Екологія та охорона навколишнього середовища

Мідь є одним з незамінних елементів для організму людини. В деяких випадках дефіцит міді за симптомами подібний до хронічної її інтоксикації. Споживання міді з їжею звичайно складає 2-3 мг на добу, що підтримує необхідну рівновагу. Звичайно швидкість поглинання, утримання і виведення міді не призводять до підвищеного її вмісту в організмі. Однак, при хворобах, що викликають порушення цього механізму, тривала абсорбція міді може викликати цироз печінки. Є відомості про вплив міді на метаболізм штучно вигодовуваних новонароджених. Зафіксовані гострі отруєння людей при вживанні з питною водою міді при дозі 0,14 мг/кг і вище. Мідь токсична для більшості прісних безхребетних.

Цинк життєво необхідний для ссавців, бо він грає важливу роль в біосинтезі нуклеїнових кислот, РНК- і ДНК-полімераз. Встановлено, що цинк - обов'язковий складник ферменту крові, карбоангідрази. Цей фермент міститься в еритроцитах. Карбоангідраза прискорює виділення вуглекислого газу в легенях. Крім того, вона допомагає перетворити частину СО₂ в іон , що грає важливу роль в обміні речовин.

Токсичність цинку для людини залежить багато в чому від його синергізму або антагонізму з іншими важкими металами, особливо з кадмієм. Підвищена акумуляція важких металів може призводити до дефіциту цинку в організмі людини, що виявляється в пригніченні ферментної активності, а також в більш уповільненому заживанні ран.

Кадмій - як бомба сповільненої дії. Він розсіюється в навколишнє середовище разом з суперфосфатом і фунгіцидами (протигрибкові елементи) і є супутником широко вживаного цинку і завжди присутній у виробах, містять цинк. В організмі людини цей хімічний елемент накопичується в нирках, при його надлишку розвивається хвороба В«ітай-ітайВ» - викривлення і деформація кісток, що супроводжуються сильними болями, надзвичайною крихкістю і ломкастью кісток.

Ртуть - при вдиханні парів концентрується в мозку, в результаті чого виникають нервово-психічні порушення, запаморочення, постійні головні болі, знижується пам'ять, розбудовується мова, виникає скутість і загальна загальмованість. Найбільш важкі випадки закінчувалися повною сліпотою, паралічем, божевіллям і смерть. Достатня кількість ртуті потрапляє в навколишнє середовище самим звичайним способом - при розбиванні медичних ртутних термометрів. Так само вона виділяється в атмосферу при виплавці руд кольорових металів, виробництві цементу і спалюванні вугілля.

Свинець, що надійшов при диханні, в 10-100 разів більш токсичніший того, який надходить через шлунок. Він надходить у кров і з'єднується з еритроцитами, що призводить до отруєння крові і всього організму. Так при згорянні одного літра пального в повітря потрапляє 200-400 міліграмів свинцю. Але яким би він шляхом ні надходив в організм, він все одно накопичується в кістках.

Свинець вражає нервову систему, кістковий мозок і кров, судини, генетичний апарат клітки, впливає на синтез білка і проявляє гонадотоксичну і ембріотоксичну дію. За результатами досліджень на тваринах було встановлено, що свинець, що надходить в високій концентрації з кормом, викликає рак нирок.

Залізо - неоходимости для організму елемент, але надлишок його іонів викликає зашлаковиваніе організму на клітинному рівні. Воно міститься в гемоглобіні крові, в тканинах та тканинних ферментах і депоновано (накопичено) в печінці, селезінці та кістковому мозку. Для засвоєння заліза необхідні: мідь, кобальт, марганець, вітамін С , а воно, у свою чергу, потрібно для правильного метаболізму вітамінів групи В, для зростання, опору захворювань та попередження втоми. Надлишкова ж його доза - 200 міліграмів і більше - може надати токсична дія, пригнічує антиоксидантний (протиокислювальну) систему організму. Щоб забезпечити організм цим елементом таблиці Менделєєва, найкраще регулярно вживати в їжу овочі та фрукти, продукти тваринного походження: шинку і помідори.

Збільшення концентрації важких металів у навколишньому середовищі збільшує число мутацій, що передаються у спадок. Мутанти піддаються пороків фізичного і розумового розвитку. Якщо простежити за мутацією, наприклад, риб, стане очевидно, що у багатьох з них у забруднених водоймах порушується генофонд.

17. Проаналізувати, як розраховується максимальна концентрація викидів в атмосферу

Розрахунок очікуваної максимальної концентрації забруднювань (С_макс , мг/м³) щодо викидів гарячої газової суміші

Значення максимальної приземної концентрації прямо пропорційне до обсягу викидів з джерела і обернено пропорційне квадрату висоти джерела викиду (труби) над землею. Підйом гарячих потоків майже повністю зумовлений підйомною силою газів, що мають вищу температуру, ніж навколишнє повітря.

Очікувана максимальна концентрація забруднювань (С_макс , мг/м³) щодо викидів гарячої газової суміші визначається за рівнянням:

(2.1)

де А - коефіцієнт , який залежить від температурної стратифікації атмосфери і враховує частоту температурних інверсій із значеннями:

А=160 (Запоріжжя).

М - маса шкідливої речовини, викинутої в атмосферу за одиницю часу, г/с;

F - безрозмірний коефіцієнт, який ураховує швидкість осідання забруднювача у атмосфері із значеннями:

F=2,5 (85%).

- безрозмірний коефіцієнт, який ураховує вплив рельєфу місцевості, якщо місцевість рівна або з перепадом висот, які не перевищують 50 м на 1 км, =1;

V₁ - витрата газоповітряної суміші, яку визначають за формулою:

(2.2)

де W₀ - середня швидкість виходу газів з труби, м/с;

D - діаметр труби, м.

m - безрозмірний коефіцієнт, який ураховує умови виходу газів з труби:

(2.3)

(2.4)

де Н - висота труби над землею, м;

Т - різниця між температурою газоповітряної суміші, що викидається (Т_г) і температурою навколишнього атмосферного повітря (Т_п), °С.

Т=70-20=50 °С.

n - безрозмірний коефіцієнт, який залежить від параметра V_м:

(2.5)

якщо V_м < 0,3; n = 3 (2.5, а)

якщо V_м > 2; n = 1 (2.5, б)

якщо 2 > V_м > 0,3; (2.5, в)

, так як 2 >1,968> 0,3, то

Усі розрахунки зводимо у таблицю 1.

Таблиця 1 - Максимальні приземні і гранично допустимі концентрації ЗР, що викидаються заводом по вижигу коксу

18. Вплив галузей промисловості на стан навколишнього природного середовища

Україна серед європейських держав має найвищий інтегральний показник негативних техногенних навантажень на навколишнє природне середовище практично на всій її території. Причому в двох третинах областей екологічна ситуація та якість довкілля характеризуються як гостро критичні і несприятливі для здоров'я людини.

До основних галузей-забруднювачів довкілля нині належать:

- промисловість, зокрема, її базові галузі - паливно-енергетична, металургія, важке машинобудування, хімічна та нафтохімічна;

- агропромисловий комплекс, насамперед сільське господарство, великі тваринницькі ферми, підприємства харчово-переробної сфери;

- комунальне господарство;

- транспорт, передусім автомобільний.

Так, на одну з найбільших забруднюючих галузей промисловості - металургію, яка споживає 1/5 загальнодержавного обсягу використаного газу та 1/3 вугілля, в останні роки припадало в середньому 35% викидів забруднювачів в атмосферне повітря. Ця галузь є також великим водоспоживачем, а відтак - і забруднювачем водних ресурсів. Хімічні підприємства, наприклад, скидають щорічно 70 млн м3 неочищених або недостатньо очищених стоків. Частка металургійної промисловості становить 38% загальної кількості викидів (скидів) забруднюючих речовин.

Металургійна промисловість України розвинута у Придніпровському, Донецькому та Приазовському металургійних районах. Головною проблемою чорної металургії є її велика матеріаломісткість та енергоємність. Наявність доменного циклу виробництва негативно впливає на стан довкілля через викиди в атмосферу оксидів карбону, нітрогену, сульфуру, пилу. Довкілля також забруднюється відходами збагачення руд.

Підприємства кольорової металургії у Костянтинівці, Запоріжжі, Микитівці є головними забруднювачами водойм фенолами, нафтопродуктами, сульфатами, а також важкими металами (арсеном, свинцем, сірчаною і азотною кислотою).

Екологічний вплив видобувної промисловості на природне середовище проявляється у забрудненні твердими відходами поверхні Землі, відведенням забруднених вод у поверхневі водойми. З видобутком корисних копалин пов'язана низка негативних процесів - просідання земної поверхні, забруднення повітря, ґрунтів, поверхневих і підземних вод териконами, шламовідстійниками.

Внесок національного агропромислового комплексу в забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості його природних ресурсів, особливо водних, нині становить пересічно 35-40%, у т. ч. земельних ресурсів - понад 50%, а поверхневих водойм - від 45 до 50%. Великої шкоди довкіллю, а отже, й людині, завдають забруднення навколишнього середовища агрохімікатами та відходами тваринницьких комплексів, підприємств харчової й переробної промисловості.

Джерелами забруднення довкілля є й підприємства житлово-комунального господарства України (підприємства з виробництва шляхових, будівельних матеріалів, котельні теплового господарства, промислові підприємства комунального машинобудування). Вони викидають в атмосферу значну кількість золи, оксидів карбону, сульфуру, нітрогену, а також скидають у каналізаційні мережі хімічні сполуки, які утворились внаслідок реагентної обробки води, що використовується в системах теплопостачання.

Як потенційні джерела техногенних аварій і катастроф в Україні розглядаються: енергетика, паливний комплекс, металургія, хімічна, нафтохімічна промисловість, мікробіологія та ін. Особливо небезпечними є теплові, атомні, гідроелектростанції, а також підприємства, де виробляють і переробляють ядерне паливо, металургійні, хімічні, біологічні комбінати тощо. М'ясокомбінати, бойні, консервні заводи, молокозаводи, які мають холодильні агрегати, де використовується для охолодження аміак, також небезпечні для навколишнього середовища. Підприємства борошномельно-круп'яної промисловості вибухонебезпечні.

Основними факторами антропогенного впливу на навколишнє середовище є скиди забруднених стічних вод у природні поверхневі водні об'єкти, викиди шкідливих речовин в атмосферу, забруднення ґрунтів та тверді відходи промислових підприємств.

19. Визначити основні чинники деградаційних просів у грунтах

Деградація грунтів - погіршення корисних властивостей та родючості

грунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Головною з причин деградації грунтів є людська діяльність (антропогенне

втручання).

Деградація, ерозія грунтів, зменшення гумусного покрову планети,

забруднення отруйними хімічними й біологічними сполуками й

радіонуклідами - такі очевидні наслідки антропогенного впливу на землю.

«Деградація земель» означає зниження чи втрату біологічної і економічної продуктивності і складної структури орних земель, що зволожуються дощем, зрошуваних орних земель чи пасовищ, лісів і лісистих ділянок у посушливих, напівзасушливих і сухих субгумідних районах у результаті землекористування чи дії одного чи кількох процесів, у тому числі пов'язаних з діяльністю людини і структурами розселення, таких, як:

вітрова чи водна ерозія ґрунтів;

погіршення фізичних, хімічних і біологічних чи економічних властивостей ґрунтів; та

довготермінова втрата природного рослинного покриву.

Види деградації ґрунтів

При всіх способах землекористування найбільшої шкоди сільському господарству завдає ерозія ґрунтів.

Геологічна ерозія - це природний процес, який відбувається протягом геологічних епох і завдяки якому сформувався сучасний характер земної поверхні. Головні фактори, що зумовлюють геологічну ерозію і опади, вітер, крутизна схилу, температурні коливання, фізичні властивості порід, часткове підняття земної кори і землетруси.

Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання частин ґрунту опадами, талими та проточними водами. Вона залежить від кількості й інтенсивності опадів, рельєфу, властивостей ґрунту, рослинного покриву.

При річковій ерозії внаслідок швидкої течії води зноситься ґрунт з дна річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою спеціальних гідротехнічних прийомів.

Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари ґрунту, розораного на великих площах. Залежно від швидкості вітер видуває різної величини дрібнозем (іноді діаметром до 1 мм) і переносить його на значну відстань. При інтенсивній вітровій ерозії виникають так звані чорні бурі, під час яких у повітря піднімаються мільйони тонн ґрунту. Чорні бурі катастрофічне знижують родючість ґрунту не тільки в тих місцях, де вони виникають, а й завдають шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові маси.

20. Визначити критерії забрудненості води

Якість води -- поєднання хімічного і біологічного складу та фізичних властивостей води водного об'єкта, яке зумовлює її придатність для певних видів використання. Якість води належить до найважливіших характеристик водних ресурсів, що визначають можливість їх раціонального використання та охорони від забруднення та виснаження. Вода -- джерело життя.

Вживання не якісної питної води загрожує важкими наслідками для здоров'я людини За якістю води і системою водопостачання норми водокористування класифікуються на норми користування свіжої води, технічної, прямоточної, оборотної і повторно-послідовно використовуваної води. За степенню забруднення від виробництва стічних вод розрізняють норми водовідведення стічних вод, які вимагають очистки і нормативно чистих.

Критерієм забруднення води виступають зміни її органоліптичних властивостей (кольору, запаху, присмаку) і появи в ній шкідливих для людини і інших живих організмів речовин, а також - підвищення її температури до таких значень, коли це змінює умови для нормальної життєдіяльності організмів. Для оцінки стану поверхневих вод за екологічними критеріями використовується показник «індекс забрудненості води», який ґрунтується на обчисленні середньорічних концентрацій окремих хімічних речовин, з яких обов'язковими є БСК5 та вміст розчиненого у воді кисню.

Найбільш прийнятною для співставлення з рівнями токсичності води є Методика розрахунку коефіцієнту забрудненості (КЗ) води, який є узагальненим показником, що характеризує рівень забрудненості води сукупно з урахуванням кратностей перевищення нормативів ГДК окремих хімічних речовин . Наприклад, значення КЗ, що дорівнює 1,2, свідчить про те, що показники якості води, які нормуються в даній пробі води, в середньому у 1,2 рази перевищують ГДК. Таким чином, значення КЗ більше за одиницю, означає порушення норм якості води. Якщо значення КЗ дорівнює одиниці, то в даній пробі води всі показники, що вимірювались, відповідають нормам якості води, тобто за чинною системою нормування вода є незабрудненою.

Для встановлення залежності між значеннями коефіцієнтів забрудненості і рівнями токсичності води використовують токсикологічну інформацію, зокрема, дані щодо еколого-токсикологічної характеристики стану основних річкових басейнів на території України та визначення токсичних властивостей зворотних вод різних галузей економіки, як джерел забруднення водних об'єктів, результати токсикологічних обстежень підприємств з видобування, транспортування та перероблення вуглеводневої сировини з метою оцінки їх впливу на якість води водних об'єктів

21. Проаналізувати життєвий цикл в промисловій екології

Оцінка життєвого циклу (ОЖЦ) являється відносно молодим методом, хоча підходи і дослідження життєвих циклів можна знайти в старих літературних джерелах. Перші дослідження, які на сьогодні визнані, розпочалися з кінця 1960-х і початку 1970-х років, періоду, в якому екологічні проблеми, такі як ефективність використання ресурсів та енергії, боротьба з забрудненням, і питання твердих побутових відходів стали питаннями широкої громадської стурбованості. Основна ціль проведення оцінки життєвого циклу - це отримання вичерпної оцінки екологічного впливу, котра є основою для прийняття економічних, технічних та соціальних рішень. Проте вчені відмічають, що сама оцінка не вирішує екологічних проблем, а лише дає надійну інформацію для обґрунтованого їх вирішення.

Відповідно до ISO 14040 оцінка життєвого циклу складається з чотирьох етапів:

1. Визначення цілей і сфери застосування. При визначенні цілей і сфери застосування слід встановити мету дослідження і межі досліджуваної системи (часові та просторові), описати використовувані джерела даних, а також методи, що застосовуються для оцінки екологічних впливів, і обґрунтувати їх вибір. Однак, на наступних етапах може виникнути необхідність переглянути і скоригувати прийняті параметри, наприклад звузити межі чи кількість розглянутих екологічних впливів при нестачі інформації.

2. Інвентаризаційний аналіз життєвого циклу. Інвентаризаційний аналіз життєвого циклу являє собою найбільш тривалий і витратний етап, на якому збираються дані про вхідні і вихідні потоки матерії та енергії, залучені у виробництво. Для їх обліку виробнича система підрозділяється на окремі модулі, виходячи зі стадій життєвого циклу продукції (видобуток сировини, отримання напівфабрикатів, виготовлення, реалізація, використання, утилізація продукту). Крім цього, в межах деяких стадій, особливо складних у технологічному плані, можуть бути виділені модулі, відповідні одиничним виробничим процесам. Важливо, при проведенні інвентаризаційного аналізу врахувати всі супутні життєвому циклу продукції транспортні перевезеня, як між окремими етапами життєвого циклу (наприклад, від постачальника сировини до виробника), так і в їх межах (наприклад, в цехах підприємства).

3. Оцінка впливу протягом життєвого циклу. Оцінка впливу протягом життєвого циклу , тобто оцінка потенційних впливів на навколишнє середовище, проводиться за результатами інвентаризаційного аналізу і є методологічно найскладнішим і тому найбільш спірним етапом ОЖЦ. В даній фазі ОЖЦ в першу чергу важливо упорядкувати зафіксовані на попередньому етапі екологічні впливи по так званим категоріям впливів (споживання мінеральних ресурсів і енергії, утворення токсичних відходів, руйнування озонового шару стратосфери, парниковий ефект, зниження біологічного різноманіття, збиток здоров'ю людини та ін.).

4. Інтерпретація життєвого циклу. Завданням останнього етапу ОЖЦ інтерпретації життєвого циклу є розробка рекомендацій щодо мінімізації шкідливих впливів на навколишнє середовище. Поліпшення екологічних характеристик продукції завдяки врахуванню рекомендацій ОЖЦ в кінцевому підсумку несе з собою безліч екологічних (наприклад, зниження матеріало- та енергоємності продукту) і економічних переваг (наприклад, економія коштів на закупівлю сировини, підвищення попиту з боку екологічно свідомого споживача, поліпшення економічного іміджу підприємства та ін.

22. Розглянути радіаційний вплив як техногенний фактор при виникненні НС. Обгрунтувати заходи забезпечення радіаційної безпеки

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно-небезпечні об'єкти (РНО). До них відносяться атомні електростанції (АЕС), атомні теплоелектроцентралі (АТЕЦ), атомні станції теплопостачання (АСТ), підприємства по виготовленню, переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, які працюють з ядерними установками, ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту й ін.

Радіаційна аварія -- аварія, пов'язана з викидом радіоактивних продуктів і (або) виходом іонізуючих випромінювань за передбачені проектом для нормальної експлуатації РНО межі в кількостях, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації об'єкта.В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивного забруднення навколишнього середовища.Після стабілізації радіаційної обстановки в районі аварії в період ліквідації її довгострокових наслідків можуть встановлюватися зони.

Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіаційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть починатися і супроводжуватися вибухами і пожежами.Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабом і ступенем радіаційного впливу і радіоактивного зараження, а також складом радіонуклідів і кількістю радіоактивних речовин у викиді.

Оцінити радіаційну обстановку значить проаналізувати різноманітні варіанти діяльності формувань, об`єктів народного господарства та охорони здоров'я в умовах радіоактивного зараження і вибрати найбільш доцільні варіанти дій, при яких виключається або знижується радіаційне ураження людей.

Оцінка радіаційної обстановки - з'ясовування ступеня впливу іонізуючого опромінювання на людей і вибір різноманітних варіантів їх захисту, під час використання яких повинні бути виключені радіаційні ураження .

Оцінку радіаційної обстановки здійснюють шляхом вирішення ряду задач, а за результатами її роблять висновки про найбільш доцільні дії тих або інших контингентів людей і додаткових заходів захисту.Оцінку радіаційної обстановки здійснюють у два етапи: спочатку виявляють (установлюють) рівні радіації і ступінь радіоактивного зараження місцевості і різноманітних об'єктів зовнішнього середовища, потім проводять оцінку обстановки та її вплив на людей. Виявити радіаційну обстановку - це значить визначити і нанести на робочу карту (схему) зони радіоактивного зараження місцевості.

Радіоактивне зараження впливає на виробничу діяльність об'єкта шляхом дії на людей.За критерій стійкості роботи промислового об'єкта в умовах радіоактивного зараження приймається допустима доза радіації (Д_доп), яку можуть одержати люди під час роботи на зараженій місцевості.

Радіаційна безпека - дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки. Під нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки розуміються критерії, вимоги й умови забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії. Вони приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії. Дотримання норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки є обов'язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії. Із врахуванням зазначених норм, правил і стандартів визначаються заходи щодо забезпечення: а) захисту населення, середовища їх перебування, персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання від радіаційного впливу; б) радіаційної безпеки при поводженні з ядерними матеріалами й експлуатації ядерних установок; в) безпеки при поводженні з радіоактивними відходами. Безпосередньо ці заходи на законодавчому рівні визначаються в Законах України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (від 08.02.1995 р.), "Про поводження з радіоактивними відходами (від 30.06.1995 р.), "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" від 14.01.1998 р.), "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" (від 11.01.2000 р.), "Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання" (від 19.10.2000 р.), "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" (від 13.12.2001 р.), "Про впорядкування питань, пов' язаних із забезпеченням ядерної безпеки" (від 24.06.2004 р.).

Захист населення, середовища їх перебування, персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання від радіаційного впливу. Згідно статті 3 Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання" кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого випромінювання. Встановлено також (стаття 5 Закону), що основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мілізіверта ефективної дози опромінення за рік, при цьому середньорічні ефективні дози опромінення людини, віднесеної до критичної групи, не повинні перевищувати встановлених цією статтею основних дозових меж опромінення незалежно від умов і шляхів формування цих доз.

23. Проаналізувати економічну ефективність природоохоронних заходів

Проведення природоохоронних заходів у сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, зокрема в промисловості, вимагає значних капітальних вкладень (одноразові витрати) та експлуатаційних (поточних) витрат. Зараз потреба в капітальних вкладеннях значною мірою перевищує можливості державного бюджету і витрачати їх слід таким чином, щоб одержати максимально можливу віддачу, дати найбільший економічний ефект. Тому й виникла необхідність у визначенні економічної ефективності природоохоронних заходів. Ефективність природоохоронної діяльності зменшується через недостатню узгодженість госпрозрахункових показників із загальною системою управління виробництвом. Наприклад, для меліораторів довший час головним критерієм був обсяг виконаних робіт, що орієнтувало водогосподарське будівництво на капіталомістку діяльність -- освоєння нових земель, угідь низької якості, використання дорогих матеріалів. При цьому інтереси колгоспів чи радгоспів, а також сама мета меліоративного будівництва -- максимальне збільшення родючості землі, часто ігнорувались взагалі. Орієнтація на «вал» призвела до різкого подорожчання меліорації на шкоду простим, але ефективним заходам. Такі види робіт, як планування, корчування пнів, прибирання каміння тощо дають змогу підвищити урожайність в 1,5--2 рази і вимагають витрат в 15--20 разів менших, ніж введення нового гектара зрошуваних чи осушуваних земель Виходило, що чим гірше для суспільства, тим краще для підприємства. Тому зараз робота підприємств Мінводгоспу оцінюється не за обсягом виконаних робіт, а за виконанням договорів на проведення конкретних меліоративних заходів. На різних рівнях господарювання (в масштабі суспільства, галузі, підприємства) виникає необхідність вироблення різних показників ефективності виробництва і охорони природного середовища. Специфіка природоохоронної діяльності полягає в тому, що її ефективність може бути розрахована лише на рівні народного господарства. Це означає, що і відповідний показник повинен бути ефективним не лише з точки зору підприємства або галузі, а насамперед з точки зору народного господарства. Недоврахування цієї вимоги спричиняє загострення екологічної ситуації. Екологічні ж інтереси підприємств через їх відносне відособлення можуть бути певною мірою відмежовані від інтересів суспільства. Тому відносини між суспільством і кожним трудовим колективом з приводу охорони природи повинні будуватися за принципом: те, що вигідно суспільству, повинно бути вигідно підприємству. Тоді підприємство буде поставлено в економічні умови, які змушуватимуть ефективно використовувати природні, матеріальні і трудові .ресурси з метою найкращого задоволення суспільних потреб. Орієнтація сучасного підприємства на природоохоронну діяльність зовсім не означає, що з часом будуть забуті економічні показники, але суттєва різниця полягає в тому, що вони не будуть самоціллю. Для усунення «вузьких» місць господарського механізму (в тому числі господарського механізму (в тому числі вирішення екологічної проблеми) впроваджувалась ціла система додаткових заходів, нові показники, методи і принципи стимулювання та оцінки ефективності раціонального природокористування. Так, починаючи з 1974 p. в колишньому СРСР діяла система державної статистичної звітності в охороні природи і раціональному використанні природних ресурсів, яка включає близько 15 тис. показників, систематизованих за видами природних ресурсів (корисні копалини, земля, ліс, вода, повітря) і стосовно створеного людиною штучного середовища (міські поселення тощо) Однак велика кількість показників значно ускладнює управління, порушує господарсько-оперативну самостійність трудових колективів сільськогосподарських підприємств. Господарський механізм позбавляється мобільності, можливості швидко реагувати на зміни у виробництві. Завдання полягає в тому, щоб створити гнучкий, мобільний господарський механізм, здатний максимально використати всі ресурси, в тому числі й природні. Активна природоохоронна діяльність вимагає екологізації показників основного виробництва, а не винайдення нових. Це допоможе рахуватися з екологічними витратами і підпорядкувати діяльність трудових колективів принципам дбайливого ставлення до природи, основне виробництво і природоохоронну діяльність зв'язати в один господарський механізм. Природоохоронну діяльність у сільському господарстві дуже важко повністю відокремити від функціональних процесів у самій галузі, тому методологічно правильним є визначення економіко-екологічної ефективності функціонування сільського господарства, окремих його галузей, капітальних вкладень у різні напрями їх інтенсифікації, науково-технічного прогресу в кілька етапів: 1) встановлення і кількісна оцінка екологічних наслідків, втрати природних ресурсів, можлива шкода навколишньому середовищу, зумовлена тим чи іншим видом господарської діяльності, напрямом використання природних ресурсів, видом техніки чи технології; 2) визначення сукупних витрат на функціонування галузі, реалізацію програми чи заходу, включаючи капіталовкладення екологічного призначення і витрати на експлуатацію природоохоронних споруд; 3) виходячи з діючих цін і прийнятих економічних оцінок, розрахунок сумарного ефекту у грошовому виразі і порівняння його з сукупними витратами суспільства із врахуванням економічної (грошової) оцінки безпосередніх втрат природних ресурсів і шкоди, що завдається навколишньому середовищу. При цьому економічна оцінка втрат і шкоди може розглядатися або як потенціальний резерв збільшення сумарного ефекту, або як складова сукупності витрат при порівнянні різних варіантів заходів за показниками приведених витрат і абсолютної ефективності До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності, спрямовані на зниження і ліквідацію негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, збереження, поліпшення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу країни, серед них -- будівництво та експлуатація очисних та знезаражувальних споруд і устаткування, розвиток маловідходних і безвідходних технологічних процесів і виробництв, розміщення підприємств і систем транспортних потоків з урахуванням екологічних вимог, рекультивація земель, заходи щодо боротьби з ерозією грунту, охорони та відтворення флори і фауни, охорони надр і раціонального використання мінеральних ресурсів та інші. Природоохоронні заходи повинні забезпечувати: а)дотримання нормативних вимог до якості навколишнього середовища, що відповідає інтересам охорони здоров'я людей і охорони навколишнього природного середовища з урахуванням перспективних змін, зумовлених розвитком виробництва і демографічними зрушеннями; б)одержання максимального народногосподарського економічного ефекту від поліпшення стану навколишнього середовища, збереження і більш раціонального використання природних ресурсів. Ефективність природоохоронних заходів на різних рівнях оцінюється з допомогою показників або результатів -- екологічних, соціальних та економічних. Екологічний результат полягає в обмеженні негативного впливу на навколишнє середовище і поліпшенні його стану і проявляється в зменшенні об'ємів забруднень, що надходять у середовище, та рівня його забруднення (концентрації шкідливих речовин у землі, водоймах, атмосфері, рівнів шуму, радіації тощо), збільшенні кількості і поліпшенні якості придатних до використання земельних, лісових і водних ресурсів, у поліпшенні атмосферного повітря. Соціальний результат полягає в підвищенні рівня життя населення, підвищенні ефективності соціального виробництва і збільшенні національного багатства країни. Соціальні результати виражаються в поліпшенні фізичного розвитку населення і в зниженні захворюваності, продовженні тривалості життя і періоду активної діяльності, поліпшенні умов праці та відпочинку, підтриманні екологічної рівноваги (включаючи збереження генетичного фонду), збереженні естетичної цінності природних ландшафтів, пам'ятників природи, заповідних зон та інших територій під охороною, створенні сприятливих умов для розвитку і росту творчого потенціалу особи і культури, для вдосконалення свідомості людини. У сучасних умовах можлива лише неповна, часткова оцінка соціальних результатів у грошовій формі. Наприклад, можна визначити приріст валового суспільного продукту і національного доходу внаслідок збільшення періоду активної діяльності населення, але не можна в грошовій формі визначити соціальні результати підтримання екологічної рівноваги, зростання свідомості людини та інші. Соціальний результат, який можна виразити в грошовій формі, називається соціально-економічним. Економічний результат полягає в економії або попередженні втрат природних ресурсів, живої та уречевленої праці у виробничій і невиробничій сферах народного господарства і в сфері особистого споживання і виражається в грошовій формі. Економічне обгрунтування природоохоронних заходів вимагає народногосподарського підходу, який передбачає: а) повне охоплення всіх соціальних, екологічних і економічних охоплення всіх соціальних, екологічних і економічних результатів різних варіантів природоохоронних заходів у різних сферах народного господарства як найближчим часом, так і в більш віддаленій перспективі; б) більш повне охоплення всіх витрат, пов'язаних із здійсненням різних варіантів природоохоронних заходів; в) врахування фактора часу при оцінці витрат і результатів природоохоронних заходів; г) міжгалузевий підхід з урахуванням необхідності економії всіх витрат і забезпечення ефективнішого використання природних ресурсів у масштабі всієї території, що розглядається (району, області, країни). Економічне обгрунтування природоохоронних заходів провадиться шляхом порівняння економічних результатів цих заходів з витратами, необхідними для їх здійснення з допомогою системи показників загальної і порівняльної ефективності природоохоронних витрат і чистого економічного ефекту природоохоронних заходів.

24. Сформулювати та обґрунтувати вимоги до якості води прісноводних об'єктів

Якість води -- поєднання хімічного і біологічного складу та фізичних властивостей води водного об'єкта, яке зумовлює її придатність для певних видів використання. Якість води належить до найважливіших характеристик водних ресурсів, що визначають можливість їх раціонального використання та охорони від забруднення та виснаження. Вода -- джерело життя. Вживання не якісної питної води загрожує важкими наслідками для здоров'я людини. Нормативи якості води -- встановлені (нормовані) значення показників якості води (фізичні, хімічні, біологічні), що відповідають певним вимогам, при яких надійно захищається здоров'я людей, створюються сприятливі умови для водокористування, охорони вод та екологічного благополуччя водного об'єкта. До фізичних показників якості води належать температура, прозорість чи каламутність, кольоровість, запах і смак. До хімічних -- активна реакція (рН), окиснюваність, мінералізація води (сумарний вміст солей) та ціла низка розчинних хімічних речовин (основні іони, розчинні гази, біогенні речовини, мікроелементи, радіоактиві речовини, специфічні забруднювальні речовини). До біологічних (мікробіологічних) -- вміст кишкової палички (колі-індекс), сапрофітних бактерій. Оцінка показників якості води дає змогу встановити відповідність чи невідповідність води певного водного об'єкта вимогам, які висуваються ти ми чи іншими водокористувачами. Критерієм оцінки допустимості вмісту речовин у воді є гранично допустима концентрація (ГДК) шкідливих речовин у них, а також їх загальносанітарна характеристика. Вимоги до якості вод у водних об'єктах, які використовуються для господарсько-питних, культурно-побутових і рибогосподарських потреб, викладено у «Правилах охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» (1990). Окремі вимоги до якості вод, які використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових потреб: мінералізація води -- не більше 1000 мг/дм3; рН -- 6,5-8,5; у воді не повинно бути збудників кишкових захворювань тощо. ГДК шкідливих речовин у воді водних об'єктів, які використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових потреб, визначено більше ніж для 1000 інгредієнтів; для рибогосподарських -- більше ніж для 200. Але ця кількість інгредієнтів не охоплює всі забруднювальні речовини антропогенного походження, яких за орієнтовними даними не менше 5-6 тис. Для інтегральної оцінки якості води водних об'єктів з екологічних позицій розроблено низку методик, які враховують взаємний вплив всіх визначених у воді компонентів через розрахунки індексів забрудненя води. В Україні діє «Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями» (1998), в якій виділяється 5 класів і 7 категорій якості води за ступенем чистоти (забруднення): дуже чисті; чисті; помірно забруднені; забруднені; брудні; дуже брудні; надзвичайно брудні. В цілому, якість річкових вод на території України погіршується з північного заходу на південний схід. Якість питної води, яка після забору з поверхневих джерел водопостачання є по суті виготовленим продуктом на водопровідній станції, регламентується державним стандартом «Вода питна. Гігієнічні вимоги та контроль якості» (1982) та державними санітарними правилами і нормами «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання» (МОЗ України, 1996).

25. Дати оцінку хімічної небезпеки в Україні. Визначити ступені хімічної небезпеки об'єктів промисловості

У світі використовується у промисловості, сільському господарстві і для побутових цілей близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. із яких виробляється у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей. Сильно діючі отруйні речовини - це такі речовини, або сполуки, які при певній кількості, що перебільшує граничне допустимі величини концентрації (щільності зараження), проявляють Шкідливу дію на людей, тварин і рослин і викликають у них ураження різного ступеня важкості. Об'єкти, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки - це хімічно небезпечні об'єкти (ХНО). Хімічно небезпечні об'єкти - об'єкти господарювання, при аваріях або зруйнуванні яких можуть стати техногенні небезпеки з масовим ураженням людей і навколишнього, середовища СДОР. У господарстві. У країни функціонує більше 1500 хімічно небезпечних об'єктів, в зоні розміщення яких проживає близько 22 млн. осіб. На кожному ХНО знаходиться в середньому 3-15-ти добовий запас СДОР, що може зберігатися в місткостях під великим тиском (до 100 атм.), в ізотермічних сховищах, або в закритих ємностях під атмосферним тиском і температурі навколишнього середовища. Аварія на ХНО створює значну небезпеку як для виробничого персоналу, так і для населення. Величина цієї небезпеки тим більша, чим вище ступінь токсичної СДОР. Для кількісної характеристики токсичних властивостей СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовується таке поняття, як токсична доза. Визначаються чотири токсодози (граничне допустима, середня порогова, середня вивідна і смертельна). У зв'язку з тим, що токсична доза є добутком концентрації парів на експозицію (час дії парів на організм), основним параметром, за яким практично оцінюють ступінь зараження приземного шару атмосфери СДОР, є концентрація їх парів у повітрі. При оцінці хімічної обстановки використовують наступні основні поняття: Зона зараження СДОР - це територія, на якій концентрація СДОР досягає величин, які небезпечні для здоров'я і життя людей. Глибина зараження - максимальна протяжність відповідної площі зараження за межами місця аварії. Глибина розповсюдження - максимальна протяжність зони розповсюдження первинної або вторинної хмари СДОР. Зона розповсюдження - площа хімічного зараження повітря за межами району аварії, що створюється внаслідок розповсюдження хмари СДОР за напрямком вітру. Тривалість хімічного зараження - це час випаровування СДОР, протягом якого існує небезпека ураження людей. Первинна хмара СДОР - це пароподібна частина СДОР, яка. виникає внаслідок миттєвого переходу (1-2 хв.) в атмосферу частини. СДОР з ємності при її руйнуванні. Вторинна хмара СДОР - це хмара, що виникає внаслідок випаровування речовини з підстильної поверхні. Еквівалентна кількість СДОР - така кількість хлору, масштаби зараження якою (при інверсії) еквівалентні масштабам зараження кількістю СДОР, що перейшло в первинну (вторинну) хмару. Під хімічною обстановкою при аваріях на хімічно небезпечних. об'єктах (ХНО) розуміють ступінь хімічного забруднення атмосфери і місцевості, що впливають на життєдіяльність населення і проведення аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт. Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішення таких завдань: визначення напрямку осі сліду хмари викиду хімічних речовин, внаслідок аварії або руйнування технологічного обладнання чи ємностей для зберігання СДОР, за метеоданими; визначення розмірів зон забруднення, місцевості за очікуваними значеннями доз ураження; визначення прогнозування глибини зони ураження СДОР; визначення площі ураження СДОР; визначення часу підходу зараженого повітря до об'єкта і тривалості дії ураження СДОР; визначення можливих уражень людей, що знаходяться в осередку зараження; порядок нанесення зон ураження на карти і схеми. Прогнозування розподіляється на довгострокове і оперативне. Довгострокове прогнозування здійснюється заздалегідь для визначення можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів запобігання аваріям. Вихідні дані: вид СДОР і його загальна кількість; кількість СДОР у кожній місткості; середня щільність населення для даної місцевості; метеорологічні дані; ступінь заповнення ємностей, При виникненні вогнища хімічного ураження негайно оповіщаються сигналом "Хімічна тривога" робітники, службовці і населення, що знаходяться в зоні зараження й у районах, яким загрожує небезпека зараження. Висилається радіаційна і хімічна, а також медична розвідка для уточнення місця, часу, способу і типу застосованих супротивником отруйних речовин, визначення границь вогнища ураження і напрямки поширення зараженого повітря. Підготовляються формування для проведення рятувальних робіт. На підставі даних, отриманих від розвідки й інших джерел, начальник цивільної оборони об'єкта приймає рішення, особисто організує проведення рятувальних робіт і заходів щодо ліквідації хімічного зараження. Для проведення рятувальних робіт у першу чергу залучаються: санітарні дружини, зведені загони (команди, групи), команди (групи) знезаражування, формування механізації. При постановці задач указуються: санітарним дружинам і рятувальним формуванням - ділянки і місця робіт; виділюваний транспорт; порядок надання першої медичної допомоги, виносу і навантаження уражених на транспорт, евакуації їх з вогнища хімічного ураження; зведеним загонам (командам) і формуванням ПР і ПХЗ - засобу посилення, ділянки рятувальних робіт і місця усунення аварій на комунікаціях зі СДЯВ, дегазації місцевості і споруджень; командам (групам) знезаражування-засобу посилення, ділянки місцевості й об'єкти, що підлягають дегазації; порядок і способи дегазації; пункти готування розчинів, що дегазують, і зарядки машин; час початку і закінчення робіт; формуванням механізації - ділянки (місця) пристрою загороджувальних валів, канав, що обмежують розтікання СДЯВ, час початку і кінця робіт. Крім цього, усім формуванням указуються: місця забору води для санітарно-технічних нестатків, пункти спеціальної обробки; пункт збору і порядок дій після виконання задачі. Командири формувань після одержання задачі на проведення рятувальних робіт у вогнищі хімічного ураження ставлять задачі командирам підрозділів і вводять з урахуванням обстановки формування у вогнище ураження. Слідом за розвідкою вводяться санітарні дружини, формування ПР і ПХЗ, охорони суспільного порядку й ін. Особовий склад формування забезпечується засобами індивідуального захисту, антидотами, індивідуальними протихімічними пакетами, він повинний бути добре навчений для дій у вогнищах ураження. У вогнищі хімічного ураження насамперед виявляється допомога ураженим, проводиться їхнє сортування й організується евакуація в медичні установи. Вогнище ураження зціплюється - проводиться знезаражування місцевості, транспорту, споруджень, а також санітарна обробка. У першу чергу вдягаються протигази на уражених, їм виявляється перша медична допомога, вводяться антидоти. Формування знезаражування дегазують проїзди і проходи, територію, спорудження, техніку і цим забезпечують дії інших формувань, а також висновок населення з вогнища хімічного ураження. Варто завжди враховувати, що при проведенні рятувальних робіт у вогнищі хімічного ураження можливий застій зараженого повітря в підземних спорудженнях, приміщеннях, замкнутих кварталах, парках, скверах, а також поширення його по трубопроводах і тунелям. Тому після завершення рятувальних чи робіт зміни формування направляються на пункти спеціальної обробки. Ці пункти звичайно розгортаються на незараженій місцевості і поблизу маршрутів виходу формувань і населення.

26. Визначити характеристики емісії авіадвигунів повітряних суден

Емісія, тобто викиди забруднюючих речовин авіадвигунами, буде неоднаковою в зоні аеропорту і під час польоту по маршруту, так як двигуни в цих випадках працюють на принципово різних режимах. Як видно з наведених таблиці і графіка, забруднення в зоні аеропорту є більш шкідливим (на маршруті значення відносної тяги лежить в межах 0,6-0,8). Крім того, локальне забруднення приземного шару повітря в зоні аеропорту, де працює багато людей, є більш концентрованим і стійким, ніж загальне забруднення верхніх шарів тропосфери на маршруті польоту, оскільки робота двигунів є стабільною на великих швидкостях, а забруднюючі речовини швидко розсіюються. Тому розрахунок емісії (рівня забруднення) двигунами авіалайнерів в зоні аеропорту є більш важливим і ми приділимо йому більше уваги. "Ступінь шкідливості" кожного авіадвигуна характеризується його контрольними параметрами емісії за різними інгредієнтами - Тобто, задача розрахунку емісії двигуна зводиться до визначення маси кожного інгредієнта, викинутого з двигуна за деякий визначений час його роботи, - (бо R0 - тяга двигуна на злітному режимі - величина, відома з документації, зокрема, з формуляра двигуна). Будемо розраховувати величини для зони аеропорту, тобто , на тих режимах роботи і за той період часу його роботи, поки повітряне судно знаходиться в цій зоні з працюючими двигунами. В зоні аеропорту повітряне судно здійснює злітно-посадковий цикл, який складається з таких етапів: Запуск і прогрівання двигунів. Руління на виконавчий старт. Зліт. Набирання висоти (1000 м). Зниження з висоти (1000 м). Пробіг. Руління до зупинки двигунів.

Проте двигуни на кожному з цих етапів працюють також на принципово різних режимах. Тому, для зручності розрахунку, розділимо злітно-посадковий цикл повітряного судна на два види операцій: наземні операції (Мін); злітно-посадкові операції (MіЗ-П). Тобто

Наземні операції - це запуск двигунів, їх прогрівання, руління корабля перед зльотом і після посадки. Головною характеристикою цих операцій (з точки зору розрахунку емісії авіадвигунів) є те, що двигуни повітряного корабля працюють на одному режимі - режимі малого газу (холостого ходу) - і за часом це самі тривалі операції в зоні аеропорту. Визначення Міап (маси шкідливих інгредієнтів, які утворюються внаслідок викиду авіадвигунами в зоні аеропорту), ведеться за формулою:

де Кін - коефіцієнт викиду і-того інгредієнта під час наземних операцій, Очевидно, що Кін=10-3*ЕІіН. Тобто, це той же індекс емісії (за визначенням). Як і ЕІіН, Кі визначається під час сертифікаційних випробувань двигунів (див. табл. 2).

GПн - маса пального (кг), витраченого двигуном повітряного судна під час наземних операцій злітно-посадкового циклу.

GПн=СпитМГRМГ tМГ,

СпитМГ - питома витрата пального під час роботи двигуна на режимі малого газу (наводиться в формулярі двигуна як одна із його важливих технічних характеристик),

RMГ =Ro?- тяга двигуна на режимі малого газу, Н.

tMГ - напрацювання двигуна на режимі малого газу за злітно-посадковий цикл, год (режими 1,5 в табл. 1);

N - річна кількість зльотів-посадок усіх повітряних кораблів даного типу в аеропорту;

n - кількість двигунів на даному типі ПК.

Операції зліт-посадка - це зліт, набирання висоти 1000 м, зниження з висоти 1000 м і посадка.

В цьому випадку для розрахунку емісії авіадвигунів повітряного судна, яке знаходиться в повітрі, емісійною характеристикою є масова швидкість емісії Wі, , (а не індекс емісії), яка показує, скільки даної шкідливої речовини виділяється на даному режимі роботи двигуна за одиницю часу. Wі також визначається під час сертифікаційних випробувань двигуна (див. табл. 3).

Визначення Мі З-П ведеться за формулою:

МіЗ-П =(Wі1Т1З-П В +Wі2Т2З-П+Wі3Т3З-П)?N?n ,