Мікроекономіка

2. Щоб визначити, яка кількість кожного фактору необхідна для забезпечення максимуму прибутку, фірма повинна враховувати не тільки фізичні розміри граничного продукту, але і дохід, що приносить продаж продукції, виробленої кожною додатково залученою одиницею фактору. Це виражається показником граничного доходу від продукту даного фактору. (MRR).

В умовах досконалої конкуренції, коли граничний дохід дорівнює ціні (MR = P), однаковій для кожної одиниці випуску, граничний дохід від продукту будь-якого фактору буде вартістю граничного продукту, тобто становитиме добуток граничного продукту у фізичному вираженні на ціну одиниці випуску:

MRR = MPP Ч P.

Якщо фірма функціонує в умовах недосконалої конкуренції, ціна продукції буде варіюватися залежно від зміни обсягу випуску. За попиту, що скорочується, фірма повинна буде знижувати ціну для збереження або збільшення обсягу продажів. Тому граничний дохід на одиницю випуску завжди буде меншим за ціну, а отже, граничний дохід від продукту даного фактору буде меншим за вартість граничного продукту:

MRR < MPP Ч P.

Це означає, що по мірі збільшення використання будь-якого фактору за спадних цін дохід, який вони приносять, буде скорочуватися швидше, ніж буде зменшуватися граничний продукт у фізичному вираженні, і на певному етапі зникне взагалі. Після цього моменту граничний дохід від фактору набуде від'ємного значення, хоча величина граничного продукту може залишатися позитивною.

3. Третій момент, який повинна враховувати фірма, визначаючи, яка кількість фактору повинна бути використана для забезпечення максимуму прибутку, - це витрати на кожну додаткову одиницю фактору, що залучається - граничні факторні витрати (MRС).

Якщо фірма купує фактори на ринку досконалої конкуренції і є прайс-тейкером, то її граничні факторні витрати дорівнюватимуть ринковій ціні даного фактору: MRC = P.

Прагнучі максимізувати прибуток, фірма буде порівнювати граничний дохід від продукту даного фактору з граничними витратами на його придбання. Якщо граничний дохід перевищує граничні факторні витрати, кожна додаткова одиниця фактору що залучається, додасть більше до доходу, ніж до витрат, і тим самим збільшить прибуток. Якщо граничні витрати перевищать граничний дохід, скорочення фактору, що залучається, на одну одиницю спричинить зменшення витрат більшою мірою, ніж зменшення доходу, і в такий спосіб теж збільшить прибуток. Тільки за умови рівності витрат і доходу зміна у використанні фактору не спричиняє зміни в прибутку.

MRC - MRC = MRR,

MRR - граничний дохід від продукту фактору.

Це правило максимізації прибутку, яким керується фірма у разі купівлі факторів виробництва, справедливе як для досконалої, так і для недосконалої конкуренції. На графіку (рис. 10.1.) ця ситуація представлена у вигляді перетину кривих граничного доходу від продукту даного фактору і граничних факторних витрат.

Рис. 10.1. Графік граничних факторних витрат і граничного факторного доходу

Крива граничного доходу буде лінією з нахилом униз, оскільки збільшення використання фактору виробництва спричиняє спадну віддачу. Крива граничних факторних витрат має вигляд горизонтальної лінії, оскільки в умовах досконалої конкуренції ціна одиниці фактору не залежить від фірми і залишається незмінною.

Оскільки крива граничного доходу від продуктивності даного фактору в даній ситуації показує, яку кількість фактору фірма використовує за кожної з можливих цін, ця крива збігається з кривою попиту даної фірми на зазначений фактор виробництва.

Якщо врахувати попит усіх фірм на даний фактор за тієї або іншої ціни на нього, то ми одержимо ринкову криву попиту на цей фактор. Як зазначалося раніше, особливістю ринкового попиту на фактори виробництва є те, що він є похідним попитом, оскільки становить інтерес для покупця не сам по собі, а як можливість виробляти споживчі товари і послуги. Саме попит на останні і визначає в кінцевому підсумку попит на фактори виробництва. Так, попит на землю визначається попитом на продукцію, що на ній можна виростити, або на будинки, що на ній можна побудувати.

Як і попит на товари, попит на фактори виробництва змінюється залежно від зміни цін. Зміна ціни будь-якого фактору спричиняє зменшення або збільшення кількості, у якій він використовується у виробництві. На графіку (рис. 10.2.) це буде відображено рухом уздовж кривої попиту на даний фактор (D₀).

Зміна економічних умов, не пов'язаних із цінами, призводить до зрушення кривої попиту на фактор. Це можуть бути зміни троякого роду.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 10.2. Криві попиту на фактор виробництва

По-перше, збільшення попиту на продукт, що випускається за допомогою даного фактору виробництва, веде до зрушення кривої попиту вправо (D₁), а зниження попиту на цей продукт - уліво (D₂).

По-друге, зростання ціни на фактор-замінник спричиняє зрушення кривої попиту вправо (D₁), а на фактор, що доповнює, - уліво (D₂).

По-третє, будь-які зміни в технології, що ведуть до зростання граничної продуктивності фактору, зрушують криву попиту вправо (D₁), а падіння граничної продуктивності - уліво (D₂).

10.2 Попит та пропозиція на ринках праці. Рівень заробітної плати

На ринку праці предметом купівлі і продажу є особливий фактор виробництва - робоча сила. Попит на цей фактор буде визначатися розглянутими вище закономірностями. Що стосується пропозиції на ринку праці, то вона насамперед залежатиме від рішення індивідуального працівника - чи продавати свою робочу силу. Приймаючи це рішення, він робить вибір між двома джерелами корисності: дозвіллям і споживанням визначеної кількості товарів і послуг. Перевага, надана дозвіллю (відпочинок, розваги, домашні справи), означає водночас зменшення можливості заробити на придбання яких-небудь споживчих благ і навпаки. Індивідуум, по суті, прагне збалансувати переваги дозвілля і роботи таким чином, щоб в ідеалі гранична корисність однієї години дозвілля дорівнювала граничній корисності благ і послуг, які можна придбати на заробіток від години праці.

Годинна ставка заробітної плати є, таким чином, альтернативними витратами однієї години дозвілля, тобто вартістю тих благ і послуг, що повинні бути "принесені в жертву" задоволенню продовжити на годину розваги або відпочинок.

Якщо ставка зарплати зросте, то матиме місце, з одного боку, ефект заміщення: прагнення працювати більше, щоб на зароблене придбати більше товарів і послуг; з іншого боку, ефект доходу: більш висока зарплата збільшує дохід і дозволяє менше працювати, щоб за незмінних цін отримувати звичний 8набір споживчих благ і збільшити час дозвілля.

За низької ставки заробітної плати переважає ефект заміщення, і тому якщо вона починає підвищуватися, пропозиція на ринку праці зросте. Однак по мірі збільшення розмірів заробітної плати все більше підсилюється ефект доходу і скорочується пропозиція.

Крива пропозиції робочої сили індивідуального працівника буде у зв'язку із цим мати форму лінії, що загинається назад (рис. 10.3.а). На ділянці, де переважає ефект заміщення, вона зростає праворуч, відображаючи збільшення пропозиції по мірі зростання зарплати. Але після визначеного моменту, коли починає переважати ефект доходу, зростання зарплати спричиняє вже скорочення пропозиції і крива спрямовується назад, до вісі зарплати.

Однак на ринку в цілому ця тенденція буде перекриватися пропозицією праці інших працівників, що будуть переміщатися з інших сфер зайнятості, орієнтуючись на більш високу зарплату. Тому крива пропозиції на ринку даного виду праці матиме вигляд спрямованої вгору лінії (рис. 10.3.б).

Рис. 10.4. а) Ринкова рівновага на конкурентному ринку праці, б) рівновага конкурентної фірми на ринку праці

В умовах досконалої конкуренції, а ні фірма, а ні окремий робітник не впливають на існуючий в даний період рівень заробітної плати і обсяг зайнятості, тобто вони не впливають на стан ринкової рівноваги на ринку праці.

Рівноважна ставка заробітної плати встановлюється в кожний момент в наслідок взаємодії сукупного попиту на працю і сукупної пропозиції праці (рис. 10.4.а) тому, кожна фірма і кожен робітник пристосовують свої рішення щодо купівлі або продажу праці до існуючої ставки заробітної плати (W), а рівноважний рівень зарплати буде дорівнювати граничному доходу від даного фактору. Це означає, що кожен працівник одержить винагороду відповідно до того внеску, що він вніс в одержання доходу фірмою. Фірма, у свою чергу, буде збільшувати застосування трудового фактору доти, доки ціна його чергової одиниці (ставка заробітної плати) не зрівняється з принесеним цією одиницею доходом. У цьому знаходить вираження принцип розподілу доходу відповідно до граничної продуктивності факторів виробництва.

MRC_L = MRR_L = W.

Якщо до того ж виробники є вільно конкуруючими суб'єктами на ринку товарів і послуг, то рівноважна ставка заробітної плати буде дорівнювати також вартості граничного продукту. Так, якщо додаткова година, витрачена на прополку ділянки капусти, збільшує врожай на 10 кг, а ціна одного кілограма ? 1 у.о., то годинна ставка зарплати повинна бути 10 у.о. - ні більше, ні менше.

Але така ситуація характерна лише для ринку досконалої конкуренції. На ринку праці, однак, можуть виникати умови, що перешкоджають вільному суперництву продавців і покупців робочої сили.

Найбільш очевидні такі відхилення у разі виникнення монопсонії ? ситуації, коли єдиному покупцеві на ринку протистоїть безліч продавців. Наприклад, єдина текстильна фабрика в невеликому місті забезпечує роботою більшість його жіночого населення. Монопсоніст у такому разі не приймає ціну такою, яка вона склалася на ринку, а створює її. Як правило, бажаючи залучити нових робітників, така фірма підвищує ставку заробітної плати. Але вчиняючи так, вона змушена платити більш високу ставку і тим робітникам, що вже були найняті, а не тільки новоприйнятим і, отже, витрати на цей фактор будуть перевищувати його ціну. Якщо на фірмі працює 150 робітників, що одержують 6 у.о. за годину, і роботодавець, бажаючи залучити додаткову робочу силу, підвищує годинну ставку на 0,02 у.о., то найм 151-го робітника обійдеться не в 6,02, а в 9,02 у.о., тому що додаткові 2 копійки будуть одержувати і 150 чоловік, які вже працюють. Загальні витрати на придбання трудового фактору зростуть з 900 (150 х 6) до 909,02 у.о.,(151 х 6,02), а граничні витрати складуть 9,02 у.о.. Якщо тепер, щоб залучити ще одного робітника, фірма підвищить ставку до 6,04 у.о., то її витрати зростуть до 978,08 у.о., тобто на 9,06 у.о.

Таблиця 10.1

Кількість зайнятих робітників	Ставка зарплати (за годину)	Загальні витрати на працю	Граничні витрати на працю
150	6	900,00
151	6,2	909,02	9,02
152	6,4	918,08	9,06

При максимізації прибутку монополіст буде наймати 150 працівників, що визначається умовою MRCL=MRRL і виконується в точці Е 2.Але ставка заробітної плати(W) буде відповідати точці Е 3(стан рівноваги монополіста),яка відповідатиме заробітній платі 5 у.о.за годину. Така ставка є мінімальним рівнем, на яку погоджуються наймані робітники,і вона менша, ніж ставка заробітної плати 7 у.о. за годину в умовах конкурентного ринку.

Умова рівноваги моноппонії на ринку праці:

MRCL=MRRL>W

Рис. 10.5. Визначення рівня заробітної плати в умовах монопсонії

Така ж картина буде у разі, якщо на ринку праці виступають кілька покупців, яким протистоїть безліч продавців (олігопсонія).

Іншим істотним чинником, що порушує вільну конкуренцію на ринку праці, є утворення робочих професійних спілок. У такому разі умови продажу робочої сили визначаються не індивідуальним договором продавця і покупця, а колективним договором між членами спілки і роботодавцем.

Отримавши можливість у результаті об'єднання впливати на пропозицію праці, профспілка прагне максимізувати вигоди для своїх членів. Вона може, наприклад, поставити за мету домогтися підвищення зарплати для робітників даної галузі. У такому разі, якщо вона стикається з ринком вільно конкуруючих роботодавців, для яких рівень зарплати є величина, задана ринковою рівновагою, досягти своєї мети можна лише за рахунок скорочення кількості зайнятих.

Так, якщо за годинної ставки зарплати 8 у.о. можуть бути задіяні 150 000 робітників на рік, то, зажадавши збільшення оплати до 10 у.о. за годину праці, профспілка скорочує можливість використовувати визначену кількість робітників, тому що за такої ціни роботодавці зможуть найняти лише 100 000 чоловік на рік.

Якщо ж мета - забезпечення максимуму зайнятості, то профспілка повинна відмовитися від спроб підняти зарплату вище рівня ринкової рівноваги або регулювати розподіл роботи між своїми членами, встановлюючи для кожного тривалість часу, протягом якого він може бути зайнятий на даній роботі.

Інша справа, якщо профспілці доводиться стикатися з ринком недосконалої конкуренції (монопсонією або олігопсонією). У такому разі, як уже зазначалося, ставка заробітної плати установиться нижче точки перетину кривих граничних факторних витрат і граничного доходу від даного фактору (точка Е ₁ рис. 10.5.). Такою ставкою в наведеному прикладі буде 6 у.о. і відповідна їй кількість залучених працівників - 170 000. Якщо тепер профспілка під погрозою страйку зажадає встановити ставку зарплати на рівні 8 у.о. за годину, то крива граничних факторних витрат матиме вигляд горизонтальної лінії, тому що залучення кожного нового працівника буде додавати до витрат ту саму величину - 8 у.о. У точці перетину цієї лінії з кривою граничного доходу буде встановлена нова рівновага, що відповідає даному рівневі зарплати (точка Е ₂). За такої ціни фактору може бути зайнято 175 000 робітників. Інакше кажучи, у даній ситуації можуть бути одночасно збільшені і ставка заробітної плати, і рівень зайнятості.

На відхилення заробітної плати від ринкової рівноваги можуть також впливати чинники, що зумовлюють її диференціацію.

Одна група чинників пов'язана з дискримінацією в заробітній платі, тобто прагненням роботодавців віддати перевагу одній групі працівників на шкоду іншим. Хоча конкуренція на ринку праці трохи згладжує дискримінацію, цілком вона є непереборною.

Інша група чинників зумовлена неціновими характеристиками праці: її привабливістю, престижністю, творчим характером. За інших рівних умов працівники воліють пропонувати свої послуги тим, хто забезпечує ці характеристики навіть за меншу плату.

Розходження в рівні оплати праці пов'язані також з різним ступенем освіти і професійної підготовки. Більш кваліфіковані працівники повинні оплачуватися вище, тому що одержання освіти і кваліфікації вимагає істотних витрат, які можна розглядати як свого роду інвестиції в людину, людський капітал. Такі витрати повинні відшкодовуватися, в іншому разі зникнуть стимули до таких інвестицій, що є найважливішим джерелом економічного зростання.

10.3 Попит та пропозиція на ринках капіталу. Позичковий відсоток. Дисконтування

Як фактор виробництва капітал - це засоби, застосування яких дозволяє збільшити ефективність людської праці. Щоб одержати, наприклад, воду в необхідній кількості, можна приносити її відрами з найближчого джерела, а можна спорудити водопровід і качати її насосом. У другому випадку водопровід і насос будуть капіталом. Його застосування вимагає, однак, попередніх витрат, джерелом яких стають заощадження (неспожиті доходи). Якщо одержувачі доходів не споживають їх цілком, а частину зберігають, то ці заощадження можуть стати джерелом позичкових засобів, наданих у тимчасове користування або для купівлі споживчих благ (споживчий кредит), або для інвестування у виробництво (інвестиційний кредит). Заощадження стають, таким чином, об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів, де і складається їхня ціна ? плата за право скористатися цими засобами, ? яка називається позичковим відсотком.

Як на будь-якому ринку, ціна капіталу (норма відсотка) складається під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Пропозиція на кредитному ринку визначається, як уже зазначалося, схильністю одержувачів доходів до заощадження визначеної їхньої частини. Попит же визначається, по-перше, прагненням до придбання більшої кількості споживчих благ, по-друге, рішеннями виробників збільшити випуск за рахунок додаткових капіталовкладень. Ринкова норма відсотка буде встановлена в точці перетину кривих попиту на позичкові засоби і їх пропозиції, у якій і буде досягнуто рівноваги.

Позичковий відсоток ? це ціна, сплачена власникові грошового капіталу за його використання протягом визначеного періоду.

Інвестиційний попит, у свою чергу, залежатиме від так званої лізингової вартості устаткування. У більшості випадків нові капіталовкладення означають не придбання фірмою устаткування у власність, а його оренду в спеціалізованих лізингових фірмах за визначену плату, величина якої коливається залежно, по-перше, від запропонованої кількості, по-друге, від попиту на нього.

Між лізинговою вартістю і нормою відсотка існує визначена залежність. У разі низької норми відсотка більш вигідним виявляється вкладати кошти в підприємницьку діяльність, і попит на інвестиційні кредити зростає. Це зумовлює високу лізингову вартість устаткування, з одного боку, і тенденцію до підвищення норми відсотка, з іншого. Однак по мірі зростання інвестицій пропозиція капітальних благ зростатиме, лізингова вартість знижуватиметься, що відобразить падіння інвестиційного попиту на кредити і зниження норми відсотка.

Ці залежності будуть впливати на прийняття фірмою рішення про те, купувати чи ні устаткування, чи здійснювати капіталовкладення за даної лізингової вартості й існуючої норми відсотка. Приймаючи таке рішення, варто порівнювати сьогоднішні витрати і майбутні доходи від капіталовкладень. При цьому, однак, варто враховувати, що альтернативними витратами сьогоднішніх витрат на устаткування будуть суми доходів, що могли би бути отримані у вигляді відсотків, якби гроші були віддані в позичку, а не вкладені у справу. Тому, оцінюючи сьогоднішню вартість очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень, її варто зменшити на величину доходу, що наростає за цей період за правилом складних відсотків. Така процедура називається дисконтуванням.

Наприклад, фірма, що займається прокатом автомобілів, вирішує, купувати їй ще один автомобіль чи ні. Купівельна вартість автомобіля - 8000 у.о; його прокат приносить у рік 2000 у.о доходу; через чотири роки експлуатації його можна продати за половинну вартість, тобто за 4000 у.о. Отже, загальна сума доходу, на яку можна розраховувати через чотири роки, повинна становити 12 000 у.о (2000 х 4 + 4000).

Таблиця. Визначення дисконтованого відсотка (при нормі відсотка -10 %)

Роки	Дохід-збиток	Фактор дисконтування норми %	Дисконтований дохід-збиток
0 1 2 3 4	-8000 2000 2000 2000 6000	1,00 0,91 0,83 0,75 0,68	-8000 1820 1660 1500 4080

Всього: 1,060+8000=9060.

Таблиця. Визначення дисконтованого відсотка (при нормі відсотка -18 %)

Роки	Дохід-збиток	Фактор дисконтування норми %	Дисконтований дохід-збиток
0 1 2 3 4	-8000 2000 2000 2000 6000	1,00 0,85 0,72 0,61 0,52	-8000 1700 1440 1220 3120

Всього: -520+8000=7480.

Покупка автомобіля буде вигідною, якщо дисконтова на сума доходу від оренди дисконтова не значення ціни автомобіля, який був у вжитку, більше, ніж його ціна при покупці. У даному випадку ця інвестиція принесе дохід при нормі відсотка-10 %,але буде збитковою при нормі відсотка -18 %.

Однак дисконтування, виходячи з 10 % річних, показує, що сьогоднішня вартість очікуваних доходів становитиме всього 9060 у.о. Це, звичайно, менше 12 000, але більше, ніж початкова купівельна вартість автомобіля, і, виходить, фірмі варто його придбати.

Але якщо ставка відсотка зросте до 18 % на рік, то дисконтування, виходячи з цієї норми, показує, що сучасна вартість очікуваної суми доходу становитиме 7480 у.о, що менше купівельної вартості. У цих умовах вкладати гроші у придбання ще одного автомобіля невигідно.

Аналіз доцільності інвестицій ґрунтується на співставленні величини капіталу в різні періоди часу виходячи з норми відсотка за такою формулою:

= [1?(1+r)t]Vt,

де: Vt - інвестиція,

Vp ? очікувані доходи,

r ? норма відсотка,

t - час,

[1?(1+r)t]-дисконтована цінність інвестиції через t років.

10.4 Попит та пропозиція на ринках землі та природних ресурсів. Ціна землі. Економічна, земельна, диференціальна рента

На ринку факторів виробництва формується ще одна специфічна група ? ринок природних ресурсів. Особливістю цього типу факторів є їхня невідтворюванність, а отже, постійна, фіксована пропозиція, що знаходить відображення в його абсолютній нееластичності (на графіку крива пропозиції таких ресурсів має вигляд вертикальної прямої, перпендикулярної осі кількості). Найбільш яскравим прикладом природного фактору є земля.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 10.6. Нееластичність пропозиції землі

Цей ресурс обмежений і не відтворюється і, незалежно від рівня попиту на нього, кількість залученої в економічну діяльність землі в даний період і в даному місці залишається незмінною. Тому ціна землі повністю визначається попитом на неї. Збільшення земельної площі за рахунок меліорації, осушення боліт, ділянок моря і т. п. не може розглядатися як природний ресурс у чистому вигляді: це скоріше застосування капіталу, і отриманий дохід буде в даному випадку відсотком на цей капітал.

Що ж стосується доходу, який винагороджує участь в економічній діяльності фактору, пропозиція якого абсолютно нееластична в довгостроковому періоді, то він називається чистою економічною рентою. Її ринковий рівень встановлюється в точці перетину кривої пропозиції, що представляє обмеженість природних ресурсів, і кривої попиту, що відображає їхню продуктивність, тобто граничний дохід від даного фактору.

Якщо рента вища за точку рівноваги - не вся земля використовується повністю, власники ведуть конкуренцію в пошуках орендарів і, як наслідок, рента має тенденцію до зниження. Якщо вона нижча за точку рівноваги, конкуренцію за обмежену кількість землі ведуть вже орендарі, і рента підвищується.

З величиною ренти пов'язана і ціна тієї ділянки землі, з якої її отримують. Ціна землі ? це капіталізована вартість ренти, тобто сума, яка за даної норми відсотка приноситиме дохід, що дорівнює річній ренті з даної ділянки.

%

де: P₁ - ціна землі;

R - рента;

r - позичковий відсоток.

Так, ділянка землі, що приносить 5000 у.о ренти на рік, буде коштувати 50 000 у.о за річної норми відсотка ? 10 % і 10 000 у.о за норми відсотка, що дорівнює 5.

Ціна землі може змінюватися відповідно до зміни величини ренти. Рівноважний рівень ренти може змінюватись:

- по-перше, від зрушення кривої попиту. Зростання попиту на землю у разі фіксованої пропозиції приводить до зростання ренти, а падіння попиту ? до її зниження.

- по-друге, рівень ренти може змінюватися і залежно від зрушення кривої пропозиції. Річ у тому, що абсолютно нееластичної пропозиції природних ресурсів, у тому числі землі, практично не буває. Ділянки землі можуть бути різної якості, розташовані в більш-менш зручному місці, призначені для різних цілей, нарешті, у них уже можуть бути зроблені які-небудь попередні вкладення. Через це пропозиція стає більш еластичною, крива пропозиції відхиляється від вертикальної лінії, що спричиняє можливість коливань рівня ренти.

Власники факторів виробництва реалізують їх на ринку, одержуючи відповідні доходи: заробітну плату, відсоток, ренту. Але на цьому ринку виступають і покупці факторів - підприємці, що, комбінуючи їх у різних сполученнях, створюють матеріальні блага і послуги. Якщо дохід від продажу останніх перевищує загальні витрати на їх виробництво, виникає прибуток.

Розглянемо процес утворення прибутку на елементарному прикладі. Якийсь виробник на невеликій ділянці землі вирощує картоплю з метою прогодувати себе і свою родину. Користуючись найпримітивнішим знаряддям праці (лопатою), він одержує на рік 1000 т, що дає йому можливість годуватися і залишати запас для посадки на наступний рік. Вирішивши стати підприємцем і вирощувати картоплю на продаж, він орендує додатково гектар землі, здобуває більш продуктивні насіння, добрива, бере напрокат трактор з причіпними пристосуваннями, нарешті, наймає в допомогу собі одного працівника. У результаті його продуктивність виросте до 10 т на рік. Залишивши собі на їжу і на насіння 2000 т, інші 8 т наш підприємець реалізує на ринку. З вирученої суми вартість 2000 т він повинен буде заплатити у вигляді зарплати найнятому ним працівникові, вартість ще 2000 т ? віддати у вигляді відсотка за придбаний капітал (насіння, добриво, лізинг трактора), а вартість наступних 2000 т ? у виді ренти за орендовану ділянку. Загальні витрати ? прямі і непрямі ? становитимуть вартість 8000 т. Але зроблено було 10 000 т. Різниця в 2000 т і буде чистим економічним прибутком.

Питання про джерело і причину утворення прибутку здавна є предметом дискусій в економічній науці. Трудова теорія вартості, особливо в її марксистській інтерпретації, єдиним джерелом прибутку вважає працю найманих робітників, здатну створювати вартість більшу, ніж та, що виплачується у вигляді заробітної плати. Цей надлишок над вартістю робочої сили привласнює у виді прибутку власник засобів виробництва. Якщо б його не було, надлишок розподілився б між усіма учасниками трудового процесу.

Теорія факторів виробництва пропонує інше пояснення цього процесу. Прибуток вона розглядає як винагороду четвертого фактору виробництва - підприємницької діяльності. Це особлива здатність до організації економічної діяльності, без якої поєднання інших факторів виробництва було б або неможливим або неефективним. Як і інші фактори виробництва, цей ресурс обмежений: не кожен здатний організувати бізнес. Відповідно, як і інші фактори, ця діяльність заслуговує на винагороду за свій внесок у виробництво товарів і послуг. Разом з тим цей фактор має свою, досить істотну, специфіку. По-перше, він не має кількісної одиниці виміру, а отже, неможливо точно визначити ціну одиниці цього фактору. По-друге, прибуток як винагорода за підприємницьку діяльність не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. У такому разі вартість продукту повинна розподілитися між традиційними ресурсами: працею, капіталом, природним фактором. Прибуток виникає тоді, коли порушується рівновага і власники інших ресурсів змушені поступатись частиною своїх доходів підприємцю.

У чому ж виявляється внесок підприємця у виробництво, що вимагає оплати й утворення особливого виду доходу? Насамперед, це ризик. Світ економічних відносин відрізняється невизначеністю, тобто відсутністю повної і достовірної інформації про те, що відбудеться в майбутньому. Якби в будь-якій сфері така інформація існувала і гарантувала стійке перевищення доходів над витратами, така сфера стала б дуже вигідним об'єктом вкладень, і капітали, що сюди спрямувалися б, швидко зрівняли б виторг і витрати, звівши прибуток до нуля. Практично ж наслідки вкладень завжди невизначені: можна виграти і отримати прибуток, можна програти і зазнати збитків. Тому, ризикнувши, підприємець має право у разі успіху розраховувати на винагороду у вигляді надлишку доходу над витратами. Це плата за ризик, за уміння краще інших пророкувати невизначене майбутнє. Власники інших факторів повинні будуть погодитися на зменшення своїх доходів на користь підприємця у нагороду за те, що він бере на себе велику частину ризику.

Прагнення отримати прибуток змушує підприємця шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих новацій створюються можливості для одержання прибутку, оскільки, застосовуючи нововведення, підприємець стає, принаймні тимчасово, свого роду монополістом, порушуючи економічну рівновагу, за якої прибуток неможливий. Однак по мірі того, як нововведення або удосконалення стає надбанням багатьох, конкуренція відновлює порушену рівновагу. Так само колись ризиковане підприємство, ставши успішним, перестає бути таким і залучає багатьох інших на цей ринок, що бажають отримати прибуток. Але саме ця обставина і скорочує прибуток, зводячи його поступово нанівець. Тим самим створюються умови, що спонукають до нового ризику і пошуку нових удосконалень. Прибуток, таким чином, виступає як могутній стимул технічного й економічного прогресу.

Питання для самоперевірки:

1. У чому полягає специфіка попиту на фактори виробництва?

2. Як визначається граничний дохід фактору виробництва?

3. Як визначаються граничні витрати фактору виробництва?

4. Як визначається ставка заробітної плати на конкурентному та неконкурентному ринках праці?

5. У чому полягає особливість пропозиції індивідуальної праці?

6. Дати характеристику ринку капіталу. Як визначається норма позичкового відсотка?

7. З якою метою використовується дисконтування і за яким алгоритмом?

8. Чим відрізняється земельна рента від ціни землі?

9. Якою є еластичність пропозиції землі?

11. Загальна рівновага в економіці

11.1 Характеристика загальної і часткової рівноваги

Під час вивчення різних аспектів ринкової економіки - поведінки споживача і діяльності фірми, ринків споживчих товарів і ринків факторів виробництва - в центрі уваги була часткова рівновага (partіal equіlіbrіum) - рівновага, що складається на окремому ринку. Однак у реальній дійсності ринки взаємозалежні, ціни одних економічних благ впливають на ціни інших. Рівновага, що виникає в результаті взаємодії всіх ринків, коли зміна попиту або пропозиції на одному ринку впливає на рівноважні ціни й обсяги продажів на всіх ринках, називається загальною рівновагою (general equіlіbrіum).

Досягнення загальної рівноваги - результат впливу зміни на одному ринку на всі інші ринки, у т. ч. і на той ринок, з якого почався рух. У цій взаємодії на передній план виходять взаємозалежність (взаємодоповнюваність і взаємозамінність) різних товарів. Тому найпростіший аналіз повинен включати як мінімум чотири етапи:

1) первинна зміна;

2) зміни на ринках взаємозамінних товарів;

3) ринки взаємодоповнюючих товарів;

4) ефект зворотного зв'язку.

Припустимо, що середня ціна на автомобіль піднялася з 17000 до 210 000 у.о. Це спричиняє зниження продажів з 20 до 15 млн. автомобілів на рік (рис. 11.1.а). Падіння попиту на автомобілі позначиться на попиті на бензин. Він скоротиться з 12 до 10 млн. л на день. Це призведе до падіння ціни на бензин з 10 до 90 у.о. за літр (рис. 11.1.б).

Зростання цін на автомобілі змусить багатьох відмовитися від покупки нового автомобіля і звернути свою увагу на товари-замінники, на мотоцикли і змусить довше експлуатувати старі машини. Наприклад, попит на мотоцикли зросте з 50 до 60 млн. шт. на рік (рис. 11.1в). Це призведе до підвищення ціни на мотоцикли в середньому з 8000 до 10 000 у.о.

Більш тривале використання старих автомобілів призведе до зростання цін на послуги з ремонту внаслідок збільшення попиту на такі послуги. Їх кількість зросте з 10 до 12 млн. на рік, ціна на них у середньому підвищиться з 400 до 500 у.о. (рис. 11.1.г).

У результаті довшого використання старих автомобілів і розширення попиту на мотоцикли попит на нові автомобілі знизиться до 12 млн. на рік. Це змусить виробників знизити ціну з 20 000 до 18000 у.о. (рис. 11.1.а).

Природно, така зміна рівноважної ціни викличе нову реакцію на ринках взаємодоповнюючих і взаємозамінних товарів, що призведе до встановлення нових рівноважних цін і обсягів на всіх ринках.

Рис. 82. Взаємозв'язок ринків в економіці: ефект зворотного зв'язку

Рівноважні ціни і кількості визначаються з урахуванням ефекту зворотного зв'язку (feedback effect), що відображає зміну часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що виникають на суміжних ринках під впливом початкових змін на даному ринку.

Аналіз загальної рівноваги показав, що зменшення пропозиції і відповідне зростання цін на деякому ринку призводить до падіння попиту на товари, що доповнюють, і його зростання на товари-субститути.

11.2 Умова Паретто оптимального стану економіки

Функціонування ринкового механізму дозволяє не тільки досягти становища загальної рівноваги в економіці, а і забезпечити оптимальне функціонування економічної системи в цілому, досягти максимізації суспільного добробуту, що характеризується Паретто-оптимальним станом економіки. Він досягається тоді, коли виробництво і розподіл благ неможливо змінити таким чином, щоб збільшився добробут одних економічних суб'єктів без зменшення добробуту інших. Основним критерієм за Паретто є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, за якого хоча б один учасник обміну може покращити своє становище без погіршення становища іншого економічного суб'єкта, вважається, що має місце розтрата ресурсів, а ситуація є неефективною за Паретто. Паретто-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

Ринок досконалої конкуренції забезпечує такий перерозподіл автоматично. У цьому процесі надзвичайно важливу роль відіграє рівноважна ціна. Якщо споживачі готові платити більше, ніж становлять граничні витрати виробництва, то підвищення ціни стимулює фірми нарощувати обсяги випуску до рівня, що забезпечує максимізацію прибутку. Ресурси переміщуються в дану галузь, споживачі покращують своє становище, купуючи додаткову продукцію аж до обсягу рівноваги. У разі досягнення рівноваги: де MU= MC = P (MU(гранична цінність продукту для споживача), немає жодної можливості покращити становище покупців чи продавців, отже, економіка стає ефективною за Паретто.

Є три умови Парето-оптимального стану економіки.

1. Ефективність у виробництві. Вона досягається тоді, коли неможливо збільшити випуск одного товару без зменшення випуску будь-якого іншого товару, і виражається в рівновазі граничних норм технологічного заміщення ресурсів. MRTS_LKx = MRTS_LKy.

Аналіз ефективності у сфері виробництва має два взаємопов'язаних аспекти: внутрішньогалузева ефективність - розподіл і використання ресурсів усередині галузі та міжгалузева ефективність - оптимальний розподіл ресурсів між галузями, трансформація структури виробництва.

Оптимальне розміщення ресурсів у галузі між окремими фірмами досягається, коли галузь випускає максимально можливий обсяг продукції і неможливо перерозподілити ресурси так, щоб збільшити випуск і знизити витрати. Це означає, що кожна фірма працює, застосовуючи технологічно та економічно ефективний способи виробництва, ресурси в галузі використовуються повністю. Технологічна ефективність дозволяє кожній фірмі максимізувати обсяг випуску за наявних обмежених ресурсів, а економічна ефективність дозволяє мінімізувати витрати виробництва заданого обсягу випуску.

2. Ефективність у споживанні і обміні. Вона показує взаємовигідність добровільного обміну благ між індивідуумами і характеризується рівністю граничних норм заміщення між будь-якими парами товарів для всіх споживачів. MRSx = MRSy

Аналіз ефективності у споживанні й обміні дозволяє зробити два важливих висновки:

Ш якщо кожен учасник обміну максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті встановлюється рівновага, за якої розподіл благ є ефективним за споживанням і обміном;

Ш кожний ефективний розподіл є конкурентною рівновагою.

3. Ефективність на ринку продуктів. Структура випуску продукції є ефективною, якщо неможливо збільшити добробут хоча б одного індивідуума, не зменшуючи добробуту інших шляхом зміни структури продукції, що випускається. Рух униз по кривій виробничих можливостей, що має негативний нахил, супроводжується збільшенням виробництва одних товарів і скороченням виробництва інших, тобто зміною структури виробництва. Гранична норма трансформації (MRT) показує, від якої кількості одиниць одного товару варто відмовитися, щоб одержати кожну додаткову одиницю альтернативного товару, дотримуючись кривої виробничих можливостей. Вона виражається як відношення граничних витрат виробництва двох товарів. Ефективність на ринку продуктів досягається в тому разі, якщо дотримується умова MRT = MRS для всіх споживачів.

11.3 Характеристика суспільних благ. Попит та пропозиція суспільних благ

Суспільні блага - блага, вигода від користування якими нероздільно розподілена серед усього суспільства незалежно від того, хочуть окремі його представники здобувати це благо чи ні.

Суспільні блага оплачуються за рахунок загального оподаткування, а не купуються окремими споживачами на ринку. Прикладом суспільного блага є система національної оборони, оскільки стосується всіх і кожного однаковою мірою. Крім суспільних благ, існують ще і суспільні "антиблага" - суспільні блага, що рівномірно накладають витрати на групу людей. Це небажані побічні продукти виробництва або споживання: парниковий ефект, за якого згорання корисних копалин загрожує глобальною зміною клімату; забруднення повітря, води і ґрунту відходами хімічної промисловості, виробництвом енергії або використанням автомобілів; кислотні дощі; радіоактивні викиди через випробування ядерної зброї; витікання озонового шару.

Розрізняють чисті суспільні блага і чисті приватні блага.

Чисте суспільне благо - благо, що споживається колективно всіма людьми незалежно від того, платять вони за нього чи ні. Одержання корисності від забезпечення чистим суспільним благом єдиним споживачем неможливо.

Чисте приватне благо - благо, яке можна розділити серед людей так, що іншим від цього не буде ніякої вигоди або витрат.

Якщо ефективне забезпечення суспільних благ часто вимагає державних дій, то приватні блага може ефективно розподілити ринок.

Отже, чисте приватне благо приносить корисність тільки покупцеві.

Цілий ряд благ не є ні чисто суспільними, ні чисто приватними. Наприклад, послуги правоохоронців, з одного боку, є суспільним благом, а з іншого, розкриваючи крадіжки зі зломом, вони роблять приватну послугу конкретній особі.

Чисті суспільні блага мають дві основні особливості:

1. Чисті суспільні блага мають властивість неконкурентності у споживанні. Це означає, що за даного обсягу блага його споживання одною людиною не знижує доступу для інших.

2. Споживання чистих суспільних благ не має винятків для окремих споживачів. Це означає, що споживачі, які не бажають платити за такі блага, не можуть бути позбавлені можливості їх отримувати. Чисте суспільне благо неможливо випускати "дрібними порціями", які можна було б розпродати через касовий апарат.

Крива попиту на чисте суспільне благо (Рис. 11.2.б) будується за допомогою додавання його індивідуальних граничних корисностей для всіх споживачів за кожної можливої ціни, що припускає підсумовування по вертикалі індивідуальних кривих попиту.

Крива попиту на чисте суспільне благо, як і крива попиту на чисте приватне благо, має спадний нахил. Однак крива попиту на чисте суспільне благо відрізняється від кривої попиту на чисте приватне благо двома моментами.

Перший - ціна не є змінною величиною на вертикальній вісі, оскільки не можна призначити ціну за окрему одиницю, тому що її споживання не є виключним правом. Другий - у разі чистого приватного блага люди корегують обсяг попиту таким чином, щоб пристосувати його до своїх смаків і свого економічного становища. Для чистого суспільного блага це неможливо, оскільки на одиницю цього блага не призначається ціна. Усі споживачі повинні споживати обсяг виробництва цілком. Отже, за будь-якого обсягу пропозиції обсяг споживання такого блага кожним споживачем повинен дорівнювати обсягові пропозиції.

На рис. 11.2.а і 11.2.б показано відмінності між кривими попиту на суспільне і приватне благо.

Рис. 11.2. Відмінність кривих попиту на суспільне та приватне благо

Для чистого приватного блага сукупний обсяг попиту за кожної можливої ціни дорівнює сумі індивідуальних обсягів попиту:

Q_D = ?qі, де і = 1,..., N.

Крива попиту на чисте приватне благо утворюється за допомогою додавання обсягів попиту для кожної ціни уздовж горизонтальної вісі. Крива попиту на чисте суспільне благо утворюється за допомогою додавання граничних корисностей для кожного обсягу уздовж вертикальної осі. Кожний зі споживачів завжди споживає однакові обсяги блага.

Питання для самоперевірки: повтор з розділу 10.

1. У чому полягає специфіка попиту на фактори виробництва?

2. Як визначається граничний дохід фактору виробництва?

3. Як визначаються граничні витрати фактору виробництва?

4. Як визначається ставка заробітної плати на конкурентному та неконкурентному ринках праці?

5. У чому полягає особливість пропозиції індивідуальної праці?

6. Дати характеристику ринку капіталу. Як визначається норма позичкового відсотка?

7. З якою метою застосовується дисконтування і за яким алгоритмом?

8. Чим відрізняється земельна рента від ціни землі?

9. Яка еластичність пропозиції землі?

Размещено на Allbest.ru

...