктивності. Серед них як вітчизняні новостворені породи та спецлінії, так і породи, що були завезені в Радянський Союз при прийнятті напряму на розвиток м'ясного свинарства. Основною породою серед вітчизняних м'ясних генотипів є українська м'ясна порода, що була створена з використанням 11 кращих вітчизняних та зарубіжних генотипів і на цей час її структура складається з трьох затверджених типів (харківського, полтавського та асканійського) і дніпропетровського типу селекції ДСГІ, що створюється [1].

Окрім української м'ясної породи, яка за чисельністю займає друге місце після великої білої в генофонді свиней України значним поголів'ям відзначаються полтавська м'ясна та червоно-білопояса породи.

Таблиця 14

Відгодівельні якості тварин різних генотипів

Група схрещування	Поєднання генотипів	n	Жива маса на відгодівлі, кг	Абсолют-ний приріст за період відгодівлі	Середньо-добовий приріст, г
			при постановці	при знятті
-	ВБхВБ	56	46,1	105,6	59,5	672
1	ВБхЛ	27	46,2	117,7	71,5	807
2	ВБхУ	25	45,8	115,0	69,2	782
3	ВБхХТ	28	45,1	116,1	71,0	801
4	ВБхПМ	29	45,3	113,5	68,2	771
5	ПМхХТ	24	44,5	115,2	70,7	799
-	Середнє за двопорідними поєднаннями	133	45,4	115,5	70,1	792
1	ВБхУхПМ	31	47,4	113,7	66,3	749
2	ВБхУхХТ	45	44,8	110,9	66,1	747
3	ВБхУхЛ	330	44,8	111,2	66,4	750
4	ХТхПМ	26	44,7	110,7	66,0	745
є -	Середнє за трипородними поєднаннями	432	45,4	111,6	66,2	747,7

де: ВБ - велика біла, Л - ландрас, У - уельс, ХТ - харківський м'ясний тип, ПМ - полтавська м?ясна.

Решта три генотипи представлені породами ландрас, дюрок та уельс. Ці три генотипи менш чисельні та під час занепаду тваринництва в Україні пережили важкі часи, однак в останні роки знову набувають популярності і мають великі перспективи для розвитку та подальшого удосконалення.

Для визначення рівня продуктивних якостей, в умовах промислового комплексу з виробництва свинини було проведено оцінку різних породних поєднань (табл. 14).

За дослідженими поєднаннями, найбільші середньодобові прирости спостерігаються за двопородними поєднаннями. Так в середньому за двопородними поєднаннями тварини характеризувались більшими приростами на 17,86 % порівняно з чистопородним розведенням та на 5,92 %, порівняно з середнім за всіма трипородними поєднаннями. Відповідна різниця спостерігалась за абсолютними приростами. Було розраховано ефект звичайного гетерозису за двопородними та трипородними поєднаннями порівняно з великою білою породою свиней (рис.8).

Таким чином, в умовах промислового комплексу з виробництва свинини оптимальним є застосування двопородного промислового схрещування, як найбільш ефективного методу розведення з метою отримання товарної свинини.

Рис.8. Ефект гетерозису при двопородному та трипородному схрещуванні.

Фізико-хімічні показники м'яса насамперед характеризують його технологічні властивості і зумовлюють харчову цінність свинини. Тому при проведенні породовипробування свиней разом з оцінкою відгодівельної і м'ясної продуктивності свиней різних порід досліджуються якість їх м'яса і жиру.

Результати аналітичних досліджень м'язової тканини свідчать про достатній рівень її якості у свиней вітчизняних генотипів (по даним В.П.Рибалка).

Серед порід більш високі показники активної кислотності спостерігалися в м'ясі тварин української степової білої, миргородської та великої чорної порід. Кращу ніжність мала свинина від тварин української степової білої породи. Високою вологоутримуючою здатністю відрізнялося м'ясо свиней трьох м'ясних генотипів (62,3-63,8%), що, в свою чергу, досить виразно підтвердилося в порівнянні з невисокими втратами м'язової тканини при кулінарній обробці (28,1-28,5%) [27].

Слід зазначити, що якість м'яса основних генотипів свиней, яких розводять в Україні, знаходиться в межах норми і відповідає загальноприйнятим вимогам. Інтенсивна селекція порід у напрямку підвищення м'ясності не вплинула на погіршення якості їх м'язової тканини. По комплексу якісних показників не спостерігається дуже різкого прояву міжпородних особливостей, а тільки індивідуальні. За технологічними властивостями та хімічним складом м'ясо свиней української степової білої породи мало кращі показники.

Якість м'яса і його біологічна цінність залежать не лише від хімічного, а й від морфологічного складу. Воно неоднорідне, складається з м'язової, сполучної, жирової та кісткової тканин, крові, лімфатичних вузлів та елементів нервової тканини.

М'язова тканина є основною частиною м'яса, 50-75 % маси всієї туші припадає на м'язову тканину. Будова м'язової тканини досить складна. Основний елемент м'язової тканини - це м'язове волокно, яке являє собою довгасте тіло з заокругленими і загостреними кінцями. Волокна, що прилягають одне до одного, з'єднуються у первинні пучки, первинні пучки - у вторинні, вторинні - у третинні і т. д. утворюють м'яз, який за допомогою сухожиль і фасцій приєднується до кісток скелета. Довжина і діаметр м'язових волокон залежить від виду тварин, віку, статі, породи, вгодованості, функції, що виконується м'язом, і коливається в межах: довжина від 2 до 150 мм, діаметр від 10 до 150 мкм [58].

До складу м'яса сільськогосподарських тварин входять екстрактивні речовини, які надають йому специфічного смаку і аромату, а також беруть участь у процесах дозрівання м'яса. Загальна кількість екстрактивних речовин у м'ясі коливається в досить широких межах - від 1 до 3 % і залежить від багатьох факторів: виду тварини, віку, статі, вгодованості та ін.

Екстрактивні речовини діляться на азотисті та безазотисті. Азотисті екстрактивні речовини являють собою різні сполуки, що містять азот, але не є білками. Вміст азотистих екстрактивних речовин коливається від 0,3 до 0,7 %. Наявність азотистих екстрактивних речовин обумовлює утворення специфічного смаку й аромату м'яса. Ряд сполук, що входять до складу азотистих екстрактивних речовин - карнозин, карпитин, ансерин та креатин - беруть участь у процесах травлення, стимулюють діяльність травних залоз.

М'ясо дорослих тварин більш багате на азотисті екстрактивні речовини, ніж м'ясо молодняка.

Вміст мікроелементів у м'ясі дуже коливається і залежить в основному від вмісту цих мікроелементів у ґрунті, воді та кормах даної зони. Із збільшенням вмісту жиру в м'ясі вміст макро- та мікроелементів у ньому зменшується.

М'ясо є джерелом вітамінів, в ньому містяться майже всі вітаміни: А, С, И, Е, D. Проте в практичному відношенні м'ясо становить цінність як джерело вітамінів групи В. У м'ясі містяться всі вітаміни групи В і в значних кількостях. Наявність вітамінів А, С, В, Е невелика і вони не мають практичного значення. Більшість вітамінів групи В стійкі до високих температур і не руйнуються при технологічній та кулінарній обробці м'яса. Тіамін, що міститься в м'ясі, частково руйнується при солінні, копченні та тепловій обробці. Рибофлавін та нікотинова кислота більш стійкі до технологічної та кулінарної обробки м'яса і практично не руйнуються. 3 усіх вітамінів, що містяться в м'ясі, вітамін РР найбільш стійкий до дії факторів навколишнього середовища. Він не руйнується при кип'ятінні, автоклавуванні, дії окислювачів та світла. Вітамін В₆ також стійкий до високих температур і не руйнується при технологічній та кулінарній обробці. Інші вітаміни групи В, що містяться в м'ясі, також відносно стійкі до технологічної та кулінарної обробки.

Свинина характеризується рожево-червоним кольором різної інтенсивності, але окремі м'язи мають різні відтінки. Для свинини характерна м'якша консистенція порівняно з іншими видами м'яса. Поверхня розрізу тонко- або щільнозерниста з чітко вираженою «мармуровістю» [20].

Свинина характеризується високою харчовою цінністю завдяки кількісному співвідношенню білка, жиру, вмісту незамінних, амінокислот, поліненасичених жирних кислот, вітамінів групи В, макро- і мікроелементів, а також органолептичних показників.

З числа незамінних амінокислот у свинині найбільше міститься: лізину - 1 239 мг/100 г, лейцину - 1 074 мг/100 г, валіну - 831 мг/100 г, ізолейцину - 708 мг/100 г, треоніну - 654 мг/100 г і фенілаланіну - 580 мг/100 г. Порівняно з іншими видами м'яса, свинина відрізняється значною кількістю вітамінів групи В, що беруть участь у регулюванні вуглеводного обміну, нормалізації роботи серцево-судинної, центральної і периферійної нервової системи.

Свинину поділяють за статтю, віком і вгодованістю. Виділяють м'ясо кнурів і свиноматок; м'ясо поросят-молочників з масою туші у теплому стані від 3 до 6 кг, підсвинків - масою від 12 до 39 кг у шкурі і від 10 до 34 кг без шкури.

З врахуванням вгодованості і якості свинину ділять на 5 категорій. До І категорії (беконної) відносять туші беконних свиней з добре розвинутою м'язовою тканиною, з масою туші у теплому стані від 53 до 72 кг у шкурі, товщиною сала над остистими відростками між 6-7 спинними хребцями від 1,5 до 3,5 см. Воно повинно бути розміщене рівномірним шаром по всій довжині півтуші, хоч допускається різниця в товщині сала на холці у найтовщій її частині і на попереку в найтоншій її частині в межах 1,5см. На поперечному розрізі грудинки на рівні між шостим і сьомим ребрами повинно бути не менше двох прошарків м'язової тканини. Не допускається пігментація шкури, наявність кровопідтікань, травматичних пошкоджень, пухлин.

До ІІ категорії (м'ясна - молодняк) відносять туші м'ясних свиней (молодняка) масою від 39 до 98 кг у шкурі, від 37 до 91 кг без крупона, від 34 до 90 кг без шкури з товщиною сала від 1,5 до 4,0 см, а також туші підсвинків.

До ІІІ категорії (жирна) відносять туші жирних свиней різної маси, з товщиною сала 4,1 см і вище.

До ІV категорії (промпереробка) відносять туші свиней масою вище граничної для ІІ категорії.

До V категорії (м'ясо поросят) відносять туші поросят-молочників масою від 3 до 6 кг, в яких шкура повинна бути аналогічною свинині І категорії, а остисті відростки хребців і ребра не повинні виступати [38].

В таблиці 15 представлена якісна характеристика категорій свинини.

Випускають також свинину обрізану, в якої знято сало вздовж всієї довжини хребтової частини півтуші на рівні ? ширини півтуші від хребта, а також у верхній частині лопатки і стегнової частини. Її відносять до ІІ категорії.

Для реалізації в торговельній мережі випускають свинину І і V категорій, а також туші підсвинків у шкурі, свинину ІІ і ІІІ категорій без шкури або із знятим крупоном, а також свинину обрізану.

Таблиця 15

Якісна характеристика категорій свинини

Категорія тварин	Жива маса, кг	Маса туші у теплому стані, кг	Товщина сала над остистим відростками між 6-7 грудними хребцями, без врахування товщини шкури, см включно
І - свині молодняк екстра	Від 70 до 100 включно	Від 47 до 68 включно в шкурі	Від 1,0 до 3,0
ІІ - свині молодняк: М'ясні Підсвинки	Від 70 до 130 Від 20 до 70	Від 47 до 88 включно в шкурі Від 43 до 76 включно без шкури Від 44 до 82 включно без крупона Від 14 до 47 включно в шкурі Від 12 до 47 включно без шкури	Від 1,0 до 3,0 Від 1,0 до 3,0 Від 43 до 76 1,0 і вище 1,0 і вище
ІІІ - свині жирні	Необмежена	Необмежена	Понад 3,0
IV - борови Свиноматки	Понад 130 Необмежена	Понад 88 у шкурі Понад 76 без шкури Понад 82 без крупона Необмежена	1,0 і вище 1,0 і вище 1,0 і вище 1,0 і вище
V - поросята молочники	Від 4 до 8 включно	Від 3 до 6 включно	Необмежена
VІ - молоді кнури	Не вище 70	До 47 включно	1,0 і вище

У стандарті ЄЕК/ООН на свинячі туші і відруби передбачені нормативи, що стосуються кольору м'яса і жиру, які оцінюються органолептично за кольоровими шкалами. Передбачено 6 кольорових діапазонів для м'яса і 8 - для жиру. Для характеристики якості м'яса визначають також кінцеве значення рН. Воно дозволяє у поєднанні з показником кольору визначити приналежність м'яса до груп PSE, NOR, DFD.

Цим стандартом свинина сортується на 7 груп залежно від товщини зовнішнього жиру, на 4 групи - з врахуванням типу відгодівлі і утримання худоби, на 3 групи - за способом забою і на 4 групи - за способом післязабійної обробки.

Не допускається для реалізації, а використовується для промислового перероблення на харчові цілі свинина ІV категорії; підсвинки без шкури; свинина, яка одержана від кнурів; заморожена більше одного разу; з пожовтілим салом; із зачищеннями від побитостей і кровопідтікань на площі більше 10 % поверхні або зривами підшкірного жиру на площі більше 15 % поверхні; з неправильним розчленуванням туші по хребту; деформовані півтуші [67].

2.6 Інтенсифікація виробництва свинини на промисловій основі

Технологія виробництва свинини - це науково обґрунтована та взаємопов'язана система зооветеринарних, інженерно-технологічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечує отримання необхідної кількості продукції високої якості за мінімальних витрат праці й засобів виробництва.

До основних елементів технології виробництва свинини відносяться: система племінної роботи, організація відтворення, умови утримання, повноцінна годівля, ветеринарна безпека, організація праці та охорона довкілля.

Ефективність технології визначається прибутковістю та рентабельністю виробництва продукції свинарства [7].

Основними виробниками свинини вважаються Китай, країни Євросоюзу, США, Бразилія, Росія, Канада, В'єтнам. Частка виробленої свинини в Україні, порівняно із світовим виробництвом, складає приблизно 0,2%. В Україні не використовуються величезні можливості виробництва свинини, причиною чого є нераціональне використання власної кормової бази, послаблення позицій щодо експорту свинини, імпорт свинини з провідних країн, відсутність належної оцінки племінної цінності тварин тощо.

Виробництво свинини рентабельне лише у спеціалізованих комплексах, де впроваджені інноваційні технології за високого рівня технічного забезпечення, системи гібридизації з використанням таких батьківських порід, як п'єтрен, дюрок та ландрас.

Біологічні особливості виду (багатоплідність, скоростиглість, високий вихід туші тощо) дають змогу швидкими темпами збільшити виробництво дешевого і якісного продукту.

Свині від інших видів сільськогосподарських тварин відрізняються рядом біологічних особливостей. Основні з них -- високі материнські якості

В Україні виробництво свинини нарощують за рахунок збільшення поголів'я свиней, переходу до інтенсивних методів ведення галузі, широкого впровадження міжпородного схрещування та гібридизації, що сприяє значному підвищенню продуктивності тварин.

Інтенсифікація сільського господарства, зокрема свинарства, та його технічне переоснащення є в сучасних умовах вирішальним фактором, що визначає темп розвитку галузі. Інтенсифікація свинарства в нашій країні здійснюється шляхом спеціалізації і концентрації виробництва, будівництва нових, а також реконструкції та розширення існуючих свинарських підприємств з впровадженням на них сучасної промислової технології. У господарствах із закінченим циклом виробництва показником інтенсивності свинарства служить вихід свинини на середньорічну свиноматку, а також реалізація свинини в розрахунку на тварину; в репродукторних господарствах - кількість опоросів на основну і середньорічну свиноматку. Кількість поросят за опорос до відбирання, середня маса поросяти при відлученні і середньодобовий приріст живої маси поросят-відлучників; відгодівельних господарствах - середньодобовий приріст живої маси підсвинка, витрати кормів на 1 кг її приросту і вихід свинини на одиницю виробничої площі. У господарствах, які виробляють свинину на своїх кормах, рівнем інтенсивності свинарства є також вихід свинини на 100 га ріллі [34].

Для підвищення економічної ефективності та приведення в дію всіх важелів процесу інтенсифікації необхідно раціонально використовувати потенційні можливості підприємств, а також залучати додаткові капіталовкладення у виробництво. Ступінь економічного ефекту від інвестицій, вкладених у виробництво, залежить від низки чинників, основними з яких є технічні, технологічні та соціально-побутові. До технічних належить механізація й автоматизація виробничих процесів у тваринництві. Технологічні включають в себе освоєння новітніх технологій: енерго- та ресурсозберігаючих. Ефективність інноваційних процесів визначається як кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об'єкта управління й одержання економічного, соціального, науково-технічного ефекту. Соціально-побутові чинники передбачають розв'язання найгостріших проблем на селі: підвищення мотивації до праці, подолання безробіття, розбудову соціальної інфраструктури тощо.

У розвитку інтенсифікації важливим є не тільки процес забезпечення коштами, а й раціональне їх використання. Крім того, системне оновлення матеріально-технічної бази має передбачати застосування новітніх технологій і нової високопродуктивної техніки.

Одним із перспективних напрямів підвищення інтенсифікації є поетапне впровадження технологій з елементами інновацій. Перший етап передбачає розвиток фундаментальних досліджень, другий - трансформацію новацій у практичне русло, третій - визначення економічного ефекту від запровадження інноваційних технологій.

Свинарство як галузь є однією з найпривабливіших для вітчизняних тваринників, за рахунок високої рентабельності, яку забезпечує хороша продуктивність і швидке зростання свиней [47].

Методи утримання свиней і прийоми виробництва продукції багато в чому визначають як стан мікроклімату, так і продуктивність тварин.

В даний час існують різні організаційні форми і методи утримання свиней різних вікових та виробничих груп. Одні з них відображають традиційні способи розміщення тварин у приміщеннях, характерних для конкретних природно-кліматичних зон, інші склалися в останні роки в умовах промислового свинарства.

Що ж таке система утримання тварин? Система утримання - це сукупність застосованих форм, прийомів і методів розміщення тварин у приміщеннях, підпорядкованих основним технологічним принципам виробництва, спрямованих на отримання високої продуктивності. Організаційні форми та методи розміщення тварин характеризують варіанти способів утримання.

До основних факторів, що визначає вибір системи і способів утримання тварин, відносяться: виробничий напрям ферм і комплексів, яка технологія виробництва застосовується, а також типи виробничих приміщень. Зонально-кліматичні умови і використання традиційних форм і методів вирощування свиней, спосіб і технологія їх годування також відіграють важливу роль [49].

Умови утримання свиней на племінних і товарних фермах мають свої особливості. При розведенні племінних свиней їм слід створювати умови, що найбільш повно відповідають породним і генетичним якостям, щоб отримати здорове потомство, яке здатне надалі нормально розвиватися при інтенсивному використанні в спеціалізованих господарствах і комплексах. Для племінних тварин повинні бути створені умови, близькі до природних щодо використання вигулів, моціону, табірно-пасовищного утримання та ін. У період вирощування племінного молодняку ??ця система утримання найкращим чином відповідає їхнім потребам. Однак при переміщенні племінних свиней, вирощених в одних умовах, на промислові ферми з інтенсивним їх використанням (2,0 - 2,5 опоросу на рік, безвигульне утримання у приміщеннях з недостатнім природним освітленням, велика концентрація поголів'я на обмежених площах, часта зміна у виробничому потоці приміщень і станків, високий рівень виробничих шумів тощо) можуть виникати стресові явища і захворювання тварин.

Зараз вже доведено, що висока продуктивність і безвигульне утримання свиней можуть зумовити ослаблення конституції і одночасно з цим знизити рівень природної резистентності. Тому, знаючи, що зовнішнє середовище впливає на формування організму тварин, необхідно для свиноферм племінних свиней вирощувати в умовах, близьких до умов промислових комплексів [47].

При розведенні свиней для товарного виробництва слід прагнути створювати такі умови мікроклімату, які сприяють більш ранньому споживанню корму і досягненню тваринами бажаної ваги при найменших затратах коштів. В даний час у практиці свинарства застосовують дві системи утримання свиней: вигульне і безвигульне. Залежно від конкретних умов господарства свиней можуть утримувати протягом усього року в свинарниках або в літній період переводити в табори.

Багато років ця існуюча класифікація систем утримання різних вікових та виробничих груп тварин не включає нових способів розміщення тварин з урахуванням об'ємно-планувальних і конструктивних рішень будівель і споруд для свиней, а також табірну систему утримання. Беручи за основу цю класифікацію можна доповнити її новими елементами прогресивних способів розміщення тварин у ярусно-клітинних батареях і в багатоповерхових будинках.

Безвигульна система утримання свиней при групових або індивідуальних засобах може бути застосована з підлоговим, ярусно-клітинним або багатоповерховим розміщенням тварин. При цій системі тварини, як правило, з моменту народження і після досягнення ними певних вагових кондицій або фізіологічного стану знаходяться в спеціально обладнаних для них приміщеннях, за винятком періодичного їх переміщення за ротаційним циклом відповідно до технології, наприклад, поросят-відлучників переводять у свинарники для дорощування або молодняк з репродукторних ферм - в приміщення для відгодівлі на фермах спеціалізованих господарств і в комплексах.

Безвигульна система утримання свиней всіх вікових і виробничих груп не завжди і не скрізь може бути ефективна. Як показує міжнародний досвід проектування, будівництва та експлуатації експериментальних і типових великих свинарських комплексів з виробництвом продукції на промисловій основі, при безвигульному утримання слід підтримувати в приміщеннях хороший мікроклімат. При аналізі існуючих генеральних планів ферм можна відзначити, що, наприклад, прийнята система павільйонної забудови великих комплексів призводить до збільшення займаної ними території, а відсоток використання її залишається приблизно на рівні, характерному для невеликих спеціалізованих ферм [34].

Основною проблемою на фермі будь-якої виробничої потужності залишається, безсумнівно, раціональне використання площ приміщень (щільність розміщення тварин, загальна місткість будинків, пропускна здатність окремих будівель у ротаційному циклі виробничого потоку ферми). Це питання в даний час вирішується, шляхом нормованого розміщення тварин у станках, вибору раціональних типів конструкцій станків і технологічного обладнання, скорочення площі проходів та проїздів у приміщеннях.

Зменшення території комплексів, зниження вартості їх будівництва, а також ферм спеціалізованих господарств можна досягти в результаті визначення найбільш раціональних схем горизонтального та вертикального блокування виробничих будівель. Все це обумовлює вибір системи безвигульного утримання свиней, але з компенсацією оптимальних параметрів регульованого мікроклімату.

Ефективність застосування безвигульної системи на промислових комплексах забезпечується утримання свиней у відповідних станках, способом і технологією їх годівлі, а також створенням оптимальних показників мікроклімату для всіх вікових і виробничих груп тварин. У пошуках рішень, можуть надійно забезпечувати основні вимоги технології промислових комплексів, в практиці все більш широке застосування знаходять нові станки для маток з різною фіксацією.

В даний час станки для підсисних маток можна умовно розділити на наступні типи: для індивідуального утримання, розміром 2,5 х2,0 м; з обмеженою площею; з тимчасовою фіксацією маток; з фіксацією на весь період підсосу; для прив'язного утримання.

Як у нашій країні, так і за кордоном для холостих і поросних маток застосовуються станки для індивідуального утриманням з фіксацією їх і для дрібногрупового утримання. Верстати для утримування молодняку, яке дорощують ??і відгодівельного поголів'я дуже різноманітні.

У недалекому минулому, коли майже повсюдно застосовували метод вільно-вигульного утримання свиней, функція станків зводилася в основному до забезпечення місця відпочинку для тварин. Технологією і конструктивно-планувальними рішеннями будівель передбачалося, що процеси годування і дефекації по можливості необхідно було виносити на спеціально виділені майданчики або в обладнані для цих цілей приміщення. При цьому збільшувалися розміри виробничих площ, а також витрати робочого часу на отримання продукції [43].

З впровадженням технології промислової відгодівлі свиней значно змінилися і вимоги до приміщень, до їх технологічного устаткування. Тому сучасна конструкція станків для різних груп свиней, прийнятна для безвигульного їх утримання, повинна забезпечувати дозовану роздачу кормів, видалення гною, а також сухе лігво для відпочинку тварин. Таким чином, з'явилася необхідність передбачати при будівництві поділ площі станків на зони.

При підлоговому способі, індивідуальному і груповому, утримання всіх вікових і виробничих груп свиней на великих комплексах передбачається компактне розміщення станків в будівлі на підлогах з твердим покриттям.

При ярусно-клітинному способі утримання свиней клітини батарейного типу розташовані в кілька вертикальних рядів. Цей спосіб в нашій країні і за кордоном у даний час проходить експериментальну перевірку.

Багатоповерховий спосіб розміщення тварин може бути використаний в підлоговому і ярусно-клітинному варіанті. Безсумнівно, що при будівництві таких свинарників потрібна менша земельна площа під забудову і в зв'язку з цим знижується вартість будівництва, проте необхідно ще провести глибокі експериментальні дослідження.

Утримання тварин включає наступні будівельні та технологічні елементи: будівлі та їх внутрішнє планування, станково-боксове обладнання, машини та механізми для забезпечення годівлі та напування тварин, підтримання оптимальних параметрів мікроклімату і виробництва ефективного прибирання гною.

Будувати приміщення необхідно із врахуванням особливостей тварин і забезпечення оптимального мікроклімату.

Якщо утримують свиней в теплих, сухих, світлих і просторих приміщеннях зі свіжим повітрям,...