Міжнародне економічне право

В основному в них ідеться про заохочення та взаємний захист інвестицій або про сприяння та взаємний захист інвестицій. Подібні угоди укладені Україною із Великою Британією, Грецією, Данією, Естонією, Канадою, Китаєм, Литвою, Монголією, Нідерландами, Польщею, США, Угорщиною, Фінляндією, Францією, ФРН, Чехією, Швейцарією та іншими державами.

Аналіз змісту укладених договорів (угод) про заохочення і взаємний захист інвестицій свідчить, що в них розглядається питання щодо визначення:

термінів «інвестиція», «інвестор», «доходи», «територія» та ін.;

сфери застосування договору;

умов сприяння та захисту іноземних інвестицій;

умов надання іноземним інвестиціям національного режиму та режиму найбільшого сприяння;

порядку компенсації збитків іноземним інвесторам; порядку вирішення спорів тощо.

До міжнародних угод у сфері інвестиційної діяльності з участю України слід віднести такі, що регулюють питання уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленню від сплати податків. Вони укладені з Великою Британією, Іраном, Польщею, Білоруссю, Туреччиною, Угорщиною, Францією, Чехією та іншими державами.

У системі міжнародних інвестиційних договорів є такі, що мають специфічний зміст, наприклад Угода між Держатомнаглядом, Держкоматомом та Міністерством навколишнього середовища, охорони природи та ядерної безпеки Німеччини про наміри в галузі інвестування заходів з підвищення безпеки АЕС України з реактором типу ВВЕР від 25 серпня 1993 р., Договір між Україною та США про сфери компетенції Українсько-Американської спільної комісії сприянню розвитку торгівлі та інвестиціям від 1 березня 1994 р.

З метою кращого уявлення про структуру та зміст міжнародних інвестиційних угод, як приклад, наводиться Угода між Україною та Югославією про взаємне сприяння та захист інвестицій, ратифікована Верховною Радою України 5 липня 2000 р.

Структура міжнародної інвестиційної угоди між Україною та Югославією

Визначення (роз'яснення термінів, які використовуються в угоді).

Заохочення та захист інвестицій.

Національний режим і режим найбільшого сприяння (сприятливий режим як для внутрішніх так і для зовнішніх інвестицій).

Компенсація затрат (компенсація втрат через війну, переворот, збройний конфлікт і т.д.).

Експропріація (гарантія захисту від націоналізації іноземних інвестицій).

Перекази (вільний переказ платежів, що стосуються інвестицій).

Суброгація.

Вирішення спорів між Договірними Сторонами (спори вирішуються шляхом переговорів).

Вирішення спорів між Договірною Стороною та інвестором іншої Договірної Сторони.

Відносини між Договірними Сторонами.

Застосування цієї Угоди (положення цієї Угоди стосуються інвестицій, здійснюваних інвесторами кожної Договірної Сторони).

Набуття чинності, тривалість та припинення дії цієї Угоди

4. Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій

Важливе значення в регулюванні міжнародних інвестиційних відносин, як зазначалося, належить багатостороннім міжнародним угодам.

Багатосторонні міжнародні угоди:

Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій.

Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.

Декларація про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації, схвалена 21 червня 1976 р.

Хартія економічних прав і обов'язків держав 1974 р.

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС).

Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності.

Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. та ін.

Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, яка складається з преамбули та десяти глав. Уже з назви глав можна скласти загальне уявлення про зміст цієї Конвенції.

Головне питання Конвенції - це заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж.

Конвенція відкрита для підписання державами - членами Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР). Вона також відкрита для підписання будь-якою іншою державою - учасницею Статуту Міжнародного суду, стосовно якої Адміністративна рада більшістю в 2/3 голосів її членів прийме рішення про запрошення до участі у Конвенції. Кожна держава законодавчим або іншим способом у міру необхідності забезпечує дію положень цієї Конвенції на своїй території.

Сеульська конвенція 1985 р. про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій складається із преамбули та 11 глав.

До Конвенції входять також два додатки:

«Гарантії спонсорських інвестицій відповідно до статті 24» (Додаток І)

«Врегулювання спорів між членом та Агентством за статтею 57» (Додаток II).

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) - це система відповідних стимулів та обов'язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні.

Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК.

У цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме:

вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інвестор зобов'язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі;

експортні вимоги, які зобов'язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на таких умовах:

а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту;

б) установлення абсолютної кількості кінцевого продукту;

в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестору.

До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальними заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі:

передання технологій;

дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб'єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвестиційного проекту;

вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.

Важливі положення містить Хартія економічних прав і обов'язків держав 1974 р.

У § 2 ст. 2 цього документу звертається увага на те, що національний контроль над іноземними інвестиціями є формою реалізації державою її невід'ємного суверенітету: «Кожна держава має право регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції відповідно до національного законодавства і національних інтересів. Жодна держава не може бути примушена до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям»

До міжнародно-правових документів з питань правового регулювання міжнародних відносин щодо надання та використання інвестицій можна віднести Декларацію про міжнародні інвестиції і транснаціональні корпорації, схвалену 21 червня 1976 р. Організацією з економічного співробітництва і розвитку. В 1997 р. Міжнародна організація праці прийняла тристоронню Декларацію про принципи стосовно транснаціональних корпорацій і соціальної політики. У 1980 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Звід багатосторонніх погоджених правил і принципів щодо контролю за відповідними видами господарської діяльності.

Є й інші міжнародно-правові документи, норми яких регулюють міжнародні інвестиційні відносини. Так, Україна є учасницею ряду багатосторонніх угод з питань інвестиційної діяльності, що укладені між країнами - членами Співдружності Незалежних Держав (наприклад, Угода про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, Конвенція про захист прав інвестора від 28 березня 1997 р. та ін.).

Питання для самоконтролю

Що може вважатися іноземними інвестиціями?

Які види інвестицій вам відомі?

Розкрийте правовий статус інвестора в міжнародному економічному праві.

В чому полягають гарантії іноземних інвестицій?

Які способи захисту іноземних інвестицій закріплені в міжнародних договорах?

Яка міжнародна організація покликана вирішувати інвестиційні спори?

Охарактеризуйте положення Угоди щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій.

Лекція 12. Міжнародне транспортне право

Навчальні питання

Поняття та джерела міжнародного транспортного права.

Міжнародно-правове регулювання морських перевезень.

Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень.

Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень.

Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень.

Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень.

Основні поняття: транспорт, міжнародне транспортне право, міжнародні перевезення, транспортне сполучення, фрахт, коносамент, пасажир, вантаж, багаж, відправник, перевізник, вантажоодержувач, транзит, супровідні документи.

1. Поняття та джерела міжнародного транспортного права

Транспорт - одна з найважливіших галузей суспільного виробництва, що покликана задовольняти потреби населення та інших галузей суспільного виробництва в перевезеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюються відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечуються державою.

Міжнародні перевезення:

перевезення вантажів і пасажирів між двома чи кількома державами, що виконуються на умовах, встановлених укладеними цими державами міжнародними угодами;

переміщення має міжнародний характер: місце відправлення та місце призначення знаходяться на території різних країн або саме переміщення здійснюється на території іноземної країни, а також інші аналогічні ситуації;

регулювання міжнародних перевезень здійснюється на підставі конвенцій та двосторонніх угод щодо міжнародного сполучення, які містять уніфіковані матеріальні та колізійні норми.

Транспорт має обслуговувати всі галузі суспільного виробництва. З допомогою транспортних засобів суб'єкти господарювання надають два різновиди послуг: перевезення вантажу, пасажирів та їхнього багажу, а також транспортування нафти, природного газу, електроенергії тощо.

Договори міжнародного характеру на надання транспортно-експедиційних послуг мають істотну відмінність від інших зовнішньоекономічних договорів. Як з нормативного, так і з наукових визначень зовнішньоекономічного договору випливає, що його суб'єктами (сторонами) є комерційні підприємства, розміщені в різних країнах. Деякі вчені, моделюючи визначення тих чи інших різновидів договорів міжнародного перевезення, що мають зовнішньоекономічну природу, використовують саме цей критерій.

Джерелами міжнародного транспортного права є:

а) міжнародні акти загального характеру, в яких передбачено загальні напрямки щодо співробітництва в галузі транспортної політики, закріплено статус міжнародних транспортних організацій, врегульовано правила руху тощо;

б) міжнародні акти, які безпосередньо спрямовані на гармонізацію національного законодавства у галузі міжнародних перевезень пасажирів, "їхнього багажу та вантажів з допомогою різних видів транспорту: морського, річкового, повітряного, залізничного, автомобільного.

Головна мета всіх конвенцій і договорів, які стосуються міжнародного транспортного сповіщення, є створення безпеки перевезень і спрощення формальностей, а також захист державних інтересів та інтересів осіб, які безпосередньо беруть участь у транспортній операції.

Види міжнародного сполучення:

з урахуванням порядку проходження вантажами та пасажирами прикордонних пунктів -- перевезення безперевантажні;

(безпересадочні) та перевезення вантажні (пересадочні);

залежно від періодичності транспортних операцій -- регулярні перевезення (лінійні) та нерегулярні;

залежно від того, завершується чи ні перевезення на території країни-сусідки, -- перевезення сусідні, транзитні та прохідні (кільцеві);

залежно від того, здійснюється сповіщення на підставі одного чи кількох договорів перевезення, -- перевезення прямого сполучення, непрямого (ламаного) сполучення.

2. Міжнародно-правове регулювання морських перевезень

Існують такі способи міжнародних морських перевезень:

фрахтування всього судна за договором морського чартеру;

перевезення окремих партій вантажів у трюмі або на палубі судна на підставі коносаменту.

Коносамент -- документ, який підтверджує договір морського перевезення та прийом вантажу перевізником і згідно з яким перевізник є зобов'язаним здати вантаж.

Різновиди коносаментів:

чистий коносамент і коносамент із застереженням;

оборотний коносамент та коносамент на пред'явника;

наскрізний коносамент, який використовується при змішаних перевезеннях.

Правове регулювання міжнародних морських перевезень здійснюється такими нормативно-правовими актами



Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент, від 25 серпня 1924 р.	містить перелік заходів, які перевізник зобов'язаний здійснити для приведення судна в необхідний для перевезення вантажів стан. Капітан або перевізник чи його агент зобов'язаний видати відправнику вантажу коносамент, який повинен містити перелік відомостей, зазначений у статтях Конвенції. У конвенції передбачено межі відповідальності перевізника за втрату або пошкодження вантажу, а також обставини, які виключають його відповідальність. Зокрема: непереборна сила, дії антисуспільних елементів, арешт або затримання владою, карантинні обмеження, спасіння життя або майна на морі тощо. У Конвенції приділено увагу також процедурним питанням, пов'язаним з формою та строками повідомлення перевізником про втрату або пошкодження багажу, та порядку визначення вартості багажу, якщо відомості про неї не були внесені у коносамент.
Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства від 5 квітня 1965 р.	врегульовує питання щодо порядку перерахування коштів за договором, про межі відповідальності, порядок їх застосування, передумови об'єднання позивних вимог до перевізників, випадки втрати права перевізником на обмеження відповідальності, порядок повідомлення пасажиром про втрату чи пошкодження багажу, строк позовної давності, питання підсудності тощо. Закріплює положення про те, що державна влада не має права вимагати при прибутті та відправленні суден будь-яких інших документів, окрім: загальної декларації, декларації про вантаж, декларації про суднові припаси, декларації про особисті речі екіпажу судна, списку пасажирів та документів, щодо яких є розпорядження Всесвітньої поштової конвенції та морської санітарної декларації.
Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їхнього багажу від 13 грудня 1974 р.	застосовують до будь-якого міжнародного перевезення, якщо судно плаває під прапором держави, яка є стороною цієї Конвенції, або зареєстроване в такій Державі, або сам договір перевезення укладено в державі, яка є стороною цієї Конвенції, або відповідно до договору перевезення місце відправлення чи місце призначення знаходяться в такій Державі. Разом з тим, Конвенція не застосовується, якщо перевезення підпадає під режим цивільної відповідальності, передбаченої положеннями будь-якої іншої міжнародної конвенції про перевезення пасажирів та їхнього багажу іншим видом транспорту, у випадку застосування цих положень до перевезення морем. Перевізник відповідає за шкоду, завдану в результаті смерті пасажира або заподіяння йому тілесного ушкодження, а також в результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було завдано шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його службовців або агентів, які діяли в межах своїх службових обов'язків.
Конвенція ООН щодо морського перевезення вантажів, 1 січня 1978 р.	застосовується до договорів морського перевезення, якщо порт навантаження чи порт розвантаження розташований на території однієї з Договірних країн або коносамент чи інший документ, що підтверджує договір морського перевезення, виданий в одній з договірних країн, а також в інших випадках, зазначених у Конвенції. Конвенція надає визначення коносаменту. Відповідно до її положень, останній є документом, який підтверджує договір морського перевезення та прийом вантажу перевізником і згідно з яким перевізник є зобов'язаним здати вантаж проти цього документу. У змісті Конвенції значну увагу приділено питанням, пов'язаним з відповідальністю перевізника за втрату та пошкодження вантажу, серед яких є встановлення періоду, протягом якого перевізник несе відповідальність, перелік підстав відповідальності та її межі. Перевізник несе відповідальність за збиток, що є результатом втрати чи пошкодження вантажу, за затримку в його отриманні, якщо обставини, що призвели до цього, мали місце у той час, коли вантаж перебував у його веденні, якщо тільки перевізник не докаже, що він, його службовці чи агенти вжили всіх заходів для того, щоб уникнути таких обставин.

3. Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень

Міжнародні річки - це річки, які перетинають чи розділяють території держав або протікають територією двох або більше держав та використання яких є предметом міжнародно-правових взаємовідносин відповідних держав

Віднесення річки до категорії міжнародних базується на наступних критеріях: міжнародне значення річки та міжнародний режим, який формують права і обов'язки держав її басейну.

Міжнародними річками є: Дунай, Рейн, Амазонка, Нігер, Конго. Серед міжнародних річок є й така категорія, як прикордонна річка, яка служить кордоном між державами.

Міжнародно-правове регулювання річкових перевезень:

1921 р.	укладено Конвенцію про свободу транзиту.
1960 р.	укладено Конвенцію про уніфікацію деяких принципів, що стосуються відповідальності при зіткненні річкових суден.
Дана Конвенція:	визначає порядок відшкодування збитків, заподіяних зіткненням суден внутрішнього плавання у водах однієї з договірних сторін або шкоди суднам, особам чи речам, що перебували на них; визначає порядок відшкодування будь-яких збитків, спричинених виконанням або невиконанням маневру чи недотриманням судном правил внутрішнього плавання у водах однієї з договірних сторін, або іншим суднам внутрішнього плавання, особам чи предметам, що перебували на борту цих суден, навіть, якщо зіткнення відбулося.
1965 р.	укладено Конвенцію про реєстрацію суден внутрішнього плавання.
Дана Конвенція:	визначає умови реєстрації суден внутрішнього плавання, переведення судна з реєстру однієї договірної сторони до реєстру іншої договірної сторони і вилучення запису судна, внесеного до реєстру.
1966 р.	укладено Конвенцію про обмірювання суден внутрішнього плавання.
Дана Конвенція:	* передбачає засоби обмірювання суден внутрішнього плавання, а також зразки свідоцтв, що повинні видаватися бюро з обмірювання суден, призначені для території кожної договірної сторони.
2001р.	укладено Будапештську Конвенцію про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами
Дана Конвенція:	* застосовується до будь-якого договору перевезення, згідно з яким порт завантаження або місце прийому вантажу та порт розвантаження чи порт, де здається вантаж, розташовані у двох різних державах, з яких хоча б одна є учасницею Конвенції; * поширюється на договір, якщо предметом його є перевезення вантажу без перевалки як внутрішніми водними шляхами, так і шляхами, на які поширюється режим морських перевезень; * передбачає умови звільнення перевізника від відповідальності, а також визначає межі його відповідальності; * передбачає кілька видів транспортних документів - коносамент та накладну але не виключає і будь-який інший документ, що використовується в комерційній практиці й підтверджує договір перевезення вантажу прийняття чи завантаження вантажу на судно перевізником.

Отже, міжнародно-правове регулювання річкових перевезень наразі є недостатньо розвиненим. Фактично єдиною універсальною конвенцією в сфері транспорту внутрішніх водойм слід вважати Конвенцію про уніфікацію деяких принципів, що стосуються відповідальності при зіткненні річкових суден. Інші конвенції або не набули чинності (Конвенція про обмеження відповідальності власників суден внутрішнього плавання, Конвенція про договір міжнародного перевезення пасажирів і багажу внутрішніми водними шляхами)або знаходяться на етапі доопрацювання (Конвенція про міжнародні перевезення річковими суднами).

4. Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень

Залізничне перевезення, порівняно з перевезеннями за допомогою інших різновидів транспорту, за своєю вартістю та безпекою є найбільш привабливе як для громадян, так і для суб'єктів господарювання. На сьогоднішній час розроблено значну кількість договорів (конвенцій), головною метою яких є уніфікація правил міжнародного залізничного перевезення.

Під час укладання двосторонніх і багатосторонніх угод на перевезення вантажів і пасажирів, як правило дотримуються певних стандартних умов:

приймаючи вантаж для міжнародних перевезень, застосовують правила залізниці країни-відправника, але з урахуванням правил, які діють у країні, до якої надсилається вантаж;

в угодах обумовлюється, що до перевезення забороняється вибухонебезпечні, легкозаймисті предмети, горючі гази, самозаймисті і радіоактивні речовини, всілякі боєприпаси;

що стосується негабаритних, важковагових, довгомірних вантажів, а також вантажів, які перевозяться у спеціальних цистернах (наприклад, кислоти), то вони можуть бути прийняті до перевезення лише за попередньою згодою країни призначення;

у міжнародних угодах обумовлюються також вимоги до тари й упаковки, які мають забезпечити збереження вантажів під час транспортування;

при оголошенні цінності вантажу необхідно враховувати його фактичну вартість, а якщо він не призначений для продажу, то ринкову;

вартість проїзду пасажирів і перевезення багажу визначається ставками або внутрішнім тарифом країн, що беруть участь у цих перевезеннях, або спеціальними ставками міжнародних тарифів, що встановлюються у межах міжнародних угод відповідними державами.

Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень:

1923 р.	укладено Конвенцію про статус і міжнародне облаштування залізниць;
Дана Конвенція:	* містить уніфіковані норми стосовно організаційних питань міжнародного залізничного сполучення.
1980 р.	укладено Конвенцію, що стосується міжнародних залізничних перевезень КОТІФ;
Дана Конвенція:	*передбачає відповідальність перевізника; *встановлює порядок висування претензій і позовну давність; *визначає товаросупроводжуючі документи.

Дана Конвенція містить два додатки:

Додаток А «Єдині правила Міжнародної пасажирської конвенції». Стосується умов перевезення пасажирів.

Додаток В «Єдині правила Міжнародної вантажної конвенції. Застосовується лише до перевезень залізницями, перелік яких визначений учасниками Угоди про міжнародний залізничний транспорт.

5. Міжнародно-правове регулювання повітряних перевезень

Термінологія в авіаперевезеннях багато в чому нагадує термінологію, прийняту в морських транспортних відносинах: «судно», «борт», «фрахт», «чартер», «коносамент».

Коносамент - це документ, який підтверджує прийняття вантажу на перевезення і зобов'язує перевізника передати вантаж отримувачеві вантажу.

Чартер - це договір між володарем судна і фрахтувальником на оренду усього судна або його частини на визначений термін.

Фрахт - це перевізна плата за транспортування вантажу чи використання судна.

Використання цивільного повітряного флоту для здійснення міжнародних перевезень вантажів і пасажирів потребує відповідного правового регулювання відносин, що складаються при цьому та створення міжнародних організацій у цій галузі.

Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень здійснюється такими нормативно-правовими актами.

Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 12 жовтня 1929 p., застосовується до будь-якого міжнародного перевезення людей, багажу чи вантажу, що здійснюється за винагороду з допомогою повітряного судна. Вона застосовується до безкоштовних перевезень, що здійснюються з допомогою повітряного судна авіатранспортного підприємства, а також до перевезень, що здійснюються державою або іншими юридичними особами публічного права, та в інших випадках, зазначених у Конвенції.

Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, що здійснюються особами, які не є перевізниками за договором, 18 вересня 1961 p., містить низку додаткових положень, які спочатку не було висвітлено у Варшавській конвенції. Насамперед, вона розмежовує поняття «перевізника за договором» і «фактичного перевізника»: «перевізник за договором» означає особу, яка уклала як Договірна Сторона, що підпадає під дію Варшавської конвенції, договір про перевезення з пасажиром або відправником; «фактичний перевізник» - це особа, яка не є перевізником за договором, але уповноважена перевізником здійснювати все перевезення або його частину. Відповідно до Положень Конвенції, перший з них підпадає під дію правил Варшавської конвенції відносно всього перевезення, передбаченого в договорі; другий - лише відносно того перевезення, яке він здійснює; проведено розмежування їх відповідальності як за дії, так і за бездіяльність.

Конвенція для Уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень, 28 травня 1999 p., є чинною для України. Названа Конвенція модернізує вищезазначені міжнародні акти, її сфера застосування майже ідентична зі сферою, передбаченою Конвенцією 1929 р. Однак, на відміну від останньої, в її змісті зазначено, що при перевезенні поштових відправлень, перевізник несе відповідальність лише перед відповідною поштовою організацією.

Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 7 грудня 1944 p., є чинною для України. її положення застосовуються лише до цивільних повітряних суден і не поширюються на судна, що використовуються військовою, митною та поліцейською службами. Кожна з Договірних Сторін зобов'язується не використовувати цивільну авіацію з метою, яка є несумісною з даною Конвенцією. Вона встановлює низку положень щодо регулярних (нерегулярних) міжнародних сполучень, каботажу, заборонних зон, спрощення формальностей для прискорення навігації повітряних суден, а також правила про повітряний рух, митні, імміграційні процедури й порядок розслідування повітряних пригод.

Угода про транзит при міжнародних повітряних сполученнях, 7 грудня 1944 p., діє для України відповідно до указу Президента України «Про приєднання до Угоди про транзит при міжнародних повітряних сполученнях» від 4 червня 1997р. №490/97. Відповідно до даної Угоди, кожна країна (Договірна Сторони) надає іншим країнам (Договірним Сторонам) такі свободи повітря відносно регулярних міжнародних повітряних ліній: переважне право пролітати над її територією, переважне право приземлятися з некомерційними цілями. Кожна країна (Договірна Сторона) за умови дотримання положень Угоди може визначати у межах своєї території маршрут для будь-якої міжнародної повітряної лінії та аеропорти, що можуть використовуватися на таких лініях і т. ін.

6. Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень

Міжнародні автомобільні перевезення мають свої недоліки і переваги.

До переваг належать: мобільність і швидкість перевезень, висока схоронність вантажів, ритмічність перевезень.

До недоліків належать: обмеження перевезень на великі відстані, залежність від дорожньої мережі, висока вартість перевезень, залежність від погодних умов, швидка зношуваність транспортних засобів.

При перевезенні автомобільним транспортом видаються такі документи: книжка МДП carnet TIR, а також міжнародна товарно-транспортна накладна.

Міжнародні автомобільні перевезення здійснюються на основі укладених конвенцій і угод.

З метою полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху, а також дорожніх знаків і сигналів 8 листопада 1968 р. було прийнято дві Віденські конвенції: Конвенція про дорожній рух з поправками від 3 березня 1993 р. та Конвенція про дорожні знаки та сигнали. Обидві вони є чинними для України.

Окрім них, основними документами, що регулюють автомобільні перевезення, вважаються ще чотири.

Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів від ЗО березня 1957 p., діє для України на підставі Закону України «Про приєднання України до Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів» від 2 березня 2000 р. № 1511. У цій Угоді йдеться про «транспортні засоби» - автомобілі, тягачі а напівпричепами, причепи й напівпричепи, що відповідають визначенням, наведеним у статтях Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 р., за винятком транспортних засобів, що належать збройним силам однієї з Договірних Сторін або перебувають у підпорядкуванні цих збройних сил. У свою чергу, термін «небезпечні вантажі» означає речовини і предмети, що не допускаються до міжнародного дорожнього перевезення, згідно з положенням додатків А і В, або допускаються до такого з дотриманням визначених умов. Додатки до цієї Угоди є її невід'ємною частиною. Конвенція передбачає також можливість збереження кожної Договірної Сторони за собою права регламентувати або забороняти ввезення на свою територію небезпечних вантажів з причин інших, ніж безпека в дорозі.

Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19 травня 1956 р., зі змінами, внесеними Протоколом від 5 липня 1978 р. СРСР приєдналася до Конвенції 1 серпня 1983 р. Конвенція є чинною для України як правонаступниці СРСР. Вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду з допомогою транспортних засобів, коли місце завантаження та місце доставки вантажу зазначені в контракті, розміщені на території двох різних країн, з яких принаймні одна повинна бути учасницею Конвенції. Остання не застосовуються до перевезень, що відбуваються згідно з міжнародними поштовими конвенціями, до перевезень покійників, перевезень обстановки та меблів при переїздах. Згідно з положеннями Конвенції, договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильність або втрата накладної ні на існування, ні на дійсність договору перевезення не впливають і в такому випадку застосовуються положення Конвенції. У її статтях врегульовано порядок оформляння накладної, її зміст, необхідні дії перевізника щодо перевірки відомості, зазначеної у накладній.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу від 1 березня 1973 р. є чинною для України. Дана Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення пасажирів, а в певних випадках їхнього багажу транспортними засобами, якщо в договорі зазначено, що перевезення здійснюється на території не менш, як двох країн, і що пункт відправлення або пункт призначений чи вони обидва розміщені на території однієї з Договірних країн.

Якщо автомобільне перевезення переривається та використовується інший вид транспорту дана Конвенція застосовується до тих частей перевезення, які здійснюються автомобільним транспортом, навіть якщо вони не є міжнародними згідно з Конвенцією, але за умовою, що бони не є допоміжними стосовно іншого виду транспорту. Окремий розділ Конвенції присвячено транспортним документам, його положення багато в чому є ідентичними положенням інших конвенцій про договори міжнародного перевезення, однак є і свої особливості. Так, наприклад, індивідуальний пасажирський квиток, якщо на ньому не зазначено інше і якщо вік ке є іменним, можна передати іншій особі до початку перевезення. Значну увагу приділено правам і обов'язкам сторін договору, відповідальності перевізника, положенням щодо позивної давності тощо.

З метою полегшення міжнародних перевезень вантажів автомобільними шляхами прийнято цілу низку митних конвенцій, серед яких варто відзначити Митну конвенцію перевезення вантажів із застосуванням книжки МДЛ від 1975 p., вона є чинною для України на підставі Закону України «Про участь України у Митній конвенції про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП» від 15 липня 1994 р. № 117/94- BR.

Питання для самоконтролю

Що слід розуміти під міжнародними перевезеннями?

Які основні ознаки суб'єктів міжнародного транспортного права?

Охарактеризуйте основні джерела міжнародного транспортного права?

Які способи міжнародних морських перевезень вам відомі?

Які різновиди коносаменту використовуються в міжнародних морських перевезеннях?

Які річки можна віднести до міжнародних?

В чому відмінність між лінійними і нелінійними перевезеннями?

Які міжнародні нормативно-правові акти регулюють міжнародні залізничні перевезення?

Які ви знаєте способи фрахтування повітряних суден?

Визначте переваги і недоліки міжнародних автомобільних перевезень.

Лекція 13. Міжнародне митне право

Навчальні питання

Поняття міжнародного митного права і його місце в системі міжнародного економічного права.

Джерела міжнародного митного права.

Організаційно-правові форми міжнародного митного співробітництва.

Міжнародно-правове регулювання в галузі митного співробітництва

Основні поняття: мито, митна справа, митна політика, декларування, митна зона, митний режим, митний тариф, митний кордон, міжнародне митне право, митне співробітництво, митний союз, митна конвенція.

1. Поняття міжнародного митного права і його місце в системі міжнародного економічного права

Митна справа - це порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з установленням і справлянням митних податків та зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями митних правил.

Постійне переміщення громадян, вантажів, цінностей через кордони держав вимагає застосування:

національного законодавства;

міжнародного права.

Міжнародне економічне співробітництво, насамперед між державами, обумовлює необхідність співпраці й у сфері організації та здійснення митної справи. Цей напрям співробітництва спрямований на вирішення системи економічних, організаційних, правових та інших питань, які забезпечують сприятливі умови для розвитку та захисту економічних інтересів відповідних держав, захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності та громадян. Кожна держава здійснює свою митну політику, як систему принципів та напрямів її діяльності у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою:

митно-тарифних заходів регулювання;

нетарифних заходів регулювання.

Митна політика лежить в основі організації митної справи, як окремого напряму діяльності держави.

У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування, єдиної форми:

декларування товарів;

експорту товарів;

імпорту товарів;

митної інформації;

інших міжнародних норм та стандартів.

Підходи, різні точки зору вчених на визначення міжнародного митного права, його місце в системі міжнародного права:

К.К. Сандровський під міжнародним митним правом розглядає самостійну галузь міжнародного права, яка складається з принципів і норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права в процесі їх співробітництва з митних і пов'язаних з ними питань міжнародних економічних, торговельних, транспортних зв'язків і туризму.

В. О. Василенко вказує на те, що міжнародне митне право пов'язане з іншими галузями і підгалузями міжнародного права, тобто воно має комплексний характер, хоча й не заперечує, що його слід віднести до міжнародного економічного права.

Б. І. Кучер розглядає міжнародне митне право, як підгалузь міжнародного економічного права.

Аналіз існуючих точок зору дає можливість зробити висновок про те, що міжнародне митне право слід розглядати, як складову міжнародного економічного права у зв'язку з тим, що абсолютна більшість його норм і принципів спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин. А те, що окремі його норми і принципи можуть входити до міжнародного торговельного, міжнародного транспортного права, права зовнішніх відносин, є скоріше за все винятком із загального правила і вказує на системний взаємозв'язок різних галузей і підгалузей міжнародного права.

Таким чином, підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що міжнародне митне право - це підгалузь міжнародного економічного права, яка включає в себе систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами з митних та пов'язаних з ними інших питань міжнародного економічного співробітництва.

2. Джерела міжнародного митного права

Норми і принципи будь-якої галузі, підгалузі міжнародного права та їх інститутів знаходять своє юридичне вираження і закріплення у відповідних формах, а саме у джерелах міжнародного права. Що стосується міжнародного митного права, то основними джерелами міжнародного митного права є:

міжнародний договір;

міжнародний звичай;

акти міжнародних організацій:

судовий та арбітражний прецедент. Міжнародний договір - це добровільна угода між двома або

більшою кількістю суб'єктів міжнародного права, відповідно до якої встановлюються, змінюються чи припиняються їх права і обов'язки. Міжнародний договір вважається найважливішим джерелом міжнародного митного права.

Міжнародний правовий звичай ~ це закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Міжнародні звичаї, як певні регулятори міжнародних відносин, часто використовуються в галузі торговельного мореплавства.

Не менш важливим джерелом міжнародного митного права є Міжнародні організації, що діють у сфері митної справи, приймають різні правові акти Так, Всесвітня митна організація розробляє рекомендації, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування Конвенцій, укладених як за результатами роботи Ради, так і стосовно номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях. Ці рекомендації підготовлені Групою з вивчення можливості створення Європейського митного союзу. Крім того, розробляються рекомендації щодо примирення під час розгляду спорів з тлумачення і застосування Конвенцій. Сторони спору можуть раніше домовитися, вважати для себе рекомендації Ради обов'язковими. До міжнародних організацій, які поряд з виконанням інших функцій, займаються і митними питаннями, слід включити Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), регіональні організації (наприклад, Європейські Співтовариства.

3. Організаційно-правові форми міжнародного митного співробітництва

До організаційно-правових форм міжнародного митного співробітництва відносять створення:

Вільної зони.

Зони вільної торгівлі.

Митного союзу.

Зона вільної торгівлі як одна з організаційно-правових форм міжнародного митного співробітництва, створюється на основі угоди двох і більше держав, за якою усуваються всі перепони в торговельних зв'язках між ними. Водночас ці угоди надають право визначати власну політику стосовно держав, які не є учасниками таких угод. Прикладом такої угоди може бути Угода про створення зони вільної торгівлі між країнами - членами СНД, яка була підписана 15 квітня 1994 р. Відповідно до ст. 1 зазначеної Угоди зона вільної торгівлі створюється для вирішення завдань, пов'язаних із скасуванням мита, а також податків і зборів, які мають з ними еквівалентну дію, і кількісних обмежень; усунення інших перешкод для вільного переміщення товарів і послуг; створення ефективної системи взаємних розрахунків і системи платежів у торговельних та інших операціях; співробітництво в проведенні торговельної економічної політики для досягнення цілей цієї Угоди в галузях промисловості, сільського господарства, транспорту, фінансів, інвестицій, у соціальній сфері, а також у розвитку добросовісної конкуренції тощо; сприяння міжгалузевій і внутрішньогалузевій кооперації та науково-технічному співробітництву; гармонізації та уніфікації законодавства Договірних Сторін тією мірою, якою це необхідно для належного та ефективного функціонування зони вільної торгівлі.

Вільна зона-це анклав у національній митній території, яка зазвичай розташовується поблизу від міжнародного морського порту або аеропорту. У цю зону без митних формальностей надходить устаткування, оснащення та інші товари іноземного походження. Ця імпортована продукція переробляється в зоні, а потім експортується поза нею без втручання митних властей країни зони. Сьогодні ці зони здебільшого називаються спеціальними митними зонами, вільними економічними зонами, а також трапляються й інші назви. Правове регулювання їх функціонування здійснюється Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від ІЗ жовтня 1992 р., Митним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Так, спеціальна митна зона-це митний режим, згідно з яким до товарів, які ввозять на території відповідних типів спеціальних (вільних) економічних зон із-за меж митної території України, а також до товарів, які вивозять із території зазначених зон за межі митної території країни, не застосовуються заходи тарифного і нетарифного регулювання, якщо інше не передбачене законом.

Спеціальні митні зони є частиною території України, на яких запроваджується спеціальний митний режим. Ці зони створюються відповідно до законодавства країни про спеціальні (вільні) економічні зони шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної митної зони з визначенням її статусу, території, строку, на які вона створюється, та особливостей застосування законодавства України на її території. Законом установлюються вимоги щодо створення спеціальної митної зони, видів товарів, дозволених до ввезення у таку зону, та характер операції, що здійснюється з товарами у межах зони. У законі також визначаються вимоги щодо організації роботи спеціальної митної зони та обов'язків органів управління зони щодо виконання вимог митного законодавства під час здійснення митного контролю.

Митний союз є також однією з форм співробітництва держав. Він створюється державами-учасницями з метою проведення спільної політики в галузі зовнішньоекономічних відносин і митного законодавства та усунення перешкод на шляху товарообміну між відповідними країнами-учасницями. Так, 6 січня 1995 р. була підписана Угода між Урядом Республіки Білорусь та Урядом Російської Федерації про створення Митного союзу, до якої підписавши відповідні Угоди, 20 січня 1995 р. приєдналася Республіка Казахстан, а 29 березня 1996 р. - Киргизька Республіка. У цій Угоді визначені цілі та принципи формування єдиного Митного союзу. До цілей, заради яких створювався Митний союз належать:

забезпечення спільними діями соціально-економічного прогресу своїх країн через усунення між ними перепон, що їх розділяють, для вільної економічної взаємодії між суб'єктами господарювання;

гарантування стійкого розвитку економіки, вільного товарообміну і добросовісної конкуренції;

зміцнення координації торговельної політики своїх країн і забезпечення всебічного розвитку національного народного господарства;

створення умов для формування загального економічного простору;

створення умов для активного виходу держав - членів Митного союзу на світовий ринок.

Митний союз як економічне об'єднання держав, заснований на відповідних принципах. Одним із таких принципів є наявність єдиної митної території держав - учасниць Митного союзу. Його здійснення досягається скасуванням у торгівлі між державами товарами, які походять з їх території, митного обкладання податків і зборів, що мають еквівалентну дію, а також кількісних обмежень. Крім того, передбачається встановлення і застосування у відносинах з третіми країнами однакового торговельного режиму, загальних митних тарифів і заходів нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі. І, нарешті, передбачається формування механізму взаємовідносин Митного союзу з третіми державами та міжнародними організаціями на основі положень Угоди між урядами держав-членів про єдиний порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

В основі другого принципу лежить наявність однотипного механізму регулювання економиш, який базується на ринкових принципах господарювання й уніфікованому законодавстві. Зокрема, передбачалась уніфікація зовнішньоторговельного, митного, валютно-фінансового, податкового та іншого законодавства, що стосується економічних умов господарювання, цінової політики, валютного регулювання, валютного контролю, експертного контролю, недобросовісної конкуренції, обмеження ділової практики та інтелектуальної власності.

4. Міжнародно-правове регулювання в галузі митного співробітництва

До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробітництва від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Митну конвенцію про ввезення комерційних автотранспортів на обмежений строк від 18 травня 1956 р. (Женева), Митну конвенцію відносно матеріалу життєзабезпечення мореплавців від 1 грудня 1964 р. (Брюссель), Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р., відому ще як Конвенція Кіото, Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД від 14 листопада 1975 р. (Женева), Міжнародну конвенцію щодо взаємної адміністративної допомоги, у відверненні, розслідуванні та припиненні порушення митного законодавства від 9 червня 1977 р, (Конвенція Найробі), Конвенцію ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 27 травня 1980р.

Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 p., яка укладена в рамках СПД. Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад ЗО угод та договорів з окремих питань митної справи, наприклад: Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян України та Грузії; Угода, про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушення митних правил та ін.

Питання для самоконтролю

Яке місце посідає міжнародне митне право в системі міжнародного економічного права?

В чому полягає зміст митної справи?

Назвіть основні джерела міжнародного митного права.

Який порядок митного декларування товарів?

Чим відрізняється зона вільної торгівлі від вільної зони?

Який правовий режим митного союзу?

Лекція 14. Міжнародно-правове регулювання співробітництва у промисловості та сільському господарстві

Навчальні питання

Загальносвітові тенденції розвитку промисловості та сільського господарства.

Правове регулювання міжнародного співробітництва у промисловості та сільському господарстві.

Основні поняття: міжнародне співробітництво, промисловість, промислова кооперація, спільне виробництво, підприємство, матеріально-технічне забезпечення, компенсаційна угода, сільське господарство, агропромисловий комплекс.

1. Загальносвітові тенденції розвитку промисловості та сільського господарства

Промисловість є провідною галуззю господарства. Вона справляє вирішальний вплив на рівень економічного розвитку суспільства. Складається з двох великих груп галузей: видобувної та обробної. Умовно промисловість поділяється на виробництво засобів виробництва та виробництво предметів споживання.

Перехід від мануфактури до машинного виробництва в історії людства відомий як «промисловий переворот». Першою країною, яка стала на шлях промислового розвитку, є Нідерланди (XVII ст.). У другій половині XVIII - на початку XIX ст. «промисловий переворот» відбувся у Великобританії. У середині XIX ст. на шлях індустріалізації стали США, Франція, Німеччина, Італія та Японія. У Росії «промисловий переворот» розпочався наприкінці 80-х років XIX ст.

Найвищого рівня промислового розвитку досягли країни Європи, Північної Америки та Японія. З'явились теорії про індустріальну Північ та сільськогосподарський Південь планети.

Поняття «промислово розвинені країни» традиційно ототожнюється з поняттям «економічно розвинені країни». Країни, що не пройшли індустріалізації, належать до економічно відсталих країн світу, які для шляхетності називаються країнами, що розвиваються. Це позначення застосовується до незалежних, зокрема колишніх колоніальних та напівколоніальних, країн, що відстали від інших країн за рівнем соціально-економічного розвитку з огляду на особливості їх історичного шляху. Деякі з раніше відсталих країн протягом останніх десятиліть досягли вражаючого рівня промислового розвитку і тому були названі «економічними драконами» (наприклад, Сінгапур, Таїланд, Південна Корея, Тайвань).

Нині (як і в історичному минулому) сільське господарство є сферою господарської діяльності, де людина якнайтісніше контактує з навколишнім середовищем. Земля була, є й, очевидно, завжди буде основним засобом виробництва в сільському господарстві.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Фермери виробляють такий обсяг сільськогосподарської продукції, який набагато перевищує їх власні потреби. У країнах, що розвиваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Дрібнотоварне виробництво орієнтується переважно на задоволення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.

У сільському господарстві окремих країн, що розвиваються, поширені плантації. Плантаційну систему запровадили португальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноєвропейського узбережжя. Плантації - це великі сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні певного тропічного продукту, який постачається на ринок.

Широкомасштабні перетворення на основі сучасної агротехніки було названо «зеленою революцією». У США, Канаді, Великобританії та інших економічно розвинених країнах «зелена революція» відбулась ще перед Другою світовою війною. Механізація сільськогосподарського виробництва, запровадження передової агротехніки, укрупнення фермерських господарств зумовили небачений до того рівень продуктивності аграрної праці. Згодом «зелена революція» поширилась і на країни, що розвиваються, де примітивне сільське господарство розвивається шляхом, який вже пройшли країни Заходу. А в останніх у цей час сільське господарство опинилось в умовах нового етапу «зеленої революції» - «біотехнологічної революції», яка передбачає широке застосування біотехнології, комп'ютерної техніки, нових засобів захисту рослин, обробки ґрунтів тощо.

Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, займаються механізацією сільського господарства, розвинені країни світу задіяні у його біотехнологізації.

...