Предмет економічної теорії

Другий метод збалансування державного бюджету -- додаткова емісія грошей, або сеньйораж. Держава випускає додаткову кількість грошей і начебто отримує додаткові доходи. Це дуже зручний для уряду метод збалансування бюджету. Однак він має величезний недолік -- викликає інфляцію.

Найчастіше для зрівнювання доходів і видатків держави використовують позику. Для отримання позики уряд випускає і продає державні цінні папери, натомість отримуючи гроші. Цей метод не викликає інфляції, але призводить до виникнення державного боргу. Через певний проміжок часу державні цінні папери треба викупити, а також щорічно сплачувати проценти. Нині у багатьох країнах від 10 до 15% видатків державного бюджету ідуть на обслуговування державного боргу -- оплату процентів та основної суми боргу.

Державний борг - це загальна сума заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, що дорівнює сумі його минулих бюджетних дефіцитів мінус бюджетні надлишки. Абсолютний розмір державного борту не є показовим макроекономічним показником. Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборгованості: 1) державний борг як відсоток ВВП; 2) відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Обслуговування боргу пов'язане з поступовою сплатою основної суми боргу і щорічною виплатою процентів.

Державний борг складається з двох частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу. Внутрішній борг -- це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни. Зовнішній борг -- заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям.

У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державної! боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого -- зростання державного боргу потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує дефіцит бюджету.

46. Валютні курси. Плаваючі і фіксовані валютні курси.

Валюта пов'язана з функціонуванням грошей у міжнародному обігу, з економічними відносинами громадян, фірм та урядів різних держав.

Грошова одиниця кожної країни є її валютою. Розрізняють валюти:

а) вільно конвертовані;

б) частково конвертовані;

в) неконвертовані (замкнені).

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші іноземні валюти - грошові одиниці інших країн. До цієї групи валют належать долар США, марка Німеччини, єна Японії, фунт стерлінгів Великої Британії та деякі інші. Практично це валюти розвинутих держав.

Частково конвертованими є валюти держав, які вводять певні валютні обмеження, наприклад заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою, концентрацію в руках держави іноземної валюти тощо. Валютні обмеження з боку держави можуть охоплювати багато заходів. Частково конвертованими є валюти менш розвинутих країн та країн із перехідною економікою, наприклад гривня України, злотий Польщі та ін.

Неконвертованими (замкненими) є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн. До групи неконвертованих належать валюти країн із командною економікою, в яких уряд забороняє фірмам чи громадянам валютні операції.

У міжнародних розрахунках використовують саме вільно конвертовані валюти.

Економічні зв'язки країн зумовлюють необхідність обміну грошової одиниці однієї країни на грошову одиниці іншої. Пропорцію обміну валют називають валютним, або обмінним, курсом.

Упродовж століть, аж до Першої світової війни, основою валютного курсу був монетний паритет -- співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, тобто монет вартістю водну грошову одиницю.

У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів; 1) фіксовані; 2) плаваючі.

Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міждержавних угод. Наприклад, фіксовані курси встановлені між грошовими одиницями країн Європейського Союзу. Об'єктивною основою для встановлення фіксованого курсу валюти є насамперед її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют визначають на основі вартості однакового набору товарів і послуг у різних країнах.

Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції. У світі переважають плаваючі валютні курси. Нинішню систему валютних курсів найправильніше було б назвати керованим плаванням валютних курсів. Курси валют більшості країн "плавають", і час від часу центральні банки країн здійснюють валютні інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси.

Розрізняють номінальний і реальний валютні курси.

Номінальний валютний курс - це відносна ціна валют двох країн. Коли кажуть «обмінний» або «валютний» курс, то зазвичай мають на увазі саме номінальний курс обміну валют. Існує 2 способи визначення валютного курсу: європейське числення або пряме котирування та британське числення або обернене котирування.

Європейське числення валютного курсу передбачає визначення кількості національної валюти, яка потрібна для купівля одиниці іноземної валюти.

Британське числення оцінює одиницю національної валюти певною кількістю іноземної.

Звичайно валютні курси публікують у вигляді прямих котирувань. Це дає змогу оцінити і порівняти вартості усіх іноземних валют через власну національну валюту. В економічних моделях здебільшого застосовують британське числення валютного курсу.

Реальний валютний курс -- це відносна ціна товарів, що вироблені у двох країнах. Інакше кажучи, реальний обмінний курс показує, в якому співвідношенні товари однієї країни можна обміняти на товари іншої.

Кожна країна має так звані золотовалютні резерви, які охоплюють: 1) золото (золотий запас); 2) вільно конвертовані, або резервні, валюти; 3) СДР.

Наприкінці XX ст. золото, як уже зазначалося, втратило роль грошей. Його не застосовують у міжнародних розрахунках. Проте країни не поспішають розпрощатися зі своїм золотим запасом, який і далі вважають частиною резервів кожної країни. Річ у тім, що золото має високу ліквідність, тобто його легко продати на міжнародних ринках. Золотий запас країни нині оцінюється за ринковою ціною золота.

Щодо резервних валют, то долари США становлять приблизно 75% усіх резервів країн у валюті.

СДР, або СПЗ (спеціальні права запозичення), їх ще називають "паперовим золотом" -- це нові міжнародні активи, вперше випущені в 1969 р. їх використовують для безготівкових міжнародних розрахунків через занесення на спеціальні рахунки країн--членів МВФ. Європейський Союз випустив спільну грошову одиницю "євро", яка циркулює в обігу країн--членів ЄС.

З метою підтримання курсу вітчизняної валюти -- гривні та зрівноважування платіжного балансу Національний банк України створює запас резервних валют. Для активного поповнення цього запасу вітчизняна економіка має виробляти дедалі більше конкурентоспроможних на світовому ринку товарів і послуг, що забезпечуватиме стабілізацію курсу гривні.

47. Основні форми міжнародних економічних відносин. Зовнішня торгівля та її основні чинники. Показники участі країни у міжнародному поділі праці

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними.

На основі міжнародного поділу праці посилюється глобалізація економіки, розвиваються міжнародні економічні відносини, тобто господарські зв'язки між економічними агентами різних країн. Економічні відносини країн здійснюються нині в різних формах, основними серед яких є:

- світова торгівля товарами і послугами

- міжнародний рух капіталів

- міжнародна міграція робочої сили

- міжнародний туризм

- науково-технічне співробітництво

- регіональна інтеграція країн тощо

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами. Декілька чинників спричинили швидке зростання міжнародної торгівлі після Другої світової війни. По-перше, вдосконалення видів транспорту ніби зблизило регіони планети, що сприяло розвитку міжнародної торгівлі. Повітряний транспорт швидко доставляє з однієї країни в іншу різноманітні товари. Природний газ тече по трубах широкого діаметра безпосередньо з країни-експортера до країни, що його імпортує, наприклад, з Росії в Україну чи Німеччину. Нафту нині перевозять у гігантських танкерах, що значно знижує транспортні витрати в розрахунку на один барель. Отже, прогрес транспортних засобів знизив високі витрати на транспортування товарів, що стримувало торгівлю між віддаленими регіонами.

По-друге, вдосконалення засобів зв'язку також сприяло розширенню міжнародної торгівлі. Комп'ютери, факси, телефони уможливили зв'язок між торговими партнерами у всьому світі, дають можливість оцінити потенціал для продажу товарів за кордоном. Перекази грошей в інші країни та переміщення грошей між різними регіонами планети здійснюються практично миттєво.

По-третє, важливим чинником зростання міжнародної торгівлі стало значне зниження митних зборів. Хоча в багатьох країнах існують ще значні торговельні обмеження, але їх поступово скасовують. Особливе значення для подальшого розвитку міжнародної торгівлі має успішне завершення Уругвайського раунду в межах ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі). Основні домовленості, досягнуті в межах ГАТТ знижують мито по всьому світові, лібералізують правила, що регулюють обмін послугами, створюють нові механізми захисту інтелектуальної власності, скасовують квоти на текстиль і готовий одяг і т.д.

По-четверте, швидке зростання міжнародної торгівлі обумовлено також тим, що нині практично усі країни світу до тієї чи іншої міри беруть участь у міжнародній торгівлі. США, Німеччина та Японія є головними учасниками процесу міжнародної торгівлі. Сумарний експорт цих трьох країн досягнув нині 1,3 трильйона американських доларів. Такі західноєвропейські країни, як Франція, Великобританія та Італія також є великими експортерами. Дедалі важливішу роль у міжнародній торгівлі відіграють так звані азійські тигри -- Гонконг, Сінгапур, Південна Корея і Тайвань.

Участь країни у міжнародному поділі праці, передовсім у світовій торгівлі, оцінюють за такими показниками:

експортною (імпортною) квотою -- відношення експорту країни до ВВП. Як уже зазначалось, ця квота характеризує рівень відкритості національної економіки. Конкретне значення експортної квоти залежить не лише від конкурентоспроможності товарів і послуг країни на світовому ринку, а й від потреб країни в імпорті. Інакше кажучи, доходи від експорту мають покривати видатки на імпорт;

обсягом експорту (імпорту) країни на душу населення. У розвинутих країнах з високим рівнем відкритості економіки обсяг експорту на душу населення становить 3--5 тис. доларів;

експортним потенціалом країни -- це обсяг виробленої продукції, який країна може продати на світовому ринку без будь-якої шкоди для задоволення своїх внутрішніх потреб;

співвідношенням частки країни в світовому виробництві певного продукту з її часткою у світовій торгівлі ним. Якщо частка країни у світовому виробництві певного виду продукту помітно переважає її частку в міжнародній торгівлі цим товаром, то це здебільшого свідчить про низьку конкурентоспроможність цього виробу країни на світовому ринку;

структурою експорту, тобто питомою вагою різних товарних груп у загальному обсязі експорту. Структура експорту характеризує роль країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Висока частка продукції обробної промисловості в експорті країни свідчить про машинно-технологічну спрямованість її експорту та високий науково-технічний рівень її національної економіки. І навпаки, висока питома вага в експорті країни сировини, матеріалів, енергоносіїв свідчить про сировинну спрямованість її експорту і здебільшого низький рівень економічного розвитку;

структурою імпорту, яка відображає залежність національної економіки від світової економіки у ресурсах, товарах і послугах, які країна не виробляє, або виробництво яких у цій країні є неефективним. Аналізуючи структуру імпорту, здебільшого визначають питому вагу паливно-сировинних матеріалів та кінцевої продукції, що також дає змогу судити про рівень економічного розвитку країни;

7) співвідношенням між обсягом зарубіжних прямих інвестицій країни і обсягом іноземних прямих інвестицій в її економіку. Промислово розвинуті країни здебільшого вкладають більші обсяги капіталу в економіку інших країн порівняно з обсягами інвестицій, які вкладають у їхню економіку;

8) обсягом зовнішнього боргу країни та його співвідношенням з ВВП та експортом даної країни. Рівень заборгованості країни вважають дуже високим, коли величина зовнішнього боргу країни перевищує річний ВВП країни, а видатки на обслуговування боргу перевищують 50% її експорту.

48. Зовнішньоторговельна політика та її інструмент. Аргументи на користь та проти політики протекціонізму

Унаслідок посилення взаємозв'язків між економіками різних країн зростає роль зовнішньоекономічної політики, головним напрямом якої є зовнішньоторговельна політика.

Під зовнішньоторговельною політикою розуміють заходи держави, які покликані впливати на обсяги зовнішньої торгівлі. Основними знаряддями зовнішньоторговельної політики є мито, квота, експортні субсидії, ліцензії, демпінг тощо.

Розрізняють два основні види зовнішньоторговельної політики -- протекціонізм і фритредерство.

Протекціонізм -- це політика захисту національних виробників від конкуренції іноземних товарів.

Фритредерство -- це торгівля з незначними .митними та немитними бар'єрами або взагалі без них.

Найпоширенішим знаряддям політики протекціонізму є мито -- податок, який накладається на кожну одиницю товару, який завозять до країни. Мито здорожує імпортовані товари, внаслідок чого вітчизняні товари стають дешевшими порівняно з імпортними. Існує три основні види мита: 1) адвалерне; 2) специфічне; 3) комбіноване.

Адвалерне мито запроваджується у вигляді відсотка від митної вартості товару. Ціна, за якою імпортований товар продаватимуть у країні, дорівнюватиме митній вартості товару (ціна, за якою товар імпортують) плюс ставка адвалерного мита:

де Р -- ціна, за якою товар продаватимуть у країні;

-- митна вартість товару ( ціна, за якою імпортують товар);

tа -- ставка адвалерного мита.

Специфічне мито встановлюють у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, об'єму і т.д.): наприклад, 1 долар за 1 см3 двигуна і т.д. Ціна, за якою товар продаватимуть у країні, становитиме:

де -- ставка специфічного мита.

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

За економічними функціями, яке відіграє мито у національній економіці, розрізняють фіскальне, захисне, заборонне та компенсаційне мито.

Фіскальне мито застосовують до виробів, які не виготовляють усередині країни. Ставки фіскального мита здебільшого невеликі, а його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

Захисне мито призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Хоча захисне мито зазвичай не настільки високе, щоб припинити імпорт іноземних товарів, воно ставить іноземних виробників у конкурентно невигідне становище на внутрішньому ринку країни.

Різновидом захисного мита є заборонне мито, за якого ставка митного податку є настільки високою, що ввезення іноземними виробниками товарів у країну є для них збитковим.

Компенсаційне мито застосовує країна-імпортер певного товару для нейтралізації переваг, які здобуває її торговельний партнер, використовуючи експортні субсидії.

Розрізняють також ввізне та вивізне мито. Ввізне (імпортне) мито встановлюють на товари під час їх увезення на митну територію країни, а вивізне -- на товари та інші предмети під час вивезення їх за межі митної території країни.

Ще однією поширеною формою політики протекціонізму є квота, яка означає обмеження кількості або сумарної вартості конкретних імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування, коли уряд видає ліцензії на імпорт обмеженого обсягу продукції і водночас забороняє неліцензовану торгівлю. Якщо квоту вичерпано, припиняється імпорт товару, якому споживачі могли б віддати перевагу над вітчизняними. Квоти на імпорт ефективніші, ніж мито у стримуванні зовнішньої торгівлі. Деякі продукти можуть імпортуватися у великих кількостях, незважаючи на високе мито. Низька квота на імпорт повністю забороняє імпорт понад квоту.

Немитні (технічні) бар'єри -- це інструменти зовнішньоторговельної політики, з допомогою яких утруднюється імпорт до країни певних виробів. До цих інструментів належать надмірні стандарти щодо якості товару, санітарні обмеження, норми безпеки, бюрократична тяганина під час митних процедур, вимоги ліцензування тощо. Наприклад, у деяких країнах вітчизняні імпортери іноземних товарів зобов'язані отримати ліцензії. Обмеженням видачі таких ліцензій можна ефективно перешкоджати імпортові. Деякі країни стримують імпорт фруктів, наполягаючи на тому, що кожен ящик слід обстежити згідно з вимогами санітарно-епідеміологічної служби.

Для захисту національного виробника держава може не лише обмежувати імпорт, а й стимулювати експорт. Однією із форм стимулювання експорту є субсидування експорту, тобто різноманітні фінансові пільги, які надає держава вітчизняним фірмам для розширення вивозу товарів за кордон. Ці пільги дають змогу вітчизняним виробникам знизити їхні витрати виробництва, внаслідок чого можна встановити нижчі ціни, що підвищує конкурентоспроможність вітчизняних виробів на світових ринках.

Експортні субсидії бувають прямі (виплати дотацій вітчизняним виробникам, коли вони виходять на зовнішній ринок) і непрямі (пільгове оподаткування, кредитування тощо).

Надзвичайною формою обмеження урядом зовнішньоторговельного обороту є запровадження економічних санкцій, наприклад, торговельного ембарго, яке означає заборону урядом ввезення до певної країни або вивезення із певної країни товарів, Країна вводить ембарго на торгівлю з іншою країною здебільшого з політичних мотивів -- здійснити тиск на країну для досягнення певних політичних цілей, а не для стабілізації національної економіки. Іноді економічні санкції щодо певної країни вводять за рішенням ООН, тобто вони мають колективний характер.

Прихильники протекціонізму використовують низку аргументів для обґрунтування доцільності обмежень зовнішньої торгівлі.

По-перше, протекціоністські заходи здійснюють для підтримання і зміцнення галузей, які випускають стратегічні товари, важливі для економічної безпеки, оборона країни або ведення війни. На думку прихильників протекціонізму, надмірна залежність країни від імпорту стратегічних товарів може поставити її у скрутне становище у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Цей аргумент має не економічний, а радше військово-політичний характер. Однак на практиці виникають серйозні труднощі з визначенням того, які галузі виготовляють стратегічні товари, що від них залежить національна безпека країни. До стратегічних товарів можна віднести виробництво зброї, продуктів харчування, енергоносіїв, транспортних засобів, наукомісткої продукції та багато інших. Мало яка галузь не сприяє зміцненню обороноздатності країни. Нині немало економістів вважають, що стратегічні галузі доцільніше захищати не інструментами торговельного протекціонізму, а, наприклад, субсидіями.

По-друге, прихильники протекціонізму твердять, що обмеження імпорту підтримує вітчизняних виробників, збільшує сукупний попит у країні і стимулює зростання рівнів виробництва і зайнятості. Цей аргумент зводиться до того, що, наприклад, застосування мита знижує імпорт, що збільшує чистий експорт. Більший чистий експорт справляє мультиплікативний вплив на виробництво товарів і послуг, дуже подібний до інвестицій. Зростання сукупного попиту спонукає фірми наймати більше працівників, що знижує рівень безробіття. Економісти нині вважають, що протекціоністські заходи можуть підвищити рівні виробництва і зайнятості в країні, але вони не є ефективною програмою забезпечення високої зайнятості. Макроекономічний аналіз показує, що існують кращі способи зниження безробіття, аніж імпортний протекціонізм. За добре продуманих фіскальної і монетарної політики можна захистити національного виробника, збільшувати обсяги національного виробництва і знизити рівень безробіття.

По-третє, захист молодих галузей вітчизняної економіки є ще одним аргументом на користь протекціонізму. Молоді фірми, на думку прихильників протекціонізму, потребують тимчасового захисту від жорсткої конкуренції з боку ефективніших і досвідченіших іноземних фірм. Ці молоді фірми не зможуть вижити у початковому періоді свого розвитку та експериментування, якщо їх не захистити від стихії міжнародної конкуренції. Якщо ж їх тимчасово захистити, вони можуть розвинутися на галузі масового виробництва, залучивши кваліфікованих працівників та технології, що добре пристосовані до місцевих умов та властиві зрілим галузям економіки. Як тільки молода галузь стане зрілою, рівень протекціоністського захисту можна знизити.

В останні роки аргументацію щодо захисту молодих галузей дещо модифіковано. Тепер нерідко твердять, що уряд повинен захищати від іноземних конкурентів наукомісткі виробництва, які використовують передові технології. На думку протекціоністів, якщо знизити ризик впровадження на ринок нових продуктів, захищені вітчизняні фірми швидше зростатимуть і знижуватимуть витрати внаслідок великих масштабів виробництва. Зрештою такі фірми зможуть домінувати на світових ринках, приносячи високі прибутки своїй країні. Ці прибутки перевищать втрати, спричинені встановленням торговельних бар'єрів. До того ж прискорений розвиток високотехнологічних галузей дуже вигідний, бо передові технології цих галузей можна використати в інших галузях національної економіки.

По-четверте, введення митних бар'єрів, особливо у розвинутих країнах, нерідко обґрунтовують нині потребою захисту вітчизняних фірм від іноземних виробників, які проштовхують товари на світові ринки за зниженими цінами. Іноземні фірми можуть використовувати демпінг, щоб усунути своїх конкурентів, а відтак підвищити ціни, що забезпечить високі прибутки. Ці прибутки фірм відшкодовують втрати, понесені під час демпінгу. Розвинуті країни, згідно з цим поглядом, повинні застосовувати так зване антидемпінгове мито, аби захистити себе від нечесної конкуренції.

Нарешті, необхідність протекціонізму інколи обґрунтовують потребою збільшення доходів державного бюджету, аби мобілізувати кошти для покриття дефіциту державного бюджету.

Більшість економістів нині вважають, що аргументи на користь протекціонізму не є вагомими. Виняток становить аргумент щодо захисту молодих галузей, який має економічне підґрунтя. Крім того, важливими є також міркування щодо протекиіоніських заходів з військово-політичних позицій. Правда, обидва згадані аргументи можуть слугувати підставою для серйозних зловживань. Тому нині нерідко виходять з того, що замість протекціоністських заходів країні доцільніше використовувати інші способи сприяння економічному розвиткові та національній безпеці.

Політика протекціонізму, яку проводить країна, спричиняє відповідні заходи її боку її торговельних партнерів. Це означає, що скорочення країною імпорту внаслідок використання митних і немитних бар'єрів супроводжуватиметься зменшенням експорту цієї країни. Тому чистий експорт не зміниться, а отже, сукупний попит і зайнятість не зростатимуть. Протекціоністські заходи можуть призводити до виникнення торговельних війн, які мають дуже серйозні несприятливі наслідки для причетних до цього сторін. Більшість економістів вважають, що існують незаперечні докази того, що вільна торгівля веде до економічного процвітання і економічного зростання, а протекціонізм -- до протилежних наслідків. Дослідження розвитку країн з перехідною економікою показує, що ті країни, які проводять відкриту економічну політику, демонструють вищі темпи економічного зростання порівняно з тими країнами, які покладаються на обмеження імпорту для захисту національної економіки.

У другій половині XX ст. у світі простежується позитивна тенденція у напрямі лібералізації торгівлі, тобто зниження торговельних бар'єрів. Активну участь у міжнародній торгівлі бере Україна, рівень відкритості економіки якої коливається від 35 до 40%.

Уряд установив митний контроль на всьому державному кордоні України, запровадив єдиний порядок декларування товарів (робіт, послуг) і режим транспортного регулювання товарообміну з усіма державами. Впроваджуються єдині принципи валютного контролю й валютного регулювання для всіх видів торговельних і неторговельних операцій з іноземними державами. Максимально скорочений перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню. Поліпшується стан торговельного балансу України, розширюється коло її торговельних партнерів

52. Попит і пропозиція. Криві попиту і пропозиції. Закони попиту і пропозиції. Чинники, що визначають попит і пропозицію.Попит -- це кількість продукту, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку за певну ціну за певний проміжок часу

Якщо ви хочете придбати автомобіль, але не можете його купити через відсутність грошей, то економісти назвуть це бажанням, а не попитом. Але якщо у вас є гроші, які ви готові витратити на купівлю автомобіля, то це вже попит.

Бажання, підкріплені грошовими можливостями, перетворюються на попит. Попит -- це потреби людей, представлені на ринку і забезпечені грошима; іншими словами, попит -- це платоспроможні потреби людей.

Згідно із законом попиту, чим вища ціна на продукт, тим меншу його кількість купуватимуть споживачі. І навпаки, чим нижча ціна продукту, тим більшу його кількість купуватимуть. Отже, закон попиту відображає обернену залежність між ціною продукту і величиною попиту на нього. Графічне зображення цієї залежності називають кривою попиту.

Для її зображення по горизонталі відкладемо величину попиту (), а по вертикалі -- ціну (Р). Криву попиту позначають великою буквою D; вона іде зверху вниз, зліва направо, тобто має спадний характер. Спадна траєкторія кривої попиту зумовлена двома причинами:

1) ефектом доходу. Зміна ціни відбивається на реальній купівельній спроможності споживачів (за умови, що грошова купівельна спроможність є сталою). Коли підвищується ціна, то реальна купівельна спроможність знижується, що зменшує величину попиту. Покупці, підтримуючи свій бюджет, витрачатимуть ту саму номінальну суму на купівлю даного продукту, але куплять уже меншу його кількість. І навпаки, зі зниженням ціни продукту купівельна спроможність грошового доходу збільшуватиметься, що дає змогу купувати більше певного продукту, ніж раніше;

2) ефектом заміщення. Якщо ціна на продукт X змінюється, а на інші продукти залишається постійною, то змінюється відносна структура цін між продуктом Х та усіма іншими товарами (продукт X дорожчає чи дешевшає порівняно з іншими продуктами). Покупці замінюють дорожчі продукти дешевшими. Наприклад, при зростанні ціни на яловичину люди більше купуватимуть свинини, м'яса птиці, риби і т.д. У результаті величина попиту на яловичину зменшиться.

Ціна здатна впливати лише на величину попиту, тоді як на попит в цілому здатні впливати так-звані нецінові чинники.

1. кількість покупців на ринку. Зростання кількості покупців на ринку збільшує попит, що проявляється у переміщенні кривої попиту вправо.

2. рівень доходів населення. В залежності від того, як попит на конкретний товар реагує на зміну рівня доходів прийнято виділяти товари вищої споживчої цінності і товари нижчої споживчої цінності. Якщо зі збільшенням доходів попит на відповідні товари зростає, то це товари вищої споживчої цінності. Якщо із збільшенням доходів зменшується попит на даний товар, то це товари нижчої споживчої цінності.

3. ціни на взаємозамінювані та взаємодоповнювані товари. Якщо ціна на один із товарів знижується і попит на інші товари зменшується, то такі блага вважаються взаємо замінюваними або субститутами. Коли зниження ціни на один товар викликає і збільшує попит на другий товар то такі товари є взаємодоповнювальними (компланарними)

4. суб'єктивні смаки і вподобання. Залежать від статі, віку …

5. сподівання. Стосується того, як споживачі певного продукту оцінюють можливі майбутні зміни інших чинників, зокрема якщо споживачі сподіваються дорожчання товару за інших рівних умов може викликати ажіотажний попит.

Пропозиція -- це та кількість продуктів, яку виробник бажає та спроможний виробити і постачати для продажу на ринку за певну ціну впродовж визначеного проміжку часу.

Пропозиція визначається виробництвом, але не завжди збігається з ним, бо не все, що виробляється, потрапляє на ринок. Звичайно, продавцеві вигідніше пропонувати свій товар за вищими цінами, бо його виторг зростає. Між ціною та кількістю пропонованого продукту існує пряма, або позитивна, залежність. Якщо ціна зростає, відповідно збільшиться й величина пропозиції. Цю пряму залежність між ціною та кількістю пропонованого продукту називають законом пропозиції.

Графічне зображення цієї залежності називають кривою пропозиції, яку здебільшого позначають буквою S. Крива пропозиції є висхідною

Ціна продукту впливає на величину його пропозиції, тоді як нецінові чинники впливають на пропозицію в цілому. До нецінових чинників відносять:

1. витрати виробництва. Збільшення витрат викликає скорочення пропозиції, а їх зменшення приводить до збільшення пропозиції

2. податки та дотації. Збільшення податків призводить до зменшення пропозиції, тоді як дотацій збільшує пропозицію.

3. технології. Оновлення технологій сприяє збільшенню пропозиції, а їх старіння скорочує пропозицію.

4. ціни на взаємозамінювані товари. У випадку. Коли ціна на один із продуктів зростає, пропозиція іншого продукту зменшуватиметься і навпаки.

5. сподівання. Стосуються майбутньої зміни всіх інших чинників, зокрема сподіване підвищення ціни на конкретний товар спонукатиме виробників до скорочення сьогоденної пропозиції

54. Законодавче встановлення максимальних і мінімальних цін. Мінімальна ціна праці

Запровадження максимальних цін, або стелі цін, що відбувається в законодавчому порядку, передбачає контроль за високими цінами та доходами. Максимальні ціни можуть бути встановлені на різних рівнях відносно рівноважної ціни: вище, нижче та на рівні Р*. Тільки у випадку, коли вони встановлюються нижче рівня рівноважної ціни, їх дія є результативною. Ринковий механізм при цьому не може реалізувати свої можливості щодо збалансування величин попиту й пропозиції, він втрачає розподільчу функцію. А дія законів попиту і пропозиції призупиняється. Змоделюємо дану ситуацію (рис 1).

Як бачимо, при встановленні Рmax<Р* величина пропозиції зменшується від OQ* до OQ2, а величина попиту зростає від OQ* до OQ1.

Утворюється хронічний дефіцит товару в розмірі Q1Q2. Це сприяє появі чорного ринку та його надмірно високих цін (Р ч.р.). Адже завжди знайдеться певне коло людей, які купуватимуть товари за низькими контрольованими цінами і продаватимуть їх за високими чорно ринковими. Існування чорного ринку буде можливим доти, доки діятиме верхня межа ціни. Обсяги залежатимуть від того, скільки людей погодиться виконувати роль покупців і продавців на ньому.

Встановлення максимального обмеження ціни на рівні, нижчому за рівноважний, виправдовує себе лише в екстремальних ситуаціях, коли виникає потреба забезпечити населення за доступними цінами хоча би мінімумом товарів.

Запровадження в законодавчому порядку мінімальних цін обмежує право продавців реалізувати товари за нижчими ринковими цінами. Мінімальні ціни спрямовані здебільшого на забезпечення певного рівня життя і визначають мінімальні пенсії, стипендії, зарплату тощо.

Мінімальна ціна може бути встановлена вище, нижче або на рівні Р*. Лише у випадку, коли Pmin>P*, обмеження ціни є результативним (рис 2). Як ілюструє рисунок, результатом обмеження є хронічний надлишок величини пропозиції, або нестача величини попиту (Q2Q1), що не може бути усунений ціновим механізмом, який втрачає свою розподільчу функцію. Тому виробництво стає невигідним, воно скорочується, а відтак скорочуються операції купівлі-продажу (OQ* до OQ2).

Законодавче встановлення мінімальної зарплати, вищої за рівноважну, приводить до надлишку величини пропозиції праці порівняно з її попитом, тобто появи безробітних (рис 3). Серед безробітних (Q1Q2 ) є ті , хто працював, але за даного обмеження є звільненим (Q2Q*) і ті, хто не працював, але за даного обмеження виявив бажання працювати (Q1Q*). Чи можуть безробітні знайти роботу? Так, але для цього вони мають порушити закон, щоб нелегально влаштуватися за оплату Р1, яка значно нижча за прожитковий рівень. У даній ситуації виграють ті, хто залишився на роботі (OQ2 ) і отримує високу мінімальну зарплату.

55. Цінова еластичність попиту та її види. Дугова і точкова еластичність попиту. Інші концепції цінової еластичності попиту

Цінова еластичність попиту показує ступінь реагування покупців на зміну ціни даного товару.

Відношення відсотка зміни попиту на товар до відсотка зміни ціни називають еластичністю попиту за ціною. Цей показник характеризує ступінь реагування покупців на зміну ціни і позначається через E(d)

Еластичність попиту =

Залежно від абсолютного значення розрізняють п'ять видів еластичності попиту:

1. , попит еластичний. Відносна зміна у величині попиту є більшою за відносну зміну ціни.

2. , попит нееластичний. Відносна зміна у величині попиту є меншою за відносну зміну ціни.

3. , попит одинично-еластичний. Відносна зміна у величині попиту дорівнює відносній зміні ціни.

4. , попит абсолютно нееластичний. Величина попиту абсолютно не залежить від відносної зміни ціни.

5. , попит безмежно еластичний. Відносна зміна ціни зумовлює відносно безмежну зміну величини попиту.

Дугова еластичність попиту характеризує відносну зміну величини попиту, зумовлену відносною зміною ціни на певній частині кривої попиту, тобто на дузі.

Відповідно до прийнятих позначень:

де - початкова ціна; - фактична ціна; - початкове значення величини попиту; - фактичне значення величини попиту.

Дугова еластичність попиту дає змогу визначити “середню” еластичність на дузі кривої попиту. Однак крива попиту має різну еластичність у кожній своїй частині. Тому для точного визначення використовують концепцію точкової еластичності попиту.

Точкова еластичність попиту характеризує відносну зміну величини попиту, обумовлену відносною зміною ціни в характерній точці кривої попиту. Для визначення точкової еластичності попиту застосовують формулу:

в точці

де О - початок координат; Р - ціна в характерній точці; Т - точка перетину кривої попиту з віссю ціни.

Інші концепції цінової еластичності попиту:

1) Еластичність попиту за доходом - характеризує ступінь реагування покупців на зміну доходів і визначається як відношення відсотка зміни величини попиту на товар до відсотка зміни доходів покупців.

Еластичність попиту за доходом обчислюється за формулою дугової еластичності попиту:

де Q - величина попиту;

І - величина доходу продавця.

2) Перехресна еластичність попиту - характеризує ступінь змінюваності або доповнюваності між товарами і визначається як відношення відсотка зміни величини попиту на один товар до відсотка зміни ціни іншого товару.

Перехресна еластичність попиту обчислюється за формулою дугової еластичності попиту:

де Q - величина попиту на товар х;

Р - ціна товару у.

56. Цінова еластичність пропозиції та її види. Дугова і точкова еластичність пропозиції

Цінова еластичність пропозиції показує реакцію продавців або величини пропозиції на зміну ціни товару.

Еластичність пропозиції за ціною визначається відношенням відсотка зміни величини пропозиції товару до відсотка зміни його ціни:

Залежно від абсолютного значення дугової еластичності пропозиції розрізняють п'ять її видів:

6. , пропозиція еластична.

7. , пропозиція нееластична.

8. , пропозиція одинично-еластична.

9. , пропозиція абсолютно нееластична.

10. , пропозиція безмежно еластична.

Дугова еластичність пропозиції характеризує спричинену зміною ціни на товар у відсотках відсоткову зміну величини пропозиції на певній частині кривої пропозиції, тобто на дузі.

Для визначення дугової еластичності пропозиції застосовуємо таку формулу:

де - початкова ціна; - фактична ціна; - початкове значення величини пропозиції; - фактичне значення величини пропозиції.

Якщо дугова еластичність пропозиції дає змогу визначити “середню” еластичність на дузі кривої пропозиції, то для точного визначення використовують концепцію точкової еластичності пропозиції.

Точкова еластичність пропозиції характеризує зміну величини пропозиції у відсотках, спричинену відсотковою зміною ціни на товар у характерній точці кривої пропозиції.

Для визначення точкової еластичності пропозиції застосовують формулу:

в точці

де О - початок координат; Р - ціна; Т - точка перетину кривої пропозиції з віссю ціни.

57. Чинники, які визначають еластичність попиту та пропозиції. Еластичність пропозиції в миттєвому, короткостроковому і тривалому періодах

Чинники, які визначають цінову еластичність попиту:

Ш Кількість та близькість товарів-замінників. Попит на товар, що має багато замінників, еластичніший, ніж попит на товар без замінників.

Ш Частка бюджету споживача, що витрачається на купівлю товару. Попит на товари і послуги з високою ціною еластичніший, бо їхня частка в доході споживача велика.

Ш Потреба в товарі. Чим більша потреба в товарі, тим нееластичніший попит на цей товар.

Ш Період часу, необхідний для пристосування до змін у цінах. З перебігом часу еластичність попиту зростає.

Ш Еластичність попиту залежить від ступеня насиченості потреби споживача в тому чи іншому товарі.

Ш Еластичність попиту залежить від психології споживача.

Ш Мода.

Чинники, які визначають цінову еластичність пропозиції:

Ш Час. Еластичність пропозиції зростає з плином часу.

Ш Вартість розширення виробництва. Чим дорожче обходиться розширення виробництва, тим нижча еластичність пропозиції.

Ш Можливості й вартість зберігання товару. Чим кращі можливості і невисока вартість зберігання товару, тим вища еластичність пропозиції.

Ш Взаємозамінюваність ресурсів у виробництві. Якщо фактори виробництва можуть бути швидко переведені з виробництва одного товару на виробництво іншого, то еластичність пропозиції такого товару буде високою.

В періоді часу розрізняємо декілька ефектів:

v Миттєвий ефект. У перший день зміни ціни пропозиція абсолютно нееластична, бо продавці переважно не можуть за один день завести на ринок партію готових товарів, що є на складах, не говорячи вже про розширення виробництва.

v Короткостроковий (тимчасовий) ефект. Протягом кількох днів чи тижнів пропозиція має низьку еластичність. Виробники враховують зміну ціни і максимально змінюють випуск продукції, використовуючи існуючі потужності.

v Тривалий (довгостроковий) ефект. З плином часу виробники можуть вагомо змінити виробничі потужності: запровадити нові технології, побудувати нові приміщення, установити нове обладнання тощо. Пропозиція стане високо еластичною.

58. Цінова еластичність попиту і загальний виторг продавця. Залежність між ціною і загальним виторгом продавця

Еластичність попиту за ціною найчастіше застосовується для того, щоб визначити, як зміниться загальний дохід продавця в разі зміни ціни на товар. Загальний дохід визначається як добуток кількості проданого товару на його ціну. Унаслідок різної еластичності попиту між зміною ціни і зміною загального доходу встановлюються різні взаємозалежності. Розглянемо три можливі випадки.

Випадок 1. Попит відносно еластичний (Е(d)>1). Відсоток зміни ціни є меншим за відсоток зміни величини попиту. Припустимо, що ціна підвищилася від до , а величина попиту зменшилася від до .

Ураховуючи умову еластичного попиту, змоделюємо дану ситуацію на рисунку (рис. 1).

Отже, за умови E(d)>1 підвищення ціни спричинило зменшення величини доходу продавця від А+С до А+В. Тобто між зміною ціни і зміною загального доходу продавця встановилася обернена залежність.

Випадок 2. Попит відносно нееластичний (Е(d)<1). Відсоток зміни ціни є більшим за відсоток зміни величини попиту. Враховуючи умову нееластичного попиту, змоделюємо ситуацію на рисунку, припустивши, що ціна підвищилася від до (рис. 2).

Отже, за умови E(d)<1 підвищення ціни спричинило збільшення загального доходу продавця від А+С до А+В. Тобто між зміною ціни і зміною загального доходу продавця встановилася пряма залежність.

Випадок 3. Попит одинично-еластичний (Е(d)=1). Відсоток зміни ціни дорівнює відсотку зміни величини попиту. За даної умови, будь-яка зміна ціни не вплине на зміну загального доходу продавця (рис. 3).

Підвищення ціни від до не спричинило змін у загальному доході продавця: А+С=А+В.

59. Особливості сільського господарства як галузі економіки. Застосування мікроекономічного інструментарію для аналізу поведінки сільськогосподарських виробників

Аграрний сектор національної економіки має деякі особливості.

1. У деяких країнах є досить великі ферми, але жодна з них неспроможна самостійно впливати на умови ринку.

2. Вплив природних умов. Сільське господарство є дуже вразливим до змін погодних умов, спалахів хвороб, нападів шкідників, тому сільськогосподарське виробництво певною мірою є неконтрольованим і не передбачуваним. Його можна віднести до галузей з високим економічним ризиком.

3. Обмеженість землі та залежність обсягу виробництва від неї. В кожній країні земельні площі фіксовані, можливості для розширення сільськогосподарських угідь незначні або відсутні. Пропозиція землі є абсолютно нееластична.

4. Різні форми власності на землю: державна, приватна і колективна.

Порівняно з приватною власністю на землю оренда має деякі переваги:

Ш орендарю не треба шукати грошей на придбання землі;

Ш оренда полегшує початок фермерської діяльності;

Ш необхідність регулярно платити оренду сприяє більш ефективному веденню господарства;

5. Попит на сільськогосподарську продукцію є нееластичний за ціною .

6. Попит на продукти харчування є нееластичним за доходом .

7. Відносно низька мобільність факторів виробництва.

Розрізняють довгострокову та короткострокову фермерські проблеми.

Суть довгострокової фермерської проблеми проявляється у несприятливій для фермерів довгостроковій динаміці цін на їхню продукцію та доходів від її продажу. У довгостроковому періоді темпи зростання фермерських цін і доходів є нижчими порівняно з темпами зростання цін і доходів в економіці в цілому.

Основні причини, що породжують фермерську проблему:

ь Цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію;

ь часові зрушення кривих попиту і пропозиції фермерської продукції;

Зміщення кривої пропозиції відбувається під впливом НТП. За останні 100 років продуктивність праці в сільському господарстві значно зросла, отже крива пропозиції значно перемістилася вправо.

Зміщення кривої попиту: попит на сільськогосподарську продукцію теж зростає, але не встигає за зростанням пропозиції. Причини:

· нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію за доходом;

· сповільнення зростання природного приросту населення.

ь слабка мобільність сільськогосподарських виробничих ресурсів.

Суть короткострокової проблеми полягає у нестабільності і у значних річних коливаннях цін на продукцію фермерів та їх доходів. Причини проблеми:

1) нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію;

2) коливання попиту на сільськогосподарські продукти (ділові цикли, зміни в доходах споживачів);

3) значні коливання обсягів виробництва на сільськогосподарську продукцію (погодні умови, природні стихії, які непідвладні людині).

Припустимо, що попит на деяку с/г продукцію змінюється під впливом погодних умов. За умов нееластичного попиту зниження ціни призводить до зменшення загального виторгу виробника і підвищення ціни призводить до збільшення виторгу. Отже за умов навіть невеликі зміни в погодних умовах суттєво впливають на фермерські ціни і доходи.

Припустимо що нееластичний попит на с/г продукцію змінюється під впливом ділових циклів, а пропозиція є постійна і абсолютно нееластична.

Якщо , то зміна попиту викликатиме суттєву зміну ціни і загального виторгу.

Припустимо, що попит еластичний і змінюється в результаті зміни доходів споживачів, а пропозиція абсолютно нееластична. Якщо , то зміна попиту викликатиме незначну зміну ціни і загального виторгу.

60. Державна політика цін на сільськогосподарську продукцію. Доходи сільськогосподарських виробників в умовах ринкової економіки

Причиною державної підтримки с/г є тенденція відставання сільськогосподарських цін і доходів від цін і доходів в інших сферах діяльності. Підтримка с/г потрібна з огляду на принципи соціальної справедливості.

Сучасна аграрна політика базується на певних принципах: протекціонізмі і паритетності.

Протекціонізм - це політика сприяння та захисту інтересів вітчизняного виробника.

Паритетність - постійне ринкове співвідношення.

В реальному виразі паритет передбачає, що реальний обсяг виробництва повинен давати один і той же реальний дохід.

У номінальному виразі концепція паритету передбачає, що співвідношення між цінами на продукцію фермерів і цінами на нефермерську продукцію повинно залишатись постійним.

Поняття паритетні ціни дає пояснення необхідності застосування різних форм державного регулювання цін і доходів в с/г.

Види політики:

1. Політика підтримання цін. Уряд встановлює мінімальну ціну, яка є вища за рівноважну. Наслідки:

· фермери виграють, бо їх доходи зростають;

· кількість продукції є надлишковою, держава несе великі видатки на її придбання та утримання на складах;

· споживачі с/г продукції втрачають, вони змушені платити вищу ціну і споживати нижчу кількість продукції;

· ціни підтримки, які є вищими ніж ринкові, вони є привабливі для іноземних експортерів. В цьому випадку держава встановлює імпортні бар'єри.

2. Політика компенсації різниці цін. Уряд встановлює гарантовану мінімальну ціну, однак продукція на ринку продається за ринковою ціною (ціною попиту). Різницю між ринковою ціною та гарантованою мінімальною ціною уряд виплачує фермерам у вигляді дотацій. Ця програма є ефективнішою: вся продукція продається, немає надлишків, однак уряд витрачає значні кошти з бюджету на дотації.

3. Політика управління пропозицією: програми обмеження посівних площ і врожаю. Уряд використовуючи фінансові інструменти може лімітувати виробництво с/г продукції і зменшувати пропозиції. Оскільки то доходи фермерів зростають. Недоліки:

Ш фермери можуть вилучати з обороту гірші за родючістю землі в результаті зменшення пропозиції, і зростання цін буде незначним.

Ш споживач змушений купувати продукцію за вищими цінами.

61. Мікроекономічний аналіз податків. Вплив непрямих податків на пропозицію. Розподіл податку між виробниками і споживачами

Податки - це обов'язкові платежі фізичних і юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів.

У порядку, визначеному законодавчими актами найповнішу сутність податків характеризують їх функції:

1) фіскальна - забезпечення централізації певної частини ВВП в державному бюджеті з метою фінансування державних видатків;

2) регулююча - податки впливають на різні аспекти діяльності їх платників, можна стимулювати або стримувати їх діяльність.

Податки за формою оподаткування поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки призначаються безпосередньо на дохід і майно:

ь особистий прибутковий податок;

ь податок на прибуток корпорацій;

ь соціальні податки;

ь майнові податки;

Непрямі податки - податки на товари і послуги, що входять до ціни товару або включаються в тариф на послуги. Платниками непрямого податку є покупці і продавці.

Ставки непрямих податків бувають: тверді та у відсотках (адвалорні).

Основні види непрямих податків:

ь акцизи;

ь мито;

ь фіскальні монопольні податки;

Переваги непрямих податків пов'язані з тим, що вони є надійним засобом мобілізації коштів, тоді як прямі податки надходять не в повному обсязі внаслідок приховування доходів. А недоліком непрямих податків є те, що вони підвищують ціни товарів і перекладаються на плечі малозабезпечених верств населення.

Припустимо, що на ринку встановлено рівноважну ціну і обсяг . Уряд призначив акцизний податок за твердою ставкою Т. В результаті пропозиція зменшиться.

Наслідки призначення непрямого податку за твердою ставкою Т:

Ш нова рівноважна ціна є вищою за стару рівноважну ;

Ш нова рівноважна кількість є меншою за стару рівноважну ;

Ш нова рівноважна ціна збігається з ціною споживачів, як це було до запровадження податку;

Ш до запровадження податку ціна виробника співпадала з рівноважною , після запровадження податку ціна виробника відрізняється від ціни споживача (нової рівноважної ціни) на величину Т.

Податковий товар розподіляється між виробником і споживачем. До запровадження акцизного податку споживачі купували товар за ціною , після запровадження податку споживачі купують товар за ціною .

Більша частина податкового тягаря припадає на менш еластичну сторону ринку.

Якщо попит нееластичний, то весь податковий тягар припадає на споживача. Висновки:

1. Кількість реалізованого товару зменшується на меншу величину (а отже доходи держави зростуть на більшу величину) коли попит і пропозиція підакцизного товару є менш еластичні.

2. Ціна зросте на більшу величину, а отже частка покупців у податковому тягарі буде більшою у випадку, коли попит є менш еластичний, а пропозиція є більш еластичною.

3. Ціна зросте на меншу величину, а отже частка виробника у податковому тягарі буде більшою у випадку коли попит є більш еластичний а пропозиція є менш еластична.

Для розроблення оптимальної системи оподаткування уряд повинен врахувати втрату ефективності для оподаткування.

Співвідношення коефіцієнтів цінової еластичності попиту і пропозиції визначає розподіл податкового тягаря між споживачами і виробниками.

Якщо попит є більш еластичним ніж пропозиція, то за інших однакових умов більшу частину податкового тягаря сплачуватимуть виробники даного товару.

Якщо попит на даний товар є менш еластичним ніж пропозиція, то більшу частину податкового тягаря будуть сплачувати споживачі.

Якщо еластичність попиту на даний товар дорівнює еластичності пропозиції на цей товар, то податковий тягар поділиться порівну між покупцями і продавцями.

62. Дотації та субсидії. Вплив дотацій та субсидій на попит і пропозицію. Розподіл дотацій та субсидій між виробниками і споживачами

У тих випадках, коли ринкова рівновага не забезпечує достатній з точки зору уряду обсяг пропозиції якогось товару, уряд може стимулювати збільшення його пропозиції за допомогою дотацій, що виплачуються виробникам за виготовлений товар.

Один з можливих способів дотування виробників полягає у відшкодуванні урядом частини витрат виробництва, така дія позначається на ринку дотованого товару спричиняючи зміни в ринковій рівновазі. Змоделюємо подібну ситуацію. Припустимо що на ринку встановлюється ціна і обсяг .

Припустимо уряд призначив дотацію за твердою ставкою Т. Це означає, що витрати виробників зменшаться за кожного рівня ціни пропозиції на величину дотації Т. Наслідки:

...