Основи мікроекономіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство фінансів України

Харківський інститут фінансів Українського державного університету

фінансів та міжнародної торгівлі

Кафедра управління персоналом, менеджменту та економіки праці

"МІКРОЕКОНОМІКА"

Опорний конспект лекцій

для студентів денної форми навчання

освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр

галузь знань - 0305 «Економіка та підприємництво»

напрям підготовки - 6.030508 «Фінанси і кредит»,

6.030509 «Облік і аудит»

Укладач Богуславський Є.І., к.е.н., доцент

Харків



Зміст

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача

Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача

Тема 4. Аналіз поведінки споживача

Тема 5. Попит, пропозиція, їх взаємовідносини

Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства

Тема 7. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

Тема 8. Витрати виробництва

Тема 9. Ринок досконалої конкуренції

Тема 10. Монопольний ринок

Тема 11. Олігополія та монополістична конкуренція

Тема 12. Ринок факторів виробництва

Тема 13. Загальна ринкова рівновага та економіка добробуту

Тема 14. Інституційні аспекти ринкового господарства

Глосарій

Перелік літератури



Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

споживач товаровиробник монополістичний конкуренція

Мікроекономіка, як складова частина теоретичної економіки

Предмет, концептуальні основи та об'єкт мікроекономіки

Методологія мікроекономіки

Мета: надати студентам знання щодо сутності мікроекономіки, обмеженості ресурсів та їх альтернативному використанні, суб'єктів та методів мікроекономічного аналізу.

Питання для самостійної роботи:

Економічний вибір в умовах обмеженості ресурсів

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 17 - 52];

[2. С. 15 - 51];

[3. С. 9 - 18];

[4. С. 10 - 21].

Додаткова:

[5. С. 16 - 19];

[6. С. 12 - 22].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Мікроекономіка, як складова частина теоретичної економіки

Економічна наука вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві. Поділ економічної науки на "мікроекономіку" та "макроекономіку" пов'язаний з розглядом різних рівнів на яких ухвалюються рішення. Так, якщо макроекономіка має справу з вищим рівнем - економікою в цілому і оперує низкою агрегованих показників, то мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку - фірм і домогосподарств.

Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар.

Мікроекономіка - розділ економічної теорії, що вивчає поведінку окремих суб'єктів господарювання (домогосподарств, підприємств, держави) за умов рідкісності (обмеженості) ресурсів та альтернативності напрямів їх використання.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці 19 на початку 20 ст. основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнює з невидимою рукою, яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили.

Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтуc. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності Мальтуса досі використовується в мікроекономіці.

У кінці 19 століття з'явилася ціла плеяда економістів неокласичного напрямку: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б. Кларк. Неокласики істотно модифікували теорію цін. Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги та інші. Покупець займає у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, у класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесі ціноутворення. До мікроекономіки у цей період активно ввійшли математичні методи, графіки, психологія.

Однак поділ на макро та мікроекономіку дещо умовний. Вивчення кожного розділу передбачає розуміння явищ, які відбуваються на макрорівні (на рівні національної економіки в цілому), так і на мікрорівні (рівні окремого економічного суб'єкта). Мікроекономіка також тісно пов'язана з такими дисциплінами як політекономія, статистика, математика.

Ще один важливий аспект мікроекономіки - аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікроекономіка концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку ще називають "теорією цін".

Головна економічна проблема - це обмеженість ресурсів суспільства, з одного боку, та безмежність бажань і потреб людей - з іншого.

Ресурс - це все те, що необхідно для організації процесу виробництва.

Фактори виробництва (ресурси):

праця (труд), робоча сила;

капітал (основний, оборотний);

земля;

підприємницькі здібності.

Особливістю економічних ресурсів є їх відносна обмеженість. Тому суспільству завжди необхідно робити вибір між альтернативними цілями використання обмежених ресурсів. При цьому мікроекономіка виходить з гіпотези про раціональну поведінку економічних суб'єктів. Згідно з цим принципом суб'єкт господарювання завжди намагається отримати за даних умов найкращій для себе результат. Тому вважається, що всі економічні суб'єкти діють раціонально, як при визначенні цілей своєї діяльності, так і при виборі способів її досягнення.

Макро- та мікроекономіка є найважливішими складовими сучасної теоретичної економіки.

Предмет, концептуальні основи та об'єкт мікроекономіки

Предметом мікроекономіки є такі питання:

поведінка споживача, виробника та її оптимізація;

ринковий попит і пропозиція;

розподіл ресурсів при альтернативності їх використання;

часткова та загальна ринкова рівновага.

Об'єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб'єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

До основних суб'єктів мікросистем відносяться:

1. Домогосподарство (сім'я) - це група людей (один і більше), які об'єднують свої доходи, мають спільну власність на фактори виробництва та разом приймають економічні рішення. На ринку товарів та послуг домогосподарство виступає як покупець, а на ринку факторів виробництва - продавцем робочої сили.

До домогосподарств відносять усіх споживачів, найманих робітників, власників великих та дрібних капіталів, землі, засобів виробництва.

2. Фірма - це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне максимізувати свій прибуток, використовує фактори виробництва для виготовлення і продажу продукції іншим фірмам, домогосподарствам та державі.

На ринку товарів є продавець, на ринку факторів виробництва є покупець.

3. Держава - це самостійний суб'єкт, до складу якого входять урядові установи, які виступають координатором та регулятором економічного життя. Для мікроекономіки найсуттєвішою є координаційна роль держави.

Домогосподарства та фірми створюють приватний сектор, а держава - державний. Усі ці економічні суб'єкти взаємодіють між собою, створюючи "потоки" видатків та доходів (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 - Схема економічного кругообігу

Роль домогосподарств та фірм економічному кругообігу подвійна. На ринку кінцевих товарів і послуг домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства - це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію. Фірми, в свою чергу, на ринку товарів і послуг виступають продавцями, а на ринку факторів виробництва - покупцями необхідних для здійснення виробничої діяльності ресурсів.

Узагальнюючи, можна сказати, що об'єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей та загальні економічні проблеми, що виникають під час її здійснення і розв'язуються у відповідності до існуючих інститутів. Предметом мікроекономіки виступають процеси економічного вибору, що здійснюють суб'єкти господарювання для досягнення своїх цілей в умовах обмежень, які накладаються на їхні можливості.

Методологія мікроекономіки

Отже мікроекономічні методи - це сукупність способів, прийомів і принципів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів.

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові (універсальні), так і спеціальні методи.

Мікроекономіка використовує наступні універсальні методи:

Метод наукової абстракції - це навмисне спрощення досліджувального об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання кожного члена сім`ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

Метод дедукції - це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків до фактів.

Метод індукції - це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів, в якості яких служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

Припущення "при інших рівних умовах" - вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними;

Метод граничного аналізу (маржиналізм) - це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на кінцеву мету. Спосіб аналізу економічних показників в постійно мінливому вигляді, тобто в динаміці. Згідно цього принципу, раціональний економічний суб'єкт враховує не тільки загальний рівень вигод і витрат, але і додаткові (граничні) вигоди та додаткові (граничні) витрати від чергової економічної операції. Раціональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами;

До специфічних методів належить методи абстрагування, граничного аналізу та економічно-математичного моделювання.

Абстрагування в мікроекономічній теорії пов'язане з вибором тих елементів, властивостей та взаємозв'язків, які являються суттєвими з точки зору мікроекономіки.

Граничний аналіз - один з головних методів мікроекономіки -це аналіз прирістних величин, в якому всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічне моделювання - це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури. Економічна модель є умовним відображенням економічних явищ, процесів, об'єктів. За способами вираження розрізняють вербальні (словесне описання), математичні (виражені формулами), графічні, табличні, комп'ютерні, змішані моделі.

Модель конструюється за певними правилами і включає три елементи:

1) мету, 2) обмеження, 3) вибір рішення. Основним завданням моделі є визначення точки рівноваги мікросистеми. У стані рівноваги суб'єкт цілком реалізує всі свої можливості, як правило, до-сягає оптимального стану і не має жодних стимулів змінювати своє положення за незмінності інших умов.

Економічна модель - це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результати.

Економічна змінна - це вимірна величина, що може набувати різноманітних значень.

Вирізняють дві групи таких змінних:

а) ендогенні змінні - це характеристики об'єкта, які треба визначити в результаті розрахунків по моделі (невідомі величини);

б) екзогенні змінні - це характеристики зовнішніх по відношенню до об'єкта моделювання умов, що змінюються, а також сукупність внутрішніх параметрів об'єкта.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки. Отже, економічну модель можна визначити, як спрощений опис певного аспекту економічної діяльності. Побудова моделі пов'язана із втратою певної частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на основних характеристиках системи. Тому економічна модель не повинна в деталях повторювати реальний об'єкт. Критерієм корисності економічної модель є не її відповідність реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Саме тому модель повинна бути максимально простою, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.

Моделі можуть бути:

графічними;

аналітичними;

табличними;

математичними.

Економічні моделі використовується для спрощеного описування властивостей тієї чи іншої мікроекономічної системи. В мікроекономіці використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Таку методологію економічного аналізу прийнято називати маржиналізмом. Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, стає серцевиною сучасного аналітичного інструментарію економічної теорії.

Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги - частковий випадок більш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів.

Метод моделювання широко застосовують для позитивного і нормативного явищ в економіці. Позитивний аналіз встановлює причини і наслідки тих чи інших подій, але не оцінює їх.

На противагу йому нормативний аналіз містить в собі оціночні судження.

Як наука, мікроекономіка аналізує і прогнозує явища, що спостерігаються в мікросистемі. Чому, наприклад, підприємство повинне наймати чи звільняти працівників, коли змінюються ціни на сировину, потрібну для виробничого процесу? Скільки працівників необхідно звільнити, якщо за попередніми оцінками, ціна на сировину зросте, скажімо, на 10%?

Таким чином, мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов'язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні - з плануванням діяльності підприємства чи галузі.

Питання для самоконтролю:

Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки

Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки

Мета, завдання і зміст дисципліни

Нормативна і позитивна мікроекономіка

Тема 2. Теорія граничної корисності та поведінка споживача

Корисність в економічній теорії та проблема її виміру.

Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної корисності.

Рівновага споживача з кардиналістських позицій.

Мета: надати студентам знання щодо сутності корисності, її граничного значення та поведінки споживача.

Питання для самостійної роботи:

Модель споживання набору благ

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 151 - 199].

[2. С. 94 - 179].

[3. С. 22 - 33].

[4. С. 26 - 57].

Додаткова:

[5. С. 19 - 32].

[6. С. 44 - 52].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Корисність в економічній теорії та проблема її виміру

Теорія поведінки споживача - це частина економічної теорії, присвячена дослідженню поведінки окремих споживачів. Вона вивчає сукупність взаємозв'язаних принципів і закономірностей, керуючись якими споживач формує і реалізує свій план споживання різноманітних благ, орієнтуючись при цьому на максимальне задоволення своїх потреб в умовах певних обмежень.

Прийнято вважати, що споживачі на ринку поводяться раціонально, тобто намагаються досягти максимального результату при обмежених можливостях. Головним обмеженням для будь-якого споживача є розмір його доходу. Тому він змушений постійно здійснювати вибір із великої кількості благ, запропонованих на ринку, намагаючись придбати найкращий набір благ із доступних йому в межах доходу.

Звичайно аналіз поведінки споживача здійснюється в три етапи:

вивчення уподобань споживача;

визначення бюджетних обмежень, які споживач відчуває;

вибір, який здійснює споживач з урахуванням перших двох обставин.

В ході цього аналізу припускається, що «середній» споживач виходить із наступних принципів:

раціональність - бажання скористатися власними доходами з максимальною корисністю;

обмеженість грошових доходів - так зване бюджетне обмеження;

власна система уподобань і цінностей - суб'єктивне уявлення кожного покупця про корисність благ;

численність видів споживання - кожен споживач прагне спожити безліч різноманітних індивідуальних благ;

ненасиченість - споживач прагне мати більшу кількість благ.

Виходячи з останнього принципу, більшість випадків споживчого вибору зводиться до прийняття рішень, які мають прирісний характер (рішення вжити на одне благо більше, ніж звичайно). Але існує модель споживчої поведінки, згідно з якою приймається рішення типу «або все, або нічого» (меншість випадків).

Нажаль, споживачі не завжди дотримуються принципів раціональної поведінки. Існують такі моделі їхньої поведінки, які визначаються впливом на споживача смаків, уподобань та інших суб'єктивних факторів. Враховуючи це, економісти виділяють декілька типів нераціональної споживчої поведінки:

спекулятивна (таке, що викликається інфляційними очікуваннями);

незапланована (під впливом капризу, хвилинного бажання тощо);

соціально зумовлена поведінка, що містить:

ефект приєднання (купувати все те, що купує більшість);

ефект сноба (купувати те, що більшість не купує, виділитися);

ефект Веблена (купувати найбільш коштовні, престижні речі).

Перед кожним споживачем звичайно постають три питання:

що купити? - для відповіді треба з'ясувати корисність блага для споживача;

скільки коштує? - для відповіді треба дослідити ціну блага;

чи достатньо коштів, щоб здійснити покупку? - для відповіді треба визначити дохід споживача. Ці проблеми - корисність - ціна - дохід - і складають зміст теорії поведінки споживача. Споживач, виходячи на ринок, має за мету придбати деяку кількість товарів або послуг, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивість товарів задовольняти потреби та приносити задоволення.

Потреби - це стан незадоволення, який споживач хотів би змінити, або стан задоволення, який він прагне зберегти. Потреби поділяють на:

фізичні (матеріальні) - їжа, одяг, взуття, житло, товари і послуги побутово-господарського призначення;

інтелектуальні - освіта, підвищення кваліфікації, товари і послуги культурного призначення;

соціальні - умови праці, зв'язок, транспорт, охорона здоров'я, соціальна інфраструктура.

Потреби задовольняються за допомогою благ. Благо - матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби. Блага поділяються на:

не економічні (вільні) - це ті, за користуванням якими платити непотрібно, але вони є в необмеженій кількості (наприклад, повітря);

економічні - це ті, для споживання яких необхідно сплатити їх вартість. Економічні блага в свою чергу поділяються на довготермінові, які передбачають багаторазове використання (автомобіль, книги, електроприлади, тощо), та ті, що призначені для разового використання (хліб, напої, сірники). Серед благ виділяють взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементарні). До субститутів відносяться не тільки споживчі блага та виробничі ресурси, а й послуги транспорту (потяг - літак - автобус), сфера відпочинку (кінотеатр - цирк). Економічні блага також можуть бути поділені на нинішні та майбутні, прямі (виробничі) та непрямі (невиробничі).

Корисність (utility) - це здатність економічного блага задовольняти потреби, або це задоволення, що отримує людина від споживання того чи іншого блага. Походження терміна «корисність» пов'язують з ім'ям англійського філософа і соціолога Дж. Бентама (1748-1832), засновника суспільного руху утилітаризм. Корисність - поняття виключно індивідуальне, те ,що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як анти благо (наприклад, кава, сигарети, алкоголь). Відносно цих благ термін "корисність" має певну невідповідність, тому економісти давно намагаються замінити його. Відомий російський економіст Микола Христофорович Бунге (1823-1895) пропонував використовувати термін "годность" (придатність). "Потреба в наркотичних речовинах, - писав він, -безсумнівна, але чи можна сказати, що опіум та гашиш корисні для курців, -вони лише годні як речовина для наркотичного сп'яніння" А французький економіст Шарль Жид пропонував термін "бажаність". На його думку, такий термін не може характеризуватися моральністю чи аморальністю, не може бути розумним чи безрозсудним. Термін "бажаність" підтримував також відомий американський економіст та статистик І. Фішер. Він вказував на перевагу антоніма "небажаність" порівняно з "безкорисністю" чи ще гірше з "антикорисністю". Однак термін "корисність" пережив своїх критиків і використовується й нині. Сьогодні це поняття відбиває суб'єктивну оцінку індивідом ступеня бажаності того чи іншого блага незалежно від того, чи сприяє його споживання об'єктивно розвитку певного суб'єкта чи завдає йому шкоди. Разом з тим корисність формується під впливом об'єктивних обставин. Корисними можуть бути лише доступні для споживача блага. Визначаючи для себе цінність даного блага, споживач звертає увагу на його корисність (чим вище корисність блага, тим більше споживач згоден за нього сплатити) і запас в економіці (великі запаси блага знижують його цінність для окремого споживача, обмеженість блага - її підвищує). Корисність в економічній теорії виступає як мета споживання, а під благом розуміють будь який об'єкт споживання, що надає стійке і передбачене задоволення споживачеві, а, отже, підвищує рівень його добробуту. Основи теорії корисності було закладено такими видатними економістами як Г. Госсен, У.С. Джевонс, К. Менгер тощо. Вони використовували для характеристики результату того, що зроблено в трохи більшому або трохи меншому обсязі прикметник граничний («маржинальний»), а в економічному аналізі - граничні величини. Саме їх вважають засновниками напрямку економічної теорії під назвою маржиналізм.

Звичайно виділяють два основних підходи до визначення корисності:

кількісний підхід (кардиналістський) - відповідає першому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях К. Менгера, Ф. Візера, О. Бем-Баверка, а пізніше і А. Маршала. Заснований на кількісному вимірюванні корисності блага в умовних одиницях - ютилах. В рамках кількісного підходу однією з концепцій є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

порядковий підхід (ординалістський) - відповідає другому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях Ф. Еджуорта, В. Парето, Дж. Хікса, Є. Слуцького тощо. Заснований на порядковому вимірювання корисності, тобто споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.

Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної користі

Представники кардиналістської теорії споживчої поведінки використовували поняття функції корисності, як залежності між кількістю споживаних благ та рівнем їхньої загальної корисності. Вони вважали, що кожний споживач так витрачає свій бюджет, щоб отримати максимальну корисність від усієї сукупності споживаних благ. При цьому споживач здатен оцінити корисність блага кількісно, пам'ятає про спадання граничної корисності кожного блага по мірі його споживання і формує структуру покупок так, щоб загальна корисність усієї маси блага була максимальною.

В загальному вигляді завдання споживача полягає у тому, щоб максимізувати функцію корисності:

U = U (Q1, Q2, …, Qi, Qn) - max

при бюджетному обмеженні:

M = P1Q1 + P2Q2 + …+ PiQ I + PnQn

де U - корисність товарів;

M - величина бюджету споживача;

Qi - кількість i-ого блага;

Pi - ціна одиниці i-ого блага.

Представники кардиналістської теорії вважали корисність головним фактором споживчого вибору, але не враховували, що це поняття цілком індивідуальне (суб'єктивне): те, що корисно для однієї людини, може бути абсолютно безкорисно для іншої. Намагаючись кількісно виміряти корисність, вони навіть запровадили гіпотетичну одиницю її виміру «ютіль», а також поняття «сукупної» та «граничної корисності».

Сукупна (загальна) корисність (TU) - сумарна корисність усіх спожитих одиниць (порцій) одного блага. Саме загальну корисність максимізує споживач.

TU = ? Ui

Гранична корисність (MU) - додаткова корисність, яку споживач здобуває із додаткової одиниці споживаного блага, або - це зміна загальної корисності в результаті споживання додаткової одиниці блага. Вона розраховується як прирощування загальної корисності, яке віднесене до прирощування кількості споживаного блага:

MU = ?TU/?Q



Отже корисність змінюється зі зміною кількості споживаного блага. При послідовному споживанні того ж самого блага загальна його корисність - зростає, а гранична корисність одиниці блага - спадає, внаслідок насичення потреби у ньому. Остання залежність відбиває дію першого закону Госсена або закону спадної граничної корисності, який наголошує: кожна додаткова одиниця спожитого блага приносить споживачеві менше задоволення, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага зменшується.

Так в спеку перша склянка газованої води буде мати для споживача, який відчуває спрагу, найвищу корисність, друга - дещо меншу, а, наприклад, п'ята - може виявитися навіть шкідливою. Вперше цей принцип був сформульований німецьким економістом в 1854 році і отримав у подальшому назву першого закону Госсена. Між сукупною та граничною корисністю існує наступний зв'язок: незважаючи на те, що сукупна корисність TU із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність MU кожної додаткової одиниці блага зменшується. Максимум корисності досягається в т. А, коли гранична корисність стає рівною нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потребу. Подальше споживання блага приносить шкоду (гранична корисність блага від'ємна), то сукупна корисність знижується. Відобразимо динаміку зміни загальної і граничної корисності зі зміною кількості споживаного блага за допомогою таблиця 2.1.

Таблиця 2.1 - Динаміка загальної і граничної корисності

Обсяг споживання газованої води (кількість склянок, Q)	Гранична корисність, MU	Загальна корисність, TU
1	10	10
2	7	17
3	4	21
4	2	23
5	0	23
6	-2	21

Як бачимо, перший стовпчик таблиці показує зростання кількості одиниць споживаного блага (склянок газованої води), другий стовпчик демонструє принцип убування корисності. Тут чітко простежується обернена залежність між обсягом споживання і граничною корисністю. Третій стовпчик показує, що загальна корисність (загальне задоволення споживача) зростає по мірі зростання одиниць споживаного блага.

Особливого коментарю потребують показники MU та TU в 5-му та 6-му рядках таблиці. Як відомо, споживач купує благо для максимального насичення потреби в ньому, а, отже, він, поводячись раціонально, припинить його споживання в ситуації, коли загальна корисність сягне свого максимального значення (рядок 5). Тобто в ситуації, коли MU=0, TU=max. Точка, в якій споживач перестає розглядати додаткове споживання як таке, що приносить йому корисність, називається точкою насичення.

У разі нераціональної поведінки споживача, подальше споживання одиниць блага після задоволення потреби у ньому - після точки насичення (рядок 6), призведе до погіршення добробуту і, навіть, до шкоди для споживача. Гранична корисність в цій ситуації стає від'ємною (MU<0), а загальна - зменшується. Якщо припустити, що благо поділено на безкінечно малі частини, то функціональну залежність між обсягом блага і його граничною та загальною корисністю можна відобразити за допомогою множини крапок, які утворюють безперервні лінії - графіки MU та TU (рис. 2.1, 2.2, 2.3).

Графік кривої граничної корисності має від'ємний нахил, тому що корисність спожитих одна за одною частин (одиниць) блага поступово спадає. Графік кривої загальної корисності має позитивний нахил, тому що зі зростанням кількості частин (одиниць) блага загальна його корисність зростає.



Рисунок 2.1 - Графік TU Рисунок 2.2 - Графік MU Рисунок - 2.3 TU та MU

Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (люди, що перебувають в полоні сильних пристрастей: колекціонери, наркомани, алкоголіки). Зростаюча гранична корисність може спостерігатися інколи лише в певному інтервалі споживання блага (алкоголь). Є блага з додатною корисністю, які при надмірному споживанні можуть бути антиблагами, наприклад, ліки. Корисність ліків полягає в суворому дозуванні. Подібно, надмірне перебування на сонці може призвести до опіків та захворювання шкіри.

Рівновага споживача з кардиналістських позицій

Завершуючи аналіз споживчої поведінки з кардиналістських позицій, слід зауважити, що саме принцип спадання корисності тут використовується для визначення рівноваги споживача.

Рівновага (оптимум) споживача - це оптимальний набір товарів, коли споживач досягає максимум корисності при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

В кардиналістської теорії стан рівноваги досягається, коли будь-яке збільшення корисності від споживання одного блага буде вимагати від споживача скорочення корисності від споживання іншого блага. Тобто споживач максимізує функцію корисності при фіксованих цінах і певному розмірі бюджету, якщо відношення граничних корисностей до цін однакові для усіх благ і дорівнюють граничній корисності грошей:

де - гранична корисність благ, що придбаються;

- ціни благ, що придбаються;

л - гранична корисність грошей (відношення граничної корисності блага до його ціни, напр., ).

Інакше кажучи, раціональний споживач в межах фіксованого бюджету так здійснює свої покупки, щоб кожне придбане благо приносило йому однакову граничну корисність пропорційно ціні цього блага. Тільки у цьому випадку він отримає максимальне задоволення.

Або, з урахуванням поняття «гранична корисність грошей»: раціональний споживач так здійснює свої покупки у межах бюджету, щоб кожна грошова одиниця, витрачена на придбання одного блага, приносила йому однакову граничну корисність, що і грошова одиниця, витрачена на інше благо.

Ця закономірність отримала назву другого закону Госсена або правила максимізації корисності, згідно якого граничні корисності благ, що купуються, у розрахунку на одну грошову одиницю однакові. Це співвідношення також має назву еквімаржинальний принцип.

Рівновага (оптимум) споживача дозволяє зробити низку висновків:

якщо , то . Отже співвідношення між граничними корисностями будь-яких благ дорівнює співвідношенню їх цін;

в стані рівноваги граничні корисності грошових одиниць (л) у різних варіантах використання рівні, тобто: ;

в загальному вигляді: . Це означає, що гранична корисність блага дорівнює граничним витратам споживача. Тобто раціональний споживчий вибір не тільки припускає зіставлення додаткових вигід та додаткових витрат, але і рівність між ними ();

у відповідності до другого закону Госсена, зростання ціни блага призводить до зниження співвідношення . Тобто, для збереження рівності , необхідно збільшити граничну корисність, а, отже, скоротити споживання даного блага;

як бачимо, тут чітко виконується вимога закону попиту: якщо при незмінній ціні блага зростає бюджет споживача, то він може збільшити загальну корисність від його споживання за рахунок збільшення попиту на благо, для якого MU>0. Тобто попит на благо прямо залежить від бюджету споживача і зворотно від ціни даного блага:

З'ясувавши основні особливості споживчого вибору на основі граничної корисності, перейдемо до його розгляду з позицій ординалістської теорії або теорії порядків споживчих уподобань.

Питання для самоконтролю:

Корисність в економічній теорії і проблема її виміру.

Потреби, види потреб.

Закон спадної граничної корисності.

Рівновага споживача з кардиналістських позицій.



Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача

Вибір споживача з ординалістських позицій.

Криві байдужості як спеціальний макроаналізу.

Бюджетне обмеження й можливості споживача.

Оптимум споживача.

Мета: надати студентам знання про систему переваг споживача та криві байдужості.

Питання для самостійної роботи:

Гранична норма заміщення благ

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 151 - 199].

[2. С. 94 - 179].

[3. С. 22 - 33].

[4. С. 26 - 57].

Додаткова:

[5. С. 19 - 32].

[6. С. 44 - 52].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Вибір споживача з ординалістських позицій

Порядковий (ординалістський) підхід до аналізу корисності є більш сучасним і заснований на значно менш жорстких припущеннях, ніж кількісний (кардиналістський) підхід. Від споживача не вимагається вміння вимірювати корисність того чи іншого блага в якихось штучних одиницях виміру. Досить того, щоб споживач міг сказати якому набору благ він надає перевагу.

Перевги споживача можна (згідно ординалістської теорії) умовно визначити порядковими номерами, які нібито присвоєні споживачем певним наборам, що мають різні кількості чи різні назви товарів чи послуг. Практика засвідчує, що всі блага споживаються не відокремлено, а разом з іншими, тобто в певних комплектах, наборах.

Набір благ - це сукупність їх даних кількостей і видів, що споживаються в даний період .

Сукупність всіх реально можливих наборів вимірюється ринковими кошиками - набором одиниць деяких благ, які споживаються за одиницю часу. З точки зору споживача ці кошики (набори благ) являють собою альтернативні споживчі можливостіа.

Найбільший вклад в розробку ординалістської (порядкової) теорії внесли Ф. Єджуорт, В. Парето, Е. Слуцкий, А. Аллен і Дж. Хикс у 80-х роках 19 ст. Ці вчені запропонували вимірювати суб'єктивну корисність за допомогою не абсолютної (кардиналістська теорія), а відносної шкали, котра характеризує переваги споживача.

Ординалістська теорія поведінки споживача базується на системі переваг, основу якої складають 4 аксіоми:

Аксіома повної упорядкованості означає, що споживач здатен ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволення від їх споживання.

Якщо є 2 набори товарів А і В, то споживач може віддати перевагу якомусь з них, або визнати, що вони для нього рівноцінні.

Це означає, що для любої пари товарних наборів А і В споживач може визнати, що А>В (набору А надається перевага над набором В), або В>А (набору В надається перевага), або А~В (А і В рівноцінні), де А і В позначають не окремі товари, а товарні набори.

2. Аксіома транзитивності означає узгодженість смаків споживача.

Якщо споживач надає перевагу набору А на відміну від набору В, а набору В набору С, то він надає перевагу набору А на відміну від набору С.

Якщо А>В, В>С то А>С, також якщо А~В, В~С то А~С.

3. Аксіома не насиченості означає, що більша кількість товару має перевагу над меншою.

Якщо набір А включає таку ж кількість кожного товару що і набір В, але кількість якогось товару більша, то набір А буде привабливішим для споживача.

4. Аксіома незалежності споживача.

Задоволення споживача залежить від кількості благ, що він споживає і не залежить від кількості благ, що споживають інші. При цьому виключаються такі типові випадки як приєднання до більшості (купується те, що купують інші), ефект сноба (прагнення виділитися з натовпу, тому споживач - сноб ніколи не купить те, що купують інші), ефект Веблена (демонстративне споживання, метою якої є створення незабутнього враження). Цей ефект згадується в роботі Т. Веблена "Теория праздного класса" (1899). Ціна в даному випадку грає роль виміру престижності. Під ефектом Веблена розуміють збільшення споживчого попиту на товар, пов'язаний з тим, що товар має більш високу ціну.

5.Аксіома рефлективності означає, що при наявності двох однакових наборів благ споживач вважає, що будь-який із них не гірший іншого.

6.Аксіома субстітуціональності означає, що блага можуть заміщувати одно одне при формуванні споживчих наборів.

Наряду з цими соціальними ефектами, пов'язаними з зовнішнім впливом, виділяють спекулятивний та нераціональний попит.

Спекулятивний попит виникає в суспільстві з високими інфляційними очікуваннями, коли небезпека підвищення цін в майбутньому стимулює додаткове споживання товарів зараз.

Нераціональний попит - це незапланований попит, який виникає під впливом тимчасового бажання, раптової зміни настрою, примхи. Слід зазначити, що багато людей в більшому або меншому ступені схильні до нераціональної поведінки і часто здійснюють покупки, про що потім жалкують.

Таким чином, згідно з порядковою теорією споживач завжди може визнати якому набору благ він надає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого. При чому множинність благ і повна проінформованість споживачів є необхідними умовами для здійснення вибору.

Криві байдужості як спеціальний інструмент макроаналізу

Переваги у ставленні споживача до благ можна виразити в графічній формі, якщо запитувати про те, як ця людина ранжувала б альтернативи. Групи рівноцінних для даного споживача наборів благ (групи байдужості) можна розташувати в певному порядку. І споживач може визначити не перевагу, яку він віддає одній з альтернатив, або на відчутність різниці між ними.

Крива байдужості - це сукупність точок, кожна з яких представляє такий набір з двух товарів X і Y, споживання яких приносить однаковий рівень корисності.

Таблиця 3.1 - Склад товарних наборів

Набори	Яблука, шт. Qx	Банани, шт. Qy
А В С Д	4 5 6 8	7 5 4 3

Якщо з точки зору певного споживача ці товарні набори рівноцінні: А~В~С~Д, то всі точки А, В, С, Д будуть лежати на одній і тій же кривій байдужості.

Рисунок 3.1 - Крива байдужості

Карта кривих байдужості -це сукупність усіх можливих рівнів корисності для певного споживача.

Рисунок 3.2 - Карта кривих байдужості.

Властивості кривих байдужості:

Чим далі крива байдужості знаходиться від початку координат, тим більший рівень корисності вона показує. Розглянемо на рис. 3.3 криві байдужості U1 і U2 . Набори А і В містять рівну кількість товару У, але набір В містить більшу кількість товару Х.. Із гіпотези ненасиченості витікає, що В>А, тому U3>U2>U1 .

Криві байдужості мають від'ємний нахил. Нехай точка А - це визначений набір товарів X і Y.

Рисунок 3.3 - Набори благ X і Y.

Проведемо через неї 2 лінії. Усі точки, які знаходяться в І квадраті мають меншу кількість товарів X і Y, а усі точки квадрата ІІІ - більшу кількість. Згідно з аксіомою ненасиченості набори, які знаходяться в ІІІ квадраті мають більшу цінність для споживача ніж набори І квадрату. Тому набори, рівноцінні набору А знаходиться в ІІ та ІV квадраті (К, В, С, Д). Отже крива байдужості має від'ємний нахил.

Криві байдужості не перетинаються. Припустимо, що криві U1 і U2 перетнуться в т.В. Набори В і С лежать на одній кривій байдужості U1 , тому В~С. набори А і В лежать також на одній кривій U2 , тому В~А. З гіпотези транзитивності слідує, що А~С, але це протиріче твердженню А>С. тому криві байдужості не можуть перетинатися.



Рисунок 3.4 - Криві байдужості не перетинаються

Через будь-яку точку координатного простору можна провести криву байдужості.

Криві байдужості опуклі до початку координат.

Основним поняттям порядкової (ординалістської) теорії корисності є гранична норма заміщення.

Граничною нормою заміщення благом Х блага У (MRS x y) називається така кількість блага У1, від якої споживач відмовляється, щоб отримати ще одну одиницю блага Х; при цьому рівень корисності споживача залишається незмінним (рис 3.5).

MRS x y =

Рисунок 3.5 - Крива байдужості



При зменшенні товару Х на незначну величину його загальна корисність змінюється на величину МUх*?Х (МUх - гранична корисність товару Х). Аналогічно можна записати для товару У.

МUу *?У

Для однієї карти байдужості:

М Uх *?Х = - М Uу *?У

або = - = MRSxy

Таким чином, гранична норма заміщення товарів першого виду товарами другого виду дорівнює відношенню граничних корисностей даних видів благ.

Бюджетне обмеження й можливості споживача

Вибір споживача залежить не тільки від його переваг, але і від економічних факторів. Споживач намагається максимізувати корисність, але він обмежений бюджетом. Бюджет - це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Тому вибір споживача визначається його доходом та цінами товарів. Для аналізу бюджетних обмежень та їх впливу на вибір споживача зробимо такі припущення:

Весь свій дохід споживач витрачає тільки на придбання товарів X і Y.

Споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження.

Споживач не дає і не бере кредити.

Якщо весь свій фіксований дохід (І) споживач витратить на купівлю товарів Х та У кількістю Qx і Qy за цінами Рх і Ру, то рівняння бюджетної лінії може бути записано наступним чином:



І=Px*Qx + Py*Qy

деPx , Py - ціни товарів Х і У;

Qx, Qy - придбана кількість товарів Х і У.

Бюджетна лінія - це всі можливі набори (комбінації) товарів Х і У , купівля яких вимагає однакових витрат при умові повного використання доходу та незмінних цінах.

Рисунок 3.6 - Бюджетна лінія

Чим далі бюджетна лінія розміщена від початку координат, тим більші бюджетні можливості споживача вона ілюструє. Вона ділить координатну площину на дві частини: праву, де набори є недосяжними, і ліву, де набори є досяжними, але такими, що не вичерпують бюджет.

т. А і В - максимальна кількість товарів Y та X, які споживач міг би придбати повністю витративши свій дохід тільки на товар Х або Y (І/Рх, І/Ру);

т. С - товарний набір коштує дешевше, або це недовикористання доходу;

т. Д - товарний набір коштує дорожче, тому він є недосяжним на теперішній момент.

Нахил бюджетної лінії до осі Х визначається як tg б , тобто як співвідношення цін відповідних благ:

tg б = Px / Py

Властивості бюджетної лінії:

Зміна величини бюджету при незмінних цінах приводить до паралельного зсуву бюджетної лінії, але не викликає зміни її нахилу (рис. 3.7). Зростання номінального бюджету споживача зсуває її вправо і вгору (А1В1), а скорочення - вліво і вниз (А2В2).

Рисунок 3.7 - Паралельний зсув бюджетної лінії у випадку зміни величини бюджету споживача або одночасної і пропорційної зміни цін благ у наборі споживача

При зміні ціни одного товару та незмінному доходу споживача змінюється кут нахилу бюджетної лінії. Така ситуація спостерігається, коли номінальний бюджет споживача залишається незмінним, а реальний - або зростає, або скорочується (в залежності від зміни ціни). Наприклад, при зменшенні ціни товару Х т. А переміщується в т. А1 .

Рисунок 3.8 - Зміна кута нахилу бюджетної лінії у випадку зміни ціни одного з благ та незмінній величині бюджету споживача

Оптимум споживача

Рівновага (оптимум) споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмежені. Графічно рівновага споживача досягається у точці дотику бюджетної лінії та найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості. Як тільки споживач отримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рисунок 3.9 - Внутрішня рівновага споживача

В т. Е нахил кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому



MRSxy=Px/Py

Рівновага споживача, при якій він купує обидва блага, називається внутрішньою (рис. 3.9). Однак може статися, що споживач максимізує корисність, обираючи для придбання лише одне з них, тоді рівновага називається кутовою (рис. 3.10).

В цій ситуації рівновага буде досягатися у точці, яка відповідає максимально можливій кількості вподобаного блага, яку споживач може дозволити в межах свого бюджету.

Рисунок 3.10 - Кутова рівновага споживача

Алгебраїчно точка рівноваги споживача визначається шляхом рішення системи рівнянь, які описують бюджетну лінію та криву байдужості. Тоді виявляється, що гранична норма заміщення може бути визначена наступним чином:

Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведений еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей є спільним для обох теоретичних підходів: кардиналістського та ординалістського.

Питання для самоконтролю:

Вибір споживача з ординалістських позицій.

Криві байдужості, їх властивості.

Бюджетна лінія.

Окремі випадки конфігурації кривих байдужості.

Гранична норма заміщення благ.

Оптимум споживача як модель раціонального вибору.

Тема 4. Аналіз поведінки споживача

Лінія "дохід-споживання".

Криві Енгеля.

Лінія "ціна-споживання".

Ефект зміни та ефект доходу.

Прийняття рішень в ситуаціях з ризиком.

Мета: надати студентам знання про сутність ліній "дохід-споживання", "ціна-споживання", кривих Енгеля та факторів, що впливають на поведінку споживача.

Питання для самостійної роботи:

Надлишок споживача

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 151 - 199].

[2. С. 94 - 179].

[3. С. 40 - 48].

[4. С. 26 - 57].

Додаткова:

[5. С. 19 - 32].

[6. С. 44 - 52].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Лінія "дохід-споживання"

У попередніх темах ми з'ясували, що раціональний вибір споживача визначають не тільки його потреби та вподобання, але рівень цін і величина бюджету. Більш того, зміна кожного з цих факторів може корінним чином змінити стан споживача, а, відповідно, і вплинути на його поведінку. Спробуємо дослідити цю ситуацію. Почнемо із моделювання поведінки споживача у разі зміни доходу. Для цього введемо в модель споживчого вибору припущення про вибір між даним благом Х та всіма іншими благами Yi. За таких умов рівняння бюджетного обмеження прийме наступний вигляд:

Як пам'ятаємо, гранична норма заміщення благом Х витрат споживача на інші блага означає міру його готовності пожертвувати можливістю витратити бюджет на інші блага задля споживання додаткової одиниці Х, залишаючись на даній кривій байдужості. Якщо припустити, що гранична корисність грошей для споживача залишається незмінною, то його рівновага буде досягатися за умови рівності цінності товару для нього (у грошовій формі) та витрат на його придбання, тобто: . Для побудови графічної моделі, визначимо координатні осі, а саме: на осі абсцис відобразимо кількість блага Х , яку може купити споживач, виходячи із свого доходу, а на осі ординат - витрати у грошовій формі на придбання усіх інших благ PyiQyi (рисунок 4.1).

Збільшення доходу при фіксованих цінах зміщує бюджетну лінію вправо і робить можливим придбання товарних наборів, які раніше були недоступними. При зниженні доходу - ситуація протилежна. Зсув бюджетної лінії приводить до нової точки рівноваги, тому що при кожному рівні доходу споживач обирає найбільш корисний набір благ. Якщо ми з'єднаємо усі точки рівноваги, які відповідають різним величинам доходу, то отримаємо криву "дохід-споживання" або криву життєвого рівня, як її назвав Дж. Хікс, і яку прийнято обозначати IEP (Income Expansion Path).

Лінія "дохід-споживання" - це крива, яка поєднує всі точки оптимуму споживача, що відповідають різним величинам його доходу.

Рисунок 4.1 - Лінія "дохід - споживання"

Як бачимо, крива "дохід-споживання" являє собою множину усіх оптимальних наборів (Е, Е', Е'') при зміні доходу споживача (I'' > I' >I) та незмінному співвідношенні цін (Px/Pyi = const). Характер кривої залежить від оцінки товару споживачем. У нашому випадку IEP має позитивний нахил, оскільки обидва блага є суперіорними, тобто благами нормальної якості. Нормальні або повноцінні товари - це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід. Наприклад: освіта, туризм, медицинські послуги, червона ікра. Неякісні або неповноцінні (інферіорні) товари - це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача. Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають ефективних замінників. Наприклад: сіль.

Належність товарів до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний. Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходу споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздки у трамваї або в автобусі перетвориться у неякісний товар.

Можлива ситуація, коли благо, при досягненні доходу споживача певного рівня, перетворюється для нього із суперіорного у інферіорне (рис. 4.2). Її виникнення пов'язане із тим, що у міру збільшення доходу споживач, як правило, починає відмовлятися від низькоякісних товарів, замінюючи їх на більш якісні (напр., заміна виробів із штучної шкірі на шкіряні).



Рисунок 4.2 - Перехід блага Х із суперіорного в інферіорне при зростанні доходу споживача

Графічно, для нормальних благ крива «дохід-споживання» має зростаючий характер, для неякісних - спадний, а для тих, обсяги яких не залежать від рівня доходів споживача (напр., сіль), - вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 4.3).

Рисунок 4. 3 - Криві IEP для різних груп благ: а) нормальне благо; б) неякісне благо; в) нейтральне благо

Криві Енгеля

Перші дослідження впливу зміни доходу на структуру споживчих витрат належать німецькому статистику Ернсту Енгелю (1821-1896), який ще в XIX ст. встановив, що із зміною доходів німецьких сімей структура їх споживання суттєво трансформується. Пізніше дослідженням взаємозв'язку між рівнем доходу та споживанням займались Швабе, Торнквіст та ін.

Індивідуальну криву Енгеля, яка відображає залежність між грошовим доходом споживача і кількістю товару, що він купує, за незмінних цін та уподобань, можна побудувати на основі кривої "дохід-споживання" (рис. 4.4).

Для більшості нормальних товарів криві Енгеля мають зростаючий характер із затуханням, що насамперед пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для деяких груп товарів криві можуть зростати із прискоренням. Ці залежності широко відомі як закони Енгеля.

...