Анатомія та морфологія рослин

Слід відмітити, що стійкість на розрив в механічних тканинах перевищує стійкість заліза, а за гнучкістю перед ним поступається багатот металів.Будову та роль механічних тканин вивчали відомі англійські вчені Роберт Гук та Неємія Грю. В XIX ст. Німецький анатом С. Швенденер, узагальнивши джослідження попередніх вчених та на основі власних спостережень, висунув теорію, згідног якої механічну роль в рослині виконують лише механічні тканини, інші тканини у цьому процесі участі не беруть.В залежності відь форми клітин, хімічного складу клітинних обололнок та за походженням механічні тканини поділяють на дві групи: коленхіму і склеренхіму.Коленхіма (від грец. kola -- клей і enchyma, букв. -- налите, тут -- тканина ) -- жива механічна тканина з нерівномірним потовщенням оболонок. За характером потовщень клітинних оболонок розрізняють коленхіму: кутову, в Якої потовщення в кутах клітини (напр., у черешках бегонії, буряка, стеблах гарбуза, картоплі), пластинчасту, в якої потовщені тангентальні стінки (напр., у стеблах і черешкахлистків яблуні, смородини, суниць), пухку -- зпоовщенням на стінках, що прилягають до міжклітиннків (напр., у черешках листківі в стеюлах підбілу, ревеню та ін.).

В однодольних вона зустрічається рідше, наприклад, у злаків вона локаліована у вузлах. За походженням коленхіма -- первинна механічна тканина, яка утворюється з конуса наростання. Коленхіма складається з прозенхімнрих клітин, які залишаються живим і після закінчення диференціації. В цитоплазмі коленхіми містяться хлоропласти. Коленхіма в більшості рослин розташована на периферії органу і утворюється раніше, ніж інші механічні тканини. Розміщується вона по-різному: увигляді суцільного кільця, як це спостерігається в стеблах гарбуза, канатника, або групами як це характерно для стебел моркви, конопель та ін. Рослин. В листкових пластинках коленхіма міститься над і під провідними пучками.

6. Коленхіма: визначення, походження, типи, особливості будови, локалізація і функції

Коленхіма - (від грец. kуlla -- клей і йnchyma, букв. -- налите, тут -- тканина) -- жива механічна тканина з нерівномірним потовщенням оболонок. За характером потовщень клітинних оболонок розрізняють К.: кутову, в якої потовщення в кутах клітини (напр., у черешках бегонії, буряка, стеблах гарбуза, картоплі), пластинчасту, в якої потовщені тангентальні стінки (напр., у стеблах і черешках листків яблуні, смородини, суниць та ін.), пухку -- з потовщенням на стінках, що прилягають до міжклітинників (напр., у черепках листків і в стеблах підбілу, ревеню та ін.). За походженням коленхіма - це первинна механічна тканина, оскільки утворюється з первинної апікальної меристеми - конуса наростання.

Крім механічної, виконує ще й асиміляційну функцію. Розташовуючись у верхніх шарах, вона зумовлює забарвлення стебел трав'янистих рослинна молодих деревних пагонів.

7. Склеренхіма: визначення, походження, типи, особливості будови і функції.Склеренхіма -- це найважливіший і найпоширеніший вид механічної тканини у всіх насінних рослин.Склеренхіма (від грец. skleros -- твердий і enchyma -- налите, тут -- тканина) -- механічна тканина, що складається з клітин з дуже та рівномірно потовщеними стінками. Розрізняють два види склеренхіми: склеренхімні волокна і склереїди.Склеренхіма зустрічається в вегетативних органах майже всіх судинних рослин. У водяних рослин вона майже відсутня, проте, у посухостійких -- добре розвинена.Склеренхіма властива для таких органів рослин як: кореня, стебла, листка, плодів, квіток. Порівняно з іншими нантомічними елементами склеренхімамає найтовщі клітинні стінки.

За походженням розрізняють первинну та вторинну склеренхіму. Первинна виникає з клітин прокамбіальних пучків. Вторинна утворюється з камбію.

Після остаточного формування, оболонка клітин потовщуєтьсяі зсередини, вміст клітини відмирає, порожнина заповнюється повітрям. Таким чином, склеренхіма -- мертва механічна тканина, літини якої мають оболонку та залишки мертвої цитоплазми. Клітини склеренхіми прозенхімної форми. Довжина їх коливається від 1-2 до 400 мм, а діаметр становить соті долі міліметра. Склеренхіма за своєю будовою та місцем розташування в органах поділяється на луб'яні волокна або лібриформ.Луб'яні волокна -- це видовжені клітини, оболонка яких найчастіше складається з целюлози та пектинових речовин. Вони розміщуються групами вздовж органів рослини. Луб'яні волокна зустрічаються в корі стебла та кореня, в листкових черешках і пластинках, квітконіжках і плодоніжках, в окремих випадках у плодах. Луб'яні волокна частіше зустрічаються в трав'янистих рослин.

Довжина луб'яних волокон не однакова не тільки у різних рослин, але навіть в межах одного і того ж виду. Наприклад, довжина луб'яних волокон льону становить в середньому 40-60 мм (інколи до 120 мм), у текстильної рослини рамі - 80 мм (в окремих випадках до 350 - 420 мм). Луб'яні волокна в залежності від походження бувають первинні та вторинні. Первинні входять до складу первинної флоеми судинно - волокнистих пучків і тому їх називають флоемні луб'яні волокна. Утворюються вони з прокамбію судинно - волокнистого пучка.. вторинні луб'яні волокна утворюються з камбію судинно - волокнистого пучка. Прокамбій стає камбієм, який утворює вторинні тканинип, в тому числі і вторинні луб'яні волокна. У дводольних трав'янистих рослин переважають первинні луб'Яні волокна, у деревних рослин -- вторинні. В голонасінних рослин луб'яні волокна розвиваються дуже рідко, наприклад, в кіпарису.

Луб'яні волокна відіграють дуже важливу роль в житті рослин. Вони міцні, елестичні, тому добре протидіють не лише розривам, а й випинанню органа, обумовлюють його пружність. Цінні властивості луб'яних волокон (міцність, еластичність, пружність, довжина волокон, відсутність здерев'яніння) дозволяють використовувати рослини, в яких добре розвинені ці тканини, в текстильній промисловості для виробництва різноманітних тканин. Крім флоемних первинних та вторинних луб'яних волокон, які утворюються твірною тканиною судинно - волокнистих пучків, в зовнішній частині стебла однодольних рослин утворюється суцілоьний циліндр механічної тканини, яку називають несправжня склеренхіма. Вона може розташовуватися на різній відстані від епідермісу. Утворюється така склеренхіма з основної тканини первинної кори, а в осокових вона утворюється з клітин епідермісу.

Деревні волокна або лібриформ -- це механічна тканина, яка входить до складу первинної ксилеми. Утворюється лібриформ з прокамбію та камбію.Лібриформ (від лат. liber -- луб, лико і forma -- вигляд) -- спеціалізовані механічні елементи деревини, які складаються з прозенхімних, загострених на кінцях, клітин. Клітини лібриформу мають товсті, здерев'янілі стінки з щилиноподібними порами, їх живий вміст рано відмирає і вони виконують механічну функцію.

Деревні волокна значно коротші ніж луб'яні волокна і тому не використовуються в текстильній промистловості. Оскільки вони входять до складу деревини, то головне їх застосування в будівельній промисловості, для виготовлення меблів.

Деревні волокна після спеціальноїх хімічної обробки деревини використовують для виготовлення целюлози, з якої виробляють папір. З деревини виробляють спирт та еластичні тканини.Склереїди (вілд грец. skleros -- твердий і eidos -- вид, вигляд) -- група паренхімних клітин з рівномірно та дуже потовщеними група паренхімних клітин з рівномірно та дуже потовщеними стінками. Залежно від форми клітин серед склереїдів рорізняють: астеросклереїди, брахісклереїди і остеосклереїди.

Оболонки склереїдів просочені лігніном, інколи кремнеземом та вапном, що призводить до відмирання клітин, в центральній частині таких клітин містяться залишки мертвого протопласту, або вони заповнені повітрям.В окремих випадках склереїдна клітина може мати зв'язок з іншими живими клітинамиі тому тривалий час залишається живою, а інколи може відбуватися процес здерев'яніння клітинної оболонки, що досить часто спостерігається в плодах груші, ківі. Форма клітин не постійна і може змінюватися від круглої до видовженої. Склереїди містятьься групами, перміщуючись з клітинами основної паренхіми. Найпоширенішою формою склереїдів є так звані кам'янисті клітини. За походженнями склереїди -- це первинні тканини, які утворилися безпосередньо з апікалтьних меристем стебла, або з меристематичних клітин прокамбіальних пучків. Кам'янисті клітини можуть утворюватись із звичайних паренхімних клітин первинної кори шляхром потовщення їх оболонок. Можуть виникати склереїди щз клітин6 перициклу та з камбіальних клітин в бік флоеми та з клітин фелогена. Фугкція, яку виконіють склереїди може бутм різноманітною, одинокі склереїди скріплюють рихлу паренхзіму (наприклад в плодах) , вони можуть виконувати і опорну фуенкцію в м'ясистих листках чая, обліпихи, малини, самшиту та ін. рослин.Кам'яниста тканина формується в шкаралупі плодів грецького горіха, фундука, ліщини, персика. Таким чином, елементи механічних тканин розміщуються в тілі рослини в певній закономірності, що в цілому створює міцну систему -- арматуру рослинного організму.

Тема. Провідні тканини

1. Поняття про провідні тканини, висхідну та низхідну течії.

2. Ксилема як комплексна провідна тканина: визначення, типи, утворення і характеристика.

3. Судини і трахеїди як основні гістологічні елементи ксилеми: визначення, утворення, типи і характеристика.

4. Флоема як комплексна провідна тканина: визначення, типи, утворення і характеристика.

5. Ситовидні клітини, ситовидні трубки і клітини - супутники: визначення, утворення, особливості будови.

6. Провідні пучки: визначення, класифікація, типи і характеристика.

1. Поняття про провідні тканини, висхідну та низхідну течії

В процесі розвитку рослинного світу на нашій планеті провідна система у рослин з'явилась не відразу. У нижчих рослин, у яких немає поділу на органи і тканини, відсутня провідна система, усі функції, пов'язані з обміном речовин, виконують неспеціалізовані клітини. Лише у деяких водоростей, наприклад бурих, з'являються прості провідні пучки. Починаючи від папоротеподібних до голонасінних і покритонасінних, спостерігається вдосконалення провідної системи, яка складається з окремих судин і трубок, які з'єднуються між собою, утворюючи складну провідну систему. У зв'язку з цим ці три групи рослин (папоротеподібні, голонасінні і покритонасінні) об'єднуються у велику групу судинних рослин (Tracheophyta). У судинних автотрофних рослин асиміляція відбувається на обох полюсах: на верхньому полюсі (крона) -- фотосинтез і на нижньому полюсі (корінь) -- поглинання води з розчиненими у ній мінеральними речовинами. Однак, для підтримання нормальних життєвих процесів в рослині необхідно, щоб ці речовини переміщалися від одних органів до інших. Функцію транспортування речовин в рослині виконують провідні тканини.

Провідні тканини (лат. texsus conductorii) -- сукупність клітин , спільних за походженням і пристосованих до виконання функції проведення речовин в тілі рослинного організму.У зв'язку з цим в рослині розрізняють дві основні течії: 1) висхідну, по якій вода і мінеральні речовини від кореня рухаються вверх по стеблу до листків та 2) низхідну, по якій органічні речовини від листків направляються у всі інші органи рослин, де вони споживаються або відкладаються в запас. Обидві течії рухаються по спеціальних провідних тканинах: висхідна -- по ксилемі, низхідна -- по флоемі. Однак різко розмежовувати ксилему і флоему не можна за їх функціями, бо і по ксилемі пересуваються органічні речовини, як це спостерігається весною, коли від запасаючих тканин органічні речовини переміщаються до бруньок.

2. Ксилема як комплексна провідна тканина: визначення, типи, утворення і характеристика

Ксилема (від грец. xylon -- деревина) -- комплексна провідна тканина, до складу якої входять провідні (судини і трахеїди), паренхімні та механічні гістологічні елементи. Розрізняють ксилему первинну, що утворюється прокамбієм, і вторинну -- камбієм провідного пучка. Термін “ксилема” був введений в наукову літературу вченим Негелі (1858).Перші елементи ксилеми з'являються на ранніх етапах онтогенезу рослин -- в зародку або на постембріональній стадії. Внаслідок діяльності апікальних меристем утворюються нові елементи ксилеми, яка у різних рослин має різноманітну будову. Ксилема, яка диференціюється при первинній анатомічній будові, називається первинною ксилемою і утворюється з прокамбію, який є безпосереднім її попередником. Якщо рослина після завершення первинної анатомічної будови формує вторинні тканини (що спостерігається у дводольних рослин), то ксилема, яка утворюється камбієм, називається вторинною ксилемою. При детальному дослідженні первинної ксилеми видно, що елементи, які утворилися раніше, відрізняються за будовою і розвитком від елементів, які розвиваються пізніше. В залежності від цього тканини, які входять до складу первинної ксилеми назвали прото- і мета ксилемою (від слів “прото” і “мета”, що означає відповідно “спочатку” і “пізніше”).Протоксилема (від грец. protos -- перший і xylon -- деревина ) -- найперші елементи первинної ксилеми, до складу якої входять кільчасті і спіральні судини та трахеїди з тонкими стінками, здатними до розтягнення (утворюється у кукурудзи, хвоща та ін.).

Метаксилема (від грец. meta -- після і xylon -- деревина ) - частина первинної ксилеми, що утворюється з прокамбію після протоксилеми. Складається з широкостінних драбинчастих, сітчастих і крапчастих судин і трахеїд. Метаксилема зберігається тривалий час і становить в основному первинну ксилему судинно-волокнистого пучка, а протоксилема існує не довго і згодом її елементи облітеруються.

3. Судини і трахеїди як основні гістологічні елементи ксилеми: визначення, утворення, типи і характеристика

Ксилема складається з механічної тканини, основної паренхіми і спеціальних провідних елементів судин і трахеїд.Трахеїди (від грец. tracheia -- дихальне горло і eidos -- вигляд) -- прозенхімні мертві клітини з загостреними кінцями і здерев'янілими оболонками і облямованими порами в них. По Т. Відбувається переміщення води з розчиненими в ній речовинами. Почасти виконують механічну функцію. Характерні для голонасінних (утворюють основну масу деревини), папоротеподібних і рідше трапляються у покритонасінних рослин. За характером потовщення розрізняють: кільчасті, спіральні, драбинчасті і пористі. Ділянки оболонки, які зберігаються не потовщеними, являють собою пори в оболонці трахеїди. За наявністю пор в оболонці трахеїд розрізняють два типи: судинні з великою кількістю пор і волокнисті з малою кількістю пор.

У трахеїд ніколи не буває безпосереднього сполучання між клітинами, оскільки трахеїди -- це замкнуті клітини. Проте, зв'язок однієї трахеїди з іншою здійснюється за допомогою облямованих пор. Поперечні розміри трахеїд вимірюються сотими або десятими долями міліметра. Довжина трахеїд в середньому становить біля 1 мм, але у різних рослин вона досить коливається. Так, наприклад, в сосни трахеїди завдовжки до 7,0 мм, а в саговників -- до 10 мм. Будова трахеїд дозволяє виконувати дві функції -- проведення води і механічного скріплення органів рослин.

Судини (лат. vasa) -- водопровідні елементи ксилеми, по яких відбувається рух води, розчинених у ній мінеральних і органічних речовин від коренів у надземні частини рослини. С. утворюються з вертикального ряду меристематичних клітин внаслідок розчинення поперечних перегородок. Повздовжні стінки потовщуються. За характером потовщення (за рахунок нерівномірного відкладання лігніну) розрізняють типи судин: кільчасті, спіральні, драбинчасті, сітчасті, крапчасті. На кінці кожної судини містяться клітини з косо зрізаними поперечними стінками, які мають облямовані пори. Таким чином, судина представляє собою замкнуту систему. Довжина окремих судин може становити декілька метрів, а в ліан -- десятки метрів при діаметрі 0,1- 0,7 мм.

4. Флоема як комплексна провідна тканина: визначення, типи, утворення і характеристика

Флоема (від грец. phloios -- кора, лико) --комплекс провідних, паренхімних та механічних елементів по яких пересуваються органічні речовини від листків до коренів. Основними гістологічними елементами Ф. є ситовидні трубки, ситовидні клітини та клітини - супутники. Розрізняють первинну Ф., яка утворюється внаслідок поділу клітин прокамбію, та вторинну Ф., яка утворюється з камбію провідного пучка. За походженням розрізняють первинну і вторинну флоему. Первинна утворюється з конуса наростання із пучків прокамбію, а вторинна внаслідок діяльності вторинної твірної тканини -- камбію.Протофлоема (від грец. protos -- перший і phloios -- кора, лико) -- найперші елементи первинної флоеми, які складаються з вузьких тонкостінних ситовидних трубок та інших елементів, здатних до розтягання. П. функціонує недовго внаслідок того, що в процесі росту органів у товщину відбувається сплющування її елементів сусідніми тканинами.Метафлоема (від грец. meta -- після і phloios -- луб) -- частина первинної флоеми провідного пучка, яка утворюється після протофлоему. У покритонасінних рослин складається з ситовидних судин, паренхіми і клітин - супутників; є перехідним типом між протофлоемою і вторинною флоемою.

5. Ситовидні клітини, ситовидні трубки і клітини - супутники: визначення, утворення, особливості будови

Ситовидні трубки -- основні гістологічні елементи флоеми, по яких рухаються органічні речовини. Складаються з вертикального ряду тонкостінних живих клітин, які сполучаються між собою дрібними наскрізними отворами, що утворюються на поперечних перегородках між клітинами. З'єднуються за допомогою цитоплазматичних тяжів, які проходять через наскрізні отвори у поперечних перетинках клітин ситовидної трубки. На ранніх етапах розвитку ситовидні трубки мають цитоплазму, ядро, мітохондрії, про пластиди, пластиди, целюлозну оболонку та центральну вакуолю.Важливими елементами флоеми клітини-супутники, які виникають з камбію. Внаслідок поділу камбіальної клітини на дві з більшої утворюється ситовидна трубка, а з другої клітина-супутник. Їх може утворюватися по кілька біля однієї ситовидної трубки. Будова їх дещо відрізняється від будови ситовидних трубок. В перших є велике ядро з ядерцями, міститься щільна цитоплазма з рибосомами та мітохондріями. Між ситовидними трубками та клітинами-супутниками існує тісний взаємозв'язок. Останні сприяють проходженню асимілятів по провідних елементах. При відмирання ситовидної трубки відмирає і клітина-супутник. Слід зазначити, що остаточно роль цих клітин ще не з'ясовано.Ситовидні клітини -- провідні елементи флоеми папоротеподібних і голонасінних рослин, що мають ситовидні поля на бічних стінках. С. к. переважно без'ядерні, не мають супровідних клітин, функціонують один вегетаційний період.

6. Провідні пучки: визначення, класифікація, типи і характеристика

Провідні тканини ксилема та флоема в органах рослин розташовуються не ізольовано, а зібрані у відповідні групи, які називаються судинно-волокнистими пучками.Утворюються судинно-волокнисті пучки з прокамбію, який до центра відкладає первинну ксилему, а назовні -- первинну флоему. Первинна ксилема складається з протоксилеми і метаксилеми, а первинна флоема з протофлоеми і метафлоеми. Протоксилема і протофлоема -- це недовговічні тканини, метаксилема і метафлоема -- довговічні і становлять первинну флоему судинно - волокнистого пучка.

На певних етапах розвитку в судинно - волокнистих пучках утворюється вторинна твірна тканина -- камбій, який починає твірну діяльність , відкладаючи назовні вторинну флоему, а до центра вторинну ксилему.В залежності від присутності або відсутності камбію у судинно-волокнистому пучку розрізняють закриті і відкриті судинно-волокнисті пучки. Якщо в провідному пучку немає камбію, то він називається закритим. Такі провідні пучки формуються у однодольних рослин.

Вони на протязі всього життя залишаються незмінними. Якщо у провідному пучку є камбій, який міститься між флоемою і ксилемою, то він називається відкритим. Такі пучки властиві, в основному, дводольним рослинам. За рахунок твірної діяльності камбію утворюються вторинні провідні тканини -- вторинна ксилема та вторинна флоема.Залежно від взаємо розташування в пучку флоеми і ксилеми розрізняють колатеральні, біколатеральні, концентричні та радіальні судинно-волокнисті пучки.Колатеральні пучки -- це такі, в яких флоема і ксилема розташовані в одному радіусі, причому флоема завжди розташована назовні, а ксилема прилягає до неї з внутрішнього боку. Вони можуть бути закриті і відкриті (однодольні, дводольні і голонасінні) .Біколатеральний пучок -- це відкритий колатеральний пучок, в якому з внутрішнього боку розташовується додаткова ділянка флоеми. Зустрічаються в стеблах гарбузових, пасльонових.Концентричні пучки -- це закриті пучки, в яких флоема оточує ксилему, або навпаки. Характерні для таких рослин як півники, конвалія та ін. однодольні.Радіальні пучки -- характеризуються тим, що в них флоема і ксилема розташовані в різних радіусах. Поділяють на закриті (зустрічаються в коренях однодольних) та відкриті (в коренях дводольних).

Тема. Паренхімні тканини

1. Основна паренхіма та її полі функціональність.

2. Асиміляційні тканини: визначення, типи, особливості будови та локалізації.

3. Всисні тканини: визначення, типи і характеристика. Епіблема як основна всисна тканина.

4. Запасаючі тканини: визначення, особливості будови та розподіл у рослин. Ендосперм як спеціалізована запасаюча тканина: визначення, утворення і розміщення.

5. Система провітрювальних тканин: міжклітинники, продихи та сочевички. Аеренхіма як спеціалізована провітрювальна тканина.

6. Видільні тканини: визначення, типи зовнішніх і внутрішніх секреторних структур та їх характеристика.

1. Основна паренхіма та її полі функціональність

Паренхіма - (від грец. parenchyma, букв. налите рядом, тут -- тканина) -- тканина рослин, що складається з живих клітин різної форми (округлої, овальної, колбоподібної, зіркоподібної та ін.). Основна паренхіма виконує різні функції: виповнюючу, асиміляційну, газообмінну, запасаючу, видільну та ін. Зазначені функції будуть охарактеризовані при розкритті конкретного типу тканин. Основна паренхіма локалізується у вегетативних (корінь, пагін) та у генеративних органах (насіння, плоди).

2. Асиміляційні тканини: визначення, типи, особливості будови та локалізації

Асиміляційна паренхіма - (від лат. assimilatio - уподібнюю) - спеціалізована тканина зелених рослин, у клітинах якої міститься значна кількість хлоропластів. В асиміляційній паренхімі здійснюється фотосинтез.Асиміляційна тканина - (від лат. assimilatio - уподібнюю) - те саме, що й асиміляційна паренхіма. Розрізняють три види асиміляційних тканин: стовпчасту (палісадну), губчасту і складчасту (остання буває лише у листках голонасінних). Стовпчаста (палісадна) паренхіма - (франц. pallisade, від лат. palus -- кіл, стовп) -- один із типів асиміляційної паренхіми мезофілу листка. П.т. складається з одного або кількох шарів видовжених клітин стовпчастої форми, які щільно прилягають одна до одної, внаслідок чого міжклітинники відсутні або незначних розмірів. У клітинах палісадної паренхіми міститься більше хлоропластів, ніж в інших клітинах мезофілу, що зумовлює основну її функцію -- фотосинтез.

Губчаста паренхіма - багатошарова асиміляційна тканина, яка складається з клітин округлої або овальної форми, між якими є добре розвинена система міжклітинників. Г.п. крім фотосинтезу здійснює газообмін та транспірацію. Складчаста паренхіма (складчаста хлоренхіма, складчастий мезофіл) -- один із типів асиміляційної тканини, клітини якої утворюють своєрідні складки і виступи, що збільшує асиміляційну поверхню мезофілу (характерний, напр., для хвої сосни та ін.).

3. Всисні тканини: визначення, типи і характеристика. Епіблема як основна всисна тканина

Група клітин, які вбирають воду з навколишнього середовища або органічні речовини з тканин рослинного організму об'єднують у групу всисних тканин. До всисних тканин відносять: епіблема, всисні клітини епіфітних рослин, веламен, шар всисних клітин щитка зародка однодольних рослин,Епіблема - (від грец. epнblйma -- покриття) -- зовнішня погранична тканина кореня з волосками, що поглинає воду з розчиненими речовинами з навколишнього середовища. Е. складається з клітин, які утворюють кореневі волоски (тріхобластів), і клітин, що їх не утворюють (атріхобластів).Група клітин на листках епіфітних рослин (орхідеї та ін.) вбирають воду та розчинні в ній мінеральні речовини з навколишнього середовища під час дощів. Веламен - (від лат. velum - покривало) - особлива багатошарова всисна тканина, яка утворюється з продерми на коренях тропічних рослин - епіфітів (напр., у видів з родини зозулинцевих).Шар всисних клітин щитка зародка однодольних рослин - це група витягнутих клітин, які розташовуються на краю щитка зародка насінини, що межує з ендоспермом. Головна функція цього типу тканин - вбирання органічних речовин (вуглеводів, білків, жирів) які містяться в ендоспермі насінини і направлення їх до точок росту зародкового кореня і зародкового пагона.

4. Запасаючі тканини: визначення, особливості будови та розподіл у рослин

Ендосперм як спеціалізована запасаюча тканина: визначення, утворення і розміщення.Запасаюча паренхіма -- сукупність клітин того чи іншого органа квіткових рослин, пристосованих до накопичення запасних поживних речовин. В клітинах загасаючих тканин нагромаджуються органічні речовини: білки, жири, вуглеводи, які утворюються в процесі життєдіяльності організму. Крім того є тканини, запасають воду. Розвиток запасаючих тканин має важливе значення в житті рослин, оскільки вони можуть зберігати запасні речовини тривалий час, а коли необхідно віддавати їх рослині.За рахунок запасаючих речовин, відкладених в тканинах запасаючих органів, розпочинається розвиток у весняний період після зимового спокою, здійснюється дальший ріст та розмноження і т.д.

Відкладення запасних речовин відбувається тоді, коли їх утворення переважає над процесом витрачання, що спостерігається в хлоропластах під час фотосинтезу.

Крохмаль, який утворюється в листках при фотосинтезі повністю не витрачається рослиною і тому він переходить у розчинну форму -- цукор і переміщається в інші органи. Там він знов із цукру перетворюється у крохмаль і відкладається в запас в клітинах запасаючих тканин.

Запасаюча тканина є у всіх органах рослин, але в залежності від виду запасні речовини нагромаджуються в певних частинах тіла рослини.Так, наприклад, в дерев та кущів запасні речовини відкаладються в паренхімних клітинах кори, серцевинних променів, деревиній паренхімі стебла і т.д.

В дводольних трав'янистих рослин органічні речовини, в основному, відкладаються в паренхімі стебла (серцевина і серцевинні промені). В багатьох трав'янистих рослин (багаторічних) запасні речовини відкладаються у видозмінених органах кореня і пагона, зокрема, в коренеплодах, цибулинах, кореневищах, кореневих бульбах і т.д.

В паранхімних клітинах коренеплодів цукрового буряка (видозміна кореня) відкладається запасна речовина -- сахароза, в бульбах картоплі (видозміна пагона) -- крохмаль, в кореневих шишках жоржини (видозміна кореня) -- інулін і тд.

У клітинах загасаючої тканини плодів та насіння відкладаються пластичні речовини, а в деяких рослин запасні речовини відкладаються навіть в пелюстках (представники розоцвітих -- яблуня, шипшина, айва).

Найчастіше в тканинах цих органів нагромаджуються такі речовини, як сахароза, фруктоза, глюкоза, різні вітаміни та ін.

Розрізняють два типи запасаючих тканин:

1. Тканини, які нагромаджують запасні речовини в порожнині клітини (цитоплазмі, вакуолі).

2. Тканини, в яких речовини відкладаються не тільки в порожнині клітини, а й у клітинній оболонці у вигляді геміцелюлози та амілоїдів.

В клітинах тканин першого типу речовини можуть перебувати у різноманітних формах: у розчинному стані -- цукри, інулін, білки, напіврідкому стані -- олії, в твердому -- протеїнові зерна, крохмаль.

Тканини першого та другого типу мають не однакову будову та різну форму клітин. В першому випадку клітини мають тонкі оболонки і дрібні прості пори. В тканинах другого типу клітини мають стінки, до складу яких входить геміцелюлоза, а в порожнинах -- клітини місять олії та алейронові зерна.

В насінні багатьох рослин розвивається спеціальна тканина для запасу органічних речовин, яка називається ендоспермом.Ендосперм у покритонасінних виникає після запліднення вторинного ядра центральної клітини одним із сперміїв. Внаслідок багаторазових мітотичних поділів утворюється ендосперм, клітини якого мають триплоїдний набір хромосом.У різних видів клітини ендосперму нагромаджують різні речовини.Наприклад, в ендоспермі насіння пшениці, ячменю, жита, риса більше нагромаджується крохмаль, в насіння (в сім'ядолях) гороху, квасолі -- нерозчинного білка і крохмалю, в насіння рицини -- жирів, в насінні соняшника, грецького горіха -- жирні мила.

Важливою ознакою загасаючої тканини є здатність клітин до інтенсивного поділу, який триває на протязі всього життя рослини. Це спостерігається в буряка, картоплі, кольрабі та ін. В наслідок поділу в відкладання в клітинах запасних речовин органи збільшуються в об'ємі.Крім тканин, в яких нагромаджуються запасні органічні речовини, є тканини в яких запасається вода. Розвивається так звана водоносна тканина.Вона скаладється з паренхімних клітин з тонкими целюлозними оболонками.Водозапасаючі тканини добре розвинені у рослин -- ксерофітів (рослини посушливих місцезростань). Це своєрідне пристосування рослин до умов середовища, яке виробилось у росдин в процесі еволюційного розвитку.Водозапасаючі тканини розташовуються найчастіше в листках під епідермісом, а в стеблових сукулентів (капуста, молочай) вона розташована в стеблах і складається з клітин, які мають тонкі оболонки.Наявність води в клітинах водозапасаючих тканин дозволяє рослинам нормально рости навіть при несприятливих умовах (засуха, пониження рівня ґрунтових вод і т.д.).Відкладання органічних речовин (вуглеводів, білків, жирів), а також вітамінів в клітинах різних органів робить їх цінними продуктами харчування, а також вони використовуються як сировина для багатьох галузей промисловості.Наприклад плоди та овочі в яких є велика кількість вуглеводів, жирів, білків, вітамінів, є цінними харчовими продуктами.Насіння злаків, в якому є достатня кількість крохмалю і білків іде на виготовлення хліба. З насіння олійних культур -- соняшника, льону, маку добувають олію. З коренеплодів цукрового буряка --цукор.

5. Система провітрювальних тканин: міжклітинники, продихи та сочевички

Аеренхіма як спеціалізована провітрювальна тканина. Зв'язок рослин із зовнішнім середовищем відбувається за рахунок провітрювальної системи, через яку здійснюється газообмін: з атмосфери рослини вбирають для дихання кисень, для фотосинтезу -- вуглекислий газ, в процесі транспірації в атмосферу виділяється деяка кількість води.До складу провітрювальної системи входять спеціальні зовнішні та внутрішні утворення.Із зовнішніх утворень, які виконують вентиляційну роль, розглянемо пневматоди.

Пенвматоди --це отвори в покривній тканині у вигляді щілин, каналів, за допомогою яких міжклітинники з'єднуються із зовнішнім середовищем.До пневматодів належать продихи, які розташовані на листках, молодих пагонах та плодах. Оскільки продихи утворюються у первинній покривній тканині -- епідермі, то їх відносять до первинної провітрювальної системи.

В тих випадках, коли первинна покривна тканина змінюється на вторинну (що спостерігається при вторинній анатомічній будові стебла) на зімну продихам утворюються сочевички, які виконують вентиляційну функцію, але регулювати газообмін вони не можуть, тому, що складаються із коркових клітин.У деяких рослин, які зростають у водному середовищі або місцях з надмірним зволоженням, в різних їх органах розвивається спеціальна провітрю вальна тканина -- аеренхіма, яка належить до внутрішньої системи. Вона утворюється в первинній корі стебла та кореня, а також в листках.Аеренхіма (від грец. аer-- повітря і enchima-- налите, тут -- тканина ) -- пухка тканина, що складається з тонкостінних паренхімних клітин з великими міжклітинниками, заполвненими повітрям (утворюється, напр., у водних і болотних рослин, зокрема, у ситника та ін.)Клітини аеренхіми паренхімної форми з тонкими целюлозними оболонками. Між клітинами утворюються великі міжклітинники, заповнені повітрям.

За допомогою продихів та сочевичок аеренхіма тісно зв'язана з оточуючим середовищем, звідки надходить повітря у всі тканини і органи.Провітрювальні тканини у рослин розвиваються у тісному зв'язку з умовами зовнішнього середовища, в яких вони зростають. Так, наприклад, вони добре розвинені у водних рослин, а гірше у наземних серед яких аеренхіма розвивається у льону, жовтецю.Рослини - сукуленти мають слабо розвинену провітрювальну систему: продихи нерозвинуті, а аеренхіма відсутня зовсім, тому і газообмін в таких випадках майже не відбувається.У деяких рослин аеренхіма утворюється на місці перидерми внаслідок діяльності фелогену, який відкладає незкорковілі клітини з виростами, за рахунок яких утворюються великі міжклітинники.

6. Видільні тканини: визначення, типи зовнішніх і внутрішніх секреторних структур та їх характеристика

В рослинних організмах крім речовин, необхідних для життєдіяльності їх клітин, є речовини, які виділяються як відходи. Вони можуть нагромаджуватись у самій рослині (спеціальних утвореннях), або виділятися у навколишнє середовище. Місцями скупчень відпрацьованих продуктів в рослині є залозисті волоски та луски, залозисті клітини, вмістилища виділень, смоляні та ефірно-масляні ходи. Крім того, рослини виділяють воду у краплино-рідинному стані за допомогою так званих гідатодів, які розвиваються головним чином на листках. Це спостерігається у тропічних рослин, які вбирають велику кількість води, випаровування її затруднене через високу вологість повітря. Явище виділення краплинно-рідкої води називається гутацією. Її можна спостерігати і в наших умовах, наприклад, на сходах злаків, або у кімнатних рослин, коли їх накривають складним ковпаком. Гідатоди мають досить різноманітну будову, але, наприклад, водяні продихи, які також належать до гідатод, подібні до звичайних продихів, відрізняючись від останніх більшими розмірами замикаючих клітин та їх нерухомістю. Розташовуються вони у верхівках листка та під кінчиками зубців листкової пластинки.

Простішу будову ніж будова водяних продихів мають трихосоми, які представляють собою змінені клітини епідерми або змінені волоски. І, накінець, у деяких рослин утворюються таки звані епітемні гідатоди. Вони мають досить складну будову, оскільки вони утворюються із спеціального мезофілу. Група клітин у м'якуші листка, де закінчується провідна судина, називається епітемою. Вся епітема виконує функцію залозки. За морфологічними ознаками клітини епітеми нагадують клітини губчастої паренхіми. Між ними утворюються добре розвинена система міжклітинників, в які надходить вода із трахеїд провідного пучка. Пізніше ця вода через водяні продихи виділяється назовні. Гідатоди утворюються не лише на листках, але й на стеблах, зокрема у рослин, які зростають на засолених ґрунтах.

До видільних тканин належать і нектарники, які утворилися в квітках ентомофільних рослин. Нектарники - (від грец. nektar -- напій богів) -- спеціалізовані тканини або залозки у комахозапилюваних рослин, що виділяють нектар. Н. утворюються на різних частинах квітки (флоральні Н.) або поза квітками (екстрафлоральні Н.) (напр., у липи. Н. утворюються на внутрішньому боці чашолистків, у красолі -- всередині шпорки, у жовтецю -- на пелюстках, у гречки -- біля основи маточки тощо).Нектарники -- це паренхімні клітини, які розміщені при основі зав'язі, або тичинкових нитках і виділяють солодкий сік (нектар). Нектар приваблює комах специфічним запахом і, поїдаючи його, комахи здійснюють процес запилення.Крім зазначених вище видільних тканин розрізняють тканини зовнішньої та внутрішньої секреції.До видільних тканин зовнішньої секреції відносять волоски, які представляють собою вирости поверхневих клітин покривної тканини. Вони можуть бути одноклітинні (тополя, верба) та багатоклітинні (коноплі, смородина, коров'як).

Одноклітинні перетворюються на залозки, а багатоклітинні -- лише верхньою частиною. У клітинах цих залозок утворюється секрет, до складу якого входять ефірні олії, смоли та ін. Секрет виділяється через оболонку і міститься під кутикулою, яка згодом руйнується і секреторна речовина виходить назовні. Відтак, кутикула в даному місці поступово відновлюється і під нею знову накопичуються секреторні речовини.Внутрішні видільні тканини представлені вмістилищами секретів, які найчастіше розвиваються в листках цитрусових, звіробою та ін. рослин. Іноді їх можна побачити неозброєним оком, як це спостерігається в листках звіробою продірявленого. Ці вмістилища мають вигляд світлих точок. Форма вмістилищ округла або мішковидна. Вони утворюються лізигенно, як це спостерігається у звіробійних та міртових.Каналоподібні видільні тканини називаються в залежності від їх вмісту: масляні, сморляні, лізигенні, слизисті і камедеві ходи. Врони утворюються найчастіше в стеблах та коренях, значно рідше в листках.

Каналоподібні вмістилища утворюють замкнену систему і не виходять назовні, лише при механічних пошкодженнях.У голонасінних рослин, зокрема у сосен, в стовбурі та в гілках є складна система повздовжніх та поперечних каналоподібних ходів. Вони вистелені епітеліальними клітинами , які інтенсивно виділяють в порожнину каналу розчин смоли в ефірних оліях. Подібні ходи утворюються і в деяких покритонасінних рослин, наприклад, в деяких зонтичних, трубкоцвітих та складноцвітих.

Вмістилища виділень утворюються в багатьох рослин. Речовини (кінцеві продукти обміну) виробляються в клітині і там же і зберігаються . таким речовинами можуть бути ефірні олії, смоли, дубильні речовини, ферменти, кристалічні сполуки оксалатової кислоти і т.д.

Тема. Насінина і проросток

1. Органогенез у вищих рослин. Поняття про вегетативні і репродуктивні органи.

2. Визначення, формування і будова насінини дводольних і однодольних рослин.

3. Морфологічні типи насіння. Проростання насіння.

4. Проросток: визначення і будова проростків дводольних і однодольних рослин. Типи проростків.

5. Народногосподарське значення насіння.

1. Органогенез у вищих рослин. Поняття про вегетативні і репродуктивні органи

Органогенез у вищих рослин починаться з утворення зиготи (від грец. zygotes -- з'днання докупи) -- диплоїдної клітини, що утворюється внаслідок злиття чоловічої і жіночої статевих клітин (гамет). Із зиготи внаслідок послідовних мітотичних поділів утворюються зародок, формуються органи. Розрізняють два титпи органів в рослинному організмі:

1) Вегетативні (від лат. vegetatio -- зростання) -- органи, що функціонально підтримуютьіндивідуальне життя рослинних організмів, до них належать корінь, пагін, та їх метаморфози.

2) Генеративні (від лат. genero -- народжую) -- органи, що пов'язані з функцією статевого розмноження у рослин. У покритонасіннних Г.О. є квітка, плід, насінина. Разом з органами вегетативного розмноження належать до репродеуктивних органів.

Вегетативні і генеративні органи тісно взаємозв'язані -- на певних етапах онтогенезу вегетативні органи утворюються з генеративних (під час проростання насіння формується корінь і пагін), з вегетативних утворюються генеративні (на пагонах яблуні і груші утворюються квіти, з яких формуються плід з насіниною).Онтогенез -- розвиток живого організму з моменту зародження до природної смерті. Тривалість онтогенезу у різних рослин коливається від кількох десятків годин (деякі водорості) до кількох місяців (хлібні злаки), десятків (граб, черешня), сотень (дуб, бук) і навіть до кількох тисяч років (тис, секвойя, мамонтове дерево). В онтогенезі виділяютьь такі основні періоди: ембріональний розвиток (розвиток зародка), постембріональний розвиток (юність), зрілості і розмноження, старіння і природної смерті. Термін “онтогенез” запропонівав німецький вчений Е. Геккель (1886). В даному випадку -- це складний процес формування генеративних і вегетативних органів.

2. Визначення, формування і будова насінини дводольних і однодольних рослин

Насінина (semen) -- генеративний орган насінних рослин, який утворюється з насінного зачатка і містить зародок. Насінина зовні вкрита насіннєвою шкіркою, яка утворюється з інтегументів насінного зачатка. Під насіннєвою шкіркою міститься зародок, що утворюється із зиготи, ендосперм або перисперм -- тканини, в яких містяться поживні речовини, що їх зародок використовує під час свого розвитку. На місці відокремлення насінини від насіннєвої ніжки утворюється рубчик, поблизу якого міститься сім'явхід (мікропілярний отвір).Насінний зачаток (лат. ovulum) -- жіночий орган у насінних рослин, в якому формується жіночий гаметофіт, відбувається запліденння, розвиток зародка і ендосперму і з якого, здебільшого, після заплідення, розвивається насінина. Насінний зачаток складається з фунікулюса (насінної ніжки), за допомогою яекого він прикріплюється до стінки зав'язі, нуцелуса (центральної частини насінного зачатка, в якому розвивається зародковий мішок, одного -- двох інтегументів (покривів), халази (основи насінного зачатка) -- протилежної мікропіле частини насінного зачатка, мікропіле (пилковходу), через яке в насінний зачаток проникає пилкова трубка. За своїм положенням щодо плаценти розрізняють насінні зачатки: атропні (прямі), анатропні (обернені), гемітропні (напівобернені), кампілотропні (зігнуті), амфілотропні (зігнуті півколом); за розміщенням у зав'язі -- прямостоячі -- прямостоячі, висячі, бічні; за могутністю розвитку нуцелуса -- красинуцелярні (нуцелус могутній), тенуінуцелярні (нуцелус слабовиявлений).Будова насінини дводольних на прикладі насінини квасолі:

1) насінна шкірка;

2) зародок: сім'ядолі; зародковий корінець, вкритий зародковим чохликом; зародковий пагін, з точкою росту; зародкові листки, в пазухаха яких закладаються зародкові брунечки.

Будова насінини однодольних на прикладі зернівки пшениці:

1) плодова шкірка, утворена із стінок зав'язі маточок.

2) алейроновий шар, що знаходиться під насінною шкіркою і складаєтьчся з одного шару клітин, в яких у вигляді алейронових зерен відкладаються в запас білки.

3) ендосперм.

4) зародок:

а) недорозвинена сім'ядоля -- щиток, яка виконує гаусторіальну функцію. Клітини щитка вбирають поживні речовини з ендосперму і передають до зародкових органів;

б) епібласт -- редукована сім'ядоля;.

в) зародковий корінець, вкритий кореневим чохликом, колеоризою;

г) зародковий пагін, вкритий першим зародковим листком -- колеоптилем.

3. Морфологічні типи насіння. Проростання насіння

Розрізняють наступні морфологічні типи насіння:

а) насіння дводольних з ендоспермом (помідор, морква, коноплі, липа, виноград та ін.);

б) насіння олднодольних без ендосперму (біб, квасоля, гарбуз, огірок, дуб, ліщина, редька, капуста, горіх грецький та ін.);

в) насіння дводольних з периспермом 9зірочник, кукіль, буряк, гвоздика та ін.);

г) насіння дводольних з ендоспермом і периспермом (перець чорний, глечики жовті та ін.);

д) насіння однодольних без ендосперму (частуха подорожникова, стрілолист та ін.);

е) насіння з недорозвинутим зародком (пшінка, види родин магнолієвих, лаврових, пальмових, лілійних та ін.).Проростання насіння -- процес переходу насіння із стану спокою до формування органів рослин. Проростання починається з набубнявіння насіння і закінчується періодом, коли проросток переходить до самостійного автотрофного живлення. Проростання насіння -- один з етапів онтогенезу рослин. Проростання насіння відбувається при достатній вологості, доступі повітря і відповідній температурі.Температурні режими: льон проростає при температурі +2°С, пшениця -- +4°С, пальми -- +35°С.

4. Проросток: визначення і будова проростків дводольних і однодольних рослин. Типи проростків

Проросток -- молодий рослинний організм з моменту проростання зародка до формування перших справжніх листків (листка).Будова проростка дводольних з підземним проростанням:

1) головний корінь;

2) бічні корені;

3) гіпокотиль;

4) сім'долі;

5) епікотиль;

6) справжні листки;

7) брунька.

Будова проростка однодольних з підземним проростанням:

1) головний корінь, який на ранніх етапах припиняє свій розвиток;

2) додаткові корені.

3) насінина з запасними поживними речовинами;

4) колеоптиль -- у вгляді трубочки, при проростанні пробиває грунт і захищає точку росту від пошкоджень;

5) перший справжній листок.

Розрізняють такі типи проростків у рослин:

І. Проростки дводольних з надземним проростанням:

1) сім'ядолі виносяться на поверхню землі.

2) сім'ядолі зеленіють і виконують роль одного асиміляційного органа.

3) стебло проростка дугоподібне і на поверхню грунту виноситься верхівкою вигину;

4) утворюються у квасолі гарбуза та ін.

ІІ. Проростки дводольних з підземним проростанням:

1) сім'ядолі знаходяться під землею.

2) сім'ядолі не зеленіють, але виконують гаусторіальну функцію.

3) ріст гіпокотеля обмежений (дуб, горох).

4) утворюються у гороху, дуба та ін.

ІІІ. Проростки однодольних з надземним проростанням:

1) механізм виходу сім'ядолі на поверхню зумовлений її вставним ростом.

2) сім'ядоля зеленіє і виконує роль асиміляційних органів (цибуля, вороняче око).

3) утворюються у цибулі , воронячого ока та ін.

ІV. Проростки однодольних з підземним проростанням:

1) щиток (недорозвинена сім'ядоля) знаходиться під землею під землею.

2) сім'ядоля виконує гаусторіальну функцію (конвалія, пшениця, жито, кукурудза).

3) утворюються у конвалії, пшениці, кукурудзи та ін.

5. Народногосподарське значення насіння

З давніх-давен людство використовувало насіння і плоди, як продукти харчування. Насіння і плоди багатьох рослин (шипшина, льон, рицина, обліпиха та ін.) є дуже важливою сировиною для виготовлення лікарських препаратів. Окрім того, плоди деяких рослин, зокрема бавовника та ін. використовувалися для виготовлення одягу тощо. Тому, не зважаючи на швидкі темпи науково-технічного прогресу, що спричинилися створенням нових хімічних препаратів для лікування, виробництвом різних синтетичних матеріалів, з яких виготовляють одяг і взуття, по сьогоднішній час продукти рослинного походження для харчування, лікування, виготовлення одягу та взуття не можуть мати альтернативи.

Тема. Морфологія та анатомічна будова кореня

1. Визначення кореня та його функції. Походження кореня в процесі еволюції рослинного світу.

2. Типи коренів за походженням і їх морфологічна природа. Типи кореневих систем. Форми кореня.

3. Зони кореня та їх характеристика.

4. Первинна анатомічна будова кореня.

5. Вторинна анатомічна будова кореня.

6. Метаморфози кореня і їх характеристика. Коренеплоди і кореневі бульби, їх морфологічна природа і використання людиною.

1. Визначення кореня та його функції. Походження кореня в процесі еволюції рослинного світу

Корінь - (лат. radix) -- підземний осьовий вегетативний орган, який закріплює рослину в ґрунті (субстраті) і здатний до безперервного росту. Корінь виконує різноманітні функції, найважливішими з яких є наступні:

1. Поглинання води, мінеральних речовин і частково органічних із ґрунту і передача їх в стебло та листки.

2. Закріплення рослин в субстраті.

3. Синтез деяких органічних речовин. Роботами Сабініна, Туманова та ін. встановлена важлива роль кореня в утворенні нуклеотидів.

4. Зв'язок рослин з організмами, які населяють ґрунт. Своїми виділеннями корінь сприяє симбіозу з грибами і ґрунтовими бактеріями, які також беруть участь в процесі поглинання речовин.

5. Нагромаджування запасних речовин.

6. Вегетативне розмноження.

Корінь, як орган рослини, утворився на пізніших етапах еволюції рослинного світу. Походження кореня зв'язано з виходом рослин із водного середовища на сушу. Першими рослинами суші були псилофіти (приблизно 400 млн. років тому). У псилофітів коренів не було, його функції виконували так звані ризоїди - волоскоподібні сосльця. У Псилотових ризоїди зазнали деякого вдосконалення і вони дістали назву ризомоїди. У Мохоподібних функцію кореня виконують ризоїди. Справжні корені утворилися у Папоротеподібних. У Голонасінних і особливо у Покритонасінних рослин корені досягли найвищого ступеня розвитку. Отже корінь з'явився на пізніших етапах еволюції рослинного світу. Сьогодні майже неможливо собі уявити трави, кущі і дерева без коренів. Коренями рослина закріплюється у ґрунті і міцно утримується на одному місці протягом всього свого життя. У водоростей та мохів коренів немає, їх роль виконують так звані ризоїди, які відрізняються від коренів тим, що не мають тканин.

2. Типи коренів за походженням і їх морфологічна природа. Типи кореневих систем. Форми кореня

За походженням розрізняють типи коренів: головний, який утворюється із зародкового корінця насінини; додаткові, які закладаються на надземній або підземній частині пагона; бічні, які ендогенно закладаються на головному, додаткових та бічних коренях нижчого порядку. Кореням властива радіальна симетрія. Зона, в якій головний корінь переходить в стебло називається кореневою шийкою. Ріст коренів у рослин триває досить довго. Головний корінь займає вертикальне положення, заглиблюючись в нижні частини ґрунту. По боках головного кореня з'являють бічні корені, які в свою чергу дають початок бічним кореням другого, третього і т. д. порядків. Бічні корені займають ендогенне положення і спочатку ростуть горизонтально, або похило по відношенню до головного кореня. Слід зазначити, що коренева система формується не лише за рахунок галуження головного і бічних коренів, але й за рахунок утворення додаткових коренів, які закладаються на підземних пагонах -- кореневищах, бульбах, цибулинах. Додаткові корені можуть закладатися і на надземних органах, якщо ці частини надземних органів торкаються ґрунту. Швидкій появі додаткових коренів сприяє обгортання стебла, листків вологим ґрунтом. Додаткові корені відіграють велику роль в житті рослин. За їх рахунок збільшується поверхня кореневої системи, а якщо відсутній головний корінь або бічні додаткові замінюють їх. Наприклад, у однодольних рослин головний корінь скоро відмирає і не розвивається, а коренева система складається з додаткових коренів, які закладаються в нижній частині стебла.Кореневі системи можна розглядати в різних аспектах , залежно від ступеня розвитку головного, бічних і додаткових коренів розрізняють такі типи кореневих систем: система головного кореня (стрижнева коренева система), система додаткових коренів (мичкувата коренева система), змішана коренева система.

...