Екологія та охорона навколишнього середовища

де Wі123 - масова швидкість емісії інгредієнтів і при відповідних режимах роботи двигуна відповідно на зльоті, під час набору висоти 1000 м і під час зниження з висоти 1000 м, .

№ варіанта	Тип ПК	Макси-мальна тяга двигуна R0, кН	Тип авіадвигуна	Кількість двигунів, n	CПВИТМГ, кг/Н·год	k
						СО	NOx
1	Ту-134	68	Д-30-П	2	0,059	0,0276	0,0067
2	Як-42	65	Д-36	3	0,037	0,0193	0,0084
3	Ту-154М	115	Д-30КУ	3	0,049	0,0546	0,0054
4	Іл-62М	115	Д-30КУ	4	0,049	0,0546	0,0054
5	Іл-76	115	Д-30КП	4	0,049	0,0546	0,0054
6	Ту-154А	105	НК-8-2У	3	0,061	0,0312	0,0049
7	Ту-154Б	105	НК-8-2У	3	0,061	0,0312	0,0049
8	Іл.-62	105	НК-8-4	4	0,046	0,0277	0,0055
9	Як-40	15	АІ-25	3	0,039	0,1457	0,0022
0	Як-40	15	АІ-25 з бездимною камерою згорання	3	0,039	0,0814	0,0146

Т1,2,3 - режимне напрацювання двигуна відповідно на зльоті, під час набору висоти 1000 м та зниження з висоти 1000 м (див. табл. 1).

На основі отриманої маси забруднюючої речовини в зоні аеропорту

, розраховують контрольний параметр емісії двигуна (де Mі - маса забруднюючої речовини, що викидається одним двигуном ПК, г/год; Ro - злітна тяга двигуна, кН) і порівнюють його з нормами ІСАО, роблячи висновок про відповідність даного двигуна сучасним екологічним вимогам з емісії у відношенні даного інгредієнта.

27. Інспектор отримав інформацію про аварійну ситуацію на підприємстві. Які види інспекторських перевірок він застосує?

Головна мета інспекторських перевірок - визначення екологічного стану об'єкту, ступінь і характер його впливу на навколишнє природне середовище, дотримання вимог законодавства, норм і правил в галузі охорони природи для своєчасного застосування (у межах наданих інспектору законом прав) заходів з усунення та попередження негативного впливу об'єкту на навколишнє середовище.

Всі перевірки з обсягу висвітлення питань поділяються на наступні види:

Повні перевірки в ході яких висвітлюються всі питання природоохоронної діяльності (повітрянооохоронної, водоохоронної, з питань утворення, розміщення та знешкодження відходів) об'єкту ; Цільові перевірки - в ході яких висвітлюються тільки окремі напрямки природоохоронної діяльності об'єкту, а саме виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища, приписів контролюючих органів, стан експлуатації очисного обладнання, стан обліку викидів і скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище, розміщення відходів; Оперативні (спеціальні) перевірки - в ході яких висвітлюється тільки ті питання, з яких отримані завдання від керівництва інспекції або вищих органів, перевірки аварійних ситуацій, а також ті, що проводяться за сигналами і скаргами населення. Комплексні перевірки природоохоронної діяльності проводять із залученням спеціалістів інших міністерств і відомств, науково-дослідних установ, представників місцевих органів влади і громадськості.Перевірки здійснюються на основі календарного графіку, який є складовою частиною річного (піврічного, квартального) плану робіт інспекційних підрозділів. Частота перевірок залежить від екологічної обстановки в районі розташування об'єкту, а також ступені і характера його впливу на навколишнє середовище.

Він застосує вид Оперативні (спеціальні) перевірки,яка повинна завершуватися видачею керівнику підприємства або його структурного підрозділу розпорядження (припису) за встановленою формою (додаток N 1). У випадках, коли припис оформлюється на бланку, державний інспектор залишає у себе один примірник припису для аналізу і контролю за його виконанням, а також подальшого узагальнення й використання під час цільових і комплексних перевірок.У припису також робиться запис про кількість виявлених і усунених порушень законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці безпосередньо під час перевірки, щоб була можливість дати оцінку стану безпеки й роботи з охорони праці, що проводиться на підприємстві (об'єкті), а також врахування їх у звітах.Якщо на об'єкті виявлені серйозні порушення нормативних актів з охорони праці, державний інспектор має право запропонувати власнику провести перевірку фахівцями підприємства усіх інших подібних об'єктів і надіслати йому повідомлення про вжиті заходи.Виходячи з Положення про службу охорони праці на підприємстві і посадових інструкцій працівників, державний інспектор повинен встановити і відобразити у приписі основні причини порушень нормативних вимог, що були виявлені під час перевірки, а також визначити осіб, які допустили ці порушення, або з вини яких вони були допущені.При забороні роботи на об'єкті (маршруті), як правило, провадиться зупинка і пломбування устаткування, що експлуатується з порушенням вимог безпеки, відповідно до вимог Інструкції про порядок зупинки експлуатації об'єктів при наявності порушень нормативних актів про охорону праці, затвердженої наказом Держнаглядохоронпраці від 30 грудня 1994 року N 133 ( z0003-95 ), у приписі вказується місце і час накладання пломб, а також посада і прізвище особи під відповідальність якої здана на збереження пломба.

Відновлення робіт, що були заборонені державним інспектором, може починатися тільки після одержання на це його дозволу або дозволу начальника державної інспекції охорони праці за повідомленням власника про усунення порушень і вжиття заходів щодо їх недопущення. Таке повідомлення може бути викладено безпосередньо на бланку припису чи на окремому офіційному бланку підприємства. Достовірність усунення порушень, як правило, перевіряється на місці робіт державним інспектором, що припинив роботи, або за дорученням начальника інспекції - іншим державним інспектором. Дозволяється за згодою державного інспектора перевірку усунення виявлених порушень доручати фахівцям служб охорони праці підприємства.Якщо подано неправдиве повідомлення про усунення порушень вимог нормативних актів з охорони праці чи самовільно відновлено роботи, державний інспектор зобов'язаний заборонити експлуатацію об'єкта і доповісти про це начальнику інспекції. Дозвіл на відновлення робіт у таких випадках видається тільки начальником державної інспекції охорони праці або керівником теруправління з одночасним притягненням винних у цьому осіб до адміністративної відповідальності.

28. Проаналізувати фізичні і хімічні шляхи забруднення поверхневих вод них обьектів

Фізичне забруднення виникає внаслідок збільшення у воді нерозчинних домішок - піску, глини, мулу за рахунок змиву дощовими водами з розораних ділянок (полів), надходження суспензій з діючих підприємств гірничодобувної промисловості, пилу, що переноситься вітром у суху погоду тощо. Тверді частки знижують прозорість води, пригнічуючи розвиток водних рослин, забивають зябра риб та інших водних тварин, погіршуючи смакові якості води, а то й роблять її взагалі непридатною для споживання.

Хімічне забруднення води відбувається за рахунок надходження у водойми з стічними водами різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) і органічного походження (нафта й нафтопродукти, миючі засоби, пестициди тощо). Шкідлива дія токсичних речовин, що потрапляє у водойми, посилюється за рахунок так званого кумулятивного ефекту, що полягає в прогресуючому збільшенні вмісту шкідливих сполук у кожній послідовній ланці харчового ланцюжка. Так, у фітопланктоні вміст шкідливої сполуки виявляється вдесятеро вищим, ніжу воді, в зоопланктоні (личинки, дрібні рачки тощо) - ще вдесятеро, в рибі, яка харчується зоопланктоном, - ще вдесятеро. А в організмі хижих риб (таких як щука чи судак) концентрація отрути збільшується ще вдесятеро і, отже, буде в десять тисяч разів вищою ніж у воді! Нещодавно, наприклад, було повідомлення в пресі, що вміст ртуті в балтійській трісці подекуди дорівнює 800 мг на 1 кг маси риби. Це означає, що з'ївши п'ять-вісім таких рибин, людина одержує стільки ртуті, скільки її міститься в медичному термометрі.

Особливої шкоди водоймам завдають нафта й нафтопродукти, які утворюють на поверхні плівку, що перешкоджає газообмінові між водою і атмосферою і знижує вміст кисню у воді; 1 т нафти здатна розпливтися на 12 км2 поверхні води. Осідаючи на дно, згустки мазуту вбивають донні мікроорганізми, що беруть участь у самоочищенні води. Гниття донних осадків, забруднених органічними сполуками, продукує в воду отруйні сполуки, зокрема сірководень, що забруднює воду в річці чи озері.

Основними забруднювачами води є хімічні, нафтопереробні й целюлозопаперові заводи, великі тваринницькі комплекси, гірничорудна промисловість. Останнім часом особливе місце серед забруднювачів води посідають синтетичні миючі засоби. Ці речовини надзвичайно стійкі, зберігаються у воді роками. Більшість із них містить фосфор, що сприяє бурхливому розмноженню у воді синьо-зелених водоростей і "цвітінню" водойм, яке супроводжується різким зниженням у воді вмісту кисню, "заморами" риби, загибеллю інших водних тварин. Підчас "цвітіння" Каховського та інших "рукотворних" морів на Дніпрі стоїть сморід, а хвилі викидають на берег трупи риби, що задихнулася.

29. Розглянути питання інспекторської перевірки водоохоронної ділянки

Комплексна водоохоронна діяльність передбачає такі заходи, як:

? економія й раціональне використання свіжої води, діючі системи оборотного й повторного водопостачання, ступінь використання для побутових і промислових потреб очищених промислових, побутових і зливових стічних вод;

? будівництво й реконструкція водоохоронних об'єктів (очисних споруд, систем оборотного й повторного водопостачання), хід будівництва, освоєння виділених коштів, дотримання встановлених строків будівництва й пусконалагоджувальних робіт;

? виконання приписів попередніх перевірок об'єктів контролюючими органами, відомчих природоохоронних планів і програм, постанов Уряду та місцевої адміністрації з питань охорони водних ресурсів.

Під час перевірки інспектор зобов'язаний встановити наявність у підконтрольного суб'єкта:

? законодавчих, нормативних і методичних документів із питань охорони навколишнього природного середовища, наказів і розпоряджень щодо організації природоохоронних робіт на об'єкті й відповідальних за їх проведення посадових осіб;

? підрозділів з охорони природи, положення про них, посадових інструкцій, укомплектованість цих підрозділів кадрами відповідної кваліфікації.

Далі інспектор має розглянути:

? структуру виробництва та його склад;

? асортимент та обсяги виготовлюваної продукції;

? витрати основної та допоміжної сировини й матеріалів, зокрема й палива, відповідність їх вимогам технологічних регламентів, ДОСТІВ, ТУ та іншим стандартам;

? проектну й технічну документацію виробництв;

? звітну документацію з питань охорони навколишнього природного середовища;

? матеріали дозволів, ліміт викидав і скидав забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

? документи щодо обрахування й переказування плати за забруднення навколишнього природного середовища;

? дані відомчого лабораторного контролю джерел викидів і скидів;

?відомчі нормативні й методичні документи з питань охорони навколишнього природного середовища, утворення та розміщення відходів виробництва тощо;

? стан виконання заходів щодо виявлених попередніми перевірками порушень;

? основні правила техніки безпеки й промислової санітарії, дотримання яких під час огляду виробництв об'єктів дасть змогу уникнути нещасних випадків і травматизму.

Огляд виробництв здійснюється лише в супроводі відповідального представника об'єкта.

Природоохоронне інспектування має теоретичний і прикладний аспекти. Теоретичний аспект спрямовано на встановлення закономірностей у відносинах між людиною, об'єктами господарювання, живими організмами й довкіллям, а прикладний аспект ? на застосування законодавчих і нормативних актів у природоохоронному контролі.

Тому головною метою інспекторських перевірок є: 1) визначення екологічного стану об'єкта, 2) ступеня й характеру його впливу на навколишнє природне середовище, 3) дотримання ним вимог законодавства, норм і правил у галузі охорони природи та за необхідності для вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень та запобігання негативному впливу на довкілля.

39. Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.



Система екологічних нормативів включає:

- нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднювачів у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного,

електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

- гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

В екологічному нормуванні необхідно відокремити два напрями: саме нормування та лімітування. При нормуванні визначаються нормативи гранично допустимих викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середовище. Мета лімітування полягає в затвердженні для підприємств, установ та організацій лімітів використання або добування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середовище та лімітів на утворення і розміщення відходів. Ці ліміти визначаються з урахуванням гранично допустимих обсягів і встановлюються у вигляді дозволів на викиди і скиди.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.

У практиці контролю за забрудненням окремих компонентів біосфери використовуються такі нормативні показники - ГДК, ГДВ, ГДС та ін. Найпоширенішим серед них є гранична допустима концентрація (ГДК) - це така кількість шкідливої речовини (в мг на 1 м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або впливі за певний проміжок часу практично не впливає на здоров'я людини і не викликає негативних наслідків у її потомства.

При визначенні ГДК враховують не лише ступінь впливу забруднювача на здоров'я людини, а й вплив його на тварин, рослини, мікроорганізми, а також на природні угруповання загалом.

Вплив може бути прямий або опосередкований. Під прямим впливом розуміють нанесення організму людини короткочасної подразнюючої дії, що викликає відчуття запаху, кашель, головний біль тощо. При накопиченні в організмі шкідливих речовин вище від визначеної дози можуть виникати патологічні зміни окремих органів або організму в цілому. Під опосередкованим впливом розуміють такі зміни в навколишньому середовищі, які не впливають негативно на живі організми, але погіршують звичайні умови існування: вражаються зелені насадження, збільшується кількість туманних днів тощо.

Концентрація наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з граничне допустимою.

За щорічного масового використання близько тисячі нових хімічних речовин загальна їх кількість, що надходить у середовище проживання людини, перевищує 4 млн найменувань. Із них понад 40 тис. мають шкідливі для людини властивості.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяють на чотири класи:

I - надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);

II - високонебезпечні (сірководень, двооксид нітрогену);

III - помірно небезпечні (сажа, цемент);

IV - малонебезпечні (бензин, фенол).

Нормування забруднювачів у повітрі. Основним критерієм встановлення нормативів ГДК для оцінки якості атмосферного повітря є вплив шкідливих домішок, які містяться в повітрі, на організм людини.

Для оцінки якості атмосферного повітря встановлюються дві категорії ГДК: максимальна разова (ГДКмр) і середньодобова (ГДКс)-

Максимальна разова ГДК встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, світлової чутливості, біоелектричної чутливості головного мозку) за короткочасного впливу (до 20 хв.) атмосферних забруднень. За цим нормативом оцінюються речовини, які мають запах або впливають на інші аналізатори людини. Оскільки концентрація забруднень в атмосферному повітрі не є постійною в часі та змінюється залежно від метеорологічних умов, рельєфу місцевості, характеру викиду, разові проби повітря слід відбирати кілька разів на добу впродовж: 20-30 хв. Найвище значення забруднювачів у повітрі, отримане завдяки аналізу багаторазово відібраних проб, називають максимальною разовою концентрацією.

Середньодобова ГДК встановлюється для попередження токсичного, канцерогенного, мутагенного та іншого впливу речовини на людський організм протягом цілодобового використання повітря. Середньодобова концентрація визначається як середньоарифметичне значення разових концентрацій у пробах атмосферного повітря впродовж: 24 год. безперервно або з рівними інтервалами між відборами. ГДК найбільш розповсюджених забруднювачів наведено в табл. 1.

Таблиця 1 Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів

Речовина	ГДК м.р., мг/м3	ГДК с.д., мг/м3
Нітробензол	0,008	0,008
Оксид сірки	0,5	0,05
Сірководень	0,008	0,008
Чадний газ	3,0	1,0
Аміак	0,2	0,004
Оксид азоту	0,4	0,06
Диоксид азоту	0.085	0,04
Кіптява (сажа)	0,5	0,15
Пари свинцю, ртуті	-	0,0003
Хлороформ	-	0,03
Хлор	0,1	0,03
Оцтова кислота (пари)	0,2	0,06
Ацетон	0,35	0,35

Також: необхідне окреме нормування забруднювачів повітря в населених пунктах та робочій зоні, де період впливу речовини обмежений тривалістю робочого дня. Відповідно використовують два типи ГДК: у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) і населеного пункту (ГДК н.п.). ГДК р. з. - це концентрація речовини, яка за щоденного 8-годинного перебування (крім вихідних днів) на роботі протягом робочого часу не може спричинити захворювань чи відхилень у стані здоров'я людей для нинішнього та наступного поколінь. ГДК н. п. враховує перебування людей цілодобово.

Деякі речовини при одночасній наявності в атмосферному повітрі можуть чинити сумарний несприятливий вплив на організм. У таких випадках відбувається ефект синергізму (сумації). Його мають фенол і ацетон; валер'янова й капронова кислоти; озон, двооксид нітрогену і формальдегід та ін.

У цьому випадку при оцінці якості атмосферного повітря потрібно виконувати таку умову:

СФ₁ - СФ₂ - СФ₃ - …СФ_п = ГДК + ГДК₂ + ГДК₃ + … ГДК_п

де: СФ₁,СФ₂,СФ₃ - …СФ_п - концентрація кожної з речовин,які мають ефект сумації, мг/м³;

ГДК ГДК₂, ГДК₃,..., ГДК_П - гранично допустимі концентрації цих речовин.

Для кожного стаціонарного джерела забруднення повітря встановлюються нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) забруднювачів в атмосферне повітря. ГДВ - це об'єм (кількість) шкідливої речовини, що потрапляє в навколишнє середовище за одиницю часу, перевищення якого спричиняє виникнення негативних наслідків у довкіллі або загрожує здоров'ю людини. Тобто ГДВ передбачає, що концентрація забруднювачів у приземному шарі не перевищує нормативну концентрацію цих речовин (ГДК).

Дотримання встановлених нормативів якості атмосферного повітря забезпечує сприятливий екологічний стан у цьому районі відповідно до вимог закону України «Про охорону атмосферного повітря».

Нормування забруднювачів водних об'єктів. Для оцінки екологічного стану вод, умов їхнього використання встановлюється система спеціальних нормативів. Вона включає:

1. Нормативи екологічної безпеки водокористування: гранично допустимі концентрації речовин у водних об'єктах. Гранично допустима концентрація домішок у воді водного об'єкта - це такий нормативний показник, який виключає несприятливий вплив на організм людини і можливість обмеження чи порушення нормальних умов господарсько-питного, побутового та інших видів водокористування.

Чинні нормативи дають змогу оцінити якість води для різних категорій водокористування, а саме:

- господарсько-питного водопостачання населення і підприємств харчової промисловості;

- комунально-побутового призначення (для купання, спорту, відпочинку населення);

- рибогосподарського призначення (для збереження і відтворення різних видів риб).

Водні об'єкти рибогосподарського призначення поділяються на вищу, першу та другу категорії. Різні ділянки одного водного об'єкта можуть належати до різних категорій водокористування. Для кожної з цих категорій встановлено нормативи на якість води у місцях водокористування.

2. Екологічні нормативи якості води водних об'єктів, які містять науково обґрунтовані значення концентрації забруднювачів та показники якості води (загальнофізичні, хімічні, біологічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об'єктів визначається відповідними категоріями якості води.

3. Нормативи граничне допустимого скидання забруднювачів, які встановлюються з метою досягнення екологічного нормативу якості вод у водних об'єктах. Гранична допустимі скиди (ГДС) - обсяг шкідливих речовин у стічних водах, максимально допустимий до відведення в установленому режимі у певному пункті водного об'єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті. ГДС встановлюється з урахуванням ГДК речовин у місцях водокористування.

4. Галузеві технологічні норми утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти, тобто нормативи граничне допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї самої сировини.

5. Технологічні нормативи використання водних ресурсів, які лягають в основу оцінки та забезпечення раціонального використання води у галузях економіки (поточні технологічні нормативи використання води - для існуючого рівня технології; перспективні технологічні нормативи використання води - з урахуванням досягнень на рівні передових світових технологій).

Основна нормативна вимога до якості води у водних об'єктах - це дотримання встановлених ГДК, тобто групи екологічних стандартів, які оцінюють стан навколишнього середовища в цілому. Допустимі концентрації у воді речовин, які містяться у природних водах або у водах, які додаються в процесі обробки, не повинні перевищувати норм, вказаних у табл. 2.

Таблиця 2.Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у питних водах

Речовина	ГДК, мг/л
Бензопірен	0,000005
Алюміній залишковий	0,5
Ртуть	0,0005
Свинець	0,03
Кадмій	0,001
Миш'як	0,05
Бензол	0,5
Берилій	0,0002
Діоксин	0,000035
Срібло	0,005
Нітрати	45,0
Бензин, гас	0,1
Хром, нікель, мідь, молібден, вольфрам	0,01
Уран	1,7
Радій-226	1,2 * 10-10
Стронцій-90	2,0 * Ю'10

Нормування забруднювачів у ґрунті. Нормування здійснюється за такими напрямами:

- вміст шкідливих речовин в ґрунті на сільськогосподарських угіддях;

- накопичення токсичних речовин на території підприємства;

- забруднення ґрунтів у житлових районах.

Значення ГДК деяких речовин в ґрунтах наведено в

табл. 3.

Таблиця 3 Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у ґрунтах

Речовина	ГДК, мг/ кг
Бензопірен	0,02
Свинець	20,0
Кадмій	1,0
Ртуть	2Д
Бензол, толуол	0,3
Нітрати	130,0
Мідь	3,0
Нікель	4,0
Цинк	23,0
Сірка	160,0
Сірководень	0,4
Фтор	10,0
Хлорофос	0,5
Карбофос	2,0
Хлорамін	2,0
Метафос	0,1
Гексахлоран	1,0

Для контролю за якістю ґрунтів використовують допустимі залишкові кількості (ДЗК) пестицидів, нітратів, фосфатів, а також; наявність важких металів поблизу великих міст - у ґрунті, харчових і кормових продуктах, виражаючи ці величини у грамах чи міліграмах на 1 кг маси ґрунту чи продукції.

2. Контроль шумових, вібраційних та електромагнітних забруднень

Під шумом розуміють усі неприємні й небажані звуки та їх поєднання, які заважають нормально працювати, сприймати необхідні звукові сигнали, відпочивати. Шум - одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища. Адаптація до нього практично неможлива. Шумове забруднення підлягає обов'язковому жорсткому контролю.

Звукові хвилі, або звук, - це механічні коливання, які поширюються у твердих, рідких і газоподібних середовищах. До найважливіших фізичних характеристик звуку належать: швидкість, звуковий тиск, інтенсивність звуку та його спектральний склад. У зв'язку зі слуховими відчуттями, що викликаються чутними звуками, користуються такими характеристиками, як гучність звуку, його висота й тембр.

Інтенсивність, або сила, звуку визначається зміною звукового тиску в навколишньому повітряному середовищі (це енергетична характеристика), а гучність звуку, тобто міра сили слухового відчуття, залежить також і від частоти звуку. Звуковий діапазон частоти, який сприймає вухо людини, становить 16 Гц-20 кГц (чутний звук). Звукові коливання з частотою, нижчою за 16- 20 Гц, називають інфразвуковими, вищою за 20 кГц - ультразвуковими.

Спектр - це складові звуку, прості гармоніки коливань, які мають певну частоту, фазу та амплітуду.

Рівень звукового тиску виражає сукупний тиск складних звуків, а октавні слухові рівні визначають частину різних частотних смуг спектра.

Для визначення рівня звукового тиску розроблено логарифмічну шкалу, кожен ступінь якої відповідає зміні інтенсивності шуму в десять разів і називається белом (Б) на честь винахідника телефона американського вченого А. Белла. На практиці використовують зручнішу одиницю - децибел (дБ), яка в десять разів менша від бела. Для вимірювання інтенсивності шуму розроблено спеціальні прилади - шумоміри.

Збільшення якоїсь частоти вдвоє сприймається нами як підвищення тону звуку на певну величину (октаву). Звичайна розмова між людьми ведеться в межах частот 250 Гц-10 кГц та інтенсивності звуку приблизно 30-60 дБ.

Як і для хімічних забруднювачів, установлено нормативи шумів. Допустимим вважається такий шум, тривала дія якого не спричинює зниження гостроти сприйняття звуку й забезпечує задовільну розпізнаваність мови на відстані 1,5 м від того, хто говорить. Допустимі межі в різних мовах становлять 45-85 дБ.

Унормовано також шумові характеристики місць перебування людей. Наприклад, рекомендуються такі діапазони звукового тиску всередині приміщень: для сну, відпочинку - 30-45 дБ; для розумової праці - 45-55; для лабораторних досліджень, роботи з персональним комп'ютером - 50-65; для виробничих цехів, магазинів, гаражів - 56-70 дБ.

Шум тим небезпечніший, чим вища тональність звуків. Так, низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди органові слуху не завдають, а високочастотні стають небезпечними вже за рівня 75-80 дБ.

Останнім часом проблемі шуму надають великої ваги. Є багато способів боротьби з ним: використання шумопоглинальних екранів, фільтрів, матеріалів, зміна технології виробництва, запровадження безшумних механізмів і деталей, зміна режиму, динаміки та особливостей транспортних потоків у містах.

Вібрації - це механічні коливання, що виникають під час роботи різних технічних пристроїв, вузлів, агрегатів. У техніці розрізняють корисну й шкідливу вібрації. Корисна вібрація збуджується навмисне спеціальними вібраційними машинами й використовується, наприклад, під час укладання бетону, трамбування, штампування й т. д. Шкідлива вібрація виникає спонтанно, під час циклічної роботи будь-яких механізмів.

Значення вібрацій як фактора забруднення природного середовища залежить від їхньої потужності й частоти. Слабкі вібрації помітної шкоди біоті й довкіллю не завдають. Навпаки, в деяких випадках вони стимулюють розвиток рослин і тварин, використовуються в медицині (наприклад, під час масажу). Сильні вібрації, як шкідливі, так і корисні, з технічного погляду, негативно впливають на довкілля й біоту, в тому числі й на людину.

Електромагнітні поля. Інтенсивний розвиток електроніки й радіотехніки призвів до забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями. Головне їхнє джерело - радіо-, телевізійні й радіолокаційні станції та центри, високовольтні лінії електропередач і підстанції, електротранспорт, телевізори й комп'ютери (особливо - телевізійні зали, студії, комп'ютерні центри, де зосереджено багато цієї техніки).

Останніми роками в країнах, де дуже широко використовується теле- й комп'ютерна техніка, помітно зросла захворюваність осіб, які протягом тривалого часу працювали з нею. Тому переглядаються й стають жорсткішими нормативи режиму роботи, застосовуються спеціальні захисні екрани, сітки тощо. Та, незважаючи на це, виявляється дедалі більше даних про різні негативні дії комп'ютерів на здоров'я людини, які необхідно вивчати, нормувати і обов'язково враховувати в майбутньому. Зокрема, персональні ЕОМ і відеотермінали - це джерела м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, електромагнітного випромінювань. Крім того, ЕОМ - джерело утворення магнітних полів і, в разі тривалої роботи, - значної іонізації повітря.

Екологічний моніторинг. У зв'язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, оцінках становища в цілому. Контролюються екологічні умови як навколо окремих об'єктів-забруднювачів, так і в межах районів, регіонів, континентів, усієї планети. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень і операцій, яку назвали екологічним моніторингом.

Основна мета моніторингу - об'єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджуваних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання її ресурсів.

У 1975 р. під егідою ООН створено глобальну систему моніторингу.

30. Здійснення державного контролю за охороною та раціональним використанням водних ресурсів

1. Перевірка водоохоронної діяльності промислових об'єктів. 2. Екологічний контроль за впливом сільськогосподарських об'єктів на водні ресурси.

3. Основні порушення водного законодавства.

1. Перевірка водоохоронної діяльності промислових об'єктів

Для оцінки впливу об'єкта, який підлягає перевірці, на стан поверхневих і підземних вод, а також проведення кількісних розрахунків і вжиття заходів для усунення негативних наслідків цього впливу необхідно проаналізувати ряд показників:

Перевірка водоспоживання включає контроль таких показників, як:

? наявність самостійних водозаборів поверхневих і підземних вод, проектно-технічної документації на водозабірні споруди й водопровідну мережу, актів приймання їх в експлуатацію, дозволів на спеціальне чи відокремлене водокористування, дозволів (ліцензій) на буріння свердловин на воду, затверджених лімітів на забір поверхневих і підземних вод. Відповідність оформлення й погодження цих документів в установленому порядку;

? технічний стан водозаборів і водопровідної мережі, зношеність обладнання, ступінь аварійності системи водопостачання, додержання проектного режиму її експлуатації (навантаження на водопровідну мережу й основні споруди і т. ін.), діюча система протиаварійних заходів, наявність інструкцій і настанов щодо запобігання аваріям і ліквідації їх наслідків, журналів обліку тощо. Зафіксовані випадки аварій за звітний період, вжиті заходи з їх ліквідації, розміри завданих збитків, достатність санкцій, застосованих органами державного контролю до осіб, відповідальних за виникнення аварійних ситуацій, платежі за аварійну перевитрату води тощо;

? обладнання водозабірних споруд поверхневих вод рибозахисними пристроями, відповідність їх проектним параметрам і ефективності роботи;

? наявність погоджених і затверджених в установленому порядку зон і поясів санітарної охорони водозаборів, винесення їх меж в натуру, додержання санітарного режиму на цих територіях відповідно до чинних норм і правил охорони джерел водопостачання;

? наявність у межах контрольованої об'єктом території, особливо в межах зон санітарної охорони, свердловин, які не експлуатуються й потребують проведення ліквідаційного тампонажу. Додержання правил ведення цих робіт, правильність оформлення актів ліквідаційного тампонажу тощо;

? первинний облік водоспоживання, організація системи первинного обліку, обладнання водозаборів поверхневих і підземних вод контрольно-вимірювальною апаратурою й надійність її роботи. Досконалість і ступінь достовірності методів побічного (якщо вони є) обліку витрат води порівняно з прямими. Правильність ведення журналів обліку води;

? звітність із водоспоживання, відповідність об'ємів використаної води затвердженим лімітам, достовірність статистичної звітності, відповідність платежів за фактично використані об'єми води, зокрема й понадлімітні, чинним нормативам.

Перевірка водовідведення - включає :

? система розділення, очищення й відведення промислових і госппобутових стоків, наявність очисних споруд, промислових і госппобутових стоків, каналізаційної мережі, самостійних випусків стічних вод у природні або спеціально створені об'єкти (водойми, річки, складки рельєфу, поверхневі чи підземні поля фільтрації, шламонакопичувачі тощо); розміщення й упорядкування водовипусків відповідно до чинних норм і вимог, наявність проектно-технічної документації на них, актів приймання в експлуатацію, дозволів на скидання стічних вод (дозволів на спеціальне чи відокремлене водокористування), затверджених лімітів та гранично допустимих скидів (ГДС), планів заходів із досягнення ГДС, відповідність оформлення й погодження вказаної документації встановленому порядку;

? технічний стан водовипусків, очисних споруд і каналізаційної мережі, зношеність обладнання, ступінь аварійності, додержання проектного режиму експлуатації, фактичне навантаження порівняно з допустимим проектним, вплив ступенів зношеності обладнання очисних споруд і фактичного режиму їх експлуатації на якість очищення стічних вод (ефективність роботи очисних споруд), стан проблеми видалення, складування й утилізації твердого осаду, діюча система протиаварійних заходів, наявність інструкцій і настанов щодо запобігання аваріям і ліквідації їх наслідків, журналів обліку тощо. Зафіксовані випадки аварій за звітний період, вжиті заходи для їх ліквідації, розміри завданих збитків і достатність санкцій, застосованих до осіб, відповідальних за виникнення аварійних ситуацій, платежі за аварійне забруднення поверхневих чи підземних вод тощо;

? відомчий лабораторний контроль, наявність окремих приміщень відомчої лабораторії, відповідність їх робочої площі і об'єму чинним нормам, свідоцтва про атестацію, обладнання лабораторії, забезпеченість реактивами й матеріалами, методиками відбирання й аналізу проб води, знання, вміння персоналу виконувати ці роботи, відповідність результатів аналізів відомчої лабораторії результатам, одержаним іншими лабораторіями (санітарно-епідеміологічної служби, органів екоконтролю тощо). У разі здійснення спільної перевірки з добором проб контрольні проби відбираються спеціалістами інспекційного органу й відомчої лабораторії одночасно з одних і тих же точок, що оформлюється спеціальним актом;

? зливова каналізація, ступінь охоплення території об'єкта її системою, мережа для відведення зливових стоків і очисні споруди, їх технічний стан (зношеність, ступінь аварійності тощо), наявність проектно-технічної документації на ці об'єкти, акти приймання їх в експлуатацію, дозволів на скидання зливових стоків у відкриті водойми чи інші природні або штучні об'єкти, затверджених ГДС на скидання зливових стоків, їх додержання, відповідність оформлення й погодження вказаних документів установленому порядку. Відомчий лабораторний контроль за впливом зливових стічних вод на навколишнє середовище (включно з водними об'єктами) в місцях їх випуску;

? первинний облік стічних вод, які відводяться з території об'єкта, організація системи первинного обліку, обладнання водовипусків контрольно-вимірювальною апаратурою й надійність її роботи, досконалість і ступінь достовірності побічних методів обліку стічних вод порівняно з прямими (якщо вони застосовуються);

? звітність щодо водовідведення, достовірність статистичної звітності - відповідність об'ємів фактично відведених стічних вод інших категорій і кількості скинутих разом із ними забруднювальних речовин даним, наведеним у статистичній звітності, відповідність кількості скинутих забруднювальних речовин встановленим лімітам і стягнутим платежам за забруднення, включно з платежами за понадлімітні скидання.

Потенційні джерела забруднення поверхневих і підземних вод та загальний санітарний стан території об'єкта:

? наявність накопичувачів, відстійників, полів фільтрації, технічних ставків, проектно-технічної документації на ці об'єкти, актів приймання їх в експлуатацію, проектні об'єми й фактичне заповнення на час перевірки, дотримання проектного режиму експлуатації, об'єми твердих або рідких відходів, які накопичуються в них щорічно, їх токсичність, стан огороджувальних дамб, можливість аварійного руйнування останніх та надходження забруднень у відкриті водойми або фільтрування разом із водою в підземні водоносні горизонти, система заходів на запобігання аваріям і ліквідацію їх наслідків, інструкції, настанови щодо боротьби з аваріями, журнали обліку аварій, зафіксовані випадки аварій у минулому й ужиті

заходи з їх ліквідації, достатність санкцій, застосованих до осіб, відповідальних за виникнення аварійних ситуацій, платежі за аварійне забруднення навколишнього середовища;

? санкціоновані (дозовані) скиди з накопичувачів, відстійників тощо, дозволи на скиди та їх дотримання, платежі на відшкодування завданих збитків, цілість пломб, накладених на випуски після дозволених скидів, наявність самовільно обладнаних випусків та можливість або фактичне здійснення несанкціонованих (залпових) скидань;

? інші потенційні джерела забруднення поверхневих і підземних вод - склади паливно-мастильних матеріалів, сировини, хімічних речовин тощо, пункти заправлення й миття транспортних засобів, локальні очисні споруди, якими за чинними нормативами повинні обладнуватися такі об'єкти, проектно-технічна документація на них, акти приймання в експлуатацію, ефективність роботи очисних споруд і пристроїв, зв'язок із загальною системою зливової каналізації й характер впливу на останню, відомчий лабораторний контроль, можливість впливу на стан поверхневих і підземних вод загалом;

? загальний санітарний стан території об'єкта, наявність засмічених і захаращених промисловими та побутовими відходами ділянок, забруднення території розливами нафтопродуктів або інших рідких шкідливих речовин, розсипами твердих хімікатів тощо, стан проблеми накопичення відходів, їх переробки й утилізації, збирання та видалення сміття і т. ін., оцінка впливу загального санітарного стану території об'єкта на навколишнє середовище й, зокрема на поверхневі й підземні води.

Комплексна водоохоронна діяльність передбачає такі заходи, як:

? економія й раціональне використання свіжої води, діючі системи оборотного й повторного водопостачання, ступінь використання для побутових і промислових потреб очищених промислових, побутових і зливових стічних вод;

? будівництво й реконструкція водоохоронних об'єктів (очисних споруд, систем оборотного й повторного водопостачання), хід будівництва, освоєння виділених коштів, дотримання встановлених строків будівництва й пусконалагоджувальних робіт;

? виконання приписів попередніх перевірок об'єктів контролюючими органами, відомчих природоохоронних планів і програм, постанов Уряду та місцевої адміністрації з питань охорони водних ресурсів.

2. Екологічний контроль за впливом сільськогосподарських об'єктів на водні ресурси

Найбільш небезпечні для водних ресурсів сільськогосподарськими об'єктами є тваринницькі комплекси.

Тваринницькі комплекси ? це підприємства, на яких виробництво яловичини, свинини, птиці поставлено на промислову основу. До них належать свинокомплекси, комплекси великої рогатої худоби (ВРХ), молочно-товарні ферми промислового типу.

Досвід експлуатації діючих тваринницьких комплексів свідчить про інтенсивне забруднення ними навколишнього природного середовища, а тому головною метою перевірки є виявлення рівня впливу комплексу на стан поверхневих і підземних вод.

Головна відмінність тваринницьких комплексів від промислових об'єктів -забруднювальними речовинами, які утворюються на комплексі, є не хімічні речовини й важкі метали, що характерно для об'єктів промисловості, а органічні речовини й надзвичайно високі концентрації сполук азоту. Крім того, гнойові стоки можуть вміщувати залишки біологічно активних сполук (лікарські препарати, інсектициди, дезінфікуючі речовини, гормони), які використовуються в сучасному тваринництві для лікування й стимуляції росту тварин, дезінфекції й дезінсекції тваринницьких приміщень.

Якщо стічні води промислових підприємств після відповідного очищення скидаються в поверхневі водойми, то стоки тваринницьких підприємств після очищення підлягають утилізації. Випусксічних вод у водні об'єкти допускається тільки після вирішення питань про можливість максимального їх повторного використання в оборотних системах та для зрошення в сільському господарстві.

Джерелами забруднення поверхневих і підземних вод на прилеглій до комплексу території є місця накопичення гною (гнойосховища), споруди обробки гнойових стоків та поля зрошення.

Водопостачання комплексів здійснюється з поверхневих водойм або підземних джерел.

Норми споживання води на одну голову худоби на добу наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Використовувачі	Норми водокористування, л/добу на 1 голову
1. Корови м'ясні	70
2. Корови молочні	100
3. Бички та нетелі	60
4. Молодняк ВРХ	30
5. Телята до 6 міс.	20
6. Свиноматки дорослі	25
7. Свиноматки з приплодом	60
8. Свині на відгодівлі	15
9. Кури	1
10. Качки, гуси	2

Компонентами, що утворюють гноївку, є рідкі екскременти тварин, технологічна й змивна вода, підстилковий матеріал, залишки дезінфікуючих засобів та ін.

Видалення гною з тваринницьких приміщень і його транспортування здійснюється механічним або гідравлічним способами:

? механічний спосіб застосування на невеликих підприємств з утримання ВРХ і на свинокомплексах із вирощуванням до 12 тис. голів на рік. При цьому застосовуються скребкові та штангові транспортери, скрепери та бульдозери;

? гідрозмивальні системи гнойовидалення використовуються на свинокомплексах потужністю 24 тис. і більше голів на рік;

? на інших тваринницьких підприємствах застосовується самотічна система видалення гною безперервної або періодичної дії.

Кількість води, що використовується для видалення гною з тваринницьких приміщень, наведена в таблиці 2.

Таблиця 2

Системи видалення гною з тваринницьких приміщень приміщень приміщень	Норми витрат води на тварину, л/добу
	свині при груповому утриманні утриманні	велика рогата худоба
		на фермах відгодівлі нетелей	на фермах молочного напряму
Самотічна система безперервної дії	1.5	8-9	15-16
Самотічна система періодичної дії	5-8	15-17	30-32
Змивна система: баки, насадки, гідрозмивальні установки	20-25

Перевіряється відповідність фактичного використання води в л/добу проектним нормам. За перевищення проектних норм інспектор складає відповідний припис.

Визначаються об'єми повторного використання води в оборотних системах та підраховується процент економії свіжої води. Повторно можуть використовуватись освітлені, дезодоровані й, за необхідності, знезаражені поверхневі стоки та біологічно оброблена рідка фракція для промивання каналів від гною всередині приміщень.

Усі споруди систем з підготовки до використання гною та його фракцій, а також забруднених гноєм поверхневих стоків мають забезпечуватися надійною гідроізоляцією, яка виключала б фільтрацію рідкої частини гною в ґрунтові води.

Для транспортування рідкого гною, гнойових стоків, рідкої фракції та осаду відстійників використовується гідротранспортування, а для твердої фракції - мобільний транспорт.

Гнойосховища влаштовуються прифермські або польові, секційного типу:

? конструкція гнойосховищ залежить від кількості тварин, консистенції гною, фізико-хімічних якостей ґрунтів та рівня ґрунтових вод;

? конструкція гнойосховищ повинна виключати забруднення підземних і поверхневих вод: на фільтрувальних фунтах дно й відкоси повинні захищатися протифільтраційним екраном;

? на великих підприємствах потужністю 24 тис. свиней на рік і більше не допускається влаштування гнойосховищ рідкого гною, не розділеного на фракції.

Очищені стічні води використовуються для зрошення сільськогосподарських культур:

? розрахункова мінімальна площа під побудову зрошувальної системи повинна забезпечувати використання всього річного об'єму стоків комплексів;

? допускається використання води природних джерел для розбавлення стоків.

Під час перевірки також визначаються:

? загальний санітарний стан території, об'єкта й можливість його негативного впливу на довкілля, зокрема, на якість поверхневих і підземних вод;

? стан виконання вимог попередніх перевірок об'єкта контролюючими органами, відомчих природоохоронних планів і програм постанов місцевої адміністрації з питань охорони водних ресурсів;

? встановлення фактів залпових скидів або аварійного забруднення водойм, об'єми скидів;

? наявність планів заходів із запобігання залповим скидам, їх виконання;

? наявність плану дій персоналу у випадках аварійного забруднення;

? наявність аварійної бригади, її оснащеність технічними засобами та ні.

Закінчується перевірка складанням відповідних документів, насамперед акту перевірки, припису та інших інспекторських документів, пов'язаних із ужиттям адміністративних заходів (протоколи про порушення природоохоронного законодавства, постанови про накладення штрафів тощо)

3. Основні порушення водного законодавства

До порушень водного законодавства в частиш охорони поверхневих і підземних вод суші належать:

? невиконання вимог водоохоронного законодавства під час планування, розміщення виробничих сил, будівництва й експлуатації народногосподарських об'єктів;

? переуступка права водокористування й інші угоди, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на воду.

Під переуступкою права водокористування розуміється така незаконна дія, внаслідок якої право користування водним об'єктом, яке належало одному водокористувачеві, використовується іншим водокористувачем за угодою між ними, але без дозволу спеціально уповноважених органів державного контролю.

Переуступка характеризується тим, що відбувається фактична заміна водокористувачів, чим порушується встановлений порядок переходу й припинення їхнього права водокористування:

? самовільне захоплення водних об'єктів або самовільне водокористування.

Самовільне захоплення водних об'єктів - це заволодіння яким-небудь водним об'єктом з метою його використання, що призводить до порушення встановленого порядку надання водних об'єктів у відокремлене користування, обладнання тимчасових водозаборів і установок на водних об'єктах без узгодження з органами державного контролю за використанням і охороною вод, буріння свердловин на воду без дозволу. Самовільне водокористування означає здійснення спеціального водокористування за відсутності необхідного дозволу, виданого органами державного контролю за використанням і охороною вод або первинними водокористувачами. В обох випадках відбувається порушення встановленого порядку надання водних об'єктів для користування;

? забирання води з порушенням планів водокористування.

До вказаного порушення належить забирання води з поверхневих або підземних джерел вище за ліміти, встановлені органами з регулювання використання й охорони вод або місцевою владою в дозволах на спеціальне водокористування;

? забруднення й засмічення вод.

Забруднення поверхневих вод називають дії, які тягнуть за собою перевищення граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин у воді водного об'єкта, внаслідок чого цей об'єкт стає частково чи повністю непридатним для одного або кількох видів водокористування. Забруднення поверхневих водних об'єктів відбувається за скидання стічних вод із порушенням встановлених норм граничнодопустимих скидань (ГДС) або надходження у водний об'єкт іншими шляхами речовин, які викликають порушення норм споживної якості води. Засміченням вважається скидання в поверхневі водні об'єкти нерозчинних відходів (деревини, побутового сміття, шлаку, ґрунту, брухту тощо), що призводить до погіршення їх зовнішнього вигляду, несприятливих змін, погіршення гідрологічного режиму водного об'єкта та створює перешкоди для водокористування.

Забруднення підземних вод ? це зміна їх природного якісного складу, яка робить неможливим їх використання для госппобутових або рекреаційних цілей і веде до порушення рівноваги в екологічному стані навколишнього середовища. Забруднення підземних водоносних горизонтів може відбуватися або безпосередньо через свердловини, або шляхом інфільтрації в них шкідливих речовин через товщу порід. Окремим випадком такого забруднення є таке, коли внаслідок інтенсивного локалізованого відкачування води до цієї ділянки підтягуються більш забруднені й агресивні води сусідніх горизонтів. Такий вид забруднення найчастіше спостерігається на морських узбережжях, коли за незбалансованого відкачування прісних вод до таких ділянок можуть надходити солоні води з моря;

? введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без позитивного висновку державної екологічної експертизи, а також без споруд і пристроїв для запобігання забрудненню й засміченню вод або їх шкідливого впливу, зокрема, наявність у водокористувачів свердловин, які виконали своє призначення або повністю є виведеними з ладу й незатампонованими згідно з чинними правилами;

...