Система національних рахунків

Дуже важливим є аналіз взаємодії, взаємозв'язків секторів та галузей економіки. Для поглиблення аналізу та використання СНР на рівні галузей може бути здійснене дезагрегування всіх рахунків, розкладання їх на складові. Наприклад, у секторі держуправління можна відокремлювати органи центрального управління, місцевого управління, органи соцстраху та ін.

Рахунок зовнішньоекономічних зв'язків можна дезагрегувати за країнами, відокремлюючи країни СНД та далекого зарубіжжя, за географічними зонами та ін.

Можна розкладати і макроекономічні показники, пов'язуючи їх із показниками бухгалтерського та банківського обліку. Це потребує розроблення відповідних напрямків аналізу.

Крім того, усі макроекономічні показники, як фінансові, так і нефінансові, можна дезагрегувати до рівня показників окремих секторів, галузей та виробництв. Це дає змогу зробити більш глибокий та детальний аналіз економічного розвитку країни.

Інформаційні можливості СНР дають змогу проаналізувати основні економічні процеси і їх результати.

10.2 Статистичне моделювання макроекономічних показників

Статистичне моделювання макроекономічних показників можна здійснювати за допомогою різних статистичних методів. Найбільш поширеними є кореляційний та регресійний аналіз, але їх застосовують тоді, коли залежність цих показників має стохастичний характер.

У багатьох випадках аналіз може базуватися на ідеї детермінованої (функціональної) залежності результативного показника та факторів, що його формують. Проте, коли ця залежність може бути виражена математичною функцією в явному вигляді (найчастіше у вигляді добутку факторів чи суми добутків), методологію такого аналізу розглядають у рамках теорії статистичних індексів, а самий аналіз називають індексним факторним аналізом.

У макроекономічних моделях найбільш часто за результативну ознаку беруть вартість продукції, а за фактори -- витрати капіталу та затрати праці.

Розкладання абсолютних змін обсягів явищ за факторами. Визначення абсолютної зміни результативного показника за рахунок зміни кожного фактора здійснюється під час побудови системи індексів. Абсолютний приріст за рахунок окремих факторів обчислюють як різницю між чисельником і знаменником відповідних факторних індексів.

Визначення середньозважених індексів на підставі індивідуальних.

Агрегатна форма індексів уможливлює розв'язання багатьох конкретних завдань статистико-економічного аналізу. Економічний зміст чисельника і знаменника будь-якого з таких індексів є достатньо зрозумілим, а тому чітким і прозорим є й зміст самого індексу. Проте в окремих випадках неможливо вивчити динаміку складного економічного явища за цією формою індексу. Тому постає потреба у використанні інших форм зведених індексів (найчастіше арифметичного чи гармонічного). Суть способу визначення середньозважених індексів на підставі індивідуальних полягає в тому, що спочатку для окремих видів продукції (галузей) розраховують індивідуальні індекси, а потім з їхньою допомогою -- середній індекс.

Без огляду на те, в якій формі розраховується індекс (арифметичній чи гармонічній) кожну з них обов'язково треба брати як зважену, тобто:

де і -- індивідуальний індекс показника, а Г і Р -- вага відповідно в середньоарифметичному і середньогармонічному індексах. Вибір тієї чи іншої форми індексу залежить від цілей його визначення і вихідних даних.

Так, якщо треба охарактеризувати зміну екстенсивного показника в середньому за сукупністю різнорідних елементів, використовують середньоарифметичний зважений індекс:

де % --індивідуальний індекс; --вага.

Середньозважений зведений індекс інтенсивного показника обчислюють за формулою середньогармонічного індексу:

де іх -- індивідуальний індекс показника; х^ -- вага.

Використання індексів середніх величин. Аналіз динаміки середнього рівня здійснюють на основі побудови взаємозалежних індексів. Індекс, що характеризує зміну середнього рівня інтенсивного показника за рахунок зміни всіх факторів у цілому, дорівнює добутку індексів-співмножників, кожний з яких характеризує зміну лише одного фактора і вплив цієї зміни на динаміку середньої.

Побудова багатофакторних індексних моделей. В статистиці часто використовується результативний показник, якій залежить від трьох і більше факторів. Тому, вивчаючи динаміку такого складного результативного показника, важливо правильно побудувати систему взаємозв'язаних індексів.

Це завдання є складнішим, ніж вивчення взаємодії двох факторів, оскільки визначаючи вплив одного з трьох факторів на зміну результативного показника необхідно фіксувати як незмінні два інші фактори, кожний з яких фіксується на різних рівнях.

Кореляційний метод. У більшості економічних досліджень необхідно вивчати динаміку кількох показників одночасно, тобто розглядати паралельно кілька динамічних рядів. Природно, що в цих випадках можна натрапити на ряди, що в них коливання рівнів є взаємозумовленими. У процесі вивчення такого роду рядів динаміки може постати необхідність виміряти залежність між рядами, тобто визначити, наскільки коливання рівнів одного ряду залежать від коливання рівнів іншого ряду. Ця задача розв'язується корелюванням рядів динаміки, тобто обчисленням коефіцієнта кореляції.

Під час вивчення кореляційних зв'язків у багатомірних динамічних рядах виникають певні методологічні складності, спричинені їх автокореляцією. Наявність автокореляції порушує одну з умов регресійного аналізу -- незалежність спостережень, і призводить до викривлення його результатів. У практиці статистично-економічного аналізу застосовують різні способи усунення автокореляції. Один з цих способів полягає у запровадженні змінної величини І в рівняння регресії У = Р(х1, х2 ... Х{), де вона виконує роль фактора часу.

10.3 Програма міжнародних зіставлень

Програма міжнародних зіставлень (ПМЗ) ООН валового внутрішнього продукту (ВВП) була запроваджена у 1970 році з метою одержання інформації для здійснення співставного аналізу рівня розвитку й ефективності економік різних країн світу, оцінки їхнього зростання, а також для вирішення питань, пов'язаних із розробкою економічної політики певної країни, прогнозування її валютного курсу та оцінки рівня добробуту населення.

Починаючи з 1980 року, міжнародні зіставлення проводились за регіональним принципом один раз на декілька років.

Регіональним зіставленням у рамках ПМЗ ООН була Європейська програма зіставлень (ЄПЗ), останній етап якої, де брала участь Україна, був проведений за результатами 1999 року. Цей раунд ЄПЗ здійснювався Євростатом спільно з ОЕСР. У ньому брали участь 43 країни, серед яких було 30 країн-членів ОЕСР та 13 країн, які не були членами ОЕСР.

Глобальний раунд Програми міжнародних зіставлень (ПМЗ) за даними 2005р. проведений уперше в історії, у ньому брали участь 146 країн і окремих економічних територій. Цей раунд зіставлень проводився за рішенням Статистичної комісії ООН. Координація робіт була доручена Всесвітньому банку за підтримки Секретаріату ООН, МВФ, ОЕСР, Євростату, ряду регіональних банків розвитку, а також провідних міжнародних і національних статистичних служб. З метою оптимізації керування роботами в рамках Глобального раунду всі учасники були поділені на шість груп країн (регіонів): країни Азії (крім Західної), країни Західної Азії, країни Африки, країни Південної Америки, країни СНД, а також група країн, зіставлення яких координуються ОЕСР - Євростатом. Керівництво роботами у кожному регіоні здійснювали регіональні координатори.

Україна брала участь у Глобальному раунді зіставлень 2005р. у складі групи країн регіону СНД поряд з Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Киргизстаном, Республікою Молдова, Росією, Таджикистаном.

Для проведення міжнародних зіставлень та одержання співставних результатів необхідним є виконання таких умов:

- здійснення перерахунку в єдину грошову одиницю вартісних показників ВВП, виражених у національних грошових одиницях;

- застосування єдиних методологічних засад щодо визначення обсягів

ВВП.

Оскільки основною метою ПМЗ ООН виступає зіставлення фізичних обсягів ВВП за його витратними компонентами (споживання, валове нагромадження й експорт за виключенням імпорту товарів і послуг), необхідно виключити вплив різниці в цінах між окремими країнами. Тому для перерахунку номінальних кінцевих витрат у реальні в рамках міжнародних зіставлень використовується паритет купівельної спроможності (ПКС), який відображає відносні ціни на кінцеві товари і послуги в різних країнах.

Паритети купівельної спроможності є коефіцієнтами перерахунку національної валюти в єдину валюту з урахуванням різниці в рівнях цін між країнами. Для їх розрахунку зіставлялися по країнах ціни близько 3000 товарів і послуг, які охоплюють усі товари і послуги, що формують ВВП за категоріями кінцевого використання (споживчі товари і послуги, послуги органів державного управління, інвестиційні товари).

Обсяги ВВП, конвертовані в єдину валюту за допомогою ПКС, показують місце, яке займає економіка країни, порівняно з іншими країнами світу. Дані, засновані на паритетах купівельної спроможності, дають більш точну картину співвідношень економіки країн.

У рамках міжнародних зіставлень, поряд з ПКС, розраховуються такі аналітичні показники:

- індекси реального ВВП за кінцевими витратами в цілому та на одну особу - показники обсягів, які характеризують співвідношення величин витратних компонентів ВВП країн, що зіставляються;

- порівнянні рівні цін - співвідношення ПКС та обмінного курсу, які використовуються для визначення різниці в цінових рівнях між країнами шляхом розрахунку кількості одиниць загальної валюти, необхідної для придбання однакового обсягу даної товарної групи ВВП та його компонентів.

Сукупний обсяг ВВП країн, що брали участь у Глобальному раунді за 2005р., становив близько 55 трлн.доларів США за паритетом купівельної спроможності. За обсягами ВВП перша десятка країн світу виглядає таким чином: США (12,4 трлн.доларів), Китай (5,3), Японія (3,9), Німеччина (2,5), Індія (2,3), Сполучене Королівство (Великобританія) (1,9), Франція (1,9), Росія (1,7), Італія (1,6) і Бразилія (1,6 трлн.доларів).

За показником ВВП на душу населення за ПКС найбільш забезпеченими країнами і територіями є Люксембург (70014 дол./особу), Катар (68749), Норвегія (47551), Бруней (47465), Кувейт (44982), США (41674), Сінгапур (41478), Ірландія (38058), Макао (37259), Гонконг (35680). Найбіднішими країнами світу є африканські, зокрема, Бурунді, Центрально-Африканська Республіка, Демократична республіка Конго, Ефіопія, Гамбія, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малаві, Нігер, Зімбабве, Мозамбік. ВВП на душу населення в зазначених країнах знаходиться в межах від 250 до 750 дол./особу.

Серед країн СНД найбільший обсяг ВВП у розрахунку на одну особу в Росії - 11861 долар США, або 28,5% від рівня США. У Казахстані цей показник становить 8699 доларів США, Білорусі - 8541, Україні - 5583. Найбідніша країна СНД Таджикистан - 1413 доларів США. Середній по СНД рівень ВВП у розрахунку на одну особу становить 9202 долара США. На долю України припадає майже 12% сукупного ВВП країн СНД.

Найбільш високий рівень цін був у Ісландії - 154% від рівня цін США, Данії (142%), Швейцарії (140%), Норвегії (137%), Ірландії (127%). Для України порівнянний рівень цін становить 33%. Найнижчий рівень цін в Ісламській Республіці Іран, Лаосі, В'єтнамі , Болівії, Киргизстані, Таджикистані, Єгипті, Ефіопії, Гамбії.

За підсумками Глобального раунду ПМЗ паритет купівельної спроможності української гривні склав 1,7 грн. за 1 долар США, тоді як обмінний курс у 2005 році становив 5,1 грн. за 1 долар США. Це свідчить, що рівень цін на товари та послуги, які входять до складу ВВП, є втричі нижчим від рівня США.

ВВП включає, крім споживання домашніх господарств, також валове нагромадження основного капіталу, витрати органів державного управління й експорт, за виключенням імпорту, товарів та послуг. Таким чином, високий рівень ВВП на душу не обов'язково означає високий рівень споживання домашніх господарств.

Тому для зіставлень рівня життя населення більш важливим залишається показник кінцевого споживання. При цьому слід враховувати, що індивідуальні послуги органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (послуги охорони здоров'я, освіти тощо), надаються в різній мірі в різних країнах. Тому основним показником для аналізу рівня життя є фактичне індивідуальне кінцеве споживання, яке включає товари і послуги, придбані домашніми господарствами за рахунок власних коштів та отримані у вигляді соціальних трансфертів у натурі. Воно визначається як сума кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, а також індивідуальних кінцевих споживчих витрат сектору загального державного управління та кінцевих споживчих витрат некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Размещено на Allbest.ru