Організаційно-економічні засади адаптації економічних систем до кліматично-ресурсних флуктуацій

Таблиця 2.7. Коефіцієнти ефективності відновлення водних ресурсів Сумської області

Складено автором

Із таблиці 2.7. видно, що значення коефіцієнта значно нижче 1, з 2000 року до 2010 року включно він має стійку тенденцію до зменшення. Це пов'язано з тим, що обсяг поточних витрат постійно зростає, а обсяг очищених зворотних вод зменшується. Хоча слід зазначити, що при розрахунках не враховувались поправки на інфляцію та знецінення грошей.

Розрахунок коефіцієнту ефективності відновлення лісових ресурсів. Спочатку розрахуємо вартість відновлених лісових ресурсів за формулою (2.9.). Площа висадженого та висіяного лісу наведена в таблиці 2.6. За даними Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства загальний середній річний приріст деревини дорівнює 4,27 м³/га. Для визначення середньої ціни деревини Сумської області, скористаємось даними про обсяги продукції лісозаготівель у фактичних цінах та про заготівлю ліквідної деревини. Ці дані, а також розраховані середні ціни деревини за роками представлені в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8. Деякі показники ведення лісового господарства Сумської області

Складено автором на основі [141].

Для розрахунку коефіцієнтів ефективності необхідні дані про поточні витрати на відновлення лісових ресурсів. Нажаль така статистика не ведеться, тому для розрахунку коефіцієнтів нами пропонується використовувати дані про поточні витрати на збереження біорізноманіття і середовища існування

У процесі розв'язання задач дослідження виявилось, що в Україні майже відсутні методики оцінки відновлених природних ресурсів, таких як вода, земля, ліс. Крім того, відновлення природних ресурсів слабке, коштів, які виділяються на їх відновлення, недостатньо. Через це вкрай складно дати оцінку показникам ефективності відновлення ресурсів. Розрахунок коефіцієнтів ефективності відновлення по Сумській області показав, що ресурси відновлюються неефективно, в першу чергу через застарілість обладнання природовідновлюваного сектору, недостатність капітальних інвестицій у природовідновлення.

Аналіз стану відновлення ресурсів у Сумській області показав значний резерв ресурсів, що залишаються без відновлення, або що частково відновлюються. Щодо зворотних вод, то значна частина вод недостатньо очищується, а частка взагалі залишається без очищення і скидається у поверхневі води. Щодо земельних ресурсів, то відновлюється дуже мала частина із загальної площі зруйнованих земель.

2.6 Розвиненість інститутів як індикатор рівня адаптації економічних систем до екологічних змін

Зміна екологічних тенденцій обумовлена в першу чергу економічними змінами, що відбуваються у суспільстві. Економічне зростання не знаходиться у прямій залежності з покращенням екологічної ситуації, оскільки охорона навколишнього середовища сприймається суб'єктами господарювання та державою як витрати, що підвищують собівартість виробництва та витрати бюджету. Проте сьогодні здорові екосистеми, такі як коралові рифи, водно-болотні масиви - захищають від стихійних лих і задовольняють основні потреби економічних систем та людей, підвищуючи здатність природних і антропогенних систем нівелювати наслідки змін клімату. Регулювання природного потенціалу, стале управління екосистемами і удосконалення екологічного управління відіграють важливу роль у створенні та підтримці сталого розвитку суспільства. Це, насамперед, передбачає використання найкращих видів екологічних практик у розвитку економічних систем, які створюються на основі формальних та неформальних інститутів у суспільстві. Адаптація економічних систем до кліматичних або ресурсних змін можлива лише за умови розвиненості інституціонального середовища.

Існує два підходи до визначення поняття “інститут”. У рамках першого підходу дослідники визначають інститути як правила гри у суспільстві, забезпечені механізмами примусу до виконання цих правил. Засновником цього підходу вважають Д. Норта. З точки зору дослідників другої групи інститути виступають як рівноваги (тобто сукупності рівноважних стратегій учасників взаємодії), які складаються у іграх, що повторюються.

Якщо представники першого підходу більшою мірою зосереджені на аналізі розроблених і впроваджених “ззовні” інститутів (оскільки саме в цьому випадку виникає принципова необхідність вироблення механізмів, які забезпечували б примус до виконання цих правил), то другий підхід спрямований на аналіз інститутів, які формуються “всередині” системи у результаті тривалих еволюційних процесів взаємодії окремих економічних суб'єктів. Таким чином, правила гри доповнюються правилами контролю. І у своєму повному визначенні інститути являють собою єдину сукупність правил гри і правил контролю.

Формування і зміна екологічних інститутів вимагає часу. Але можна домогтися значного прискорення темпів змін, якщо правильно використовувати знання - не тільки технологічні, але перш за все організаційно-управлінські та економічні, тобто застосовувати концепцію вирощування екологічних інститутів, пов'язану зі здійсненням спрямованих інституціональних змін. Інститути взаємопов'язані і бажаний економічний ефект досягається тільки через послідовні інституціональні зміни.

У складних інституціональних системах неминуче виникають інституціональні розриви - між суміжними інститутами, між правилами гри і правилами контролю, нарешті, між інституціональними рівнями. Такий розрив означає, що не забезпечений зв'язок між суміжними правилами, що нові і існуючі інститути не комплементарні.

Однією з причин інституціональних розривів може бути різниця у рівнях складності нового екологічного інституту і загального стану інституціонального середовища. Ефективність роботи нового інституту залежить від того, наскільки він здатний знижувати ризики, мінімізувати трансакційні витрати і забезпечувати ефективний розподіл ресурсів.

Для того, щоб складний інститут почав діяти необхідні навички його використання і певний рівень довіри до нього з боку економічних агентів, оскільки в протилежному випадку витрати моніторингу та контролю, спрямовані на запобігання опортунізму (коли один з агентів використовує даний інститут всупереч інтересам своїх контрагентів), будуть високими і блокуватимуть використання нових інститутів.

Існує два способи спрямованих інституціональних змін - облагороджування існуючих інституційних і культивування нових зразків. У першому випадку широке розповсюдження ділових практик, що регулюються неформальними нормами, при досягненні критичної маси і їх виживання впродовж відносно тривалого часу призводить до того, що неформальні норми, з одного боку, вкорінюються, а з іншого - починають підпирати правові норми, що обмежують їх розвиток . Таке закріплення інститутів може вести до відмови від розвитку, закріплюючи інституціональну рівновагу, що склалася, у неоптимальному положенні, бо коли діє механізм погіршення відбору, інституалізуються не найкращі практики. Наприклад, у Державного Управління природними ресурсами розширюються непритаманні йому функції (за рахунок скорочення інших структур): проведення інформаційних кампаній, спрямованих на формування відповідального відношення до природи, у суспільстві. Відповідно, оскільки не фахівців, не алгоритмів, ні структур, що забезпечують виконання цієї функції Управління не має, то дана практика, і відповідно виконання функції не будуть ефективними.

Розглянемо другий спосіб вирощування екологічних інститутів - культивування нових зразків, які у вихідній точці можуть не відповідати сформованим діловим практикам.

Є три джерела “вихідного матеріалу” для вирощування: інституційні винаходи, імпорт інститутів, рекомбінація існуючих інституційних форм. Імпорт інститутів можна здійснювати, якщо дотримуватися додаткових умов, що стосуються швидше не змісту культивованих правил, а того, як вони культивуються. Відповідно, до базових схем вирощування екологічних інститутів ми відносимо такі: природний і штучний розвиток екологічних інститутів.

На рис.2.5 представлений процес природного розвитку інститутів, що передбачає накопичення прецедентів вирішення виниклої проблеми. Потім формулюється і поширюється найефективніше вирішення. Цьому сприяють сили підтримки, але перешкоджають некомлементарність інших інститутів, сили протидії і бар'єр більшості. Держава, спираючись на сили підтримки та враховуючи аргументи опонентів, прагне домогтися балансу і досягає його при виробленні формальної норми (закону).

Формальна норма, таким чином, є засобом облагородження “дикорослих” зразків та подолання бар'єру більшості. Далі наступає період адаптації до нового інституту, але зазвичай він приживається порівняно легко, оскільки вже має історію неформальної апробації і не знаходиться в конфлікті з іншими інститутами. Некомплементарність мінімізується і формальна норма з'являється у кінці процесу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2.5. Природний розвиток екологічного інституту (облагороджування)

Процес штучного насадження та культивування інститутів відбувається у формах: запозичення (імпорт) інститутів і їх проектування, тобто дизайн, виходячи з внутрішніх умов і логічних побудов (див. рис. 2). Наприклад, екомаркування товарів та послуг, технології очищення промислових відходів, переробки сміття, створення еко-парків та ін.

У вихідному пункті також знаходиться проблема, але далі зазвичай йде прийняття формальної норми - або запозиченої (застосування передового досвіду інших країн для вирішення проблеми), або винайденої і спроектованої, базуючись на власному досвіді. Таким чином, формальна норма є вихідною у процесі, прецеденти - різні випадки сприйняття норми (засвоєння, перекручення або відторгнення). Співвідношення сил підтримки та протидії зазвичай визначається об'єктивними перешкодами, що заважають засвоєнню нового інституту, його некомплементарністю, неузгодженістю зі старими інститутами, різною спрямованістю у їх дії. Найчастіше мотивації сил підтримки та протидії пов'язані з прагненням до отримання ренти. Необхідна рента не завжди співставна, і можливі ситуації, коли потрібен примус в інтересах більшості. Але звичайно потрібно враховувати, чи варто новий інститут, що трансплантується, запозичувати з кращих практик, або ж доцільно не встановлювати високий рівень, і використовувати на першому етапі зразок, що менше конфліктує із середовищем.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.6. Штучне розвиток екологічного інституту (культивування)

Нові формальні правила визначають три можливі стратегії учасників ринку - “голоси”, “лояльність” або “вихід”. Стратегія “голоси” виражається в активній протидії цим правилам. Стратегія “лояльності” означає, що учасники ринку або активно підтримують правила, або просто слідують їм в своїх ділових практиках. Крім того, між силами активної протидії і підтримки завжди є нейтральні сили, до яких у багатьох випадках належить більшість учасників процесу. Вони можуть бути нейтральні з двох причин: або нове правило не зачіпає їх інтереси, або вони обирають стратегію “виходу”. В останньому випадку учасники ринку не протестують проти нових порядків, а просто їх обходять або деформалізують нові правила, використовуючи їх в існуючих ділових схемах. У результаті такого “нейтралітету” відбувається часткове вихолощення чи підрив формального інституту. Але якщо вдається пробудити лояльність нейтральних сил, то він проходить бар'єр більшості.

Далі, якщо сили підтримки перевищують сили протидії, та лояльне сприйняття інституту стає нормою, то інститут засвоюється і входить в практику. Якщо ж переважають сили протидії, то інститут на рівні неформальних практик перекручується або відхиляється і не долає поріг більшості. Доводиться повертатися до вихідної проблеми, коригувати формальну норму і повторювати процес. “Петля” на схемі - це ілюстрація інституційної пастки. Ще один результат - відмова від нового інституту, збереження старих порядків. Період адаптації тут більш тривалий, іноді початкове відторгнення потім змінюється засвоєнням. Тому слід уникати швидких висновків, більш серйозно вивчати процеси приживлення норм.

Поряд з відхиленням і засвоєнням нового прищепленого формального інституту можна виділити два типи проміжних станів:

1) виникнення паралельних інституціональних режимів. У цьому випадку нові і старі практики певний час існують поряд;

2) пряме перекручення формального правила. У цьому випадку провідним учасникам ринку вдається деформалізувати нове правило, пристосувавши його до своїх вузьких інтересів, здійснюється внутрішній підрив нового інституту. Формально новий закон активно застосовується, але при цьому вбудовується в неформальні ділові практики з результатами, далекими від запланованих. Щоб культивування інститутів виявилося успішним, потрібні як мінімум три елементи: достатній час, спеціальні зусилля, часткові компроміси. Час необхідний для того, щоб інституціональна екологічна інновація проникла на всі рівні інституціональної системи, які, розвиваються з різною швидкістю, і вкоренилися в них хоча б мінімально. Треба дати можливість проявитися наслідкам спонтанних взаємодій, які часто ведуть до адаптації, засвоєння інститутів. Процес культивування екологічних інститутів є тривалим. Спеціальні заходи потрібні для захисту та підтримки інституціональної інновації, щоб вона подолала бар'єр більшості. До них відносяться: адміністрування нових правил, моніторинг процесів інституційних змін, інформаційна підтримка інновацій, навчання новим навичкам. Без вироблення та реалізації дієвих механізмів адміністрування нових правил, включаючи прямий примус до виконання, вони мають мало шансів на розповсюдження. Але для того щоб контроль був ефективний, треба отримувати зворотний зв'язок, здійснювати регулярний моніторинг змін, що відбуваються. Спеціальні зусилля потрібні також в області інформаційної підтримки, пов'язаної з роз'ясненням змісту нових правил і поширенням прецедентів їх успішного втілення в ділових практиках. Потрібні не просто рекламні кампанії, а систематична робота з просування нових зразків, стимулювання інтересу до них провідних учасників ринку та їх легітимізації в очах широких верств населення.

Також на шляху введення нових екологічних правил неминучі інституційні компроміси. Вони означають, що, для того щоб новий інститут запрацював, доводиться відхилятися від його кінцевої ідеальної форми, передбачати етапи його введення, прораховувати тривалість перехідного періоду.

Інститут виникає в середовищі традиційних інститутів у відповідь на потребу у вирішенні проблеми. Екологічні інститути ми розглядаємо як інструменти вирішення екологічних проблем в рамках економіки в цілому, бо полегшити перехід до екологічно сталого розвитку держава може тільки за допомогою екологічної політики на основі сформованого відповідного еколого-економічної інституціонального середовища на макрорівні.

Включення екологічних елементів розвитку в національні громадські відносини виробництва і розподілу благ направлене на трансформацію стереотипів поведінки суб'єктів господарювання (директивно, рекомендаційно або ж традиційно), викликаючи відповідну реакцію останніх. У кожному окремому випадку має місце зміна інституціональності суб'єкта (щоб уникнути традиційного/декларативного дотримання інституційних обмежень необхідна розробка системи мотиваторів з метою становлення нових засад господарювання). Так, відповідно до правил щодо поводження з небезпечними відходами у Великобританії підприємства повинні щорічно реєструвати всі виробничі ділянки, де утворюються небезпечні відходи (при контролі роздільного зберігання небезпечних і безпечних відходів).

Суб'єкт обирає варіант інституціональності з позиції ефективності функціонування, пристосовуючи параметри власної діяльності до мінливих інституціональних умов, генеруючи на локальному рівні притаманний тільки йому унікальний інструментарій відповідності обмеженням. Так, споживачі благ підтримують становлення екологічної репутації, маркування та іншого інституційного інструментарію. Інтенсифікація суспільного виробництва не зводиться до зміни матеріально-технічної бази, методів організації господарювання - необхідні корективи сукупності інституційних умов виробничої та господарської діяльності, включаючи соціальні умови. Для більшої дієвості прийнятих рішень необхідне створення умов передачі кращих практик - поширення норм і інструментів, апробованих на локальному рівні, на господарську систему в цілому. Цьому сприяють загальнонаціональні екологічні рейтинги, акції, економічні преференції (у Японії, наприклад, для очисного обладнання застосовується метод прискореної амортизації); створення екологооріентірованних асоціацій, спілок (Національний екологічний центр Нідерландів; програма “Відповідальна поведінка” США, Рада підприємців зі сталого розвитку).

Інституціональні обмеження повинні визначати спрямованість і структуру стимулів господарювання, зменшувати невизначеність і забезпечувати реалізацію очікувань суб'єктів. Аналіз наявних інститутів передбачає оцінку не їх форми і природи походження, а результативність. Тому кращі екологічні практики проектуються на національну інституціональну структуру і за допомогою відповідних коректив у процес формування основ господарювання з урахуванням наступності ендогенних (економічних) методів на базі екзогенних (адміністративних). Саме в контексті їх реалізації можлива якісна еволюція інструментарію інституціоналізації - від констатації факту антропогенного впливу до формування культури споживання благ, екологізації суспільної свідомості. Так, екологічне нормування параметрів функціонування господарської системи має базисне значення і виступає необхідним компонентом інституціоналізації. Однак, щоб уникнути декларативного характеру воно повинно підтримуватися моніторинговим та інформаційним комплексами, які виконують, в тому числі, і контрольні функції.

За сталої екологічної спрямованості процесів розвитку суб'єктів господарювання екологічні інститути у цілому охоплюють інституціональну структуру (це підтверджують процеси екологізації господарювання, що виключають можливість обгрунтування і прийняття господарських рішень без врахування екологічного чинника - наприклад, обов'язковість екологічної експертизи проектів, екологічна сертифікація і т.д.). Провідні фірми Великобританії зобов'язані включати інформацію про заходи з охорони навколишнього середовища в “звіт про діяльність”, для чого урядом розроблений ряд посібників. Залежно від спрямованості заходів, що вживаються, інститути поділяють на власне екологічні (наприклад, стимулюють розвиток альтернативної енергетики з використанням поновлюваних джерел енергії) і екологізуючі (привносять екологічний компонент у сформовану структуру суспільних відносин), наприклад екологічний туризм, екомаркування. Еволюційний характер корекції інституціональної структури передбачає одночасний облік ретроспективного досвіду щодо вирішення проблем та усунення існуючих недоліків, що є інституціональною спадщиною, допускаючи трансплантацію або запозичення інститутів, що показали ефективність у інших інституціональних умовах, і сприяє переходу до якісно нових інститутів.

Таким чином, швидкість адаптації окремих суб'єктів господарювання, в цілому економічної системи до екологічних зміни визначається розвиненістю екологічних інститутів, тобто діапазоном інструментарію регулювання як формального, так і неформального характеру.

• 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ В УМОВАХ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН ТА РЕСУРСНИХ ФЛУКТУАЦІЙ.

3.1 Безпека національної економіки в умовах посилення глобальної нестабільності та кліматичних змін

Початок XXI століття ознаменувався проявом значної кількості політичних, економічних та екологічних флуктуацій. Чимало країн світу певною мірою потерпали від наслідків різного роду нестабільності. Кризи банківського сектору економіки стали настільки поширеним явищем, що практично кожна країна відчула їх негативний вплив. Окремі економічні системи відчули на собі негативний вплив крупномасштабних екологічних лих, воєнних конфліктів, соціальних потрясінь. Нестабільність та різного роду флуктуації є особливо серйозною проблемою для економічного розвитку країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою, проте розвинені країни також зазнають значних збитків.

З огляду на зростання нестабільності у глобальному масштабі зовсім не дивно, що уряди і центральні банки почали дедалі більше приділяти увагу виявленню головних причин, що призводять до нестабільності, а також розробленню механізмів, що дозволяють запобігти виникненню цього явища. Дослідження суті причин, що провокують глобальну нестабільність різного роду та дослідження проблем розвитку національної економіки в умовах посилення глобальної економічної та екологічної нестабільності є важливою науковою проблемою.

Вивченню проблем розвитку національної економіки, глобалізації та нестабільності присвячена значна частина як вітчизняних, так і закордонних праць, зокрема: Ф. Аллена, Л. Безчасного, Я. Белінської, В. Геєця, Д. Гейла, Б. Данилишина, М. Долішнього, Я. Жалила, К. Кіндлебергера, В. Козака, К. Кривенка, Е. Лібанова, В. Лугового, І. Лукінова, Р. Лагунофа, Ф. Мішкіна, С. Пирожкова, І. Фішера, Дж. Шинази, О. Уільямсон, Р. Фергюсона, та ін. Проте чітко виражених стратегічних векторів уникнення наслідків глобальної нестабільності, зокрема для національної економіки, досі не запропоновано.

Основні причини виникнення глобальної економічної нестабільності складаються із сукупності взаємопов'язаних факторів, а саме: глобальної фінансової лібералізації, інтеграції валютних ринків, інтенсифікації глобального руху капіталу, зменшення економічної самодостатності окремо взятої країни внаслідок посилення процесів глобальної спеціалізації, посилення ролі транснаціональних корпорацій та витіснення значної кількості національних підприємств, орієнтації переважної більшості країн на основні світові валюти (долар США, євро) та швидкого розвитку світової банківської комп'ютерної системи. Основні прояви нестабільності економічних систем за останні сто років представлені в табл. 1.

Таблиця 3.1 - Основні світові фінансові та економічні кризи ХХ - початку ХХІ століття

Таким чином, досвід минулого сторіччя та початок нинішнього впевненого доводить, що найнебезпечнішим явищем для економічної системи як окремо взятої країни, так і для всього світового господарства є різного роду нестабільності та флуктуації. Негативні прояви процесів нестабільності та еколого-економічних флуктуацій посилюються внаслідок постійно зростаючої інтеграції та глобалізації світових економік. Одним із яскравих прикладів, що переконливо доводить дане твердження є міжнародні процеси, які сьогодні відбуваються майже у всіх країнах світу, через іпотечну кризу в США.

На сучасному етапі розвитку економічних систем майже в усіх розвинених країнах створюються стратегічні дослідницькі центри, що займаються вивченням глобального майбутнього, намагаються передбачити та, по-можливості, попереджати наслідки нестабільності, розробляють фінансові стратегії на довгострокову перспективу. Країни-глобалізатори в останні десятиріччя особливо наполегливо працюють над створенням та впровадженням механізму захисту своїх економік в умовах глобальної конкуренції та глобалізму взагалі через орієнтування своїх фінансових стратегій на захист внутрішнього ринку, його розширення та інтеграцію в рамках Заходу. У трьох найважливіших економіках світу (США, Японії та ЄС) сьогодні на експорт іде лише 12% ВВП. У той же самий час споживають вони близько 82% валютних резервів світу [142]. Проте дані тенденції змінюються внаслідок посилення ролі економічної системи КНР в глобальному просторі.

Україна має взяти до уваги даний орієнтир, адже надмірна відкритість і далі завдаватиме болючих втрат разом із значною обмеженістю обсягів внутрішніх ринків. Сьогодні національна економіка постійно відчуває на собі шоки нестабільності і потребує чіткого антикризового механізму в умовах посилення глобальної нестабільності. Головними причинами зростання уразливості національної економіки є її імпортозалежність та експортоорієнтованість. Сьогодні Україна у великих кількостях імпортує енергоресурси для задоволення потреб виробничого комплексу та населення. У той же час в Україні видобувається газ (що на третину задовольняє її потреби) і нафта (майже на половину покриває потреби країни). При цьому енергоємність національного продукту вище в 2 рази, ніж аналогічний середньосвітовий показник, і в 3-4 рази вище, ніж подібні показники в розвинених країнах. Досягнення Україною навіть середньосвітового рівня показників енергоємності продукції дозволило б країні повністю відмовитися від імпорту нафти і значною мірою покрити потреби за рахунок власного газу.

Прикладом може виступати економіка Японії, яка ефективно використовує антикризові та фінансові стратегії. Зокрема, після постійних стихійних лих Японія була спроможна відбудувати країну заново майже з нуля у рекордно короткі терміни.

Отже, економічна нестабільність може бути викликана низкою різних причин: екологічними катастрофами, що приймають сьогодні масштабний характер та завдають значних економічних втрат (Чорнобильська катастрофа, Фокусима, цунамі Сенді); затяжними політичними кризами та політичною нестабільністю (Україна, Сирія, Єгипет, Таїланд); кредитною незабезпеченістю позичальників (фінансова криза 2008 року); відсутністю адекватних моделей прогнозування соціально-економічного розвитку; продовольчими кризами; військовими конфліктами тощо. Екологічні флуктуації природного походження уже сьогодні завдаються надзвичайних втрат. Так виверження вулкану “Ейяфятлайокудль” в Ісландії в 2010 р. спричинило збитків лише для авіа сектору у розмірі більше 1,7 млрд дол. Падіння пасажиропотоку у європейських перевізників у квітні 2010 р. становило 11,7% у порівнянні з квітнем 2009 р. Землетрус на Гаїті у 2010 р. зруйнував 60% інфраструктури, близько 190 тис. будинків стали непридатні для житла. Загальний збиток від землетрусу становив 7,8 млрд дол. (що приблизно дорівнює 120% виробленого продукту). Міжамериканським банком розвитку надано позики в розмірі 700 млн дол. для будівництва доріг і відновлення інфраструктури [143].

Що ж до національної економічної системи, то для неї найвагомішими причинами виникнення загальної нестабільності є політична невизначеність; низький рівень екологічної культури населення; відсутність дієвої законодавчої бази охорони природного середовища; значні втрати від неповернення кредитів для української банківської системи; низька конкурентоспроможність вітчизняних суб`єктів господарювання на міжнародних ринках; високий рівень цінових коливань; недооцінка людського капіталу; значна монополізація та надзарегульованість ринку; залежність від іноземних валют та стану провідних світових фінансових установ; значна заборгованість, що ускладнюється зобов'язаннями у іноземних валютах [144, 145].

У числі проблем, які доводиться долати економіці країни, можна також назвати її залежність від зовнішніх факторів. Україна експортує значну частину виробленої продукції (більше 70% в металургії, близько 50% в машинобудуванні, більше 20% у харчовій промисловості). При цьому в експорті частка недорогих металів і виробів з них перевищує 42% [146]. Це означає, що Україна вивозить головним чином продукцію тих галузей, в яких найбільш екологічно збиткові стадії виробництва здійснюються на її території.

Істотна прихильність економіки до експорту обумовлює значну залежність її від міжнародної кон'юнктури і вразливість перед кризовими явищами у світовій економіці. За роки своєї незалежності Україна на рубежі 2012-2013 років увійшла вже в четверту хвилю кризи і спаду виробництва.

Організаційно-економічні проблеми також створюють серйозні бар'єри для формування передумов сталого розвитку. Вони зокрема гальмують розвиток екологічно орієнтованих секторів економіки, які спираються головним чином на малий і середній бізнес. Саме його підприємствам доводиться хазяйнувати у несприятливих економічних умовах. Проблеми виникають через невдале законодавство, малоефективний (а часом і просто руйнівний) менеджмент. У 2012 році відповідно до даних журналу “Forbes” Україна ввійшла до 10 найневдаліших економік світу. При складанні рейтингу його автори проаналізували статистичні дані 177 країнах за три роки. У подібних рейтингах враховується зростання ВВП, рівень інфляції (зокрема враховувалися прогнози Міжнародного валютного фонду на 2012 рік), ВВП на душу населення, а також співвідношення експорту та імпорту [147].

Всі показники, що використовують для оцінки нестабільності можемо згрупувати у три основні групи: фінансову, економічну та соціальну (рис.3.1.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 3.1. Основні показники нестабільності

На прикладі аналізу деяких основних макроекономічних показників провідних світових країн (табл. 3.2) можна виявити, що посилення глобальної нестабільності відбувається досить швидкими темпами.

Таблиця 3.2. - Основні макроекономічні показники провідних країн світу в умовах посилення глобальної нестабільності

Розглянемо також більш детально деякі глобальні проблеми сучасності, що посилюють світову нестабільність. Треба зауважити, що даний перелік не є стаціонарним і постійно доповнюється. Однією з найгостріших проблем нині є глобальна бідність, що особливо гостро відчувається серед країн, що розвиваються. На сьогодні ще зарано говорити про сталий розвиток, коли громадяни деяких держав не можуть забезпечити базові потреби у їжі, воді, одязі та ін.

Глобальних масштабів набуває продовольча проблема, що полягає у нестачі життєво важливих продуктів харчування, її рішення багато в чому залежатиме від ефективного використання природних ресурсів, науково-технічного прогресу в сфері сільського господарства та від рівня державної підтримки. Починаючи з 90-х років ХХ ст. у багатьох країнах світу формуються ринки органічної продукції, обсяги яких на сьогодні стрімко зростають, що пов'язано з: підвищенням кількості екологічних катастроф, конфліктами навколо харчових продуктів на державному рівні, зростанням рівня свідомості споживачів щодо власного майбутнього та майбутнього своїх дітей, навколишнього середовища. Спираючись на засади сталого розвитку, сільське господарство України має передбачати стабільне нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції для забезпечення продовольчої безпеки країни та розширення експортного потенціалу галузі, має забезпечувати населення доступними за ціною продуктами харчування високої якості, бути прибутковим, сприяти розвитку сільських територій та зберігати навколишнє.

Глобальна кліматична проблема була спричинена швидким зростанням споживання мінерального палива в XX столітті та збільшенням викидів парникових газів. Останнє десятиліття двадцятого століття і перше десятиліття двадцять першого століття ознаменувалися значними флуктуаціями клімату, зокрема значно зросла частота екстремальних станів погодних умов. В окремих випадках кліматичні флуктуації як значні відхилення середніх очікуваних величин стають стихійними метеорологічними явищами, що мають катастрофічний характер та завдають значних збитків економіці та населенню. Як говориться в роботі [148] для кожного місяця, сезону, періоду і року є свій характерний тип стихійного явища або їх комплекс, зумовлений аномальними циркуляційними процесами в атмосфері та метеорологічними умовами. Зменшення рівня ґрунтових вод та зростання сильних суховіїв, спричинених сухими східними вітрами негативно відбивається на якості ґрунтового покрову в Україні і збільшенні площ еродованих ґрунтів. Травень і вересень в Україні, уже стали літніми місяцями, денна температура липня та серпня останні десять років часто перевищує 30є С. Побита значна кількість літніх температурних рекордів, зокрема в 2012 році за даними Центральної Геофізичної обсерваторії побито 35 температурних рекорди в м. Києві [149; 150].

Кліматичні проблеми ускладнюються гостротою енергетичної безпеки і вже зараз на світовому ринку енергоресурсів відчувається зростання конкуренції між розвиненими і великими індустріальними країнами. Всі ці обставини в поєднанні з військово-політичною нестабільністю в деяких регіонах можуть обумовлювати динаміку попиту і пропозиції на енергоресурси, коливання цін на них, провокуючи виникнення кризових явищ в глобальній економіці. Різні країни вирішують цю проблему по різному. Розвинені країни-глобалізатори - за рахунок уповільнення зростання свого попиту (головним чином знижуючи енергоємність виробництва). Країни, що розвиваються не мають можливості прийняти адекватних заходів для подолання наслідків кліматичних змін та запобіганню проявів більш екстремальних кліматичних проблем, через застарілі технології виробництва [151]. Проте окремі країни знаходять вихід через впровадження альтернативних джерел енергії. Що стосується національної економіки України то до найважливіших видів альтернативного палива, які мають реальні перспективи і найближчим часом можуть зробити помітний внесок у енергобаланс країни, слід віднести: біогаз (тобто метаномісний, вироблений з твердих і рідких побутових відходів та відходів органіки); брикети і пелети (тобто тверді, стандартних форм гранули, сформовані з відходів деревини або соломи); біоетанол (спиртовмісне рідке паливо, вироблене з цукрового буряка, кукурудзи, тощо); біодизель (маслосомісний вид рідкого палива, вироблений з ріпаку, сої, соняшнику та ін. культур або з жирів тваринного походження); шахтний метан (попутний газ вугільного виробництва). З усіх перерахованих видів палива в Україні вже є промислові потужності.

Глобальна демографічна проблема має неоднозначний характер. У ряді регіонів світу можемо спостерігати демографічний бум, що невпинно набиває обертів. У ряді інших регіонів (переважно у країнах Європейського континенту) - демографічне старіння населення. Для перших рішенням є підвищення темпів економічного зростання і зниження темпів зростання населення. Для других - еміграція та реформування пенсійної системи. Взаємозв'язок зростання населення та економічного зростання тривалий час був предметом дослідження економістів. В результаті досліджень виробилося два підходи до оцінки впливу зростання населення на економічний розвиток. Перший підхід в тій чи іншій мірі пов'язаний з теорією Мальтуса, який вважав, що зростання населення випереджає ріст продуктів харчування і тому населення світу неминуче бідніє. Сучасний підхід до оцінки ролі народонаселення на економіку є комплексним і виявляє як позитивні, так і негативні фактори впливу зростання населення на економічне зростання.

Розв'язання названих проблем є сьогодні актуальним завданням і від того, коли і як вони почнуть вирішуватися залежить можливість і якість життя суспільства. Виділяють наступні шляхи вирішення глобальних проблем сучасності:

1) Запобігання світової війни із застосуванням термоядерної зброї та інших засобів масового знищення. Останнє включає приборкання гонки озброєнь, заборона створення і застосування систем озброєння масового знищення, людських і матеріальних ресурсів, ліквідацію ядерної зброї і т.д.

2) Подолання економічної і культурної нерівності між індустріально розвиненими країнами Заходу і Сходу і країнами, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки) [142].

3) Подолання кризового стану взаємодії людства і природи, що характеризується катастрофічними наслідками у вигляді безпрецедентного забруднення навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів. Це робить необхідним вироблення заходів, спрямованих на ощадливе використання природних ресурсів і зниження забруднень ґрунту, води і повітря.

4) Подолання тенденції до зниження соціального здоров'я, що передбачає боротьбу з алкоголізмом, наркоманією, онкологічними захворюваннями, СНІДом, туберкульозом та іншими хворобами [152; 153]

Розвиток національної економіки в умовах посилення глобальної економічної нестабільності, екологічних флуктуацій та кліматичних змін є важливою проблемою сучасної науки. Для її вирішення необхідно підвищувати конкурентоспроможність національної економіки та державного менеджменту, ефективно проводити реформи спрямовані на демонополізацію економіки. Державне керівництво має переорієнтуватися на управління національною економікою з жорсткого на адаптивне, з обмежуючого на стимулююче. При розробці національних стратегій важливо мати націленість на створення ефективних інститутів. Головними ж секторами у формуванні екологічно збалансованої національної економіки та забезпеченні економічної і продовольчої безпеки країни покликані стати альтернативна енергетика, органічне землеробство, лісове господарство, рекреаційний комплекс, туристичний сектор, креативна економіка.

• 3.2 Забезпечення сестейнового розвитку підприємств сільського господарства в умовах економічних та екологічних флуктуацій

Підприємства агропромислового комплексу традиційно відіграють важливу роль в економіці України, ґрунтово-кліматичні умови, природно-ресурсний потенціал та трудові ресурси якої дозволяють створити ефективне конкурентоспроможне на міжнародному рівні сільське господарство. Світовий досвід свідчить про те, що сфера агробізнесу завжди приваблива для інвестицій, оскільки на продукцію аграрної сфери завжди є стійкий попит, який не має тенденцій до зниження. Проте, підприємства агропромислового комплексу України функціонують недостатньо ефективно через низький рівень матеріально-технічної бази і потребують новітніх енерго- та ресурсозберігаючих технологій.

Особливості інвестиційної діяльності щодо залучення інвестицій в АПК розглядали багато вчених вітчизняної економічної науки: В. Андрійчук, О. Гудзь, М. Кісіль, М. Коденська, М. Кропивко, П. Саблук, П. Стецюк та ін. Проблеми залучення енерго- та ресурсозберігаючих технологій в сільське господарство є актуальними та досліджувались такими авторами як С. Балюк, Я. Білоусько, В. Іванишин, М. Ромащенко, В. Чеботарьов та іншими науковцями. Проте, питання пов'язані з механізмами впровадження та економічною ефективністю таких інновацій потребують детального вивчення теорії і практики їх застосування.

Сільське господарство може стати джерелом зростання національної економіки. Згідно з оцінками Світового банку, що базуються на зіставленні показників ряду країн світу, зростання ВВП, обумовлене зростанням сільського господарства, щонайменше удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності, ніж зростання ВВП, отримане за рахунок інших галузей [154]. На жаль, природо-ресурсний потенціал використовується неефективно і агропромисловий комплекс України за рівнем розвитку відстає від передових країн світу.

Основні проблеми галузі полягають у:

· низькій конкурентоспроможності продукції та її невідповідності міжнародним стандартам якості й безпеки;

· низькому рівні інвестицій і зростанні залежності від державного фінансування;

· низькій економічній ефективності сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами, використанні застарілих технологій;

· домінуванні в структурі експорту продукції з низьким рівнем перероблення;

· зниженні родючості ґрунтів і зростанні їх ерозії [155].

Тіньова економіка в останні роки надійно укорінилася в економічну систему нашої держави, вона проникла майже у всі сфери суспільної діяльності. Як вважають більшість дослідників цієї проблеми, тіньова економіка в Україні найшвидшими темпами розвивалася у 1994-1998 роках. Тіньовий сектор на той час охопив більшу частину сільського господарства, приватизації, промислового виробництва (особливо паливно-енергетичного комплексу).

Чисельність населення, зайнятого в секторі сільського, рибного та лісового господарств, у 2010 році становила 3031,3 тис. осіб. При цьому самостійна зайнятість тут розвивається переважно за допомогою активізації діяльності у неформальному секторі, що до цього часу є основним місцем роботи майже кожного другого зайнятого у сільській місцевості. Окрім цієї проблеми існує й інша - гострий дефіцит якісного кадрового забезпечення, придатного до ефективної роботи в ринкових умовах.

Поряд зі зростаючою кількістю нелегальних господарських одиниць, що входять до складу тіньового чи неформального сектору, зростає і прихована, поки що не виявлена шкода, якої завдає діяльність цих одиниць для навколишнього середовища.

У країнах, що розвиваються, неофіційна та несанкціонована діяльність фірм, що входять до тіньового сектору, може мати серйозні екологічні наслідки. Є низка підстав для такого твердження. Так, наприклад, більше половини несільськогосподарської зайнятості Латинської Америки та Африки припадає на неформальний сектор. І значна частка цих фірм функціонує у галузях, що спричиняють значні забруднення навколишнього середовища (металообробка, виробництво кераміки, текстилю та ін.). В Мексиці 38% неофіційних фірм класифікуються як промислові.

Крім того, неофіційні фірми, як правило, характеризуються більш високим рівнем забруднення навколишнього середовища, ніж офіційні фірми тієї ж галузі через відсутність відповідних очисних споруд, очисного устаткування. Нарешті, неофіційні фірми є значним джерелом забезпечення зайнятості та часто розташовані у житлових районах. У результаті, їх викиди безпосередньо впливають на значну кількість населення.

Хоча неофіційні фірми створюють гострі екологічні проблеми, зусилля по боротьбі із забрудненням країни традиційно зосереджують на великих промислових джерелах. Однією з причин є те, що застосування звичайних нормативних документів в неформальному секторі є проблематичним.

Основною причиною відставання галузі є низька інвестиційна привабливість аграрного сектору. Серед основних причин дослідники відзначають непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту, неефективні механізми державної підтримки сільгоспвиробництва, що охоплюють захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції, систему стандартизації, а також санітарних і фітосанітарних заходів, систему субсидування та інших фінансових інструментів підтримки, відсутність ринку землі сільськогосподарського призначення [156].

Крім цього, сучасний стан регіонального розвитку потребує удосконалення всіх складових частин господарського механізму, що містить такі елементи, як інноваційне оновлення, інформаційне забезпечення, виважену інвестиційну політику та екологічну рівновагу [157]. В роботі обґрунтована економічна ефективність інвестиційного проекту по впровадженню краплинного зрошення (на прикладі Сумської області) в галузі рослинництва як ресурсозберігаючої технології, що зменшує екологічне навантаження. Нині забезпечення овочевою продукцією населення Сумської області в середньому сягає до 99,3 - 103,4 кг/рік на душу населення, при нормі 146 кг рекомендованої Академією медичних наук України. Провівши аналіз ринку виробників крапельного устаткування, з'ясовано, що найбільш прийнятою фірмою є Eurodrip (Греція). Ціна крапельного обладнання становить 588,8 тис. грн, для зрошення площі в 15 га, філіал фірми знаходиться в м. Київ, що забезпечить швидке сервісне обслуговування.

Для оцінки ефективності інвестиційного проекту потрібно виконати прогнозування основних економічних показників діяльності за умов реалізації проекту крапельного зрошування. Прогнозована середня ціна реалізації овочевих культур, для яких буде застосовано технологію краплинного зрошення, в 2012-2013 буде становити: морква - 450 грн/ц, буряк - 400 грн/ц., цибуля - 350 грн/ц. Планується вирощувати на крапельному зрошенні: цибулі - 5 га; моркви пізньої - 5 га; буряку пізнього - 5 га. Запланована врожайність: цибулі - 450 ц/га, моркви пізньої: 380 ц/га, буряка пізнього 430 ц/га. Розглянемо структуру затрат, які необхідно понести для виробництва овочевих культур. Собівартість 1 ц моркви розрахована на рівні - 109,6 грн, собівартість 1 ц буряка становить - 114,4 грн. Узагальнюючий висновок щодо планування витрат на виробництво овочів при застосуванні крапельного зрошення у наступній таблиці 3.3:

Таблиця 3.3. - Узагальнені дані по вирощуванню овочів у 2012 році

Отже, інвестиційний проект, який пропонується в рамках реалізації стратегії зростання є високоефективним. Сумарний чистий прибуток від реалізації проекту становитиме - 1053 тис. грн. Термін окупності проекту -- 12 місяців. Рентабельність проекту: (1053/3)/588 = 0,50.

Таким чином краплинне зрошення потребує подальшого впровадження та поширення на зрошуваних масивах України, що гарантує отримання вітчизняними сільськогосподарськими виробниками високих врожаїв при використанні ресурсозберігаючих технологій та зростання кількості засух для виходу країни на міжнародний ринок сільськогосподарської продукції. Досвід і практика використання свідчать про високу ефективність краплинного зрошення як меліоративного заходу.

З поширенням попиту на більш економічні технології варто відмітити економічні та екологічні переваги краплинного зрошування у порівнянні з традиційними способами поливу [158]:

економне використання води (від 50 до 90% в порівнянні з традиційним);

значне збільшення врожайності і поліпшення якості продукції;

зниження витрат праці та можливість повної автоматизації поливу;

значна економія електроенергії (50-70%), добрив (20-40%);

запобігає забрудненню ґрунтових вод і зменшенню екологічного навантаження.

В світовому масштабі на позиціях лідера у використанні краплинного зрошення знаходиться Ізраїль, що дає можливість країні значно скоротити водні витрати, здешевити витрати на будівництво та експлуатацію зрошувальних систем. Завдяки використанню зрошувальних систем та високопродуктивних сортів урожайність овочевих культур в Ізраїлі значно вища за відповідні показники в Україні, до того значно кращої якості продукції . Наприклад, на відкритому ґрунті урожайність помідорів, огірків та моркви в Ізраїлі становить 750 ц/га, 500 ц/га, 800 ц/га відповідно, в той час як в Україні: 226 ц/га, 140 ц/га, 165 ц/га. Що стосується картоплі то середня урожайність в Ізраїлі становить 650 ц/га, в Україні 140 ц/га. [159]

Отже, доцільність поширення застосування краплинного зрошення в АПК України як ефективної ресурсозберігаючої технології не викликає сумніву. Проведений аналіз умов розвитку аграрного сектору в умовах глобальних трансформаційних процесів, дав підстави вважати Україну країною із значним потенціалом експорту сільськогосподарської продукції та виявити перспективні напрями інвестування в АПК.

Прогнозоване збільшення мінливості опадів, пов'язане з вищим сумарним випаровуванням під впливом вищих середніх температур, передбачає триваліші періоди посухи, і, отже призведе до зростання потреби у зрошенні. Зважаючи на незадовільний технічний стан і низький рівень експлуатації меліоративних мереж у водогосподарському комплексі України, краплинне зрошення має стати стратегічним напрямком інвестування, оскільки має ряд беззаперечних переваг.

Як зазначають екологи, кліматичні зміни вплинуть на сільськогосподарські культури. Серед результатів останніх зусиль селекціонерів щодо поліпшення культур, які допомагають сільгосптоваровиробникам впоратися з мінливою погодою, можна назвати: засухостійкий рис для Африки, повенестійкий рис, засуховиносливі боби та ін.[160]. Розвиток адаптованих сортів рослин є актуальним, тому інвестування у різноманітні селекційні програми має стати одним із перспективних напрямків. Іншим важливим аспектом є інвестиції у комплексну боротьбу зі спалахами хвороб та розповсюдженням шкідників.

Зниження уразливості систем ведення сільського господарства в умовах зміни клімату потребує також повороту в землекористуванні, що охоплює заходи із збереження сільського господарства, які базуються на мінімальному порушенні ґрунту (зменшення оброблюваності, або взагалі без обробки), у поєднанні з екологічним сільським господарством, утриманням органічних речовин (повернення рослинних залишків у ґрунт) і різноманітних сівозмін, мікродозуванням.