Основи мікроекономіки

Перший закон Енгеля наголошує, що за умов зростання доходів сім'ї та при незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання має тенденцію до зменшення.

Другий закон Енгеля наголошує, що споживання освітніх, юридичних, медичних послуг та послуг, пов'язаних із відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.



Рисунок 4.4 - Побудова кривої Енгеля на основі кривої "дохід-споживання"

Звичайно економістів цікавлять витрати на агреговані групи товарів - продовольчі, непродовольчі, послуги тощо. Їх дослідження здійснюється за допомогою кривих витрат Енгеля, що характеризують витрати на ту чи іншу групу товарів в залежності від рівня доходу споживача. Ось чому в сучасній інтерпретації Торнквіста криві Енгеля мають наступний вигляд (рис. 4.5):



Рисунок 4.5 - Криві Енгеля в інтерпретації Торнквіста

Як бачимо, перш за все споживач насичується продовольчими товарами, потім - промисловими товарами стандартної якості і далі - високоякісними товарами та послугами, що цілком відповідає законам Енгеля. Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару. Характерна для продуктів харчування, побутової техніки. Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням, тобто споживання цих товарів зростає швидше, ніж зростає дохід споживача. Характерна для туризму, освіти, предметів розкоші, медичних послуг, відпочинок.

Узагальнюючи, можна дійти висновку: чим вищими є доходи споживачів, тим менше в них доля витрат на предмети першої необхідності і, перш за все, на продовольчі товари. Вважається нормальним такий рівень життя, за якого витрати на раціональне фізичне споживання не перевищують 80 % доходу.

Лінія "ціна-споживання"

Тепер перейдемо до моделювання поведінки споживача у разі зміни ціни благ, яке представляє собою приховану зміну його реального доходу при незмінній величині номінального. Для цього введемо в модель споживчого вибору припущення про фіксовану величину доходу споживача та змінність ціни одного з благ, що входять до споживчого набору. Будемо вважати, що ціна блага Х поступово знижується, тоді як ціна блага Y залишається незмінною.

Кожне зниження ціни блага Х призведе до повороту бюджетної лінії до нової точки її перетину з віссю абсцис, більш віддаленої від початку координат, що свідчить про зростання споживання блага Х, яке дешевшає (Q1 < Q2 < Q3). Якщо дохід і ціна іншого блага Y залишаються незмінними, то точка перетину з віссю ординат залишатиметься попередньою (Qy = I/Py = const). Кожна зміна кута нахилу бюджетної лінії призведе до торкання певної кривої байдужості (U1, U2, U3), а отже до виникнення нових точок рівноваги (Е1, Е2, Е3), оскільки при кожному рівні ціни блага Х споживач обиратиме самий корисний для себе набір благ.

Якщо з'єднати усі точки споживчої рівноваги на карті кривих байдужості, що відповідають різним рівням ціни блага Х, ми отримаємо криву «ціна-споживання», яку прийнято обозначати РEP (Price Expansion Path).

На рис. 6а наведена модель формування кривої «ціна-споживання» (PEP), що відображає споживчий вибір раціонального споживача, який розподіляє фіксований дохід між двома товарами при зміни ціни одного з них. Як бачимо, на ділянці РЕР від Е1 до Е2 при зниженні ціни з Р1 до Р2 збільшення споживання блага Х відбувається за рахунок зменшення споживання блага У. Кут нахилу кривої РЕР на цій ділянці негативний. При подальшому зниженні ціни споживач в змозі нарощувати не тільки споживання блага Х, але і споживання блага У, про що свідчить позитивний нахил кривої РЕР на ділянці правіше Е2. В подальшому, коли ціна блага Х стає зовсім низькою, більша частина доходу споживача витрачається на придбання блага У. Це на рис. 4.5 а) показано в наближенні кривої РЕР до пунктирної лінії, що відображає максимальну кількість блага У, яку може купити споживач на свій дохід.

Рисунок 4.5 - Формування а) кривої «ціна - споживання» та б) кривої індивідуального попиту



Як бачимо, на ділянці РЕР від Е1 до Е2 при зниженні ціни з Р1 до Р2 збільшення споживання блага Х відбувається за рахунок зменшення споживання блага У. Кут нахилу кривої РЕР на цій ділянці негативний. При подальшому зниженні ціни споживач в змозі нарощувати не тільки споживання блага Х, але і споживання блага У, про що свідчить позитивний нахил кривої РЕР на ділянці правіше Е2. В подальшому, коли ціна блага Х стає зовсім низькою, більша частина доходу споживача витрачається на придбання блага У. Це на рис. 4.5 а) показано в наближенні кривої РЕР до пунктирної лінії, що відображає максимальну кількість блага У, яку може купити споживач на свій дохід.

Від кривої «ціна - споживання» можна перейти до моделювання індивідуального попиту споживача. Для цього із точок споживчої рівноваги (Е1, Е2, Е3) опустимо перпендикуляри на вісь Qx графіка, що розташований на рис. 6б), а на вісі Px відобразимо відповідні значення цін блага Х. Оскільки тангенс кута нахилу бюджетних ліній на рис. 4.5 а) відповідає змінам цін товару Х, ми спостерігаємо, що зменшення кута нахилу бюджетних ліній (зниження цін блага Х) супроводжується збільшенням обсягів закупок цього блага. Як відомо, ця залежність між ціною блага та розміром його бажаних покупок для споживача відображається кривою індивідуального попиту, яка має низхідний характер.

Звідси ми можемо зробити висновок, що обидві криві на рис. 4.6 виступають як два різних способи описання того, як придбана кількість блага змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що інші фактори не діють). Крива «ціна - споживання» показує функціональну залежність між обсягом споживання кожного блага та його ціною; вона сполучає всі точки рівноваги споживача, пов'язані зі зміною ціни одного з благ. Крива індивідуального попиту, по-перше, демонструє дію закону попиту (тобто обернену залежність між ціною блага та обсягом попиту на нього); по-друге, відображає зміну рівня корисності споживача (чим нижчою є ціна, тим вищий рівень добробуту вона забезпечує споживачеві), оскільки зі зниженням ціни одного з благ споживач переміщується на все вищі криві байдужості. По-третє, у кожній точці кривої попиту споживач максимізує корисність, оскільки кожна її точка є точкою оптимуму споживача на певному рівні корисності. По-четверте, у міру зниження ціни блага гранична норма заміщення благ зменшується. Це зменшення MRS відповідає інтуїтивному відчуттю споживача, що відносна цінність блага зменшується в міру нарощування його споживання, тобто тут справджується закон спадної граничної корисності.

Приклад:

Споживач має дохід 200 грош. од. і витрачає його на придбання блага Х по ціні 10 грош. од. і блага Y по ціні 20 грош. од. Вибір споживача, що максимізує корисність, включає 12 одиниць Х і 4 одиниці Y. Збільшення ціни товару Х до 20 грош. од. викликає зміщення точки рівноваги (4Х; 6Y), зниження до 5 грош. од. - відповідно (20Х; 5Y).

а) Зобразіть графічно, як змінюватиметься положення бюджетної лінії у разі зниження та підвищення ціни.

б) Побудуйте лінію «ціна-споживання»;

в) Використовуючи лінію «ціна-споживання», побудуйте криву попиту споживача на товар Х.



Рисунок 4.6 - Крива «ціна-споживання» та побудова лінії попиту

Розв'язання :

а) Згідно з умовою задачі, ціна товару Y не змінюється і становить 20 грош. од. Витрачаючи весь свій дохід лише на благо Y, споживач зможе купити B/PY = 200/20 = 10 од. блага Y. Відмітимо точку Х = 0; Y = 10. (рис.4.9, а). Спочатку ціна на товар Х становила 10 грош. од. Витрачаючи свій дохід лише на товар Х, споживач зміг би купити B / PX = = 200 / 10 = 20 од. блага Х (точка х = 20, у = 0 на рис. 4.9, а). За цими даними будуємо бюджетну лінію В2. Якщо ціна товару Х підвищиться до 20 грош. од., то бюджетна лінія повернеться за годинниковою стрілкою (лінія В1). Якщо ж ціна товару Х знизиться до 5 грош. од., то бюджетна лінія займе положення В3.

б) Позначимо точки максимальної корисності споживача А, В і С. З'єднавши їх, отримаємо лінію «ціна-споживання».

в) У точці А споживач вибирає 4 одиниці товару Х і 6 одиниць товару Y. Цьому вибору відповідає точка D, яка показує, що при ціні товару Х в 20 грош. од. споживачеві потрібно 4 одиниці цього товару (рис. 4.9, б). Точка Е відповідає точці F : PX = = 10 од., Qx = 12 од. Аналогічно точка L відповідає C : PX = = 5 од., Qx = 20 од. З'єднавши точки D, E, L, отримуємо криву попиту споживача на товар Х (рис. 4.9, б).

Ефект заміни та ефект доходу

Зміна ціни блага двояко впливає на споживчий кошик, викликаючи два ефекти - ефект заміщення та ефект доходу. Оскільки вони діють одночасно, а реальна спрямованість змін споживання виступає рівнодіючою ефектів, їх треба чітко розмежовувати.

Ефект заміщення виникає внаслідок зміни ціни блага відносно цін інших благ за незмінного реального доходу споживача. Його дію можна спостерігати на рис. 6а на низхідній ділянці кривої "ціна - споживання" від Е1 до Е2 при зниженні ціни блага Х з Р1 до Р2 Він полягає у тому, що вивільнена за рахунок зниження ціни частина доходу використовується з метою зміни структури споживання.

Ефект доходу полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни реального доходу під впливом руху цін, тобто зниження ціни одного з благ "вивільняє" якусь частину бюджету споживача, що робить останнього відносно багатшим. Дію цього ефекту можна спостерігати на рис. 6а на висхідній ділянці кривої "ціна - споживання" від Е2 до Е3 при зниженні ціни з Р2 до Р3, коли споживач починає нарощувати споживання "більш дорожчого в наборі" блага Y.

Слід зауважити, якщо спочатку споживались лише нормальні блага, то зниження ціни одного з них призводить до зростання його споживання. Його частка в структурі споживання зростає - тобто здешевлене благо «витискає» інше. Якщо ж в структуру споживання первісно входило дешеве благо, то при зниженні ціни будь-якого з благ саме воно буде витиснуте, а споживання нормального блага зросте.

Ефект доходу полягає у зміні обсягу споживання внаслідок зміни реального доходу під впливом руху цін, тобто зниження ціни одного з благ «вивільняє» якусь частину бюджету споживача, що робить останнього відносно багатшим. Дію цього ефекту можна спостерігати на рис. 4.6а на висхідній ділянці кривої «ціна - споживання» від Е2 до Е3 при зниженні ціни з Р2 до Р3, коли споживач починає нарощувати споживання «більш дорожчого в наборі» блага У.

Ефекти заміщення та доходу мають не тільки важливе теоретичне, але й практичне значення для прогнозування змін індивідуального, отже, і ринкового попиту, а також впливу на нього різноманітних заходів економічної політики держави.

Концепція розмежування ефектів заміщення та доходу була розроблена українським економістом і математиком Є. Слуцьким (1915р.) та англійським економістом Дж. Хіксом (в середині 30-х рр.).

В моделі Слуцького розмежування дії ефектів здійснюється на основі добудови допоміжної компенсуючої бюджетної лінії, яка дозволяє визначити, якою стала б структура ринкового споживчого кошика, якби змінилися лише відносні ціни благ. Далі, залишаючи незмінними відносні ціни (новий кут нахилу бюджетної лінії незмінний), досліджують лише вплив зміни реального доходу, що графічно відображається паралельним зміщенням бюджетної лінії. В моделі Слуцького компенсуючи бюджетна лінія проходить через точку початкової рівноваги за умови незмінної купівельної спроможності споживача, а ефект заміни супроводжується деяким покращенням добробуту, оскільки споживач переміщується на вищу криву байдужості.

Дж. Хікс запозичив у Слуцького прийом допоміжної лінії, але змінив її геометричне місце. В моделі Хікса компенсуючи бюджетна лінія дотична до початкової кривої байдужості, проте купівельна спроможність споживача змінюється. Під дією ефекту заміщення споживач залишається на тому ж рівні корисності, але змінює набір благ у кошику.

Обидві моделі виявляють однакові тенденції: зі зниженням ціни блага ефект заміщення обов'язково зумовлює збільшення його споживання, тобто має додатне значення. На відміну від ефекту заміщення, ефект доходу діє в різних напрямках, - залежно від того, до якого типу належить благо.

Для нормальних благ ефект доходу діє в тому ж напрямку, що і ефект заміщення, і є величиною додатною. Для нижчих благ ефект доходу діє в протилежному напрямку і має від'ємне значення, проте ефект заміщення для нижчих благ значно більший, ніж ефект доходу, тому загальний ефект дає збільшення споживання нижчого блага за умови зниження його ціни.

У випадку підвищення ціни ефект заміщення завжди є від'ємним, а ефект доходу для нормальних благ - від'ємним, для нижчих - додатним.

Нормальні блага, а також нижчі блага, для яких ефект заміни перевищує ефект доходу, так що споживання їх збільшується, називаються звичайними благами. Для звичайних благ справджується закон попиту, а крива попиту має низхідний характер.

Але в деяких випадках ця закономірність порушується. Справа у тому, що при дуже низьких доходах споживачів зростання цін на блага низької якості призводить до зростання їх споживання. Така парадоксальна ситуація можлива, якщо блага неякісні, ефект доходу переважає над ефектом заміщення, а попит змінюється незвичайним чином: при зростанні ціни - підвищується, а при її зменшенні - скорочується.

Вперше таке невиконання закону попиту помітив англійський економіст Р. Гіффен (1837-1910), досліджуючи ціноутворення під час катастрофічного неврожаю картоплі в Ірландії, яка була головним продуктом харчування незаможних ірландців. Саме завдяки йому товари низької якості, що мають високу питому вагу в бюджеті споживачів, почали називати товарами Гіффена, а ситуація зростання споживання благ із підвищенням цін на них отримала назву парадокса Гіффена.

А. Маршал так пояснював цей парадокс у «Принципах економікс»: «Як зауважив Гіффен, підвищення ціни на хліб робить такий збиток в бюджеті бідніших сімей і настільки збільшує граничну корисність грошей для них, що вони змушені скорочувати споживання м'яса та інших дорогих продуктів харчування. Оскільки ж хліб все ж таки залишається найдешевшим продуктом харчування, вони споживають його, навіть у разі подорожчання, не менше, а більше» [13, с.210].

До речі, таку ж ситуацію можна було спостерігати під час економічної кризи 90-х рр. ХХ ст., аналізуючи споживання малозабезпечених верств населення України.

Отже, товар Гіффена - це товар низької якості, який має високу питому вагу в бюджеті споживача, і для якого не виконується закон попиту, ефекти доходу і заміщення різноспрямовані, а крива попиту має висхідний характер, що необхідно враховувати при розробці цінової політики.

Завершуючи дослідження теорії поведінки споживача, слід підкреслити, що переваги останнього, розмір його бюджету та вибір, який він здійснює, визначають величину індивідуального ринкового попиту, тобто ту кількість благ, яку споживач бажає і здатен купити за певною ціною. Але ж ціна блага формується на ринку не тільки під впливом попиту, але і під впливом пропозиції, тобто здатності виробника-продавця реалізувати певну його кількість за певною ціною. Що представляють собою попит та пропозиція, як відбувається їхня взаємодія та врівноваження на ринку та багато інших питань у наступній темі.

Прийняття рішень в ситуаціях з ризиком.

Кожний день люди приймають різноманітні рішення. Важливою умовою прийняття раціонального рішення є інформація. Однак, не завжди людина має доступ до необхідної інформації. Прийняття рішень в умовах неповної інформації має свої наслідки. Це ризик. Люди приймають рішення в ситуаціях невизначеності та ризику. Ризик - це оцінена будь-яким способом імовірність настання тієї чи іншої події. Імовірність - це можливість отримання певного результату. Розрізняють:

об'єктивну імовірність - базується на розрахунку частоти, з якою відбувається даний процес чи явище.

суб'єктивна імовірність - базується на припущенні про можливість отримання даного результату на основі судження або досвіду.

Коли імовірність визначається суб'єктивно, різні люди можуть установлювати різне її значення і приймати різні рішення. Відношення до ризику різне у різних людей.

По відношенню до ризику люди поділяються на:

не схильних до ризику - це люди, які надають перевагу стабільному доходу, роботі пов'язаної з ризиком. На несхильності до ризику базується страховий бізнес. Тому несхильність до ризику є характерною для більшості людей. Ризик для них значне випробування, піти на яке вони готові лише в тому випадку, якщо їм запропонують відповідну компенсацію.

схильні до ризику - це люди, які надають перевагу капіталовкладенням, пов'язаним з ризиком.

нейтральні до ризику - це люди, які ставляться однаково як до стабільного доходу так і до ризикового прибутку при умові їх рівності.

Існують наступні способи зниження ризику:

Диверсифікація - це метод, направлений на зменшення ризику шляхом розподілу його між декількома ризиковими товарами або видами діяльності таким чином, що підвищення ризику від придбання чи продажу одного означає зниження ризику від покупки чи продажу іншого. Диверсифікація не може повністю усунути ризик, але вона допомагає його значно знизити.

Об'єднання ризику - це метод, направлений на зменшення ризику шляхом перетворення випадкових збитків в відносно постійні витрати. Він лежить в основі страхування.

Розподіл ризику - це метод, при якому ризик можливих збитків розподіляється між учасниками таким чином, щоб можливі витрати кожного були відносно невеликими (інвестування)

Пошук додаткової інформації, яка стосується варіантів вибору та можливих результатів.

Питання для самоконтролю:

Реакція споживача на зміну його доходу.

Криві Енгеля. Закони Енгеля.

Реакція споживача на зміну цін товарів.

Ефект заміщення та ефект доходу.

Парадокс Гіффена.

Прийняття рішень в ситуаціях з ризиком.

Ризик та ефективні рішення.

Тема 5. Попит, пропозиція, їх взаємовідносини

Попит та закон попиту.

Пропозиція та закон пропозиції.

Взаємодія попиту та пропозиції.

Цінова еластичність попиту.

Еластичність попиту за доходом та перехресна еластичність попиту.

Еластичність пропозиції.

Мета: надати студентам знання відносно фундаментальних економічних категорій попиту та пропозиції, їх взаємодії та еластичності.

Питання для самостійної роботи:

Взаємозв'язок ціни та валової виручки за різної еластичності

Перелік літератури:

Основна:

[1. С. 55 - 100].

[2. С. 52 - 93].

[3. С. 53 - 63].

[4. С. 62 - 122].

Додаткова:

[5. С. 32 - 42].

[6. С. 53 - 61].

Інтернет-ресурси:

http://korolenko.kharkov.com

http://www.library.kharkov.ua

http://library.if.ua

http://alexlib.com.ua

http://readbookz.com

http://apelyacia.org.ua

http://www.vuzlib.net

http://almamater.com.ua

http://zakon.rada.gov.ua

Попит та закон попиту

У попередніх темах ми проаналізували закономірності поведінки споживача, який намагається максимально задовольнити свої потреби виходячи із існуючих обмежень. Як відомо, це бажання набуває на ринку форму платоспроможного попиту, який саме узгоджує бажання і об'єктивні можливості споживача. Але ж поведінка споживачів описується також за допомогою понять як «індивідуальний попит» та «ринковий попит». З'ясуємо їхню сутність.

Індивідуальний попит - це обсяг благ, який споживач бажає і в змозі придбати на ринку при даному рівні цін.

Ринковий попит - це сума обсягів благ, на які пред'являється індивідуальний попит усією масою споживачів на даному локальному ринку. Він обчислюється додаванням показників величини індивідуального попиту всіх покупців даного товару за кожного значення ціни.

Ринковий попит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, він залежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від кількості споживачів.



Рисунок 5.1 - Формування ринкового попиту

Залежність обсягу попиту від детермінант, що його визначають, виражає функція попиту:

Qd = f (Px, I, Ps, Pc, A)

Дана функція може бути задана як табличним (за допомогою шкали), так і аналітичним або графічним способами. Наприклад:

Табличний спосіб (шкала D):

P, за од.	1	2	3	4	5
Q, в од.	12	9	6	3	1

Аналітичний спосіб (математично):

функція попиту, що є математичним виразом закону попиту, якщо інші «нецінові» детермінанти, що впливають на попит, вважати незмінними.

Іноді для аналізу використовується інша функція - функція ціни попиту, яка встановлює залежність ціни блага від обсягу попиту на нього:

P = f(Qd )



Графічний спосіб (за допомогою графіка):

Рисунок 5.2 - Графік кривої попиту (традиційний вигляд)

Крива ринкового попиту демонструє загальний обсяг попиту усіх споживачів при будь-якому рівні цін. Вона формується шляхом сумування множини кривих індивідуального попиту. Оскільки останні мають низхідний нахил, то й крива ринкового попиту також є низхідною.

Як відомо, поведінка споживачів на ринку підкорюється дії закону попиту, який наголошує: при інших незмінних умовах, зростання ціни блага призводить до скорочення обсягу попиту на нього (і навпаки). Це означає, що існує зворотній зв'язок динаміки попиту від рівня цін, який визначається наступними причинами:

зниження ціни блага стимулює зростання кількості покупців, що бажають його придбати;

зниження ціни блага розширює купівельну спроможність споживачів;

насичення ринку призводить до падіння корисності додаткових одиниць блага, внаслідок чого споживачі готові купувати його тільки за більш низькими цінами.

Тимчасові відхилення від закону спадаючого попиту спостерігаються у випадках:

«парадокса Гіффена»;

«ефекту Веблена»;

ажіотажного попиту;

колі випускається нове благо з підвищеною ціною тощо.

На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит, належать до нецінових. Їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).

Графічно інтерпретація зміни величини (обсягу) попиту (під впливом зміни ціни блага) і зміни в самому попиті (під впливом його нецінових детермінант) представлена на рис. 5.3, 5.4.

Рисунок 5.3 - Зміна величини попиту під впливом цінового фактору

Рисунок 5.4 - Зміна в попиті під впливом зміни одного з нецінових факторів попиту

Найбільш простим варіантом функції попиту є лінійна залежність виду:

або

де a та b - константи.

Таким чином, ринковий попит, з одного боку, залежить від тих факторів, що впливають на індивідуальний попит, а, з іншого боку, - від самої кількості носіїв цього попиту, тобто від кількості споживачів. Умовно детермінанти попиту прийнято розділяти на цінові (ціна блага) та «нецінові» (усі інші, включно і ціни на інші блага).

До нецінових факторів ринкового попиту належать:

доход споживача (I) (вплив доходу на попит є досить складним. Здебільшого зростання доходу призводить до зростання попиту. Проте споживання деяких товарів може скорочуватися, якщо споживач замінює їх дорогими і якісними товарами);

зміна цін на інші товари, зокрема товари - субститути або товари-замінники (Ps) чи товари - комплементи або товари - доповнюючи (Pc) (зокрема для товарів-замінників (товарів субститутів) при зростанні цін на один із них попит на інший збільшується. Взаємодоповнюючі (товари-комплементи) товари споживаються одночасно, тому із зростанням ціни на один такий товар скорочується попит на інший і навпаки);

зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами (можлива зміна попиту в обох напрямках.);

цінові очікування споживачів;

кількість споживачів (A), що пред'являють попит на дане благо або місткість ринку;

В реальній господарчій практиці жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Їхня дія переплітається, створюючи складну й суперечливу систему, але вивчення механізму дії кожного з них дозволяє зрозуміти реалії економічного життя.

Кількісну реакцію попиту на зміну детермінант відображають коефіцієнти еластичності попиту.

Пропозиція та закон пропозиції

Для фірм, так само як і для споживача, основним фактором, що впливає на поведінку фірми є ціна. Проте, на відміну від споживача чим більша ціна тим вищий стимул до виробництва.

Індивідуальна пропозиція - обсяг благ даного виду, який товаровиробник може поставити на ринок при даному рівні цін, визначається виробничими можливостями фірми.

Ринкова пропозиція складається з індивідуальних обсягів пропозиції даного блага усією сукупністю його виробників. Вона обчислюється додаванням показників величини індивідуальної пропозиції всіх виробників, що продають дане благо, за кожного значення ціни.

Залежність обсягу пропозиції від визначаючих її детермінант виражає функція пропозиції:

Дана функція може бути задана як табличним, так і аналітичним та графічним способами. Наприклад:

Табличний спосіб (шкала S):

P, за од.	1	2	3	4	5
Q, в од.	1	3	6	9	12

Аналітичний спосіб (математично):

функція пропозиції, що виступає математичним виразом закону пропозиції, якщо інші «нецінові» детермінанти, що впливають на пропозицію, вважати незмінними.

Іноді для аналізу використовується інша функція - функція ціни пропозиції, яка встановлює залежність ціни блага від обсягу його пропозиції:

P = f (Qs )

Графічний спосіб (за допомогою графіка):

Рисунок 5.5 - Графік кривої пропозиції (традиційний вигляд)

Кожне підприємство намагається досягнути найвищого рівня прибутку, що і формує модель його поведінки на ринку: якщо ринкова ціна блага низька, то підприємству не вигідно випускати і пропонувати на ринок його більшу кількість, інакше його видатки перевищують доходи, і, навпаки, зростання ціни - це потужний стимул для виробництва блага та збільшення його пропозиції. Крива ринкової пропозиції демонструє загальний обсяг пропозиції усіх продавців при будь-якому рівні цін. Вона формується шляхом сумування множини кривих індивідуальної пропозиції. Оскільки останні мають висхідний нахил, то й крива ринкової пропозиції також є висхідною.

Як відомо, поведінка продавців (виробників) на ринку підкорюється дії закону пропозиції, який наголошує: при інших незмінних умовах, зростання ціни блага призводить до збільшення його обсягу пропонування (і навпаки).

Це означає, що існує прямий зв'язок динаміки пропозиції від рівня цін, який визначається наступними причинами:

раціональною реакцією виробників на ринкові стимули (особливо на головний з них - ціну блага);

зростаючими витратами на виробництво додаткової продукції при фіксованих виробничих можливостях;

існуванням межі виробничих можливостей та альтернативної вартості.

Розрізнюють рух вздовж кривої пропозиції (так зване «ковзання»), викликаний зміною величини пропозиції під впливом зміни ціни блага, та рух самої кривої, викликаний змінами в пропозиції під впливом нецінових детермінант. Графічна інтерпретація цих змін наведена на рис. 5.6, 5.7.

Рисунок 5.6 - Рух вздовж кривої пропозиції, викликаний зміною величини пропозиції під впливом зміни ціни блага

Рисунок 5.7 - Зсув кривої пропозиції, викликаний змінами в пропозиції під впливом нецінових детермінант



Найбільш простим варіантом функції пропозиції є лінійна залежність виду:

або

де m та n - константи.

Пропозиція визначається як ціновими, так і «неціновими» детермінантами пропозиції:

ринковою ціною даного блага (Рx );

рівнем податків (Т ) та дотацій (t) (збільшення податків призводить до підвищення собівартості, відповідно відбувається зменшення пропозиції товару за тієї ж ціни. І, навпаки, зменшення податків та надання державою дотацій виробникам, веде до зменшення собівартості і підвищення пропозиції. Їхня дія також проявляється в зсуві кривої пропозиції вправо S1 або вліво S2.);

цінами факторів виробництва, а, отже, загальними витратами виробництва благ (ТС);

кількістю продавців на ринку даного блага (А);

технології (удосконалення технології сприяє зростанню пропозиції і зсуває лінію праворуч)

очікуваннями виробників благ відносно майбутніх умов виробництва та реалізації даного виду блага (Е ) тощо.

Кількісну реакцію пропозиції на зміну детермінант відображають коефіцієнти еластичності пропозиції.

Взаємодія попиту та пропозиції

Як відомо, усі мікроекономічні суб'єкти взаємодіють через ринок. Ринок - це механізм, завдяки якому відбувається реалізація та оптимізація їхніх економічних інтересів. Так, споживачі виходять на ринок, щоб купити якомога дешевше, а продавці, щоб продати якомога дорожче. Саме завдяки ринку ці різноспрямовані цілі гармонізуються і врівноважуються. Отже, для того, щоб зрозуміти, як функціонує даний ринок в цілому і як на ньому встановлюються рівноважна ціна і кількість товару, що купується, треба розглянути не окремі функції попиту і пропозиції, а їх взаємодію.

Для вирішення цього завдання розташуємо криві попиту та пропозиції в одній координатній площині і будемо розмірковувати так: кожна з кривих поділяє ринковий простір на дві протилежні за своїм змістом частини (рис. 5.8).

Рисунок 5.8 - «Хрест Маршала» і зони активності ринкових суб'єктів. Ринкова рівновага

Усі ціни, зображені на графіку точками вище кривої попиту, недосяжні для споживачів, а ціни, зображені точками нижче кривої пропозиції такі, що розорюють виробників. З іншого боку, цінам нижче максимальних для них зрадіють покупці, а продавці не відмовляться від цін вище їх мінімальних. Поглиблюючи аналіз щодо можливості здійснення угод купівлі-продажу, розглянемо зони, які виникають внаслідок умовного поділу ринкового простору «хрестом Маршала» (рис. 5.8). У першій зоні сконцентровані ціни, значно вищі для покупця і нижчі за мінімальні для продавця. За таких умов укладати угоду ніхто з них не зацікавлений, тому ця зона є «мертвою зоною» даного ринку. У другій зоні домінує однобічна зацікавленість продавця. Це зона можливих продаж, але купувати таку кількість товару за такими високими цінами покупець не стане. У третій зоні картина зворотна: в низьких цінах зацікавлений виключно споживач. Це зона можливих покупок, але продаж за таких умов неможлива. Таким чином, усі три зони характеризують умови, за яких угоди на даному ринку здійснюватися не будуть. Четверта зона являє собою зону можливого узгодження інтересів як покупця, так і продавця, тобто реальних угод купівлі-продажу, якщо учасники ринку здатні піти на компроміси. Вона характеризує всі можливі на цьому ринку ситуації, але значна їх більшість відноситься до різного роду відхилень від нормальних ринкових умов. Означена ситуація притаманна ринкам держав з перехідною економікою або ринкам, де продавці або покупці мають відповідну ринкову владу. Рівновага, яка при цьому досягається, не є стійкою, оскільки у однієї із сторін угоди завжди є мотив змінити ситуацію.

Стійкою рівновагою на графіку характеризується єдина точка Е (від латинського equilibrium), точка перетину кривих попиту і пропозиції. В ній відбувається дійсне узгодження інтересів сторін, коли при даній кількості товару Qe максимальна ціна, за яку можуть собі дозволити придбати його покупці (ціна попиту Pd), співпадає з ціною, мінімально прийнятною для продавців (ціна пропозиції Ps).

Така ситуація свідчить про збалансованість ринку і одиничність ринкової рівноваги: а ні у покупців, а ні у продавців немає внутрішніх спонукань до її порушення. В цьому положенні система може знаходитися тривалий період часу. Слід зауважити, що падіння ринкової ціни нижче рівноважної створює на ринку ситуацію дефіциту, яка невигідна не тільки продавцям, але і покупцям продукту, оскільки вони при цьому отримують менше товару (рис. 5.9).



Рисунок 5.9 - Виникнення ситуацій а) дефіциту та б) надлишку на ринку

У разі підвищення ринкової ціни відносно рівноважної на ринку виникає перевиробництво (надлишок) продукту, що викликає незадоволеність не тільки покупців, але і продавців, адже обсяг продаж при цьому суттєво зменшиться. Отже, за даних відхилень ціни від рівноважної у самій ринковій системі виникають сили, які повертають її в попереднє рівноважне становище. Таким же чином буде діяти система, якщо будуть відхилення від рівноважної в кількості продукту, яка обертається на цьому ринку. Збільшення кількості продукту на ринку призведе до зниження ціни, що, безумовно, стане невигідним для продавців, тоді як зменшення кількості продукту на ринку призведе до зростання ціни, що невигідно для покупців.

Отже ринкова рівновага - це стан ринку, за якого обсяги попиту і пропозиції збігаються. Якщо рівновага стосується окремого ринку певного блага, її ще називають частковою рівновагою. Вона встановлюється за умови Qe=Qd=Qs і графічно відповідає точці перетину кривих попиту та пропозиції (див. рис.8). В ході ринкової взаємодії важливу роль відіграють ціни, які сприяють швидкому обміну інформацією та роблять умови обміну простими і зрозумілими. В точці рівноваги Е



Pe = Pd = Ps

де Pe - рівноважна ціна;

Pd - ціна попиту;

Ps - ціна пропозиції.

Ціна рівноваги - це ціна, яка врівноважує обсяг попиту і обсяг пропозиції в результаті дії ринкових сил. Вона задовольняє і продавців, і покупців (тобто за цією ціною їхні інтереси збігаються), а на ринку не існує ні дефіциту, ні надлишку продукції. Рівноважний обсяг - це такий обсяг продукції, що може бути куплений-проданий за ціною рівноваги.

Модель ринкової рівноваги, що була наведена вище, виконується тільки при дотриманні наступних умов:

якщо на ринку панує досконала конкуренція;

якщо графічна модель відповідає конкретній сталій ситуації на ринку (вона статична і не враховує фактор часу).

Цей спосіб розгляду називається порівняльною статикою. Саме його впроваджують при аналізі встановлення ринкової рівноваги, тоді як динамічний підхід - при дослідженні переходу від одного рівноважного положення до іншого з урахуванням фактору часу.

Ціна, за якою продукція реально продається-купується на ринку називається ринковою і зовсім необов'язково співпадає з рівноважною ціною. Саме тому механізм коливань попиту і пропозиції розвиває економіку, що заснована на ринковому механізмі. Результатом цих коливань є встановлення ринкової рівноваги на попередньому або новому рівнях.

Для визначення координат точки рівноваги вдамося до розв'язання системи рівнянь попиту та пропозиції. Її координати для лінійних рівнянь визначаються наступним чином:

якщо Qd=Qs; а Qd = a - bP і Qs = m +nP; тоді в точці рівноваги Е

a - bP = m + nP. Звідси nP + bP = a - m, а отже P(n + b) = a - m.

Виходячи з цього, Pe = a - m / n + b, де Pe - рівноважна ціна.

Аналогічно і для рівноважного обсягу продаж (Qe):

Qd = a - bP; а Pe = a - m / n + b,

тоді Qe = a(n + b) - b(a - m) / n + b =

= an + ab - ab + bm / n + b = an + bm / n + b.

Отже, отримані нами координати точки ринкової рівноваги Е наступні: рівноважна ціна Pe = a - m / n + b та рівноважний обсяг Qe = an + bm / n + b.

Але наявність функцій попиту та пропозиції не гарантує існування ринкової рівноваги. Тобто можливі ситуації, коли криві ринкового попиту та пропозиції ні за яких умов не перетинаються, або, навпаки, мають дві точки перетину (і навіть спільні ділянки). На рис. 5.10 наведено випадки явних розходжень між продавцем та покупцем як з приводу ціни товару (рис. 5.10 а), так і з приводу обсягу продаж (рис. 5.11 б).

Рисунок 5.10 - Відсутність рівноваги на ринку: а) ціна пропозиції перевищує ціну попиту; б) обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту

На рис. 5.11 а та 5.11 б наведені випадки існування двох точок рівноваги (при наявності специфічних кривих попиту чи пропозиції), випадки так званої «подвійної» рівноваги.

Рисунок 5.11 - «Подвійна» рівновага на ринку: а) за умов існування специфічної привої пропозиції; б) за умов існування специфічної кривої попиту

Перша ситуація (рис. 5.11 а) має поширення на ринку праці, коли зростання заробітної плати призводить спочатку до підвищення її пропозиції, а потім - до її скорочення, внаслідок того, що робітники починають віддавати перевагу вільному часу, а не заробітку. Друга ситуація (рис. 5.11 б) виникає як результат дії так званого «ефекту сноба», коли зниження ціни товару спочатку призводить до зростання попиту, а потім - до його зниження, якщо дане благо стає товаром масового споживання і деяка частина споживачів, намагаючись підкреслити власну індивідуальність, відмовляється від його придбання.

На рис. 5.12 наведено випадки наявності або спільної вертикальної (цінової) ділянки кривих попиту та пропозиції (5.12 а), або спільної горизонтальної ділянки кривих попиту та пропозиції (5.12 б).



Рисунок 5.12 - Множина точок рівноваги: а) за умов дотримання рівноважної ціни на певному інтервалі обсягів продаж; б) за умов дотримання рівноважного обсягу продаж на певному ціновому інтервалі

Ситуація, що наведена на рис. 5.12 а, виникає, коли на ринку сформувалась олігопольна структура, що характеризується «жорсткістю» цін. Тобто жоден з олігополістів не бажає змінювати ціну, побоюючись різкої відповідної реакції конкурента. Ситуація на рис. 5.12 б пов'язана зі зміною еластичності попиту та пропозиції в різних цінових діапазонах, тобто у разі, якщо на загальних ділянках кривих плани покупців та продавців співпадають.

Існує декілька моделей механізму встановлення ринкової рівноваги: модель «невидимої руки» А. Сміта, моделі Л. Вальраса та А. Маршала, «павутиноподібна» модель тощо.

Процес стихійного, автоматичного включення в дію рівноважних сил на ринку, який А. Сміт назвав механізмом «невидимої руки», представлений в наступній моделі. Перевищення ціни попиту над ціною пропозиції сприяє перерозподілу ресурсів на користь галузей з високим платоспроможним попитом. Високі ціни, в свою чергу, свідчать про відносну рідкість благ, стимулюючи до розширення їх виробництва і найкращого задоволення суспільних потреб. Так звана рівноважна ціна значно перевищує витрати тих виробників, у яких вони нижче середніх, тим самим сприяє перерозподілу ресурсів від поганих виробників до кращих, тим самим підвищуючи ефективність функціонування національної економіки в цілому.

Ринковий механізм стійкої рівноваги представлений відомими моделями Л.Вальраса та А.Маршала, які відрізняються одна від одної за критерієм визначенням рушійних рівноважних сил. Так, за Маршалом це завжди виробники, а за Вальрасом: в умовах дефіциту - споживачі, в умовах надлишку - виробники.

Розглянемо обидві моделі (рис. 5.13 а, б). Припустимо, що ринкова ціна відхилилась від рівноважної у бік підвищення (тобто зросла від Po до P1), як наслідок на ринку утворився надлишок у розмірі (Q2 - Q1). Подальший розвиток подій на ринку Вальрас і Маршал уявляли собі по-різному.

Рисунок 5.13 - Моделі ринкової рівноваги: а) модель Л.Вальраса; б) модель А.Маршала

Як бачимо, в моделі Л.Вальраса при надлишку виникає конкуренція між продавцями, які для заохочення покупців починають знижувати ціни. По мірі зниження ціни обсяг попиту починає зростати (у відповідності до закону попиту), а обсяг пропозиції скорочуватися (згідно закону пропозиції) до тих пір, поки не відтвориться вихідна рівновага. У випадку відхилення ринкової ціни від рівноважної униз (тобто зниження від Po до P2), попит буде перевищувати пропозицію, як наслідок на ринку утвориться дефіцит товару. За таких умов між покупцями розпочнеться конкуренція за нього, вони почнуть пропонувати продавцям більш високу ціну, що і дозволить збільшити пропозицію. Така ситуація буде продовжуватися до повернення ціни до вихідного рівноважного рівня Po. Отже, за Вальрасом, комбінація PoQo представляє стійку ринкову рівновагу, що забезпечується в процесі «намацування» рівноважної ціни.

На відміну від Л.Вальраса, А.Маршал вважав, що коли ринкова ціна відхиляється від рівноважної у бік підвищення (тобто зростає від Po до P1), попит скорочується до Q1. Але таку кількість товару виробники згодні поставити на ринок за ціною P2. Оскільки ціна попиту Р1 перевищує ціну пропозиції Р2, виробники матимуть змогу одержувати більшу масу прибутку, що стимулюватиме розширення виробництва і зростання пропозиції. Коли обсяг пропозиції досягне рівноважної величини Qo, ціна попиту зрівняється з ціною пропозиції, прибуток зникне і обсяг виробництва стабілізується. Якщо ж буде перевищено рівноважний обсяг пропозиції ціна попиту опиниться нижче ціни пропозиції, виробники зазнають збитків, що призведе до скорочення виробництва до рівноважного беззбиткового обсягу.

Отже, за Маршалом, комбінація PoQo також представляє стійку ринкову рівновагу, але її встановлення відбувається не під впливом тиску на ціну надлишкового попиту або пропозиції, а під впливом перевищення ціни попиту над ціною пропозиції (або навпаки). І головне: домінуючою силою в формуванні ринкової кон'юнктури в моделі Маршала завжди виступають виробники. Розходження результатів моделювання можна пояснити «зворотним» розташуванням осей координат на графіках попиту та пропозиції. Сучасна економічна теорія оперує їх графічним відображенням за Маршалом, а функціями попиту та пропозиції - за Вальрасом. І ще: ринкову взаємодію у короткостроковому періоді краще аналізувати за допомогою моделі Вальраса, а у довгостроковому - моделі Маршала. Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропозиції. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи, якщо остання здатна повернутися до втраченого рівноважного стану після тимчасового відхилення. Або: ринкова рівновага є стійкою, якщо при відхиленні від рівноважного стану вступають в дію ринкові сили, які відтворюють її. Це означає, що будь-яке зрушення, будь-яка зміна ринкових умов викличуть до життя сили, які підштовхують ринок до відтворення рівноважного стану. Сталість ринкової рівноваги в значній мірі визначається типом ринку. Найменшу сталість рівноваги, як відомо, мають монополізовані ринки.

Проаналізуємо можливі причини порушення ринкової рівноваги, що пов'язані з дією внутрішніх та зовнішніх чинників (табл. 5.1):

Таблиця 5.1 - Причини порушення ринкової рівноваги

Внутрішні (ендогенні) чинники порушення рівноваги причини, що діють під впливом ринкових сил, які є результатом зміни попиту чи пропозиції під впливом зміни ціни нецінових факторів попиту і пропозиції	Зовнішні (екзогенні) чинники порушення рівноваги причини, що діють під впливом втручання держави: - порушення ринкових параметрів; - встановлення граничних рівнів цін «цін стелі» або «цін підлоги»; - встановлення розмірів податків та дотацій; - встановлення митних тарифів тощо

Отже серед головних причин порушення ринкової рівноваги можна виділити ті, що відбуваються під впливом внутрішніх (ендогенних) факторів (під впливом зміні цінових та нецінових детермінант попиту та пропозиції), та ті, що залежать від зовнішніх (екзогенних) втручань (найчастіше держави).

Якщо мова йдеться про дію цінового фактору (відхилення ринкової ціни від рівноважної), доречним буде розгляд моделей А. Сміта, Л. Вальраса та А. Маршала. Якщо ж рівновага змінюється під впливом будь-якої з нецінових детермінант попиту або пропозиції, тоді точка рівноваги (при незмінній ціні) переміщується в нове положення і не повертається назад. Тобто ринкова система набуває нової рівноваги з іншими параметрами рівноважних ціни і обсягу (рис. 5.14), або, в деяких випадках, взагалі втрачає можливість набути рівноважного стану.

Рисунок 5.14 - Випадки порушення ринкової рівноваги внаслідок впливу нецінових детермінант а) попиту та б) пропозиції

Зміна параметрів ринкової рівноваги може відбуватись в результаті втручання держави в процес ринкового ціноутворення. Так, у випадку встановлення державою ціни на рівні, вищому за рівноважну (нижня межа або «підлога» ціни), на ринку з'являється надлишок продукції, а якщо ціна відхиляється вниз від рівноважної (верхня межа або «стеля» ціни), на ринку з'являється дефіцит (рис. 5.15).

Рисунок 5.15 - Порушення ринкової рівноваги внаслідок втручання держави в ринкове ціноутворення: а) «підлога» цін та б) «стеля» цін



Таке втручання може мати наслідком розбалансування ринку, коли ціна перестає відігравати роль ринкового регулятора, а ринкова система втрачає здатність до саморегулювання. Тоді будь-які скорочення обсягу попиту (за вищої за рівноважну) або пропозиції (за нижчої за рівноважну ціну) виводять ринкову систему в стан нестійкої рівноваги, яка може утримуватись лише адміністративними методами. Зміни параметрів ринкової рівноваги можуть відбуватись і в результаті встановлення державою податків, надання субсидій, введення митних зборів тощо. Метою встановлення або зміни податків є одержання податкових надходжень до державного або місцевих бюджетів. Податком можуть обкладатися як покупці, так і продавці продукту. Прямі прибуткові податки скорочують доходи споживачів, їх зміна зміщує на графіку криву попиту. Непрямі податки на товари та послуги (акциз, мито) зменшують прибутковість продавців і зміщують на графіку криву пропозиції. Характер зсуву кривих залежить не тільки від величини податку, але і від способу його стягнення. Податок може стягуватись як певна сума з одиниці товару або як відсоток від його ціни. У випадку встановлення податку з одиниці товару на виробників крива пропозиції зміститься ліворуч паралельно до початкової кривої на величину податку по вертикалі. З встановленням відсоткового податку крива пропозиції також зміщується ліворуч, але не паралельно попередньої. У цьому випадку змінюється і точка перетину кривої пропозиції з відповідною віссю, і кут її нахилу, оскільки має місце непропорційне зростання рівнів цін для різних обсягів пропозиції.

В обох розглянутих способах встановлення податку рівноважна ціна товару зростає не на величину податку, а на меншу величину. Винятками є випадки вертикальної та горизонтальної кривих попиту, коли ціна відповідно зростає на величину податку та не змінюється взагалі. Як відомо, субсидії вважаються «податком навпаки», вони покривають частину витрат виробника і дозволяють збільшити пропозицію продукту. Тому крива пропозиції буде зміщуватись праворуч на величину наданої субсидії по вертикалі. За інших рівних умов з наданням субсидії виробникам рівноважна ціна знизиться, а рівноважний обсяг зросте.

Взагалі ринкова рівновага може бути стійкою та нестійкою, локальною та глобальною. Стала рівновага, в свою чергу, може бути абсолютною і відносною. Розглянемо рис. 5.16.

Рисунок 5.16 - Сталість рівноваги: а) абсолютно стала; б) відносно (умовно) стала; в) локальна та г) глобальна рівновага

У випадку, коли відхилення від рівноважної ціни поступово вирівнюються на рівні Ре, на ринку формується стала рівновага. Якщо встановлюється єдина рівноважна ціна (рис. 5.16 а) - має місце абсолютна рівновага, а при незначних відхиленнях від неї (рис. 5.16 б) - відносна. Якщо рівновага досягається лише у певних межах коливань ціни (рис. 5.16 в) - на ринку має місце локальна сталість, якщо ж рівновага відтворюється при будь-яких відхиленнях цін від рівноважної (рис. 5.16 г) - сталість носить глобальний характер.

Як відомо, встановлення рівноваги може відбуватись і за умов циклічних коливань (рис. 5.17).

Рисунок 5.17 - Характер коливань: а) затухаючі; б) рівномірні; в) вибухові

Проаналізуємо можливі випадки. Якщо коливання носять затухаючий характер (рис. 5.17 а), рівновага встановлюється після вичерпання певного періоду часу (напр., Тe ). У разі рівномірних або вибухових коливань (рис. 5.17 б,в), ціна рівноваги взагалі не формується.

Розглянуті вище механізми досягнення ринкової рівноваги, звичайно, не є єдино припустимими. Так, у разі дослідження переходу від одного рівноважного положення до іншого з урахуванням фактору часу впроваджують динамічний підхід і просту графічну модель, що має назву «павутиноподібної». Таку назву вона отримала завдяки тому, що траєкторія ринкової ціни на графіку дуже схожа на павутину.

Вдалим прикладом павутиноподібної моделі є ринки цінних паперів або іноземних валют: попит на біржі визначається її учасниками і залежить від поточних котировок, а пропозиція, як правило, реагує на ціну з деяким запізненням. У цьому випадку, спостерігаючи поточну динаміку біржових котировок, можна передбачити їх майбутнє значення на деякий час вперед.

За означених умов можливість рівноважного стану буде визначатися співвідношенням конкретних параметрів функцій попиту та пропозиції (рис. 5.18).

Рисунок 5.18 - Павутиноподібна динамічна модель ринкової рівноваги: а) стійка; б) нестійка та в) циклічна

Рівновага в цій моделі залежить від кутів нахилу кривих попиту та пропозиції (тобто від їхньої еластичності). Так, рівновага є стійкою (рис. 5.18 а), якщо кут нахилу кривої пропозиції S крутіше кута нахилу кривої попиту D, та нестійкою (рис. 5.18 б), якщо нахил кривої пропозиції S більш положистий, ніж нахил кривої попиту D. Регулярні (циклічні) коливання навколо точки рівноваги можна спостерігати, якщо має місце однаковий нахил прямих пропозиції S та попиту D (рис. 5.18 в).

Проблема сталості ринкової рівноваги хвилює економістів, тому що висновки про стабільність системи мають наслідком визначення межі та інструментів державного втручання в хід економічного розвитку. Державний вплив на функціонування ринку може мати зовсім інші наслідки, ніж прогнозували при їх впровадженні, що, в свою чергу, змушує передбачати заходи, здатні компенсувати небажані ефекти. Ці заходи диференціюються в залежності від наслідків, їхньої інтенсивності, а також специфіки ринку, що регулюється. З дослідженням ринкової рівноваги тісно пов'язані такі поняття як «надлишок покупця» та «надлишок продавця», появу яких можна пояснити тим, що увесь рівноважний обсяг продукту купується (продається) за однією рівноважною ціною. З'ясуємо їхню сутність. Різниця між ціною, яку згоден сплатити покупець за дану одиницю продукту, і ціною, що встановлена ринком, представляє собою надлишок покупця. Різниця між ціною, за якою згоден реалізувати продукт продавець, і ціною ринку представляє собою надлишок продавця.

На рис. 5.19 видно, що сума надлишку продавця і надлишку покупця складають загальну вигоду торгівлі, причому надлишок покупця дорівнює площі трикутника АЕРо, надлишок продавця - площі трикутника ВЕРо, а загальна вигода торгівлі - площі трикутника АЕВ.



Рисунок 5.19 - Надлишки покупця і продавця, загальна вигода торгівлі

Розміри надлишку покупця характеризують рівень його добробуту, а розміри надлишку продавця визначають прибутковість його діяльності, але, і це треба враховувати, рівень як першого, так і другого, суттєво залежить від державного регулювання цін. Отже, завершуючи дослідження загальної теорії поведінки споживача та ринкової взаємодії попиту та пропозиції, ми безпосередньо наблизилися до необхідності ретельного вивчення особливостей поведінки та процесів прийняття рішень одного з головних суб'єктів мікроаналізу - підприємства.

Цінова еластичність попиту

Як було зазначено вище, рівень ринкового попиту на товар залежить в першу чергу від продажної ціни. Однак по кожному окремому товару залежність зміни обсягу попиту від зміни рівня ціни може бути різною. Згідно із законом попиту, при зниженні ціни товару споживач готовий купувати його більше. Проте ступінь чутливості споживача буде різною: для одних товарів невелика зміна ціни призводить до значних змін у кількості продукції, що купується. Для інших значна зміна ціни призводить до невеликих змін у кількості. Ця їх здатність адаптуватися до мінливих ринкових умов називається еластичністю. В економічний обіг поняття «еластичність» було введено ще у 1881-1882 р. А. Маршалом і пізніше доповнено Дж. Хіксом, П. Самуэльсоном тощо. І якщо в математиці еластичність - це відношення відносного приросту функції (залежної змінної) до відносного приросту незалежної змінної, то в економіці під еластичністю розуміють ступінь чутливості функціонально пов'язаних величин, їхню здатність реагувати на зміни. Вочевидь, що адекватність та інтенсивність реагування можуть бути різними. Тому дослідження можливої реакції типових споживачів та типових продавців (виробників) на зміну ринкової кон'юнктури дозволяє прогнозувати ситуацію на ринку блага в цілому. Кількісно міру еластичності економісти вимірюють за допомогою коефіцієнта еластичності. Це чисельний показник, який демонструє співвідношення процентних змін залежної і незалежної змінних. Його величина може змінюватися від нуля до безкінечності.

...