Основи мікроекономіки

- соціально незахищеним групам суспільства ці товари і ціни стали ще більш недоступні, а число неплатоспроможних громадян зросло

- скорочуються реальні можливості для соціального захисту соціально незахищених груп суспільства, оскільки знижується доходна частина бюджету від податків

- підсилюються криміногенні, мафіозні компоненти соціально-економічного середовища суспільства.

Зовнішніми, найбільш очевидними наслідками зруйнованої рівноваги ринкового ціноутворення стануть черги споживачів за товарами, соціальна напруженість і загальне невдоволення. Будуть потрібні такі урядові міри, як нормування, раціонування споживання відсутніх, дефіцитних товарів, їхній розподіл у продаж по картках, талонам і іншим адміністративним «регуляторам» суспільного споживання.

Втручання в ринкову рівновагу: примусове «понижуюче» ціноутворення

Примусове встановлення ціни Р1 на рівні нижче ринкової зміщає криву попиту до рівня соціально незахищених груп населення.

Порушення законів попиту та пропозиції відбулося, насамперед, через те, що сукупний попит не обмежується попитом соціально незахищених шарів населення, до якого примусово «приведений» рівень ціни Р1.

Однак цей штучно зміщений попит викликав «понижуючу» тенденцію в пропозиції товарів через їх примусово низькі ціни. Виробники не зацікавлені випускати і поставляти на ринок товари по зниженим, які не відшкодовують витрати цінам Р1. Відбувається зниження обсягів виробництва QEQ1, відзначене уздовж відповідної осі. Однак ще більш хворобливим і болючим для суспільства буде розмір товарного дефіциту.

Рівновага обміну

Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, гранич.нормами заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих пір, поки ці норми різняться між собою. Існує можливість взаємовигідного обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді, коли гранич.норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити таким чином. Два споживачі С і Пшляхом взаємообміну міняють кількості придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не дорівнюватиме їхнім граничюнормам заміщення товару А товаром В:

При аналізі загальної рівноваги ціни і кількості визначаються на всіх ринках одночасно з урахуванням фактору зворотних зв'язків. Ефектом зворотного зв'язку називається зміна цін і кількості товарів на певному ринку як реакція на аналогічні зміни, що виникають на споріднених ринках.

Ціни та обсяги встановлюються з урахуванням ефекту зворотнього зв'язку - зміни часткової рівноваги на даному ринку внаслідок змін, що відбулися на суміжних ринках під впливом первинних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі заг.рівноваги головна увага має приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та взаємозамінності) різних товарів. У зв'язку з цим найпростіший аналіз має передбачати як мінімум 4 етапи:

1)первинна зміна на даному ринку;

2)зміни на ринках товарів-субститутів;

3)зміни на ринках товарів-комплементів;

4)ефект зворотнього зв'язку.

Поняття "заг.ринк.рівновага" тісно пов'язано із ефективністю розміщення ресурсів в ек.с-мі на стадіях виробництва, обміну та споживання (ефективне - жоден з ресурсів не витрачається марно). Але якщо можливий такий перерозподіл ресурсів, коли будь-який ек.агент може покращити своє становище без погіршання становища будь-якого іншого, тоді при попередньому розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність розміщення не досягалася. Такий підхід базується на понятті "ефективність", запропонованому італійським економістом Вільфредом Парето наприкінці ХІХст. Парето-ефективний розподіл ресурсів (благ) - такий розподіл ресурсів (благ), за якого неможливо збільшити виродництво (споживання) будь-якого товару (шляхом перерозподілу) без втрат для виробництва іншого товару (для добробуту іншого споживача).

Проаналізуємо конкурентні ринки прокату відеодисків і продажу квитків у кінотеатрі. Зміни в цінах, що діють на один із цих ринків торкнуться й іншого, що, в свою чергу, спричинить ефект зворотного зв'язку на першому ринку.

а) квитки б) диски

На графіку (а) початкова ціна квитка становить 6 грн. На графіку (б) ринок дисків перебуває у стані рівноваги за ціною 3 грн.

Ціна на квиток піднімається до 6,35 грн. Це спричинить зниження кількості проданих квитків від 100 до 80. Частина ринку переорієнтується на диски.

Квитки та диски взаємозамінні. Ріст попиту на диски призведе до збільшення ціни з 3 грн. до 3,50 грн. Ріст ціни призведе до зменшення попиту та його переорієнтацію на квитки.

Нова ціна рівноваги на квитки тепер становить 6,75 грн., а продаж витків збільшиться до 90.

Загальна рівновага та економіка добробуту

Сукупна (зведена) ефективність ек.системи - поняття, що враховує ефективність у виробництві (досягається за мінімізації витрат виробництва), ефективність у споживанні (досягається за максимізації задоволення потреб споживачів) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках. Отже, для еф-го функ-ня ек-ки в цілому розм-ня ресурсів між вир-вом різних товарів має бути таким, щоб структура цього вир-ва за еф-го використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій вир-во може трансформувати один товар в інший. Виконання цієї умови можливе тільки тоді, коли всі ринки є досконало конкурентними і на кожному з них встановлюються еф-ні ціни:

Добробут - забезпеченість населення необхідними матеріальними і духовними благами, тобто товарами, послугами, що задовольняють людські потреби. Залежить від рівня розвитку продуктивних сил і характеру пануючих виробничих відносин. Добробут обраховується системою показників, що характеризують рівень життя.

Рівень життя (добробуту) - рівень матеріального благополуччя, що характеризується обсягом реальних доходів на душу населення і відповідним обсягом споживання. Особисті доходи (кошти), одержувані завдяки володінню факторами виробництва, використовуються для оплати витрат.

Доходи залежать від того, якими факторами виробництва володіє людина. Якщо це трудові ресурси, то за свою працю він одержує заробітну плату, якщо капітал, то за його вкладення власник капіталу одержує частину прибутку (дивіденди, відсотки), якщо природні ресурси (наприклад, земля), те доход власника складає рента.

Доходи забезпечують поточне споживання, а також відкладаються як заощадження. При цьому аналіз структури витрат служить джерелом надзвичайно важливих даних для оцінки стану справ в економіці будь-якої країни.

При вивченні питання про рівень життя основною проблемою є проблема нерівності добробуту, а також породжуваного нею соціальної напруги в суспільстві. Розрив у рівні життя залежить від різної цінності приналежних людям факторів виробництва й ефективності їхнього використання. Працівник фірми, що робить дефіцитний і високоякісний товар, може мати більш високий заробіток, чим його колега тієї ж кваліфікації, що працює у фірмі, товари якої продаються з працею. Доходи також залежать від обсягу факторів виробництва. Зовсім очевидно, власник двох нафтових шпар одержує за інших рівних умов більший доход, чим власник однієї шпари.

Нерівність доходів може досягати величезних масштабів і створювати погрозу для політичної й економічної стабільності в країні, тому практично всі розвиті країни світу змушені постійно скорочувати розрив у доходах різних груп населення. Але розробка такого роду мір можлива лише при умінні точно визначати ступінь диференціації доходів і багатства і впливати на неї за допомогою державної політики.

Відповідно до сучасної економічної теорії небажано як абсолютна рівність у розподілі доходів, так і різкий розрив у рівні життя різних груп населення. Абсолютна рівність у доходах не стимулює продуктивна праця, тому визначене нерівність доходів є украй важливим засобом заохочення трудової активності людей.

Але якщо ж на частку 40% населення приходиться менш 12-13% загальної суми доходів країни, те такий перекіс викликає різке невдоволення незаможних громадян і може бути чреватий соціально-економічними і політичними потрясіннями.

Основними інструментами, за допомогою яких держава регулює розходження в доходах різних соціальних груп, є прогресивне оподатковування, податки на майно і спадщину, а також система соціальних виплат.

Концепція ефективності конкурентної ринкової системи базується на понятті "ефективності Парето". (Вильфредо Парето (1848-1923) італійський економіст, представник математичної школи. У роботі "Курс політичної економії" (1906) здійснив вирішальний поворот, що визначив майбутній розвиток теорії добробуту. У ній В.Парето відкинув ідею про вимірність і зіставлення індивідуальних оцінок корисності. У результаті відмовлення від поняття сукупної корисності В.Парето зумів дати короткий опис результатів, що створюються ринковою рівновагою. Це, у свою чергу, привело його до визначення соціального оптимуму з його наступним використанням як критерій для порівняння загальних результатів в економіці. Хоча у своїй роботі В.Парето часто висловлюється за одиничності такого оптимуму, він підкреслював, що в дійсності мається безліч оптимумів: їх настільки ж багато, скільки мається різних варіантів ринкової рівноваги, заснованих на різних способах розподілу власності на ресурси.)

Ефективність за Парето (Парето-оптимум) означає, що ресурси розподілені оптимально, якщо ніхто не може покращити свого становища, не погіршуючи становища іншого.

Основним критерієм ефективності за Парето є наявність або відсутність розтрати ресурсів. Парето-оптимальними є розподіли, за яких будь-які подальші вигідні зміни неможливі.

Парето-оптимальний розподіл ресурсів може не давати соціального оптимуму, допускаючи крайню нерівномірність розподілу наявних благ у суспільстві. Неефективний розподіл ресурсів іноді може бути більш справедливим, ніж ефективний.

В цілому розрізняють чотири концептуальних підходи до проблеми справедливості: егалітарний, утилітарний, роулзівський і ліберальний.

Егалітарний підхід вимагає рівномірного розподілу, за якого всі блага поділені порівну між усіма індивідами.

Утилітарний підхід розглядає суспільний добробут як суму добробуту всіх членів суспільства. Принцип перерозподілу доходів ґрунтується на припущенні про спадну граничну корисність: для заможних членів суспільства корисність одиниці вилученого доходу спадає в меншій мірі, ніж зростає корисність одиниці додаткового доходу для незаможних.

Роулзівський (концепція Дж. Роулза) підхід допускає існування нерівності, щоб не позбавити найпродуктивніших виробників стимулу до праці, але передбачає перерозподіл частини доходів більш продуктивних економічних суб'єктів на користь найбідніших членів суспільства.

Ліберальний підхід полягає у тому, що результати конкурентних ринкових процесів вважаються справедливими, оскільки винагороджують тих, хто більш здібний і працьовитий, навіть якщо при цьому має місце крайня нерівність; не передбачає перерозподілу благ.

Егалітарний, утилітарний і роулзівський підходи передбачають державне втручання з метою коригування результатів ринкових процесів і досягнення більш справедливого розподілу, ліберальний підхід заперечує необхідність такого втручання. Сучасна держава прагне досягнення компромісу між критеріями оптимальності та справедливості.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття ринкової рівноваги

2. Рівновага обміну

3. Загальна рівновага та економіка добробуту

Тема 14. Інституціональні аспекти ринкового господарства

Правові передумови для ринкових суб'єктів.

Інституціональна природа сучасної фірми.

Поза ринкові зовнішні ефекти.

Громадські блага.

Мета: надати студентам знання щодо інституціональних аспектів ринкового господарства, впливу позаринкових зовнішніх ефектів та формування громадських благ.

Питання для самостійної роботи

Забезпечення громадськими благами: можливості ринку і держави

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 619 - 675].

[2. С. 414-447].

Додаткова:

[5. С. 99 - 102].

[6. С. 176 - 210].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Правові передумови для ринкових суб'єктів

Серед суб'єктів господарського права найважливіше місце належить підприємству як первинній ланці народного господарства. Підприємство - основна організаційна одиниця господарювання. Це обумовлено особливостями економічних і соціальних функцій підприємства в економічній системі, а саме - функцій товаровиробника, що задовольняє суспільні потреби в продукції, роботах, послугах.

Одними з найважливіших передумов переходу до ринкової економіки є розробка відповідної законодавчо-правової основи, організація рівноправної діяльності різних видів підприємств, підтримка підприємництва, освоєння ринку на різних рівнях і напрямках.

Головним нормативним актом, що регулює діяльність підприємств, є Господарський кодекс України (прийнятий 16 січня 2003 року). Цей Кодекс визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Закон також створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності майна й організаційної форми підприємства.

Згідно з Господарським кодексом України (ст. 62) підприємство - це є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом . Але разом з тим господарсько-правові норми можуть також прийматися органами державної влади і управління усіх рівнів, господарськими органами, що функціонують на засадах господарського розрахунку, та промисловими об'єднаннями, міністерствами, фінансовими органами та об'єднаннями, підприємствами, організаціями і громадянами.

Господарсько-правові норми є різновидом загальних правових норм і характеризуються такими ознаками:

- вони встановлюються державою та забезпечуються державним примусом;

- покладають на суб'єкта господарських відносин певні права та обов'язки;

- встановлюють певні правила поведінки, приписи, щодо їх використання та виконання усіма суб'єктами господарських правовідносин;

- мають бути закріплені нормативним актом, законом, указом, постановою, наказом, інструкцією.

Господарсько-правові норми поділяються на такі види: заборонні, зобов'язуючі та уповноважуючі.

Заборонні норми передбачають недопускання певних дій, які порушують господарські норми права; зобов'язуючі - наставляють суб'єктів господарських відносин вчинювати певні дії; уповноважуючі - дозволяють вчинювати певні дії відповідним органам та службовим особам на їх розсуд, але відповідно до закону.

Вся господарська діяльність в Україні регулюється нормативними актами, які є джерелами господарського права.

Нормативний акт - це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який встановлює чи відміняє норму господарського права. Відповідно до Закону України «Про інформацію» всі нормативні акти мають бути опубліковані та зареєстровані.

Нормативними актами, що регулюють господарську діяльність в Україні, є:

1. Конституція України. Конституцією регулюються питання господарської діяльності у статтях про власність, підприємництво, визначається компетенція органів державної влади, Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

2. Закони, що регулюють господарські відносини, розподіляються на:

- закони, що регулюють загальні питання господарської діяльності (закони України «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про бюджетну систему України», «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» тощо);

- закони про окремі види господарської діяльності («Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін.);

- закони про окремі види і відносини в господарській діяльності. До них належать нормативні акти господарського законодавства, втіленні в господарському, бюджетному, повітряному, водному, земельному, лісовому та інших кодексах України.

В системі господарського законодавства слід розрізняти законодавчі акти та підзаконні нормативні акти. До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. До підзаконних нормативних актів - укази та розпорядження Президента; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств з господарської діяльності у вигляді наказів, інструкцій, положень; нормативні акти місцевих рад народних депутатів і місцевих адміністрацій.

Якщо розглядати систему всіх законів і підзаконних актів України з питань господарського законодавства, то їх можна поділити на групи нормативних актів, які регулюють:

- господарську діяльність підприємств, організацій, установ, об'єднань;

- оподаткування; договірні відносини;

- фінансову діяльність;

- зовнішньоекономічну діяльність;

- страхування;

- господарські спори;

- антимонопольну діяльність.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності і діє на основі статуту, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом і може мати у своєму складі інших юридичних осіб.

Адже саме на підприємстві йде безпосередній процес виробництва матеріальних благ і послуг, воно є як самостійним господарським (економічним) суб'єктом. Підтвердженням служить виокремлення кругообігу й обороту фондів підприємства, наявність складної мережі господарських зв'язків. Власники засобів виробництва і робочої сили поєднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Як самостійна господарська одиниця підприємство може вступати в договірні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, формувати свою організаційну структуру, управлінський апарат, штатний розклад, розпоряджатися фінансами, займатися купівлею, переробкою і продажем продукції, надавати соціальні послуги населенню. Підприємство є самостійним господарським суб'єктом, може мати у своєму розпорядженні основні й оборотні кошти, наймати робочу силу, здійснювати виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність. Юридичний аспект цього визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності «має право за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України».

Підприємство - це статутний суб'єкт, що господарює. Статут підприємства повинен визначати мету і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, який вказує обов'язкові й альтернативні пункти, що включаються в статут підприємства.

Головне завдання підприємства - задовольняти в чому-небудь потреби населення, одержуючи при цьому прибуток, за рахунок якого задовольняються соціальні й економічні інтереси даного колективу і власника майна - підприємства.

Кожне підприємство, фірма, об'єднання незалежно від форм власності діє на основі господарського (комерційного) розрахунку, основними принципами якого є: самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, свобода господарської діяльності, конкуренція між товаровиробниками, контроль за їх господарською діяльністю.

Комерційний розрахунок - це економічна категорія товарного виробництва, яка відбиває складну систему економічних відносин, що виникають у процесі товарного виробництва, реалізації продукції, при розподілі і використанні отриманого доходу, прибутку.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбачених статутом підприємства.

Підприємство володіє певними матеріальними, трудовими і грошовими ресурсами, необхідними для задоволення попиту споживачів у визначених видах продукції та послугах. Воно має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні й оборотні грошові кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається за правом власності або повного господарського володіння. Це майно юридично відчужене, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні й оборотні грошові кошти знаходяться на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на основі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Інституціональна природа сучасної фірми

Ефективність дії ринкового механізму багато в чому залежить від бажань і волі людей. Завжди існує система інституцій - формальних та неформальних норм і правил поведінки, що дають змогу економічним агентам координувати свої дії; обмеження, встановлені людьми для того, щоб структурувати свою діяльність.

Інституціональне середовище функціонування економічних суб'єктів багато в чому визначається правами власності - встановлені законом правила, що регулюють відношення людей при використанні ними економічних благ. Ефективність цих норм прямо залежить від панівної в суспільстві форми власності, а також від стукртури форм власності (приватна, державна та комунальна), що склалася, та тенденції її розвитку.

В рамках неоінституціональної теорії фірма - це коаліція власників скооперованих факторів виробництва, зв'язаних між собою контрактними зобов'язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів (з метою мінімізації трансакційних витрат).

Трансакційні витрати - витрати у сфері обміну, пов'язані з передачею прав власності. П'ять основних форм:

1)витрати, пов'язані із пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринкової інформації;

2)витрати, пов'язані із пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів;

3)витрати, пов'язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем виконання вимог стандартів;

4)витрати, пов'язані із захистом прав власності;

5)витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов'язань.

В основу фірми як економічних організації покладено с-му контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:

а)загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони у даній фірмі, чи ні;

б)специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами;

в)інтерспецифічні ресурси - взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі. Фірма розглядається як об'єднання щодо спільного використання передусім інтерспецифічних ресурсів.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об'єднуваних коаліцією, та різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів сучасних фірм.

Позаринкові зовнішні ефекти

Зовнішні ефекти (екстерналії) - це втрати і вигоди від ринкових угод, що не знайшли відображення в цілях. Вони називаються "зовнішніми", оскільки стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у даній операції, а й третіх осіб. Зовнішні ефекти виникають внаслідок як виробництва, так і споживання товарів і благ. Щоб із пропозиції суспільства оцінити економічні результати певного виду господарської діяльності, необхідно до приватних втрат і доходів додати зовнішні витрати і вигоди

Залежно від сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти:

у сфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого;

у сфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого;

між виробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів;

між споживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм.

Залежно від характеру впливу одних мікроекономічних суб'єктів на інших розрізняють негативні і позитивні зовнішні ефекти.

Негативні зовнішні ефекти виникають, коли діяльність одних суб'єктів завдає шкоди іншим. В умовах негативних екстерналій ринкова рівновага не є ефективною, їх вплив призводить до додаткових витрат третіх осіб, знижує результативність конкурентного розподілу ресурсів.

Виробник, діяльність якого спричиняє негативний зовнішній ефект, виробляє за кривою пропонування, яка відповідає його граничним приватним витратам (рис. 14.1). Оскільки він не сплачує за шкоду, яку завдає третім особам, і не несе витрат, пов'язаних з усуненням негативного ефекту, його крива розташована нижче кривої граничних суспільних витрат , які включають витрати на очищення забрудненого середовища, або граничні екстернальні витрати : . Приватний виробник обирає оптимальний обсяг випуску за правилом , тому виробляє обсяг більший, ніж суспільно оптимальний, за нижчою рівноважною ринковою ціною.

Вплив негативного ефекту, спричиненого діяльністю одного виробника на стан іншого, породжує в останнього додаткові витрати, пов'язані з необхідністю усунення негативного впливу. Рівноважна ціна на його продукцію зростає, а обсяг продажу скорочується.

Виробництво, пов'язане з негативними зовнішніми ефектами, призводить до неефективного використання ресурсів економіки. Виробник - забруднювач штучно використовує надлишкові ресурси, а інший виробник недоотримує їх і випускає менше продукції порівняно з ефективним випуском. У результаті структура економіки виявляється неефективною , її можна поліпшити, усунувши вплив негативного зовнішнього ефекту за допомогою державного регулювання.

Позитивні зовнішні ефекти створюють додаткову вигоду для третіх осіб, які не сплачують за неї відповідному споживачу або виробнику.

У випадку позитивного зовнішнього ефекту у виробництві суспільні витрати менші, ніж приватні на всіх обсягах випуску, суспільно оптимальна кількість продукції більша, а її ціна нижча, порівняно з рівноважними ринковими. Такий позитивний зовнішній ефект називається технологічним переливом. Уряду доцільно надати субсидії таким виробникам на величину різниці між приватними і суспільними граничними витратами. Це дозволить зрушити криву пропонування праворуч і збільшити рівноважну кількість продукції до суспільно оптимальної.

Для виробника, діяльність якого пов'язана зі створенням позитивного зовнішнього ефекту, рівноважна ринкова ціна відображає лише цінність даного товару для його споживачів і не відображає додаткової зовнішньої вигоди (МЕВ). З точки зору суспільства було б доцільно збільшити виробництво цього товару. Якби споживачі сплачували за додаткову вигоду, то ціна товару була б вищою і відображала б не граничну приватну, а граничну суспільну вигоду : . 

Рис. 14.2 - Вплив позитивного зовнішнього ефекту на випуск і ціну товару

У разі впливу позитивного зовнішнього ефекту, створеного одним виробником, на іншого останній має можливість значно знизити свої граничні приватні витрати, його пропонування зростає. З точки зору суспільства фірма, яка користується позитивним ефектом, не тільки завищує обсяг виробництва, але й занижує ціну. А фірма, що продукує позитивний ефект, недоодержує виторгу і прибутку.

З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд може застосовувати:

прямі (адміністративні) методи регулювання - заборони або встановлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюють довкілля, запровадження штрафних санкцій;

ринкові методи - встановлення прав власності на ресурси та вільний обмін цими правами, запровадження коригуючих податків і субсидій, продаж дозволів на викиди.

Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди з зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремої фірми, оптимізують розподіл ресурсів, сприяють здешевленню суспільного виробництва продукції. Цей процес отримав назву інтерналізації або трансформації зовнішніх ефектів.

Теоретичними методами інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу та субсидія Пігу, ідея яких полягає у доведенні приватних граничних витрат до рівня суспільних.

Не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання держави. У випадку визначеності прав власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів.

Негативні зовнішні ефекти виникають внаслідок конкуренції між різними варіантами використання ресурсів у випадку, якщо права власності на кожний з цих варіантів не закріплені. Коли ж права власності встановлені, то вони можуть бути продані, Для досягнення ефективності необхідно дозволити торгувати правами власності на використання ресурсів. Такі обміни дають змогу отримати додаткові виграші.

Уряд регулює установлення прав власності наданням повноважень для запобігання паралельного використання ресурсів. Він може використати ці повноваження для встановлення і збирання штрафів за забруднення. Він може права власності просто скасувати. Він зменшує трансакційні витрати, забезпечуючи зацікавленим особам можливість розв'язування питання прав власності у суді.

Для того, щоб скоротити перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами і заповнити прогалини не виробництва благ з позитивними зовнішнім ефектом, необхідно перетворити зовнішні ефекти у внутрішні. Перетворення зовнішніх ефектів у внутрішні (інтерналізація зовнішніх ефектів) може бути досягнуто шляхом наближення граничних приватних витрат ( і відповідно вигод) до граничних суспільних витрат (вигод).

Спроба знаходження принципово нових шляхів вирішення проблеми екстерналіїв пов'язана з працями Р. Коуза. Аналіз проблеми суспільних витрат дав змогу Р. Коузу дійти висновку, який називається теоремою Коуза. Суть її в тому, що, коли права власності всіх сторін ретельно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то кінцевий результат ( який максимізує цінність виробництва) не залежить від змін у розподілі прав власності (якщо ігнорувати ефект доходу). Іншими словами, в умовах досконалої конкуренції приватні й суспільні витрати рівні.

Порівняння системи ціноутворення, яка включає відповідальність за збитки від негативних зовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, дало змогу Р. Коузу зробити парадоксальний, на перший погляд, висновок про те, що, коли учасники можуть домовитись самі й втрати таких переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах досконалої конкуренції досягається максимально можливий результат, що максимізує цінність виробництва.

Громадські блага

Суспільні (громадські) блага - це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на "чисті" і "недосконалі".

Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю - неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.

Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво - використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.



Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Оптимальний обсяг виробництва суспільного блага визначається за допомогою "фантомних" кривих попиту (рис. 14.3). Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі (А,Б) готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Оптимальним є обсяг, за якого гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства на виробництво даного блага: .

Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі прийняття рішень щодо реалізації суспільних проектів: у моделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів; у моделі представницької демократії рішення приймаються голосуванням депутатів.

Питання для самоконтролю:

1. Правові передумови для ринкових суб'єктів

2. Інституціональна природа сучасної фірми

3. Позаринкові зовнішні ефекти

4. Громадські блага

Глосарій

Альтернативна вартість одного виду блага порівняно з іншим - обсяг одного блага, яким необхідно поступитися заради виробництва додаткової одиниці іншого за умови, що виробництво перебуває на кривій виробничих можливостей.

Альтернативне заміщення факторів виробництва: витрати одного з факторів виробництва можна повністю замінити скінченим збільшенням витрат іншого фактора.

Багатопродуктова економія на масштабі - результат дії двох сил: однопродуктової економії на масштабі та економії на розмаїтті.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між загальною виручкою від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами виробництва.

Бюджетна лінія - це всі можливі набори (комбінації) товарів Х і У , купівля яких вимагає однакових витрат при умові повного використання доходу та незмінних цінах.

Варіація факторів виробництва - вплив на випуск продукції зміни комбінацій та обсягів застосування факторів:

ізоквантна - показує, як можна комбінувати фактори виробництва для забезпечення визначеного обсягу випуску продукції;

пропорційна - характеризує зміну випуску за рахунок пропорційної зміни обсягів застосування всіх факторів виробництва за незмінного початкового їх співвідношення;

часткова - характеризує зміну випуску залежно від зміни рівня застосування одного фактора за незмінних обсягів застосування всіх інших факторів.

Випуск - товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Виробництво - це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг.

Виробництво:

вузьке трактування - процес виготовлення матеріальних благ;

широке трактування - процес, в якому комбінуванням або перетворенням одних благ створюються інші блага; будь-яка діяльність, що створює корисність.

Виробнича сітка - таблиця, що містить інформацію про співвідношення витрат факторів і випуску продукції.

Виробнича функція - стійкі кількісні співвідношення між «входами» і «виходами» виробничої системи, тобто формалізована залежність обсягів виготовленої продукції від витрат факторів виробництва:

миттєвого періоду - максимальний випуск, який може бути досягнутий за певної незмінної комбінації факторів виробництва;

короткострокового періоду - випуск, який може бути досягнутий за зміни обсягу застосування одних ресурсів і сталості інших;

довгострокового періоду - випуск, який може бути досягнутий за зміни обсягів застосування всіх видів ресурсів.

Виробнича функція - це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів.

Виробнича функція Кобба-Дугласа: пов'язує випуск (або іншій кінцевий результат) із витратами виробничих факторів у вигляді добутку обсягів застосування факторів із визначеними степеневими коефіцієнтами.

Виробничих можливостей межа - обмеження виробництва певного продукту випуском інших продуктів та обсягом наявних ресурсів. Виражається трансформаційною функцією. Графічно зображується у вигляді кривої виробничих можливостей.

Витрати виробництва - вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Різновиди (поняття) витрат:

бухгалтерські - сукупність усіх витрат виробництва, пов'язаних із придбанням необхідних для забезпечення випуску продукції ресурсів на ринках відповідних ресурсів за відповідними цінами;

економічні - витрати підприємства на придбання ресурсів і недоотриманий дохід від найліпшого альтернативного способу їх використання;

незворотні - витрати, що здійснюються підприємством одноразово і які неможливо повернути;

нерелевантні - витрати, які не залежать від альтернативних варіантів управлінських рішень і тому не враховуються в порівняльних обчисленнях;

неявні (внутрішні, імпліцитні) - альтернативні витрати використання ресурсів, що знаходяться у власності даного підприємства або підприємця;

релевантні - витрати, які залежать від альтернативних варіантів управлінських рішень і враховуються у порівняльних обчисленнях;

явні (зовнішні, експліцитні) - альтернативні витрати, що мають форму явних грошових платежів постачальникам факторів виробництва.

Віддача від масштабу - характер наслідкових змін в обсязі випуску у разі зростання застосовуваних факторів виробництва. Види віддачі від масштабу:

зростаюча - випуск зростає більшою мірою, ніж застосовувані фактори;

постійна - випуск зростає в тій самій пропорції, що й споживання факторів;

спадна - випуск зростає меншою мірою, ніж споживані фактори.

Віддача змінного ресурсу:

зростаюча - кожна наступна одиниця змінного ресурсу дає більший приріст загального продукту, ніж попередня;

постійна - кожна наступна одиниця змінного ресурсу, додана до постійних ресурсів, приводить до такого самого збільшення випуску, як і попередня;

спадна - кожна наступна одиниця змінного ресурсу дає менший приріст загального продукту, ніж попередня.

Властивості факторів виробництва:

взаємодоповнюваність - спроможність задовольняти потреби лише в комплекті один з одним;

взаємозамінність - спроможність задовольняти потреби зарізних комбінацій:

а)повна - витрати одного з факторів виробництва можуть бути цілком замінені кінцевим збільшенням витрат іншого;

б)часткова - певна кількість одного з може бути заміщена додатковою кількістю іншого.

мобільність - переміщення фактора виробництва у просторі, а також зміна його функції.

Внутрішня рівновага - стан товаровиробника, за якого співвідношення «витрати - випуск» поліпшити неможливо (див. Оптимум (рівновага) виробника).

Гранична корисність (MU) - додаткова корисність, яку споживач здобуває із додаткової одиниці споживаного блага, або - це зміна загальної корисності в результаті споживання додаткової одиниці блага.

Гранична норма технічнологічної заміни:

і-го ресурсу )-м ресурсом - кількість /-го ресурсу, яка може бути вивільнена «в обмін» на збільшення застосування ресурсу на одиницю так, щоб загальний обсяг продукції залишився незмінним;

капіталу працею - величина капіталу, що її може замінити одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягу виробництва;

праці капіталом - величина праці, що її може замінити одиниця капіталу, не викликаючи при цьому зміни обсягу виробництва.

Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) - це приріст загального обсягу виробництва, здобутий завдяки збільшенню використання змінного фактора виробництва на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва.

Граничний продукт у грошовому вимірі - приріст доходу, який отримує підприємець у результаті використання однієї додаткової одиниці змінного фактора.

Граничні витрати на ресурс - приріст сукупних витрат на виробництво у зв'язку із застосуванням додаткової одиниці змінного ресурсу.

Держава - це самостійний суб'єкт, до складу якого входять урядові установи, які виступають координатором та регулятором економічного життя.

Детерміновані моделі - аналітичне подання закономірності, за якої для даної сукупності вхідних значень параметрів на виході системи може бути отриманий єдиний результат.

Диверсифікація - це метод, направлений на зменшення ризику шляхом розподілу його між декількома ризиковими товарами або видами діяльності таким чином, що підвищення ризику від придбання чи продажу одного означає зниження ризику від покупки чи продажу іншого.

Динамічні моделі- моделі, в яких ураховується час.

Добробут - забезпеченість населення необхідними матеріальними і духовними благами, тобто товарами, послугами, що задовольняють людські потреби.

Довгостроковий період - період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції.

Довгострокові граничні витрати - приріст довгострокових сукупних витрат у разі збільшення випуску ще на одну додаткову одиницю.

Довгострокові середні витрати - довгострокові сукупні витрати в розрахунку на одиницю випуску.

Довгострокові середні витрати за зростаючого ефекту масштабу: мають спадну форму, тобто негативний нахил.

Довгострокові середні витрати за постійного ефекту масштабу: дорівнюють довгостроковим граничним витратам, графічно описуються горизонтальною лінією.

Довгострокові середні витрати за спадного ефекту масштабу: збільшуються зі зростанням обсягу виробництва.

Довгострокові сукупні витрати - економічно необхідні витрати для виробництва визначеного обсягу продукції Ј> у довгостроковому періоді.

Домогосподарство (сім'я) - це група людей (один і більше), які об'єднують свої доходи, мають спільну власність на фактори виробництва та разом приймають економічні рішення.

Досконала конкуренція - це такий стан ринку, коли велика кількість фірм виробляють аналогічну (однорідну) продукцію, але ні їхні розміри, ні інші причини не дозволяють хоча б одній з них впливати на ціну.

Еквімаржинальний принцип: зважені за цінами граничні продукти факторів виробництва мають бути вирівняні.

Економічна модель - це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результати.

Економічна рента - це плата за ресурс, пропозиція якого строго обмежена.

Економічний прибуток - це надлишок прибутку над нормальним прибутком.

Економічні або альтернативні витрати - це цінність найкращого варіанту використання ресурсів, від якого відмовилися в процесі економічного вибору.

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при якому досягається мінімізація альтернативної вартості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

Еластичність випуску за змінним фактором - показник, що характеризує ступінь реакції випуску продукції на зміну кількості змінного фактора за інших рівних умов.

Еластичність витрат за випуском - показник, що характеризує ступінь реакції витрат на зміну обсягів випуску за інших рівних умов.

Еластичність заміщення факторів - показник, який виявляє, на скільки відсотків зміниться співвідношення витрат двох взаємозамінних факторів, якщо гранична норма їхнього заміщення зміниться на 1 % (за інших рівних умов, тобто за сталості витрат усіх інших факторів і незмінного випуску).

Еластичність масштабу - показник, який виявляє, на скільки відсотків зміниться випуск, якщо обсяг застосування факторів збільшиться на 1 % (за інших рівних умов).

Еластичність попиту за ціною (пряма еластичність) визначає процентну зміну обсягу попиту, що спричинена однопроцентною зміною ціни даного блага.

Еластичність пропозиції за ціною - це процентна зміна обсягу пропозиції, обумовлена однопроцентною зміною ціни товару.

Ефект випуску - та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що зумовлена зміною обсягу випуску в результаті зміни ціни одного з ресурсів, які формують комбінацію факторів, що мінімізує витрати виробництва.

Ефект заміни - та частина зміни обсягу споживання ресурсу, що є результатом зміни його ціни.

Загальна рівновага - це стан рівноваги, за якого у всій економічній системі, на всіх ринках встановлюються ціни рівноваги.

Закон економії на масштабі виробництва - зменшення приросту витрат за умови збільшення випуску на одиницю у разі оптимального сполучення всіх ресурсів.

Закон неминучого зростання граничних витрат: залучення у виробництво все більшої кількості змінного фактора за незмінних обсягів усіх інших факторів призводить до того, що граничний продукт змінного фактора починає знижуватися, а граничні та середні витрати (крім АРС) починають зростати.

Закон спадної віддачі змінного фактора: залучення у виробництво все більшої кількості змінного фактора за незмінних обсягів усіх інших факторів призводить зрештою до того, що віддача (продуктивність, граничний продукт) змінного фактора починає знижуватися, тобто кожна наступна одиниця змінного фактора дає менший приріст випуску, ніж попередня.

Заробітна плата - це плата за залучення у виробництво трудових послуг.

Змінні витрати (VС-Variable Cost) - це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому вони змінюються пропорційно до змін обсягу виробництва

Зовнішні ефекти (екстерналії) - це втрати і вигоди від ринкових угод, що не знайшли відображення в цілях.

Ізокванта - геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, кожна з яких характеризує комбінацію факторів використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.

Ізокліна - лінія, що на ізокостно-ізоквантній діаграмі з'єднує точки з однаковою граничною нормою заміщення між двома факторами.

Ізокоста - геометричне місце точок у просторі факторів виробництва, кожна з яких характеризує комбінацію факторів, які можуть бути придбані на обмежений бюджет за сформованих ринкових цін на ресурси.

Імовірність - це можливість отримання певного результату.

Інвестиції - це довгострокові вкладення коштів, які здійснюються з метою отримання прибутку у вигляді коштів, банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, вкладень в рухоме та нерухоме майно, інтелектуальну власність, майнові права тощо.

Індивідуальна пропозиція - обсяг благ даного виду, який товаровиробник може поставити на ринок при даному рівні цін, визначається виробничими можливостями фірми.

Індивідуальний попит - це обсяг благ, який споживач бажає і в змозі придбати на ринку при даному рівні цін.

Інституція - формальні та неформальні норми і правила поведінки, що дають змогу економічним агентам координувати свої дії; обмеження, встановлені людьми для того, щоб структурувати свою діяльність.

Карта ізоквант - сукупність ізоквант, кожна з яких показує максимально можливий випуск продукції за певних комбінацій факторів виробництва.

Карта ізокост - множина ізокост, що характеризує доступні виробникові комбінації факторів за різних бюджетів і незмінних цін на ресурси.

Карта кривих байдужості -це сукупність усіх можливих рівнів корисності для певного споживача.

Картель - це об'єднання фірм, які погоджують свої рішення з приводу цін і обсягів випуску, ніби вони злилися в чисту монополію.

Класичні виробничі функції - виробничі функції, що ґрунтуються на законі спадної продуктивності змінного фактора виробництва, яким властиві периферійне заміщення факторів виробництва, а також ділянки початкового зростання і наступного зниження граничного продукту за часткової варіації затрат факторів.

Коефіцієнт доповнюваності факторів: показує, в яких розмірах один із факторів може доповнювати інший для ізоквант певного виду.

Комерційний розрахунок - це економічна категорія товарного виробництва, яка відбиває складну систему економічних відносин, що виникають у процесі товарного виробництва, реалізації продукції, при розподілі і використанні отриманого доходу, прибутку.

Корисність - це здатність економічного блага задовольняти потреби, або це задоволення, що отримує людина від споживання того чи іншого блага.

Короткостроковий період - це період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції.

Короткострокові витрати:

граничні - додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції;

змінні - витрати, що змінюються одночасно зі зміною обсягів випуску;

змішані - витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат;

напівзмінні - витрати, що змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу випуску;

напівпостійні - витрати, що змінюються східчасто за зміни обсягу виробництва;

постійні - витрати, що не змінюються зі зміною випуску продукції;

середні - витрати на одиницю продукції;

сукупні - економічні витрати, необхідні для виробництва певної кількості продукції у короткостроковому періоді.

Крива LRАТС, яка огинає криві SRАТС: показує мінімальні витрати на одиницю продукції за кожного можливого обсягу випуску, коли всі ресурси змінні і може бути створено підприємство будь-якого розміру.

Крива байдужості - це сукупність точок, кожна з яких представляє такий набір з двух товарів X і Y, споживання яких приносить однаковий рівень корисності.

Крива попиту підприємства на змінний ресурс - спадна гілка кривої граничного продукту змінного фактора у вартісному вимірі, розміщена нижче точки максимуму кривої середнього продукту.

Критерії формування виробництва:

максимум випуску - варто так скомбінувати ресурси для заданого розміру витрат (бюджету), щоб максимізувати випуск;

максимум ефекту - варто так скомбінувати ресурси і вибрати обсяг випуску, щоб Макс. різницю «виторг - витрати = прибуток = ефект»;

мінімум витрат - варто так скомбінувати ресурси для заздалегідь заданого випуску, щоб мінімізувати витрати.

Лідерство домінуючої фірми - ситуація на ринку, коли одна фірма контролює не менше 50 % виробництва, а решта фірм надто мала, щоб справляти вплив на ціни шляхом індивідуальних цінових рішень.

...