Основи економічної теорії

3.3 Розвиток міст, ремесел і торгівлі

Оскільки феодальне господарство у своєму розвитку пройшло три стадії -- ранню, розвинену і пізню, то й відповідно відбувалося поетапне піднесення ремесла. На ранній стадії панувало натуральне господарство. Виробники в основному задовольняли власні потреби та потреби свого феодала. Економічна діяльність людей виявлялася в синтезі ремесла та сільського господарства. Останньому належала провідна роль. Досягнення промислового виробництва практично не були успадковані "варварськими" народами. Виготовлення зброї і заліза, посуду, одягу тощо при аграрному виробництві мало допоміжне значення. Поступово сформувалася домашня промисловість -- систематичне виробництво певними групами сільського населення товарів на замовлення та продаж. До перших галузей ремісничої діяльності належать: залізодобувна, гончарство, ювелірна справа. З'явилися ремісники-професіонали, спеціалісти. Вони мали земельні наділи, за які платили феодалу чинш або виконували певні повинності. Однак основним засобом існування для них залишалась реміснича діяльність. Відомі три організаційно-виробничі центри селянського ремесла:

1) замок сеньйора

2) село

3) господарства окремих селян, у яких виготовлялася більша частина продукції

Ремісників-професіоналів було небагато, а тому левову частку промислових товарів залежні селяни продукували для себе і своїх сеньйорів. Внаслідок аграризації та натуралізації економіки європейські міста занепали. Вони залишилися адміністративними, політичними та культурними центрами. У VIII --Х ст. торгові та ремісничі функції міст почали зростати. З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації -- 1) відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і 2) утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва: 1. Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне помістя не могло розв'язати свої промислові проблеми. 2. Успіхи сільського господарства зробили можливим існування частини населення, яке могло не займатися сільськогосподарським виробництвом. 3) Ремісники переводилися на оброк. Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових містечках біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювалися на міста. Отже, відокремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулювали виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню їх сприяли хрестові походи, які активізували розвиток західноєвропейської торгівлі. Крім старих римських центрів, середньовічні торговопромислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені у їхньому виникненні на своїх землях, через те що мита і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального помістя. Значну частину площі міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно перебував у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Багато міських жителів працювали в сільськогосподарському виробництві. Як сільські ремісники, вони відбували всі феодальні повинності. Феодали мали певні обов'язки: вони повинні були захищати місто, його жителів від посягань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення як захисники міст. Це призвело до надзвичайного загострення протиріч між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися наприкінці XI-- XIII ст. в ході так званих комунальних революцій, внаслідок яких

1) міста добилися незалежності та самоврядування.

2) Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали власні управління (виборний муніципалітет на чолі з мером), суд, фінанси, військове ополчення.

3) Виникли міське і ринкове право.

4) Всі повноправні міщани були вільними, користувалися майновими і політичними правами.

5) Міста мали різні пільги та привілеї. Існували гарантії купецької власності, встановлювалися ярмаркові правила.

Західноєвропейські міста були невеликими за розміром та населенням, оточені високими мурами, валами, ровами, наповненими водою. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша -- адміністративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави, всеміські збори, а також публічні страти злочинців. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі, друкарі). Інтенсивний розвиток ремесла в XII--XIII ст. сформував цеховий лад у містах. Ремісничі об'єднання зростали в запеклій боротьбі з феодалами. Функції цехів: - головна функція цеху виробнича. Цех організовувався лише за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний). Цехи складалися з майстерень певного профілю, які розташовувалися по всьому місту. - організаційна. Члени цеху збиралися в церкві або ратуші, вирішуючи важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут. Документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого колективу. - військова. Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку оборонного муру або вежі. - управлінська. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала відкрите антифеодальне спрямування. У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників. Для того щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба було пройти стаж учнівства (3 -- 7 років), скласти складний іспит. Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренції. Наприклад, виробництво продукції дозволялося лише при денному світлі, продукція повинна була мати певні параметри. Для запобігання конкуренції інших міст треба було заповнити міський ринок доброякісними товарами. Цехова регламентація була економічно раціональною в XIII--XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але згодом почала стримувати піднесення продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес. До винахідників застосовувалася смертна кара, що призвело до застою в розвитку науки і техніки. У XIV--XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва -- мануфактура - велика робітнича майстерня, заснована на ручній праці, з застосуванням у процесі виробництва поділу праці. Поділ праці у виробництві дав змогу значно збільшити випуск товарів, поліпшилася їхня якість. Головною фігурою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі у містах Північної Італії та Нідерландів. Усі операції з виготовлення суконних тканин (очищення, прядіння, ткацтво, фарбування вовни) виконувалися в майстернях або вдома. Такими були розсіяні капіталістичні мануфактури, їхні власники, закупивши сировину, віддавали її найманим робітникам. Та централізовані мануфактури. Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона провадилася у міських республіках Північної Італії -- Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговий і позиковий капітал, зароджувалися капіталістичні мануфактури, розвивалася банківська справа; У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія. У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Вже в XI--XII ст. визначилися її центри -- Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгових шляхів візантійців і арабів. З Леванту (Сходу) купці привозили в Західну Європу шовк, прянощі, предмети розкоші -- дорогі тканини (парчу, оксамит), ювелірні вироби, тропічні та субтропічні фрукти, з Причорномор'я -- рибу, ікру, сіль, шкіри, зерно, хутро, невільників. Товарами Сходу та виробами європейських ремісників італійські купці забезпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них казкові прибутки золотом і сріблом. Наприклад, 1 г перцю коштував 1 г золота. Проте східна торгівля зазнала нищівного удару від турків. У 1453 p. вони захопили Константинополь і витіснили італійців і з Близького Сходу. Північна торгівля займалася переважно продажем виробів місцевої промисловості, продуктів сільського господарства. Купці скуповували і з вигодою перепродували льон, худобу, шкури, хміль, хутро, сало, масло, хліб, рибу, сіль, віск, мед, металеві ремісничі вироби, олово, ліс. Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Брюге, Лондону. Згодом утворився союз приморських міст під назвою Ганза (об'єднання, спілка). Свою діяльність вона розпочала в XII і діяла до XVII ст. У XIV--XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому числі Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилося в Любеку. У середні віки розвинулася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи. У Європі сухопутна торгівля також набувала дедалі більшого значення, незважаючи на чисельні труднощі та небезпеки. У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших монет. З золотих найпоширенішими були північноіталійські дукати, їх почали випускати в 1284 p. венеціанці. Маса монети становила 3,5 г золота. Проте найпоширенішими були срібні гроші -- від маленької роздрібної монети до таляра масою 30 г. Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Важко було розібратися у їх повноцінності чи неповноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Агенти міняйлів знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з'явилися в північно-італійських містах, у провінції Ломбардії. До сьогоднішнього дня за спеціалізованими магазинами-салонами збереглася назва "ломбард". Банкіри об'єднувалися в асоціації, компанії, товариства. Разом з появою банківської системи виник кредит. Оскільки банкіри були монополістами, вони встановили надмірні проценти на позиковий капітал. Найуспішніше розвинулася кредитно-лихварська система у Франції. Набула розвитку банківська справа і в Нідерландах. Незабаром представників цієї країни стали називати світовими банкірами. Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить, що в ряді країн Західної Європи з'явилися паростки нового, прогресивнішого виробництва. Виникають спеціалізовані райони з виробництва тих чи інших товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини, формуються національні ринки. Товаризація сільського господарства, розклад цехового ладу, розвиток науково-технічного прогресу, зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі, утворення загальнонаціональних ринків свідчили про те, що феодальне господарство вичерпало себе і людство вступило в індустріальну добу.

3.4 Економічна думка Середньовіччя

Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традиції, яка склалася в економічних ідеях давнини. Яскравим прикладом цього є праця Лі Гоу "План збагачення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу" (XI ст.) -- класичний взірець конфуціанського світосприйняття. Фінанси держави, на думку Лі Гоу, є основним інструментом її збагачення. Державне регулювання має здійснюватися для того, щоб "у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток". Споживання матеріальних благ слід здійснювати з урахуванням соціального рангу людей. Багато уваги у трактаті Лі Гоу приділено регулюванню цін, тобто "вирівнюванню" ринкових цін на зерно впродовж року. Держава таким чином повинна послаблювати сезонні коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Програма нагромадження державою запасів продовольства на випадок непередбачених обставин безпосередньо пов'язана в Лі Гоу з вирішенням проблеми споживання. Економічні погляди арабських учених у період виникнення ранньофеодальної держави певним чином відобразив Коран, перші записи якого належать до кін. VII -- початку VIII ст. У проповідях Мухаммеда пропагується божественна природа соціальної та майнової нерівності в суспільстві. Багато уваги економічним проблемам приділяв Ібн Хальдун. Йому належить теорія суспільного прогресу, в основі якого лежать економічні чинники ("соціальна фізика"). Згідно з цією теорією на початку свого розвитку людство перебувало у стані дикості; далі людське суспільство проходить два основні етапи: примітивність і цивілізацію, які відрізняються за способом добування засобів існування. На першому етапі люди займалися в основному землеробством і тваринництвом, а на другому до цих занять додалися ремесла, торгівля, наука та мистецтво. Вступ до цивілізації зумовлювався тим, що люди почали виробляти більше продукції, ніж необхідно для існування. Перехід суспільства від примітивності до цивілізації -- це, за Ібн Хальдуном, генезис відносин панування й залежності. Ібн Хальдун дослідив такі категорії товарно-грошових відносин, як ціна й вартість, суттєво їх не розрізняючи. На змінювання цін впливають демографічна ситуація у країні, природні чинники, державні податки та збори на ринку. Економічна думка західноєвропейського середньовіччя була втиснута в релігійно-етичну оболонку через панування ідеології католицизму. Економічні ідеї канонічного права були систематизовано викладені й розвинені у вченні Ф. Аквінського. Він обґрунтував існування рабства та кріпосництва, але верховним володарем усіх речей проголосив Бога. У його праці "Сума теології" центральною стала проблема "справедливої ціни", яка досягається шляхом урівноваження корисності обмінюваних речей. Суспільство поділене Богом на стани, яким належить мати певний рівень життя й достатку, забезпечений відповідним доходом. "Справедлива ціна" -- це та, що надає звичний для певного суспільного стану доход після відрахування всіх витрат виробництва. Гроші вчений аналізував як засіб торгівлі та обігу, який має певну внутрішню цінність. Аквінський вважав, що гроші не можуть породжувати гроші, а тому засуджував лихварство. Обстоюючи інтереси церковних і світських феодалів, він обґрунтовував справедливість отримання земельної ренти як частини виготовленого землею продукту й винагороди за працю з управління господарством. Неабияке значення для подальшого розвитку економічної науки мало твердження Фоми Аквінського про те, що отримання прибутку торговцями -- це винагорода за ризик і підприємливість та оплата їхньої власної праці. Нікола Орем у своєму творі "Трактат про походження, природу, юридичне обґрунтування і зміну грошей" висловив думку про те, що гроші -- це інструмент, створений людьми для полегшення обміну товарів. Таким чином, Орему належить одна з перших спроб обґрунтувати металістичну теорію грошей. На основі своїх висновків про походження та природу грошей він підійшов до розуміння існування об'єктивних закономірностей грошового обігу. Другим напрямком економічної думки періоду середньовіччя були економічні погляди, які знайшли відображення в єресях і вимогах учасників селянських повстань. Єретики стверджували, що багатство церкви придбане всупереч християнським канонам, і активно захищали ідею рівності всіх людей. Характерним прикладом селянсько-плебейської єресі були, наприклад, програми селянського повстання під керівництвом У. Тайлера в Англії (1381 р.). Майл-Ендська програма передбачала ліквідацію кріпосництва та всіх пов'язаних з ним повинностей, а Смітфілдська вимагала ще більшого -- поділу між селянами церковних земель і общинних угідь, захоплених феодалами. Упродовж XV--XVII ст., у період кризи феодалізму та генезису капіталістичних відносин у Західній Європі, з'явились утопічні проекти майбутнього комуністичного суспільства, на які вплинули проекти державного устрою Платона, суспільні концепції раннього християнства, вчення середньовічних єретиків. Одним з найвідоміших представників утопічного соціалізму цього періоду був Т. Мюнцер, який різко критикував феодальний устрій та проголошував панівний клас винуватцем усіх бід у суспільстві. Його соціальним ідеалом було безкласове суспільство, яке базувалося б на принципах повної рівності, справедливості, відсутності експлуатації. Т. Мюнцер був прихильником суспільного майна і спільної праці всіх працездатних громадян, об'єднаних у комуни. Він передбачав тисячолітнє царство Христа. Початок літературі утопічного соціалізму було покладено книгою "Утопія", яку видав 1516 р. Т. Мор. Він підкреслював, що "всюди, де є приватна власність, де все вимірюється грошима, там навряд чи коли-небудь буде можливо, щоб держава управлялася справедливо й щасливо". Мор зобразив фантастичну картину ідеального суспільного устрою на острові Утопія, де немає приватної власності, засоби існування отримуються безплатно, населення займається корисними справами та існує надлишок матеріальних благ. Поглядам Мора була притаманна певна обмеженість, бо він не виокремлював проблему розвитку продуктивних сил, основою майбутнього суспільства вважав ремісницьке та сільськогосподарське виробництво, не виключав існування рабства. Основні ідеї утопічного соціалізму підтримав італійський філософ Т. Кампанелла. У книзі "Місто Сонця", опублікованій у 1623 р., він змалював устрій майбутнього комуністичного суспільства на прикладі держави соляріїв. Солярії живуть общиною; у них немає приватної власності й класів, а розподіл матеріальних благ безплатний та рівний; вони використовують удосконалені засоби виробництва. Для комунізму Кампанелли характерні елементи примітивізму (спільність жінок, детальна регламентація побутових відносин) та невизначеність шляхів і методів переходу до нього. Новий поштовх розвитку суспільно-політичної та економічної думки надала Англійська буржуазна революція (1642--1649). У революційний період великого поширення дістали ідеї левелерів ("зрівнювачів") -- виразників ідей дрібнобуржуазної демократії, які засуджували абсолютизм, обстоювали республіканську форму правління, пропагували свободу та рівність. На відміну від левелерів, які не заперечували приватну власність, діггери ("копачі"), що належали до лівого крила революційної демократії, висунули вимогу спільності землі та її доступності для кожного. Рух діггерів очолив Дж. Уінстпенлі, який засуджував приватне земельне володіння. У своїй праці "Закон свободи" (1651) вчений сформулював утопічний проект майбутньої республіки, де забезпечуватиметься вільне користування іемлею і все необхідне видаватиметься безплатно. Незважаючи на відмінності, соціальні утопії XV--XVII ст. багато н чому схожі.

4. Формування передумов ринкової економіки в Європі (XVI-І пол. XVII ст.)

4.1 Господарство країн Західної Європи

XVI--І пол. XVII ст. в еволюції європейської цивілізації були періодом переходу від феодального до індустріального суспільства. Перехідна епоха полягала у розкладі феодального господарства і генезі основних ознак індустріального суспільства. Для перехідного періоду характерні значні досягнення в галузі науки і техніки. Посилився між- і внутрішньогалузевий поділ праці. Технічні досягнення:

1. Удосконалилися водяні млини внаслідок застосування верхньобійного колеса. Це дало змогу будувати млини не тільки на річках, а й там, де були сприятливі умови для розвитку виробництва, регулювати силу та рівномірність дії водяних двигунів. Їх застосовували в усіх галузях виробництва.

2. Істотні зрушення відбулися у текстильній промисловості, зокрема у виробництві сукна. Самопрядка замінила веретено, горизонтальні та стрічкові ткацькі верстати--примітивні вертикальні. Поширилися сукновальні водяні млини. З'явилися в'язальні машини. Почалось виробництво шовкових та бавовняних тканин.

3. Технічний прогрес охопив гірниче і металургійне виробництво. Було механізовано процеси дроблення та промивання руди. Розвивалося доменне виробництво для добування заліза. З'явилися примітивні токарні, свердлильні, шліфувальні, гвинторізні верстати, механічні молоти.

4. Нове обладнання для шахт: механізми для відкачування води, подачі повітря, підняття руди та її подріблення.

5. В Європі почали виготовляти папір, що замінив пергамент. Розвивалося книгодрукування за допомогою літерного набору,

6. Використовувалися годинникові механізми з маятником.

7. Було сконструйовано телескоп, мікроскоп, термометр, барометр, гідрометр, окуляри.

8. З'явились нові типи кораблів (баржі, каравели), зросла їх вантажність (від 500 до 2 тис. т), поліпшилися мореплавні характеристики. Ширше публікувалися наукові праці, був виданий географічний атлас.

9. Відбулися агрокультурні зрушення: перехід до травосіяння та багатопілля, широке застосування добрив, багаторазова оранка, порайонна спеціалізація сільського господарства, підвищення продуктивності праці.

Зросла товарність с/г отже, технічні передумови підготували перехід від дрібного до великого виробництва, з'явилися нові галузі промисловості. В економічному розвитку Західної Європи велику роль відіграли географічні відкриття кін. XV -- поч. XVI ст. Економічні передумови географічних відкриттів: - криза левантійської торгівлі з другої половини XV ст. Після загарбання турками Константинополя у 1453 p. ними контролювалися Чорне та Середземне моря. Венеціанцям довелось платити велике мито, щоб залишити торгові факторії, а генуезців турки вигнали із своїх володінь. Західноєвропейські купці намагалися знищити монополію італійців у торгівлі зі Сходом, - континентальну караванну торгівлю ускладнив розпад Монгольської імперії; - торгові шляхи через Північну Африку були монополією арабів; - стимулом до географічних відкриттів було золото як матеріалізація багатства. Відчувалася нестача грошей у товарному обігу. Видобуток коштовних металів був обмежений, значна їх частина йшла на прикраси. Пасивним залишався баланс Європи у східній торгівлі; - іспанські дворяни після завершення війни з арабами і відвоювання у 1492 p. Гранади залишилися без засобів існування. Вони зневажали економічну діяльність і намагалися вийти із скрутного становища за допомогою територіальної експансії, вирушаючи в небезпечні експедиції; - розвиток абсолютизму в Західній Європі створив політичні передумови для організації великих морських експедицій для колоніальних загарбань. Монархам потрібні були гроші для утримання війська, чиновників, двору. Перші експедиції, що поклали початок великим географічним відкриттям, споряджалися за рахунок держави. Серед таких відкриттів успішною була подорож 1497-- 1498 pp. португальця Васко да Гама, який відкрив морський шлях з Європи в Індію через Атлантичний океан. Х. Колумб у 1492 p., рушив на Захід через Атлантичний океан (шлях біля берегів Африки контролювала Португалія) і відкрив Америку. Колумб здійснив ще три експедиції до Америки в 1493--1496, 1498-- 1500, 1502--1504 pp. Першу навколосвітну подорож здійснила експедиція Магеллана в 1519--1521 pp. Значення Великих географічних відкриттів для господарства Західної Європи: - почалася перебудова європейських економічних відносин, - виникли економічні зв'язки між найвіддаленішими областями, землями і народами різної матеріальної культури; - торгові шляхи перемістилися з країн Середземного моря на океани; - зовнішня торгівля досягла розмірів світової. До її обігу були залучені нові товари, до того не відомі в Європі: тютюн, кава, какао, чай та ін.; - почалося формування світового ринку як складової частини індустріальної економіки; - центрами світової торгівлі стали Лісабон, Севілья, з середини XVI ст. -- Антверпен, у XVII -- Амстердам. - приплив до Європи благородних металів зумовив «революцію цін». Вона почалася в Іспанії, яка отримувала значну частку колоніального золота та срібла (в 1600 p.--83%). Ціни на товари зросли в Іспанії, Португалії у 4 рази, а на хліб--у 5 разів, у Франції--в 2,3, а в Англії--2,5 рази. Одночасно почалося здешевлення дорогоцінних металів. Наслідки революції цін: - збагатилися купці, які займалися посередницькою торгівлею, - прискорився перехід до мануфактурного виробництва; - збільшилися прибутки промисловців внаслідок здешевлення найманої праці; - в аграрному укладі європейських країн зменшилися реальні розміри фіксованої грошової ренти або орендних платежів, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію зросли. - безпосереднім результатом великих географічних відкриттів було створення колоніальної системи. Першими на шлях колоніального грабунку вступили Іспанія і Португалія, створивши величезні колоніальні володіння. Поступово їх витиснули Голландія, Англія, Франція; - пограбування колоніальних народів принесло європейським колонізаторам величезні багатства й сприяло піднесенню економіки європейських країн; Розклад господарства був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства; спеціалізація ремесла, що наближалася до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. Зміни у сільському господарстві: - феодальна земельна власність поступово стала об'єктом купівлі-продажу, - розорення дрібного і середнього дворянства. У Франції воно поповнювалося за рахунок "людей мантії" (чиновників, буржуазії); - селянські цензиви еволюціонували у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента і оренда -- у капіталістичну ренту і оренду; - використовувалася наймана робоча сила; - стали вигідними ліквідація селянських наділів, перехід до фермерського господарства; Генеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI--XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне. Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох напрямах: 1) створення буржуазних форм земельної власності, 2) перетворення феодальної ренти на капіталістичну, 3) зростання товарності. Ці процеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом і дрібнотоварним виробництвом. Зміни в сфері обігу і розподілу: - просте товарне виробництво переростало в ринкове, - розвивався міжнародний поділ праці; - формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей; - європейські феодальні країни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік. Зміни в організації світової торгівлі: - з'явилися монопольні торгові компанії, - вдосконалилися товарні біржі; - зародилася страхова справа; - доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).

4.2 Вплив буржуазних революцій на економічний розвиток

Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566--1609 pp.), Англії (1640--1660 pp.). У І пол. XVI ст. у Нідерландах, особливо в північних провінціях, швидкими темпами розвивалася промисловість на основі мануфактурного виробництва. Національний ринок ставав частиною європейського та світового ринків. Земельні відносини: - більшість селян були вільні, - питома вага феодального землеволодіння становила лише 20--25%. - створювалися фермерські господарства, райони "торговельного землеробства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур або галузевому тваринництві. У середині XVI ст. Нідерланди стали провінцією Іспанії. Це прискорило революцію. Революція та визвольна війна перемогли тільки в північних провінціях, що в 1579 p. проголосили себе незалежною державою--Республікою Сполучених Провінцій Нідерландів (Голландія), яка вступила на шлях індустріального розвитку. Проте революції в Нідерландах були властиві незавершеність і половинчастий характер економічних і політичних реформ: - до влади прийшла купецько-патриціанська олігархія, яка конфронтувала з підприємцями, - були конфісковані та розпродані лише землі церкви і дворян-емігрантів, ленні дарування іспанського короля Філіппа II збереглися; - основою аграрного ладу залишалися дрібні селянські господарства; - поступово були відновлені корпоративні привілеї цехів; - Голландія перестала бути панівною промисловою державою, почала відставати в економічному розвитку від Англії. - Нідерландська буржуазна революція привела до встановлення капіталізму в Голландії, але не вплинула на інші європейські країни. Батьківщиною мануфактурного господарства були Нідерланди. З утворенням Голландії економічний розвиток прискорився. Міжнародного значення набули текстильна промисловість та кораблебудування. Швидко розвивалися мануфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в парусній, канатній, паперовій, цукрово-рафінадній, миловарній, скляній, пивоварній галузях промисловості. Переважали централізовані мануфактури, на яких працювало до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій половині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього населення країн. Створювалися галузеві та міжгалузеві спілки підприємців. Розвиток сільського господарства у Голландії: - революція не ліквідовувала феодальну земельну власність, - пріоритет в аграрному розвитку належав зміцненню дрібноселянської власності за рахунок скуповування монастирських володінь, осушування земель (польдеризація), на яких розвивалися фермерські господарства; - господарства орієнтувалися на культури, що давали найбільший прибуток, -- льон, коноплі, тютюн, хміль, рослини, фарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Голландські сир і масло вивозили в усі країни Європи. Торгівля Голландії: - на початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Антверпен. Його економіка ґрунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і європейськими товарами: англійським сукном, німецькими винами, міддю та сріблом, привезеними португальцями перцем та прянощами, іспанцями -- вовною, винами, сухими фруктами, срібними монетами та зливками. Із Скандинавії голландці привозили дерево для кораблів, рибу, з Польщі та Литви -- хліб, худобу, льон, віск, мед, сіль, з Росії -- шкури, льон, прядиво. В Антверпені мали представництва і агентства купецькі фірми всієї Європи, - торгівля Голландії мала універсальний характер і охоплювала весь світ. У 1602 p. була створена Ост-Індійська компанія (капітал 6,5 млн. флоринів, поділених на акції по З тис. кожна. В 1699 p. капітал компанії дорівнював 4 т золота. Дивіденди становили від 18 до 100%); - голландці, витіснивши португальців, створили імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії; - вони не тільки монополізували постачання прянощів і східних товарів, а й займалися каботажними перевезеннями, забезпечуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Атлантичного узбережжя. -з кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстердам. Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. Голландці зайняли панівне становище у торгівлі Португалії з Іспанією. З розвитком торгового капіталу і флотів Великобританії, Німеччини і Франції активність нідерландської посередницької торгівлі обмежувалася, і з 30-х років XVIII ст. вона поступилася першістю Великобританії. У 1609 p. був створений Амстердамський депозитний і валютний банк, вклади якого зросли з 1 млн. в 1610 p. до 8 млн. флоринів у 1640 p. В 1611 p. була створена біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі країни світу. Втративши промислово-торгову першість, Сполучені Провінції зберегли своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5%. Буржуазна революція в Англії (1640-1680), яка розпочалася в умовах індустріального розвитку країни. Передумови англійської революції: - зростання обсягів багатогалузевого мануфактурного виробництва, торгівлі, - з'явилося економічно сильне середнє і дрібне дворянство -- джентрі, яке господарювало на підприємницькій основі; - аграрний переворот XVI ст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес обезземелення селян, сприяв організації сільського господарства на фермерській основі; - 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія; - XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Північної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Англія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній. Наслідки буржуазної революція в Англії: - заходи, проведені в процесі й після буржуазної революції в Англії, зміцнили буржуазні відносини у сфері промисловості, торгівлі, кредиту, - були відмінені всі рицарські подарування, що перетворило лордів на єдиних власників землі; - зберігався копігольд, усі феодальні платежі були на користь землевласника; - землі церкви, корони, противників революції продавалися на комерційній основі; - поширився перехід копігольда на лізгольд -- короткострокове користування землею; - в 1651 p. було опубліковано Навігаційний акт, який заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому ринку; - революція закінчилася компромісом між новим дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що забезпечили перемогу індустріального суспільства в Англії; - примусова експропріація дрібних власників і конверсія (перетворення) земель на пасовища були зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю збільшення сировини для текстильних мануфактур. Там, де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворювалася велика земельна власність буржуазного типу; - в XVII ст. землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники її самі розводили великі стада овець; - масштаби обгороджувань зросли із секуляризацією монастирських земель, що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуазної революції на обгороджуваних землях утворювалися фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталістичну ренту. Торгівля Англії: - з розвитком океанської економіки Англія опинилася в її центрі. - починаючи з контрабандної торгівлі з іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила іспанський флот ("Непереможну Армаду" в 1588 p.), обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію; - створилися монопольні торгові компанії -- Левантійська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, Російська; - Англія зайняла монопольне становище у работоргівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залізом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці товари обмінювалися в Африці на рабів (60--80% експорту), шкури, слонову кістку, арахіс. Їх доставляли в Америку. Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.

4.3 Меркантилізм

На основі узагальнення зазначених економічних процесів у країнах Європи на поч. XV ст. виникло економічне вчення меркантилізм (від ісп. mегсаtіе -- купець), основні постулати якого є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх класифікації. Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Як економічне вчення меркантилізм є обґрунтуванням економічної політики держави. Спочатку це вчення відігравало вторинну роль щодо вже існуючих методів збагачення держави, а з розвитком своєї економічної доктрини (особливо в XVII ст.) почало справляти вирішальний вплив на економічну політику. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

* предметом дослідження є виключно сфера обігу;

* гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

* нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

* вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

* ідеологія активного державного втручання в економічне життя.

Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики: меркантилізм економічний сеньйоріальний

1. Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.

2. Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.

3. Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

4. Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.

5. Виправдання колоніальної експансії.

6. Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі. В еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи: * ранній, або монетаризм (XV ст.); * зрілий, або розгорнута меркантилістська система (XVI -- поч. XVIII ст.).

Різке збільшення товарообігу зовнішньої та внутрішньої торгівлі наштовхнулось у XIV--XV ст. на реальну перешкоду -- обмеженість існуючих запасів дорогоцінних металів (золота й срібла). За таких обставин країни, які мали природні родовища дорогоцінних металів, пули багатшими від сусідів. Іспанія та Португалія стали наймогутнішими країнами Європи в XVI ст. саме за рахунок найбільших запасів "стратегічних" металів, отриманих від колонізованих територій. Це посилювало впевненість суспільства в тому, що приріст грошового запасу країни є джерелом збільшення національного багатства. Ототожнення багатства з грошима стало основою економічної доктрини іспанської держави. Провідний ідеолог іспанського монетаризму Х. де Маріана на початку XVII ст. вимагав заборонити будь-яку зовнішню торгівлю, крім вивезення іспанських товарів у обмін на іноземну золоту монету. Така політика примусового виключення Іспанії зі світової торгівлі призвела менш ніж через століття до суттєвої затримки економічного розвитку країни. Раціональний зміст монетизму найповніше розкрив італійський банкір Б. Даванзатті у праці "Читання про монету" (1582). Метафорично порівнюючи монету з кров'ю економічного організму, він наголошував, що будь-яке багатство можна обернути на гроші. Таким чином, ранній меркантилізм -- це не примітивне ототожнення багатства із грошима, а відкриття сутнісного зв'язку між товарами й послугами та грошима, які дають змогу порівнювати цінності. Італійський економіст виокремлював також функції міри вартості та засобу обігу як властивості грошей, що роблять їх потрібними для суспільства. Прикладом практичного застосування монетистської доктрини є Англія. Саме ця країна породила основний елемент монетизму -- систему грошового балансу. Вважаючи найбільшим злом відплив з країни золота й срібла, закон 1381 р. забороняв вивозити гроші за кордон, а борги іноземним державам мали повертатися за рахунок англійських товарів. Будь-який іноземний купець, який продав свою продукцію в Англії, на отримані гроші повинен був купувати товари англійського виробництва. Пізніше англійський уряд удався до випуску неповноцінної англійської монети. Спочатку такі дії сприяли пожвавленню грошового обігу, але починаючи з XVI ст. результат змінився на протилежний: ціни почали швидко підвищуватися, а гроші--відпливати з країни за кордон і осідати у вигляді скарбів. Об'єктивні засади існування монетарної системи меркантилізму були вже вичерпані. На початку XVII ст. практично в усіх західноєвропейських країнах проблема недостатньої кількості грошей відійшла в минуле, кількість грошового металу збільшилась у кілька разів. На кінець XVI ст. припадає швидкий розвиток зовнішньоторговельних монополій Англії та Голландії. Пізніше такі компанії, як Ост-Індська та Вест-Індська, що фактично вийшли з-під державного контролю, робили спроби нав'язати державі власну економічну політику. Класиком зрілого меркантилізму, який пропагував погляди об'єднаного в монополії купецького капіталу, був один з керівників Ост-Індської компанії Т. Мен. Він спростував твердження про вигідність дотримання грошового балансу не тільки для торгових компаній, а й для держави в цілому. Збільшення кількості грошей у країні можна досягти не забороною їх вивезення, а навпаки, активною зовнішньою торгівлею: перевищенням вартості експорту над вартістю імпорту. Вивезення грошей Т. Мен ототожнював із сівбою, що дасть у майбутньому великий урожай. У працях Мена було сформульовано доктрину торгового балансу -- найважливішу частину економічного вчення зрілого меркантилізму. У розумінні цих авторів гроші є важливими саме як вихідний пункт круго-обороту Г--Т--Г, що здійснюється в зовнішній торгівлі. На відміну від монетаризму на перший план висуваються не гроші як засіб обігу, а грошовий капітал у раціональній формі світових грошей. Представники пізнього меркантилізму основним джерелом національного багатства вважали прибуток капіталу, що функціонує в зовнішній торгівлі. Основне питання, що його ставили меркантилісти у своїх творах, -- як збільшити цей прибуток. Відповідей було дві: через посередницьку торгівлю та через розвиток експортної промисловості, яка працює на вітчизняній або дешевій привізній сировині, причому другому напрямку віддається перевага. Зростання прибутків меркантилісти пов'язували також зі зниженням витрат виробництва експортоспроможних галузей. Основним методом зниження витрат визнавалось обмеження заробітної плати найманих робітників. Основним знаряддям збагачення торгового капіталу в XVII--XVIII ст. були заходи державної влади. Первісне нагромадження капіталу в Європі спиралося на державне регулювання. У передових країнах Європи -- Англії й Голландії -- торговий капітал, що об'єднувався в монопольні компанії, був досить сильний і не потребував урядової підтримки. У Франції, навпаки, державна влада була змушена впродовж XVII ст. розробити цілу систему протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу. Апогей державного втручання в економіку припав на епоху правління міністра фінансів Ж. Б. Кольбера, тому практичний французький меркантилізм увійшов у історію під назвою кольбертизму. Уряд Франції намагався звести до мінімуму імпорт промислових товарів і всіляко сприяв розвиткові вітчизняної промисловості (як експортної, так і імпортозамінної). За державний рахунок утворювались експортні мануфактури, промисловці отримували неабиякі привілеї (наприклад, звільнялися від податків). Зрілий меркантилізм дістав назву комерційної, або мануфактурної, системи. Економічне вчення пізнього меркантилізму відбивало процеси первісного нагромадження капіталу та переростання торгового капіталу, що був зайнятий у зовнішній торгівлі, у промисловий капітал експортних галузей національних економік.

5. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (ІІ пол. XVII-І пол. ХІХ ст.)

5.1 Господарство країн Західної Європи та Америки

В XVIII ст. в еволюції європейської цивілізації відбувся перехід від феодального до індустріального суспільства. Перехідна епоха полягала у розкладі феодального господарства і генезі основних ознак індустріального суспільства, яке внаслідок промислового перевороту в Англії і Французької буржуазної революції (1789--1794 pp.) перетворилося на панівний клас. Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Північній Америці (1775--1783 pp.), Франції (1789--1794 pp.). З 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія. Розвиток США. У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Пн. Америки. В цьому досягла успіху насамперед Англія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній. Причини війни за незалежність: - Перед війною за незалежність в колоніях сформувалося ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейського феодалізму і рабства. - Англія гальмувала розвиток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в англійському парламенті не було представників колоній, тому закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів. - Створювалися перешкоди для розвитку фермерського господарства: кращі землі належали англійцям, підтримувалося дворянське землеволодіння. - Англійський уряд прагнув затримати розвиток тих галузей, які створювали конкуренцію для англійської промисловості: 1) торгівля з іншими країнами дозволялася лише через англійських купців, 2) колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошових багатств для Англії. Наслідки війни за незалежність: - У 1776 p. було проголошено створення незалежної федеральної держави Сполучених Штатів Америки. - Війна одночасно була і буржуазною революцією. - Вона знищила маєтки феодального типу, "квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила землі прихильників Великобританії (роялістів). - Сформувався фонд державних земель на Заході, що створило сприятливі умови для розвитку фермерських господарств. - Революція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. - До влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. - Плантаційне господарство і рабство збереглися на півдні країни. У Франції протягом XVIII ст. зберігалося велике землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися без обмежень. Зміцнилася спадкова цензива. Грошова земельна рента досягла 20--25% від урожаю зерна. Доменіальні землі феодали здавали в оренду. На 2/3--3/4 території Франції була поширена оренда за половину врожаю. Крім того, селяни платили натуральну ренту, десятину та мито за купівлю землі (5-- 8 % її вартості), обробляли дворянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст. почався процес обгороджування альменд, половину яких привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців під час французької революції перетворило селянина на дрібного власника індустріального суспільства. У Франції існувала багата і політичне сильна буржуазія, розвивалася мануфактурна промисловість, проводилася політика меркантилізму, панував торговий капітал. Наслідки революції у Франції 1789 р.: - декларувала скасування феодального режиму та ліквідувала дворянські привілеї. - Знищувалися особисті примуси селян, встановлювалися умови викупу основних примусів. - Всім громадянам гарантувалося право на будь-які посади і звання. - скасували державну регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи, проголосили свободу торгівлі. Після повалення монархії, у період правління жирондистів--великої буржуазії (серпень 1792--травень 1793 p.) аграрне питання не було розв'язано. Лише з приходом до влади якобінців--середньої та дрібної буржуазії (червень 1793--липень 1794 p.) феодальні відносини було остаточно знищено розподіл земель громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місцевих жителів. - Виданий декрет про повне знищення феодальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феодалам, а документи про феодальні права підлягали привселюдному спаленню. - Цензиви стали власністю селян без викупу. - Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася. - Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях. - За правління якобінців була створена сталеливарна промисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення зброї. - Розширилося виробництво селітри, пороху, шкір, взуття. - Конвент (уряд) вважав, що промисловість не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її націоналізацію. - У сфері розподілу були встановлені максимум цін і заробітної плати, введена карткова система на продукти харчування. - У сільському господарстві освоювалися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, морква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання. - Була запроваджена метрична система мір (метр, кілограм). - Одночасно якобінський уряд проводив політику збільшення податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві, торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі організації та страйки. Це викликало незадоволення широких мас і диктатури якобінців. Французька революція (1789--1794 pp.) набула загальноєвропейського і світового характеру. Вона зумовила кінець перехідного періоду та перемогу індустріального суспільства. У мануфактурний період торговельний капітал переважав над промисловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії та Голландії були зовнішня торгівля і морські перевезення. В 1770 p. на інвестиції в англійську промисловість припадало всього 9% внутрішніх капітальних вкладень, або 0,5% національного доходу, а в 1790--1793 pp. -- відповідно 13 і 7,8%. На 1792 p. Великобританія мала позитивне торгове сальдо більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт -- 19,5 млн фунтів стерлінгів, експорт -- 24,9 млн фунтів стерлінгів). Цю торгівлю забезпечували З0470 кораблів, з них лише 3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Великобританії становив 1/5 європейської та 1/7 світової. Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компанія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як наслідок Франція програла боротьбу за колонії. В XVIII ст. завершилося становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвитком територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генеральний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його становив приблизно 40--60 млн фунтів стерлінгів на рік, або 4--6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік -- у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різними регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям. У кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій англійського національного боргу. Гарантіями були земля, дорогоцінності, державні борги. У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 p. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 p. обмінювалися на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 p. їх було 73. У провінціях з'явилися сільські банки або банки графств: в 1750 p.--13, в 1784 p.--120, в 1800 p. --370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 p. була створена Розрахункова палата для компенсаційних розрахунків між банками. Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов'язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості, торгівлі. Податкова система. У Великобританії податки становили з промисловості та сільського господарства в 1715 p.--17%, в 1800 p.--24%. У Франції вони були нижчими: у 1715 p.--11%, в 1735 p.--17%, в 1770 p.--10%. Однак у Великобританії переважало непряме оподаткування (70%), у Франції основну частину податків становили прямі. Характерною ознакою господарств європейських країн був державний борг. Постійними боржниками були королі Іспанії. У Великобританії тільки в 1716 p. англійський державний борг називали національним. Країна була боржником голландських банкірів. Практикувалися примусові позики у населення. Проте борг Великобританії ніколи не досягав критичного рівня (подвійної суми національного доходу). У Франції перед революцією в 1789 p. він становив 3 млрд ліврів, що зумовило фінансову кризу і зубожіння держави.