Міжнародне економічне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій з дисципліни Міжнародне економічне право для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» напряму підготовки 8.03040101 «Правознавство» / Укладач: Саєнко Б.Є. - Донецьк: ДонДУУ, 2011

Містить тематичний план, плани семінарів, методичні рекомендації до самостійної роботи, засоби проведення поточного і підсумкового контролю знань, перелік нормативних актів та навчально-методичної літератури.

Лекція 1. Предмет, методи та система міжнародного економічного права

Навчальні питання

Поняття міжнародного економічного права та сучасні доктрини міжнародного економічного права.

Предмет міжнародного економічного права.

Методи міжнародного економічного права.

Система міжнародного економічного права.

Інститути міжнародного економічного права.

Основні поняття: міжнародні економічні відносини, міжнародне економічне право, державне співробітництво, міжнародно-правове регулювання, предмет та методи міжнародного економічного права, система та інститути міжнародного економічного права

економічний транспортний право транснаціональний

1. Поняття міжнародного економічного права та сучасні доктрини міжнародного економічного права

Прогресуюча інтенсифікація розширення і поглиблення різноманітних економічних відносин між народами, державами і континентами обумовила появу і стрімке формування порівняно нової галузі сучасного міжнародного права - міжнародного економічного права. Як поняття, воно являє собою сукупність принципів і норм, які регулюють різноманітні економічні відносини, що носять міжнародний характер.

Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжнародних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом держав на їх розвиток у потрібному напрямі.

Міжнародне економічне право - це галузь міжнародного публічного права, яка є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права і є їх узгодженим волевиявленням.

Норми міжнародного економічного права спрямовані на сприяння безперешкодному здійсненню державами їх суверенних прав у галузі міжнародних економічних відносин, рівноправному співробітництву держав незалежно від соціально-економічних систем і політичних режимів, економічному прогресу планети в цілому та країн, що розвиваються, зокрема.

Суб'єкти міжнародного економічного права

Держава та подібні їй утворення;

Правосуб'єктні міжрядові організації

Завданням норм міжнародного економічного права є:

Сприяння безперешкодному здійсненню державами їх суверенних прав в галузі міжнародних економічних відносин.

Рівноправне співробітництво держав, незалежно від їх соціально-економічних систем та політичних режимів.

Правовою основою становлення і розвитку міжнародного економічного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють, як одну з основних цілей ООН, здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру.

Існують дві концепції міжнародного економічного права.

Згідно з першою концепцією міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, а економічні відносини суб'єктів міжнародного права - її предметом. Цієї концепції дотримуються Г. Шварценбергер, Я. Броунлі (Велика Британія),

П. Верлорен ван Темаат (Нідерланди), В. Леві (США), П. Вейль (Франція), П. Піконе (Італія), І. Перетерський, М. Богуславський, Г. Тункін, Д. Фельдман, Є. Усенко, Г. Бувайлик, В. Лісовський (Росія).

На думку Г. Шварценбергера, міжнародне економічне право має такі компоненти: володіння природними ресурсами та їх використання; виробництво та розподіл товарів; «невидимі» міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; кредити та фінанси; відповідні послуги; статус і організація суб'єктів, що здійснюють таку діяльність. Міжнародне економічне право охоплює лише ті економічні аспекти, які є об'єктом впливу міжнародного публічного права.

Нідерландський юрист П. Темаат вважав, що до міжнародного економічного права не можна зараховувати норми національного зовнішньоекономічного законодавства та норми міжнародного приватного права.

Друга концепція більш поширена. Згідно з нею міжнародне економічне право розглядається, як галузь не лише публічного, а й міжнародного приватного права, як галузь не лише міжнародного публічного права, а й частина національного права. Прихильники цієї концепції вважають, що міжнародне економічне право поширюється на суб'єктів не лише публічного права, а й приватного, які беруть участь у відносинах комерційного характері; що виходять за межі однієї держави. Відомими прихильниками цієї концепції є, наприклад, А. Левенфельд (США), Г. Еллер, В. Фікентшер, П. Фішер (Німеччина), В. Фрідман, Е. Пітерсман (Велика Британія), П. Рейтер (Франція) та ін. Друга концепція має багато спільного з теоріями транснаціонального права спрямованими на те, щоб зрівняти держави і транснаціональні корпорації як суб'єкти міжнародного права.

2. Предмет міжнародного економічного права

Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжнародних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом держав на їх розвиток у потрібному напрямі. На початок XX ст. міжнародне публічне право у сфері економіки опрацювало низку спеціальних принципів, інститутів і міжнародно-правових доктрин.

Спеціальні принципи:

рівні можливості;

відкриті двері;

режим найбільшого сприяння;

національний режим;

капітуляція.

Із зародженням нових форм міжнародного економічного співробітництва з'явились нові (окрім торговельних) види міжнародних економічних договорів. Створено численні міжнародні економічні організації. У другій половині XX ст. у Європі було створено дві міжнародні організації, метою яких стала економічна інтеграція їх членів, - Рада Економічної Взаємодопомоги та Європейське Економічне Співтовариство. У жовтні 1947 р. вперше в історії людства було укладено багатосторонній торговельний договір - Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Окремі фахівці-міжнародники вважають, що міжнародне економічне право на початок 70-х років XX ст. було самостійною галуззю міжнародного публічного права. Хоча існують й інші думки: дехто вважає, що міжнародне економічне право, як галузь міжнародного публічного права, перебуває на стадії формування.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародного економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права.

Економічні відносини є комерційними в широкому розумінні Отже, усі відносини сфери міжнародного публічного права, де присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного економічного права.

Предметом міжнародного економічного права є такі групи відносин:

міжнародні договірні відносини;

міжнародні валютні відносини;

міжнародні кредитні відносини;

міжнародні митні відносини;

міжнародні інвестиційні відносини;

міжнародні транспортні відносини;

відносини співробітництва в сфері промисловості та сільського господарства;

відносини в галузі науково-технічного співробітництва.

3. Методи міжнародного економічного права

У міжнародному економічному праві діють два методи: колізійний метод, матеріально-правовий метод.

Колізійний метод - не врегульовує правові відносини суб'єктів по суті, а лише вказує норми якої правової системи піддягають застосуванню. Колізійний метод передбачає застосування права однієї з договірних держав, чи відсилає до законодавства третьої держави.

Матеріально-правовий метод - є сукупністю способів та засобів регулювання міжнародних відносин за допомогою принципів міжнародного права, норм міжнародних договорів, торговельних звичаїв, судової та арбітражної практики.

4. Система міжнародного економічного права

Система міжнародного економічного права - це внутрішня форма міжнародного економічного права, його будова за галузями та інститутами.

Сукупність, взаємозв'язок і взаємодія міжнародно-правових інститутів.

Об'єктивно обумовлена його внутрішня будова, об'єднання і розміщення норм міжнародного економічного права у певному взаємозв'язку і послідовності.

Система міжнародного економічного права:

Загальна частина поняття та методи міжнародного економічного права, принципи та правові форми; правовий статус держави, міжнародної організації та транснаціональної корпорації як суб'єкти міжнародних правовідносин; поняття та види міжнародних економічних договорів.

Особлива частина міжнародне торговельне право; міжнародне валютне право, міжнародне інвестиційне право, міжнародне транспортне право, міжнародне митне право, міжнародне співробітництво в промисловості та сільському господарстві.

5. Інститути міжнародного економічного права

Норма міжнародного економічного права- це формально визначене правило поведінки держав та міжнародних організацій в галузі міжнародних економічних відносин.

Інститут міжнародного економічного права - сукупність норм міжнародного економічного права, що регулюють однорідні міжнародні економічні відносини.

Міжнародне економічне право складається з таких правових інститутів:

- Інституційний механізм регулювання міжнародних економічних відносин, що включає в себе основні засади діяльності Генеральної Асамблеї ООН з регулювання міжнародних економічних відносин, положення діяльності ГАТТ/ СОТ; міжнародні фінансово-кредитні організації МВФ, МБРР, ЄБРР; Організація країн - експортів нафти (ОПЕК) та інші спеціалізовані міжнародні економічні організації; регіональних економічних організацій Європейського союзу та Європейських співтовариств, СНД, Євразійського економічного співтовариства тощо.

- Міжнародні економічні договори, їх класифікація та виконання.

- Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

- Міжнародне торговельне право, його принципи та джерела.

- Міжнародне валютне право та його організаційно-правовий механізм.

- Міжнародне транспортне право, що включає міжнародно-правове регулювання морських, залізничних, авіаційних, автомобільних та змішаних перевезень.

- Міжнародне митне право та організаційно-правові форми міжнародного митного співробітництва.

- Міжнародно-правове регулювання співробітництва у промисловості, сільському господарстві.

Питання для самоконтролю

Що таке міжнародні економічні відносини?

Як визначається поняття «міжнародне економічне право»?

Охарактеризуйте доктрини міжнародного економічного права?

Що являє собою предмет міжнародного економічного права?

Які існують методи правового регулювання в міжнародному економічному праві?

З яких частин складається система міжнародного економічного права?

Що таке інститут міжнародного економічного права?

Лекція 2. Джерела міжнародного економічного права

Навчальні питання

Поняття та система джерел міжнародного економічного права.

Міжнародний договір в системі джерел міжнародного економічного права.

Міжнародний звичай як джерело міжнародного економічного права.

Рішення міжнародних організацій та міжнародних судів та їх значення як джерел міжнародного економічного права.

Основні поняття: джерело міжнародного економічного права, міжнародні принципи, міжнародний договір, ратифікація, конвенція, міжнародний звичай, судовий прецедент як джерело міжнародного економічного права.

1. Поняття та система джерел міжнародного економічного права

Закріплення норм і принципів міжнародного економічного права у конкретних джерелах має велике значення. Це пов'язано насамперед з тим, що вони, як певні правила, набувають загальнообов'язкового характеру. Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи міжнародного економічного права характеризують зміст їх джерел.

Джерела міжнародного економічного права - це система міжнародних договорів (угод), рішень міжнародних організацій тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права.

Правовою основою становлення і подальшого розвитку міжнародного економічного права є положення ст. 1 Статуту ООН, що формулюють, як одну з основних цілей ООН, здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного характеру. З огляду на глобальне значення такого завдання, питаннями розвитку міжнародного економічного співробітництва в ООН займається безпосередньо Генеральна Асамблея і спеціально створена для цього і працююча під її керівництвом Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР).

У розвиток положень ст. 1 Статуту ООН про розширення міжнародного економічного співробітництва у жовтні 1947 р. під егідою ООН була укладена Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). На основі просторового розширення дії принципу найбільшого сприяння ГАТТ має на меті:

боротьбу з дискримінацією в торгівлі;

зниження митних тарифів;

лібералізацію зовнішньої торгівлі;

зняття обмежень в імпорті товарів та ін.

До основних джерела міжнародного економічного права можна віднести:

Статут ООН;

Генеральну угоду з тарифів і торгівлі;

Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку;

Хартію економічних прав і обов'язків держав;

Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав;

Конвенцію про правовий статус, привілеї та імунітети міждержавних економічних організацій 1980 року, яку також можна віднести до числа джерел міжнародного економічного права.

ГАТТ набула рис міжнародної економічної організації, в ній беруть участь більше 150 держав, що контролюють понад 90% світової торгівлі. У 1995 році ГАТТ перетворено у Світову організацію торгівлі (СОТ). Проте світовий економічний порядок, що формувався на основі ГАТТ, багато в чому відбивав інтереси індустріально розвинутих держав. Це не влаштовувало держави, що розвиваються, вплив яких в ООН неухильно зростав. У результаті в квітні 1974 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМГП), а в грудні цього ж року - Хартію економічних прав і обов'язків держав. У цих документах були сформульовані концепція і комплексна програма встановлення НМЕП.

Цей новий економічний порядок, відображаючи інтереси держав, що розвиваються, підкреслював суверенні права держав у розпорядженні своїми природними ресурсами, суверенну рівність держав, свободу їхнього вибору у сфері економічного і соціального розвитку, неприпустимість будь-якої дискримінації, вирішення всіх економічних питань на умовах справедливості і взаємної вигоди та ін. Важливе місце в документах приділялося необхідності встановлення преференційного режиму в міжнародних економічних відносинах. Ці положення не влаштовували економічно потужні держави, що прагнули послабити політичне і юридичне значення цих документів. Однак документи ухвалені ООН і вони значною мірою сприяли прогресивному розвитку сучасного міжнародного економічного права.

У травні 1990 року ООН прийняла Декларацію про новий глобальний консенсус про шляхи розвитку міжнародного економічного співробітництва в інтересах усіх держав. Ця Декларація деякою мірою зблизила позиції розвинутих держав і держав, що розвиваються.

До джерел міжнародного економічного права відноситься:

Міжнародний договір - угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.

Принципи міжнародного економічного права за своєю юридичною природою засновуються і випливають зі змісту основних принципів сучасного міжнародного права.

Міжнародно-правовий звичай-це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу, ніде в офіційних документах не записане, але визнане державою.

Судовий прецедент - це рішення по конкретній спразі що є обов'язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону.

2. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного економічного права

Міжнародний договір - угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними.

У відповідності зі статтями 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986 року: міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену державами й іншими суб'єктами міжнародного права в писемній формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Міжнародні економічні договори - це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплені норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини.

За структурою міжнародний договір переважно складається з: преамбули, основних статей, прикінцевих положень. Розрізняють міжнародні договори:

що підлягають ратифікації;

що не підлягають ратифікації.

Ратифікація (затвердження) - акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору.

Договори, що підлягають ратифікації набирають сили в порядку, передбаченому для законів України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня

їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов'язань. Проте відмова ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж правилом.

Вимоги до міжнародних договорів, що підлягають ратифікації:

обов'язковість їх якнайшвидшої ратифікації, яка здатна надати їм внутрішньодержавної сили;

суб'єктом ратифікації міжнародних договорів може бути законотворчий орган;

порядок ратифікації міжнародних договорів є таким самим, що й порядок ухвалення нормативно-правових актів;

строки ратифікації та порядок вступу в дію нормативних міжнародних договорів - такі самі, що й для нормативно-правових актів.

В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).

Єдина система реєстрації і обліку міжнародних договорів України перебуває у віданні Міністерства закордонних справ України. Реєстрація міжнародних договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах інших міжнародних організацій здійснюється Міністерством закордонних справ.

Міжнародні договори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені України, публікуються у: «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», «Зібранні чинних міжнародних договорів України».

Договори, укладені від імені міністерств або інших центральних органів державної виконавчої влади України, публікуються в: «Зібранні чинних міжнародних договорів України».

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами:

За кількістю сторін:

односторонні;

двосторонні;

багатосторонні.

За рівнем на якому вони укладаються:

міждержавні договори;

міжурядові договори;

відомчі договори.

3. Міжнародний звичай як джерело міжнародного економічного права

«Аж до останніх часів міжнародне право в переважній частині складається зі звичаєвих норм» Дж. Старк

Саме в міжнародно-правовому звичаї можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового)закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин.

Ст. 38 Статуту Міжнародного суду:

«Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою». Тобто не будь-яка практика може стати міжнародним звичаєм, а лише та, яка віддзеркалює лінію обов'язкової поведінки, на яку погодилось міжнародне співтовариство.

В сучасному міжнародному економічному праві міжнародний звичай відіграє значну роль як джерело права, як форма відображення норм міжнародного права і як процедура створення таких норм:

У разі відсутності конвенційного регулювання звичай заповнює відповідні прогалини.

Він часто регулює міжнародні відносини паралельно з міжнародним договором, трапляються випадки, коли ця практика передбачається в самих міжнародних договорах (наприклад, преамбула Віденської конвенції про право міжнародних договорів, 1969 р.).

Міжнародний звичай є основним регулятором відносин між державами - не учасницями міжнародного договору і державами - учасницями міжнародного договору.

Міжнародний звичай застосовується також між державами - сторонами міжнародного договору у таких випадках:

Для регулювання відносин, які виникли перед тим, як договір набув чинності (Віденська конвенція про право міжнародних договорів, ст. 4):

Для регулювання відносин, які виникли після того, як договір набув чинності (паралельне, подвійне правове регулювання), а саме:

коли у сфері відносин діють загальновизнані принципи та норми міжнародного права;

коли міжнародні договірні та міжнародні звичаєві розпорядження є близькими, але не тотожними;

коли конвенція закріплює зовсім нові норми, держави користуються міжнародним звичаєм щодо старих юридичних фактів;

коли важко встановити момент «перетворення» звичаєвої норми на договірну;

коли договірна норма уточнює звичаєву;

коли конвенційна норма закріплює лише принципові вимоги звичаю, а нові звичаї розвивають ці положення;

коли міжнародний договір стає доказом існування міжнародного звичаю;

коли міжнародний договір виконує функцію кодифікації міжнародних звичаїв;

коли міжнародний договір підписано, але він не набув чинності;

коли в міжнародному договорі визначається, які міжнародні звичаї можуть застосовуватися;

коли звичай складається в ході розроблення міжнародного договору;

коли міжнародний договір укладається для тлумачення міжнародного звичаю.

Щоб склався міжнародний звичай, необхідна реалізація певних умов. Потрібне визнання (волевиявлення) його державою. Як правило, дії держав щодо створення звичаю є односторонніми, некоординованими. І якщо такі дії збігаються, то можна говорити про започаткування процесу створення звичаю.

Згода держав у звичаєвому нормоутворенні випливає з таких свідчень:

прецеденту, який не викликає протесту інших держав;

правових домагань, що випливають із конкретних фактичних дій держав;

односторонніх і багатосторонніх актів держав;

заяв держав, які не викликають протесту інших, а, навпаки, інші держави починають наслідувати їх;

мовчазної згоди держав на якесь правило поведінки;

свідомого, а не спонтанного створення права;

прийняття закону держави для заповнення прогалин у міжнародному праві, якщо інші держави не протестують, а вбачають у ньому допомогу в розвитку міжнародного права.

Для підтвердження наявності міжнародного звичаю, як правило, вказують на три головні фактори:

міжнародна практика (прецеденти);

opinion guris sive necessatis - думка, що визначає цю практику (прецеденти)за юридичну норму;

фактор часу (тривалість застосування).

Для створення міжнародно-правового звичаю важливою є практика тільки суб'єктів міжнародного права. Міжнародна практика повинна бути постійною, загальною, одноманітною і тривалою. Звичай як форма існування норм міжнародного права має одержати визнання правозастосовних органів як звичай. Він випливає з досліджень та оцінки практики держав, а не з абстрактних міркувань. Міжнародний звичай не має офіційного письмового формулювання.

4. Рішення міжнародних організацій та міжнародних судів та їх значення як джерел міжнародного економічного права

У сучасних державах, включаючи Україну, сфера суспільних відносин, регульованих правовими звичаями, помітно мала й обмежена, на відміну від сфери дії законодавства.

Правовий прецедент - це рішення державного органу (судового, адміністративного) по конкретній юридичній справі, що являє загальнообов'язковий приклад рішення наступних аналогічних справ.

Види правових прецедентів: а) судовий; б) адміністративний.

Розходження цих прецедентів пов'язане з існуванням у механізмі держави судових і адміністративних органів.

У ряді сучасних держав судовий прецедент займає помітне місце серед джерел (форм) права. До числа таких держав насамперед ставляться Англія (батьківщина правового прецеденту) і СІЛА, однак правила й межі дії судового прецеденту в цих країнах неоднакові.

В Україні судовий прецедент не є джерелом права, оскільки суди не ставляться до числа правотворчих органів. Видання в Україні збірників з рішеннями конкретних юридичних справ вищими судовими інстанціями служать орієнтиром правильного розуміння й однакового застосування норм матеріального й процесуального права.

В радянському, а потім в українському правознавстві (як в загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках), довгий час панувала точка зору, згідно з якою судовий прецедент не міг бути віднесений до джерел права. Крім того, за радянських часів студентів ще на студентський лаві переконували, що тільки в країнах англо-американської правової системи, тобто, в країнах загального права, судовий прецедент офіційно визнається джерелом права. В країнах же романо-германської правової сім! основним джерелом права є нормативний акт.

Сучасне порівняльне правознавство навряд чи дозволить нам погодитися з правильністю цього переконання. В Німеччині, Франції, Нідерландах, Швейцарії - по суті в усіх розвинутих країнах континентальної правової традиції - якщо не в самому тексті закону, то принаймні в сучасній правовій доктрині, ніхто не заперечуватиме правотворчу роль судів. Таке заперечення, а точніше ігнорування судової практики як джерела права, було б, з одного боку, елементарно безграмотним (хоча б в контексті встановлених повноважень Суду Європейського Союзу), а з іншого - могло б бути сприйнято, як дурний тон по відношенню до тих судів, які протягом останніх століть створювали право в зазначених країнах.

Сучасне континентальне право країн, на які Україна традиційно орієнтується в своєму правовому розвитку, - це не тільки і не стільки кодекси і закони, скільки сотні та тисячі рішень судів різноманітних інстанцій, які стали результатом аналізу обставин конкретних справ, аргументів, покладених в основу попередніх рішень, а іноді й досить вільного та сміливого тлумачення норм кодексів (законів).

Якщо ж розглядати введення прецеденту в ідеалі, то для того, щоб він зміг «прижитися» в нашій країні, потрібно:

законодавчо закріпити за судами правотворчу функцію;

створити і затвердити відповідну процедуру, яка сприятиме швидкому закріпленню судових рішень в якості прецеденту;

створити орган-фільтр, який би скасовував прецеденти, які не відповідають (або перестали відповідати) реаліям суспільного життя.

Питання для самоконтролю

Що таке джерело міжнародного економічного права?

Які джерела міжнародного економічного права вам відомі?

3.Назвіть ознаки міжнародного економічного договору.

4.Яке місце міжнародного звичаю в системі джерел міжнародного економічного права?

5.Які звичаї ділового обороту вам відомі?

6. Охарактеризуйте прецедент як джерело міжнародного економічного права.

7. Яка юридична сила рішень міжнародних економічних організацій?

8. Як Ви розумієте поняття «мовчазна згода»?

Лекція 3. Принципи міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин

Навчальні питання

Поняття та система принципів міжнародного економічного права;

Місце загальних міжнародно-правових принципів в нормативній системі міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин;

Юридичний зміст спеціальних принципів міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин;

Нормативне закріплення принципів міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин.

Основні поняття: принцип міжнародного економічного права; загальні міжнародно-правові принципи; суверенна рівність держав; територіальна недоторканість; мирне співіснування; мирне вирішення спорів; спеціальні принципи міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин.

1. Поняття та система принципів міжнародного економічного права

Принцип (початок, основа) - це основне, визначене положення певної теорії, вчення, а також керівна ідея, основне правило діяльності.

Система принципів міжнародного економічного права складається з:

основних (загальних) принципів;

спеціальних принципів.

До основних принципів міжнародного економічного права належать основні принципи міжнародного публічного права:

Принцип мирного співіснування - один із провідних і важливих принципів міжнародного права, його галузей, зокрема і міжнародного економічного права. Дотримання цього принципу зобов'язувало держави світу відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори тощо.

Принцип мирного співіснування знайшов своє втілення у багатьох міжнародно-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу. Він міцно вкоренився в політичній і правовій термінології ООН, у ряді резолюцій її Генеральної Асамблеї, в інших міжнародно-правових документах. Так, в Хартії економічних прав і обов'язків держав, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р., передбачені суверенне право кожної держави на вільний вибір соціально-економічної системи (ст. 1), заборона дискримінації держав у міжнародній торгівлі за ознаками належності до певної соціально-економічної системи (ст. 4).

Принцип суверенної рівності держав визнаний Статутом ООН і закріплений у міжнародних договорах і деклараціях. Термін «суверенітет» у перекладі з французької буквально означає «верховенство», «верховна влада». У більш широкому розумінні він означає незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави.

Державний суверенітет є однією з головних ознак держави. Якщо його немає, то не може бути і самої держави. Тому багато держав офіційно проголошує свій суверенітет.

На важливість і значення цього принципу у міжнародних відносинах взагалі і міжнародних економічних відносинах зокрема вказує те, що він знайшов своє юридичне закріплення насамперед у Статуті ООН. «Організація заснована на принципі суверенної рівності її Членів», - сказано в п. 1 ст. 2 цього Статуту. А це означає, що всі держави, незалежно від існуючої в них соціально-економічної системи, масштабів їх території, кількості і складу населення, економічної чи військової могутності, а також інших характерних для них ознак, є рівноправними, суверенними суб'єктами міжнародних відносин, у тому числі і міжнародних економічних відносин. Як зазначалося на Женевській конференції 1964 р., економічні відносини між країнами мають будуватися на основі поваги принципів суверенної рівності держав. Особливе значення принцип суверенної рівності має для країн, що розвиваються, адже він певною мірою перешкоджає здійсненню відносно них політики неоколоніалізму, непомірної експлуатації їх природних багатств.

Принцип утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності будь-якої держави. Будь-яка держава при здійсненні своїх міжнародних стосунків зобов'язана утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності, так і політичної незалежності іншої держави. Така погроза або застосування сили є порушенням норм міжнародного права і Статуту ООН. Вони не повинні застосовуватися як засоби регулювання міжнародних питань. Агресивна війна є злочином проти миру, яка тягне за собою відповідальність за міжнародним правом. Відповідно до цілей і принципів ООН держави зобов'язані утриматися від пропаганди агресивних війн.

Кожна держава зобов'язана утриматися від організації підбурювання, надання допомоги або участі в актах громадянської війни, або в терористичних актах в іншій державі.

Територія держави не повинна бути об'єктом військової окупації як результату застосування сили в порушення положень Статуту ООН. Вона не повинна бути об'єктом придбання іншої держави в результаті погрози силою або її застосування. Це не може визнаватися законним,

Усі держави повинні на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права добросовісно виконувати свої обов'язки стосовно підтримання міжнародного миру і безпеки і прагнути до підвищення ефективності системи безпеки на основі Статуту ООН.



2. Місце загальних міжнародно-правових принципів в нормативній системі міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин

У Декларації про принципи міжнародного права, прийнятій у 1970 р. (далі-Декларація 1970 р.), дається розширене трактування суверенної рівності, яке зводиться до такого:

1) держави юридично рівні;

кожна держава здійснює права відповідно до свого повного суверенітету;

кожна держава зобов'язана поважати правосуб'єктність інших держав;

територіальна цілісність і політична незалежність держав є недоторканними, непорушними;

кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи;

кожна держава зобов'язана виконувати повністю і добровільно свої міжнародні зобов'язання й жити у мирі з іншими державами.

* Принцип рівноправ'я і самовизначення народу закріплений у Статуті ООН, і його зміст зводиться до того, що всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов'язана поважати це право. Кожна держава зобов'язана сприяти за допомогою спільних і самостійних дій здійсненню цього принципу відповідно до положень Статуту ООН, з тим щоб сприяти дружнім відносинам і співробітництву між державами, а також невідкладно покласти край колоніалізму, проявляючи при цьому повагу до волі заінтересованих народів.

Створення суверенної незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, визначеного народом, є способом здійснення цим народом права на самовизначення. Кожна держава зобов'язана утримуватись від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи їх права на самовизначення, свободу і незалежність.

* Принцип співробітництва держав є основою побудови і розвитку міжнародних відносин у різних сферах і галузях. Цілком зрозуміло, що без дотримання цього принципу неможливі нормальні міжнародні відносини, зокрема в економічній сфері. Цьому принципу присвячений спеціальний розділ Декларації 1970 р., котрий називається «Обов'язки держав, які співробітничають одна з одною відповідно до Статуту», де сказано, що держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру, безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу, загальному добробуту народів.

3. Юридичний зміст спеціальних принципів міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин

Спеціальні принципи міжнародного економічного права:

розвиток економічних і науково-технічних відносин між державами;

юридичної рівності та неприпустимості економічної дискримінації держав;

свободи вибору форми організації зовнішньоекономічного зв'язку;

невід'ємного суверенітету держав над власними природними та іншими ресурсами, а також економічною діяльністю;

нації найбільшого сприяння; ш національного режиму;

принцип взаємності.

Крім вищезазначених, до спеціальних принципів міжнародного економічного права належать:

Принцип невтручання має дещо похідний характер стосовно таких принципів, як повага суверенітету і суверенної рівності держав. Статут ООН (п. 7 ст. 2) забороняє втручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави, навіть ООН. На це також наголошується в Декларації 1970 р. та в інших міжнародно-правових документах. Дотримання зазначеного принципу виключає можливість використання тиску, всіляких економічних санкцій, введення ембарго та інших обмежень стосовно тієї чи іншої держави. Принцип був закріплений і в конституціях багатьох країн. Але, на жаль, цей міжнародно-правовий принцип нерідко порушується з боку окремих держав. Достатньо нагадати про військову інтервенцію СІНА проти Домініканської Республіки, економічну блокаду Куби. І як не прикро, але сьогодні слід визнати, що й колишній СРСР та деякі інші соціалістичні країни допускали грубе порушення цього принципу. Як було заявлено керівниками СРСР, Болгарії, Угорщини, НДР та Польщі на зустрічі 4 грудня 1989 р., введення їхніми країнами військ до Чехословаччини у 1968 р. було не що інше, як втручання у внутрішні справи суверенної держави. Відомо, що ці неправомірні дії мали довготривалі негативні наслідки. Належну політичну оцінку дав другий з'їзд народних депутатів колишнього СРСР і рішенню про введення радянських військ до Афганістану.

Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань ще іноді розглядають як принцип поваги міжнародних зобов'язань. І це цілком зрозуміло, адже якщо не буде поваги до існуючих міжнародних зобов'язань, то мало надії на їх належне виконання. Значення цього принципу зростає і у зв'язку з тим, що в міжнародних відносинах практично відсутні органи (апарат), які б вживали заходи щодо примусового виконання міжнародних зобов'язань. Безумовно, що сумлінне ставлення тієї чи іншої держави до виконання своїх зобов'язань, особливо у міжнародних економічних відносинах, відіграє вирішальну роль під час укладання довгострокових договорів та угод.

Принцип взаємної вигоди - один із загальновизнаних принципів міжнародного права, яким найчастіше керуються у міжнародних економічних відносинах. Цей принцип тісно пов'язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопільної вигоди. Тому в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються, як такі, що взаємно доповнюють один одного. Недодержання цього принципу у міжнародних економічних відносинах спричиняє неоколоніалізм, дискримінацію, нерівноправність і нееквівалентність обміну, врешті-решт призводить до політичної й економічної залежності, особливо ще недостатньо розвинутих країн.

Водночас не слід вважати якимось відступом від принципу взаємної вигоди встановлення, як виняток, для країн, що розвиваються, певних пільг, режиму найбільшого сприяння. Йдеться про так звані преференції (з латинської - віддаю перевагу), які застосовуються лише щодо тих країн, яким їх надано, і не поширюються на інші країни, навіть якщо вони користуються режимом найбільшого сприяння. Зазначене «порушення» принципу взаємної вигоди забезпечує фактичну рівність і фактичну взаємну вигоду в економічних стосунках між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Принцип взаємної вигоди закріплений у багатьох міжнародно-правових актах: Принципах міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийнятих на І Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р., Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку, прийнятій на VI спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., Хартії економічних прав та обов'язків держав, Заключному акті загальноєвропейської наради.

Принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами зобов'язує державу вирішувати всі свої міжнародні спори з іншими державами у такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість. Держави повинні прагнути до швидшого і справедливого розв'язання своїх міжнародних спорів, з допомогою переговорів, обстежень, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів або іншими мирними засобами на свій вибір. Держави повинні узгодити такі мирні засоби, які відповідали б обставинам і характеру спору. Вони повинні утримуватися від будь-яких дій, які можуть погіршити становище настільки, що буде створена загроза підтриманню міжнародного миру і безпеки. Мирні спори розв'язуються на основі суверенної рівності держав і відповідно до принципів свободи вибору засобів мирного розв'язання спорів.

4. Нормативне закріплення принципів міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин

Хартія економічних прав та обов'язків держав від 12 грудня 1974 року у 1 розділі виділяє такі принципи:

суверенітет, територіальна цілісність та політична незалежність держав;

суверенна рівність усіх держав;

ненапад;

невтручання;

взаємна і рівна вигода;

мирне співіснування;

рівноправність і самовизначеність народу;

мирне регулювання спорів;

усунення несправедливості;

сумлінне виконання міжнародних договорів;

повага прав людини та основних свобод;

відсутність потягів до гегемонії та сфер впливу;

сприяння міжнародній соціальній справедливості;

міжнародне співробітництво з метою розвитку;

вільний доступ до моря та з нього для країн, що не мають виходу до моря, у межах зазначених принципів.

Юридичне значення Хартії та інших документів про встановлення нового економічного порядку полягає в тому, що, незважаючи на рекомендаційний характер норм цих документів згадані норми визнані державами. Ці принципи фіксуються у дво- та багатосторонніх економічних угодах. Принципи набирають статусу загальновизнаних.

Дотримання принципу невтручання виключає можливість використання будь-яких санкцій, запровадження ембарго та інших обмежень, спрямованих проти певної країни чи групи держав. Принцип невтручання зафіксований і в конституціях окремих країн. На практиці цей міжнародно-правовий принцип часто порушується.

Принцип незастосування сили посідає чільне місце в системі Принципів Статуту ООН. Цей принцип вважається розвитком принципу ненападу. Принцип було підтверджено, розвинуто та конкретизовано у численних дво- та багатосторонніх міжнародних документах.

Принцип невід'ємного суверенітету держав щодо їх природних ресурсів є конкретизацією принципу суверенної рівності держав. Цей принцип передбачає повний постійний суверенітет держав щодо всіх їх природних багатств та економічної діяльності; надає державам право на володіння, використання і експлуатацію їх багатств і ресурсів.

Принцип національного режиму передбачає, що на основі взаємності фізичні та юридичні особи іноземної держави повністю або частково прирівнюються у правах до фізичних та юридичних осіб певної держави. Національний режим з окремих видів прав може надаватися певною державою і в односторонньому порядку на основі її внутрішнього законодавства.

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте Декларацію про принципи міжнародного права.

Що означає поняття «суверенітет»?

Який критерій покладено в основу класифікації принципів міжнародного економічного права на загальні і спеціальні?

В чому полягає зміст принципу територіальної недоторканості?

Як забезпечується виконання принципу мирного регулювання спорів?

Охарактеризуйте принцип рівноправності і самовизначеності народів.

Яке місце займає принцип сприяння міжнародній соціальній справедливості в системі принципів міжнародного економічного права?

У чому зміст принципу вільного доступу до моря та з нього для країн, що не мають виходу до моря?

Лекція 4. Держави як суб'єкти міжнародного економічного права

Навчальні питання

Правовий статус держави як суб'єкта міжнародного економічного права;

Імунітет держави

Види імунітетів держави

Основні доктрини імунітету держави

Міжнародно-правове регулювання імунітету держави

Основні поняття: правовий статус, суб'єкт, держава, імунітет держави, види імунітетів держав, доктрини імунітету держави, обмежений імунітет, функціональний імунітет, судовий імунітет, майновий імунітет, податковий імунітет.

1. Правовий статус держави як суб'єкта міжнародного економічного права

Суб'єкт права - це фізична або юридична особа, яка відповідно до закону наділена здатністю мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що дає їй можливість брати участь у відповідних правовідносинах.

Підходи щодо складу суб'єктів міжнародного економічного права

Вітчизняна доктрина	до суб'єктів міжнародного економічного права належать держави та міжнародні економічні організації.
Зарубіжна доктрина	суб'єктами міжнародного економічного права є не лише юридичні, а й фізичні особи (В. Фікентшер)
	суб'єктами міжнародного економічного права є держави, міжнародні економічні організації і транснаціональні корпорації (М. Беланже)

Суб'єктами міжнародного економічного права є учасники міжнародних економічних відносин. Головним суб'єктом міжнародного економічного права є держава.

Держава - це:

політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу;

первинний і основний суб'єкт міжнародного економічного права, композиція з трьох елементів: певної території, населення, що мешкає на цій території і політичної організації (влади).

Кожна держава на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин.

Загальні ознаки держави:	Ознаки держави, зазначені в Міжамериканській конвенції про права та обов'язки держав від 26 грудня 1933 р.
1) публічна влада;	1) постійне населення;
2) державний суверенітет;	2) певна територія;
3) територіальний поділ населення;	3) уряд;
4) державний апарат;	4) здатність вступати у відносини з іншими державами
5) податкова система;
6) право.

Правосуб'єктність держави, має два прояви:

міжнародну правоздатність;

міжнародну дієздатність.

Держави мають універсальну юридичну правоздатність:

розробляють норми міжнародного економічного права;

встановлюють відповідальність за їхнє порушення;

визначають міжнародний правопорядок і функціонування міжнародних організацій тощо.

Міжнародна правоздатність держави - це здатність держави мати права й обов'язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб'єктом міжнародних правовідносин.

Практика міжнародного співробітництва за участі держав виробила ряд організаційних форм, а саме:

міжнародне економічне співробітництво держави з державою;

співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства;

співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства;

співробітництво держави з відповідною групою держав;

співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;

співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.

2. Імунітет держави

Держави ще за стародавніх часів були учасниками міжнародних торговельних, культурних та інших зв'язків.

Термін «імунітет» у перекладі з латинської «іттипііаз» («іттипііаііз») означає звільнення від чогось.

Імунітет держави - це принцип, згідно з яким до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держав законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як «раг іпрагет поп НаЬеі ітрегіит» - рівний над рівним не має влади.

Імунітет держави існував в різних проявах в різні історичні періоди розвитку державності.

Законодавство та доктрина завжди намагалися визначити сутність імунітету і кодифікувати норми про нього у окремих загальних (універсальних) конвенціях. Частково це вдалося зробити у:

Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.,

Конвенції про спеціальні місії 1969 р.,

Віденській конвенції про представництво держав і їх відносини з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975р.,

Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.

Ці угоди регулюють чимало питань, пов'язаних з представництвом держав у міжнародному спілкуванні, зокрема, використання дипломатичним агентом імунітету від цивільної юрисдикції, крім пред'явлення речових позовів щодо приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки агент не володіє імунітетом від імені акредитуючої держави з метою представництва; пред'явлення позовів у сфері спадкування, якщо агент повинен бути виконавцем заповіту, здійснювати піклування над спадковим майном, спадкоємцем чи «відказоодержувачем» як приватна особа, а не від імені акредитуючої держави.

3. Види імунітетів держави

1. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави (раг іпрагет поп ЬаЬеі]игізс1ісиопет-рівний над рівним не має юрисдикції). Причини притягнення до відповідальності значення не мають. До держав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови у іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів. У широкому розумінні цей вид імунітету містить:

а) Імунітет від пред'явлення позову в іноземному суді прийнято іменувати судовим імунітетом у вузькому розумінні слова.

Цей вид імунітету означає, насамперед, непідсудність держави іноземному суду. Кожна держава має право висунути вимогу в суді іноземної держави до фізичної або до юридичної особи, але пред'явлення позову до держави в іноземному суді, як правило, неможливе, якщо тільки сама держава не погодилася на підпорядкування юрисдикції відповідної держави. Така згода може бути виражена індивідуальним актом, тобто має бути видано спеціальний акт стосовно даного випадку

б)Імунітет від попередніх дій передбачає, що суд, який розглядає приватноправовий спір за участю іноземної держави, не вправі застосовувати будь-які заходи для попереднього забезпечення позову, тому що такі міри носять примусовий характер. Часто заходи для забезпечення позову розглядаються і приймаються судом ще до порушення і слухання справи за участю держави. У будь-якому випадку, якщо такі міри стосуються держави та її власності (арешт державних рахунків в іноземних банках, опис майна, обмеження права держави користуватися своїм майном і т. ін.), то з огляду імунітету вони недопустимі.

в) Імунітет від попереднього виконання рішення передбачає, що відносно держави та її власності не можуть бути застосовані будь-які примусові заходи для виконання іноземного (арбітражного) рішення органами цієї або будь-якої іншої іноземної держави.

2. Майновий імунітет означає правовий режим недоторканності власності, що знаходиться на території іноземної держави. Юридичним змістом даного виду імунітету є заборона звернення стягнення і примусового вилучення майна, що належить державі. Власність користується імунітетом незалежно від наявності судового розгляду, навіть якщо знаходиться у володінні особи, що не має імунітету.

...