Система національних рахунків

5.1 Класифікація економічних активів

Економічні активи визначаються в СНР як об'єкти, на які поширюються права власності і в результаті володіння якими або використання яких їхні власники можуть отримувати економічну вигоду.

Економічні активи включають нефінансові та фінансові активи.

До нефінансових активів відносяться: основний капітал, матеріальні оборотні кошти, цінності; земля, надра, ліси та інші природні ресурси; нематеріальні активи.

Відмінність фінансових активів від нефінансових полягає в тому, що більшість з фінансових активів являє собою вимоги до інших інституційних одиниць, тобто їм протистоять фінансові зобов'язання інших одиниць.

Фінансові вимоги й зобов'язання виникають на основі договірних відносин між двома інституційними одиницями, одна з яких є кредитором (інвестором), а інша - позичальником (боржником). Більшість фінансових вимог виникає при передачі кредитором визначених ресурсів, що мають грошову оцінку, позичальникові. При цьому кредитор отримує вимогу до боржника, а боржник приймає на себе зобов'язання про сплату боргу кредиторові. В окремих випадках кредитор має безумовне право на одержання доходу від власності й відшкодування основної суми боргу. Це відноситься, наприклад, до таких фінансових активів, як депозити, цінні папери (крім акцій) і позики. В інших випадках безумовних відносин не існує і зобов'язання вводиться в СНР «за домовленістю». Наприклад, акції та інші цінні папери, які забезпечують участь в капіталі, як правило, надають право їхнім власникам на одержання доходу від власності у вигляді дивідендів, але це не є фінансовим зобов'язанням корпорації. Поведінка власників акцій і вкладників капіталів у підприємницьку діяльність корпорацій під час їхнього існування більше схожа на поведінку кредиторів (інвесторів), ніж власників, а їхні права власності виникають тільки при ліквідації компанії. Тому в СНР випуск акцій та інших цінних паперів, які забезпечують участь в капіталі, розглядається як зобов'язання корпорацій. Зобов'язання за домовленістю вводяться й по відношенню до деяких похідних фінансових інструментів.

Відносно окремих категорій фінансових активів фінансові зобов'язання можуть не виникати. До них відносяться монетарне золото і спеціальні права запозичення (СПЗ).

Оскільки монетарне золото взагалі визнане як міжнародний платіжний засіб, то вважається, що воно має усі властивості фінансового активу для його власника, хоча й не має інституційного позичальника.

СПЗ, власники яких мають безумовне право одержувати платіжний засіб для забезпечення міжнародних операцій, розглядаються тільки як фінансові активи.

Умовні фінансові активи

Багато видів фінансових договірних угод між інституційними одиницями не приводять до виникнення безумовних вимог. Найчастіше вони не мають економічної вартості і не можуть передаватися іншим одиницям. Ці угоди називаються умовними активами, і вони не враховуються в СНР. Головною рисою умовних активів є те, що для здійснення фінансової операції повинні бути виконані певні умови.

До умовних фінансових активів відносяться, наприклад, гарантія погашення боргу, надана третьою стороною; кредитна лінія; акредитив (договір, що містить зобов'язання банку-емітенту, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені всупереч документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж); програми випуску цінних паперів з банківською підтримкою; угода про процентну ставку по термінових угодах. Бенефіціар - кінцевий отримувач коштів, на рахунок якого зараховуються кошти в іноземній валюті, переказ яких був ініційований за допомогою платіжного доручення в іноземній валюті.

5.2 Показники, структура і методика розробки рахунку капіталу

Метою складання рахунку капіталу є здійснення оцінки джерел фінансування валового нагромадження та його структури за видами нефінансових активів для інституційних секторів (табл. 15) та економіки в цілому (табл.. 16).

Рахунок капіталу, що належить до групи рахунків нагромадження, служить для відображення фінансування нагромадження основного капіталу і зміни запасів матеріальних оборотних коштів, включаючи перерозподіл капітальних активів між інституційними секторами економіки та «іншим світом» у вигляді капітальних трансфертів.

У даному рахунку розглядається лише та частина операцій з капіталом, яка пов'язана з перерозподілом джерел нагромадження через капітальні трансферти як усередині країни, так і з «іншим світом».

Ресурсна частина цього рахунку називається «Зміни в зобов'язаннях і чистому багатстві». У цій частині відображується чисте заощадження - балансуюча стаття, що переноситься з рахунків використання доходу, а також одержані та сплачені капітальні трансферти.

Частина використання - «Зміни в активах» показує вартість нефінансових активів, придбаних або вибулих у результаті різних операцій, до яких належить валове нагромадження та споживання основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, придбання за виключенням вибуття цінностей та невироблених нефінансових активів.

Таблиця 15 - Схема рахунку капіталу для інституційних секторів економіки

Зміни в зобов'язаннях і чистому багатстві

Чисте заощадження Капітальні трансферти одержані сплачені

Усього (зміни чистого багатства за рахунок заощадження та капітальних трансфертів)

Зміни в активах

Валове нагромадження основного капіталу Споживання основного капіталу Зміна запасів матеріальних оборотних коштів Придбання за виключенням вибуття цінностей

Придбання за виключенням вибуття невироблених нефінансових активів

Чисте кредитування (+), чисте запозичення (--)

Усього

Балансуюча стаття рахунку капіталу - це чисте кредитування, чисте запозичення. Вона відображує перевищення або нестачу джерел фінансування інституційних секторів та економіки в цілому порівняно з витратами на чисте придбання нефінансових активів.

Розробка рахунку здійснюється для економіки в цілому в розрізі її інституційних секторів. Для цього використовується інформація державних статистичних спостережень, адміністративних органів, а також банківської та фінансової статистики, статистики платіжного балансу.

Основною задачею рахунку операцій з капіталом є відображення вартості нефінансових активів, придбаних або реалізованих інституційними одиницями- резидентами шляхом проведення операцій, а також змін чистої вартості капіталу, зумовлених заощадженням та капітальними трансфертами.

Чисте заощадження

Капітальні трансферти, одержані від інших країн Капітальні трансферти, сплачені іншим країнам

Усього (зміни чистого багатства за рахунок заощадження та капітальних трансфертів)

Зміни в активах

Валове нагромадження основного капіталу Споживання основного капіталу Зміна запасів матеріальних оборотних коштів Придбання за виключенням вибуття цінностей

Придбання за виключенням вибуття невироблених нефінансових активів

Чисте кредитування (+), чисте запозичення (--)

Усього

Трансферт - це операція, під час якої одна інституційна одиниця надає іншій одиниці товар, послугу або актив, не отримуючи натомість будь-якого вартісного еквіваленту у вигляді іншого товару, послуги або активу.

Капітальні трансферти - це трансферти, які пов'язані з придбанням чи вибуттям активів учасників операції. У рахунку капіталу показуються капітальні трансферти, одержані (сплачені) інституційними секторами від інших інституційних секторів економіки та від «іншого світу».

Капітальні трансферти розподіляються на:

- податки на капітал;

- інвестиційні субсидії;

- інші капітальні трансферти.

Податки на капітал складаються з податків, які стягуються нерегулярно та нечасто з вартості активів чи чистої вартості капіталу інституційних одиниць або з вартості активів, які передаються у спадок, даруються чи передаються у вигляді інших трансфертів.

Інвестиційні субсидії складаються з капітальних трансфертів у грошовій або натуральній формі, які надаються органами державного управління іншим секторам або нерезидентним одиницям для фінансування витрат на придбання ними основного капіталу.

Інші капітальні трансферти складаються з капітальних трансфертів, за винятком податків на капітал та інвестиційних субсидій.

Валове нагромадження основного капіталу - це приріст нефінансових активів, які протягом тривалого часу використовуються в процесі виробництва. Величина валового нагромадження основного капіталу оцінюється виходячи із загальної вартості основних засобів, придбаних інституційними одиницями (за винятком реалізованих) у звітному періоді, а також збільшення невироблених активів, що відбулося в результаті продуктивної діяльності інституційних одиниць.

Розрахунок усіх елементів валового нагромадження основного капіталу здійснюється за інституційними секторами економіки.

Споживання основного капіталу - це зменшення протягом звітного періоду поточної вартості основного капіталу, який знаходиться у власності та користуванні виробника, внаслідок його фізичного і морального зносу або випадкових пошкоджень.

Згідно зі стандартами СНР при визначенні споживання основного капіталу повинна враховуватись його сучасна ринкова вартість. Тому споживання основного капіталу розраховується з використанням фактичних або розрахункових цін на основні засоби, які діють на час здійснення операцій з ними, а не на час їх первісного придбання.

Запаси матеріальних оборотних коштів охоплюють усі продукти, які є в наявності в даний час у суб'єктів економічної діяльності та не включені до валового нагромадження основного капіталу. До них належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари для перепродажу. Запаси матеріальних оборотних коштів не включають вартість запасів корисних копалин і інших природних ресурсів.

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів протягом даного періоду розраховується як різниця між вартістю запасів на кінець та на початок періоду, оцінених у ринкових цінах цього періоду для усунення впливу зміни цін (холдинговий прибуток/збиток).

Холдинговий прибуток/збиток по товарах у запасах виникає як результат збільшення/зменшення ціни впродовж періоду їх утримування. Такий прибуток не включається у вартість випуску в національних рахунках, проте більшість методів бухгалтерського обліку відображають будь-який такий холдинговий прибуток, як частину прибутку підприємства.

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів розраховується за інституційними секторами економіки. Для фінансових корпорацій, загального державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, не є характерною наявність усіх видів запасів матеріальних оборотних коштів, а лише виробничих запасів, до яких належать канцелярське приладдя, устаткування, яке не є основними засобами, запасні частини для автомашин, комп'ютерів і оргтехніки, різні господарські матеріали тощо. Також одним з основних видів запасів сектору загального державного управління є державні резерви (запаси стратегічних матеріалів, зерна, продуктів харчування та інших товарів, що мають особливо важливе державне значення і використовуються державою у випадку непередбачених ситуацій (стихійні лиха, техногенні катастрофи, війни)).

Цінності являють собою активи, які не використовуються у споживанні або виробництві та якісні характеристики яких при звичних умовах збереження не погіршуються з плином часу.

Придбання за виключенням вибуття цінностей розраховується як різниця між їхнім придбанням (покупка, безоплатні надходження) і вибуттям (продаж, безоплатні передачі). При цьому покупки цінностей оцінюються за ціною придбання з включенням усіх витрат покупця на передачу права власності, а продаж - крім аналогічних витрат продавця.

Ця категорія активів обліковується для фінансових корпорацій, загального державного управління та домашніх господарств. При формуванні цієї категорії нефінансових активів для сектору фінансових корпорацій враховуються дорогоцінні метали та каміння і пам'ятні монети з дорогоцінних металів. Сектор загального державного управління включає дорогоцінні метали та каміння, а сектор домашніх господарств - ювелірні й антикварні вироби, твори мистецтва тощо.

Невироблені нефінансові активи включають активи, які необхідні для виробництва, але самі не є результатом виробництва. Вони поділяються на матеріальні (природні) й нематеріальні активи.

Придбання за виключенням вибуття невироблених нефінансових активів - це різниця між загальною вартістю активів, придбаних у звітному періоді, та загальною вартістю вибулих активів. Придбання (та вибуття) цих активів може здійснюватись шляхом купівлі (продажу), бартерного обміну або капітального трансферту в натуральній формі.

До невироблених нефінансових матеріальних активів належать природні активи, такі як земля, надра, некультивовані (природні) біологічні ресурси, водні ресурси під землею. До них відносяться тільки такі активи, на які поширюються права власності або володіння якими при існуючому рівні технології, цін і економічної інфраструктури може принести економічну вигоду. До них не належать, наприклад, повітряний простір і океани, невідкриті, недоступні або нерозроблювані родовища корисних копалин, дикі тварини, птахи, риба, ліси й інша рослинність, що знаходяться в недоступних районах. Невироблені нефінансові нематеріальні активи являють собою юридичні форми, які складаються у зв'язку з процесом виробництва і періодично переходять від одних інституційних одиниць до інших. Вони включають авторські права, патенти, торговельні знаки, права на оренду або інші передані контракти, куплені ділові зв'язки («гудвіли») тощо.

5.3 Показники, структура і методика розробки фінансового рахунку

Метою складання фінансового рахунку є одержання даних для проведення аналізу фінансового стану країни та її монетарної політики. Розробка фінансових потоків надає можливість здійснити оцінку фінансових взаємовідносин між суб'єктами економічної діяльності, зокрема, проаналізувати джерела поповнення дефіциту власних коштів секторів-запозичальників та використання секторами-кредиторами надлишків своїх фінансових ресурсів.

Згідно з СНР '93 фінансовий рахунок відображає операції з фінансовими активами й зобов 'язаннями, що здійснюються між інституційними одиницями національної економіки (резидентами) та між резидентами й іншими країнами світу (нерезидентами), а також показує роль окремих категорій фінансових інструментів у цих операціях.

Фінансовий інструмент - це будь-який контракт, що започатковує виникнення фінансового активу, з одного боку, та фінансового зобов'язання чи інструментів у вигляді акцій - з іншого. Фінансові інструменти класифікуються як фінансові активи (ресурси) або як інші (умовні та похідні) фінансові інструменти.

Фінансовий рахунок описує механізм перерозподілу фінансових ресурсів між інституційними секторами, що відчувають їх нестачу (тобто чистих позичальників) та залучають необхідні кошти шляхом прийняття нових зобов'язань чи скорочення існуючих активів, та інституційними секторами - чистими кредиторами, які розміщують свої вільні кошти шляхом придбання нових фінансових активів або скорочення існуючих зобов'язань.

Фінансовий рахунок є другим у послідовності рахунків, пов'язаних з нагромадженням, та будується за схемою для інституційних секторів (табл.17) та економіки в цілому (табл.18).

Таблиця 17 - Схема фінансового рахунку для інституційних секторів економіки

Зміни в активах	Зміни в зобов'язаннях і чистому багатстві
Монетарне золото та спеціальні права запозичення
Готівкові гроші та депозити	Готівкові гроші та депозити
Цінні папери, крім акцій	Цінні папери, крім акцій
Кредити та позики	Кредити та позики
Акції та інші види участі в капіталі	Акції та інші види участі в капіталі
Страхові технічні резерви	Страхові технічні резерви
Інша дебіторська заборгованість	Інша кредиторська заборгованість
Чисте придбання фінансових активів	Чисте прийняття фінансових зобов'язань
Чисте кредитування (+),чисте запозичення (-)
Статистична розбіжність

На витратній (лівій) частині рахунку відображаються зміни в активах: придбання фінансових активів за відрахуванням вибуття, на ресурсній (правій) частині рахунку - зміни в зобов'язаннях: прийняття зобов'язань за виключенням їх погашення. Чисте прийняття фінансових зобов'язань за виключенням чистого прийняття фінансових активів у вартісному виразі дорівнює з протилежним знаком показнику «чисте кредитування/чисте запозичення», який є балансуючою статтею рахунку капіталу.

Чисте кредитування - це залишок коштів у вигляді чистого заощадження в сумі з чистими капітальними трансфертами, що не використані для нагромадження капіталу. І навпаки, якщо сума чистих заощаджень і капітальних трансфертів недостатня для фінансування чистого приросту нефінансових активів, нестача ресурсів, що утворилась, називається чистим запозиченням.

Таким чином, фінансовий рахунок не має балансуючої статті, яка б переносилась на інші рахунки, як це має місце по відношенню до всіх інших рахунків, що передують йому, у зв'язку з тим, що він є завершальним у послідовності рахунків, які відображають економічні операції між інституційними одиницями економіки.

В СНР існує взаємозв'язок фінансового рахунку з іншими рахунками, які мають кореспондуючі записи, що відповідають певним операціям фінансового рахунку. Реєстрація більшості операцій, пов'язаних з передачею майнових прав на товар або нефінансовий актив чи з наданням послуг, в СНР супроводжується відповідним записом на фінансовому рахунку. Частіше всього такі операції мають форму обміну товару, активів чи послуг безпосередньо на засоби платежу або на фінансові претензії, що дають право на отримання платежу в майбутньому. Оскільки в СНР облік операцій ведеться на основі принципу нарахування, будь-яка операція, що припускає здійснення платежу у формі фінансових активів чи в натуральній формі, супроводжується кореспондуючим записом по фінансовому рахунку.

Однак багато операцій в СНР відображаються на фінансовому рахунку повністю. До них відносяться такі, які пов'язані з обміном одного фінансового активу на інший або з погашенням зобов'язання за рахунок активу. Наприклад, комерційні кредити погашаються в обмін на платіж: це означає, що фінансова вимога у формі комерційного кредиту зникає тоді; коли боржник надає кредитору засоби платежу. В результаті на фінансовому рахунку з'являються такі чотири проводки: для кредитора - зменшення суми наданого комерційного кредиту та збільшення платіжних засобів (готівкові гроші та ліквідні депозити);

для боржника - скорочення зобов'язань (у формі комерційних кредитів) та зменшення величини фінансових активів (у формі засобів платежу).

У гіпотетичному випадку економіки закритого типу, яка характеризується відсутністю будь-яких угод між інституційними одиницями - резидентами та нерезидентами, загальна сума чистого кредитування та загальна сума чистого запозичення різних інституційних секторів буде рівною між собою, оскільки потреба у чистому запозиченні дефіцитних секторів буде покрита за рахунок чистого кредитування секторів, які володіють надлишком фінансових ресурсів. Для економіки в цілому чисте кредитування (чисте запозичення) повинно дорівнювати нулю. Ця рівність відображає симетричний характер фінансових активів та зобов'язань. Коли ж між резидентами та нерезидентами мають місце господарчі угоди, сукупна величина чистого кредитування та чистого запозичення по всіх секторах економіки повинна дорівнювати або чистому кредитуванню, наданому економікою певної країни іншим країнам світу, або чистому запозиченню, отриманому нею із-за кордону.

Обмін існуючих фінансових активів на інші фінансові активи відображається винятково у рамках фінансового рахунку та стосується тільки активів. Так, якщо існуюча облігація в результаті угоди на вторинному ринку переходить від однієї інституційної одиниці до іншої, фінансовий рахунок продавця фіксує зменшення авуарів (грошових ресурсів банків-резидентів в іноземних валютах, цінних паперах, золоті, що є на його рахунках у закордонних банках) цінних паперів та збільшення на ту ж суму засобів платежу. По фінансовому рахунку покупця проводяться зворотні записи. Коли виникнення нового фінансового активу пов'язано з прийняттям інституційною одиницею фінансового зобов'язання, всі необхідні проводки можуть бути також відображені на фінансовому рахунку. Зокрема, в разі випуску корпорацією короткострокових цінних паперів в обмін на засоби платежу, то така операція у фінансовому рахунку зафіксується відповідно як збільшення її зобов'язань в формі цінних паперів та збільшення її фінансових активів у формі засобів платежу. На фінансовому рахунку сектор покупця відбудеться симетрична зміна величини фінансових активів, тобто сума платіжних засобів зменшиться, а авуари цінних паперів зростуть.

Таблиця 18 - Схема фінансового рахунку економіки в цілому

Зміни в активах	Зміни в зобов'язаннях і чистому багатстві
Монетарне золото та спеціальні права запозичення
Готівкові гроші та депозити	Готівкові гроші та депозити
Цінні папери, крім акцій	Цінні папери, крім акцій
Кредити та позики	Кредити та позики
Акції та інші види участі в капіталі	Акції та інші види участі в капіталі
Страхові технічні резерви	Страхові технічні резерви
Інша дебіторська заборгованість	Інша кредиторська заборгованість
Чисте придбання фінансових активів	Чисте прийняття фінансових зобов'язань
Чисте кредитування (+),чисте запозичення (-)
Статистична розбіжність

Визначення та облік фінансових операцій

До фінансових операцій відносяться всі операції, пов'язані зі зміною прав власності на фінансові активи, у тому числі виникнення й ліквідація фінансових вимог. Щоб визначити, які операції є фінансовими, необхідно провести границю між:

- фінансовими і нефінансовими активами;

- фінансовими операціями та іншими змінами у фінансових активах;

- операціями з реально існуючими фінансовими активами й операціями з умовними фінансовими активами.

Облік операцій з фінансовими активами ведеться в цінах, за якими ці активи були придбані або реалізовані. У ці ціни не повинні включатися плата за послуги, збори, комісійні та аналогічні платежі за послуги, пов'язані із здійсненням самих операцій; подібні платежі повинні відображатися як плата за послуги в рахунках поточних операцій, зокрема рахунку виробництва. Податки на фінансові операції також повинні виключатися із сум, які відображаються у фінансовому рахунку, та розглядатися як податки на послуги, які включаються до категорії податків на продукти при складанні рахунків первинного розподілу доходу. У зв'язку з цим особливо важливо, щоб проводки, зроблені у книгах обома учасниками операції, були ідентичні. Якщо випуск цінних паперів був зі знижкою, у фінансовому рахунку відображається сума виручки, отримана емітентом на момент продажу, а не її номінальна вартість. Різниця між ціною емісії та номіналом дорівнює сумі процентів, яка нарахована протягом періоду обігу фінансового інструменту.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, (емітентом) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Обидві сторони, які беруть участь у фінансовій операції, повинні відображати її у своїх обліках одночасно. Коли проводці по фінансовому рахунку відповідає нефінансова операція, час реєстрації фінансової вимоги повинен співпасти з часом здійснення відповідних проводок по інших рахунках СНР, які відображають операції, котрі приводять до виникнення цієї вимоги. Коли всі записи по даній операції відносяться винятково до фінансового рахунку, їх реєстрація по часу повинна співпадати з моментом переходу прав власності на даний актив.

Операції з фінансовими інструментами (фінансовими активами і фінансовими зобов'язаннями) відображаються у фінансовому рахунку через їхні зміни, що можуть виражатися як позитивними, так і негативними величинами.

Будь-які платежі, пов'язані зі створенням умовного фінансового активу, розглядаються як плата за послуги і не відображаються у фінансовому рахунку.

Особливі випадки

В СНР право власності на нефінансові активи розглядається як право власності на фінансові активи в таких випадках:

- якщо земля і будівлі належать нерезиденту, то передбачається, що він має фінансову вимогу до умовної одиниці - резидента, що володіє цими активами;

- якщо некорпоративне підприємство, що діє в країні, належить нерезиденту, то вважається, що він володіє фінансовими активами в даній країні, вартість яких дорівнює вартості всіх активів (фінансових і нефінансових) цього підприємства за винятком зобов'язань.

Таким чином, для відображення операцій з такими активами у фінансовому рахунку необхідна інформація про вартість нерухомого майна і про активи та зобов'язання підприємств, що належать нерезидентам.

У випадку придбання товарів на умовах фінансового лізингу (договір, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менше строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору) в СНР вважається, що право власності на товари переходить від орендодавця до орендаря, хоча юридично вони залишаються власністю орендодавця до повного погашення боргу. У фінансовому рахунку у зміні активів орендодавця та у зміні зобов'язань орендаря по категорії «кредити та позики» відображається ринкова вартість переданих товарів. Орендна плата повинна бути розділена на погашення основного боргу й сплату відсотків. Платежі, пов'язані з погашенням основного боргу, відображаються як зменшення активів орендодавця і зобов'язань орендаря. Сплата відсотків розглядається як доход від власності та у фінансовому рахунку не відображається.

Угода про продаж цінних паперів з наступним викупом їх за фіксованою ціною у встановлений термін (РЕПО) відноситься в СНР не до цінних паперів, а до позик. Це пов'язано з тим, що така угода передбачає надання короткострокової позики під забезпечення цінними паперами та їхній власник, як правило, не змінюється. Якщо зазначені угоди є зобов'язаннями банків, то вони враховуються як інші депозити.

Однією з форм угоди про продаж цінних паперів з наступним викупом є валютні та золоті свопи, тобто обмін іноземною валютою і золотом між центральними банками різних країн або між центральним банком та іншими банками даної країни. Свопи між центральними банками відображаються у фінансовому рахунку як обмін депозитами, коли кожна країна отримує фінансовий актив (депозит в іноземному центральному банку) і приймає зобов'язання (депозит іноземного центрального банку). Свопи між центральним банком та іншими банками даної країни, коли центральний банк отримує в них іноземну валюту і взамін тимчасово розміщує свої кошти на депозитних рахунках у цих банках, відображаються у фінансовому рахунку як позика центрального банку.

Похідні фінансові інструменти

Похідними фінансовими інструментами називають такі, які відносяться до певного фінансового інструменту, показника чи товару, за допомогою яких на фінансовому ринку можна проводити операції купівлі-продажу конкретних фінансових ризиків (таких як процентний і валютний ризики, ризик зміни курсу акцій і цін на товари, кредитний ризик і т.п.) незалежно від основного інструменту. Вартість похідного фінансового інструменту є похідною від ціни базового об'єкту, яким може бути, наприклад, актив. При цьому не відбувається передача основної суми, яка повинна була б погашатися, і не нараховується інвестиційний доход. Похідні фінансові інструменти використовуються для різних цілей, в тому числі для управління ризиком, хеджирування (страхування від можливого падіння ціни), арбітражних операцій між ринками та спекуляцією.

Існує дві широкі категорії похідних фінансових інструментів.

1. Форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у певний час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання такого форвардного контракту. До контрактів форвардного типу відносяться ф'ючерси і свопи.

Ф'ючерси - контракти на продаж і покупку фінансових інструментів або товарів за обумовленою ціною в обумовлений термін (з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту).

Своп - угода про обмін потоками платежів з однієї і тієї ж суми заборгованості протягом обумовленого терміну на заздалегідь погоджених умовах. Найбільш розповсюдженими видами свопів є процентні і валютні свопи. Процентні свопи являють собою обмін процентними платежами різного характеру (наприклад, обмін фіксованої ставки на плаваючу, однієї плаваючої ставки на іншу тощо). Валютні свопи являють собою обмін обумовленими сумами, вираженими в різних валютах, із зобов'язанням сплатити основний борг і виплатити відсотки по ньому на заздалегідь погоджених умовах протягом визначеного терміну.

2. Опціон - контракт, що дає покупцеві опціону право купити або продати певну кількість фінансових інструментів (акції, іноземна валюта) або товарів по заздалегідь установленій ціні в будь-який момент до закінчення (або в момент закінчення) терміну дії договору. Покупець опціону виплачує його продавцеві премію (ціну опціону) в обмін на зобов'язання останнього продати або купити за вимогою покупця фінансові інструменти або товари. У фінансовому рахунку ціна опціону відображається як придбання покупцем фінансового активу і як прийняття зобов'язання продавцем. Коли опціонний контракт реалізується, то ці операції відображаються у СНР залежно від їхнього характеру. У фінансовому рахунку вони можуть враховуватися в категоріях депозитів або цінних паперів. Однією з форм опціонів є варанти.

Варант - різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною. Існують також валютні варанти. Варанти можуть продаватися окремо від основного фінансового інструменту. Вважається, що продавець варанта приймає зобов'язання в розмірі його витрат на викуп цього зобов'язання, а покупець отримує еквівалентний йому актив.

Для визначення фінансових активів та зобов'язань інституційних секторів економіки використовується інформація фінансової звітності підприємств, фінансових установ, бюджетних організацій та фондів соціального страхування.

5.4 Показники, структура і методика розробки рахунку інших змін в обсязі активів

Не всі зміни вартості фінансових інструментів відбуваються в результаті операцій. Зміна чистої вартості може відбуватися не тільки під впливом заощаджень або чистих капітальних трансфертів, а й в результаті таких факторів, як відкриття або виснаження корисних копалин, руйнування активів внаслідок війн і землетрусів, їх некомпенсовані конфіскації (незаконне привласнення), переоцінка (або ревальвація) активів, пов'язана із зміною цін. Вплив усіх цих факторів на зміну чистої вартості відображається не у фінансовому рахунку у рахунках інших змін активів. Ця група рахунків включає рахунок інших змін в обсязі активів і рахунок переоцінки (ревальвації). рахунок дохід баланс актив

У рахунку інших змін в обсязі активів відображаються:

- виникнення або зникнення монетарного золота, розподіл або анулювання СПЗ;

- списання кредитором безнадійних зобов'язань (наприклад, у результаті банкрутства позичальника), які є однобічною дією. У той же час списання зобов'язань кредитором за домовленістю з боржником (спрощення зобов'язання) є операцією; воно відображається в рахунку капіталу як капітальний трансферт від кредитора боржникові, а у фінансовому рахунку - як зменшення активів кредитора і зобов'язань боржника по фінансовому інструменту «кредити та позики».

У рахунку переоцінки відображається зміна вартості фінансових інструментів в результаті зміни їхньої ринкової вартості або валютних курсів (т.зв. холдинговий або інвентарний прибуток/збиток).

Рахунок інших змін в обсязі активів відбиває вплив неекономічної діяльності на зміну вартості активів та пасивів. Ідеться про стихійні лиха, війни, некомпенсовані конфіскації чи списання боргів, відкриття або вичерпання родовищ корисних копалин тощо (табл. 19). Цей рахунок також враховує вплив деяких коригуючих факторів (зміна в класифікації та структурі активів, які також можуть справляти вплив на величину чистої вартості).

Таблиця 19 - Схема рахунку інших змін в обсязі активів

Зміни в активах	Операції та балансуючі статті	Зміни у зобов'язаннях та чистій вартості власного капіталу
*	Нефінансові активи:
*	вироблені
*	невироблені
*	Фінансові активи / зобов'язання	*
	Зміна чистої вартості власного капіталу	*

Ліва частина -- «зміни у фінансових активах» -- фіксує зміни з кожного виду активів (нефінансових, фінансових) та за кожною групою факторів. Права частина рахунку -- «зміни у фінансових пасивах» -- фіксує зміну у фінансових зобов'язаннях за їхніми видами та за окремими причинами. Балансуюча стаття рахунку -- зміна чистої вартості власного капіталу за рахунок змін в обсязі активів. Вона записується на правій стороні рахунку («Зміни в зобов'язаннях та чистій вартості власного капіталу»).

5.5 Показники, структура і методика розробки рахунку переоцінки

Рахунок переоцінки (ревальвації) відображає наявні придбання або втрати від володіння активами під впливом змін цін.

Згідно з СНР'93 рахунок переоцінки є складовою частиною рахунків інших змін в активах та зобов'язаннях. Він реєструє інвентарні (холдингові) прибутки або збитки, що нараховуються за звітний період власниками фінансових та нефінансових активів і пасивів у результаті зміни їхньої ринкової вартості. Рахунок переоцінки показує номінальний холдинговий прибуток, який нараховується за складовими активів і пасивів, інституційними секторами та в цілому по економіці (табл. 20).

Балансуюча стаття рахунку переоцінки характеризується змінами в чистій вартості капіталу, що обумовлені номінальним холдинговим прибутком/збитком. Вона визначається як алгебраїчна сума позитивних чи від'ємних записів, що характеризують номінальну зміну всіх активів і зобов'язань, які належать інституційній одиниці. Оскільки рахунок переоцінки складається з двох окремих рахунків, що реєструють нейтральне і реальне збільшення, балансуюча стаття цього рахунку також може бути представлена двома статтями: зміна чистої вартості в результаті нейтрального холдингового прибутку/збитку і зміна чистої вартості в результаті реального холдингового прибутку/збитку. Остання відображає зміну в реальній чистій вартості капіталу інституційної одиниці, яка може бути віднесена до реального холдингового прибутку.

Холдинговий прибуток є специфічною категорією СНР, що не використовується в інших галузях статистики. Показник холдингового прибутку тісно пов'язаний з рівнем інфляції. Чим вище інфляція, тим більш значним в макроекономічному масштабі є холдинговий прибуток.

Номінальний холдинговий прибуток для певного обсягу активу визначається як вартість вигод, що накопичуються власником активу в результаті зміни його ціни, чи в більш широкому розумінні - його грошової оцінки у часі. Збільшення вартості зобов'язання дорівнює зміні ціни (чи грошової вартості) даного зобов'язання, але з протилежним знаком. Позитивна зміна в результаті зростання вартості активу або зниження вартості зобов'язання призводить до збільшення чистої вартості розглянутої одиниці. І навпаки, від'ємний холдинговий прибуток (тобто холдинговий збиток), який може бути результатом скорочення вартості певного активу або підвищення вартості певного зобов'язання, веде до зменшення чистої вартості цієї одиниці.

Номінальний холдинговий прибуток розподіляється на нейтральний холдинговий прибуток і реальний холдинговий прибуток.

Нейтральний холдинговий прибуток визначається як сума, що була б отримана в разі зміни ціни активу в тій же пропорції, що і загальний рівень цін, тобто загальний рівень інфляції чи дефляції. Отже, це величина холдингового прибутку, яка необхідна для збереження реальної вартості відповідного активу, що не змінюється з часом.

Реальний холдинговий прибуток визначається як додаткова вартість реальних ресурсів, що виникає в процесі володіння активом внаслідок зміни його ціни відносно рівня цін на товари та послуги в цілому по економіці.

ТЕМА 6. БАЛАНСИ АКТИВІВ І ПАСИВІВ

Балансові рахунки у СНР відображають наявність у країні або в певному секторі активів, пасивів, а також чистої вартості капіталу в момент складання балансу.

Баланс активів та пасивів -- двостороння таблиця, у лівій частині якої фінансові та нефінансові активи, а в правій -- фінансові зобов'язання.

Національне багатство -- сукупність ресурсів країни, які визначають її економічний потенціал.

Фінансові активи -- запаси фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання, у галузях економіки та в країні в цілому, які мають форму фінансових вимог та фінансових зобов'язань.

Чиста вартість власного капіталу -- перевищення вартості активів (вимог) над величиною фінансових зобов'язань.

Метод «витрати-випуск, направлений на виявлення взаємозв'язку між галузями промисловості і секторами економіки.

6.1 Баланс активів і пасивів кожного сектора

Зміни активів (нефінансових і фінансових), пасивів (фінансових зобов'язань та їх переоцінки), а також зміни чистої вартості капіталу є результатом накопичувальних операцій і складають вихідні потоки групи рахунків нагромадження, які, в свою чергу, є вхідними потоками групи балансових рахунків.

Балансові рахунки у СНР відображають наявність у країні або в певному секторі активів, пасивів, а також чистої вартості капіталу в момент складання балансу.

На основі балансу активів і пасивів визначають структуру активів секторів економіки та національного багатства країни в цілому на початок кожного року. Порівняння балансів за ряд років дозволяє виявити вплив різних чинників на зміну вартості активів, зобов'язань та власного капіталу.

В лівій частині балансових рахунків показуються активи, а у правій - пасиви і чиста вартість капіталу. Усі балансові рахунки складаються з трьох самостійних балансів: баланс, що відкривається (початковий); зміни у балансі; баланс, що закривається (кінцевий).

Початковий баланс активів та пасивів являє собою сукупність усіх активів, пасивів і чистої вартості капіталу кожного сектора, а також усієї країни на початок обчислюваного періоду (табл. 21).

Таблиця 21 - Початковий баланс активів та пасивів

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
Нефінансові активи: - створені активи - нестворені активи Фінансові активи	Пасиви Чиста вартість капіталу

Балансуючою статтею є чиста вартість капіталу-- різниця між активами та пасивами, яка дорівнює поточній вартості запасів економічних цінностей, якими володіє сектор чи окрема одиниця.

Рахунок «Зміни в балансі активів та пасивів » підбиває підсумок усім змінам в активах, пасивах і чистій вартості капіталу, які сталися за обчислюваний період в кожному секторі окремо і по країні в цілому (табл.22).

Таблиця 22 - Зміни в балансі активів та пасивів

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
Сумарна зміна активів	Сумарна зміна пасивів
Нефінансові активи:	Пасиви
- створені активи
- нестворені активи
Фінансові активи
	Зміни чистої вартості капіталу, разом
	Зміни чистої вартості капіталу за
	рахунок заощаджень і капітальних
	трансфертів
	Зміна чистої вартості капіталу в
	результаті інших змін в обсязі активів
	Зміни чистої вартості капіталу,
	обумовлені номінальним холдинговим
	прибутком/збитком

Він відображає зміну усіх нефінансових і фінансових активів (А) за рахунок заощаджень і чистих капітальних трансфертів (А8), а також у результаті інших змін в обсязі активів (Аос), нейтральної ревальвації (АККК), змін у відносних цінах ( АКР) і придбання фінансових активів (ЛАТ):

А = А8 + Аос+ АКК + АКР + ЛАТ КШ = N№8 + КШос + К^К + КШКР

У рахунку «Зміни у балансі» відображається також зміна пасивів (Ь) у результаті прийняття нових фінансових зобов'язань, нейтральної ревальвації (ЬККК) змін у відносних цінах ( ЬКР). Загальну зміну у чистій вартості капіталу можна подати як результат перевищення зміни активів над зміною пасивів: КШ = А - Ь. Ці два баланси уможливлюють побудову кінцевого балансу активів та пасивів (табл. 23).

Таблиця 23 - Заключний баланс активів та пасивів

Активи	Пасиви та чиста вартість капіталу
Нефінансові активи: - створені активи - нестворені активи Фінансові активи	Пасиви Чиста вартість капіталу

Заключний баланс являє собою сукупність усіх активів, пасивів і чистої вартості капіталу кожного сектора окремо і по країні в цілому на кінець обчислюваного періоду. Активи, пасиви і чиста вартість капіталу на кінець обчислюваного періоду визначаються доданням до величини активів, пасивів і чистої вартості капіталу на початок обчислюваного періоду усіх змін в активах, пасивах і чистій вартості капіталу, які сталися за минулий період.

Таким чином, можна дійти висновку про те, що в результаті всіх поточних і накопичувальних операцій відбуваються створення, передання і погашення економічних вимог, підсумком чого є нагромадження в економіці певної кількості активів, пасивів і чистої вартості капіталу.

Чисті позички (чисті позики) країни поряд з переоцінкою зовнішніх фінансових активів і зобов'язань, є одним з факторів, які впливають на зміну чистого зовнішнього фінансовою становища країни (ЕТР):

ЕТР = Ж(Ш) + КАТе-КІГе

де КаГе - переоцінка (ревальвація) зовнішніх фінансових активів; КІГе-переоцінка (ревальвація) зовнішніх фінансових зобов'язань. Знаючи чисте зовнішнє фінансове становище країни на початок періоду (ОЕТР) та його зміну за минулий період можна визначити чисте зовнішнє фінансове становище країни на кінець періоду (СЕТР):

СЕТР = ОЕТР + ЕТР

У свою чергу чисте зовнішнє фінансове становище країни на початок і кінець періоду визначається як різниця між зовнішніми фінансовими активами і зобов'язаннями, відповідно, на початок і на кінець періоду:

ОЕТР = ОТЕА - ОТЕЬ, СЕТР = СТЕА - СТЕЬ,

де, ОТЕА, СТЕА - зовнішні фінансові активи країни, відповідно, на початок і кінець обчислюваного періоду;

ОТЕЬ, СТЕЬ - зовнішні фінансові зобов'язання країни, відповідно, на початок і кінець обчислюваного періоду.

6.2 Міжгалузеві баланси - таблиця «витрати - випуск»

Методологія таблиць «витрати-випуск» (ТВВ) надає можливості для аналізу структури і тенденцій розвитку економіки, планування ефективних пропорцій між окремими галузями національної економіки, безпосереднього врахування галузевих техніко-економічних проектів у розв'язанні задач зведеного прогнозування розвитку народного господарства.

Початком наукових розробок за методом «витрати-випуск», як і введення в обіг саме цього терміну, можна вважати публікацію у 1936 році статті Леонтьєва В.В. щодо розрахунку міжгалузевих потоків продукції та балансування її випуску і витрат. Надалі цей метод одержав також назву міжгалузевого балансу (МГБ).

Побудова ТВВ призвела до необхідності вирішення питання про класифікацію врахованих у ній галузей, у результаті чого довгий час використовувався підхід формування так званих «чистих» галузей економіки. Однак останнім часом у зв'язку з розвитком системи національних рахунків ООН більш доцільним визнано формування таблиці на основі класифікації за видами економічної діяльності.

Цей метод, розроблений американським вченим, лауреатом Нобелевської премії В.В. Леонтьєвим, складає основу міжгалузевих балансів. Він направлений на виявлення взаємозв'язку між галузями промисловості і секторами економіки. Суть цього методу полягає в наступному.

Економіка країни розбивається приблизно на сто секторів. Модель показує кожний сектор двічі: один раз в рядку як «випуск», один раз в колонці як «витрати». Рядки, іншими словами, показують весь продаж, який здійснює один сектор іншим секторам, включаючи самого себе, тобто X і = X І1 + X І2 + ... + X у + ... + X іп + У І

де X І - обсяг продукції і-ої галузі;

х у - обсяг продукції, виготовленої в і-ій галузі і використаної в ]-ій галузі;

у і - кінцевий обсяг продукції і-ої галузі, використаний на власні потреби.

Колонки в той же час показують закупку всіх секторів по черзі у даного сектора.

Оскільки класифікація галузей, що поставляють і купують, ідентична на обох осях моделі, таблиця «витрати - випуск» має тенденцію знаходитись в стані загальної рівноваги.

По сукупності змінних Ху можна отримати уявлення про напрямки використання продукції окремих галузей і про структуру матеріальних витрат в кожній ланці народного господарства.

Якщо таблиця «витрати - випуск» відображає показники минулих періодів, то вона має тільки аналітичне значення. Проте в поточний час будуються таблиці відносно майбутнього економіки окремої країни.

Ці таблиці заповнюються не звітними, а прогнозними даними, зробленими по багатьох галузях промисловості, формуючи тим самим базу, по якій можна скласти прогнози для економіки країни.

Таблиця «витрати - випуск» може бути побудована і для окремого підприємства, де в якості галузей використовують окремі самостійні підрозділи (цехи, ділянки).

В такому разі вона є базою при вирішенні задач планування в цілому і в ринковій стратегії зокрема.

Таблиця «витрати - випуск» дає розгорнуту характеристику процесів відтворення та взаємовідносин між галузями економіки. Вона є важливою складовою частиною системи національних рахунків, що пов'язано з можливостями її застосування для характеристики потоків товарів та послуг, аналізу структури національної економіки, наслідків зміни цін, вартісних пропорцій, прогнозування економічних процесів. Таблиця «витрати - випуск» базується на даних національних рахунків, виконує функцію деталізації рахунків товарів та послуг, виробництва, утворення і використання доходу, капіталу на рівні груп товарів та послуг, користується ідентичними з ними показниками та методологією їх обчислення.

Види економічної діяльності, наведені у таблиці «витрати-випуск» ґрунтуються на основі діючої Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД).

Таблиця «витрати - випуск» складається з трьох основних частин, які мають назву квадрантів (табл. 24) .

У колонках таблиці «витрати - випуск» відображено вартісний склад валового випуску за видами економічної діяльності в розрізі витрат окремих видів товарів та послуг, використаних у процесі виробництва (І квадрант) та доданої вартості (ІІІ квадрант). У рядках - використання кожного виду товарів та послуг на проміжне споживання і кінцеве використання. Для кожного виду діяльності загальний обсяг випуску дорівнює обсягу використання. Як випущені, так і використані товари та послуги, відображені за вартістю їх споживання, тобто з включенням торгово-транспортної націнки і податків за виключенням субсидій на продукти. Таблицю складено за видами економічної діяльності, які виробляють певний товар чи надають певну послугу, на відміну від галузей, сформованих за ознакою галузевої належності підприємств. Значення вартісних показників наведено у фактично діючих цінах звітного року.

Проміжне споживання (I квадрант) включає:

- вартість товарів та послуг, спожитих економічною одиницею за рік;

- умовно нараховану оплату послуг фінансових посередників;

- витрати на відрядження (за винятком добових);

- придбання виробниками малоцінних та швидкозношуваних предметів;

- орендну плату за будівлі, споруди, машини та устаткування;

- придбання озброєння, обмундирування, харчування для Збройних Сил.

Не входять до складу проміжного споживання:

- витрати на реконструкцію і модернізацію основних фондів, які впливають на поліпшення їх характеристик, збільшення терміну експлуатації чи повного відновлення;

- орендна плата за використання землі та інших невироблених активів;

- витрати щодо передачі права власності на товари капітального характеру;

- витрати на буріння свердловин для добування нафти та газу, крім розвідувального буріння, тощо.

Проміжне споживання оцінюється за цінами споживання з урахуванням торговельно-транспортної націнки та податків на продукти (переважно за виключенням ПДВ).

У II квадранті (кінцеве використання) відображені кінцеві споживчі витрати на придбання товарів (послуг), валове нагромадження, експорт та імпорт.

Кінцеве споживання у ТВВ формується за принципом «хто фінансує витрати» і включає кінцеві споживчі витрати домашніх господарств, органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Витрати домашніх господарств становлять основну частину кінцевого споживання і характеризують структуру споживання товарів (послуг) населенням за рахунок власних коштів. Вони включають витрати на придбання споживчих товарів і послуг, споживання товарів (послуг), одержаних у натуральній формі і вироблених для власного кінцевого споживання.

Особливим елементом є умовно обчислена вартість проживання у власному житлі.

Не входять до складу кінцевого споживання товари, придбані домашніми господарствами для виробничих потреб, придбання будинків, квартир та цінностей.

Витрати органів державного управління розподіляються на індивідуальні і колективні. Індивідуальні послуги органів державного управління споживаються безпосередньо домашніми господарствами. Існують також державні видатки на купівлю товарів для безоплатної або пільгової передачі домашнім господарствам (транспортні засоби та бензин для інвалідів, підручники, медикаменти, продукти харчування). Колективні послуги надаються суспільству в цілому (забезпечення безпеки і оборони, підтримання законності і правопорядку, здійснення державної політики, наукові дослідження тощо).

Витрати некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, включають вартість неринкових послуг, наданих домашнім господарствам цими організаціями (партії, профспілки, молодіжні, жіночі, релігійні та доброчинні організації), а також послуги соціально-культурного характеру, надані підприємствами власним працівникам.

Валове нагромадження основного капіталу - це приріст активів, які протягом тривалого часу використовуються в процесі виробництва. До його складу включається приріст виробленого основного капіталу, поліпшення існуючого основного капіталу і невироблених активів, витрати щодо передачі права власності. Не входять до нього малоцінні і швидкозношувані предмети, споживчі товари тривалого використання, військова техніка, земля, корисні копалини. Термін «валове» тут і далі означає, що з даного показника не виключено обсяг споживання основного капіталу.

...