Вплив фенотипових факторів на продуктивні якості свиней червоно-білопоясої породи

Закони термодинаміки виявляються в біоенергетиці.

Потенційна енергія, володіючи більшою мірою впорядкованості руху молекул, знаходиться на більш високому рівні, ніж кінетична, така, що відрізняється більшою безладністю руху. Тому потенційна енергія прагне перейти в кінетичну, оскільки безладність руху є вірогіднішим станом, ніж впорядкованість. Теплова енергія не може бути використана організмом і видаляється. Це тепло називається первинним, а мірою розсіювання його служить ентропія.

Хоча теплова енергія не піддається подальшим змінам в організмі, але вона може бути використана для збереження температури тіла.

Теплова енергія може бути перетворена на роботу тільки у тих випадках, коли ця енергія вступає в систему при достатньо високому рівні температури і покидає її при значно нижчому рівні температури. Тому теплова енергія не може бути перетворена на роботу в таких ізотермічних системах, як організми теплокровних тварин.

Таким чином, біоенергетична система (організм) може використовувати тільки частину вільної енергії [52].

Живі організми використовують в основному хімічну або потенційну енергію, що надходить з поживними речовинами корму (протеїн, ліпіди, вуглеводи) і звільняється в результаті біоенергетичних реакцій, яка може перетворюватися на інші види: механічну, електричну, осмотичну енергію, хімічних синтезів, енергію мембранних процесів і т. д. У результаті різних перетворень всі види енергії, окрім первинного тепла, перетворюються на теплову (вторинне тепло) і у такому вигляді покидають організм.

Частково енергія може бути втрачена з органічними речовинами продуктів життєдіяльності організму, що виділяються: молоко, приплід, сперма, шерсть, яйця, також кал, сеча і гази.

Отже, сума первинної і вторинної теплоти визначає енергетичні витрати організму.

Енергія органічних речовин корму, що поступила в організм тварини, витрачається на підтримку всіх його життєво важливих функцій, і якщо є її надлишок, то вона відкладається в тілі або виділяється у вигляді продукції.

Усі реакції організму на дію зовнішнього середовища направлені на збереження енергетичного балансу і маси тіла. Ці реакції носять пристосовний характер і мають складнорефлекторну природу. Прикладом прояву реакцій, що підтримують збереження енергетичного балансу організму, можуть служити гальмування теплопродукції (основний обмін), кровообігу, легеневого дихання, виділення і інших фізіологічних функцій, направлених на зменшення виділення енергії у відповідь на недокорм, і активізацію вказаних функцій, направлених на видалення надлишку енергії з організму у відповідь на підвищену годівлю. Явища ожиріння у свиней можна розглядати як результат підвищеної годівлі, коли захисні реакції при максимальній своїй напрузі не в змозі звільнити організм від надлишку поживних речовин корму.

На підставі багатьох експериментальних досліджень обміну речовин і енергії в організмі сільськогосподарських тварин вивчені закономірності розподілу і використання енергії і протеїну кормів в організмі для різних функцій.

Тварини з кормом споживають поживні речовини й енергію. Частина поживних речовин не перетравлюється в організмі і виділяється з калом, а значить, втрачається і частина енергії. В організмі залишаються перетравні поживні речовини і вкладена в них енергія. Певна частина енергії втрачається з сечею в недоокислених продуктах обміну, а також з кишковими газами, що має практичне значення тільки для жуйних. Частина валової енергії корму, що залишилася в організмі, вважається обмінною і використовується для підтримки життєвих функцій [46].

У валовій енергії поміщено число калорій, що звільняються при повному згоранні корму або іншої речовини в калориметрі.

Калорійність кормів може бути визначена і непрямим шляхом за даними про хімічний склад і енергетичні еквіваленти складених поживних речовин. Для обчислення калорійності кормів застосовують еквіваленти для хімічно чистих речовин: крохмалю --

4,1 ккал на 1 г, білка -5,7 і жиру - 9,5 ккал.

Енергетична цінність окремих видів вуглеводів становить (ккал в 1 г): галактози - 3,722, декстрози - 3,743, фруктози - 3,755, мальтози - 3,943, лактози - 3,952, сахарози - 3,955, крох- малю-4,183, арабінози-3,722, ксилози-3,746, целюлози-4,179.

У прямих експериментах виявлені значні розбіжності в калорійності кормів. Тому нині запропоновані коефіцієнти для окремих поживних речовин натуральних кормів (табл. 17).

Таблиця 17

Калорійність поживних речовин (ккал в 1 г)

Речовина	Корми
	грубі	зелені та соковиті	концентрати	тваринного походження
Протеїн	5,53	5,53	5,64	5,70
Жир	7,96	7,96	9,47	9,50
Клітковина	4,20	4,20	4,20	4,20
БЕР	4,05	4,05	4,05	4,05

Запропоновані величини для розрахунку валової енергії, які дозволяють звести до мінімуму розбіжності в показниках при прямому і розрахунковому визначенні калорійності (табл. 18).

Таблиця 18

Коефіцієнти для розрахунку валової енергії кормів і раціонів за вмістом сирих поживних речовин

Корми і раціони	Коефіцієнти (ккал в 1 г) сирих поживних речовин
	протеїн	жир	клітковина	БЕР
Грубі, об'ємні	6,20	10,18	5,20	4,15
Концентровані	5,40	9,72	4,59	4,24
Раціони для великої рогатої худоби	5,29	9,49	5,05	4,13
Раціони для овець свиней	5,58 5,67	9,50 9,50	5,05 5,26	4,09 4,16

Вміст валової енергії деяких кормів, визначеної в калориметрі, наведений у табл. 19.

Енергію калу можна визначити або спалюванням проб у калориметрі, або розрахунковим способом за вмістом поживних речовин і енергетичними коефіцієнтами, як і валову енергію корму.

У свиней втрати енергії з калом становлять від 13,7 до 33,8 ккал в добу на 1 кг живої маси, причому у молодих тварин вони вищі (20,4-33,8 ккал), а у дорослих менше (13,7-16,8 ккал). По відношенню до валової енергії корму втрати енергії в неперетравлених речовинах калу становлять в середньому 23,2% з коливаннями від 18,7 до 27,2%.

Таблиця 19

Калорійність кормів

Корми	Вологість (%)	Міститься енергії в 1 кг корму (ккал)
Ячмінь	14,91	3 554
Кукурудза	21,48	3 352
Пшениця	14,59	3 634
Горох	15,39	3 604
Рибне борошно	15,33	3 825
Дріжджі кормові	14,36	4 268
Сінне люцернове борошно	24,64	3 102
Силос качанів кукурудзи молочно-воскової зрілості	63,88	1 372
Зелена маса люцерни	78,32	851
Молочний відвійок свіжий	91,32	370
Кісткове борошно	6,39	2 408

У свиноматок енергія, що втрачається з неперетравленими речовинами, складається з енергії протеїну - 28,6 %, жиру - 21,4, клітковини - 21,2 і безазотистих екстрактних речовин - 28,7%.

Кількість енергії, що виділяється тваринами з недоокисленними продуктами обміну, можна визначити методом спалювання проб у калориметрі або розрахунковим способом за азотом сечі і калорійним коефіцієнтом окислюваного в організмі білка, рівним 1,18 ккал.

Основними енергетичними речовинами сечі свиней є продукти білкового обміну, до яких відносяться сечовина (46,2 % азоту), сечова кислота, креатинін, аміак. Азот сечовини складає 84,5 % всього азоту сечі.

При спалюванні проб сечі в калориметрі втрати енергії з сечею у свиней виявилися значно вищими розрахункових за окисленим білком (7^x6,25) і коефіцієнтом 1,18 ккал. Це, очевидно, пов'язано з тим, що в сечі міститься певна кількість енергії, яка не може бути виявлена розрахунковим способом за азотом, а виявляється при спалюванні в калориметрі. У зв'язку з цим калориметричний спосіб визначення енергії в сечі точніший, але, на жаль, трудомісткий [36].

Обмінна енергія, що надійшла в організм тварини, витрачається на підтримку життя, екстратепло, пов'язане з використанням поживних речовин (для підтримки життя і для виробництва продукції), і на енергію, що міститься в продукції.

Обмінну енергію визначають в прямих балансових дослідах за різницею між валовою енергією корму і енергією виділень -- кала, сечі і метану. Концентрацію обмінної енергії можна обчислити, використовуючи для цього показники утримання перетравних поживних речовин і їх енергетичні коефіцієнти.

Загальна теплопродукція, або термічна енергія, є сумою витрат на підтримку життя, пов'язаною з використанням поживних речовин в організмі тварини. Витрати на підтримку життя складаються з постійних і змінних величин. Перші є мінімальними витратами для підтримки життя (основний обмін) і обумовлені такими фізіологічними функціями організму, як кровообіг, дихання, нервова, ендокринна системи та ін. Вважають, що ця витрата енергії на одиницю маси постійна у всіх тварин.

Змінні витрати - це витрати енергії, пов'язані з роботою, необхідною на переварювання кормів підтримуючого раціону, на обмінні перетворення поживних речовин і на переміщення тварини.

При годівлі продуктивних тварин частина обмінної енергії, крім основного обміну на підтримку життя, витрачається на переварювання, всмоктування і обмінні перетворення поживних речовин понад підтримуючий раціон, що використовуються для продукції. До неї відносяться витрати енергії на ріст, відкладення жиру, репродукцію, утворення молока, яєць і зовнішню роботу. Таким чином, загальна теплопродукція, або термічна енергія, рівна сумі чистої енергії для підтримки (основний обмін), і для утворення.

Загальну теплопродукцію у тварин визначають безпосередньо в калориметрі. Проте її можна розрахувати і непрямим способом [48].

Непряма калориметрія ґрунтується на взаємозв'язку тваринних показників теплопродукції, споживання кисню і утворення вуглекислоти при окисленні органічних сполук в організмі. Відносна кількість споживаного кисню, вуглекислоти, що утворюється, і тепла, що виділяється, при обміні вуглеводів, жирів і білків змінюється залежно від вмісту вуглецю і кисню в кожному з цих трьох видів поживних речовин кормів для раціонів. Якщо допустити, що споживання кисню, виділення вуглекислоти й азоту в даний відрізок часу відбувається в результаті окислення вуглеводів, жирів і білків, то можна обчислити загальну теплопродукцію тварини. Для цього використовують константи, що отримані в більшості випадків при окисленні в організмі тварини суміші жирів, білків і вуглеводів.

В основу констант були покладені дані споживання кисню, утворення вуглекислоти, метану і виділення азоту з сечею.

В організмі тварини рівень теплопродукції регулюється певними функціональними системами, які, у свою чергу, знаходяться під контролем нервової системи, що реагує на зміни зовнішніх чинників навколишнього середовища.

Фізіологічна дія механізмів, регулюючих надходження в організм енергії у вигляді корму, виражається, перш за все, в коливаннях харчової збудливості.

Механізми, регулюючи виведення енергії з організму, найяскравіше підтверджуються гальмуванням теплопродукції при недокормі (основний обмін) і її посиленням при підвищеній годівлі (специфічна динамічна дія корму).

Ці механізми найтіснішим чином зв'язані між собою і з механізмами регулювання багатьох інших фізіологічних функцій. Ця взаємодія відіграє головну роль в пристосуванні організму до умов існування - у збереженні енергетичного балансу, що забезпечує константу маси тіла. Збереження енергетичного балансу досягається, як правило, при збереженні інших біологічних констант (температура тіла, кров'яний тиск, рН крові, сольова концентрація крові і т. п.) з деяким відхиленням.

Вказані закономірності служать безперечним доказом принципової можливості перемикання значної частини переварюваної енергії корму, що йде, зазвичай, на теплопродукцію, утворення продукції (м'ясо, молоко і т. д.). Цим теоретично обґрунтовується практична можливість підвищення коефіцієнта корисної дії корму в організмі тварин [52].

Тепловий режим організму підтримується на оптимальному рівні за допомогою фізичної і хімічної терморегуляції. При температурі вище оптимальної вступає в дію фізична терморегуляція, тобто йде розсіювання тепла в навколишнє середовище. Це супроводжується підвищенням теплопродукції.

Хімічна терморегуляція виявляється тільки при температурі нижче оптимальної. При цьому підвищується обмін речовин в організмі.

Розсіювання тепла здійснюється радіацією, конвекцією, теплопровідністю і випаровуванням вологи з поверхні тіла і виділенням її з дихальних шляхів.

Віддача тепла радіацією залежить від різниці температури поверхні тіла і навколишніх поверхонь (стіни, допівка, стеля, огорожі верстата і т. п.). Віддача тепла конвекцією (нагрівання повітря, що надходить до поверхні тіла), так само, як і радіацією, залежить від різниці температури поверхні тіла і навколишнього повітря. Велику роль має швидкість руху повітря і реакція кровоносних судин шкіри.

При наближенні температури повітря і навколишніх предметів до температури поверхні тіла або при рівності температур віддача тепла випаровуванням поту і вологи з дихальних шляхів починає відіграти істотну роль, а віддача тепла радіацією і конвекцією втрачає своє значення.

Частина обмінної енергії, що міститься в продукції, називається енергією продукції або чистою енергією продукції. Чиста енергія є різницею між обмінною енергією і термічною.

Продуктивна енергія міститься в органічних речовинах продукції, вироблюваної тваринами (молоко, приріст, яйця, шерсть, розвиток плоду, сперма та ін.), і може бути визначена.

Калорійність відкладень в організмі тварин протягом певного відрізку часу можна визначити двома способами: методом контрольних тварин (порівняльний забій) і методом балансових дослідів [64].

Метод контрольних тварин. На початку і в кінці дослідного періоду вимірюють тепло, отримане при спалюванні туш двох схожих тварин. Величину енергії відкладень визначають за різницею між валовою енергією туші однієї тварини в кінці досліду і валовою енергією туші другої тварини на початку досліду. Помилка визначення тим менше, чим більше тварин у групі.

Недоліки цього методу:

- придатний для дослідів на невеликих тваринах і птахах;

- вимагає аналітичної точності при виконанні робіт;

- вміст енергії в організмі на початку досліду у двох груп тварин вважається однаковим.

Метод балансових дослідів. Для визначення величини енергії відкладення існує два види балансових дослідів. У одному випадку протягом відомого проміжку часу вимірюють різницю між теплотою спалювання корму і сумою тепла, що утворюється при спалюванні калу, сечі і газів, плюс теплопродукція. Цей метод носить назву енергетичного балансу.

В іншому випадку визначають відкладення вуглецю і азоту за допомогою віднімання від спожитого з кормом вуглецю і азоту кількості цих елементів у твердих, рідких і газоподібних виділеннях.

Потім на підставі формул хімічних сполук, у складі яких азот

і вуглець затримується в організмі, встановлюють величину відкладення жиру, протеїну й енергії. Якщо цим же методом визначати баланс водню, то можна обчислити відкладення жиру, протеїну і вуглеводів. Цей метод носить назву балансового методу. З його допомогою визначають баланс вуглецю, азоту і водню. Перевага балансових методів полягає в тому, що досліди можуть бути повторені на одній і тій же тварині, причому величину відкладення енергії можна визначити протягом короткого проміжку часу. Недоліки цього методу: недосконалість експериментальної техніки і помилки, пов'язані, з відбором і взяттям зразків.

В основу другого методу покладено припущення, що відкладення в тілі тварини складаються в основному з жиру або протеїну при незначних змінах у відкладенні вуглеводів. Протеїн визначають за затриманим в організмі азотом, а жир - за вуглецем (понад витрачений на відкладення протеїн). Величини, використовувані для обчислення затримання в тілі енергії за відкладенням вуглецю і азоту, отримують на основі даних аналізу м'язової тканини і жиру, що депонує [50].

3.4 Вплив умов годівлі та утримання на обмін речовин, продуктивність і використання корму

На обмінні процеси в організмі свиней впливають не тільки годівля, але й порода та породність тварин, їх маса, скоростиглість, кондиції, фізіологічний стан, температура навколишнього середовища, підготовка кормів і спосіб годування, а також ряд інших чинників.

Порівняльне вивчення обміну речовин у свиней аборигенних 1 заводських порід показало” що тварини великої білої породи краще використовують прийнятий азот. Витрати корму в аборигенних свиней становлять 6-8 корм. од. на 1 кг приросту, у свиней в середньому за 18 породами - 4,03 корм. од.

Вивчений обмін речовин і енергії в організмі свиней чотирьох порід і їх помісей встановив, що підсвинки великої білої породи відкладають на 1 кг живої маси 25 ккал за добу, зокрема в білку 11,1, в жирі 13,2. У підсвинків породи пьетрен ці показники відповідають 13,1 ккал, зокрема в білку 10,4, в жирі 2,7 ккал. Найвищий коефіцієнт використання енергій на відкладення мали помісі великої білої і миргородської порід (29,1 - 32,4 ккал на 1 кг живої маси) [18].

Вищі показники за споживанням кисню, виділенням вуглекислоти і рівнем теплопродукції мали тварини м'ясного і м'ясо- сального типів.

Свині сальних порід уже в 6-місячному віці споживають більше кисню, менше виділяють вуглекислоти, значно більше тепла. До 9,5-місячного віку тварин ці відмінності збільшилися ще більше.

З віком у свиней значно змінюються інтенсивність обмінних процесів і використання поживних речовин в організмі. В одноденних поросят на 1 кг живої маси за хвилину виділяється 16 мл вуглекислоти і споживається 19,3 мл кисню, а в 6-місячному віці відповідно 5,1 і 4,9 мл. У поросят у віці одного дня теплопродукція на 1 кг живої маси в годину становить 5,59 ккал, в 2 місяці - 3,07, в 6 місяців - 1,50 ккал. У однорічних свиней цей показник вже становить 0,98 ккал.

Використання поживних речовин і енергії у свиней в значній мірі залежить від живої маси, скоростиглості та кондицій. Дослідження довели, що зі збільшенням живої маси свиней знижується відсоток використання обмінної енергії для відкладення з 77,8 до 62,7 %, зменшується частка енергії білка по відношенню до енергії жиру з 47,5 до 14,6 % і знижується використання азоту з 59,6 до 23,6 %.

Газообмін у скоростиглих свиней на 1 кг живої маси нижче, ніж у пізньостиглих. У скоростиглих тварин втрати азоту з калом в 1,5 разу менше, ніж у пізньостиглих. У великоплодних свиней на 1 кг перетравної органічної речовини теплопродукція була значно вище, ніж у дрібнонароджених [22].

Дрібнонароджені поросята краще переварюють поживні речовини у віці 30 днів. Газовий і енергетичний обмін у перші

4 місяці життя з більшою інтенсивністю протікає в організмі дрібних поросят. У більш старшому віці відмінностей не виявлено. Завдяки високій інтенсивності росту і розвитку в перші місяці життя дрібнонароджені поросята значно компенсують ембріональну недорозвиненість.

Встановлено, що використання корму в значній мірі залежить від відгодівельних кондицій свиней. Так, при відгодівлі до 90 кг середньодобовий приріст склав 734 г, до 110 кг - 770 г і до 130кг-759г, а витрати корму на 1кг приросту були відповідно 3,41; 3,55 і 3,82 кг. Кількість м'яса в туші масою 90 кг дорівнювала 48,1 %, у туші масою 110 кг - 44,9; а в туші масою 130 кг - 42,9 %, кількість жиру була відповідно 34,7, 38,7 і 42,3 %.

У дослідах на свиноматках в період поросності і лактації спостерігали підвищення газообміну на 27 % і збільшення витрати енергії 8 %.

Показники використання енергій в організмі свиноматок залежно від фізіологічного стану свідчать про те, що лактуючі тварини менше втрачають енергії з калом і мають вищу продуктивну дію корму.

На величину приросту й ефективність використання корму у поросят впливає температура навколишнього середовища і рівень рибофлавіну в раціонах.

Підвищення температури навколишнього середовища супроводжується посиленням обміну речовин у поросят.

Дихальний коефіцієнт у поросят в перші чотири години після народження становить 0,90-0,95, а в подальших 12-24 години падає нижче 0,9 незалежно від того, годують їх з моменту народження чи ні. Це вказує на використання для енергетичних цілей не тільки вуглеводів, але і інших поживних речовин. У наступні дні першого тижня життя поросят дихальний коефіцієнт у них знаходиться в межах 0,75-0,85, що можна пояснити посиленням обміну жиру у поросят з моменту споживання корму. Це підтверджується тим, що вміст жиру в тілі поросят до кінця першого тижня життя зростає з 1 до 10 % [25].

Встановлено, що термогенез (теплопродукція) у поросят має три фази: протягом перших 6 днів життя термогенез не діє, починаючи з 9-го дня він певною мірою проявляє свої властивості і лише до 20-го дня життя досягає значної досконалості.

У свинок і свиноматок встановлений період підвищеної чутливості до температури навколишнього середовища. Він продовжується близько 20 днів до парування і декількох днів після неї. Якщо в цей час температура навколишнього середовища досягає 27 °С, то зменшуються число овуліруваних яйцеклітин і величина гнізда. Підвищена температура в перші 15 днів після парування помітно знижує виживаємість ембріонів. Ці спостереження свідчать про необхідність охолоджування свинарників у жарку погоду.

Встановлено, що температура повітря сильно впливає на кількість запліднених свинок і тих, які прийшли в охоту. Підвищення температури повітря (з 26,7 до 33,3°) викликає зниження поїдання корму на 21 % і середньодобових приростів на 45 %. Число жовтих тіл на 25-й день поросності зменшується з 14,2 до 13,1.

Оптимальна температура для підсисних свиноматок у станках повинна бути в межах 10°С (6-12), відносна вологість - 80-85 %; для поросят до 7-10-денного віку - близько 20°С (18-24), з 7-10 до 50-денного - в межах 16°С (14-20), відносна вологість - 70-75%.

На продуктивність свиней і використання корму впливає спосіб його підготовки до згодовування. Встановлено, що гранульовані суміші концентрованих кормів сприяють збільшенню середньодобових приростів у свиней на 26--50 г і зниженню витрат корму на 1 кг приросту на 0,13-0,34 корм. од.

Згодовування підсвинкам на відгодівлі кормової суміші, розбавленої теплою (37,4-39°С) і холодною (4,1-16,8°С) водою істотно не впливає на ріст, оплату корму і забійні якості туш.

Надмірне розведення суміші концентратів водою (1 : 3--4) знижує перетравність сухої речовини раціону з 86,6 до 83,7 %, протеїну з 85,0 до 82,5 %, клітковини з 43,2 до 29,1 %, жиру з 42,1 до 30,2% і БЕР з 92,9 до 90,8%. Засвоєння азоту по відношенню до перетравного знижується з 38,15 до 28,21 %.

При годуванні рано відлучених поросят через годинні інтервали не отримано переваги в швидкості росту порівняно з дворазовою годівлею на добу, але в першому випадку відмічено краще використання корму. Досліди зі збільшення частоти годівлі поросят старшого віку до 3-х разів і більше на добу порівняно з дворазовим не дали позитивних результатів [30].

Кратність роздачі корму свиням на відгодівлі достовірно не впливає на відгодівельні та м'ясні якості, проте при одноразовій роздачі значно зменшуються витрати засобів і праці.

Окрім вищезгаданих чинників на ефективність використання корму впливає також і число тварин у станку.

Вміст у станку більше 20 підсвинків негативно позначається на показниках відгодівлі. Так, середньодобові прирости 20 підсвинків становлять 680 г при витраті корму на 1 кг приросту 2,63 кг, при доведенні числа підсвинків до 200 голів середньодобові прирости знижуються до 668 г і витрати кормів - до 4,10 кг. При цьому товщина шпика збільшується з 47 до 53 мм.

Зміна добового ритму і тривале позбавлення підсвинків світла, що ростуть, приводить до погіршення у них апетиту, зменшення приростів на 13,5 % і збільшення витрат кормів на одиницю приросту на 20,6 %. Підсвинки, які знаходилися в умовах природного освітлення, засвоювали азоту на 12 %, кальцію на 25 % і фосфору на 15 % більше, ніж молодняк, який міститься в затемненому приміщенні. При звичайному освітленні добова величина обмінної енергії у підсвинків була більша, ніж у затемнених умовах на 33-35 %. Спостерігалося також збільшення вмісту в крові еритроцитів, гемоглобіну, азоту, кальцію і фосфору [32].

Встановлено, що газообмін у свиней, які народилися від свиноматок, двократно спарованих, вище, ніж у свиней від маток, одноразово спарованих. Двократне спаровування надає більший вплив на газообмін при внутрішньопородному розведенні, ніж при міжпородному. На величину продуктивності і обмінні процеси негативно впливають стрес-фактори (коливання температури, негативні параметри мікроклімату, нераціональна годівля, зважування тварин, транспортування, частий неспокій, узяття проб крові, кастрація, переміщення, щеплення, зміна розмірів і форми станків, раптова зміна раціонів, голод, переїдання, холодна вода та ін.).

Обмін речовин, продуктивність і коефіцієнт використання поживних речовин корму в організмі свиней в значній мірі змінюються у зв'язку з віком, фізіологічним станом, живою масою, кондиціями і породністю. Результати цих досліджень дають підставу внести корективи до існуючих норм годівлі з урахуванням вікових, статевих і виробничих груп, а також підійти до вирішення проблеми диференційованих норм годівлі з урахуванням порід свиней, що розводяться в наший країні.

Виключно важливе значення мають умови температурно- вологісного режиму приміщень і технологія утримання свиней. Для забезпечення максимального використання поживних речовин корму в організмі та підвищення продуктивності свиней необхідно створювати оптимальні умови температури і вологості повітря приміщень, щільність розміщення тварин на одиниці площі і т. д.

Короткий період супоросності (114--116 днів) в сполученні з другою важливою біологічною особливістю свині - багатоплідністю, дає можливість одержувати і вирощувати від однієї матки за рік по 20-25 поросят і більше.

Серед сільськогосподарських тварин свині відрізняються низькою швидкістю росту в ембріональний і високою в постембріональний періоди. За даними досліджень абсолютна швидкість росту ембріонів у свиней поступається вівцям у 2,4 рази, кролям - 4,9, великій рогатій худобі у 11,8 і коням - у 14 разів. У той же час напруженість їх росту після народження до 12-місячного віку в 3,4 рази вища, ніж у травоїдних і в 1,5 рази в порівнянні з кролями.

Як відомо, відгодівельні якості свиней характеризуються енергією росту, яка визначається величиною середньодобових приростів молодняку на відгодівлі. Однак облік енергії росту за середньодобовими приростами не можна взяти за істинний критерій, оскільки він змінюється залежно від віку постановки тварин на відгодівлю: чим більш дорослим підсвинок надходить на відгодівлю, тим вищі у нього будуть середньодобові прирости в порівнянні із ровесниками, поставленими на відгодівлю в більш ранньому віці.

Ознаки, що визначають відгодівельні якості свиней, характеризуються достатньо високими показниками спадковості. За даними окремих авторів коефіцієнт спадковості залежно від породи коливається за скоростиглістю в межах 41-81 %, середньодобовими приростами 24-77 % і оплатою корму - 20-72 %. Такий рівень показників спадковості дає можливість розраховувати на те, що вибором тварин за фенотипом можна надійно забезпечувати підвищення кожної із вказаних ознак у стаді.

При нормальній годівлі свині можуть бути покриті в 8-10-місячному віці, а в 12-14 місяців дати перший приплід. Саме виробнича скоростиглість свиней визначається віком тварин, з якого вони дають відповідну продукцію [36].

Підвищення рівня годівлі на 25 % від існуючої норми сприяє збільшенню середньодобових приростів у чистопорідних свиней великої білої і миргородської порід на 15-19 %, а у їх помісів - на 26-28 %, при цьому на 60-70 днів скорочується вік досягнення тваринами стокілограмової маси.

Племінні свинки великої білої породи, які отримували норми за зниженим вмістом загальної і білкової поживності на 25 %, характеризувались затримуючим темпом росту. У віці 10 місяців середня жива маса тварин цієї групи була на 10-16 відсотків менша, ніж у ровесниць при нормальній годівлі.

Встановлено, що починаючи із зародження організму, вся його життєдіяльність (ріст, розвиток, відтворення, продуктивність) тісно пов'язані і значною мірою залежать від правильної мінеральної годівлі.

Мінеральні речовини в організмі тварин знаходяться в різних формах. Роль їх дуже велика, вони утворюють опорні тканини організму (скелет), входять до складу тканин і органів, беруть активну участь в загальному обміні речовин.

Свині одержують основну кількість мінеральних речовин з кормом, незначну кількість з питною водою, а решту - в спеціальній мінеральній підгодівлі. На потребу в мінеральних речовинах і їх використання у свиней впливає вік, жива маса, фізіологічний стан і продуктивність, а також склад основного раціону, вміст у ньому протеїну, вуглеводів і вітамінів.

Мінеральні речовини постійно використовуються організмом і виділяються з нього. Без них не можлива діяльність будь-якого органу. У тварин без мінеральних солей швидко затримується ріст, вони виснажуються і навіть гинуть [38].

Потреба в мінеральних речовина залежить значною мірою від продуктивності тварин і умов годівлі. До складу живого організму, за сучасними даними, входить близько 60 мінеральних елементів, з яких для нормальної годівлі свиней вважаються необхідними близько 13 елементів: кальцій, фосфор, натрій, хлор, калій, магній, сірка, залізо, мідь, кобальт, марганець, цинк і йод. При годівлі свиней необхідно постійно стежити за тим, щоб вони систематично одержували достатню кількість кальцію, фосфору, натрію, а також заліза, міді, кобальту, цинку, марганцю і йоду.

Кальцій і фосфор є найважливішими мінеральними речовинами. У свиней вони становлять близько 65-70 % усіх мінеральних речовин у тілі і близько 2 % маси тварин. Майже весь кальцій, а також і 80-85 % фосфору міститься в кістках і тільки 1 % кальцію та 15-20 % фосфору - в решті тканин. До складу кісткової тканини фосфор і «кальцій входять як структурний матеріал і, крім того, в значній кількості можуть бути відкладені в ній як мінеральний резерв.

Фосфор входить до складу ядерних речовин усіх клітин у формі нуклеопротеїдів і бере участь в жировому обміні. Не менш значна роль фосфору, який знаходиться в тілі в формі неорганічних сполук - фосфатів натрію і калію. Вони є важливими буферними речовинами, що підтримують потрібну концентрацію іонів у крові і тканинах тіла, беруть участь в механізмі всмоктування поживних речовин та виведенні продуктів клітинного обміну.

Фосфор міститься як у кормах тваринного походження, так і в рослинних кормах. Із рослинних кормів задовільним джерелом фосфору є зерно і насіння. Зернові корми - овес, кукурудза, ячмінь - містять в сухій речовині близько 0,3-0,4 % фосфору, технічні відходи, які одержують при переробці зерна і насіння, містять в 2-3 рази більше фосфору, ніж до переробки. Трава, сіно, солома небагаті на фосфор: у середньому вони містять від 0,1 до 0,3 % фосфору від сухої речовини. Багато фосфору міститься в кормах тваринного походження - в м'ясо-кістко- вому і рибному борошні. Тому при складанні раціонів треба так підібрати корми, щоб повністю забезпечити тварин у потребі фосфору.

У тваринному організмі кальцій є матеріалом для побудови кісткових тканин, він знаходиться в усіх живих клітинах і відіграє важливу роль в регулюванні реакції крові та тканевих соків, у збудженні мускульної і нервової тканини. Його обмін тісно пов'язаний з обміном інших катіонів, функціями деяких залоз внутрішньої секреції і вітамінами.

У сільськогосподарській практиці через нестачу кальцію і фосфору, через неправильне співвідношення цих елементів у кормах, а також при нестачі вітаміну В виникає ряд захворювань (рахіт, остеомаляція, остеопороз, остеофіброз, афосфоризис та ін.). Ці хвороби вражають кісткову тканину, порушують обмін речовин в організмі і різко знижують продуктивність тварин. Необхідно постійно дбати про те, щоб свині одержували достатню кількість мінеральних речовин [40].

Натрій разом з калієм тісно пов'язаний з обміном води в організмі та регулює його осматичний тиск. В обмінних процесах натрій часто діє як антагоніст калію. При згодовуванні тваринам великої кількості кухонної солі калій витісняється з організму. Оскільки роль калію в організмі багатобічна (він пов'язаний з обміном вуглеводів, знаходиться у всіх тканинних клітинах організму, активізує цілий ряд ферментів та ін.), слід постійно слідкувати за надходженням калію з кормами в раціонах свиней і за співвідношенням між натрієм та калієм.

Нестача натрію і хлору в кормах викликає втрату апетиту, зменшує приріст, негативно впливає на репродуктивні властивості, знижує ефективність використання корму та продуктивність свиней.

Серед речовин, які виконують важливу роль в життєдіяльності організму тварин, за останні роки велика увага надається мікроелементам, тобто хімічним елементам, які містяться в організмі в дуже малих концентраціях (у тисячних і менше частках проценту).

Більшість мікроелементів має життєво важливе значення для організму. Нестача або надмірна кількість їх може викликати значні патологічні зміни в організмі тварин. До життєво важливих мікроелементів належать мідь, марганець, цинк, кобальт, кремнезем, фтор, йод, бром, алюміній, молібден, ванадій та ін.

Велика роль мікроелементів у регуляції обмінних процесів організму значною мірою визначається їх тісним взаємозв'язком з такими біологічно важливими речовинами, як ферменти, гормони, вітаміни, а також з іншими сполуками, яким належить відповідальна роль в регуляції фізіологічних функцій.

Підгодівля поросят-сисунів зазначеним комплексом мікроелементів як влітку, так і восени впливала на збільшення вмісту гемоглобіну в крові та кількість еритроцитів, підвищувала перетравність поживних речовин кормів, а також використання азоту.

Добавка до раціону сірчанокислого заліза 25 мг, сірчанокислої міді 15 мг і хлористого кобальту 5 мг на голову за добу збільшувала приріст маси у поросят до 16% в порівнянні з контролем. Вивченням ефективності мікроелементів при годівлі свиней встановлено, що добавки мікроелементів (заліза, міді та кобальту) до раціону відлучених поросят дають збільшення приросту маси на 11-16 %. Добавка кобальту, цинку і марганцю в раціоні поросних та підсисних свиноматок впливала на підвищення крупноплідності, а також збереження поросят [43].

Взимку підгодівля кнурів-плідників солями цинку та йоду сприяла підвищенню сперматогенезу, особливо добавка КІ. Добовий рівень спермоутворення при підвищеному статевому навантаженні кнурів збільшувалась на 10 і 21,3 %.

Під впливом мікродобавки йоду у тварин підвищувалась імунобіологічна реактивність організму, збільшувалась величина фагоцитарної реакції лейкоцитів крові.

Встановити загальні правила підгодівлі свиней мікроелементами для всіх зон з різними місцевими геохімічними і ґрунтовими умовами неможливо, бо вміст мікроелементів у кормах різних зон неоднаковий. Так, вміст кобальту в кормах різних зон України коливається від 1 до 120 мкг%, при цьому в злакових - від 1 до 30, в бобових рослинах - від 10 до 120 мкг%. Як правило, виникають утруднення в правильному визначенні розмірів добавок мікроелементів, бо часто лишається невідомим вміст їх у раціонах.

Тому, складаючи раціони для свиней, слід підбирати корми так, щоб у добовій даванці завжди була достатня кількість не лише органічних, а й мінеральних речовин. Кількість мінеральних речовин, яких не вистачає тваринам у кормах, додають до раціонів у вигляді різних мінеральних солей та відповідних сумішок мінеральних підгодівель.

Наукою і практикою доведено, що нестача вітамінів у раціоні призводить до затримки росту молодняка, погіршення якості сім'я плідників, а також до високих прохолостів маточного поголів'я, зниження продуктивності свиней. Гостра нестача будь-якого вітаміну призводить до розладу обміну речовин внаслідок порушення діяльності ферментних систем, що спричиняє своєрідні захворювання, які називаються авітамінозами. Захворювання, спричинені нестачею кількох вітамінів, називають поліавітамінозами. Найбільш часто в практиці спостерігаються авітамінозні захворювання в прихованій формі (гіповітамінози), які виникають внаслідок часткової нестачі того чи іншого вітаміну в раціонах свиней. Вони проявляються в зниженні репродуктивних функцій та продуктивності тварин, низькій оплаті корму, а також знижують стійкість організму проти різних захворювань [52].

Тип годівлі свиней зумовлюється системою кормовиробництва в тій чи іншій грунтово-кліматичній зоні і характеризується процентним співвідношенням кормів різних видів за поживністю у загальному річному балансі кормів для цього виду тварин. Розробка типових кормових раціонів для свиней проводиться відповідно до типів годівлі та структури кормових раціонів для різних виробничих груп свиней. Система кормовиробництва для свиней в різних зонах зумовлює три основних типи годівлі.

Концентратно-коренеплідний з використанням комбінованих силосів, сіна і трави бобових культур при середньому рівні концентрованих кормів у межах 65-70 % раціону за поживністю. Цей тип годівлі свиней характерний для більшої частини території України.

Концентратно-картопляний з використанням картоплі та комбінованого силосу з картоплі, коренеплодів, сіна та зеленої трави бобових культур при середньому рівні концентрованих кормів у раціонах за поживністю 50-60 %. Цей тип годівлі поширений в основному в районах зони змішаних лісів України та в передгірній зоні Українських Карпат.

Концентратний тип годівлі при середньому рівні концентрованих кормів у раціонах в межах 75-80 % за поживністю. Цей тип годівлі свиней характерний для степової зони України.

У межах кожного типу годівлі структура кормових раціонів для різних виробничих груп свиней за окремими групами мікрорайонів може бути різною. Це залежить від виду кормів, вирощених в тому чи іншому мікрорайоні, а також від інтенсивності технології виробництва свинарської продукції.

Типи годівлі повинні бути прогресивними, мобілізовувати господарство на досягнення більш високої продуктивності тварин, на поліпшення якості свинини. В той же час тип годівлі повинен бути доступним для господарства, пов'язаним з його кормовою базою та з заходами з їх розширення, а також поліпшення [47].

Потреба та використання кормів, і особливо протеїну, пов'язані з якістю м'ясо-сальної продукції свиней. Виділяють такі періоди у вирощуванні та відгодівлі свиней, що пов'язані з інтенсивністю розвитку їх м'язових волокон:

- швидкого росту (приблизно до 80 дня), коли волокна найдовшого м'яза свині збільшуються більше ніж на 50%, що здійснюється в основному за рахунок розвитку м'язової тканини;

- перехідний (81-120 днів), характерний сталістю відкладання білка в тілі, уповільнення росту м'язових волокон і підвищення інтенсивності процесів жироутворення;

- ожиріння (від 120 днів до дозрівання), коли ріст м'язових волокон на 75 % закінчений, відносний вміст білка в тілі починає падати, а кількість жиру збільшується майже прямолінійно.

Слід також відмітити, що здатність утворення м'язових тканин, а також потреба тварин у протеїні тісно пов'язана з їх спадковими задатками: при рівних умовах тварини м'ясних порід більш інтенсивно синтезують білок, ніж сальних і напівсальних.

Добра м'ясна свинина може бути одержана навіть при умові відгодівлі тварин не тільки м'ясних порід, але й при організації правильної загальної їх протеїнової годівлі.

Відгодівля молодняку свиней до живої маси 110 кг при середньодобових приростах 551 г забезпечує щоденний приріст м'яса на рівні 183, а жиру - 157 г.

При нормальних умовах годівлі й утримання в кожному кілограмі приросту в свиней з живою масою від 20 до 40 кг відкладається 140-160г протеїну, від 60 до 80 кг - 120-140 г і від 100 до 120 кг - 100-120 г.

Враховуючи те, що при інтенсивній відгодівлі середньодобові прирости свиней за вказаними періодами становлять в середньому 400-500, 500-600 і 600-700 г, а також те, що використання азоту корму за цими періодами дорівнює в середньому приблизно 40, ЗО і 25 %, то щоденно на голову потрібно при живій масі від 20 до 40 кг - 150-190 г, від 60 до 80 кг - 220-260 г і від 100 до 120 кг - 265-310 г перетравного протеїну, або 16, 14 і 12 % сирого протеїну від сухої речовини раціону.

При недостатньому рівні протеїну (74 % від потреби) інтенсивність відкладення м'язової тканини сповільнюється, в тілі починає відкладатись жирова тканина. Велике значення має також поживна цінність протеїну, особливо наявність в ньому незамінних амінокислот. Так, з підвищенням у раціоні рівня метіоніну в тушах молодняку збільшується вміст жиру, а при добавці міозину - м'язової тканини.

Свині, які одержують в раціоні необхідну кількість білка, не можуть повністю проявити свої спадкові якості з синтезу м'язової тканини, якщо в раціоні не буде забезпечене правильне співвідношення амінокислот і відповідна їх кількість.

Правильне енерго-протеїнове співвідношення компонентів раціону сприяє кращому використанню азоту корму і змінює склад приросту маси. Ці дані свідчать про можливість спрямованого управління формуванням м'ясних якостей свиней [50].

М'ясопродукти, одержані від тварин при годівлі їх рідкими кормами і харчовими відходами, мають збільшену кількість вологи, що небажано для тривалого зберігання м'яса, його копчення та консервування. Концентратний тип годівлі призводить до зайвого ожиріння, а комбінована годівля, коли в раціонах концентрати доповнюються зеленими і соковитими кормами, сприяє кращому росту м'язової тканини і підвищенню якості м'яса.

Підвищення м'ясності туш свиней способом спрямованої годівлі, широко використовується на практиці свинарства. В постембріональний період на інтенсивність росту м'язової тканини можна подіяти рівнем і якістю годівлі. Але не слід забувати, що вміст м'яса в туші залежить від факторів, які належать до спадковості (порода або породність, племінні якості та ін.) [56].

При однакових умовах годівлі свині окремих генотипів по- різному використовують енергію корму. Тварини, наприклад, миргородської породи краще перетравлюють і використовують жирову й вуглеводну частину раціону. Тому вони вже у 4--5 місяців починають інтенсивніше осалюватись і згодом знижують прирости, а біла довговуха і велика біла породи краще перетравлюють білкову частину раціону і через це темпи вищих приростів розтягуються на пізніші періоди росту. Відтак ефективність у збільшенні живої маси і використанні корму у них вища. М'ясні породи свиней більш вибагливі до протеїнового живлення, але і краще від інших свиней засвоюють азот корму.

Одним із способів підвищення м'ясної продуктивності є схрещування та гібридизація. При вивченні причин, що обумовлюють їх ефективність, встановлено ряд фізіологічних і біохімічних особливостей помісних свиней порівняно з вихідними генотипами.

Підвищення життєдіяльності помісей і гібридів зумовлено підсиленням обмінних процесів у порівнянні з вихідними породами, особливо в молодому віці.

При нормальних умовах годівлі, утримання і підбору порід, заводських типів та ліній, що добре поєднуються, помісі відрізняються підвищеною життєздатністю, кращим засвоєнням корму, інтенсивнішим ростом і розвитком, високою відтворю- вальною здатністю, а також більш високою стійкістю до різних захворювань. Ефект від схрещування в середньому становить за приростом маси 10-15 % і за оплатою корму 8-10 % [68].

Значним резервом збільшення виробництва свинини є підвищення передзабійної маса тварин. Однак залишається до кінця не вирішеним питання про оптимальні кондиції свиней для забою. Результати ряду досліджень показали, що відгодівля свиней до великих вагових кондицій (120-130 кг) призводить до збільшення затрат корму на одиницю приросту і підвищення собівартості та осалювання свинини.

Збільшення кінцевої живої маси при відгодівлі від 100 до 125 та особливо до 150 кг супроводжується природним подовженням часу і помітним зростанням кормових витрат та інших засобів на одиницю приросту. Більш м'ясні туші можна одержати від помісей, батьківські форми яких є м'ясні генотипи, при відгодівлі до 100-125 кг, а більш жирні - до 150 кілограм.

Підвищення забійної маси свиней до 110-120 кг дозволяє збільшити виробництво свинини в переліку на одну матку і знизити її собівартість.

Забій свиней при більш низьких вагових кондиціях сприяє зниженню кормових затрат і збільшенню виробництва м'ясних туш. Економічно це більш виправдано, особливо при інтенсивних технологіях відтворення молодняку. Одночасно зі збільшенням живої маси свиней при забої від 100 до 140 кг відносна кількість м'яса у тушах знижується з 55,9 до 51,0%, а кількість жиру збільшується з 27,4 до 33,5 %. При цьому частка високоякісних м'ясних частин в тушах зменшується до 42,1 %, що суттєво впливає на їх класність та ціну на свинину. Фізико-хімічні дослідження якості м'яса і сала свиней з урахуванням віку свідчать про збільшення відсотку внутрім'язового жиру і сухої речовини в м'ясі, підвищення вмісту вологи і поліне- насичених кислот у салі.

Підсвинки великої чорної і миргородської порід можуть дати м'ясну свинину тільки масою 80-85 кг, оскільки в подальшому йде інтенсивне осалювання.

Таким чином, лише за достатньої годівлі можна домогтись помітного підвищення продуктивності чистопородних і поміс- них тварин, високого приросту живої маси, якості одержуваної продукції при зниженні на неї витрат кормів і людської праці [18].

3.5 Чинники, що впливають на якість продукції відгодовуваних свиней

Один з найнадійніших способів зміни й управління якістю свинини - селекція. Теоретичною передумовою селекції на підвищення м'ясності і поліпшення якості свинини є значна мінливість, висока спадковість ознак, що характеризують м'ясні якості свинини, а також їх тісний взаємозв'язок. Це основа для успішного відбору і підбору тварин у бажаному напрямі.

Усі ознаки, що визначають смакові якості та товарний вигляд свинини (вологоутримуюча здатність, колір, ніжність, мармуро- вість), - високоуспадковані показники [2].

У високому ступені успадковується колір м'яса (0,71), вологоутримуюча здатність (0,59), зміст триптофану (0,58) і площа м'язового волокна (0,54), в дещо меншому ступені - вміст жиру в м'язовій тканині.

М'ясо хорошої якості має вологоутримуючу здатність в межах 53-66 %.

Білковоякісний показник (відношення триптофану до окси- проліну) змінюється у різних порід свиней в досить широких межах (від 6,65 до 10,73) [4].

Порода. Породні відмінності свиней роблять істотний вплив на якість свинини. Так, свині порід велика біла, ландрас, миргородська, уельська відрізняються як одна від одної, так і від їх помісей за виходом м'яса, сала, площі «м'язового очка», товщині шпика і іншим показниками (табл. 20).

Таблиця 20

М'ясні якості свиней різних порід

Порода	Середня товщина шпика, мм	Площа «м'язового вічка», см2	Вміст у туші, %
			м'яса	сала
Велика біла	33,1	28,8	56,1	33,4
Миргородська	38,1	26,2	53,4	35,5
Ландрас	26,6	31,7	62,2	25,6
Уельська	27,9	32,9	60,5	28,6

У тварин сального напряму продуктивності, як онтогенетично найбільш скоростиглих, період інтенсивного зростання м'язової тканини приблизно на 1-2 місяці коротший, ніж у м'ясних порід, а процес посиленого жироутворення починається значно раніше. Тому, досягши одного і того ж віку, їх туші мають різний морфологічний і якісний склад. З підвищенням живої маси в тілі свиней збільшується товщина шпику, а також кількість м'яса і сала. Проте кількість сала збільшується швидше, ніж кількість м'яса. Це особливо виразно спостерігається в період збільшення живої маси з 80 до 130 кг.

При інтенсивній відгодівлі свиней до живої маси 140 кг в їх тушах міститься більше сала, ніж м'яса. Тому для отримання туші з високим вмістом м'яса (52-54 %) рекомендується забивати свиней при досягненні ними живої маси 110-120 кг, а для отримання свиней жирних кондицій з товщиною шпику на спині більше 40 мм і вмістом сала в туші 40 %, їх можна відгодовувати до живої маси 130-150 кг.

З віком у м'ясі свиней зменшується вміст вологи і збільшується вміст жиру і білка, збільшується питома вага сала з одночасним зменшенням маси м'яса і кісток [5].

Ландраси в порівнянні з великою білою породою у всі вікові періоди характеризуються вищим вмістом у тушах м'язової і кісткової тканин і меншим вмістом - жирової.

Різна інтенсивність зростання окремих тканин в ті ж вікові періоди у тварин великої білої породи, ландрас і їх помісей значно відображається на якості отримуваних від них туш (табл. 21).

Таблиця 21

Забійні та м'ясні якості свиней порід велика біла. Ландрас і їх помі сей живою масою при забої 100 кг

Показники	Групи
	велика біла	велика Ч ландрас	ландрас Ч велика біла	ландрас
Маса перед забоєм, кг	99,60	99,50	97,00	99,60
Забійний вихід %	82,40	79,10	79,50	80,10
Довга беконної половини, см	74,40	79,20	81,60	82,00
Середній промір шпика, мм	36,50	32,30	30,70	29,50
Маса охолодженої туші, кг	59,46	58,14	58,80	61,40
Вихід відрубів % до маси туші
Лопатка	34,20	31,53	31,34	28,30
Корейка	9,99	10,363	10,71	11,67
Грудинка	10,36	10,49	10,97	10,08
Поперекова частина з пашиною	10,56	10,82	10,49	11,18
Окіст	28,52	30,41	30,10	32,42
Баки, рулька, голяшка	6,37	6,39	6,40	6,35

Забійні та м'ясні якості свиней порід велика біла, ландрас і їх помісей живою масою при забої 100 кг.

Зі збільшенням м'ясності тварин отримувана від них свинина стає водянистою, жорсткішою (у ній різко падає вміст міжпуч- кового і внутрішньопучкового жиру), з сильно пониженою вологоутримуючою здатністю. За вмістом білка відмінностей між групами тварин, що відрізняються вмістом м'яса в тушах, практично немає, тоді як вміст триптофану із збільшенням м'ясності свиней зростає [67].

Встановлені корелятивні залежності між м'ясністю і показниками якості м'яса. Величина зв'язку між виходом м'яса туші і вмістом внутрішньом'язового і міжм'язового жиру, а також вмістом зв'язаної води є негативною, а вмістом вологи і триптофану - позитивною.

Поліпшення якості туш і продуктів забою свиней досягається такими селекційними прийомами: за допомогою внутрішньо-порідної селекції, міжпородного схрещування, а також міжлінійної і порідно-лінійної гібридизації.

У кожній породі є значні внутрішньопорідні можливості для проведення селекції на поліпшення м'ясних якостей. У результаті тривалої цілеспрямованої роботи в наший країні виведені нові та корінним чином удосконалені існуючі породи свиней у напрямі підвищення їх відгодівельних і м'ясних якостей. Удосконалюються методи розведення і племінної роботи в цілому, і на цій основі в багатьох зонах країни створені нові зональні і заводські типи, спеціалізовані і заводські лінії свиней, що характеризуються високою відгодівельною і м'ясною продуктивністю.

Якісну оцінку м'ясної продуктивності свиней проводять на підставі морфологічних, гістологічних і хімічних досліджень. Найбільш цінними тканинами в туші свиней є м'язова і жирова.

Умови годівлі свиней на відгодівлі сильно впливають на якість туш і хімічний склад тканин. Найбільш істотний вплив з кормових чинників мають рівень годівлі, вміст енергії, протеїну й амінокислот у раціоні, збагачення раціонів вітамінами, мікроелементами й іншими біологічно активними речовинами [72].

...