Організаційно-економічні засади адаптації економічних систем до кліматично-ресурсних флуктуацій

За підсумками 2012 року вклад в загальний енергобаланс Європейського союзу енергії згенерованої ТЕЦ становить 7%. Лідируючі позиції у використанні когенерації при виробництві енергії утримує Данія (рис. 1). Вироблення енергії з використанням комбінованого виробництва в Данії становить 55%, що стало можливим завдяки використанню економічних стимулів спрямованих на максимальне впровадження когенераційного виробництва енергії [101].

Рис. 2.3. Частка ТЕЦ у виробництві електроенергії 2012 рік, % [10]

Потреби теплової енергії в Україні задовольняються за допомогою систем централізованого опалення, які охоплюють близько 60% споживачів, решта припадає на децентралізовані системи опалення. У даний час у структурі централізованого теплопостачання найбільшу питому вагу займають котельні установки 61 %.

В Україні працюють 35 великих теплоелектроцентралей (ТЕЦ), технічний стан яких не відповідає нормативним вимогам. Більшість котелень в Україні - це дрібні, промислові або автономні котельні. Стан більшості з них так само є незадовільним. За даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, загальна кількість опалювальних котелень на кінець 2012 року склало 35424 од., У тому числі потужністю: до 3 Гкал / год - 31106 од., Від 3 до 20 Гкал / год - 3508 од., від 20 до 100 Гкал / год - 619 од., 100 і більше Гкал / год - 191 од. Основним паливом для котелень є природний газ - 52-58% (мазут - 12-15%, вугілля - 27-36%). Впроваджння когенерацйного виробництва енергії лише на котельних з потужністю від 100 кВт до 150 МВт, дозволить отримати додатково до 6000 МВт електричної енергії [102].

Сумарна потужність котелень на кінець 2012 року склала 117783,4 Гкал / год, у тому числі потужністю: до 3 Гкал / год - 21455,5 Гкал / год (питома вага у сумарній потужності - 18,2%), від 3 до 20 Гкал / ч - 25664,8 Гкал / год (21,8%), від 20 до 100 Гкал / год - 23357,3 Гкал / год (19,8%), 100 і більше Гкал / год - 47305,8 Гкал / год (40,2%). [Клименко В.Н] Кількість встановлених котлів (енергоустановок) на кінець 2012 року в Україні склала 80070 од., з них з терміном експлуатації більше 20 років - 15 871 од. Загальний обсяг виробництва теплової енергії на підприємствах України в 2012 році склав 104074,5 тис. Гкал. [103]

Не дивлячись на те, що Україна має хороші передумови, ринок когенераційного виробництва енергії знаходиться на стадії свого становлення.

За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) загальна кількість теплоелектростанцій (ТЕС) на кінець 2013 року становила 16. За 2013 рік було введено в експлуатацію 2 ТЕС, які використовують відновлювальні джерела енергії. Всі ТЕС у генерації енергії використовують когенераційний спосіб виробництва [104]. Станом на кінець 2013 року кількість ТЕЦ в Україні становила 43 [104].



Рис. 2.4. Встановлена потужність ТЕС та ТЕЦ в Україні у 2012-2013 рр. [104]

Проаналізувавши динаміку встановлених потужностей за період 2012-2013 років (рис.2), можна зробити висновок, що встановлена електрична потужність ТЕЦ не змінилася, встановлена теплова потужність збільшилась з 24503,48 до 26307,13 Гкал/год. Електрична потужність ТЕС за підсумками 2013 року становила 27634,50 МВт, що на 0,3 % більше ніж у 2012 році. Теплова потужність ТЕС за 2013 рік збільшилась на 97,11 Гкал/год. (рис. 2). Зважаючи на введення у 2013 році нових ТЕС збільшення встановлених потужностей досить невисоке.



Рис. 2.5. Кількість виробленої електричної енергії ТЕС та ТЕЦ, млн. кВт/год. в Україні у 2009-2013 рр. [103]

Кількість виробленої електричної енергії когенераційним способом ТЕС в Україні має тенденції до збільшення. Починаючи з 2009 року кількість згенерованої електроенергії ТЕС збільшилась на 15102 млн. кВт/год (рис. 3). Обсяги виробництва електричної енергії збільшилися порівняно з 2009 роком на 417 млн. кВт/год. та зменшилися порівняно з 2012 роком на 1369 млн. кВт/год.

Рис. 2.6. Кількість виробленої теплової енергії ТЕС та ТЕЦ, тис.Гкал в Україні у 2009-2013 рр. [105]

Кількість теплової енергії виробленою ТЕС за період 2009-2013 років має тенденцію до зниження (рис. 2.6). Порівняно з 2009 роком зменшення обсягу виробництва теплової енергії склало 205 тис.Гкал Порівнюючи виробництво теплової енергії ТЕЦ з 2009 роком збільшення склало 1376 тис.Гкал, з 2012 р. відбулось зменшення на 683 тис.Гкал.

Особливою перевагою когенераційного виробництва енергії є можливість створення міні-ТЕЦ та використання відновлювальних джерел енергії. Кількість ТЕЦ, що працюють на відновлювальних джерелах енергії у 2013 році становила 3, загальна встановлена електрична потужність яких склала 20 МВт, теплова 21,30 Гкал/год. За 2013 рік було введено в експлуатацію 2 ТЕС, які працюють на відновлювальних джерелах енергії, загальною електричною потужністю 11 МВт та тепловою 12,79 Гкал/год.

Незважаючи, що Україна має значний потенціал впровадження когенераційного енерговиробництва, частка електроенергії згенерованої когенераційним способом у загальному енергетичному балансі залишається досить низькою.

Рис. 2.7. Динаміка складових електричного балансу України 2010-2013 роки, %.

Такий стан когенераційного виробництва енергії пояснюється відсутністю в Україні ефективної програми підтримки розвитку когенерації. В Україні для розвитку когенераційних установок передбачена пільгова цінова політика, так Законом України [100] при здійсненні теплогенеруючими або теплопостачальними організаціями заходів з енергозбереження, які привели до економії енергоносіїв при виробництві теплової енергії, до зменшення втрат при її транспортуванні та постачанні, орган виконавчої влади регулює тарифи на теплову енергію. У перебігу трьох років тарифи на енергію залишається на колишньому рівні, встановленому до впровадження цих заходів. Для більш ефективного впровадження когенерації в сектор теплоенергетики України необхідно використання дієвих механізмів стимулювання виробництва енергії за допомогою когенераційних установок, збалансування цінової політики, пільгове оподаткування, системи державних дотацій. Для оцінки економічного ефекту від впровадження когенераційних установок в Україні використовуються такі показники:

- собівартість виробленої електроенергії;

- термін окупності інвестицій в проект;

- економія палива при виробленні другорядного виду енергії.

При оцінці впровадження когенераційних установок за економічними показниками визначається ряд переваг, порівняно з наявними електростанціями, де тепло, утворене при виробництві електроенергії, випускається у навколишнє природне середовище. Когенераційні технології мають низькі питомі капіталовкладення, малі терміни введення в експлуатацію та самоокупності, сприяють зниженню собівартості виробленої енергії та економії палива, підвищують якість послуг. Когенераційне виробництво енергії дозволяє знижувати втрати, при транспортуванні на 12-16 %, оскільки енергогенеруюче обладнання знаходиться у безпосередній близькості від споживача.

Враховуючи дані проведеного дослідження, можна зробити висновок Україна має значний потенціал для розвитку когенераційного виробництва енергії, яке є економічно вигідним і відповідає світовим тенденціям розвитку енергетики. Для розвитку когенерації в Україні, необхідно збалансоване економічне регулювання, створення системи стимулів, пільгових кредитних ставок і тарифів. Такі механізми дозволять вивести енергетичну галузь України на новий рівень розвитку.

Державне регулювання у сфері використання когенераційних установок

Державне регулювання у сфері використання когенераційних установок здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері енергозбереження, НКРЕКП, та уповноважені Президентом України центральні органи виконавчої влади у відповідних сферах діяльності у порядку, визначеному законодавством України.

Державна політика у сфері використання когенераційних установок ґрунтується на засадах:

- розвитку та збалансованого використання когенераційних установок у національній економіці;

- сприяння перебудові діючих теплогенеруючих об'єктів в установки комбінованого виробництва електричної та теплової енергії з метою ефективного використання палива та підвищення екологічної безпеки;

- створення розподілених (місцевих) електрогенеруючих потужностей з метою підвищення надійності та безпеки енергопостачання на регіональному рівні;

- державного регулювання відносин у цій сфері;

- економічного стимулювання використання когенераційних установок на підприємствах незалежно від форми власності та галузевої належності;

- забезпечення вільного доступу органів, що здійснюють державний контроль, до інформації про стан когенераційних установок та обсяги виробництва електричної і теплової енергії.

Видачу ліцензій і встановлення тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляються когенераційними установками, здійснює НКРЕКП.

Державне регулювання у сфері використання когенераційних установок здійснюється шляхом:

1. Проведення кваліфікації когенераційних установок.

2. Ліцензування господарської діяльності з комбінованого виробництва теплової і електричної енергії.

3. Встановлення тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляються когенераційними установками.

4. Надання дозволів на встановлення або спорудження когенераційних установок на базі існуючих енергетичних об'єктів.

5. Нагляду та контролю за безпечним виконанням робіт при будівництві чи реконструкції когенераційних установок.

Основними законами, які регулюють правові відносини використання когенераційного виробництва енергії в Україні є Закон України “Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу” [106], Закон України “Про теплопостачання” [100]. Цими законами визначені відносини суб'єктів господарювання у питаннях, пов'язаних з виробництвом, передачею і споживанням електричної та теплової енергії від когенераційних установок і газових електростанцій. “Закон про когенерацію” визначає правові , економічні та організаційні основи діяльності суб'єктів відносин у сфері енергозбереження щодо використання когенераційних установок, регулює відносини, пов'язані з особливостями виробництва, передачі і постачання електричної та теплової енергії від когенераційних установок. Закон України “Про теплопостачання” визначає особливості, пов'язані з умовами функціонування систем теплопостачання, через існування об'єктів теплопостачання різних форм власності, технологій виробництва теплової енергії, у тому числі технологій комбінованого виробництва електричної і теплової енергії.

Економічний механізм стимулювання. На сьогодні в Україні не існує конкретної програми підтримки розвитку когенераційного виробництва енергії. Але діючі нормативно-правові акти створюють певні економічні стимули для впровадження когенераційних установок у виробництво енергії. До основних з них з яких можна віднести:

1. Пільговий режим приєднання до електричної мережі.

2. Пільгове право продажу електричної енергії в оптовий ринок України.

3. Пільговий режим встановлення тарифу на електричну та теплову енергію.

4. Стимулювання вітчизняного виробництва оснащення та комплектуючих для об'єктів когенераційного виробництва енергії.

Так, згідно чинного законодавства власникам когенераційних установок, незалежно від встановленої електричної потужності, надається право безперешкодного доступу до електричних мереж та продажу виробленої енергії, право постачання споживачу електричну енергію в години доби найбільшого або середнього навантаження електричної мережі (пікові та напівпікові періоди доби) [100] .

Власникам кваліфікованих когенераційних нарівні з іншими суб'єктами підприємницької діяльності з виробництва та постачання електричної енергії надається право продажу всього обсягу або частини виробленої ними електричної енергії в Оптовий ринок електричної енергії України, місцевим енергопостачальним організаціям, або за прямими договорами з споживачами [106].

До тарифу на електричну та теплову енергію, вироблену кваліфікованими когенераційними установками, не включається на період до 2015 року цільова надбавка, встановлена законодавством.

Існуючі нормативно-правові акти для стимулювання когенераційного виробництва передбачають захист принципів економічної доцільності при формуванні тарифів на теплову та електричну енергію вироблену когенераційним способом та пільгову політику, яка дозволить підвищити рентабельність впровадження когенераційних установок. Такі принципи базуються на пільгах передбачених Податковим кодексом України. А саме звільняється від оподаткування:

- 80 % прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України товарів власного виробництва, а саме енергоефективного обладнання, матеріалів, виробів, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів;

- 50 % прибутку, отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів. Строк дії податкової пільги п'ять років з моменту отримання першого прибутку внаслідок підвищення енергоефективності виробництва;

- операції із ввезення на митну територію України енергозберігаючого обладнання і матеріалів, виробів, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів [107].

Недоліки державної політики стимулювання когенерації та шляхи їх вирішення. На сьогодні можна виділити низку недоліки, які гальмують розвиток когенераційного виробництва енергії в Україні, а саме:

- відсутність цілісної нормативної-правової бази та стратегії розвитку, щодо стимулювання когенераційного виробництва енергії;

? надмірне регулювання ринку енергетики, впровадження субсидій та пільг на ціну одиниці теплової та електричної енергії;

- недостатній технічний розвиток та можливості забезпечення власним обладнанням та комплектуючими для переходу до когенераційного виробництва енергії;

- недостатнє використання закордонного досвіду економічного стимулювання розвитку когенерації.

Таким чином за результатами проведеного дослідження можна зробити висновок, що Україна має значний потенціал для використання розвитку когенераційного виробництва енергії. Впровадження когенераційних технологій на території України дозволить вирішити низку актуальних проблем:

- підвищити конкурентоспроможності підприємств;

- підвищити ККД використання паливно-енергетичних ресурсів при спільній виробленні тепла і електроенергії (до 85%);

- зменшити екодеструктивний впливу на навколишнє природнє середовище;

- зменшити теплові втрати;

- знизити собівартість одиниці теплової та електричної енергії.

2.4 Методика і практика оцінки ефективності функціонування еколого-економічних систем на основі підходів “сильної та слабкої стійкості”

Створення економічного благополуччя в державі досягається переважно за рахунок наявності у неї виробничих фондів, запасів природних ресурсів та людського капіталу. Проте проблеми ефективного використання перелічених ресурсів не завжди враховуються. Неефективність застосування ресурсів пояснюється використанням та впровадженням загальноприйнятих методів управління господарським процесом на всіх територіях.

З позиції економіки сталого розвитку необхідно визначити, які фактори і якою мірою впливають на виробництво національного продукту. Варто відзначити, що залежною змінною при оцінці сильної та слабкої стійкості виступає реальний регіональний продукт з базовими цінами 1999 р., а впливаючі фактори (названі вище) можуть змінюватися залежно від специфікації моделі. Таким чином, маємо базу даних за 9 років (1999-2007 рр.) по 25 регіонам країни, що дає нам 225 точкових спостережень. Зазначена кількість спостережень є більш ніж достатньою і відповідає умовам нормального розподілу.

На нашу думку, варто спочатку оцінити класичні підходи визначення показників значущості в створенні регіонального продукту на основі функції Коба-Дугласа, а вже потім аналізувати “сильну та слабку сталість” як індикатори екологічно сталого розвитку економічної системи, оскільки методологія оцінки стійкості також побудована на виробничих функціях. Отже, в результаті проведення кореляційно-регресійного аналізу з використанням логарифмованої функції Коба-Дугласа , нами було отримано такі результати (табл. 2.2).

В нашій моделі вагомими фактором економічного зростання є рівень зайнятості населення. Так, згідно наших розрахунків, при збільшенні рівня зайнятості на 1%, значення валового внутрішнього продукту збільшиться на 0,717%. Зауважимо, що виробництво національного продукту є нееластичним по рівню зайнятості населення, і це свідчить про необхідність зростання якості людського капіталу по регіонах країни, в першу чергу - професійно-технічних вмінь. Подальше зростання основних виробничих фондів (реальної вартості основних виробничих фондів в виробництві) на 1% призводить до збільшення ВРП на 0,279%.

Таблиця 2.2^* Результати моделювання економічного зростання за допомогою логарифмічної функції Коба-Дугласа

* Статистичні дані взято з джерел Державного комітету статистики України [108 - 121].

Після проведення кореляційно-регресійного моделювання отримали наступну залежність:

ln(Q)=-0.0623+ ln(0.7179 )+ ln(0.2793)+ ln(0.1056) . (2.1)

Внесок рівня забруднення в збільшення ВРП становить 0,105%, цей відсоток збільшення валового внутрішнього продукту складають підприємства - хімічної, енергетичної, вугільної промисловостей. За результатам аналізу значну частку в створенні ВРП належать основним фондам, тому розширимо аналізовану модель, додавши такий показник, як інвестиції в основний капітал (табл. 2.3).

Отримані результати трактуються наступним чином, по-перше, при зростанні рівня зайнятості на 1% відбувається збільшення ВРП на 0,53%. Аналогічним чином зростання основних фондів призводе до збільшення ВРП на 0,29%. Показники росту ВРП зі використанням показників “забруднення” та “інвестицій” складають 0,09% та 0,15% відповідно.

Таблиця 2.3 - Результати моделювання економічного зростання за допомогою логарифмічної розширеної функції Коба-Дугласа

Ln(Q) =0.1833+ln(0.5311)+ln(0.2976)+0.118In(0.1502)+ln(0.0925). (2.2)

В сучасних умовах інвестиції виступають важливим засобом забезпечення прогресивних структурних змін в економіці, що призводить до поліпшення якісних показників діяльності, як на мікро-, так і макрорівнях [122; 123; 124]. Відповідно, чим більшими є обсяги інвестицій і вищої їх ефективність, тим швидше буде відбуватись відтворення виробничого процесу. Розглядаючи фактор забруднення в системі збільшення ВРП, можна зробити висновки, що завдяки підприємствам хімічної, енергетичної, вугільної промисловостей досягаються високі економічні показники. Проте саме завдяки цим промисловим галузям щорічно створюється більше половини всіх забруднень.

З огляду на вищесказане можемо підсумувати, що найбільший внесок у структуру валового внутрішнього продукту привносить людський капітал. Людський капітал є важливим елементом виробничого потенціалу економічної системи.

При аналізі показників сильної та слабкої стійкості необхідною умовою є включення невідновлювальних природних ресурсів з метою визначення швидкості їх вичерпання та оцінки можливостей забезпечення постійного рівня споживання між поколіннями. Невідновлювальні ресурси на сьогоднішній день становлять основу оборотного капіталу більшості виробничих систем, саме тому будь-які коливання в цінах чи об'ємах їх добування значною мірою впливають на всю економіку країни. Відомо, що запаси невідновлювальних ресурсів не безмежні і вже в найближчому майбутньому буде відчуватися їх дефіцит, саме тому значна кількість країн намагається організовувати господарство своїх країн таким чином, щоб мінімізувати залежність від невідновлювальних ресурсів шляхом вдосконалення виробничого процесу за рахунок науково-технічних зрушень та використання відновлювальних ресурсів.

Як було зазначено вище, значну роль у забезпеченні умов сталості між поколіннями належить науково-технічному прогресу (зростанню граничної продуктивності факторів виробництва). Сучасні методи аналізу панельних даних (в тому числі той, який ми застосовуємо в даному дослідженні - кореляційно-регресійний аналіз) дозволяють виявляти щорічну зміну впливу технологічних зрушень в економічній системі.

Вважаємо, що технологічні зрушення дають можливість скоротити темпи вичерпності природних ресурсів і тим самим наблизитись до сталого розвитку. В першу чергу, за рахунок впровадження науково-технічних зрушень досягається підвищення використання невідновлювальних ресурсів та зростання продуктивності праці, іншим позивним моментом є зменшення кількості викидів шкідливих речовин та відходів виробництва, оскільки у багатьох випадках промислове виробництво починає переходити на замкнуті виробничі цикли.

В цілому є необхідність аналізу загальноекономічної кон'юнктури господарювання територіальних систем за допомогою річних фіктивних змінних, оскільки їх не включення може призвести до помилки упущеної змінної при аналізі системи показників еколого-економічного розвитку. Кон'юнктура господарювання в даному дослідженні передбачає політичну, соціальну, загальноекономічну ситуацію країни, що була однаковою для всих регіонів. Вираз, який будемо оцінювати, має виглядати наступним чином:

(2.3)

де А - рівень технологічного розвитку,

К - наявність основних фондів в економіці (млн грн),

R - невідновлювальний природний ресурс (наявність використання всих видів палива).

d - вектор показників для річних фіктивних змінних (річна кон'юнктура за роками)

Невідновлювальний природний капітал в даному дослідженні представлений у вигляді умовного палива, (тобто суми таких видів палива: вугілля (тис. т), брикети вугільні (тис. т), газ природний (млн.м³), бензин моторний (тис. т), мазут (тис. т) з різними ступенями теплостворюючих здібностей. Оскільки запропоновані види палив мають різні одиниці виміру, що ускладнює процес дослідження, то з метою забезпечення порівнювальності більш ніж обґрунтованим є здійснення перерахунку їх в умовне паливо. Для перерахунку різних видів палив в умовне використано методику, подану у працях [125; 126], суть якої полягає у розрахунку кількості умовного палива на основі теплових та енергетичних характеристик невідновлювальних горючих природних ресурсів.

В науковій літературі при аналізі панельних даних науковцями використовується два методи: метод фіксованого ефекту та метод випадкового ефекту. Результати, отримані першим та другим методом, тестуються за допомогою методики Хаусмена, і обирається кращий варіант розрахунку. Провівши відповідні розрахунки виявлено, що при оцінці сильної та слабкої стійкості регіонів країни більш економетрично обґрунтованими є результати отримані внаслідок використання методу фіксованого ефекту, так як значущість статистичних коефіцієнтів за цим методом вище. В табл. 3.3 приведено результати оцінки “сильної та слабкої стійкості” на основі виробничої функції Коба-Дугласа за методом фіксованого ефекту.

Таблиця 2.4 - Оцінка “сильної та слабкої стійкості” на основі виробничої функції Коба-Дугласа за методом фіксованого ефекту*

* Статистичні дані взято з джерел Державного комітету статистики України [116-121].

. (2.4)

Відповідно до табл. 2.4 статистично значущий вплив на рівень ВРП (як при оцінці базової функції Коба-Дугласа (табл. 3.1-3.2) здійснює штучний капітал (наявність основних фондів в економіці). При збільшенні запасів штучного капіталу на 1% в економіці, відбувається збільшення валового продукту на 0,159%.

Отримані результати показують, що запаси умовного паливо займають незначне місце в структурі ВРП , оскільки відповідний показник табл. 3.3 є статистично не значущим. Таким чином, можемо стверджувати, що ступінь ефективності використання природних ресурсів в економічній системі України досить низька. Використання запасів природних ресурсів здійснюється не раціонально і відбувається більшою мірою витрачання існуючих ресурсів, а не відтворення нових.

Показник “технологія”, позначений в табл. 2.4 як _cons, по роках залишається незмінним і становить 6,23% в загальній структурі валового продукту, відсутність бази порівняння для технологічного показника зменшує його практичну економічну цінність. Проте даний показник може бути трактований на основі його знаку, що є додатним (більше нуля), виходячи з цього, є пріоритетним подальший розвиток досягнень науково-технічного прогресу.

Проведений аналіз залежностей створення валового регіонального продукту на основі даних по запасам природних ресурсів і штучного капіталу з урахуванням технологічних змін показав, що подальший розвиток суспільства в напряму сталості можливий за рахунок підвищення використання впроваджень досягнень НТП (зростання віддачі від масштабу та вдосконалення виробничих процесів). Інтенсивне проведення раціональної та екологічно-ефективної капіталізації основних фондів (в даному випадку штучного капіталу) надасть можливість забезпечити економічний добробут та соціальну рівновагу між поколіннями стосовно використання природних ресурсів. Виходячи з наведених розрахунків впровадження нових енерго- та ресурсозберігаючих технологій є економічно обґрунтованим.

Статистична значущість річних фіктивних змінних, що брались з регіональних щорічників [108-121], вказує на те, що протягом досліджуваного періоду були й інші фактори впливу на темпи розвитку економічної системи країни, про які в даному дослідженні мова не йде. Проте можна висунути гіпотезу, що факторами, які позитивно впливали на виробництво валового регіонального продукту протягом аналізованого періоду, могли виступити сприятлива зовнішня кон'юнктура та попит на експортну продукцію вітчизняних товаровиробників.

Також варто додати, що при незначному ступені зміщуваності між штучним та природним капіталом, як це обґрунтовано у працях відомого економіста Г.Дейлі [127; 128] необхідно зберігати існуючий природний потенціал за рахунок збалансованого використання відновлювальних ресурсів.

Наступним кроком аналізу є визначення ступеня еколого-економічної ефективності виробництва регіонального продукту на основі показників граничної віддачі від масштабу. Методика визначення віддачі від масштабу використовується нами з метою визначення “сильної та слабкої стійкості” регіонального розвитку.

Для емпіричної перевірки темпів віддачі від масштабу необхідно провести відповідні економетричні розрахунки. Зростаюча економічна віддача від масштабу означає, що збільшення використання кожного з виробничих факторів в t разів призводить до збільшення випуску продукції в більше ніж, у t разів, чи як видно із залежності (2.3), повинна дотримуватись наступна нерівність , при якій сума еластичностей по штучному, природному капіталу та зайнятості повинна бути більше або дорівнюватиме одиниці.

, (2.5)

де А - рівень технології,

К - наявність основних фондів в економіці,

R - невідновлювальний природний ресурс (наявність використання всих видів палива),

L - зайнятість населення по регіонах України.

Таким чином зростаюча віддача від масштабу передбачає, що збільшення виробничих факторів (основних фондів, природних ресурсів, людського капіталу), наприклад, в два рази повинно викликати зростання валового регіонального продукту більше ніж у два рази.

Використовуючи залежність (2.4), ми вважаємо, що умовою сильної стійкості буде, виконання наступної нерівності, , тобто темпи економічного зростання гарантовані працею та виробничими фондами повинні бути вищі, ніж внесок невідновлювальних природних ресурсів. Для перевірки цієї гіпотези необхідно зробити дослідження та знайти відповідні коефіцієнти моделі .

Для оцінки залежностей (2.4) в вигляді регресійного рівняння необхідно провести лінеаризацію моделі за допомогою логарифмування функції. В результаті проведення лінеаризації отримуємо наступний вираз:

(2.6)

Кореляційно-регресійний аналіз будемо проводить за допомогою прикладної програми Stata 9.0.

Теоретичним підґрунтям аналізу розвитку регіонів виступає виробнича функція Коба-Дугласа, з чотирма факторами виробництва (природний та штучний капітали, зайнятість населення, технологія), це достатньо ефективно описує наближення економічної системи до сталості її розвитку.

Аналізуючи твердження сильної стійкості, при якій сума еластичностей штучного капіталу та рівня зайнятості населення, повинна перевищувати або дорівнювати еластичності природного (невідновлювального) капіталу, необхідно знати відповідні значення еластичностей (штучного, природного капіталів та зайнятості населення).

При аналізі панельних даних для розрахунку відповідних еластичностей використовуємо два методи: метод фіксованого ефекту та метод випадкового ефекту, з метою подальшого зіставлення результатів та обрання найбільш значущих. Результати, отримані першим та другим методом протестуємо за допомогою методики Хаусмена, кращим виявилася оцінка за фіксованим методом, тому і приводимо відповідні розрахунки.

Регресійні коефіцієнти для штучного капіталу (капіталізація основних фондів) виявилися статистично значущими і трактуються наступним чином: при зростанні капіталізації основних фондів по регіонах України на 1%, темпи зростання валового регіонального продукту складуть 0,147%. Отримані результати свідчать, що використання основних засобів в економіці здійснюється з низькою ефективністю. Зрозуміло, що ступінь фізичного зносу таких фондів висока і забезпечення прогресивних та структурних зрушень в економіці є актуальним.

Що стосується коефіцієнтів невідновлювального природного капіталу (запаси умовного палива), то дані показники виявилися статистично незначущими та їх значення становить 0,025%. Отримані результати по умовному паливу показують, що використання запасів природного потенціалу здійснюється неефективно та надмірними темпами, що у майбутньому може спричинити їх повне вичерпання. Ситуація зі споживанням енергетичних ресурсів слугує прикладом неощадливого використання природних ресурсів. Згідно наукових досліджень, нині в собівартості продукції частка витрат на енергію становить 25%, а відповідно у секторі енергетики коефіцієнт енергетичних витрат становлять половині всіх прямих витрат [129].

Оцінюючи постулат сильної стійкості, згідно з яким сума еластичностей штучного капіталу та рівня зайнятості населення, повинна перевищувати або дорівнювати еластичності природного капіталу, в проведеному дослідженні встановлено, що Україна рухається в напряму сталого розвитку, але для більш швидкого переходу на вказану модель необхідно підвищувати використання досягнень науково-технічного прогресу та зменшувати залежність від сировинних та енергетичних ресурсів.

Проведений аналіз не позбавлений певних недоліків, зокрема, при врахуванні невідновлювального природного капіталу, було взято лише показники з умовного палива (всі види палива, що використовуються в економічній системі), а інші невідновлювальні ресурси (різні негорючі корисні копалини та мінерали) не бралися до розгляд. Іншим зауваженням може бути, використання виробничих функцій лише одного виду і не взяття до уваги інших, таких як виробнича функція з постійною еластичністю факторів виробництва, функції Аллена, Леонтьєва та ін. Не вдаючись в особливості аналізу різних виробничих функцій, зауважимо, що функція Коба-Дугласа є найбільш прийнятною при оцінці середньомасштабних виробничих процесів на рівні окремих територій. Інші види функцій використовуються в економіко-математичному моделюванні дрібномоштабних та крупномаштабних виробництв. Незважаючи на зазначені недоліки, вважаємо, що помилки у визначенні еластичностей не значні, а інтенсивне та ефективне виробництво надасть можливість забезпечення економічного добробуту та соціальної рівноваги між поколіннями.

2.5 Управління процесами відновлення природних ресурсів для пом'якшення кліматично-ресурсних флуктуацій

Регіони України неоднорідні за соціально-економічним розвитком, причини чого в найбільшій мірі полягають в особливостях їх індустріального розвитку за радянських часів. Такі ж самі ознаки має регіональний розвиток майже всіх країн колишнього СРСР. Крім цього подібні ознаки можна спостерігати у регіональному розвитку таких країнах, як Німеччина, Китай тощо. Механізм централізованого збору податків та видатків в Україні дозволяє дещо згладжувати неоднорідність, проте багато проблемних питань залишаються нерозв'язаними. Тому кожен регіон потребує створення власної стратегії розвитку, що дозволить збалансувати розвиток держави, уникнути диспропорцій і соціального напруження.

Створення стратегії розвитку регіону потребує її послідуючого всебічного аналізу. Крім того потрібно змоделювати реалізацію стратегії, щоб мати приблизне уявлення про майбутнє регіону. Якщо мова йде про еколого-економічну стратегію розвитку регіону, то вона потребує всебічного системного аналізу імовірних методів і способів вирішення проблем регіону, нових пропозицій та ідей.

Для початку аналізу еколого-економічної стратегії розвитку регіону потрібно розробити систему показників, що дозволять оцінювати поточний стан регіону і результати впровадження самої стратегії. Саме загальна недостатність універсальних показників для оцінки еколого-економічного стану регіону та результатів впровадження розробленої еколого-економічної стратегії регіону і обумовлюють проблему. Одними із найважливіших таких показників є запропонована нами система коефіцієнтів ефективності відновлення природних ресурсів суб'єктами господарської діяльності.

Проблеми еколого-економічної ефективності природоохоронних заходів та підвищення ефективності відтворення природних ресурсів розв'язувались вітчизняними вченими С. І. Дорогунцовим [130; 131], Л. М. Горбач [130; 131], П. П. Пастушенком [130; 131], М. А. Хвесиком [130; 131]. Зокрема, у праці [130] запропоновано ефективність охорони природних ресурсів оцінювати за рядом показників їх використання у кожній галузі народного господарства. Крім того представлені методики розрахунку загальної економічної ефективності всіх середовище захисних витрат. У праці [131] наведено розв'язання проблематики підвищення ефективності використання деяких природних ресурсів.

Крім вітчизняних вчених, заслуговують на увагу праці науковців Росії: В. Г. Ігнатова [134] і А. В. Кокіна [134]. Ними всебічно розкрита сутність загальної економічної ефективності природокористування.На даний момент залишається невирішеною проблема оцінки ефективності відновлення природних ресурсів на рівні регіонів, розв'язанню якої і присвячена дана стаття.

Вважається, що у сучасних умовах малоефективні спроби чисто регіональних програм по виходу із екологічної кризи для окремих територій. Однак саме у сучасних умовах тенденція реалізації власних регіональних програм може виявитися найбільш ефективною, оскільки кошти, акумульовані на розв'язку загальних стратегічних програм, ніколи не дійдуть до регіону, де як раз і зосереджене основне виробництво [134]. Стратегія розвитку еколого-економічної системи враховує економічну і екологічну сторони. Кожна зі сторін повинна проявляти себе так, щоб доповнювати і підтримувати інші сторони життєдіяльності системи для досягнення мети розвитку. Тому ефективність і результативність діяльності кожної зі сторін необхідно оцінювати показниками, які, також, дають можливість визначити вплив цієї сторони на ефективність і результативність інших сторін [135].

Для того, щоб повністю розкрити сутність показників ефективності відновлення природних ресурсів, потрібно звернутись до визначення поняття ефективності. У загальному виді ефективність є відношенням корисного ефекту (результату) до витрат на його одержання [136]. Запропонований нами коефіцієнт ефективності представляє собою відношення вартості відновлених природних ресурсів суб'єктами господарської діяльності за певний період часу до поточних витрат цих суб'єктів на відновлення навколишнього природного середовища за цей період. В якості періодів часу будуть розглядатися роки.

Іншими словами, ця величина показує, скільки грошових одиниць вартості відновлених природних ресурсів припадає на грошову одиницю поточних витрат суб'єктів господарської діяльності на відновлення навколишнього природного середовища (розроблено автором):

	(2.7.)

де k_в - коефіцієнт ефективності відновлення навколишнього природного середовища суб'єктами господарської діяльності;

V_вр - вартість відновлених природних ресурсів суб'єктами господарської діяльності за час t;

С_оп - поточні витрати суб'єктів господарської діяльності на відновлення навколишнього природного середовища за час t.

Показники ефективності розраховуються не заради самих показників, а для обґрунтування управлінських рішень. Тому для правильного вибору методів розрахунку ефективності необхідно перш за все проаналізувати особливості прийнятого рішення [137]. Запропонований нами коефіцієнт потрібен в якості показника ефективності відновлення природних ресурсів регіону для порівняння з іншими регіонами, що допоможе забезпечувати збалансований еколого-економічний розвиток держави. Крім цього даний коефіцієнт дозволяє в якості показника за відрізки часу аналізувати еколого-економічний розвиток певного регіону.

Проблемним питанням застосування запропонованих коефіцієнтів є відсутність методик визначення вартості відновлених природних ресурсів. Існуючі методики визначення вартості основних природних ресурсів недосконалі і тому не підходять для розрахунку коефіцієнтів, що розглядаються.

Одним із питань при отриманні значень коефіцієнтів буде необхідність визначити, яке з них буде найкращим. Адже коефіцієнт ефективності розраховується з метою отримання підстав для ухвалення рішень беручи до уваги розраховані значення коефіцієнтів. Щоб ухвалити будь-яке рішення на підставі отриманих значень коефіцієнтів ефективності відновлення природних ресурсів, необхідна база порівняння. База порівняння представляє собою шаблон для зіставлення з ним отриманих показників. Отриманий показник буде або більше шаблонного, або менше. В залежності від цього будуть ухвалюватися управлінські рішення. Визначити яке із отриманих значень буде ідеальним показником проблематично, тому що для даного коефіцієнта найбільше його значення є найкращим, особливо якщо воно більше 1.

Ідеальним сценарієм є відновлення всіх природних ресурсів, які були використані або яким буда заподіяна шкода суб'єктами господарювання. Але на практиці відновлюється лише деяка частина використаних ресурсів, або тих, яким заподіяна шкода. Щоб підвищувати значення коефіцієнтів, необхідно підвищувати обсяги відновлення природних ресурсів суб'єктами господарювання.

Ще одним способом підвищення значень коефіцієнтів є можливість, яка лежить за рамками запропонованих методик розрахунку коефіцієнтів. Це зміна методики розрахунку вартості природних ресурсів. За іншою методикою, згідно якої вартість одного і того ж обсягу відновлених природних ресурсів буде більшою, розрахункові коефіцієнти дадуть також більші значення. Цей спосіб є помилковим, оскільки частка відновлених ресурсів може не зростати, на відміну від їх вартості.

Основною проблемою розрахунку наведеного коефіцієнта є складність оцінки вартості відновлених природних ресурсів. Окрім цього проблемою є також необхідність встановити ті природні ресурси, які можна відновити, а потім їх оцінити. Шляхом аналізу використовуваних природних ресурсів, нами було виділено чотири категорії, які більше всього використовуються і відновлюються. До них відносяться: повітря, водні ресурси, лісові та земельні ресурси. Серед всіх них найбільше питань ставить повітря. Розглянемо цю проблему більш детально.

Головна проблема повітря як природного ресурсу - це те, що його майже неможливо відновити і важко оцінити вартісно. Коли суб'єкт господарської діяльності здійснює викиди забруднюючих речовин у повітря, він при цьому не використовує саме повітря у процесі діяльності. Повітря може лише використовуватись у випадках, коли діяльність суб'єкта містить процеси спалювання або окислення. При цьому використовується лише кисень, що міститься у повітрі. Тому за відсутності такої категорії як відновлене повітря, а також неможливості оцінити вартість повітря, коефіцієнт ефективності відновлення повітря ми не розраховуємо. При цьому на нашу думку необхідна розробка методики оцінки чистого повітря та плати за його використання у випадках коли діяльність суб'єкта містить процеси спалювання або окислення.

Коефіцієнт ефективності відновлення водних ресурсів. У випадку розрахунку коефіцієнта для водних ресурсів проблемою є їх оцінка після відновлення. В Україні відсутній ринок водних ресурсів, законодавчо не визначено вартість води, а платять за неї, точніше за її використання, податок господарюючі суб'єкти. Згідно діючому Податковому Кодексу України в державі діє збір за спеціальне використання води. Так, згідно статті 323, п. 1 “Платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності…[138]”, далі в цій же статті, п. 2 “Не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення…[138]”. Стаття 324, п.1: “Об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання [138]”. В Україні забір води здійснюється з двох типів джерел: поверхневих водних джерел і підземних горизонтів. Ставки збору за спеціальне використання поверхневих і підземних вод указані у статті 325 Податкового Кодексу [138].

Для розрахунку коефіцієнта ефективності відновлення водних ресурсів використовуються ставки збору за спеціальне використання тільки поверхневих вод. Це пов'язано з тим, що після використання води суб'єктами господарської діяльності, зворотні води потрапляють після очистки саме у поверхневі водні об'єкти і стають частиною поверхневого водного об'єкту.

Розглянемо детальніше це питання. В процесі використання води, що була забрана із поверхневих чи підземних водних об'єктів, її частина втрачається, а інша частина скидається в якості зворотних вод у поверхневі водні об'єкти у вигляді забруднених, в т.ч. без очищення, та нормативно-очищених вод. Слід зауважити, що вода також використовується в оборотному та повторному водоспоживанні. Оскільки нормативно-очищені зворотні води потрапляють у поверхневі води та стають їх частиною, їх також можна оцінити. По-перше слід зазначити, що потрапивши у поверхневі водні об'єкти, зворотні води стають такою ж самою водою, яку потім можуть забирати інші господарюючі суб'єкти для своєї діяльності. Тому ми пропонуємо оцінювати воду за ставками збору згідно Податковому Кодексу України і пропонувати такий підхід не тільки до свіжої води, а і до нормативно-очищеної зворотної води, що скидається. Крім цього актуальним питанням є створення можливостей передачі нормативно-очищених зворотних вод іншому господарюючому суб'єкту. Забруднені води та води без очищення пропонуємо не оцінювати. Коефіцієнт ефективності відновлення водних ресурсів матиме наступний вигляд (розроблено автором):

	(2.8.)

де k_вВ - коефіцієнт ефективності відновлення водних ресурсів;

V_В - вартість відновлених водних ресурсів суб'єктами господарської діяльності за час t;

С_В - поточні витрати суб'єктів господарської діяльності на очищення зворотних вод за час t.

У свою чергу вартість відновлених водних ресурсів суб'єктами господарської діяльності обчислюється наступним чином (розроблено автором):

VВ = Q·vв ,	(2.9.)

де Q - об'єм відновлених водних ресурсів;

v_в - вартість одиниці об'єму відновлених водних ресурсів.

Коефіцієнт ефективності відновлення лісових ресурсів. Для розрахунку коефіцієнту необхідно визначити вартість відновлених лісових ресурсів. Відновлення лісових ресурсів здійснюється лісовими господарствами після рубок або лісових пожеж. Відновлення відбувається через саджання і висівання лісу та шляхом природного поновлення. В нашому випадку природне поновлення не враховується. Складність розрахунку вартості відновлених лісових ресурсів полягає у тому, що на даний момент майже відсутні методики для розрахунку вартості висадженого та висіяного лісу. На основі аналізу властивостей висадженого та висіяного лісу, нами запропоновано розраховувати його вартість наступним чином (розроблено автором):

VЛ = Пд·SЛ·vд ,	(2.10.)

де V_Л - вартість відновлених лісових ресурсів суб'єктами господарської діяльності за час t;

П_д - середній приріст деревини по лісовим господарствам певного регіону України;

S_Л - площа висадженого та висіяного лісу за час t;

v_д - ринкова вартість одиниці деревини.

Коефіцієнт ефективності відновлення лісових ресурсів (розроблено автором):

	(2.11.)

де k_вЛ - коефіцієнт ефективності відновлення лісових ресурсів;

V_Л - вартість відновлених лісових ресурсів суб'єктами господарської діяльності за час t;

С_Л - поточні витрати суб'єктів господарської діяльності на відновлення лісових ресурсів за час t.

Коефіцієнт ефективності відновлення земельних ресурсів. Під земельними ресурсами в даному випадку розуміються землі сільськогосподарського призначення.

Більшість із тих, що маються в наявності на даний період часу, виявлених і проаналізованих підходів, методик відносяться до періоду планової економіки з яскраво вираженим вузькогалузевим підходом і властивою орієнтацією на сільськогосподарське виробництво. В силу цього вони не можуть об'єктивно представляти ефективність рекультиваційних робіт [139].

Ми пропонуємо розраховувати коефіцієнт тільки для орних земель.

Відновлення земельних ресурсів відбувається шляхом їх рекультивації.

В Україні діє мораторій на продаж земель сільгосппризначення до 1 січня 2016 року. Тобто, ринку сільськогосподарських земель не існує, але сільськогосподарські землі можна оцінити згідно методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів [140].

Нормативна грошова оцінка орних земель, а також земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по Україні визначається як добуток річного рентного доходу за економічною оцінкою по виробництву зернових культур, ціни на зерно і терміну його капіталізації за формулою: [140]

Гоз = Рздн·Ц·Тк ,	(2.12)

де Г_оз - нормативна грошова оцінка гектара орних земель, земель під багаторічними насадженнями, природними сіножатями, пасовищами по Україні (у гривнях);

Р_здн - загальний рентний дохід на орних землях, землях під багаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по Україні (у центнерах);

Ц - ціна центнера зерна (у гривнях);

Т_к - термін капіталізації рентного доходу (в роках), який встановлюється на рівні 33 років [140].

Вартість відновлених земельних ресурсів розраховується за формулою (розроблено автором):

VЗ = SЗ· Гоз ,	(2.13)

де V_З - вартість відновлених земельних ресурсів суб'єктами господарської діяльності за час t;

S_З - площа відновлених (рекультивованих) земельних ресурсів за час t;

Г_оз - нормативна грошова оцінка гектара орних земель по Україні.

Коефіцієнт ефективності відновлення земельних ресурсів (розроблено автором):

	(2.14)

де k_вЗ - коефіцієнт ефективності відновлення земельних ресурсів;

V_З - вартість відновлених земельних ресурсів суб'єктами господарської діяльності за час t;

С_З - поточні витрати суб'єктів господарської діяльності на відновлення земельних ресурсів за час t.

Величини коефіцієнтів ефективності відновлення навколишнього природного середовища регіону (на прикладі Сумської області).

Розрахуємо коефіцієнти ефективності відновлення водних ресурсів, лісових ресурсів та земельних ресурсів для Сумської області і проаналізуємо динаміку цих коефіцієнтів за 2000 - 2011 рр. Наведемо структуру поточних витрат на охорону навколишнього природного середовища за напрямами у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5 -Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища за напрямами (тис. грн.) у Сумській області

	2000	2005	2008	2009	2010	2011
Очищення зворотних вод	23314	38953	61493	64494	91536	115172
Захист і реабілітація ґрунту	1534	1796	1685	1171	1042	652
Збереження біорізноманіття і середовища існування	1448	1347	4212	4565	6847	9127

Складено автором на основі [141].

Як бачимо із таблиці 2.5., витрати на очищення зворотних вод постійно зростали, хоча після 2008 року, коли сталася світова фінансова криза, темпи зростання витрат уповільнились. Схожа динаміка у витрат на збереження біорізноманіття і середовища існування, але має свої особливості у період 2000-2005 рр. Поточні витрати на захист і реабілітацію ґрунту в останні роки постійно зменшувалися і стали набагато меншими, ніж були, наприклад, у 2000 році. Обсяги відновлення природних ресурсів представлені у таблиці 2.6

Таблиця 2.6. - Обсяги відновлення природних ресурсів у Сумській області

	2000	2005	2008	2009	2010	2011
Нормативно очищено зворотних вод, млн. м3	46,5	27,9	7,9	7	6,8	20,4
Рекультивовано земель, га	82	39	52	6	10	10
Відновлено лісу (висаджено і висіяно), га	1383	1921	2781	2947	2214	2433

Складено автором на основі [141].

Із таблиці 2.6 видно, що динаміка очищення зворотних вод та рекультивації земель незадовільна, проте ліси відновлюються непогано.

Розрахунок коефіцієнту ефективності відновлення водних ресурсів починається з розрахунку за формулою (3) вартості відновлених водних ресурсів суб'єктами господарської діяльності. Вартість одиниці об'єму відновлених водних ресурсів беремо зі ставок збору за спеціальне використання поверхневих вод [138]. Для Сумської області ставка збору за 100 м³ буде дорівнювати 32,84 грн. Результати розрахунку коефіцієнтів ефективності відновлення водних ресурсів наведено у таблиці 2.7.

...