Мікроекономіка

.

Граничний продукт капіталу (MP_K) показує, як змінюється обсяг випуску зі збільшенням використання капіталу на одну одиницю:

.

У разі заміщення праці капіталом MRTS_KL показує обсяг праці, який може бути заміщений однієї додатковою одиницею капіталу за умови збереження постійного обсягу випуску:

.

Зі збільшенням застосування капіталу MP_K скорочується, і це зменшує чисельник рівняння, а MP_L має тенденцію до зростання, що збільшує знаменник рівняння. Обидва ці ефекти призводять до того, що MRTS_KL зменшується по мірі заміщення праці капіталом.

Процес трансформації ресурсів (L, K, M) у готову продукцію характеризується показниками сукупного і середнього продуктів.

Якщо фактори виробництва, крім одного (L), є постійними, то сукупний продукт змінного фактору виробництва (TP_L) визначається як обсяг випуску продукції за умови певного використанні праці (L) і постійних обсягів решти факторів.

TP_K - сукупний продукт капіталу.

TP_L-сукупний продукт праці.

Середній продукт змінного фактору виробництва (праці - AP_L, капіталу - AP_K) - це відношення сукупного продукту змінного фактору до обсягу фактору, що забезпечує обсяг випуску:

.

Ці показники називаються також продуктивністю праці і продуктивністю капіталу. Якщо побудувати графік реакції випуску продукції на зміну одного змінного фактору - праці (L), то буде очевидно, що, починаючи з певного моменту, збільшення кількості працюючих не призводить до збільшення випуску на одного додаткового працівника, оскільки інші фактори - виробничий простір, устаткування - постійні.

Цей закон відомий як закон спадної граничної продуктивності чи спадної дохідності. Відповідно до нього зі збільшенням використання одного з факторів виробництва (праці) за умови, що інші фактори залишатимуться незмінними (земля, капітал), у певний момент буде досягнуто точки, після якої граничний фізичний продукт праці почне зменшуватися. Це означає, що збільшення обсягу випуску обмежене, якщо змінюється лише один фактор. Точка, для якої гранична продуктивність зменшується, - це межа використання змінного фактору, після якої граничний продукт починає зменшуватися.

Прикладом дії закону спадної граничної продуктивності може бути вирощування картоплі на присадибній ділянці. Якщо удвічі збільшити кількість годин роботи на ній, кількість врожаю картоплі зросте в меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то світовий урожай картоплі можна було б виростити на цій присадибній ділянці.

З'ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактору для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Воно використовується, насамперед, для визначення меж, у яких доцільно здійснювати виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткострокового періоду можна виділити три стадії виробництва:

перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу і нестачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів і, як правило, до збитків підприємства;

друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найбільш приваблива для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На цій стадїї виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника. Іншою сферою використання зазначених закономірностей може бути прийняття рішень щодо оптимізації структури витрат виробництва.

Припустимо, що існує дві ділянки, які виробляють однакову продукцію. Як, маневруючи перерозподілом, фіксованою кількістю праці між ними, у короткостроковому періоді досягти великих обсягів виробництва? Щоб відповісти на це запитання, слід порівняти граничні продукти змінного фактору на цих двох ділянках. Якщо при певному розподілі праці між ділянками MP₁ > MP₂, то ресурси потрібно перерозподілити на користь першої ділянки, якщо ж співвідношення протилежне MP₁ < MP₂ - на користь іншої. Максимальний обсяг продукції з двох ділянок підприємець отримає тоді, коли граничні продукти на двох ділянках будуть однаковими: MP₁ = MP₂. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактору і максимізувати результати від його використання є складовою ефективного управління.

5.3 Ізокоста. Рівновага виробника

Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця - змінним. Важливу оцінку множині варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста.

Ізокоста - лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж загальними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил, і рівнобіжні (рис. 5.4.).

,

де ТС_L1K - ізокоста (сукупні витрати на працю і капітал),

L - праця,

K - капітал,

, - вартість праці і капіталу

Цю рівність називають бюджетним обмеженням виробника.

Рис. 5.4. Карта ізокост

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівновага виробника - стан виробництва, коли використання його факторів дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника, необхідно поєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (рис. 5.5.). З рис. 5.5. видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, зумовлюють необхідність більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка дотику ізокванти з ізокостою (рис. 5.5. - точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат (за даних умов).

Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на рис. 5.6., за початкової ізокости E₁ фірма мінімізує свої витрати в точці A₁, застосовуючи K₁ одиниць капіталу і L₁ одиниць праці. Якщо, наприклад, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.

Рис. 5.6. Заміна застосовуваного чинника за умови зміни його ціни

Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона посяде положення E₂. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A₂, застосовуючи K₂ одиниць капіталу і L₂ одиниць праці.

Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А оскільки в точці А 3 обидві ці прямі мають однакову крутість, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:

= (1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці:

MRTS = (1.2)

Змінюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо:

= (1.3)

Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (за заданого обсягу виробництва) фірмі потрібно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.

Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що за мінімальних сумарних витрат кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.

5.4 Зміна масштабу виробництва

У короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ефект масштабу діє у довгостроковому періоді і виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:

Зростаюча віддача від масштабу - якщо темпи збільшення обсягів випуску продукту перевищує темпи збільшення всіх факторів виробництва. (рис. 5.7.). Припустимо, що всі фактори виробництва збільшилися удвічі, а обсяг випуску продукту збільшився втричі. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці за зростання масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх факторів виробництва. Наприклад, подвоєння виробництва циліндричного устаткування (такого, як труби) зажадає збільшення металу менш як удвічі.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постійна віддача від масштабу - це ситуація, за якої зміна кількості всіх факторів виробництва зумовлює пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Так, удвічі більша кількість факторів рівно удвічі збільшує обсяг випуску продукту (рис. 5.8.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спадна віддача від масштабу - це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Інакше кажучи, обсяг випуску продукції збільшується меншою мірою, ніж витрати факторів виробництва (рис. 5.9.). Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися втричі, а обсяг виробництва продукції - лише удвічі.

Таким чином, у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту. Західні економісти вважають, що нині в більшості видів виробничої діяльності досягається постійна віддача від масштабу. У галузях економіки зростаюча віддача від масштабу потенційно є значною, але з певного моменту вона може змінитися спадною віддачею, якщо не подолати процес збільшення масштабів фірм, що ускладнює управління й контроль, незважаючи на те, що технологія виробництва стимулює цю тенденцію.

5.5 Характеристика витрат і прибутку

Кожна фірма у визначенні своєї стратегії орієнтується на отримання максимального прибутку. Водночас будь-яке виробництво товарів і послуг пов'язане з використанням праці, капіталу і природних ресурсів, що становлять фактори виробництва, вартість яких визначається витратами.

Витрати виробництва - це витрати на придбання економічних ресурсів, спожитих у процесі випуску тих чи інших благ. Фірма прагнутиме використовувати такий виробничий процес поєднання технології (K) і праці (L), за якого заданий обсяг продукції забезпечуватиметься з найменшими витратами на використані фактори виробництва. У зв'язку з обмеженістю ресурсів виникає проблема найкращого їх використання з можливих альтернатив. Тому всі витрати мають альтернативний характер.

Альтернативні витрати - це витрати випуску благ, зумовлені вартістю найкращої втраченої можливості застосування ресурсів виробництва, які забезпечують максимальний прибуток. Альтернативні витрати підприємства називаються економічними витратами. Ці витрати необхідно відрізняти від бухгалтерських.

Бухгалтерські витрати(ТС) відрізняються від економічних тим, що вони не включають вартість факторів виробництва, які є власністю власників фірм. Бухгалтерські витрати менші від економічних на величину неявного заробітку підприємця, неявної земельної ренти і неявного відсотка на власний капітал власника фірми. Інакше кажучи, бухгалтерські витрати дорівнюють економічним, мінус всі неявні витрати. Варіанти класифікації витрат виробництва різноманітні. Визначимо відмінності між явними і неявними витратами.

Явні витрати(ТС) - це альтернативні витрати, які мають форму грошових платежів постачальникам факторів виробництва і напівфабрикатів. Вони визначаються сумою витрат фірми на оплату придбаних ресурсів: сировини, матеріалів, палива, робочої сили тощо і відображаються в бухгалтерському обліку.

Неявні (імпліцитні) витрати(ІС) - альтернативні витрати використання ресурсів, які належать власникам фірм (чи є у власності фірми як юридичної особи). Ці витрати не передбачено контрактами, обов'язковими для явних платежів, вони не відображаються в бухгалтерському обліку і залишаються недоотриманими (у грошовій формі). Так, якщо власник дрібної фірми працює поряд із найманими працівниками цієї фірми, не отримуючи при цьому зарплати, то він, очевидно, тим самим відмовляється від можливості отримувати зарплату, працюючи де-небудь в іншому місці (альтернатива).

Незворотні витрати здійснюються фірмою раз і назавжди і не можуть бути повернуті навіть у разі, коли фірма припиняє свою виробничу діяльність. Це витрати на вивіску чи організацію дилерської мережі.

Різні концепції витрат виробництва зумовлюють різноманітні концепції прибутку. Розрізняють бухгалтерський, економічний, нормальний прибуток.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між доходом фірми і явними витратами. Бухгалтерський прибуток перевищує економічний на величину неявних витрат:

Pr_a = TR - TC,

де TR - загальний дохід,

ТС - бухгалтерські витрати.

Економічний прибуток - це різниця між бухгалтерським прибутком і величиною неявних витрат. Економічний прибуток показує, що на фірмі ресурси застосовуються ефективніше. Тому економічний, а не бухгалтерський прибуток є критерієм ефективного використання наявних ресурсів:

Pr_е = TR - TC - ІС,

де TR - загальний дохід,

ТС - бухгалтерські витрати,

ІС - неявні (імпліцитні) витрати.

Нормальний прибуток - це рівень прибутку, необхідний і достатній для того, щоб ресурси, які належать власнику і задіяні у виробництві конкретного продукту, не були задіяні на інші цілі.Нормальний прибуток, практично це прибуток на вкладений капітал, який міг би бути отриманий, якби цей капітал був відданий в оренду, а не спрямований у виробництво. Нормальний прибуток з'являється, коли:

TR=TC+IC, a Pre=0.

Нормальний прибуток є мінімальною платою за утримання підприємця від альтернативного використання власних ресурсів.

Перевищення обсягів нормального прибутку приваблює в галузь додаткові ресурси й створює умови для приєднання до галузі нових фірм.

Нормальний прибуток виникає тоді, коли загальний дохід фірми дорівнює загальним витратам, розрахованим як витрати відкинутих можливостей для всіх застосованих ресурсів. Нормальний прибуток дорівнює неявним витратам, вкладеним у справу, але не спрямованим у виробництво. Отже, під нормальним прибутком розуміється винагорода за виконання підприємницьких функцій.

Нормальний прибуток є елементом внутрішніх витрат поряд із внутрішньою рентою і внутрішньою заробітною платою. Він дозволяє утримувати підприємницькі ресурси у сфері діяльності. Щоб чіткіше уявити собі поняття економічних і неявних витрат, бухгалтерського і економічного прибутку, розглянемо такий приклад.

Припустимо, що власник 200 гектарів землі стоїть перед альтернативою: здати цю землю в оренду і працювати управляючим на іншій фермі чи стати фермером. Щоб зробити правильний вибір, необхідно виконати розрахунки, подані в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1. Розрахунок бухгалтерських, неявних і економічних витрат

Назва	Бухгалтерські витрати (у.о.)	Неявні витрати (у.о.)	Економічні витрати (у.о.)
Заробітна плата	50 000	- - - - - - -	50 000
Виплата банківського відсотка	10 000	- - - - - - -	10 000
Амортизація	20 000	- - - - - - -	20 000
Витрати на матеріали, насіння, добрива й паливо	20 000	- - - - - - -	20 000
Неявний заробіток підприємця	- - - - - - -	50 000	50 000
Неявний заробіток дружини підприємця	- - - - - - -	30 000	30 000
Неявна земельна рента	- - - - - - -	40 000	40 000
Неявний відсоток на власний капітал	- - - - - - -	2000	2000
Усього	100 000	122 000	222 000

Крім фермера і його дружини, на фермі повинні працювати п'ятеро робітників із річною зарплатою 50 000 у.о.. Для придбання сільськогосподарського устаткування необхідно взяти позику в банку - 100 000 грн, щорічна виплата відсотків якої становить 100 000 у.о. / 5 % = 20 000 у.о.. Витрати на страхування, матеріали, насіння, добрива становитимуть 20 000 у.о..

Усі ці витрати становлять бухгалтерські витрати. Проте альтернативна вартість експлуатації ферми має більше значення для фермера під час прийняття рішення про роботу за наймом чи ведення власного бізнесу.

Для визначення альтернативних витрат фермер оцінює неявні витрати і додає їх до явних (бухгалтерських). Для визначення неявних витрат необхідно врахувати можливі альтернативні варіанти.

Для фермера альтернативою роботи на власній фермі є можливість працювати управляючим на фермі із зарплатою 50 000 у.о. на рік (неявний заробіток). Замість роботи на фермі, дружина фермера могла б в іншому місці заробляти 30 000 у.о. щорічно (неявний заробіток дружини фермера). Фермер також відмовляється від альтернативи здачі землі в оренду за 40 000 у.о. щорічної ренти. Для організації бізнесу фермер зняв з банківського рахунку 20 000 у.о.. При 10-відсотковій ставці депозиту щорічний дохід з капіталу становив би 2000 у.о.. З таблиці 5.1. видно, що неявні витрати становлять 102 000 у.о., а бухгалтерські - 100 000 у.о.. Економічні витрати більші ніж бухгалтерські на суму неявних витрат і становлять 222 000 у.о..

У якому випадку фермеру слід вибирати власний бізнес? Для відповіді на це запитання необхідно проаналізувати прибуток.

Можливий дохід від фермерської діяльності становить 150 000 у.о.. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між доходом і бухгалтерськими витратами: 150 000-100 000 = 50 000 у.о..

Економічний прибуток буде менший від бухгалтерського на суму неявних витрат: 60 000-122 000 = - 72 000 у.о.. У даному прикладі економічного прибутку немає.

У разі здавання 200 гектарів землі в оренду, роботи фермера управляючим на іншій фермі, а дружини - в іншому місці, отримання відсотка від вкладеного капіталу, сімейний дохід був би 122 000 у.о.. Якщо працювати на своїй фермі, сімейний дохід підприємця становитиме 50 000 у.о.. Яку альтернативу вибрати? Цілком очевидно - першу.

Питання про джерело і причину утворення прибутку є предметом довгих дискусій в економічній науці.

Трудова теорія вартості, особливо в її марксистській інтерпретації, єдиним джерелом прибутку вважає працю найманих робітників, здатну створювати вартість більшу, ніж та, що виплачується у вигляді заробітної плати. Цей надлишок над вартістю робочої сили привласнює у вигляді прибутку власник засобів виробництва. Якби його не було, надлишок розподілився б між усіма учасниками трудового процесу.

Теорія факторів виробництва пропонує інше пояснення цього процесу. Прибуток вона розглядає як винагороду за підприємницьку діяльність - здатність до організації ефективної економічної діяльності. Як і інші фактори виробництва, цей ресурс обмежений: не кожен здатен організувати бізнес. Отже, як і інші фактори, ця діяльність заслуговує на винагороду за свій внесок у виробництво товарів і послуг. Разом з тим цей фактор має свою, досить істотну, специфіку. По-перше, він не має кількісної одиниці виміру, а отже, неможливо точно визначити ціну одиниці цього фактору. По-друге, прибуток як винагорода за підприємницьку діяльність не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. У такому разі вартість продукту повинна розподілитися між традиційними ресурсами: працею, капіталом, землею. Прибуток виникає тоді, коли порушується рівновага і власники інших ресурсів змушені поступитися частиною своїх доходів підприємцеві.

В чому ж полягає його внесок у виробництво, що вимагає оплати й утворення особливого виду доходу? Насамперед, це ризик. Світ економічних відносин відрізняється невизначеністю, тобто відсутністю повної і достовірної інформації про те, що відбудеться в майбутньому. Якби в якій-небудь сфері така інформація існувала і гарантувала стійке перевищення доходів над витратами, така сфера стала б дуже вигідним об'єктом вкладень і капітали, які б сюди потяглися, швидко зрівняли б дохід і витрати, звівши прибуток до нуля. Практично ж наслідки вкладень завжди невизначені: можна виграти і отримати прибуток, можна програти і понести збитки. Тому, ризикнувши, підприємець має право у разі успіху розраховувати на винагороду у вигляді надлишку доходу над витратами. Це плата за ризик, за уміння краще від інших пророкувати невизначене майбутнє. Власники інших факторів повинні будуть погодитися на зменшення своїх доходів на користь підприємця як нагороду за те, що він бере на себе значну частину ризику.

Прагнення отримати прибуток змушує підприємця шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих інновацій створюються можливості для одержання прибутку, оскільки, застосувавши нововведення, підприємець стає, принаймні тимчасово, свого роду монополістом, порушуючи економічну рівновагу, за якої отримання прибутку стає неможливим. Однак по мірі того, як нововведення або удосконалення стають надбанням багатьох, конкуренція відновлює порушену рівновагу. Так само колись ризиковане підприємство, досягнувши успіху, приваблює багатьох інших бажаючих отримати прибуток. Але саме ця обставина і скорочує прибуток, зводячи його поступово нанівець. Тим самим створюються умови, що спонукують до нового ризику і пошуку нових удосконалень. Прибуток, таким чином, виступає як могутній стимул технічного й економічного прогресу.

5.6 Витрати у короткостроковому періоді

Класифікація витрат виробництва здійснюється з урахуванням факторів часу і мобільності факторів виробництва.

Короткостроковий період - це часовий проміжок, протягом якого фірма не може змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.

У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори - кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

У короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.

Постійні витрати (TFC) - витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється у разі зміни обсягу виробництва. Їх іноді називають накладними видатками. До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація тощо. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінні витрати (TVC) - витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітна плата робітникам і службовцям, яка залежить від обсягу продукції.

Загальні витрати (ТС) - сукупні витрати фірми, які дорівнюють сумі її постійних і змінних витрат. Загальні витрати визначаються за формулою:

.

Загальні витрати збільшуються зі збільшенням обсягу виробництва.

Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат, середніх змінних витрат і середніх загальних витрат.

Середні постійні витрати (AFC) - це загальні постійні витрати на одиницю продукції:

.

Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть зменшуватись зі збільшенням кількості випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більше одиниць продукції. І навпаки: зі скороченням обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.

Середні змінні витрати (AVC) - це загальні змінні витрати на одиницю продукції:

.

Середні змінні витрати спочатку зменшуються, досягаючи свого мінімуму, потім починають збільшуватись.

Середні (загальні) витрати (ATC) - це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:

а) шляхом поділу суми загальних витрат на кількість виробленої продукції:

;

б) шляхом додавання середніх постійних витрат до середніх змінних витрат:

АТС = AFC + AVC.

За невеликих обсягів виробництва продукції середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. По мірі розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.

Граничні витрати (МС) - це витрати, зумовлені випуском додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, на скільки зміняться загальні витрати у разі зміни обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції:

.

Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю: MFC = 0. Тому граничні витрати - це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC = MC. Відповідно зростаюча віддача змінних факторів скорочує граничні витрати, а спадна віддача навпаки їх збільшує.

Граничні витрати показують величину витрат, які виникають у фірми в разі зростання виробництва на останню одиницю продукції, або коштів, які вона заощадить у разі зменшення виробництва на цю одиницю. Якщо додаткові витрати (MC) на виробництво кожної наступної одиниці продукції менші від середніх витрат на вже вироблені одиниці, виробництво наступної одиниці знизить середні загальні витрати. Якщо ж витрати на наступну додаткову одиницю будуть більшими, ніж середні витрати, виробництво додаткової одиниці підвищить середні загальні витрати.

У таблиці 5.2. наведено значення різних видів короткострокових витрат.

З таблиці 5.2. видно, що постійні витрати залишаться на рівні 50 у.о. незалежно від того, скільки продукції виробляє фірма.

Змінні витрати зростають по мірі зростання випуску продукції (змінюються пропорційно зміні випуску).

Таблиця 5.2. Значення різних видів короткострокових витрат

Обсяг випуску, Q	Постійні витрати (FC)	Змінні витрати (VC)	Загальні витрати (ТС)	Граничні витрати (МС)	Середні постійні витрати (AFC)	Середні змінні витрати (AVC)	Середні загальні витрати (АТС)
1	2	3	4	5	6	7	8
0	50	0	50	?	?	?	?
1	50	50	100	50	50	50	100
2	50	78	128	28	25	39	64
3	50	98	148	20	16,7	32,7	49,4
4	50	112	162	14	12,5	28	40,5
5	50	130	180	18	10	26	36
6	50	150	200	20	8,3	25	33,3
7	50	175	225	25	7,1	25	32,1
8	50	204	254	29	6,3	25,5	31,8
9	50	242	292	38	5,6	26,9	32,5
10	50	300	350	58	5	30	35
11	50	385	435	85	4,5	35	39,5

За даними таблиці можна побудувати графіки короткострокових витрат (рис. 5.10., 5.11.).

Рис. 5.10. Криві постійних, змінних і загальних витрат

Постійні витрати можуть змінюватися лише в довгостроковому періоді і не змінюються у разі зміни випуску продукції в короткостроковому періоді (постійні витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція не випускається). Постійні витрати є невід'ємною частиною процесу прийняття управлінських рішень.

Щоб визначити обсяг випуску продукції, керівникам фірм необхідно знати, як зростуть змінні витрати зі зміною випуску продукції. Для цього використовується аналіз середніх і граничних витрат. Криві середніх і граничних витрат також побудовано на основі даних таблиці 5.2 (рис. 5.11).

Криві ATC і AVC мають U-подібну конфігурацію. AFC знижуються по мірі того, як ця сума розподіляється на дедалі більшу кількість одиниць продукції. AVC спочатку знижуються завдяки зростаючій граничній віддачі, а потім починають зростати внаслідок спадної граничної віддачі.

Як зазначалося вище, граничні витрати показують, у яку суму обійдеться фірмі збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю. У таблиці 5.2. граничні витрати можна вирахувати виходячи як із загальних змінних витрат в колонці 3, так і з загальних витрат у колонці 4. Наприклад, граничні витрати у разі збільшення обсягу випуску з 2 до 3 одиниць становлять 20 у.о., бо змінні витрати фірми зростають з 78 до 98 у.о. (загальні витрати виробництва зростають також на 20 у.о. - зі 128 до 148 у.о.).

Граничні і середні витрати є важливими поняттями. Вони відіграють вирішальну роль у виборі фірмою обсягу виробництва. Знання короткострокових витрат особливо важливе для фірм, що діють в умовах помітних коливань попиту. Якщо фірма здійснює випуск продукції в обсязі, коли граничні витрати різко зростають, невизначеність щодо збільшення попиту в майбутньому може змусити фірму внести у виробничий процес зміни і, ймовірно, спонукати додаткові витрати сьогодні, щоб уникнути більших витрат завтра.

5.7 Витрати у довгостроковому періоді

Довгостроковий період - такий часовий проміжок, протягом якого фірма може змінити кількість усіх ресурсів (змінних і постійних), включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, увійти в неї.

Оскільки у довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат.

Рис. 5.12. Крива довгострокових середніх витрат фірми

У разі збільшення обсягів виробництва необхідно розширювати потужності. При цьому середні загальні витрати на початковому етапі розширення виробництва знижуватимуться, а потім, коли виробництво буде залучати все нові й нові потужності, стануть зростати. Для пояснення таких закономірностей розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC. На рис. 5.12 запропоновано п'ять різних варіантів (I - V) розмірів підприємства, розрахованих на виробництво різних обсягів продукції за найменших середніх витрат ATC. Ці варіанти фірма може розглядати як щаблі свого зростання. На певних проміжках (щаблях) своєї діяльності вона не змінює своїх виробничих потужностей, а використовує те, що є, тобто можна вважати, що на кожному щаблі фірма функціонує у короткостроковому періоді. Тому крива, що описує її витрати на даному етапі, буде кривою короткострокових середніх загальних витрат.

Крива середніх загальних витрат ATC₁ описує короткострокові середні витрати для найменшого з підприємств, що аналізуються. Це означає, що коли підприємець ставить за мету отримати обсяг продукції, який не перевищує 20 одиниць, то він вибере саме цей варіант. Цей обсяг продукції може бути виготовлений і на підприємстві великих розмірів, але в такому разі загальні середні витрати збільшилися б, оскільки виробничі потужності виявилися б недовикористаними. Отже, вибір другого варіанту розміру підприємства передбачає розширення обсягу випуску в межах між 20 і 30 одиницями продукції. На рис. 5.12. крива ATC₅ описує витрати відносно найбільшого розміру підприємства з числа варіантів, що аналізуються, з обсягом випуску понад 60 одиниць.

На практиці існує безліч варіантів розмірів підприємства. Розглянувши сукупність короткострокових кривих для кожного варіанту, можна зрозуміти, як будується крива довгострокових середніх витрат. Вона охоплює всі можливі криві короткострокових середніх загальних витрат ATC. Крива LATC показує найменші витрати виробництва будь-якого заданого обсягу випуску за умови, що фірма мала необхідний час для зміни всіх своїх виробничих факторів.

Рис. 5.13. Динаміка довгострокових середніх витрат (LATC), де: I - економія від зростання масштабу виробництва; II - постійна віддача від зростання масштабу виробництва; III - зростання витрат залежно від зростання масштабу виробництва

З рис. 5.13. видно, що нарощування виробничих потужностей підприємства супроводжуватиметься зниженням середніх загальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів підприємства, що відповідає третьому варіанту. Подальше нарощування обсягів виробництва супроводжуватиметься підвищенням довгострокових середніх загальних витрат. Чому так відбувається? Чому крива довгострокових витрат ATC має дугоподібну форму? Законом спадної віддачі це явище пояснити не можливо, оскільки умовою його дії є сталість хоча б одного із застосовуваних виробничих факторів. Проте у довгостроковому періоді змінюватися можуть всі фактори. Динаміку кривої довгострокових середніх загальних витрат можна пояснити за допомогою ефекту масштабу (це поняття розглядалося у п. 5.4 в контексті зміни обсягів випуску, а в даному розділі розглядатиметься в контексті витрат). Зміна фірмою параметрів своєї діяльності, перехід від одного варіанту розмірів підприємства до іншого призводить до зміни в масштабі виробництва. Реакція довгострокових середніх витрат на зміну масштабу виробництва може бути різною:

1. Якщо на якомусь часовому інтервалі довгострокові середні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції, то має місце економія, зумовлена зростанням масштабу виробництва (позитивний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % зумовило зростання обсягу випуску на 1 %. Цей період часу з обсягом випуску OQ₁ відповідає варіанту I функціонування фірми, що розширюється (рис. 5.13.). Існує низка чинників, що зумовлюють ефект економії:

а) поглиблення спеціалізації праці. Зосередження зусиль працівника на більш вузькому полі діяльності неминуче підвищує продуктивність його праці. Сказане стосується не тільки працівників на виробництві, а й управлінського персоналу;

б) неподільність виробництва. Будь-яка фірма для здійснення своєї діяльності повинна мати певний мінімальний обсяг деяких ресурсів. Поняття неподільності тут вжито в тому значенні, що у разі зміни обсягу випуску не можна використовувати, скажімо, половину цього обсягу ресурсів. Даний обсяг ресурсів повинен бути використаний повністю. Зі зростанням фірми витрати на такі ресурси не збільшуються (чи збільшуються трохи), тому величина цих витрат на одиницю продукції зменшується. Так, наприклад, офіс зі своєю "начинкою" може задовольняти потреби фірми на певному етапі її зростання без жодних кількісних змін;

в) застосування нових технологій. Застосування у виробництві різних технічних нововведень потребує значних фінансових та інших витрат. Як правило, невеликі фірми часто просто не можуть дозволити собі такі витрати. До того ж ефективність застосування нової техніки найбільш повно виявляє себе в умовах великого обсягу виробництва;

г) виробництво побічної продукції. Велика фірма не може ефективно використовувати неминучі в процесі виробництва відходи. Їх переробку здійснюють допоміжні виробництва, що призводить до зниження довгострокових середніх загальних витрат.

2. Якщо на певному часовому інтервалі виробництва довгострокові середні загальні витрати за умов збільшення обсягу випуску зростають, то можуть з'явитись збитки від масштабу зростання виробництва (негативний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % викликало зростання обсягу випуску на 7 %. Цей інтервал з обсягом випуску понад OQ₂ відповідає варіанту III функціонування фірми, що розширюється (рис. 5.13).

Причиною негативного ефекту масштабу можуть бути, по-перше, технічні чинники. Так, великомасштабне виробництво вимагає відповідної сировинної бази, і можливі зриви поставок сировини, енергії, допоміжних матеріалів відчутно вдарять по виробничих витратах. Ілюструє цю ситуацію приклад з нашого недалекого минулого, коли витрати на доставку кормів для гігантських тваринницьких комплексів на великі відстані зросли настільки, що витрати на виробництво одиниці продукції стрімко поповзли вгору.

По-друге, збитки від зростання масштабу виробництва можуть бути зумовлені організаційними причинами. Розширення адміністративно-управлінського апарату, відірваність "верхніх щаблів" управління від безпосереднього виробництва, втрата гнучкості й оперативності в управлінських рішеннях не може не спричиняти зростання довгострокових середніх загальних витрат.

3. Якщо протягом певного часу виробництва довгострокові середні загальні витрати ніяк не реагують на зміну обсягу випуску, тобто залишаються незмінними, то фірма матиме постійний ефект від зміни масштабу виробництва. Наприклад, зростання застосування ресурсів на 10 % зумовило зростання обсягів виробництва також на 10 %. Цей часовий інтервал відповідає варіанту II функціонування фірми, що розширюється (рис. 5.13).

Суть ефекту масштабу зводиться до того, що в одних випадках розширення обсягу випуску буде супроводжуватись зниженням довгострокових середніх загальних витрат, в інших - їх збільшенням. Ця обставина істотно впливає на структуру тієї чи іншої галузі. Щоб зрозуміти цей вплив, вводиться поняття мінімального ефективного масштабу (MES), тобто найменшого обсягу виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні загальні витрати. На рис. 5.13. видно, що це можливо за обсягу випуску OQ₁.

Вибір оптимального розміру підприємства залежатиме від того, як "себе поводять" довгострокові середні загальні витрати.

Якщо спостерігається тенденція до їх зниження зі збільшенням обсягу випуску і якщо цей часовий інтервал досить тривалий (рис. 5.14.а), то найбільшу ефективність продемонструють великі фірми, оскільки вони мають можливість найбільш повно використовувати наслідки позитивного ефекту масштабу. Якщо ж позитивний ефект масштабу є відносно нетривалим (рис. 5.14.б) і швидко змінюється негативним ефектом, то ефективнішою від інших буде діяльність невеликих фірм, оскільки вони можуть оперативно вносити необхідні корективи у свою господарську політику. Значною є питома вага виробництва малих фірм у сільському господарстві, сфері послуг і деяких галузях легкої промисловості.

У разі достатньої тривалості часового інтервалу з постійною віддачею від виробничих факторів, коли позитивний ефект масштабу вже себе вичерпав, а негативний не набирає сили доти, доки не досягнуто значних обсягів виробництва, однаково ефективною буде діяльність великих і малих фірм. Цій ситуації на рис. 5.14. відповідає відрізок кривої довгострокових середніх витрат, який описує обсяг виробництва Q₁Q₂.

Не можна вважати, що в усіх випадках розширення обсягів випуску супроводжуватиметься чітко окресленою зміною названих часових інтервалів. Господарська практика засвідчує, що для деяких галузей (наприклад, для обробної) типовою є відносна тривалість позитивного ефекту масштабу за умови великих обсягів випуску (рис. 5.14.в).

Рис. 5.14. Типи кривих довгострокових ATC

З рис. 5.14.в видно, що крива довгострокових ATC спочатку стрімко падає, потім темп падіння уповільнюється, вона поступово знижується у разі збільшення обсягу випуску. Середні витрати наближаються до постійних. Такі криві називаються ще L-подібними кривими.

У цілому структура галузі залежить не тільки від умов формування довгострокових середніх витрат, а й від ролі державної економічної політики, місця національної економіки в системі міжнародного поділу праці та багатьох інших чинників.

5.8 Типи ринкових структур

Метою функціонування будь-якої фірми є прибуток як результат її діяльності. Розмір отримуваного фірмою прибутку залежить від якості внутрішнього менеджменту, а також від ступеня конкуренції і міри впливу фірми на ціну продукції.

Умови взаємодії фірм і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури, який визначається такими характеристиками:

1) часткою фірми в ринковому обсязі попиту і пропозиції;

2) ступенем однорідності продукції на ринку;

3) можливістю входження нових фірм на ринок и виходу з нього;

4) умовами взаємодії продавців і покупців на ринку, можливістю змови учасників;

5) доступом до інформації, необхідної для визначення поведінки на ринку.

Існує декілька типів ринкових структур: досконала конкуренція, монополія, олігополія і монополістична конкуренція. Коротка характеристика цих ринкових структур наведена в таблиці 5.3.

Таблиця 5.3. Характеристика типів ринкових структур

Тип ринкової структури	Кількість фірм	Характер продукції	Вхід - вихід	Доступ до інформації	Приклади
Досконала конкуренція	Багато дрібних фірм	Однорідний	Вільний	Вільний	Ринки сільськогосподарсь-кої продукції
Монополія	Одна велика фірма	Унікальний	Неможливий	З труднощами	Укрзалізниця, "Укртелеком"
Олігополія	Дві - десять фірм	Однорідний чи диференційований	Можливі окремі перепони	Деякі обмеження	Ринки сталі, алюмінію, автомобільної, побутової техніки
Монополістична конкуренція	Багато дрібних і середніх фірм	Диференційований	Вільний	Деякі обмеження	Харчова і легка промисловість, побутова хімія

Досконала конкуренція - такий тип ринкової структури, для якого характерні:

1) велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції є незначною;

2) абсолютна однорідність продукції фірми;

3) можливість вільно входити на ринок і залишати його;

4) відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;

5) повна поінформованість всіх учасників ринку.

Порушення будь-якої із цих умов призводить до появи ринку з недосконалою конкуренцією.

Варто зазначити, що ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Йдеться про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.

Серед існуючих ринків до умов ринкової конкуренції наближаються деякі сільськогосподарські, валютні та фондові ринки.

Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних полягає у можливості учасників неконкурентних ринків тією чи іншою мірою впливати на ринкові ціни, тоді як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану (price-takers).

Монополія - це такий тип ринкової структури, де:

1) весь галузевий випуск забезпечує одна фірма, а частка кожного споживача в загальному ринковому обсязі незначна;

2) наявні бар'єри для входження на ринок нових фірм;

3) споживачі не взаємодіють між собою;

4) продукція фірми унікальна, не має близьких замінників;

5) немає доступу до інформації.

Наявність на монопольному ринку вхідних бар'єрів унеможливлює дію конкурентного механізму на цьому ринку. Такими бар'єрами можуть бути: абсолютна перевага у вартості продукції, економія від масштабу, потреба більшого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати, монопольне володіння всім обсягом пропозиції певного ресурсу.

Бар'єри може створювати і державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторського права, привілеїв на здійснення певного виду діяльності лише однією фірмою. Іноді сама державна влада є монополістом.

Типи монополій:

1. Закрита монополія - монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

2. Природна монополія - галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва продукції близький до того обсягу, який користується попитом на ринку за будь-якої ціни, достатньої для покриття витрат виробництва. У даній ситуації розподіл випуску між двома і більше фірмами призведе до того, що масштаби виробництва кожної з фірм будуть неефективно малими. З природніми монополіями, в основі яких лежить економія від масштабу виробництва, тісно пов'язані монополії, які володіють рідкісними природними ресурсами.

3. Відкрита монополія - фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

Така класифікація монополій є умовною. Деякі фірми можуть належати одразу до декількох видів монополії. Це, наприклад, фірми телефонного зв'язку, енергетичні і газові компанії, які можуть бути віднесені як до природної монополії (присутній ефект економії від масштабу), так і до закритої монополії (існують бар'єри для конкуренції).

Можна також класифікувати монополії з урахуванням часового періоду. Так, наприклад, патентне свідоцтво перетворює фірму в закриту монополію у короткостроковому періоді, але така монополія може бути відкритою на довгостроковому часовому інтервалі. Це пояснюється не лише обмеженим строком дії патента, а й можливістю конкурентів придбати нові продукти.

Фактично, всі монополії можуть вважатися відкритими. Законодавчі бар'єри можуть бути скасовані в судовому порядку. Переваги у витратах природніх монополій можна звести нанівець змінами в технології. Усі монополії зазнають ударів з боку конкуренції через товари-замінники (субститути).

Олігополія - це тип ринкової структури, де:

1) на ринку функціонує від 2 до 10 продавців;

2) продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою;

3) існують певні бар'єри, що ускладнюють входження нових фірм на ринок;

4) виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно;

5) існують певні перепони на шляху отримання інформації.

Олігополія - ринок, на якому кілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі. Це ринкова структура, за якої на ринку домінує незначна кількість продавців, а поява нових фірм ускладнена чи неможлива. Природна олігополія має місце тоді, коли декілька фірм можуть постачати продукцію для всього ринку за більш низьких середніх витрат, ніж ті, що були б у великої кількості фірм (переробка нафти, виплавка сталі, пивоваріння).

Головна риса, притаманна олігополії, - це стратегічна поведінка виробників: фірма-олігополіст повинна обирати стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій конкурентів.

Розрізняють олігополію І виду, коли декілька фірм виробляють майже ідентичні товари, і олігополію ІІ виду, коли декілька великих фірм виробляють диференційовані товари.

Монополістична конкуренція - це тип ринкової структури, де:

1) на ринку функціонує багато продавців і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продажів незначна;

2) продукція виробників неоднорідна, диференційована;

3) вільний вхід і вихід на ринок;

4) виробники не взаємодіють між собою;

5) існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.

Монополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продає диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм.

Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції за наявності значної кількості постачальників і майже необмежених можливостей входження в галузь нових фірм.

Попит на продукцію окремої фірми вже не є абсолютно еластичним, хоча й залишається високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть змінювати ціни без ризику втрати всіх споживачів.

Теоретично, концепція досконалої конкуренції сприяє найбільш ефективному для суспільства розподілу обмежених ресурсів. На практиці ділове життя суспільства здебільшого відповідає умовам недосконалої конкуренції.

Питання для самоперевірки:

1. Яку роль відіграє виробнича функція у процесі прийняття управлінських рішень?

...