Міжнародне економічне право

Міністерство економіки України наділена наступними повноваженнями в сфері зовнішньоекономічної діяльності:

забезпечує здійснення єдиної зовнішньоекономічної політики у разі виходу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок;

координує їх зовнішньоекономічну діяльність, у тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

виконує інші функції відповідно до законів України

Питання для самоконтролю

Що означає зовнішньоекономічна діяльність?

Хто може бути суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності?

Які права суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності вам відомі?

В чому полягають особливості здійснення зовнішньоекономічної діяльності?

Назвіть види зовнішньоекономічної діяльності.

Які органи державної влади наділені повноваженнями в галузі зовнішньоекономічної діяльності?

Лекція 9. Міжнародне торговельне право

Навчальні питання

Поняття і місце міжнародного торговельного права в структурі міжнародного економічного права.

Джерела міжнародного торговельного права.

Принципи міжнародної торгівлі.

Міжнародні торговельні договори.

Порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу товарів

Основні поняття: міжнародне торговельне право, конвенція, протокол, принципи міжнародної торгівлі, міжнародний торговельний договір, товарообіг, договір міжнародної купівлі-продажу товарів.

1. Поняття і місце міжнародного торговельного права в структурі міжнародного економічного права

Міжнародна торгівля - «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів.

Міжнародне торговельне право - це сукупність міжнародно-правових положень (договорів, угод), що регулюють різні правовідносини суб'єктів міжнародного права у сфері торгівлі.

Міжнародне торговельне право є підгалуззю міжнародного економічного права. Міжнародна торгівля віддавна сприяла розвитку відносин, особливо економічних, між народами і державами. Протягом тривалого часу в її розвитку основну роль грали приватні особи, фірми, компанії, потім держави і їхні організації.

В основі правового регулювання міжнародної торгівлі лежало звичаєве право. Так, наприклад, в однім із джерел звичаєвого права «Consolato del маге» (збірник добрих звичаїв моря XIII-XV століть) регулювалося правове положення купців, їхніх товарів і суден при перебуванні в іноземних портах.

В даний час СОТ, яка замінила ГАТТ у системі міжнародних торговельних організацій, займає центральне місце у сфері торговельних відносин держав. Вищим органом СОТ є Конференція Міністрів. Цей форум складається з представників усіх держав, що входять до СОТ. У структурі СОТ також утворені Секретаріат, Комітет з торговельної політики і Генеральна рада, яка відіграє важливу роль у СОТ, оскільки, в основному, займається здійсненням найважливіших функцій СОТ. Під керівництвом Генеральної ради працюють Орган із розв'язання спорів, Орган із торговельної політики, а також ряд комітетів і рад.

Основними завданнями, що їх прагне вирішувати СОТ у своїй повсякденній діяльності, е:

зниження тарифних ставок на промислові товари;

лібералізація торгівлі продуктами сільського господарства;

реалізація встановлених СОТ правил щодо походження товарів;

здійснення всіма членами СОТ угод про запобіжні заходи у випадках збитків для національної промисловості від непередбаченого росту імпорту;

здійснення антидемпінгових заходів з метою захисту національної промисловості;

обмеження субсидій при необхідності протидіяти субсидованому експорту;

протидія технічним бар'єрам у торгівлі;

регулювання торгівлі послугами;

реалізація права інтелектуальної власності як нового напрямку в діяльності СОТ.

Важливу роль у питаннях розвитку міжнародної торгівлі та формуванні політичних і правових положень у сфері міжнародних торговельних відносин відіграє створена під егідою ООН у 1964 році Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД). З'явившись, як допоміжний орган ООН, швидко розгорнувши активну політико-економічну діяльність, ЮНКТАД незабаром набула рис самостійної міжнародної економічної організації. Основні питання, які вирішує ЮНКТАД, - це сприяння світовому економічному розвитку, й особливо, розвитку країн, що звільнилися від колоніальної залежності. З цією метою ЮНКТАД бере активну участь у формуванні загальної політики у сфері міжнародної торгівлі та принципів її розвитку. Ця діяльність виразилася в таких конкретних акціях, як:

розробка і прийняття в 1964 р. принципів міжнародних торговельних відносин і торговельної політики;

підготовка в 1965 р. Конвенції про торгівлю держав, які не мають виходу до моря;

розробка і прийняття в 1968 р. рекомендацій про введення загальної системи преференцій на користь країн, що розвиваються;

розробка рекомендацій, що обґрунтовують необхідність прийняття Хартії економічних прав і обов'язків держав, і активна участь у підготовці тексту цієї Хартії в 1973-1974 pp.;

розробка і прийняття в 1983 р. резолюції про відмову від заходів економічного примусу;

розробка і прийняття ряду міжнародних договорів та угод у сфері торгівлі різними товарами сировинного призначення (каучук, пшениця, оливкова олія, какао, олово, джут та ін.);

участь у розробці і прийнятті Угоди про глобальну систему торговельних преференцій між країнами, що розвиваються, та ін.

У широкомасштабному процесі правової регламентації міжнародної торгівлі беруть активну участь й інші міжнародні економічні організації (ОПЕК, МВФ, МБРР та ін.), проте юридична активність СОТ і ЮНКТАД настільки різноманітна й ефективна, що створювані ними комплекси правових норм нерідко характеризуються як «право СОТ», «право ЮНКТАД».



2. Джерела міжнародного торговельного права

міжнародні договори (зокрема, торговельні);

міжнародні правові акти міжнародних організацій;

міжнародні торговельні звичаї;

міжнародні прецеденти міжнародних арбітражів і судів;

національне законодавство, якщо воно за згодою відповідних

*держав застосовується до регулювання міжнародних торговельних відносин

У міру подальшого розвитку міжнародних економічних зв'язків зростало і значення правового регулювання міжнародної торгівлі. Найважливішу роль у цьому плані стали грати міжнародні торговельні договори, що укладалися на двосторонній та багатосторонній основах.

Розвиток двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію, що сприяє їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій.

Найбільш уживаними були (і є) такі торговельні договори: договір про торгівлю й економічне співробітництво; договір про торгівлю та мореплавання; договір про торгівлю та навігацію; договір про дружбу і розширення торговельних зв'язків та ін.

Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:

надання на взаємній основі пільгового правового митного режиму;

встановлення пільг у сфері оподаткування ввезених товарів, порядок їхнього ввозу і вивозу;

визначення порядку транспортування товарів по території учасників договору;

положення про транзит товарів через територію сторін договору;

положення щодо правового режиму торговельного мореплавання;

положення, що визначають правове становище юридичних і фізичних осіб одного учасника договору на території іншого;

положення, що визначають загальний порядок розрахунків за товар, що поставляється, послуги та ін.

Звичайно після укладання подібних договорів, що носять порівняно загальний характер, укладаються угоди, що конкретизують зміст загального торговельного договору.

На основі вивчення практики укладання двосторонніх міжнародних договорів і з огляду на вимоги міжнародної торгівлі, що постійно розвивається, формувались і багатосторонні міжнародні торговельні договори. Як приклад такого договору, насамперед, варто назвати вже раніше згадувану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ). Цей багатосторонній міжнародно-правовий акт, що неодноразово доповнювався і вдосконалювався, почав розглядатися як основа багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, що, в остаточному підсумку, створило умови виділення міжнародного торговельного права в самостійну галузь сучасного міжнародного права.

Проте, незважаючи на численні обновлення ГАТТ, із часом його положення перестали відповідати сучасним вимогам, і ГАТТ, що набула з часом рис міжнародної торговельної організації, після тривалих дискусій у період семирічної роботи Уругвайського раунду ГАТТ, було перетворено в нову міжнародну торговельну організацію - Світову організацію торгівлі (СОТ).

Юридичною основою цієї нової організації стали документи, що регламентують положення про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, а також положення, що стоять на варті інтелектуальної власності, і положення про процедури врегулювання торговельних спорів, контролю за торговельною політикою та ін. Усі ці документи являють собою значний комплекс, об'єднаний у єдиний об'ємний документ, який можна іменувати, як «Кодекс міжнародної торгівлі».

Організації які беруть участь у розвитку міжнародної торгівлі та формуванні політичних і правових положень у сфері міжнародних торговельних відносин СОТ: ЮНКТАД; ОПЕК; МВФ; МБРР. Разом з тим варто зауважити, що найбільший ефект у правовій регламентації міжнародної торгівлі досягається тоді, коли зазначені комплекси правових норм активно взаємодіють з положеннями неюридичного характеру (політичними, економічними та ін.), а також із нормами національних правових систем. Такого роду взаємодія, характерна для сучасного етапу розвитку міжнародного життя, є характерною рисою міжнародного торговельного права. Необхідність уніфікації продиктована тим, що в міжнародній торгівлі істотну участь беруть юридичні особи. Юридичною базою діяльності цих осіб є різні національні правові системи. Ці системи далеко неоднозначні в регулюванні однотипних питань міжнародної торгівлі, і до того ж, вони нерідко дуже істотно розходяться з положеннями міжнародного торговельного права в таких питаннях.

Таким чином, міжнародне торговельне право - це сукупність міжнародно-правових положень (договорів, угод), що регулюють різні правовідносини суб'єктів міжнародного права у сфері торгівлі.

3. Принципи міжнародної торгівлі

Принципи права - об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку. Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах, і насамперед у документах Конференції ООН з торгівлі і розвитку (Заключний акт від 15 червня 1964 р.)

Принципи міжнародного торговельного права - основні, визначальні

положення міжнародного права у сфері торгівлі, які застосовуються до учасників торговельних відносин з метою задоволення як інтересів останніх, так і світової спільноти.

Основним принципом міжнародного торговельного права слід вважати принцип, взятий із ГАТТ, - принцип найбільшого сприяння в торгівлі, що, в свою чергу, передбачає принципи:

неприпустимості дискримінації в торгівлі;

поступового і неухильного зниження тарифів;

лібералізації зовнішніх торговельних відносин;

поступового зняття обмежень в імпорті товарів.

Поряд із цими специфічними принципами, як основні у міжнародному торговельному праві діють принципи, що випливають зі змісту основних принципів сучасного міжнародного права:

принцип рівності і взаємної вигоди держав у торговельних взаємовідносинах;

принцип розвитку співробітництва у сфері торгівлі;

принцип установлення національного режиму для іноземних партнерів;

принцип взаємності і доброзичливості в торговельних відносинах.

Загальні принципи міжнародної торгівлі Заключний акт Конференції ООН з торгівлі і розвитку від 15 червні 1964р.

1) Торговельні відносини будуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2) Недопущення дискримінації, яка може бути пов'язана з належністю держав до різних соціально-економічних систем.

3) Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами.

4) Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами.

5) Національна і міжнародна економічна політика має бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6) Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу.

7) Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються.

8) Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в Ті межах не мають застосовуватися дії, які завдають шкоди торговельним інтересам інших країн.

9) Розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негатив но не впливати на розширення їх імпорту з третіх країн, особливо країн, що розвиваються.

10) Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11) Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної та економічної допомоги для підтримки через поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання.

Загальні принципи міжнародної торгівлі

Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутрішньоконтинентального положення на їхню торгівлю.

Повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку і здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

4. Міжнародні торговельні договори

Міжнародний торговельний договір - угода між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов'язки в галузі торгівлі.

У торговельних договорах вирішуються наступні правові питання:

стягнення мита;

регулювання ввезення і вивезення товарів;

торговельне мореплавство;

транспорт;

транзит;

діяльність юридичних і фізичних осіб однієї країни на

території іншої;

дія юридичних актів

Торговельні договори (за змістом)

Договори про торгівлю і мореплавство укладаються,

як правило, від імені держав на тривалі строки (п'ять і

більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони розвивають і конкретизують положення цього договору, визначаючи обов'язки кожної зі сторін.

Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. У цьому документі регламентуються двосторонні відносини у галузі судноплавства, передбачається полегшення доступу торговельних кораблів до портів держави-партнера (за винятком гаваней, закритих із міркувань безпеки), розвиток ділових відносин між морськими транспортними агентствами.

Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови поставки, а й порядок розрахунків за них.

Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог.

Торговельні конвенції, як угоди, визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

Протоколи-це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз'яснення умов договору або угоди.

Стадії укладання міжнародного торговельного договору (згідно Віденської конвенції 1969 року)

1. Упорядкування і прийняття тексту договору. Текст приймається за згодою всіх суб'єктів, що беруть участь у його впорядкуванні, а для багатостороннього договору -більшістю в дві третини учасників конференції. Прийняття тексту не накладає на учасників юридичних зобов'язань.

2. Встановлення автентичності тексту, підписання договору.

3. Згода на обов'язковість договору. Ця згода може бути виражена підписанням, ратифікацією, прийняттям, затвердженням або приєднанням, обміном документами в залежності від порядку передбаченого в самому договорі.

4. Обмін або депонування ратифікаційних грамот. При укладанні двосторонніх договорів учасники звичайно оригіналами, а при укладанні багатосторонніх договорів повноваження здаються в секретаріат конференції або організації і ним перевіряються або ж створюється спеціальний комітет з перевірки повноважень.

5. Вступ договору в силу.

Деякі вчені практично дроблять ці стадії на більшу кількість, виділяючи вже одинадцять стадій:

1. Призначення уповноважених для ведення переговорів.

2. Пред'явлення і перевірка повноважень.

3. Узгодження тексту договору. Вироблення узгодженого тексту договору є першою обов'язковою стадією в процесі укладання міжнародного договору Основним методом підготування такого тексту є пере- говори між державами, що домовляються.

4. Обговорення і прийняття тексту договору.

5. Аутентифікація (парафування) договору. Після того, як текст договору в результаті переговорів узгоджений і прийнятий, стає необхідним якимось чином зафіксувати, що даний текст є остаточним і не підлягає змінам з боку уповноважених. Процедура, за допомогою котрої прийнятий текст договору об'являється остаточним, називається встановленням автентичності тексту. Це особлива стадія в укладанні міжнародного договору, тому що всякий уряд, перед тим, як узяти на себе зобов'язання за договором, повинен точно знати, який же його остаточний текстуальний зміст.

6. Підписання договору.

7. Заява застережень. Застереження - це одностороння заява держави, зроблена під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття до-

говору, приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до даної держави.

8. Ратифікація договору. Ратифікація (від латинського ratum facere - робити остаточним) - це схвалення тексту міжнародного договору вищим органом державної влади.

9. Обмін і депонування ратифікаційних грамот.

10. Промульгація (опублікування) договору.

11. Реєстрація договору в ООН.

Не обов'язково, щоб укладання кожного договору проходило всі названі стадії. Це залежить від форми договору і від домовленості сторін. Але будь-який міжнародний договір проходить стадії виробітки тексту, його прийняття і стадію, у якій у тій або іншій формі виражається згода держави на обов'язковість для неї договору.

Пролонгація міжнародного договору -механізм продовження терміну дії міжнародного договору, що заснований на домовленості його учасників або закладається в самий текст міжнародного договору.

Існують такі види пролонгації:

автоматична пролонгація - продовження терміну дії договору відбувається автоматично (на 5-10 років при наявності вказівки про це в самому договорі);

неавтоматична пролонгація - продовження терміну дії договору відбувається за допомогою підписання додаткового протоколу до міжнародного договору (при відсутності заперечень учасників договору).

Денонсація міжнародного договору - це правомірне припинення дії міжнародного договору на умовах, передбачених у самому договорі. Приблизне формулювання механізму денонсації, що закріплюється в договорі, може бути приблизно наступним: «Цей договір буде діяти протягом десяти років з моменту вступу в силу».

5. Порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу товарів

Серед різноманітних комерційних угод договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати товар покупцю у власність, а покупець зобов'язується сплатити оговорену ціну.

Існують такі принципи укладання, виконання і здійснення договору міжнародної купівлі-продажу товарів:

принцип взаємної відповідальності;

принцип свободи;

принцип рівності (рівноправності) сторін;

принцип обов'язкового виконання статей договору;

принцип погодження договору з нормами міжнародного економічного права;

принцип врахування вимог національного законодавства.

Основні етапи укладення зовнішньоекономічного контракту

Попередні переговори сторін з приводу можливостей укладення зовнішньоекономічного контракту (трактація угоди). На цьому етапі сторони домовляються про взаємні пропозиції щодо предмету контракту (кількісні та якісні параметри, ціна, термін поставки товарів, надання послуг).

Погодження волі партнерів з приводу укладення взаємного договору. Тут уточнюються конкретні пропозиції сторін, які потім знаходять вираз у статтях контракту.

Вибір сторонами часу і місця укладення зовнішньоекономічного контракту.

Формування та взаємна передача сторонами письмовця пропозицій щодо укладення зовнішньоекономічного контракту

Сторони направляють одна одній взаємні письмові повідомлення про прийняття пропозицій укласти зовнішньоекономічного контракту.

Розробка попереднього варіанту зовнішньоекономічного контракту

Відкликання письмової пропозиції укладання зовнішньоекономічного контракту - припинення стосунків сторін щодо укладання зовнішньоекономічного контракту.

Виконання процедури остаточного укладання зовнішньоекономічного контракту- сторони підписують екземпляри зовнішньоекономічного контракту (мінімум два) та ставлять на них відповідні печатки. 3 цього моменту зовнішньоекономічного контракту має юридичну силу.

Угода може бути досягнута в різний спосіб, і цей процес може реалізовуватись в різних формах: шляхом безпосередніх переговорів, обміну листами, телеграмами, телексами тощо або навіть за допомогою будь-яких дій, що свідчать про намір і згоду укласти контракт.

Умови договору, які погоджують між собою продавець і покупець

Розділ контракту	Характеристика розділу
І. Преамбула	Назва контракту. Реєстраційний номер. Місце та дата укладення. Визначення сторін, що домовляються в тексті контракту, в тому числі: повна юридична назва сторін. Місце знаходження сторін. Найменування сторін в тексті контр-акту. Продавець. Покупець.
ІІ. Предмет котракту	Найменування предмету зовнішньоекономічної операції. Загальна характеристика предмету контракту. Кількісні і якісні параметри предмету контракту. До п.3 надаються специфікації.
ІІІ. Базові умови поставки товару	Базові умови поставок товару передбачають вибір партнерами однієї з умов поставок товарів, що зафіксовані у міжнародних правилах по інтерпретації торгових термінів (Інкотермс). Суть Інкотермс полягає у визначенні можливих умов поставок товарів від експортера до імпортера. Всі умови Інкотермс згруповані у 13 пунктів. Останній їх уточнений зміст зафіксовано МТП в Інкотермс 2000
IV. Ціна та загальна сума контракту	1.Вартість базових умов поставок. 2.Валюта ціни контракту. 3.Рівень та спосіб фіксації ціни товару. 4.Загальна сума контракту.
V. Якість товарів включає	1.Параметри технічного рівня товару. 2.Показники якості товару. 3. Документи, що підтверджують якість товару (сертифікат якості).
VI. Термін поставки	Час поставки товару в погоджений пункт призначення
VII. Умови платежу	1.Валюта платежу. 2.Курс перерахування валют в національну валюту. 3.Види, форми розрахунків за поставлений товар. 4. Гарантія платежу.
VIII. Здача та приймання товару	1.Характер здачі на приймання товару (попередня, заключна здача та приймання). 2.Місце здачі та приймання товару. 3.Спосіб приймання товару по кількості і якості. 4.Термін приймання товару по кількості і якості.
IX. Гарантії. Претензії по кількості і якості товару	Тут фіксуються умови надання гарантій по кількості і якості товару, що постачається.
X. Пакування та маркування	І. Пакування 1.Якість пакування. 2.Порядок пакування. 3.Розміри пакування. 4.Способи оплати пакування. II. Маркування 1.Порядок маркування. 2.Платежі за маркування.
XI. Відвантаження товару	1.Обов'язки сторін щодо інформації, яка пов'язана з відвантаженням товару. 2.Порядок виконання зазначених зобов'язань.
XII. Економічні санкції	Вартісне відшкодування збитків стороною контракту, що їх завдала. Порушення з боку продавня: Недотримання термінів поставок товарів. *Поставка неякісних товарів. *Поставка некомплектних товарів. *Порушення зобов'язань по інформаці про відвантаження товарів. *Порушення зобов'язань про пакування товарів. *Порушення зобов'язань про маркування товарів *тощо. Єдиним критерієм для визначення порушень з боку продавця є час, протягом якого, через невиконання його зобов'язань, не виконується контракт. Порушення з боку покупця: * Несвоєчасне здійснення розрахунків. Критерієм порушення статей контракту з боку покупця також є час, протягом якого контракт не виконується.
XIII. Страхування	1.Обов'язки продавця та покупця по страхуванню вантажу. 2.Тривалість страхової гаранти. 3.Обсяг страхової гарантії. 4.У мови страхування.
XIV. Арбітраж	1.Визначення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС), до якого у разі необхідності звертаються сторони. 2.Перелік докумштір, ящ старою зобов'язані надати МКАС. 3.Фіксується, що рішення МКАС є обов'язковим і виконується ними, 4.Рішення МКАС не є обов'язковими для 3-х сторін, з якими сторони контракту мають господарські стосунки.
XV. Форс-мажорні обставини	Згідно класифікації ООН до них відносять: 1.Пожежі. 2.Урагани. 3.Землетруси. 4.Повені, але не сезонною характеру. 5.Замерзання моря. 6.Епідемії. 7.Військові дії. 8.Катаклізми (ЧАЕС). 9.Блокади (економічні). 10.Заходи уряду: ембарго, валютні обмеження. 11.Страйки.
XVI. Додаткові умови	І. Спеціальні статті контракту: 1.Стаття про субвиконавців (субпідрядників). 2. Стаття про агентів, 3. Стаття про перевізника. 4.Стаття про норми розвантаження і навантаження товару. 5.Стаття науково-технічної документації. 6.Стаття збереження торговий марок. 7.Стаття про порядок сплати податків. 8.Стаття про спорудження господарського об'єкту. 9. Стаття про підготовку кадрів. II. Організаційно-правові статті: 1.Стаття про правові документи, на яких базується виконання контракту. Ця стаття фіксує посилання на Інкотермс 2000. Вказується кількість примірників контракту та мови, на яких вони виконані. Стаття про автентичність примірників контракту. Означає, що всі вони є оригіналами. Стаття про надання контракту юридичної сили, яка проявляється в наступному: підписи сторін (зліва - продавець, справа - покупець), печатки на підписах сторін.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення терміну «міжнародне торговельне право».

Які існують види міжнародних торговельних договорів?

Яким чином відбувається денонсація договору?

Розкрийте стадії укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів.

Охарактеризуйте принципи міжнародної торгівлі.

Який орган наділений повноваженнями по ратифікації міжнародного договору?

Які вам відомі принципи укладення договору міжнародної кулів лі-продажу товарів.

Лекція 10. Міжнародне валютне право

Навчальні питання

Поняття та джерела міжнародного валютного права.

Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи.

Європейська валютна система.

Міжнародні валютно-кредитні відносини.

Основні поняття: валюта, грошовий знак, демонетизація, розрахунок, девальвація, конвертованість, валютна система, валютно-кредитні відносини.

1. Поняття та джерела міжнародного валютного права

Термін валюта (в перекладі з італійської valuta означає цінність, вартість) має декілька значень, а саме:

це грошові одиниці країн, які беруть участь у міжнародному економічному співробітництві;

це засіб розрахунку та виміру вартості товарів, робіт та послуг;

це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні й платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках;

це іноземні гроші, що беруть участь у міжнародному платіжному обороті.

Після світової економічної кризи 1929 - 1933 pp. усі валюти є паперовими грошима. Останньою країною, яка в 1971 році припинила розмін валюти на дорогоцінні метали, була США, тобто відбулась демонетизація.

Демонетизація - це позбавлення золотих монет статусу законного засобу платежу та обігу, яке здійснюється державою.

Валюти поділяються на:

Конвертовані (такі, що підлягають обміну на інші валюти);

Обмежено конвертовані (такі, що обмінюються лише на певні валюти);

Замкнуті (такі, що використовуються лише в межах окремої країни)

Конвертованість може бути повною або частковою: зовнішньою або внутрішньою.

За зовнішньої конвертованості вільна конверсія в інші валюти поширюється лише на іноземців, а для громаден валютної зони необхідний особливий дозвіл валютних органів країни.

За внутрішньої конвертованості правом вільної конверсії користуються громадяни конкретної країни, а іноземцям необхідно одержувати на це особливий дозвіл.

До грудня 1958 року конвертованими валютами були: долар США, швейцарський франк, португальське ескудо.

У грудні 1958 року конвертованими стали більшість західноєвропейських валют. Країни - члени Міжнародного валютного фонду (МВФ) перейшли до багатовалютної системи згідно з Ямайською угодою 1976 року.

Золотовалютні резерви - це золото у зливках і монетах, іноземна валюта, а також кошти в іноземній валюті на рахунках в іноземних банках. Зазначене належить певній державі в особі її казначейства або центрального банку.

Гроші існують давно, і світ без них уявити неможливо. У стародавні часи вже існував обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Займалися цим передусім приватні особи (міняли).

Міжнародне валютне право своїми витоками має міжнародне публічне та приватне право. Система права має таку ієрархію:

Норма.

Інститут.

Підгалузь.

Галузь.

Предметом правового регулювання міжнародного валютного права є міжнародні валютні відносини. Ці відносини слід розуміти як відносини «між народами» (іншими словами, міждержавні валютні відносини).

Міжнародне валютне право є підгалуззю міжнародного економічного права, а предметом його правового регулювання виступають міжнародні валютні відносини.

Норми міжнародного валютного права мають певні джерела. У цих джерелах вони юридично зафіксовані. Джерелами міжнародного валютного права є:

міжнародні угоди;

судова та арбітражна практика;

міжнародно-правові звичаї.

2. Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи

Розвинуті країни світу створили свій організаційно-правовий механізм валютних відносин. Його структурними ланками є держави або уповноважені ними відповідні державні органи

Сьогодні спостерігається тенденція посилення впливу окремих держав на міжнародні валютні відносини. Держави з метою уникнення кризових явищ намагаються поєднувати стихійний розвиток валютних відносин з їх державним регулюванням. Уряд цих країн відіграє значну роль у визначенні державної валютної політики і проведенні її через свої державні банки. Наприклад:

у США цю політику здійснюють Федеральна резервна система

в Англії - Банк Англії

у Франції- Французький банк

у ФРН- Німецький федеральний банк

в Україні- Національний банк

Світова валютна система-це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового господарства та юридично зафіксовані в міжнародних угодах.

У своєму історичному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи:

Перший - це золотий стандарт (з 1867 року до Першої світової війни).

Другий - Бреттон Вудська с система (1944-1973рр.).

Третій - Ямацська валютна система (з 1976 року до сьогодення.).

З огляду на тривалу і провідну роль долара США система золотовалютного стандарту була фактично системою золотодоларового стандарту. Золотовалютний стандарт почав формуватись у 30-х роках і закінчився в 50-60-х роках. Цю систему юридично було оформлено в 1944 році на Бреттон-Вудській конференції. Відповідно до її рішень було створено МВФ і МБРР.

Фонд покликаний сприяти:

міжнародному співробітництву у валютній сфері;

розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі і відповідно зростанню зайнятості;

поліпшення економічних умов країн-членів та інше. У статті 1 Угоди про створення Міжнародного валютного фонду зафіксовано таку мету його діяльності:

сприяння міжнародному валютному співробітництву через постійні заклади, що становлять механізм для консультацій і співробітництва з міжнародних валютних проблем;

полегшення рівномірного розширення міжнародної торгівлі й тим самим сприяння розширенню та підтримці високого рівня зайнятості й реальних доходів населення та розвитку продуктивних сил всіх країн-членів, як основних цілей економічної політики;

сприяння стабільності валют, підтримка впорядкованих відносин між країнами-членами і запобігання знеціненню валют з метою конкуренції;

допомога у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між країнами-членами і в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають розширенню світової торгівлі.

Наприкінці 60-х років золотовалютна система перестала відповідати потребам досягнутого рівня інтернаціоналізації господарського життя планети. У 70-х роках після укладення Ямайської угоди золотодоларова система припинила існувати.

Ямайська угода - це домовленість про основні принципи формування нової світової валютної системи замість Бреттон-Вудської системи золотовалютного стандарту. Домовленості було досягнуто на нараді країн-учасниць МВФ, яка відбулась 1976 року у Кінгстоні - столиці Ямайки. Ямайська угода запровадила спеціальні правила запозичення (СПЗ) (Special Drawing Right - SDR), як базу нової валютної системи, юридично зафіксувала демонетизацію золота та узаконила режим «плаваючих» валютних курсів. Спеціальні правила запозичення було названо «паперовим золотом».

Спеціальні правила запозичення ~ це міжнародні резервні кредитно-розрахункові кошти країн-членів МВФ, призначені для покриття дефіцитів їх платіжних балансів.

Були вперше запроваджені в 1970 році згідно з рішенням МВФ, прийнятим у 1969 році як допоміжний засіб міжнародних розрахунків.

Були вперше запроваджені в 1970 році згідно з рішенням МВФ, прийнятому 1969; році як допоміжний засіб міжнародних розрахунків.

Міжнародні організації та фонди розподіляються на 6 груп (регіональна ознака):

Організації і фонди як спеціалізовані заклади ООН: МВФ, МБРР, Спеціальний фонд ООН - СФ, Фонд капітального розвитку ООН - ФКР, Міжнародна фінансова корпорація МФК

Міжнародні організації європейського континенту: Банк міжнародних розрахунків - BMP, Європейська валютна система - ЄВС, Європейський інвестиційний банк - ЄІБ, Північний інвестиційний банк - ПІБ, Міжнародний кооперативний банк - МКБ, Європейська федерація асоціацій кредитних інститутів - ЄФАКІ.

Азіатські міжнародні організації: Азіатський банк розвитку-АзБР, Ісламський банк розвитку - ІБР, Азіатський кліринговий союз - АКС, Фінансова корпорація-АСЄАН

Африканські міжнародні організації: Африканський банк розвитку-АфБР, Африканський фонд розвитку - АфФР, Західноафриканський банк розвитку - ЗБР і Банк розвитку держав Центральної Африки - БРЦА, західно-африканська клірингова палата - ЗАКП

Міжнародні організації країн Латинської Америки: Міжамериканський банк розвитку - МАБР, Карибський банк розвитку - КБР, Центральноамериканський банк економічної інтеграції-ЖБЄР, організації Андської групи: корпорація розвитку, резервний фонд, зовнішньоторговельний банк

Міжнародні організації арабських країн: Арабська інвестиційна компанія - АІК, Арабський банк економічного розвитку Африки - АБЕРА, Арабо-африканський міжнародний банк - ААМБ, Арабо-латинський банк - АЛБ, Союз арабських і французьких банків - САФБ, Арабський фонд економічного і соціального розвитку - АФЕСР, Саудівський фонд розвитку - СФР, Спеціальний фонд арабських країн для надання допомоги Африці

Міжнародні кредитні організації та фонди створюються на основі угод, укладених відповідними державами і функціонують на основі міжнародно-правових аспектів. Такі організації і фонди мають міжнародно-правову суб'єктність і від свого імені укладають договори як з країнами-учасницями, так і з іншими державами та міжнародними організаціями. Країни світу постійно працюють над удосконаленням своїх валютних систем і пошуком найефективніших форм координації своєї валютної політики.

3. Європейська валютна система

Європейська валютна система почала свою роботу у 1979 р. і замінила тогочасну «валютну змію». її головною метою було забезпечення стабільності курсів валют держав-членів Співтовариства.

Європейська валютна система спирається на три елементи:

Європейська Валютна одиниця-ЕКЮ.

Курсово-інтеграційний механізм.

Кредитний механізм

Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ була лише розрахунковою одиницею, вона не мала матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ була кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства.

Кількість валюта держав-членів у кошику ЕКЮ залежить від:

Частки ВВП держави-члена в сукупності ВВП Співтовариства.

Частки експорту та імпорту держав-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства

Значення даної валюти як деномінатора" Інструментів ринків капіталу та грошей.

Цілі загальної валюти (ЄВРО)

Створення зони економічної стабільності.

Полегшення обмінів.

Узгодження економічних політик держав-членів.

Переваги ЄВРО

Зменшення витрат на обмін валют

Створення конкуренції американському долару

Зменшення рівня валютних ризиків

Зростання обсягів міжнародної торгівлі країн ЄС

Посилення конкурентної позиції Європи в світі

Євро складається зі 100 євроцентів. У обіг запроваджено грошові знаки євро таких номіналів: банкноти - 5, 10, 20. 50, 100. 200 та 500 євро, монети - 1 та 2 євро, 1, 2, 5, 10, 20 та 50 євроцентів.

Країни-члени ЄС вводять євро на своїх територіях, а також виконують критерії конвенції.

Європейська валютна система передбачає перехід на єдину валюту (євро).

Умови переходу дійсно дуже жорстокі, але без їх виконання, переконані фінансисти, переходити на єдину валюту марно, тому що розпочнеться перекачування національного багатства з більш розвинених країн у менш розквітаючі, що тягне за собою знецінення й у перспективі - погроза повного краху як власне валюти, так і самої системи.

4. Міжнародні валютно-кредитні відносини

Міжнародні валютно-кредитні відносини - це відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщення з одних країн у інші вартостей у товарній або грошовій формах з метою отримання прибутку, позичкових процентів чи інших вигод.

Міжнародне економічне співробітництво виробило ряд видів валютно кредитних відносин.

Види валютно-кредитних відносин

За торговельними і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій; Ця форма валютно-кредитних зв'язків базується на відповідних умовах міждержавних угод. Відповідно до цих угод банки, які уповноважені державами здійснювати клірингові розрахунки, зобов'язані у разі відсутності у держав коштів на клірингових рахунках здійснювати платежі в кредит.

За угодами про економічне і промислово- технічне співробітництво. Використовується у разі поставок устаткування, машин і технології для спорудження великих об'єктів.

За міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах. Укладаються на великомасштабні, міжгалузеві роботи й послуги. Характерною особливістю цих угод є те, що за отримані в кредит устаткування, машини, технічні послуги тощо кредитором поставляється на відповідну суму продукція, яка виготовляється підприємством-об'єктом кредитування.

За спеціальними кредитними угодами. Передбачають надання країною-кредитором країні-позичальникові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики та інші умови.

Міжнародний рух капіталів здійснюється одночасно у формі експорту для одних країн і у формі імпорту для інших країн.

Форми міжнародного руху капіталу

Експорт капіталу - це одностороння міграція капіталу для розміщення за кордоном з метою отримання прибутку.

Імпорт капіталу - це ввіз капіталу, який використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Формою руху позичкового капіталу у сфері МЕВ, пов'язаною з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів - є міжнародний кредит.

Міжнародний кредит надається державою, банком, іншою юридичною або фізичною особою однієї країни іншій країні, а також банкові, юридичній або фізичній особі іншої країни на певний термін на умовах повернення та сплати процентів.

Експорт капіталу здійснюється у трьох формах:

Експорт підприємницького капіталу. Це капіталовкладення в закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.

Експорт позичкового капіталу. Це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл позичкових капіталів між країнами.

Міжнародна економічна допомога. Фінансова допомога - це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту. Матеріальна допомога - це безоплатна передача суб'єктами одних країн суб'єктам інших країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

Формою руху позичкового капіталу у сфері МЕВ, пов'язаною з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів - є міжнародний кредит.

Форми міжнародного кредиту:

Лізинг.

Факторинг.

Кредити за компенсаційними угодами.

Функції міжнародного кредиту:

Забезпечує перерозподіл фінансових і матеріальних ресурсів між країнами.

Перечислює тимчасово вільні грошові кошти з одних країн на фінансування капіталовкладень в інші.

Прискорює процес реалізації у світовому масштабі, розсуваючи тим межі розширеного відтворення.

Термін користування кредитом:

Короткотермінові (до 1 року).

Середнъотермінові (1 -5 років, а в деяких країнах і більше).

Довготермінові (понад терміни користування середньотерміновими кредитами).

Форми міжнародного кредиту:

Пільговий кредит, тобто кредит з певними пільгами щодо терміновості, сплати процентів тощо.

Звичайний закордонний кредит, тобто позика усталеного типу, що надається за кордон тамтешньому суб'єктові на умовах повернення та платність.

Портфельні інвестиції- це капіталовкладення у боргові цінні папери.

Міжнародна валютно-кредитна система складається не тільки з міжнародних валютно-кредитних відносин, а й з інститутів, без яких ці відносини не існували б.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняттю «валюта».

Які види конвертованості валют вам відомі?

Розкрийте стадії становлення європейської валютної системи.

В чому полягають недоліки і переваги євро?

Які види міжнародних валютно-кредитних відносин закріплені в міжнародних договорах?

Які міжнародні валютні організації вам відомі?

Охарактеризуйте форми міжнародного кредиту.



Лекція 11. Міжнародне інвестиційне право

Навчальні питання

Поняття міжнародного інвестиційного права і його місце в системі міжнародного економічного права.

Джерела міжнародного інвестиційного права.

Міжнародні договори у сфері інвестиційної діяльності.

Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій

Основні поняття: інвестиція, інвестор, інвестиційна діяльність, прямі і непрямі інвестиції, міжнародне інвестиційне право, захист іноземних інвестицій, інвестиційний договір, інвестиційні гарантії, національний режим, режим найбільшого сприяння, інвестиційний спір.

1. Поняття міжнародного інвестиційного права і його місце в системі міжнародного економічного права

У системі міжнародних економічних відносин слід виділити особливу групу відносин, пов'язаних з наданням та використанням інвестицій.

Інвестиційне право є новою підгалуззю міжнародного економічного права, що вивчає специфіку правового регулювання міжнародної інвестиційної діяльності як різновиду господарської діяльності.

Інвестиції - це будь-який вид майна, яке можуть передавати юридичні та фізичні особи для відповідного його вкладення (інвестування) однією державою в економіку іншої.

Міжнародна інвестиційна діяльність дає змогу інвестору мати прибутки не лише тоді, коли він передав свої інвестиції суб'єкту іншої держави, а й тоді, коли зазначений суб'єкт здійснює фінансово-господарську діяльність на місцевому ринку і теж отримує певний прибуток, частина якого знову надходить інвестору.

Види інвестицій:

матеріально-майнові (машини, устаткування, товари, об'єкти, що будуються, тощо);

немайнові (права та інтереси, інтелектуальна власності тощо);

грошові.

Залежно від спрямування інвестицій їх можна поділити на:

реальні, які використовуються з метою підвищення економічного, виробничого, матеріально-технічного потенціалу;

фінансові, характерні для фінансової сфери, коли інвестиції вкладаються в облігації, векселі, акції та інші цінні папери.

Інвестиції можуть бути:

Прямими, що дають змогу інвестору брати участь в управлінні об'єктом, що ним інвестується.

Непрямими, так званими «портфельних», коли спостерігається вкладення коштів до набору «портфеля» всіляких цінних паперів.

Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції можуть бути:

Державними (в міжнародних інвестиційних відносинах вагому роль відіграє держава, оскільки може виступати, з одного боку, безпосередньо експортером капіталу, а з іншого - гарантом вивезення приватного капіталу).

Приватними.

Інвестиційна діяльність - це відповідні дії держави, фізичної чи юридичної особи, пов'язані з відокремленням частки свого майна і переданням його на територію іншої держави для отримання прибутку або досягнення іншого важливого для інвестора результату. Такі дії мають назву міжнародної інвестиційної діяльності, а відносини, які виникають при цьому, - міжнародними інвестиційними.

З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом.

Норми та принципи мають відповідні джерела:

Двосторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо)- Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.

Багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами. підписана Україною у Вашингтоні З квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 р.)

Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. Якщо вести мову про Україну, то нею були прийняті закони:

«Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р.

«Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р.

*«Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р.

Суттєве значення у цій сфері правового регулювання мають також закони України:

«Про власність» від 7 лютого 1991 р.

«Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.

«Про захист іноземних інвестицій в Україні» від 10 вересня 1991р.

«Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р.

«Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р.

Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. та ін.

2. Джерела міжнародного інвестиційного права

Міжнародний договір є основним джерелом МЕП, зокрема такої його важливої частини, як міжнародне інвестиційне право.

З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом. Ці норми та принципи мають відповідні джерела.

Джерела міжнародного інвестиційного права:

двосторонні міжнародні угоди;

багатосторонні міжнародні угоди.

Двосторонні міжнародні угоди:

Про сприяння та захист інвестицій.

Про усунення подвійного оподаткування.

Про економічне та промислове співробітництво.

Торговельні угоди тощо.

До угод про сприяння та захист інвестицій можна віднести угоди ДІД -це двосторонні інвестиційні договори. України бере активну участь у підписані двосторонніх інвестиційних договорів, щодо захисту інвестицій:

Україна і США у 1996 році.

Україна і Канада у 1994 році

Україна і Німеччина у 1993 році.

Україна і Франція у 1994 році.

Україна і Італія у 1993 році.

Україна і Греція у 1994 році.

А також укладені договори із Великою Британією, Данією, Естонією, Китаєм, Литвою, Монголією, Нідерландами, Польщею, Угорщиною, Фінляндією, Чехією, Швейцарією та іншими державами.

Багатосторонні міжнародні угоди:

Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 p.).

Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестиційне спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від некомерційних ризиків(військових дій, експропріація майна інвестора та ін.);

Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів (це спеціалізована установа правового спрямування, метою якої є стимулювання приватних інвестицій через урегулювання конфліктів між іноземними інвесторами та місцевими урядами).

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі COT (це система відповідних стимулів та обов'язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні).

Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності.

3. Міжнародні договори у сфері інвестиційної діяльності

Міжнародний договір є основним джерелом міжнародного економічного права, зокрема такої його важливої частини, як міжнародне інвестиційне право.

Прикладами перших договорів, де вирішується питання міжнародних інвестицій, є договори СІЛА, які були укладені в кінці 40-х років XX ст. із країнами, що зазнали поразки у Другій світовій війні. До них слід віднести договір, який був укладений між США і Німеччиною і став однією з правових основ реалізації Плану Маршалла. Відповідно до цього Договору значний обсяг американського капіталу був інвестований у німецьку економіку.

Досить активним був процес укладення міжнародних торговельних договорів у 50-х роках, коли країни, що звільнилися від колоніальної залежності, почали будувати свої відносини з промислово розвинутими країнами на принципово новій основі.

Розвиток міжнародного інвестиційного процесу зумовив укладення спеціальних угод про сприяння і взаємний захист інвестицій. Уже на початок 1988 р., за даними Центру ООН, було укладено 265 таких договорів.

Україна після проголошення своєї незалежності, ставши самостійним суб'єктом міжнародного права, активно укладає угоди щодо міжнародного інвестування.

...