Формування та ефективність використання оборотних засобів зернових складів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Монографія

ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ ЗЕРНОВИХ СКЛАДІВ

П.К. Бечко, Т.А. Деркач

Умань - 2012



УДК 631.16: 658.153: 631.115

ББК Ф

Друкується за рішенням вченої ради

Уманського національного університету садівництва

(протокол № 1 від 30.08.2012 р.)

Рецензенти:

доктор економічних наук, старший науковий співробітник ННЦ «Інститут аграрної економіки» П.А. Стецюк; кандидат економічних наук, доцент Ю.С.Пеняк;

Бечко П. К., Деркач Т. А.

Ф Формування та ефективність використання оборотних засобів зернових складів / П. К. Бечко, Т. А. Деркач - Умань: СПД Сочінський, 2012. - 219 с.

ISBN

У монографії наведено результати комплексного теоретичного дослідження, формування оборотних засобів зернових складів та підвищення ефективності їх використання. Розглянуто генезис наукових підходів щодо дефініції категорії «оборотні засоби» та уточнено її економічну сутність. Досліджено склад, класифікацію, джерела формування оборотних засобів, узагальнено методичні підходи щодо оцінки економічної ефективності їх використання. Визначено чинники, що впливають на особливості формування та ефективність використання оборотних засобів зернових складів. Проведено оцінку забезпеченості зернових складів оборотними засобами, удосконалено рекомендації щодо оптимізації їх структури. Розроблено методичний підхід щодо прогнозування тривалості обороту оборотних засобів зернових складів. Запропоновано систему управління оборотними засобами на основі нормування та внутрішньогосподарського контролю за їх використанням. Розроблено заходи з управління дебіторською заборгованістю зернових складів.

Для науковців, спеціалістів з фінансового менеджменту, викладачів, студентів вищих навчальних закладів освіти аграрного профілю.

УДК 631.16: 658.153: 631.115

ББК

ISBN Бечко П. К., Деркач Т. А., 2012

Наукове видання

Бечко Петро Кузьмич

Деркач Тетяна Анатоліївна

ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ ЗАСОБІВ ЗЕРНОВИХ СКЛАДІВ

оборотний засіб економічний джерело



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування оборотних засобів

1.1 Економічна сутність оборотних засобів

1.2 Склад, класифікація та джерела утворення оборотних засобів

1.3 Методи оцінки ефективності використання оборотних засобів

Розділ 2. Формування та ефективність використання оборотних зернових складів

2.1 Особливості діяльності зернових складів та їх вплив на кругообіг оборотних засобів

2.2 Забезпеченість оборотними засобами зернових складів

2.3 Джерела формування оборотних засобів зернових складів

Розділ 3. Підвищення ефективності використання оборотних засобів зернових складів

3.1 Вплив факторів на тривалість обороту оборотних засобів зернових складів

3.2 Організаційне забезпечення нормування та внутрішньогосподарського контролю оборотних засобів

3.3 Напрями підвищення ефективності використання оборотних засобів зернових складів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Система елеваторно-складського господарства за сучасних умов господарювання зазнала суттєвих трансформаційних змін. Приватизація та акціонування, зміна організаційно-правових форм діяльності зернових складів зумовили перехід до нових методів управління виробничими процесами. Системна економічна криза в галузі спровокувала порушення паритетних взаємовідносин із сільськогосподарськими виробниками, погіршення матеріально-технічного забезпечення, ефективності використання виробничих потужностей, якості складських операцій. В результаті відбувся суттєвий спад цілого ряду показників фінансово-господарської діяльності зернових складів, зокрема, забезпеченості і ефективності використання оборотних засобів.

Ефективність та раціональне використання оборотних засобів залежить від ступеня заміщення виробничих затрат на заключній стадії кругообігу їх авансованої вартості. Максимально швидке проходження оборотними засобами всіх стадій виробничого процесу забезпечує вивільнення авансованої вартості із найбільшим приростом прибутку. Тому, в системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробничо-господарської діяльності зернових складів важливе місце посідає питання раціонального формування та ефективного використання оборотних засобів.

Сучасні умови господарювання вимагають удосконалення теоретичних і методичних засад формування та підвищення ефективності використання оборотних засобів з урахуванням специфіки господарської діяльності підприємств елеваторно-складського господарства. Важливого значення набуває обґрунтування практичних рекомендацій щодо напрямів оптимізації структури та джерел формування оборотних засобів зернових складів, їх нормування та оперативного внутрішньогосподарського контролю.



Розділ 1. Теоретичні основи формування оборотних засобів

1.1 Економічна сутність оборотних засобів

Сучасний етап розвитку агропромислового комплексу України потребує удосконалення виробничого процесу з метою створення та розбудови конкурентного середовища для функціонування на рівних та паритетних умовах усіх його структурних ланок. Будь-який процес виробництва за різних умов господарювання є безперервним. Важливою умовою безперервності процесу виробництва є поєднання робочої сили та засобів виробництва, що дає можливість отримувати доходи, які покривають витрати на виробництво продукції, та визначають функціонування суб'єктів господарювання на умовах самофінансуванні та самоокупності.

Значні обсяги оборотних засобів, авансованих у виробництво галузей національної економіки, їх якісна характеристика сприяє поглибленню технологічного поділу праці, розвитку міжгалузевих та міжгосподарських зв'язків, має позитивний вплив на зміст суспільної праці, характеризує глибину та масштаби виробництва. За таких умов оборотні засоби виступають як матеріально-речовий чинник, що сприяє удосконаленню суспільних відносин суб'єктів господарювання національної економіки. Це потребує поглиблення наукового підходу щодо розуміння сутності оборотних засобів, оскільки слугує необхідною умовою розроблення науково-обґрунтованих принципів раціональної організації підвищення ефективності їх використання.

За умов кризової ситуації вітчизняної економіки перед економічною наукою постають завдання більш глибокого дослідження функціонування оборотних засобів. Їх вирішення дасть змогу раціонально і ефективно управляти виробничим процесом. Розвиток ринкових відносин визначає нові умови організації оборотних засобів, а кризові явища в економіці змушують підприємства змінювати свою політику щодо оборотних засобів, здійснювати пошук нових джерел їх формування і, насамперед, досліджувати проблему ефективного їх використання. Проте, дослідження як вітчизняної, так і зарубіжної економічної літератури свідчить, що трактування економічної сутності категорії оборотних засобів не має єдиної точки зору, рис. 1.

Рис. 1.1. Підходи до трактування економічної сутності категорії «оборотні засоби»

Оборотні засоби це одна з найсуперечливіших економічних категорій. Протягом століть між вченими-економістами не припинялися дискусії щодо теоретичного трактування економічної сутності оборотних засобів. Думки вчених збігалися лише у визначенні важливості цієї категорії для ефективного управління господарською діяльністю. Проте, саме для пошуку резервів підвищення ефективності використання оборотних засобів у виробничому процесі важливим є науково-обґрунтоване визначення їх економічної сутності.

У дослідженнях А. Сміта, Д. Рікардо, С. Ю. Вітте, Дж. Б. Кларка, Дж. С. Міля широкого поширення набуло тлумачення категорії оборотних засобів як матеріальних цінностей, які повністю споживаються за один виробничий цикл [97, 128, 129, 133, 138]. Такої самої думки дотримується і А. І. Бланк. Його трактування зводиться до того, що оборотні засоби є сукупністю матеріальних цінностей підприємства, які обслуговують поточний господарський процес і повністю споживаються протягом одного операційного циклу [22,23].

З точки зору В.С. Рижикова, «оборотні засоби - це частина засобів виробництва, які приймають участь в одному виробничому циклі та переносять свою вартість на зновустворений продукт повністю, змінюючи при цьому свою натуральну форму (тобто, це матеріали, конструкції, деталі тощо)» [72 с.132].

Трактування оборотних засобів як певної сукупності матеріальних цінностей не отримало поширення, хоча широко застосовувалося в економічній літературі 40-х років минулого сторіччя. За такого визначення оборотні засоби як економічна категорія, по суті, прирівнюються до товарно-матеріальних і грошових цінностей. Таким чином, в цьому трактуванні фактично велася мова про натуралістичне визначення оборотних засобів та їх повне споживання у виробничому циклі, що є занадто спрощеним та з чим не можна погодитися.

За умови споживання і використання оборотних засобів після проходження повного виробничого циклу їх було б слід поповнювати як мінімум на всю величину використаних в процесі виробництва і реалізації продукції матеріальних цінностей. Але цього не відбувається, а підприємство після кожного обороту виробничого циклу отримує ще й додану вартість. На нашу думку, така точка зору ігнорує те, що оборотні засоби перебувають в постійному русі і після споживання відтворюються у вигляді додаткової вартості, а, отже, ні в якому разі не є в буквальному значенні матеріальними цінностями. Оборотні засоби у виробничому процесі проходять кругообіг. Якщо вважати, що оборотні засоби є лише засобами і предметами праці, то самі собою вони не можуть принести дохід, а є лише речовими факторами виробництва.

Ми вважаємо, що використання термінів “приймають”, "споживаються", "обслуговують" є неточним, оскільки у процесі обслуговування відтворення оборотні засоби одночасно перебувають на різних стадіях і в різних формах виробничого процесу. Одна їх частина перебуває у виробничих запасах, інша -у вигляді незавершеного виробництва, втілена в готовій продукції, чи зберігається у вигляді грошових коштів на рахунках у банку та в касі підприємства. Під час виробничого процесу оборотні засоби не просто споживаються чи обслуговують, а перебувають у постійному русі, переходять із однієї форми в іншу, щоб повністю поновитися після завершення виробничого циклу. Тому оборотні засоби не обслуговують і не споживаються, а авансуються у виробництво, і саме цим підкреслюється їх безперервний рух, що, на нашу думку, є однією із істотних і відмінних рис оборотних засобів та відіграє важливу роль у встановленні їх економічної межі.

Розглядаючи питання сутності оборотних засобів, не можна залишити поза увагою їх зв'язок із оборотними засобами сфери виробництва і сфери обігу. Усі ці економічні категорії існують у єдності і взаємозв'язку. Як свідчать дослідження, в економічній літературі періоду директивної економіки набуло поширення трактування оборотних засобів як сукупності виробничих фондів і фондів обігу, виражених у вартісній формі. Інакше кажучи, вартість оборотних засобів набуває форми оборотних фондів і фондів обігу. У сучасній економічній літературі теж має місце така думка.

Так, В. Г. Андрійчук за економічним змістом категорію оборотних засобів визначає як сукупність оборотних виробничих фондів і фондів обігу [5 с. 321]. На нашу думку, таке трактування є вираженням суто кількісної характеристики оборотних засобів і ніяк не характеризує їх з якісної сторони. Поєднання абсолютно різних за економічною роллю категорій і створення на їх основі нової категорії оборотних засобів свідчить лише про висхідну форму руху оборотних засобів і не відображає їх економічної сутності.

Варто зауважити, що вартість оборотних фондів і фондів обігу не збігається з сумою оборотних засобів. Головна розбіжність між оборотними фондами і оборотними засобами полягає в тому, що оборотні фонди приймають участь у процесі виготовлення продукції, цілком споживаються і переносять свою вартість на створений продукт. А оборотні засоби не споживаються у виробничому циклі, а лише авансуються. Вартісне вираження оборотних фондів нерозривно пов'язане із речовою оболонкою предметів праці, з їх споживчою формою, тоді як оборотні засоби представляють вартість у грошовій формі.

Ототожнення оборотних засобів із оборотними виробничими фондами і фондами обігу вірно відображає лише їх розміщення відносно сфер діяльності, але до уваги не береться авансування та постійний рух оборотних засобів. Таке трактування характеризує оборотні засоби як категорію, яка не має специфічних, характерних тільки їй властивостей, які б відрізняли їх від інших економічних категорій. Такої самої думки дотримується М. З. Пізенгольц, який вважає, що «Механічне поєднання виробничих оборотних фондів і фондів обігу і конструювання на цій основі нової категорії, оборотних засобів є грубою методологічною помилкою» [111 c. 25].

На думку І. Ю. Гришової, за умов директивної економіки фонди виконували загальні функції у процесі виробництва - були конкретною формою функціонування основних факторів виробництва (засобів виробництва). Вважалося, що фонди, на противагу капіталу, є власністю трудящих, оскільки для них не властиве відчуження безпосередньо виробників від засобів виробництва, що вони (в руках власників засобів виробництва) не є знаряддям експлуатації тощо. Тобто, термін “фонди обігу” та “оборотні фонди”, характеризували оборотні засоби не стільки як економічну категорію, а швидше як форму суспільно-економічних відносин, що з часом втратило сенс [41 с.14].

А. М. Бірман трактує оборотні засоби як засоби підприємства, що вкладені (авансовані) в оборотні виробничі фонди і фонди обігу [16] ; О.С. Філімоненков - як вартість, що авансована в кругообіг виробничих обігових фондів і фондів обертання для забезпечення безперервності процесу виробництва і обертання 165 ; Р.А. Слав'юк - як сукупність оборотних виробничих фондів, фондів обігу, авансованих для забезпечення поточної діяльності 137.

На нашу думку, такі трактування сутності оборотних засобів є точнішим у порівнянні з розглянутими вище, оскільки авторами підкреслюється грошова сутність оборотних засобів, а, отже, і факт їх авансування у виробничий процес.

Ми погоджуємося із твердженням Г. Ф. Білоусенка, що для розкриття сутності оборотних засобів необхідно акцентувати увагу не на грошових засобах, вкладених у виробничі оборотні фонди і фонди обігу, а на авансованій вартості в грошовій формі. Крім того, авансована вартість в грошовій формі, як свідчать дослідження цього самого автора, призначена для планомірного утворення оборотних виробничих фондів і фондів обігу [13 с. 7].

Результати досліджень, проведені окремими вченими, свідчать про ототожнення оборотних коштів підприємства з оборотними засобами. Зокрема, О. Д. Василик, підкреслює, що оборотні засоби це грошові ресурси, які вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції [ 31 с. 247]. Таку саму думку підтримує Т. Д. Костенко, який стверджує, що обороті засоби - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші [ 72 с. 194].

Дослідження, проведені І. Ю. Гришовою, свідчать, що не можна в буквальному значенні поєднувати оборотні засоби з коштами. Засоби, зайняті у виробництві та обігу, не слід ототожнювати з грішми. Сукупна вартість авансується у формі грошей і, пройшовши процес виробництва й обігу, знову набуває цієї ж самої форми. Кошти є лише «посередниками» у русі засобів. Сукупна вартість, виражена в грошах, трансформується в реальні гроші тільки вроздріб, а грошова оцінка вартості оборотних засобів визначається стадією їх обороту [41 с.100].

Такої самої позиції дотримується і М. В. Грідчіна, на думку якої, не правомірним є ототожнення оборотних коштів з матеріальними цінностями, в які вони вкладені, тобто з оборотними засобами сфери виробництва і засобами сфери обігу, оскільки останні є, переважно, засобами виробництва (сировина, матеріали тощо), напівфабрикатами, готовими виробами, товарами і лише в незначній частині - коштами (наприклад, для виплати заробітної плати робітникам і службовцям та інші тимчасово вільні гроші) [42 с. 70].

Більш поглиблене дослідження категорії оборотних засобів дає нам підстави підтримати визначення цього автора, оскільки грошові кошти лише безпосередньо обслуговують економічний кругообіг засобів сфери виробництва і сфери обігу підприємства. Тоді як оборотні засоби авансуються у виробничий процес для придбання матеріально-сировинних ресурсів, у процесі виробництва трансформуються у незавершене виробництво, а в подальшому - у готову продукцію та сферу розрахунків. Після реалізації готової продукції оборотні засоби вивільняються і набувають первісної форми у вигляді коштів, придатних для наступного авансування, чим забезпечують безперервність виробничого процесу на підприємстві.

С. В. Мочерний розглядає оборотні засоби як «… грошові кошти підприємств, фірм, компаній, що авансуються в об'єкти та використовуються в межах одного відтворювального циклу або в короткотерміновому періоді (до одного року)» [ 98 с. 213]. Це визначення, на нашу думку, не відображає всієї сутності оборотних засобів. Характеризуючи лише початкову форму руху оборотних засобів, при цьому не акцентується увага на роль оборотних засобів у процесі розширеного відтворення, відсутня характеристика специфічних властивостей цієї категорії. Крім того, не береться до уваги те, що оборотні засоби в процесі відтворення після грошової форми набувають товарної, а потім знову грошової форми.

Ми підтримуємо позицію В. Я. Нусінова щодо недоцільності ототожнення оборотних засобів із грошовими коштами. На думку вченого, таке порівняння є некоректним. Не можна ототожнювати засоби процесу виробництва та сфери обігу з грішми, оскільки сукупна вартість авансується в грошовій формі і пройшовши процес виробництва та обігу знову трансформується в грошову форму. Грошові засоби це лише посередник руху засобів. Сукупна вартість, виражена у грошовій формі, ідеально перетворюється в реальні гроші лише частинами і через певні проміжки часу [66 с. 13].

Варто зауважити, що окремі вчені, що досліджують категорію оборотних засобів мають протилежні погляди щодо визначення сутності оборотних засобів як фінансової категорії. Зокрема В. М. Радіонова вважає, що за своєю сутністю «... оборотні засоби не фінансова, а загальноекономічна категорія, у зв'язку з цим величина грошових засобів, що перебуває в обороті підприємства, не може бути віднесена до фінансових ресурсів» [169 с. 163].

Віднесення оборотних засобів до економічної чи фінансової категорії є і залишається проблематичним. Економічна сутність оборотних засобів полягає в перенесенні ними своєї вартості на зновустворений продукт в рамках виробничого циклу, водночас, фінансова сутність оборотних засобів - у забезпеченні ними безперервності виробничого процесу шляхом руху авансованої вартості.

Отже, оборотні засоби - це багатогранна економічна категорія, яка має речовий, вартісний та фінансовий зміст, є уособленням єдності речових елементів, виражених у грошовій формі. Варто також зазначати, що фінанси утворюють вихідну основу для існування оборотних засобів, а фінансові ресурси, у свою чергу, створюють передумову для первісного формування та подальшої зміни їхнього розміру.

За ринкових умов господарювання перед підприємствами гостро постає проблема нарощування обсягу виробництва і реалізації продукції шляхом підвищення ефективності використання оборотних засобів, здатних забезпечити їх роботу на умовах самофінансування та самоокупності. Ринкові умови господарювання в Україні зумовили застосування значної кількості економічних термінів, що притаманні ринку. Зокрема, по-новому трактується і категорія оборотні засоби.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» термін «оборотні засоби» замінено на «оборотні активи», що є предметом більш докладнішого дослідження цієї категорії. Визначення категорії «оборотні активи» забезпечене окремими національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а саме П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів» та П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал». Більше інформації про оборотні активи можна отримати в примітках до фінансових звітів. Зокрема, в П(С)БО 2 «Баланс» оборотні активи характеризуються як «грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації та споживання впродовж операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати балансу». У цьому ж нормативному документі активи трактуються як «ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому» [122, 123].

Відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» оборотні засоби - це частина майна підприємства, тобто його активи. Отже, оборотні засоби, для потреб бухгалтерського обліку слід ототожнювати з оборотними активами. Термін «активи» з латинського означає «діяльний», «діючий».

На думку Л. А. Демчук, оборотні активи як економічна категорія відображає вартість лише «діючих» засобів, які приносять підприємству вигоди (прибутки, створені з досить локальною метою) виключно для обслуговування операційної діяльності підприємства, пов'язаної з процесами поточного виробництва продукції та її реалізації [50 с. 184].

Визначення змісту оборотних засобів як активів, дає підставу стверджувати, що в їх складі враховуються лише ті ресурси, що в процесі виробництва проходять всі стадії кругообігу авансованої вартості і при реалізації готової продукції (робіт, послуг) створюють додану вартість - дохід. Економічна сутність оборотних засобів, на нашу думку, визначається їх здатністю забезпечувати безперервність виробничої діяльності підприємства. Перебуваючи в постійному русі, оборотні активи здійснюють безперервний кругообіг форм вартості, сприяють постійному відновленню процесу виробництва.

Категорія «оборотні активи» в зарубіжних джерелах трактується як «такі, що часто обертаються в процесі виробництва». Тобто це - засоби, що здійснюють оборот протягом року або одного виробничого циклу, здатні принести певні вигоди підприємству. При цьому оборот всієї сукупності активів і окремих його видів підпорядкований певним циклам - господарському, операційному та інвестиційному [187, 189].

Сукупність повторюваних циклів обороту оборотних засобів складають єдиний виробничий процес, що потребує відповідного джерела фінансування. У ролі такого джерела виступає оборотний капітал. Оборотний капітал - це пасив балансу, в якому зазначено, яка частка власного капіталу підприємства авансована в господарську діяльність підприємства, тобто це величина капіталу, необхідна для формування оборотних активів підприємства. Виходячи з вищезазначеного, оборотні засоби мають подвійну природу існування. З одного боку, це частина майна підприємства, що виражається в запасах, з іншого боку - це частина капіталу, що забезпечує безперебійність господарської діяльності. Досліджуючи сутність категорії оборотних засобів відповідно до ринкових умов господарювання, потребує вивчення і категорія «оборотний капітал», оскільки оборотні засоби в процесі авансування досить тісно пов'язані з капіталом як джерелом їх формування.

За К. Марксом, капітал - це вартість, авансована у той чи інший вид економічної діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість [88 с.13].

Природа та сутність капіталу привертала увагу вчених-економістів не одне століття. Ще за часів Аристотеля вчені розуміли, що для початку процесу виробництва необхідно мати певну суму коштів, яка дасть змогу придбати засоби виробництва та предмети праці, найняти робочу силу, виробити певний продукт та потім його реалізувати, щоб отримати суму коштів, що перевищує попередньо зазначені витрати. Вони трактували всі ці дії як авансування коштів у процес виробництва продукції і об'єднували терміном «капітал» [ 90, 97].

Термін «капітал» виник від латинського слова «capitalis» (головний, основний). Точного визначення цього терміна за всю історію економічних вчень, нікому не вдалося дати, та це й неможливо.

Багато дослідників вважають, що капітал - це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід [С. 205]; Д. Рікардо - як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці [С. 9-10]. За дослідженнями здійсненими Дж. С. Мілльом, капітал це попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу [С. 148]. За А. Маршаллом капітал - сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [С. 234.]

Перелічені підходи щодо визначення капіталу, на нашу думку, дещо односторонні, оскільки пов'язують цю категорію лише з сукупністю речових засобів виробництва. Дослідники не акцентують увагу на капіталі, вираженому у грошовій формі, який ніяк не можна ототожнювати із засобами виробництва. Оскільки він призначається для придбання засобів виробництва та забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

У вітчизняній практиці існують різні підходи щодо трактування поняття „капітал”. Зокрема, за даними дослідження Ф.Ф. Бутинця, М.В. Кужельного, В.В. Сопка, капітал є величиною, яка визначається як різниця між активами та зобов'язаннями підприємства. Інші вчені, зокрема І.А. Бланк, С.В. Калабухова під капіталом розуміють активи, що виражені в матеріальній формі (наприклад, основні засоби, матеріали, сировина, незавершене виробництво, готова продукція тощо). [ 4 c. 125 ].

Як свідчать результати дослідження, капітал змінює свою економічну форму. Він може виступати у формі певної суми грошей, засобів виробництва, готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж, заробітної плати найманих працівників тощо. Отже, поряд з цими матеріально-речовими формами капітал можна розглядати і як суспільні відносини. Адже функціонування того чи іншого фактора виробництва (засобів виробництва, землі, робочої сили) органічно пов'язані зі стосунками між людьми.

В результаті розвитку економічної думки капітал можна охарактеризувати як об'єктивно обумовлену суму засобів, необхідну для формування, використання і розвитку конкретного виду економічної діяльності. Капітал забезпечує реалізацію інтересів його власника. Крім того, капітал повинен перетворити наявні засоби виробництва і забезпечити певний результат. Це означає створення продукту, послуг, виконання певних видів робіт з визначеним економічним ефектом - доходом, що дасть змогу забезпечити конкурентоспроможність товару, тобто його якість.

Отже, капітал з одного боку, є сукупністю фінансових ресурсів, авансованих у виробництво, здатних забезпечити прибуткову діяльність, а з іншого - це сукупність засобів виробництва, створених людиною, які полегшують здійснення процесу праці, сприяють зростанню її продуктивності.

Уперше застосувавши терміни основний та оборотний капітал, А. Сміт здійснив поділ капіталу на окремі складники незалежно від сфери галузевого використання. Весь капітал будь-якого підприємця, за його дослідженням, неодмінно поділяється на основний і оборотний. При цьому різницю між цими категоріями він вбачав у тому, що основний капітал сприяє отриманню прибутку без зміни власника в процесі виробництва. Оборотний же капітал, навпаки, сприяє отриманню прибутку, завдяки постійному обороту, переходячи з однієї форми в іншу. Між основним та оборотним капіталом за дослідженнями А. Сміта, існує взаємозв'язок, суть якого полягає в тому, що основний капітал може функціонувати і приносити прибуток лише за допомогою або участю оборотного капіталу [138 с.93].

Подальший розвиток категорія «оборотний капітал» набула в працях С. Ю. Вітте, Дж. Б. Кларка, Дж. С. Мілля, Д. Рікардо. За результатами їх досліджень, оборотний капітал трактувався як частка виробничого капіталу (предмети праці й робоча сила), яка, беручи участь у виробництві, переносить свою вартість на зновустворений продукт повністю за один цикл [97, 128, 129, 138]. Це дає можливість стверджувати, що категорія «оборотний капітал» розглядалася ними лише з матеріальної точки зору, при чому головну роль у виробничій діяльності підприємства вони відводили основному капіталу.

Основний капітал відтворюється у кінцевому продукті частинами протягом тривалого терміну за допомогою амортизації. До основного капіталу відноситься та частина капіталу, яка авансується для придбання засобів праці: основних засобів (машин, обладнання, споруд, будівель, транспортних засобів тощо), нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій та інших необоротних активів. Оборотний капітал, на відміну від основного, повністю переносить свою вартість на кінцевий продукт протягом одного виробничого циклу, в кінці якого відтворюється в цьому продукті.

До оборотного капіталу відноситься капітал, який авансується на придбання робочої сили та предметів праці: сировини, палива, напівфабрикатів тощо. Динамічність оборотного капіталу є основною передумовою його потенційного визначення як «циркулюючого» (circulating), «поточного» (current), «обігового» / «такого, що біжить» (running), «такого, що працює» (working) [188].

Досліджуючи рух капіталу з погляду часу цього процесу і його значення для капіталістичного виробництва, К. Маркс розвив вчення про основний і оборотний капітал. Проте, на відміну від своїх попередників К. Маркс в основі визначення основного й оборотного капіталу вбачав двоїстий характер праці. Це дало змогу зрозуміти, як відбувається процес перенесення вартості із засобів виробництва на готовий продукт. "Своєрідність основного капіталу полягає в тому, що він обертається тільки за своєю вартістю і лише поступово, частками, тоді як решта його вартості фіксується в процесі виробництва. На противагу цьому оборотний капітал обертається не лише за вартістю, але й за своєю натуральною формою, повністю переносячи свою вартість на зновустворений продукт" [ 13 Т 2 с 178]. Отже, за К. Марксом вартість оборотного капіталу авансується лише на період виготовлення продукції і лише в залежності від масштабів виробництва, які в свою чергу, залежать від розміру основного капіталу.

У сучасній економічній літературі ряд авторів характеризують термін “оборотний капітал ”, як обсяг оборотних активів [ ]. Таке твердження, на наш погляд, є суперечливим. При визначенні категорії оборотних активів, не слід вживати термін «капітал», оскільки в балансі капітал це категорія, що характеризує джерела засобів виробництва і відображається в пасиві балансу. Водночас, безпосередньо засоби відображаються в активі балансу.

В економічній літературі інколи ототожнюються поняття «оборотний капітал» і «оборотні засоби». Проте категорія «оборотний капітал» має більш ширші економічні межі. У господарську діяльність оборотний капітал може залучатися у формі грошових коштів, матеріально-речових засобів, фінансових інвестицій. Тобто, у цьому випадку, оборотні засоби та оборотний капітал характеризуються спільною матеріально-речовою формою їх прояву. Але відрізняє ці категорії їх економічна сутність та роль у виробничому процесі.

Суб'єкти господарювання формують оборотні засоби для їх авансування в майбутній виробничий процес. А оборотний капітал, підприємства формується за результатами господарської діяльності. Крім того, додаткове залучення оборотних засобів підприємством розглядається як необхідність заповнення нестачі засобів, що забезпечують безперервність виробничого процесу, а для оборотного капіталу додаткове залучення засобів не пов'язане із виробничим процесом.

Отже, сутність оборотних засобів полягає в авансуванні затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції з моменту формування виробничих запасів до періоду надходження виручки від реалізації готової продукції. Тобто оборотні засоби безперервно перебувають у процесі виробництва, виконують свою найважливішу функцію - виробничу, забезпечуючи при цьому безперервність виробничого процесу завдяки постійному (безперебійному) формуванню на підприємстві запасів матеріальних цінностей.

Ми поділяємо думку вчених - економістів, що між категоріями оборотний капітал та оборотні активи існує тісний взаємозв'язок, але їх ніяк не можна ототожнювати. Якщо вважати, що оборотний капітал є частиною капіталу підприємства у грошовій та матеріальній формі інвестованого в оборотні активи, то сумарний обсяг оборотного капіталу та оборотних активів співпадає незалежно від структури фінансових джерел їх формування. Якщо оборотні активи є майновими цінностями підприємства, що формуються за рахунок інвестованого в них оборотного капіталу, оборотні засоби при цьому потрібно розглядати як об'єкт трансформації оборотного капіталу, а оборотний капітал - як економічні ресурси, призначені для інвестування в оборотні активи. “Тільки шляхом інвестування в активи (в тому числі й оборотні засоби) капітал, як накопичена цінність залучається, в економічний процес”. Як стверджує В.М. Шелудько, кошти інвестовані в оборотні активи підприємства є обортним капіталом. [с.59]

Проведені дослідження свідчать, що не має потреби змішувати поняття оборотні засоби і оборотний капітал. Оборотні засоби, відповідно до методики бухгалтерського обліку характеризують активи підприємства, а оборотний капітал - джерела їх утворення. Оборотний капітал - це виробничі відносини, що представлені у речовій або грошовій формі, мають власний специфічний характер, а оборотні засоби обслуговують виробничий процес забезпечуючи при цьому його безперервність і не являються, при цьому, у прямому розумінні відносинами. Крім того, оборотний капітал здатний формувати додаткову вартість, а оборотні засоби лише переносять вартість на зновустворений продукт.

Для оборотних засобів, як частини капіталу підприємства характерні три особливості:

по - перше, вони повинні бути авансовані до отримання доходу;

по - друге, вони в якості ресурсу не використовуються, але постійно відновлюються в господарському обороті;

по - третє, відносна потреба в оборотних засобах залежить від об'ємів господарської діяльності і повинна відповідно регулюватися.

Підприємство, авансуючи у виробництво оборотні засоби нарощує обсяг фінансових ресурсів для забезпечення підвищення ефективності їх використання, зростання обсягів виробництва та реалізації продукції та її конкурентоздатності. Таким чином, від ефективності управління оборотними засобами залежить фінансовий стан підприємства і його місце в ринковому середовищі.

Сутність оборотних засобів, як і кожної економічної категорії, проявляється через їх функції. Оборотні засоби є джерелом фінансування затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції з моменту формування виробничих запасів до періоду надходження виручки від реалізації готової продукції. Тобто, оборотні засоби безперервно перебувають у процесі виробництва, виконують свою найважливішу функцію - виробничу, забезпечуючи при цьому безперервність виробничого процесу завдяки постійному (безперебійному) формуванню на підприємстві запасів матеріальних цінностей.

Крім того, оборотні засоби забезпечують своєчасне здійснення платіжно - розрахункових операцій, тим самим вони виконують не лише важливу платіжно - розрахункову функцію, але й впливають на стан частини засобів, що авансована в сферу обігу, зокрема на стан розрахунків.

Як свідчить досвід, за кризових умов економіки, від стану платіжно - розрахункової дисципліни, своєчасності і повноти платежів, і відповідно, прояву другої функції оборотних засобів залежить загальна економічна ситуація в країні.

Дослідження обороту авансованої вартості в процесі розширеного відтворення, а також ролі оборотних засобів в здійсненні цього процесу дає змогу зазначити, що оборотні засоби не лише забезпечують безперервність процесу виробництва і реалізації продукції, але здійснюють також економічний вплив на процес виробництва.

Об'єктивну необхідність безперервності процесу виробництва і реалізації продукції створює послідовність кругообігів оборотних засобів. Таким чином, для забезпечення безперервності процесу виробництва і реалізації продукції необхідно, щоб рух оборотних засобів в процесі кожного кругообігу був безперервним, а також щоб ці кругообіги переходили в єдиний оборот. Внаслідок цього безперервність процесу виробництва і реалізації забезпечується авансуванням вартості в грошовій формі і її подальшому русі через зміну функціональних форм. В другому випадку - зміна вартості, що вивільнилась по закінченню одного обороту, в інший кругообіг визначається здатністю грошової форми вартості бути знову авансованою.

На першій стадії виробничого процесу здійснюється авансування оборотних засобів відповідно до наявних джерел їх формування. В подальшому безперервність процесу виробництва забезпечується рухом оборотних засобів в цілому, незалежно від джерел їх формування. Тому, оборотні засоби, як форма руху авансованої вартості, визначають безперервність процесу виробництва і реалізації продукції. В той же час безперервність обороту самих оборотних засобів забезпечується через фінансово - кредитний механізм. Ефективність процесу виробництва і реалізації продукції залежить не лише від наявності оборотних засобів у підприємства, але і від їх використання в процесі виробництва.

Варто зауважити, що функція забезпечення оборотними засобами безперервності виробничого процесу і здійснення економічного впливу на цей процес проявляються одночасно. Крім того, слід враховувати, що перша функція виступає як абстрактна можливість забезпечення безперервності виробництва, а реалізує цю можливість в дійсності друга функція. Між ними існує обернена залежність. Економічне стимулювання виробництва спрямоване на забезпечення безперервного процесу кругообігу вартості, при чому, він повинен постійно прискорюватися. Зі зміною частки авансованої вартості, прискорення її кругообігу відповідно змінюються параметри виробництва.

Проведені нами дослідження категорії оборотних засобів дають підстави виокремити свої теоретичні погляди. Обґрунтування і повне визначення сутності оборотних засобів можливе за умов аналізу основних рис, що характеризують цю категорію, рис.1.2:



Рис. 1.2. Визначення сутності категорії оборотних засобів

Запропоноване у дисертаційній роботі формулювання економічної сутності категорії оборотні засоби повною мірою розкриває їх економічну сутність, дає змогу виокремити їх в системі інших категорій, слугує підставою для здійснення аналізу стану та структури авансованої вартості оборотних засобів на всіх стадіях кругообігу з метою підвищення ефективності їх використання.

1.2 Склад, класифікація та джерела формування оборотних засобів

Кризові явища, що супроводжуються спадом виробництва, призвели до необхідності теоретичного дослідження складу та класифікації оборотних засобів. Вирішення цієї проблеми має важливе значення, оскільки є тим чинником, який сприяє виходу суб'єктів господарювання із фінансової кризи. Від обсягів авансування оборотних засобів у сферу виробництва та у сферу обігу, їх грошового і матеріального наповнення, оптимального співвідношення, залежать результати виробничої і фінансової діяльності та фінансовий стан підприємства в цілому.

Натурально-речовий зміст оборотних засобів представлено на рис. 1.3.

Рис. 1. 3. Натурально-речовий склад оборотних засобів [183]

Вартісний склад оборотних засобів становить авансовану у виробництво вартість засобів сфери виробництва і сфери обігу. Склад авансованих у виробництво оборотних засобів залежить від спеціалізації, концентрації виробництва, характеру економічних зв'язків та відносин з іншими суб'єктами господарювання галузей національної економіки, рівнем товарності, формами розрахунків, фінансовим станом підприємства тощо. Особливості кругообігу авансованої вартості, економічні зв'язки і відносини, спеціалізація і концентрація виробництва, об'єм і структура продукції істотно впливають на склад і структуру оборотних засобів суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим виникає необхідність виявлення вказаних вище особливостей, що має важливе методологічне і практичне значення для раціональної організації оборотних засобів, обґрунтованого їх формування і високоефективного використання.

В умовах ринкової економіки організація оборотних засобів суб'єктів господарювання повинна сприяти забезпеченню не лише їх збереження, але і ефективному використанню в процесі виробництва. В зв'язку з цим, виникає необхідність дослідження особливостей, притаманних кругообігу авансованої вартості в АПК. Технологічні, економічні і організаційні особливості галузі обумовлюють наявність ряду специфічних моментів, що різнять цю галузь від інших галузей національної економіки.

Результати досліджень класифікації оборотних засобів дали можливість виокремити для аграрного виробництва наступні особливості [12, 53, 67, 145]:

- тісний взаємозв'язок виробництва продукції з природними факторами, оскільки об'єктом виробництва є живі організми, які розвиваються відповідно до природи;

- не співпадіння робочого періоду з періодом виробництва в наслідок залежності виробничої діяльності від природних процесів;

- основним засобом виробництва у сільськогосподарському секторі є земля;

- специфічна технологія виробництва, за якої вироблений продукт не складається із сукупності вкладених у нього матеріальних складових, а переважно створюється завдяки природному росту і розвитку живого організму під впливом природи і людської діяльності;

- значний вплив на виробництво продукції мають природно - кліматичні умови.

Особливості сільськогосподарського виробництва, як стверджує В.І. Фролов, впливають на якісні характеристики складових елементів оборотних засобів, що використовуються в цій галузі. На його думку, за рахунок авансування засобів у певний період і у потрібному об'ємі створюються максимально сприятливі умови для росту і розвитку живих організмів, які впливають на обсяги отримання сільськогосподарської продукції. Таким чином, оборотні засоби виступають у ролі як джерела так і «акселератора» природних процесів, підвищуючи при цьому їх продуктивність. [ 174 с. 16 ]

Науково обґрунтоване визначення як вартісного, так і натурального складу оборотних засобів є важливим елементом їх формування на підприємствах. Важливою передумовою аграрного виробництва є створення на тривалий період необхідних запасів оборотних засобів. Це потребує встановлення раціональної межі їх поповнення для забезпечення безперервного процесу виробництва.

При дослідженні складу оборотних засобів суб'єктів господарювання серед вчених найчастіше виникає питання щодо правомірності включення до їх складу малоцінних та швидкозношуваних предметів. «Особливість цих матеріальних цінностей, як зазначає А. М. Бірман, полягає в тому, що вони не є предметами праці. Одні з них, наприклад, малоцінний інструмент, є знаряддями праці. Проте, малоцінні і швидкозношувані предмети відносяться до оборотних засобів із наступних причин: по-перше, немає великого часового розриву між часом авансування вартості на їх придбання і повернення в процесі виробництва; по-друге, період їх обігу, як правило, менше року; по-третє, їх використання належать до витрат операційної діяльності, які відшкодовуються із загальних витрат на виробництво поступово, рівномірно протягом усього року» [16].

Окремі автори при дослідженні питання складу оборотних засобів, вважають, що малоцінні та швидкозношувані предмети, виходячи з їх функціональної ролі у процесі виробництва та кругообігу вартості, повинні належати до складу основних засобів, але обліковуватися у складі оборотних. Такої самої думки дотримується В. М. Кушнір, який вважає, що малоцінні і швидкозношувані предмети слід включати до складу основних засобів, а віднесення їх до оборотних засобів полегшує облік та порядок фінансування [82 с.13].

В. Я. Нусінов також піддає сумніву включення до складу оборотних засобів малоцінних і швидкозношуваних предметів. Результати його дослідження свідчать, що за умов функціонування їх більше одного кругообігу, малоцінні і швидкозношувані предмети не втрачають при цьому натуральну форму і не переносять повністю свою вартість на зновустворений продукт. Як результат, вони мають всі ознаки основних засобів [ 66 с.10]. Ми погоджуємося із думкою В. П. Бечка, що питання щодо віднесення вартості малоцінних і швидкозношуваних предметів до оборотних засобів пов'язане, з більш широкою проблемою - розмежуванням оборотних засобів на засоби сфери виробництва і сфери обігу [ 18 c.21].

Із запровадженням національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, малоцінні і швидкозношувані предмети поділяються на дві групи: перша група регламентується П(С)БО № 9 «Запаси», і трактується як запаси, що використовуються протягом не більше одного року, або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року. Ця частина малоцінних і швидкозношуваних предметів входить до складу оборотних засобів. Друга група малоцінних і швидкозношуваних предметів має термін використання більше року, регламентується П(С)БО № 7 «Основні засоби» і визначається як малоцінні необоротні матеріальні активи, вартісні ознаки яких підприємство може встановлювати самостійно відповідно до Наказу «Про облікову політику» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [ 124, 125 ].

Виходячи з цього, ми вважаємо, що включення малоцінних і швидкозношуваних предметів до складу оборотних засобів є виправданим. Малоцінні і швидкозношувані предмети є засобами праці (інструменти, пристосування, пристрої) тривалого використання (господарський інвентар, спецодяг), беруть участь у виробництві, повністю свою вартість переносять на зновустворений продукт протягом одного року або одного операційного циклу, не змінюючи своєї речової форми, сприяють безперебійному процесу виробництва продукції на підприємстві і, як наслідок, отриманню прибутку.

Розділилися думки вчених-економістів і щодо включення до складу оборотних засобів амортизації. Відповідно до положень бухгалтерського обліку амортизаційні відрахування є способом розподілу вартості основних засобів протягом терміну їх корисного використання. Тобто фактично амортизація забезпечує процес відтворення основних засобів на підприємстві. Знос основних засобів включається до складу собівартості виготовленої продукції, а після її реалізації забезпечує оновлення необоротних активів. Окремі дослідники вважають, що включення амортизації до складу оборотних засобів значно розширює їх економічні межі. Основним мотивом такого твердження є те, що амортизація як перенесена вартість основних засобів у процесі кругообігу перестає бути їх вартісним елементом і трансформується в елемент оборотних засобів [82 с.32].

Як відомо, оборотні засоби впродовж одного виробничого циклу втрачають свою стару споживчу вартість і переносять її на вартість виробленого продукту. Амортизація є основою відтворення основних засобів, тобто процесом перевтілення авансованої вартості із необоротних засобів в оборотні. Перенесена живою працею на створений готовий продукт амортизація як частина вартості необоротних активів, трансформованих в оборотні активи, у процесі реалізації продукції набуває грошової форми. Варто зауважити, що частина вартості основних засобів, трансформована із необоротних активів в оборотні як амортизаційні відрахування, перетворюються в реальне джерело інвестицій, лише на третій стадії кругообігу виробництва, при завершенні розрахунків. За своєю економічною сутністю амортизація віддзеркалює об'єктивний процес перенесення вартості основних засобів на зновустворений продукт. Вона пов'язана з поступовим відшкодуванням вартості засобів праці, які зношуються у процесі їх виробничого використання.

Отже, амортизацію слід визначити як процес поступового перенесення вартості засобів праці на вартість готової продукції, яка в кожному новому кругообігу засобів сфери виробництва і сфери обігу, по мірі їх зносу, виокремлюється та продовжує рух у складі зновуствореної вартості: спочатку у формі незавершеного виробництва, а в подальшому - як частина вартості готової продукції, після реалізації якої накопичується для відшкодування авансованих витрат. Це дає підстави стверджувати окремим дослідникам, що амортизація є складником оборотних засобів суб'єктів господарювання, оскільки частина її вартості переноситься на зновустворений продукт і повертається в грошовій формі після реалізації продукції. Амортизаційні відрахування як частина виробничого капіталу, що переходить у товарну форму, трансформуючись зі стадії виробництва в сферу обігу, починають власний рух, не пов'язаний з основними засобами, на які вони нараховувалися [ 30].

Включення амортизації у склад оборотних засобів підприємства, на нашу думку, є не зовсім правомірним, хоча певна частка вартості основних засобів, яку вони втрачають, обертається як частина вартості продукту. Амортизація включається у вартість зновуствореного продукту. Варто зауважити, що після реалізації продукції амортизація не повертається у свою натуральну речову форму на відміну від оборотних засобів, які після реалізації замінюються такими самими засобами. Амортизація здійснює паралельний рух разом з оборотними засобами на певних етапах виробничого циклу підприємства. Це дає підстави нам стверджувати, що амортизація не включається до складу оборотних засобів.

Серед дослідників теорії оборотних засобів відсутня єдність поглядів щодо відображення у їх складі заробітної плати. Окремі дослідники вважають необґрунтованим віднесення оплати праці до оборотних засобів. При цьому теоретичне обґрунтування такої позиції базується на тому, що джерелом оплати праці є не авансована, а зновустворена вартість [14].

Інші дослідники, навпаки, виходять із тих позицій, що кругообіг фонду оплаті праці в цілому у виробництві має той самий характер, що і кругообіг оборотних засобів. Як і матеріальні витрати, фонд оплати праці, обертається за один виробничий цикл, після закінчення якого - відновлюється. Тому грошові засоби, авансовані у вигляді фонду оплаті праці, доцільно відносити до оборотних засобів. Досліджуючи складники оборотного капіталу Дж. Ст. Мілль «оборотний капітал ототожнює із капіталом затраченим на робочу силу». Рамсей зазначає, що «засоби виробництва є основними, а затрати на робочу силу - є оборотними» [97 с.187].

...