Система національних рахунків

Її було використано для побудови макроекономічних показників розвитку країн і узагальнення взаємопов'язаної інформації щодо економічного і соціального розвитку групи країн і світового співтовариства.

Під національним рахівництвом Е. Кліфф розумів систему таблиць, що нагадують за формою бухгалтерські рахунки і баланси, які містять систематизований опис економіки на макрорівні.

Великий вклад у розвиток СНР внесено англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом , який вважав, що СНР - це система взаємопов'язаних показників (доход, споживання, заощадження) і її дані повинні представляти інтерес для органів державного управління при прийнятті рішень по питанням економічної політики і розробці заходів по регулюванню ринкової економіки.

Системою національних рахунків в БНГ було запозичено:

• таблиці БНГ, в яких відображено міжгалузеві зв'язки економіки;

• класифікація кінцевого споживання на колективне та індивідуальне;

• концепція загального споживання тощо.

Ці дві системи статистичного відображення макроекономічних показників спочатку розвивались відносно відособлено. І тільки в другій половині ХХ ст. принципи складання БНГ та їх показники починають безпосередньо координуватись з СНР.

У розвитку СНР виділяють два періоди.

Перший період - до Другої світової війни - характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у зв'язку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією.

Здобутками цього періоду є:

• розробка загальних принципів обчислення національного доходу;

• вирішення низки теоретико-методологічних засад обчислення макроекономічних показників;

• обґрунтування необхідності включення у вартісну оцінку національного доходу умовних оцінок житлових послуг, що надаються домовласниками самим собі

• доведення необхідності вилучення із НД приросту вартості активів, зумовленого інфляцією;

• доведення доцільності оцінювання НД не за факторною вартістю, а за ринковими цінами тощо;

• розроблення методики оцінювання неринкових послуг органів державної влади;

• зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю, розподільчий та кінцевого використання);

здійснено розмежування між НД, визначеним за факторною вартістю та НД у ринкових цінах, що дало змогу визначити місце витрат на оборону в національному продукті.

Американська система рахунків Національного доходу і продукту почала розроблятися в кінці 20-х років групою американських вчених, співпрацівників Національного Бюро Економічних Досліджень (Каііопаї Вигеаи оГ Есопотіс Ке8еагсЬ), під керівництвом майбутнього лауреату Нобелевської премії Саймона Кузнеца (8ітоп Кигпеіз). І остаточно була запропонована до використання в 1953 р. Статистичною комісією при ООН.

В Америці необхідність її застосування була обумовлена крахом на Нью- Йоркській фондовій біржі, що виник у 1929 році, який поклав початок самій глибокій і тривалій світовій економічній кризі - Великому Краху або Великій Депресії 1929 - 1933 рр. На початку 1930 р. Конгрес США прийняв постанову про необхідність розробки системи індикаторів (показників), які дозволили б оцінити стан американської економіки. Практично така система вже була утворена.

Другий період розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання - відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв'язків і т. ін.

Характерні риси цього періоду :

* інтеграція в єдину систему таких інформаційних блоків: національного багатства, фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв'язків, міжгалузевого балансу тощо;

* зростання ролі міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР та ін.) у розробці методології і методики та запровадження СНР.

Здобутки другого періоду розвитку СНР:

* розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків;

* створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних показників;

* широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.

Створення першої версії стандарту СНР відзначено слідуючими віхами:

1947 р. - оприлюднена доповідь ООН, у якій було сформульовано основні принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР.

1951 р. - запропоновано „Спрощену систему національних рахунків", поява якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації СНР (1947 р., Р. Стоун).

1952 р. - запропоновано „Стандартну СНР".

Група експертів, призначених Генеральним секретарем ООН, провела в Нью-Йорку засідання, присвячене розробці міжнародної системи національних рахунків.

1953 р. - групою експертів під керівництвом Ричарда Стоуна, декана факультету прикладної економіки Кембриджского університету, розроблена перша стандартна СНР ООН.

Ця група опублікувала доповідь «Система національних рахунків і допоміжні таблиці» (яка стала першим стандартом ООН в галузі національного рахівництва)., з набором із шести типових рахунків для трьох основних секторів: підприємств, домашніх господарств і приватних некомерційних організацій, органів державного управління. За основу було взято базову структуру рахунків виробництва, асигнувань, угод щодо операцій з капіталом і рахунків зовнішніх операцій. Кожний із шести типових рахунків мав відношення до одного з важливих агрегатів, таких, наприклад, як національний дохід. Класифікації потоків, що відображаються на цих рахунках, наводилися в наборі з 12 стандартних таблиць.

У названому документі підкреслювалась важливість узгодження міжнародних статистичних стандартів. Засади складання міжнародної економічної і фінансової статистики, з одного боку, і національних рахунків, з другого треба було привести у відповідність. Зазначалося, що під час розробки системи національних рахунків велика увага приділялася забезпеченню відповідності даної системи тим визначенням та класифікаціям, що застосовуються (рекомендують ся) іншими організаціями, особливо МВФ і ОЕСР.

Систему національних рахунків насамперед схвалили країни, що орієнтувалися на заходи грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики, оскільки система національних рахунків забезпечує інформаційну базу для оцінки напряму економічного розвитку і прийняття рішень урядом, дає можливість привести попит і пропозицію виробничих ресурсів у відповідність з фінансами, забезпечуючи стабільність економічної системи. Крім того, логічним висновком із системи національних рахунків є поява статистики національного доходу, статистики фінансів і цін. Проте міжнародний стандарт СНР-53 не приділяв належної уваги суто статистичним проблемам складання та обчислення показників, що включаються в рахунки. Тому вже 1955 року Організація Об'єднаних Націй видала тимчасовий посібник з методики обчислення національного доходу з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються.

Водночас Організація Об'єднаних Націй розробила запитальник для розсипки державам-членам з метою регулярного і систематичного збирання інформації щодо національних рахунків. У ньому пропонувалося подавати дані для дев'яти стандартних таблиць. Починаючи з 1958 року такі дані, доповнені інформацією національних статистичних органів і статистичними публікаціями відповідних країн, оприлюднювалися в «Щорічнику зі статистики національних рахунків» щодо 70 країн і територій.

Отже, після другої світової війни більшість країн відповідно до рекомендацій ООН почали використовувати методику розрахунку макроекономічних показників, що була закладена до СНР.

Перші офіційні розрахунки за СНР було здійснено у Великій Британії у 1946 р., в США - у 1947 р., у Франції - у 1949 р. І з 1953 р. європейська статистика почала застосовувати стандартну ситстему рахунків ООН. Друга версія стандарту СНР 1968 р. - запроваджено другу стандартну СНР ООН.

ООН запропонувала другий стандарт СНР, де було узагальнено досвід США, Англії, Франції з національного рахівництва, а в 1990 р. СНР переглянуто з урахуванням набутого на той час світового досвіду.

Нова модель міжнародного стандарту СНР включала такі основні рахунки: зведені рахунки; рахунки виробництва; споживання та використання капіталу; рахунки доходів і витрат; рахунки фінансування капітальних затрат.

СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і національного продукту включала нові:

* міжгалузевий баланс;

* баланс міжгалузевого багатства;

* систему показників руху фінансових ресурсів;

* рахунки для п'яти секторів економіки.

Вона вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.

1970 р. - розроблено європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинених європейських країн.

Третя версія стандарту СНР

1993 р. - статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР, робота над якою тривала близько 10 років.

Вперше, інтерес до СНР виявили міжнародні фінансові інституції та банки, зокрема Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та ін.

Міжнародні організації не тільки збирають інформацію про найбільш важливі показники СНР, але і в значній мірі займаються питаннями теорії і методології СНР , розробкою міжнародних стандартів у галузі національного рахівництва. За цих умов у 1993 р. було укладено стандартну СНР для потреб міжнародних фінансових організацій, яка була ухвалена Статистичною комісією ООН.

Діюча третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах. При розробці цієї системи були визначені межі «економічного виробництва», тобто сфери виробництва валового внутрішнього продукту, які охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком ведення домашнього господарства (приготування їжі, прибирання житла, виховання дітей і т. п.) безпосередньо членами сім'ї. До виробництва включена також діяльність з економічного захисту довкілля.

СНР 1993р. замінила СНР 1968р., що діяла раніше , при цьому було враховано 25-річний досвід застосування СНР в різних країнах світу і розробки за окремими теоретичними і методологічними питаннями.

Основні зусилля на цьому етапі були зосереджені на впровадженні нової СНР в практику країн - членів ООН, що неминуче повинно стимулювати подальші дослідницькі розробки в цій області.

СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за принципом подвійного запису.

У 1995 р. світове співтовариство прийняло третю версію, яка запроваджується ООН, що враховує потреби глобалізації економіки та сучасні тенденції її розвитку.

2.3 Третій етап - використання СНР

Схвалений ООН в 1993 р. Міжнародний стандарт в області національного рахівництва поклав початок новому етапу розвитку СНР, який ,мабуть, продовжуватиметься близько 15 - 20 років.

1991 рік вважається початком впровадження СНР в Україні. З травня 1992 р. за Указом Президента в Україні впроваджується СНР .

Вперше було опубліковано СНР за 1989 - 1994 рр., створюються передумови для внесення щомісячних і щоквартальних рахунків макропоказників, таких як ВВП, ВНД тощо.

Отже, СНР - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Однією з важливих особливостей СНР є її всеосяжний характер. Це означає, що СНР містить впорядковану певним чином інформацію про:

- всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі: юридичні особи та домогосподарства;

- всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, накопиченням активів та іншими аспектами економічного процесу;

- всі економічні активи і пасиви, які формують національне багатство (основні фонди, матеріальні обігові кошти, монетарне золото та інші фінансові активи, вартість землі і корисних копалин тощо).

Відомі три історичні етапи розвитку систем макроекономічних показників:

Таблиця 3 - Етапи розвитку систем макроекономічних показників:

1 етап	20-і - початок 50-х рр.	В колишньому СРСР склалась система статистичного обліку у формі БНГ
2 етап	50-і - 90-і рр.	У міжнародній статистиці фактично і офіційно функціонують дві за змістом і формою системи макроекономічних показників: СНР - в капіталістичних країнах БНГ - в соціалістичних країнах
3 етап	90-і рр. - до ц.ч.	Практично всі країни світу використовують СНР

2.4 Системи макроекономічного обліку

У світі відомі такі системи макроекономічного обліку:

- СНР ООН (8І8ІЄШ оГ Каііопаі Лссоипііпд ШЛ)

- ЄСІЕР - Європейська система інтегрованих економічних розрахунків (Еигореап 8у§1еш оГ Іпіедгаіед Бсопошіс Лссоипііпд, Е8Л)

- БНГ - Баланс народного господарства (МаіегіаІ Ргодисііопз 8у§Іеш,МР8).

Відомо, що при дотриманні загальних принципів організації ринкового

господарства конкретні форми економічної діяльності у кожній країні мають свої історичні особливості. Окрім того, є розбіжності у джерелах статистичної інформації, способах її отримання та методах обчислення окремих показників СНР. Тому системи макроекономічного рахівництва кожної країни мають певні особливості, хоча вони й відповідають вимогам та стандартам СНР ООН.

Країни Європейського Союзу (ЄС) також розробили свою Європейську систему інтегрованих економічних рахунків (ЄСІЕР), яка є версією СНР ООН, пристосованою до умов організації економіки європейських країн, тобто вона відповідає стандартам і вимогам СНР ООН, але має й свої особливості. Суть цих особливостей полягає насамперед у тому, що ЄСІЕР забезпечує більш повну і чітку інформацію щодо руху продуктів і послуг та доходів за галузями і секторами економіки; більш докладно визначено типи економічних одиниць та підрозділів економіки; для окремих рахунків (продуктів і послуг, виробництва, утворення доходів) передбачає подвійну класифікацію: по галузях і секторах економіки; здійснює класифікацію економічних операцій які забезпечують отримання більш повної інформації щодо деяких потоків і витрат, міжгалузевих зв'язків та ін.; передбачає використання трьох методів обчислення ВВП, хоча не всі європейські країни їх використовують в економічній практиці.

Характерною ознакою ЄСІЕР є використання двох типів економічних одиниць і двох типів групувань економіки: за галузями і за секторами. Аналогічний підхід застосовується і в СНР ООН, проте в ЄСІЕР це розроблено більш змістовно.

Групування за галузями використовують для вивчення процесів виробництва і балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг. Таке групування підкреслює техніко-економічні аспекти виробничих відносин незалежно від інституційного статусу окремих економічних одиниць. Групування за секторами економіки здійснюється з метою вивчення потоків доходів і видатків, фінансових активів і пасивів. Важливими показниками ЄСІЕР є ВВП і ВНД, які використовуються для характеристики та аналізу результатів економічної діяльності як у середині кожної країни, так і на міжнародному рівні. Показник ВНД є основою для визначення розміру фінансових внесків країн -- членів ЄС. Для кожної країни його обчислюють, виходячи із обсягу ВВП і сальдо факторних доходів, отриманих від інших країн і переданих іншим країнам.

ТЕМА 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СНР ООН - 1993

Система національних рахунків -- логічно послідовна, гармонійна та цілісна сукупність макроекономічних рахунків, балансів активів та пасивів, а також таблиць, в основі яких -- низка узгоджених на міжнародному рівні понять, визначень, класифікацій і правил обліку. СНР дає змогу складати та надавати дані про економіку у формі, придатній для здійснення економічного аналізу, прийняття рішень і розробки політики

Виробнича діяльність - це діяльність, яка виконується під контролем господарюючого суб'єкта, при якій здійснюються витрати праці, капіталу, товарів і послуг для створення інших товарів і послуг.

Товари - результати праці, що мають матеріально-речовинну форму.

Послуги - результати виробничої діяльності, що не приймають матеріально-речовинні форми, задовольняють особисті й суспільні потреби.

Економічна територія - географічна територія, усередині якої особи, товари й гроші можуть вільно переміщатися.

Центр економічного інтересу на економічній території країни - володіння господарською одиницею приміщенням або землею на території країни, здійснення (або намір здійснення) економічних операцій протягом тривалого періоду.

Резиденти - господарські одиниці, які мають центр економічного інтересу на економічній території країни..

Класифікація -- систематизований розподіл явищ та об'єктів за певними групами, класами, розрядами на підставі їх збігу або різниці.

Інституційна одиниця -- одиниця, яка здатна від свого імені володіти активами, приймати на себе зобов'язання та брати участь в економічній діяльності та операціях з іншими одиницями.

Економічна діяльність -- сукупність операцій з продуктами, доходами та фінансовими інструментами шляхом взаємодії між інституційними одиницями (секторами), або в межах власне одиниць.

Рахунок -- це механізм, який слугує для відображення використання ресурсів або зміни активів та пасивів та/або запасів активів та пасивів, які є на певний момент.

Балансуюча стаття -- величина доходу з певним цільовим призначенням, яка може брати участь у фінансуванні наступної групи витрат і відображається у ресурсах наступного рахунку

3.1 Визначення системи національних рахунків

Система національних рахунків - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні. Вона розглядається як національне рахівництво, що характеризує результати економічної діяльності, структуру і найважливіші взаємозв'язки господарських суб'єктів ринкової економіки і подана як система взаємопозгоджених макроекономічних показників, що побудована у вигляді рахунків і балансових таблиць. СНР сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, що економіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

Головна мета системи національних рахунків -- це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. Ця система дає можливість зіставити економічні показники різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях.

СНР -- це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників. Такою системою нині користується понад 100 країн -- членів ООН.

Вимірювання обсягів сукупного виробництва в національній економіці ґрунтується на основі підрахунку макроекономічних показників. Суспільне рахівництво виконує для економіки в цілому ті ж функції, що бухгалтерський облік для окремого підприємства.

Різноманітні показники, які входять у систему національних рахунків, дозволяють вимірювати обсяги виробництва в конкретний момент часу і розкривати фактори, які безпосередньо впливають на функціонування економіки. Порівняння рівнів національного доходу за певний відрізок часу, дозволяє побудувати криву, що характеризує функціонування економіки в довгостроковій перспективі: її підйом або спад відіб'ється на показнику національного доходу. Інформація, яку дають рахунки національного доходу, є основою для формування і проведення в життя поточної та стратегічної політики держави, спрямованої на поліпшення функціонування економіки: без таких розрахунків економічна політика базувалася б на інтуїції.

Для вимірювання результатів економічної діяльності суспільства в теорії і господарській практиці використовують різні макроекономічні показники, що об'єднуються міжнародною системою підрахунку показників - системою національних рахунків (СНР).

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яку побудовано на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв'язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічно поєднується облік взаємопов'язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

Загальні показники СНР

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва.

Показник ВВП дає змогу у грошовому виразі визначити обсяг виробництва у країні. Разом з тим вважається, що ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку.

Тіньова економіка -- це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об'єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами і соціальними групами. Ці відносини включають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності. До структури тіньової економіки входять:

• кримінальна економіка -- розкрадання; підпільна, що приховується від усіх форм контролю, економічна діяльність: наркобізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна;

• фіктивна економіка -- економіка, що надає не достовірні результати, які відображаються у діючій системі обліку та звітності як реальні (приписки);

• неформальна економіка -- система неформальних взаємодій економічних суб'єктів, які базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв'язків;

* нелегалізована економіка -- приховування від контролю видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, яка або заборонена законом, або нормативно не зареєстрована в установленому порядку. Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко відрізнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб'єктів, яке б максимально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності.

Близьким за змістом до ВВП є показник ВНП, який, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території країни, але й за її межами. Підраховується він так само, як і ВВП, але відрізняється від нього на величину, що дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. Інакше кажучи, показник ВНП - це ВВП, збільшений на доходи громадян даної країни за кордоном і зменшений на доходи іноземців, які працюють у цій країні. Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП -- це вартість продукції, яка є власністю громадян даної країни, де б вони не перебували і не діяли.

Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна. Але для розвинутих країн ВНП, як правило, більший від ВВП. Наприклад, для Швейцарії, Люксембургу різниця між цими показниками досягає 10 %. Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існують також інші взаємозв'язані макроекономічні показники, які можуть бути розраховані на основі ВВП чи ВНП.

Для ліквідації повторного рахунку вводиться показник ЧНП -- чистого національного продукту, який включає доходи власників факторів виробництва: капіталу, землі, праці, підприємницьких здібностей. ЧНП -- це створений ВНП за вирахуванням тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені в процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування - А). Отже, ЧНП = ВНП - А.

СНР дозволяє вирішувати наступні основні завдання:

1) розраховувати узагальнюючі статистичні показники, що характеризують результати економічної діяльності;

2) досліджувати динаміку макроекономічних показників;

3) аналізувати макроекономічні пропорції.

Взаємозв'язок показників СНС становить основу моделювання макроекономічних процесів.

Дані системи національних рахунків і побудовані на їхній основі моделі застосовуються для обґрунтування управлінських і фінансових рішень на всіх рівнях економіки:

- макро;

- мезо;

- микро.

3.2 Основні категорії та класифікації СНР

Необхідною умовою побудови СНР є чітке розмежування таких понять як:

- споживання;

- валове нагромадження;

- кінцеве споживання;

- проміжне споживання.

Значення чіткої класифікації витрат визначається тим, що від категорії, до якої вони віднесені, залежить величина:

- валової доданої вартості, і, отже, ВВП ( при розмежуванні проміжного споживання й валового нагромадження);

- пропорцій кінцевого використання ВВП (при розмежуванні кінцевого споживання й валового нагромадження).

Тому з метою забезпечення однозначного розуміння категорій СНР її розроблювачами й користувачами в міжнародному стандарті СНР - 93 були сформульовані загальні принципи рішення складних методологічних питань і погоджені на міжнародному рівні.

Використання стандартних визначень і класифікацій у СНР дає можливість одержувати порівнянну інформацію про економічну діяльність різних країн.

Основні поняття в СНР

Виробнича діяльність - це діяльність, яка виконується під контролем господарюючого суб'єкта, при якій здійснюються витрати праці, капіталу, товарів і послуг для створення інших товарів і послуг.

За концепцією СНР практично всі види діяльності по створенню товарів і послуг віднесені до економічного виробництва.

Товари - результати праці, що мають матеріально-речовинну форму.

Послуги - результати виробничої діяльності, що не приймають матеріально-речовинні форми, задовольняють особисті й суспільні потреби, і мають як матеріальний, так і нематеріальний характер.

У СНР проводиться чітка відмінність між внутрішньою (національною) економікою й «іншим миром».

Розуміння відмінностей між цими категоріями дають наступні поняття:

- економічна територія;

- центр економічного інтересу;

- резидент.

Економічна територія - географічна територія, усередині якої особи, товари й гроші можуть вільно переміщатися. До неї також належать:

- національний повітряний простір;

- територіальні води;

- континентальний шлейф у міжнародних водах, на який країна має виключні права;

- територіальні анклави в інших країнах (території, де розташовуються посольства, консульства, військові й наукові бази).

Господарська одиниця має центр економічного інтересу на економічній території країни, якщо вона володіє приміщенням або землею на цій території, здійснює (або збирається здійснювати) економічні операції протягом тривалого періоду.

Резиденти - господарські одиниці, які мають центр економічного інтересу на економічній території країни.

Внутрішня (національна) економіка охоплює діяльність резидентів як на економічній території даної країни, так і за її межами.

Наступними важливими поняттями в СНС є потік і запаси.

Показники потоків характеризують величини економічних процесів за певний період.

Показники запасів характеризують стан об'єкта на конкретну дату (початок або кінець розглянутого часу).

Важливою категорією СНР є економічна операція.

Економічна операція - економічний потік, що представляє собою взаємодію 2 інституціональних одиниць, яка здійснюється за взаємною згодою (купівля й продаж товарів і послуг).

Більшість операцій припускає наявність зустрічних потоків між учасниками, а операції без компенсацій, тобто без зустрічного потоку товарів, послуг і т.д. називаються трансфертами.

Трансферт являє собою операцію, коли одна інституціональна одиниця представляє товар, послуги, фінансовий або нефінансовий актив іншій одиниці, не одержуючи від неї відшкодування у вигляді товару, послуги або активу.

Однією з основних категорій СНР є інституційна одиниця.

Інституційна одиниця -- це господарська одиниця, основними ознаками якої є:

- право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одиницями;

- здатність приймати самостійні економічні рішення і здійснювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму відповідальність і відповідає перед законом;

- здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори;

- існування для неї повного набору рахунків, включаючи баланс активів і пасивів, або практичної можливості (як з економічної, так і з юридичної точки зору) щодо підготовки повного набору рахунків, а також статистичної звітності в разі необхідності.

Національна економіка складається з сукупності інституційних одиниць, що є резидентами України.

Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцезнаходження житла, виробництва чи інших приміщень), що знаходиться на економічній території цієї країни, та коли вона бере участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни.

Інституційні одиниці -- нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними інституційними одиницями або мають з ними інші економічні зв'язки, утворюють групу, яка вважається за загальноприйнятою міжнародною методологією СНР'93 самостійним сектором «інший світ», призначеним для оцінки зовнішньоекономічної діяльності. До складу «іншого світу» входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географічних рамках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольства, консульства, військові бази, міжнародні організації тощо.

Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

1) юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб'єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;

2) фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.

Міжнародні стандартні класифікації

Класифікація -- систематизований розподіл явищ та об'єктів за певними групами, класами, розрядами на підставі їх збігу або різниці.

Для аналізу економічного процесу використовують міжнародні стандартні класифікації -- такі, як класифікація інституційних секторів, класифікація видів економічної діяльності, класифікація операцій та інших потоків, класифікація балансуючих статей, класифікація активів та пасивів тощо. Вони є частиною системи національних рахунків і можуть бути використані як стандарт усіма видами організацій, які займаються соціально- економічним аналізом та розробкою показників статистики.

Класифікація інституційних секторів

Метою секторального аналізу економічного процесу є повний опис розподілу та використання доходу, нагромадження капіталу, показників рахунків активів та пасивів. Базою в побудові секторальних рахунків є інституційні одиниці-резиденти та їхні операції.

Секторальну класифікацію стандартизовано з метою проведення міжнародних порівнянь. Ця класифікація пристосована до особливих вимог статистичного аналізу, з одного боку, та до економічного аналізу з іншого. Додаткові підкласифікації завжди можуть бути подані згідно з національними умовами.

Класифікацію інституційних секторів економіки (КІСЕ) України розроблено на виконання Програми розвитку системи національних рахунків на період до 2010 року, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2003 р. № 475. При цьому були використані методологічні принципи міжнародного стандарту Системи національних рахунків, прийнятого у 1993 році (СНР'93) Комісією Європейських співтовариств, Міжнародним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Організацією Об'єднаних Націй і Світовим банком, Міжнародні рекомендації зі статистики праці, а також враховані особливості законодавства та економіки України.

Метою класифікації є удосконалення методології складання національних рахунків у напрямі запровадження розрахунків показників за підсекторами економіки.

Об'єктом класифікації є інституційні одиниці, які відповідно до міжнародного стандарту СНР'93 відносяться до певного сектору (підсектору) економіки.

Впровадження КІСЕ забезпечує:

- облік підприємств і організацій за інституційними секторами економіки у статистичних реєстрах та Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій;

- проведення державних статистичних спостережень економічної діяльності підприємств і організацій за інституційними секторами (підсекторами) економіки;

- можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною;

- групування суб'єктів економіки за інституційними секторами (підсекторами) з метою здійснення на макрорівні оцінки результатів їхньої діяльності та фінансового стану.

Ведення КІСЕ здійснює Державний комітет статистики України. Підставою для змін і доповнень до КІСЕ є відповідні зміни до базової міжнародної класифікації інституційних секторів економіки (СІ8) та законодавчих актів України.

КІСЕ призначена для використання працівниками Держкомстату та територіальних управлінь статистики, інших центральних органів виконавчої влади, банківських і наукових установ.

Класифікація інституційних секторів економіки України :

1 Економіка в цілому

1. 1 Нефінансові корпорації

1.2 Фінансові корпорації

1.3 Сектор загального державного управління

1.4 Домашні господарства

1.5 Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства

2 Інший світ

Класифікація видів економічної діяльності

Угруповання господарських одиниць по галузях, тобто класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) застосовується для вивчення процесів виробництва й здійснюється відповідно до Міжнародної стандартної класифікації галузей економіки(МСГК).

Ця класифікація включає наступні секції (17):

A. Сільське господарство

B. Рибальство

C. Добувна промисловість

Б. Обробна промисловість

Е. Виробництво електроенергії, газу, води

К Будівництво

0. Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту

H. Готелі й ресторани

1. Транспорт

I. Фінансова діяльність

К. Операції з нерухомістю, здача під найм, послуги юридичним особам

Ь. Державне управління

М. Освіта

N. Охорона здоров'я, соціальна допомога

0. Колективні, суспільні й особисті

Р. Послуги домашньої прислуги

Екстериторіальна діяльність.

У цьому угрупованні одиницею класифікації є завірення - підприємство або його частина, зайняте переважно одним видом виробничої діяльності, по якій є статистична інформація про витрати й випуск продукції.

Відповідно галузь визначається як сукупність закладів з однорідним виробництвом.

Класифікація операцій та інших потоків

Термін «операція» використовується в широкому значенні та включає не лише регулярні операції між учасниками угоди (такі, як купівля та продаж товарів, сплата та отримання відсотків), а й, наприклад, непрямі послуги фінансового посередництва, які є частиною відсотків, сплачених та отриманих банками, і пояснюються як платежі за неявні послуги, надані банками їхнім клієнтам.

Класифікація операцій та інших потоків:

1. Операції з товарами та послугами (продуктами)

1. 1 Випуск

1.2 Проміжне споживання

1.3 Витрати на кінцеве споживання

1.4 Фактичне кінцеве споживання

1.5 Валове нагромадження

1.6 Експорт товарів та послуг

1.7 Імпорт товарів та послуг

2. Розподільчі операції

2.1 Оплата праці найманих працівників

2.2 Податки на виробництво та імпорт

2.3 Субсидії на виробництво та імпорт

2.4 Доходи від власності

2.5 Поточні податки на доходи, майно та інше

2.6 Відрахування на соціальне страхування та соціальні виплати

2.7 Інші поточні трансферти

2.8 Коригування на зміну чистої вартості активів домашніх господарств у пенсійних фондах

2.9 Капітальні трансферти

3. Операції з фінансовими інструментами

3. 1 Монетарне золото та спеціальні права запозичення (СПЗ)

3.2 Валюта та депозити

3.3 Цінні папери, окрім акцій

3.4 Позики

3.5 Акції та інші види участі в капіталі

3.6 Страхові технічні резерви

3.7 Інші рахунки дебіторів та кредиторів

4. Інші записи в рахунках нагромадження

4.1 Споживання основного капіталу

4.2 Придбання мінус вибуття невироблених нефінансових активів

4.3 Економічне виникнення невироблених активів

4.4 Економічне виникнення вироблених активів

4.5 Природне зростання невирощених біологічних ресурсів

4.6 Економічне зникнення невироблених активів

4.7 Втрати внаслідок катастроф

4.8 Некомпенсовані конфіскації

4.9 Інші зміни в обсязі нефінансових активів, які не належать до інших категорій

4.10 Інші зміни в обсязі фінансових активів та пасивів, які не належать до інших категорій

4.11 Номінальний холдинговий прибуток/збиток

4.12 Зміни в класифікаціях та структурі

Класифікація балансуючих статей

Балансуючі статті є аналітичними побудовами, які використовуються для завершення рахунків за певними групами операцій. Наприклад, у рахунку виробництва балансуючою статтею є валова додана вартість. Балансуюча стаття потім надходить до наступного рахунку, який фіксує наступну стадію аналізу.

Класифікація балансуючих статей:

1 Валова додана вартість/ Валовий внутрішній продукт

2 Прибуток

3 Змішаний доход

4 Підприємницький доход

5 Сальдо первинних доходів/5 Національний доход

6 Наявний доход

7 Скоригований наявний доход

8 Заощадження

9 Чисте кредитування/чисте запозичення

10 Зміна чистої вартості капіталу

11 Зовнішньоторговельне сальдо товарів та послуг

12 Сальдо за рахунком поточних операцій іншого світу Чиста вартість капіталу

Чисті фінансові активи

Класифікація активів

Класифікація активів використовується для правильної побудови балансу активів та пасивів. Вона узгоджена із класифікацією фінансових операцій та операцій із накопиченням. Класифікація активів:

1. Нефінансові активи

1. 1 Вироблені активи

1.1.1 Основний капітал

1.1.2 Матеріальні оборотні кошти

1.1.3 Цінності

1.2 Невироблені активи

1.2.1 Матеріальні невироблені активи

1.2.2 Нематеріальні невироблені активи

2. Фінансові активи/пасиви

2.1 Монетарне золото та спеціальні права запозичення (СПЗ)

2.2 Готівкові гроші та депозити

2.3 Цінні папери, окрім акцій

2.4 Позики

2.5 Акції та інші види участі в капіталі

2.6 Страхові технічні резерви

2.7 Інші рахунки дебіторів та кредиторів

3.3 Принципи побудови та зв'язок з бухгалтерським обліком

Принципи побудови СНР-93

1. Відображення господарського кругообороту в трьох аспектах - виробництва, розподілу та кінцевого використання.

2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.

3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).

4. Розмежування між потоками і запасами.

5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.

Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку. Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання.

Кінцева продукція - продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція - продукція, яка використовується для виробничого споживання.

6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу.

Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.

7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках.

8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.

Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди заробітної плати).

СНР розглядає субсидії як від'ємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

СНР побудована на кількох засадних принципах, які забезпечують системне, компактне та уніфіковане подання соціально-економічної інформації:

- кожна операція фіксується двічі. Якщо в операції беруть участь дві інституційні одиниці, то її записують чотири рази.

- операції відображуються на рахунках обох інституційних одиниць одночасно (за методом нарахування).

- кожна операція фіксується на всіх рахунках за однією вартістю (фактичною).

- агрегування даних на високому рівні виконується за принципом консолідації (виключення операцій між одиницями однієї групи, а також виключення взаємних фінансових активів та пасивів).

- для компактного подання даних в СНР використовується принцип сальдування (метод заліку), наприклад: податки за виключенням субсидій.

Побудова національних рахунків через просте агрегування даних бухгалтерського обліку є неможливою.

До річного результату виробництва СНР не включає:

• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності;

• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.

Методологія складання, принципи ведення, оцінка, цілі та завдання бухгалтерських і національних рахунків мають спільне і водночас значно різняться.

Кожної стадії процесу відтворення відповідає спеціальний рахунок або група рахунків.

Рахунок являє собою таблицю, що включає 2 сукупності показників, які характеризують ресурси і їхнє використання.

У кожному рахунку дотримується рівність між обсягом ресурсів і їх використанням, яке, як правило, досягається за допомогою балансуючої статті.

Балансуючі статті мають самостійне значення, але в той же час служать для вв'язування рахунків у єдину систему.

Складання основних рахунків СНР які послідовно відбивають рух фінансових потоків і вартості товарів і послуг через усі стадії відтворювального циклу, завершується розробкою балансових таблиць (балансів), що характеризують наявність національного багатства на початок і кінець періоду і його зміну протягом даного періоду.

У бухгалтерському обліку застосовується принцип історичної собівартості, згідно з яким пріоритетною є оцінка активів, виходячи з фактично зроблених витрат на їх виробництво та придбання. Отже, вони обліковуються за первинною вартістю до моменту списання або використання незалежно від того, як давно ці витрати мали місце.

Водночас у СНР застосовується поняття оцінювання витрат за втраченою вигодою відповідно до визначення, загальновживаного в економіці.

На відміну від витрат на придбання активу, зроблених у певний момент у минулому, утрачену вигоду обчислюють на момент використання активу або ресурсу. На практиці обліку витрат за втраченою вигодою найближче відповідає облік за поточною вартістю, коли активи, що використовуються у виробництві, оцінюються за їхніми фактичними або можливими поточними ринковими цінами на момент здійснення виробництва. Облік за поточною вартістю іноді називають обліком за вартістю заміщення, хоча при цьому може і не бути наміру фактично замінити певний актив після його використання.

За умов стійкої (навіть помірної) інфляції використання початкової вартості призводить до недооцінки втраченої вигоди, а тому прибуток, розрахований на підставі початкової вартості, може набагато перевищувати прибуток і прирівняні до нього доходи, що визначаються в СНР. Через систематичну недооцінку витрат облік прибутків на основі первинної вартості може давати неправильне уявлення про рентабельність відповідних виробничих процесів. Наслідком можуть стати помилкові рішення як на мікроекономічному, так і на макроекономічному рівні.

Облік за поточною вартістю використовується для всіх рахунків, балансів активів і пасивів, а також відповідних балансуючих статей СНР. Один із засадних принципів вимірювання валової доданої вартості і ВВП полягає в тому, що випуск продукції та проміжне споживання оцінюються за цінами, що є поточними на момент здійснення виробництва. З цього випливає, що активи, які вилучаються виробниками із запасів, треба оцінювати за цінами, що діють на момент вилучення цих активів, а не на момент їхнього надходження в запаси (у складі яких їх обліковують на бухгалтерських рахунках). Проте цей метод обліку зміни запасів матеріальних оборотних засобів, як правило, не використовується в бухгалтерському обліку, бо іноді його використання може призводити до надто негативних результатів, особливо коли коливання рівня запасів матеріальних оборотних коштів відбувається за умов постійного зростання цін.

В аналогічний спосіб споживання основного капіталу розраховується в СНР на основі показника втраченої вигоди використання активів за оцінкою на момент їхнього використання, а не на основі цін, за якими дані активи були придбані. За стійкої інфляції споживання основного капіталу може набагато перевищувати амортизацію за первинною вартістю, навіть якщо терміни служби активів, а також норми їхнього фізичного зносу і морального старіння є однаковими в СНР і бухгалтерському обліку. Щоб уникнути плутанини, на відміну від терміна «амортизація», застосовуваного в бухгалтерському обліку, система національних рахунків користується терміном «споживання основного капіталу».

СНР методологічно й інформаційно пов'язана з іншими розділами соціально-економічної статистики. Методологія побудови СНС визначає, зокрема, методологію розрахунку показників статистики фінансів. У той же час дані статистики фінансів використовуються в розрахунках показників СНР.

3.4 Загальна характеристика рахунків

Основним методологічним прийомом до опису державної економіки є застосування способів бухгалтерського обліку (системи рахунків із прямою кореспонденцією за принципом подвійного запису бухгалтерського балансу). Застосування принципу подвійного запису до системи народногосподарських характеристик надає СНР принципову якість - здатність кількісно відбивати не статистичні величини, а процес, що відбувається в рамках економічного обороту. Послідовність поширення СНР визначається стадіями відтворювального циклу. Базою служить господарський кругооборот, забезпечення замкнутості системи на базі твердого вв'язування характеристик, що припускають балансову рівність сукупних доходів і витрат по секторах і господарству в цілому. Логіка державного рахівництва полягає, по-перше, у тому, що весь процес публічного відтворення можливо представлений як сукупність господарських операцій економічних агентів; по-друге, будь-яка операція відбивається на рахунках контрагентів як процеси поповнення їх ресурсів або їх використання. Рахунки являють собою систему тому, що вони, по-перше, з'єднані між собою; по-друге, орієнтовані на досягнення єдиної мети; у третіх, побудовані по одному методологічному принципу; у четвертих, вони містять систему взаємозалежних характеристик, що обчислені за єдиними методологічними основами. Головні принципи складання державних рахунків наступні: - рахунки мають Т-образну форму, складаються з двох частин розділів. При цьому ресурси (по складових їхніх компонентах) відбиваються із правої сторони - колонка «Ресурси» а їх впровадження відбивається в лівій частині - колонка «Використання». Принципове виділити, що в кожному рахунку сума записів, що відносяться до ресурсів, дорівнює сумі записів, що відноситься до використання. У СНР існує чітка класифікація рахунків. Це забезпечує додатковий контроль вірогідності відбивання в рахунках інформації, погоджує рахунки.

Розрізняють наступні групи рахунків: рахунки для секторів економіки; рахунки для галузей економіки; рахунки для окремих економічних операцій; рахунки для економіки в цілому (консолідовані рахунки). Рахунки для секторів економіки у свою чергу розділяються на наступні групи: поточні рахунки; рахунки нагромадження; баланси активів і пасивів.

Характеристики в рахунку являють собою операції. Будь-яка операція - це вартісний потік меж інституціональними одиницями. Економічні операції, які узгодженні з різними стадіями процесу відтворення, можуть бути операціями виробничими, обмінними, або операціями вживання й заощадження. В узгодженні із принципом подвійного запису прийнятим у системі, підсумки операцій на кожній стороні рахунку балансуються або по визначенню, або за допомогою балансуючої статті, яка сама по собі принципова в економічному аналізі й служить для переходу до наступного рахунку. Балансуючі статті рахунків, що забезпечують баланс (рівність) правої і лівої частин рахунку розраховується як різниця між розмірами ресурсів і їх впровадженням. Рахунки є реєстрацією всіх економічних потоків у формі балансів. З їхньою допомогою характеризується діяльність економічних агентів системи по здійсненню операцій. Тому вся фінансова діяльність відбивається в рахунках операцій і в рахунках агентів. Рахунки агентів фіксують діяльність певної їхньої категорії й групує всі види економічних операцій, у яких агенти сприймали роль. Тому вся фінансова діяльність відбивається в рахунках операцій і в рахунках агентів. Єдність принципів складання всіх рахунків економіки проявляється в наявності системи взаємозалежних класифікацій і головних структурних частин СНС: економічних операцій, господарських одиниць і інше, що забезпечує зведену кількісну характеристику різних економічних дій.

...