Анатомія та морфологія рослин

На певному етапі розвитку із зачатків формуються основні частини листка: листкова пластинка, листковий черешок і піхва. Проте, не у всіх рослин формуються листки з листковими черешками. В залежності від наявності листкового черешка розрізняють черешкові листки (у більшості рослин) і сидячі, коли листковий черешок відсутній. Сидячі листки мають односім'ядольні рослини, зокрема злаки. У таких рослин як жито, пшениця, кукурудза та ін. листок біля основи розширений і утворює ,так звану піхву, яка обгортає частину стебла, в якій кріпиться до нього листок. Крім цих основних органів листка у деяких рослин, наприклад, у гороху, верби, конюшини, братків, акакції білої та ін. на стеблі біля основи черешка утворюються маленькі листочкоподібні утвори, які називаються прилистками. Форма і розміри прилистків у різних рослин можуть бути різними. У акації білої прилистки виростають у вигляді колючок, а в чини та підмаренників вони досягають розмірів звичайних пластинок. Основна функція прилдистків полягає в тому, що вони захищають молоді бруньки. Тому після розпусканя бруньок у деяких рослин прилистки відпадають (бук, дуб, тополя, осика та ін.).Прилистки мають діагностичне значення, оскільки вони розвиваються у представників певних груп. Вважають, що родини у представниківяких формуються прилистки знаходяться на низькому ступені розвитку порівняно до тих родин, у яких при листки відсутні.

4. Морфологічна різноманітність листків

Прості і складні листки, їх типи і характеристика.Різноманітність листків у рослин дуже велика. Всю різноманітність форм листків поділяють на дві олсновні групи: прості листки, які складаються з однієї листкової пластинки і черешка і складні, які складаються з кількох листкових пластинок на черешку.Прості листки зустрічаються у яблуні, груші, сливи, дуба, бука, тополі, пшениці, жита, осоки, верби, копитняка, звіробою, кропиви, сосни, тиса та ін.Складні листки мають: акація біла іжовта, горіх грецікий, чорний, гледичія, конюшина та ін.Однак, у деяких трав'янистих рослин спостерігаються перехідні форми пластинки складних листків. Листки з нерозчленованою листковою пластинкою бувають: лінійні (злаки, осоки та ін.), ланцетні (деякі види верби), еліптичні (черемха, крушина ламка), яйцеподібні (беладона, бук, бузок), оберненояйцеподібні (верба вушката), серцеподібні (липа), щиткоподібні (настурція), округлі (осика), лопатоподібні (горлянка), стрілоподібні (стрілолист), списовидні (щавель), ниркоподібні (копитняк).

Прості листки з розчленованою листковою пластинкою бувають:

Трійчастолопатеві, трійчасторозсічені, трійчастороздільні.

Пальчастолопатеві, пальчасторозсічені, пальчастороздільні.

Перистолопатеві, перисторозсічені, перистороздільні.

Складні листки таокж мають різноманітну форму. Розрізняють наступні форми складних листків: трійчасті (конюшина, пшениця), пальчасті (кінський каштан), парноперисті (акація жовта), непарноперисті (акація біла), двічіпарноперисті (гледичія), переривчасто - перисті , тричіперисті (рутвиця).

Форми краю листкової пластинки:

цілолкрая;пилчаста;двічіпилчаста;зубчаста;городчаста;виїмчаста.

Верхівка листкової пластинки може бути:

тупа;гостра;загострена;виїмчаста.

Основа листкової пластинки також може мати наступну форму: округлу, серцевидну, нирковидну, стріловидну, списовидну.Загальною властивістюяк для простих так і для складних листків є їх здатність утворювати жилки на листкових пластинках. За характером розміщенняжилок розрізняють кілька типів жилкування.Жилки (лат. nervi) -- система провідних пучків в листкових пластинках рослин, по яких відбувається переміщення поживних речовин.Жилкування -- розташування провідних пучків (жилок) на лдисткових пластинках рослин. Розрізняють типи жилкування: паралельне (у злаків), дугове (у полдорожника), пальчасте (у клена, калини), перисте (в яблуні, граба), дихотомічне (у гінкго), сітчасте (характерне для дводольних рослин).

5. Три формації листків. Гетерофілія і анізофілія. Тривалість життя листка. Листопад і його екологічне значення

Розрізняють три основні формації листка в межах рчного пагона: низові, середні і верхівкові. Формацію низових листків становлять недорозвинуті листки, наприклад, листки - сім'ядолей, покривні луски різноманітних бруньок , луски, кореневищ та надземних пагонів.Серединні листки -- це основна маса листків, найбільш характерних для дпаного виду. Верхівкові листки, або верхівкова иформація -- це листки, які розвиваються в верхній частині пагона. До такихилстківслід віднести приквітки. Вони виконують захисну функці і таокж недорозвинені.Зазначені формації листків розвиваються не на всіх і не у всіх рослин, значна мінливість спостерігається в межах однієї формації. Найбільш чітко виражена різниця у формі листків в межах однієї рослини називається гетерофілією. Гетерофілія чітко виражена у стрілолиста, шовковиці, плюща, жовтецю та ін.Крім явища гетерофілії у рослин спостерігається так зване явище анізофілія, або різниця в розмірах листків. Причому у різних рослин вона має неоднаковий характер. У жимолості листки швидше розвиваються у верхній частині крони, а у клена, дуба, кінського каштана навпаки -- внизу.Листопад -- явище масового опадання листків у деревних та трав'янистих рослин, пов'язане із зміною екологічних умов.Відповідно до функцій, які виконує листок, побудований листкова пластинка. Верхня частина листка, в основному виконує функції фотоситезу, а нижня транспірації і газообміну.

7. Анатомічна будова листка покритонасінних і голонасінних рослин

рослина квітковий клітина тканина

На поперечному перерізі листок складається з верхнього епідермісу, мезофілу і нижнього епідермісу та судинно - волокнистих пучків. Епідерміс захищає листок від висихання, механічних пошкоджень. Він вкритий тонким шаром кутикули, яка відіграє важливу роль в газообміні. Клітини епідермісу мають ядра, цитоплазму, лейкопласти. Слід зазначити, що епідермальний шар не містить хлоропластів, але на ньому, особливо з нижньої сторони листка розташовуються продихи, які регулюють процеси дихання у рослин. Наприклад, на 1 мм 2 листкової поверхні картоплі нараховується біля 263 продихи, у тополі на верхній частині -- 20, а на нижній -- 115.За епідермісом розташований мезофіл -- це паренхімна тканина, яка складається із стовпчастої (палісадної) тканини і губчастої тканини.В залежності від розташування стовбчастої і губчастої тканини в листку розрізняють дорзовентральні листки -- коли стовпчаста паренхіма примикає до одного боку, а губчаста до другого та ізолатеральні, коли стовпчаста паренхіма прилягає до обох сторін, а губчаста знаходиться всередині.Стовпчаста (палісадна) паренхіма складається з видовжених клітин, в яких міститься багато хлоропластів, за рахунок яких листок набуває зеленого забарвлення. Губчаста паренхіма складається з клітин, які не щільно прилягають одна до одної, за рахунок добре розвиненої системи міжклітинний ків. Також завдяки наявності міжклітинного простору збільшується і покращується газообмін.В мезофілі густо зосереджені судинно - волокнисті пучки, які служать для пересування води і мінеральних речовин від стебла до листка.Листки голонаісінних і покритонасінних рослин відрізняються не лише за формою, а й за анатомічною будовою. Головною відмінністю листка покритонасінних і голонасінних є наявність певного типу асиміляційних тканин. Так, наприклад, у листках покритонасінних рослин добре розвинені два типи асиміляційних ткеанин: палісадна (стовбчаста) і губчаста паренхіми, а в листках голонасінних - складчаста асиміляційна тканина. Окрім того, в листках голонасінних містяться тканини (гіподерма, ендодерма, соляні ходи), які відсутні в листках покритонасінних рослин. Все це обумовлено еволюцією рослинного світу, зокрема Голонасінних і Покритонасінних.

Тема. Спеціалізація і метаморфоз пагона

1. Підземні метаморфози пагона та їх характеристика.

2. Надземні метаморфози пагона та їх характеристика.

3. Аналогічні і гомологічні органи та їх характеристика.

4. Суцвіття як спеціалізована система пагонів: визначення, класифікація, типи і їх характеристика.

5. Біологічне та народногосподарське значення метаморфозованих пагонів.

В процесі еволюції рослинного світу у зв'язку з пристосуванням до різних умов середовища пагони як вегетативні органи зазнали певної спеціалізації і певних змін у зв'язку із зміною виконуваних функцій.Метаморфоз пагона - (від грец. metamorphosis -- перетворення) -- зміна форми й будови органів рослин, які виникли в процесі історичного розвитку в зв'язку із зміною функцій і які передаються по спадковості (напр., зміна пагона на кореневище, листка на колючку тощо).

Розрізняють підземні і надземні метаморфози пагона.

1. Підземні метаморфози пагона та їх характеристика

У зв'язку з тим, що підземні умови рослинних організмів істотно відрізняються від надземних, в процесі тривалої еволюції рослинного світу відбулася спеціалізація пагона, який тривалий час зростав без доступу сонячного світла. Це зумовило зміну функції, що призвела до зміни структури будови самого пагона.Розрізняють такі підземні метаморфози пагона: бульби, столони, цибулини, бульбоцибулини, кореневища.

Бульби - (від лат. bulbus - цибулина) - дрібні цибулинки, що являють собою метаморфозовані листкові або квіткові бруньки, які утворюються в суцвіттях (часник) або в пазухах листків надземних пагонів (деякі види лілії).

Бульбоцибулина - (лат. bulbotuber) - цибулина з розвиненою серцевинною частиною, що нагадує форму бульби (утворюється, напр., у косариків, шафрана та ін.).

Столон - (від лат. stolo, poд. відм. stolonis -- кореневий пагін, паросток) -- видозмінений підземний або надземний пагін з довгими тонкими меживузлями і лускоподібними листками. Розрізняють С. підземні і надземні. Підземні С. утворюють бульби (картопля), надземні -- вуси (суниці, жовтець повзучий та ін.). С. служать для вегетативного розмноження вищих рослин.

Цибулина - (лат. bulbus) - видозмінений вкорочений підземний, іноді надземний пагін, який складається з видозміненого стебла - денця та соковитих листків. Ц. служить для вегетативного розмноження рослин (утворюється, напр, у цибулі, часнику, гіацинта, лілій та ін.).

Кореневище - (лат. rhizoma) -- підземний видозмінений пагін рослини, на якому розміщуються бруньки, додаткові корені, а інколи й редуковані листки. К. виконує функцію запасання поживних речовин і вегетативного розмноження (утворюється, напр., у пирію, конвалії, купини та ін.).

2. Надземні метаморфози пагона та їх характеристика

Надземний спосіб життя рослинних організмів (сонячне світло, повітря, дощ, вітер тощо) зумовив формування у зв'язку із зміною функції надземних метаморфозів пагона, до яких відносять: колючки стеблового походження, вуси, батоги, стрілка, філодії, філокладії, кладодії.

Колючки стеблового походження - дерев'янисті на кінцях загострені метаморфозовані утворення стеблового походження (у глоду).

Вуси - метаморфози пагона та його елементів, які служать для прикріплення до іншої рослини або опори (утворюються, напр., у видів родин гарбузових, бобових та ін.).

Батоги - повзучі надземні стебла з короткими міжвузлями, що вкорінюються у вузлах за рахунок додаткових коренів (утворюються, напр., у барвінку, перстача повзучого та ін.).

Стрілка - стебло, що здебільшого не має листків, а закінчується квіткою або суцвіттям (напр., у видів родів тюльпан, подорожник, цибуля та ін.).

Філодій - (від грец. phyllon -- листок і eidos -- вигляд) -- листкоподібний черешок деяких рослин, що виконує функції листкової пластинки (утворюється, напр., у австралійських акацій).

Філокладії - (від грец. phyllon -- листок і klados -- гілка) -- видозмінений пагін з листкоподібним стеблом, що виконує функції листкової пластинки та редукованими листками, які перетворилися на луски або голки (напр., пагони рускусу та багатьох кактусів).

Кладодій - від грец. klбdos -- гілка і йidos -- вигляд) -- видозмінений пагін рослин, стебло якого має листкоподібну форму й виконує функцію листка (напр., в опунції та ін.).

3. Аналогічні і гомологічні органи та їх характеристика

У тісному взаємозв'язку з поняттям метаморфози пагона знаходяться такі поняття, як аналогічні і гомологічні органи.Аналогічні органи - (від грец. analogia - подібність) - органи рослини, які виконують однакову функцію і подібні за зовнішніми ознаками, але різні за походженням (напр., колючка барбарису - видозмінений листок, а колючка глоду - пагін).Гомологічні органи - (від грец. homologia - відповідність) - органи, які спільні за походженням, але відрізняються між собою за формою та функціями (напр., колючка глоду, кореневище купини, бульба картоплі, стрілка цибулі).

4. Суцвіття як спеціалізована система пагонів: визначення, класифікація, типи і їх характеристика

Суцвіття - (лат. inflorescentia) -- система видозмінених пагонів, які несуть квітки. За характером галуження розрізняють суцвіття моноподіальні (рацемозні, ботричні, незавершені, бокоцвіті) і симподіальні (цимозні, завершені, верхоцвіті). Рацемозні або ботричні суцвіття поділяють на прості (китиця, колос, початок, щиток, зонтик, головка, кошик) й складні (складний колос, волоть, складний зонтик, складний щиток). Серед цимозних суцвіття розрізняють завиток, звивину, дихазій, плейохазій або поліхазій.

Типи збірних суцвіть:

тирсоїдні - подвійний завиток незабудки, сережка верби;

об'єднані - комплекс складних суцвіть буркуна лікарського;

агрегатні - волоть з кошиків полину, щиток з кошиків деревію звичайного.

5. Біологічне та народногосподарське значення метаморфозованих пагонів

Метаморфозовані пагони мають важливе біологічне та народногосподарське значення, зокрема квітка, як спеціалізований метаморфозований пагін відіграє важливу біологічну роль у розмноженні рослин, оскільки з них утворюються насіння і плоди, які використовуються як продукти харчування для людини.Народногосподарське значення метаморфозованих пагонів полягає в тому, що такі метаморфози як бульби, цибулини, кореневища використовуються як продукти харчування та як корм для тварин. Окрім біологічного та народногосподарського значення метаморфози пагонів мають і велике естетичне значення, зокрема квітка у покритонасінних рослин символом естетичного виховання дбайливого ставлення до природи тощо. Квіткові рослини використовуються для формування відкритих ландшафтів, для дизайну інтер'єрів тощо. Сьогодні практично в неможливо уявити діяльність людини без використання метаморфозованих пагонів.

Тема. Розмноження рослин

1. Поняття про ріст, розвиток і розмноження рослин.

2. Вегетативне розмноження рослин, його особливості і загальна характеристика. Способи природного і штучного вегетативного розмноження. Щеплення, його способи і характеристика. Поняття про клон. Клонування рослин. Поняття про регенерацію у рослин.

3. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори -- клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.

4. Статеве розмноження у рослин: його визначення та особливості. Поняття про гамети і зиготу. Основні типи статевого розмноження.

5. Статеві органи вищих рослин: архегонії, антеридії, мікроспорангії та мікроспорангії. Чергування ядерних фаз. Гаплобіонти і диплобіонти.

1. Поняття про ріст, розвиток і розмноження рослин

Переважна більшість високоорганізованих представників рослинного світу мають здатність збільшувати свої розміри майже на протязі всього джиття. Це відбувається за рахунок складних фізіологічних та біохімічних процесів, що протікають в рослині.

Ріст -- збільшення розмірів рослинногог організмуабо окремих його частин і органів внаслідок збільшення кількості клітин шляхом поділу, їх лінійного розтягування та внутрішньої диференціації. Ріст -- один із проявів індивідуального розвитку рослинного організму і тритває протягом усього життєвого циклу.Поділ клітин призводить до збільшення кількості клітин в організмі, які відтак збільшуються в розмірах, що і призводить до збільшення розмірів всьго організму. Поділ клітин і їх розростання -- це взаємопов'язані процеси. Так, розростання клітин відбувається після поділу материнської клітини на дочірні. В свою чергу, розростання призводить дро поділу клітин. Такий взаємообумовлений цикл можна спостерігати, в основному, лише в зонах інтенсивного росту, де розміщені твірні, або меристематичні тканини. Розрізняють три фази росту:Перша фаза -- ембріональний ріст -- обумовлюється розмноженням клітин, що відбувається в конусах наростання корінців і бруньок та у камбію.

Друга фаза визначається розтяганням клітин.Третя фаза -- це диференціація клітин, яка знаходиться в тісному взаємозв'язку з попередньою фазою.Максимального збільшення рослина, або окремі її органи досягають за рахзунок останніх двох фаз. Хід росту в цих випадках обумовлений генетично та залежить від умов зовнішнього середовища (світло, волога, тепло та ін.), недостаток чи надмірна кількість яких веде до загибелі рослини. Також під впливом тих чи інших факторів (засуха, надмірне зволоження, затінення) в рослині або в окремих її органах виробляютьсярізні анатомо - морфологічні структури та ознаки, щодозволяють в конкретних умовах краще тпристосовуватися до виконання тих чи інших функцій. Наприклад, у тіньовитривалих рослин краще розвивається губчаста паренхіма, в якій утворюються доситьь великих розмірів хлорофілові зерна, що дає змогу продукуватиорганічні речовини і при незначному освітленні. Якщо тіньовитривалі рослини потрапляють на світло, то вони ростутьгірше, а при тривалому перебуванні на світлі можуть загинути. Загибельїх обумовлюється пригніченням хлоропластів яскравим сонячним промінням, внаслідок чого хлоропласти руйнуються, а це призводить до відмирання листків.

Вищі рослини, незважаючи на те, що на протязі всього життя зростають на одному і тому ж місці, все ж мають здатність до активних рухів.Ростові рухи -- зміна положення органів рослин у проосторі внаслідок нерівномірних ростових процесів (напр., формування бічних пагонів з одного боку стовбура ялини уверхньому поясі лісу Карпат тощо).В тісному зв'язку з ростом знаходитться розвиток рослин -- якісні зміни, що призводять до формування рослинного організму або різних його частин і органів. Розрізняють індивідуальний розвиток (онтогенез) та історичний (філогенез).Онтогенез -- розвиток живого організму з моментук зародження до природньої смерті.Тривалість о. У різнихх рослинних організмів коливається від кількох десятків годин (деякі водорості) до кількох місяців (хлібні злаки), десятків (граб, черешня), сотень (дуб, бук) і навіть до кількох тисяч років (секвойя, тис, мамонтове дерево).

В онтогенезі виділяють такі основні фази: ембріональний розвиток (розвиток зародка, починається із розвитку заплідненої яйцеклітини і триває до початку проростання насіння), постембріональний розвиток (юність), зрілості і розмноження, старіння і природної смерті особини. Термін “онтогенез” запропонував німецікий вчений Геккель (1866). У однорічних рослин всі фази розвитку проходять за один вегетаційний період, а в багаторічних рослин за десятки років.

Розмноження рослин -- це відтворення рослинним організмом собі подібних особин, що забезпечує безперервність існування виду. Розмноження -- це одна з обов'язкових властивостей живого орагнізму, яка необхідна для підтримання життя виду, так само як необхідним є дихання, живлення, розвиток, ріст і подразливість.Розмноження, як властивість живої матерії, існувало вже наранніх етапах її розвитку. Проте еволюція рослинного світу вплинула і на еволюцію розмноження. Тому найпримітивніші форми розмноження зустрічаються, в основному, у рослин, які знаходяться на найнижчих ступенях еволюційного розвитку рослинного світу.Розрізняють вегетативне, нестатеве і статеве розмноження рослин.

2. Вегетативне розмноження рослин, його особливості і загальна характеристика. Способи природного і штучного вегетативного розмноження. Щеплення, його способи і характеристика. Поняття про клон. Клонування рослин. Поняття про регенерацію у рослин

Вегетативне розмноження (від лат. vegetativus -- рослинний) -- розмноження рослин за допомогою вегетативних органів або їх частин. Розрізняють природнє і штучне вегететивне розмноження. Природне в.р. відбувається в природі відчленуванням пагонів, кореневищами, бульбами, цибулинами, вусами, батогами, кореневою поростю без втручання людини. Штучне в.р. здійснюється бульбами, цибулинами, кореневищами, паростками, поділом кущів, відгілками, живцями, щепленням тощо під впливом спрямовуючої лбдської діяльності.Бульбами розмножують цінні харчові і кормові культури, такі як картьопля, топінамбур. З декоративних рослин -- жоржину, анаемони.Цибулинами -- харчові культурні рослини цибулю, часник, з декоративних - тюльпани, нарциси, гіацинти, лілії.Кореневищами розмножують рослини, які їх утворюють. Із культурних -- м'яту, ревінь, спаржу.Кореневими паростками -- малину, ожину, вишню, сливу, черемху та ін.Розмноження поділом кущів застосовують в декоративному озелененні. Цей спосіб застосовують при розмноженні півонії, стокроток, примули, флоксів, а також рослин в яких утворюються бульби -- жоржини, бегонії, анемони. В останньому випадку кущ треба ділити так, щоб на кожній його частини залишилась хоча б одна брунька.Розмноження живцями. Живець -- відокремлена від материнського організму частина пагона або кореня. Розрізняють живці стеблові, листкові і кореневі. За характером формування стеблові живці бувають зелені, або літні і зимові, або осінні.Зимові живці -- це живці, заготовленівосени з одно -, дво - та тррирічних пагонів. Довжина коливається від 15 - 20 до 40 - 60 см. Заготовляють в безлистяному стані. Листки, які залишились на живці наполдовину зрізують, щоб зменшити вмпаровування. Зелені живці висаджують в основному в парники, а після їх вкорінення пересаджують у відкритий грунт.

За допомогою листкових живців розмножують такі квіткові рослини як бегонії, фіалки, лілії та ін.Літні живці заготовляють з пагонів, на яких вже розвиваються листки. Вони значно коротші, досягають 3 - 4 см.

Живцювання (вівіпарія) (лат. viviparus -- живородний) -- утворення в пазухах листків, в суцвіттях або на листках маленьких зелених рослинок, що падають на землю і з яких потім розвиваються дорослі особини (спостерігається напр., у бріофілюма, тонконога бульбистого).Щеплення -- процес пересадження частини (живця або бруньки) однієї рослини (прищепи) на другу (підщепу). Розрізняють основні види щеплення: копулювання, щеплення в розщіп, окулірування, аблактування та ін. важливою умовою при кожному способі є співпадання камбію прищепи та підщепи.

Аблактування -- це спосіб Щ. , приякомущеплять рослиин, які зростають поруч. Після зростання рослин, зрізують з однієї рослини верхню частину, над місцем зростання, а з другої -- нижче місцязростання нижню часитину. Цей спосіб застосовують тоді, коли інші методи не дають бажаних наслідків.Копулювання -- це спосіб Щ., який застосовують тоді, коли підщепа і щепа мають однакові діаметри. Головною умовою копуліровки є відповідність камбію.

Щеплення підж кору застосовують в тих випадках, коли прищепа дуже тоненька, а підщепа товста. Тоді зрізують підщепу і на зрізаній частині розрізають кору і туди вставляють прищепу.Місце дотику прищепи з підщепою міцно обв'язують, а а поражені місця замащують садовим варом.Щеплення в рохзщіп застосовують в тих випадках, колиприщепат і підщепа мають рівні діаметри.Окулірування (щеплення вічком) -- спосіб щеплення при якому прищепою є брунька з прилеглоюдо неї ділянкою кори з камбієм.Регенерація рослин (лат. regeneratio --відродження, відновлення ) -- процес відновлення рослиною втрачених органів або частин тіла (напр., відновлення всієї рослини при вегшетативному рохзмноженні кореневищами, живцями тощо). Термін запропонував французький природознавець Р. Реомюр (1712).

3. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори -- клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор

Нестатеве розмноження -- процес відтворення нових особин рослинних організмів з однієї клітини -- спори без участі статевих клітин і без запліднення. Нестатеве розмноження характеризується високою інтенсивністю розмноження та однорідністю потомства, яке несе всі ознаки материнської особини. Воно властиве лише нижчим рослинам -- водоростям, лишайникам, а також грибам.Спори (від грец. spora -- сім'я, сіяння, посів) -- спеціалізовані клітини, які відокремлюються від материнського організму і служать для нестатевого розмноження рогслин і грибів.Сформовані спори -- це переважно одноклітинні, рідше двоклітинні або багатоклітинні утвори кулястої або еліпсовидної форми. Вони вкриті міцною оболонкою з порами, просоченою кутином, містять добре розвинену цитоплазму з запасними речовинами та вітамінами, гаплоїдне ядро і лише у деяких рослин -- диплоїдне. Спори утворюються різними способами: мітохзо ті мейозом. Такі спори віджповідно називають міто - та мейоспорами. За місцем утворення розрізняють ендоспори, які формуються в спорангіях, та екзоспори, які утворюються на поверхні материнського організму, наприклад, конідії у грибів. Залежно від способу розповсюдження розрізняють апланоспори, які розносяться мвітром або водою, та зооспопри, які за допомогою джгутиків здатні самостійно перміщатися у водному середовищі.

4. Статеве розмноження у рослин: його визначення та особливості. Поняття про гамети і зиготу. Основні типи статевого розмноження

Статеве розмноження --один із способів розмноження рослин, при якому нові особини розвиваються із зиготи, що утворюється в результаті злиття (запліднення) чоловічої і жіночої гамет.Статеві органи рослин -- органи, які виконують функції, пов'язані з розмноженням рослин. У різних систематичних гркуп рослин статеві органи мають різну будову. У багатьох водоростей статеві органи -- гаметангії майже не розрізняються за статтю, чоловічі статеві органи у всіх груп рослин, крім насінних, називаються антеридіями, а серед жіночих розрізняють оогонії, архікарпи, карпогони і архегонії. У покритонасінних чоловічими татевими органми вважають тичинки, а жіночими маточки квіток.Гамети (від грец. gametes-- чоловік та gamete -- дружина ) -- спеціалізовані гаплоїдні статеві клітини, що зливаються при заплідненні. Термін запролвадив англійський генетик У. Бетсон (1902).Зигота (від грец. zygotos -- з'єднання докупи) -- диплоїдна клітина, що утворюєтьсмя внаслідок злиття чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет). Термін запровадив англійський біолог і генетик У. Бетсон (1902).

5. Статеві органи вищих рослин: архегонії, антеридії, мікроспорангії та мікроспорангії. Чергування ядерних фаз. Гаплобіонти і диплобіонти

Антеридій (відь грец. antheros -- квітучий) -- чоловічий статевий орган у спорових рослин, в якому утворюються сперматозоїди. А. Розвивається на гаметофіті.Архегоній (від грец.arche -- початок, походження і gonos -- народження ) -- багатоклітинний глекополдібної форми жіночий статевий орган, в якому розвивається яйцеклітина (утворюється у мохоподібних, папоротеподібних і голонасінних).Макроспорангій (від грец. macros -- великий та angeion -- посуджина, вмістилище) -- орган різноспорових рослин , в якому розвиваються макроспори. У насінних рослин -- це насінний зачаток.Мікроспорангій (від грец. micros -- малий і angeion -- посуджина, вмістилище ) -- спорангій, в якому розвиваються мікроспори (у насінних рослин -- гнізда пиляків).Гаплобіонт (від грец. haploos -- одинарний і biontos-- живучий ) -- статеве покоління рослин, клітини якого мають гаплоїдне число хромосом.Диплобіонт (від грец. diploos -- подвійний і biontos-- живучий) -- особина, що утворюється внаслідок злиття двох гамет з гаплоїдним набором хромосом. Д. здебільшого розвивається з із зиготи, а також внаслідок вегетативного розмноження або мейотичного партеногенезу уквіткових рослин. Всі організми та їх нащадки, що утворилися одним із циїх способів, мають диплоїдний набір хромосом.

Тема. Насіннєве розмноження рослин

1. Загальна характеристика насіннєвого розмноження рослин.

2. Цикл розвитку і насіннєве розмноження рослин на прикладі сосни звичайної (Pinus sylvestris L.).

3. Запилення. Запліднення.

4. Походження і біологічне значення насіння.

1. Загальна характеристика насіннєвого розмноження рослин

Насіннєве розмноження -- один з видів статевого розмноження в процесі якого утворюється насіння. Це вища форма статевого розмноження, яка властива голонасінним і покритонасінним.Умови, при яких успішно відбувається насіннєве розмноження:

1) формування з насінного зачатка жіночих генеративних органів у рослин.

2) утворення чоловічих і жіночих статевих клітин -- гамет.

3) процеси запилення і запліднення.

4) процеси ендоспермогенезу і ембріогенезу.

5) утворення з насінного зачатка насінини.

Якщо один з вище порахованих процесів випадає, то насіннєве розмноження не відбувається. Цей складний біологічний процес виник в процесі еволюції як пристосування до процесу розмноження. Для насіннєвого розмноження характерно:

1) масове утворення нащадків.

2) інтенсивне розповсюдження насіння.

2. Цикл розвитку і насіннєве розмноження рослин на прикладі сосни звичайної (Pinus sylvestris L.)

Цикл розвитку сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) -- це своєрідне коло розвитку від процесу запліднення до процесу запилення (від насінини до насінини). Сосна -- дерев'яниста рослина, висотою до 40 м. Однодольна рослина з окремими жіночими і чоловічими статевими органами. Чоловічі розташовані у нижній частині, жіночі -- у верхній.Мікростробіли (від грец. mikros -- малий і strobilos -- соснова або ялинова шишка) -- стробіли, які складаються лише з мікроспорофілів і лусок. В лусках містяться по два спорангії, які виповнені архіспоріальною тканиною, клітини її диплоїдні, які приступають до мейозу і називаються мікроспороцити (від грец. mikros -- малий, спора і kytos -- клітина ) -- диплоїдні археспоріальні клітини, з яких внаслідок мейозу утворюється тетрада гаплоїдних мікроспор.Мікроспорофіли (від грец. mikros -- малий, спора і лат. folium -- листок) -- видозмінений листок, на якому розвиваються мікроспорангії. У квіткових рослин тичинкова нитка гомологічна мікроспорофілу.

3. Запилення. Запліднення

Запилення рослин - процес перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки квітки у покритонасінних рослин і з мікростробілів на макростробіли у голонасінних.Розрізняють такі два типи запилення: самозапилення (автогамія) і перехресне запилення.Самозапилення (автогамія) - (від грец. autos - сам і gamos - шлюб) - 1. Самозапилення й самозапліднення у вищих рослин, яке полягає у потраплянні пилку на приймочку тієї самої квітки й наступному злитті статевих клітин (властиве гороху, квасолі, чині, квасениці). 2. Попарне злиття генеративних ядер, що утворюються всередині однієї клітини (спостерігається, напр., у деяких діатомових водоростей).Розрізняють такі способи, що запобігають самозапиленню:

1. Гетеростилія - (від грец. heteros - інший і stylos - стовп) - наявність у одних особин квіток з довгими стовпчиками і короткими тичинками, а в інших особин того ж виду - квіток із короткими стовпчиками й довгими тичинками (трапляється, напр., у медунки, гречки, первоцвіту та ін.).

2. Дихогамія - - (від грец. dicha - окремо і gamos - шлюб) - неодночасне достигання у квітках тичинок і маточок. Розрізняють два види Д.: протандрія, або протерандрія, і протогінія, або протерогінія. У горіха грецького в одних особин спостерігається протерандрія, в інших - протерогінія. Термін “дихогамія” запровадив німецький ботанік К.Шпренгель (1793).

2.1. Протандрія -(від грец. protos -- перший і апеr, род. відм. andros -- чоловік) -- один з видів дихогамії, коли раніше достигають пиляки порівняно з приймочками маточок. Протандрія є пристосуванням до перехресного запилення (спостерігається, напр., у видів з родин айстрових, зонтичних, мальвових, гвоздичних, а з розових -- в ожини, малини, суниць та ін.).

2.2. Протогінія - (від грец. protos -- перший і gyne-- жінка) -- один з видів дихогамії, коли в квітці приймочки маточок достигають раніше, ніж пиляки. Протогінія є пристосуванням до перехресного запилення (спостерігається, напр., у видів з родин хрестоцвітих, пасльонових, подорожникових, злакових, а з розових -- у яблуні, груші, сливи).

Перехресне запилення - перенесення пилку з тичинки однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки тієї самої або іншої рослини у покритонасінних рослин, з мікростробілів на насінний зачаток у голонасінних.

Розрізняють такі способи, перехресного запилення:

1. Анемофілія (анемогамія) - (від грец. anemos - вітер phileo - люблю; philia - дружба, схильність) - один із способів перехресного запилення у рослин, що відбувається за допомогою вітру (характерна для більшості видів злакових, осокових, а також для видів родів дуб, береза, тополя, ліщина та ін.).

2. Ентомофілія (ентомогамія) - (від грец. йntoma -- комахи і phileф -- люблю) -- один із способів перехресного запилення у рослин, що відбувається за допомогою комах. На ентомофілію припадає близько 90 відсотків усіх рослин, яким властиве перехресне запилення (спостерігається, напр., у яблуні, груші, гречки, липи, малини та ін.).

3. Орнітофілія (орнітогамія) - (від грец. ornis, род. відм. ornithos -- птах i phileo-- люблю) -- один із способів перехресного запилення рослин, що відбувається за допомогою птахів. Орнітофілія властива деяким рослинам з родин зозулинцевих, маркгравієвих та ін. і здійснюється дрібними птахами --колібрі, медососами, нектарницями.

4. Зоофілія (зоогамія) - (від грец. zфon -- тварина і phуbos -- страх) -- рослини, які в процесі еволюції виробили різні пристосування (колючки, отруйні речовини тощо), що захищають їх від поїдання тваринами (напр., колючки у шипшини, неприємний запах у дурману тощо).

5. Гідрофілія (гідрогамія) - (від грец. hydor - вода, phileo - люблю) - спосіб перехресного запилення у квіткових рослин за допомогою води. Гідрофілія може бути надводна (напр., у валіснерії) і підводна (напр., у різухи).

Запліднення - процес злиття двох статевих клітин (чоловічої і жіночої гамет). Внаслідок запліднення утворюється зигота, що дає початок новому організмові.У процесі запліднення беруть участь: яйцеклітина, спермії (у насінних рослин), сперматозоїди (мохоподібні, папоротеподібні), зигота.Яйцеклітина - жіноча гамета рослинного організму, з якої внаслідок запліднення розвивається зародок.Спермії - (від грец. sperma, род. відм. spermatos -- сім'я) -- чоловічі статеві клітини (гамети), які утворюються внаслідок поділу генеративної клітини пилкового зерна (утворюються, напр., у покритонасінних та у більшості голонасінних рослин).Сперматозоїди - (від грец. sperma. род. відм. spermatos -- сім'я і eidos -- вигляд) -- чоловічі статеві клітини (гамети). У рослин, в яких процес запліднення протікає при наявності води, сперматозоїди мають джгутики, за допомогою яких вони пересуваються (утворюються, напр., у багатьох водоростей, мохів, папоротей та деяких голонасінних (саговники, гінкго).Зигота - (від грец. zygфtуs -- з'єднання докупи) -- диплоїдна клітина, що утворюється внаслідок злиття чоловічої й жіночої статевих клітин (гамет). Термін "зигота" запровадив англійський біолог і генетик У. Бетсон (1902).

4. Походження і біологічне значення насіння

Насінина - (лат. semen ) -- генеративний орган у насінних рослин, який утворюється з насінного зачатка і містить зародок. Насінина зовні вкрита насіннєвою шкіркою, яка утворюється з інтегументів насінного зачатка. Під насіннєвою шкіркою міститься зародок, що утворюється із зиготи, ендосперм або перисперм -- тканини, в яких містяться поживні речовини, що їх зародок використовує під час розвитку. На місці відокремлення насінини від насіннєвої ніжки утворюється рубчик, поблизу якого міститься сім'явхід (мікропілярний отвір). Розрізняють типи насінини: насіння дводольних з ендоспермом (помідор, морква, коноплі, липа, виноград та ін.); насіння дводольних без ендосперму (біб, квасоля, гарбуз, огірок, дуб, ліщина, редька, капуста, горіх грецький та ін.); насіння дводольних з периспермом (зірочник, кукіль, буряк, гвоздика та ін.); насіння дводольних з ендоспермом і периспермом (перець чорний, глечики жовті та ін.); насіння однодольних з ендоспермом (півники, жито, пшениця, кукурудза та ін.); насіння однодольних без ендосперму (частуха, стрілолист та ін.); насіння з недорозвинутим зародком (пшінка, види родин магнолієвих, лаврових, пальмових, лілійних та ін.).Насінина, як новий орган статевого розмноження з'явилася на пізніших етапах еволюції рослинного світу. Вона характерна лише для насінних рослин, які за теорією Вента (1972) з'явилися приблизно 350 млн. років тому назад. Як у Голонасінних, так і у Покритонасінних рослин насінина утворюється із насінного зачатка.Насінний зачаток - (лат. ovulum) -- жіночий орган у насінних рослин, в якому формується жіночий гаметофіт, відбувається запліднення, розвиток зародка і ендосперму і з якого, здебільшого після запліднення, розвивається насінина.Біологічна доцільність появи насіння цілком очевидна, оскільки воно забезпечує з одного боку масове поширення виду, а з другого - запобігає загибелі покоління у рослин внаслідок пошкодження або загибелі однієї насінини.

Тема. Морфологія квітки

1. Визначення і функції квітки.

2. Теорії щодо походження квітки. Морфологічна природа квітки.

3. Онтогенез і будова квітки та характеристика її складових елементів.

4. Оцвітина та її основні типи. Форми віночка.

5. Морфологічна різноманітність типів квіток.

6. Тичинкові і маточкові квітки. Одно-, дводомні і полігамні рослини.

7. Діаграма і формула квітки.

1. Визначення і функції квітки

У великої групи покритонасінних рослин статеве розмноження здійснюється за допомогою спеціальних органів -- квіток та плодів і насіння, з яких вони утворюються.Як зазначає професор В.Г. Хржановський квітка є вищим досягненням еволюції процесу розмноження в рослинному світі. Більшість ботаніків вважає, що характерні ознаки квітки -- це наявність маточки, тичинок і оцвітини. Виходячи з цього визначення, квітку мають лише покритонасінні рослини.Інші виходять з принципово іншої точки зору, а саме: характерні ознаки квітки -- утворення спор і гамет, перехресне запилення і одержання (розвиток) насінини і плода. В останньому випадку квітку розглядають широко. Не має значення, як розташовуються насінні зачатки -- відкрито, як це спостерігається у голонасінних, або закрито, як це має місце у Покритонасінних.Квітка (лат flos, грец. anthos) -- вкорочений видозмінений пагін, всі частини якого пристосовані до функції розмноження.

2. Теорії щодо походження квітки. Морфологічна природа квітки

Найбільш визнаними є такі теорії походження квітки:

1) Фоліарна теорія (від лат. folium, грец. phyllon -- листок і arche -- початок, походження) -- теорія, згідно з якою квітка -- це метаморфозований пагін, всі частини якого (окрім квітколожа) являють собою видозмінені листки, що пристосовані до функції розмноження.

2) Псевдантова теорія (від грец. pseudos -- вигадка, помилка і antos -- квітка) -- теорія, згідно якої двостатева квітка покритонасінних рослин утворилася із сукупності роздільностатевих чоловічих і жіночих стробілів голонасінних. Згідно даної теорії, найпримітивнішими є родини казауринові, вербові, букові, березові та ін., які не повинні бути в основі системи квіткових рослин. Найбільш детально розвивав цю теорію австрійський ботанік Р.Веттштейн (1901--1908).

3) Евантова теорія (від грец. eu -- добре, повністю і antos -- квітка) -- теорія, згідно з якою квітка покритонасінних рослин являє собою видозмінений вкорочений репродуктивний пагін з обмеженим ростом, пристосований для виконання специфічних функцій. При цьому вважають, що квітка виникла внаслідок перетворення ентогамного стробіла давніх голонасінних (зокрема бенетитових) -- проантостробіла. Модифікація проантостробіла призвела до виникнення антостробіла -- примітивної квітки. Згідно з даною теорією примітивними квітками є великі двостатеві квітки з спіральним розташуванням елементів на подовженому квітколожі (наприклад, у багатьох видів родини магнолієвих).Е.т. розвинули англійські ботаніки Н.Арбер і Д.Паркін (1907).

3. Онтогенез і будова квітки та характеристика її складових елементів

Квітка як і всякий пагін розвивається з бруньки. В квітці утворюються спори і гамети, відбуваються процеси запилення і запліднення. З частин еквітки розвивається плід з насіниною.

Квітка складається з наступних елементів:

1) квітконіжка (лат. pedicellus) -- завужена частина квітки, якою вона прикріплюється до стебла. квітконіжка є не у всіх рослин. Якщо вона відсутня, або дуже коротка, то такі квітки називають сидячими. Сидячі квітки зустрічаються здебільшого, в суцвіттях таких як кошик, головка, сережка. Сидячі квітки мають соняшник, конюшина, верба, дуб, тополя, коноплі та ін.

2) квітколоже (лат. receptaculum) -- верхня розширена частина квітконіжки, на якій розташовуються чашолистки, пелюстки, тичинки і маточка (маточки). К. буває плоске (у півонії, клена гостролистого), опукле (у жовтецю, малини), витягнуте (у гравілату, ожини), вгнуте (у сливи, черемхи).

3) чашечка (лат. calix) -- сукупність чашолистків оцвітини квітки. Розрізняють Ч. зрослолисту (наприклад, у гороху) і роздільнолисту (наприклад, у яблуні, вишні та ін.). З розкриванням квіток чашечка може зразу опадати, як у маку, але в більшості рослин вона залишається і під час цвітіння і опадає одночасно з віночком. деяких рослин, таких як яблуня, груша чашечка залишається при плодах, а в деяких рослин вона перетворюється на придатки, які сприяють розповсюдженню плодів -- гачки в череди, волосистий чубик в кульбаби та ін. За будовою чашечка може бути правильною, якщо вздовж неї можна провестидекілька осей симетрії і неправильною, якщо можна провести лише одну вісь симетрії, наприклад, у дельфінію. У деяких рослин чашечка може досягати великих розмірів і забарвленням нагалдує віночок, відрізняючись лише формою і розташуванням (фуксія, орлики). В цих випадках вона виконує функцію сигналізатора при запиленні комахами.

4) чашолистки -- видозмінені листки, що утворюють чашечку. Чашолистки переважно зеленого забарвлення. Анатомічна будова чашолистків схожа, як зазначає Алєксандров В.Г. , з анатомічною будовою тіньового листка, в якому не виражена диференціація на стовпчасту і губчасту паренхіму. У деяких рослин чашечки недорозвинені. У винограду чашолистки дуже дрібні і мають вигляд зубчиків. Недорозвинені чашечки у валеріани, деяких складноцвітих, зонтичних.

5) Віночок (лат. corolla) -- сукупність пелюсток подвійної оцвітини квітки. В. буває вільно- і зрослопелюстковий. Середж зрослопелюсткових В. розрізняють: а) актиноморфні -- колесоподібний (картопля), блюдцеподібний (бузок), дзвоникоподібний (дзвоники), ковпачковий (виноград), трубчастий (серединні квітки соняшника); б) зигоморфні -- двогубий (шавлія), шпоркоподібний (льонок), язичковий (крайові квітки соняшника). Пелюстки можуть мати різноманітну форму. У вільній пелюстці розрізняють дві частини: 1) пластинку -- верхню розширену частину і 2) нігтик -- нижню завужену частину. У зрослих пелюсток (наприклад, у ротиків) розрізняють три частини: 1) відгин -- верхня незросла частина, 2) трубочку -- нижня зросла в трубочку частина і 3) зів -- місце переходу трубочки у відгин. Віночок у більшості рослин виконує приваблюючу функцію. Завдяки яскравому забарвленню він приваблює комах під час цвітіння перехреснозапилювальних рослин. Крім того, віночок так само, як і чашечка виконує захисну функцію, захищаючи тичинки і маточку (-ки) від пошкодження, а також від несприятливих екологічних умов. після цвітіння віночок опадає.

4. Оцвітина та її основні типи. Форми віночка

Оцвітина (лат. periantium) -- сукупність видозмінених листолчків у ківтці, які оточують тичинки й маточки. Розрізняють оцвітини просту і подвійну. Проста оцвітина складається з однакових за забарвленням листочків (наприклад, у тюльпана, конвалії, буряка та ін.). Проста оцвітина буває віночкоподібна і чашечкоподібна. Віночкоподібна оцвітина - проста оцвітена, елементи якої в сукупності нагадують віночок (буває у тюльпана, лілії, конвалії, анемони та ін.).Чашечкоподібна оцвітина - проста оцвітина, в якої складові частини в сукупності нагадують чашечку (напр., у буряка, конопель, лободи та ін.).Подвійна оцвітина складається з чашечки та віночка (наприклад, у яблуні, шипшини, жовтецю та ін.), а у деяких рослин оцвітина плівчаста (наприклад, у верби) або зовсім відсутня (наприклад, в ясеня та ін.).Віночок - (лат. corolla) - сукупність пелюсток подвійної оцвітини квітки. В. буває вільнопелюстковий і зрослопелюстковий. Серед зрослопелюсткових В. розрізняють: а) актиноморфні - колесоподібний (картопля), блюдцеподібний (бузок), дзвоникоподібний (дзвоники), ковпачковий (виноград), трубчастий (серединні квітки соняшника); б) зигоморфні - двогубий (шавлія), шпоркоподібний (льонок), язичковий (крайові квітки соняшника).

5. Морфологічна різноманітність типів квіток

У процесі еволюції рослинного світу у різних видів рослин сформувалися різні у морфологічному відношенні типи квіток. Залежно від наявності чи відсутності оцвітини, а також від її будови розрізняють такі типи квіток:

1. Гомохламідна -- оцвітина проста, тобто листочки її майже однакові, частіше спірально розташовані, досить велика їх кількість, чашечко- або віночкоподібні (магнолія, куапльниця, лілія).

2. Гетерохламідна -- оцвітина подвійна, тобто диференційована на чашечку та віночок (горох, яблуня).

3. Гаплохламідна, або монохламідна. Має лише одне коло листочків оцвітини, частіше чашечковидних (кропива, буряк, в'яз та ін.).

4. Апохламідна -- оцвітина відсутня, квітки голі (ясен, верба, тополя, чозенія).

Залежно від симетрії розрізняють такі типи квіток:

1) Актиноморфна (від грец. actis -- промінь і morphe -- форма) -- квітка, через яку можна провести не менше двох площин симетрії (характерна для яблуні, вишні, конвалії, льону та ін.).

2) Зигоморфна (неправильна) квітка (від грец. zygon -- пара і morphe -- форма) -- квітка, через яку можна провести лише одну площину симетрії. З.к. характерна для роджин бобових, губоцвітих, фіалкових та ін.

3) Асиметрична квітка (від грец. а -- заперечна частка і symmetria -- співрозмірність) -- квітка, через яку не можна провести ні одної площини симетрії (наприклад, квітки зозулинців, канни).

Залежно від характеру розташування елементів квітки розрізняють такі типи квіток:

1) циклічні або колові, коли елементи квітки розташовуються колами. Причому кількість кіл може бути різна, але не перевищує п'яти (льон, вишня, лілія, кухіль та ін.).

2) ациклічні, коли елементит розташовуються по спіралі (магнолія, горицвіт, купальниця).

3) геміциклічні, коли елементи оцвітини розташовуються колами, а андроцею та гінецею -- по спіралі (калюжниця, магнолія).

6. Тичинкові і маточкові квітки. Одно-, дводомні і полігамні рослини.Залежно від статі квітки бувають:

1) тичинкові, квітки в яких генеративна сфера представлена лише тичинками (наприклад, у кукурудзи, огірка, гарбуза, ліщини, дуба, бука та ін.).

2) маточкові, квітки в яких генеративна сфера представлена маточками (маточкою) (наприклад, у тополі, верби, конопель, ліщини та ін.).

3) двостатеві (герамафродитні) квітки (лат. hermaphroditicus -- двостатевий) -- квітки, у яких генеративна сфера представлена і тичинками і маточками (може бути одна маточка). Такі квітки є у яблуні, суниць, гороху, жовтецю, тюльпану та ін.

Залежно від статі квіток рослини є:

1) Однодомні -- рослини, у яких чоловічі і жіночі квітки утворюються на одній і тій же особині (наприклад, сосна, ялина, бук, дуб, ліщина, кукурудза та ін.).

2) Дводомні -- рослини, у яких чоловічі і жіночі квітки утворюються на різних особинах одного і того ж виду (наприклад, верба, тополя, чозенія, коноплі).

3) Полігамні (гермафродитні) рослини (від грец. polys -- багато і gamos -- шлюб) багатодомні рослини -- рослини, на яких поряд з двостатевими квітками є і одностатеві квітки (наприклад, у багатьох видів родів ясен, клен та ін.).

7. Діаграма і формула квітки.Діаграма квітки (грец. diagrama -- рисунок, фігура) -- графічне зображення будови квітки за допомогою умовних позначень: чашолистки позначають дужками з килем, пелюстки -- округлими дужками, тичинки і маточки формою поперечного перерізу пиляків і зав'язей. Діаграма відображає найточніші ознаки квітки. Дфіаграми будують так, щоб покривний листок містився внизу, а вісь гілки, від якої відростає квітка -- вгорі.Крім схематичного зображення, будову квітки можна записати формулою.Формула квітки (лат. formyla -- образ, вид, правило, формула) -- умовне позначення будови квітки знаками, літерами та цифрами. Деякі з умовних позначень:

+ -- жіноча квітка (маточкова);

> -- чоловіча квітка (тичинкова);

? -- актиноморфна квітка;

^ -- зигоморфна квітка;

? -- невизначена кількість елементів квітки;

K, Са (Calyx) -- чашечка;

Cо, С (Corolla) -- віночок;

P -- оцвітина;

G (Gynoeceum)-- гінецей;

А (Androeceum) -- андроцей;

(5) -- верхня зав'язь;

( ) -- елементи квітки зростаються;

+ -- елементи квітки розташовуються колами.

Квітку яблуні позначають так: *К 5С 5А 10 +5+5 G(5Ї). Це означає, що квітка яблуні актиноморфна, оцвітина подвійна, складається з п'ятичленної чашечки, з п'ятипелюсткового віночка. Пелюстки віночка між собою не зрослі. Андроцей складається з трьох кіл тичинок: у зовнішньому колі 10, а в двох інших по 5 тичинок. Маточка складається з п'ятиплодолистків, що зрослися між собою, зав'язь нижня.

Квітка гороху має такі формули:

^Са (5)Со 3+(2) А 1+(9)G 1_

^Са (5)Со 1+2+(2)А 1+(5+4)G 1_

Тема. Андроцей

1. Загальна характеристика чоловічої генеративної сфери.

2. Визначення, класифікація і типи андроцея та їх характеристика.

3. Онтогенез і будова тичинки.

4. Розвиток пиляка і його будова. Мікроспорангій, будова стінки мікроспорангія.

5. Археспорій. Мікроспорогенез і мікрогаметогенез. Будова пилкового зерна.

6. Типи чоловічого гаметофіту.

1. Загальна характеристика чоловічої генеративної сфери

Андроцей (від грец. andros -- чоловік і oikia -- житло) -- сукупність тичинок у ківтці. Це чоловіча генеративна сфера рослинного організму. є надзвичайно важливою, так як в ній відбувається мікроспорогенез та мікрогаметогенез, необхідних для запліднення у квіткових рослин. В процесі еволюції чоловіча генеративна сфера сформувалась паралельно із виникненням нового органу квітки. Досліджнням андроцею, онтогенезом тичинкиі і маточки, класифікацією займалося багато вчених , а саме: Е. Страсбургер, Мот'є, В.А. Піддубна - Арнольді, М.С. Яковлєв, О.М. Герасимова - навашина, Т.Б. Батигіна, О.А. Чеботар, В.п. челак. Крім цих вченх вагомий вклад в розвиток вчення про андроцей зробили українські вчені Я.С. Модилевський, В.П. Баннікова, Є.Л. Кордюм. Завдяки працям цих вчених було розроблено кілька класифікацій андроцею.

...