Основи мікроекономіки

Питання для самоконтролю:

1. Однофакторна виробнича функція.

2. Двофакторна виробнича функція.

3. Оптимум виробника.

Тема 8. Витрати виробництва

Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

Витрати виробництва на довгострокових інтервалах.

Мета: надати студентам знання відносно сутності та економічного змісту витрат виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Питання для самостійної роботи:

Мінімально ефективний розмір виробництва

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 230 - 263].

[2. С. 180-252].

[3. С. 87 - 98].

[4. С. 157 - 180].

Додаткова:

[5. С. 47 - 54].

[6. С. 62 - 79].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Витрати виробництва в короткостроковому періоді

Аналізуючи формування витрат у короткотерміновому періоді, потрібно розмежувати їх на постійні та змінні.

Постійні витрати (FС-Fixed Cost) - це витрати, які не залежать від обсягів виробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли виробництво взагалі припиняється, тому на графіку їх крива має вигляд прямої лінії., яка проходить паралельно осі обсягу виробництва. Справа в тому, що, як виходить із самого визначення короткотермінового періоду, він недостатній для зміни передусім обсягів капіталу.

Основні види постійних витрат:

1. Виплата орендної плати;

2. Відсотки за отриманий кредит;

3. Амортизація;

4. Капітальний ремонт;

5. Податки;

6. Страхові внески;

7. Витрати на управління.



Рисунок 8.1 - Постійні витрати

Змінні витрати (VС-Variable Cost) - це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому вони змінюються пропорційно до змін обсягу виробництва. До них належать:

заробітна плата робітників;

витрати на придбання сировини і матеріалів;

електроенергії для виробничих цілей ;

витрати на паливно-мастильні матеріали.

Рисунок 8.2 - Змінні витрати

Сукупні витрати підприємства (ТС)- це сума постійних і змінних витрат фірми у зв'язку з виробництвом продукції у короткостроковому періоді. Загальні витрати є функцією від виробленої продукції (Q): ТС = f (Q). Вони можуть бути визначені як: ТС= FC+VC. Графічно це означає сумування кривих постійних і змінних витрат.



Рисунок 8.3 - Сукупні витрати

Кожного товаровиробника цікавить, чому дорівнюють витрати виробництва в розрахунку на одиницю продукції, тобто середні витрати (АС). При визначенні прибутковості або збитковості саме АС порівнюються з ціною продукції. Причому показники середніх витрат розраховуються як для постійних, так і для змінних та загальних витрат.

1. Середні сукупні витрати (АТС) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції

АТС = ТС / Q

2. Середні постійні витрати (АFС) - це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції

АFС = FС / Q

3. Середні змінні витрати (АVС) - це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції

АVС=VС / Q



4. Граничні витрати МС-які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягів виробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції:

МС = ДТС / ДQ

Типовий характер динаміки витрат виробництва ілюструє рис. 8.4, а Оскільки постійні витрати FС не залежать від змін обсягів виробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходить паралельно до осі обсягу виробництва. Зображення кривої змінних витрат VС дзеркально відбиває форму кривої сукупного продукту змінного фактора. Крива матиме вигляд зростаючої з поступовим затуханням лінії. У перспективі вона досягне точки зламу після якої подальше зростання змінних витрат не супроводжуватиметься збільшенням обсягів виробництва. Крива сукупних витрат ТС показує зміни загальної вартості факторів, що використовуються у виробництві, залежно від збільшення обсягів виробництва. Вона матиме таку саму форму, як і крива змінних витрат, однак проходитиме вище на величину постійних витрат.



Рисунок 8.4 - Типовий характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді: а - сукупні витрати; б - середні та граничні витрати

Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва (рис. 8.4 б). Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження, оскільки зі збільшенням обсягу виробництва загальна сума постійних витрат лишається незмінною.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Таким чином, середні витрати будуть мінімальними за умови їх рівності з граничними витратами. Тобто криві граничних і середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення середніх витрат

Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємства. За даної технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам. Якщо маркетингові дослідження підтверджують, що фірмі доцільно розширювати виробництво, то саме на третій або навіть на другій фазі слід вжити випереджальних заходів. На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого фірмі обійдеться виробництво додаткової одиниці продукції. У динаміці витрат виробництва можна також вирізнити кілька фаз (табл. 8.1).

Для подальшого дослідження важливо з'ясувати залежності між динамікою середніх і граничних витрат. Розміри граничних і середніх витрат мають важливе значення, тому що від них залежить вибір фірмою обсягу виробництва. Поки граничні витрати будуть меншими, ніж середні, виробництво додаткової одиниці продукції зменшуватиме середні витрати. Якщо виробництво додаткової одиниці коштуватиме дорожче, ніж середні витрати, то збільшення обсягів виробництва призводитиме до зростання середніх витрат. Таким чином, середні витрати будуть мінімальними за умови їх рівності граничним витратам. Тобто криві граничних і середніх витрат перетнуться в точці мінімального значення середніх витрат.

Таблиця 8.1 - Характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді

Фаза	Сукупні витрати, ТС	Середні змінні витрати, AVC	Середні сукупні витрати, АТС	Граничні витрати, МС	Критична точка
І	Зростають	Зменшуються	Зменшуються	Зменшуються до min	Точка перетину кривої МС MC = min
II	Зростають	Зменшуються до min	Зменшуються	Зростають MC AVC MC < ATC	Точка перетину кривої AVC AVC = MC, AVC = min
III	Зростають	Зростають	Зменшуються до min	Зростають MC>AVC MCATC	Точка перетину кривої АТС АТС = МС, АТС = min
IV	Зростають	Зростають	Зростають	Зростають МС > AVC MC > ATC	-



Витрати виробництва за довгостроковий період

На відміну від короткотермінового періоду в довготерміновому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис. 8.5). При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва:

зростаюча;

нейтральна;

спадна.

Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли обсяг виробництва зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Наприклад, при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає більш ніж у два рази. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростання продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.

2. Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність. По ява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою, постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростанні середнього продукту.

3. Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Рисунок 8.5 - Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

Постійна (нейтральна) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції.

Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується.

Спадна віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції зростають менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції у півтора рази. Справа в тому, що збільшення виробництва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство. Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:

Значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку.

Вихід фірми за межі порогу керованості: занадто великі розміри створюють громіздку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізі динаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того самого підприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелічених реакцій. Їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.

Аналізуючи витрати у довготерміновому періоді слід мати на увазі, що при цьому немає поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва. Можна відмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи придбати нові. Отже, в довготерміновому періоді всі витрати фірми є змінними, тому найголовнішою проблемою є оптимізація розмірів підприємства. Довгострокові середні сукупні витрати (LATC) - це витрати виробництва у довгостроковому періоді на одиницю виробленої продукції. LATC=LТC/Q

де LTC - сукупні витрати в довгостроковому періоді.

Довгострокові граничні витрати (LMC) - витрати на виробництво додаткового обсягу продукції. LMC= LTC/Q

Рисунок 8.6 - Динаміка середніх і граничних витрат у довгостроковому періоді

Крива середніх сукупних витрат довгострокового періоду LATC має також U- подібну форму, як і крива середніх сукупних витрат короткострокового періоду АТС, але по іншій причині. В короткостроковому періоді на форму АТС впливає дія закону спадної граничної продуктивності, а в довгостроковому періоді на форму LATC впливає спочатку зростаюча, а потім спадна віддача від масштабу. Крива граничних витрат у довгостроковому періоді перетинає криву LATC у точці мінімуму. Між кривими середніх витрат короткотермінового та довготермінового періодів існує певний зв'язок. Крива LATC огинає короткострокові криві АТС у точках їх мінімуму.

Подібно до того, як середній продукт залежно від обсягів виробництва може зростати, зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати також по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. На рис. 8.7 наведено три найтиповіші ситуації.

У варіанті, що на рис. 8.7 а, спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Однак при цьому існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У таких галузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

Рисунок 8.7 - Варіанти довготермінової динаміки середніх витрат

На рис. 8.7 б можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.

У третьому варіанті (рис. 8.7 в), навпаки, позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому підприємцю важливо правильно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Існуючі бар'єри зростання уможливлюють ефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Проте намагання мінімізувати витрати - це лише один бік, що визначає поведінку виробника. Вибір реальних масштабів виробництва як в короткотерміновому, так і в довготерміновому періоді визначається зрештою можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва слід порівнювати з доходами.

Питання лоя самоконтролю:

Витрати виробництва за короткостроковий період

Витрати на довгостроковому періоді

Концепція мінімального ефективного розміру підприємства

Тема 9. Ринок досконалої конкуренції

Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики.

Ринковий попит на продукцію фірми за умов досконалої конкуренції.

Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді.

Економічна стратегія конкурентної фірми в довгостроковому періоді.

Ефективність РДК.

Мета: надати студентам знання з питань функціонування фірми на ринку досконалої конкуренції.

Питання для самостійної роботи:

Довгострокова рівновага підприємства, галузі, ринку та механізм її підтримки.

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 266 - 308].

[2. С. 225-252].

[3. С. 105 - 117].

[4. С. 185 - 215].

Додаткова:

[5. С. 54 - 61].

[6. С. 80 - 93].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики

Термін "конкуренція" з лат. concurrentia означає - змагання, суперництво. Існує безліч визначень конкуренції, деякі з них:

Конкуренція - це війна всіх проти всіх (Фрідріх Енгельс).

Конкуренція - це боротьба між капіталом за отримання максимального прибутку.

Конкуренція - боротьба між фірмами за один і той же сегмент ринку.

Конкуренція - суперництво між окремими особами, зацікавленими в досягненні певної мети кожний для себе.

Конкуренція - суперництво в який-небуть галузі, боротьба за досягнення кращих наслідків.

Можна зробити поспішний висновок, що конкуренція - це зло, але це не так. За Адамом Смітом, конкуренція - втихомирює егоїзм і регулює ціни, кількість. Конкуренція має свої позитиви і негативи. До плюсів можна віднести те, що конкуренція - є двигуном економічного прогресу, є знаряддям інноваційного прогресу, знижує витрати на одиницю продукції, підбирає життєздатні фірми. До мінусів можна віднести те, що конкуренція - призводить до економічних криз виробництва, розорення і безробіття, призводить до хижацького використання ресурсів, інколи переростає у недобросовісну конкуренцію.

Економісти виділяють чотири основні ситуації на ринку:

1) досконала конкуренція,

2) досконала монополія,

3) монополістична конкуренція,

4) олігополія.

Структура ринку характеризує умови, в яких відбувається конкуренція. Структуру ринку визначають за кількістю фірм та покупців на ринку, за наявністю та доступністю інформації, за можливістю змов між продавцями чи покупцями, а також: за легкістю входження і виходу з конкретного ринку. На структуру ринку може впливати також держава через ухвалення економічних законів. У свою чергу структура ринку впливає на рівень цін, обсяги виробництва та величину прибутків підприємств.

Розрізняють чотири основні ринкові структури - досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, чиста монополія. їхні характерні ознаки подано у таблиці 9.1.

Іноді в літературі використовується термін "недосконала конкуренція", яким позначають усі ті структури ринку, що відрізняються від досконалої конкуренції. Розглянуті вище ринкові структури можна поділити на дві групи: реальні та ідеальні. До реальних структур можна віднести монополістичну конкуренте та олігополію, до ідеальних - досконалу конкуренцію і чисту монополію. Олігополія і монополістична конкуренція притаманні багатьом реально існуючим ринкам. До олігопольних структур належать, наприклад, телебачення, виробництво автомашин, сигарет; до монополістично-конкурентних - виробництво одягу, ліків, побутової електротехніки, надання банківських послуг населенню, видання журналів і газет тощо.

На відміну від монополістичної конкуренції та олігополії, досконала конкуренція і чиста монополія не характеризують які-небудь реально існуючі ринки, а представляють ідеальні типи ринкових структур.

Таблиця 9.1 - Класифікація ринкових структур

Характерні ознаки	Структури ринку
	Досконала конкуренція	Монополістична конкуренція	Олігополія	Чиста монополія
Кількість фірм, які виробляють продукт	Дуже велика кількість незалежних фірм	Багато фірм	Декілька фірм	Одна фірма
Тип продукту	Стандартизований; однорідні товари	Диференційований залежно від ринків	Стандартизований або диференційований	Унікальний; не має близьких замінників
Умови входження на ринок	Дуже легкі, відсутні перешкоди	Відносно легкі	Обмежені, вимагають великих інвестицій	Блоковані
Контроль над Цінами	Відсутній; ціни визначає ринок	Обмежений	Обмежений взаємною залежністю; значний у разі таємної змови	Значний, інколи повний контроль
Нецінова конкуренція	Відсутня	Наголос на рекламу, торгові знаки, марки	Типова, особливо за диференціації продукту	Реклама зв'язку фірми з громадськими організаціями
Приклади	Сільське господарство; ринок цінних паперів	Роздрібна торгівля, виробництво одягу, взуття	Сталеливарна, автомобільна, побутові електроприлади	Місцеві підприємства комунальних послуг



Звичайно, термін "ідеальні ринкові структури" означає не те, що ці структури є гарними, а те, що вони існують як абстрактні ідеї.

До ідеальних ринкових структур ринки, що існують реально, можуть тільки наближатися. Наприклад, найближчими до досконалої конкуренції є деякі ринки сільськогосподарської продукції (пшениця, кукурудза), а також деякі фінансові ринки або біржі. Так само важко знайти ринки чистої монополії. Навіть у фірм, які займають монопольно-домінуюче становище на ринку, майже завжди є один - два дрібних конкуренти. Крім того, дуже рідко яка-небудь продукція унікальна настільки, що взагалі не має замінника. Отже, ідеальних ринкових структур у реальному світі не існує.

Для чого ж тоді аналізувати теоретичну модель досконалої конкуренції та чистої монополії?

По-перше, аналіз ідеальних ринкових структур розкриває, яким чином розміщувалися би ресурси і встановлювалися ціни, якби не було ніяких ринкових недосконалостей - диференціації продуктів, немобільності ресурсів, поганого знання ринку тощо.

По-друге, цей аналіз показує шлях до найефективнішого розміщення ресурсів за певних умов чи обмежень.

По-третє, аналіз ідеальних структур допомагає нам збагнути таку економічну систему, в якій рух товарів, послуг і ресурсів є безперешкодним.

По-четверте, такий аналіз дає змогу побудувати точні моделі, які демонструють усі альтернативи відносно обсягу випуску продукції та рівня цін, а отже, сприяють максимізації прибутків фірми.

Підсумуємо ознаки чистої (досконалої) конкуренції:

1.Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Поняття "дуже багато" не має кількісного вираження. Їх може бути тисячі, десятки або навіть сотні тисяч. Головне, щоб частка кожного з них на ринку була настільки малою( не більше 1%) , що збільшення чи зменшення обсягів продаж кимсь з них ніяк не позначалося на ринковій ситуації взагалі. Звичайно, такі умови трапляються досить рідко. Однак з певною умовністю цій ознаці відповідають ринки сільськогосподарської продукції в розвинених країнах, біржові торги чи продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2. Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вони мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.

3. Відсутність можливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Продавець може запропонувати свою продукцію за нижчими цінами порівняно з тими, що склалися на ринку. Однак це, по-перше, не вплине на ринкову ціну взагалі, оскільки частка окремого продавця на ринку мізерна, а по-друге, буде суперечити вихідному припущенню про максимізацію вигоди як основного мотиву поведінки економічних суб'єктів, адже у цьому разі прибуток продавця зменшиться порівняно з продажем товару за ринковою ціною. Йому не залишається іншого вибору, як продавати товар за ринковими цінами. Тому продавця в умовах досконалої конкуренції найчастіше називають "тим, хто погоджується з ціною".

4. Вільний вступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існуватиме ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перешкод, що могли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. На цій особливості досконалої конкуренції слід наголосити, оскільки саме на ній ґрунтується пояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.

5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, є диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає.

6. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.

Зіставлення перелічених ознак з існуючим конкурентним середовищем у реальній економіці показує, що чиста конкуренція - явище унікальне. Сьогодні майже немає сфер, де можна було б виявити ці ознаки. Однак це не означає, що досконала конкуренція не потребує спеціального аналізу. Чому? По-перше, існує кілька сфер (галузевих ринків), де ситуація більше схожа на чисту конкуренцію, ніж на будь-яку іншу модель ринку. По-друге, для пізнання складніших ринкових ситуацій треба починати аналіз з найпростіших варіантів, до яких належить ринок досконалої конкуренції.

Ринковий попит на продукцію фірми за умов досконалої конкуренції

В умовах чистої конкуренції, як уже зазначалося, фірма не може проводити власної цінової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний час склалися на ринку. Отже, можна зробити дуже важливий висновок: скільки продукції для продажу не запропонувала б конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринкову ціну. Тому за умов досконалої конкуренції попит на продукцію окремої фірми є абсолютно еластичним, тобто це горизонтальна лінія, що відповідає ціні РЕ (рис. 9.1). Якщо фірма підвищить ціну, покупці не будуть платити більше за продукцію, яку можна купити за нижчою ціною, а якщо фірма знизить ціну порівняно з рівноважною, це принесе збитки.

Така відмінність між ринковим попитом та попитом щодо окремої конкурентної фірми ніби ще раз попереджає дослідника про помилковість досить поширеного твердження: те, що справедливо щодо окремого учасника асоціації, завжди справедливо і щодо всієї асоціації.



Рисунок 9.1 - Відмінність ринкового попиту та попиту для конкурентної фірми: б - крива попиту для конкурентної фірми; а - крива ринкового попиту

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляються також через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, залежно від обсягів продаж. До таких показників належать:

1. Валовий (сукупний) доход (ТR) - це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції.

TR = P* Q

2. Середній доход (АR) - це валовий доход у розрахунку на одиницю проданої продукції:

AR = TR/Q



3. Граничний доход (МR) - це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукції:

MR = TR/Q

Графічно залежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва подано на рис. 9.2.

Валовий доход конкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продаж. Ціна за одиницю товару, середній та граничний доходи в умовах конкурентного ринку завжди будуть рівними між собою:

P = AR = MR

З'ясування загальних ознак конкурентного ринку та особливостей функціонування на ньому фірми і формування її доходів дає досить підстав для розробки моделі вибору фірмою обсягів виробництва, як забезпечують їй максимальний прибуток. Така модель має свою специфіку для короткотермінового та довготермінового періодів, тому розглянемо ці дві ситуації окремо.

Рисунок 9.2 - Валовий, середній та граничний доходи конкурентної фірми



Суть прибутку (чистого доходу) як економічної категорії проявляється у його функціях: по-перше, він є критерієм господарської діяльності підприємства; по-друге, він здійснює розподіл чистого доходу нації; по-третє, він економічно стимулює підприємство.

Основна мета будь-якого підприємства - максимізація прибутку. Вона досягається шляхом зменшення середніх, повних, і граничних витрат підприємства при зростанні обсягу виробництва, тобто при підвищенні його ефективності.

У найбільш загальному вигляді економічну ефективність діяльності підприємства можна визначати ти через норму прибутку:

Чим вища норма прибутку, тим вища ефективність виробництва.

Значення норми прибутку полягає у тому, що вона є мірою корисності вкладення капіталу, ефективності його використання. Мета підприємця - це максимізація прибутку і мінімізація витрат, тому капітал спрямовується туди, де вища норма прибутку. Остання виступає регулятором інвестицій у виробництво.

У господарській практиці норма прибутку є виразником рентабельності виробництва: фірма, що має прибуток, є рентабельною, а та, у якої його нема, є нерентабельною, збитковою.

Розрізняють показники загального прибутку і чистого прибутку. Тому виділяють загальну і розрахункову рентабельність. Загальна рентабельність розраховується так:



Розрахункова рентабельність обчислюється інакше:

Мета фірми - максимізація прибутку.

Прибуток - це різниця між сукупним доходом (TR) і сукупними витратами (ТС) за період продажу:

Прибуток = ТR - ТС

Фірма прагне максимізувати прибуток, намагаючись максимізувати різницю між валовим доходом (ТR) і валовими витратами (ТС).

Для конкурентної фірми валовий доход дорівнює ціні проданого товару (Р), помноженій на обсяг продажу (Q): ТR = P · Q.

Оскільки конкурентна фірма - це фірма, що приймає ціну, а не встановлює її, ціна знаходиться поза впливом конкурентної фірми.

Тому конкурентна фірма може вплинути на величину валового доходу тільки змінюючи обсяг продажу.

Передбачається, що фірма враховує зміни величини витрат у процесі випуску продукції і вибирає той його обсяг, який дасть максимум прибутку, що і буде відповідати максимальній різниці (ТR - ТС).

Основні підходи до визначення максимізації прибутку:

Сукупний аналіз - використовує зіставлення сукупних величин.

Граничний аналіз - використовує зіставлення граничних величин.

Фірмі варто виробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток, або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі припинення виробництва. Економічний прибуток фірма отримуватиме тоді, коли валовий доход виявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходом та сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивне значення, то фірмі краще виробляти продукцію, ніж припинити виробництво.

Ринкова поведінка підприємства в короткотерміновому періоді

Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами: .

Сукупний виторг - це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку. Оскільки на досконало конкурентному ринку ціна є сталою, то сукупний виторг є лінійною функцією відносно обсягу проданої продукції (рис. 9.2):

Середній виторг - це виторг від реалізації одиниці продукції: . Середній виторг дорівнює ринковій ціні, а крива середнього виторгу співпадає з кривою попиту на продукцію фірми (рис. 9.2).

Граничний виторг - це зміна сукупного виторгу в результаті продажу додаткової одиниці продукції : . За умови фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додасть до виторгу величину, рівну ціні. Тому граничний виторг конкурентної фірми, як і середній виторг, є величиною сталою, а його крива графічно співпадає з лінією ціни, попиту і середнього виторгу (рис. 8.1).

Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об'єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.

Логіка раціональної поведінки виробника підказує, що у короткостроковому періоді фірмі варто виробляти продукцію, якщо вона отримує економічний прибуток, або коли сума збитків менша, ніж постійні витрати. Відповідно фірмі варто припинити виробництво, коли збитки перевищують постійні витрати.

Якщо фірма прийме рішення виробляти продукцію, то вона повинна вибрати оптимальний обсяг випуску: у разі прибутковості фірмі потрібно знайти такий рівень випуску, який максимізує прибуток, а у разі збитковості - такий рівень, який дозволить мінімізувати збитки.

Існують два підходи до визначення оптимального обсягу:

співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат (модель );

співставлення граничного виторгу і граничних витрат (модель ).

Моделі оптимального вибору фірми можна представити у табличній, графічній або аналітичній формі. Аналіз цих моделей дозволяє обґрунтувати загальне правило максимізації прибутку для фірми, що функціонує у будь-якій ринковій структурі.

Розглянемо процес вибору оптимального випуску за допомогою табличної моделі . У таблиці 9.2 наведені дані про обсяги виробництва продукції за тиждень, сукупний виторг від продажу продукції за ціною 35 грн. за одиницю, сукупні витрати на виробництво тижневого обсягу продукції та суму економічного прибутку, яку обчислено як різницю між виторгом і витратами.



Таблиця 9.2 - Дані про обсяги виробництва продукції за тиждень

Обсяг випуску од./тижд Q	Сукупний виторг грн./тижд. TR=P·Q	Постійні витрати грн./тиждFC	Змінні витрати грн./тижд VC	Сукупні витрати грн./тижд TC=FC+VС	Економічний прибуток грн./тижд. EP=TR-TC
1	2	3	4	5	6
0	0	50	0	50	-50
1	35	50	34	84	-49
2	70	50	56	106	-36
3	105	50	72	122	-17
4	140	50	90	140	0
5	175	50	112	162	13
6	210	50	140	190	20
7	245	50	178	228	17
8	280	50	230	280	0
9	315	50	290	340	-15

На нульовому обсязі, коли фірма нічого не випускає, сукупні витрати складають 50 грн. постійних витрат , тому тут виникають збитки, які дорівнюють величині постійних витрат. З нарощуванням обсягів виробництва сукупні витрати зростають нерівномірно за рахунок змінного компонента , що зазнає впливу закону спадної віддачі, а виторг зростає пропорційно обсягу випуску, чим спричиняється коливання рівня прибутку.



Рис. 9.3. Модель TRTC. Максимізація прибутку конкурентною фірмою

Розрахунки колонки 6 надають інформацію про динаміку економічного прибутку за умови нарощування фірмою обсягів виробництва. Знак мінус (-) означає збитки. За малих обсягів виробництва фірма отримує збитки, які поступово зменшуються, і на обсязі випуску 4 одиниці фірма стає беззбитковою, , фірма отримує лише нормальний прибуток. Подальше збільшення обсягу випуску дозволяє одержувати економічний прибуток, який досягає максимальної величини на обсязі випуску 6 одиниць. Продовжувати нарощувати випуск нераціонально, оскільки за межами 6 одиниць сума економічного прибутку зменшується. Отже, оптимальним обсягом випуску для даної фірми буде 6 одиниць на тиждень.

Графічний метод визначення оптимального обсягу виробництва (модель ) представлений на рис. 9.3. Криві і на графіку а) побудовані за даними таблиці 9.2. Сума прибутку для будь-якого обсягу визначається графічно як різниця вертикальних координат цих кривих. За малих обсягів випуску крива виторгу проходить нижче кривої витрат , так само, як і за великих, що визначає збитки. На відрізку маємо зону прибутковості фірми, крива витрат проходить під кривою . Точки і називаються точками критичного обсягу випуску, або точками беззбитковості , в цих точках криві перетинаються.

Сума економічного прибутку максимізується на обсязі, для якого відстань між кривими і по вертикалі найбільша. Її знаходимо в точці, де дотична до паралельна лінії (точка ). На обсязі кути нахилу обох кривих однакові, тобто . Ліва частина рівняння - це граничний виторг, а права - граничні витрати. Отже, відрізок , який відповідає величині максимальної суми прибутку, знаходиться на обсязі, для якого граничний виторг стає рівним граничним витратам: . Побудована за даними табл. 8.1 крива економічного прибутку (рис. 9.2.б) більш виразно демонструє залежність динаміки прибутків і збитків від обсягу виробництва.

Cформулюємо загальне правило вибору оптимального обсягу виробництва, або загальну умову максимізації прибутку:

прибуток максимізується на обсязі, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам:

Це рівняння називається правилом визначення обсягів виробництва. Для конкурентного ринку можна застосовувати особливий випадок цього правила: MC = P =MR

На рис. 9.4 наведено графічне порівняння граничного доходу, граничних і середніх витрат.

Рис 9.4 - Порівняння граничного доходу, граничних і середніх витрат

Якщо лінія граничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці, де перетинаються лінія граничного доходу та крива граничних витрат (Q0) Загальний розмір прибутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін, лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва.

Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат, то, обираючи певний обсяг виробництва, фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими у точці перетину кривої граничних витрат та лінії граничного доходу, їхній розмір також можна визначити через площу відповідного прямокутника (див. рис. 9.4). Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то для фірми доцільніше відмовитися від виробництва.

Але визначення обсягу виробництва, при якому фірма може максимізувати прибуток, не обов'язково означає наявність у неї позитивного економічного прибутку. Якщо ринкова ціна продукту в короткостроковому періоді перевищує середні витрати на його виробництво (P0 > ATC), фірма отримуватиме прибуток.

Якщо ринкова ціна дорівнює середнім витратам (P0 = ATC), то фірма буде забезпечувати самоокупність виробництва, тобто отримуватиме нульовий прибуток.

Якщо ринкова ціна виявиться нижче середніх витрат (P0 < ATC), то фірма нестиме збитки.

Подальше зменшення ціни нижче рівня середніх змінних витрат (P0 < AVC) є необхідною умовою закриття фірми (банкрутство фірми).

Отже оскільки фірми на РДК будують свою стратегію в короткостроковому періоді в залежності від співвідношення ціни і середніх витрат, то збільшення обсягів виробництва відбудеться за умов зростання ціни, а зменшення - за умови її падіння. Звідси бачимо, що крива пропозиції досконало конкурентної фірми в короткостроковому періоді співпадає з частиною кривої граничних витрат МС, що лежить вище кривої середніх змінних витрат AVC.

Для досконало конкурентної галузі в цілому короткострокова крива пропозиції ілюструє зміну обсягу випуску продукції, що пропонується для продажу усіма фірмами, при зміні ринкової ціни. Рівноважна ціна встановлюється на такому рівні, при якому загальний обсяг пропозиції дорівнює загальному обсягу попиту на продукцію галузі. При цьому кожна окрема фірма може або отримувати економічний прибуток, або нести збитки, або працювати на рівні самоокупності.

Економічна стратегія конкурентної фірми в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді розглядається поведінка не окремої фірми, а взаємодія всіх фірм на даному ринку. Тому необхідно ввести деякі нові припущення:

пристосування галузі для потреб ринку в довгостроковому періоді відбувається за рахунок введення в галузь нових виробників або виходу із галузі;

усі фірми в галузі мають схожі криві витрат, що дає можливість виділити окрему фірму як типову.

Рисунок 9.5 - а) зміна ринкової ціни під впливом ринкової пропозиції б) рівновага фірми в довгостроковому періоді

Якщо типова фірма при певній ціні Р1 на свою продукцію отримує економічний прибуток, то інші фірми будуть намагатися переорієнтувати своє виробництво на цей же товар. Як відомо, збільшення кількості виробників призводить до переміщення кривої ринкової пропозиції вправо, а це призводить до зниження ціни рівноваги.

Тому вступ у галузь нових виробників зменшує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р2, то фірма має збитки, адже ціна стала нижчою, ніж середні витрати АТС. Тому розпочнеться відтік фірм з цієї галузі в ті, де є змога отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, а це призведе до встановлення нового вищого рівня цін, що ліквідує збитки. Такі зміни врешті приведуть до встановлення ціни, що покриватиме лише мінімальні середні витрати виробництва, тобто типова фірма не зможе отримувати економічний прибуток, а лише нормальний:

Р=АТС або MR=P=MC=ATC

Таким чином, економічний прибуток в довгостроковій перспективі буде залучати в конкурентну галузь нові фірми, а збитки, навпаки, змусять їх залишати галузь. В результаті ринкова ціна продукту встановиться на рівні мінімальних середніх витрат (LATC) типової фірми (рис 9.6).

Рисунок 9.6 - Довгострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції

За таких умов усі фірми галузі отримають нульовий економічний прибуток, і кожна з них обере обсяг виробництва, при якому виконуватиметься умова:

P = MR = LATC = LMC.

Це і є умова рівноваги конкурентної фірми, галузі і ринку у довгостроковому періоді.

Ефективність РДК

1. В економіці досконалої конкуренції досягається ефективність розподілу ресурсів між фірмами і галузями, коли граничні суспільні витрати дорівнюють граничним суспільним вигодам.

2. Оскільки ціна на продукцію досконало конкурентної фірми дорівнює її мінімальним середнім витратам на виробництво одиниці продукції (P = ATC), споживач на РДК отримує товари за найдешевшою із можливих цін.

3. РДК створює умови для ефективного використання обмежених ресурсів, оскільки витрати фірми на одиницю продукції мінімальні.

4. РДК розділяє обмежені ресурси таким чином, щоб максимально задовольнити потреби споживачів, адже якщо попит на певне благо збільшується, то його виробництво відразу зростає.

5. РДК притаманна властивість відновлювати ефективність виробництва у використанні ресурсів. Будь-які зміни в смаках споживачів, запасах ресурсів або в технологіях автоматично призводять до змін на ринку і встановленні ринкової рівноваги.

Після встановлення довгострокової рівноваги на РДК в усіх фірмах, які на ньому залишились, будуть однакові середні довгострокові витрати. Тому виникне можливість визначення кількості фірм в галузі як частки від поділу величини попиту на обсяг випуску, що відповідає мінімуму середніх витрат на одному з підприємств.

Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:

адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які немає можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;

орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).

Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.

Питання для самоконтролю:

Ознаки й умови досконалої конкуренції.

Ринковий попит на продукцію фірми за умов досконалої конкуренції.

Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді.

Рівновага фірми та галузі в короткостроковому періоді.

Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоді.

Ефективність ринку досконалої конкуренції.

Тема 10. Монопольний ринок

Характерні риси ринку "чистої" монополії.

Монопольний ринок у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Особливості функціонування реальних монополізованих ринків.

Мета: надати студентам знання з питань функціонування фірми на монопольному ринку.

Питання для самостійної роботи:

Порівняльна оцінка конкурентного та монопольного ринків

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 311 - 362].

[2. С. 372-391].

[3. С. 124 - 134].

[4. С. 218 - 238].

Додаткова:

[5. С. 61 - 68].

[6. С. 94 - 107].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Характерні риси ринку чистої монополії

У попередній темі йшлося про критерії, за якими виділяють окремі моделі ринків. Ринок чистої монополії має такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст - це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста фірма та галузь - це поняття синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Насамперед потрібно взяти до уваги, що монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він стикається з іншим конкурентним середовищем (про це йтиметься у наступному розділі).

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст - це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін. Тобто монополіст, змінюючи обсяг пропозиції, може змінювати ціну товару.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

2. Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів - обов'язкова умова для існування чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь стосуються не тільки чистої монополії, а й олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст - це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно. Також у деяких галузях ефективне виробництво можливе лише за умови функціонування невеликої кількості підприємств. Це може бути зумовлене фінансовими або технологічними причинами. Особливо це стосується галузей економіки з пануванням природних монополій. У багатьох країнах до природних монополій належать більшість видів діяльності, продукція яких є "предметом суспільного користування", - комунікації, лінії електропередачі, нафто- і газопроводи, залізничний транспорт, системи зв'язку, водопостачання і каналізація.

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності), авторські права. Вони надають право винахіднику контролювати продукт упродовж певного часу, з метою захистити його від незаконного використання. Деякі фірми використовують цей контроль для досягнення і закріплення монопольної влади (наприклад "Microsoft").

в) власність на унікальні види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника (наприклад, компанія "Де Бірс", яка монополізувала алмазні рудники у Південній Африці і тому контролює ринок алмазів).

г) недобросовісна конкуренція. Обмежити вступ нових фірм на ринок монополіст може за допомогою агресивних дій. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента (демпінг) тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Слід також зазначити, що високі транспортні витрати сприяють формуванню ізольованих ринків. Як наслідок, технологічно єдина галузь перетворюється на кілька локальних монополій.

У залежності від існуючих бар'єрів розрізняють наступні види монополій: закрита, відкрита, природна.

Усі розглянуті бар'єри не є абсолютно неподоланними. Так, досягнення науково-технічного прогресу можуть зменшити оптимальний розмір фірм, легальні бар'єри можуть бути скасовані, також можуть бути знайдені нові джерела сировини. Проаналізовані риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробництва монополістом.

Особливості економічної стратегії чистої монополії в короткостроковому та довгостроковому періодах

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту: якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста - спадний характер.

Спадний характер кривої попиту означає, що виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Тому гранична виручка завжди менша ціни товару: MR<P.

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Динаміка сукупного виторгу монополіста значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: . Рис. 10.1 ілюструє відміни типових функцій сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм.



Рисунок 10.1 - Сукупний виторг конкурентної фірми та монополії

На відміну від досконало конкурентного ринку монополія сама встановлює не тільки кількість продукції, що пропонується, але й її ціну, обираючи точку з відповідними параметрами на кривій галузевого попиту. Тому ціна на монополізованому ринку є низхідною функцією від кількості: P = P(Q). Яку з можливих цін встановить монополіст, залежить від його господарчої діяльності. При намаганні захопити новий ринок або не допустити конкурентів, він може знижувати ціни, здійснюючи демпінгову політику. Частіше метою діяльності монополії є максимізація вартості фірми або отримання максимального прибутку. Існує взаємозв'язок еластичності попиту за ціною, загального і граничного доходу простої монополії (рис. 10.2).



Рисунок 10.2 - Попит, граничний і сукупний доход фірми в умовах чистої монополії

Якщо попит еластичний, значення граничного доходу буде позитивним, а загальний дохід зростатиме. Зниження ціни на цій ділянці приводить до зростання загального доходу.

Якщо попит нееластичний, граничний дохід менше нуля, а загальний дохід знижується. Зниження ціни на цій ділянці приводить до падіння загального доходу. Тому раціональний монополіст намагається уникати нееластичної ділянки кривої попиту.

Якщо попит одиничної еластичності, граничний дохід дорівнює нулю, а загальний дохід досягає максимальної величини.

Яку ж комбінацію цін і обсягів виробництва обирає монополія? Відповісти на це питання можна ґрунтуючись на використанні тих самих методів, що й при дослідженні конкурентного ринку - порівнянні сукупного доходу з сукупними витратами, а також граничного доходу з граничними витратами.

На рис. 10.3. зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних витрат . Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі , для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. Монопольна ціна відповідає точці на кривій попиту.

...