Міжнародне економічне право

Транснаціональні підприємства. Це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь інші їх структурні ланки.

1970 р.	прийнятий Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.
1948 р. (Баварія)	Щодо універсального рівня, то можна сказати, що певне значення надавалося Хартії міжнародної торговельної організації. Вона, як багатостороння угода, була спрямована на:

У1974 р. була створена Хартія економічних прав та обов'язків, що закріпила положення спрямовані на обмеження діяльності ТНК.

У 1974 р. були створені: Міжурядові комісії з ТНК та Центр по ТНК, що приступили до розроблення проекту кодексу ТНК.

Цей проект складався з шести частин:

Проект кодексу поведінки ТНК складається з таких частин:
1	Преамбула і цілі;
2	Визначення і сфера застосування;
3	Діяльність ТНК: загальні і політичні положення; економічні, фінансові і соціальні положення; надання гласності інформації:
4	Режим ТНК;
5	Міжурядове співробітництво;
6	Здійснення кодексу поведінки.

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі:

дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони навколишнього середовища; Повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

урахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні справи;

відмова вести діяльність політичного характеру;

утримання від практики корупції;

дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування.

За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна комісія ООН, а також Центр ООН з ТНК.

Отже, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК, тобто міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.

За характером відносин з материнською компанією залежні підприємства поділяються на:

Філію - не вважається окремою юридичною особою. Вона діє на основі положення, яке затверджує її материнська компанія;

Дочірнє підприємство - самостійну юридичну особу, яка відокремилася від основного (материнського) підприємства. Може засновуватися шляхом передання частини майна материнського підприємства. Засновник дочірнього підприємства затверджує його статут і зберігає за собою певні управлінсько-контрольні функції.

Стосовно дочірнього підприємства вживається ще термін «афілійована компанія», яка володіє пакетом акцій основної компанії, але його розмір не перевищує контрольного пакету акцій. Така компанія може бути філіалом або представництвом основної (материнської компанії). При цьому материнська компанія бере участь у керуванні афілійованої компанії на основі відповідного договору. Афілійована компанія часто створюється в разі перенесення підприємницької діяльності до регіону, віддаленого від місцезнаходження основної компанії. Афілійовані компанії неминуче виникають при створенні ТНК. Проте материнська компанія завжди володіє контрольним пакетом акцій дочірньої компанії;

Спільне підприємство, у діяльності якого беруть участь фірми чи фізичні особи інших країн. Організаційно воно оформлюється, як єдине, загальне підприємство.

Спільні підприємства створюються з метою об'єднання зусиль і налагодження коопераційної діяльності підприємств, розташованих у різних країнах, а також підвищення ефективності виробництва та збуту продукції, товарів і послуг.

Космополізм ТНК, що інколи подавляє державність країн, у яких вони оперують, порушення ними норм трудового, податкового права, екологічних стандартів, обмежень монополістичної діяльності стали причинами суперечностей між ТНК, з одного боку, та країнами їх базування і приймаючими державами - з іншого.

4. Питання регулювання діяльності транснаціональних корпорацій на двосторонньому рівні

Існує три рівні правового регулювання діяльності ТНК:

а)внутрішнє законодавство (яким є, у більшості випадків, інвестиційне)не здатне адекватно регулювати відносини, пов'язані з діяльністю ТНК, оскільки у даній сфері виникає також проблема впливу правових актів держави базування головного підприємства - материнської компанії, що свідчить про недостатність інститутів національного законодавства приймаючої держави.

б)двосторонні угоди - це обов'язкові міжнародні угоди між двома країнами, в яких кожна країна зобов'язується дотримуватися щодо ТНК стандартів, обумовлених у договорі.

в)багатосторонні угоди - це угоди між двома і більше країнами.

Останні, залежно від кількості держав, які беруть у них участь, можуть бути універсальними, регіональними та субрегіональними.

Регіональне регулювання діяльності ТНК було здійснене у рамках СНД та спрямоване на створення шляхом укладання відповідних угод багатонаціональних компаній - найважливішого компоненту інтеграції та інвестиційної діяльності.

Першим нормативно-правовим документом зі створення ТНК в рамках СНД була Угода країн СНД «Про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань» від 15 квітня 1994 р. Вона передбачає, транснаціональні об'єднання є юридичними особами відповідно до законодавства держави їх реєстрації, але не характеризує ТНК як правову категорію. Тобто, йдеться про встановлення повного підпорядкування юридичної особи національному правопорядку відповідної держави.

В Україні відсутнє спеціальне законодавство, яке б регулювало діяльність ТНК на її території. Ці питання охоплюються законом «Про режим іноземного інвестування», прийнятим 19 березня 1995 р.

В Конвенції про транснаціональні корпорації від 6 березня 1998 р. (далі-Конвенція про ТНК), яка набула чинності 14січня 2000 р. та спрямована на розвиток Угоди країн СНД 1994 р. було викладено загальні умови співробітництва у сфері створення та діяльності ТНК.

Конвенцією про ТНК передбачено, що останні створюються та діють відповідно до вимог законодавства Сторін.

Згідно положень Конвенції під поняттям «транснаціональна корпорація» визначається юридична особа (сукупність юридичних осіб):

яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох і більше сторін;

утворена юридичними особами двох і більше сторін;

зареєстрована, як корпорація.

Передбачено, що ТНК може створюватися добровільно як на основі міжурядових угод, так і іншим, не забороненим законодавством сторін способом. Названою Конвенцією встановлено, що порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держави - місця її реєстрації. Реєстрація підтверджується видачею свідоцтва встановленого зразку, яка містить повну назву та організаційно-правову форму корпорації з обов'язковим внесенням до назви словосполучення «транснаціональна корпорація».

Аналіз Конвенції про ТНК свідчить, що вона містить ряд недоліків та прогалин. Зокрема, вона не визначає, що слід вважати місцем реєстрації ТНК - законодавство держави головного підприємства або держави кожного її учасника. Крім того, у даній Конвенції відсутня регламентація прав та обов'язків як ТНК, так і приймаючої країни, які мають особливе значення для взаєморозуміння цих суб'єктів.

Питання для самоконтролю

Розкрийте походження терміну «транснаціональна корпорація».

Чи існують в Україні транснаціональні корпорації?

Які ознаки транснаціональної корпорації вам відомі?

Охарактеризуйте види транснаціональних корпорацій.

В чому відмінність між інтернаціональною і мультинаціональною корпорацією?

Чи можна вважати дочірні і спільні підприємства структурними одиницями транснаціональної корпорації?

Розкрийте зміст Конвенції про транснаціональні корпорації.



Лекція 7. Міжнародні економічні договори

Навчальні питання

Поняття та значення міжнародних економічних договорів;

Правове регулювання відносин в межах міжнародних економічних договорів;

Види міжнародних економічних договорів та їх класифікація;

Міжнародно-правове регулювання порядку укладення міжнародних економічних договорів;

Забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних економічних договорів;

Засоби вирішення спорів, що випливають з міжнародних договорів;

Міжнародний арбітраж як спосіб розв'язання міжнародних економічних спорів.

Основні поняття: міжнародний економічний договір, види міжнародних економічних договорів, укладення міжнародних економічних договорів, оферта, акцепт, забезпечення виконання зобов'язань, неустойка, гарантія, міжнародні спори, засоби вирішення спорів, переговори, посередництво, міжнародний арбітраж.

1. Поняття та значення міжнародних економічних договорів

Договір - це угода двох або кількох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх прав і обов'язків. Під міжнародним договором розуміють добровільну угоду між двома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями щодо їхніх взаємних прав і обов'язків у політичних, економічних, культурних та інших відносинах. Міжнародний економічний договір - це, насамперед, різновид міжнародних договорів.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності

Міжнародні економічні договори мають надзвичайно важливе значення як для економіки країн, що беруть у них участь, так і для світового господарства в цілому. В умовах зростаючої взаємозалежності різних країн, цілих регіонів виникає гостра потреба економічного співробітництва. У свою чергу, економічне співробітництво позитивно сприяє вирішенню питання про сумісність національних економік різних країн. Адже саме тут виникають проблеми, пов'язані, приміром, із стандартизацією та уніфікацією в промисловості, сільському господарстві, науці і техніці.

Немає необхідності доводити, що відокремлення економіки будь-якої країни від світового господарства не сприяє її соціально-економічному розвитку, зростанню добробуту людей. Укладення міжнародних економічних договорів, з одного боку, впливає на ефективність економічного розвитку, задоволення суспільних потреб народного господарства і населення відповідної країни, з іншого боку, економічне співробітництво між країнами розширює можливості на мирній основі вирішувати всі назрілі проблеми. Розвиток міжнародних економічних відносин через укладення відповідних договорів між країнами стабілізує їхні економічні зв'язки на взаємовигідній основі.

Міжнародний економічний договір - це добровільна угода між двома або кількома державами, міжнародними організаціями, відповідно до якої встановлюються, змінюються або припиняються їхні взаємні права та обов'язки.

Основні завдання міжнародних економічних договорі:

Регулювання економічних відносин між різними суб'єктами.

Встановлення застосовного права та вказівка на орган, уповноважений розглядати спори, що випливають з такого договору.

Встановлення способів забезпечення виконання зобов'язань та заходів юридичної відповідальності, що будуть застосовані при невиконанні чи при неналежному виконанні умов міжнародного економічного договору.

Закріплення кола прав та обов'язків суб'єктів.

Основні ознаки міжнародного економічного договору:

Вільне волевиявлення сторін.

Юридична рівноправність і самостійність сторін.

Укладення договору між суб'єктами лише у межах своєї діє- і правоздатності.

Умови договору не повинні порушувати публічний порядок.

Міжнародний економічний договір слід розглядати не лише, як правову форму відповідних економічних зв'язків між різними країнами, джерело міжнародного економічного права, а й як основне джерело зобов'язань. Юридичне їх закріплення дає можливість у разі необхідності захистити у відповідний спосіб ті чи інші права й інтереси, якщо вони порушуються у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, що випливають з міжнародних економічних договорів.

Міжнародний економічний договір слід також розглядати і як інструмент виявлення волі сторін, відповідно до чого встановлюються, змінюються або припиняються відносини, пов'язані із зобов'язаннями.

2. Правове регулювання відносин в межах міжнародних економічних договорів

Специфіка суб'єктів (контрагентів), між якими виникають міжнародні економічні відносини, різноманітність предметів, які лежать в основі цих відносин, та інші чинники зумовлюють певну складність правового регулювання у цій сфері. Тим більше, що в основі міжнародних економічних угод лежать різні договори в галузі торгівлі, фінансів, транспорту, промислового й сільськогосподарського співробітництва, науково-технічного прогресу та ін. Навіть у межах одного різновиду договору, як правило, спостерігається значне розмаїття предметів договору, вартості, строків, економічного становища контрагентів тощо.

Отже, складність міжнародних економічних відносин обумовлює складність їх правового регулювання.

Основні джерела, за допомогою яких здійснюється правове регулювання відносин в сфері міжнародних економічних договорів:

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 1974 р.

Віденська Конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу товарів від 1980 р.

Конвенція про представництво в міжнародних договорах купівлі-продажу товарів від 1983 р.

Конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу товарів, - закріплює основні форми прикріплення.

Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг (1988 р.).

Конвенція про міжнародний факторинг (1988 р.).

Акт про міжнародний комерційний арбітраж.

Основними регуляторними актами СОТ у сфері міжнародних економічних договорів є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ); Генеральна угода з тарифів і торгівлі послугами (ГАТТС); Угода про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІГІС)

Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності:

Угода про фірмове найменування та географічне зазначення походження товарів.

Угода про захист від недобросовісної конкуренції.

Угода про винаходи і промислові зразки.

Основні договори у сфері торгівлі товарами:

Угода про технічні бар'єри для торгівлі.

Угода про до відвантажу-вальну інспекцію.

Угода про застосування санітарних і фіто-санітарних.

Угода про заходи безпеки.

Угода про текстиль та одяг.

Угода про правило походження.

3. Види міжнародних економічних договорів та їх класифікація

Основою міжнародного правового регулювання економічних відносин між державами є дво- та багатосторонні договори. Вони бувають різними як за змістом, так і за назвою.

Види міжнародних економічних договорів:

Торговельні договори - встановлюють правовий режим, який сторони взаємно надають одна одній щодо регулювання порядку ввезення та вивезення товарів, митного оподаткування, торговельного Мореплавства, інших видів транспорту, транзиту, діяльності юридичних і фізичних осіб кожної зі сторін на території іншої.

Контингентні угоди між урядами відповідних країн про поставки товарів. Контингенти взаємних поставок товарів наводяться в переліках, що додаються до угод.

Кредитні угоди, на підставі яких держави (кредитори) надають іншим державам (боржникам) певні грошові кошти, а одержувачі коштів беруть зобов'язання погасити суму боргу на передбачених угодами умовах (твердою валютою, банківськими металами, поставками товарів тощо).

Міжнародний факторинг - здійснюється з метою фінансування якоюсь організацією (фактором) експорту іншої особи (виробника продукції) за умови передання виробником фактора права на одержання плати від імпортера-боржника.

Міжнародний лізинг - угода, відповідно до якої одна сторона (лізингодавець) згідно зі специфікою та умовами, схваленими іншою стороною (лізинго-одержувачем), укладає договір поставки з третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає промислову установку, засоби виробництва чи інше обладнання та вступає в договір про лізинг з лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.

Міжнародний форфейтинг - є різновидом договору міжнародного факторингу, за яким поступаються не правом вимоги платежу, а простим і перевідним векселями (траттами) шляхом вчинення індосаменту та форфейтера (фактора).

Довготермінові комплексні угоди про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво

4. Міжнародно-правове регулювання порядку укладення міжнародних економічних договорів

Вирішальне правове значення в процесі укладення договору мають такі стадії:

оферта - пропозиція укласти договір;

акцепт - згода на його укладення.

Пропозиція про укладення договору, яка адресована одному або кільком особам, є офертою. У ній вказується товар, його кількість і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Доки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за умови, якщо повідомлення про її відклик буде отримано адресатом оферти до відправки акцепту.

У міжнародній практиці розрізняють два види оферт: тверда та вільна.

Тверда оферта - це пропозиція на продаж певного товару, надіслана продавцем (оферентом) одному можливому покупцю, із зазначенням терміну дії оферти, тобто часу, протягом якого оферент вважає себе зв'язаним умовами, переліченими в оферті. Якщо покупець згоден з усіма умовами оферти, він надсилає оференту підтвердження акцепту оферти, тобто прийняття всіх її умов. Якщо покупець не згоден з одним або кількома умовами оферти, він надсилає продавцю відповідь на пропозицію або контроферту із зазначенням своїх умов та терміну відповіді.

Акцептза своїм змістом не повинен відрізнятися від оферти. Акцепт, який вносить які-небудь доповнення або зміни в оферту, у законодавстві або в судовій практиці розглядається, як нова оферта. Акцепт може бути зроблений у будь-якій формі, включаючи конклюдентні дії, окрім випадків, коли особлива форма акцепту була передбачена в оферті.

Мовчання, за загальним правилом, не вважається акцептом. Але за певних обставин мовчання може розглядатися, як акцепт. Наприклад, якщо така форма висловлення згоди є звичною, традиційною у взаємовідносинах між сторонами. Іноді це може випливати із закону.

Якщо продавець згодний з усіма умовами контроферти, він її акцептує, про що письмово повідомляє покупця. Якщо продавець не згодний, він може вважати себе вільним від своїх обов'язків за офертою або може надіслати покупцю нову оферту з урахуванням усіх зауважень покупця. Зацікавлені в укладенні контракту сторони узгоджують умови шляхом обміну офертами та контр-офертами доти, поки досягнуть цілковитої домовленості.

Вільна оферта не містить зазначення терміну її дії і, відповідно, не зобов'язує продавця дотримуватися умов, які містяться в оферті, протягом певного періоду. Згода покупця з умовами оферти підтверджується твердою контрофертою, де містяться його умови. Якщо продавець акцептує контроферту та письмово повідомляє про це покупця, угода вважається укладеною, і сторони зобов'язані виконувати всі умови, викладені в контроферті. Доки договір не укладено, пропозиція може бути відкликана продавцем, якщо в оферті не вказано, що вона безвідклична, до часу підписання покупцем підтвердження про акцепт. Якщо підтвердження акцепту направлено із запізненням, то акцепт може зберігати свою силу, якщо з цим згоден продавець, і він письмово повідомить про це покупця.



5. Забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних економічних договорів

Міжнародне економічне право не передбачає міжнародних інститутів, які б забезпечували у примусовому порядку виконання норм права. Сторони міжнародних економічних договорів мусять діяти так, щоб укладені ними договори виконувалися самостійно.

Способи забезпечення виконання зобов'язань:

Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Гарантія - за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципом) свого обов'язку.

Застава - в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

У Хартії економічних прав і обов'язків держав (прийнято в 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН) зазначається, що жодна держава не може здійснити щодо іншої держави або загрожувати їй вжиттям економічних, політичних або будь-яких інших заходів примусового характеру, спрямованих на утиснення її суверенних прав або отримання будь-якої вигоди.

Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (серпень 1975 р.) зафіксував, що держави-учасниці:

розв'язують спори між ними мирними засобами так, щоб не піддати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість;

добросовісно і в дусі співробітництва використовують такі засоби як переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд або інші мирні засоби за їх вибором, включаючи будь-яку процедуру врегулювання, погоджену до виникнення спорів, у яких вони були сторонами;

утримуються від будь-яких дій, що можуть погіршити становище такою мірою, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру та безпеки і тим самим мирне врегулювання спорів стане важким.

6. Засоби вирішення спорів, що випливають з міжнародних договорів

Основні засоби вирішення спорів:

Переговори - процедура мирного вирішення суперечки між конфліктуючими сторонами.

Добрі послуги - це ситуація, коли в конфлікт держав втручається третя сторона. Ця сторона організовує контакти між конфліктуючими сторонами та докладає зусиль для того, щоб їх посадити за стіл переговорів. Коли конфліктуючі сторони розпочали переговорний процес, третя сторона може вважати себе вільною.

Човникова дипломатія - передача усних чи письмових точок зору сторін переговорів, які не хочуть сидіти за одним столом в одній кімнаті зі своїм опонентом

7. Міжнародний арбітраж як спосіб розв'язання міжнародних економічних спорів

Міжнародний арбітраж - це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу.

Міжнародний арбітраж - особлива процедура розгляду і врегулювання міжнародного спору, а також міжнародний орган, який створюється за взаємною згодою держав для вирішення конкретного спору, спорів визначеної категорії чи взагалі будь-якого спору між сторонами, що домовляються, у випадку їх виникнення.

В міжнародному публічному праві під третейським судом часто розуміють відому людству з часів Давньої Греції та Давнього Риму форму мирного урегулювання міждержавних конфліктів, як альтернативу їх військовому вирішенню, іноді термін «третейський суд» вживається в значенні форми і засобу врегулювання між сторонами не правових, а «технічних» питань, пов'язаних з виконанням цивільно-правових угод. Такий суд характеризувався, як «квазітретейський суд», оскільки його рішення не підлягають виконанню в порядку, встановленому для виконання рішень з правових спорів. Це рішення спору на підставі експертної оцінки.

Визнання арбітражного суду міжнародним залежить від того, чи належить йому право розгляду спорів з іноземним елементом (сторони, предмет позову, факти, з яких правовідносини виникли).

Основними принципами міжнародного арбітражу є принцип добросовісності та принцип розумності.

Принцип добросовісності при виконанні зобов'язання з урегулювання міжнародного спору на основі звернення до арбітражу встановлює, що сторони не ухилятимуться з різноманітних причин від виконання букви й духу даного зобов'язання. Сюди входить не тільки відмова укласти арбітражну угоду і взяти участь у формуванні арбітражного суду, а й неправомірність посилання на неюридичний характер спору (у випадку, коли під юрисдикцію арбітражного суду підпадають спори тільки юридичного характеру) чи на непідсудність даного спору арбітражному суду.

Принцип розумності - суд при вирішенні спору має керуватися нормами міжнародного права, а за їх відсутності чи недостатності - міжнародно-правовими принципами, а також враховувати поведінку сторін гіри виконанні ними зобов'язань. Принцип розумності можна спостерігати під час розгляду справи арбітрами, як «дружніми посередниками» підставі справедливості й доброї совісті. Принципи міжнародного арбітражу умовно можна розділити на дві групи:

Принципи, притаманні будь-якому процесуальному праву;

Принципи міжнародного комерційного арбітражу.

Принципи, притаманні будь-якому процесуальному праву	Принципи міжнародного комерційного арбітражу
Принцип незалежності суддів означає створення таких умов діяльності арбітру, за яких він міг би розглядати справи і приймати за ними рішення на підставі закону й керуючись виключно своїми внутрішніми переконаннями	Добровільність. У цьому принципі виявляється договірна природа міжнародного арбітражу, який не може виникнути без угоди сторін про використання цього засобу врегулювання спору. Угоду сторін можуть оформлювати, як арбітражне застереження в складі основного договору (в цьому випадку воно стосується майбутніх спорів), а також, як окрему арбітражну угоду, якої досягнуто, після укладення договору (найчастіше - після виникнення спору).
Рівність усіх учасників процесу. Арбітражний суд веде розгляд таким чином, щоб забезпечити умови рівного ставлення до сторін і надання будь-якій з них на кожній стадії процесу всіх можливостей для викладення своєї позиції	Доступність. Цей принцип є однією з найбільших переваг арбітражного процесу перед судовим і полягає він у тому, що арбітражне провадження ґрунтується на економії коштів і часу
Змагальність сторін, свобода в наданні доказів. Відповідно до цього принципу, розгляд спорів побудовано так, що будь-яка із сторін може подавати різноманітні докази на підтримку своєї позиції, а інша їх заперечувати будь-якими законними засобами. При цьому сторони обов'язково вважаються рівноправними	Компетентність. На відміну від загальних судів, у міжнародному арбітражі сторони самостійно обирають арбітра (арбітрів), який розглядатиме справу. Обрані сторонами арбітри найчастіше є фахівцями в тій галузі, до якої належить спір, тобто компетентними зі спірного питання, що забезпечує правильне і швидке вирішення справи.
Принцип оцінки доказів за внутрішнім переконанням. Оцінка доказів - результат розумової діяльності учасників арбітражного процесу, який полягає у визначенні допустимості, відносності, достатності й достовірності доказів. Цю оцінку здійснюють не тільки арбітри, а й особи, які відстоюють власні інтереси. Але якщо в перших оцінка доказів передує прийняттю рішення у справі, то в других вона створює базу для подання заяв, клопотань, відводів, додаткових відомостей тощо. При оцінюванні доказів необхідно пам'ятати, що жоден з них не має наперед визначеної сили або пріоритету.	Негласність арбітражного розгляду справи. Засідання міжнародного арбітражу проводиться за «зачиненими дверима». Рішення не публікуються. Обнародування рішення можливе лише за взаємної згоди сторін. При цьому сторони встановлюють, яка саме інформація може бути опублікована.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Принцип всебічності передбачає, що під час розгляду справи мають бути перевірені всі можливі версії як на підтримку вимоги позивача, так і ті, що її заперечують. Згідно з принципом повноти, для правильного вирішення справи обов'язково мають бути одержані всі необхідні й достатні відомості. Об'єктивність виключає виявлення відносно сторони упередженого ставлення.	Принцип автономії волі. Більшість арбітражних регламентів надає право сторонам самостійно за взаємною згодою вирішувати питання щодо часу, місця, мови судового розгляду, складу арбітрів, а також права, що має застосовуватися. За відсутності такої згоди арбітражний суд сам визначає, де, коли, в якому складі, якою мовою вестиметься розгляд і яке право застосовуватиметься.
Процесуальна несумісність. Даний принцип полягає в тому, що в одному процесі одна особа не може виконувати дві чи більше процесуальні функції. Тобто арбітр не може бути стороною у справі або її представником, сторона не може бути запрошена як експерт і та ін.

Види міжнародного арбітражу (третейського розгляду) ізольований арбітраж (арбітраж асі Ьюс), що створюється в силу особливої угоди сторін, що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи до допомоги міжнародних інституцій.

інституціональний (постійний) арбітраж, який здійснюється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж припускає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язуються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сторони.

При вирішенні проблеми звернення до міжнародного арбітражного суду чи національного варто врахувати переваги та недоліки міжнародного комерційного арбітражу.

ПЕРЕВАГИ	НЕДОЛІКИ
нетривалий порівняно із звичайними судами термін розгляду справи; відносна порівняно із судами дешевизна; компетентність арбітражних судів, оскільки арбітри вибираються із числа спеціалістів; негласність розгляду справ; відсутність можливості оскарження рішень; спрощеність виконання арбітражних рішень.	відсутність можливості оскарження арбітражного рішення; обмежені повноваження арбітрів; неможливість поєднання позовних вимог; відсутність гарантії, що після розгляду спору в арбітражі не виникне розгляд справи в іншому суді.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняттю «міжнародний економічний договір».

На яких стадіях укладається міжнародний економічний договір?

Охарактеризуйте основні ознаки міжнародного економічного договору.

Які види договорів найчастіше використовуються в міжнародних економічних відносинах?

Які ви знаєте способи забезпечення виконання зобов'язань міжнародного економічного договору?

В чому відмінність між посередництвом і добрими послугами?

Що означає термін «човникова дипломатія»?

Назвіть види міжнародного арбітражу (третейського розгляду).

Які принципи міжнародного арбітражу вам відомі?

Лекція 8. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності України

Навчальні питання

Поняття та правові засади регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні;

Загальна характеристика Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

Види зовнішньоекономічної діяльності в Україні;

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні;

Порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Органи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю

Основні поняття: зовнішньоекономічна діяльність, господарюючий суб'єкт, зовнішньоекономічні зв'язки, експорт, імпорт, режим найбільшого сприяння, національний режим, спеціальний режим, державне регулювання.

1. Поняття та правові засади регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., останні зміни внесені Законом від 16.11.2006 р.

Основними завданнями закону с:

правове утвердження самостійності України при здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин;

всебічний розвиток економічних відносин з іншими державами на взаємовигідній основі;

запровадження правового регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг,

Цілями державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;

створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці;

створення рівних можливостей для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних відносин;

заохочення до конкуренції та ліквідації монополізму в цій сфері;

захист економічних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Рівні правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Національний;

Міжнародний

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.



Національне законодавство, що регулює зовнішньоекономічну діяльність
Законодавчі акти стратегічного характеру	Закони, які стосуються, крім ЗЕД, інших сфер	Нормативні документи тактичного характеру
1.Закони, що регламентують ЗЕД України (Закон України «Про зовнішньо-економічну діяльність», 1991 р.).	1.Митний кодекс України, 2002 р.	1.Постанови Верховної ради України, о обмежені в часі («Про порядок регулювання (здійснення) бартерних операцій», 1999 р.; «Про експортне мито на вивіз великої рогатої худоби», 2000 р.).
2.Концепції роз- витку ЗЕД України (концепція розвитку експортного потенціалу України, ЗЕД України, зовнішньоекономічної політики України).	2.Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», 1994 р.	2.Укази Президента України.
3.Програми довгострокового розвитку ЗЕД України з країнами світу.	3.Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», 1997 р.	3.Накази міністерства економіки та питань європейської інтеграції.
	4.Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», 1997 р.	4.Декрети Кабінету Міністрів тощо.
	5.Закон України «Про місцеві державні адміністрації», 1999 р.

Міжнародні нормативно-правові акти в сфері зовнішньоекономічної діяльності:

Гармонізована система і Комбінована номенклатура ЄС.

Загальна система преференцій, прийнята на II Конференції ЮНКТАД у 1968 р.

Торгові договори (договори про торгівлю і мореплавання), які визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємин між країнами.

Торгові угоди (угоди про товарооборот, угоди про товарооборот і платежі), які регулюють окремі сторони економічних взаємовідносин

2. Загальна характеристика Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Серед законодавчих актів, що регулюють відносини в зовнішньоекономічній сфері, безперечно, основним є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ухвалений 16 квітня 1991р., складається із 7 розділів, у яких об'єднано 39 статей, а саме:

розділ І («Загальні положення») включає статті 1 -б;

розділ II («Регулювання зовнішньоекономічної діяльності») включає статті 7-23;

розділ III («Спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності») включає статті 24-25;

розділ IV («Економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями») включає статті 26-27;

розділ V («Захист прав і законних інтересів держави та інших суб'єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України») включає статті 28-31;

розділ VI («Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності») включає статті 32-37;

розділ VII («Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності»! включає статті 38-39.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

Визначає поняття «Зовнішньоекономічна діяльність»;

Закріплює принципи зовнішньоекономічної діяльності;

Визначає спеціальні правові режими зовнішньоекономічної діяльності;

Встановлює основи правового і економічного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, включаючи питання ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій;

Визначає суб'єктів і види зовнішньоекономічної діяльності;

Принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені в ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Дані принципи поширюються на діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.

Назва принципу	Суть принципу полягає у:
1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності	-виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; -обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.
2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва	-праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; -праві суб'єктів зовнішньо- економічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; -обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; -виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.
3. Принцип юридичної рівності і недискримінації	-рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; -забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; -неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом.
4. Принцип верховенства закону	-регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; -забороні застосування під- законних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.
5. Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності	-забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; -здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права; -здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;
6. Принцип еквівалентності обміну	- неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Режими регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

Національний режим.

Режим найбільшого сприяння.

Спеціальний режим.

Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів.

Режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі.

Спеціальний режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

3. Види зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили.

Надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України.

Наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі.

Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України.

Кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України.

Створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України.

Спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами.

Підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України.

Організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту.

побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку.

Роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами.

4. Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні е

фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України.



5. Порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право:

самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам;

безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючій на території України валюті та в іноземній валюті як у межах, так і за межами України, самостійно приймати рішення у зазначених питаннях;

вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.

Розрахункове та кредитне обслуговування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на території України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими комерційними банківськими та кредитними установами, а також іноземними і міжнародними банками, зареєстрованими у встановленому порядку на території України.

В Україні забороняється:

1) експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне, археологічне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров'ю чи становити загрозу життю населення, тваринному світу та рослинам, або призвести до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, якщо стосовно транзитних товарів не вжито необхідних заходів для запобігання такої шкоди;

імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

4) експорт природних ресурсів, які вичерпуються, якщо обмеження також застосовуються до внутрішнього споживання або виробництва;

5) експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Основними мотивами розвитку зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємства можуть бути:

розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку;

закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання;

залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком;

залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках;

участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

6. Органи державного управління зовнішньоекономічною діяльністю

До компетенції Верховної Ради України входить:

прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються

зовнішньоекономічної діяльності;

затвердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України;

розгляд затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; укладення міжнародних договорів України відповідно до законодавства України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства відповідно до правил, встановлених цими договорами;

встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України відповідно до затверджених переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Кабінет Міністрів України виконує такі функції у сфері зовнішньоекономічної діяльності:

розробляє заходи, спрямовані на здійснення зовнішньоекономічної політики України;

координує діяльність міністерств, державних комітетів і відомств України щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

здійснює переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності; у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України;

забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів, та залучає до їх виконання інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України;

вносить на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо системи міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть перевищувати повноваження Кабінету Міністрів України;

забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Національний банк України має такі повноваження щодо зовнішньоекономічної діяльності:

зберігає і використовує золотовалютні резерви країни та інших державних коштовностей, що забезпечують платоспроможність України;

регулює курс національної валюти України до грошових одиниць Інших держав;

здійснює облік і розрахунки за наданими та одержаними державними кредитами й позиками, виконує операції з центральними валютними ресурсами, що виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України.

...