Екологія та охорона навколишнього середовища

зберігання, транспортування, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин (крім об'єктів, підконтрольних Держатомінспекції), виробничих, побутових та інших видів відходів, продуктів біотехнології;

використання підземних і поверхневих вод та охорони їх від виснаження, засмічення й забруднення промисловими, побутовими, дренажними та іншими стічними водами й скидами та в ході проведення різних видів робіт на водних і водогосподарських об'єктах і в прибережних водоохоронних зонах (смугах);

використання природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони України;

використання та охорони атмосферного повітря від забруднення під час здійснення всіх видів господарської діяльності;

використання та охорони земель;

використання та охорони рослинного світу, у тому числі лісів;

використання, охорони, відтворення популяції диких тварин та інших суб'єктів тваринного світу, у тому числі рибних запасів;

використання та охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, а також охорони видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та тих, що потребують особливої охорони;

регулювання чисельності диких тварин, акліматизації, реакліматизації, схрещування, торгівлі ними, створення зоологічних колекцій тощо;

дотримання вимог, установлених дозволами на проведення робіт, пов'язаних зі штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях;

виконання заходів щодо скорочення й регулювання викидів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, запобігання аварійним (залповим) викидам, скидам забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і ліквідації їхніх наслідків;

2) здійснюють державний контроль за дотриманням стандартів та нормативів у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки, встановлених лімітів (квот) використання й добування всіх видів природних ресурсів;

3) здійснюють державний контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, у тому числі:

у процесі проведення наукових, науково-дослідних і конструкторських робіт, упровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;

на військових та оборонних об'єктах, об'єктах органів внутрішніх справ, органів СБУ та прикордонних військ, а також під час передислокації військових частин, проведення військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки;

4) здійснюють екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме:

транспортних засобів, у тому числі легкових та вантажних автомобілів, суден та інших плавучих засобів;

вантажів, які містять промислову сировину та окремі види продукції, хімічні сполуки, токсичні хімічні та інші небезпечні речовини, відходи, засоби захисту рослин, стимулятори їхнього росту, добрива, радіоактивні речовини;

усіх видів тварин, риб і рослин, занесених до Червоної книги України, усіх видів водних безхребетних та слимаків роду Неlіх, диких тварин та дикорослих рослин, сировини з диких тварин та дикорослих рослин;

5) здійснюють контроль за виконанням вимог та дотриманням установлених Мінекобезпеки регламентів, правил, інструкцій тощо, а саме:

дозволів спеціального водокористування;

лімітів скидів і викидів забруднюючих речовин;

лімітів використання природних ресурсів;

6) здійснюють лабораторний контроль для визначення:

якості стічних вод, що скидаються підприємствами у водні об'єкти, якості викидів в атмосферне повітря, складу виробничих, побутових та інших видів відходів під час здійснення державного контролю;

ефективності роботи очисних споруд і обладнання під час інспекційних перевірок підприємств та організацій;

стану забруднення навколишнього природного середовища, у тому числі радіоактивного, у місцях викидів і скидів забруднюючих речовин підприємствами, а також у разі аварій;

7) надають методичну допомогу та контролюють роботу служб охорони навколишнього природного середовища та радіаційної безпеки підприємств та організацій;

8) вивчають та впроваджують у практику досягнення вітчизняної та зарубіжної науки й техніки в процесі здійснення контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.

Головна державна екологічна інспекція, крім зазначених повноважень:

здійснює методичне забезпечення діяльності регіональних і територіальних органів Державної екологічної інспекції;

здійснює відомчий контроль за дотриманням метрологічних норм і правил під час проведення хіміко-аналітичного контролю об'єктів навколишнього природного середовища органами Державної екологічної інспекції;

здійснює контроль за виконанням вимог та дотриманням установлених Мінекоресурсів України регламентів, правил, інструкцій тощо в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів;

здійснює державний контроль за дотриманням норм, правил, стандартів, вимог інших нормативних документів з питань забезпечення радіаційної безпеки об'єктів навколишнього природного середовища, у тому числі в санітарно-захисній зоні та зоні спостережень атомних електростанцій, у разі використання джерел іонізуючого випромінювання та відкритих радіоактивних джерел і в процесі поводження з радіоактивними відходами;

погоджує структуру, штатні розписи та плани роботи регіональних і територіальних органів Державної екологічної інспекції і аналізує звіти про їхню роботу;

організує й здійснює професійну підготовку та перепідготовку кадрів органів Державної екологічної інспекції, бере участь у підготовці, перепідготовці та атестації фахівців міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а в разі необхідності -- підприємств та організацій у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки;

координує роботу органів Державної екологічної інспекції з контролю за виконанням міждержавних, загальнодержавних, регіональних та галузевих програм і заходів у частині дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів та радіаційну безпеку;

здійснює контроль за організацією природоохоронної діяльності в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, її станом в установах, організаціях і на підприємствах;

координує відповідно до чинного законодавства діяльність органів контролю спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів;

надає допомогу регіональним і територіальним органам Державної екологічної інспекції в здійсненні ними контролю на особливо складних об'єктах, у випадках надзвичайних екологічних ситуацій тощо;

перевіряє діяльність регіональних і територіальних органів Державної екологічної інспекції;

організовує забезпечення органів Державної екологічної інспекції форменим одягом установленого зразка, вогнепальною зброєю та контролює їх використання;

здійснює інші повноваження згідно з положенням про Головну державну екологічну інспекцію, що затверджується Мінекоресурсів України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Державної екологічної інспекції, визначення найважливіших напрямів її діяльності утворюється колегія у складі Головного державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища (голова колегії), його заступників за посадою, а також інших працівників органів Державної екологічної інспекції.

Для сприяння розв'язанню науково-технічних та інших проблем з питань здійснення державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки при Головній державній екологічній інспекції може створюватися науково-технічна рада. Склад науково-технічної ради та положення про неї затверджує Головний державний інспектор України з охорони навколишнього природного середовища.

Функції органів Державної екологічної інспекції визначаються зазначеним вище Положенням та положеннями про ці органи, які затверджуються наказами Мінекоресурсів України за поданням Головного державного інспектора України з охорони навколишнього природного середовища.

37. Найважливіші етапи світового екологічного руху

Суть проблеми, яка постала перед людством на сучасній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих змін, котрі самі ж вони і вносять у цей світ, і джерела цієї кризи -- всередині, а не поза людською істотою, котра розглядається й як індивідуальність, і як колектив. Вирішення цих проблем залежить насамперед від людини, її внутрішньої сутності. (А. Печчеї, італійський учений, засновник і перший президент Римського клубу).

У середині XX ст. проблеми охорони навколишнього середовища й природних ресурсів привернули увагу світової спільноти. Початок руху за збереження довкілля часто пов'язують із публікацією у 60-х роках у США книги Рейчел Карсон про забруднення навколишнього середовища «Мовчазна весна». Згодом з'явилися перші науково-аналітичні праці, які пробудили в суспільстві усвідомлення негативних екологічних наслідків економічного розвитку. Відгуком міжнародного співтовариства на появу паростків екологічного руху стала Конференція ООН із навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 р.

Вивчення, аналіз і визнання існуючих суперечностей у відносинах між соціосферою і біосферою спричинили ті зміни в осмисленні, оцінці й визначенні форм і напрямів подальшої діяльності людства, котрі й започаткували нову течію в суспільно-політичній думці, квінтесенцією якої є концепція збалансованого (стійкого) розвитку. Певним чином причетною до виникнення цієї концепції була публікація Римського клубу «Межі зростання» (1972), в якій висунуто тезу про обмеженість економічного зростання внаслідок виснаження природних ресурсів. Зародившись на ґрунті полеміки між прихильниками двох концепцій поступу земної цивілізації -- технологічної і біосферної, ідея збалансованого розвитку підвела людство до ревізії основ його функціонування, висунувши на передній план проблему переходу до інших форм суспільної організації, які б забезпечили насамперед його самозбереження.

«Існування й добробут людини можуть залежати від того, чи вдасться нам піднести принципи довготривалого та стійкого розвитку до рівня всесвітньої етики», -- наголошується в доповіді «Наше спільне майбутнє» (1989), підготовленій Комісією 00Н із довкілля під керівництвом Гру Брундландт.

У цій доповіді було дано найповніше й загальноприйняте означення збалансованого (стійкого) розвитку: «Збалансований розвиток - це розвиток, який дає змогу на довгостроковій основі забезпечити стабільне економічне зростання, що не призводить до деградаційних змін у навколишньому природному середовищі; вихід на рівень стійкого розвитку розрахований на задоволення потреб як сучасного, так і майбутніх поколінь...».

У 80-х роках XX ст. перед людством постало глобальне й болюче питання - яким шляхом іти далі? Незважаючи на політичні й економічні суперечності між державами світу, які завжди виникали при відстоюванні їхніх національних інтересів, попри загострення протиріч між багатою Північчю, або країнами «золотого мільярда» (Північна Америка, Західна Європа, Японія), та злиденним Півднем, або країнами, що тільки розвиваються, це проблемне питання заклало підґрунтя для їх майбутньої консолідації.

Нова концепція назавжди сполучила в один омріяний віртуальний тандем навколишнє середовище й розвиток і змусила соціум визнати себе відповідальним за його подальшу долю. Підтвердженнями дієвості цієї ідеї стали як власне факт організації Конференції 00Н з питань довкілля й розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р., так і її назва. Накреслений нею план дій -- «Порядок денний XXI століття», хоч і мав дещо концептуальний характер, проте був першим кроком міжнародного співтовариства на шляху до гармонійного розвитку й збалансованого співіснування із земною біосферою.

Певним підсумком розв'язання глобальних проблем людства став Самміт Тисячоліття в 2000 р., який у своїй Декларації Тисячоліття спробував визначити пріоритетні цілі з розвитку людства на тривалий історичний період. Через 10 років після конференції в Ріо людство відчуло гостру потребу оцінити, наскільки його діяльність є оптимальною щодо глобальних тенденцій у еволюції системи суспільство-природа й зробити конкретні практичні кроки для переходу до збалансованого розвитку. Аби надати новий імпульс реалізації Порядку денного XXI століття, 26 серпня 2002 р. у Йоганнесбурзі (Південна Африка) зібрався Всесвітній самміт зі стійкого розвитку. Учасники цієї події планетарного значення намагалися відповісти на виклики збалансованому розвиткові та розробити механізми й плани дій і графік їх реалізації на всіх рівнях земного соціуму.

І нарешті, для гармонійного розвитку Євро-Азійського регіону визначальним став екологічний форум «Довкілля для Європи», що відбувся в травні 2003 р. в Києві.

Транспорт та екологія

За даними звіту Європейського агентства з охорони навколишнього середовища (EEA), забруднюючі викиди від транспортних засобів продовжують впливати на здоров`я людей та стримують процес досягнення цілей Кіотського протоколу.

Звіт «Транспорт та екологія 2005: Вирішення дилеми» вже вийшов у світ та показав, що останнім часом кількість пасажирських та непасажирських перевезень на території Європи постійно збільшується. В той час, як викиди в інших секторах зменшилися, у транспортному секторі європейських країн вони зросли на більш ніж 22% у період 1990 - 2003.

Повітряні пасажирські перевезення зросли у більшому обсязі (96% за період 1990 - 2002), у той час як частка залізничного та автомобільного транспорту залишилась незмінною.

Відносно непропорційний зріст кількості вантажних перевозок та економіки спостерігаються у 10 країнах-членах ЄС, де економічний зріст йде попереду транспортних перевезень. Відносне розбалансування пасажирського транспорту спостерігалось протягом останніх 6 років - ці дані по роках наявні не для усіх країн ЄС.

Транспорт - не єдиний чинник забруднення повітря. Однак, викиди газів на вулицях можуть погано вплинути на загальний стан здоров`я суспільства. Більш того, дорожній рух - це джерело викидів тонко-дисперсних та надто тонко-дисперсних часток у містах. Ряд наукових досліджень свідчить, що ці частки серйозно впливають на здоров`я людей.

Транспорт -- автомобільний, залізничний, водний і повітряний -- іще одне джерело забруднення природи України.

Викиди забруднювальних речовин автомобільним транспортом у середньому за рік становлять близько 5,5 млн. т (39 % усього обсягу викидів в Україні). У великих містах забруднення повітря вихлопними газами часом досягає 70--90 % загального рівня забруднень. Крім того, більш як 20 % транспортних засобів експлуатується з перевищенням установлених нормативів умісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах.

Транспортна мережа в Україні доволі густа, кількість та активність автотранспорту в містах великі, й шкоду довкіллю він завдає дуже відчутну. Основні причини цього -- застарілі конструкції двигунів, використовуване паливо (бензин, а не газ чи інші, менш токсичні речовини) та погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях. У відпрацьованих газах, що їх викидають наші автомобілі, виявлено близько 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять канцерогенні бензпірени, оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні.

На перевезення одного й того самого вантажу автотранспортові потрібно в 6,5 рази більше палива, ніж залізничному, й у 5 разів -- ніж водному. В Україні експлуатується понад 1 млн. вантажних автомобілів і далеко за 2,5 млн. легкових. Кожен із них щорічно спалює від 12 до 30 т високооктанового російського бензину, в котрому як антидетонатор застосовується свинець (концентрація свинцю в цьому бензині становить до 0,36 г/л, тоді як у бензинах Великої Британії -- 0,15, США -- 0,013 г/л). Відпрацьовані гази наших дизельних двигунів значно токсичніші, ніж карбюраторних, бо містять багато оксидів вуглецю, діоксидів азоту й сірки, а також сажі (до 16--18 кг на кожну тонну дизельного палива). Від транспортних газів і шуму потерпають усі міста України, особливо великі.

Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо електричний. Та проблемою стало сильне забруднення залізниць нечистотами, що викидаються з вагонних туалетів. Забруднюється смуга завширшки в кілька метрів обабіч колій. У всіх цивілізованих країнах туалети поїздів обладнано спеціальними місткостями, й нечистоти не викидаються назовні. В результаті екологічних і медичних досліджень з'ясувалося, що забруднення залізничних колій нечистотами та продуктами їхнього розкладання, особливо в теплі сезони року, спричинило захворювання шлунка й легень у багатьох пасажирів і залізничників.

Транспорт.

Цивілізоване людство нині в чомусь схоже на дитину, що отримала до свого дня народження занадто багато іграшок. (Дж. Томсон, англійський фізик).

В наш час характеризується небаченими масштабами транспортних перевезень -- як вантажних, так і пасажирських. Значна їх частина є безпосередньою складовою процесу виробництва -- промислового й сільськогосподарського. Надзвичайна мобільність властива й людям: зростають швидкості й вантажопідйомність автомобілів, літаків, суден. Відповідно збільшуються й масштаби шкоди, якої вони завдають природі (табл. 4. 3.). Пригадаймо, що один з екологічних законів Б. Коммонера стверджує: за все потрібно платити. І за зростання обсягу вантажоперевезень, за швидкість і комфорт люди розплачуються здоров'ям, оскільки забруднюються практично всі земні сфери.

Так, лише один сучасний реактивний пасажирський літак протягом восьмигодинного польоту з Європи в Америку «з'їдає» від 50 до 75 т кисню, викидаючи натомість в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу, оксидів азоту та інших шкідливих сполук.

Легковий автомобіль «Волга» забирає з повітря кисню в сто разів, а вантажівка ЗИЛ-130 -- у 200 разів більше, ніж одна людина.

Автомобілі є винуватцями 40 % забруднень атмосфери великих міст, таких як Київ. За даними статистичної служби, в Києві в 1965 р. було 10 автомобілів на тисячу жителів, у 2000 р. -- 150. За розрахунками розробників генплану забудови Києва, в 2020 р. на кожну тисячу киян припадатиме 300 автомобілів. Підраховано, що якби всі вихлопні труби автомобілів, котрі «бігають» вулицями Києва, з'єднати в одну, то утворився б жахливий кратер діаметром 25 м, з якого вивергається 110 тис. т шкідливих газів на рік. Становище погіршується ще й тим, що автомобільні викиди концентруються в приземному шарі повітря -- саме в зоні нашого дихання. До того ж вітчизняні автомобілі екологічно набагато «брудніші» від багатьох західних моделей: вони витрачають більше палива на 100 км шляху, отож дужче забруднюють повітря. Втім, багато які іномарки, що заполонили наші вулиці, являють собою вже зношені екземпляри, двигуни яких спрацьовані й тому сильно забруднюють повітря. До цього часу в нас використовується переважно вкрай шкідливий етильований бензин, який забруднює повітря свинцем. Двигуни автомобілів часто бувають погано відрегульованими, тому в їхніх вихлопних газах міститься багато СО, сажі тощо.

Мережа автомобільних доріг і залізниць займає великі площі землі, яку можна було б використати раціональніше, скажімо, для вирощування сільськогосподарських культур або лісу. Так, для прокладання навіть найпростішої дороги завширшки 4 м на кожні 2,5 км траси треба вирубати 1 га лісу! А що вже казати про сучасні шестисмугові швидкісні хайвеї. Дорожні насипи часто є причиною підтоплення ґрунтовими водами й заболочування прилеглих ділянок. На дорогах гине багато диких тварин, які потрапляють під колеса машин, птахів, що зіштовхуються з ними в польоті.

Водне середовище дуже забруднюють великотоннажні вантажні судна, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів уже призводили не до однієї екологічної катастрофи -- згадаймо аварії танкерів «Амоко кадіс» біля узбережжя Франції (1978 р.) чи «Екссон валдіз» поблизу узбережжя Аляски (1990 р.). Зростання обсягів перекачування нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного транспорту пов'язане зі збільшенням діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями (приклади -- вибух бензопроводу в Челябінській області в 1995 р. чи забруднення величезної площі земель нафтою, яка витекла з пошкодженого нафтопроводу в республіці Комі на півночі Росії в 1994 р.).

Негативно впливають на озоновий шар атмосфери висотні польоти літаків, запуски космічних кораблів і військових балістичних ракет. Підраховано, що в результаті 100 запусків поспіль космічного корабля «Спейс Шаттл» майже вщент зруйнувався б захисний озоновий шар Землі.

Не можна не згадати про посилення негативного впливу на довкілля ще одного виду транспорту -- трубопровідного. Лінії потужних сталевих трубопроводів, які транспортують газ, нафту, аміак, промислові відходи та інші речовини, на сотні й тисячі кілометрів простяглися вздовж доріг, перетинаючи десятки річок, долин, гірські райони й морське дно в найрізноманітніших куточках планети. Вони споруджені на Алясці й у Сибіру, вони пролягли від Тюмені до Уралу й від Уралу до центру Європи, вони перетинають Карпати й Альпи, простягаються вздовж узбереж Каспію, Чорного, Середземного, Північного морів і Балтики, узбереж Тихого океану й Атлантики, вони є в Америці й Азії, Африці й Австралії. І всюди останніми роками лінії трубопроводів стали зонами особливого екологічного ризику.

Незважаючи на високу міцність, ці могутні трубопроводи (діаметр труб -- переважно понад 1 -- 1,5 м, їхня товщина -- 1,5-- 2 см, тиск усередині -- кілька атмосфер) із часом просідають (особливо -- в зонах мерзлих або різнопородних тріщинуватих ґрунтів, під вагою й через різницю температур), тріскаються на стиках, кородують унаслідок підвищеної кислотності повітря чи несприятливих кліматичних умов. У місцях пошкодження труб на прилеглі території виливається велика кількість забруднювальних речовин, а оскільки це трапляється далеко від населених пунктів, у лісі, в горах, то через неможливість оперативно ліквідувати аварію шкода, завдана довкіллю, буває величезною. Газовикиди часто супроводжуються вибухами й пожежами, нафта нищить водні екосистеми й пернатих. А в останні роки багато аварій і нещасть було пов'язано із умисними пошкодженнями нафтопроводів -- викраданням нафтопродуктів (Україна, Тюмень).

Головні підсумки XX століття

Екологічна криза в Україні продовжує розростатися й поглиблюватись, охоплюючи дедалі більші території. Як і раніше, бракує асигнувань на серйозні природоохоронні заходи в усіх сферах виробництва, фактично відсутній контроль за діяльністю, що завдає шкоди природі, через застарілість обладнання й технологій на виробництвах зростають кількість і сила техногенних аварій, ефективність очисних споруд дуже низька або їх узагалі немає, не створено ефективної системи державного контролю за станом довкілля й управління всією природоохоронною діяльністю, а також банку еколого-територіальних даних. Рівень екологічної освіти населення вкрай низький.

На екологічний стан України найближчим часом негативно впливатимуть також зміни структури палива, приватизація землі та підприємств. Очікуються труднощі під час впровадження ефективних ресурсозберігаючих і природоохоронних технологій. Імовірними залишаються як різке погіршення екологічного стану країни загалом, так і необоротна деградація окремих природних об'єктів і районів.

Проте є й позитивні фактори:

- нагромаджено багато об'єктивних даних про екологічний стан геосистем України;

- визначено основні причини й динаміку розвитку екологічної кризи;

- на основі цих знань розроблено програму заходів для розв'язання екологічних проблем.

Ці заходи спрямовані передусім на стабілізацію, а в подальшому -- на зменшення масштабів забруднення довкілля, на припинення процесів, що ведуть до деградації ландшафтів та екосистем, на відновлення порушених природних комплексів, на раціональне використання й охорону природних ресурсів.

Обов'язок учених в усіх галузях як природничих, так і гуманітарних наук -- організувати суспільну самосвідомість людей, щоб вони діяли разом у вирішенні екологічних проблем на всій нашій земній кулі. (П. Л. Капиця, російський фізик, лауреат Нобелівської премії).

За умов особливо небезпечного загострення в 90-х роках екологічної кризи теперішня орієнтація України на природоохоронну й ресурсозберігаючу політику, на входження в загальноєвропейську та світову системи екологічної безпеки, на ефективне вирішення численних екологічних проблем має не тільки національне, а й міжнародне значення.

Здобуття Україною незалежності дає змогу змінити державну політику природокористування, планувати й розвивати в майбутньому своє господарство так, щоб це не суперечило збереженню й поліпшенню якості навколишнього природного середовища.

Україна має надзвичайно вигідне географічне положення, ще досить багатий природний, економічний і людський потенціал, великі трудові ресурси, потужні наукові сили, розвинену транспортну мережу, доволі високий рівень виробництва енергії. Ці фактори мають сприяти тому, щоб найближчим часом наша країна вийшла з тяжкої еколого-економічної кризи й піднеслася до рівня розвинених європейських держав.

Останніми роками (1999--2003) активізувався процес переходу до еколого-збалансованого розвитку держави. Попередні роки можна схарактеризувати лише як етап підготовки до цього переходу, для якого нині є значний національний потенціал:

- наша країна має висококласних спеціалістів і достатні можливості для розвитку освіти (зокрема екологічної) населення для сприйняття ідей і принципів збалансованого розвитку. Необхідно лише організувати широке інформування загалу й навчання управлінського персоналу за спеціальними програмами зі стійкого розвитку;

- Україна продемонструвала можливості економічного зростання попри застарілі основні фонди виробництва;

- Україна досягла значних успіхів у здійсненні екологічної політики;

- в Україні вже накопичилася «критична маса» для здійснення реформ, особливо в аграрному секторі, аби забезпечити незворотність вибраного курсу подальшого розвитку й утвердження держави.

На сьогодні головне завдання керівництва держави, суспільства полягає в переорієнтації національної політики й стратегії на ідеї та принципи гармонійного розвитку й забезпеченні (законодавчому, інституційному, освітньому, фінансовому) їх реалізації.

Рішення проблеми

1) Автомобільний транспорт

Для поліпшення якості атмосферного повітря, треба здійснити заходи щодо зниження до 2005 - 2010 валового обсягу викидів від автотранспорту більше ніж на 40відсотків, запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах і столиці України - місті Києві.З цією метою плануються такі основні заходи:вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють впровадження природоохоронних заходів;

оснащення нових автомобілів ефективними системами і пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати пуску і прогрівання, системи уловлювання пари пального);

збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на газоподібному паливному;припинення до 2005 - 2010 років випуску і використання етилового бензину;виробництво пального та мастил, які зменшують негативний вплив двигунів внутрішнього згоряння на навколишнє природне середовище;

розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього згоряння з підвищеними економічними характеристиками;розробка нових видів екологічно чистого автотранспорту з використанням альтернативних джерел енергії;

Для розв'язання екологічних проблем на автотранспорті необхідно:

забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України пасажирського транспорту загального користування на електротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення;

забезпечити жорсткіші екологічні нормативи щодо конструкції нових моделей автомобілів та двигунів;

розробити та впровадити систему сертифікації автомобілів та двигунів на екологічну безпеку і контролю за їх відповідністю сертифікатам;

розробити комплекс технологій, методик та технічних засобів для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації;

розробити комплекс технологій і технічних засобів для оцінки та захисту довкілля від забруднення у виробничих зонах автопідприємств.

2) Залізничний транспорт

Для розв'язання екологічних проблем на залізничному транспорті необхідно розробити:

нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;

методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю підприємства залізничного транспорту;

технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та інших відходів;

методи зменшення викидів у повітря сипких вантажів під час перевезення;

технології очищення забруднених вод після миття вагонів, локомотивів.

3) Авіаційний транспорт

Шкідливий вплив авіації на довкілля має глобальний і локальний характер.

Глобальним є вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані з цим наслідки,

основні локальні - проблеми авіаційного шуму, забруднення викидами та скидами шкідливих речовин в атмосферне повітря, підземних вод та грунту у районі розташування аеропортів.

Для розв'язання екологічних проблем цивільної авіації насамперед слід розробити:

принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних суден;

принципи та методи захисту від електромагнітних полів радіочастот аеропортів;

технології захисту грунтів та води від забруднення стоками аеропортів;

оптимізаційні схеми керування повітряним рухом на трасі, в зоні аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;

методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану підприємств авіаційного транспорту.

4) Водний транспорт

Розв'язання екологічних проблем водного транспорту передбачає розроблення:

нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;

програми розвитку матеріально-технічної бази водного транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних технологій та засобів у галузях водного транспорту(флот, перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди);

інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.

технології та технічних засобів для захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств;

технології та технічних засобів для захисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;

технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та утилізації відходів основного виробництва на підприємствах морського транспорту.

38 Екологічні аспекти урбанізації

Урбанізамція (від лат. urbanus -- міський) -- це зростання ролі міст в розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.

Урбанізація, з одного боку, покращує умови життя населення, з іншого

- Призводить до витіснення природних систем штучним, забрудненнюнавколишнього середовища, підвищення хімічної, фізичної та психологічноїнавантаження на організм людини. Великий місто змінює майже всі компоненти природного середовища - атмосферу,рослинність, грунт, рельєф, гідрографічну мережу, підземні води, грунті навіть клімат. Процес урбанізації, обумовлений в цілому розвиткомсуспільного виробництва і характером соціальних відносин, сам робитьвсе більш різнобічно вплив на розвиток і розміщення виробництваіншої сфери діяльності суспільства, змінюючи його соціальну та економічнуструктуру, демографічні показники, умови розвитку особистості. Поява мегалополіси означає стихійну реконструкцію великих районів Землі. При цьому страждають повітряний і водний басейни, зелені масиви,порушуються транспортні зв'язки, що призводить до дискомфорту в усіхвідносинах. Багато міст розширюються так, що не можуть вже розміститися насуші і починають "сповзати в море". Процес концентрації населення в містах неминучий і в своїй сутностіпозитивний. Але структура досконалого міста, його індустріальний, "Містотвірний" фактор прийшли у протиріччя з історичнимпризначенням міста і його роллю в підвищенні життєвого рівня людей.

Найважливішою проблемою, має тенденцію до постійному збільшенню, є проблема утилізації промислового й побутового сміття, і навіть інших відходів, що з життєдіяльністю найбільших міст і мегалополісів. Теплове вплив збільшує температуру у місті на 3-5(С, безморозный період на 10-12 днів і безсніжний - на 5-10 днів. Нагрівання і підйом повітря на центрі викликає подток його з околиці - що з лісопаркового пояса, що з промислових зон. Стічні води міста на 98,6% піддаються біологічної очищенні, однак у водойми все-таки потрапляє дуже багато піску, солі, підкисленої і гарячої води. Дефіцит води - одне із чинників стримування житлового будівництва. У межах міста грунту значно різняться від своїх аналогів в даної природної зоні - кислих дерено-підзолистих. Передусім треба відзначити підвищення pH до 8-9, що пов'язані з надходженням з атмосфери карбонатів кальцію і магнію. Ґрунти збагачені також органічними речовинами, переважно сажею - до 5% замість 2-3%. Зміст важких металів в 4-6 разів перевищує фоновое.

Сучасні великі міста, особливо мегалополіси, розширилися стихійно,включають в себе житлові об'єкти, численні наукові та громадськіустанови, промислові підприємства та об'єкти транспорту, ростуть, ширяться,зливаються між собою, витісняючи і знищуючи живу природу Землі. Сучасніпромислові міста, особливо деякі супергорода в капіталістичнихкраїнах, є в більшості випадків масу бетону, асфальту,гару, отруйних викидів.

39 Фази водного режиму. захист території від затоплення паводковими і поверхневими водами

Річний цикл водного режиму річок можна поділити на декілька характерних періодів, які називаються фазами водного режиму. В основному виділяють 4 фази: весняна повінь, літня межень, дощові паводки і зимова межень. У деяких річок відсутні літня межень або осінні паводки. Повінь - фаза водного режиму, яка щорічно повторюється і характеризується підвищенням водності річки та підйомом рівнів води. Дощові паводки - відносно короткочасні і швидкі підйоми рівнів та збільшення витрат води в річці під впливом випадіння в басейні дощів. Межень - фаза водного режиму, яка характеризується малою водністю відносно періоду повені або дощів. Причиною малої водності є зменшення надходження води з водозбірної площі (басейну) річки. Розрізняють літню і зимову межень. Межень може бути стійкою або переривчастою дощовими паводками (літня) чи відлигами (зимова).

Затоплення території виникає, як правило, в результаті виливу рік, озер або інтенсивних опадів чи танення снігу.У боротьбі з затопленням територій населених пунктів, які розташовані на берегах рік та інших водоймищ, використовують різні способи, які залежить від місцевих умов, характеру ріки або водоймища (режиму, швидкості течії, рівня води тощо) та особливостей використання забудови та благоустрою території, яка періодично затоплюється

Основними способами захисту території населених пунктів від затоплення є:

1) суцільна підсипка території, яка затопляється або підтопляється;2) обвалування території шляхом огородження населеного пункту валами, влаштування захисних дамб (греблі) зі сторони ріки;3) пониження рівня води в ріці в межах населеного пункту, регулювання стоку і витрат води шляхом будівництва водосховищ вище населеного пункту за течією води в ріці і створення відводного водоскидного русла.4) збільшення пропускної здатності ріки в межах території населеного пункту для пропуску більшої кількості води шляхом розчистки та поглиблення русла ріки.

У багатьох випадках доцільно використовувати одночасно різні заходи в комплексі.Всі методи боротьби з затопленням території населених пунктів безпосередньо пов'язані з виконанням значних об'ємів земляних робіт, будівництвом спеціальних споруд і тому при проектуванні вимагають всестороннього аналізу і обґрунтування та вибору найбільш економічно доцільних і доступних варіантів проекту.

40. Розглянути пожежонебезпечні ситуації на території України. Категорії лісових пожеж

Пожежонебезпечні ситуації на території України можуть бути: конструктивні недоліки та порушення експлуатації пічного опалення, електрообладнання та електроустаткування, інженерних комунікацій, дефекти обладнання; організаційні порушення режимів технологічних процесів, похибки при виконанні технологічних процесів, необережні дії персоналу та низький рівень їх кваліфікації, порушення правил при поводженні з вогнем/ Всі різноманітні причини пожеж можна об'єднати у дві великі групи, що пов'язані:

I група - з недопустимою, з точки зору пожежної безпеки, появою горючого середовища в умовах, де є джерело вогню (розрив трубопроводів в котельнях, що працюють на рідкому паливі, підтікання паливних ліній, аварійний стан обладнання, викиди бітуму при варінні і т.д.);

II група - з недопустимою появою джерел вогню при наявності горючої суміші і окисника. Сюди відносяться пожежі обумовлені такими чинниками як: порушення режимів роботи технологічного та інженерно- технічного обладнання; недоліки монтажу та порушення експлуатації електрообладнання, електропроводки, електроапаратури (коротке замикання, іскріння, пере-навантаження проводів і ін.) недоліки при облаштуванні та експлуатації опалювальних систем та установок; недопустиме підвищенням температури при адіабатичному стисненні (робота компресорного устаткування);

перегрів речовин, що обробляються, коли їх температура досягає температури самозаймання; порушення режиму зберігання та обробки самозаймистих речовин і матеріалів; необережне поводження з вогнем, незнання правил та норм пожежної безпеки, недбале ставлення до своїх обов'язків, навмисний підпал, накопичення електростатичних розрядів і т.д. Безпосередньо причиною пожежі може стати у непередбачений час, у непередбаченому місці, з точки зору пожежної безпеки, поява того чи іншого компоненту, який бере участь в процесі горіння, а відтак, з метою профілактики, недопустимими є такі умови, що можуть призводити до неконтрольованих процесів горіння.

Лісові пожежі -- неконтрольоване горіння на землях лісового фонду. Вони виникають, головним чином, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (грози, вулканічної діяльності). Причиною пожеж буває виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники). Із маленького, ледь помітного язичка полум'я кинутого на землю сірника вогонь може швидко розростися і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси на пустелі. При цьому, звісно, створюється велика загроза населеним пунктам, життю людей, домашнім тваринам, матеріальним цінностям.

Найнебезпечнішими бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря -- 30...40 %. Для західних областей України найбільш небезпечними щодо пожеж стають сухі місяці -липень, серпень, а іноді -- квітень, травень.

Залежно від характеру горіння, швидкості поширення вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (торф'яні або ґрунтові) та пожежі дуплистих дерев. Найбільш поширеними є низові пожежі, що становлять близько 80 % з усіх випадків можливих пожеж.

Низові (низинні) пожежі розвиваються як результат згоряння хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайнику, трав'янистих рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого, або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора--два метри). Полум'я має висоту до 50 см, швидкість поширення вогню при цьому невелика -- сто--двісті метрів за годину, а при сильному вітрі -- до кілометра на рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів на схилах.

Крім того, пожежі бувають рухливі і тривалі. Перші характеризуються швидким рухом (в декілька сотень метрів, а іноді і декілька кілометрів за годину) і димом світло-сірого кольору. Тривалі ж повністю спалюють надґрунтовий покрив. Висота полум'я при цьому більша, але інтенсивність поширення невелика - не перевищує декількох сотень метрів за годину.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових, і відмінність їх у тому, що згоряє не тільки надґрунтовий покрив, а й нижні яруси дерев та крони жердняків. Однак можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго тривати не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум'я при цьому становить 100 і більше метрів. У таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8...25 км за годину.

Як і низові пожежі, верхові також поділяються на рухливі і тривалі. Але при цьому рухливі супроводжуються димом темного кольору.

41. Визначити методи вибору екологічних полігонів і межі об`єктів спостереження

Вибір екологічних полігонів і об'єктів спостережень є однією з найбільш відповідальних робіт у створення і ефективному функціонуванні державної, регіональних і локальних систем екомоніторингу довкілля, кожна з яких ґрунтується на певному просторовому масштабі визначення/вивчення екологічного стану відповідних територій. Просторове розташування полігонів і окремих об'єктів спостережень на полігонах необхідно здійснювати, максимально наближаючись до створення регулярної мережі об'єктів спостережень, густота якої визначається необхідною детальністю спостережень і просторовим представництвом отриманих даних. Регулярна мережа забезпечує співставленість і агрегацію результатів різномасштабних комплексів спостережень і досліджень, сувору просторову (топографічну) прив'язку об'єктів і даних спостережень, їх картографічне відображення і інтерпретацію результатів досліджень, а також полегшує комп'ютерне оброблення даних для побудови різних картографічних матеріалів і моделювання екологічних ситуацій, виконання балансових і прогнозних оцінок тощо, однак не завжди вдається проведення спостережень щодо регулярної мережі. Отримані дані від будь - як розташованих об'єктів спостережень повинні бути прив'язані до опорних точок регулярної мережі потрібного масштабу за допомогою існуючих математичних методів.



42. Проаналізуйте проблему твердих відходів у містах

Усі міста з їхньою високою концентрацією населення відрізняються утвореннями великої кількості промислових відходів. Віходи поіляються на тверді, рідкі, тверді, промислові та побутові. Між містами країн щодо цього є відмінності. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промислових відходів до 50 млн. т. кожне, у ФРН - до 61 млн. т., в Італії - до 44 млн.т. До цього ще додаються побутові відходи кількість яких в містах Франції, Іеликобританії складає 17 млн.т. на рік, у ФРН - 20 мл.т. на рік. У містах Японії відходів утворюється 920-2120 г га одну людину за добу, у Франції - 620 г. Це звичайна кількість для промисловорозвинених країн. Найбільшу кількість відходів у озрахунку на одну людину мають США, їх тут 0,47 - 0,52т/рік або 1450 г/день. Загальний світовий об`єм твердих відходів в Україні складає 10-11 млн. тон на рік. Звалищами зайняті 2600 га земель. Вважається, що в середньому їх в містах утворюються приблизно 1 тона на одну людину на рік.

Типовий склад міських відходів такий: папір та картон - 41%, сміття 17,9%, гума, шкіра та деревина - 8,1%, харчові відходи - 7,5%, метали -8,7%, скло - 8,2% та ін. - 1,6%. Звісно, що структура відходів залежить від національних особливостей та традицій населення. У Індії частка харчових відходів мізерна, а в США, навпаки, досягає 21%. Для міст розвинутих країн характерна вища частка у відходах пластику різних видів.

Проблеми відходів має високу гостроту через низьку швидкість їхнього розкладення. Папір руйнується через 2-10 років, консервні баки майже за 100 років, полієтиленові матеріали - за 200 років, пластмаса за 500 років, а скло для повного розпаду вимагає 1000 років.

Особливу категорію міських відходів складають стічні води. В У країні за 1988 рік було випущено 18,7 млрд. стоків з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних вод оцінюють в “еквівалентах побутових стоків” - ЕПС.

Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої рідини, що виробляється однією людиною за добу. Для окислення 1 ЕПС потрібно 60 г кисню.

Звільнення від відходів ведеться за напрямками:

1) складування або навіть захоронення таким чином, щоб вони не впливали негативно на навколишнє середовище;

2) знищення відходів шляхом їхнього спалювання.

3) Очистка від шкідливих речовин, що становить найбільш складний процес, який здійснюється такими способами:

* Механічна очистка методом відстою в спеціальних відстійниках рідких стоків, фільтрування і т.п.,

* Хімічна чистка при якій шкідливі компоненти відходів перетворюються на осадок або розкладаються,

* Фізико-хімічна очистка, головним чином, методом електролізу або іонообмінних смол,

* Біологічна очистка за допомогою бактерій або інших живих організмів здатні розкладати шкідливі речовини в процесі життєдіяльності.

У більшості міст світу переважає вивіз відходів на звалища. На звалищах зберігається багато відходів. Складування відходів на міських звалищах є найбільш екологічно найбільш недосконалим способом порятунку від них. Стічні води звалищ токсичні і забруднюють ґрунтові води та ріки. Йде забруднення атмосфери газопібними речовинами, що утворюються при розкладанні звалених матеріалів.

Іншим способом знищення міських твердих відходів є спалювання. Найчастіше сміття спалюють на звалищах відкритим способом. Дефект спалювання полягає в накопиченні великої кількості попелу, який вміщує велику кількість токсичних речовин, тай газоподібні викиди при спалюванні сміття небезпечні, часто виділяється діоксин. Особливо небезпечне відкрите спалювання пластмас. Однак відкрите спалювання побутових та промислових відходів на міських звалищах йде у великих об`ємах.

Існують можливості знешкодження різних промислових та побутових стоків. Вони повинні відкрити хімічну та біологічну очистку. Використовуються різні методи. Звичайно будь-який з них складається з таких елементів:

1) пердочистка, метою якої є звільнення стоків від крупного сміття. Вона полягає в проціджуванні стоків крізь грати та відстоювання;

2) первинна очистка в спеціальних відстійниках до отримання мулу сирцю,

3) вторинна очистка, при якій використовуються живі організми для остаточної очистки стоків від органічної речовини.

Високоефективний метод крапельного фільтрування, який полягає у виведенні стічних вод на шар піску, завтовшки до 1,5 метра на час до 6 годин. Потім протягом 18 годин здійснюється продувка киснем або повітрям, що створює сприятливі умови для роботи мікроорганізмів, які знешкоджують органічну речовину таких стоків. Як модифікація цього методу може застосовуватися розбризкування на шар щебеню.

Інший непоганий метод - це метод активного мулу, що застосовується із 1914 року для цього його реалізації створюється система неглибоких біологічних ставків, в котрих йде змішування стічних вод з мулом, що утворився при попередньому окисленні стічних вод. В активному мулі багато мікроорганізмів, які завершують знешкодження ставків.

Активною проблемою міст світу є запобігання утворенню великої кількості відходів. У промисловості для цього необхідно застосувати особливі технології. У побуті в багатьох випадках досить змінити характер упаковки товарів, щоб різко знизити характер упаковки товарів, щоб різко знизити кількість побутових відходів.



43.Потоки енергії і ті речовини в екосистемах

Будь-яка життя вимагає постійної припливу енергії і ті речовини. Енергія витрачається здійснення основних життєвих реакцій, речовина йде побудова тіл організмів. Існування природних екосистем супроводжується складними процесамивещественно-енергетического обміну між живої та неживої природою. Ці процеси дуже важливі й залежать тільки від складу біотичних співтовариств, а й від фізичного середовища їхнього життя.

Потік енергії в співтоваристві - це стосується її перехід від організмів рівня до іншого у вигляді хімічних зв'язків органічних сполук (їжі).

Потік (круговорот) речовини - переміщення речовини у вигляді хімічних елементів та їхніх з'єднань від продуцентів доредуцентам і далі (через хімічні реакції, що відбуваються й без участі живих організмів) знову допродуцентам.

Круговорот речовини і потік енергії - тотожні поняття, хоча нерідко для виміру переміщення речовини використовуються різні енергетичні еквівалентами (калорії, кілокалорії,джоули). Почасти це пояснюється лише тим, що у всіх трофічних рівнях, крім першого, енергія, необхідна для життєдіяльності організмів, передається у вигляді речовини спожитої їжі. Лише рослини (продуценти) можуть безпосередньо використовуватиме своєї життєдіяльності променисту енергію Сонця.

Суворе вимірциркулирующего в екосистемі речовини можна отримати роботу, враховуючи круговорот окремих хімічних елементів, насамперед тих, що є основним будівельний матеріал для цитоплазми рослинних і тварин клітин.

На відміну від речовин, які безупинно циркулюють з різних блокам екосистеми й можуть знову укладати круговорот, енергія можна використовувати в організмі лише одне раз.

Відповідно до законів фізики енергія може переходити з однієї форми (наприклад, енергії світла) до іншої (наприклад, потенційну енергію їжі), але він будь-коли створюється знову і зникає. Не може бути процесу, що з перетворенням енергії, без втрати певної її частини. У межах своїх перетвореннях певну кількість енергії розсіюється як тепла і, отже, втрачається. Через це може бути перетворень, наприклад харчових речовин, у речовини, із яких складається тіло організму, які йдуть зі стовідсотковою ефективністю.

Існування всіх екосистем залежить від постійного припливу енергії, що необхідно всім організмам підтримки їх життєдіяльності і самовідтворення.

...