Предмет економічної теорії

30. Рівновага сукупного попиту і пропозиції. Дискусія з приводу сукупного попиту і сукупної пропозиції

Класичний підхід до аналізу макроекономічної рівноваги спирається на так званий закон Ж.-Б. Сея: пропозиція породжує свій власний попит. З цього закону випливає, що перевиробництво в економіці є неможливим, оскільки ринковий механізм автоматично поповнює рівновагу за повного рівня зайнятості.

Нехай точ. рівноваги характеризується деяким рівнем цін , та природним обсягом виробництва, тоді зменшення сукупного попиту, за умови незмінності цін, тимчасово приведе до появи надлишків продукції, це змусить виробників знизити ціну, внаслідок чого сформується нова точ. рівноваги, вона характеризується природним обсягом виробництва та помітно нижчим загальним рівнем цін. Отже, як випливає з класичної моделі, зміни в сукупному попиті впливають лише на рівень цін, тому будь-яка економічна політика спрямована на стимулювання економіки немає сенсу. Основною вадою класичного підходу є теза про абсолютну гнучкість цін, тобто вважається, що ціни однаково просто знижуються і зростають. Насправді ціни мають тенденцію швидко зростати, але дуже рідко знижуються.

Основними причинами негнучкості цін є:

1) існування угод про заробітню плату

2) зниження заробітної плати впливає на моральний стан працівника, а отже, на його продуктивність.

3) Здійснення витрат на перепідготовку кадрів.

4) Законодавство про мінімальну заробітну плату

5) Монопольна влада.

Наслідки негнучкості цін можна представити з допомогою моделі ефекту Храповика .

В даній моделі припускається, що після досягнення певної рівноваги під впливом нецінових чинників зростає сукупний попит, як наслідок зростають ціни та реальний обсяг виробництва. В цих умовах з метою зниження інфляції уряд може вжити заходів для зменшення сукупного попиту, але повернення до колишньої рівноваги не відбудеться через негнучкість цін. Натомість сформується нова рівновага із меншим реальним обсягом виробництва та високим рівнем цін.

Кейнсіанський підхід до макрорівноваги виходить з припущення про негнучкість цін та розглядає депресивну економіку, якій властиві великі обсяги безробіття. За цих умов автоматичні механізми, які б повертали економіку в стан рівноваги, за повної зайнятості відсутні.



З Кейнсіанського аналізу випливає, що держава повинна відігравати активну роль в економіці вживаючи заходів для стимулювання сукупного попиту, оскільки така політика дозволяє забезпечити повну зайнятість в економіці.

Некритичне слідування рекомендаціям Кейнсіанської моделі, тобто постійне стимулювання сукупного попиту з метою збільшення виробництва може призвести до істотного зростання цін на фоні незмінного ВВП.

Сучасний етап аналізу макрорівноваги представлений новою макроекономічною школою. Дана школа спирається на гіпотези теорії адаптивних та раціональних сподівань. Теорія адаптивних сподівань передбачає, що економічна поведінка формується лише на підставі економічних подій минулого, тому кількісні параметри минулих економічних явищ просто копіюють на майбутні процеси.

Якщо рівновага в економіці зміниться внаслідок зростання сукупного попиту, то буде зафіксовано вищий рівноважний рівень цін і більший обсяг рівноважного ВВП. В цих умовах відповідно до теорії адаптивних сподівань буде переглянуто всі трудові та комерційні угоди у бік збільшення вартості ресурсів та готової продукції. Як наслідок зростуть витрати підприємств і сукупна пропозиція зменшиться. Це може призвести до повернення до колишнього обсягу ВВП, але за вищих цін. Звідси випливає, що політика спрямована на зміну сукупного попиту має сенс лише в короткостроковому періоді.

Теорія раціональних сподівань стверджує, що кожен економічний суб'єкт плануючи свою поведінку бере до уваги не лише події минулого, а й майбутні наслідки економічної політики, тобто існує можливість спрогнозувати майбутні економічні параметри з високою точністю.

Размещено на http://www.allbest.ru/

З точки зору теорії раціональних сподівань спроби уряду стимулювати сукупний попит одразу ж приведуть до скорочення сукупної пропозиції. Як наслідок реальний обсяг виробництва не зазнає змін, зміняться лише ціни, тому будь-яка економічна політика спрямована на зміну сукупного попиту втрачає сенс.

Основними вадами даної моделі є:

1) припускається, що ціни є абсолютно гнучкими

2) модель є безлаговою (лагів - проміжок часу), тобто реакція економічних суб'єктів є миттєвою.

3) економічні суб'єкти характеризуються різними інтересами, чого не враховує модель

4) допускається можливість абсолютна точність прогнозу макропараметрів.

31. Споживання і заощадження. Інструменти для аналізу. Чинники споживання та заощадження

Споживання - це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей.

Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання.

Розрізняють три групи видатків домогосподарств на споживання: на товари тривалого користування, на предмети поточного вжитку і на послуги.

Зіі збільшенням доходів частка витрат на харчування зменшується, а зростають витрати на одяг, відпочинок та автомобілі. Водночас збільшується заощадження.

Використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження.

Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом.

Криву яка відображає зв'язок між споживанням та доходом, називають функцією споживання.

Точка нульового споживання обов'язково лежить на бісектрисі. Праворуч від неї ф. спож. нижче бісектриси, це вказує на те що країна має чисті додатні заощадження.Їх величина вимірюється вертикальним відрізком між функ. спож. і лінією 450.Ділянка ліворуч від точки нульового заощадження показує що країна витрачає більше за свій поточний дохід, заощадження є відємними.

Функція заощадження відображає зв'язок між використовуваним доходом і заощадженнями.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Частина функ. заощ. яка лежить нижче від нульової горизонтальної лінії вказує на відємні заощадження. Точка нульового заощадження лнжить на нульовій горизонтальній лінії.

Величину додаткового споживання що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, називають граничною схильністю до споживання(MPC).

Гранична схильність до заощадження(MPS) - це величина додаткового заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу.



Гранична схильність до споживання -це числове значення нахилу функції споживання, а гранична схильність до заощадження - це числове зн. ф. заощадження.

Частка або відсоток, споживання у використовуваному доході називають середньою схильністю до споживання(APC).

Частка або відсоток, заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження(APS).

Поточна вартість майбутнього доходу - це сума грошей сьогодні яка створить указаний майбутній дохід за наявних процентних ставок

Дисконтування- зведення майбутнього доходу до теперішньої вартості.

Чинники споживання і заощадження не пов'язані з доходом:

Сподівання(рівня цін, доходу, наявності товару)

Можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання.

Оподаткування

Процентні ставки.

32. Моделі поведінки споживача. Кейнсіанська ф-я спож. Гіпотези ж.ц. та постійного доходу

Споживання можна розглядати як індив. та спільне використання благ скерованих на реалізацію матеріальних та духовних потреб людинию.

Першою спробою аналізу споживчих видатків можна вважати Так звані якісні схеми поведінки населення (схеми Енгеля).

Основні з них:

1) Бідніші сім'ї більше коштів витрач. на прод. харчування та житло, не заощаджують а позичають.

2) В міру зростання доходів видатки зростають за рахунок споживання прод. вищої цінності.

3) Існує межа коштів які витрачатимуться на споживання.

4) Частка видатків на харчування із зростанням доходу зменшується.

5) Видатки на житло не перевищують третини місячного чи річного оходу.

6) Вид. на одяг та предмети розкоші зростають швидше ніж ростає дохід.

7) Заощадження зростають в міру зростання доходів.

Першою макромоделю споживчих видатків прийнято вважати модель Кейнса. В основі мод. 4 гіпотези:

1) Реальні споживчі вид. є стабільною ф-єю від реального використовуваного доходу с=f(y), у-дохід, с-споживання. Під стабільною розуміють що на спож. вид. впливає лише величина доходу, тоді як інші чинники впливе не мають, або їх вплив взаємно виключають один одного.

2) Гранична схильність до спож. є додатною. 0<MPC>1

3) Середня схильність до спож. є більшою за граничну, при чому середня знижується при збільш. доходу APC>MPC, y^>APCv

4) Гранична схильність до спож. ймовірно зменш. із збільшю доходів.

Середня схильність до спож. це віднош. вартості спожив. видатків до величини викор. доходу. Гранична схильність до спож. це віднош. приросту споживчих видатків до приросту використовуваного доходу. . На підставі запропонованих гіпотез може бути записна кейнсіанська функція споживання: , де а - гранична сх.. до спож., С0 - автономне спож. Він характеризує мін. рівень спожив. який не залежить від доходу.

Бісектриса прямого кута хар. випадки, коли увесь вик. дохід скеровується на споживання. Точка перетину бісектриси з кецнсіан. ф-єю назив. точкою нульового заощадження. Точки на кейн. ф-ї правіше від точки нульового заощадження характ. індивіда що заощаджує, всі лівіше - запозичення.

С0, а - const, У^>APCv

Гіпотеза життєвого циклу спирається на такі постулати:

1) Дохід індивіда істотно змін. в залежності від періоду його життя, тоді як кожен індивід прагне підтримувати спож. впродовж всього життя на деякому сталому рівні.

2) Індивід здатний раціонально спрогнозувати свій сподіваний середн. заробіток, термін трудової активності і термін перебування на пенсії.

3) Отриманий впродовж робочого періоду життя доходи індив повністю споживає продовж зрілого періоду життя.

Позначення:

C - спож. видатки; S - заощадження; W - сподіваний середньорічний заробіток; Tr - період часу впродовж якого індив. передуває на роботі; Tp - пенсійний період життя індив. Мах. обсяг коштів, які може заробити індивід =W*Tr; мах обсяг споживання=C*(Tr+Tp). Згідно постулату WTr=C(Tr+Tp)

Автори моделі розшир.її враховуючи вартість майна яку індив. нагромадив відправ. Т років (T<Tr).V - обсяг нагромадж. майна. Проправ. Т років індивід має можливість розпор. як нагромадженим майном, так і майбутнім доходом вад праці: V+W(Tr-T). Сукупні майбутні спож. видатки визнач. як C(Tr+Tp-T). Згідно постулату

Параметр к - гранична схильність до спож. зарплати; м - гранична схильність до спож. майна.

В гіпотезі постійного доходу приймається що дохід складається з постійної та тимчасової складової Y=YP+YT. При тому тимчасовий дохід може знаходити прояв у 3 формах:

1) Тимчасовий дохід, який є випадковим відхиленням від звичайного рівня. Такий дохід не позначається на споживчих планах.

2) Тимчасовий дохід, який здатний в майбутньому відіграти роль постійного відхилення від звичайного рівня. Споживчі плани можуть враховувати подібний дохід.

3) Сподіване відхилення доходу від звичайного рівня. Такий тип доходу також здатний позначитися на спож. планах.

Фрідман модифікує бюджетне обмеження спож. в той спосіб, що параметри У1 та У2 замінює на значення постійного доходу:

де r - єдина процентна ставка для запозичень та вкладів; С1 - спож. видатки в першій частині життя (молодості); С2 - аналогічно в старості.

Якщо індив. прагне підтримати видатки на сталому рівні, то йому доведеться одну точку на бюджетному обмежені.

33. Суть та види інвестицій. Крива інвестиційного попиту

ІНВЕСТИЦІЇ - це вкладення у капітал, тобто видатки на виробництво і нагромадження капітальних благ.Єдиним джерелом інвестицій є заощадження.Інвестиції це завжди зменшення поточного споживання для збільшення майбутнього.

Є три види інвестиційних видатків:

Інвестиції в основний капітал - це придбання фірмами устатакування, вантажівок, виробничих будівельі споруд для їх використання.

Валові інвестиції - це вартість усіх машин, фабрик, будівель споруджених протягом року, в тому числі тих що заміщують старі капітальні блага.

Чисті інвестиції - валові мінус амортизація.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зі зниженням процентної ставки витрати на одиницю капіталу знижуються, отже обсяг інвестицій зростає, і навпаки. Цю залежність відображає крива інвестицій.

Цю криву переміщують вправо всі чинники які збільшують граничний продукт капіталу і і підвищують прибутковість капіталу.

Крім процентних ставок на обсяг інвестицій впливають також податки.підвищення податків перенесе криву інвестицій вліво.

Технічний прогрес сприяє збільшенню інвестицій.

Сподівання також має важливу роль.Сподівання ґрунтуються на прогнозах майбутніх умов підприємництва.Якщо керівництво фірми налаштоване оптимістично то інвестиції зростатимуть.

Капітал підприємства з одного боку існує у вигляді фізичного капіталу - машин, устаткування та ін., з іншого у вигляді акцій.

Акція - це цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал підприємства і дає право на отримання доходу у вигляді дивіденда, який є частиною прибутку акціонерного товариства.

Грошова сума зазначена на акції є її номінальною вартістю. Прдають акції по їх курсу. Чим вищий дивіденд тим вищий курс акцій.

34. Суть, фактори і типи економічного зростання.Погляди на економічне зростання

Під економічним зростанням - розуміють збільшення товарів і послуг, які продукує національна економіка.

Економічне зростання вимірюють двома способами.

По-перше, темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу.

По-друге, темпами зростання ВВП на душу населення за той самий період.

Погляди на економічне зростання:

Противники зростання вказують на те що незабаром вичерпаються деякі природні ресурси.

Прихильники стверджують що це єдиний шлях до підвищення добробуту. НТП збільшить запаси розвіданих ресурсів, і створить нові.

Є 4-ри групи факторів економічного зростання:

1)фактори пропозиції

2) фактори попиту

3) фактори ефективності

4)соціокультурні фактори

Фактори пропозиції:

1)кількість та якість природних ресурсів

2)кількість та якість трудових ресурсів

3)обсяг капіталу

4) технологія

Фактор попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечити такий сукупних видатків, за якого повністю використ. наявні ресурси.

Фактор ефективності - ресурси використовувати найекономніше,і виготов найцінніші товари і послуги.

Соціокультурні фактори це сприятлива культурна, соціальна і політична атмосфера.

Типи економічного зростання:

екстенсивний (збільшення факторів виробництва)

інтенсивний(збільшення ефективності їх використання)

35. Сукупні видатки та їх складові. Методи визн. рівноважного ВВП у короткостроковому періоді

Сукупні видатки -це всі видатки, які здійснюють економічні суб'єкти на придбання товарів та послуг вироблених в межах даної країни. АЕ=С+І+G+(X-M).

Для побудови найпростіш. моделі сук. вид. вдамося до таких припущ.

1) Поведінка споживача опис. Кейнсіанською ф-єю.

2) В ЕК. існують незайняті ресурси, що дозвол. змінити обсяг в-ва не впливаючи на загальний рівень цін.

3) Амортизація в економіці = 0.

4) Інвест. видатки є автономними(не залеж. від обсягу в-ва).

5) Ек. активність держави відсутня.

6) Відсутня взаємодія ек. із зовнішнім сектором.

Дані припущення формують модель приватної закритої ек. Для такої моделі характ.:

1) АЕ=С+І.

2) ВВП=ВНП=ЧНП=НД=ОД=ВД.

3) Y=C+S.

Аналіз в межах такої моделі здійсн. з викор. 2 методів:

1) Сукупні видатки-обсяг в-ва.

2) Заощадження-інвестиції.

Для реалізації 1 методу в системі коорд. обсяг виробництва-сукупні видатки суміщають Кейнсіанську ф-цію спожив. із ф-цією інвестиційних видатків.

Отримане графічне зображення дозволяє встановити точку ек. рівноваги. Такою точкою є точка перетину ф-ції сукупних видатків із бісектрисою прямого кута, яка характ. всі випадки, коли сукупні видатки=обсягу в-ва.

Якщо обсяг в-ва в ек. перевищує рівень, який вважається рівноважним, то обсяг виробленого нац. прод. виявляється більшим за ту кількість товарів та послуг, якку готові купувати домогосп. та фірми. Як наслідок відбувається нагромадження надлишкових запасів продукції. Внаслідок цього фірми скорочуватимуть в-во до того часу поки обсяг в-ва не буде приведено у відповідність сукупним видаткам. Якщо обсяг в-ва менший за рівноважний, то величина сукупних видатків є більшою за обсяг виготовл. прод. Внаслідок цього спостерігається зменшення запасів попередніх періодів, тому фірми матимуть стимул збільшувати обсяг в-ва прод. аж до рівноважного рівня.

Другий метод аналізу є похідним від попереднього методу. Він полягає у суміщенні в одній системі координат ф-цій заощадження та ін вест. видатків.

За методом заощадження -інвестиції ек. рівновага фіксується в точці перетину ф-цій заощадження та інвестиційних видатків.

Якщо обсяг в-ва в ек. перевищить рівноважний рівень, то домогосподарства відмовлятимуться від купівлі більшого обсягу продукції, ніж фірми запропонували скерувати на інвестиції. Як наслідок, нагромаджені надлишкові запаси прод., що спонукають п-ва скорочувати в-во. Процес триває аж до досягнення рівноважного рівня.

36. Ефект мультиплікатора. Мультиплікатор видатків

Ефект мультиплікатора - це багаторазовий вплив ,який зміна сукупних видатків чинить на рівноважний ВВП. Мультиплікативний ефект властивий усім видам видатків - споживчим, інвестиціям, держаним закупівлям товарів та послуг та чистому експорті. Мультиплікатор видатків-це віднош. зміни рівноважного ВВП до зміни будь-якого компонента сукупних видатків. , де м - мультиплікатор видатків - зміна рівноважного ВВП; - зміна сукупних видатків, незалежних від динаміки У.

Мультиплікатор-це коефіцієнт на який треба помножити зміну сукупних видатків, щоб визначити підсумкову зміну рівноважного ВВП.

Одноразова змінна будь-якого компонента сукупних видатків зумовлює багаторазову зміну сукупних доходів. Нац. ек.-це безперервне повторювані потоки видатків і доходів, тому початкова змінна у будь-якому компоненті сукупних видатків спричиняє ланцюговий характер змін у потоці видатки-доходи. Отже, початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменш. з кожним наступним циклом видатків, і у підсумку багаторазово змінюють обсяг національного в-ва.

Мультиплікатор можна обчислити як,

Отже ,розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, тим більший розмір мультиплікатора, і навпаки. Мультиплікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS , тим менший розвиток мультиплікатора.

Зміни в обсязі національного в-ва можна обчислити так: .

Ефект мультиплікатора можна показати графічно:

37. Вплив міжнародної торгівлі і державного сектора на рівноважний ВВП

Рівноважний ВВП досягається тоді, коли сукупні видатки і реальний ВВП рівні між собою.

Чистий експорт - різниця між експортом та імпортом товарів і послуг. Він додатний, якщо перевищує імпорт. Додатний чистий експорт збільшує, а від'ємний зменшує сукупні видатки на купівлю національного продукту країни, бо певна його частина споживається за кордоном. Тому додатний експорт збільшує реальний ВВП.

На сукупні видатки та реальний ВВП впливає також державний сектор. Вплив державного сектора відбувається передусім через державні закупівлі товарів і послуг та податки.

Збільшення закупівель товарів і послуг збільшують сукупні видатки та рівноважний ВВП. Зміна держ закупівель спричиняє мультипліковану зміну рівноважного ВВП.

На ВВП впливають також податки, їх збільшення скорочує сукупні видатки, а зменшення навпаки призводить до зростання.

Підхід “податки-обсяг виробництва”

Размещено на http://www.allbest.ru/

C+I+G+X -сукупні видатки в умовах відсутності податку.

Ct+I+G+X -сукупні видатки після сплати податку.

E0,E1 - рівноважний ВВП до і після сплати податку.

Підхід “витікання-ін'єкції”

Размещено на http://www.allbest.ru/

S+M -витікання до запровадження податку

St+M+T -витікання після запровадження податку

38. Економічні коливання та їх причини. Фази ділового циклу

В ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають то спадають. Такі зміни називають економічними коливаннями. Вони пов'язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди.

Ділові цикли неоднакові за тривалістю, але вони мають одні і ті самі фази:

1) Піднесення

2) спад - фаза ділового циклу, в якій обсяг нац. виробництва скорочується не менше, як 2-х кварталів поспіль.

3) Дно - найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом називається пожвавленням, а тривалий спад - депресія.

4) вершина.

Артур Оукен виявив кількісну залежність між зміною обсягу націон в-ва і зміною рівня безробіття. ЇЇ називають законом Оукена.

Зміна рівня безробіття=-1/2(% зміни реального ВВП-3)

Згідно з цим рівнянням, коли темп реального приросту ВВП рівний 3% за рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному.

Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах в-ва і збуту, або у звичаях і традиціях даного с-ва.

Є 2 концепції для пояснення ділової активності:

- екстернальні теорії - шукають основні причини природних коливань у чинниках, які лежать поза межами екон. с-ми;

- інтернальні теорії - шукають осн причини екон коливань всередині самої екон с-ми (в грошах, інвестиціях, цінах, сподіваннях).

39.Безробіття його причини та види. Природна норма безробіття

Найчастіше рівень зайнятості в нац. екон. характеризують за допомогою показника рівня безробіття. Для його обчислення все населення від 16 років поділяють на три групи:

a)зайняті

б) безробітні

в) ті що не входять до робочої сили.

Зайняті це, люди що виконують оплачувані види робіт, та ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу. Безробітні - це особи що не мають роботи але активно її шукають. Ті що не входять до робочої сили це частина дорослого населення яка зайнята в домашньому господарстві.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття.

Коефіцієнт участі в робочій силі

Фрикційне безробіття - пов'язане з постійним рухом населення між регіонами і видами праці, а також із певними стадіями життя людей.

Структурне безробіття - виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше виникає внаслідок змін в структурі споживчого попиту

Циклічне безробіття - спричиняється фазою спаду ділового циклу, характеризується недостатністю сукупних видатків.

Є 3 основні причини безробіття:

- пошуком роботи;

- негнучкістю зп;

- недостатнім сукупним попитом.

Негнучкість зп означає, що зп не реагує на зміни у співвідношенні попиту і пропозиції на ринку праці. Не рідко зп утримується на рівні, вищому за рівноважний, а її зниження нині практично неможливе.

Недостатній сукупний попит виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у стаді спаду і процес продажу утруднюється і зростають запаси непроданих товарів.

Природна норма безробіття - це стаціонарний рівень безробіття. Вона залежить від коефіцієнта звільнень з роботи та коефіцієнта працевлаштування.

Коефіцієнт працевлаштування - це частка безробітних, яка знаходить роботу щомісяця. Для зниження норми безробіття потрібно знизити коефіцієнт звільнень з роботи або підвищити коефіцієнт працевлаштування.

40. Суть інфляції, її причини та види. Наслідки інфляції

Інфляція-це зростання загального рівня цін в ек. Зростання ціни на конкретний товар за незмінності інших цін не є інф. Хоча інф. традиційно розглядається як негативне явище, вокремих випадках уряд держави може вдаватися до штучного провокування інф. процесів. Оскільки зростання цін часто розгл. виробниками як збільшення попиту на продукцію, що спонукає фірми збільшити обсяги в-ва. Такі заходи приносять позитивний ефект лише в короткостроковій перспективі.

Інф. прийнято поділяти на класичну та сучасну. Класична інф. є епізодичною і чергується з дефляцією. причиною клас. інф. здебільшого є збільшення грошової маси напередодні війни. Сучасна інф. характ. тим, що ціни постійно зростають, а випадки дефляції дуже рідкісні. В залежності від інтенсивності інф. виділяють такі її види:

1) Помірна(темп інф. <10%);

2) Галопуюча(темп інф. від 10 до 100%);

3) Гіперінфляція(більше 100%).

Також можна виділити дефляцію(темп інф.>0).

За причинами, які викликають інф. її поділяють на інф. попиту та інф. пропозиції(витрат).

В залежності від наслідків інф. її поділяють на:

1) На збалансовану та незбалансовану;

2) Передбачену та непередбачену.

Збалансована має місце тоді, коли структура відносних цін залишається незмінною. Незбалансована інф. веде до спотворення структури відносних цін. Небазланс. інф. характеризуються різною динамікою цін на різні товарні позиції. Як наслідок виробники втрачають орієнтири для планування обсягів в-ва прод., тому ефективність ек. цвлому знижується. Інф. є передбаченою, якщо її темпи враховано в трудових договорах та комерційних контрактах. Непередбачена інф. неможе бути адекватно відображена вугодах, тому непередбачена інф. завжди веде до перерозподілу доходу та майна між різними категоріями населення. Часто як окремий вид виділяють інф. інерційну , яка характ. однаковим темпом зростання цін з року в рік. Така інф. є передбачуваною. Одни із негативних наслідків інф. є так званий інф. податок. Він є наслідком того, що за умов зростання цін частина доходів збільшується разом із цінами, що призводить до оподаткування особистого доходу за вищими ставками.

Основними соц.-ек. наслідками інф. є перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності ф-ння нац. ек.

Причинами інф. попиту є: надмірне зростання грошової маси, надмірні державні видатки, зростання чистого експорту, структурні зрушення, інф. сподівання. Причинами інф. пропозиції є: спіраль «зарплата-ціни», яка виникає за значного зростання зарплати; зростання процентних ставок, зростання цін на матеріальні ресурси, структурні особливості нац. ек., пригнічення ек. розвитку через податки, монополізація ек., монополізм окремих галузей, інф. очікування.

41. Взаємозв'язок інфляції і безробіття. Крива Філіпа. Методи боротьби з інфляцією

Інфляція - це зростання загального рівня цін в економіці.

Ще на початку XX ст. американський економіст І.Фішер розкрив взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям. Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду -- рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише у 1958 р. новозеландський економіст А.Філіпс опублікував статтю про взаємозв'язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися. На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861 -- 1957 рр. Послідовники вченого вказали на таку ж форму зв'язку між загальним рівнем цін і рівнем безробіття. Графічно цей зв'язок ілюструє крива Філіпа.

Крива Філіпа дала підставу стверджувати про існування певної дилеми в економічній політиці. Економічна політика може забезпечити високу зайнятість коштом вищих цін або низькі темпи інфляції коштом вищого безробіття. побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям, який і виражає крива Філіпса? Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі піднесення ще перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут підвищення рівня заробітної плати, що генерує зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості. Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в працівниках їхньої професії, в інших -- перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці повільно пристосовується до зміну попиті та пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще до того, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції.

У 1970-х рр. були зафіксовані випадки одночасного зростання рівня цін та безробіття, що дало підставу говорити про прямий зв'язок між інфляцією та безробіттям. Подальші дослідження показали, що крива Філіпа може переміщуватися. у довгостроковому періоді.

Якщо уряд намагається знизити безробіття коштом інфляції, то це призводить до необхідності перегляду існуючих розмірів заробітної плати, внаслідок чого ціни зростають і знов це призводить до перегляду з/п. Після кількох підвищень з/п і цін роботодавці можуть вдатися до скорочень чисельності зайнятих внаслідок чого безробіття повернеться до попереднього рівня, але не за нульової інфляції. Інакше кажучи в довгостроковому періоді політика зайнятості впливає на рівень, тому довгострокова крива Фішера має вигляд вертикальної лінії.

В сучасній економічні й науці і практиці виділяють наступні інструменти антиінфляційної політики. Для боротьби з класичною інфляцією є такі методи:

Ш Нуліфікація - передбачає заміну банкнот великого номіналу на банкноти меншого номіналу. Наприклад 1 грн=100000 крб. Цей захід має суто психологічний ефект і є мало корисним якщо не подолано причин інфляції

Ш Ревалоризація - полягає у випущенні вилученні надлишкової грошової маси з обігу, що стримує зростання цін.

Ш Ревальвація - має на меті запобігти імпорту інфляції шляхом підвищення обмінного курсу національних грошей.

Інструментами боротьби з сучасною інфляцією є:

Ш Індексація доходів і майна. Тобто доходи та майно корегуються у бік збільшення у відповідності до темпу зростання цін. Проте даний метод за умов постійного його використання може привести до розгортання гіперінфляції.

Ш Дезінфляція. Полягає у провокуванні штучного спаду в економіці, в результаті чого зростає безробіття, але знижуються ціни. Цей інструмент є достатньо дорогий, бо вимагає на кожен процент зниження цін зростання безробіття на 2%, що в свою чергу призводить до спаду ВВП на 4-5%.

Ш Політика доходів. Передбачає, що уряд доводить до виробників і найманих працівників певні орієнтири зростання доходів, які уможливлять стримування зростання цін. Цей інструмент доречний лише у високоорганізованому суспільстві, де загальнодержавні інтереси винесені на другий план.

41. Взаємозв'язок інфляції і безробіття. Крива Філіпа. Методи боротьби з інфляцією

Інфляція - це зростання загального рівня цін в економіці.

Ще на початку XX ст. американський економіст І.Фішер розкрив взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям. Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду -- рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише у 1958 р. новозеландський економіст А.Філіпс опублікував статтю про взаємозв'язок між величиною зарплати та рівнем безробіття. Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися. На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861 -- 1957 рр. Послідовники вченого вказали на таку ж форму зв'язку між загальним рівнем цін і рівнем безробіття. Графічно цей зв'язок ілюструє крива Філіпа.

Крива Філіпа дала підставу стверджувати про існування певної дилеми в економічній політиці. Економічна політика може забезпечити високу зайнятість коштом вищих цін або низькі темпи інфляції коштом вищого безробіття. побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям, який і виражає крива Філіпса? Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі піднесення ще перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут підвищення рівня заробітної плати, що генерує зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості. Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в працівниках їхньої професії, в інших -- перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці повільно пристосовується до зміну попиті та пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще до того, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції.

У 1970-х рр. були зафіксовані випадки одночасного зростання рівня цін та безробіття, що дало підставу говорити про прямий зв'язок між інфляцією та безробіттям. Подальші дослідження показали, що крива Філіпа може переміщуватися. у довгостроковому періоді.

Якщо уряд намагається знизити безробіття коштом інфляції, то це призводить до необхідності перегляду існуючих розмірів заробітної плати, внаслідок чого ціни зростають і знов це призводить до перегляду з/п. Після кількох підвищень з/п і цін роботодавці можуть вдатися до скорочень чисельності зайнятих внаслідок чого безробіття повернеться до попереднього рівня, але не за нульової інфляції. Інакше кажучи в довгостроковому періоді політика зайнятості впливає на рівень, тому довгострокова крива Фішера має вигляд вертикальної лінії.

В сучасній економічні й науці і практиці виділяють наступні інструменти антиінфляційної політики. Для боротьби з класичною інфляцією є такі методи:

Ш Нуліфікація - передбачає заміну банкнот великого номіналу на банкноти меншого номіналу. Наприклад 1 грн=100000 крб. Цей захід має суто психологічний ефект і є мало корисним якщо не подолано причин інфляції

Ш Ревалоризація - полягає у випущенні вилученні надлишкової грошової маси з обігу, що стримує зростання цін.

Ш Ревальвація - має на меті запобігти імпорту інфляції шляхом підвищення обмінного курсу національних грошей.

Інструментами боротьби з сучасною інфляцією є:

Ш Індексація доходів і майна. Тобто доходи та майно корегуються у бік збільшення у відповідності до темпу зростання цін. Проте даний метод за умов постійного його використання може привести до розгортання гіперінфляції.

Ш Дезінфляція. Полягає у провокуванні штучного спаду в економіці, в результаті чого зростає безробіття, але знижуються ціни. Цей інструмент є достатньо дорогий, бо вимагає на кожен процент зниження цін зростання безробіття на 2%, що в свою чергу призводить до спаду ВВП на 4-5%.

Ш Політика доходів. Передбачає, що уряд доводить до виробників і найманих працівників певні орієнтири зростання доходів, які уможливлять стримування зростання цін. Цей інструмент доречний лише у високоорганізованому суспільстві, де загальнодержавні інтереси винесені на другий план.

42. Суть монетарної політики. Пропозиція грошей і створення банківських депозитів

Монетарна політика - це заходи Центрального Банку, спрямовані на зниження інфляції, збільшення обсягів зайнятості та досягнення природного обсягу виробництва шляхом регулювання обсягів грошової маси.

Основними інструментами монетарної політики є:

1. норма резервних витрат

2. облікова ставка (ставка рефінансування)

3. операції на відкритому ринку

Розглянемо дані інструменти припустивши, що ЦБ прагне стимулювати економічну активність.

З цією метою він може зменшити норму резервних вимог. Зменшивши норму резервування ЦБ надає можливість комерційним банкам збільшити обсяги кредитування економіки. Як наслідок кредитну ресурси дешевшають (це уможливлює ширше фінансування інвестицій і сприяє економічному зростанню).

Облікова ставка - це ставка процента, за якою комерційні банки можуть отримувати позику у ЦБ. Запозичення в ЦБ не підлягають обов'язковому резервуванню, а тому автоматично збільшують обсяги кредитування економіки. Для уповільнення темпів зростання пропозиції грошей ЦБ підвищує облікову ставку, а для пришвидшення - знижує облікову ставку.

Найважливішим знаряддям ЦБ є операції на відкритому ринку - купівля-продаж державних цінних паперів. Купуючи або продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, ЦБ може відповідно збільшити або зменшити надлишкові резерви, а водночас пропозицію банківських грошей та грошову масу загалом.

Ефективність інструментів монетарної політики є дуже різною, зокрема:

- зміна норм резервування дає миттєвий ефект для економіки. Однак такий інструмент є надто жорсткий і може викликати кризу банківської системи.

- облікова ставка ЦБ меншою мірою впливає на грошову масу. При цьому облікова ставка часто сприймається як орієнтир для ставок за кредитами.

- операції з цінними паперами є найбільш гнучким інструментом, який однак може призвести до ефекту витіснення.

Пропозиція грошей - це загальна маса коштів, які циркулюють в економіці. Пропозиція грошей вимірюється з допомогою так-званих грошових агрегатів:

1. МО - готівка (паперові гроші + монети)

2. М1 = МО + кошти на розрахункових рахунках і поточних рахунках у національній валюті

3. М2 = М1 + строкові вклади в національній валюті та валютні кошти

4. М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банку і цінні папери власного боргу банку.

Розглянемо як впливає на пропозицію грошей створення банківських депозитів комерційними банками.

Для аналізу процесу створення банківських депозитів вдалися до припущень:

- баланс банку має спрощений вигляд і в ньому відображаються лише депозити, кредити та резерви

- норма резервування встановлена на рівні 10%

- позики надаються банкам не у готівковій формі, а у вигляді чека, який може бути зарахований на рахунок позичальника.

Нехай деякий індивід вносить в банк 1 тис. грн. в банк А:

Проте сучасні банки не тримають 100% депозитів в резервах. Отже, враховуючи, що норма резервування становить 10%, банк А мусить відкласти з 1000 грн. 100 грн. у вигляді резервів. Тоді в резервах залишається на 900 грн. більше, ніж потрібно для забезпечення резервних вимог. Оскільки надлишкові резерви не приносять процентів, банк з метою одержання прибутку надає в позику 900 грн. надлишку. Позика може надаватися підприємствам для купівлі устаткування або населенню. Баланс матиме вигляд:

Особа, яка позичила гроші в банку А (900 грн.) кладе їх у інший банк. В результаті банк А створив нові гроші. До початкової суми депозиту 1000 грн. він додав 900 грн. депозитів в іншому. Отже сума банківських грошей зросла до 1900 грн. Так починається ланцюг розширення депозитів, в результаті якого створюється ще більше банківських грошей. Обсяги наданих кредитів кількаразово перевищують вартість початкового вкладу.

Сума Депозитів = 1000 грн. + 900 грн.+ …= 1000 + 10000,9 + 1000+…=

М - мультиплікатор грошей

N - норма резервування

Проте не завжди розширення депозитів відбувається в обсягах передбачених розміром мультиплікатора грошей. Мультиплікативний процес може уповільнюватися чи перериватися обставинами:

- комерційні банки зберігають надлишкові резерви

- кредити отримуються у вигляді готівкових коштів

43. Центральний банк та його місце в національній економіці. Застосування Центральним банком знарядь монетарної політики. Політика дорогих та дешевих грошей

Світовій історії відомі різні моделі побудови центральній банків та їхньої організаційної структури. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк посідає особливе місце -- це "мозок" грошово-кредитного регулювання економіки. Центробанк наділений правом монопольної емісії грошей, зберігає золотовалютні резерви країни, здійснює валютне і грошово-кредитне регулювання економіки та касове обслуговування уряду, виконує функцію "кредитора останньої надії", тобто є "банком банків", що регулює пропозицію грошей в економіці.

Центральний банк -- центр фінансово-кредитної системи національної економіки головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.

У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі або вона володіє лише частиною капіталу. %). Центральний банк країни здійснює управління грошовим обігом та кредитною системою країни, контролює їх стан, надає кредити та зберігає тимчасові вільні кошти й обов'язкові резерви комерційних банків. З населенням і діловим підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові й належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

На відміну від комерційних банків центральні банки :

Ш не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків -- отримання максимального прибутку;

Ш звичайно є державними, націоналізованими інститутами ( комерційні банки переважно приватні, акціонерні);

Ш керують діяльністю комерційних банків (випускають необхідні інструктивні матеріали, контролюють їхню роботу);

Ш можуть впливати на діяльність банків та інших кредитних інститутів щодо кредитування та пропозиції "банківських" грошей;

Ш виконують емісійну функцію;

Ш не конкурують у сфері бізнесу з комерційними банками;

Ш ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більше виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають юридичний статус незалежних, самостійних інститутів;

Ш виконують стосовно інших банків роль "кредитора останньої надії'';

Ш не виконують усіх банківських операцій, наприклад, щодо обслуговування населення і підприємств.

Монетарна політика - це заходи Центрального Банку, спрямовані на зниження інфляції, збільшення обсягів зайнятості та досягнення природного обсягу виробництва шляхом регулювання обсягів грошової маси.

Основними інструментами монетарної політики є:

4. норма резервних витрат

5. облікова ставка (ставка рефінансування)

6. операції на відкритому ринку

Припустимо що ЦБ намагається знизити рівень інфляції. Для розв'язання цього він має передовсім зменшити надлишкові резерви. Цього можна досягти продавши державні цінні папери на відкритому ринку. Зменшення пропозиції грошей підвищує процентні ставки й робить жорсткішими умови надання кредитів.

Політика «дорогих грошей» - це політика скорочення або обмеження зростання пропозиції грошей у країні, яку проводить ЦБ із метою уповільнення зростання реального ВВП, зниження рівня інфляції та підвищення курсу валюти країни.

До механізму політики «дешевих грошей»ЦБ вдається, коли намагається стимулювати обсяг виробництва і зайнятість.

Політика «дешевих грошей» - це політика збільшення пропозиції грошей, яку проводить ЦБ із метою збільшення інвестицій і, отже, ВВП, а відтак зменшення безробіття.

Збільшення пропозиції грошей знижує ринкову процентну ставку. У результаті збільшується сукупний попит, що сприяє зростанню обсягу виробництва й зайнятості.

Вплив політики «дорогих грошей» ілюструє переміщення кривої пропозиції грошей вліво, що підвищує ринкову процентну ставку. Вплив політики «дешевих грошей» ілюструє переміщення кривої пропозиції грошей вправо, що знижує ринкову процентну ставку.

44. Суть фіскальної політики та її знаряддя. Дискреційна та не дискреційна фіскальна політика

Фіскальна політика - це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції, досягнення природного обсягу виробництва шляхом зміни державних видатків, рівня оподаткування або шляхом поєднання обох важелів.

Прийнято розрізняти дискреційну та не дискреційну фіскальну політику. Критерієм для розмежування таких видів політики є її залежність від рішень уряду чи парламенту. Зокрема, дискреційна фіскальна політика передбачає цілеспрямовані зміни у рівні державних видатків і податків з метою впливу на обсяг виробництва, зайнятість та цін.

Дискреційна фіскальна політика поділяється на стимулювальну та стримувальну. Метою стимулювальної політики є природній рівень зайнятості та природній обсяг виробництва.

Сенс стимулювальної фіскальної політики зводиться до того, що уряд штучно збільшує сукупний попит за рахунок, наприклад додаткових державних закупівель, хоча самі державні закупівлі впливають на зайнятість та виробництво у вузьких межах, проте завдяки мультиплікативному ефекту зростають вторинні видатки, що суттєво збільшує сукупний попит. Як наслідок за незмінної сукупної пропозиції досягається вищий рівень зайнятості і обсяг виробництва на фоні зростання цін.

Стримувальна політика має на меті уповільнити темпи інфляції:

За умов високих темпів зростання цін уряд вдається до стримувальної політики шляхом, наприклад, збільшення податків. В цьому разі завдяки мультиплікативному впливу податків сукупний попит істотно скорочується, що дозволяє подолати інфляцію коштом спаду виробництва.

Зовнішні прояви стимулювальної фіскальної політики здебільшого є дефіцит бюджету, який виникає внаслідок того, що держава послаблює податковий тиск і/або збільшує державні закупівлі.

Проявом стримувальної політики є бюджетний профіцит, що виникає завдяки збільшенню податків і/або зниженню обсягів державних закупівель.

Дискреційна фіскальна політика є мало гнучкою, бо передбачає тривалу процедуру зміни нормативно-правових актів.

Не дискреційна фіскальна політика не передбачає прямого втручання уряду в економічні процеси, так як спирається на механізм автоматичних стабілізаторів.

Автоматичний стабілізатор - це будь-який механізм, який спричиняє бюджетний дефіцит у фазі спаду і профіцит у фазі піднесення та не потребує додаткових заходів з боку уряду.

До таких стабілізаторів відносять систему виплати трансферних платежів та законодавство про оподаткування доходів. Зокрема, у фазі піднесення скорочується чисельність осіб, які претендують на допомогу із безробіття, а також вищі доходи підлягають оподаткуванню за вищими ставками, як наслідок податкові надходження ростуть, видатки зменшуються і формується профіцит бюджету. У фазі спаду зростає кількість претендентів на трансферні платежі, а також знижуються доходи, що спричиняє стягнення податків у менших сумах, тобто надходження бюджету стають меншими за видатки і формується дефіцит.

Школа економіки пропозиції вказує на необхідність податкового стимулювання не сукупного попиту, а виробника.

З позиції школи економіки пропозиції одночасне стимулювання сукупного попиту та пропозиції дозволяє значно збільшити рівень зайнятості та обсяг виробництва за мінімального зростання цін.

45. Державний бюджет. Доходи і видатки державного бюджету. Крива Лафера. Державний борг

Державний бюджет - це баланс доходів і видатків держави за певний проміжок часу (як правило за рік).

Уряд мобілізує кошти до державного бюджету через податки. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державний бюджет має бути збалансованим. Це означає, що видатки мають дорівнювати доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок або профіцит бюджету, якщо, навпаки, видатки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету. Майже всі країни, за небагатьма винятками, мають нині дефіцит бюджет. Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1-2%, ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підвалини стабільності економіки.

Є три основні способи збалансування дефіцитного державного бюджету:

Ш підвищення податків;

Ш додаткова емісія грошей, або сеньйораж;

Ш державні позики - випуск державна цінних паперів.

Підвищення податків має свої межі. На перший погляд може видаватися, що чим більші податкові ставки, тим більші надходження до державного бюджету. Проте частина економістів заперечує такий зв'язок, наголошуючи на важливості низьких ставок оподаткування для досягнення високих економічних результатів, у тому числі значних надходжень податків. Ці економісти вважають, що у довгостроковому періоді залежність доходів держави від податків описує так звана крива Лафера

Крива Лафера вказує на те, що збільшення податкового вилучення з прибутку забезпечує приріст доходів бюджету лише до певного моменту, коли податкова ставка досягне критичного рівня, подальше її збільшення спонукатиме підприємців згортати виробництво і доходи бюджету зменшаться.

Криву Лафера пояснюють так. За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде. Якщо ж податки сягнуть 100%, тобто держава привласнюватиме всі результати праці громадян, ніхто не матиме бажання працювати в офіційній економіці і вся національна економіка стане тіньовою. Тому знову ж не буде податкових надходжень.

...