бухгалтерський облік актив

Реформуванням системи бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності надає господарюючим суб'єктам більше самостійності в організації бухгалтерського обліку та виборі способів і методів ведення бухгалтерського обліку. Така самостійність реалізується шляхом формування облікової політики підприємства, що здійснюється на підставі положень чинного законодавства. Ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державною регламентацією обліку, але серед існуючого переліку методик і облікових процедур допустимі альтернативні варіанти для підприємства. Проблемним залишається відсутність рекомендацій щодо правил обліку окремих фактів господарського життя. Якщо держава не встановлює спосіб ведення обліку з конкретного питання, то при формуванні облікової політики підприємство самостійно розробляє відповідний спосіб, виходячи з діючих положень чинного законодавства.

Підприємство самостійно розробляє модель обліку, що забезпечує інформацію про діяльність підприємства для всіх зацікавлених користувачів. Облікова політика підприємства формується та застосовується таким чином, щоб на основі певної методики збору й обробки даних забезпечити потреби менеджменту в достатній оперативній, релевантній інформації для прийняття рішень. Розпорядчий документ про облікову політику підприємства є внутрішнім регламентом, який визначає особливості методики ведення бухгалтерського обліку господарюючого суб'єкта щодо окремих об'єктів обліку. Такий регламент необхідний для узагальнення положень численних нормативно-правових актів, що регламентують ведення обліку на конкретному підприємстві із урахуванням особливостей його діяльності. Застосовуючи альтернативні способи та прийоми обліку, обрані у розпорядчому документі про облікову політику, підприємства враховують їх вплив на основні показники фінансового стану та результатів діяльності.

Система управління формує для обліку мету і завдання стосовно обсягу, якості, терміновості подання інформації про господарські операції та процеси, а система обліку передає дані в систему управління, тому облік повинен бути максимально інформативним. Формування облікової політики підприємства зазвичай підпорядковане стратегічній меті підприємства. У розпорядчому документі про облікову політику підприємства, зазвичай, прослідковується комплекс елементів облікової політики на підставі яких інформація, що створюється у системі бухгалтерського обліку, підпорядкована потребам власників або управлінців.

Використання різних варіантів облікової політики дозволяє маніпулювати фінансовим результатом, що зумовлює незіставність показників фінансової звітності, створення можливостей вуалювання фінансового результату, неможливість об'єктивного обчислення національного доходу у системі національних рахунків. Тому, завданням управлінського персоналу є формування такої облікової політики, яка б забезпечувала створення у системі бухгалтерського обліку неупередженої та правдивої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Зазначені проблеми щодо визначення змісту та призначення облікової політики на рівні підприємства; особливостей формування розпорядчого документу про облікову політику; обґрунтування вибору елементів облікової політики щодо окремих об'єктів обліку; створення комплексу елементів облікової політики, підпорядкованих стратегічній меті підприємства; використання професійного судження у процесі формування та застосування облікової політики; підготовки фахівців, які повинні формувати та застосовувати облікову політику, спрямовану на створення об'єктивної інформації про факти господарського життя, були розглянуті автором у процесі проведеного дослідження. Спрямування дослідження на вирішення окреслених проблем та пов'язаних із цим питань, дозволило отримати наукові результати, які, на думку автора, сприятимуть розвитку вітчизняного бухгалтерського обліку та облікової політики підприємства, зокрема.

Вихід монографії став можливим завдяки підтримці ректорату ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі». Окремо, автор висловлює щиру подяку, проректору з наукової роботи та міжнародних зв'язків, кандидату економічних наук, професору Ользі Василівні Карпенко.

Особлива атмосфера компетентності та наукової дискусії щодо результатів дослідження була створена колективом кафедри бухгалтерського обліку і аудиту, очолюваної кандидатом економічних наук, професором Юстиною Андріївною Веригою.

Автор висловлює подяку рецензентам - доктору економічних наук, професору Анжеліці Сергіївні Крутовій, доктору економічних наук, професору Павлу Євгеновичу Житному, доктору економічних наук, професору Михайлу Семеновичу Пушкарю, за корисні поради та слушні зауваження, що дозволили покращити зміст монографії.

1. Теоретичні основи облікової політики

1.1 Виникнення облікової політики як об'єктивний чинник розвитку економіки

По-друге, загострюються проблеми оточуючого середовища, оскільки екологічні проблеми на сьогодні є домінуючими у соціально-економічному житті, а їх вирішення, перш за все, потребує екологічно свідомого управління бізнес-процесами. Облік як основна інформаційна система підприємства має забезпечувати створення інформації та управління нею для прийняття економічних рішень, які б гарантували існування підприємства в довгостроковій перспективі, що передбачає зниження та запобігання екологічним ризикам. Упровадження екологічно-орієнтованого обліку на підприємствах потребує формування у менеджерів та обліковців нового мислення, спроможності формувати оптимальну обліково-аналітичну систему підприємства.

По-третє, міжнародна економіка зараз знаходиться під вагомим впливом геополітичних змін. Сьогоднішній політичний та економічний устрій світу характеризується домінуючою роллю США, процесом формування Європейського Союзу, посиленням ролі міжнародних організацій тощо. Однією з основних характеристик сучасної світової економіки є інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства. Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообігу, руху капіталів, робочої сили, взаємного впливу на економічні процеси в країнах та регіонах. Глобалізація - це процес накопичення структурних зрушень та поетапного формування цілісного, взаємопов'язаного та взаємозалежного всесвітнього господарства, окремі ланки якого органічно поєднані фінансово-економічними, виробничо-технічними, інформаційними та іншими зв'язками, значно, глибшими, ніж на попередніх етапах розвитку світового господарства [268].

Постійний розвиток економічних відносин, що здійснюється під впливом вищезазначених чинників зумовлює необхідність перманентного реформування вітчизняної системи бухгалтерського обліку, його постійної синхронізації із змінами умов господарювання. Наслідком впровадження змін є залучення із зарубіжної практики значної кількості якісно нових понять та явищ, одним із яких є облікова політика.

Ринкові відносини зумовлюють рекомендаційний характер численних положень нормативної бази та існування різних варіантів дій залежно від конкретних умов діяльності підприємства та впливу зовнішніх чинників.

Саме в умовах ринкових відносин бухгалтерський облік будь-якого економічного суб'єкта, як визначає Р.А. Алборов, виходить далеко за межі рахівництва і простої послідовності реєстрації господарських фактів [4, с. 6]. Що, в свою чергу, вимагає ведення бухгалтерського обліку на підприємствах за відповідними правилами, в межах загальних принципів і положень, затверджених законодавчими актами країни. Обираючи такі правила та затверджуючи їх внутрішніми нормативними документами, підприємства реалізують свою політику в сфері бухгалтерського обліку - облікову політику.

Кутер М.І. зазначає, що облікова політика виникає тоді, коли бухгалтер, окрім констатації об'єктивних господарських процесів (наприклад, виплата грошових коштів), які не мають альтернативного підходу, починає робити припущення про наявність визначених умов або неіснуючих у дійсності подій (наприклад, розрахунок фінансового результату або розподіл накладних витрат) з метою отримання інформації, необхідної, передусім, для аналізу ефективності роботи підприємства. «Як тільки бухгалтер робить припущення і відображає не тільки очевидні факти, - зазначає М.І. Кутер, - виникає простір для ствердження, групових інтересів і, звичайно, облікової політики. Учасники господарського процесу, переслідуючи власні інтереси, ставлять перед обліком визначені цілі, які досягаються (або не досягаються) шляхом вибору облікової політики» [126, с. 542-543].

Перші спроби формування облікової політики на рівні підприємства пов'язують із намаганнями уряду США у 1929 р. ввести офіційні стандарти фінансового обліку. Уведення у практику окремих елементів облікової політики зроблено у 1932 р. Дж. Меєм у листі від Американського інституту бухгалтерів до Нью-Йоркської фондової біржі. У даному документі викладено програму дій для її учасників, що, у тому числі, включали:

- обов'язковість компанії відкритого типу подавати детальний звіт про використання ними певних об'єктів обліку;

- підтвердження того, що компанія дотримується зазначених методів;

- аудиторський висновок, яким підтверджується, що компанія використовує зазначені методи [277, с. 154-155].

Першим нормативним документом, що регламентував документальне оформлення облікової політики стало Положення про облікову політику для компаній, акції яких розміщені на фондових ринках, розроблене у 1934 р. Комісією з цінних паперів і бірж США. Необхідність створення даного документу була викликана потребою упорядкування обліку на підприємствах після Великої депресії 1929-1933 рр. І тільки набагато пізніше, національним стандартом 1972 р. правила розробки та документального оформлення облікової політики були поширені на інші підприємства [227, с. 21-22].

Офіційно поняття «облікова політика» (accounting polisy) у міжнародну практику обліку введено Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики» у 1975 р. Зокрема, відповідно до першої редакції Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 «Розкриття облікової політики», облікова політика - це певні принципи, основи, домовленості, правила та практика, прийняті підприємством для складання та подання фінансових звітів.

В Україні, що на той час перебувала у складі СРСР, облікової політики у 70-х рр. ХХ ст. ще не існувало, оскільки, бухгалтерський облік за радянських часів розвивався за активної участі держави. Інструментом нормативного регулювання бухгалтерського обліку була інструкція, що містила правила його ведення та охоплювала всю методичну базу з урахуванням галузевих особливостей. Це не вимагало ніяких самостійних тлумачень з боку бухгалтерів або інших державних чи професійних органів [32, с. 33]. До початку ринкових реформ необхідності в розробці облікової політики у підприємств навіть не виникало, оскільки законодавство, що регулювало методику бухгалтерського обліку, не передбачало можливості декількох варіантів відображення в обліку та звітності одних і тих же господарських операцій [34, с. 22]. У 90-х рр. ХХ ст. у зв'язку із розширенням організаційно-правових форм підприємств та видів господарських зв'язків між суб'єктами господарювання з'являється необхідність та можливість використання декількох підходів до визначення результатів однакових операцій, а, відповідно, і варіантів їх відображення в обліку.

На вимогу часу, із введенням у 1993 р. Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні з'явилася можливість застосування облікової політики, хоча саме поняття «облікова політика», ще не використовувалося у чинному законодавстві. У Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні зазначалося, що підприємства можуть самостійно встановлювати форму обліку, визначати методи його ведення, розробляти систему внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю тощо [274, с. 106]. Згідно з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні [215] та Вказівок з організації бухгалтерського обліку в Україні [41], що втратили чинність, на кожному підприємстві щороку видавався наказ, яким затверджувались єдині (незмінні протягом року) методичні принципи ведення бухгалтерського обліку. Зміни у методиці ведення обліку на підприємстві, що мали місце протягом року необхідно було розкривати та повідомляти у пояснювальній записці до річної бухгалтерської звітності.

Поява поняття «облікова політика» у бухгалтерському обліку пострадянських країн і його офіційне закріплення, пов'язана з процесами реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів. В Україні потреба в розробці облікової політики для конкретного підприємства та створення внутрішнього розпорядчого документу про облікову політику виникла у зв'язку з введенням в дію Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні» та Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в 1999 р.

Загальні правила побудови та ведення вітчизняного бухгалтерського обліку встановлюються централізовано - на державному рівні, проте, на підприємстві вони конкретизуються залежно від умов діяльності, кваліфікації персоналу, технічного забезпечення, галузі господарювання тощо, що диктує необхідність розробки облікової політики. Вона є інструментом який поєднує державне регулювання та певну самостійність підприємства у питаннях ведення бухгалтерського обліку. Формування та застосування облікової політики ґрунтується на тому, що законодавством передбачається використання альтернативних варіантів обліку, а роль бухгалтера на підприємстві змінюється від простого реєстратора господарських операцій до активного учасника їх здійснення. Досвід країн з розвиненими економіками свідчить, що уміло сформована облікова політика є важливою складовою загального механізму управління господарською діяльністю підприємств.

Таким чином, причини виникнення та розвитку облікової політики у вітчизняному обліку пов'язані з:

- розширенням видів діяльності та організаційно-правових форм ведення бізнесу в умовах ринкової економіки;

- переходом України на національні стандарти бухгалтерського обліку, що мають у своїй основі міжнародні стандарти обліку та звітності;

- наданням в законодавчих актах альтернативних варіантів організації та ведення бухгалтерського обліку;

- зміною ролі бухгалтера в господарському житті підприємства від простого реєстратора господарських операцій до активного її учасника [10, с. 17; 31, с. 41; 95, с. 359].

1.2 Нормативно-правове забезпечення облікової політики та суб'єкти її формування

Облікова політика підприємства є важливим інструментом, завдяки якому існує можливість оптимального поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства в питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

Формування облікової політики як на державному рівні так і на рівні підприємства здійснюється під впливом багатьох чинників, що зумовлюють різні аспекти регламентації облікової політики на кожному із представлених ієрархічних рівнів.

На першому рівні формування облікової політики здійснюється Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (раніше - Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО). Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО) - International Accounting Standards Committee (IASC) було створено у рамках Організації Об'єднаних Націй (ООН) 29 червня 1973 року провідними професійними бухгалтерськими організаціями Австралії, Великої Британії, Ірландії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Мексики, США, Франції та Японії.

Нині до складу цієї міжнародної організації входять 155 професійних бухгалтерських організацій з майже 120 країн світу, які представляють понад 2,5 мільйонів бухгалтерів, зайнятих публічною практикою. Згідно з Конституцією КМСБО його основні завдання полягають у розробці на потребу суспільства стандартів бухгалтерського обліку, яких слід дотримуватися при складанні фінансової звітності; сприянні розповсюдженню та прийняттю їх у всіх країнах світу; спрямуванні зусиль на удосконалення та уніфікацію бухгалтерського обліку на міжнародному рівні.

У травні 2000 року був прийнятий новий Статут цієї організації, згідно з яким було скасоване індивідуальне членство, а в квітні 2001 року Комітет перейменовано в Раду з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (РМСБО) - International Accounting Standards Board (IASB).

Згідно з новим Статутом РМСБО виконує наступні завдання:

- розробка єдиної системи високоякісних, зрозумілих і глобальних стандартів бухгалтерського обліку, які б забезпечили розкриття у фінансовій звітності якісної, прозорої і співставної інформації для прийняття об'єктивних економічних рішень;

- сприяння поширенню та забезпеченню суворого дотримання міжнародних стандартів у всіх країнах світу;

- забезпечення максимального зближення національних стандартів бухгалтерського обліку з міжнародними стандартами для найбільш оптимального вирішення проблем бухгалтерського обліку і фінансової звітності на міжнародному рівні [172].

Міжнародний рівень облікової політики включає принципи та правила щодо ведення обліку, визначені міжнародними стандартами фінансової звітності. Міжнародні стандарти фінансової звітності охоплюють Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО) та Тлумачення (КТМФЗ, ПКТ), видані Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Міждержавна облікова політика включає аспекти облікової політики підприємств-членів міждержавних об'єднань. Зокрема, окремі Директиви ЄС присвячені уніфікації вимог щодо розкриття інформації у бухгалтерській звітності. До таких слід віднести Директиву 78/660/ЕEC «Про річні рахунки певних типів компаній» від 25 липня 1978 р. (Четверта Директива ЄС) та Директиву 83/349/ЕEC «Про консолідовані рахунки» від 13 червня 1983 р. (Сьома Директива ЄС). Директива 78/660/ЕEC містить положення стосовно змісту річного бухгалтерського звіту, коректності відображення фінансового стану тієї чи іншої компанії, методів оцінки активів і зобов `язань, аудиту та оприлюднення звітності. Директива 83/349/EEC передбачає зобов'язання компаній надавати консолідовану звітність та розкривати облікову політику щодо пов'язаних сторін, що забезпечує інвесторам можливість отримати уяву про фінансову ситуацію групи компаній в цілому [80].

Державна облікова політика виконує функцію нормативно-правового-регулювання організації та методики фінансового обліку і складання фінансової звітності у межах країни. «Мета державної облікової політики зводиться до зменшення (стирання) відмінностей у способах відображення, оцінки, методів подання фінансової інформації та звітів фірм, а також до скорочення коливань кількості та якості інформації у фінансових звітах, що публікуються» [277, с. 169-170]. Міжнародна практика свідчить, що облікова політика в різних країнах має деякі специфічні особливості. Наприклад, у Великобританії та Нідерландах облікова політика менше структурована, не настільки деталізована й не так формалізована, як у США. З іншого боку, розвиток економічної інтеграції європейських країн сприяє швидкому процесу гармонізації та уніфікації фінансового обліку, що обумовлює більш детальну його структуру й облікову політику [14]. Суб'єктами формування державної облікової політики в Україні є Верховна Рада України та Міністерство фінансів України.

Галузева облікова політика - це розробка на основі загальноприйнятих принципів та правил функціонування фінансового обліку в межах країни методичних рекомендацій (вказівок, інструкцій) щодо формування облікової політики підприємств конкретної галузі. Регламентація галузевої облікової політики є необхідною, оскільки державна облікова політика не може врахувати особливості усіх галузей економіки країни [227, с. 61].

Варто відзначити, що на перших трьох рівнях встановлюються загальні правила бухгалтерського обліку, які повинні оптимально поєднувати державну регламентацію із засадами ринкової економіки. У масштабах галузі ці правила уточнюються. Докладна розробка правил і визначення механізму їх реалізації мають здійснюватися на підприємстві. Варто відмітити, облікова політика підприємства, що розробляється власником має узгоджуватися із вимогами нормативно-правових актів перших чотирьох рівнів та не суперечити їхнім вимогам. Це означає, що ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики обмежений державою у прийнятих законах, положеннях, постановах та інших нормативних документах, в яких є допустимі варіанти альтернативних рішень здійснення облікових процедур [175; 191]. Кожен рівень облікової політики передбачає наявність нормативно-правового забезпечення, спрямованого на регламентацію різних аспектів облікової політики. Характеристику основних нормативно-правових актів, що регламентують облікову політику в Україні наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Нормативно-правове забезпечення облікової політики в Україні

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності мають рекомендаційний характер, проте саме їх зміст є основою створення нормативно-правового забезпечення облікової політики в Україні.

Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності», передбачає, що повний комплект фінансової звітності повинен включати:

а) звіт про фінансовий стан на кінець періоду;

б) звіт про сукупні доходи за період;

в) звіт про зміни у власному капіталі за період;

г) звіт про рух грошових коштів за період;

ґ) примітки, що містять стислий виклад суттєвих облікових політик та інші пояснення;

д) звіт про фінансовий стан на початок найбільш давнього порівняльного періоду, коли суб'єкт господарювання застосовує облікову політику ретроспективно або здійснює ретроспективний перерахунок статей своєї фінансової звітності, або коли він перегруповує статті своєї фінансової звітності.

Фактично за всіх обставин суб'єкт господарювання досягає достовірного подання шляхом відповідності застосованим міжнародним стандартам. Достовірне подання вимагає також від суб'єкта господарювання:

а) обирати та застосовувати облікові політики відповідно до Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки». Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки» наводить ієрархію авторитетних рекомендацій, які управлінський персонал враховує за відсутністю міжнародного стандарту, що застосовується до конкретної статті;

б) подавати інформацію (у тому числі облікові політики) так, щоб забезпечувати доречну, достовірну, зіставну та зрозумілу інформацію;

в) надавати розкриття додаткової інформації, коли відповідність конкретним вимогам міжнародних стандартів фінансової звітності є недостатньою для забезпечення спроможності користувачів зрозуміти вплив певних операцій, інших подій та умов на фінансовий стан та фінансові результати діяльності суб'єкта господарювання.

Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності» передбачено, що суб'єкт господарювання не може виправити невідповідні облікові політики ні розкриттям інформації про застосовані облікові політики, ні примітками чи поясненнями. Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки» визначено поняття «облікові політики». Згідно із зазначеним нормативно-правовим документом, облікові політики - це конкретні принципи, основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб'єктом господарювання при складанні та поданні фінансової звітності. Решта міжнародних стандартів фінансової звітності та бухгалтерського обліку містять рекомендації щодо елементів облікової політики або господарських операцій, де застосовується облікова політика, їх перелік наведено у табл. 1.2.

Прикладами міждержавного регулювання облікової політики є Четверта Директива [283] та Сьома Директива [269].

Четверта Директива є найбільш важливим документом, що визначає шляхи, форми і методи гармонізації та уніфікації бухгалтерського обліку та звітності країн Західної Європи. Вона визначає вимоги до того формату (до переліку та угрупованню показників), за яким повинні складатися бухгалтерський баланс і звіт про прибутки (збитки), а також містить набір основних вимог, яким повинен задовольняти бухгалтерський облік, здійснюваного приватними компаніями, акціонерними товариствами та товариствами з обмеженою відповідальністю.

Ключовим положенням Четвертої Директиви є пункт 2, в якому розкриваються цілі обліку та річної звітності. Так, у п. 2.2 сказано, що інформація, розкривається в системі бухгалтерських рахунків, повинна бути сформована відповідно до положень Четвертої Директиви. У п. 2.3 говориться про те, що дані, відображені на бухгалтерських рахунках, повинні бути об'єктивними і правдивими, щоб відображати справжній стан справ на підприємстві. У п. 2.4 зазначено, що в тих випадках, коли відбитої на рахунках інформації недостатньо для об'єктивної оцінки фінансового стану підприємства, необхідно здійснювати додаткове її розкриття у спеціальних коментарях і поясненнях до рахунків. Пункт 2.5 допускає можливість відхилень від правил обліку при підготовці пояснень до рахунків з метою забезпечення об'єктивного та правдивого подання інформації про економічний стан підприємства.

Четверта Директива стандартизує вимоги, яким повинні задовольняти дві основні форми звітності будь-якого зарубіжного підприємства, - бухгалтерський баланс і звіт про прибутки (збитки). При цьому директивою встановлено гнучкий підхід до побудови звітності. Передбачено чотири можливих варіанти звіту про прибутки (збитки) і два варіанти балансу. Відмінності варіантів незначні. Зміст різних варіантів звітних форм в цілому забезпечує порівнянність даних. Вибір того чи іншого варіанту звіту залежить головним чином від розміру підприємства і типи власності.

Звіти про прибутки (збитки) відрізняються один від одного або різними підходами до класифікації витрат (за їх економічним змістом або функціональним призначенням), або розташуванням показників (по вертикалі або по горизонталі).

Таблиця 1.2. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності [172]

Рекомендований Четвертою Директивою вертикальний формат звіту про прибутки (збитки) з групуванням витрат за їх функціональним призначенням (що використовується переважно у Великобританії) виглядає наступним чином:

- виручка (оборот);

- собівартість продажів (прямі витрати);

- валовий дохід;

- витрати, пов'язані з реалізацією продукції (витрати обігу);

- адміністративні витрати;

- дохід від інших операцій;

- дохід від участі у спільних операціях;

- відсотки до отримання та інші подібні доходи;

- вартість коригувань фінансових активів;

- відсотки до оплати;

- податок на прибуток від основної діяльності;

- прибуток (збиток) від основної діяльності після сплати податку;

- надзвичайні (непередбачені) доходи;

- надзвичайні (непередбачені) витрати;

- податок на надзвичайні доходи;

- інші податки;

- прибуток (збиток) за фінансовий рік.

Горизонтальний формат звіту про прибутки (збитки) з відображенням витрат по їх економічним змістом, що традиційно притаманна більшості континентальних європейських країн.

Основні відмінності, що стосуються форми бухгалтерського балансу, полягають в розташуванні складових його груп показників (розділів). Так, у Великобританії баланс традиційно будується за формулою (1.1):