Предмет економічної теорії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет економічної теорії

Вперше термін „економіка” (від гр.. „ойкос”-дім, господарство, „номос” - закон, учення) вжили Ксенофонт та Аристотель.

Економіка (АЕ) - наука про вибір суспільством раціональних способів викор.обмежених ресурсів для задоволення потреб в товарах і послугах сьогодні та в майбутньому. Вона досліджує, як потрібно організувати виробництво, розподіл та споживання в умовах обмежених виробничих ресурсів, щоб досягти max результату за min затрат. Важливим в даному визначенні є людина (людське рішення), тому економіка є наукою про людину, оскільки вона бере до уваги процес прийняття рішень. Предмет ан. ек. - вивчення ефективного функціонування економічної системи та її механізмів в умовах обмеженості виробничих ресурсів. Ек. наука використовує 2 рівні аналізу: макроекономічний та мікроекономічний - відповідно маємо 2 частини науки: макроекономіку та мікроекономіку. Макроекономіка - це наука, яка досліджує національну економіку загалом, тобто як ек. с-му, й оперує такими агрегатними показниками, як валовий внутр. продукт (ВВП), ЧНП, нац. дохід (НД), інфляція, грошовий обіг, сукупний попит (пропозиція) тощо. Мікроекономіка - вивч. окремі ек. одиниці. Вона оперує поняттями галузь, фірма, домогосподарство, використ. такі показники, як в-во і ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи видатки сім'ї, попит і пропозиція на окремий товар тощо.

Оскільки ек. наука обґрунтовує відповідну ек. поведінку суб'єктів господарювання, тому розрізняють позитивну і нормативну ек. науки. Позитивна ек. наука має справу з фактами й уникає суб'єктивних оцінних суджень. Вона формулює наукові уявлення про ек. поведінку, вивчає факти, намагається описати, пояснити й передбачити рух в-ва, зайнятості, доходів тощо. Нормативна ек. наука передбачає оцінні судження людей стосовно того, якою має бути ек. або який конкретний політичний захід треба рекомендувати для розв'язання тієї чи ін. ек. проблеми.

Метод - це сукупність прийомів, способів, принципів, за допомогою яких визначають шляхи досягнення певної мети, розв'язання конкретного завдання. Ек. широко використовує всі загальнонаукові методи дослідження, такі як:

1) спостереження - систематична фіксація змін певного ек. явища (недолік - викликає помилкові уявлення);

2) абстрагування - суть якого в тому, що в ек. дослідженні відкидаються всі неістотні та швидкоплинні фактори, а натомість залишаються уставлені та типові;

3) моделювання - передбачає побудову спрощеного образу реальної с-ми, в якій різниця від оригіналу в тому, що містить лише домінуючі фактори;

4) аналіз - передбачає систематизацію, тлумачення й узагальнення фактів. Ек. аналіз можливий 2 шляхами: індуктивний (попередній збір фактів, на основі яких будується певна теорія) та дедуктивний (передбачає, що спочатку висувається гіпотеза, яка піддається перевірці фактами);

5) багатофакторний аналіз - передбачає дослідження низки ек. факторів за умови, що частина цих факторів приймається незмінною (тобто лише один з множини факторів - змін., а всі решта - незмінні);

6) синтез - передбачає, що окремі ек. явища об'єднуються в єдине ціле;

7) експеримент, мета якого з'ясувати вплив певних чинників на об'єкт дослідження (напр.. підняти з/п робітникам).

Функції ек.:1. світоглядна - розкриває місце ек. в суспільному житті, дає цілісну картину розвитку нац. ек. та ек. с-м, тенденцій їх розвитку. Допомагає формувати ек. мислення й ек. культуру, які властиві реаліям ринкової ек.;2. теоретико - пізнавальна - досліджує та пояснює явища та процеси ек. життя, забезпечує науковість висновків та узагальнень;3. методологічна - з'ясовує тенденції і закономірності розвитку всієї нац.ек.;4. практична - за допомогою якої виявлені ек. теорією принципи, теорії та закони становлять теоретичну основу вироблення ек. політики держави, проведення ек. реформ.

2. Потреби та ек. інтереси

Потреба - це відчуття недостачі чогось, що необхідне для підтримання життєдіял. організму та розвитку людської особистості, суспільства загалом. Це своєрідний психологічний стан невдоволеності, внутрішньої напруженості, дискомфорту, невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами існування.

· за характером виникнення: Біологічні - це потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо; виникають із потреби підтримувати життя людини як біологічної істоти. Соціальні- це бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потреба людини в самореалізації та ін.;

· потреби зумовлені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а речей що відповідають сучасній моді. Їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети й транспорті послуги, розваги тощо;

· залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на: Матеріальні - до яких відносять ті потреби, які задовольняють за допомогою товарів. Ці потреби прийнято поділяти на:

- потреби в предметах споживання (їжа, одяг, житло);

- потреби в предметах розкоші;

- потреби в капітальних благах (тобто речах, за допомогою яких здійсн. в-во).

Нематеріальні потреби задовольняються за допомогою послуг освіти, культури, медицини, юрид. служб та ін.;

· за способом задоволення потреби поділяють на: індивідуальні (в одязі, житлі, продукти харчування), групові (громадський порядок, транспорт) та колективні (безпека, чисте довкілля, освіта тощо);

· за нагальністю задоволення потреби бувають: елементарні, які задовольняються предметами першої потреби (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняють предметами розкоші (парфуми, коштовності тощо).

Сьогодні широкої популярності набула класифікація потреб Маслоу (з min рівня):

1.фізіологічні потреби,2.потреби безпеки і захисту,3.соціальні потреби,4.потреби самоповаги,5.

потреби самореалізації. Цього досягають мало людей, за оцінками Маслоу < 10%..З точки зору М. реалізувати потреби вищого рівня можна лише тоді, коли повністю реалізовані потреби нижчого рівня. Вгору рухаємося поступальним рухом, а вниз - стрибаючи.

Вторинні потреби ще про класифіковані за Д. Макклеландом:

- потреба у владі (потреба впливати на дії ін. осіб);

- потреба в успіху (потреба довести справу до кінця, досягти поставленої мети);

- потреба причетності (приналежність до певної групи людей).

За Ф. Герцербергом всі потреби поділяють на:

- гігієнічні фактори (незадоволення яких зниж. продуктивність праці);

- мотивуючі (за достатнього рівня гігієнічних підвищ. продуктивність праці).

Економічні інтереси - це усвідомлені потреби, для задоволення яких людина вибирає певний вид поведінки. Суб'єктами ек. інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми, люди, що проживають у певному регіоні, сусп. загалом. Ек. інтереси за суб'єктами поділ. на: особисті - охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діял. тощо; групові - це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові колективи тощо; національні - це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів ек. зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу тощо.

За об'єктом інтересів виділ.: майнові, фінансові, умов праці й життя тощо.

3. Основні проблеми економічної організації

Серед ек. проблем є 3, які називають основними проблемами організації ек:

· Що виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів повинна виробити нац. ек. і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні треба виробляти - одяг чи взуття? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів вироб. призначення, чи навпаки?

· Як виробляти? Які фірми мають це робити? Які технології та ресурси доцільно використовувати для в-ва продуктів? Із чого краще виробляти електроенергію - з нафти чи вугілля? Як доцільніше виробляти блага - за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи держ. п-ствах?

· Для кого виробляти? Кому пожинати плоди ек. зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо ми сусп. - таке, де мало багатих і багато бідних, чи таке, в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?

Розв'язання основних ек. проблем передбачає передусім узгодження госп. поведінки суб'єктів господар. в умовах обмежених ресурсів.

Інформація щодо поведінки виробників і споживачів передають за допомогою цінових сигналів, спонтанно. На підставі відхилення цін на ресурси або вироблені блага і послуги вирішують питання про те, що, як і для кого виробляти. Спонтанний порядок забезпечує ринок. Застосування спонтанного порядку пов'язане із трансакційними витратами (не безпосередньо витрати на в-во, а й витрати на пошук інфор. про ціни, про учасників торгівельних угод, витратами на укладання господ. договору, контроль за його виконанням тошо).

4. Економічні ресурси. Крива виробничих можливостей

Економічні ресурси - складаються з усього того, що необхідне для в-ва товарів і послуг, потрібних людям. Це фабричні й с/г будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв'язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо. Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювальні й невідновлювальні), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Ін. ресурси обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інфор., вміння, кваліфікація тощо). Ек. ресурси поділ. на 2 великі групи: Матеріальні ресурси - земля і капітал; Людські ресурси - праці і підпр. хист.

Земля як ек. ресурс - це всі дарові блага природи, які застосовують у в-ві: орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо. Природа постачає всі ті матеріали, з яких людина виробляє життєві блага, і ті сили, які вона використовує у процесі в-ва (сила вітру, води, атома тощо). Земля - виходовий різновид ресурсу, без якого не можлива господарська діял.

Капітал, як ек. ресурс, охоплює всі виготовлені вироб. знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі в-ва. Гроші - це фін. капітал.

Праця - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застос. у в-ві життєвих благ. Вона є джерелом дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини. Розвиток НЕ та її результативність зумовлені:

- кількістю праці, яка залежить від к-ті населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров'я та господ. активності.

- якістю праці, що визначає освітній і професійний рівень працівників, сусп. і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Важливими характеристиками праці є тривалість роб. дня (час упродовж якого людина працює), продуктивність праці (визначена к-тю виробленої за од. часу продукції: що більше продукції, то вища продуктивність), інтенсивність праці (характеризує її напруженість, що визначається як втрати фізичної, розумової те нервової енергії за од. часу; з розв. НТП інтенсивність зростає).

Підприємницький хист (підприємливість) - це риса людського ресурсу. Підприємець виконує низку ф-цій:

1. він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес в-ва товарів і послуг;

2. він ухвалює рішення у процесі введення бізнесу;

3. підпр. - це новатор, який намагається запровадити у в-во нові продукти чи нові вироб. технології;

4. підпр. - це людина, яка ризикує. У ринковій ек. прибуток не гарантований, результатом госп. діял. підпр. може бути й збиток.

У будь - який момент ек. за повної зайнятості (це залучення всіх ресурсів до процесу в-ва) та повного обсягу в-ва (озн., що ресурси використ. у такій спосіб, щоб найповніше задовольнити потреби сусп.) мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого, адже обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно зб. в-во обох продуктів. Графічне зображення, яке характеризує всі можливі вибори сусп. в-ва 2-ох товарів прийнято наз. кривою виробничих можливостей (або кривою трансформації).

Крива є спадною, тобто нахилена праворуч і вниз, є опуклою лінією, а не прямою. Це пов'язано із законом зрост. альтернативної вартості. Всі точки розміщ. лівіше від кривої характеризують ситуацію неповного використання. Всі точки правіше - недосяжні через брак ресурсів. Всі ефективні точки знаходяться на кривій. Альтернативна вартість - це к-ть одного продукту, від якого слід відмовитися, щоб отримати деяку к-ть ін. товару. ресурсів. Законом зрост. альтернативної вартості: для того щоб отримати додаткову к-ть необхідного продукту слід відмовлятися від щораз більшої к-ті ін. продукту.

5.Основні економічні школи

Виділяють три основні течії економічної науки:

· Класична концепція (А.Сміт, Д.Рікардо), нині відома як лібералізм. Основний постулат - тільки приватна власність ефективна. Ринковий механізм - єдиний ефективний засіб, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість та стабільність. Порушення ек. рівноваги і зниження ефективності зумовлене, на їх думку, не хибами ринкового механізму, а втручанням держави в ек. Тому ліберали - категоричні противники держ. втручання в ек., воно має бути min. Ринковий механізм забезпечує справедливий розподіл доходів. Нерівність у розподілі, що є в ринковій ек., є неодмінною умовою ефективної ек., бо стимулює людей до напруженої праці;

· Кейнсіанська концепція (Дж. Кейнс, у 1929-1933). Праця Кейнса „Заг. теорія зайнятості, процента і грошей”. Він стверджував, що й ін. форми власності і державна також, можуть бути ефективними; був за змішану ек. (наявні різні форми власності). Кейсіанство ґрунтується на тому, що нац. в-во й р-нь зайнятості визначені сукупним попитом. Якщо він недостатній, то обсяг нац. в-ва зменш., а зайнятість зниж. Тому для зб. Сукупного попиту треба перерозподіляти доходи в інтересах бідніших соц. груп.

· Марксистська концепція - згідно з якою ринкова ек. та й ін., що ґрунтується на приватній власності, неефективні, є втіленням хаосу і нерівності. Ринковий механізм неспроможний забезпечити збалансованість нац. ек. Тільки на засадах держ. власності можна забезпечити найефективнішу ек. с-му.

Школи:

меркантилізм: ранній (країна багатіє лише тоді, коли має надлишок золота) і пізній (країна багатіє коли більше товарів вивозить ніж ввозить). З мерк. пов'язанеі виник терміну політекономія, вперше застосований фр. Антуаном де Монкретьєном в 1615 р.

Школа трудової теорії вартості (В.Петті, Ф.Кене) - вартість кожного товару визначається виключно затратами праці на його вигот.; гроші не є справжнім багатством (вони - посередницьке багатство, лише блага, потрібні для життя і відновлення в-ва);

Школа фізіократів (природа, влада), (Ф.Кене) - джерелом багатства вважав виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Поділив населення на 3 групи: землевласники, селяни (найвагоміші, створ. нац. продукт) і робітники (непродуктивні).

Класична школа, 17-п.19 ст. (А. Сміт, Д.Рікардо, Т.Мальтус, Дж. Мілль) - обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. Запропоноване Смітом: модель людини - економічної, яка керується почуттям нагромадж. багатства; концепція „невидимої руки”: якщо людина виходить із власної вигоди вона обов'язково обере той вид діял., який є найбажаніший для суп.; ринковий механізм - самодостатній, а тому втручання держави в економіку неприпустиме; поділив ек. на позитивну і нормативну. Внесок школи:1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капіталу.4.Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави, за свободу торгівлі.

критична школа (Сен-Сімон, Сісмонді, Маркс). Здобутки: 1) звернуто увагу на здатність вільної ек. спричиняти істотне розшарування доходів(С-С, Сісмонді); 2) профспілки та об'єднані підприємці можуть пом'якшити вади ринкової ек.; 3) сповідується вирішальна роль дрібного бізнесу; 4) запропоновано одну з перших теорію „ек. коливань” (Маркс).

Нова істор. школа (Ф.Ліст, В.Зомбарт)- пропонують цілісну ек. науку замінити ек. історією, вважали, що ек. життя країни регульоване не універсальним механізмом ринку, а специфічним для кожної нації істор. сформованим соц. інститутами, серед яких вирішальну роль відіграє держава.

Неокласичний напрям:

- Австрійська школа гран. корисності (маржиналізм) 70-80 р. 19 ст. (Менгер, Візер, Бем-Баверк) - увага на ек. теорії на споживачу, корисності як визначального чинника цінності; запереч. трудову теорію вартості; ствердж., що ціна товару визнач. не за правилом праці, а цінністю, яку певна річ має для конкретної особи; закон спадної гран. корисності;

- Кембриджська школа, напр.19 ст (Маршал, Пігу) - заклали основи мікроаналізу; Маршал застос. функціональний аналіз ек. явищ за принципом їх взаємозалежності, взаємного впливу, ввів еластичність попиту, надлишок споживача, попиту; вперше поєднав дослідження ек. процесів з мат. апаратом;

- Американська школа к.19-п.20 ст (Кларк) - обґрунтував усебічно принцип маржиналізму, поділив ек. на статику (стан рівноваги) та динаміку (вдхил. від рівноваги)

кейсіанство (з 1936 р) - Кейнс ствердж., що ринкова ек. обов'язково вимагає держ. регулювання, оскільки не існує механізмів автоматичного забезпечення рівноваги; ввів макроекономічний метод аналізу, висунув теорію мультиплікатора.

Сучасні школи:

- нео- та посткейсіанство(Гансе, Робінзон, Домар) - вивч. умови ек. зростання, недоліки ринкового механізму;

- неоліберальна школа (Мізес, Гаєк, Бекон) - сповідує свободу людини в ек. житті (поверн. до А.Сміта), діяльність якої не можна нічим обмежувати;

- монетаризм (чикагська школа) (Фрідман) - ствердж., що держ. влив має обмежуватися виключно регулюв. обсягів грошових мас;

- інституціоналізм(Гелбрейт, Арон, Ростоу, Бел, Тофлер) - віддає перевагу аналізу ролі соц. інститутів в ек. житті, виступили за соціологізацію ек. теорії та розробляли концепції трансформації ринкової ек. в умовах НТР (революції).

- Неоіституціоналізм (Коуз, Норт, Вільямсом) ост. роки 20 ст. - предмет ек. аналізу є трансакційні витрати права власності.

Українські вчені:

Семен Десницький - учень А. Сміта;

Михайло Балудянський (1769-1847) - перший професійний укр.. економіст, істотно вплинув на ек. концепцію програми декабристів, створив „ек. с-му”(в якій обґрунтовано принципи й основи розбудови нац. ек. з позиції вільних ринкових відносин).

Іван Вернадський (1821-1884) - професор київського у-ту, захистив докторську дисертацію, присвячену аналізу італ. ек. л-ри; був противником втручання держави в ек., був прихильником ек. вільної конкуренції, не сприймав комуністичних ідей; критикував кріпосницькі та до ринкові форми в-ва, велику поміщицьку земельну власність;

Микола Зібер (1884-1888) - захистив дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Рікардо до Маркса, був першим популяризатором ек. вчення Маркса в Укр.. та Росії; перший в світі виконав наук. аналіз „Капіталу” Маркса, визначивши його джерела;

Сергій Подолинський (1850-1891) - засновник екологічної парадигми сучасної ек. науки, зробив науково-екологічне відкриття, обґрунтоване в дослідженні „Праця людини та її відношення до розподілу енергії”, суть відкриття: за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини сусп. й природи, уникнути енергетичної кризи, бо праця здатна не тільки поглинати, а й накопичувати і зберігати енергію. Розвинув цю ідею на Зх Маршал;

Михайло Туган-Барановський (1865-1919) - зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, у критику ек. доктрин марксизму, обґрунтував можливості синтезу трудової теорії вартості та концепції граничної теорії корисності, які вважали антиподами. Світове визнання - за дослідження з теорії ринку й ек. криз, розроблення ек. кон'юктури. Перший вчений, якого визнала світова ек. думка;

Євген Слуцький (1880-1948) - вагомий внесок у розвиток ек-мат методів в ек. науці, наголосив на потребі створення нової науки, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов - праксеологія; публікувався в італ. журналах (статті присвячені проблемам попиту і взаємозв'язку між функцією попиту, рухом цін та доходів.

Економічними проблемами займалися :І. Франко, Драгоманов, Кармазин, Сокальський, Журавський, Навроцький, Терлецький, Павлик та ін.

6.Національна економіка й економічна система

Національна економіка - це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій, установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. Основне завдання - в-во і розподіл споживчих й капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності сусп. У НЕ виділ. фізичну і грошову. Фізична ек охоплює вироб. ресурси та вироблені життєві блага. Розвиток фіз. ек. характериз. за допомогою різних натуральних показників обсягів в-ва і споживання конкретних товарів і послуг, зайнятості населення тощо. Грошова (монетарна) - головний компонент є гроші й пов'язані з ними процентні ставки, валютні курси тощо. НЕ має складну структуру і функціонує як певне системне утворення - ек. с-ма.

Економічна система - це спосіб організації економіки, сукупність взаємопов'язаних і відповідно впорядкованих її структурних елементів (галузей, господ. суб'єктів та людей, що стоять за ними), які визначають взаємозв'язки між виробниками і споживачами благ і послуг. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Компоненти ек. с-ми: 1) спосіб узгодження діяльності суб'єктів госп. життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації ек.; 2) власність на виробничі ресурси та вироб. життєві блага; 3) принципи розподілу й перерозподілу створеного нац. продукту та ін.

В ек. л-рі наводять різні класифікації ек. с-м, критеріями яких є:С-ма цінностей у сусп;Панівна форма власності;Спосіб координації ек. діял.;Технологія в-ва;Загально цивілізаційні і формаційний підходи.

Панівні системи цінностей є основою однієї з популярних класифікацій економічних систем - класифікації Богдана Гаврилишина:

· цінності - переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами людей та на відносини в суспільстві загалом;

· політичне правління - сукупність політичних інституцій та процедур;

· економічна система - спосіб організації національної економіки.

Якщо кажуть про цінності як критерій класифікації (типологізації) економічних систем, мають на увазі цінності не окремої особистості, а систему цінностей, властивих народові, нації. За критерієм значущості, розрізняють три системи цінностей; індивідуалістсько-конкурентні,групово-кооперативні, егалітарно-колективістські. У системі індивідуалістсько-конкурентних цінностей кожну особистість розглядають як унікум. Будь-яку особу турбують власні проблеми і прагнення, вона шукає шляхів самоутвердження та самовираження. Подібна система цінностей сформувалася у США й Канаді. У системі групово-кооперативних цінностей особу розглядають як частинку Всесвіту й частинку суспільного ладу. У цій системі цінностей достоїнства людини вбачають у її прагненні жити так, аби відповідати сподіванням інших, а не демонструвати своїх переваг над ними. Системи егалітарно-колективістських цінностей, розглядає людину як частину колективної сутності. В основі егалітарно-колективістських цінностей є ідеї та ідеали колективізму, які випливають із певних етичних мотивів, релігійних вірувань, однак найчіткіше окреслені в марксистській теорії.

Виділ. такі три форми політичного правління: противага, або боротьба за владу; колегіальність, або співпраця при владі; унітарна влада. Перші дві форми правління називають демократією. Противага, або боротьба за владу, ґрунтується на індивідуалістсько-конкурентних цінностях; вона сформувалась у країнах, де переважають такі цінності (США, Канада, Велика Британія та ін.). Ця форма політичного правління передбачає представницький уряд з однією партією при владі та з однією або кількома в опозиції. Колегіальне правління, або співпраця при владі, передбачає ухвалення державних рішень представниками в уряді від різних груп виборців. Унітарна влада притаманна широкому колові політичних укладів минулого й сьогодення, відомих як абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура (права, ліва, військова чи пролетаріату). Причини концентрації влади різноманітні, та наслідок завжди однаковий - насильницьке усунення своїх політичних опонентів.

Цінності суспільства та форми політичного правління визначають головні способи організації економіки. Наприклад, егалітарно-колективістські цінності за унітарного політичного правління породжують адміністративно-командну економіку. Індивідуалістсько-конкурентні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу в умовах товарної форми виробництва творять систему вільного підприємництва, або капіталізм. Групово-кооперативні цінності за колегіального політичного правління в умовах товарної форми виробництва також творять економічну систему вільного підприємництва, яке можна назвати узгодженим.

Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють:доіндустріальне суспільство -- економічну систему, в якій домінує ручна праця та натурально сільськогосподарське господарство; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця;постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією.

Цивілізаційний підхід (в його основу покладено ідею: ек. с-ми формуються і змін разом із розвитком сусп., його духовності матеріальної і організації структури) виділяє:

- дикість (поєднання дарів природи);

- варварство (активний розвиток тваринництва і землеробства);

- цивілізація (розвиток промисловості).

Формаційний підхід (виділяє 3 сусп.- ек. формації з відповідними їм ек. с-ми):

- первинна (архаїчна, базується на общинній власності) - з первіснообщинним, азійським способами в-ва;

- вторинна (с приватною власністю) - з рабовласницьким, феодальним і капіталістичним способами в-ва;

- комуністична (ліквідована приватна власність) - базується на сусп. власності.

З погляду власності та способів координації госп. життя в межах товарного в-ва, виділ. 3 моделі ек. с-ми:

· ринкова ек. - це ек. с-ма, яка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем ек. організації. Характеристики:

1. Приватна власність на фактори виробництва.

2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.

3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.

4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.

5. Діє конкуренції і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.

6. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

7. обмежена участь держави в ек.

· командно - адміністративна (командна) ек. - така ек. с-ма, що базується на державній власності на матеріальні ресурси і виготовлені блага, а координатором поведінки господ. суб'єктів щодо питань в-ва, розподілу та споживання продукції є центральні державні планові органи. Характеристики:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

· Змішана ек. - це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них. Характеристики:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

7. Суть власності, її типи та форми

Власність - це відносини між людьми щодо привласнення умов їхньої життєдіяльності - засобів виробництва, благ особистого споживання, інших економічних та соціальних благ. Власність охоплює відносини привласнення і відчуження. Привласнення благ озн., що окремий індиві, група людей чи держава здобуває права на володіння, користування й розпорядження конкретними благами. Володіння озн., що конкретний об'єкт власності належить конкретному суб'єктові необмежено в часі, тобто має повний фізичний контроль над благом. Користування озн. використ. у в-ві чи споживанні корисних властивостей об'єкта власності. Розпорядження - ухвалення управлінських рішень щодо функціонування і реалізації об'єкта власності, яке робить власник або ін. ек. суб'єкти, яких він уповноважив. Об'єктом прав власності є найрізноманітніші речі, ек. ресурси, інформація, технології, особисті здібності людини.

Парною категорією привласнення є відчуження. Відчуження -- процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, оречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єкти економічних відносин.Форма власності - певна організація відносини приналежності володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності в рамках того чи іншого типу та виду власності. Так, спільний тип власності може бути організований в державну, орендну або акціонерну форму функціонування, а приватний тип власності приймає організаційні форми одноосібної або групової власності (партнерської, кооперативної, акціонерної власності, інші форми). Тип власності - це найбільш фундаментальне її утворення, що складається залежно від її суб'єктів (суспільство в цілому, трудовий колектив,особистість).Основні типи власності:

1)суспільна;2) приватна;3) колективна; 4) державна.

Типи (форми) власності:Приватна власність - привласнення окремим індивідуумом, максимум однією сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення. Об'єктами цього типу власності в Україні є: а) індивідуальні підприємства, засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці; б) приватні капіталістичні підприємства, засновані на власності окремого громадянина, який експлуатує найманих працівників; в) підприємства, засновані на власності окремих іноземних громадян; г) сімейні підприємства, засновані на власності та праці громадян -- членів однієї сім'ї, які проживають разом; ґ) селянські (фермерські) господарства, засновані на власності та праці членів однієї сім'ї; д) селянські (фермерські) господарства, засновані на експлуатації найманих працівників. Проміжною між двома останніми формами власності є селянські (фермерські) господарства, де використовують працю членів сім'ї та найманих працівників, праці яких внаслідок їх незначної кількості недостатньо, щоб звільнити від неї членів сім'ї; е) майно громадян, у тому числі тих, хто займається підприємницькою діяльністю без наявності юридичної особи.Одноосібна власність - форма організації приватної власності, що характеризується приналежністю умов виробництва окремому індивіду, який здійснює виробництво на основі як своєї, так і чужої (найманої) праці;

· особиста власність - відносини щодо приналежності, володіння, розпоряджання та використання засобів особистого (невиробничого) споживання;

· групова власність - форма організації приватної власності, яка характеризується сумісною частковою (дольовою) приналежністю умов виробництва групі осіб (фізичних, юридичних) та відповідної участі у прибутках.

· кооперативна власність - форма організації групової власності, її сутнісна риса полягає у тому, що майно (капітал) кооперативу, яке формується за рахунок вступних та пайових внесків його членів, належить, з одного боку, членам кооперативу як їх спільна власність, а з іншого, є дольовою приналежністю кооператорів пропорційно до паю кожного в майні кооперативу.

· акціонерна власність - найбільш розвинена організаційна форма групової власності, сутність якої становить асоційована (спільна) приватна власність. Акціонерна власність - це така форма власності, яка заперечує та скасовує капітал як приватну власність в рамках самого капіталістичного способу виробництва і тому є перехідною формою до суспільної власності;

· колективна власність - організаційна форма групової власності, її сутнісною рисою є те, що майно (капітал) колективного підприємства належить усім його членам як їхня спільна (а не дольова) власність;

Державна власність - представницька форма організації та функціонування загальнонародної (суспільної) власності, опосередковується державою як органом суспільства, який управляє об'єктами суспільної власності, суспільними відносинами загалом. Основними рисами державної власності є: приналежність об'єктів державної власності народу країни, суспільству загалом, тобто кожному індивіду суспільства як їх спільна власність; здійснення державою в різних формах функцій реалізації (володіння, розпоряджання та використання) об'єктів суспільної власності від імені та в інтересах народу країни. Формами державної власності є загальнодержавна, регіональна, муніципальна, комунальна. Найважливішими об'єктами загальнодержавної власності є:1)єдина енергетична система;2)системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації загальнодержавного значення;3)частка одержавленого національного доходу;4)держ.п-ва;5)НБУ та його установи і створювані ними кредитні ресурси;6)об'єкти соц-культ. сфери;7)держ.резервні, страхові та інші фонди, майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів;8) оборонні об'єкти, майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ та ін.

8. Форма господарства. Причини виникнення товарного виробництва та його види

Форма в-ва - тип організації госп. діял., яка здійсн. задля задоволення потреб. Людство знає дві форми виробництва: натуральне і товарне..Першим склалося натуральне господарство, у якому продукти праці призначені для безпосереднього задоволення власних потреб виробника, тобто для споживання в межах домогосподарства, яке їх виготовило. Здебільшого натуральним було господарство первісних общин і патріархальних селянських сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтках. Тут кожна господарська одиниця була відособлена і щодо виробництва, і щодо споживання. Поділу праці між господарськими одиницями ще не було, хоч всередині домогосподарств праця уже поділена. Отже, натуральне господарство характеризують нерозвиненість суспільного поділу праці, низький рівень розвитку виробництва, нерозвиненість і примітивність потреб, що зумовлює вкрай обмежену мету виробництва задоволенню одноманітних, примітивних за характером потреб. Натуральне господарство малоефективне і консервативне.

Малоефективну натуральну форму виробництва у ХVII-ХІХ ст. в європейських країнах витіснило товарне виробництво. Товарне виробництво - така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виготовляють відокремлені виробники для задоволення суспільних потреб (для обміну на ринку).

Нам уже відомо, що розуміють під товарною формою виробництва, а також те, що її матеріальною основою є суспільний поділ праці (є причиною виникнення), тобто спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продукції або на виконанні певних операцій виробництва. Суспільний поділ праці - спеціалізація людей спрямована на виконання певних операцій або виготовлення певних видів продукції. Суспільний поділ праці й обмін -- це два взаємопов'язані процеси. Однак суспільний поділ праці сам собою ще не породжує товарної форми виробництва. Для її виникнення потрібна соціально-економічна відокремленість виробників як власників ресурсів і окремих благ. Суспільний поділ праці виступає у трьох основних формах: 1) загальний; 2) частковий; 3) одиничний. Загальний поділ праці -- це поділ національного виробництва на окремі роди і сфери: промисловість, сільське господарство, сфера послуг тощо. Частковий -- це поділ сфер і родів національного виробництва на окремі галузі, наприклад, у сільському господарстві виділяють тваринництво, рослинництво, садівництво і т.д. Поділ праці всередині окремого підприємства називають одиничним.

Безпосередньою основою виникнення й розвитку товарної форми виробництва є загальний і частковий поділ праці. Визначальними рисами товарного виробництва є: 1) суспільний поділ праці; 2) економічна відокремленість виробників як власників; 3) обмін продуктів здебільшого у формі купівлі-продажу.

Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною формою власності, воно творить той або інший соціально-економічний уклад - просте товарне виробництво, підприємницьке товарне виробництво, державне товарне виробництво, рабовласницьке товарне виробництво. Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній приватній власності й особистій праці виробника. Цей економічний уклад існує вже тисячоліття, демонструючи високу життєздатність. Підприємницьке товарне виробництво ґрунтується на різних формах приватної власності та найманні працівників. У всіх розвинутих країнах більшість продукції створюється саме у цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним. Державне товарне виробництво ґрунтується на державній власності та найманні працівників. Цей різновид товарної форми виробництва безроздільно панував в Україні впродовж усього більшовицького періоду її історії.

9. Суть командної економіки та її ознаки

Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20-30 рр.. Адміністративно-командною економікою називають товарну форму виробництва, основою якої є державна власність на матеріальні ресурси і продукти, а всі питання пов'язані з виробництвом, розподілом та споживанням продукції, вирішують центральні планові органи. Цю економічну модель часто називають директивно-плановою. Для розуміння командної економіки Радянського Союзу потрібно ознайомитися з його ідеологією і цінностями, які насаджувалися в суспільстві. Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільстві була комуністична партія. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів.

Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару. Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людини людиною. Для нього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм - директивним централізованим плануванням. Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами -- землею, природними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою та всіма промисловими підприємствами. У командній системі основні проблеми організації ек. - що, як і для кого виробляти -- визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно що до планів, які розробляють на вершин управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гаранту невисокий рівень доходів і споживання всім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще. У сусп. свідомості насаджуються ідеали колективізму, підпорядкування особистих інтересів суспільним, ініціатива та пошук стримуються.

Ознаки:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.

2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.

3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.

4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.

5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.

6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Неспроможність командної економіки. Командна с-ма радянського типу в певні істор. періоди змогла швидко нагромаджувати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких приоритетних напрямків, усунути безробіття, забезпечити відповідний р-нь освіти, медичного обслуговування. Проте вона не була життєздатною. Це зумовлено такими чинниками:-нарощування в-ва за будь-яку ціну вимагає застосування дедалі більшої к-ті праці, землі й капіталу. Командна ек. виявилася неспроможною освоїти інтенсивний шлях ек. зростання - підвищ. ефективності використання наявних ресурсів замість зб. їх к-ті;-зростання витрат на вир-тво енергії, видобування сировини, спричинило зростання цін на пром. продукцію, що підірвало стабільність сфери цін, фінансів п-тв і доходів держави.-надмірна централізація породила коруп., хабар., що своєю чергою підірвало стимули до праці;-кількість мала важливіше значення над якістю, а це спричинило нечуване марнотратство ресурсів, яких дедалі більше не вистачало;-неспроможність створити дійову с-му стимулювання в с/г перетворило його на збиткову галузь, яка виснажувала ек, бо вимагала величезних субсидій і дотацій.-з упровадженням нової техніки й технологій зростали вир-чі планові завдання, виконати які було практично неможливо. Інновації не впроваджувалися унаслідок відсутності конкуренції;

10. Гроші та їх функції. Демонетизація золота

економічний виробничий власність товарний

Гроші - це особливий товар або загальновизнаний матеріальний носій, що виконує роль всезагального еквіваленту в процесі обміну товарів на ринку. Гроші - загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів.

Функції грошей: міра вартості - озн., що за допомогою грошей визначають ціни всіх ін. товарів. Вартість грошей визнач. купівельною силою, що знах. свій вираз у абсолютній к-ті товарів, яку можна придбати за дану грошову од .; засіб обміну - гроші є посередником між продавцем і покупцем (Т-Г-Т); засіб нагромадження - гроші дають можливість нагромаджувати майно. Для закупівлі капітальних благ необхідно попередньо нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль та ін.) також передбачає попереднє заощадження грошей.

За Марксом виділяють додатково ще 2 функції: засіб платежу - існ. можливість купувати товар без передоплати; світові гроші, тобто гроші є міжнар. платіжним засобом.

Демонетизація золота -- втрата золотом функцій грошей, тобто виключення золотих монет із внутрішнього і зовнішнього грошового обігу у всіх країнах. У внутрішньому звертанні демонетизація відбулася на початку 30-х років ХХ в. Демонетизація золота обумовлена об'єктивними і суб'єктивними причинами:

1. Золоті гроші не відповідають потребам сучасного товарного виробництва, коли переборена економічна відособленість товаровиробників у зв'язку з тенденцією до усуспільнення і планомірності навіть при приватній власності.

2. З розвитком кредитних відносин кредитні гроші -- банкноти, векселі, чеки -- поступово витиснули золото спочатку з внутрішнього грошового обігу, а потім з міжнародних валютних відносин.

3. Суб'єктивні фактори -- валютна політики країн, державне регулювання операцій із золотом -- прискорюють його демонетизацію.

Грошова система -- це спосіб організації грошового обігу, що склався історично в даній країні й закріплений законом. Економісти розрізняють два типи грошових систем:

1) металевого обігу, в яких грошовий товар виконує всі функції грошей або лежить в основі грошової системи; 2) паперово-кредитного грошового обігу, які базуються на паперових грошах.

Історії відомі два види металевих систем: а) біметалізм; б) монометалізм. Біметалізм -- грошова система, в якій за золотом і сріблом законодавчо закріплено роль грошей. За цієї системи валютні метали відігравали рівноправну роль і в обігу перебували монети з обох металів. Монометалізм -- грошова система, основу якої становить лише один метал (золото або срібло). У другій половині ХІХ ст. утвердилась система золотого монометалізму, за якої лише золото є загальним еквівалентом. Виділяють чотири різновиди золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт, якому були властиві: обов'язковий обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій грошей, вільний рух золота між країнами, вільне чеканення золотих монет із фіксованих вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.;

2) золотозлитковий стандарт, за яким банкноти розмінювались на золото лише при поданні суми, встановленої законом (напр., в Англії - 1700 фунтів стерлінгів за злиток золота);

3) золотодевізний стандарт - банкноти обмінювались на іноземну валюту (девізи), яка в свою чергу, обмінювалась на золото. Ця форма була запроваджена у 30 країнах світу. У другому та третьому різновидах золотого монометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобу обігу і платежу;

4) золотодоларовий стандарт, за яким розмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн - членів МВФ. У 1971 р. було припинено обмін доларів на золото.

Сучасна грошова с-ма має такі ознаки: в обігу перебувають в основному паперові гроші, широкий розвиток безготівкового обігу і скорочення обігу готівки, зростання ролі держави в стабілізації грош. обігу.

11. Ринкова економічна система

Економічна система - це спосіб організації економіки, сукупність взаємопов'язаних і відповідно впорядкованих її структурних елементів (галузей, господарських суб'єктів та людей, що стоять за ними), які визначають взаємозв'язки між виробниками та споживачами благ і послуг. Для того щоб глибше зрозуміти, що таке ринкова економіка, необхідно розглянути основні принципи її організації.

Ринкова економіка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання проблем економічної організації. Іншими важливими її принципами є: свобода підприємництва й вибору; особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки; конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Приватна власність дає змогу окремим особам і підприємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Інститут приватної власності формувався еволюційно і підтримується правом заповіту -- правом власника майна призначити спадкоємця власності після смерті. Права власності -- найістотніші, оскільки заохочують інвестиції, обмін та економічне зростання. Без права власності люди змушені втрачати чимало зусиль та ресурсів, аби захистити й зберегти свою власність.

Ціновий механізм збалансовує ринкову економіку, розв'язуючи питання: що, як і для кого виробляти. Зміна цін сигналізує виробникам, за якими напрямами потрібно змінити пропорції в розподілі ресурсів. Висока ціна на певне благо стимулює розширення його виробництва. І, навпаки, низька ціна блага спричиняє банкрутство частини виробників, які змушені шукати інші сфери прикладання своєї праці та ресурсів.

Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності або вихід з неї здійснюється підприємцями самостійно.

Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують їх на свій розсуд, і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів вирішують, які товари й послуги купувати. Однак свобода підприємництва й вибору в ринковій економіці не абсолютна, її обмежує державне втручання в економіку.

Особиста заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отримати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників економічного життя.

Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки -- фірм і домогосподарств. Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За великої кількості продавців на ринку певного продукту кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а, отже, й на ціну продукту.

Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів. Тому втручання держави в господарську діяльність фірм обмежене. Уряди встановлюють юридичні обмеження для використання приватної власності та здійснення індивідуального вибору. Концепція ринкової економіки як саморегульованої системи виключає директивне, централізоване державне управління нею.

Сучасна ринкова економіка має кілька основних різновидів, або моделей.

...