Предмет економічної теорії

Американська модель є найчистішим різновидом вільного підприємництва. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечується прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Завдання соціальної рівності тут узагалі не ставиться. Державне втручання в економіку є неглибоким і охоплює питання визначення правил гри на ринку, підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги та перерозподілу доходів через податковий механізм тощо.

Американська модель ринкової економіки високоефективна, коли вона формується за таких умов. По-перше, населення зростає повільно, що дає змогу поступово і без обмежень нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження нових технологій -- і в сільському господарстві. По-друге, країна досягає стадії масового споживання, коли найвищим пріоритетом стає задоволення індивідуальних потреб споживача, зокрема в товарах тривалого користування, предметах розкоші тощо. Це передбачає наявність великої кількості підприємств, здатних задовольняти різні смаки й запити, а також заінтересованих у цьому.

Японська модель є різновидом узгодженого вільного підприємництва. Ця модель характеризується значним втручанням держави в господарське життя, спрямованим на створення такого макроекономічного середовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв'язанням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації. Для цієї моделі притаманне певне відставання темпів зростання зарплати порівняно зі зростанням продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження витрат виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Така модель ринкової економіки можлива лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни.

Соціальне ринкове господарство, або європейська модель, є своєрідним поєднанням ринкової економіки і соціалістичної ідеології. Її часто називають розподільним соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Перша функція реалізується в конкурентній ринковій економіці приватним сектором, другу виконує уряд, який намагається усунути наявні, на його погляд, несправедливості через перерозподіл доходів. При цьому більше половини цих видатків скеровується на соціальні потреби -- забезпечення доступності освіти, охорону здоров'я, щедре страхування на випадок безробіття та пенсії у старості. Зрозуміло, що це можливе лише в умовах високих ставок оподаткування. Однак в європейської громадськості викликають занепокоєння високі податки і громіздкий бюрократичний апарат, що збільшує накладні витрати і знижує конкурентоспроможність на світових ринках. Усе це ставить перед цією моделлю ринкової економіки основне питання: чи можливий сталий прогрес економіки в умовах руху суспільства до соціальної та економічної рівності?

12. Ціна та її функції

Практично ціна -- це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги. Ціну товару, що виражена в грошах, називають його абсолютною ціною. Водночас ціну одного товару завжди можна відобразити в певній кількості іншого товару. Наприклад, 1 кг яловичини коштує 10 кг яблук. Ціна товару, що виражена в певній кількості іншого товару, є відносною ціною товару (10 кг яблук є відносною ціною 1 кг яловичини).

Сукупність відносних цін у національній економіці називають структурою цін. Зміна структури цін приводить до того, що покупці купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни яких знизились.

Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові.

Адміністративні ціни встановлює не ринок, а державний орган. Наприклад, у СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Такі ціни не відображають реальних витрат на виробництво продукту; вони не виконують основних функцій цін.

Ринкові ціни формуються в процесі взаємодії попиту і пропозиції.

Ринкові ціни виконують такі функції:

1. Нормувальна - проявляється в тому, що взаємодія попиту і пропозиції призводить до встановлення рівноважної ціни. Рівноважна ціна -- це ціна, за якої кількість продукту, яку хочуть придбати покупці, саме дорівнює кількості продукту, яку хочуть продати виробники. Інакше кажучи, рівноважна ціна - це ціна, за якої попит на благо і його пропозиція дорівнюють одне одному.

2. Інформаційна або орієнтувальна - передбачає, що ринкова система реагує на зміни в потребах споживачів у формі відповідної реакції виробників та продавців щодо рівня цін та обсягів продажу.

3. Стимулювальна - виявляться в тому, що ціна являє собою максимально мажливий рівень витрат виробника. Відповідно чим більший розрив між ціною і витратами, тим більший прибуток.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни. Світові ціни -- це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів -- рівнем цін країни-експортера; для інших -- цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів -- цінами провідних фірм світу. Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості про дукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції). Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими,заготівельними організаціями,оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності. Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

14. Суть і форми монополії

Монополія - це захоплення фізичною чи юридичною особою частини або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування. Окремі монополії з'явилися ще кілька століть тому, але великого поширення вони набули наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст.Монополія - це підприємство або група підприємств, що випускає значну частину продукції даної галузі, або декількох галузей і може диктувати ринку ціни. Можливість диктувати ціни є найбільш визначальним критерієм монопольного утворення. Відповідно до причин виникнення монополії бувають: природні, адміністративні та економічні.Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. По-перше, вона може з'явитись у випадку, коли весь обсяг певного товару чи послуги є продуктом однієї чи кількох фірм. Конкуренція в цьому випадку не можлива або й не бажана. По-друге, ця форма монополії виникає в сільському господарстві та добувних галузях промисловості.Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів, що надають окремим фірмам виключні права на виконання певного роду діяльності.Економічна монополія, яка є найбільш поширеною, виростає на основі закономірностей господарського розвитку. Перший шлях, що веде до неї, здійснюється через концентрацію виробництва, а другий базується на централізації капіталів.

Основні форми монополій, як картелі, синдикати, трести і концерни. Картель - це об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, яке не ліквідовує їх виробничої або комерційної самостійності, але передбачає угоду між ними з окремих питань.Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі промисловості, які створюють спільну гуртово-збутову контору. Таким чином, залишаючи за собою виробничу незалежність, члени синдикату втрачають комерційну. Трест - акціонерне товариство, члени якого втрачають як виробничу, так і комерційну незалежність. Управління ведеться радою директорів. Може охоплювати підприємства різних галузей промисловості. Концерн - це об'єднання юридично незалежних підприємств різних галузей промисловості через систему контрольних пакетів акцій.

Для запобігання монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонування ринку в світі сформовано антимонопольне законодавство. Перший антимонопольний (антитрестовий) закон - так званий закон Шермана - був прийнятив в США у 1890 р. у відповідь на негативні явища в економіці, повязані з існуванням трестів. За прикладом США в інших країнах світу також ухвалювали антимонопольні закони. В Європі антимонопольні норми вперше запровадили у Франції, а згодом в інших країнах -- Італії, Бельгії, Великій Британії, Німеччині тощо. Законодавство різних країн підходить до визначення антиконкурентної діяльності неоднаково. У Німеччині, наприклад, підприємство вважають монополістом у тому випадку, коли воно контролює третину ринку певного продукту, у Франції -- чверть ринку.

В усіх європейських країнах діють спеціальні державні органи, які стежать за дотриманням норм антимонопольного законодавства. В європейських країнах найбільш поширеними видами зловживань, пов'язаних із монопольним становищем фірм, є такі:

* практика призначення великих скидок із ціни на великі партії продукції.* практика призначення скидки з ціни покупцям, які закуповують велику частину потрібної їм продукції у монополіста. Ці скидки "за лояльність" по суті ліквідовують конкуренцію;* практика підписання контрактів, в яких на партнера накладаються додаткові зобов'язання, що не мають прямого стосунку до предмета контракту.* практика відмови монополіста поставляти свою продукцію фірмам, які її потребують, є давніми клієнтами і дотримуються правил торгівлі.

У лютому 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". В 1993 р. Верховна Рада України прийняла також Закон "Про Антимонопольний комітет України". З 1.01.1997 р. введено в дію Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції", який спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. Захист конкуренції у підприємницькій діяльності передбачено статтею 43 Конституції України. Законодавство України визначає фірму монополістом, коли її частка на ринку певного продукту перевищує 35%. Ця цифра для окремих виробництв може бул знижена Антимонопольним комітетом. Закон ураховує три групи порушень антимонопольного законодавства: 1) зловживання монопольним становищем на ринку; 2) неправомірні угоди, спрямовані на монополізацію та обмеження конкуренції; 3) дискримінація підприємств органами влади та управління.

За порушення антимонопольних норм у законі передбачені такі форми відповідальності:* майнова -- у вигляді штрафу, який накладають на підприємців - юридичних осіб; розмір штрафу залежить від виду порушення. Застосовують також стягнення з прибутку, отриманого внаслідок порушення антимонопольного законодавства, та відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольна становищем;* оперативно-господарські санкції -- примусовий поділ фірми, позбавленню ліцензії, заборона виходу на зовнішній ринок.

Антимонопольний комітет може встановлювати штрафи за ухилення від виконання чи за несвоєчасне виконання його рішень.

15. Економічні функції держави

Однією з основних традиційних економічних функцій держави є створення правової бази, потрібної для нормального функціонування економіки. Інакше кажучи, держава створює закони й інші нормативні акти, що визначають права власності, майнові питання, правовий статус ділових підприємств, установлює "правила гри", що регулюють ринкові стосунки.

Важливою економічною функцією держави є захист конкуренції, яка є головним регулятивним механізмом у ринковій економіці. Це та сила, яка підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктатові споживачів.

Ринковій економіці притаманні деякі недоліки, які змушують уряд доповнювати і поліпшувати її функціонування, зокрема здійснювати перерозподіл доходів. Ринковий механізм розподіляє доходи нерівномірно.Держава намагається зменшити нерівність у доходах, що виявляється в багатьох програмах і заходах уряду. Основними важелями при цьому виступають: 1) прогресивне оподаткування (вищі особисті доходи оподатковуються за вищою ставкою для перерозподілу частини доходів багатих на користь бідних); 2) державні трансфери (виплати державою особі або домогосподарству грошей чи безплатне надання товарів та послуг), зокрема допомога безробітним, інвалідам, багатодітним сім'ям тощо. Через трансферні платежі уряд передає частину національного доходу домогосподар-ствам, які отримували б дуже незначний дохід або взагалі не отримали б нічого; 3) втручання у функціонування ринку -- законодавче встановлення урядом мінімальної заробітної плати, граничних рівнів тарифів за житлово-комунальні послуги тощо.

Загалом дедалі більшого значення набуває екологічне регулювання, яке скероване на заохочення раціонального природокористування, охорону довкілля та недопущення його додаткового забруднення.

Ринковий механізм не може забезпечити виробництво громадських благ, бо у приватних підприємств немає економічних стимулів, щоб займатись цим бізнесом. Тому держава виконує ще одну функцію -- організацію і виробництво громадських благ. Держава організовує початкову і середню освіту та сприяє розвиткові професійної освіти, відіграє ключову роль у фінансуванні та організації вищої освіти. Ще одним напрямом економічної діяльності держави є фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Держава стимулює впровадження результатів науково-дослідних робіт у виробництво, фінансує витрати на фундаментальні дослідження, розробляє програми розвитку високотех-нологічних галузей тощо.

Важливим напрямом державного втручання в економіку є збільшення інвестування, яке визначає розвиток національної економіки в майбутньому. Держава, передовсім, впливає на умови інвестування, створюючи відповідне макроекономічне середовище.

У ринковій економіці часто загострюється проблема збуту, зокрема у сільському господарстві, внаслідок коливань урожайності. Одним із способів вирішення проблеми збуту є державні закупівлі сільськогосподарської продукції.

Одним із найважливіших напрямів сучасної економічної діяльності держави є регулювання ринку праці, яке спрямоване на зменшення безробіття і забезпечення повної зайнятості. Уряд створює мережу бірж праці, які найчастіше називають центрами зайнятості. Уряд впливає на ринок праці й через запровадження мінімальної заробітної плати.

У перехідній економіці держава повинна спрямовувати свої дії на: 1.удосконалення механізмів приватної власності, процесу її капіталотворення, зміцнення конкурентних позицій національного капіталу, формування ефективного власника та стратегічного інвестора; 2.поглиблення приватизаційних процесів: приватизація має переадресовувати власність до рук тих, хто здатний нею ефективно управляти, спроможний залучати інвестиції, своєчасно платити зарплату, розраховуватися з державою; 3.забезпечення послідовної дерегуляції підприємницької діяльності, усунення адміністративної тяганини та бюрократизму при вирішенні питань підприємницької діяльності, здійснення політики активного стимулювання малого бізнесу; 4.поглиблення вільної конкуренції; 5.подолання тінізації економіки, забезпечення ефективного захисту від економічної злочинності, кримінального бізнесу та корупції; 6.підтримка малого підприємництва, фермерських господарств; 7.становлення економіки відкритого типу з врахуванням вільних торгівельних відносин; 8.створення правової бази господарювання.

Основне завдання держави полягає у створенні умов для досягнення максимальної прибутковості від функціонування підприємств у перехідному до ринку середовищі.

До таких умов можна віднести: зниження інвестиційного ризику в економіці; наявність довір'я народу до держави та її політики; забезпечення господарського обороту достатнім обсягом грошової маси; розбудова інституційних структур, які б забезпечували ефективне господарське управління.

16. Шляхи переходу від командної до ринкової економіки

Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, визначилися три групи (за особливостями шляхів переходу)

Перша група країн обрала шлях "шокової терапії". Суть цього радикального переходу до ринку полягає в тому, що відбуваються прискорені перетворення в усіх сферах суспільного життя, своєрідне короткотермінове потрясіння суспільства. Програма "шокової терапії" передбачає:

· прискорену лібералізацію цін та економіки загалом;

· радикальну приватизацію державної власності;

· демонополізацію економіки;

· швидке формування ринкової інфраструктури, особливо фінансової;

· макроекономічну стабілізацію.

Під лібералізацією економіки розуміють звуження державного контролю в багатьох сферах життя. Вона відбувається передусім через скасування директивного планування, відмову від обов'язкового державного замовлення на продукцію підприємств, перехід до формування оптових і роздрібних цін відповідно до попиту й пропозиції та ліквідацію монополії зовнішньої торгівлі. Радикальна стратегія переходу до ринку передбачає одномоментну лібералізацію цін на основну масу товарів і послуг, що усуває товарний дефіцит і урухомлює ринковий механізм. Водночас лібералізується зовнішньоекономічна діяльність, унаслідок чого внутрішній ринок відкривається для іноземних товарів і послуг. Прискорено формується ринкова інфраструктура, особливо фінансова. Приватизація економіки - це передання чи продаж на різних умовах державної або муніципальної власності приватним і колективним суб'єктам господарювання. За радикальної стратегії переходу до ринку відбуваються прискорена приватизація державної власності й перехід до приватної власності на землю. Це забезпечує прискорене формування приватного сектору. Демонополізація економіки означає припинення й обмеження монополістичної діяльності та одночасне сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і підприємництва.

Різкий перехід до ринкового типу ціноутворення в умовах товарного дефіциту, який залишився від командно-адміністративної системи, та монопольного становища виробників спочатку спричинює високу інфляцію. Тому одним із завдань переходу до ринку є фінансова стабілізація, яка передусім означає подолання інфляції."Шокову терапію "як шлях переходу до ринкових відносин обрали країни Центрально-Східної Європи - Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також: країни Балтії. Позитивними результатами "шокової терапії" є фінансова стабілізація, різке скорочення дефіциту державного бюджету, подолання товарного дефіциту, досягнення рівноваги на споживчому ринкові тощо. Негативні результати: різке зниження життєвого рівня великих груп населення, скорочення інвестиційного попиту і зменшення обсягів виробництва, зростання безробіття та ін.

У другій групі країн, передусім у Китаї, у 60-70-х роках в Угорщині та Югославії, а віднедавна у В'єтнамі перехід до ринкових відносин відбувається еволюційним шляхом - через формування в надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів. У результаті постає двосекторна модель економіки, в якій поєднано елементи ринкової й директивної економік.

Характерною ознакою еволюційного шляху є те, що реформи починаються в сільському господарстві - галузі, у якій зайнята переважна або істотна частина населення країни. У цій галузі усувають найодіозніші риси командної економіки, стимулюють приватну господарську ініціативу. Застосування цього шляху переходу до ринку дало непогані результати в Китаї - виробництво споживчих благ швидко зростало завдяки розширенню приватного сектору.

Третя група країн (Україна, Болгарія, Росія, Румунія та ін.) обрала проміжний шлях переходу до ринку. У цих країнах перехід до ринкової економіки відбувається повільніше, ніж у країнах першої групи, однак швидше порівняно з країнами другої групи. Тут не було усталених традицій ринкової економіки, а командна система сформувалася на базі, як правило, традиційного виробництва. Ринкові реформи запроваджували повільно й суперечливо.

Перехід від однієї економічної системи до іншої спричинює особливий, перехідний стан національної економіки. Цей перехід не може відбутися миттєво, він триває деякий історичний період, можливо, навіть кілька десятиріч.

Перехідній економіці притаманні деякі особливі риси. Передусім у ній взаємодіють старі й нові економічні форми та відносини.

У перехідній економіці, зокрема на ранній її стадії, знижуються обсяг національного виробництва, доходи населення, зростає рівень безробіття, внаслідок чого в суспільстві може посилюватися соціальна напруженість. Відтак з формуванням ринкової економіки ця напруженість зникає.

Перехід української економіки до ринкових відносин почався в першій половині 90-х років за вкрай несприятливих умов.По-перше, Україна успадкувала від СРСР економіку з архаїчною колоніальною відтворювальною структурою. Економіка СРСР розвивалася під впливом догми про переважне зростання засобів виробництва (підрозділ І) порівняно з виробництвом предметів споживання (підрозділ II). За цих умов значну й постійно зростаючу частку інвестицій спрямовували в галузі важкої промисловості. Відповідно зменшувалася частка інвестицій у житлове будівництво та соціальну інфраструктуру.

По-друге, Україна успадкувала надмонополізовану економіку. Економіка СРСР формувалася під впливом ще однієї догми - про переваги великого машинного виробництва. Ця теза була зведена в абсолют і її вважали правильною для всіх галузей економіки.

По-третє, Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який перебував у стані стагнації не менше 20 років. Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину.

По-четверте, українська економіка мала надзвичайно високий, навіть для країн з командною економікою, ступінь одержавлення, а легального приватного сектору майже не було. Водночас упродовж життя трьох поколінь насаджували колективістські настрої й цінності, пов'язані з неринковою економікою; вони стримували та переслідували господарську ініціативу і підприємливість. У населення формували гіпертрофовані уявлення про економічну та соціальну роль держави.

Це в поєднанні з непослідовністю проведення реформ, боротьбою виконавчої й законодавчої гілок влади, неготовністю частини населення до життя в умовах ринкової економіки та незаінтересованістю частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах спричинилося до того, що економічна ситуація в Україні є складною.

Вітчизняну модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, характеризує передусім сильна регулятивна роль держави. Навіть після приватизації значної частки власності держава ще має потужний сектор в економіці. Питома вага дрібного й середнього приватного підприємництва порівняно невисока. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності.

Чималу частину населення надихають спомини про неринкові форми привласнення - безкоштовні вищу освіту, медичне обслуговування, низьку плату за житлово-комунальні послуги тощо. Це стримує розвиток ринкових відносин і несприятливо впливає на формування ринкової економіки в Україні.

Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності та зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель ринкової економіки.

На формування української моделі ринкової економіки несприятливо впливає енергетична залежність від інших країн. З власного видобутку різних видів палива Україна задовольняє лише третину своїх потреб. Здебільшого Україна ввозить паливо із Росії та з Туркменістану.

Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з командно-адміністративною системою. В Україні упродовж 2000-2005 pp. стабілізувалася макроекономічна ситуація; формується зріла модель ринкової економіки. Ця модель ґрунтуватиметься на індивідуалістсько-зважених цінностях, притаманних українській нації. Українець завжди почував себе частиною громади і не протиставляв себе їй.

17. Суть та функції підприємства

В економічній науці поняття «підприємства» визначають як:

- комплекс капітальних благ, який технологічно пристосований для виготовлення конкретного продукту;

- колектив людей, пов'язаних в певному виробничому процесі, кооперацією праці та спільними економічними інтересами;

- економічна одиниця, в якій поєднуються фактори виробництва (праця, земля, капітал, підприємницький хист).

Поняття «підприємства» не тотожне поняттю «фірма». Фірму можна розглядати як ім'я самостійного виробника чи комерсанта, під яким він здійснює свою діяльність.

Підприємства поділяють за такими ознаками:

За формою власності: приватне підприємство, колективне, комунальне, державне, засноване на змішаній власності. За участю іноземців у статутному капіталі: з іноземними інвестиціями, іноземне підприємство. За способом утворення підприємства: унітарне, корпоративне. За розміром підприємства: малі, великі, середні.

Основна мета підприємств: випускати максимально можливу кількість товарів і послуг за мінімальних витрат для задоволення суспільних потреб. Для реалізації цієї мети підприємство повинно виконувати певні функції.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.

Підприємництво -- це самостійна ініціативна систематична й ризикована діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутку.

Сьогодні підприємець є центральною постаттю у бізнесі. Професія підприємця вимагає особливих якостей від людини, а саме: відчуття ризику, лідерства і вміння об'єднати людей для досягнення мети; наполегливості та гнучкості; здатності до точного розрахунку; міцного здоров'я.

Основні види підприємницької діяльності є:

· виробниче підприємництво -- вид бізнесу, коли підприємець, використовуючи фактори виробництва, виготовляє продукцію, виконує роботи, надає послуги для подальшого продажу споживачам;

· торгово-посередницьке підприємництво -- вид діяльності з реалізації продукції, надання посередницьких послуг;

· фінансове підприємництво -- вид діяльності, коли предметом купівлі-продажу виступають гроші та цінні папери;

· страховий бізнес -- вид діяльності, який полягає в тому, що підприємець за певну винагороду гарантує особі чи організації компенсацію можливої втрати майна, цінностей, життя у випадку непередбаченого лиха.

Ст. 42 Конституції України передбачає, що "кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не забороняється законом". До здійснення підприємницької діяльності не допускаються такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи суду, прокуратури, державної безпеки, внутрішніх справ, а також органів державної влади.

Підприємництво на території України здійснюється на основі таких принципів, як:

вільний вибір діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності;

вільне наймання працівників;

залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишився після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою -- зовнішньоекономічної діяльності, використання на свій розсуд належної частки валютного виторгу.

13. Суть та умови виникнення конкуренції

Ринковий механізм найкраще працює за структури ринку яку називають досконалою конкуренцією. Структура ринку характеризує умови, в яких відбувається конкуренція. Структуру ринку визначають за кількістю фірм та покупців на ринку, за наявністю та доступністю інформації, можливістю змов між продавцями чи покупцями, а також за легкістю входження і виходу з конкретного ринку. На структуру ринку може впливати також держава через ухвалення економічних законів. У свою чергу структура ринку впливає на рівень цін, обсяги виробництва та величину прибутків підприємств.

Розрізняють такі основні ринкові структури -- досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія і чиста монополія.

Досконало конкурентний ринок -- це ринок з найвищим рівнем конкуренції. Досконала конкуренція характеризується наступними рисами:

-досконала конкуренція досягається за наявності такої величезної кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден з них не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості виробленої продукції.

- продукт різних виробників однорідний або настільки подібний, що важко відрізнити продукт одного виробника від іншого.

- фірми можуть без перешкод входити на ринок або залишати його.

- рівний доступ всіх фірм до всіх видів інформації

- відсутність контролю за ціною.

Проте парадокс ринкового механізму полягає у тому, що його функціонування стимулює виникнення недосконалих ринкових структур. Недосконала конкуренція - це усі ті структури ринку, що відрізняються від досконалої. По-перше, у своїй гонитві за прибутками фірми намагаються звільнитися від обмежень, що накладає на них конкуренція. Нерідко вони укладають таємні угоди, дрібніші фірми можуть злитися в одну велику фірму. По-друге, технічний прогрес стимулює концентрацію виробництва. Ефективні нові технології дають змогу кільком великим фірмам задовольняти потреби країни у певному продукті. Ці та деякі інші обставини спричиняють виникнення недосконалих структур ринку та монополізацію економіки.

За недосконалої конкуренції ефективність ринкової системи як механізму раціонального розподілу ресурсів зменшується. Суверенітет виробників і постачальників ресурсів на монополізованих ринках витісняє суверенітет споживачів. "Невидима рука" ринку на цих ринках втрачає силу, а водночас і здатність розподіляти ресурси відповідно до потреб суспільства. Виникнення недосконалих ринкових структур -- одна із головних слабинок ринкового механізму.

18. Показники ефективності нац. Економіки

Національнаекономіка, або господарство країни-це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. Основним завданням національної економіки є-виробництво та розподіл споживчих та капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.Ефективність х-є відношення затрат до результатів. Показники еф-ті: Продуктивність праці-загальний обсяг продукці, поділений на кількість праці, затраченої на в-во цього обсягу продукці. Фондомісткість-х-ся кількістю технічних ресурсів на одиницю виробленого продекту. Фондовіддача- 1/фондомісткість. Матеріаломісткість х-ся к-тю матеріалу на одиницю випущеної продукції. Провідним показником є ВВП на душу населення.

19. Суть ринку та умови його винекнення

Уявлення про ринок і його призначення неодноразово змінювалися відповідно до того як розвивалися і вдосконалювалися основні інститути національної економіки. Початково поняття "ринок" позначало місце чи простір на якому зустрічаються покупець та продавець з метою укладення та виконання угоди купівлі-продажу.

Відмова від розуміння ринку як просторового явища вимагає пошуку інших визначень. Нерідко до таких відносять тлумачення ринку як обміну, що ґрунтується на засадах грошових відносин. Попри це необхідно брати до уваги, що навіть за умов розвинутої ринкової економіки існує прямий товарообмін без участі грошей. Випливає, що ринок - це інструмент чи механізм, який зводить покупців і продавців товару або послуги, результатом дії якого є визначення ціни і кількості необхідних благ.

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, мають бути відтворені передумови. До них належать:

1. наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;

2. еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;

3. конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

4. вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

5. реальна інформація про ринок у його суб'єктів.

Виділяють такі види ринку: Ринок товарів і послуг складає чи не найвагомішу частку національного ринку більшості країн. Він включає в себе два сегменти - споживчий ринок та ринок товарів виробничого призначення.Перший орієнтований на продаж таких товарів як продукти харчування, одяг і взуття, аудіо- і відеотехніка чи меблі, другий - сировина і устаткування, пальне та вантажні автомобілі тощо. Крім зазначених суб'єктів ринку товарів і послуг, кожен з його сегментів функціонує з використанням зусиль посередницьких структур. Зокрема, для ринку споживчих товарів типовою є діяльність фірм гуртової (оптової) та роздрібної торгівлі. Дистриб'ютори - це фірми-гуртовики, які закуповують і продають продукцію від свого імені і на власний ризик, проте в окремих випадках можуть отримувати виключне право на операції з товарами відомих фірм-виробників на чітко визначеному ринку. За схожою схемою працюють також оптові агенти (укладання договору з фірмою-виробником та можливість надання виняткових прав на збут), котрі, однак, здійснюють операції за кошт продуцента. В цьому разі посередник позбувається ризиків, пов'язаних з надлишками нереалізованої продукції і притаманних діяльності дистриб'ютора, але залишається зацікавленим у налагоджені ефективного збуту. Невід'ємним елементом ринку товарів виробничого призначення слід вважати брокерів та дилерів. Брокер - це посередник, який організовує купівлю-продаж товару, не набуваючи його у власність. Дилер - зразок посередника, який купує товари власним коштом з метою подальшого перепродажу від власного імені.

Ринок праці також характеризується надзвичайно складною структурою, що є закономірним, зважаючи на велику кількість професій та видів робіт у сучасній економіці.

Продавцями на цьому ринку виступають люди працездатного віку, що прагнуть отримати достатні, для придбання необхідних товарів і послуг доходи. Покупцями ж праці є приватні підприємці або держава, які застосовують її для реалізації своїх виробничих чи управлінських функцій.

Попит на працю залежить насамперед від рівня її продуктивності.Тому кожен роботодавець зобов'язаний уважно стежити за тим, чи запрошений на роботу додатковий працівник створює достатній обсяг продукту, щоб, принаймні, відшкодувати витрати на оплату його праці. Отже, попит на працю є похідним від попиту на товари і послуги, і навіть високопродуктивний працівник може втратити шанс отримати роботу, якщо його фах не відповідає запитам ринку.

Пропозиція праці визначається багатьма чинниками: свободою вибору власника ресурсу „праця", тенденціями зміни рівня заробітної плати, культурними умовами, демографічною ситуацією в країні, рівнем втручання держави в економіку тощо.

Хоча ринок праці ґрунтується на досить специфічному об'єкті купівлі-продажу, його функціонування може підтримуватись за рахунок окремого виду посередників, зразком яких слугують рекрутингові компанії. Ці інститути ведуть пошук потенційних працівників для приватних фірм. Причому такий пошук ведеться як серед осіб, які на даний момент не мають визначеного місця праці, так і в структурі персоналу фірм-конкурентів.

Ринок природних ресурсів має справу з купівлею-продажем ще одного специфічного фактора виробництва - землі. Перелік об'єктів, охоплених цим поняттям, досить довгий - водний і повітряний простір, грунти, родовища нафти, газу чи вугілля, ліси тощо.

Очевидно, що такі ресурси як земельні ділянки, нафта чи залізна руда можуть вільно купуватися та продаватися або ж використовуватися через інститут оренди чи концесії. Однак такі механізми абсолютно непридатні для залучення в господарський обіг таких ресурсів як повітря і, частково, вода. Попри це є підстави стверджувати, що вони залишаються, хоч і опосередковано, об'єктами купівлі-продажу. Законодавство більшості країн передбачає запровадження штрафних санкцій та спеціальних податків щодо фірм, які перевищують встановлені ліміти шкідливих викидів в навколишнє середовище. Це дозволяє компенсовувати видатки на знешкодження чи переробку викидів. Отже, платність використання навіть таких на перший погляд "неринкових" ресурсів є очевидною.

Фінансові ринки - це сукупність ринкових інститутів, які скеровують потік грошових коштів від власників до позичальників. Як і будь-який інший сегмент національного ринку, фінансовий ринок має складну структуру, що визначається типом майнових зобов'язань, які є об'єктом купівлі-продажу, і терміном реалізації майнових прав.

Так, ринок грошей охоплює короткострокові фінансові інструменти (терміном від кількох місяців до одного року), незалежно від того, який тип зобов'язань є об'єктом купівлі продажу. Зокрема, на цьому ринку здійснюються короткострокові запозичення в комерційних банках та обіг таких цінних паперів як векселі чи облігації з терміном погашення до одного року. Натомість ринок капіталу має справу із довгостроковими фінансовими інструментами - кредитами і облігаціями із терміном погашення понад один рік, інвестиційними сертифікатами, акціями тощо. Його призначення - забезпечити ефективний механізм фінансування створення та придбання капітальних благ різними економічними суб'єктами.

Кредитний сегмент фінансового ринку характеризує відсутність можливості вільно купувати та продавати фінансові зобов'язання незалежно від терміну їхньої дії. Адже, якщо між кредитором та позичальником вже укладено угоду, зміна її умов (перекладення відповідальності за боргами на третіх осіб чи делегування функцій стягнення позичених коштів третім особам), як правило, не допускається без взаємної згоди сторін. Відповідно учасники кредитної угоди тісно пов'язані між собою впродовж передбаченого нею проміжку часу. Кредит можна визначити як надання грошей у позику на принципах строковості, повернення та платності.

Кредит може надаватися у різних формах - комерційний, споживчий, банківський, державний, міжнародний тощо. Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продшсу товарів з відтермінуванням платежу.

Схожий принцип закладено в основу споживчого кредитування. Тільки тепер кредитна угода укладається не між підприємствами, а між: виробником чи продавцем товару - юридичною особою та домашнім господарством (фізичною особою). Банківський кредит передбачає надання позик фізичним і юридичним особам спеціалізованими фінансовими інститутами. Державний кредит має місце тоді, коли в ролі кредитора виступає держава в особі уряду чи місцевих органів управління

Жорстке прив'язування позичальника до кредитора не завжди є бажаним для підприємств та держави. До того ж сума позики зазвичай обмежена фінансовими можливостями кредитного інституту чи партнера по бізнесу. Позбутись цих обмежень можна, вийшовши на ринок цінних паперів, який має справу з фінансовими інструментами, які вільно купуються та продаються. Сучасна ринкова економіка пропонує вкладникам та позичальникам велику кількість видів цінних паперів - векселі, акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо.

Валютний ринок охоплює операції купівлі та продажу різних національних валют та платіжних документів, номінованих в іноземній валюті, за участю економічних суб'єктів різних країн.

Ринок науково-технічних розробок є наочним прикладом того, що певні специфічні знання чи ідеї в сучасній економіці також можуть бути товаром. Об'єктом купівлі-продажу в цьому разі стають проектна документація, нові технології та ноу-хау тощо.

Як зазначалось вище, різноманітні ринки у своїй єдності та взаємозв'язках творять ринок національний. Однак, останній крім видимої частини містить ще й приховану складову - тіньовий ринок. Виступаючи як несанкціонована економічна активність, тіньовий сегмент може набувати різноманітних форм. Зокрема, мова може йти про неофіційну, але цілком легальну діяльність, коли отримані в її результаті доходи приховуються від оподаткування; діяльність у сферах повязаних з нелегальними операціями (торгівля наркотиками); діяльність, яка передбачає створення фіктивної вартості або продукції.

20. Інфраструктура ринку та її види

Найбільш загально ринкову інфраструктуру можна визначити як сукупність (комплекс) ринкових інститутів, які прискорюють та спрощують процес укладання угод і сприяють безперешкодному функціонуванню економіки.

Існує два види ринкової інфраструктури: спеціалізована, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки; загальна, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему. Основними елементами спеціалізованої інфраструктури є біржі, системи оптової й роздрібної торгівлі, торгово-промислові палати, аудиторські фірми, підприємства галузей транспорту і зв`язку, ярмарки, аукціони, торговельні доми.

Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності сюди можна віднести: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

Ключовими елементами інфраструктури товарного ринку є, насамперед, консигнатори, комісіонери, лізингові компанії та товарні біржі.

Консигнатор -- це особа, яка володіє власним складом і здійснює відповідальне зберігання товару, наданого виробником продукції на підставі відповідного договору. Комісіонер теж володіє складськими приміщеннями, проте наділений правом продавати товар від свого імені з переказом відповідних сум (за вирахуванням комісійних) на рахунок фірми-виробника.

Лізингові фірми спеціалізуються на придбанні устаткування та машин, вартість яких є настільки високою, що не дозволяє фірмам, які їх потребують, одразу набути капітал у власність. Купуючи капітальні блага, лізингові компанії мають на меті передати їх за відповідну плату в довгострокову оренду. При цьому об'єкт лізингу у власність орендаря не переходить аж до моменту виплати ним його вартості.

Товарна біржа вперше винекла в 1531 році в м. Антверпені. Кількома роками пізніше виникають біржі в Ліоні, Тулузі та Лондоні, вони нагадують ярмаркову торгівлю, тобто мають на меті звести воєдино покупців та продавців певного товару задля укладення та неухильного виконання угоди. Біржа, водночас, володіє винятковими перевагами. Зокрема, ярмарок функціонує лише впродовж певного проміжку часу, тоді як торги на біржі здійснюються практично щоденно. Крім того, значно знижуються втрати виробника в разі, якщо товар не вдалося реалізувати, адже на біржі спершу укладається угода, і лише потім покупець набуває товар у власність.Товарна біржа забезпечує певні вигоди й покупцям. Так, на відміну від ярмарків, немає потреби безпосередньо ознайомлюватись із товаром, з'ясовуючи його якість, бо на біржі ведеться торгівля стандартизованими продуктами (зразками). Тож покупець може бути певний, що придбав продукцію із належними споживчими параметрами. Перевгою біржі є відкритість цін на товари, якими збійснюється біржава торгівля.

Сучасна економіка, як правило, спирається на дворівневу банківську систему. Перший (вищий) її рівень формує центральний банк країни, а другий - комерційні банки. Центральний банк країни виконує чимало функцій найголовнішими з яких є: емісія та організація обігу грошей, здійснення контролю за діяльністю комерційних банків та
організація розрахунків між ними, кредитування комерційних банків та здійснення операцій купівлі-продажу на валютному ринку та ринку державних цінних паперів, ліцензування банківської діяльності (надання відповідних дозволів) тощо. Комерційні банки - фінансові установи різних форм власності, які здійснюють активні, пасивні та активно-пасивні операції. За спектром послуг, які надають комерційні банки, їх поділяють на універсальні та спеціалізовані.

Спеціалізованими комерційними банками передусім є: іпотечні - здійснюють кредитування різних галузей економіки під заставу нерухомого майна, інвестиційні - здійснюють операції виключно з цінними паперами або ж надають послуга з їх розміщення на первинному ринку, інноваційні - фінансують проекти впровадження у виробництво нових технологій та розробки принципово нових технічних рішень, ощадні - залучають на депозит кошти виключно фізичних осіб, за рахунок чого кредитують різні галузі економіки, будівельні ощадні {каси) - кредитують придбання земельних ділянок під забудову та житлових будинків чи квартир за рахунок спеціальних депозитів, власники яких можуть розраховувати на певні доплати з боку уряду; спеціальні - зосереджуються на таких видах діяльності як фінансування експорту, довірче управління майном, гарантування середньо- та довгострокових кредитів, наданих іншими банками

Фондова біржа функціонує на тих же засадах, що й біржа товарна, з тією лише відмінністю, що є організованим ринком для купівлі та продажу цінних паперів.

Перша фондова біржа виникла лише на початку XVII століття в Амстердамі.

Якою б не була кількість фондових бірж у кожній з національних економік, всі вони виконують типові функції. Насамперед, фондова біржа відкриває приватним підприємствам та уряду доступ до практично необмежених та відносно дешевих (порівняно з кредитом) фінансових ресурсів. Важливим завданням фондовоі біржі є забезпечення відкритості курсів цінних паперів, тобто цін на фінансові активи, що склалися в результаті взаємодії попиту та пропозиції. Здатність курсів фінансових активів нести в собі інформацію про ефективність діяльності їхніх емітентів сприяє виконанню фондовою біржею ще однієї не менш важливої функції -перерозподільної. Адже коливання курсів цінних паперів врешті інформують не лише про успіхи (невдачі) окремих фірм, а й про стан розвитку конкретних галузей економіки.

Перевагою організованого ринку цінних паперів, яким є фондова біржа, слід вважати підтримання на високому рівні ліквідності фінансових активів. Ліквідність - це здатність фінансових активів швидко перетворюватись на гроші (монети чи паперові гроші). Запорукою високої ліквідності є, крім властивостей самих цінних паперів, безперервність процесу торгівлі ними із залученням якомога більше учасників.

Сучасна ринкова економіка пропонує велику кількість видів цінних паперів - векселі, акції, облігації, ощадні та інвестиційні сертифікати тощо.

Вексель - оформлений згідно чинного законодавства документ, за яким одна сторона угоди зобов'язується безумовно виплатити іншій певну суму грошей.

Облігація - це цінний папір, що оформлює відносини позичальника та кредитора і являє собою зобов'язання емітента (того, хто випустив цінний папір) сплатити фіксовану суму грошей в обумовлений момент часу. Купонні облігації передбачають виплату процентів у формі фіксованих платежів через рівні проміжки часу. Дисконтні облігацій, боргові зобов'язання уряду чи фірм, які продаються за ціною, нижчою від номіналу. Конвертовані облігації є своєрідним містком між борговими зобов'язаннями та цінними паперами, що засвідчують право власності на частину майна емітента.

Ощадні сертифікати - загальних рисах відтворюють всі основні характеристики облігацій, тобто є борговими зобов'язаннями із фіксованим доходом. Відмінність полягає в тому, що їх емітентами є комерційні банки, а тому сертифікати фактично засвідчують внесення відповідних сум на рахунок у кредитній установі.

На відміну від аналізованих вище цінних паперів акція не має чітко визначеного терміну обігу, тобто є безстроковою, а її характеристики повністю визначаються емітентом та потенційним власником. Засвідчуючи право на частину майна фірми, акції наділяють власника додатковими перевагами залежно від їхнього виду: іменні та на пред явника, прості та привілейовані. Іменні акції передбачають вказання імені та реквізитів власника безпосередньо на бланку цінного паперу, а також обов'язкову фіксацію обігу у спеціальній реєстраційній книзі. Натомість акції на пред'явника обліковуються без реєстрації інформації про їхнього власника, а тому вкрадені чи загублені цінні папери відновити акціонер неспроможний. Прості акції не гарантують їхнім власникам фіксованого доходу. Зазвичай дохід акціонера формується із двох складових - дивідендів та курсової різниці. Дивіденди - це частина прибутку фірми, яка підлягає сплаті її акціонерам. Курсова різниця формується внаслідок коливання ринкової вартості акцій і визначається як ціна продажу активу, зменшена на суму, яку довелося сплатити в момент його придбання. Привілейовані акції в основному відтворюють риси процентних облігацій. Дивіденди за цими акціями є фіксованими (встановлені як процент від номіналу), а самі цінні папери не дають права здійснювати управління підприємством. Привілейовані акції забезпечують сталий дохід за будь-яких умов, навіть якщо діяльність фірми є збитковою.

...