Основи мікроекономіки

Рисунок 10.3 - Максимізація прибутку монополією (модель TRTC)

Якщо на оптимальному обсязі випуску ціна перевищує величину середніх сукупних витрат , монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

На графіку 10.4 прибуток чисельно дорівнює площі прямокутника .



Рисунок 10.4 - Максимізація прибутку монополістом. Модель MRMC

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли і умова закриття, коли . У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко.

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

На рис. 10.5 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат і . Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і . Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко - і довгострокового періоду:

Рисунок 10.5 - Довгострокова рівновага фірми - монополіста

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.

До сих пір ми передбачали, що монополіст продає кожну одиницю своєї продукції будь-якому покупцеві за однаковою ціною (проста монополія), але монополіст має можливість диференціювати своїх споживачів і продавати їм товари за різними цінами. Така практика отримала назву цінової дискримінації.

Цінова дискримінація -це встановлення різної ціни на той самий продукт для різних покупців. При цьому розбіжності в цінах не зумовлюються різницею в витратах виробництва і доставки товару, його якістю або іншими об'єктивними причинами. В основі такої цінової стратегії лежить намагання виробника захопити споживчий надлишок (площа ДРоАВ), тобто продавати товар кожному споживачеві за тією ціною, яку він згоден сплатити (рис.10.6.).

Рисунок 10.6 - Цінова дискримінація

Економічні умови здійснення цінової дискримінації:

продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;

продавець здатний відокремлювати різні та стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту. Причому покупцям, яким притаманна низька еластичністю попиту, звичайно пропонується висока ціна, і, навпаки, еластичний попит сприяє зниженню ціни;

покупці не мають бажання та умов перепродати придбану продукцію іншим покупцям (тому цінова дискримінація широко розповсюджена в сфері послуг).

Розрізняють три ступеня цінової дискримінації:

Досконала дискримінація (або цінова дискримінація першого ступеня) проявляється у тому, що на кожну одиницю виробленої однорідної продукції встановлюється відповідна ціна, яка дорівнює ціні попиту, а монополіст перерозподіляє в свій прибуток весь надлишок споживача. При цьому він пропонує на ринок такий же обсяг продукції, як за умов досконалої конкуренції. Така цінова політика, як правило, впроваджується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення і реалізація продукції (напр., нової техніки) здійснюється за замовленнями конкретних споживачів.

Цінова дискримінація 2-го ступеню - продукція, що виготовляється монополістом, групується в партії, на які встановлюються різні ціни. Така цінова політика на практиці здійснюється в формі знижок або надбавок на ціни товарів та послуг (напр., ресторан, який обслуговує клієнтів вдень зі знижкою, а ввечері - за підвищеними розцінками).

Цінова дискримінація 3-го ступеню -припускає розділення самих споживачів на окремі групи або ринки, де встановлюється відповідна ціна реалізації (напр., надання послуг приватними лікарями, адвокатами тощо). Така цінова політика збільшує прибуток монополіста, тільки якщо групи споживачів чутливі до зміни ціни і виключена можливість переміщення придбаної продукції між ринками. Здійснення політики цінової дискримінації надає можливість монополії максимізувати розмір свого прибутку.

Наслідки цінової дискримінації:

З одного боку цінову дискримінацію можна розцінювати як негативне явище, адже однаковий товар продається різним покупцям за різними цінами. Це призводить до невдоволеності та зростання соціальної напруги. З іншого боку, цінова дискримінація надає можливість купити товар тим, хто не міг зробити цього за умов єдиної ціни. Таким чином, обсяг виробництва зростає до конкурентного і зникають чисті втрати від монополії.

Враховуючи те, що монополія може маніпулювати обсягом виробництва і ціною продукції, для неї не існує якоїсь визначеної кривої пропозиції.

Економісти виділяють можливі моделі поведінки фірми-монополіста в довгостроковому періоді. Вони не завжди пов'язані з отриманням прибутку. Так, монополія може вивести свою продукцію на ринок за високою ціною, а потім, при загрозі виникнення конкурентів, «ковзатись вниз вздовж кривої попиту», тобто поступово знижувати ціну.

Або може виникнути ситуація довгострокової рівноваги, коли економічний прибуток монополії дорівнюватиме нулю. Оскільки незмінних продуктів взагалі не існує, в довгостроковому періоді фірмі загрожує розробка товарів-субститутів. Крім того, отримання короткострокових максимальних прибутків, як правило, приводить до зростання попиту на всі види замінників, а активність потенційних конкурентів викликає падіння попиту на продукцію монополіста. Отже необхідність захисту власних інтересів спонукає його підвищувати виробничі витрати, пов'язані з інноваціями та рекламою. Вона може знизити ціни, щоб зробити ринок менш привабливим для потенційних конкурентів, або збільшити витрати на створення додаткових бар'єрів для вступу в галузь Все це призводить до втрати монополією прибутків в довгостроковому періоді. Вона опиняється в стані беззбитковості, коли фірма отримує дохід, достатній тільки для покриття витрат (LATC) (рис. 10.7).

Рисунок 10.7 - Монополія та беззбиткове виробництво

У будь-якому разі прибуток монополії зменшується. Слід зауважити, що у довгостроковому періоді всі монополії можуть вважатися відкритими, оскільки конкуренція може виникнути у зв'язку із появою товарів-субститутів, нововведеннями, зміною технології та іншими ринковими умовами.

Особливості функціонування реальних монополізованих ринків

Найсуттєвіші економічні наслідки чистої монополії такі:

1. Монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник). Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певну кількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не збігається з мінімальним рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користь монополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищення ефективності розподілу ресурсів. З іншого боку, споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей "податок" становить економічний прибуток монополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізм ліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивий конкурентному ринку, тут не діє.

2. Середні витрати монополіста, як правило, не збігаються з середніми витратами конкурентної фірми. До цього часу про можливості такого незбігу не йшлося. Середні витрати монополіста (АТСМ) можуть бути як нижчими, так і вищими, ніж у конкурентної фірми (АТСК). Оскільки монополіст - це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу. Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

Оскільки монополіст - це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу (рис. 6). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

Усі криві середніх витрат, які ми використовували раніше, ґрунтуються на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси з максимальною ефективністю. Проте щодо чистого монополіста це припущення досить часто необґрунтоване, оскільки у монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші, ніж мінімально можливі.

Це явище називається Х-неефективністю. Воно пояснюється такими причинами:

а) цілі менеджерів монополіста не збігаються з метою мінімізації витрат. Вони можуть: реалізувати завдання зростання фірми, не рахуючись з витратами; ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більші витрати; брати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальну ефективність управління тощо;

б) монополіст, не відчуваючи "подиху в потилицю" конкурента, стає в'ялим, припиняє пошук нових технологій, які мінімізують витрати;

в) монополія змушена нести додаткові витрати, пов'язані із збереженням свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні) платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витрати на підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.

3. Монополія суперечливо впливає на науково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентному ринку. Більшість сучасних відкриттів, дійсно, зроблено за участю монополій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується більше, ніж за однією ціною, і ці відмінності не пов'язані з відмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців та якщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такої дискримінації досить багато, особливо коли йдеться про природну монополію. Так, електропостачання населенню та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак незаперечним є те, що він підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Для нейтралізації негативних ефектів, викликаних функціонуванням монополій, держава змушена проводити антимонопольну політику, спрямовану на недопущення ділової практики, що підриває ефективність конкуренції, та зловживань домінуючим положенням на ринку.

Мета антимонопольного регулювання полягає в обмеженні ринкової влади (збільшенні обсягів випуску і зниженні цін) та підтримка конкуренції.

Методи антимонопольного регулювання: законодавчі та економічні.

Напрямки антимонопольного регулювання:

- заборона горизонтальних угод (особливо домовленостей відносно цін);

- заборона вертикальних угод (особливо заборона обмежень виходу на ринок).

В Україні антимонопольне регулювання здійснюється Державним Антимонопольним Комітетом, який регулює діяльність природних монополій, а відносно монополій, які не мають природного характеру, - застосовує антимонопольне законодавство. Згідно Закону України

1992 р. "Про обмеження монополізму і недопущенні недобросовісної діяльності" монопольним визнається такий стан, при якому фірма контролює більше 35 % ринку певного блага (інколи навіть менше).

Антимонопольне регулювання в Україні здійснюється за такими напрямками:

регулювання діяльності домінуючих фірм. Проявляється у вигляді заборони дій, спрямованих на підтримку дефіциту; нав'язування умов, що не мають відношення до предмету домовленості; включення у домовленість дискримінаційних умов; створення бар'єрів для доступу на ринок; порушення встановленого порядку ціноутворення; немотивоване припинення виробництва та виконання домовленості;

контроль над вертикальними та горизонтальними домовленостями. Проявляється у вигляді заборони домовленостей по розділу ринків (асортиментний, територіальний тощо); створення галузевих бар'єрів; узгодженості дій по контролю над цінами; узгодженості дій по обмеженню пропозиції;

регулювання природних монополій.

Дії держави по регулюванню діяльності природних монополій полягають в імітації умов, притаманних конкурентному ринку, що проявляється в обмеженні доходності, регулюванні відносин власності та ціноутворення. На рис.10.8 наведено приклад державного регулювання цін в умовах природної монополії.



Рисунок 10.8 - Регулювання цін державою в умовах природної монополії

На практиці це проявляється у встановленні для них цін продажу, у відповідності до яких, на думку суспільства, буде забезпечуватися ефективне використання ресурсів або справедливий розподіл прибутку. Ціна, яка забезпечує ефективне використання ресурсів (суспільно-оптимальна ціна), встановлюється на рівні Р = МС (ціна Р2 та обсяг Q2 на рис. 10.8). Звичайно ціна такого рівня виявляється настільки низькою, що у короткостроковому періоді викликає у монополії збитки, а у довгостроковому періоді може призвести навіть до її банкрутства. Намагання держави забезпечити природній монополії отримання хоча б нормального прибутку проявляється у встановленні для неї «стелі цін» на рівні Р = АТС (ціна Р3 та обсяг Q3 на рис. 10.8).

Виникнення так званої «дилеми регулювання» (вибір між суспільно справедливою, але збитковою для монополії ціною, та ціною, що гарантує їй хоча б отримання нормального прибутку) розв'язується встановленням ціни, яка має бути дещо вищою за Р2, щоб фірма-монополіст могла відшкодувати свої середні витрати і залишилось в галузі.

Питання для самоконтролю:

Модель "чистої" монополії та її характеристики.

Діагностування монопольної влади.

Монопольний ринок у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Різновиди монополій.

Особливості функціонування реальних монополій.

Потреба державного регулювання монополії, антимонопольна політика.

Порівняльна оцінка конкурентного і монопольного ринків.

Тема 11. Олігополія та монополістична конкуренція

Основні ознаки олігополії.

Теоретичні моделі олігополії.

Особливості організації олігополістичного ринку.

Ознаки і поширення монополістичної конкуренції.

Ринкова поведінка монополістичного конкурента.

Нецінова конкуренція.

Мета: надати студентам знання з питань функціонування фірми в умовах олігополії та монополістичної конкуренції.

Питання для самостійної роботи:

Можливості державного регулювання олігополії

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 365 - 445].

[2. С. 392-413].

[3. С. 139 - 163].

[4. С. 242 - 275].

Додаткова:

[5. С. 68 - 80].

[6. С. 109 - 120].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Основні ознаки олігополії

Олігополія - це ринкова модель, коли невелика кількість великих за розміром фірм виробляють основну частку продукції певної галузі, а входження нових виробників у галузь ускладнене.

Використовуючи загальні критерії для класифікації моделей ринку залежно від панівного типу конкуренції, охарактеризуємо основні ознаки олігополістичного ринку.

1. Олігополія у буквальному перекладі з грецької мови означає "панування небагатьох", тому головною ознакою олігополістичного ринку є панування на ньому кількох фірм. Їх може бути від трьох до двадцяти, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою монополією та монополістичною конкуренцією.

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.

Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких такі:

- частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу. Для підтримки конкурентного середовища у багатьох країнах встановлюється гранична межа галузевої концентрації виробництва. Так, у Сполучених Штатах Америки вважається, що для нормального розвитку галузі має бути не менше ніж 10 конкуруючих фірм. При цьому на частку найбільшої з них не повинно припадати більше ніж 31% усіх галузевих продаж, двох фірм - не більше ніж 44, трьох - не більше ніж 54, чотирьох - не більше ніж 64%;

- індекс Херфіндаля-Хіршмана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж. Він розраховується за формулою

де dі, - частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.

Максимального значення цей індекс досягає тоді, коли галузь представлена однією чистою монополією (1002 = 10 000). Тому, чим менший індекс Херфіндаля-Хіршмана, тим більш конкурентним можна вважати ринок. Найхарактернішим для олігополістичного ринку є значення індексу від 1200 до 5000.

Проте застосування зазначених показників не завжди реально відображає ступінь розвитку конкуренції, оскільки всі показники, як правило, розраховуються для загальнодержавного ринку. Реально кожен ринок має свої обмежені географічні рамки. Більше того, деякі товари взагалі не утворюють єдиного загальнодержавного ринку, а завжди формуються лише на певних територіях. Скажімо, це може бути ринок цегли чи цементного розчину, побутових послуг чи окремих продуктів харчування.

Суттєвим недоліком розрахунку показників концентрації виробництва є також невизначеність поняття "галузь". Чи є чистим регіональним монополістом підприємство, яке єдине у Дніпропетровській області виробляє глинисто-піщані стінові блоки (так звана подвійна цегла)? Що треба брати у знаменнику для розрахунку й частки на ринку: тільки аналогічну цеглу, цеглу взагалі, стінові матеріали, включаючи шлакоблоки та бетонні блоки? Легко переконатися, що залежно від відповіді на поставлене запитання, результати розрахунків будуть суттєво відрізнятися. На жаль, економічна наука поки що не дала задовільного обгрунтування, як правильно визначити знаменник.

Досить суттєвим у формуванні конкурентного середовища для відкритих економік є зовнішній фактор - іноземні виробники. Тому, визначаючи модель ринку, яка склалася у тій чи іншій галузі, слід обов'язково враховувати доступність на нього виробників аналогічної продукції з інших країн.

2. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим. Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та автомобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він досить диференційований. Однак вид продукту (стандартний чи диференційований) суттєво не впливає на функціонування олігополістичного ринку, тому надалі ми не приділятимемо йому уваги.

3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Чи то зниження цін окремим виробником та збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеження пропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слід враховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.

4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як це властиво для ринку чистої монополії, але ті бар'єри для вступу в галузь, які ми розглядали у темі 10, можуть бути застосовані також для характеристики олігополістичного ринку.

4. Фірми мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно. Стратегічна поведінка олігополіста - це ситуація, коли олігополіст розробляє стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Олігополістична модель ринку - майже така поширена модель, як і ринок монополістичної конкуренції. Це спричинено, зокрема, такими обставинами:

- при відносно незначній кількості виробників у більшості галузей є можливість досягти ефекту масштабу. У цьому разі перехід до великих фірм обов'язково супроводжуватиметься поглинанням конкурентів і переходом до олігополії;

- в економіці існує об'єктивне прагнення фірм до злиття, оскільки об'єднання кількох фірм може суттєво збільшити їхню частку і дати можливість новій структурі досягти вищих результатів, у тому числі за рахунок ефекту масштабу. Злиття може дати більшу економічну владу, більші можливості контролю за цінами, а також виграш на цінах закупки ресурсів внаслідок перетворення на значного покупця.

Завершуючи загальну характеристику олігополістичної конкуренції, слід звернути увагу на принципову відмінність цієї моделі ринку від інших, а саме: незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити свою цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.

Теоретичні моделі олігополії

Головна складність у побудові моделі поведінки олігополії - це обмеження, з якими стикається фірма. Крім загальних обмежень - витрат виробництва і попиту - олігополіст має специфічне обмеження: дії конкуруючих фірм. Залежність поведінки фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком.

У мікроекономіці не існує єдиної моделі олігополії. Розроблені часткові моделі рівноваги, - моделі Курно, Штакельберґа, Бертрана і ряд їх модифікацій, а також узагальнена модель рівноваги Неша, - з метою визначення рівноважного обсягу випуску і рівноважної ціни олігополістичної фірми. Рівновага Неша - це набір таких стратегій, коли кожен суб'єкт економіки обирає найкращий для себе варіант дій, виходячи з того, що інші учасники дотримуються певної (даної) стратегії. Оскільки кожен гравець не має причин відхилятися від оптимуму, ці стратегії стабільні.

Модель Курно - це модель простої дуополії, - олігополії з двома фірмами, які виробляють однорідну продукцію (рис. 10.3). Кожна фірма вибирає обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток, згідно з її уявленнями щодо можливих рішень конкурентів. Кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований, величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. Обидві фірми приймають рішення одночасно. Ціна, яку фірми приймуть, залежатиме від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Обидві фірми мають рівну економічну силу і випускають однорідну продукцію за відомої їм лінійної функції ринкового попиту:

де і - обсяги випуску фірми 1 і фірми 2. Граничні витрати приймаються нульовими або постійними, що є спрощенням і не впливає на висновки аналізу. Якби фірма 2 зовсім не випускала продукцію, тобто , крива попиту на продукцію фірми 1 співпадала б з кривою ринкового попиту. Якщо фірма 2 забезпечуватиме перші одиниць ринкового попиту, тоді крива попиту на продукцію фірми 1 визначатиметься рівнянням:

або

Графічно крива попиту для фірми 1 одержується шляхом зміщення вертикальної осі праворуч на величину обсягу виробництва другої фірми (рис. 11.1). Частина початкової кривої ринкового попиту , що знаходиться праворуч від нової вертикальної осі (пунктирна вісь ), є кривою попиту фірми 1. Її називають кривою залишкового попиту. Їй відповідає крива граничного виторгу .

Рисунок 11.1 - Максимізація прибутку дуополістом в моделі Курно

Рисунок 11.2 - Криві реакції фірм і рівновага Курно

Фірми максимізують прибуток, виробляючи оптимальний обсяг продукції, визначений за правилом , згідно своїх функцій реакції:

;

Функція реакції - це крива, що показує, який обсяг продукції буде виробляти один олігополіст за кожного заданого обсягу виробництва іншого.

Функції реакції двох олігополістів представлені на рис. 10.4. Якщо припустити, що фірма 1 спочатку виробляє обсяг , то фірма 2 буде виробляти обсяг, який відповідає (точка ) на її кривій реакції . Фірма 1 відреагує на цей рівень вибором відповідного обсягу (точка ) на своїй кривій реакції . Це рішення фірми 1 змусить фірму 2 переглянути власне рішення і вона обере відповідний обсяг випуску (точка ) на своїй кривій реакції . Кінцевим результатом процесу пристосування є встановлення стабільної рівноваги в точці на перетині двох кривих реакції.

Набір рівнів виробництва двох фірм, що відповідають точці рівноваги , називають рівновагою Курно, яка є різновидом рівноваги Неша.

Модель Бертрана описує ринкову ситуацію, за якої дві фірми, як і в моделі Курно, виробляють однорідну продукцію. Але змінюється стратегічний показник - фірми вибирають ціни, а не обсяги випуску (рис. 10.5). Цінова конкуренція змушує обидві фірми знизити ціну до рівня граничних витрат , за якої вони отримують нульовий економічний прибуток. Фірми досягають рівноваги Неша, яка у даному випадку є конкурентною рівновагою.



Рисунок 11.3 - Криві реакції фірм і рівновага у моделі Бертрана

Модель Штакельберга (лідерства за обсягами) є модифікацією моделі Курно для випадку, коли одна з фірм є лідером, має більшу економічну силу і незалежну позицію, тому першою визначає свій обсяг виробництва. Інша фірма є аутсайдером, який здійснює стратегію пристосування та коригує свою поведінку залежно від вибору, зробленого лідером. У моделі Штакельберга фірма - лідер фактично ігнорує свою функцію реакції. Вона обирає обсяг випуску, котрий максимізує її власний прибуток. Рівновага Штакельберга є окремим випадком рівноваги Неша для домінуючої стратегії. Можливі комбінації поведінки фірм у моделі Штакельберга надані у таблиці 11.1.

Таблиця 11.1 - Можливі комбінації поведінки фірм у моделі Штакельберга

	Дуополіст 1	Дуополіст 2	Тип взаємодії
1	Лідер	Послідник	Стабільний
2	Послідник	Лідер	Стабільний
3	Послідник	Послідник	Модель Курно
4	Лідер	Лідер	Цінова війна



Модель дуополії з диференційованою продукцією застосовується до ситуації, коли олігополістичні фірми випускають диференційовану продукцію, і їм більш логічно у конкурентній боротьбі вибирати не обсяги, а ціни. Попит на продукцію кожної з двох фірм залежить від її власної ціни і ціни конкурента. Обидві фірми вибирають ціни одночасно, розглядаючи ціну конкурента як дану. У точці перетину кривих реакції встановлюється рівновага Неша.

Модель домінуючої фірми (квазімонополії) описує ситуацію, коли у галузі функціонує одна велика фірма і багато дрібних, які здатні з нею конкурувати. Ця модель є аналогом моделі Штакельберга, але для випадку цінового лідерства. Попит домінуючої фірми визначається як різниця між сукупним ринковим попитом і обсягом пропонування конкурентного оточення, яке задовольняє цей попит. Домінуюча фірма встановлює обсяг виробництва і ціну за правилом , аутсайдери приймають цю ціну і визначають власний обсяг випуску згідно своєї кривої пропонування.

Особливості організації олігополістичного ринку

В дійсності можливі наступні варіанти поведінки олігополістів:

Цінова війна - це послідовне зменшення цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку.

Знижуючи ціни в порівнянні з цінами конкурентів кожний виробник намагається захватити увесь ринок і збільшити свій прибуток. Конкуренти у відповідь також знижують ціни. В результаті ціна на товар падає до рівня середніх витрат, а економічний прибуток до нуля. Від цінової війни виграють перш за все споживачі, тому що ціна знижується до рівня досконалої конкуренції Р=АС=МС. На жаль цінові війни не довгострокові і олігополії намагаються домовитися між собою для запобігання втрати прибутків.

Картель - це об'єднання фірм, які погоджують свої рішення з приводу цін і обсягів випуску, ніби вони злилися в чисту монополію. Утворення картелю вимагає вироблення спільної стратегії, установлення квот для кожного учасника і створення механізмів контролю за виконанням прийнятих рішень. Установлення єдиних монопольних цін підвищує дохід всіх учасників олігополістичного об'єднання, але їх зростання досягається шляхом обов'язкового зниження обсягів продажів. В результаті у кожного учасника картелю виникає спокуса одержати подвійний виграш: продавати свою продукцію за високою картельною ціною, але з перевищенням низьких картельних квот. Якщо подібного роду опортуністична поведінка стане загальною, то картель розвалиться.

Рис. 11.4 - Ринкова та картельна рівновага

Слід зауважити, що таємна змова не може бути тривалою. Високий рівень прибутків і монопольна ціна залучають в галузь нових виробників, що, в свою чергу, сприяє загостренню конкуренції.

Ще однією з поширених моделей кооперативної поведінки олігополістичних фірм вважають лідерство в цінах.

Лідерство в цінах полягає в тому, що зміни в довідникових цінах оголошуються певною фірмою, яка визначається лідером усіма іншими фірмами, що слідують їй в ціновій політиці.

Розрізняють три типи цінового лідерства: лідерство домінуючої фірми, таємна змова про лідерство та барометричне лідерство.

Лідерство домінуючої фірми - ситуація на ринку, коли одна фірма контролює не менше 50 % виробництва, а решта фірм надто мала, щоб справляти вплив на ціни шляхом індивідуальних цінових рішень.

Таємна змова про лідерство, на відміну від попереднього типу, часто не забезпечує досягнення високого рівня цін. За лідером не завжди слідують, оскільки він не має змоги змусити інших учасників олігополістичного ринку до спільних дій. Часто барометричні лідери свої функції де-юре. Вони оголошують довідникові ціни, але фактичні ціни, що встановлюються іншими фірмами, відрізняються від оголошених.

Іншим засобом підтримання "дисципліни" в олігополістичній галузі, коли встановлюються або змінюються ціни, проявляється в ціноутворенні "правило великого пальця". Всі фірми використовують одну і ту ж формулу ціноутворення - витрати плюс норма прибутку. В цьому разі для визначення ціни за основу беруть певні типові витрати, до яких додається економічний прибуток у вигляді надбавки (рис. 11.5). Переваги такого методу полягають у його простоті. Він не потребує глибокого вивчення кривих попиту, доходу та граничних витрат. Можна тільки уявити, який обсяг аналітичної роботи необхідний, щоб побудувати ці криві для кількох сот найменувань продукції, що виробляє олігополістична фірма.

Рисунок 11.5 - Формування олігополістичної ціни по методу "витрати плюс"

Предметом теорії ігор є ігрові ситуації із встановленими правилами (карти, доміно і таке інше). В ході гри можливі різні спільні дії - коаліції гравців, конфлікти і т. п.

Стратегія гравців визначається цільовою (платіжною) функцією, яка показує виграш чи програш учасника. Форми даних ігор різноманітні. Найбільш простим різновидом - є гра з двома учасниками. Якщо в грі приймають участь не менше трьох гравців то можливе утворення коаліцій, що ускладнює аналіз.

З точки зору платіжної суми ігри поділяються на дві групи - з нульовою та не нульовою платіжною сумою. Ігри з нульовою сумою ще називають антагоністичними: виграш одних в точності дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю.

По характеру попередньої домовленості ігри поділяються:

Кооперативні (коли утворюються коаліції гравців);

Некооперативні (коли кожен учасник грає сам за себе і проти всіх).

Для аналізу поведінки фірм в умовах олігополії використовують приклад некооперативної гри з ненульовою сумою виграшу - "дилема ув'язнених".

Спіймали двох крадіїв, котрим пред'явлено обвинувачення у ряді крадіжок. Перед кожним з них встає дилема: признатися в старих ( не доказаних) крадіжках чи ні. Якщо признається тільки один з крадіїв, то він отримає мінімальний строк ув'язнення - 1 рік, а його товариш - максимальний (10 років). Якщо обидва крадії признаються одночасно, то вони отримають невелике нисходженння (6 років). Якщо обидва не признаються, то вони отримають покарання тільки за останню крадіжку (по три роки).

Ув'язнені знаходяться у різних камерах і домовитися не можуть.

Побудуємо матрицю можливих результатів (табл. 11.2)



Таблиця 11.2 - Матриця можливих результатів у дилемі ув'язнених

Найбільшим ймовірним результатом в даному випадку є рівновага за Нешем.

Рівновага за Нешем - означає, що кожен учасник обирає найкращий для себе варіант дій враховуючи можливі дії інших гравців.

У трьох попередніх темах ми розглядали моделі вибору ціни та обсягів виробництва за умови чистої конкуренції, чистої монополії та монополістичної конкуренції. За їх допомогою можна із значною вірогідністю передбачити відповідну поведінку виробника. Цього не можна сказати про олігополістичний ринок. Точний прогноз на такому ринку неможливий, насамперед через безліч варіантів олігополії

Ознаки і поширення монополістичної конкуренції

Монополістичну конкуренцію не слід плутати з монопольним ринком. Хоча ці терміни досить співзвучні, вони відображають зовсім різні ситуації на ринку. Риси монопольного ринку ми розглянули у попередній темі. Зупинимося тепер на характеристиці особливостей монополістичної конкуренції.

1. На ринку діє досить велика кількість продавців. Що означає "досить велика"? Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців має бути:

- не надто великою, щоб попит не перетворився на абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;

- не надто малою, щоб кожна фірма володіла відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною (але все-таки мала)',

- досить значною, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін;

- достатньою, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.

Отже, якщо для чистої конкуренції на ринку необхідно мати сотні або й тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції досить 30, 50 чи 70 фірм. В типовому випадку кожна фірма має від 1% до 10% продаж на ринку протягом року і ні одна з них не має значних переваг над іншими.

2. Продукти, що пропонуються на ринку, хоча й належать до однієї товарної групи, досить диференційовані. Ця диференціація ґрунтується як на реальних, так і на удаваних відмінностях. Реальні відмінності досягаються за рахунок:

а) якості товару. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном, якістю роботи тощо. Товарні ринки України переповнені товарами з однаковою товарною маркою, але виготовленими у різних країнах: Польщі чи Італії, Японії чи Малайзії, Кореї чи Болгарії. При цьому їхня якість може мати досить суттєві відмінності;

б) поглиблення після продажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних тим, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцеві, на місці збирають і встановлюють меблі тощо;

в) місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в яких виникає у певному місці. Скажімо, кафе, розташоване у людному місці на березі Дніпра з чудовим краєвидом, чи бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілів будуть привабливішими для покупців за інших рівних умов;

г) стимулювання збуту. З метою виділення свого товару серед інших фірма може стимулювати збут, встановлюючи призи для покупців. Наприклад, Тростянецька кондитерська фабрика "Корона" у разі придбанні 0,5 кг цукерок видає кожному покупцеві спеціальний пакет з фірмовим знаком, а бензоколонка "Південь" за умови придбання 30 л бензину безкоштовно вручає водію пляшку мінеральної води.

Проте диференціація товару часом ґрунтується на удаваних відмінностях. Це досягається за допомогою активної рекламної політики фірми ("Наша зубна паста - це єдиний надійний захист від карієсу!" чи "Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень!"). Цьому також підпорядковане використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.

3. Обмежена можливість впливу на ціну. Було б помилковим вважати, що при монополістичній конкуренції фірма взагалі не може вплинути на ціну продукту, який вона реалізовує. Вдале розташування, яскрава упаковка, результативна рекламна кампанія дають фірмі певні переваги над іншими, що зумовлює можливість реалізувати свою продукцію дещо дорожче. Однак ця можливість обмежена тим, що на ринку монополістичної конкуренції існує багато близьких товарів-субститутів, а тому покупець має змогу придбати товар у іншого продавця, якщо його ціна виявиться привабливішою.

4. Легкий вступ у галузь. Оскільки на ринку досить велика кількість конкуруючих фірм, створити якісь бар'єри для вступу у галузь нових виробників практично неможливо. Разом з тим, існує певний виняток з цього правила. Скажімо, кількість місць, найзручніших для встановлення кіосків, обмежена, а тому для додаткових конкурентів з'являються бар'єри. В якості бар'єрів також можна назвати такі: необхідність відповідного розміру капіталу, власне ноу-хау, певний термін необхідний для визнання покупцями товарів нових торгових марок. Це особливо важливо для розуміння моделі поведінки фірми на ринку з монополістичною конкуренцією у довготерміновому періоді. Тобто на цей ринок можуть вільно прийти нові фірми, однак уже існуючі будуть мати деякі переваги над ними, подолати які досить складно.

5. Крива попиту на продукцію фірми в умовах монополістичної конкуренції має низхідний нахил, оскільки на ринку продаються товари-замінники. А її висока еластичність пояснюється залежністю попиту не тільки від ціни даного товару, але і від цін інших товарів даного виду;

щоб стимулювати попит на свій товар, фірми використовують методи нецінової конкуренції, такі як диференціація продукту та реклама. Чим сильніша нецінова конкуренція, тим менше покупці звертають увагу на ціну товару (тим меншою стає цінова еластичність попиту і тим більшою стає монопольна влада фірми).

Монополістична конкуренція виникає там, де господарюють десятки фірм, таємна змова між якими практично неможлива. Кожна фірма діє на свій страх і ризик, сама визначає власну цінову політику. Передбачити і врахувати дії усіх інших учасників конкуренції майже неможливо. Ця ринкова модель широко представлена у галузях, які виробляють товари споживання (харчова і легка промисловість, сфера послуг тощо)

Особливості ринку монополістичної конкуренції яскраво проявляються під час ціноутворення фірм і визначення обсягів випуску продукції.

Ринку монополістичної конкуренції належить проміжне місце між монопольним ринком та ринком чистої конкуренції. Тому і механізм визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренції є переплетенням моделей, розглянутих у трьох попередніх темах.

Ринкова поведінка монополістичного конкурента

Припустимо, що якась фірма, зорієнтована на монополістичну конкуренцію, виробляє та постачає на ринок певний вид продукції, що відрізняється від інших товарів цієї групи. Який вигляд матиме крива попиту (крива продажу) на цей товар?

З одного боку, якщо крива попиту і буде абсолютно еластичною, то тільки у певних межах, бо частка фірми не така вже й мала, щоб збільшення нею обсягів продажу взагалі не впливало на ціни. Найчастіше вона має похилий характер, оскільки: а) фірма в умовах монополістичної конкуренції має меншу кількість конкурентів, ніж на конкурентному ринку; б) продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальними замінниками.

З іншого боку, крива попиту матиме більшу еластичність, ніж на монопольному ринку. Тут є можливість за рахунок позитивної диференціації продукту добиватися ефекту заміщення, коли попит з інших товарів цієї групи переноситься на товар даної фірми.

Таким чином, нахил кривої попиту буде залежати:

від кількості конкурентів, з якою стикається фірма

ступеня диференціації продукту в галузі.

Існує ряд моделей монополістичної конкуренції, але класичною вважається модель Е.Чемберліна.

Модель Чемберліна будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Основна особливість моделі такої фірми зумовлена еластичністю попиту і відповідною траєкторією кривої попиту. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на продукцію кожного продавця, а крива попиту - більш пологою, тому що ситуація наближатиметься до досконало конкурентного ринку.

Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою продукцію, то обсяг попиту для неї зросте, тому що деякі покупці переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна частина споживачів буде слідувати усталеним уподобанням.

Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент може сам вибрати комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Інші фірми ніяк не відреагують на його рішення. Проте відсутність бар'єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати високі прибутки тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює пропонування і зводить економічні прибутки до нуля. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах буде мати відміну.

У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, керуючись загальним правилом . Рис.11.6 ілюструє ці дві ситуації.

Рисунок 11.6 - Моделі короткострокової рівноваги монополістичного конкурента

У короткостроковому періоді число фірм в галузі є незмінним. Подібно до монополії, фірма приймає криву попиту на свою продукцію як задану, обсяг виробництва вона обирає відповідно до точки перетину кривих граничного виторгу і граничних витрат , а ціну для даного обсягу знаходить на кривій попиту. На рис. 11.6.а) рівноважна ціна перевищує середні витрати , тому фірма працює, максимізуючи прибуток. На рис. 11.6.б), навпаки, середні витрати перевищують ціну, тому фірма працює, мінімізуючи збитки. Отже, короткострокова рівновага монополістичного конкурента подібна до рівноваги чистої монополії, коли фірма, залежно від рівня витрат виробництва і попиту на продукцію, може бути як прибутковою, так і збитковою.

У довгостроковому періоді у випадку прибутковості в галузь починають входити нові фірми, приваблені можливістю одержати економічний прибуток. У міру появи нових фірм, отже, і нових товарів-замінників, типова фірма втрачає частину свого попиту. Це означає, що крива попиту змішується ліворуч і є більш похилою, попит стає ще більш еластичним. Кожна фірма починає втрачати прибутки. І навпаки, у випадку збитковості фірми починають залишати ринок, кількість продукції скорочується. Зменшення числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які залишились на ринку. Криві їх попиту зміщуються праворуч, збитки зменшуються. Рух фірм триває до того часу, коли економічний прибуток досягне нуля. Як тільки крива попиту стане дотичною до кривої середніх витрат, економічний прибуток зникає, фірма стає беззбитковою. Отже, у стані довгострокової рівноваги всі фірми галузі одержують лише нормальний прибуток.

Рис.11.7.а) представляє графічну модель довгострокової рівноваги фірми - монополістичного конкурента. Рівноважний обсяг буде купуватись за ціною . Графік показує, що будь-яке відхилення від обсягу призводить до збитковості, оскільки середні витрати починають перевищувати ціну. За досягнення у точці стану довгострокової рівноваги зникають стимули до входження в галузь нових фірм.



Рисунок 11.7 - Довгострокова рівновага монополістичного та досконалого конкурентів

Якщо фірми одержуватимуть в короткостроковому періоді збитки, то частина їх залишить галузь, а ті, що залишаться, будуть мати збільшену частку попиту, і поступово збитки почнуть зникати, фірми будуть отримувати нормальний прибуток. Довгострокова рівновага відновлюється. Таким чином, ситуація беззбитковості у довгостроковому періоді для монополістично конкурентної фірми і галузі нагадує довгострокову рівновагу фірм на досконало конкурентному ринку (рис. 11.7б).

Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівновагу монополіста, то довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Проте досконало конкурентна рівновага і рівновага в умовах монополістичної конкуренції мають і значні відміни. Конкурентне ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності: . На ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні ефективність розподілу ресурсів, ні мінімізація витрат. В умовах монополістичної конкуренції фірми виробляють менший обсяг, ніж найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів. На рівні оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує граничні витрати .

Монополістичні конкуренти не мінімізують витрат, їх рівень виробництва менший за той, що дозволяє мінімізувати середні витрати. Точка довгострокової рівноваги монополістичного конкурента знаходиться ліворуч від мінімуму . Якби фірма збільшила обсяг виробництва, вона могла б знизити середні витрати. Але монополістичному конкуренту невигідно виробляти продукції більше, тому що її прийшлося б продавати за нижчою ціною. Тому галузі часто переповнені фірмами, які функціонують, не досягаючи оптимальної потужності. Надлишкові виробничі потужності і водночас вищі порівняно з конкурентними ціни - ще один наслідок монополістичної конкуренції для суспільства.

Ще однією особливістю монополістичної конкуренції є те, що провідну роль у конкурентній боротьбі відіграє нецінова конкуренція, засобами якої є: подальша диференціація продукції - підвищення її якості, поліпшення умов продажу; справна організація реклами. У фірм з'являється можливість контролювати не тільки пропонування, але і попит на свою продукцію.

Значення будь-якої диференціації полягає в тому, що вона є джерелом підвищення прибутковості фірми внаслідок здобуття виробниками обмеженого контролю над цінами на свою продукцію. Завдяки постійному вдосконаленню товару кожна фірма може зберегти чи підвищити попит на свою продукцію і, розширюючи виробництво, збільшити прибуток. З іншого боку, менші порівняно з конкурентними обсяги випуску та вищі ціни на продукцію, неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умовах монополістичної конкуренції, цілком компенсуються тією вигодою, яку одержують споживачі від розширення можливостей споживчого вибору.

Диференціація пристосовує продукт до споживчого попиту. Реклама, навпаки, пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність попиту на свою продукцію.

Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформацію про властивості нового продукту, допомагає споживачам зробити розумний вибір, стимулює покращення продукту. Вона вимагає додаткових витрат, але може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі вдається скористатися зростаючим ефектом масштабу. Критики реклами наводять так само багато контраргументів.

Вплив рекламної діяльності неоднозначний: з одного боку, реклама дозволяє кожній фірмі посилити її монопольну владу, оскільки переконує споживача, що в світі товарів мало гідних замінників товару фірми, через значні видатки слугує бар'єром входження. З іншого боку, реклама надає інформацію про існування великої кількості замінників, через що попит на продукцію будь-якої фірми стає більш еластичним, а ціни і прибутки мають тенденцію до зниження, отже, галузь стає більш конкурентною.

Ціноутворення за умов монополістичної конкуренції має подвійний характер. З одного боку, воно зазнає впливу об'єктивних чинників - витрат виробництва і збуту, причому на перший план виходять саме витрати збуту. З іншого боку, на рівень цін впливає суб'єктивний чинник. Ціна відображає якість товару, престиж торговельної марки. Саме суб'єктивний чинник відіграє більш суттєву роль у можливості маніпулювати цінами, здійснювати політику з формування власного ізольованого мікро - ринку.

На відміну від конкурентної фірми і монополії, для максимізації прибутку фірма - монополістичний конкурент повинна враховувати три фактори: обсяг випуску, ціну та зміну продукту і рекламну діяльність.

Разом з тим, потрібно усвідомлювати, що для ринку монополістичної конкуренції встановлення ціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією. Існують фактори, що ускладнюють прогнозування результатів монополістичної конкуренції у довготерміновому періоді. До них належать такі обставини:

1. Існують певні бар'єри для вступу у галузь при монополістичній конкуренції. Так, для проведення комерційних та комісійних операцій на фондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура потребує багато часу і значних коштів фірми. Тому, якщо торговець цінними паперами зумів надати своїм послугам властивостей, що приваблюють клієнтів, то він досить довго може бути захищеним від появи нових конкурентів та отримувати економічний прибуток.

2. Диференціація продукту чи послуги може ґрунтуватися на таких обставинах, які важко, а може, навіть неможливо відтворити конкурентам. Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраці талановитого художника, що позитивно позначилося на її продукції та дало змогу виділити свій товар серед продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціації продукту, яке відбулося при цьому, не зможе бути ліквідовано за рахунок нових конкурентів, а тому фірма отримуватиме економічний прибуток протягом довготривалого періоду.

Подібних прикладів можна навести чимало, що дає підстави оцінювати досягнення рівності ціни середнім витратам на ринку монополістичної конкуренції лише як досить імовірний результат у довготривалому періоді.

...