Національна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Серія «Вища освіта в Україні»

3атверджено Міністерством освіти i науки України

як підручник для студентів вищих навчальних закладів

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Київ «Каравела» 2008



УДК 330.1(075.8) РекоМе31доваН0

ББК 65.01 я73 Міністерством освіти та науки України

Н 32 (лист лг91.4/18-г 86 від 14. о1. г0ов р.)

Рецензенти:

Ю.В. Ніколенко,

доктор економічних наук, професор;

А.В. Шегда,

доктор економічних наук, професор;

Л.В. Левковська,

к.е.н., ст. науковий співробітник, член-кореспондент

Академії економічних наук України.

Н32 Національна економіка: Підручник. % 3а ред. проф., к.е.н. П.В. Круша. -К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. 416 с.

ISBN 966-96076-7-6

Пропонований підручник е узагальненням надбань зарубіжної та вітчизняної економічної науки у сфері питань щодо особливостей формування та функціонування національної економіки як єдиної динамічної системи та підсистеми світового господарства. У ньому висвітлюються теоретичні питання щодо специфіки національної економіки як галузі знань, навчальної дисципліни, наукового напрямку i явища соціально-економічної реальності, а також проблеми формування та подальшого еволюційного розвитку національної економіки України 3 урахуванням сучасного стану ринкових перетворень в державі та суспільстві.

Підручник розрахований на студентів вищих навчальних закладів будь-якої форми навчання, а також молодих науковців, аспірантів, викладачів та всіх тих, хто цікавиться питаннями розвитку національної економіки.

УДК 330.1(075.8) ББК 65.01я73

А втори:

Круш Л.В. (розд. І, V), Тульчинська С.О. (розд. ІІ, VI), Шашина М.В. (розд. ІХ), Підлісна О.А. (розд. VIII), Хринюк О. С. (розд. IV, VII), Кириченко С.О. (розд. ІІІ),Кожемяченко О.О. (розд. ІІІ), Кавтиш О.П. (розд. V), Гречко А.В. (розд. ІІІ), Ткаченко Т.П. (розд. V), Тюленева Ю.В. (розд. ІХ), Кривда О.В. (розд. ІІ).

з Iti13N 966-96076-7-6 Круш II. В., Тульчинська С.О. та ін., 2008 Видавництво «Каравела» , 2008

С_) Вицавець СПД Піча Ю. В., 2008

економіка національний соціальний науковий



3міст

Передмова

Розділ І. Теоретичні основи національної економіки

1.1 Предмет i задачі курсу

1.2 Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

1.3 Основні економічні показники національної економіки

1.4 Моделі національних економік

1.5 Особливості формування та розвитку національної економіки України

Розділ ІІ. Характеристика економічного потенціалу національної економіки

2.1 Поняття та склад потенціалу національної економіки

2.2 Природно-ресурсний потенціал

2.3 Демографічний та трудовий потенціал

2.4 Науково-технічний потенціал

2.5 Інформаційний потенціал

2.6 Виробничий потенціал

2.7 3овнішньоекономічний потенціал

2.8 Екологічний потенціал

Розділ ІІІ. Господарський комплекс національної економіки і його структура

3.1 Основи формування господарського комплексу

3.2 Промисловий комплекс

3.3 Агропромисловий комплекс

3.4 Будівельний комплекс

3.5 Транспорт i зв'язок

3.6 Соціальна інфраструктура

Розділ IV. Чинники ро3витку національної економіки

4.1 Економічне зростання як категорія національної економіки

4.2 Типи та способи економічного зростання

4.3 Фактори економічного зростання

Розділ V. Теорія регулювання національної економіки

5.1 Ринковий механізм регулювання національної економіки

5.2 Корпоративне регулювання в господарській системі

5.3 Державне регулювання економіки: бюджетне, податкове, фінансово-кредитне регулювання

5.4 Мале підприємництво та важелі його державного регулювання в Україні

Розділ VI. Програмування та прогнозування національної економіки

6.1 Суть державного програмування, види програм. Цільові комплексні програми розвитку національної економіки

6.2 Програми економічного й соціального розвитку. Міжнародні програми

6.3 Прогноз та прогнозування національної економіки

6.4 Принципи та методи прогнозування національної економіки

Розділ VII. Теоретичні основи сталого розвитку національної економіки

7.1 Концепція сталого розвитку

7.2 Принципи, показники та етапи сталого розвитку

7.3 Національні можливості забезпечення сталого розвитку в Україні

Розділ VIII. Національна економіка в світовому господарстві

8.1 Світове господарство: структура, тенденції розвитку. Показники відкритості економіки

8.2 Форми i механізми інтеграції національної економіки у світове господарство

Розділ ІХ. Національна економіка і економічна безпека

9.1 Сутність економічної безпеки національної економіки

9.2 Методологічні аспекти визначення рівня економічної безпеки

9.3 Механізм забезпечення економічної безпеки національної економіки

Додатки



Передмова

Сучасне суспільство перебуває у стані якісної радикальної трансформації, що проявляється процесами глобалізації, інтеграції, інформатизації усіх аспектів його життєдіяльності. Зміни, в яких перебуває суспільство, торкаються усіх його соціальних інститутів: культурних цінностей, ідеологічних принципів, світогляду, наукової парадигми тощо.

Економічні підвалини розвитку суспільства аналогічно до всіх інших соціальних підсистем життєдіяльності людей перебувають у цьому динамічному стані, і, напевно, як ніякі інші несуть на собі відбиток усіх означених трансформацій.

Економічне буття суспільства трансформується у принципово нову систему взаємовідносин між людьми, суспільними групами, націями, народами, регіонами, державами. Воно набуває якісно нових рис, що визначаються появою інноваційних факторів виробництва, зміною форм i методів проявів економічних відносин між суб'єктами ринкових відносин, пріоритетів економічного розвитку, поглибленням взаємозв'язків між економічною та іншими суспільними підсистемами, появою нових форм та способів регулювання економічних процесів i координації господарської діяльності, поглибленням процесів уніфікації, інтеграції i глобалізації світогосподарських зв'язків.

Економіки стають залежними від над швидких об'єктивних якісно нових закономірностей розвитку людської цивілізації. При цьому вони одночасно перебувають у стані відокремленості (специфічності) та залежності (загальності) від інших економічних систем, моделей економічного розвитку.

У зв'язку з цим перед кожною національною економікою постає питання про можливості та пріоритети подальшого сталого розвитку в умовах радикальних глобальних трансформацій, що протікають у світі. Ці питання торкають проблем національної ідентифікації економічних відносин, оцінки потенціалу національної господарської системи, її структурно-функціональних особливостей, можливостей забезпечення сталого економічного зростання, забезпечення безпеки національної економіки на міжнаціональному ринку, а також умов, факторів, проблем та можливостей побудувати конкурентоздатну економіку в умовах глобалізації.

Саме цим питанням присвячений підручник „Національна економіка", що становить собою авторську спробу проаналізувати зріз означених вище трансформацій крізь призму особливостей становлення та розвитку національної економіки України з урахуванням загальних цивілізаційних тенденцій розвитку сучасних економічних систем та рис, притаманних власне національній моделі економіки України.

Підручник розрахований на студентів вищих навчальних закладів будь-якої форми навчання, а також молодих науковців, аспірантів, викладачів та всіх тих, хто цікавиться питаннями розвитку національної економіки.

Автори з вдячністю приймуть критичні зауваження та побажання читачів.



Розділ I. Теоретичні основи національної економіки

Основні поняття i терміни

* Відтворення; * Модель національної економіки;

* Економічна система; * Національна економіка;

* Економічна теорія; * Система макроекономічних показників;

* інститути; * Стратегія розвитку національної економіки

* Макроекономіка; Економіки;

* Мезоекономіка; * Суспільне виробництво;

* Мікроекономіка; * Сучасна національна економіка.

1.1 Предмет i задачі курсу

Аналіз наукової літератури свідчить, що термін „національна економіка" не має однозначного тлумачення вченими-економістами, а в економічних словниках та енциклопедіях його визначення взагалі відсутнє.

Так, наприклад, російські вчені визначають національну економіку, по-перше, як наукову дисципліну, по-друге, як об'єкт вивчення цієї дисципліни і, по-третє, як явище соціально-економічної реальності.

Як наукова дисципліна національна економіка становить собою комплексне систематизоване вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи суспільства, а також теоретичні та методологічні підходи щодо розро6ки державної політики 3 питань подальшого розвитку національної господарської системи.

Предметом вивчення дисципліни „національна економіка" є вся сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціокультурних, політичних, морально-етичних традицій i цінностей ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі i впливають на особливості її економічного розвитку.

Як явище соціально-економічної реальності національна економіка -- це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв'язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних агентів i економічних відносин, інститути, традиції, принципи та механізми господарювання, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Дані визначення національної економіки є спробою пояснити сутність та особливості господарської системи тієї чи іншої держави. Проте, на нашу думку, вони не відображають у повній мірі відмінності між дефініціями „господарський комплекс", „економічна система" i „національна економіка".

Першочергово у визначенні сутності поняття „національна економіка", на наш погляд, слід виходити 3 тих предметних питань та осо6ливостей, які лежать в її основі.

3 таких позицій національна економіка представляє со6ою економіку певної країни, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні осо6ливості i принципи розвитку (особливе), що проявляються в таких формах: економічний потенціал, структура господарського комплексу та галузей господарства, внутрішні чинники соціально-економічного розвитку, господарський механізм регулювання та координації, особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів, а також осо6ливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах погли6лення тенденцій до інтеграції i глобалізації світо-господарських зв'язків.

3 такого визначення випливає, що національна економіка i як галузь знань, i як навчальна дисципліна, i як явище соціально-економічної реальності відбиває особливості економічного розвитку даної країни у поєднанні з загально цивілізаційними тенденціями соціально-економічного розвитку і, відповідно, в ній співвідносяться загальне та особливе як діалектичні основи розвитку будь-якого явища суспільної життєдіяльності.

З точки зору поєднання в національній економіці загальних та особливих закономірностей розвитку вона може розглядатись як соціально-економічна модель суспільства, що структурно i функціонально відображає со6ливості прояву форм власності та відносин, які формуються на їх основі, типи господарювання, механізми регулювання та координації економічного буття суспільства, економічну політику та культуру, засаду державного устрою, менталітет та характер, особливості реалізації засад демократичного розвитку, свободи ви6ору, взаємовідносин між традиціями та інноваціями у структурі соціально-економічних відносин суспільства.

З позицій системного підходу національна економіка також може бути визначена і як система організації господарського життя у певній державі. Та оскільки тенденції розвитку сучасних економік світу дають підстави визначати їх у сукупності особливостей та закономірностей функціонування як змішані економіки, що прагнуть найбільш повно реалізувати принципи демократичного розвитку та побудови постіндустріального суспільства, то сучасна національна економіка будь-якої держави -- це така модель економіки, яка базується на закономірностях змішаної соціально-економічної системи і одночасно включає національні особливості її функціонування, що проявляються в економічному потенціалі даної країни, особливостях прояву господарського механізму регулювання та координації, галузевій системі організації та господарських комплексах економіки певної країни, державному устрої, особливостях національної економічної політики, традиціях, внутрішніх чинниках розвитку, особливостях забезпечення економічної безпеки держави, місця i ролі економіки у системі світового господарства, рівні продуктивних сил суспільства, культури, техніки i технології, що направлена на формування постіндустріального суспільства.

Національна економіка як ціле, єдина система складається не одразу, а поступово -- у процесі еволюції всіх складових життєдіяльності певної спільноти людей. Так, національна економіка не виникає на найнижчих щаблях розвитку людського суспільства (стадо, рід, плем'я, народність), а лише на стадії його оформлення як нації.

Нація -- це історично сформована спільність людей, що характеризується наявністю наступних системоутворюючих ознак:

наявність спільної території проживання та життєдіяльності -- принцип територіальної цілісності;

спільний координаційний центр, що, як правило, має форму державної інституції;

спільність економічного життя (єдиний внутрішній ринок, грошова та податкова системи, принципи господарювання, зв'язки між базовими економічними інститутами, економічне законодавство тощо);

спільність психологічного складу, що проявляється у спільності культури, ментальності, загальноприйнятих цінностях i традиціях, мови;

суверенітет як верховенство держави на власній території у вирішенні внутрішніх питань розвитку та його незалежність у сфері міжнародних відносин;

національна свідомість та ідеологія.

Тобто еволюція людського суспільства від родового строю до формування нації -- процес розвитку та ускладнення продуктивних сил, розподілу праці, суспільного виро6ництва, економічних відносин, інститутів у діалектичній єдності з культурною, політичною та іншими сторонами суспільного буття -- є процесом становлення національної економіки певної країни. Проте, слід зауважити також на тому, що у процесі розподілу праці, спеціалізації та кооперації, розвитку торгівлі та загалом встановленню інтеграційних зв'язків між окремими державами, регіонами, відбувалась трансформація i структури населення тієї чи іншої держави (асиміляція, міграція). В результаті чого лише показником національної приналежності не можна характеризувати національну економіку тієї чи іншої країни.

Оскільки національна економіка є складною системою, єдиним складним господарським організмом, то її основними ознаками є:

Єдина мета -- усі елементи національної економіки мають свою кінцеву та проміжні цілі функціонування, проте вони з об'єктивною необхідністю (для збереження єдності i цілісності системи) підпорядковані єдиній меті -- забезпечити стале економічне зростання суспільства.

Структура національної економіки -- 1) якісний розподіл та кількісна пропорційність процесів виробництва, що визначають внутрішньовиробничі зв'язки та залежності, які виникають під впливом суспільного поділу праці, рівня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин; 2) співвідношення між галузями та господарськими комплексами, які виражають господарські пропорції i стан суспільного поділу праці.

Ієрархічність структури національної економіки національна економіка має багатоярусну структуру. До її характерних рівнів можна віднести: мікроекономіку (економіка домогосподарств, фірм та підприємств), мезоекономіку або галузеву економіку (первинна економіка, економіка переробки продукції галузей, економіка обслуговування), макроекономіку (господарський комплекс країни в цілому, тобто загальні економічні процеси на рівні всього суспільства).

Організаційно--функціональна взаємозалежність між елементами системи -- усі елементи та рівні національної економіки пов'язані тісними економічними взаємозв'язками, продуктивними силами i виробничими відносинами у процесі суспільного виро6ництва на рівні галузей та міжгосподарських комплексів.

Незводимість функцій та структури елементів системи до системи як єдиного цілого кожен елемент та рівень економічної системи суспільства має свою власну структуру та виконує притаманні йому функції, що лише у своїй сукупності та постійній взаємодії формують єдиний господарський комплекс нації.

Наявність механізмів самозбереження та саморозвитку -- оскільки до складу національного господарства входять основні підсистеми та мета системи, то механізми самозбереження поелементно можна розглядати як певний комплекс форм, методів i важелів управління та регулювання розвитку продуктивних сил, техніко-економічних, організаційнo-економічних та соціально-економічних відносин, суспільного способу виробництва, а також забезпечення взаємоузгодження цих підсистем між собою у процесі їх розвитку та взаємодії. Економічна наука виділяє наступні механізми саморозвитку i самозбереження: ринкове саморегулювання, державне регулювання та корпоративне регулювання економіки.

Керованість -- дана характеристика національної економіки забезпечується за рахунок добровільного підпорядкування об'єктивним закономірностям розвитку економічних відносин (ринок) та через опосередковане втручання в економіку єдиного координаційного центру в особі державних органів влади. Громадянське суспільство делегує державі повноваження щодо правового та інститyційного оформлення економічних відносин, i кожен елемент та підсистема національної економіки повинен дотримуватись їх (владний примус). А також через корпоративне регулювання та управління соціально-економічними процесами національної господарської системи шляхом вироблення та застосування альтернативних до ринку та держави механізмів координації.

Зворотні зв'язки між елементами системи -- забезпечуються за рахунок наявності у суспільстві каналів обігу економічних ресурсів (трудові, матеріальні, нематеріальні, фінансові, інформаційні та ін.). До таких каналів можна віднести: ринок з його розгалуженою інфраструктурою, суспільний та корпоративний сектори національної економіки.

Динамічність -- національна економіка перебуває у постійному саморусі та саморозвиткові. Він проявляється та забезпечується основними формами прояву економічних законів i закономірностей розвитку та об'єктивується у процесах безперервного відтворення усіх складових системи. На даний процес впливають всі регулятори національної економіки, що базуються першочергово на закономірностях розвинених ринкових економік. Так, поряд з класичними факторами розвитку економіки у процесі її еволюції зародились нові чинники, що в сучасних умовах є вирішальними для динамічного та сталого розвитку національних господарських систем. Це знання, наука, інформація, техніка та технологія, що є головними та безпосередніми продуктивними силами сучасної економіки. Окрім того змінюється співвідношення між галузями та народногосподарськими комплексами, сферами виробництва та послуг. Найбільш розповсюдженими стають ті галузі та сфери економіки, що за рахунок високих технологій, інформаційних систем забезпечують подальший високотехнологічний, наукомісткий та якісний розвиток національних економік.

Відкритість -- господарський комплекс суспільства з нео6хідністю має відкритий характер, що забезпечується законодавством держави i об'єктивними закономірностями прояву ринкового механізму та проявляється у формі зовнішніх зв'язків держави з іншими суб'єктами господарювання (міжнародні, регіональні, світогосподарські економічні взаємовідносини): міжнародна спеціалізація та кооперація праці, міжнародний рук ресурсів, торгівля тощо.

Цілісність -- забезпечується наявністю стійких постійно повторюваних економічних відносин виробництва, обміну, споживання та розподілу, тобто тісних взаємозв'язків між галузями, сферами i господарськими комплексами національної економіки.

Враховуючи вказані характеристики національної економіки як системи, складного господарського механізму курс розвитку національної

економіки відображає усю сукупність взаємовідносин між елементами національного господарського комплексу у динаміці їх розвитку та на всіх рівнях їх протікання: макро-, мікрота мезорівні.

Межі національної економіки не завжди збігаються з державними кордонами: оскільки економічна діяльність національних суб'єктів господарювання може виходити за межі власної країни, а нерезиденти здійснюють свою діяльність i на її території, то межі національної економіки як системи визначаються функціонуванням національних суб'єктів господарювання на її території та за її межами. Тобто, у статиці ми маємо справу з економічною моделлю розвитку певної держави, а в динаміці визначаємо загальний результат від економічної діяльності з урахуванням закордонних операцій національних господарських одиниць.

Оскільки нація складається з політичної, соціально-культурної та економічної підсистем, то на результати функціонування господарського комплексу держави впливають не лише суто економічні, а й політичні, морально-етичні, культурні, психологічні та інші фактори. Саме тому національна економіка як наукова дисципліна не є відособленою від цілого ряду соціальних наук i активно використовує їх понятійний апарат для пояснення тих соціально-економічних процесів i явищ, що протікають в державі. До цих наук можна віднести: психологію, філософію, соціологію, політологію, етнографію, демографію, історію та ін.

Так як національна економіка як науковий напрям має на меті дослідження національного господарського механізму, а також вироблення на його основі рекомендацій для органів державної влади, суб'єктів економіки з метою його раціоналізації i оптимізації, забезпечення сталого економічного зростання, то вона активно використовує у своєму арсеналі методи математичного моделювання, соціально-економічного прогнозування, комп'ютерної обробки даних та побудови складних імітаційних моделей, статистичні i аналітичні методи та моделі.

Проте най6ільш тісні зв'язки національна економіка зберігає з цілим комплексом економічних наук (рис.1.1.1).

Економічна теорія (політекономія) тяжіє до представлення i опису економічних процесів i явищ у чистій, ідеальній формі, оперуючи рядом абстрактних, найбільш загальних категорій i понять, використовує досить приблизні абстрактні моделі для пояснення та відображення об'єктивної реальності. Вона представляє собою загальну методологічну базу для комплексу прикладних економічних наук i має на меті виявлення загальних закономірностей протікання економічних процесів і явищ у найбільш загальному універсальному вигляді. А національна економіка є частиною предмета економічної теорії.



Рис 1.1.1. Взаємозв'язок національної економіки з іншими економічними науками

Економіка особливих форм економічних відносин та організацій розглядає певні аспекти протікання економічних явищ i процесів на мікро-, макро-, мезота супермакроекономічному рівнях: рух, акумуляція та розподіл фінансових ресурсів, етапи життєвого циклу суб'єктів господарювання, вироблених благ, можливості реалізації проектів господарюючих суб'єктів, управлінські аспекти економічної діяльності, екологічні проблеми як наслідок господарської діяльності та шляхи їх подолання тощо.

Блок інформаційно-аналітичних економічних наук досліджує загальні принципи управління економікою шляхом вироблення кількісних характеристик та співвідношень між економічними явищами та процесами, взаємозв'язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей i статистичних методів обробки економічної інформації.

Історико-економічні науки досліджують проблеми розвитку самої економічної науки у ретроспективі, накопичують знання про основні етапи її розвитку та економік окремих держав, а також аналізують перспективи та подальші шляхи їх еволюції.

Конкретно-економічні науки займаються дослідженням питань перебігу економічних процесів i явищ на мікро-, мезота макрорівнях національної економіки, а також розробляють теоретико-методологічні та практичні рекомендації щодо шляхів раціоналізації та оптимізації їх розвитку. Отримані на їх базі знання покладаються в основу державної економічної політики, слугують базою для формування державних програм, проектів тощо.

Національна економіка входить до блоку конкретно-економічних наук. Вона розглядає ті ж проблеми, враховуючи специфіку господарського життя окремо взятої країни у динаміці її історичного, економічного, соціокультурного розвитку та у діалектичній єдності загальнонаукової теорії i реальних процесів її прояву чи відхилення від неї. Національна економіка відображає загальні підходи до визначення стратегічних напрямків сталого розвитку держави, досліджує конкретні особливості, недоліки та переваги її економічного стану, а з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних процесів також можливості та місце національної економіки у структурі світогосподарських зв'язків.

Будь-яка держава прагне вирішувати питання власної економічної незалежності та стабільного економічного розвитку. Саме їх торкається національна економіка як наукова дисципліна та навчальний курс. Вона системно, враховуючи конкретно-історичні особливості розвитку, досліджує господарську систему суспільства: організаційно-функціональні, економіко-географічні фактори формування та функціонування господарського комплексу держави, визначає особливості економічного потенціалу національної економіки, чинники її економічного розвитку та механізми управління i регулювання економіки, а також можливості дослідження її реального та можливого (бажаного) стану. 3 урахуванням усіх вказаних особливостей розвитку національної економіки курс „національна економіка" торкається проблем входження економіки певної країни у систему світогосподарських зв'язків та створення умов її економічної безпеки в умовах глобалізації світового ринку.

Національна економіка тісно пов'язана з економічною політикою та стратегією держави. Так, якщо перша покликана проаналізувати, прослідкувати та систематизувати знання про тенденції, особливості та пріоритети розвитку господарської системи країни, то остання представляє собою цілеспрямовану систему заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну i споживання благ. Економічна політика має за наукову основу „національну економіку" i покликана відображати інтереси суспільства, всіх його соціальних груп i направлена на укріплення національної економіки як явища соціально-економічної реальності.

Курс національної економіки, враховуючи специфіку для даної галузі знань задач, виробляє власні методологічні принципи та засоби їх дослідження і вирішення. До таких принципів відносяться:

1. Принцип системності дослідження національної економіки як цілісного господарського комплексу, який складається зі взаємопов'язаних підсистем, елементів цих підсистем, ієрархічних рівнів та постійних взаємозв'язків між ними.

Принцип науковості намагання відійти від суб'єктивізму в дослідженні свого предмету, подолати власні симпатії та антипатії, вигоди i інтереси, тобто вирішення задач дисципліни об'єктивно, у тому вигляді, в якому вони представляються в об'єктивній реальності.

Принцип діалектичної єдності врахування при дослідженні господарського комплексу держави загальних, специфічних i одиничних особливостей та тенденцій її розвитку.

Принцип історичності господарський комплекс суспільства повинен розглядатись через призму його історико-економічного розвитку: у ретроспективі та перспективі.

Принцип динамізму i безперервності національна економіка як явище соціально-економічної реальності є динамічним, рухливим, тобто перебуває у постійному розвитку, так само наукове знання повинно відслідковувати та аналізувати динаміку її розвитку.

Принцип цілепокладання будь-яке знання повинно отримуватись та використовуватись для досягнення певних цілей. Воно вже у зародковому стані повинно враховувати та обґрунтовувати цілі, кінцеву мету та засоби її досягнення.

Принцип збалансованості тобто необхідної i достатньої кількісної відповідності та оптимального поєднання наукового знання та його практичного застосування.

Кожна наука має арсенал засобів для дослідження власного предмету. Він становить методологію даної науки сукупність методів пізнання явищ i процесів об'єктивної реальності, категорій та закономірностей їх розвитку.

Національна економіка використовує для дослідження свого предмету загальнонаукові та спеціальні методи.

До загальнонаукових методів курсу національна економіка можна віднести: системний метод, методи аналізу i синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного.

Спеціальні методи національної економіки представляють собою сукупність засобів та заходів, підходів i шляхів вивчення предмету науки, які використовуються i в інших сферах наукового знання. Це такі методи, як: економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний i нормативний економічний аналіз.

Курс „національна економіка" розглядає свій предмет через призму економічного розвитку економічної системи України з позицій виділення загальних тенденцій еволюції економічних систем та особливостей власне вітчизняної практики господарювання.

Цей курс може слугувати основою для формування стратегії національного збалансованого та стійкого соціально-економічного розвитку з урахуванням особливостей вітчизняного ринку, легітимності взаємовідносин між ринком i державою, економічного устрою, історичних, соціальних та геополітичних особливостей українського суспільства, наявного економічного потенціалу, темпів i пропорцій відтворення, інституційних засад економічного буття тощо.

Ефективність національної економіки об'єктивно залежить від рівня розвитку продуктивних сил i виробничих відносин, інститутів та мотивацій усіх членів суспільства та їх груп, структури господарюючих суб'єктів та принципів бізнес-поведінки. Саме принципи та мотиви поведінки господарюючих суб'єктів, певних соціальних груп, прошарків та окремих особистостей лежать в основі реальної господарської діяльності. В Україні відбувається ломка стереотипів командно-адміністративної системи та принципів господарювання. Суб'єкти економіки стають на шлях ринкових перетворень, і, відповідно, повинні змінитись принципи ведення економічної діяльності, узгодження взаємоінтересів різних їх груп, цілі діяльності i способи їх досягнення, система мотивацій підприємницької діяльності.

Невід'ємною складовою нормального функціонування національної економіки є її ресурсний потенціал. До нього входять як традиційні економічні ресурси (праця, земля, капітал), так i нові, що характеризують перехід до інформаційної (постіндустріальної, нової, економіки знань) економіки новітня техніка i технологія, інформація, знання, наука. Їх обґрунтоване раціональне та оптимальне поєднання з природними ресурсами є основою сталого економічного зростання сучасних економічних систем. Україна має досить потужний економічний потенціал, проте його структура та темпи розвитку значно відстають від тих самих показників розвинених економік. Це пов'язано з дією ряду об'єктивних та суб'єктивних чинників. До об'єктивних слід віднести те, що в умовах командно-адміністративної радянської системи українська економіка була структурною частиною загальносоюзного потенціалу як неподільного, єдиного народногосподарського комплексу, що підпорядковувався загальним закономірностям та принципам розвитку. До суб'єктивних слід віднести недостатню увагу держави до відновлення та нарощення економічного потенціалу національної економіки на інноваційній основі, а також до обраного курсу трансформації планово-командної системи. Це призвело до того, що після розпаду СРСР вітчизняна наука, техніка i технологія, людський ресурс, природні ресурси втратили зв'язки з іншими елементами системи економічного потенціалу. Процес відтворення та становлення економічного потенціалу України в єдиний комплекс став довготривалим і витратним, потребує зусиль нації у формуванні стратегії та програм їх комплексного оптимального поєднання та використання, управління ними для підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки на світовому ринку; здійснення переходу до нового типу економічного зростання, який ґрунтується на принципово нових формах поєднання науки з виробництвом, створенні нових елементів продуктивних сил, якісно новому рівні використання особистісного чинника виробництва у відповідності з загальноцивілізаційними тенденціями розвитку сучасних змішаних економік розвинених держав.

Досить актуальними для сучасних національних економік є питання екологічної безпеки та охорони довкілля, оскільки природні ресурси посідають значне місце у структурі народного господарства країни. Зокрема, надійне забезпечення суспільства сировиною, енергією, продовольством; збереження довкілля; освоєння ресурсів Світового океану, дослідження космічного простору, переробка відходів тощо. Загальний економічний закон зростання потреб та зростання чисельності суспільства вимагають залучення все більше i більше природних ресурсів, пошуку оптимальних механізмів управління ними та їх розподілу. Отже, загострюється суперечність між потребами людей та можливостями природи задовольнити їх на даному рівні розвитку продуктивних сил цивілізації. Глобальні проблеми у сучасному світі носять глобальний характер, проте лише за умов, коли кожна країна буде вносити свій вклад у їх подолання, буде досягнуто балансу інтересів між природою i суспільством у світовому масштабі.

Основою будь-якої національної економіки є її соціально-економічна система, що характеризується співвідношенням економічних та неекономічних методів i форм управління i регулювання господарського комплексу держави. Іншими словами, в основі саморозвитку економіки лежать конкретні способи та форми прояву господарського механізму, оскільки основними об'єктами його впливу є потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, груп, спільнот, прошарків, суспільне виробництво, окремі його сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, підсистеми та елементи економічної системи суспільства, продуктивні сили, техніко-економічні, соціально-економічні та організаційно-економічні відносини, підприємства, організації та установи, тобто національна економіка в цілому. Економічна наука та практика господарювання визначає два основні типи господарського механізму: ринкове саморегулювання та державне регулювання i управління економікою. Проте в силу постійного розвитку та ускладнення економічних відносин, продуктивних сил та економічних відносин вони зазнали значних змін i були доповненні соціальним контролем з боку суспільства (ЗМІ, релігійні, соціальні, культурні, політичні організації тощо) та крупного бізнесу в особі сучасних корпорацій та надфірмових утворень. Усі вони у своїй сукупності становлять єдину систему механізмів регулюючого впливу на національну економіку країни. В Україні переважає адміністративне (державне) регулювання економічного буття, проте ринкові та позаринкові механізми регулювання i управління економікою хоч i повільно, проте розвиваються i доводять свою ефективність поряд з державним втручанням в господарські процеси. Їх поєднання у структурі господарського механізму України в кінцевому результаті має привести до формування єдиної комплексної стабільної i оптимальної системи регулювання національної економіки.

Стратегічний розвиток національної економіки, її стале економічне зростання не можливе без використання наукового програмування, моделювання та прогнозування. Вони дозволяють у формалізованій та аналітичній формах визначати причини змін економічних явищ i процесів, закономірності цих змін, їх наслідки, можливості та втрати від них, а також прогнозувати економічні процеси. Їх висновки та рекомендації покладаються в основу загальнонаціональної стратегії та програм розвитку держави. В Україні використовуються принципи планування та прогнозування, що залишились ще з часів командної системи управління народним господарством. Проте у сучасних умовах змінюється сам їх характер, внутрішній зміст та зовнішні форми прояву. Індикативне планування на відміну від централізованого планування разом з прогнозуванням виконує в основному функцію перспективної соціально-економічної орієнтації, у ньому беруть участь не лише державні органи влади, а й малий i середній бізнес, корпоративні структури, громадські організації та міжнародні економічні інститути. При цьому повсякденна оперативна діяльність суб'єктів національної економіки забезпечується через механізми ринку.

Сучасні національні господарства в умовах посилення глобалізаційних та інтеграційних зв'язків є вплетеними у систему економічних відносин світової господарської системи через участь у міжнаціональному поділі праці, спеціалізації та кооперації, міжнародну торгівлю тощо. Ринкові правила гри, що діють на міжнаціональному економічному просторі вимагають від національних економік забезпечення належного внутрішнього соціально-економічного розвитку та дотримання міжнародних стандартів у сфері економіки. Саме тому будь-яка національна економіка з метою забезпечення конкурентного становища на світовому ринку повинна прагнути до підвищення внутрішніх стандартів економічного розвитку та їх підняття до міжнародного рівня. За часів СРСР Україна перебувала у відокремленому від світового господарства середовищі i реалізовувала вузькоспеціалізовані вектори зовнішньоекономічного співробітництва. Зі здобуттям незалежності наша країна значно розширила коло взаємозв'язків з іншими країнами світу, різко зріс ступінь відкритості національної економіки. За досить короткий період часу Україна була вимушена формувати умови забезпечення внутрішньої та зовнішньої конкурентоспроможності національних товаровиробників. Було реалізовано ряд важливих перетворень, які заклали підґрунтя для формування системи забезпечення конкурентоспроможності національної економіки на міжнаціональному ринку, проте реалізація цих завдань має ряд недоліків i прорахунків, що й до цього часу не дають можливості провадити в країні чітку зовнішньоекономічну політику. Так, за останні роки за розрахунками Всесвітнього економічного форуму Україна не залишає 56-го місця серед 58 країн за індексом „поточної конкурентоспроможності" i 57-го місця серед 59 країн за індексом „динамічної конкурентоспроможності". За індексами „інституційної якості" Кауфмана-Крея -- Зойдо-Лобатона та Ведера Україна має середній показник „-5,8" („-6,4 за індексом Ведера") в той час, як для розвинених країн від має середнє значення 12,6 i загальні межі від -- 25 до + 25.

Неабияке значення для збереження власної економічної самостійності в умовах глобалізації має вироблення національної стратегії та програм економічної безпеки національної економіки. Національна безпека держави -- це такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний, соціально орієнтований розвиток країни, достатній економічний та оборонний потенціал за найнесприятливіших варіантів розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. Вона є не просто однією з найважливіших складових системи державних інтересів, а й виступає вирішальною умовою додержання та реалізації інтересів усіх членів даного суспільства. На основі цих національних інтересів органи державної влади та соціальні структури розробляють цілі та програми внутрішньої та зовнішньої державної політики. У вітчизняній системі економічної безпеки держави й до цього часу існує ряд суперечностей, що носять як об'єктивний, так i суб'єктивний характер: суперечності між ринковими відносинами i залишками командної системи господарювання; суперечності реструктуризації i трансформації господарюючих суб'єктів; суперечності у сфері управління та регулювання економічних процесів i явищ; зовнішньоекономічної політики; суперечності у визначенні векторів розвитку національної економіки. За індикаторами ЄБРР щодо структурної перебудови національних економік (переважно у сфері приватизації, формування фондового ринку, збереження принципів вільної конкуренції та недопущення монополізму, розвиток банківської сфери та ін.) та визначення їх статусу Україна у 2000 р. мала 2,4 при шкалі від 1 (централізована планова економіка) до + 4 (розвинута ринкова економіка), в той час як в Угорщині цей показник дорівнював 3,7, в Естонії та Польщі -- 3,5, Чеській Республіці -- 3,4.

Проте це не означає, що окреслені питання не можуть i не повинні вирішуватись. Лише їх подолання, зведення до мінімуму дасть можливість Україні залишатись економічно незалежною державою i не стати сировинним придатком для економічно розвинених держав, оскільки за більшістю міжнародних рейтингових оцінок та інших показників в умовах надстрімких інтеграційних та глобалізаційних змін у всіх сферах життєдіяльності суспільства Україна скоріше тяжіє до країн третього світу, аніж до розвинених, ринкових економік за показниками економічного розвитку.

Саме тому ці питання включаються у предметне поле дисципліни та навчального курсу „національна економіка".

1.2 Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб'єктів господарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену „національна економіка" у його сучасному вигляді.

В цей період з'являються перші гіпотези та напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн. Історично вони не є відокремленими від загального шляху розвитку економічної науки.

Так ще у трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зустріти ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних відносин між людьми („Кодекси царя Хаммурапі", Вавилон), шляхів формування багатства держави (,,Архашастра", Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механізмів врегулювання господарських процесів („Зведення", Китай), процесів та причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля i Платона, Греція). Значний внесок у дослідження господарських процесів у суспільстві внесла християнська економіка. Вона представляла собою комплекс вихідних положень, принципів та правил щодо розвитку господарства, в яких було відбито закономірності взаємодії праці, власності, влади i управління, розкривалася цінність праці, роль віри у забезпеченні добробуту людини, колективу i суспільства в цілому.

Досить цікавим з точки зору аналізу становлення та розвитку національної економіки є вчення середньовічного мислителя Ібн Хальдуна. Він одним з перших обґрунтував ідею щодо причин, за якими люди об'єднуються у спільності. Він вбачав головні причини у взаємозалежності вдоволення матеріальних та духовних інтересів людей і їх груп, а також у суспільному поділі праці.

Меркантилізм дещо відійшов від основних засад функціонування національної економіки як єдиної економічної макросистеми i зосередив увагу на питаннях зовнішніх взаємодій між економічними системами держав. І навіть у сфері зовнішніх відносин зосереджено увагу переважно на процесах обігу та накопичення грошових запасів, ведення 30внішньої торгівлі, оскільки джерелом багатства вважалися гроші у всіх їх видах.

Класична політична економія надала економічним теоріям та гіпотезам дійсно наукового характеру. Вона мала два основні розгалуження: французьку школу (фізіократи) та англійську.

Фізіократи перемістили дослідження зі сфери зовнішнього обігу у сферу внутрішніх економічних проблем, явищ i процесів в державі. Так, наприклад, Ф.Кене розробив першу „Економічну таблицю", яка становила собою спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних та вартісних потоків матеріальних цінностей у національному господарстві країни. Проте у дослідженнях французької школи були значні недоліки: вони визнавали основним джерелом збагачення нації земельні ресурси i залишали поза увагою ефект від взаємодії та постійного розвитку всього комплексу економічних ресурсів нації, шляхів пошуку оптимізації їх використання.

Англійська політична економія мала поштовх до більш комплексного аналізу засад функціонування національного господарства. Класики досліджували природу та структуру усіх сфер матеріального виробництва національної економіки у всіх його галузях. Вони дали перше науково обґрунтоване визначення процесу функціонування капіталістичної системи господарства на стадії вільної конкуренції, що в той час була притаманна більшості європейських держав; обґрунтувала принципи її розвитку обмежене втручання держави в економічні процеси, що протікають у державі. Їх вчення містило цілу низку важливих ідей, що розкривали сутність господарської системи держави: уявлення про суспільство як про єдиний живий організм, цілісну систему, що постійно розвивається (У.Петті); аналіз переходу від первісного до (для класиків) сучасного суспільства (А.Сміт); динаміку нагромадження та розподілу матеріальних статків у суспільстві (Д.Рікардо).

Першим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної системи суспільства у діалектичному розвиткові продуктивних сил i виробничих відносин (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл i споживання), а економічну формацію як спосіб їх вираження i постійної боротьби з метою подальшого поступального розвитку, що й до цього часу залишається об'єктивною істиною суспільного розвитку. Представники даного напрямку прагнули пояснити сутність та природу економічної підсистеми суспільства у тісній взаємодії з іншими її підсистемами, вибудувати структуру взаємозв'язків між ними та способів їх оптимізації з метою формування нового типу господарської системи соціалістичної держави.

Ще одним важливим кроком у дослідженні національної господарської системи суспільства є прагнення пояснити механізми взаємодії та взаємозалежності між її структурними елементами та підсистемами: роль держави у суспільстві, принципи ціноутворення, процеси відтворення суспільного способу виробництва, обміну, розподілу i споживання, справедливого та істинно демократичного їх розвитку з урахуванням інтересів усіх членів даного суспільства. Проте у працях марксистів щодо аналізу національних економічних систем є значна прогалина. К.Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій, ані ж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. Його суспільно-економічні формації наділені найбільш загальними рисами та відображають тенденції розвитку всього людського суспільства без урахування специфічних рис окремих націй: територія, політико-географічне положення, природні ресурси, рівень розвитку продуктивних сил суспільства, кліматичні умови тощо, що мають досить важливе значення для розвитку національного господарської системи. Тобто у його дослідженні економічних систем в одне ціле злились загальне та специфічне.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявністю значного кола напрямків, шкіл та теорій. I це вже пов'язано з прагненням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспільних утворень та економічних систем суспільства. Більшість з них зароджується на початку ХХ ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження i становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів врегулювання основних проблем, що постають перед економікою та суспільством загалом.

Так, неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки ХХ ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм відійшов від проблем мікроекономіки i зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що на думку представників цього напрямку, першочергово залежать від грошового обігу Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВНП, а його порушення головною причиною інфляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави. Грошово-кредитна (монетарна політика) разом з законотворенням для підтримання належного функціонуваннях ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національної економіки.

Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження на противагу більшості економічних напрямків є безпосередньо механізм функціонування національної економіки вплив конкретних методів i форм регулювання економіки на її стан. Недоліком праць Дж. Кейнса є те, що він не надто широко акцентував увагу на причинно-наслідкових зв'язках, що присутні в національний господарській системі, а занадто надмірно простежував механізми її функціонування.

Найбільший внесок у розвиток національної економки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономірностей i принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють крани між собою за рівнем економічного розвитку.

Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основними методологічними принципами стали наступні: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особливостей розвитку економіки на мікро-, мезо і макрорівнях в умовах обмеженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Історична школа в економіці сформувалась у ХІХ ст. в Німеччині. Саме вона ознаменувала зародження національної економіки як галузі знань та наукового напрямку у системі економічних наук. Основними представниками школи, що зробили значний внесок у дослідження теорії національної економіки стали Г.Шмоллер, В.3омбарт, М.Вебер, В.Ойкен та ін.

...