Міжнародне економічне право

Наявність імунітету в держави означає, що ним наділені зовнішньоторговельні об'єднання, морські пароплавства, в оперативному управлінні яких перебувають державні торговельні судна. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між державою і її юридичними особами означає, що за невиконання зобов'язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть юридичні особи самостійно.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави.

4. Основні доктрини імунітету держави

Держава і державні органи дедалі частіше виступають стороною відносин приватноправового характеру, що призводить до збільшення позовів проти держави і державних органів як у державних судах різних країн світу, так і в міжнародному комерційному арбітражі. Спори за участю держави і державних органів мають багато особливостей, які, зокрема, пов'язані із застосуванням державою і її органами специфічних способів захисту.

Доктрина «акт держави»

Доктрина «акт держави» походить із США. Вона передбачає, що нація суверенна в межах своїх кордонів, і її внутрішні дії не можуть бути предметом розгляду судів іншої нації. Переважно існує в країнах англосаксонської (прецедентної) системи права (США, Великобританія, Канада тощо).

Нині триває дискусія стосовно того, чи належить доктрина «акт держави» до звичайного публічного міжнародного права і, відповідно, чи дійсно вона надає захист, подібний до державного імунітету.

Доктрина «акт держави» може бути застосована як захист, якщо спір виник із акту/дії, здійсненої в межах суверенних повноважень такої держави на її території, при цьому відсутні загальновизнані міжнародні принципи, які б стосувалися предмета такого акту/дії.

Існують основні обмеження до застосування цієї доктрини, що включають випадки:

приватні або комерційні дії суверенної держави;

наявність арбітражного застереження, яке унеможливлює застосування захисту «акт держави» при виконанні арбітражного рішення; а також експропріація в порушення норм міжнародного права.

Доктрина «естопель»

Доктрина «естопель» походить з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності і передбачає в найбільш вживаному сенсі заборону особі заперечувати або оспорювати в суді те, що така особа раніше заявила, здійснила або дала зрозуміти іншій стороні. Тобто держава відмовляється від виконання зобов'язань за таким договором на більш пізньому етапі за умови фактичного підтвердження його застосовності (чинності) у силу своєї поведінки, мовчазної згоди або попередніх дій. Традиційно не допускається захист шляхом посилання на естопель проти держави, але практика поступово змінюється.

Публічний порядок

У національному законодавстві відсутня дефініція поняття публічного порядку, незважаючи на те що цей термін міститься як в Нью-Йоркській Конвенції про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень від 1958 р., так і в законах України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та «Про міжнародне приватне право». Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 24 грудня 1999 р. «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» зазначив, що «під публічним порядком... належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо)».



5. Міжнародно-правове регулювання імунітету держави

Принцип непідпорядкування однієї суверенної держави дії законодавства іншої або вилучення держави та її органів з-під дії юрисдикції іншої держави отримав своє походження з посольського права і сьогодні став загальновизнаним. Законодавство та доктрина завжди намагалися визначити його сутність і кодифікувати норми про імунітет у окремих загальних (універсальних) конвенціях. Частково це вдалося зробити у:

Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.;

Конвенції про спеціальні місії 1969 р.;

Віденській конвенції про представництво держав і їх відносини з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р.;

Віденській конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.

Ці угоди регулюють чимало питань, пов'язаних з представництвом держав у міжнародному спілкуванні, зокрема, використання дипломатичним агентом імунітету від цивільної юрисдикції, крім пред'явлення речових позовів щодо приватного нерухомого майна, яке знаходиться на території держави перебування, якщо тільки агент не володіє імунітетом від імені акредитуючої держави з метою представництва.

Сьогодні в доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: абсолютного та функціонального (обмеженого).



Теорія абсолютного імунітету	Імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенній рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її правосуб'єктності може бути різним. Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а продовжує діяти у цій сфері, як суверен, користуючись абсолютним імунітетом. Згідно з цією теорією має місце достатньо широке тлумачення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заявлена позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави. Виникнувши в середні віки, вказаний принцип тривалий час домінував у міжнародно-правовій практиці й теорії. Тепер коло держав, які застосовують його, значно звузилось. Зазначена теорія поширена в Болгарії, КНР, Польщі. Свого часу радянська доктрина, теорія і практика визнавала принцип абсолютного імунітету. Тобто вона виходила із того, що держава не перестає бути сувереном в економічному обігу, не відмовляється від суверенітету і не позбавляється його.
Теорія функціонального (обмеженого) імунітету	У більшості держав набула поширення дана теорія імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. На вказаній концепції базується і Європейська (Базельська) конвенція про імунітет держав 1972 р. Конвенція розмежовує публічно-правові та приватно-правові дії держави. Вона містить перелік випадків, у яких держава не користується імунітетом (спори з трудових контрактів, охорони патентів на товарні знаки, щодо нерухомості, відшкодування шкоди та ін.). Не застосовується імунітет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

На засадах теорії про функціональний (обмежений) імунітет ґрунтуються

Закон про імунітети іноземної держави (США, 1976 р.);

Акт про імунітет держави (Великобританія, 1978 р.);

Акт, що надає імунітет державі у канадських судах (Канада, 1982 р.);

Ордонанс про імунітет держави (Пакистан, 1981 р.);

Акт про імунітет держави (Сінгапур, 1979 р.);

Акт про імунітет іноземної держави (ПАР, 1981р.);

Акт про імунітет іноземної держави (Австралія, 1984 р.).

Теорію обмеженого імунітету застосовують у своїй практиці суди Австрії, Франції, Італії, Швейцарії, Бельгії, Греції, Данії, Норвегії, Фінляндії. Про застосування у практиці судів ФРН теорії функціонального імунітету свідчать рішення Конституційного суду цієї держави від 1962 та 1963 рр.

У Базельській конвенції йдеться про дії не лише комерційного характеру. Конвенція стосується всіх дій приватно-правового характеру. Конвенція розмежовує публічно-правові та приватноправові дії. У ній зазначаються випадки, за яких держава не має імунітету, зафіксовано правовідносини, коли імунітет держави зберігається.

Питання, пов'язані з імунітетом держави, її органів та представників, не вирішені остаточно. Наприклад, різним є ставлення до застосування імунітету у разі пред'явлення зустрічного позову. На думку багатьох учених (С. Усенка, І. Перетерського, Л. Лунца), якщо згоди бути відповідачем по зустрічному позову держава, котра є позивачем по основному позову, не наддала, то до зустрічного позову застосовують загальні правила про судовий імунітет держави. М. Богуславський вважає, що звернення однієї держави з позовом до суду іншої не означає визнання підсудності щодо зустрічного позову. Якщо держава-позивач не надавала такої згоди, то щодо зустрічного позову повинні застосовуватися загальні положення про імунітет. Це правило підтримувалося у доктрині та застосовувалося у судовій практиці.

Однак сьогодні ситуація є дещо іншою. Згода держави, котра пред'явила позов, на юрисдикцію суду стосовно зустрічних позовів, що ґрунтуються на тих же правовідносинах чи фактах, що і основний, вважається наданою. Це випливає з норм багатосторонніх міжнародних договорів, наприклад, Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (статті 31, 32) та інших конвенцій про дипломатичне право, Європейської конвенції про імунітет держав 1972 р. (ст. 1). Наприклад, у п. З ст. 32 вказаної Віденської конвенції передбачено, що порушення справи дипломатичним агентом або особою, яка користується імунітетом від юрисдикції відповідно до ст. 37 цієї Конвенції, позбавляє цю особу права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом. Стаття 31 цієї Конвенції зазначає, що дипломатичний агент користується імунітетом від цивільної юрисдикції тільки стосовно майна чи ситуацій, коли він представляє інтереси акредитуючої держави. Права посилатися на імунітет щодо зустрічного позову позбавляється акредитуюча держава. Пункт 2 ст. 1 Європейської конвенції 1972 р. зазначає, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції у судах іншої договірної держави щодо зустрічного позову, якщо у його основі є правовідносини чи факти, на яких базується основний позов.

Спробою врегулювання питання юрисдикції судів та застосування імунітету в разі заявлення зустрічного позову є ст. 10 за назвою «Зустрічні позови», що увійшла до згадуваного проекту статей про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 1986 р. Вирішення цього питання тут базується на тісному зв'язку понять «зустрічний позов» та «основний позов». Зустрічний позов - це цивільно-правова вимога, яка порушується відповідачем у відповідь на перший, пред'явлений до нього у суді, основний позов. У ч. 1 статті зазначено, що держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді, якщо позов, порушений нею у суді іншої держави, стосовно будь-якого зустрічного позову проти цієї держави базується на тих же правових відносинах чи фактах, що й основний позов.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняттю «держава».

Які ознаки держави характеризують її як суб'єкт міжнародного економічного права?

Що означає поняття «імунітет»?

Які види імунітетів держави вам відомі?

Визначте особливості судового імунітету.

Виділіть основні риси майнового імунітету.

Зробіть порівняльний аналіз абсолютного і функціонального імунітету.

Які держави підтримують теорію функціонального імунітету?

Лекція 5. Міжнародні економічні організації

Основні поняття: міжнародна економічна організація, міжнародні економічні організації в системі ООН, міжнародні фінансово-кредитні організації, спеціалізовані міжнародні економічні організації, регіональні економічні організації.

Навчальні питання

Поняття міжнародної економічної організації та її правовий статус;

Міжнародні економічні організації в системі ООН;

Міжнародні фінансово-кредитні організації;

Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) та інші спеціалізовані міжнародні економічні організації;

Регіональні економічні організації

1. Поняття міжнародної економічної організації та її правовий статус

Міжнародні економічні організації є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин.

Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад 300 - міжурядові.

Перші міжнародні економічні організації (комісії, спілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст. Так, були створені комісії з питань експлуатації міжнародних річок, таких як Рейн (1814 р.) і Дунай (1856 р.), Всесвітня поштова спілка (1874 р.), Міжнародний комітет мір та ваг (1875 р.), Міжнародна асоціація залізничних конгресів (1885 р.) та ін.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій за так званим організаційним принципом дає можливість виділити їх чотири групи:

універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем;

міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни;

міжнародні організації, які об'єднують розвинуті (капіталістичні) країни;

міжнародні регіональні організації, до складу яких входять, як правило, країни, що розвиваються.

У літературі має місце й інша класифікація, коли міжнародні економічні організації поділяються на три групи:

міжнародні економічні організації в системі ООН;

міжнародні економічні організації, які не входять до системи ООН;

регіональні економічні організації.

Можна ділити міжнародні економічні організації залежно від напряму міжнародного економічного співробітництва:

співробітництво у галузі міжнародної торгівлі;

співробітництво у валютно-фінансовій сфері;

співробітництво у галузі транспорту;

співробітництво у галузі промисловості;

співробітництво у галузі сільського господарства;

співробітництво у галузі інвестицій;

науково-технічне співробітництво;

співробітництво у галузі інтелектуальної власності

співробітництво у галузі стандартизації та сертифікації продукції

Міжнародні організації, в тому числі економічні, можна класифікувати і за назвою:

організація (Організація Об'єднаних Націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація);

союз (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв'язку);

спілка (Міжнародна спілка автомобільного транспорту, Європейська телерадіомовна спілка);

фонд (Міжнародний валютний фонд);

центр (Міжнародний торговий центр);

рада (Рада Європи);

банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку); комісія (Міжнародна електротехнічна комісія, Дунайська комісія, Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, Комісія з питань охорони нових сортів рослин);

асамблея (Парламентська асамблея міжнародного економічного співтовариства), агентство (Міжнародне агентство з питань атомної енергії);

конференція (Конференція ООН з торгівлі та розвитку Європейська конференція міністрів транспорту); ініціатива (Центральна європейська ініціатива).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система норм і принципів, які визначають правовий статус міжнародних організацій, їх органів, називається правом міжнародних організацій. Ця система права складається із двох підсистем:

первинного права. Установчі договори міжнародних організацій (здебільшого це статути) є правовим фундаментом їхньої діяльності і становлять сутність первинного права.

вторинного права. Його системою є правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що приймаються міжнародними організаціями та їхніми структурами в межах компетенції, закріпленої в міжнародних договорах. Іншими словами, вторинне право є «внутрішнім» правом, адже воно більше спрямоване на врегулювання відносин внутрішньоорганізаційного характеру, що виникають у процесі діяльності певної організації.

Отже, під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які створені на основі міжнародних договорів і проводять свою діяльність, спрямовану на організацію і здійснення міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність міжнародних економічних організацій дає їм змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р, майно й активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).

2. Міжнародні економічні організації в системі ООН

Однією із важливих цілей універсальної міжнародної організації ООН є співробітництво в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру (ст. 1 Статуту ООН). Ця мета досягається через діяльність міжнародних організацій системи ООН.

Спеціалізовані установи -- це міжурядові самостійні, автономні організації, пов'язані з ООН спеціальною угодою через ЕКОСОР.

Спеціалізованою установою вважається лише та, що відповідає таким вимогам:

організація має бути утворена урядами (тобто виключаються всі неурядові організації);

вона повинна мати глобальний, універсальний характер (тобто виключається навіть регіональні міжурядові організації);

організація має діяти в певній сфері міжнародного співробітництва: економічній, соціальній, культурній, освіти, охорони здоров'я тощо;

вона повинна підписати угоду з ООН про співробітництво, координацію і взаємодію з нею та іншими спеціалізованими установами, що координуються ЕКОСОР. Спеціалізованих установ є 17.

Класифікація спеціалізованих установ:

Фінансові-- МФВ, МБРР, МФК, МАТ, БАТІ, МФСР

Економічні-- ФАО, ЮНІДО

Технічні-- ІКАО, МСЕ, ІНО, ВПС, ВМО

Соціальні-- МОП, ВООВ

Гуманітарні-- ЮНЕСКО, ВОІВ

Взаємовідносини між ООН та спеціалізованими установами базуються на основі укладених угод, які підписує Економічна і Соціальна Рада. У кожної такої угоди є свої особливості залежно від специфіки СУ. Однак, спеціалізовані установи ніякою мірою не є підконтрольними ЕКОСОР. Це цілком незалежні і автономні організації, які мають свої статути, структури, бюджети.

ЮНІДО - наймолодша із спеціалізованих установ системи ООН з промислового розвитку. Була заснована 1975р. До складу ЮНІДО входять 168 держав. Україна також є членом цієї організації з 1985 р. Штаб-квартиру ЮНІДО розміщено у Відні (Австрія)

Напрям діяльності ЮНІДО: допомога країнам, що розвиваються, у їх промисловому розвитку. В ході свого функціонування організація надає послуги експертів-консультантів, технічних експертів, у поставках устаткування, проводить семінари, сприяє підготовці кадрів.

29 жовтня 1993 року Рада з промислового розвитку на своєму засіданні у Відні ухвалила крупномасштабну реформу ЮНІДО.

Головними об'єктами ЮНІДО визначено: розвиток і конкурентоспроможність промисловості і технології; розвиток людських ресурсів, стабільне економічне зростання за допомогою індустріалізації, екологічно-раціональний промисловий розвиток і міжнародне співробітництво в галузі промислового інвестування і технології.

Головними органами ЮНІДО е:

Генеральна конференція, яка проводиться один раз на два роки і визначає принципи і політику діяльності ЮНІДО, затверджує бюджет, здійснює контроль за використанням фінансових ресурсів;

Рада з промислового розвитку (РПР), що складається з 53 членів ЮНІДО (33 - представники країн, що розвиваються, 15 - від розвинутих країн, 5 - від країн з перехідною економікою), яка розробляє принципи і політику ЮНІДО, розглядає і приймає програму діяльності Організації, обговорює питання координації діяльності системи ООН у галузі промислового розвитку, контролює ефективність використання ресурсів Організації, готує і подає на розгляд Генеральної Асамблеї ООН через ЕКОСОР щорічну доповідь про діяльність ЮНІДО;

Секретаріат;

Представництва ЮНІДО на місцях.

ФАО - продовольча та сільськогосподарська організація ООН, що була утворена 16 жовтня 1945 року в Квебеку, має статус спеціалізованої установи. Наприкінці 2003 року Україна стала членом ФАО

Цілями ФАО є:

постійне підвищення реальних стандартів харчування, а через це і відповідне підвищення життєвого рівня країн усього світу;

поліпшення виробничих циклів та маркетингу;

підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва;

вдосконалення механізмів розподілу харчових та агрохімічних продуктів;

сприяння розвитку на місцях та підвищення рівня інфра-структурного забезпечення сільського господарства;

поліпшення умов життя на селі.

Вищим органом управління ФАО є Конференція націй-членів, що проводить свої сесії один раз у два роки. Головними функціями Конференції є:

огляд роботи ФАО;

прийняття Програми дій та бюджету на наступні 2 роки;

розробка рекомендацій для членів та міжнародних організацій щодо будь-яких питань, які стосуються цілей ФАО.

Конференція обирає Раду (тимчасовий виконавчий орган), до якої входять 49 країн-членів (на три роки), генерального директора. Др. Джаск Діуф (Сенегал) був призначений генеральним директором у 1994 році на 6-річний термін, переобраний на наступний 6-річний термін у 2000 році. Рада виконує повноваження, делеговані їй Конференцією, та проводить щонайменше З засідання між сесіями Конференції. Незалежний голова Ради назначається Конференцією на 2 роки (з подовженням терміну).

У структурі ФАО налічується 8 департаментів:

Управління та фінансів;

Сільського господарства;

Економіки та соціальних питань;

Рибальства;

Лісництва;

Загальних справ та інформації;

Стабільного розвитку та технічної кооперації.

ФАО має 5 регіональних, 5 субрегіональних офісів, 5 представницьких офісів та більше 78 національних офісів. Штаб-квартира ФАО знаходиться у Римі. У штаті ФАО 3700 працівників, з них 1500 кваліфікованих працівників та 2200 - загального обслуговування.

3. Міжнародні фінансово-кредитні організації

Інституціональне забезпечення міжнародної фінансово-кредитної системи насамперед зводиться до міжнародних фінансово-кредитних організацій.

Основними фінансово-кредитними інститутами е:

Міжнародний валютний фонд

Група Світового банку

Банк міжнародних розрахунків

Організації з регулювання зовнішньої заборгованості

Регіональні банки

Міжнародний валютний фонд - це спеціалізована агенція ООН, створена в 1944 р. для упорядкування валютно-фінансових відносин між країнами, підтримки валютних курсів та надання кредитної допомоги у вирівнюванні платіжних балансів. Діє як акціонерне товариство. Капітал МВФ становлять внески держав-членів відповідно до їх квот. Останні, у свою чергу, ураховують питому вагу країн у світовій економіці та торгівлі. Процедури голосування враховують розміри квот держав-членів. Цей фонд надає коротко- і середньострокові кредити для покриття дефіциту платіжного балансу та з метою підтримки економічної і структурної перебудови господарського механізму країн-членів.

Статут МВФ змінювався в 1969 р. (із уведенням спеціальних прав запозичення - СДР), у 1976-1978 р. (з ліквідацією Бреттон-Вудской валютної системи) і в листопаду 1992 р. (із включенням санкції ™ призупиненням права голосування стосовно держав, що не погасили свою заборгованість перед МВФ).

Метою діяльності МВФ є:

сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і взаємодії по валютних проблемах;

створення сприятливих умов для розширення і збалансованого росту міжнародної торгівлі;

сприяння стабільності валютних курсів, підтримка упорядкованих валютних взаємин, запобігання девальвації валют, викликуваною конкуренцією;

надання допомоги в створенні багатобічної системи платежів і в усуненні обмежень на обмін валюти, що перешкоджають розвитку світової торгівлі;

надання на тимчасовій основі фінансових засобів країнам-членам для коректування їхніх платіжних балансів без застосування мір, деструктивних для процвітання на національних і міжнародних рівнях;

скорочення тривалості і масштабів дефіциту міжнародних платіжних балансів держав-членів.

Світовий банк - це міжнародний інвестиційний інститут, заснований (під назвою Міжнародний банк реконструкції та розвитку) одночасно з Міжнародним валютним фондом згідно з ухвалою міжнародної валютно-фінансової конференції, яка відбулася в американському містечку Бретон-Вудсі в 1944 році.

До складу Групи Світового банку входить дві основні самостійні організації:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

Серед головних організацій Групи Світового Банку також є: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАТІ) Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів (МЦРІС).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку - це спеціалізований заклад ООН з фінансового сприяння в реконструкції та розвитку економік країн-членів. МБРР функціонує з 1945 року. Членами цієї кредитної установи можуть бути тільки ті країни, які вступили до МВФ.

МБРР здійснює свою діяльність у вигляді надання довгострокових позик. Як правило, кредити надаються на термін 15-25 років.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики в основному для:

розвитку інфраструктури;

здійснення сільськогосподарських проектів;

розвитку промисловості, але не більше 20% від загальної суми позики і то в основному на розвиток малого бізнесу.

Міжнародна асоціація розвитку - це міжнародна міжурядова організація, яка також, як і МБРР, є спеціалізованим органом ООН. Створена у 1960 році для сприяння економічному розвитку найменш розвинених країн шляхом надання їм пільгових кредитів.

Міжнародна фінансова корпорація - це також міжнародна міжурядова організація, спеціалізований заклад ООН. Створено в 1956 році для стимулювання приватного підприємництва, головним чином у країнах-членах МФК, що розвиваються.

МФК надає кредити приватним підприємствам і купує цінні папери, не конкуруючи з приватними інвесторами (її частка в акціонерному капіталі не перевищує 20%). МФК сприяє спільним інвестиціям місцевого та іноземного капіталів і вкладає кошти тільки у прибуткові підприємства приватного сектору. Термін надання позики 5-15 років. Рівень відсотку встановлюється залежно від ставок грошового ринку.

Багатостороннє агентство гарантування інвестицій - це спеціалізована установа, метою якої є заохочення надходження інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом їхнього страхування від не-комерційних ризиків.

Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів (- це спеціалізована установа правового спрямування, метою якої є стимулювання приватних інвестицій через урегулювання конфліктів між іноземними інвесторами та місцевими урядами. Створено МЦРІС у 1966 році. До цієї організації входить понад 130 країн

Важливу роль на світовому ринку позичкових капіталів грає система групових і регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ. Особливе місце серед таких установ займає Банк міжнародних розрахунків - БМР, заснований у 1930 році, як міждержавна фінансова організація

Паризький клуб (ПК) Рагіз СІиЬ (РС) - це неформальне об'єднання держав-кредиторів, ядром якого була Група десяти країн, які уклали в 1962 р. у Парижі з Міжнародним валютним фондом Генеральну угоду про позики. До Групи десяти входили Бельгія, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, США, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія. Наприкінці XX ст. до групи входило вже 19 держав-учасниць.

Паризький клуб розглядає питання, пов'язані з регулюванням і відстроченням платежів за державною заборгованістю країн, що розвиваються. У засіданнях Паризького клубу беруть участь як спостерігачі представники Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку (Світового банку), Організації економічного співробітництва і розвитку, Організації ООН з промислового розвитку.

Лондонський клуб. Проблемами приватної зовнішньої заборгованості країн-боржників (тобто заборгованості, що виникла за кредитами, одержаними не під урядові гарантії) займається Лондонський клуб. Він є об'єднанням понад 400 великих комерційних банків-кредиторів. Створився на початку 80-х років з огляду на загострення проблеми міжнародної заборгованості.

Регіональні банки - важливі фінансово-кредитні установи, до яких відносять:

Азійський банк розвитку (АзБР) створено у 1965 році, а операції він здійснює з 1966 року.

Африканський банк розвитку (АфБР) створено в 1964 році, а функціонує з 1966 року.

Міжамериканський банк розвитку (МАБР) створено у 1959 році зі штаб-квартирою у Вашингтоні. Наприкінці 90-х років МАБР налічував 46 членів.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створено в 1990 році, а операції здійснює з 1991 року. Штаб-квартира ЄБРР знаходиться в Лондоні.

Чорноморський банк торгівлі та розвитку - ЧБТР. Розпочав здійснювати операції з 1999 року.

Мета створення регіональних банків та основні завдання:

фінансування програм розвитку країн, що розвиваються;

сприяння зовнішній торгівлі країн-членів;

надання фінансової, технічної та економічної допомоги;

сприяння економічному зростанню і співробітництва в регіоні

зниження рівня бідності;

забезпечення раціонального природокористування.

надання позик і вкладання власних коштів з метою досягнення економічного та соціального прогресу країн-членів, які розвиваються;

надання технічної допомоги та послуг експертів у підготовці та здійсненні програм і проектів розвитку;

стимулювання державних і приватних інвестицій з метою розвитку;

надання допомоги в координації планів та цілей

4. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) та інші спеціалізовані міжнародні економічні організації

Організація була заснована такими країнами: Алжир, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Кувейт, Лівія, Нігерія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати і Венесуела.

Завдяки тому, що ОПЕК контролює приблизно половину світового об'єму торгівлі нафтою, вона здатна значно впливати на рівень світових цін. На долю нафтового картеля, який в 1962 році зареєстрований в ООН як повноправна міжурядова організація, доводиться близько 40% світового видобутку нафти.

Основними цілями створення ОПБК е:

координація і уніфікація нафтової політики держав-членів. Визначення найбільш ефективних індивідуальних і колективних засобів захисту їх інтересів.

забезпечення стабільності цін на світових ринках нафти.

увага до інтересів країн-виробників нафти і необхідності забезпечення: стійких доходів країн-виробників нафти; ефективного, рентабельного і регулярного постачання країн-споживачів; справедливих доходів від інвестицій в нафтову промисловість; охорона навколишнього середовища на користь нинішніх і майбутніх поколінь.

співробітництво з країнами не членами ОПЕК в цілях реалізації ініціатив по стабілізації світового ринку нафти.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу видобутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислово розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її економним використанням.

Повноправними членами можуть бути тільки члени-засновники і ті країни, чиї заявки на прийом були схвалені конференцією. Вудь-яка інша країна, що експортує сиру нафту в значних розмірах і має інтереси, в своїй основі схожі з інтересами країн-членів, може стати повноправним членом за умови, що її ухвалення буде схвалено більшістю в 3/4 голосів, включаючи голоси всіх членів-засновників.

Вищим органом ОПЕК є Конференція, що скликається двічі на рік. Органами керування є Рада керівників та Генеральний секретар

Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні - столиці Австрії.

До спеціалізованих міжнародних організацій належать:

Міжнародна морська організація,

Всесвітній поштовий союз,

Міжнародний союз електрозв'язку,

Всесвітня метеорологічна організація,

Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку,

Міжнародна організація цивільної авіації,

Продовольча і сільськогосподарська організація,

Міжнародна морська організація (ІМО)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізованої агенції ООН. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнародному співробітництву у сфері морських перевезень і морської торгівлі. Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву «Міжурядова морська консультативна комісія». Нині до складу ІМО входять 150 держав.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени. Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного періоду роботою ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташована в Лондоні.

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО)

У 1873 р. було створено неурядову Міжнародну метеорологічну організацію. На зміну їй у 1947 р. засновано міжурядову Всесвітню метеорологічну організацію. Свою діяльність вона розпочала у 1951 р. Статус спеціалізованої агенції ООН одержала в тому ж році. Членами ВМО є понад 170 країн та 5 територій. Останні мають обмежені права при голосуванні.

Мета діяльності ВМО - сприяти всесвітньому співробітництву щодо створення мережі станцій для проведення метеорологічних спостережень, а також центрів, що забезпечують діяльність метеослужб. Організація сприяє налагодженню системи оперативного обміну метеорологічною інформацією, а також застосуванню метеорології в авіації, мореплавстві, сільському господарстві. Багато уваги в діяльності ВМО приділяється стимулюванню метеорологічних досліджень (зокрема, реалізується Всесвітня кліматична програма та глобальна програма атмосферних досліджень) і підготовці фахівців. У межах ВМО відбувається міжнародний обмін метеозведеннями. Організація надає допомогу державам у створенні та діяльності метеослужб, а також у застосуванні метеорології і гідрології для втілення проектів економічного розвитку.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКЛО)

Організація є спеціалізованою агенцією ООН. Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію (далі - Конвенція) було укладено в 1944 р., і ця дата вважається днем створення організації, хоча діяльність вона розпочала в 1947 р.

Мета цієї Організації - розроблювати принципи і методи міжнародної аеронавігації, сприяти плануванню і розвитку міжнародного повітряного транспорту, удосконалювати польотно-технічні правила, гарантувати безпеку польотів.

Міжнародний союз електрозв'язку (МСБ)

Ця організація була заснована в Парижі у 1865 р. як Міжнародний телеграфний союз.

У 1934 р. було укладено Міжнародну конвенцію електрозв'язку і назву організації змінено на Міжнародний союз електрозв'язку. Статус спеціалізованої агенції ООН організація отримала в 1947 р.

Статут МСЕ діє з 1 червня 1994 р. Головна мета діяльності МСЕ - підтримувати і розширювати міжнародне співробітництво з метою поліпшення та раціонального використання електрозв'язку, сприяти технічній допомозі країнам, що розвиваються, у сфері електрозв'язку, розвитку технічних засобів та їх оптимальній експлуатації для підвищення ефективності служб електрозв'язку, заохочення до співробітництва з іншими міжнародними організаціями. Генеральний секретаріат раз на 4 роки організовує всесвітні виставки з електрозв'язку (ТЕЛЕКОМ) і бере участь у регіональних виставках.

Всесвітній поштовий союз (ВПС)

Ця міжурядова організація була створена у 1874 р. з метою забезпечення організації і вдосконалення міжнародної поштової служби. Статус спеціалізованої агенції ООН отримала у 1947 р. Основними правовими основами діяльності є Статут, Загальний регламент та Всесвітня поштова конвенція.

Членами ВПС є близько 190 держав світу. Вищий орган - Конгрес. Він збирається один раз на 5 років і складається з представників усіх держав-членів. Передбачена можливість скликання Надзвичайного конгресу.

Конгрес обирає Генерального директора ВПС та Виконавчу раду. Рада збирається на сесії один раз щороку. Поточною роботою керує Міжнародне бюро, яке виконує функції секретаріату ВПС.

Комісії Ради займаються різними аспектами поштової служби світу.

Консультативна рада з поштових досліджень вивчає технічні, виробничі, економічні проблеми, а також питання технічного співробітництва, професійної підготовки та перепідготовки, які становлять інтерес для країн, що розвиваються.

Союз докладає зусиль щодо підтримки конкурентоспроможності поштових послуг держав-членів. Офіційна мова ВПС -французька. Штаб-квартира розташована в Берні (Швейцарія).

5. Регіональні економічні організації

Розпад колишнього Союзу РСР обумовив пошук нових форм політичного, економічного, гуманітарного та іншого співробітництва між самостійними державами, які свого часу були союзними республіками. Так, були створені такі регіональні організації:

Співдружність Незалежних Держав (СНД),

Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС),

ГУУАМ

Коротка характеристика регіональних економічних організацій:

Назва організації	Коротка характеристика
СНД	Створена у 1991 р. за участі 12 держав-членів - Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменія, Україна, Узбекистан.
ЄврАзЕС	Створено 10 жовтня 2000 р. на основі Договору про заснування Євразійського економічного співтовариства, який був підписаний президентами Російської Федерації, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки і Республіки Таджикистан.
ГУУАМ	Створено 1 червня 2001 р. відповідно до Ялтинської Хартії, за участі Грузії, України, Республіки Узбекистан, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова

Також до регіональних економічних організацій можна віднести Чорноморське Економічне Співробітництво (ЧМЕС), яке створене у 1992 р.

Завдання Чорноморського економічного співробітництва (ЧМЕС):

Розвиток економічного співробітництва між державами -членами;

Сприяння економічному, технологічному, соціальному прогресу, а також вільному підприємництву;

Оптимальне використання усіх можливостей для розширення та диверсифікації співробітництва;

Охорона специфічних економічних інтересів країн - членів;

Лібералізація та гармонізація режимів зовнішньої торгівлі з практикою ВТО;

Поглиблення співробітництва ЧМЕС з ЄС і поступове створення Євро-Чорноморського економічного простору.

Мета створення ЧМЕС - перетворення Чорного моря в море стабільності, миру шляхом розвитку дружніх і добросусідських відносин

Цілі регіональних економічних організацій СНД

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Орган управління	Характеристика
Міждержавна рада	Розробляє структуру співробітництва, визначає етапи, приймає відповідні рішення і контролює хід їх виконання, а також здійснює інші функції.
Інтеграційний комітет	Постійно діючий виконавчий орган, який розробляє і здійснює заходи, що випливають із договору, забезпечує реалізацію рішень Міждержавної ради, програм інтеграції, договорів та угод тощо.
Міжпарламентський комітет	Приймає модельні акти, на основі яких розробляються акти національних законодавств, а також вносить пропозиції щодо питань розвитку правової основи інтеграції
ЄврАзЕС
Міждержавна рада	Розглядає принципові питання діяльності Співтовариства, пов'язані з загальними інтересами держав-учасниць, визначає стратегію, напрями і перспективи розвитку інтеграції і приймає рішення, спрямовані на реалізацію цілей і завдань ЄврАзЕс.
Інтеграційний комітет	Забезпечення взаємодії органів Співтовариства, підготовка пропозицій щодо порядку денного засідань Міжради і рівня їх проведення, а також проектів рішень і документів.
Міжпарламентська асамблея	Розглядає питання гармонізації (зближення, уніфікації) національного законодавства держав-учасниць, приведення його у відповідність 3 договорами, укладеними в рамках Співтовариства з метою реалізації його завдань
Суд співтовариства	Покликаний забезпечити однакове застосування державами-учасницями Договору про ЄврАзЕс та інших договорів і рішень, що приймаються органами Співтовариства. Розглядає спори економічного характеру що виникають між державами-учасницями
ГУУАМ
Вищий орган	Щорічні зустрічі глав держав, на яких приймається рішення щодо основних напрямів політичного, економічного та гуманітарного співробітництва в рамках ГУУАМ, створення спеціалізованих органів ГУУАМ, а також погоджуються позиції з актуальних питань міжнародного життя, які становлять взаємний інтерес.
Виконавчий орган	Засідання міністрів закордонних справ, яке проводиться, як правило, два рази на рік. На цих засіданнях розглядається питання виконання домовленості в рамках ГУУАМ, а також готуються для розгляду на зустрічах глав держав пропозиції щодо подальшого розвитку і поглиблення співробітництва об'єднання,
Робочий орган	Комітет національних координаторів, до складу якого входять призначені міністрами закордонних справ національні координатори по одному від кожної держави-учасниці. Зазначений Комітет координує діяльність у рамках ГУУАМ між державами-учасницями, забезпечує підготовку зустрічі глав держав і засідань міністрів закордонних справ.

Питання для самоконтролю

Чи є міжнародні організації суб'єктами міжнародного економічного права?

Розкрийте поняття «міжнародної економічної організації».

Які вам відомі міжнародні економічні організації в системі ООН?

Назвіть основні міжнародні фінансово-кредитні організації.

Що таке спеціалізовані міжнародні економічні організації?

Охарактеризуйте регіональні економічні організації.

Членом яких міжнародних економічних організацій є Україна?

Лекція 6. Транснаціональні корпорації і міжнародно-правове регулювання їх діяльності

Навчальні питання

Поняття і значення транснаціональних корпорацій.

Класифікація транснаціональних корпорацій

Нормативна система регулювання транснаціональних корпорацій

Питання регулювання діяльності транснаціональних корпорацій на двосторонньому рівні

Основні поняття: транснаціональна корпорація, дочірнє підприємство, філія, спільне підприємство, багатонаціональне підприємство, орган управління, іноземні інвестиції, монополізм.

1. Поняття і значення транснаціональних корпорацій

У процесі становлення транснаціональних корпорацій виділяють декілька етапів:

На першому етапі транснаціоналізації діяльності великих промислових компаній відбувався процес інвестування передусім у сировинні галузі іноземних економік.

Другий етап еволюції транснаціональних корпорацій пов'язаний із посиленням ролі зарубіжних виробничих підрозділів транснаціональних корпорацій та інтеграції зарубіжних виробничих і збутових операцій. Виробничі зарубіжні відділення спеціалізувалися передусім на виробництві продукції, яка на попередніх стадіях виробничого циклу вироблялася материнськими фірмами.

На сучасному, третьому етапі, стратегія транснаціональних корпорацій характеризувався прагненням до утворення мереж внутрішньофірмових зв'язків регіонального, а нерідко й глобального масштабу, а в рамках внутрішньофірмових зв'язків інтегруються наукові дослідження та розробки, матеріальне забезпечення, виробництво, розподіл і збут.

Таким чином, у процесі еволюційного розвитку транснаціональних корпорацій зазнали істотних змін. За критерієм міжнародної економічної активності в їх розвитку виділяють чотири покоління.

Діяльність транснаціональних корпорацій першого покоління значною мірою була пов'язана з розробкою колишніх колоній, що дає підставу визначити їх як «колоніально-сировинні» За своєю організаційно-економічною формою і механізмами функціонування це були картелі, синдикати і перші трести. Транснаціональні корпорації другого покоління - транснаціональні корпорації типу «трест». їхня специфіка - міцний зв'язок з виробництвом військово-технічної продукції. Почавши свою діяльність у період між двома світовими війнами, деякі з цих транснаціональних корпорацій зберегли свої позиції у світовій економіці й після Другої світової війни.

У 60-ті роки дедалі помітнішу роль почали відігравати транснаціональні корпорації третього покоління, які широко використали досягнення науково-технічної революції. Вони виступали в організаційно-економічній формі концернів і конгломератів.

На початку 80-х років поступово з'явилися і утвердилися глобальні ТНК четвертого покоління. їх визначальними рисами є планетарне бачення ринків і функціонування в умовах глобальної конкуренції.

Перше уявлення про транснаціональну корпорацію як категорію можна одержати через з'ясування значення слів «корпорація» і «транснаціональна»:

Корпорація - пізньолатинське слово, яке означає певні об'єднання, спілки, що створюються для досягнення певних цілей.	Транснаціональна - корпорація, що виходить за межі однієї держави, що пов'язана



Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відмінність ТНК від звичайних корпорацій полягає у тому, що ТНК переносять за кордон не товар, а процес вкладення капіталу.

Головними економічними критеріями, за якими визначають належність компаній до ТНК є: число іноземних держав; відсоток грошової маси, що виплачується за кордоном; відсоток іноземних капіталовкладень; відсоток прибутку, який корпорація отримує за кордоном; число зайнятих за кордоном; загальний рівень продажу за кордоном.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/



Основні риси ТНК:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегія глобальних операцій дає змогу ТНК успішно здійснювати стратегію довгострокової максимізації передбачає відмову від короткострокових вигод задля зміцнення ринкових позицій у майбутньому і забезпечення стабільного прибутку на тривалу перспективу.

Переваги корпорацій, що пов'язані з транснаціоналізацією, є водночас причинами активного розвитку транснаціональних корпорацій:

Можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності.

Недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші «невідчутні» активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід.

Додаткові можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав.

Близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни.

Можливість використання у власних інтересам особливостей державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, різниці в курсах валют.

Здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції.

За допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникати бар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/або послуг

У сучасному світі ТНК мають велике значення, тому що саме вони:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

2. Класифікація транснаціональних корпорацій

Класифікувати транснаціональні корпорації можна за багатьма критеріями

Інтернаціональ - це національна домінуюча компанія із на корпорація - закордонними активами. Правовий режим цього типу ТНК передбачає господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах створеними там філіями, структурними підрозділами (представництвами) і дочірніми компаніями. Вони становлять великий виробничо-збутовий комплекс, де право власності на акціонерний капітал мають виключно представники країни-засновника.

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація - це міжнародна корпорація, що об'єднує національні компанії кількох держав на виробничих і науково-технічних засадах. Багатонаціональна корпорація припускає великий ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній із країн. З позиції міжнародного права помітними ознаками цього типу ТНК є орієнтація, у першу чергу, на закордонні ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капіталу, створення багатонаціонального керівного центру, комплектування адміністрації закордонних філій кадрами, що знайомі з місцевими умовами.

Глобальна кор- це корпорація, що Інтегрує господарську

порація - діяльність, здійснювану в різних країнах. Така компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно визначеного сегменту світового ринку або виготовляє в різних країнах складові частини одного виробу. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська та деякі інші галузі промисловості та види діяльності. Глобальні корпорації є найновітнішим типом ТНК.

Види ТНК залежно від організаційно-правової форми

Холдингові - засновані на акціонерній формі контролю

Нехолдингові - об'єднання відбувається на підставі спеціальних угод

3. Нормативна система регулювання транснаціональних корпорацій

Міжнародно-правове регулювання ТНК здійснюється на таких рівнях:

Регіональному

Універсальному

До документів Регіонального рівня можна віднести Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства.

Керівні принципи для багатонаціональних підприємств:

дотримання міжнародного права;

підпорядкованість праву країни перебування;

урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права;

співробітництво з країною перебування з недопущенням практики підкупу та субсидій;

обов'язкове невтручання у внутрішні справи.

Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи -- субрегіонального торговельно-економічного об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції.

У межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються:

1969 р.	укладено Андський пакт Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) і Еквадором.
Основними цілями групи цих країн є:	*використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; *сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; *врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації.

Багатонаціональні Підприємства. Це акціонерні підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в регіоні країн-учасниць. Контролюються вони ззовні.

...