Основи мікроекономіки

Еластичність попиту - характеризує ступінь реакції споживачів на коливання однієї з детермінант попиту, найчастіше кількісно визначеної:

ринкової ціни товару

доходу споживача

цін на взаємопов'язаний товар.

У мікроекономіці застосовується багато різних показників еластичності залежно від чинників, що викликають зміну попиту чи пропозиції. Розглянемо спочатку еластичність попиту.

Еластичність попиту за ціною (пряма еластичність) визначає процентну зміну обсягу попиту, що спричинена однопроцентною зміною ціни даного блага:

де Q - величина попиту;

P - ціна блага.

Коефіцієнт прямої еластичності попиту за ціною вимірює процентну зміну обсягу попиту вздовж кривої попиту. Для усіх благ цей коефіцієнт має від'ємний знак, тому що зміни цін і обсягів попиту відбуваються у різних напрямках. Знак часто не враховують, а коефіцієнт беруть по модулю.

Показник лінійної еластичності визначає процентну зміну обсягу попиту в точці. Він обчислюється для випадку лінійної кривої попиту, заданої рівнянням , або у випадку незначної зміни ціни для нелінійної кривої попиту за формулами:

або .

Оскільки b є кутовим коефіцієнтом для рівняння, розв'язаного відносно абсциси, то , звідси . Ця формула звичайно застосовується для визначення еластичності у точці ринкової рівноваги.

Показник дугової еластичності застосовується для вимірювання еластичності попиту в центральній точці інтервалу на певному відрізку кривої попиту і розраховується за середніми величинами ціни та обсягу:

або .

де Q1 и Q2 - зміна обсягу блага до і після зміни його ціни.

Еластичність лінійної функції попиту не постійна. Кожна лінійна крива попиту має два відрізки: верхній, у межах якого попит є еластичним, і нижній, у межах якого попит стає нееластичним, вони розмежовуються точкою одиничної еластичності. Для нелінійної функції попиту ця закономірність може виконуватись, а може не виконуватись.

Розрізнюють декілька випадків еластичності попиту за ціною:



Рисунок 5.20 - Графік кривої абсолютно нееластичного попиту. Він має місце, якщо зміна ціни блага не викликає зміни величини попиту. Це означає, що споживачі зовсім нечутливі до зміни ціни, і незалежно від її рівня попит пред'являється на одну й ту саму кількість блага. Крива попиту має вигляд вертикальної прямої, наприклад: сіль, сірники, цигарки.

Рисунок 5.21 - Графік нееластичного попиту. Він має місце, якщо значна зміна в ціні блага приводить до незначної зміни величини попиту. Тобто однопроцентна зміна ціни спричиняє менш ніж однопроцентну зміну обсягу попиту, наприклад: продукти харчування, кава, чай, какао, одежа.



Рисунок 5.22- Графік кривої попиту одиничної еластичності. Він має місце, якщо будь-які зміни ціни блага приводять до пропорційної зміни величини попиту. Тобто однопроцентна зміна ціни веде до однопроцентної зміни обсягу попиту, наприклад: туризм.

Рисунок 5.23 - Графік кривої еластичного попиту. Він має місце, якщо величина попиту на благо змінюється в більшій мірі, ніж зміна його ціни. Тобто однопроцентна зміна ціни призводить до більшої процентної зміни обсягу попиту, наприклад: цукор.

Рисунок 5.24 - Графік кривої абсолютно еластичного попиту. Він має місце, якщо споживачі купують благо у необмеженій кількості за однією ціною. Найменше зростання ціни зменшить попит до нуля, а будь-яке її зниження - збільшить до ?. Крива попиту є горизонтальною прямою.

Фактори, що впливають на еластичність попиту:

ціна блага;

наявність товарів-замінників. Чим більше близьких і досконалих замінників має благо, тим більш еластичним є попит на нього (автомобілі одного класу, різні види прохолодних напоїв), і навпаки (інсулін для хворих на цукровий діабет);

фактор часу у споживанні та очікування споживачів (у короткостроковому періоді попит може бути менш еластичним, ніж у довгостроковому, оскільки для зміни смаків, уподобань і структури споживання потрібен час);

необхідність в даному товарі. Чим більша потреба, тим менша еластичність (квіти до свят, ліки від хвороби). Попит на блага першої необхідності є нееластичним, а на предмети розкоші - еластичним за ціною;

різноманітність можливостей використання товару. Чим більше напрямів його використання, тим більш еластичний попит (попит на універсальні станки більш еластичний, ніж на спеціалізовані);

частка витрат в бюджеті споживача на дане благо (чим більшу частку займає благо у видатках споживача, тим більш еластичним є попит на нього, і навпаки);

розмір запасу (чим більше запас якогось блага, тим більш еластичним є попит на нього);

рівень доходів споживачів (еластичність попиту на те саме благо у споживачів з різним рівнем доходу різна);

невідкладність в задоволенні потреби конкретного споживача (чим вона більша, ним менш еластичним є попит на благо, і навпаки) тощо.

В умовах ринкової економіки існує тісний зв'язок між еластичністю попиту, зміною ціни та витратами споживача, які в свою чергу формують виручку продавця. Цю залежність можна розглянути у наступній таблиці:

Таблиця 5.2 - Зв'язок між еластичністю попиту, зміною ціни та витратами споживача

Показник еластичності	Зміна виручки продавця
	При зниженні ціни	При збільшенні ціни
Еластичний попит ЕР>1	Виручка збільшується	Виручка зменшується
Нееластичний попит ЕР<1	Виручка зменшується	Виручка збільшується
Одинична еластичність ЕР=1	Виручка не змінюється

На основі приведеного аналізу можна зробити наступний висновок: продавець зацікавлений підвищувати ціну, якщо попит нееластичний, і навпаки знижувати, якщо попит еластичний.

Еластичність попиту за доходом та перехресна еластичність попиту

За неціновими чинниками попиту розрізняють перехресну еластичність попиту та еластичність попиту за доходом. Обидва показники вимірюють процентне зміщення кривої попиту під впливом відповідного нецінового чинника.

Певну роль у виборі ринкової стратегії продавця відіграє залежність попиту на благо від цін інших благ, які доповнюють або замінюють дане. Ця залежність характеризується коефіцієнтом перехресної еластичності попиту, який показує процентну зміну обсягу попиту на одне благо при зміні на один відсоток ціни іншого блага:



Значення Eс залежить від того, які блага розглядаються.

Для благ-субститутів перехресна еластичність попиту додатна (Eс >0), тому що зі зростанням ціни одного блага обсяг його продажу зменшується, а попит на благо-замінник зростає. Наприклад: масло-маргарин, різні прохолоджуючі напої.

Для благ-комплементів перехресна еластичність попиту від'ємна (Eс <0), оскільки зростання ціни одного блага призводить до зменшення обсягу попиту і на нього, і на благо - комплемент. Наприклад: автомобіль - бензин. При зростанні цін на автомобілі зменшується обсяг продажу бензину.

У випадку, коли обидва блага не пов'язані між собою, є незалежними у споживанні, перехресна еластичність попиту дорівнює нулю (Eс =0). Наприклад: хліб і цемент.

Показник перехресної еластичності попиту використовується при проведенні антимонопольної політики. Фірма не визнається монополістом, якщо її товар має додатну еластичність.

Аналогічним способом оцінюється реакція попиту на динаміку інших детермінант. Так, при зміні рівня доходів споживачів на один процент обсяг попиту змінюється на величину, що визначається коефіцієнтом еластичності попиту за доходом. Він показує на скільки процентів зміниться обсяг попиту при зміні доходу споживача на 1%:

деQ - величина попиту, I - дохід.

Якщо EI <0 , то товар вважається неповноцінним, тобто при збільшенні доходу попит на такі товари зменшується (наприклад : маргарин, картопля).

Якщо EI >0, то товар вважається повноцінним , тобто при збільшенні доходу попит на такі товари зростає (наприклад : кава, сир, яловичина).

Якщо EI =0, то товар є нейтральним.

Крім цього серед повноцінних товарів виділяють:

товари першої необхідності - меншу за одиницю (0<EI <1).

предмети розкоші EI >1, попит на товар випереджає зростання доходу.

Підприємства торгівлі намагаються мати інформацію про рівень коефіцієнта еластичності попиту за доходом. Якщо вони мають ці данні, то вони можуть регулювати свої запаси і замовлення так, щоб бути готовим до любих змін кон'юнктури ринку. Наприклад, зростанні доходів населення попит на меблі, побутову техніку зростає більш високими темпами, ніж доходи населення, тобто він еластичний.

Залежність форми кривої попиту і, відповідно, рівня еластичності від властивостей благ, які споживаються наведена на рис. 5.25. Як бачимо, крива а) відображає зміну обсягу попиту на блага низької споживчої цінності при зростанні доходу споживачів (інфериорні блага). Вона ілюструє дію першого закону Енгеля. Коефіцієнт еластичності попиту на ці блага при рівні доходу I<1 має позитивні значення, тому що доход і попит змінюються в одному напрямку, а при I>1 - від'ємні, тому що зростання доходу призводить до скорочення попиту на дане благо. Як бачимо, споживач має схильність замінювати інфериорні блага благами, що мають більш високу споживчу цінність. Крива б) характеризує зміну обсягу попиту на блага першої необхідності нормальної якості. При низьких доходах збільшення їхнього рівня призводить до збільшення обсягу попиту на дане благо, а з часом попит стабілізується на певних значеннях, так як потреба в таких благах кінцева. Коефіцієнт еластичності додатний з тенденцією приближення до нуля при зростанні доходів. Крива в) відображає динаміку обсягу попиту за доходом на предмети розкоші. Її нахил може бути більшим або меншим в залежності від тієї чи іншої психологічної настанови на споживання предметів розкоші. У цьому випадку коефіцієнт еластичності додатний і зазвичай перевищує одиницю. Нагадаємо, що переваги споживача та цінність для нього певної кількості благ даного виду формують вигоду (надлишок) споживача і, при певній ринковій ціні, роблять придбання деякої кількості благ ефективним.

Рисунок 5.25 - Зміна попиту в залежності від рівня доходу та властивостей благ

Еластичність пропозиції

Реакція обсягу пропозиції на зміну детермінант може бути відображена за допомогою коефіцієнта еластичності пропозиції за даною детермінантою, наприклад, за ціною. Еластичність пропозиції за ціною - це процентна зміна обсягу пропозиції, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару:

Оскільки крива пропозиції має позитивний нахил, то значення коефіцієнта еластичності пропозиції завжди є додатним, Es >0, зміни цін і обсягів пропозиції відбуваються в одному напрямку. Розрізнюють декілька випадків еластичності пропозиції за ціною: абсолютно еластична пропозиція (Es =?), еластична пропозиція (Es >1), абсолютно нееластична пропозиція (Es =0) , нееластична пропозиція (Es <1), пропозиція з одиничною еластичністю (Es =1). Як і у випадку з попитом, ступень еластичності пропозиції за ціною можна проілюструвати різним нахилом кривих пропозиції (рис. 5.26 а)-д)).



а) Графік кривої абсолютно нееластичної пропозиції

б) Графік кривої нееластичної пропозиції

в) Графік кривої пропозиції одиничної еластичності

г) Графік кривої еластичної пропозиції

д) Графік кривої абсолютно еластичної пропозиції

Рисунок 5.26 - Графіки кривих пропозиції різної еластичності

Якщо на даному підприємстві склалося багатономенклатурне виробництво, а пропозиція одного з благ залежить від цін інших, які випускаються ним же, завжди існує можливість переключення з виробництва одного блага на виробництво іншого. Щоб правильно обрати свою ринкову стратегію і тактику виробники розраховують коефіцієнт перехресної еластичності пропозиції:

У випадку взаємодоповнюваності виробничих благ, що виробляються, величина коефіцієнта перехресної еластичності буде додатною Ес>0 (наприклад, при зростанні ціни на яловичину м'ясокомбінат збільшує пропозицію шкір). Якщо ж блага взаємозамінні, то коефіцієнт стає від'ємним Ес<0 (наприклад, у випадку виробництва різних виробів з тієї ж самої сировини - асортимент меблевого комбінату.

Визначимо фактори, що впливають на еластичність пропозиції:

ціна блага;

ціни інших благ,

рівень досягнутого використання ресурсів

ступень монополізації галузі і можливість переливу капіталу з інших галузей;

технологічні особливості налагодження виробництва даного блага;

фактор часу, як один з найважливіших чинників еластичності.

Так у миттєвому періоді збільшення обсягу пропозиції неможливе, тому що неможливе нарощування використання факторів виробництва. Продавець може лише пристосуватися під зміну ринкових цін. Отже еластичність пропозиції у цьому випадку дорівнює нулю.

У короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва можливе за рахунок нарощування використання змінних факторів виробництва, обмеженого незмінними розмірами капіталу. Еластичність пропозиції додатна, але по мірі зростання виробництва наближається до нуля.

У довгостроковому періоді можливості розширення виробництва не обмежені, а отже еластичність пропозиції найвища.

Концепція еластичності широко застосовується в науковій і практичній економічній діяльності. Вона дозволяє переводити на мову конкретних цифр зв'язки між самими різноманітними економічними явищами і процесами, має численні сфери практичного застосування як на мікро-, так і на макрорівні:

при аналізі поведінки споживача;

при розробці структури оподаткування;

при формуванні цінової політики фірми;

при визначенні загальної стратегії фірм, що максимізують прибуток;

для прогнозування змін у видатках споживачів і доходах продавців в наслідок зміни ціни блага;

для визначення заходів державного регулювання економіки і особливо політики зайнятості тощо.

Питання для самоконтролю:

Попит і закон попиту.

Пропозиція і закон пропозиції.

Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага.

Поняття про надлишок споживача і надлишок виробника.

Концепція еластичності попиту.

Взаємозв'язок між ціною та виторгом за різної еластичності.

Еластичність пропозиції.

Фактори впливу на еластичність пропозиції.

Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства

Підприємство як суб'єкт ринкових відносин на мікрорівні.

Поняття і параметри виробничої функції.

Основні параметри виробника.

Мета: надати студентам знання щодо структури мікроекономічної моделі підприємства.

Питання для самостійної роботи:

Адаптивність, гнучкість та гомеостатичність виробничо-ринкової системи

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 203 - 227].

[2. С. 180-224].

[3. С. 69 - 98].

[4. С. 127 - 152].

Додаткова:

[5. С. 42 - 44].

[6. С. 62 - 79].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Підприємство як суб'єкт ринкових відносин на мікрорівні

В сучасній економіці домогосподарства та держава є первісними володарями усіх матеріальних та людських ресурсів. Але розпоряджаються ними на певних умовах різні підприємства та фірми, що належать як до державного, так і недержавного секторів економіки. На перший погляд, поняття «підприємство» і «фірма» є тотожними. Щоб запобігти непорозумінь, з'ясуємо їхню сутність. Виходячи із принципу атомізму, підприємство - нероздільна первісна економічна одиниця, в межах якої відбувається комбінування економічних ресурсів з метою створення готової продукції, а, отже, від ефективності діяльності підприємств залежить ефективність усієї економічної системи в цілому.

Підприємство - це мікросистема, яка перетворює фактори виробництва на товарну продукцію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило підприємство створюється з метою отримання прибутку. Таким чином, підприємство - важливий елемент економічної системи і, одночасно, самостійна економічна одиниця, що вступає у взаємодію з іншими підприємствами, індивідуумами та державою з приводу виробництва та реалізації продукції. Це мікросистема, яка характеризується стійкістю (здатністю зберігати свою структуру), і, одночасно, функціонує в умовах макросистеми (економіки в цілому). Остання певним чином впливає на результати діяльності підприємства, зумовлює його поведінку та шляхи адаптації. Адаптація проявляється в комбінуванні факторів виробництва, змінах рівня витрат, номенклатури продукції, обсягів виробництва тощо.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг. Підприємство як виробничо-ринкову систему можна представити у вигляді схеми:

Рисунок 6.1 - Схема підприємства як виробничо-ринкової системи

Найважливішою функцією підприємства є виробництво суспільно необхідних товарів та послуг.

Виробництво - це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. У процесі виробництва споживаються так звані фактори виробництва.

Фактори виробництва - це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску готової продукції. Розрізняють такі групи факторів виробництва:

праця;

капітал;

природні ресурси;

підприємницький хист.

Усі фактори, що використовуються у виробництві кількісно обмежені. Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов'язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Отже, між обмеженими ресурсами і безмежними потребами завжди існує конфлікт. Щоб розв'язати цей конфлікт, необхідно раціоналізувати форми об'єднання факторів виробництва та їх якісне і кількісне співвідношення у процесі виробництва. Ось лише деякі аспекти їх раціоналізації.

Відповідність факторів виробництва. Найбільша ефективність виробництва досягається тоді, коли якісні характеристики працівників (їх кваліфікація, освітній рівень, особисті якості) відповідають рівню засобів виробництва. Причому цей зв'язок двохсторонній: ефективність виробництва стає нижчою не тільки тоді, коли працівники низького рівня кваліфікації не можуть повністю використати всі потенційні можливості засобів виробництва, але й тоді, коли недосконалі засоби виробництва не дають реалізуватись потенціалам працівників.

Співвідношення факторів виробництва. Між працівниками і засобами виробництва повинно бути не тільки якісне, а й кількісне співвідношення. Для кожного певного рівня розвитку виробництва існує оптимальне співвідношення між кількістю капіталу і кількістю праці, що приводить його в рух.

Взаємозамінюваність факторів виробництва. Один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб'єктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили її за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору:

що виробляти? (продукція, роботи, послуги)

яким чином виробляти? (технологія, фактори виробництва)

для кого призначаються результати виробництва? (ринки, споживачі, ціни)

Однією з умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва. Технологічну ефективність виробництва можна визначити двома шляхами:

виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не збільшення інших видів ресурсів.

виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Розглянемо визначення технологічної ефективності, на прикладі даних про витрати на виробництво товару Х за різних способів виробництва, що приведені в таблиці 1. Всі чотири технології дають однаковий обсяг виробництва товару Х. З цієї таблиці видно, що технологія D є найменш ефективною.

Таблиця 6.1 - Визначення технологічної ефективності

ПОТРЕБА У РЕСУРСАХ
Технологія	Праця, кількість днів	Капітал, засоби виробництва	Земля, га	Міндобрива, т.
А В С D	15 20 15 15	5 4 5 7	80 75 75 80	240 300 320 350

Оскільки ресурси платні, фірма, крім визначення найкращої технології повинна зосередитися на пошуку економічно ефективного способу виробництва, щоб мінімізувати свої витрати.

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

Слід зазначити, що існують альтернативні теорії, які вважають, що метою діяльності фірми є не максимізація прибутку, а отримання певного рівня прибутку (теорія Саймона), максимізація обсягу продаж.

Умови, в яких функціонують підприємства:

Самостійне здійснення відтворювального процесу. Підприємство розраховує лише на власні сили у забезпеченні своєї життєдіяльності, воно може користуватись грошовими коштами й інших суб'єктів (брати кредити, продавати облігації але лише на платній основі.

Повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності. Ця відповідальність покладається на власників і керівництво підприємства.

Прибуток виступає основним джерелом коштів для розвитку підприємства. Розвиток підприємства, його розширення головною метою підприємців, адже це приносить більші грошові доходи. Однак розширення діяльності потребує значних грошових вкладень, основним їх джерелом є прибуток.

Конкуренція з іншими підприємствами. Конкуренція впливає на поведінку й організацію підприємства, змушує його підвищувати ефективність виробництва.

Економічна допомога держави має локальний, вибірковий характер. Ця допомога повинна бути обґрунтована інтересами національної економіки.

З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва визначають короткостроковий і довгостроковий періоди.

Короткостроковий період - це період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції.

Це означає, що обсяг виробництва може підвищуватися за рахунок додаткової кількості труда, сировини, матеріалів (перемінних факторів). Також вважається, що можливості вступу нових фірм в галузь в короткостроковому періоді досить обмежені.

Довгостроковий період - період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (L, K).

В довгостроковому періоді фірма має можливість змінити загальні обсяги споруд та обладнання, кількість машин та механізмів, а галузь - кількість функціонуючих в ній фірм. Довгостроковий період - це період, на протязі якого можна подолати бар'єри для входу та виходу з галузі.

Інколи виділяють також миттєвий період - це період, потягом якого не змінюється жоден з факторів виробництва, а на зміну ринкових умов підприємство може відреагувати лише зміною рівня цін.

Довжина кожного з цих періодів залежить від масштабів виробництва та від особливостей технологічного циклу на кожному конкретному підприємстві. Розмежування цих періодів важливе для аналізу витрат та особливостей поведінки фірм в умовах досконалої конкуренції, чистої монополії, олігополії та інших ринкових структур.

Згідно теорії життєвого циклу підприємства виділяють три стадії життєвого циклу підприємства:

- перша стадія - характеризується активною експансією, нарощуванням темпів зростання. Накопичення спрямоване на створення виробничих потужностей і завоювання ринків;

- друга стадія - зростання курсів акцій й прибутку, збільшення доходів власників капіталу. Головне місце займає боротьба за утримання своєї долі ринку, зростання виробничий потужностей у порівнянні зі скороченням витрат відходить на другий план;

- третя стадія - відбувається зниження обсягів продаж, а разом з тим і скорочення прибутку, що стимулює відтік капіталу із галузі. На цій стадії єдиною метою підприємства є збереження життєздатності, тобто функціонування на протязі певного періоду часу.

поняття і параметри виробничої функції

Якщо технологія залишається незмінною, то можна обґрунтовано припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q=f (L, K, M)

деQ - обсяг виробництва;

L - затрати праці;

K - затрати капіталу;

M - матеріали.

Властивості виробничої функції: при незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу при незмінності затрат інших: якщо, наприклад, К, М - const, а зростає тільки L, то Q0.

Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Виробнича функція у короткотерміновому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів:

Q=f (x).

Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:

Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) - це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) - це загальний обсяг продукції, який припадає на одиницю фактора Х.

АР=ТР/ х

Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) - це приріст загального обсягу виробництва, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.

МР=ТР/ х

Характер зміни цих показників означає, що починаючи з певного моменту кожна додаткова одиниця змінного фактора стає все менш результативною. Більше того, додаткові витрати можуть негативно вплинути на випуск продукції. Тобто не тільки зменшується гранична продуктивність фактора, а й порушується оптимальна комбінація залучених до виробництва факторів.

Ця закономірність відома в теоретичній економіці як закон спадної продуктивності (віддачі) змінного фактора виробництва. Згідно з цим законом залучення до процесу виробництва все більшої додаткової кількості певного фактора за незмінних обсягах інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці змінного ресурсі зменшується.

Цей закон не був доказаний теоретично, він був виведений експериментальним шляхом спочатку у сільському господарстві, а потім і інших галузях виробництва. Він відбиває реально спостерігаємий факт необхідності дотримання відповідних пропорцій між різними факторами виробництва. Порушення цих пропорцій, яке виявляється у збільшенні використання одного з ресурсів, може дуже швидко вичерпати границі взаємозамінюваності ресурсів і в кінцевому підсумку привести до зменшення ефективності його використання.

Але закон спадної граничної продуктивності має відносний характер. По - перше, він характеризує лише короткостроковий період часу, коли хоча б один з факторів виробництва залишається незмінним. По-друге, технічний прогресс постійно розширює його границі.

Основні параметри підприємства

До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також:

витрати виробництва;

виручка;

прибуток.

Витрати виробництва - це вартість факторів виробництва, використаних для створення певного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи до визначення категорії "вартість". Так, прихильники трудової теорії вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважали, що вартість - це втілена у товарі, праця. Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії і, зокрема, в мікроекономіці є концепція альтернативної вартості. З позицій саме цієї концепції і будуть розглядатися витрати виробництва. Як можна оцінити альтернативну вартість відмінної оцінки, виставленої вам на екзамені з мікроекономіки? Щоб отримати її, ви змушені були відмовитися від інших варіантів використання свого вільного часу: перегляду цікавої телепередачі, сну чи походу з друзями на вечірку. Тому можна вважати, що "п'ятірка" коштувала вам найціннішої втрати, якої можна було б уникнути при альтернативному використанні часу, витраченого на підготовку до екзамену. Якщо розсудити за аналогією, то альтернативна вартість витрачених на виробництво коштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманий з цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Економісти розрізняють бухгалтерські (явні) та неявні витрати.

Бухгалтерські (явні) - фактичні витрати підприємства у грошовому виразі на придбання необхідних виробничих ресурсів для виробництва продукції. Це сума всіх платежів підприємця, пов'язана з залученням необхідних економічних ресурсів:

заробітна плата найманим працівникам;

відсотки за отримані кредити;

орендна плата за землю чи інше майно;

оплата наданих послуг тощо.

Неявні витрати - це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства при альтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовує власні гроші, які міг помістити у банк на депозит, він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний доход тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організації виробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів. Явні та неявні витрати формують економічні витрати підприємця.

Економічні або альтернативні витрати - це цінність найкращого варіанту використання ресурсів, від якого відмовилися в процесі економічного вибору. Для окремого підприємця економічні витрати - це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Далі розглядатимемо виключно економічні витрати.

Аналогічно сукупному середньому і граничному продукту можна розрахувати відповідні показники для витрат і виручки.

1. Сукупні витрати (ТС) - витрати на виробництво певного обсягу продукції Q.

2. Середні сукупні витрати (АС) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції.

3. Граничні витрати (МС) - це приріст сукупних витрат підприємства для виробництва додаткової одиниці продукції:

4. Сукупна (валова) виручка (TR) - це грошові надходження від реалізації продукції

TR=P*Q

де P - ціна проданого товару;

Q - кількість продукції.

5. Середня виручка (AR) - це сукупна виручка підприємства в розрахунку на одиницю продукції.



6. Граничний виторг (MR) - це приріст сукупної виручки підприємства при збільшенні випуску продукції на одиницю

Наявність різноманітних концепцій витрат викликало існування різноманітних концепцій прибутку. Прибуток представляє собою різницю між загальною виручкою від реалізації продукції та загальними витратами, що здійснені в ході її виробництва. Звичайно розрізняють такі види прибутку:

нормальний прибуток - це плата підприємцю за використання в виробництві його підприємницьких здібностей, її розмір визначається рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця в даному виді бізнесу. Нормальний прибуток - це прибуток, від якого відмовляються власники підприємства на користь ресурсів на своєму підприємстві, але який вони могли б отримати, вклавши свої ресурси в інші напрями діяльності поза межами підприємства. Отже нормальний прибуток, необхідний для того, щоб залучати та утримувати ресурси в межах даного виробництва.

економічний прибуток - це надлишок прибутку над нормальним прибутком. Економічний або чистий прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективнішої діяльності у певній галузі. Цей прибуток отримують не всі підприємці, і він не належить до витрат. У мікроекономіці (якщо спеціально не зауважено) йдеться, як правило, про економічний прибуток. Як правило, економічний прибуток визначається як різниця між загальною виручкою від реалізації продукції та економічними витратами виробництва;

бухгалтерський прибуток визначається як різниця між загальною виручкою від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами виробництва. Бухгалтерський прибуток використовується для цілей оподаткування та дозволяє оцінити успішність діяльності фірми в обраному напрямку діяльності. Економічний прибуток необхідний для прийняття управлінських рішень та оцінки перспективи діяльності фірми у майбутньому. Також дозволяє оцінити ефективність використання власних ресурсів фірми.

Питання для самоконтролю:

Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система.

Мотивація поведінки підприємства.

Фактор часу і періоди у функціонуванні підприємства.

Поняття і параметри виробничої функції.

Економічні та бухгалтерські витрати виробництва.

Прибуток як кінцевий результат діяльності підприємства.

Сукупні, середні, граничні витрати і виторг.

Тема 7. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

Одно факторна виробнича функція.

Двофакторна виробнича функція.

Оптимум виробника.

Мета: надати студентам знання щодо однофакторної та двофакторної виробничої функції, сутності оптимуму виробника.

Питання для самостійної роботи:

Оптимальний шлях розвитку у довгостроковому періоді

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 203 - 227].

[2. С. 253-351].

[3. С. 87 - 98].

[4. С. 127 - 152].

Додаткова:

[5. С. 44 - 54].

[6. С. 62 - 79].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Основне обмеження в моделі поведінки фірми складають витрати виробництва. В свою чергу вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів.

Однофакторна виробнича функція

У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових витрат.

Короткострокова виробнича функція має вигляд: .

Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.

Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора - це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.

Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора - це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора: .

Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора - це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: .



Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва , збільшуючи лише кількість праці , яка є єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу (рис. 7.1). Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення (120 одиниць), коли на фірмі працюють 9 робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.

Конфігурація кривої сукупного продукту (рис.7.1 а) ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу показує, що до точки обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу. Праворуч від точки крива стає опуклою вгору - це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної граничної продуктивності ( спадної віддачі).

Найбільш виразно ці закони відображає крива граничного продукту праці . Граничний продукт змінного фактора спочатку зростає. Найбільше продукції додає третій робітник, його = 30, але, починаючи з четвертого, гранична продуктивність кожного наступного робітника спадає. Отже, динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих - додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму, коли = 0, крива перетинає горизонтальну вісь.

Крива середнього продукту також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно з кривою . Продуктивність праці зростає до точки , після якої спадає більш повільно, ніж гранична продуктивність.

Всі криві взаємопов'язані. За кривою сукупної продуктивності можна визначити величини граничного і середнього продуктів. Так, в точці величину граничної продуктивності визначає нахил кривої , а величину середньої продуктивності дає , тобто нахил променя, що йде від початку координат до даної точки . В точці встановлюється рівність між граничною і середньою продуктивністю, оскільки тут промінь від початку координат є одночасно дотичною, яка показує нахил кривої . В точці С , досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки відповідні криві перетинаються у максимальному значенні середньої продуктивності.

Для аналізу ефективності використання ресурсів враховують таку властивість показників: якщо гранична продуктивність вища за середню, то нарощування змінного фактора супроводжується зростанням продуктивності (крива висхідна), а якщо гранична продуктивність нижча за середню, то зі збільшенням змінного фактора середня продуктивність спадає (обидві криві спадні).Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири стадії розвитку виробництва:

на першій стадії всі показники зростають, всі криві є висхідними до точок ;

на другій стадії гранична продуктивність і крива починають спадати, але і продовжують зростати до точок ;

на третій стадії зростає лише сукупний продукт (до точки), а і спадають;

на четвертій - спадають всі показники (праворуч від точок ).

Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.

Двофакторна виробнича функція

У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Зміна технології веде до зміни функціональної залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються дво- і багатофакторні виробничі функції. Коли виробничому процесі капітал і праця можуть замінювати один одного, пропорції між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці . Функція виробництва має вигляд:

Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній ("виробнича сітка"), графічній (ізокванта) і аналітичній формах.

Ізокванта - це крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску (рис. 7.2). Кожна з комбінацій факторів виробництва на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Наприклад, в точці переважає машинна технологія, а в точці виробництво продукції здійснюється переважно за рахунок ручної праці.

Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою. Так, ізокванта відповідає всім комбінаціям праці і капіталу, які дозволяють виробляти 55 одиниць продукції, ізокванта - 75 одиниць продукції і т.д.

Якщо фактори повністю взаємозамінні, ізокванта вироджується у пряму лінію, а гранична норма технологічного заміщення є величиною постійною для всіх точок ізокванта.

Це говорить про те, що один і той же обсяг виробництва можна виробити, коли використовують тільки один із факторів (рис. 7.3, б) або їх співвідношення.

Рисунок 7.3 - Ізокванти виробничих функцій: (а) з фіксованими пропорціями факторів (Леонтьєвська функція) і (б) з факторами - повними замінниками.

Це, взагалі, нереальна ситуація, але вона в деяких випадках дає наближення до реальних умов. Наприклад, автоматична телефонна станція і телефонна станція з ручним з'єднанням абонентів - комутатор; виготовлення музичних інструментів на повністю автоматизованих потокових лініях і виготовлення тих же інструментів висококваліфікованим персоналом ручним способом і т.д. і т.п. Виробнича функція з абсолютно взаємозамінними факторами носить назву неокласичної. Як було показано раніше, окрім ступеневих виробничих функцій використовують також і Леонтьєвські виробничі функції, тобто такі, які передбачають використання чітко фіксованого співвідношення виробничих ресурсів (рис. 7.3, а).

У цьому випадку приріст обсягу виробництва без збільшення споживання обох ресурсів неможливий. Наприклад, збільшення обсягу перевезень вантажів автомобільним транспортом неможливе без збільшення кількості автомобілів і відповідно до цього збільшення чисельності шоферів, те ж можна спостерігати на екскаваторних роботах і т.п.

Ізокванта з фіксованою структурою використання ресурсів характеризує ситуацію, за якої підприємство обмежене у виборі способу (технології) виробництва.

Можна відмітити ще кілька властивостей кривих стабільного рівня виробництва: ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися; ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна, як правило, неможлива, що відповідає припущенню про абсолютну необхідність для виробництва обох факторів.

Ізокванта є одним із головних інструментів графічного аналізу технічної результативності виробництва.

Положення ізокванта відносно осей координат визначається співвідношенням коефіцієнтів еластичності випуску від факторів виробництва (рис. 7.4). Якщо еластичність випуску від факторів однакова

(ЕКп/к = ЕКп/ч), ізокванта буде симетричною відносно бісектриси системи координат (поз. 2 на рис. 7.4).

Якщо еластичність випуску від капіталу менша за еластичність випуску від праці (ЕКп/к < ЕКп/ч), ізокванта буде мати більший кут нахилу до осі, на якій відкладено використання фактору праці (3), коли ж ЕКп/ч ЕКп/ч - то навпаки (1).

Рисунок 7.4 - Залежність нахилу ізокванти від еластичності факторів виробництва.

Ізокванти аналогічно кривим байдужості, але кожна ізокванта відповідає певному обсягові виробництва, тоді як криві байдужості характеризують лише різний якісний рівень корисності: більше, менше, а їх цифрові позначення є суто умовними.

Аналітично побудова ізокванти базується на рівнянні виробничої функції: . Тобто необхідно зафіксувати рівень виробництва, для якого будується ізокванта, і розв'язати рівняння відносно або .

За допомогою виробничої функції можна проаналізувати можливості зміни технології за умови збереження досягнутого рівня виробництва. Наприклад, якщо кількість капіталу зменшилась на , то таку саму кількість продукції за той же час можуть виробити додатково залучені у виробництво одиниць праці:

Показник, що визначає пропорції заміни факторів виробництва, називається граничною нормою технологічної заміни - .

Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.

Відповідно, - гранична норма заміни праці капіталом - показує скільки одиниць капіталу може замінити одиницю праці; - гранична норма заміни капіталу працею - показує скільки одиниць праці може замінити одиницю капіталу. Гранична норма технологічної заміни завжди є величиною від'ємною. Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини і завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має від'ємний нахил.

Величина граничної норми технологічної заміни залежить від співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва. Зміна капіталу на призводить до зміни обсягу виробництва на величину , а зміна праці на дає зміну обсягу випуску на . У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості робітників компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки, тобто повинна виконуватись рівність: або , або .

Звідси гранична норма технологічної заміни праці капіталом:

або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:

Тобто:

Динаміка граничної норми технологічної заміни при зміні технологічного способу виробництва зазнає впливу закону спадної віддачі: в міру насичення виробництва будь-яким фактором його гранична продуктивність спадає. Ця тенденція отримала назву закону зниження граничної норми технологічної заміни: зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічної заміни одиниці цього фактора іншим знижується, і навпаки.

Аналіз довгострокової функції виробництва має важливе практичне значення, особливо для планування розвитку фірми.

Оптимум виробника

Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.

Бажані зміни в структурі виробничих факторів фірма може здійснити лише протягом досить тривалого часу, оскільки це пов'язано зі зміною технології. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати - витрати на весь обсяг продукції , довгострокові середні витрати - витрати на одиницю продукції та довгострокові граничні витрати , тобто приріст сукупних витрат.

Для кожного періоду фірма має певні обмежені фінансові засоби, які може витратити на вдосконалення виробництва. Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням: ,

де - годинна ставка заробітної плати (ціна одиниці праці), - орендна плата за годину використання устаткування (ціна одиниці капіталу).

Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв'язавши дане рівняння відносно L або К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат:

або

Графічно ці комбінації відображає ізокоста.

Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.

Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис. 7.4).

Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі.

Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: або . Одночасно він визначає пропорції взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат. Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння:

, або звідси: .

Тобто додаткові одиниці капіталу можна придбати на суму, яка буде зекономлена внаслідок вивільнення певного числа робітників. Норму заміни праці капіталом показує співвідношення - відносна ціна праці. Наприклад, якщо становить 10 грн., а - 5 грн., то відносна ціна праці: 10/5=2. Це означає, що економія витрат на одиниці праці дозволяє замінити одиницю праці двома одиницями капіталу.

Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.

Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (рис. 7.5), бачимо, що дві ізокости мають спільні точки з ізоквантою, але ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику (Е) покажуть оптимальну комбінацію факторів виробництва. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності , а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін , то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми.

Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв'язку системи рівнянь:

Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння - це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як , одержимо умову рівноваги, відому під назвою еквімаржинального принципу або принципу рівності граничних величин.

І геометричний, і аналітичний методи розв'язку задачі мінімізації витрат для фіксованого обсягу випуску продукції дають одну і ту ж умову рівноваги: мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.

...