Організаційно-економічні засади адаптації економічних систем до кліматично-ресурсних флуктуацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.342:551.583(047.31)

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з наукової роботи

д. ф.-м. н., професор

__________ А.М.Чорноус

адаптація кліматичний трансформація природний

ЗВІТ ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ

Організаційно-економічні засади адаптації економічних систем до кліматично-ресурсних флуктуацій

Начальник НДЧ

к.ф.-м.н., с.н.с. Д.І. Курбатов

Керівник НДР

доцент кафедри економіки та БА

к.е.н. О.В. Кубатко

2014

СПИСОК АВТОРІВ

Доц. кафедри економіки та БА, к.е.н., (керівник)	2014.12.19	Кубатко О.В. (Вступ, підрозділ 1.1, 1.2, 1.4, 2.1, 3.1, 3.2 висновки)
Зав. кафедрою економіки та БА, д.е.н., проф.	2014.12.19	Мельник Л.Г. (Підрозділ 2.1, 3.1, 3.5)
Професор кафедри економіки та БА, д.е.н., проф.	2014.12.19	Сотник І.М. (Підрозділ 3.4)
Доцент кафедри економіки та БА, к.е.н., доц.	2014.12.19	Карінцева О.І. (Підрозділ 2.6, 3.2)
Доцент кафедри економіки та БА, к.е.н., доц.	2014.12.19	Дегтярьова І.Б. (Підрозділ 3.5)
Старший викладач кафедри економіки та БА, к.е.н.	2014.12.19	Ковальов Б.Л. (Підрозділ 1.3)
Асистент кафедри економіки та БА, к.е.н.	2014.12.19	Кубатко О.В. (Підрозділ 2.4)
Асистент кафедри економіки та БА	2014.12.19	Вороненко В.І. (Підрозділ 2.5)
Аспірант кафедри економіки та БА	2014.12.19	Курбатова Т.О. (Підрозділ 2.2)
Аспірант кафедри економіки та БА	2014.12.19	Довга Л.І. (Підрозділ 3.3)
Асистент кафедри економіки та БА к.е.н.	2014.12.19	Пімоненко Т. В. (Підрозділ 1.4)
Аспірант кафедри управління	2014.12.19	Кубатко В.В. (Підрозділ 3.2)
Аспірант кафедри економіки та БА	2014.12.19	Скибіна Т.І. (Підрозділ 2.3)
Аспірант кафедри економіки та БА	2014.12.19	Зябіна Є.А. (Підрозділ 1.5)

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 188 с., 12 рис., 16 табл., 16 формули, 224 джерела.

Об'єкт дослідження: принципи, методи, інструменти та економічний механізм управління розвитком соціально-економічних систем в напрямі адаптації до кліматичних змін та ресурсних флуктуацій.

Мета роботи - наукове обґрунтування та розроблення теоретико-методичних засад адаптації соціально-економічних систем до кліматично-ресурсних флуктуацій.

Предмет дослідження - економічні відносини, які виникають між суб'єктами господарської діяльності з приводу використання обмежених ресурсів в умовах флуктуації параметрів зовнішнього середовища з метою забезпечення сестейнового (сталого) розвитку національної економіки.

Методи дослідження: методи системно-структурного і порівняльного аналізу;

системний підхід, фундаментальні положення загальної економічної теорії, економіки природокористування, законодавчі та нормативні документи з економічних, екологічних і соціальних проблем сучасної економіки, праці провідних зарубіжних і вітчизняних вчених в області розвитку соціально-економічних систем та забезпечення сестейнового розвитку.

Досліджено теоретичні засади адаптації економічних систем до кліматично- ресурсних флуктуацій. Розкрито позитивні та негативні зворотні зв'язки в системі адаптації національної економіки до кліматичних змін. Розроблені заходи щодо управління розвитком соціально-економічних систем в умовах кліматичних змін та ресурсних флуктуацій.

Теоретичні положення звіту доведені до рівня конкретних методик та практичних пропозицій, які створюють передумови переходу вітчизняної економіки на сестейновий розвиток.

СЕСТЕЙНОВИЙ (СТАЛИЙ) РОЗВИТОК, КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА, НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА, ФЛУКТУАЦІЇ, ПОТЕНЦІАЛ, МЕХАНІЗМ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД АДАПТАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ДО КЛІМАТИЧНО- РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ

1.1 Позитивні та негативні зворотні зв'язки в системі адаптації національної економіки до кліматичних змін

1.2 Взаємозв'язок пам'яті та флуктуацій в економічних процесах

1.3 Теоретичний аналіз визначення місця “екотуризму” в системі адаптації економічних систем до кліматичних змін

1.4 Теоретичні аспекти та критеріальні оцінки управління якістю довкілля на макроекономічному та регіональному рівнях

1.5 Розробка теоретичних засад підвищення стійкості та еколого-економічної ефективності виробничих систем

2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ АДАПТАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ДО КЛІМАТИЧНО-РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ

2.1 Механізми реалізації адаптації і трансформації соціально - економічних систем

2.2 Система торгівлі зеленими сертифікатами як ефективний механізм ресурсозберігаючої та кліматичної політики

2.3 Впровадження когенераційного виробництва енергії як ефективний механізм підвищення раціонального використання енергетичних ресурсів

2.4 Методика і практика оцінки ефективності функціонування еколого-економічних систем на основі підходів “сильної та слабкої стійкості”

2.5 Управління процесами відновлення природних ресурсів для пом'якшення кліматично-ресурсних флуктуацій

2.6 Розвиненість інститутів як індикатор рівня адаптації економічних систем до екологічних змін

3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ В УМОВАХ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН ТА РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ

3.1. Безпека національної економіки в умовах посилення глобальної нестабільності та кліматичних змін

3.2. Забезпечення сестейнового розвитку підприємств сільського господарства в умовах економічних та екологічних флуктуацій

3.3. Аналіз особливостей формування регіональної політики фінансового забезпечення сталого розвитку

3.4. Енерго- та ресурсоефективний розвиток України як напрям адаптації до ресурсних флуктуацій

3.5. Європейська практика застосування економічних та фінансових інструментів забезпечення сестейнового розвитку

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

Взаємозалежність і взаємозв'язок сучасних економічних систем вимагає нових методів дослідження. Класична економічна теорія з притаманними їй постійною віддачею від масштабу не може описати більшості виробництв на основі зростаючої віддачі. Відповідним чином змінюється і методологія дослідження у напрямі розвитку синергетичних підходів. Категорії синергетики, її основні ідеї та методологічні принципи поступово проникають у різні сфери економіки. Крім того, важливо враховувати сучасну волатильність економічних систем у поєднанні з постійно відтворюваними економічними флуктуаціями і біфуркаціями, утворених різними видами ринків (ринку товарів, ринку капіталу, ринку праці). Усі ці процеси відбуваються в умовах обмежених ресурсів, зростаючого екологічного навантаження і посилення конкуренції.

Україна, як і більшість інших країн, уже почала відчувати різного роду проблеми, що виникають у результаті зміни клімату. Намагаючись розв'язати ці проблеми й підготуватися до майбутнього, актуальним стало впровадження заходів та процедур, що стосуються адаптації до зміни клімату. Тема зміни клімату здобула значну підтримку в інститутах Національної академії наук України. Зокрема, Постанова Президії НАН України № 13 від 27.01.2010 р. “Регіональні зміни клімату в Україні на фоні глобальних кліматичних процесів” визначає, що одним із пріоритетних напрямів наукових досліджень повинні стати “… розвиток методологічних підходів та оцінка можливих соціально-економічних і екологічних наслідків кліматичних змін та розроблення практичних рекомендацій щодо адаптації до них”. Також серед пріоритетних напрямів досліджень для України визначено розроблення практичних рекомендацій щодо стратегії реагування впливу зміни клімату на економіку, стан навколишнього середовища, соціальні умови і стан здоров'я населення в Україні. Таким чином, дослідження проблем розвитку еколого-економічних систем в умовах посилення екологічної, економічної та соціальної нестабільності є актуальним завданням.

Вітчизняними і зарубіжними науковцями розкрито окремі теоретико-методичні аспекти розвитку економічних систем в умовах кліматичних змін та погіршення стану довкілля, зокрема аналізуюся проблеми формування напрямів екологізації національної економіки, розроблення системи інструментів національної екологічної політики та економічного механізму екологічного регулювання, формування “зеленої” національної економіки, економіка сталого розвитку.

Разом з тим наукові дослідження розвитку еколого-економічних систем національної економіки повинні поглиблюватися виходячи із сучасних тенденцій зростання кількості різного роду флуктуацій (екологічних, економічних, соціальних, кліматичних, ресурсних та ін.) в умовах обмеженості ресурсів та зростання антропогенного тиску на довкілля. Ці та інші проблеми не дають можливості сформувати дієвий механізм адаптації соціально-економічнинх систем до кліматичних змін та ресурсних флуктуацій, створюючи перешкоди для переходу національної економіки на шлях сестейного розвитку, гармонізуючи економічні, соціальні та екологічні компоненти.

Питанням розроблення механізмів адаптації до кліматичних змін присвячені праці багатьох відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Волошина Д.В., Лопатинської А. Ю., Масея Е., Потапенка В. Г., Степаненка С. М., Стерна Н., Трофимової І. В., Фанкхаузера С., Шурди К. Е. та ін. Разом з тим, наукові дослідження розвитку еколого-економічних систем в умовах кліматичних змін повинні поглиблюватися виходячи із об'єктивної необхідності узгодження економічного зростання з покращанням стану довкілля.

Проблеми еколого-економічної ефективності природоохоронних заходів та підвищення ефективності відтворення природних ресурсів розв'язувались вітчизняними вченими Дорогунцовим С. І., Горбач Л. М., Пастушенком П. П., Хвесиком М. А. Проблематика оцінки ефективності екологічного регулювання, ефективності екологізації управління виробничо-господарською діяльністю, ефективності екологічно орієнтованих стабілізаційних рішень розв'язувались такими вітчизняними вченими, як Недін І. В., Артеменко А. В., Караєва Н. В., Корпан Р. В., Коцко Т. А. Проте на даний момент залишається невирішеною проблема оцінки ефективності відновлення природних ресурсів на рівні регіонів.

Вивченню проблем розвитку національної економіки, глобалізації та нестабільності присвячена значна частина як вітчизняних, так і закордонних праць, зокрема: Ф. Аллена, Л. Безчасного, Я. Белінської, В. Геєця, Д. Гейла, Б. Данилишина, М. Долішнього, Я. Жалила, К. Кіндлебергера, В. Козака, К. Кривенка, Е. Лібанова, В. Лугового, І. Лукінова, Р. Лагунофа, Ф. Мішкіна, С. Пирожкова, І. Фішера, Дж. Шинази, О. Уільямсон, Р. Фергюсона, та ін. Проте чітко виражених стратегічних векторів уникнення наслідків глобальної нестабільності, зокрема для національної економіки, досі не запропоновано. Проблеми залучення енерго- та ресурсозберігаючих технологій в сільське господарство є актуальними та досліджувались такими авторами як С. Балюк, Я. Білоусько, В. Іванишин, М. Ромащенко, В. Чеботарьов та іншими науковцями. Проте, питання пов'язані з механізмами впровадження та економічною ефективністю таких інновацій потребують детального вивчення теорії і практики їх застосування.

Зважаючи на нерівномірність територіального розподілу енергетичних та інших природних ресурсів, що є ключовими для розвитку економічних систем, кожна соціально-економічна система прагне підвищити ступінь стійкості та розробити відповідні адаптаційні заходи щодо ресурсних коливань різного рівня. Враховуючи вищесказане, було проведено комплекс досліджень щодо розробки організаційно-економічних засад адаптації соціально-економічних систем до кліматично-ресурсних флуктуацій та забезпечення сестейного розвитку.

В даному звіті досліджено теоретичні засади адаптації економічних систем до кліматично- ресурсних флуктуацій. Розкрито позитивні та негативні зворотні зв'язки в системі адаптації національної економіки до кліматичних змін. Досліджено методологічні засади формування механізмів адаптації соціально-економічних систем до кліматично-ресурсних флуктуацій. Розроблені заходи щодо управління розвитком соціально-економічних систем в умовах кліматичних змін та ресурсних флуктуацій. Теоретичні положення звіту доведені до рівня конкретних методик та практичних пропозицій, які створюють передумови переходу вітчизняної економіки на сестейновий розвиток.

1. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАСАД АДАПТАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ДО КЛІМАТИЧНО-РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ

1.1 Позитивні та негативні зворотні зв'язки в системі адаптації національної економіки до кліматичних змін

Україна, як і більшість інших країн, уже почала відчувати різного роду проблеми, що виникають у результаті зміни клімату. Намагаючись розв'язати ці проблеми й підготуватися до майбутнього, актуальним стало впровадження заходів та процедур, що стосуються адаптації до зміни клімату. Тема зміни клімату здобула значну підтримку в інститутах Національної академії наук України. Зокрема, Постанова Президії НАН України № 13 від 27.01.2010 р. “Регіональні зміни клімату в Україні на фоні глобальних кліматичних процесів” визначає, що одним із пріоритетних напрямів наукових досліджень повинні стати “… розвиток методологічних підходів та оцінка можливих соціально-економічних і екологічних наслідків кліматичних змін та розроблення практичних рекомендацій щодо адаптації до них” [1]. Також серед пріоритетних напрямів досліджень для України визначено розроблення практичних рекомендацій щодо стратегії реагування впливу зміни клімату на економіку, стан навколишнього

Питанням розроблення механізмів адаптації до кліматичних змін присвячені праці багатьох відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Волошина Д. В., Лопатинської А. Ю.[2], Масея Е.[3], Потапенка В. Г. [4], Степаненка С. М., Стерна Н. [5], Трофимової І. В. [6], Фанкхаузера С., Шурди К.Е [7]. та ін. Разом з тим, наукові дослідження розвитку еколого-економічних систем в умовах кліматичних змін повинні поглиблюватися виходячи із об'єктивної необхідності узгодження економічного зростання з покращанням стану довкілля.

Економічні збитки спричинені зміною клімату та зростанням екстремальних погодних умов другої половини ХХ - початку ХХI ст. актуалізують проблему еколого-економічної безпеки окремих національних економік і економіки України зокрема. Залежність від кліматичних змін національної економіки обумовлено значною часткою продукції сільського господарства як в структурі виробництва так і в структурі експорту продукції. Відкритим також залишається питання застосування методології синергетики в дослідженні проблем пом'якшення наслідків зміни клімату.

Зміна клімату включає всі можливі види кліматичних флуктуацій не залежно від їх походження (природного, антропологічного) та причин. Під змінами клімату розуміють будь-які відмінності в середніх значеннях метеорологічних параметрів в одному і тому досліджуваному регіоні (чи території). При чому, на думку дослідників [2], середні значення показників повинні братися не менш як за декілька десятиліть. Адаптація до зміни клімату означає пристосування у природних та соціально-економічних системах як відповідь на фактичні або очікувані кліматичні впливи або їхні наслідки, що дозволяє знизити шкоду та скористатися сприятливими можливостями.

Відповідно до розробок Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту, використовуючи зарубіжні моделі загальної циркуляції атмосфери та океану, зроблено прогноз підвищення температури повітря в Україні у всі пори року. При чому найбільший градієнт підвищення температур у очікується саме взимку [8]. В результаті вірогідним стає зменшення амплітуди річних коливань температури та згладжування річного ходу температур. Очікується також зміна режиму випадання опадів з суттєвим його зростанням в зимовий та весняний періоди та скороченням в літній та осінній періоди. Зменшення кількості опадів в теплу пору року буде супроводжуватися зростанням їх інтенсивності, що може спричинити до появи раптових повеней. Зокрема, останні зміни уже досить чітко прослідковуються на території України.

Відповідно до звіту Національної метеорологічної служби Великої Британії “Наслідки зміни клімату Україна” [9] прогнозоване літнє потепління скоріше за все буде пов'язане з більш високими температурами у спекотні дні, ніж з загальним потеплінням. Особливо помітно зміна клімату буде виражена на континентальній частині України (території, що не мають доступу до Чорного та Азовського морів). У зв'язку зі зростанням температур більш явним будуть виражені літні посухи. Для північної території України прогнозується, що до кінця 21 століття морозний період може зменшитися на 60 днів, а сніжний період -- на 50 днів ( в порівнянні з середніми значеннями періоду з 1961 до 1990 року). Також очікується зменшення річного стоку вод, в басейнах річок Дніпро, Дунай, внаслідок зменшення запасів ґрунтових вод. Очікується, що ґрунтові води будуть рухатися далі вглиб від поверхні. Особливо дані тенденції будуть відчутні на рівнинних місцевостях (такі як Українські степи). Зменшення рівня ґрунтових вод та зростання сильних суховіїв, спричинених сухими східними вітрами негативно відіб'ється на якості ґрунтового покрову і збільшенні площ еродованих ґрунтів.

Травень і вересень в Україні, уже стали літніми місяцями, денна температура липня та серпня останні десять років часто перевищує 30є С. Побита значна кількість літніх температурних рекордів, зокрема в 2012 році за даними Центральної Геофізичної обсерваторії України побито 35 температурних рекорди в м. Києві [10; 4]. Саме згадані вище температурні рекорди можна розглядати як аналог флуктуацій стану природно-кліматичної системи, з відповідним впливом на соціально-економічну. Під флуктуаціями ми розуміємо відхилення параметрів стану системи від її середніх величин. І. Р. Пригожин вносить істотну відмінність флуктуацій від будь-яких інших коливань параметрів системи. На його думку, флуктуації - це ті коливання, які можуть мати значний вплив на трансформацію системи, зумовивши її еволюцію. Однією із негативних флуктуацій пов'язаних зі зміною клімату є зменшення рівня ґрунтових вод внаслідок погіршення їх поповнення. На думку, Сергеева А. А. [11] основними визначальними рисами кліматичних флуктуацій сьогодні є:

1) зростання вираженості погодних екстремумів;

2) збільшення повторюваності (частоти) небезпечних природних явищ і кліматичних аномалій;

3) зростання нестійкості (мінливості) клімату і погоди.

В умовах кліматичних флуктуацій економічні системи змушені адаптувати свою діяльність та проводити відповідні трансформаційні процеси. За оцінками спеціалістів [12;5] глобальне потепління може коштувати щорічно від 2 % втрати світового ВВП. При чому, якщо вчасно не прийняти заходів то збитки від зміни клімату будуть лише зростати. В першу чергу це пов'язано з фактом, що механізм зміни клімату уже запущений і неможливо за короткий проміжок часу перейти на випуск низькокарбонного ВВП. Таким чином, навіть в умовах прийняття рішучих заходів протидії змін клімату найближчими десятиліттями концентрація вуглекислого газу в атмосфері буде лише зростати. З іншого боку навіть при прийнятті рішучих заходів протидії кліматичним змінам, можливі позитивні зрушення очікуються не раніше ніж через декілька десятиліть. В першу чергу необхідно звернути увагу на найбільш важливі соціально-економічні та природні ризики кліматичного походження з якими доведеться зустрітися в найближчому майбутньому (табл.1.1)

Таблиця 1.1 - Очікувані соціально-економічні та природні ризики кліматичного походження для національної економіки України*

Ризики кліматичного походження	Зміст змін
Природні	переміщення кліматичних зон; зміна моделей опадів; нестабільність погоди; зменшення біорізноманіття; зміна ареалів поширення значної кількості видів тварин і рослин (енцефалітний кліщ уже розповсюдився в більшості лісів і парків України); погіршення здоров'я населення; підвищення процесів мутагенезу бактерій, грибів, вірусів; затоплення ділянок суходолу в одних частинах і виникнення пустель в інших; нестача питної води на певних територіях (в Україні це може бути актуальним для східних і південних регіонів); збільшення кількості стихійних лих (повеней, зсувів, лісових пожеж), негативних погодних явищ (ураганів, засух, тривалих злив тощо).
Економічні	незворотні втрати природних ресурсів на окремих територіях (водних, лісових, земельних) або значного їх зменшення; зміни територіальної структури економіки; нестачею питної води, частими повенями в західних частинах країни й іншими природними лихами; збільшення витрат із державного бюджету (на ліквідацію наслідків природних лих; збільшення кількості непрацездатного населення; дотації сільському господарству тощо.
Соціально-економічні	міграція та гуманітарні проблеми; збільшення міграційних потоків, спрямованих через Україну; нестача та подорожчання продуктів харчування; соціальні наслідки стихійних лих; зменшення територій, придатних для проживання

*Джерело: Складено автором на основі робіт [2; 4; 3; 6]

Загалом трансформація будь-яких соціально-економічних систем можлива завдяки реалізації двох класів механізмів: адаптаційних і біфуркаційних. Адаптаційні механізми реалізують функції мінливості, спадковості, добору при збереженні характерних ознак існуючої соціально-економічної системи. Прикладом реалізації адаптаційних механізмів може бути вирощування звичних для певної території сільськогосподарських культур з використанням нових технологій (крапельне зрошування, органічне землеробство та ін.). Тобто адаптаційні механізми не змінюють по суті соціально-економічну систему, а лише змінюють (адаптують) спектр її діяльності. Біфуркаційні (розгалужені) механізми реалізують зазначені функції на основі формування якісно нових станів соціально-економічних систем, які втрачають характерні ознаки своєї системи-попередниці, хоча і зберігають із нею спадкові зв'язки. Такими процесами є переорієнтація аграрних підприємств на нові види сільськогосподарської продукції з відмовою від виробництва кліматично уразливих видів.

Особливістю реалізації адаптаційних механізмів є те, що економічна система відповідає на зовнішні і внутрішні збурювання в межах заданого коридору стійкості. Межі цього коридору обумовлені фізичними можливостями системи пристосовуватися до змін зовнішнього середовища. Таким чином, параметри потенційних змін станів системи не можуть істотно відрізнятися один від одного. Адаптація є захисною функцією економічних систем по відношенню до зовнішнього середовища. Головним завданням реалізації адаптаційних механізмів по відношенню до кліматичних змін є розширення коридору стійкості, розроблення якомога більшої кількості варіантів пристосування існуючих економічних систем до зовнішніх і внутрішніх збурень.

Проте варто відмітити, що адаптація економічних систем, буде ефективною лише в тому випадку, якщо сама система буде налаштована (запрограмована) на такі зміни. Саме такими повинні і бути еколого-економічні системи, готовими до протидії негативним впливам зовнішнього середовища, в тому числі і кліматичним змінам. Таким чином, адаптаційні можливості не безмежні і при значних рівнях кліматичних флуктуацій потрібно використовувати більш рішучі заходи, зокрема проводити біфуркаційні зміни.

Біфуркаційні механізми порівняно з адаптаційними мають цілий ряд відмітних властивостей, що дозволяють прискорити процеси розвитку. До таких властивостей можна віднести: збільшення варіантності станів і розкиду можливих параметрів системи; невизначеність майбутнього, що пояснюється високим ступенем імовірності флуктуацій (спонтанних змін) системи; незворотність розвитку [13].

Загалом реакцію та можливості економічної системи відповідати на зміни зовнішнього середовища, в тому числі і кліматичних змін, можна представити через зворотні зв'язки. В синергетичній теорії виділяються два класи зворотних зв'язків: негативний зворотній зв'язок та позитивний зворотній зв'язок.

Негативний зворотний зв'язок - це реакція системи, при якій її дії у відповідь на дію фактора впливу спрямовані у протилежний бік. Іншими словами, система намагається протидіяти впливу зазначеного фактора, послаблюючи або повністю нейтралізуючи наслідки від його дії, щоб максимально зберегти свій попередній стан. Значною мірою негативний зворотній зв'язок реалізується через адаптаційні механізми розвитку.

Позитивний зворотний зв'язок - це реакція системи, коли дія системи у відповідь на дію фактора впливу спрямована в один і той самий бік. Іншими словами, система намагається посилити наслідки впливу фактора впливу, змінюючи свій попередній стан (рівень гомеостазу). Значною мірою позитивний зворотній зв'язок реалізується через біфуркаційні механізми розвитку.

У разі реалізації механізмів негативного зворотного зв'язку енергія витрачається для підтримання стану системи на незмінному рівні, тобто для збереження існуючого рівня економічного гомеостазу (рівень виробництва, кількість працівників). У разі позитивного зворотного зв'язку - система змушена нести додаткові витрати на трансформацію свого стану (табл.1.2)

Таблиця 1. 2- Види зворотних зв'язків в системі національної економіки у відповідь на зростання кліматичних флуктуацій*

Напрямок зворотного зв'язку	Зміст дії	Вид економічних затрат
Негативний	Дії, спрямовані на дослідження впливу кліматичних змін (визначення можливих зон засухи, паводків), плани дій у випадку стихійного лиха, зміна режиму землекористування	а) додаткові витрати на дослідження та забезпечення відповідних територій необхідними засобами у разі стихійного лиха; б) використання адаптованих сортів культур, будівництво зрошувальних систем, систем раннього оповіщення.
Позитивний	Відмова від випуску попередніх видів продукції і перехід до випуску і реалізації нової продукції. Використання зростаючого потоку сонячної енергії через економію не відновлювальних паливних ресурсів, розвиток рекреації, вигода від триваліших сезонів вирощування нових культур	а) витрати на модернізацію виробництва, упущена вигода від виробництва та реалізації попередніх видів продукції б) вигода від нових видів культур (повенестійкий рис, засуховиносливі боби та ін.), в) створення інфраструктури для рекреації та туризму

*Джерело: складено автором

Практичні напрями реалізації адаптаційних та біфуркаційних механізмів розвитку національної економіки в умовах кліматичних змін

Найбільш адекватною відповіддю економічних систем на існуючі та очікувані кліматичні зміни є формування “зеленої” національної економіки і забезпечення сталого розвитку. Основу “зеленої” національної економіки повинні скласти підприємства орієнтовані не на природні копалини, а відновлювані види ресурсів з активізацією використання їх екологічних та соціальних функцій. Провідними секторами національної економіки в цьому повинні стати органічне землеробство, рекреаційний комплекс, альтернативна енергетика, лісове господарство, туристичний сектор, креативна економіка.

Органічне землеробство включає, зниження уразливості систем ведення сільського господарства в умовах зміни клімату і базується на мінімальному порушенні ґрунту, в поєднанні з екологічним сільським господарством, утриманням органічних речовин (повернення рослинних залишків у ґрунт) і різноманітних сівозмін, мікродозуванням. Розвиток адаптованих сортів рослин є вкрай актуальним, тому інвестування у різноманітні селекційні програми має стати одним із перспективних напрямків. Іншим важливим аспектом є управління щодо боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур і у тваринництві.

Рекреаційні ресурси сьогодні не достатньою мірою використовуюся в Україні, зокрема, згідно [14] сьогодні для рекреації і туризму в країні використовується близько 7 % території, при тому що природно-ресурсний потенціал земель, рекреації та туризму (у тому числі земель історико-культурного призначення) може бути істотно поліпшений якісно і збільшений кількісно. Зокрема, для цього може бути задіяне близько 15 % території країни. Розвиток рекреації сприяє екологізації способу життя, знижує вплив екологічних наслідків, є ефективним з економічної точки зору , служить природною перешкодою промислової експансії і руйнування базових екосистем, змушуючи охороняти, упорядковувати і відтворювати природний капітал, що є джерелом отримання соціальних ефектів і економічних вигод.

Що стосується лісового господарства, то за оцінками вчених, ліс в Україні може забезпечити понад 50 різних (соціальних, екологічних та економічних функцій [15]. У разі вирубки лісів реалізуються лише 1-2 економічні функції, і губляться всі інші.

Ще одним важливим напрямом “зеленої” національної економіки є альтернативна енергетика, яка може відіграти вирішальну роль в екологізації економічної системи країни. До найважливіших видів альтернативного палива, які мають реальні перспективи і найближчим часом можуть внести помітний внесок у енергобаланс країни, слід віднести: біогаз, брикети і пелети, біоетанол, біодизель, шахтний метан. З усіх перелічених видів палива в Україні вже є промислові потужності. За оцінками фахівців [16; 17], внесок згаданих напрямків “зеленої” енергетики може становити від 20 до 50 % енергобалансу країни.

Розвиток національної економіки в умовах кліматичних змін вимагає використання двох типів зворотних зв'язків: позитивного зворотного зв'язку та негативного зворотного зв'язку. Дія згаданих зворотних зв'язків реалізується за допомогою адаптаційних та біфуркаційних механізмів розвитку. Перша група механізмів направлена на мінімізацію негативного впливу зовнішнього середовища та посилення запасу міцності самої економічної системи. В умовах кліматичних змін ними є будівництво зрошувальних систем, системи захисту від повеней та ін. Друга група механізмів спрямована на зміну (перебудову) самої економічної системи в напрямі зміни зовнішнього середовища. В умовах кліматичних змін ними є використання нових сортів сільськогосподарських культур, зростання долі рекреації та зеленого туризму в Україні. Загалом пріоритетними напрями розвитку національної економіки повинні стати органічне землеробство, рекреаційний комплекс, альтернативна енергетика, лісове господарство, туристичний сектор, креативна економіка.

1.2 Взаємозв'язок пам'яті та флуктуацій в економічних процесах

Інформаційне закріплення попередніх змін є завершальною ланкою розвитку кожного чергового циклу економічної системи. Провідну роль у цьому відіграє пам'ять системи. Пам'ять - це здатність накопичувати, закріплювати й відтворювати інформацію. Фактично, як зазначається в праці [18], закріплюються нові стандарти поведінки системи, за якими вона буде функціонувати до виникнення і закріплення нових змін. Проте все ж невирішеним залишається питання закріплення та визначення тривалості впливу різного роду флуктуацій на розвиток еколого-економічних систем. Як правило, флуктуації розглядаються як коливання, які можуть бути створені як навколишнім середовищем, так і самою системою. Флуктуації часто є відхиленнями різних параметрів від середнього стану системи.

Важливо відзначити, що в системі при переході на інший рівень стійкості саме флуктуації гарантують багатоваріантність розвитку. Зокрема, коли економічна система знаходиться на стадії біфуркації (вибору варіанта розвитку), як правило, одна або кілька флуктуацій і визначають подальший її розвиток. Флуктуації виконують подвійну роль у розвитку еколого-економічних систем [19]: по-перше, флуктуації можуть генерувати нейтральний фон, який приводить в дію захисні механізми економічної системи; по-друге, окремі флуктуації дійсно можуть створювати передумови для переходу економічної системи на новий рівень стійкості.

Флуктуації можуть відігравати роль джерела нового стану, сприяючи зміні стандартів розвитку та закладаючи в процесах пам'яті відповідних еколого-економічних чи соціально-економічних систем нові програми дій. Завдяки флуктуаціям може змінитися різниця енергетичних потенціалів системи, через які система здійснює обмін із навколишнім середовищем. Якщо поріг чутливості системи перевищено, то вплив окремої флуктуації за сприятливих обставин може похитнути і вивести систему з початкового стану рівноваги, закріпитися в пам'яті системи та перевести її на новий рівень розвитку.

Методологія дослідження “довгої” та “короткої” пам'яті в еколого-економічних та соціально-економічних системах

Дослідження процесів із довгою пам'яттю розпочалися з робіт Х. Херста [20], котрий, досліджуючи гідрологічні характеристики річки Ніл, виявив, що попередні події (значні розливи, засухи та ін.) мають вплив на майбутні події. До Херста вважалося, що подібні процеси є процесами із короткою пам'яттю (низькокорельована залежність між явищами) або взагалі з нульовою пам'яттю (явища не мають ніякої кореляції). Виявлення подібних зв'язків дозволило більш повно використовувати розливи річки Ніл, будувати резервуари для збереження води, проводити економічну політику оподаткування земель та ін.

Процеси з довгою пам'яттю, як зазначається в роботі [21], є проміжними між процесами з короткою пам'яттю та процесами із нескінченною пам'яттю. Висловлене зауваження має важливе економічне значення. Для економічних процесів, що описуються рядами з короткою пам'яттю, значні флуктуації чи шоки важливі лише для урахування їх впливу на короткострокову перспективу. Для економічних процесів, що характеризуються рядами з нескінченною пам'яттю, значні флуктуації параметрів системи залишають свій вплив на всю подальшу історію розвитку економічної системи. Наявність ефекту довгострокової пам'яті в економічних рядах свідчить про те, що флуктуації розвитку системи призводять до тривалих, проте нестійких наслідків. Під нестійкими наслідками впливу флуктуацій розуміється ситуація, що рано чи пізно економічна система повернеться до свого рівноважного стану, в той час як стійкі наслідки впливу флуктуацій означають, що економічна система уже ніколи не повернеться до свого попереднього рівноважного стану.

У природничих науках визначено декілька підходів для виявлення процесу з довгою пам'яттю, що формалізує описані вище його особливості.

Нехай Х₁,…,Х_n - серія спостережень, для яких потрібно провести оцінку тесту на наявність довгої пам'яті. Припустимо, що X_i розподілені за нормальним законом Гауса, тоді взаємозв'язок між окремими елементами буде фракційним Гаусовим шумом з довгою пам'яттю, якщо виконуються такі умови [22] :

(1.1)

де

Параметр Н визначає ступінь залежності:

- якщо Н=0,5, то дві події є статистично незалежними. Відповідно минулі події не мають ніякого впливу на майбутні події;

- якщо 0<Н<0,5, то дві події є статистично залежними з антиперсистентним рядом. Антиперсистентість означає, що якщо спочатку були наявні позитивні тенденції (зростання), то імовірно, що в майбутньому вони зміняться на негативні тенденції. Чим більше показник Херста наближається до нуля, тим більш чітко проявляються антиперсистентні властивості;

- якщо 0,5<Н<1, то дві події є статистично залежними із довгостроковою часовою пам'яттю, і минулі події мають вплив на наступні події, причому, як правило, зберігається тенденція (якщо числові значення ряду зростали у минулому, то більш імовірно, що вони будуть зростати і в майбутньому). Чим ближче показник Херста до 1, тим більшу трендостійку властивість має ряд. І навпаки, чим ближче показник Херста до 0,5, тим більш зашумленим є ряд.

Знаходження окремих довгих корельованих лагів не є достатнім для визначення довгострокової пам'яті. Дана властивість ще більше ускладнює процес виявлення довгої пам'яті [21]. Важливим є не стільки автокореляція у часовому ряді, як її темп спадання. Чим більш повільним є темп спадання автокореляції у часовому ряді, тим більш довга пам'ять наявна у даних процесах. Відповідно у процесах із короткою пам'яттю сума автокореляцій є меншою, і темп її гасання буде більшим. Параметр Херста є добре визначеним у теоретичних моделях, проте його оцінка в реальних економічних процесах є проблематичною. Часто в реальних економічних процесах (індекси коливань фондових, валютних ринків) показник Херста також не дуже відрізняється від 0,5 [23], що свідчить про процеси із короткою пам'яттю. Для адекватної оцінки параметра Херста статистичні дані повинні бути репрезентовані значною кількістю спостережень із відносно глибоким часовим рядом. Також оцінювані параметри є дуже вразливими, як стверджується у праці [24], до наявних тенденцій у даних, періодичності та інших джерел збурень. Значна кількість оцінних параметрів вимагає спеціальної функціональної форми для моделей із довгою пам'яттю. Зважаючи на складні вимоги до статистичних даних при оцінці довгострокової пам'яті, неможливо використати модель (1) для часових еколого-економічних процесів. Проте існує інша можливість виявлення окремих негативних флуктуацій розвитку (кліматичні, ресурсні та ін.) із наступною оцінкою ступеня закріплення відповідних процесів.

Практичні напрями підтвердження існування довгої пам'яті в еколого-економічних системах. Із точки зору еколого-економічної безпеки важливим є виявлення довгострокової пам'яті в соціально-економічних системах у відповідь на негативні кліматичні та ресурсні флуктуації. Робоча гіпотеза полягає в наступному: при виникненні негативної кліматичної та/або ресурсної флуктуації соціально-економічна система включає адаптаційні механізми згладжування негативних наслідків і “вбудовує” у свою діяльність захисні механізми попередження та/або зменшення наслідків впливу негативних подій. Таким чином, кліматичні та ресурсні флуктуації повинні залишати помітний слід (довга пам'ять) у розвитку соціально-економічних систем.

Негативні ресурсні флуктуації є стимулом для впровадження ефективних технологічних процесів в економічній системі і, що ще більш важливо, зміни стилю життя членів суспільства. Так, на прикладі Японії, де рік за роком, аж до кінця 70-х років ХХ ст. автовиробники насичували ринок усе більш великими і потужними моделями. Єдине, що стримувало параметри будівництва автомобілів, це правила дорожнього руху і деякі законодавчі обмеження. Проте варто було відбутися декільком ціновим флуктуаціям з боку нафтової галузі, як на поч. 1980 років правила гри змінилися, і країна стала прагнути до випуску більш легких машин, які споживають менше бензину, а японські споживачі у великих американських моделях бачать не стільки розкіш, скільки несмак [25].

Ресурсні флуктуації мають неоднозначний вплив як на економічне зростання (його активізацію чи пригнічення), так і на екологічну політику. Враховуючи попередні газові кризи у 2006 і 2009 рр., Європейський Союз прийняв цілу низку заходів у відповідь на скорочення газопостачання, у тому числі стимулювання екоінновацій та ресурсозберігаючих заходів. У першу чергу до цього спонукали зниження поставок газу європейським споживачам транзитом через Україну, зокрема, станом на 6 січня 2009 р. Болгарія, Угорщина, Греція, Сербія, Словаччина відчули зменшення поставок газу від 70 % до 100 %. Найбільше від газових криз постраждали країни Центральної та Східної Європи, що не мали альтернативи російському газу і не проводили диверсифікаційну політику. Таким чином, ресурсна флуктуація (газовий конфлікт) “включила” довгострокові адаптаційні механізми у країнах ЄС та Україні як із боку диверсифікації постачань газу, так і з боку трансформації національних економік у напрямі енерго- та ресурсозбережень. Зокрема, відповідно до твердження міністра у справах навколишнього середовища Данії Іди Аукен [26] Європа у даний час переходить на відновлювальні джерела енергії. Основною причиною цього є високі приховані витрати на традиційні джерела енергії, нестабільні ціни на ресурс, ресурсні флуктуації (ресурси можуть надходити з політично нестабільних регіонів) і кліматичні ризики. Уже сьогодні Данія працює як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу і прагне досягти 100 % показників використання поновлюваних джерел енергії до 2050 року. Таким чином, бачимо, що негативні ресурсні флуктуації мають довгостроковий вплив на розвиток відповідних еколого-економічних та соціально-економічних систем.

Враховуючи обмеженість невідновних ресурсів та зростання впливу кліматичних змін, важливим альтернативним джерелом енергії стає сонячна енергетика як одна із найкращих стратегій на відповідні негативні ресурсні флуктуації. Унаслідок зусиль вчених вартість сонячних панелей за останні 25 років зменшилася у 20 разів: до 0,5 - 1,1 євро на ват потужності. У цілому ефективність сонячних батарей уже порівняна з ефективністю роботи газових і бензинових двигунів: 0,1 - 0,15 євро за ват. Активізацію розвитку сонячної енергетики та відповідні тенденції ресурсо- та енергозбереження в останні десятиріччя також можна розглядати як активну стратегію національних економік у відповідь на згладження очікуваних у майбутньому негативних флуктуацій.

Забезпечення трансформації соціально-економічних систем у бажаному напрямі можна досягти завдяки керованим флуктуаціям. Прикладом керованих флуктуацій є жорсткість (строгість) національної екологічної політики. Так, підвищення строгості екологічної політики для Німеччини [27] зіграло важливу роль у поширенні екоінновацій на рівні фірм. Зокрема, передбачувані і суворі екологічні умови є важливою передумовою для багатьох фірм для впровадження додаткових екологічних інновацій. Екологічні податки з повільними, але постійно зростаючими ставками можуть забезпечити необхідні стимули для впровадження екоінновацій.

Країни ЄС через жорсткість національного екологічного законодавства та високу залежність від ресурсних флуктуацій вже пройшли перші етапи формування потреб сталого розвитку і в даний час працюють над більш ефективними товарами і розроблення екологічно збалансованого способу життя. Існують три основні стратегії просування ринку екологізації національної економіки та сприяння екологічним інноваціям:

1. Активізація дії механізмів пропозиції (“штовхаюча стратегія”). Ідея цієї стратегії полягає у створенні системи мотиваційного впливу (екологічні стандарти, економічні інструменти, інформаційне забезпечення), яка буде стимулювати (підштовхувати) суб'єкти господарювання в напрямі екологізації виробництва.

2. Дія механізмів попиту (“тягнуча стратегія”), або виробничо-споживчий локомотив. Впливаючи на попит виробництва товарів, послуг, технологій, можна “тягнути” окремі ланки національної економіки. Суть цієї стратегії полягає в необхідності переконати споживача як психологічно, так і економічно використовувати екологічно чисті продукти.

3. Дія механізмів комунікаційних зв'язків між виробниками і споживачами (“інтерфейс-стратегія”). З боку попиту фактором розвитку екологізації національних індустрій є доходи на душу населення. Так, відношення до навколишнього середовища та екологічної якості як до “предмета розкоші” означає, що при зростанні доходів на душу населення більше коштів буде витрачатися на охорону навколишнього середовища. Наприклад, країни ЄС є більш ефективними у реалізації екологічних норм, оскільки виконавчі органи часто краще фінансуються і система є набагато прозорішою.

Таким чином, будь-які негативні ресурсні флуктуації відбиваються у пам'яті еколого-економічних та соціально-економічних систем шляхом включення адаптаційних/біфуркаційних механізмів розвитку. Проведений аналіз показує, що повторення окремих негативних флуктуацій (ресурсних, кліматичних, фінансових) більш легко переносяться системами-реципієнтами, ніж початкові, оскільки флуктуації залишають помітний слід у розвитку еколого-економічних систем. Подібний результат можна досягти завдяки створенню керованих флуктуацій, якими може стати регулювання умов ведення господарювання (строгість податкової, екологічної політики та ін.) у межах національної економічної системи.

1.3 Теоретичний аналіз визначення місця “екотуризму” в системі адаптації економічних систем до кліматичних змін

За даними Всесвітньої туристської організації, міжнародний туризм швидко оговтався від фінансової кризи та економічних потрясінь. У першій половині 2011 р. число міжнародних туристів зросло на 5% порівняно з цим же періодом попереднього року й досягло 440 мільйонів. У 2010 р. туристична індустрія принесла більше трильйона доларів США. З них 47% припадають на країни, що розвиваються, де туризм є одним із основних джерел доходів і двигунів розвитку [28].

Важливим фактором розвитку туризму є збільшення частки вільного часу в суспільстві, тобто частини часу, яка не зайнята справами виробничої або життєвої необхідності. Однак, попри те, що з кожним роком люди стають більш зайнятими та вільного часу стає все менше, щорічні показники обсягу туристичних послуг та туристичних потоків зростають. Так, у 2000-2013 рр. кількість туристів-громадян України, що виїжджали за кордон, збільшилась у 1,8 рази, а кількість іноземних туристів - у 3,8 [29].

Крім цього, глобальне погіршення стану навколишнього природного середовища призводить до зростання значущості зеленого (екологічного) туризму серед інших послуг сфери відпочинку та розваг. Всесвітня туристична організація включає зелений туризм до п'ятірки найважливіших стратегічних напрямків розвитку туризму до 2020 р. [30]. Тому проблема дослідження науково-методичних підходів до визначення змісту терміну “екотуризм” є актуальною.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про туризм” [31] одним із основних пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму є розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму. Отже, в законодавчій базі України зміст термінів “зелений туризм” та “екологічний туризм” ототожнюються.

Питанням дослідження та аналізу змісту терміну “екотуризм” присвячені праці багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених: Е. Бу (Boo Elizabeth) [32], О. Ю. Дмитрука [33], В. І. Гетьмана [34], М. Ендікота (Marcus L. Endicott) [35], М. Еплер (Megan Epler) [36], В. І. Лугового, Г. Себаллос-Ласкурейна (Hйctor Ceballos-Lascurбin) [37; 38], Б. Сільви (Blangy Sylvie) [36], Л. С. Слепокурова, В. В. Храбовченко [39] та ін.

У цілому в літературі не існує універсального та єдиного визначення поняття “екотуризм”, кожен автор формулює своє власне бачення даної категорії, в деяких працях стверджується, що термін “екотуризм” є синонімом до терміну “зелений туризм”, “агротуризм” та ін. Тому виникає необхідність проведення теоретичного аналізу науково-методичних підходів до визначення дефініції “екотуризм” та виокремлення спільних і відмінних ознак із суміжними з нею категоріями.

Термін “екотуризм” є іноземним запозиченням, яке утворюється з двох слів “еко-” і “туризм”. Основа “еко-” (від грец. пйкпт - будинок, житло) поширена в українській, англійській та новогрецькій мовах. У східнослов'янських, романських та германських мовах вона асоціюється з поняттям “екологічний”, яке підкреслює зв'язок груп організмів (тварин, людини тощо) із середовищем, у якому вони живуть [40]. Відповідно до Манільської декларації зі світового туризму, яка прийнята в 1980 р., туризм характеризується як “діяльність, яка має важливе значення в житті народів із безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню та економічну сфери життя держав і їх міжнародних відносин” [41].

Уперше термін “екотуризм” запропоновано в 1983 р. Гектором Себаллос-Ласкурейном (Hйctor Ceballos-Lascurбin). На той час вже існувало 35 термінів, які використовувалися для описання нової форми подорожі на природу. Серед найбільш відомих були: природний (природно-орієнтований) туризм, пригодницький туризм, зелений туризм, альтернативний туризм, сталий туризм, природні канікули, навчальний туризм, науковий туризм, культурний туризм, агротуризм, сільський туризм, м'який туризм та ін. [42]. Необхідно зазначити, що виникнення перелічених вище видів туризму стало реакцією на розвиток неконтрольованого масового (традиційного) туризму, який за свідченням [35] “спричинює деградацію багатьох областей екологічного та культурного значення, що призводить до втрати біологічного та культурного різноманіття, а також втрати важливих джерел отримання доходу”.

Всесвітній фонд дикої природи (World Wide Fund for Nature) пропонує таке визначення цього виду туризму. “Екотуризм - туризм, що включає подорожі в місця з відносно незайманою природою, з метою отримати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості даної місцевості, яка не порушує при цьому цілісності екосистем і створює такі економічні умови, при яких охорона природи і природних ресурсів стає вигідною для місцевого населення” [32].

Міжнародна Спілка охорони природи (International Union for Conservation of Nature) надає своє визначення: “екологічний туризм або екотуризм - подорож з відповідальністю перед навколишнім середовищем по відношенню до непошкоджених природних територій з метою вивчення і насолодження природою та культурними пам'ятками, яка сприяє охороні природи, створює “м'який” вплив на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і отримання ними переваг від цієї діяльності” [37; 38].

Міжнародне товариство екотуризму (The International Ecotourism Society) дає наступне визначення: “Екотуризм - це відповідальна подорож до природних територій, яка сприяє охороні природи і покращує добробут місцевого населення” [36; 43].

Маркус Ендікотт у своїх працях запропонував таке трактування: “екотуризм - це подорожі з низьким антропогенним впливом на навколишнє середовище або тури до природи” [35].

Л. С. Слепокуров, під екотуризмом розуміє “вихід в природу груп екологів із метою прибирання сміття, ліквідації руйнувань, відновлення підземних джерел”.

Як зазначає В. В. Храбовченко [39], “екотуризм - вид туризму, що ґрунтується на туристичному попиті, пов'язаний із туристськими потребами в пізнанні природи і привнесенні в збереження екосистем при одночасному врахуванні інтересів місцевого населення”. О. Ю. Дмитрук у своїх роботах стверджує, що екотуризм - це “інтегруючий напрямок у туристській діяльності. Екологічним туризмом може бути будь-який вид туризму, що реалізується в умовах активного перебування людини в природному середовищі не лише з використанням його рекреаційних, пізнавальних та інших можливостей, а й з урахуванням можливості їх відновлення, зберігання та відтворення як на споглядальному, так і на практичному рівні” [33].

Згідно з визначенням В. І. Гетьмана [34] “екологічний туризм включає всі види туризму, орієнтовані на збереження природного довкілля, зокрема заповідних ландшафтів, налагодження гуманних стосунків із місцевим населенням та органами самоврядування, поліпшення фінансово-економічного благополуччя регіонів”.

...