Предмет економічної теорії

Інвестиційні сертифікати випускаються спеціалізованими інвестиційними інститутами, діяльність яких обмежується купівлею та продажем цінних паперів підприємств та держави Вони засвідчують право власника на доходи, пропорційні вартості активів належних інвестиційному інститутові.

Обіг аналізованих вище цінних паперів відбувається на первинному та вторинному сегментах ринку. Первинний ринок формується внаслідок взаємодії емітентів та покупців цінних паперів Він безпосередньо спрямовує заощадження економічних суб'єктів у сектори національного господарства, які потребують додаткових фінансових ресурсів. На вторинному ринку відбувається перепродаж раніше придбаних в емітента цінних паперів за їхньою курсовою вартістю.

21. Правові форми ділових підприємств

Залежно від основних типів і форм власності виділяють такі правові форми підприємств: приватні, колективні, державні. Приватна власність у класичному розумінні - це власність однієї особи.У межах приватної власності виділяють: одноосібне володіння (індивідуальне підприємство); партнерство (товариство); корпорацію.

Одноосібні підприємства та товариства є власністю однієї особи, суб'єкта, що самостійно веде справу, організовує, працює, веде бухгалтерію, здійснює управління, повністю відповідає за ризик і отримує увесь дохід. Перевагами таких підприємств є: економічна свобода дій (вибір сфери діяльності, обсягів виробництва, способів використання, доходу); оперативність, безпосередня зацікавленість в ефективній діяльності, низькі організаційні витрати.

Недоліками одноосібного володіння є: їхні обмежені фінансові можливості, проблеми з отриманням кредитів і відповідно з оновленням виробництва та застосування здобутків НТП, зосередження в руках однієї особи функцій виробництва, управління і реалізації, що ускладнює життя й часто призводять до прийняття помилкових рішень, а навіть банкрутства. Партнерство, як форма підприємства ґрунтується на об'єднанні майна різних власників. Партнерства - це переважно закриті підприємства, з відносно невеликою кількістю учасників. Переваги: 1) зрослі фінансові можливості (ефект об'єднання);2) більше довіри в банків, а отже, легший доступ до кредитів; 3) зниження ризику банкрутства; 4) вища ефективність управління внаслідок розподілу функціональних обов'язків між партнерами.Корпорація - форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства. Утворюється об'єднанням пайових внесків акціонерів. Капітал корпорації формується у грошовій формі й ділиться на однакові паї у вигляді акцій. Акції дають право його власникові на участь в управлінні корпорацією і на дохід у вигляді дивіденду. Засновниками корпорації можуть бути фізичні або юридичні особи, які розподіляють акції між собою. Хто має більше акцій - має й більше прав. Найвищим органом управління корпорацією є загальні збори акціонерів. Реально ж рішення ухвалюють акціонери, які володіють контрольним пакетом акцій. Теоретично - це 50% плюс одна акція.До переваг корпорацій слід віднести: кращі умови залучення фінансових ресурсів (через продаж акцій), легший доступ до кредитів, зменшення ризику банкрутства,ефективне управління і маркетинг.

Одночасно корпораціям властиві такі недоліки: значні затрати й труднощі зі створенням та припиненням діяльності, ускладнена організаційна структура управління та його бюрократизація, подвійна система оподаткування.

Нові форми господарювання в Україні:

Господарські товариства - це підприємства, організації й установи, створені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.До господарських товариств належать:

Акціонерне товариство - товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за свої зобов'язання тільки майном підприємства (ЗАТ,ВАТ). ТзОВ - товариство, яке має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Вищим органом товариства є збори учасників, які обирають голову товариства. ТзДВ - товариство, статутний фонд котрого поділений на частини, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками у статутний капітал, а в разі недостатності цих сум - додатковою, належним їм майном. Повне товариство - товариство, учасники якого здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм майном. Командитне товариство - товариство, яке разом з одним чи кількома учасниками, що несуть відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм майном, включає також одного чи кількох учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства.Ще однією новою формою організації підприємства в Україні є спільні підприємства(СП). СП може самостійно здійснювати всі види господарської діяльності, дозволені законодавством. За свої зобов'язання спільні підприємства несуть відповідність усім майном, що їм належить. СП створюють двома способами: через заснування СП двома або більше засновниками, один з яких є іноземцем; через придбання іноземним інвестором частки у статутному фонді діючого підприємства. Кооперативна фірма(спілка) - це добровільне об'єднання громадян з метою спільного виробництва товарів та послуг. Майно кооперативу складається з паїв його членів. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його учасників. Державна форма господарювання - це така діяльність, яка ведеться на основі державної власності. В Укр. державне п-тво за рішенням КМУ може бути перетворене на казенне. Рішення про перетворення держ. підп-тв на казенні ухвалюються за однієї з таких умов: головним споживачем продукції п-тва(>50%) є держава; п-тво є природною монополією. Майно казенного п-тва належить йому згідно з правом оперативного управління.Комунальне підприємство - це підп-тво, яке засноване на власності відповідної територіальної громади.Колективне підприємство засноване на власності трудового колективу підприємства. У таких підп-твах фактори виробництва, включаючи вироблену продукцію й отримані доходи, належать колективу підп-тва вцілому.

22. Макроекономічні показники обсягу національного виробництва

1). Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це вартість всіх кінцевих товарів та послуг вироблених в даній країні впродовж певного проміжку часу.

а) номінальний ВВП - це валовий внутрішній продукт виміряний у цінах поточного періоду. Номінальний ВВП характеризує, як зміну обсягів виробництва так і зміну цін, а тому є досить зручним у користуванні. б) реальний ВВП - це валовий внутрішній продукт виміряний у цінах постійних (цінах базового періоду). Цей показник краще характеризує зміни фізичного обсягу виробництва. в) природний ВВП - це валовий внутрішній продукт, який відповідає природному рівню безробіття.Природний рівень безробіття - це той, уникнути якого неможливо і який супроводжується сталими темпами зміни цін.

2). ВВП-розрив - це різниця між природним та фактичним ВВП відповідного періоду.

Якщо ВВП-розрив додатна величина, то економіка не досягає свого потенціального рівня виробництва, а отже в економіці має місце спаду. Якщо ВВП-розрив від'ємний, то економіка перебуває у фазі піднесення і як правило характеризується зростанням цін.

3). ВВП на душу населення - цей показник відображає рівень добробуту населення і уможливлює порівняльний аналіз економічного розвитку різних країн.

4). Темпи росту ВВП: а) ланцюгові, б) базисні

5) темпи приросту ВВП:

а) ланцюгові

б) базисні

23.Показники рівня зайнятості

Другою важливою сферою макроекономіки є сфера зайнятості. Кожна держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті.

Рівень безробіття

Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за до помогою показника рівня безробіття. Для обчислення цього показника все населення країни у віці від 16 років поділяють на три групи: а) зайняті; б) безробітні; в) ті, що не входять до робочої сили. Зайняті -- це люди, що виконують оплачувані види робіт, та ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки. Безробітні -- це особи, що не мають роботи, але активно її шукають; до безробітних належать і ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає на виклик на роботу. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни. Ті, що не входять до робочої сили, -- це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття

Іншим статистичним показником, який характеризує рівень зайнятості в країні, є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни:

Приблизно дві третини дорослого населення України входить у склад її робочої сили.

Економісти іноді оперують показником рівня зайнятості. Його визначають як відношення кількості зайнятих до дорослого населення країни або населення у працездатному віці, що виражене у відсотках.

Повна зайнятість

Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення між реґіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей. У національній економіці завжди є люди, які шукають роботу. Економісти розглядають фрикційне безробіття як неминуче і до певної міри бажане. Структурне безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше виникає внаслідок змін у структурі споживчого попиту. Це, своєю чергою, змінює структуру загального попиту на робочу силу. У результаті попит на одні види професій зменшується або взагалі зникає, а на інші, включаючи нові, які раніше не існували, -- розширюється. Структурне безробіття теж розглядають як неминуче.

Циклічне безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків. Коли у фазі спаду попит на товари і послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття відповідно зростає.

Фрикційне та структурне безробіття, як уже зазначалось, є неминучими, їх неможливо уникнути в будь-якій економічній системі. Щодо циклічного безробіття, то у фазі піднесення воно дорівнює нулю. Отже, повна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття. Слово "природний" тут означає, що структурне та фрикційне безробіття є неминучими, тоді як циклічного безробіття можна уникнути за допомогою інструментарію макроекономічної політики.

24.Показники рівня цін. Індекси цін

Сфера цін є третьою сферою макроеко-номіки. Будь-якій національній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Як відомо, ціни на вільному ринку визначаються під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Причому стабільність цін не треба розуміти так, що вони не змінюються. На вільному ринку це просто неможливо. До того ж з другої половини XX ст. ціни, як кажуть економісти, прямують вулицею з одностороннім рухом -- тільки зростають. У цій ситуації стабільність цін означає, що темп зростання їх невисокий, сталий і характеризується кількома відсотками за рік. Жодна країна не може нині уникнути зростання цін.

Чому всі країни так прагнуть до стабільності цін? Річ у тім, що ціни -- це свого роду лінійка, за допомогою якої вимірюють результативність економічної діяльності. Від рівня цін залежить економічна поведінка і фірм, і споживачів; швидке зростання цін призводить до економічного безладдя, а інколи й хаосу. За такої ситуації фірми та споживачі втрачають орієнтири раціональної поведінки, а ефективність функціонування економіки знижується.

Зростання загального рівня цін означає наявність у країні інфляції. Що розуміють під загальним рівнем цін? Ми як покупці маємо справу з індивідуальними цінами на товари і послуги й ніколи не купуємо товарів за загальним рівнем цін. Динаміку всіх цін, або загального рівня цін, визначають за допомогою індексів цін -- індексів Леспейреса, Пааше та Фішера.

Індекси цін Леспейреса показують, як змінився рівень цін упродовж певного проміжку часу, якщо структура виробництва і споживання не змінилася. Отже, цей індекс не враховує змін у виробництві й споживанні, пов'язаних із науково-технічним прогресом. Цей індекс обчислюють таким чином:

де і pQ -- ціни відповідно в поточному та базовому періодах; q0 обсяг виробництва в базовому періоді.

Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ). Інакше кажучи, індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді:

qk -- споживчий кошик товарів і послуг.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харкання, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо.

Індекс споживчих цін у більшості країн обчислюють щомісяця, він є найпоширенішим показником рівня інфляції.

Для виявлення динаміки загального рівня цін обчислюють також індекс Пааше. У цьому разі змінними вагами є структура виробництва розрахункового року. Цей індекс обчислюють таким чином:

де ql -- обсяг виробництва в розрахунковому році.

Індекс Пааше, обчислений для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

ІСЦ і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки загального рівня цін. Оскільки ІСЦ не враховує змін у структурі споживання товарів і послуг, то цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін. І навпаки, дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підвищення цін на окремі товари і послуги. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності. По-перше, набір товарів для обчислення дефлято-ра ВВП містить як споживчі блага, так і капітальні блага, які купують ділові підприємства і держава. Обчислюючи ІСЦ, враховуємо лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі.

По-друге, при обчисленні дефлятора ВВП беремо лише вітчизняні товари і послуги, в тому числі й експортовані. Імпортні товари не є частиною ВВП, і тому їх не враховують, обчислюючи дефлятор ВВП. До споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на імпортні товари.

По-третє, найсуттєвіша відмінність між цими двома показниками динаміки загального рівня цін полягає в тому, що дефлятор ВВП є індексом із змінними вагами, а ІСЦ -- з постійними. Інакше кажучи, ІСЦ обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як при обчисленні дефлятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

Індекс Фішера як середнє геометричне значення індексів Леспейреса і Пааше згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними і постійними вагами. Індекс Фішера обчислюють за формулою:

Для виявлення динаміки цін на експортні та імпортні товари, інвестиційні блага тощо обчислюють відповідні індекси. Різні індекси використовують для різних цілей. Наприклад, ті, що працюють за заробітну плату, бажають пов'язати їхню платню з динамікою вартості життя в країні. Цю динаміку найточніше відображає ІСЦ. Оскільки ІСЦ та подібні індекси легко обчислювати, то їх найчастіше використовують на практиці.

Інфлювання та дефлювання

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних -- номінального ВВП до реального, номінальної зарплати до реальної тощо.

Як нам уже відомо, на величину номінального ВВП впливають два чинники: 1) фізичний обсяг виробництва; 2) рівень цін, а на величину реального ВВП -- лише обсяг виробництва. Тому реальний ВВП знаходять так:

Реальний ВВП=

Звідси випливає, що дефлятор ВВП -- це відношення номінального ВВП до реального. Темп зростання реального ВВП дорівнює темпові зростання номінального ВВП мінус значення дефлятора ВВП:

Темп зростання реального ВВП = темп зростання номінального ВВП - дефлятор ВВП.

Зведення номінального ВВП до реального відбувається шляхом інфлю-вання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Дефлювання -- це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання -- це збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

У базовому році номінальний і реальний ВВП дорівнюють один одному, бо дефлятор ВВП рівний одиниці. Оскільки з другої половини XX ст. ціни щорічно зростають, то для років, що йдуть після базового, дефлятор ВВП більший за одиницю, для років, що передують базовому, -- менший за одиницю. Тому для років, що йдуть після базового, номінальний ВВП перевищує реальний, а зведення номінального ВВП до реального відбувається через дефлювання. І навпаки, в роках, що передують базовому, номінальний ВВП менший за реальний, а їх зведення відбувається шляхом інфлювання.

У різних країнах рівень інфляції, обчислений за допомогою ІСЦ та дефлятора ВВП, неоднаковий. Цей рівень у 90-ті роки XX ст. у розвинутих країнах вимірювався однозначним числом, а в країнах, що розвиваються, -- двозначними і тризначними числами. Динаміка ІСЦ та дефлятора ВВП є основним показником стану сфери цін.

25. Макроекономічні показники сфери зовнішньоекономічних зв'язків. Платіжний баланс

1) Відкритість економіки

- відкритість за експортом, Е-експорт.

- відкритість за імпортом. Ім - імпорт.

Якщо хоча б один з показників не менший 10%, то економіку прийнято вважати відкритою.

2) Торговельний баланс - це є співвідношення між експортом (вивозом) та імпортом (ввозом) товарів.

Якщо величина експорту перевищує імпорт, то прийнято говорити про активний торговельний баланс (позитивне сальдо торговельного балансу). Якщо експорт менший за імпорт, то баланс є пасивним (від'ємне сальдо торговельного балансу).

3) Платіжний баланс - відображає у вартісній формі основні зовнішньо-економічні відносини країни.

Платіжний баланс складається з трьох рахунків:

а) поточний рахунок

б) рахунок капіталу та фінансів

в) статистичні розбіжності (помилки та пропуски)

Поточний рахунок відображає:

а) експорт / імпорт товарів +30 млрд.

б) експорт / імпорт послуг (міжнародний туризм, міжнародні перевезення, міжнародне страхування, послуги зв'язку, платежі за

використання матеріальних і нематеріальних активів, фінансові та інформаційні послуги)- 15млрд.

в) доходи з-за кордону + 5млрд.

г) поточні перекази, які не мають під собою комерційної основи (гуманітарна допомога, пенсії, подарунки) -5мрд.

Сальдо поточного рахунку: 15 млрд. Сальдо поточного рахунку характеризує здатність країни заробляти іноземну валюту.

Рахунок капіталу і фінансів:

а) рахунок капіталу (списання боргів, передання прав власності на активи) - 10млрд.

б) рахунок фінансів + 15 млрд.

- прямі інвестиції - це вкладення в статутні капітали зарубіжних підприємств, які складають не менш як 10% вартості майна фірми

- портфельні інвестиції - це вкладення в статутні капітали зарубіжних підприємств обсягом менш як 10% майна фірми, а також

придбання цінних паперів, які не гарантують права контролю за діяльністю емітента.

- інші інвестиції - (кредити міжнародного валютного фонду, кредити постачальників, кредити надані в межах транснаціональних

корпорацій).

в) офіційні резерви - 10 млрд.

- монетарне золото

- резерви у вільноконвертованій валюті

- спеціальні права запозичення (SDR) - це синтетична міжнародна валюта, яка випускається МВФ і використовується лише в

розрахунках між центральними банками.

- резервна позиція країни в МВФ - це частка країни, яку внесено в момент створення фонду.

Сальдо : -5 млрд.

Рахунок капіталу та фінансів відображає спосіб витрачання країною іноземної валюти та спосіб запозичення необхідних коштів.

Якщо всі зовнішньо-економічні відносини коректно відобразити у платіжному балансі, то сума сальдо поточного рахунку та сальдо рахунку капіталу і фінансів повинна складати нулю. На практиці ця умова не витримується, оскільки має місце тіньовий потік товарів та фінансових коштів(контрабанда, не декларовані доходи тощо).

Вказана частина зовнішньо-економічних відносин відображаються у рахунку статистичні розбіжності, тому на практиці використовується правило, що сальдо поточного рахунку плюс сальдо рахунку капіталу і фінансів плюс сальдо статистичних розбіжностей дорівнює нулю. с-доІ+с-доІІ+с-доІІІ=0

+15 -5 -10 Платіжний баланс може бути як активним так і пасивним.

Активним платіжний баланс є тоді, коли сальдо поточного рахунку в сумі із сальдо рахунку капіталу і фінансів (без офіційних резервів) та рахунку статистичних розбіжностей є додатною величиною: +15+5+(-10)>0. В цих умовах країна нагромаджує іноземну валюту збільшуючи величину офіційних резервів.

Баланс е пасивним, якщо сума вказаних параметрів є від'ємною, тоді країна втрачає валюту зменшуючи величину резервів.

4). Валютний курс в довгостроковому періоді.

Валютний курс - це ціна національної грошової одиниці виражена в іноземній грошовій одиниці. (європейське британське численн)

За європейським численням валютний курс - це кількість національних грошових одиниць, які слід сплатити за одиницю іноземної валюти. $1 = 5,3z, 1€=6.9z (z - гривня)

За британським численням валютний курс - це кількість іноземних грошових одиниць, які слід сплатити за одиницю національної валюти. 1z= 2.3.ест. крони, 1z= 4,4 чес. крони.

В теорії макроекономіки прийнято говорити про так званий «магічний чотирикутник». Йдеться про те, що країна може досягти успіху максимум у 3-х сферах макроекономіки, тоді як в 4 чи більше потерпить невдачу.

2002 2003

Темпи приросту ВВП (л) 5,2 9,4(+)

Рівень безробіття (%) 10,1 9,1(+)

Зміна цін (%) -0,6 8,2(-)

(%) 7,49 5,84(-)

«Магічний чотирикутник» може бути зображений графічно в наступний спосіб:

1.Суміщаємо чотири промені, які характеризують розвиток кожної сфери і мають власну школу.

2.На кожному з променів відзначають фактичні значення показників в такий спосіб, що кращі значення відкладаються на більшій

відстані від спільної точки.

26. Макроекономічні показники розподілу доходів та рівня життя

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються відповідно до функції, яку виконує той або інший фактор виробництва. Заробітна плата виплачується за працю, рента і процент - за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл доходів між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів. Цей розподіл доходів широко використовує статистика. Проте економісти нині акцентують увагу на родинному розподілі доходів, тобто їх розподілові між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл доходів між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство.

Особисті та використовувані доходи:

Доходи домогосподарств, або особисті доходи - це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік. Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям і т.д.).

Натуральні доходи - це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання. Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи - це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (З): ВД=С+З. для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата - це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу.

Реальна зарплата - номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

В умовах ринкової трансформації економіки України відбуваються глибокі зміни у структурі доходів населення. Частка заробітної плати в доходах населення відіграє важливу роль у трудовій мотивації. Помітне зниження частки зарплати в доходах населення означає, що суспільство менше цінує працю як джерело доходу, а це може спричиняти зневажливе ставлення до праці в частини населення. Важливе значення має також співвідношення у грошових доходах заробітної плати і соціальних трансферів. Збільшення частки соціальних трансферів в особистих доходах може підживлювати психологію утриманства.

Диференціація доходів.

Неоднаковий рівень доходів домогосподарств або працівників називають диференціацією доходів. Нерівність у доходах має місце в усіх економічних системах - як традиційних, так і товарних. Посилання диференціації в доходах в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовлене низкою обставин. Однією з головних є та, що окремі суспільні групи поводяться вже відповідно до законів ринкової економіки, в той час як інші групи продовжують орієнтуватися на традиції й цінності попередньої системи, яка відходить у минуле. Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовують різні показники, найчастіше будують криву Лоренца.

Для побудови цієї кривої загальну кількість домогосподарств (сімей) ділять на п'ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група охоплює 20% населення (горизонтальна вісь). Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході за відповідний рік (вертикальна вісь). Інформація, яку дають подібні таблиці, свідчить про те, наскільки нерівномірно розподіляється сукупний дохід у тій чи іншій країні. Наприклад, якби дохід розподілявся порівну між усіма сім'ями України, тоді кожна їхня п'ята частина отримувала б 20% цього доходу, 40% сімей - 40% доходу й т.д. таку ситуацію графічно зображають бісектрисою. Чим ближче крива до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу. Інший крайній випадок спостерігався б тоді, коли в країні майже весь дохід привласнювали б кілька казково багатих родин, а решта населення ледве животіла (крива максимально віддалена від бісектриси). Реальна економіка звичайно являє собою дещо середнє між цими двома крайніми випадками.

Крива Лоренца для Бразилії відхиляється від бісектриси найбільше, а крива Лоренцо для Японії розміщена найближче до бісектриси.

Ще одним часто використовуваним показником диференціації доходів є децильний коефіцієнт, який показує, у скільки разів мінімальні доходи 10% найбагатшого населення перевищують максимальні доходи 10% найменш забезпеченого населення. Його обчислюють як відношення між середніми доходами 10% найбільш високооплачуваних громадян і середніми доходами 10% найменш забезпечених. Для характеристики розподілу доходу між групами населення обчислюють коефіцієнт концентрації доходів населення, або коефіцієнт Джині. Його нерідко обчислюють на підставі кривої Лоренцо як відношення площі фігури, яку утворюють бісектриса та крива Лоренца, до площі трикутника, утвореного горизонтальною віссю та правою ординатою. Величина коефіцієнта Джині коливається від нуля до одиниці. Чим вищий ступінь поляризація суспільства за рівнем доходів , тим коефіцієнт Джині ближчий до одиниці. Із вирівнюванням доходів у суспільстві цей показник прямує до нуля (нульове значення показника досягається за абсолютно рівномірного розподілу доходів). Оскільки на нерівномірності розподілу доходів істотно позначаються процеси оподаткування і виплати трансферів, то цей коефіцієнт часто обчислюють на підставі і особистих, і використовуваних доходів. Окрім графічного вимірювання величини коефіцієнта Джині, існують також математичні методи його обчислення. Якщо населення країни розбите на 10 рівновеликих груп децилів і частки груп у сукупному доході виражені у відсотках, то коефіцієнт Джині можна обчислити за такою формулою: , де - частка і-ої групи в загальному обсязі доходів.

27. Методологія обчислення ВВП

Як вимірюють ринкову вартість усього обсягу національного виробництва. Але щоб глибше і повніше відповісти на це запитання, уявімо гіпотетичну економіку, в якій усі фірми виробляють лише одне благо -- хліб -- за допомогою одного фактора виробництва -- праці. Для випікання хліба, який продають домогосподарствам, фірми наймають працівників. Отже, праця надходить від домогосподарств до фірм, а хліб -- від фірм до домогосподарств. На рис. 8.1 показано спрощену схему кругопотоку, яка відбиває ділові операції, що відбуваються у цій гіпотетичній економіці між домогосподарствами і фірмами. Внутрішній прямокутник відображає рух ресурсів і продуктів між домогосподарства ми і фірмами, а зовнішній -- рух грошей. Домогосподарства купують хліб у фірм. Фірми використовують частину виторгу від продажу хліба для виплати заробітної плати, а залишок виторгу становить прибуток власників фірм. Отже, в економіці видатки на хліб ідуть від домогосподарств до фірм, а дохід у формі зарплати і прибутку -- від фірм до домогосподарств.

Цей приклад дає змогу зрозуміти, що валовий внутрішній продукт можна обчислити двома методами. По-перше, як суму видатків на купівлю хліба; по-друге, яку суму доходів.

У національній економіці сукупні видатки на купівлю товарів і послу і її сукупний дохід мають завжди дорівнювати одне одному. В кожні діловій операції є дві сторони -- покупець і продавець. Видатки покупці на купівлю товарів і послуг становлять доходи їхніх продавців.

Отже, в національній економіці, з одного боку, ВВП можна визначити як суму видатків чотирьох основних покупців -- споживачів, фірм, уряд та іноземців -- на купівлю кінцевих товарів і послуг. З іншого боку, ВВІ можна обчислити як суму доходів, створених у процесі виробництва -зарплати, ренти, процента та прибутку.

Однак, перш ніж з'ясувати суть методів обчислення ВВП, урахуємо такі моменти.

По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей. Урахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсяг; ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу продукції цього рок.

Так само, якщо хтось купив певну річ, яку виробили в поточному році, й через місяць продав її, то, як і в першому випадку, ця операція у ВВП не враховується. Урахування вартості перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку.

По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі, які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і приватні трансферні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо). Основною рисою невиробничих операцій є те, що особи, які одержують ці виплати, не роблять будь-якого внеску до поточного виробництва.

По-третє, для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз. Більшість продуктів проходить через кілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. Окремі частини й компоненти продукту купують і продають декілька разів. Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продають і купують, при обчисленні ВВП ураховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміжних товарів. Урахування вартості проміжних товарів означає подвійний рахунок, що завищує обсяг ВВП.

Під кінцевими товарами розуміємо товари і послуги, які купують для споживання, а не для перепродажу, подальшого оброблення чи перероблення. Проміжними називають товари і послуги, які використовують для подальшого оброблення чи перероблення, тобто для виробництва інших товарів чи для перепродажу.

Аби уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно враховувати у ньому тільки додану вартість, створену кожною фірмою. Додана вартість -- це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала в постачальників.

По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги враховують за їх ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість.

Приписування вартості є особливо важливим при визначенні вартості житла. Особа, що орендує житло, платить орендну плату, яка, з одного боку, виступає як видатки наймача, а з іншого -- як дохід домовласника. Проте значна частина людей проживає у власних будинках. Ці люди, зрозуміло, не сплачують орендної плати домовласникові, хоча використовують таке благо, як житло. Для врахування цього обсягу послуг у ВВП внесено "орендну плату", яку власник житла ніби сплачує сам собі.

Ринковою ціною такої послуги є орендна плата, яку власникові житла довелось би сплачувати, якби він орендував аналогічне житло. Цю приписану вартість житла враховують у ВВП як видатки споживачів і як доходи власників.

По-п'яте, важливе значення при обчисленні ВВП та інших національних рахунків мають поняття "резиденти", "нерезиденти" та "економічна територія".

Згідно з загальноприйнятими критеріями, до резидентів країни відносять усіх тих фізичних осіб, хто проживає на її території більше року, незалежно від громадянства. Туристи, сезонні робітники, дипломати (незалежно від строку їхнього перебування) до резидентів країни не належать. Проте інші іноземці, які проживають на території країни впродовж тривалого часу (не менше року), є її резидентами.

Щодо юридичних осіб, то всі підприємства, створені відповідно до законодавства цієї країни, які здійснюють свою виробничу діяльність на території країни, належать до її резидентів, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців. Отже, зарубіжні філіали транснаціональних підприємств не є резидентами тієї країни, де розміщена штаб-квартира цих підприємств.

Органи держави вважаються резидентами навіть тоді, коли вони ведуть свою діяльність за кордоном. Наприклад, посольства іноземних держав і громадяни країни, що працюють у них, є резидентами своєї країни.

Під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди та інші фактори виробництва, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території економічна територія не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо). Проте в економічну територію входять анклави певної країни, розміщені на території інших країн.

При обчисленні ВВП результати діяльності підприємств ураховуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизняний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерезиденти.

Тепер можна дещо уточнити визначення валового внутрішнього продукту.

Отже, валовий внутрішній продукт -- це ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території країни протягом певного періоду часу, як правило, року.

Методи обчислення ВВП

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами: 1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками -- метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами -- розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями -- виробничий метод).

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги -- споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни -- це видатки на: 1) заку півлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; 2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) зміни в запасах. Запаси -- це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці. Отже, до валових інвестицій належать як заміщувальні інвестиції, так і приросткові, або чисті, інвестиції. Чисті інвестиції -- це додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції.

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак, вони не враховують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт -- це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = C + I + G + (K- M),

де С -- особисті видатки на споживання; І -- інвестиційні видатки; G -- урядові закупівлі товарів і послуг; К -- вартість експорту; М -- вартість імпорту.

Отже, ВВП є сумою споживання, інвестицій, державних закупівель і чистого експорту. Позначимо ВВП через Y, а чистий експорт через X:

Це рівняння є тотожністю, бо визначається на підставі змінних, що входять до нього. Його називають основною тотожністю національних рахунків.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2) рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;

3) процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

4) прибуток, він має два різновиди -- доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

-- непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

-- амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішими з наведених методів обчислення ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Вибір країною методів обчислення ВВП визначається особливостями її статистики.

ВВП -- дуже важливий показник функціонування національної економіки. Однак, потрібно усвідомлювати, що він дещо занижує реальний обсяг вітчизняного виробництва. По-перше, ВВП не враховує результатів економічної діяльності в тіньовому, або підпільному, секторі національної економіки. Окремі представники цього сектора втягнуті в нелегальну діяльність -- торгівля і виробництво наркотиків, лихварство і шахрайство при наданні позик. По-друге, не всі вироблені в національній економіці продукти проходять стадію купівлі-продажу. Тому ВВП як вимірник ринкової вартості обсягу виробленої продукції не враховує такі продукти. Наприклад, майже в усіх країнах є залишки натурального господарства -- виробництво продукції для споживання домогосподарством, яке її виготовило.

ІНШІ показники обсягу Існує низка взаємопов'язаних національних рахунків, які національного обчислюють на основі виробництва ВВП.

Валовий національний продукт (ВНП) -- це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад, України, незалежно від того, де використовувались ці фактори -- в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в цій країні):

ВНП = ВВП + Надходження за фактори з-за кордону -- Платежі за фактори решті світу.

Якщо надходження в країну за фактори виробництва від решти світу переважають над платежами за фактори решті світу, то ВНП країни перевищує її ВВП. І навпаки, якщо ці надходження менші за платежі, то ВВП країни більший, ніж її ВНП. Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна і змінюється з перебігом часу повільно, але існують винятки. Чимало швейцарських компаній мають свої філіали за кордоном. У результаті її ВНП перевищує ВВП приблизно на 5 %. ВНП Пакистану також перевищує його ВВП, бо значний відсоток пакистанців працює за кордоном і регулярно надсилає трудові доходи на батьківщину. Особливо показовою є ситуація в Кувейті, який протягом багатьох років використовував свої доходи від нафти, щоб купувати активи за кордоном. Унаслідок високих доходів від іноземних інвестицій ВНП Кувейту перевищує його ВВП приблизно на третину. Навпаки, ВНП Ірландії, Данії менші, ніж їхні ВВП.

Окремі країни, в тому числі й Україна, публікують лише показник ВВП, що можна пояснити значними статистичними труднощами обчислення ВНП.

ВВП як вимірник загального обсягу виробництва має такий недолік: він завищує обсяг продукції для споживання і для нагромадження нового капіталу. Річ у тім, що з нього не вираховується та частина річного обсягу виробництва, яка потрібна для відшкодування капітальних благ, використаних у виробництві впродовж року. Щоб отримати річний обсяг виробництва, який іде на споживання і на приріст капіталу, обчислюють чистий внутрішній продукт.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) -- це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП -Амортизація.

Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка -- домогосподарства, фірми, уряд та іноземці -- може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

У системі національних рахунків особливу значущість має національний дохід (НД). Національний дохід (НД) -- це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються -- у власній країні чи за кордоном. Для визначення національного доходу з ВНП необхідно вирахувати амортизацію та непрямі податки на бізнес:

НД = ВНП - Амортизація - Непрямі податки.

Національний дохід можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів резидентів -- заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

Національний дохід можна розглядати як показник того, скільки коштує суспільству отримання обсягу національного виробництва.

У вітчизняній практиці національний дохід досі поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд споживання -- це та частина національного доходу, яка забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства загалом (на освіту, оборону тощо).

Фонд нагромадження -- це та частина національного доходу, яка забезпечує розвиток виробництва.

28. Сукупний попит і його складові. Крива сукупного попиту та її переміщення

Сукупний попит можна визначати як кількість товарів та послуг, яку покупці хотіли б придбати за кожного можливого загального рівня цін. При цьому покупцями виступають всі економічні суб'єкти, тобто домогосподар., фірми, уряд та зовнішній сектор.

Під кількістю товарів і послуг відповідно маємо на увазі обсяг національного виробництва. Залежність між загальним рівнем цін та національним обсягом виробництва може бути зображена у вигляді кривої сукупного попиту.

АД -сукупний попит; А - агрегований.

Крива сукупного попиту відображає існування оберненої залежності між загальним рівнем цін та величиною сукупного попиту по вироблений національний продукт.

Ефект доходу та ефект заміщення не можуть бути використані для пояснення форми кривої сукупного попиту.

Ефект заміщення не придатний, оскільки у випадку з сукупним попитом ціни змінюються на всі товари одночасно, а отже не існує можливості замінювати дорожчий товар дешевшим.

Ефект доходу не спрацьовує, оскільки вищі ціни сплачені за товар одними особами трансформуються у вищі доходи інших осіб, а тому купівельна спроможність в економіці в цілому може не змінитись.

Форма кривої сукупного попиту може бути пояснена виходячи з таких чинників:

1) ефект реальних касових залишків (ефект багатства або ефект Пігу):

Ефект багатства проявляється в тому, що вищий рівень цін знижує реальну вартість (купівельну спроможність) нагромаджених активів. В свою чергу це призводить до зниження споживчих видатків і відповідно зменшення обсягу сукупного попиту.

2) ефект процентної ставки (ефект Кейнса)

За Кейнсом збільшення загального рівня цін збільшує потребу споживачів в грошах для поточних операцій, тому вони закривають свої депозитні вклади, що зменшує обсяг грошей, які можуть подаватись у позику. Тоді зростають процентні ставки ,які викликають зменшення інвестицій і відповідно скорочення обсягів сукупного попиту.

3) ефект імпортних закупівель

Ефект імпортних закупівель вказує, що зростання цін на вітчизняні товари та послуги, за умови незмінності цін на імпортні товари, призводить до скорочення експорту, збільшення імпорту і відповідно зменшення величини сукупного попиту. Даний ефект часто пояснюють через призму обмінного курсу

В такому разі зростання загального рівня цін збільшує процентні ставки , що спонукає іноземців вкладати більшу суму на депозит в даній країні. Для цього вони обмінюють власну валюту, що призводить до зміцнення національної грошової одиниці. В свою чергу це ускладнює експорт, стимулює імпорт і величина сукупного попиту зменшується.

4) ефект пропозиції грошей

Ефект пропозиції грошей спирається на так зване кількісне рівняння обміну

М - обсяг грошової маси

V - швидкість обігу грошей (к-сть операцій, які обслуговує одна грошова одиниця)

Р - рівень цін

Q - національний обсяг виробництва , , ,

29. Сукупна пропозиція і його складові. Крива сукупної пропозиції та її переміщення

Сукупну пропозицію можна визначити як обсяг реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін.

На сьогоднішній день триває дискусія щодо форми кривої сукупної пропозиції в довго та короткостроковому періодах.

В довгостроковому періоді сукупна пропозиція AS = f (K, L, T). В довгостроковому періоді сукупна пропозиція розглядається як змінна, що залежить від обсягу капіталу, кількості праці та наявного рівня технологій.

Графік довгострокової сукупної пропозиції ілюструє так звану класичну дихотомію. Реальні змінні (ВВП) не залежать від номінальних (рівень цін). Причиною такої дихотомії є обмеженість обсягів виробництва обсягами ресурсів та рівнем розвитку технології, тому в довгостроковому періоді графік сукупної пропозиції демонструє природний обсяг виробництва.

В короткостроковому періоді криву сукупної пропозиції розглядають як таку, що складається із 3-ох ділянок:

1-Кейнсіанська ділянка; 2- проміжна ділянка; 3-класична ділянка. Дані ділянки виділено в залежності зміни рівня витрат на одиницю продукції внаслідок зміни ВВП.

Кейнсіанська ділянка характеризується незмінним рівнем цін за можливості зміни обсягів виробництва в широких межах. Дана ділянка описує економіку в умовах глибокої кризи, коли існує велика кількість незадіяних ресурсів. В цих умовах власники ресурсів погоджуються продавати їх за однією і тією ж ціною, а отже, витрати залишаються незмінними і не впливають на рівень цін.

Проміжна ділянка характеризується одночасною зміною рівня цін та обсягом виробництва в одному напрямі. На даному етапі збільшення обсягів виробництва вимагає від фірми залучення щораз менш придатних ресурсів. В результаті витрати на виробництво істотно зростають, що змушує Фіми поряд із збільшенням випуску продукції збільшувати ціни.

Класична ділянка характеризується економікою повної зайнятості. В цих умовах фірми, які прагнуть збільшення виробництва змушені перекуповувати ресурси в інших фірм. Виникає конкуренція за ресурси і ціна на них зростає, проте якщо котрась із фірм, що купила додаткові ресурси збільшила обсяги виробництва, то фірма, що продала ресурси відповідно зменшила виробництво. Таким чином сукупний обсяг виробництва в економіці залишається незмінним. Тобто економіка тяжіє до природного обсягу виробництва.

...