Мікроекономіка

2. Які криві дають графічне зображення виробничої функції? Характеристика цих кривих?

3. Як змінюється MRTS уздовж ізокванти?

4. Що відображає закон спадної граничної продуктивності?

5. Поясніть дію ефекту масштабу.

6. Економічний зміст витрат. Види витрат.

7. Витрати у довгостроковому і короткостроковому періоді.

8. За яких умов фірма знаходиться у стані рівноваги?

9. Чим відрізняються бухгалтерський, економічний і нормальний прибуток?

10. Які ідеальні ринкові структури розглядаються в мікроекономіці?

11. На якому ринку фірма не впливає на ціну?

12. Які види монополій розглядаються на ринку?

13. Чим відрізняється олігополія від монополістичної конкуренції?

14. Дати характеристику ринку монополістичної конкуренції.

15. Чим ринок монополістичної конкуренції відрізняється від ринку досконалої конкуренції?

6. Пропозиція та умови максимізації прибутку фірми і галузі на ринку досконалої конкуренції

6.1 Ринок досконалої конкуренції. Попит. Обмеження максимізації прибутку

Визначальними характеристиками досконалої конкуренції є:

- на ринку присутні одночасно безліч фірм;

- кожна фірма має вкрай незначну частку у загальному випуску продукції;

- продукція є однорідною;

- покупці і продавці мають рівний доступ до інформації;

- входження в ринок та вихід з нього не обумовлені жодними перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів.

Під "легкістю входження" розуміється те, що фірми, які тільки розпочинають виробництво продукції, знаходяться в рівних умовах з уже існуючими щодо ціни на ті чи інші види ресурсів, доступу до державних ліцензій тощо. Під "легкістю виходу" мається на увазі те, що фірми не стикаються з юридичними бар'єрами: якщо вони захочуть залишити ринок, вони завжди можуть знайти покупця на засоби виробництва. Під "рівним доступом до інформації" мається на увазі те, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни на товари і про ціни на усі види витрат, що необхідні для їхнього виробництва.

Теорії, що розглядаються в цій і наступних главах, випливають з припущення, що незалежно від ринкової структури метою усіх фірм є максимізація прибутку. Це означає, що розбіжності в конкретних варіантах вибору фірм в умовах різних ринкових структур пов'язані з розбіжностями в системах обмежень, з якими стикаються фірми.

Загальні обмеження, що не залежать від того, на якому ринку функціонує фірма, пов'язані з:

· витратами;

· попитом.

Для досконалої конкурентної фірми вводяться три специфічні припущення, що стосуються витрат:

1. Усі фірми мають доступ до однакової технології і знають, де їм варто купувати необхідні види ресурсів (витрат) за однаковими цінами. Ці умови пов'язані з однорідністю продукції, що випускається, і рівним доступом до інформації, якою користуються усі фірми. У результаті криві довгострокових і короткострокових витрат ідентичні в усіх фірм.

2. Резерви економії, зумовлені збільшенням масштабів виробництва, вичерпуються за досить малих обсягів випуску продукції порівняно з тим же обсягом попиту, що пропонується ринком за можливого рівня цін. Тому ринок створює простір для багатьох фірм, які здійснюють виробництво з мінімальними довгостроковими витратами. Без такого припущення неможливе ринкове співіснування великої кількості дрібних фірм, кожна з яких займає невелику частину ринку порівняно з його розмірами.

3. Усі витрати можна компенсувати. Фірми, що залишають ринок, можуть покрити усі свої імпліцитні (неявні) та постійні витрати шляхом продажу власних підприємств і устаткування іншим фірмам. Це припущення - частина умови, що забезпечує вільний вхід і вихід на ринок.

Існує також обмеження, яке пов'язане з попитом і впливає на вибір фірми в процесі максимізації прибутку:

Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, так як всі фірми однієї галузі мають невеликі розміри і випускають однорідну (стандартизовану) продукцію. Тому кожна з них не впливає на ціну, а повинна керуватися ринковою ціною (бути прайс-тейкером) (рис. 6.1).

Розглядаючи ринок досконалої конкуренції в цілому як галузь, слід зазначити, що рівноважна ціна й обсяг на цьому ринку формуються на основі сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Рис. 6.1. Крива попиту для фірми та галузі

Особливістю такого ринку є те, що жодна окрема фірма не може відхилитися від рівноважної ціни - вона перебуває під владою ринку. Це краще видно тоді, коли йдеться про спроби окремої фірми підвищити ціну. Оскільки на ринку присутні інші фірми, які пропонують абсолютно ідентичну продукцію, що однаково доступна покупцям, то зрозуміло, що споживачі не будуть платити більше за те, що можна купити за меншою ціною.

Отже, конкурентна фірма може продати певний обсяг своєї продукції за ціною ринкової рівноваги P_E, іншими словами, ціна попиту на продукцію окремої конкурентної фірми - постійна для різних обсягів випуску Q. Тобто попит на продукцію окремої конкурентної фірми є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту є горизонтальною лінією, що відповідає ціні.

6.2 Умови максимізації прибутку конкурентної фірми у короткостроковому періоді

Алгоритм максимізації прибутку:

1. Визначення умови оптимального обсягу випуску, при якому прибуток буде максимальним.

2. Визначення умов максимізації прибутку конкурентної фірми у короткостроковому періоді.

Процес максимізації прибутку полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй отримання максимального прибутку за наявних обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат. Для наочності скористаємося конкретним числовим прикладом. У таблиці 6.1. наведено різні рівні випуску продукції, які обирає конкурентна фірма в процесі максимізації прибутку. Ринкова ціна становить 500грн. за одиницю. Як повні витрати, так і сукупний дохід збільшуються по мірі зростання випуску продукції. Якщо збільшення доходу перевищує збільшення витрат, то подальше зростання випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток; якщо ж збільшення витрат перевершує збільшення доходу, то збільшення випуску на одиницю зменшує сукупний прибуток.

Оптимальний рівень випуску може бути знайдений шляхом порівняння граничних витрат і граничного доходу (оскільки фірма є прайс-тейкером, граничний дохід дорівнює ціні). Прибуток збільшується до тієї точки, поки граничні витрати, що зростають, не починають перевищувати граничний доход, після чого прибуток зменшується (табл.6.1).

Отже, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, доки граничний дохід перевищує граничні витрати, і негайно припинити випуск, як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний дохід.

Для даної фірми цей обсяг становить 19 одиниць. "Граничний" підхід до вирішення питання максимізації прибутку у короткостроковому періоді графічно представлений на рис. 6.2.б. Якщо випуск не перевершує 19 одиниць, то крива граничних витрат розташована нижче кривої граничного доходу, і тому кожна додаткова одиниця продукції, що випускається, збільшує прибуток.

Як тільки крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу і йде над нею, кожна додаткова одиниця випуску продукції зменшує прибуток.

Таблиця 6.1. Різні рівні випуску продукції в умовах максимізації прибутку

Обсяг випуску продукції Q	Сукупний дохід (у.о.) TR	Повні витрати (у.о.) TC	Сукупний прибуток (у.о.) Pr	Граничні витрати (у.о.) MC	Граничний дохід (у.о.) MR
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21	0 500 1000 1500 2000 2500 3000 3500 4000 4500 5000 5500 6000 6500 7000 7500 8000 8500 9000 9500 10000 10500	2000 2380 2720 3025 3300 3550 3780 3995 4200 4400 4605 4820 5060 5300 5575 5880 6220 6600 7025 7500 8030 8620	-2000 -1880 -1720 -1525 -1300 -1000 -780 -495 -200 100 395 680 950 1200 1425 1620 1780 1900 1975 2000 1970 1880	380 340 305 275 250 230 215 205 200 205 215 230 250 275 305 340 380 425 475 530 590	500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500 500

Рис. 6.2. Максимізація прибутку фірми на короткострокових часових інтервалах в умовах досконалої конкуренції

Слід зазначити, що загальний прибуток не обов'язково повинен бути максимальним, коли менеджер прагне мінімізувати середні витрати порівняно із ціною. Для максимізації загального прибутку він повинен ретельно оцінювати граничні витрати і випуск, щоб бути впевненим, що граничні витрати дорівнюють граничному доходу і дорівнюють ціні. Порівнюючи з ціною, замість граничних, середні витрати, менеджер не зможе побачити, який обсяг випуску максимізує прибуток. Таким чином, умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді для фірми на ринку досконалої конкуренції матиме такий вигляд:

MC = MR = P при АТС > Р

6.3 Умови мінімізації збитків конкурентної фірми у короткостроковому періоді

Якщо ринкова ціна настільки низька, що виключає можливість отримання прибутку, то фірма повинна звести до мінімуму збитки. Падіння ринкової ціни до 300 грн. тотожнє зсуненню вниз кривої попиту на продукцію, якщо попит на неї абсолютно еластичний. У такому разі фірмі доведеться реагувати на зміну ситуації тільки зміною обсягу випуску, тому що на ринку досконалої конкуренції фірма не впливає на ціну. Логіка продовження виробничих операцій з метою мінімізації збитків застосовується тільки в короткостроковому періоді, коли фірма повинна компенсувати постійні витрати незалежно від того, випускає вона продукцію, чи ні.

З таблиці 6.3 видно, що за ціни 300 грн. мінімальні збитки досягаються у разі щоденного випуску 14 одиниць продукції. Графік кривих витрат (рис. 6.3.) дозволяє розглянути процес мінімізації збитків з погляду "граничного" підходу.

Таблиця 6.2. Різні рівні випуску продукції в умовах мінімізації короткострокових збитків

Обсяг випуску продукції Q	Сукупний дохід (у.о.) TR	Повні витрати (у.о.) TC	Сукупний прибуток (у.о.) Pr	Середні повні витрати (у.о.) ATC	Середні змінні витрати (у.о.) AVC	Граничні витрати (у.о.) MC	Граничний дохід (у.о.) MR
0 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17	0 300 600 900 1200 1500 1800 2100 2400 2700 3000 3300 3600 3900 4200 4500 4800 5100	2000 2380 2720 3025 3300 3550 3780 3995 4200 4400 4605 4820 5050 5300 5575 5880 6220 6600	-2000 -2080 -2120 -2125 --2100 -2050 -1980 -1895 -1800 -1700 -1605 -1520 -1450 -1400 -1375 -1380 -1420 -1500	- 2380 1360 1009 825 710 629 571 525 488 460 437 421 406 398 392 389 389	- 380 360 342 325 310 296 285 275 266 260 256 254 254 255 259 264 271	380 340 305 275 250 230 215 205 200 205 215 230 250 275 305 340 380	300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300 300

Рис. 6.3. Мінімізація збитків фірми на короткострокових часових інтервалах в умовах досконалої конкуренції

Крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу в точці, яка знаходиться вище кривої середніх змінних витрат (АVC), але нижче кривої повних середніх витрат (АТС). Оскільки крива попиту проходить нижче, ніж крива повних середніх витрат, фірма несе збитки від кожної проданої одиниці продукції. Проте крива попиту знаходиться вище, ніж крива середніх змінних витрат, а це означає, що дохід від кожної проданої одиниці продукції більший, ніж потрібно для покриття змінних витрат, але водночас є недостатнім для покриття повних витрат. Однак, виробляючи продукцію на рівні обсягу випуску, за якого P = MC (14 одиниць щодня), менеджери можуть мінімізувати ці втрати, тому що постійні витрати все одно повинні беззупинно покриватися, навіть за умови падіння випуску до нуля.

Якщо припинити виробництво при Р›АVC, збитки будуть більші на суму заробітної плати або платежів при звільненні робітників.

Умова мінімізації короткострокових збитків:

P = MC = MR > AVC

6.4 Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми у короткостроковому періоді

При погіршенні ринкових умов ціна на продукцію може впасти настільки низько, що фірма повинна буде призупинити випуск, щоб звести збитки до мінімуму. У даному прикладі ця ситуація виникне за ціни 225грн. Граничні витрати починають перевищувати граничний дохід вже за обсягу випуску 11 одиниць. Цей випуск пов'язаний з меншими збитками, ніж за умови незначного зменшення обсягів виробництва. Однак збитки можуть бути знижені, якщо фірма взагалі призупинить виробництво, оскільки крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу в точці, яка розташована нижче кривої середніх змінних витрат. Це є сигналом для припинення виробництва (таблиця 6.3).

Умова припинення виробництва фірми: Р < АVС

Таблиця 6.3. Різні рівні випуску продукції в умовах припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми

Обсяг випуску продукції Q	Сукупний дохід (у.о.) TR	Повні витрати (у.о.) TC	Сукупний прибуток (у.о.) Pr	Середні повні витрати (у.о.) ATC	Середні змінні витрати (у.о.) AVC	Граничні витрати (у.о.) MC	Граничний дохід MR
0	0	2000	-2000	-	-	380	225
1	225	2380	-2150	2360	380	340	225
2	450	2720	-2270	1360	360	305	225
3	675	3025	-2305	1009	342	275	225
4	900	3300	-2400	825	325	250	225
5	1125	3830	-2426	710	310	230	225
6	1350	3780	-2430	629	296	215	225
7	1575	3995	-2420	571	285	205	225
8	1800	4200	-2400	525	275	200	225
9	2025	4400	-2315	488	266	205	225
10	2250	4605	-2355	460	260	215	225
11	2475	4820	-2345	437	256	230	225
12	2700	5050	-2360	421	254	250	225
13	2925	5300	-2315	408	254	275	225
14	3150	5575	-2425	398	255	305	225
15	3375	5880	-2505	392	259	340	225
16	3600	6220	-2620	389	264	380	225
17	3825	6600	-2775	389	271		225

Рис. 6.4. Умови призупинення випуску конкурентної фірми в короткостроковому періоді

6.5 Пропозиція фірми і конкурентної галузі у короткостроковому періоді

Графік на рис. 6.5. демонструє, як короткострокова крива пропозиції фірми може бути отримана на основі кривих її витрат. Коли ціна і граничний дохід дорівнюють 500 грн., фірма буде виготовляти продукцію на рівні точки Е _1. Ціна падає, обсяг випуску переміщується в точки Е ₂ і Е ₃. Фірма буде продовжувати виробництво на рівні, що відповідає точці рівності ціни і граничних витрат доти, доки граничні витрати не стануть нижче середніх змінних (MC < AVC). Отже, точка Е ₃ є нижчою, ніж точка кривої пропозиції. За кожної більш низької ціни фірма припинить випуск продукції. Крива пропозиції фірми, орієнтованої на максимізацію прибутку в короткостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції, збігається зі зростаючою частиною кривої граничних витрат, що знаходиться над точкою її перетину з кривою середніх змінних витрат.

Рис. 6.5. Крива пропозиції конкурентної фірми у короткостроковому періоді

Крива пропозиції для галузі може бути отримана простим додаванням кривих пропозиції окремих фірм галузі. Якщо ціна товару або обсяг випуску продукції змінюються, то крива пропозиції для галузі потребує корегування.

6.6 Довгострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції

Для того щоб фірма на ринку досконалої конкуренції знаходилася у стані довгострокової рівноваги, потрібно виконання таких умов:

· Фірма не повинна мати спонукальних мотивів до збільшення чи зменшення обсягів випуску за наявних заданих розмірів виробничого підприємства (тобто за умови заданої величини постійних витрат, які використовуються у виробництві).

· Кожна фірма повинна бути задоволена своїми розмірами.

· Не повинно існувати мотивів, що спонукують нові фірми до входження в галузь, а фірми, які існували на ринку до цього часу, не повинні виходити з нього.

Усі зазначені умови довгострокової рівноваги можна сформалізувати у вигляді такого рівняння:

P = MC = ATC = LATC min.

Конкурентна рівновага в довгостроковому періоді - це обсяг випуску продукції і ринкова ціна, що дозволяють фірмам галузі одержувати "нульовий економічний прибуток У такому разі фірми не мають стимулу входити в галузь, тому що вони отримують такий самий прибуток на застосовані фактори виробництва, який вони отримували б, якби вибрали кращу з усіх інших альтернатив вкладення коштів (нормальний прибуток).

За конкурентної рівноваги в довгостроковому періоді, якщо ринкова ціна не дорівнює короткостроковим граничним витратам, то фірми можуть змінити рівень випуску продукції, залишивши незмінними розміри підприємств. Якщо короткострокові середні повні витрати не дорівнюють довгостроковим повним витратам, фірми можуть змінити розміри підприємства. Якщо ціна нижче довгострокових середніх витрат, фірми просто захочуть піти з цієї галузі, і якщо ціна перевершує довгострокові витрати, а значить, з'явився економічний прибуток, то в інших фірм з інших галузей з'явиться бажання увійти в цю галузь, і довгострокова рівновага порушиться.

Рис. 6.6. а) Довгострокова рівновага конкурентної фірми

Рис. 6.6. б) Реакція галузі на зменшення попиту

Стан довгострокової рівноваги може існувати доти, поки не змінюються зовнішні умови. Уявімо собі, що вони змінилися. Нехай, наприклад, має місце довгострокове зменшення ринкового попиту на продукцію фірми. На рис. 6.6.а наведений ряд кривих, що описують поведінку типової фірми. На рис. 6.6.б зображено графік попиту та пропозиції для всього ринку в цілому. У початковий момент часу і фірма, і галузь знаходяться у стані довгострокової рівноваги за ціни, яка дорівнює 50 y.o.. Потім відбувається переміщення кривої попиту в положення D₂. На короткостроковому тимчасовому інтервалі ціна падає до 40 грн. (точка перетину D₂ і S₁). Короткострокова реакція фірми відображається в переміщенні вниз по кривій її граничних витрат. Оскільки ціна все ще вище за середні змінні витрати, фірма не припиняє виробництво. Через визначений час деякі фірми, що потерпають від збитків, залишають галузь. У результаті крива пропозиції переміщується в положення S₂, а ринкова ціна повертається на колишній рівень. Типові фірми функціонують беззбитково.

Рис. 6.7. а) Довгострокова рівновага конкурентних фірм

Рис. 6.7. б) Реакція галузі на збільшення попиту

У ситуації довгострокового збільшення попиту вільний вхід на ринок відіграє ту ж роль, що й у випадку падіння попиту. Подібний приклад наведений на рис. 6.7. На цьому графіку фірма і галузь знаходяться в рівновазі за ціни 50 y.o.. Зі збільшенням ринкового попиту крива попиту переміщується вправо в положення D₂. На короткостроковому часовому інтервалі ціна зростає до 60 y.o.. (перетинання D₂ і S₁).

Фірма на тому ж інтервалі реагує, рухаючись вгору вздовж кривої граничних витрат, і одержує надлишок прибутку. Проходить якийсь час, і економічний прибуток залучає в галузь нові фірми, це призводить до збільшення пропозиції і переміщення вправо кривої ринкової пропозиції; вона займає положення S_2. Прибуток типової фірми повертається до нульового рівня, припиняється поява на галузевому ринку нових фірм. Ринок пройшов частину довгострокової кривої пропозиції, що позначена великою стрілкою.

6.7 Функціонування ринку в умовах досконалої конкуренції

Ефективність функціонування конкурентного ринку підтверджується такими положеннями:

· Конкурентна економіка призводить до найбільш ефективного використання рідкісних ресурсів. Тобто економіка конкурентних цін прагне розподілити обмежену кількість ресурсів, що залишаються в розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб. Для досягнення ефективності розподілу вони повинні бути розподілені між фірмами і галузями так, щоб отримати визначений асортимент продуктів, що найбільш необхідні суспільству, тобто споживачеві. Крім того, виробнича ефективність вимагає, щоб кожен товар, включений до цього оптимального складу продукції, вироблявся з мінімальними витратами. Конкурентний ринок вважається ефективним у довгостроковому періоді, оскільки згідно з умовою:

P = LMC = minLATC.

Фірми зацікавлені вибирати обсяг виробництва з мінімальними витратами рідкісних ресурсів, що збігається з інтересами суспільства.

На ринку досконалої конкуренції точка рівноваги збігається з точкою перетину кривих попиту та пропозиції. Вона є точкою ефективного випуску. Крива пропозиції на ринку досконалої конкуренції є результатом порівняння кривих граничних витрат окремих фірм. За будь-якої ринкової ціни фірма пропонуватиме продукцію в такому обсязі, за якого MC = MR = P.

Для того щоб ефективність пропозиції була максимальною, необхідно щоб ціна відповідала точці перетину кривої пропозиції і кривої попиту. Закон взаємодії попиту та пропозиції показує: якщо ціна вище точки рівноваги, то виникає надлишок, що давить на неї зверху й опускає ціну до рівня рівноважної. Фірми при цьому переміщуються по кривій пропозиції таким чином, щоб зберегти рівність граничних витрат і граничного доходу. Якщо ж ціна пропозиції нижче від рівноважної, то на ринку виникає дефіцит продукції, що давить на ціну знизу, піднімаючи її. У такому разі фірми переміщуються по кривій пропозиції вгору, щоб зберегти рівність граничних витрат і граничного доходу.

Таким чином, на ринку досконалої конкуренції точка перетину кривих попиту та пропозиції (точка рівноваги) є точкою ефективного випуску продукції.

· В умовах досконалої конкуренції фірми не тільки виробляють продукцію з найменшими з можливих короткострокових середніх і сукупних (повних) витрат, але також правильно вибирають розміри виробничого підприємства з метою мінімізації середніх витрат у довгостроковій перспективі. Фірма, що має підприємство неоптимального розміру, знаходиться в невигідному становищі стосовно своїх конкурентів в усьому, що стосується рівня витрат. По мірі того, як конкуренція зрушує ринкову ціну до рівня мінімальних довгострокових середніх витрат, фірма повинна або змінити розміри свого підприємства, прагнучи знизити витрати, або взагалі піти з галузі через збитки.

Ринку досконалої конкуренції властива тенденція до виробництва економічно ефективних кількостей усіх видів товарів з найменшими можливими витратами, і тому це є найбільш сильною стороною такої ринкової структури.

Питання для самоперевірки:

1. Які загальні і специфічні обмеження максимізації прибутку конкурентної фірми?

2. Чому попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний?

3. Чим визначається рівень випуску продукції фірми, що забезпечує максимум прибутку в короткострокових часових інтервалах?

4. За яких умов фірма продовжує випуск продукції, навіть зазнаючи збитків?

5. Як крива короткострокової пропозиції фірми співвідноситься з кривими її витрат?

6. Які умови довгострокової рівноваги конкурентної фірми?

7. Які умови довгострокової рівноваги конкурентної галузі?

8. Критерії ефективності функціонування ринків в умовах досконалої конкуренції?

7. Пропозиція і умови максимізації прибутку монополії

7.1 Попит та пропозиція на монопольному ринку. Обмеження максимізації прибутку

Протилежністю досконалої конкуренції є чиста монополія (від грецьк. "моно" - один, "поліо" - продаю), де галузь складається з однієї фірми, тобто поняття "фірма" і "галузь" збігаються. Вона виникає зазвичай там, де немає близьких замінників продукту, що випускається, тобто продукт певною мірою є унікальним. На такому ринку фірма може впливати на ціну, контролюючи кількість товару, тобто фірма має монопольну владу.

Залежно від типів обставин, через які фірма може стати єдиним постачальником товару на ринок, розрізняють 3 види монополій:

Ю Закрита монополія - захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень (патентний захист, інститут авторських прав, надання державою прав одній фірмі на здійснення якогось виду діяльності).

Ю Природна монополія. Галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком, а збільшення кількості фірм у галузі викликає зростання середніх витрат. Типовим прикладом природної монополії є муніципальні комунальні служби. В основі природної монополії лежить економія на масштабах виробництва.

Ю Відкрита монополія. Фірма на якийсь час стає єдиним постачальником якого-небудь продукту, не маючи ніякого спеціального захисту від конкуренції, як це має місце у разі закритої чи природної монополії. У ситуації відкритої монополії часто трапляються фірми, що вперше вийшли на ринок з новою продукцією.

Така класифікація монополії є достатньо умовною. Деякі фірми можуть належати одразу до декількох видів. Базові залізничні компанії можуть бути віднесені як до природної монополії (оскільки присутній ефект масштабу), так і до закритої, тому що існують бар'єри для конкуренції. Фірма, що має патентне свідоцтво, - закрита монополія в короткостроковому часовому інтервалі. Вона може стати відкритою в довгостроковому часовому інтервалі, якщо дія патенту скінчиться, або конкуренти винайдуть новий товар-замінник.

Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний нахил (а не абсолютно нееластичною), тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що заплатять покупці за цей товар, також буде залежати від кривої попиту на товар.

З вищезазначеного випливає, що на монопольному ринку:

- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди знаходиться нижче кривої попиту (рис. 7.1.). Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона встановить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає меншим, ніж ціна (середній дохід) для кожного рівня виробництва, крім першого.

- загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR), збільшується доти, доки MR > 0.

- контроль монополією сукупної пропозиції свідчить про те, що вона не просто впливає на ціну, а диктує її. Але це не означає, що монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно обмежений кривою попиту.

Рис. 7.2. Попит, сукупний дохід і граничний дохід в умовах чистої монополії

На рис. 7.2. продемонстрований взаємозв'язок попиту, сукупного доходу і граничного доходу в умовах чистої монополії. Сукупний дохід дорівнює добутку ціни та обсягу випуску в кожній точці кривої попиту (TR = P х Q). Коли попит еластичний, граничний дохід більше нуля (MR > 0), сукупний дохід (TR) зростає. Коли попит нееластичний, граничний дохід менше нуля (MR < 0), сукупний дохід знижується.

Монополія, як і конкурентна фірма, у своїй діяльності прагне максимізувати прибуток. Однак на цьому шляху вона стикається з обмеженнями, які необхідно враховувати під час прийняття управлінських рішень:

- витрати виробництва;

- попит на продукт.

Kрива попиту для монополії є такою ж, як і крива попиту для всього ринку, і має негативний нахил. Монополіст вибирає таку комбінацію "ціна - кількість", що приносить максимальний прибуток, тобто він шукає найбільш "дохідну" ціну з набору можливих цін. Монополіст - "шукач ціни" (price-searcher) і має монопольну владу.

Монопольна влада - це здатність фірми впливати на ціну.

Крім загальних обмежень, що діють на фірми всіх ринкових структур, необхідно враховувати обмеження, що стосуються тільки монополії:

- антимонопольне регулювання держави з обмеження цін, забезпечення умов конкуренції;

- рівні умови продажу. Монополіст повинен продавати всю свою продукцію за однаковою ціною всім споживачам. Монополія, за якої дотримується ця умова, називається простою монополією.

7.2 Умови максимізації прибутку, мінімізації збитків і призупинення випуску монополії в короткостроковому періоді

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста полягає дещо в іншому, ніж у випадку з конкурентною фірмою. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення як щодо обсягу випуску, так і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає тільки обсяг.

Алгоритм максимізації прибутку монополії в короткостроковому періоді:

1. Визначення оптимального обсягу випуску, при якому прибуток буде максимальним.

2. Визначення монопольної ціни Р_m.

3. Порівняння ціни Р_m з повними середніми витратами АТС.

Монополіст максимізує прибуток, виробляючи таку кількість продукції, за якої граничні витрати дорівнюють граничному доходу: MR = MC

Ціна, яку фірма встановлює на свою продукцію, визначається висотою кривої попиту, а не висотою кривої граничного доходу в точці випуску, що дає максимум прибутку.

Графічно P_M можна визначити, провівши перпендикуляр від точки Q_M вгору до кривої попиту, а досягнувши її, повернути на 90 і провести до вертикальної осі.

Рис. 7.3. Максимізація прибутку монополії на короткострокових часових інтервалах

Як бачимо, така ціна буде набагато вище від граничної вартості MC, тому принципом ціноутворення монополіста, який максимізує прибуток в короткостроковому часовому інтервалі, можна назвати принцип "вартість +". У зв'язку з тим що в монополії граничний дохід нижче від ціни, умови максимізації прибутку для монополії будуть такими:

MR = MC < P, при Р > АТС

Якщо ринкові умови несприятливі (економічний спад, зменшення доходів населення), то монополія буде не в змозі досягати прибутку у межах короткострокового часового інтервалу.

Рис. 7.4. Мінімізація збитків монополії у короткостроковому періоді

У цьому випадку крива попиту знаходиться нижче кривої середніх сукупних витрат. Найкраще, що залишається в цій ситуації фірмі-монополісту,- мінімізувати збитки. Для цього виробництво повинно обмежитись обсягом випуску, що відповідає точці перетину кривих граничного доходу і граничних витрат (MC = MR).

Незважаючи на те що, випускаючи 10 одиниць продукції, фірма несе збитки, вони все ж таки мінімальні. Ціна, що дорівнює 50 у.о., більш ніж достатня для компенсації середніх змінних витрат. Монополія (як і досконало конкурентна фірма) буде продовжувати випуск доти, доки ціна продукції буде більша від середніх змінних витрат.

Умова мінімізації збитків монополії Р > АVC.

Якщо через падіння ціни фірма не зможе компенсувати навіть середні змінні витрати, єдиним варіантом короткострокової стратегії мінімізації збитків буде тимчасове припинення діяльності підприємства.

Умова призупинення діяльності монополії Р < АVC.

7.3 Умови максимізації прибутку монополії в довгостроковому періоді

Аналізуючи поведінку монополіста в довгостроковому періоді, виходимо з особливостей чистої монополії - наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

У довгостроковому періоді фірма вибирає масштаби виробництва, а не тільки обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальний обсяг виробництва і ціну, що максимізують її прибуток. Звичайно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

У довгостроковому періоді, максимізуючи прибуток, фірма-монополіст збільшує масштаб виробництва доти, доки не досягне обсягу продукції, що відповідає рівності граничного доходу і довгострокових граничних витрат: MC = LMC

Довгострокова рівноважна ціна буде дорівнювати висоті кривої довгострокового попиту в цій точці. Про цю довгострокову рівновагу варто зазначити таке:

- в умовах довгострокової рівноваги фірма повинна функціонувати принаймні беззбитково. Ситуація мінімізації збитків не може бути довгостроковою рівновагою: фірма просто піде з ринку, якщо вона буде не в змозі компенсувати свої довгострокові середні витрати.

- ціна, що максимізує довгостроковий прибуток фірми, буде нижча, ніж ціна, що максимізує короткостроковий прибуток. Це відбувається у зв'язку з тим, що попит на будь-який продукт більш еластичний в довгострокових часових інтервалах, ніж в короткострокових. Починаючи з точки довгострокової рівноваги, фірма-монополіст може тимчасово збільшити прибуток, піднімаючи ціни і скорочуючи випуск продукції, зміщуючись тим самим вгору вздовж менш еластичної кривої короткострокового попиту. Однак, стикнувшись з більш високою ціною, споживачі скорегують довгострокову структуру споживання, зменшуючи величину пред'явленого попиту до рівня кривої довгострокового попиту. За більш високих цін прибуток монополіста буде менший, ніж за первісної ціни довгострокової рівноваги.

Рис. 7.5. Максимізація прибутку і довгострокова рівновага монополії

Як у короткостроковому так і довгостроковому періоді монопольна фірма призначає ціну вищу за граничні витрати. Рівень перевищення ціною граничних витрат залежить від еластичності попиту на продукцію монополіста. Якщо попит нееластичний буде значне перевищення ціни. Якщо ж попит еластичний, це перевищення буде значно меншим.

В довгостроковому періоді монопольна ціна перевищує також і довгострокові середні витрати. Тому, умовою рівноваги (максимізації прибутку) монопольної фірми у довгостроковому періоді буде:

Рм > LMC = min LATC.

Це означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування вхідних бар'єрів.

7.4 Особливості ціноутворення монополії

У розглянутих моделях максимізації прибутку монополією свідомо виключений такий важливий елемент економічної реальності, як підприємництво. На практиці будь-яка фірма, що отримує чистий економічний прибуток, приверне увагу конкурентів.

Найчастіше монополіст використовує такі стратегії ціноутворення в довгостроковому часовому інтервалі:

- максимально можливі ціни;

- лімітуюче ціноутворення;

- цінова дискримінація.

В умовах відкритої монополії застосовується дві стратегії ціноутворення:

- збільшення ціни до рівня, що забезпечує отримання короткострокового максимального прибутку й отримання чистого економічного прибутку доти, доки ціни знову не впадуть. Цю стратегію застосовуюсь монополії, які мають потужні науково-дослідні підрозділи, які до моменту повного зникнення чистого економічного прибутку запропонують який-небудь новий вид продукції, що знову дозволить фірмі мати тимчасовий монопольний прибуток. Нерідко надія навіть на короткостроковий монопольний прибуток стає могутнім двигуном інноваційного прогресу;

- встановлення меншої ціни. У такому разі прибуток буде помірний, проте ринок стане менш привабливим для потенційних конкурентів. Така стратегія називається лімітуючим ціноутворенням - обмеження короткострокового прибутку з метою ускладнення входу в галузь можливих конкурентів. Вона найбільш приваблива для монополістів, що мають переваги перед можливими конкурентами у сфері витрат. Маючи таку перевагу у витратах, фірма-лідер може отримати чистий економічний прибуток за невисокої ціни, що практично виключає небезпеку появи нових фірм у галузі.

У реальній економічній дійсності економічному прибутку в умовах закритої монополії загрожують такі фактори:

- розробка товарів-субститутів і нових їхніх різновидів зі збільшенням ціни на продукцію монополіста з метою отримання максимально можливого прибутку в короткостроковому періоді;

- можливість опротестувати обґрунтованість юридичних бар'єрів, що стоять на шляху конкуренції на конкретному ринку. Закриті монополії на ринку захищені законом. Якщо закрита монополія отримує чистий економічний прибуток, то юристи і лобісти в цих умовах стають дуже привабливим об'єктом для капіталовкладень з боку потенційних конкурентів. Отже, фірма-монополіст буде змушена вкладати гроші у власних юристів і лобістів.

Модель простої монополії побудована виходячи з припущення, що весь обсяг продукції, що продає протягом визначеного періоду часу, реалізує за однією ціною.

Однак не всі фірми змушені продавати всі одиниці продукції за однією ціною. Є фірми, що встановлюють різні ціни для різних покупців на той самий продукт. Якщо різні ціни, встановлені для різних покупців, не відображаються на витратах фірми, пов'язаних з індивідуальним підходом до обслуговування цих покупців, то фірма здійснює цінову дискримінацію.

Так, кіно, театр, встановлюючи ціну на квиток 50 у.о. для дорослих і 30 - для дітей, здійснює цінову дискримінацію, оскільки витрати театру однакові для всіх посадочних місць.

Цінова дискримінація - це монополістична практика продажу блага певної якості за даних витрат за різними цінами різним покупцям.

Цінову дискримінацію можуть здійснювати тільки монополії, тому що вони встановлюють і контролюють ціни. В умовах досконалої конкуренції фірма не контролює ціну, а приймає її як даність. Тому цінової дискримінації не виникає. Монополісти здійснюють цінову дискримінацію в тому разі, якщо за її допомогою збільшують свій прибуток. Дискримінаційні ціни можуть використовуватися для розширення виробництва, забезпечуючи тим самим економію від масштабу виробництва.

Найбільш сприятливі умови для цінової дискримінації наявні у сфері послуг, оскільки останні, як правило, не можуть перепродаватися (наприклад, медичні послуги: якщо вам зробили операцію з видалення апендиксу, ви не зможете перепродати цю послугу своєму другові за більш високою ціною).

Для того щоб фірма-монополіст змогла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

1. Можливість встановлення цін для окремих груп покупців відповідно до еластичності попиту: покупцям, попит яких нееластичний, буде запропоновано високу ціну, а тим, чий попит еластичний, - більш низьку.

2. Відсутність можливості перепродажу купленої продукції.

Блага не можуть бути перепродані покупцями або продавцями одного ринку покупцям або продавцям іншого ринку, тому що у разі вільного пересування благ з одного ринку на інший утворюється єдина ціна і виключається можливість цінової дискримінації.

Електростанція, що призначає різні ціни на електроенергію для населення і для промислових підприємств, є монополією, що здійснює цінову дискримінацію. Авіаційна компанія, що бере з туристів і бізнесменів різну плату за квитки, робить те ж саме. Нарешті, ресторан, що обслуговує окремих клієнтів за цінами зі знижкою, вчиняє аналогічно.

Види цінової дискримінації. Цінова дискримінація першого ступеня (навмисна цінова дискримінація) виникає тоді, коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, що дорівнює ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи із цього, цінову дискримінацію першого ступеня нерідко називають досконалою.

Цінова дискримінація першого ступеня представлена на рис. 7.6.

Рис. 7.6. Досконала цінова дискримінація

Оптимальний випуск монополії знаходиться в точці E₁. У разі перетину кривих MC и MR він становить Q₂ за ціни P₂.

Площа P₂ AL - надлишок споживача.

Площа СP₂LE₂ - надлишок продавця. Монополіст присвоює весь надлишок споживача, котрий за обсягу Q₂ за досконалої конкуренції був би привласнений покупцем.

Досконала цінова дискримінація неможлива в реальних умовах, оскільки монополіст не має інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага. Наближений варіант існує тоді, коли блага випускаються під замовлення конкретних споживачів.

Цінова дискримінація другого ступеня може спостерігатися тоді, коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться залежно від обсягу покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються у визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться у формі знижок і надбавок на ціни благ. Цінову дискримінацію другого ступеня ілюструє графік, наведений на рис. 7.7.

Рис. 7.7. Цінова дискримінація другого ступеня

7.5 Ефективність функціонування ринку в умовах чистої монополії

В умовах монополії виробництво припиняється, не досягнувши тієї точки, де ціна, за якою споживач готовий купити останню виготовлену одиницю продукції, точно дорівнює альтернативним витратам її виробництва. Надлишок споживача - менший, а надлишок виробника - більший. Недовиробництво, яке через це виникає, не дає можливості цілком реалізувати всі потенційні переваги торгівлі, оскільки:

- монополія не претендує на мінімізацію середніх сукупних витрат, у цьому випадку економічно вона менш ефективна, ніж досконала конкуренція;

- закриті монополії, захищені правовими бар'єрами, становлять найбільш серйозну загрозу як потенційні винуватці "фіаско" ринку;

- відкрита монополія найменш небезпечна з погляду "фіаско" ринку. Загроза появи нових конкурентів обмежує можливості фірм мати економічний прибуток на довгострокових часових інтервалах. У результаті проведення стратегії лімітуючого ціноутворення ціна буде дуже близька до витрат. Неефективність, пов'язана з короткостроковою ціновою політикою монополії, компенсується в багатьох випадках енергійним запровадженням нововведень. Слід особливо зазначити соціальну ціну монополії, тобто втрати для споживача і суспільства в чистій корисності через монопольну владу на ринку.

Поліпшує чи погіршує монополія добробут суспільства в цілому?

Відповісти на це запитання можна, лише зіставивши надлишки споживачів і виробників за умови вільної конкуренції і в разі монополізованого ринку.

Рис. 7.8. Чисті збитки від монопольної влади

На конкурентному ринку ціна дорівнює граничним витратам Рс=МС. Ціна Pc і обсяг продукту Qc (рис. 7.8.) знаходяться на перетині кривої середнього доходу і кривої граничних витрат. Проаналізуємо, як зміниться надлишок, якщо з рівноважної ціни P_M і обсягу Q_M перемістимося до монопольної ціни Pm і обсягу Qm.

В умовах монополії, якщо ціна вища, то покупці придбають менше продукту. Ті покупці, що придбали товар за більш високою ціною, втрачають частину надлишку (трапеція А). А покупці, які не можуть придбати товар за ціною Рм, але придбали б його за ціною Рс, теж втрачають надлишок (трикутник B). Відповідно, загальна втрата споживчого надлишку дорівнює А + В. Водночас виробник використовує одну частину надлишку (трапеція А), але втрачає іншу (трикутник С, партія товарів, яка могла б бути реалізована за ціною Рс).Отже:

загальний прибуток виробника: Pr = А - С.

Повні чисті збитки від монопольної влади = В+С.

Загальні чисті збитки - це суспільні витрати неефективності через більш низький обсяг виробництва за монополії порівняно з досконалою конкуренцією.

7.6 Антимонопольна політика держави

Метою антимонопольної політики й антимонопольного законодавства не є заборона або ліквідація монопольних утворень. Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії під державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним становищем. К. Маркс ще в минулому столітті прийшов до висновку, що поява монополій вимагає державного втручання. Головна мета цього втручання полягає в захисті та збереженні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі антимонопольної політики держави:

- обмеження монополій;

- підтримка і сприяння малому бізнесові;

- захист прав споживача.

Існують дві основні форми регулювання монополій:

- попередження створення монополій;

- обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основне завдання яких - контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але в їхній компетенції виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому отримувачеві, якому в цьому постачанні було протизаконно відмовлено. Усі рішення антимонопольних служб обов'язкові для виконання. У протилежному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством. При цьому необхідно зазначити, що всі рішення антимонопольної служби підлягають перевірці судами.

Крім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба повинна боротися з різного роду зловживаннями.

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був "Антитрестовський акт Шермана" (1890 р.). Відповідно до нього вважалося незаконним створювати монополії або вступати у змову з метою обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 років діє і сьогодні. Саме його вважають основою світової антимонопольної політики. Цим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідувалася виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінялися негласними "джентльменськими" угодами або так званим лідерством у цінах. Порушення "акту Шермана" каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. доларів і тюремним ув'язненням до 3 років за кожне порушення.

Пізніше був прийнятий "Закон Клейтона" (1914 р.), що заборонив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або "поглинання" фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був "Акт про Федеральну торговельну комісію" (1914 р.), що був прийнятий з метою пустити в хід попередні антитрестовські закони і контролювати їх виконання. Протягом 20-х років минулого століття антитрестовська діяльність дещо послабилася, проте з початком Великої депресії суспільство перестало перейматися підвищенням цін. До законодавчих органів від підприємців, особливо дрібних, почали надходити вимоги стримувати ціни від падіння, а не від підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився, і прийнятий "закон Селлера-Кефовера" (1950 р.) доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів.

У європейських країнах, а також у Японії антимонопольний процес розпочався пізніше, ніж у Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало визначеної думки про законність монополістичних об'єднань. Так, перші закони проти монополії в Європі були прийняті лише в 30-х роках ХХ сторіччя (Бельгія, Голландія - 1935 р.; Данія - 1937 р., Великобританія - 1948 р., ФРН - 1957 р., Франція - 1963 р.). У країнах Східної Європи такі законодавчі акти з'являються наприкінці 80-х років.

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи ліберальніше, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо.

Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між маленькими і середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов'язані з раціоналізацією.

Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так, статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄС, також містять заборони монополістичних угод і створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості, торгівлі та ін.

У світовій економічній практиці розрізняють три основні типи злиття підприємств:

- горизонтальний;

- вертикальний;

- диверсифікований.

Перший тип має місце, якщо поєднуються фірми - представники однієї галузі, що випускають взаємозамінну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, у результаті їхнього об'єднання існує загроза монополізації галузі, що саме по собі призводить до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття більш за все карається законом. Інші два - вертикальний (об'єднання двох фірм, пов'язаних виробничою або технологічною залежністю) і диверсифікований (об'єднання фірм - виробників різнопланових продуктів або послуг) контролюються менше і ставлення до них більш ліберальне, тому що вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.

...