Крім заходів, спрямованих на недопущення утворення монополій на ринках, діють також ті, що покликані боротися з уже існуючими фірмами, які можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподатковування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, придбання монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розосередження монополій.

Останній захід, до речі, зустрічається вкрай рідко і є виключно мірою покарання порушників. Для того щоб держава вдалася до розпуску підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте і такі факти знає історія. На початку ХХ сторіччя було розпущено "монстра" серед американських монополій, нафтовий трест "Стандарт Ойл", також постраждала компанія "Американ Тобакко". За сучасних умов відбулось розосередження "АТ&Т", "Алкоа", "Дюпон".

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалюється і на сьогодні є досить дієвим інструментом боротьби з монополіями. Воно дало можливість значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберігати, а й підсилювати конкуренцію.

Специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження до складу народногосподарської системи СРСР вона відрізнялася одним із найвищих рівнів концентрації і централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, а дещо навіть збільшився, оскільки держава в останні роки, послабивши контроль над виробником, вчасно не запровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізації свідчать дані Антимонопольного комітету України, згідно з якими в Україні налічується близько 540 підприємств-монополістів, частка яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35 %.

Україна є монополістом в СНД із видобутку і збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкоземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80 % трихлорсилана - сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70 % монокристалічного кремнію. Найбільш монополізованими в Україні є ринки машинобудування - 97,7 %, медичної промисловості - 75,7 %, хімічної і нафтохімічної промисловості - 68,9 %, металургії - 44,9 %. Зараз понад 400 підприємств займають монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополії, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, здійснення державного контролю за його дотриманням і регламентується такими законами:

- Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", зі змінами та доповненнями;

- Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Відповідно до них караються всі дії підприємця, направлені на встановлення дискримінаційних цін на свої товари і створення перешкод для доступу на ринок іншим фірмам. Крім того, положення законів спрямовані на здійснення демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, що сприяють розвитку конкуренції. Монополістом вважається підприємство, що займає понад 35 відсотків ринку.

Антимонопольне законодавство України відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому немає дієвого контролю за виконанням цього законодавства.

Питання для самоперевірки:

1. Чим відрізняються відкрита, закрита і природна монополії?

2. Які обмеження перешкоджають монополії на шляху до максимізації прибутку?

3. Умова максимізації прибутку монополії в короткостроковому періоді.

4. Умова максимізації прибутку монополії в довгостроковому періоді.

5. Чи може монополія мати збитки?

6. Порівняльна характеристика монополії і досконало-конкурентної фірми.

7. Ефективність функціонування монополії.

8. У чому полягає антимонопольна політика держави?

8. Пропозиція в умовах олігополії

8.1 Характерні риси олігополії та особливості поведінки олігополіста

Олігополія - це ринкова структура, в якій домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може бути і диференційованим, і стандартизованим. Олігополія охоплює великий простір між монополією і монополістичною конкуренцією. Прикладом олігополії, за якої продукт є стандартизованим, є ринок алюмінію. На цьому ринку в продажах у США домінують "Alcoa", "Reynolds" і "Kaiser". Автомобілі, нафтопереробка, сигарети і пиво є прикладами диференційованих товарів, що виробляються олігополіями. За звичай на олігополістичних ринках панує від двох до восьми - десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту. Невелика чисельність великих фірм на ринку породжує їх загальну взаємозалежність. Оскільки кожен олігополіст має небагато конкурентів, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони змушені враховувати реакцію своїх конкурентів. Реакція, на яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими на бар'єри для монопольних фірм. Природна олігополія існує, коли декілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку за більш низьких довгострокових середніх витрат, на відміну від тих, які були б у багатьох фірмах.

Головні труднощі в аналізі олігополії полягають у визначенні того, з якими обмеженнями стикаються фірми на ринку, де існують кілька конкуруючих компаній. Фірми при олігополії, так само як при досконалій конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями витратної кривої й умов попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з одним обмеженням: діями конкуруючих фірм. Зміна прибутку, що фірма може отримати за рахунок зміни цін, обсягів випуску, якісних характеристик продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як в інших ринкових структурах), але також від того, як на це відреагують інші фірми - учасниці даного ринку.

Залежність поводження кожної фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком.

Зміст олігополістичного взаємозв'язку полягає в тому, що будь-яка модель олігополії повинна містити, насамперед, схему дій фірми у відповідь на реакцію конкурентів, спричинену зміною становища на ринку.

Олігополістичний взаємозв'язок проявляється у:

- цінових війнах;

- таємній чи явній змові.

Цінова війна - цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-конкурентами. Вона є одним із багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців.

Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців, що реалізують такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо, що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Вона припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли зробить припущення, що коли він знизить свої ціни, то його суперники у відповідь на такий крок не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса збільшити щомісячні продажі за рахунок зниження ціни. Зменшуючи ціну нижче рівня ціни свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим збільшити свій прибуток.

Цінова війна триває доти, доки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий самий, який був би за досконалої конкуренції: Р = АТС = МС.

Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може отримувати вигоди від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня призведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Загалом, рівновага на олігополістичному ринку залежить від припущень фірм про реакцію своїх суперників. Іноді на олігополістичних ринках дійсно спостерігаються цінові війни. Час від часу таку тактику застосовують автомобільні заправки у якому-небудь районі. Банки, що обслуговують невеликі ринки, також іноді ведуть цінову війну, пропонуючи низькопроцентні позики чи ведення поточних рахунків за невелику плату, що менша за звичайну. Кожен намагається зробити свій товар більш привабливим для споживачів, призначаючи набагато меншу ціну, ніж суперники, а суперники відповідають ще більшим зниженням цін.

Цінові війни, як правило, недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають між собою у співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн та їхніх несприятливих впливів на прибуток.

Угоди (картелі, таємні змови). Олігополістичний взаємозв'язок може призвести не тільки до запеклого протиборства, а й до укладання угоди, що має місце тоді, коли фірми-олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом підвищення цін і укладають угоду про поділ ринку. Якщо угода є відкритою, її результатом є утворення картелю.

Картель - це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. У Сполучених Штатах Америки картелі заборонені законом. Фірми, які обвинувачуються у змові заради спільного встановлення ціни і контролю над обсягами випуску продукції, піддаються штрафам.

Розглянемо, як працюють картелі на простому прикладі.

Уявімо собі галузь, утворену 100 малими фірмами. Припустимо, що граничні витрати виробництва усіх фірм становлять 10 у.о. на одиницю продукції незалежно від обсягу випуску. Через те що граничні витрати однакові за будь-якого обсягу випуску, крива граничних витрат буде збігатися із кривою довгострокових середніх витрат, а також довгостроковою кривою пропозиції в галузі. Ця абсолютна еластична крива довгострокової галузевої пропозиції показана на рис. 8.1. разом із кривою попиту.

Рис. 8.1. Максимізація прибутку: картель, де: Р - ціна; Q - кількість в одиницях щомісяця; Е_к - точка рівноваги для картелю; Е - точка рівноваги в умовах досконалої конкуренції

На графіку показана галузь, утворена 100 фірмами, кожна з яких має постійні довгострокові середні і граничні витрати. В умовах досконалої конкуренції рівновага в галузі настане у точці перетину кривих попиту і граничних витрат. Однак, якщо фірми утворять картель, вони зможуть спільно отримувати прибуток, скоротивши випуск продукції до рівня, коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу, і піднявши ціни з 10 у.о. до 20 у.о..

Рівноважна ціна й обсяг випуску залежать від того, як організований ринок. Припустимо, спочатку всі фірми діють в умовах досконалої конкуренції. Це призведе до рівноваги, за якої ринкова ціна становитиме 10 у.о. за одиницю продукції (дорівнює довгостроковим середнім витратам і довгостроковим граничним витратам), і буде вироблятися 400 000 одиниць продукції на місяць. За такої рівноваги фірми не отримують економічного прибутку.

Утворення картелю. Тепер уявіть, що одного разу керівники 100 фірм зустрілися для організації картелю. Вони сподіваються, що всім їм буде вигідно замінити конкуренцію співробітництвом, за допомогою якого вони зможуть максимізувати загальні доходи галузі і чесно поділити їх між учасниками угоди.

Менеджер картелю стикається з такою ж проблемою максимізації прибутку, як і монополіст. Доходи галузі максимальні за такого обсягу випуску, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам - 200 000 одиниць продукції на місяць. Якщо обсяг випуску скоротити до цієї величини, то ціна може бути підвищена до 20 у.о. за одиницю, що принесе галузі 2 000 000 у.о. чистого прибутку на місяць. Щоб поділити цей дохід між всіма членами картелю, менеджер надасть кожній фірмі квоту випуску - 2 000 одиниць на місяць, тобто половину тієї кількості, що кожна фірма зробила би до утворення картелю. Таким чином, фірми, що беруть участь у картелі, отримують переваги чистої монополії, незважаючи на свій невеликий розмір і велику їх кількість.

Проблема стабільності картелі. Незважаючи на те що картелі вигідні для їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і роблять їх нестабільними:

Перша проблема, що виникає перед картелем, - це контроль за виходом на ринок. Справа в тому, що галузі, в яких ціни вище, ніж довгострокові середні витрати, залучають нові фірми. Але вихід на ринок нових фірм зовсім не збільшує загальну кількість продукції, що картель може продати за ціною, яка максимізує прибуток. Велика кількість фірм означає, що загальні доходи будуть розділені на менші частини. Отже, будь-який картель повинен знайти засоби контролю над входженням на ринок.

Друга (внутрішня) проблема - це встановлення квот випуску продукції. У кожного члена картелю існують стимули і можливості робити більше продукції, ніж дозволяє квота. Візьмемо картель на рис. 8.1. Додаткові 2000 одиниць продукції на місяць не вплинуть на ринкову ціну, тому що це становитиме лише 1 % збільшення обсягу випуску галузі. Виробивши 4000 одиниць продукції, порушник подвоїть свій місячний дохід і буде отримувати його в таких розмірах доти, доки інші фірми галузі не порушать угоду.

Але якщо 99 фірм порушили угоду і збільшили свій випуск до 4000 одиниць на місяць, і тільки 1 фірма дотримала слова? Через те що місячний обсяг випуску в галузі зросте до 398 000 одиниць, ціна впаде до конкурентного рівня - 10 у.о. за одиницю. Фірма, що не збільшила обсягу, нічого за це не отримає.

Таким чином, у кожного члена картелю є стимул обдурити своїх колег, якщо він впевнений, що всі грають чесно.

Існує багато відомих міжнародних картелів. Вірогідно, що найвідоміший - це картель Організації країн - експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК прагне регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролю ціни, щоб максимізувати групові прибутки. Центральна організація з продажів компанії "De Beers" фактично теж діє як картель. Вона діє так, виступаючи у формі синдикату, через який основні виробники необроблених алмазів можуть продавати свої продукти.

Формальні картелі не є невідомими, але зустрічаються рідко через свою внутрішню нестабільність. Існують і неформальні картелі - таємні змови, що полегшують координацію між компаніями з формування цін і обсягів випуску.

8.2 Теорії олігополії

У поведінці олігополістів є чимало недосліджених проблем. Мікроекономічна теорія не дає загальноприйнятної моделі, яка б пояснювала, як олігополія вибирає ціну та обсяг виробництва. Це зумовлюється двома основними причинами. По-перше олігополія має багато проявів. Існує "жорстка" олігополія, коли на ринку панують дві або три фірми, і "розмита", за якої до 80 % ринку ділять 6-7 фірм. Таємні і явні змови, різний вид продукції унеможливлюють застосування формальних економічних моделей як для ринку досконалої конкуренції і монополії. По-друге, наявність взаємозалежності фірм не дозволяє з упевненістю передбачити реакцію конкурентів, що робить складним прогнозування поведінки олігополіста. Фактично неможливо оцінити попит і граничний дохід олігополії, а без цих даних навіть теоретично неможливо визначити ціну і обсяг виробництва, які максимізують прибуток.

Тому стратегічні рішення монополістичних фірм вивчаються за допомогою різних теорій, окремі з яких наведені нижче.

Модель Бертрана. У моделі Бертрана розглядається проблема олігополістичного взаємозв'язку - необхідність кожній фірмі взяти до уваги поведінку конкурентів під час визначення своєї ринкової стратегії. Щоб зрозуміти поведінку конкуруючих фірм, потрібно зробити просте припущення щодо реакції кожної фірми на діі конкурентів.

Згідно з "ціновою" варіацією моделі Бертрана, кожна фірма встановлює ціну так, начебто вона очікує, що інші фірми галузі залишать свої ціни незмінними. На рис. 8.2. зображено, як цінова теорія Бертрана може працювати в галузі, що складається тільки з двох фірм. Кожна фірма визначає ціну, яка максимізує прибуток за будь-якої ціни, що може встановити конкурент. Такі ціни зображені у вигляді так званої кривої реакції.

Рис. 8.2. Теорія олігополії Бертрана, де: R₁ - крива реакції 1-ї фірми; R₂ - крива реакції 2-ї фірми

Відповідні криві описують найкращі ціни для кожної з двох фірм за заданої ціни іншої фірми. Наприклад, якщо фірма 1 буде монополістом, вона встановить ціну 150 у.о.. Якщо потім на ринку з'явиться фірма 2, то вона почне цінову війну, пересуваючи галузь крок за кроком у точки А, В, С, D і, нарешті, Е. У точці Е встановлюється стабільна рівновага.

Врешті разі фірма 2 може встановити настільки високу ціну, що вона виведе її з ринку, залишивши фірмі 1 чисту монополію. Тоді фірма 1 максимізує прибуток, установивши ціну 150 у.о., якій відповідає пунктирна лінія і яка називається "монопольна ціна фірми 1". Монопольна ціна фірми 2 показана в такий же спосіб. Ці дві криві реакції можуть визначатися кривими витрат двох фірм і кривими попиту.

Теорія Бертрана приводить до стабільної рівноваги. За цін, вищих за точку перетину двох відповідних кривих, кожна фірма має стимул знижувати ціну, встановлену конкурентом. За цін, нижчих за точку перетину, кожна фірма має стимул встановити ціну, більшу ніж її конкурент.

Таким чином, при цьому припущенні існує тільки одна ціна, яку може встановити ринок. Однак оскільки ця теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, можна довести, що рівноважна ціна рухається поступово від монопольної ціни до ціни, яка дорівнюватиме граничним витратам. Отже, рівновага Бертрана в галузі, де існує тільки одна фірма, досягається за монопольної ціни; у галузі з великою кількістю фірм - за конкурентної ціни; а в олігополії у разі розбіжності розмірів - коливається в цих межах.

Модель Курно. Модель Курно заснована на конкуренції за обсягами випуску. Ціна визначається сукупним обсягом випуску фірм відповідно до лінійної кривої попиту.

Модель Курно заснована на припущенні, що кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з незмінності обсягів випуску конкурента.

Для цієї моделі можна побудувати криві реагування для двох фірм, що визначають оптимальний обсяг випуску однієї з них за умови заданого обсягу іншої (рис. 8.3.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 8.3. Рівновага Курно

Якщо на ринок виходить тільки фірма 1, то як монополіст, вона вибирає обсяг випуску Qm = 240. Фірма 2, виходячи на ринок, у своїй стратегії керуватиметься фіксованим обсягом пропозиції 240 і з огляду на свою криву реагування R₂ визначить обсяг Q = 120. Тоді фірма 1, виходячи з цього обсягу і своєї кривої реагування R₁, визначить обсяг Q = 180. Фірма 2 відповідає обсягу Q = 150. Цей процес триватиме доти, доки фірми не зійдуться на обсязі Q₁ = Q₂ = 160 (точка Е).

Якщо порівняти цей обсяг з обсягом конкурентної рівноваги (Q_К = 480), то ми бачимо, що кожна фірма в стані рівноваги Курно (точка E Курно рис. 8.3) забезпечує тільки третину ефективного конкурентного обсягу, а галузь за дуополії Курно випускає ? конкурентного обсягу, чиста монополія забезпечує тільки Ѕ цього обсягу. Таким чином, конкуренція за обсягами у моделі Курно не приводить ринок до стану конкурентної рівноваги (на відміну від моделі Бертрана).

Ламана крива попиту. Модель "Ламана крива попиту" ілюструє негнучкість дій олігополії. Вона побудована на логічних передбаченнях фірм відносно реакції суперників на підвищення і зниження цін.

Рис. 8.4. Ламана крива попиту

Аналіз поведінки олігополії показує, що логіка їх реакції така: зі зниженням цін однією фірмою, інші будуть реагувати таким же зниженням, щоб перешкодити конкуренту перехопити їх попит, а на підвищення цін вони не відреагують з тих же мотивів, щоб захопити попит фірми, яка має високу ціну. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок EF(D1)(рис. 66), а ситуацію підвищення ціни - відрізок попиту ЕВ(D2). Отже, для кожної фірми існує крива попиту, зламана в точці E. Ліворуч від точки Е крива попиту еластична, а праворуч - нееластична (рис. 8.4.).

Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізків ВЕ і EF (рис. 8.4.). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC, що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR₁ (за Q > Q_E) і MR₂ (за Q < Q_E); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК.

8.3 Нецінова конкуренція на олігполістичному ринку. Ефективність реклами

Розглянуті моделі олігополістичного ціноутворення показують, що олігополія не веде цінової конкуренції, оскільки ціни змінюються рідко і у всіх фірм одночасно.

Типовою для олігополії стала нецінова конкуренція, тобто підвищення якості, оновлення і вдосконалення продукції, реклама через нецінову конкуренцію визначається частина ринку для кожної фірми в галузі. На відміну від цінової конкуренції нецінова може забезпечувати довгострокові переваги перед конкурентами, вона є більш контрольованою, не може бути швидко повторена вдала реклама або оновлена, вдосконалена технологія. Крім того, олігополія, як велика фірма має значні ресурси для розвитку виробництва і реклами.

На олігополістичних ринках окремі фірми враховують можливу реакцію своїх конкурентів до того, як починають рекламу і здійснюють інші витрати щодо просування товару на ринок. Олігополістична фірма може істотно збільшити свою частку ринку за допомогою реклами тільки в тому разі, якщо конкуруючі фірми не нанесуть відповідного удару, почавши свої рекламні кампанії.

Є деякі докази того, що реклама на олігополістичних ринках здійснюється в обсягах вищих за ті, котрі були б виправдані максимізацією прибутку. Галузь із виробництва цигарок є гарною можливістю для дослідження конкретного подібного випадку. Ця галузь завжди відрізнялася великими витратами на просування товару. На початку 70-х років у США, коли реклама цигарок по телебаченню була заборонена, рекламні витрати фірм галузі значно знизилися. Однак прибутки галузі значно зросли. Можна припустити, що загальний вплив реклами не сприяв збільшенню прибутку. Очевидно, реклама в олігополістичних галузях веде до зростання витрат, але не збільшує ринкову частку окремої фірми. Фірми-суперники просто зводять нанівець рекламні зусилля один одного.

Інші дослідження довели, що реклама сприяє зростанню прибутку. Ці дослідження вказують на те, що чим вища частка витрат на рекламу стосовно обсягу продажів у галузі, тим вище галузева норма прибутку. Оскільки більш високі прибутки вказують на наявність монопольної влади, то можна вважати, що реклама веде до більшого монопольного контролю над ціною. Однак не зрозуміло, чи зумовлюють високі рекламні витрати більш високі прибутки чи більш високі прибутки викликають великі витрати на рекламу.

Питання для самоперевірки:

1. Дайте характеристику олгополістичного ринку.

2. Яке специфічне обмеження максимізації прибутку властиве олігополістичному ринку?

3. У чому виявляється олігополістичний взаємозв'язок?

4. Які наслідки таємної і явної змови?

5 Чому існування картелю є недовговічним?

6. До чого призводять цінові війни?

7. Чим відрізняються модель Курно і модель Бертрана?

8. У чому зміст моделі "ламана крива попиту"?

9. Чи ефективна реклама при олігополії?

9. Пропозиція і максимізація прибутку в умовах монополістичної конкуренції

9.1 Характерні риси ринку монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція - це така ринкова структура, що відображає становище фірми в умовах, у яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції характеризується достатньо високим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу, але не однакову продукцію. У цій ринковій ситуації кількість фірм необов'язково може становити тисячі, як за чистої конкуренції - досить присутності декількох десятків середніх підприємств.

Серед основних ознак монополістичної конкуренції варто виділити такі.

Кожна окрема фірма володіє відносно невеликою часткою ринку, тому має обмежений контроль над ринковою ціною.

Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна бути:

- не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції;

- не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною;

- досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва і штучного підвищення цін;

- достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, незважаючи на реакцію конкурентів.

Диференціація продукту означає, що кожна фірма продає на цьому ринку свій специфічний тип продукції, що відрізняється від інших якістю, оформленням, престижністю і т. п. В умовах чистої конкуренції такої диференціації продукту фірми немає. На ринку монополістичної конкуренції кожне підприємство виступає свого роду монопольним виробником власної торгової марки. Від диференціації продукту, тобто від можливості фірми вийти на ринок монополістичної конкуренції з товаром, який має певні переваги порівняно з товарами, які реалізуються всіма іншими фірмами, залежить її економічний успіх, монопольна влада. Завдяки існуючій диференціації товару, на ринку монополістичної конкуренції переважають методи нецінової конкуренції суперників, які продають близькі за споживчими властивостями продукти. Значна роль належить й умовам реалізації, а не тільки якості пропонованого товару або послуги. Наприклад, до важливих аспектів диференціації продукту відносяться ввічливість і люб'язність службовців магазину, репутація фірми з боку покупців, можливість обміну її товарів тощо. Продукція фірми може бути також диференційована на основі розміщення. Багато фірм роблять акцент на торгових знаках як засобах переконання споживача в тому, що їхня продукція краща, ніж у конкурентів. З цією метою здійснюється рекламна діяльність.

Вхід на ринок монополістичної конкуренції і вихід з нього є відносно легкими. Новим фірмам нескладно увійти в галузь зі своїми фірмовими марками, а існуючим так само неважко вийти, якщо їхні товари з певної причини втратили стабільний попит споживачів. Але, на відміну від ринку досконалої конкуренції, на цьому ринку існують певні фінансові та інші бар'єри, пов'язані з вимогою випускати товар, відмінний від товару конкурента, і необхідністю виділяти кошти на рекламу свого продукту. На ринку монополістичної конкуренції фірми також намагаються захистити свій товар від копіювання його конкурентом за допомогою придбання патенту й авторських прав на своє фабричне клеймо і торгові знаки.

Таким чином, ринок монополістичної конкуренції передбачає функціонування великої кількості порівняно невеликих фірм, що випускають диференційовані товари, не вступаючи між собою в таємну змову. Цінова конкуренція на цьому ринку супроводжується неціновою. В умовах монополістичної конкуренції діють переважно магазини роздрібної торгівлі у великих містах, автозаправки, перукарні, хімчистки, магазини одягу, взуття, та ін.

Об'єднання монополістичних і конкурентних аспектів визначає своєрідність ринкової стратегії фірми, що як і монополіст намагається самостійно встановлювати ціну на свій товар, але, зустрічаючись зі спадною кривою попиту, змушена діяти в межах існуючих об'єктивних ринкових законів, а як конкурентна фірма - допускає розподіл ринку між багатьма порівняно невеликими підприємствами.

На відміну від досконало конкурентної фірми, крива попиту якої абсолютно еластична і паралельна вісі абсцис, за монополістичної конкуренції крива попиту має невеликий негативний нахил (рис. 9.1.). Це означає, що крива попиту менш еластична, ніж у досконалій конкуренції, але більш еластична, ніж у монополії. Ступінь еластичності в умовах монополістичної конкуренції залежить як від кількості конкурентів, так і від ступеня диференціації продукту (послуг).

Рис 9.1. Попит і витрати за досконалої і монополістичної конкуренції

Таким чином, диференціація продукту відбивається на диференціації ціни. Споживач, що звик до споживання того чи іншого товару або послуги, не одразу відмовиться від його придбання навіть за невеликого зростання ціни. "Зрадить" фірмі лише найбільш розважливий і меркантильний покупець.

Негативний нахил кривої попиту означає, що в умовах монополістичної конкуренції виробляється менше продукту. Якщо за досконалої конкуренції виробляється Q_c за ціною Р_с, то в умовах монополістичної конкуренції - Q_mс за ціною Р_mс (рис. 9.1).

Протягом короткострокового періоду фірми можуть як отримувати прибуток, так і зазнавати збитків. Однак відсутність високих вхідних бар'єрів у галузь, де фірми отримують стійкий економічний прибуток, призводить до того, що туди спрямовуються інші підприємці. У результаті в довгостроковому періоді створюється ситуація, аналогічна досконалій конкуренції - економічний прибуток дорівнює нулю.

Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції обсяг виробництва фірми менший, ніж за досконалої конкуренції, а середні сукупні витрати і ціна, як правило, вищі.

9.2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків у короткостроковому періоді

Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді.

Крива попиту (D) задовольняє умову недосконалої конкуренції - попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту у своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: збільшення обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни.

По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток, визначаючи обсяг, за якого MC = MR.

Рис. 9.2. Вибір оптимального обсягу і ціни продукції фірмою, що максимізує прибуток

Іншими словами, фірма нарощує виробництво доти, доки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації. Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q_mc, продаючи який за ціною Р_mc фірма максимізує свій прибуток (рис. 9.2.) чи мінімізує збитки (рис. 9.3).

Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції такі:

MC = MR < P при Р > АТС.

У разі зміни ринкової ситуації (зниження попиту і, відповідно, зниження ціни) у фірми в короткостроковому періоді можуть виникнути збитки. У разі якщо ціна перевищує середні змінні витрати (Р > AVC), продовжуючи випуск, фірма мінімізує збитки. Якщо ж ціна нижче середніх змінних витрат, Р < АТС варто тимчасово призупинити виробництво.

Рис. 9.3. Вибір оптимального обсягу випуску і ціни продукції фірмою у разі мінімізації збитків

9.3 Довгострокова рівновага фірми

Більш чітко специфіка монополістичної конкуренції як особливого типу ринкової структури спостерігається в довгостроковому періоді (рис. 9.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 9.4. Довгострокова рівновага фірми

Припустимо, що крива витрат не змінюється, припустимо також, що спочатку фірма здобуває економічний прибуток (лінія D₁ лежить вище мінімального рівня LATC). В умовах чистої монополії така ситуація мала би тенденцію до закріплення на тривалий час, тому що домінуюча фірма не допустила б на ринок нових виробників. За монополістичної конкуренції вхід на ринок є порівняно вільним. Тому в довгостроковому періоді на нього неминуче проникнуть, зваблені економічним прибутком, інші компанії, які стануть виробляти товари, що за своїми характеристиками близькі до продукції розглянутої фірми.

У результаті крива попиту на продукцію існуючої фірми пересунеться вліво, тому що частина клієнтів перейде до конкурентів і сегмент ринку цієї фірми скоротиться. Очевидно, що такий процес триватиме доти, доки не зникне економічний прибуток і крива попиту не займе положення дотичної до кривої витрат D₃ (рис. 9.4.).

Розглянемо стан стійкої довгострокової рівноваги фірми на ринку монополістичної конкуренції, що відповідає точці А, яка лежить на кривій LATC. Таким чином, монополістична конкуренція виявляє тенденцію до отримання фірмами нульового економічного прибутку. Це є наслідком можливості вільного входження на ринок і виходу з нього.

Інша важлива особливість розміщення точки довгострокової рівноваги полягає в тому, що, знаходячись на кривій LATC, вона не збігається з точкою мінімуму середніх витрат, оскільки крива попиту може бути дотичною до кривої витрат у точці їхнього мінімуму тільки в тому разі, якщо крива попиту горизонтальна, а за монополістичної конкуренції крива попиту має негативний нахил. Якщо ж крива попиту не торкається, а проходить через точку мінімуму витрат під кутом (крива D₂ на рис. 9.4), то це означає, що певна її частина проходить вище кривої витрат, тобто існує зона економічного прибутку. У такому разі збережеться приплив нових фірм у галузь і крива попиту продовжить свій зсув, поки не займе положення дотичної в якійсь іншій точці.

З розбіжності точки довгострокової рівноваги з точкою мінімуму середніх витрат випливають три важливі наслідки:

по-перше, рівноважна ціна за монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді перевищує рівноважну ціну, що встановилася б за досконалої конкуренції. Іншими словами, структура ринку монополістичної конкуренції змушує споживача переплачувати за різноманітність товару.

По-друге, за монополістичної конкуренції обсяг виробництва кожної фірми трохи менший від оптимального, тому що весь ринковий обсяг товару міг би бути випущений за дешевою ціною більшими за розмірами фірмами.

По-третє, в точці довгострокової рівноваги ціна вище граничних витрат фірми, оскільки знайдуться покупці, що погодяться заплатити за додаткову одиницю товару більше, ніж витрачає на виробництво цієї одиниці фірма. І така ситуація виникає на всіх сегментах ринку. Таким чином, галузь недостатньо ефективно використовує ресурси для виробництва потрібного покупцям товару. Але збільшення випуску суперечать інтересам фірм, оскільки в цьому разі скоротиться їхній прибуток.

У довгостроковому періоді будь-яка фірма на ринку монополістичної конкуренції може збільшити виробництво шляхом введення нових потужностей. Можуть також з'явитися нові фірми, що мають можливість виготовляти продукцію з тими ж характеристиками, і їхній товар користуватиметься попитом, тому що економічний прибуток, який фірма може отримувати в короткостроковому періоді, залучить нових продавців.

На ринках монополістичної конкуренції цей процес інновації та імітації триває постійно. Наприклад: коли одна компанія пропонує новий напій, що не містить кофеїну, то її суперники швидко роблять те саме, звичайно, якщо вони можуть мати із цього економічний прибуток.

По мірі того як число фірм, що випускають новий напій, і пропозиція подібних товарів збільшуються, ціна за літр буде знижуватися, а крива попиту, як і крива граничного доходу на товар, зміститься вниз. Це означає, що в довгостроковому періоді через підвищену пропозицію товару ціна і граничний дохід знизяться. Імовірно також, що попит на товар кожної окремої фірми так само наближатиметься до того, щоб стати більш еластичним за даною ціною. Це відбувається тому, що підвищення ціни конкуруючими фірмами збільшує кількість замінників. Нові фірми продовжують входити на ринок доти, доки можна отримувати економічний прибуток.

Рис. 9.5. Довгострокова рівновага фірми за монополістичної конкуренції

Отже, довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції аналогічна рівновазі на конкурентному ринку, коли всі фірми одержують нормальний прибуток, а ціна дорівнює середнім витратам.

MR = LMC = LAТC.

За довгострокової рівноваги крива попиту на товар будь-якої фірми в галузі є дотичною до довгострокової кривої середніх витрат фірми.

Цей процес відбувається й у зворотному напрямку: якщо попит на ринку монополістичної конкуренції знизився б після досягнення рівноваги, то фірми залишили б ринок. Це відбувається тому, що скорочення попиту унеможливлює покриття фірмами своїх економічних витрат.

Рис. 9.6. Монопольно конкурентна фірм, що зазнає збитків

Як показано на рис. 9.6., у разі випуску Q_1, за якого MR = LMC, після скорочення попиту типовий продавець розуміє, що ціна Р ₁, яку він повинний встановити для того, щоб продати цю кількість товару, менша ніж середні витрати AТC₁ на виробництво цього товару. Оскільки за таких обставин фірми не можуть покривати своїх економічних витрат, вони вийдуть з галузі та перемістять свої ресурси у вигідніші підприємства або галузі. Коли це станеться, то крива попиту і криві граничного доходу продавців, що залишилися на ринку, змістяться вверх.

Це відбудеться тому, що скорочення наявної кількості товару на ринку збільшить максимальні ціни і граничний доход, характерні для будь-якого його випуску, який отримуватимуть продавці, що залишилися. Вихід фірм із галузі буде продовжуватися доти, доки не буде досягнуто нової рівноваги, за якої крива попиту знову стане дотичною до кривої LAТC, а фірми будуть отримувати нульові економічні прибутки.

9.4 Нецінова конкуренція і реклама

Важливу роль у диференціації продукту відіграє нецінова конкуренція. Споживач зацікавлений у купівлі товару, який буде зручним у використанні. Якщо придбаний холодильник ламається, телевізор не дає якісного зображення, то проблема гарантійного ремонту має першочергове значення.

В умовах науково-технічного прогресу стрімко збільшується кількість пропонованих товарів і послуг. Важливу роль у просуванні нових товарів на ринку має реклама. Реклама намагається пристосувати споживчий попит до нового продукту. Фірма зацікавлена в рекламі, оскільки вона розширює попит і сприяє зменшенню еластичності попиту за ціною.

Рис. 9.7. Можливий вплив реклами на обсяг виробництва і середні сукупні витрати

На рис. 9.7. представлено можливий вплив реклами на обсяг виробництва і середні сукупні витрати. Припустимо, що початкові витрати дорівнюють ATC_1, а обсяг продажу - Q_1. В результаті успішно проведеної реклами обсяг продажів розширюється до Q₂. При цьому можливо навіть зниження середніх витрат виробництва в результаті значної економії від масштабу виробництва, що перекриває витрати, пов'язані з рекламою (АTС ₂ < ATC₁). Однак, якщо рекламна кампанія виявиться невдалою і не сприятиме просуванню товару на ринку, то такий самий обсяг продукції (Q₃ = Q₁) фірма продаватиме за більш високою ціною (АTС ₃ > АTС ₁), що зросла на величину витрат, пов'язаних з рекламною кампанією.

Рекламна діяльність фірми також не має однозначної оцінки. Прихильники реклами намагаються виправдати її, вказуючи на такі основні позитивні моменти:

- реклама допомагає споживачам зробити потрібний вибір;

- за рахунок реклами підтримуються національні системи зв'язку (радіо, телебачення, газети, журнали і т. п., що частково фінансуються за її рахунок);

- реклама стимулює конкурентну боротьбу;

- реклама прискорює розробку нових товарів і спонукує фірми постійно поліпшувати їхню якість і зовнішній вид.

Критики реклами доводять, що вона:

- більше вводить споживачів в оману, ніж інформує їх про певні якості рекламованого товару;

- нераціонально відволікає ресурси від інвестування їх у важливі, насамперед виробничі, галузі національної економіки;

- визначає певні зовнішні витрати (взагалі в результаті реклами, стверджують її критики, витрати виробництва і рівень цін зростають, замість того, щоб знизитися).

Практично фірма в умовах монополістичної конкуренції прагне досягти оптимального рівня ціни на свій товар і стимулювати його збут за допомогою рекламної діяльності з метою максимізації прибутку. І здебільшого саме завдяки рекламі фірмі вдається досягти зростання своїх доходів незважаючи на те, що в наслідок цього збільшуються витрати і, відповідно, крива середніх витрат фірми зміщується вверх. Але зсув кривої середніх витрат фірми компенсується зростанням виробничої ефективності, зумовленої ефектом масштабу, внаслідок чого фірма має можливість продавати продукцію за нижчими цінами, ніж за відсутності реклами.

9.5 Ефективність функціонування ринку монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція має свої переваги і недоліки.

Недоліком її порівняно з чистою конкуренцією є те, що положення рівноваги виробника є менш суспільно ефективним. Оскільки в умовах монополістичної конкуренції ринкова ціна товарів перевищує величину граничних витрат фірми (Р > МС), це свідчить про неефективний розподіл ресурсів для виробництва нового продукту. Ціна, встановлена в умовах монополістичної конкуренції, більша від мінімального рівня середніх загальних витрат не тільки в короткостроковому періоді, але і на довгостроковому інтервалі часу. У такий спосіб споживачі в цих умовах не отримують товар за найнижчою ціною, зниження якої можливе за існуючого рівня витрат фірми. Фактичний обсяг виробництва менший від того, що мінімізує середні загальні витрати фірми. Фірма має резервні потужності і не використовує їх повною мірою, як за умов чистої конкуренції.

До переваг монополістичної конкуренції належить те, що на цьому ринку завдяки існуючій диференціації продукції споживачеві пропонується широкий асортиментний вибір товарів. Ціни на товари нижчі, а обсяг виробництва більший ніж у чистого монополіста, тому монополістична конкуренція є потрібною і вигідною для споживача і спільно з чистою конкуренцією потрапляє до розділу "ефективно конкурентних".

Диференціація товару є важливим досягненням ринку монополістичної конкуренції, тому що вона адаптує товар до споживчого попиту. Але фірма в умовах монополістичної конкуренції прагне так само і до пристосування споживчого попиту до свого товару і з цією метою займається рекламною діяльністю. За рахунок реклами фірма розраховує збільшити свою частку на товарному ринку. Іншими словами, виробник сподівається, що реклама змістить криву попиту фірми вправо і одночасно дозволить зменшити цінову еластичність її товару. Варто зазначити, що диференціація продукту та інтенсивна реклама характерні не тільки для фірм, що функціонують в умовах монополістичної конкуренції, а і для багатьох олігополістичних ринків.

Питання для самоперевірки:

1. Чим відрізняється ринок монополістичної конкуренції від досконало конкурентного ринку?

2. Дати характеристику положенню кривих попиту на різних типах ринкових структур і показати, як це відбивається на можливості фірми впливати на ціну.

3. Які умови короткострокової рівноваги фірми на монополістично конкурентному ринку?

4. Коли фірмі вигідно мінімізувати збитки в короткостроковому періоді?

5. Які умови довгострокової рівноваги фірми?

6. Чому вигідна реклама на ринку монополістичної конкуренції?

7. Порівняйте ефективність ринків монополістичної конкуренції і досконалої конкуренції.

10. Попит та пропозиція на ринках факторів виробництва

10.1 Особливості попиту на фактори виробництва

Для забезпечення випуску товарів фірмами, які функціонують на товарних ринках необхідні фактори виробництва, до яких відносяться:

- праця;

- капітал;

- земля(природні ресурси);

- підприємницький хист.

Цінами факторів виробництва є відповідно:

- ставка заробітної плати;

- відсоток;

- рента;

- нормальний прибуток.

Ринок факторів виробництва багато в чому схожий на ринок товарів і послуг, і тому до нього може бути застосований підхід з погляду теорії попиту та пропозиції і методів граничного аналізу. Однак особливість ринку факторів виробництва полягає в тому, що тут ролі учасників обміну змінюються на протилежні: фірми стають покупцями, а споживачі товарів і послуг - продавцями. Тому попит на фактори виробництва визначається пропозицією товарів і послуг. Він є похідним від попиту на товари і послуги, а пропозиція факторів виробництва визначається споживчим вибором.

Попит на фактори виробництва залежить від:

- попит на товари, які виготовлені за допомогою факторів виробництва;

- ефективності фактору(ресурсу);

- ринкової вартості фактору.

Ринок факторів виробництва з точки зору конкуренції поділяється на:

- ринок факторів виробництва в умовах досконалої конкуренції;

- ринок факторів виробництва в умовах недосконалої конкуренції.

Ознаки досконало-конкурентного ринку факторів виробництва:

- фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;

- багато покупців і продавців факторів виробництва;

- фактори є однорідними;

- вхід на ринок і вихід з нього є вільним;

- всі учасники повністю проінформовані щодо цін;

- фірма на товарному ринку теж повинна бути конкурентною.

Особливістю неконкурентного ринку факторів виробництва є те, що як покупець так і продавець можуть впливати на ціни факторів виробництва.

Ставлячи попит на фактори виробництва, фірма, що максимізує прибуток, повинна враховувати три основні моменти:

- кількість продукції, що випускається на одиницю даного фактору;

- дохід від продажу випущеної продукції;

- витрати на придбання того або іншого фактору.

1. Показником кількості продукції, що припадає на одиницю фактору виробництва, що використовується (L,K), є граничний фізичний продукт праці (MPP_L) і капіталу (MPP_K). Він означає зміну в кількості випуску, спричинену використанням кожної додаткової одиниці будь-якого фактору виробництва, за умови, що всі інші фактори залишаються незмінними.

Якщо, наприклад, додаткова година роботи на електроламповому заводі дає можливість збільшити випуск на п'ять лампочок - це і буде граничний продукт трудового фактору (MРPL = 5).

Як уже зазначалося, динаміка даного показника відображає закономірність зниження граничної продуктивності фактору, використання якого послідовно зростає за незмінної кількості інших факторів. Якщо послідовно збільшувати кількість зайнятих робітників, то кількість продукції, що випускається, буде зростати, але у спадному темпі: залучення п'ятого робітника дозволить збільшити випуск на 15 одиниць, тоді як залучення шостого - на 14 одиниць і т. д. Зрештою буде досягнуто такої точки, після якої залучення наступного робітника взагалі не потягне за собою збільшення випуску (граничний продукт дорівнюватиме нулю). Після цієї точки подальше збільшення випуску стане можливим тільки за умови додаткового залучення інших факторів.

...