Формування та ефективність використання оборотних засобів зернових складів

Досліджуючи питання складу оборотного капіталу, К. Маркс відмічав, що частина вартості виробничого капіталу, авансована на робочу силу, повністю переноситься на продукт, проходить разом з ним перетворення, що належить до сфери обігу, і, завдяки такому постійному відновленню, постійно залишається в процесі виробництва. Звідси затрати на робочу силу і засоби виробництва є оборотними засобами (оборотним капіталом). При цьому до оборотних засобів належать не самі життєві засоби робітника і не його робоча сила, а та частина вартості виробничого капіталу, яка витрачається на робочу силу, і яка завдяки формі свого обороту набуває цього характеру [88, 89].

На думку Л. І. Количева, джерелом затрат на оплату праці є оборотні засоби. Він пояснює це тим, що собівартість готової продукції включає не тільки затрати уречевленої, але і живої праці. Реалії витрат виробництва обумовлюють неминуче авансування оборотних засобів на затрати як уречевленої, так і живої праці [76 с.11].

На нашу думку, ототожнення кругообігу фонду оплати праці та оборотних засобів підприємства є некоректним. Суб'єкти господарювання в практичній діяльності для здійснення безперервного виробничого процесу часто змушені авансувати додаткові засоби на виплату заробітної плати до моменту реалізації продукції для відновлення робочої сили. За таких умов оплата праці робітників здійснюється за рахунок авансованої вартості, що, відповідно, дає змогу включати її до вартості оборотних засобів.

На нашу думку, при дослідженні кругообігу вартості є очевидним те, що джерелом виплати заробітної плати працівникам підприємства є зновустворена, а не авансована вартість. Грошові кошти, авансовані для придбання оборотних засобів підприємства трансформуються із грошової у товарну форми, повертаючись на підприємство у початковій формі, створюючи при цьому додаткову вартість. Оплата праці, насамперед, є формою участі працівників у розподілі доходу підприємства. Зокрема, частиною доходу підприємства, що залишилась після сплати податків, придбання виробничих запасів та сплати відсотків за кредит. Кругообіг оплати праці певною мірою можна порівняти з оборотом оборотних засобів. Водночас, оборот фонду оплати праці різниться від обороту оборотних засобів тим, що він не слугує джерелом для наступного циклу кругообігу виробництва. Оборотні засоби є авансованою вартістю виробничого процесу, а джерелом заробітної плати є зновустворена вартість. Внаслідок цього, оплата праці не може бути елементом оборотних засобів підприємства.

На сьогоднішній день актуальним є питання включення до складу оборотних засобів короткострокових фінансових вкладень. На наш погляд, включення короткострокових фінансових вкладень до складу оборотних засобів підприємства є досить виправданим. Оскільки при стабільній діяльності підприємства та постійному надлишку вільних грошових коштів для підприємства є обґрунтованим використання їх на фінансовому ринку. Це дає змогу підприємству за короткий період нарощувати авансований капітал, отримувати додаткові грошові кошти, які можна використати для розширення виробничих можливостей підприємства.

Особливе місце в дослідженні складу оборотних засобів суб'єктів господарювання займають тварини на вирощуванні та відгодівлі. Щодо їх включення до оборотних засобів до цього часу не має однозначної думки. Всі дискусії навколо цього питання зводяться до кількох напрямів. Так, окремі дослідники, розглядають питання доцільності віднесення тварин на вирощуванні та відгодівлі до складу основних чи оборотних засобів.

На думку К.Ф. Соловйової, тварини на вирощуванні і відгодівлі займають проміжне місце між основними і оборотними засобами та тимчасово відносяться до оборотних засобів. Так, молодняк робочої худоби по закінченню певного періоду переводиться до групи робочої худоби, молодняк продуктивної худоби вирощується для заміни вибракуваної дорослої худоби і розширення стада. Переведення тварин із групи молодняка робочої і продуктивної худоби в групу основних засобів характеризує внутрішній оборот. Це предмети праці, минаючи сферу обігу, переводяться зі складу оборотних засобів до складу основних. [ 136 с. 57 ]

Інша група дослідників пропонує відносити тварини на вирощуванні і відгодівлі до складу незавершеного виробництва, мотивуючи це тим, що тварини перебувають на стадії виробництва, процес якого ще не завершений. [Білоусенко ] Окремі дослідники дотримуються іншої думки, заперечуючи правомірність віднесення тварин на вирощуванні і відгодівлі до складу незавершеного виробництва. Ми підтримуємо таку позицію. Головна особливість молодняка тварин і тварин на відгодівлі полягає в тому, що вирощування і відгодівлю тварин можна перервати у будь - який момент. Тварин можна забити на м'ясо і отримати готову продукцію, чого ніяк не можна зробити із об'єктами незавершеного виробництва.

На нашу думку, тварини на вирощуванні і відгодівлі доцільно відносити до окремої групи в складі оборотних засобів сфери виробництва. 3 1 січня 2007 року було введено в дію П(С)БО 30 "Біологічні активи", згідно з якими тварини або рослини, які в процесі біологічних перетворень здатні давати сільськогосподарську продукцію або додаткові біологічні активи, а також приносити в інший спосіб економічні вигоди визначені як біологічні активи [ ]. Тобто, біологічним активом може бути будь-яка тварина чи рослина, яка утримується або вирощується на підприємстві. Залежно від напряму та строку використання біологічні активи відносять до необоротних активів (довгострокові та незрілі довгострокові біологічні активи рослинництва і тваринництва) або до оборотних активів (поточні біологічні активи рослинництва і тваринництва).

Неоднозначною є також думка вчених щодо включення до складу оборотних засобів витрат майбутніх періодів. Окремі з них вважають віднесення витрат майбутніх періодів до складу оборотних засобів методологічною помилкою, пояснюючи це тим, що до цих витрат можна віднести витрати на ремонт основних засобів з метою недопущення збитків у звітному періоді при одноразовому списанні об'єкта. Так, на думку В. Я. Нусінова, витрати майбутніх періодів не можна розглядати як категорію, що однозначно підпадає під визначення оборотних засобів [66 c.10]. Варто зауважити, що витрати майбутніх періодів складають незначну частку в структурі оборотних засобів підприємства і тому важливої ролі з точки зору фінансів не відіграють.

За матеріально-речовим складом оборотні засоби є об'ємною економічною категорією. Кожен із складових елементів якої має свої особливості та відіграє важливу роль у процесі формування оборотних засобів на підприємстві. Для раціонального та ефективного авансування оборотних засобів у виробничий процес виникає необхідність у групуванні їх елементів за характерними для них економічними ознаками. Науково-обґрунтована класифікація оборотних засобів, їх поділ на групи за різними ознаками є важливим елементом їх ефективного управління.

Багато вчених-економістів, зокрема: Т. Балабанова, І. Бланк, В. Хорн, А. Кабанов, В. Ковальов, М. Марченко, В. Мец, Л. Павлова, О. Стоянова та інші досліджували у своїх працях групування оборотних засобів за різними ознаками [22, 23, 30, 97, 98, 166, 167, 176]. Більшість із них класифікують оборотні засоби за функціональним призначенням, роллю у виробництві, принципами організації та джерелами формування, рис. 1.4.

Оборотні засоби підприємства, здійснюючи істотний вплив на сферу виробництва і сферу обігу, виконують такі основні функції, як виробничу (полягає у грошовому забезпеченні безперервності виробничого процесу) і платіжно-розрахункову (здійснює безпосередній вплив на стан розрахунків суб'єкта господарювання). Тому залежно від сфери функціонування оборотні засоби поділяються на засоби сфери виробництва і засоби сфери обігу. Такий поділ оборотних засобів обумовлений наявністю двох форм індивідуального кругообігу: засобів сфери виробництва і сфери обігу, які взаємопов'язані і взаємообумовлені.

Оборотні засоби підприємства, здійснюючи суттєвий вплив на сферу виробництва і сферу обігу виконують такі основні функції, як виробничу (полягає у грошовому забезпеченні безперервності виробничого процесу) і платіжно - розрахункову (здійснює безпосередній вплив на стан розрахунків суб'єкта господарювання).

Залежно від сфери функціонування оборотні засоби поділяються на:

оборотні засоби сфери виробництва;

оборотні засоби сфери обігу.

Такий поділ оборотних засобів обумовлений наявністю двох форм індивідуального кругообігу: засобів - сфери виробництва і сфери обігу, які взаємопов'язані і взаємообумовлені. Внаслідок такого поділу досягається зростання ефективності використання оборотних засобів та оптимальне їх співвідношення.

За принципом організації оборотні засоби поділяють на нормовані та ненормовані. Економічно обґрунтований мінімальний обсяг оборотних засобів, що необхідний для забезпечення безперервності виробничого процесу формується підприємством на основі нормованих оборотних засобів. Частина оборотних засобів, що не підлягає нормуванню (грошові кошти), використовуються підприємством для нарощування виробничих потужностей.

Рис. 1.4. Класифікація оборотних засобів

За джерелами формування оборотні засоби поділяються на власні, позичені та залучені. Власними є оборотні засоби, що сформовані за рахунок власного капіталу підприємства, який забезпечує його фінансову стійкість і оперативну самостійність. До складу власних оборотних засобів включають стійкі пасиви. Позичені або залучені оборотні засоби характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок залученого підприємством фінансового або товарного кредиту як на довго - так і короткостроковій основі.

Як свідчать дослідження, окремі вчені [5,17,143], враховуючи особливості функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки та зарубіжний досвід, стверджують про необхідність розширення класифікаційних ознак оборотних засобів. Останнім часом широкого застосування як у вітчизняній, так і зарубіжній практиці управління оборотними засобами набула їх класифікація за рівнем варіювання розміру, зокрема на постійні та змінні. Постійна частина оборотних засобів є сталою величиною, яка не залежить від сезонних та інших коливань поточної діяльності підприємства. Змінна частина оборотних засобів пов'язана із сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізації продукції, зумовлена необхідністю формування в окремі періоди підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей для їх подальшого авансування у виробничий процес [ 27, 31, 179].

Оскільки діяльність зернових складів має чітко виражений сезонний характер виробництва, то дана ознака групування оборотних засобів має важливе значення у політиці ефективного управління їх оборотними засобами. У процесі групування змінна частина оборотних засобів поділяється на максимальну і середню частини, що дає змогу зерновим складам здійснити прогноз щодо додаткового необхідного обсягу оборотних засобів у літній період і визначити джерела їх фінансування.

В зарубіжній практиці формування та використання оборотних активів використовують їх поділ на валові та чисті [187, 188]. Відповідно до цієї класифікації, весь обсяг оборотних активів підприємства, незалежно від джерел їх формування, складають валові оборотні активи. Оборотні активи, що сформовані за рахунок власного та довгострокового залученого капіталу, складають чисті оборотні активи. Суму чистих оборотних засобів розраховують як суму чистих оборотних активів підприємства, валових оборотних активів підприємства та короткострокових поточних фінансових зобов'язань підприємства.

Чисті оборотні засоби необхідні для підтримки фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних засобів сфери обігу над короткостроковими зобов'язаннями означає, що підприємство не лише може оплатити свої короткострокові зобов'язання, але і має резерви для розширення діяльності. Оптимальна сума чистих оборотних засобів залежить від особливостей діяльності підприємства, зокрема від обсягів виробництва і реалізації продукції, швидкості обертання матеріальних запасів і дебіторської заборгованості. Значне перевищення чистих оборотних засобів над їх оптимальною потребою свідчить про нераціональне використання ресурсів підприємства. Наприклад, випуск акцій чи одержання кредитів понад реальну потребу.

У контексті впливу інфляції на структуру і розмір оборотних засобів підприємства актуальним є розподіл оборотних засобів на матеріальні і грошові, оскільки вони по-різному реагують на зміну цін. Наприклад, грошові засоби можуть втратити частину своєї споживчої вартості, внаслідок їх знецінення [14, 75, 106].

Актуальним в сучасних умовах господарювання є поділ оборотних засобів залежно від їх ліквідності (швидкості перетворення в грошові кошти), рис. 1.5. Така класифікація оборотних засобів характеризує якість засобів підприємства, що перебувають в обороті. З одного боку, вона дає змогу виявити оборотні засоби, можливість реалізації яких є малоймовірною, а з іншого - контролювати раціональне розміщення капіталу в поточні активи підприємства, нейтралізувати фінансові ризики, пов'язані з використанням оборотних засобів, та сприяє безкризовому розвитку підприємства й поступовому розширенню обсягів його господарської діяльності.

Рис. 1.5. Класифікація оборотних засобів за рівнем ліквідності

До високоліквідних оборотних активів належать грошові кошти у касі і на рахунках в установах банків, а також короткострокові фінансові вкладення. Середньоліквідні оборотні засоби включають товари відвантажені, дебіторську заборгованість та інші оборотні активи. У складі низько ліквідних оборотних активів виділяються виробничі запаси усіх видів (сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, незавершене виробництво); запаси МШП і запаси готової продукції.

Ліквідність оборотних засобів є категорією, яка забезпечує поточну платоспроможність підприємства й оцінює можливість швидкого реінвестування оборотного капіталу в грошову форму при зміні кон'юнктури ринку. Оцінка ступеня ліквідності передбачає визначення міри фінансового ризику, що вказує на ймовірність чи розмір можливих фінансових втрат, зумовлених коливанням внутрішніх і зовнішніх умов здійснення фінансової діяльності підприємства. Ризик незбалансованої ліквідності (ризик неплатоспроможності) залежить від зниження ліквідності оборотних засобів, що супроводжується розбалансованістю позитивних і негативних матеріальних та грошових потоків у часі [ 139 c. 39 ]. Тому, враховуючи дію вказаного фактора, оборотні засоби за ступенем ризику вкладення поділяють на чотири групи, табл.1.1.

Таблиця 1.1 - Класифікація оборотних засобів за ступенем ризику [168, с. 96]

Ступінь ризику	Група оборотних засобів
Мінімальний	Наявні грошові кошти, короткострокові цінні папери, що легко реалізуються
Малий	Запаси (без залежалих), готова продукція, яка користується попитом, дебіторська заборгованість (для підприємств з нормальним фінансовим станом)
Середній	Продукція виробничо-технічного призначення, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, товари відвантажені, не сплачені в строк
Високий	Дебіторська заборгованість підприємств, які знаходяться у складному фінансовому стані, запаси готової продукції, що вже не споживається, неліквіди

Класифікація оборотних засобів за ступенем їх ліквідності і ступенем фінансового ризику визначає їх якість. З одного боку, вона дозволяє виявити ті активи, можливість реалізації яких є малоймовірною, а з іншого, контролювати раціональне розміщення капіталу в поточні активи підприємства. Із запровадженням Національних Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку набула потреби класифікація оборотних засобів залежно від стандартів обліку, табл. 1.2.

Таблиця 1.2 - Групування оборотних засобів залежно від стандартів обліку та відображення в балансі підприємства [ 121]

Група оборотних засобів	Статті активу балансу
Запаси	виробничі запаси; поточні біологічні активи; незавершене виробництво; готова продукція; товари.
Векселі одержані
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	чиста реалізаційна вартість; первісна вартість; резерв сумнівних боргів.
Дебіторська заборгованість за розрахунками	з бюджетом; за виданими авансами; з нарахованих прибутків; із внутрішніх розрахунків.
Інша поточна дебіторська заборгованість
Грошові кошти та їх еквіваленти	в національній валюті; в іноземній валюті.
Поточні фінансові інвестиції
Інші оборотні активи.
Витрати майбутніх періодів

Донедавна в бухгалтерському балансі виокремлювали дві групи елементів оборотних засобів: запаси і витрати (виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, малоцінні та швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція, товари); грошові кошти, розрахунки та інші активи (розрахунки з дебіторами, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти, інші оборотні активи). Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку ці два розділи об'єднанні в бухгалтерському балансі в один - «Оборотні активи». В активі балансу розміщено майновий стан оборотних засобів, тобто оборотні активи, а в пасиві балансу - джерела їх формування тобто, оборотний капітал. Відображений в пасиві капітал висвітлює можливе використання коштів на певні цілі в певному розмірі, тобто свідчить про конкретні джерела виникнення та призначення коштів, які знайшли матеріальне відображення у відповідних частинах активу.

Оборотний капітал характеризує загальну вартість засобів у грошовій та матеріальній формах, інвестовану в оборотні засоби підприємства. Оскільки оборотний капітал характеризується подвійністю економічної природи, він є як джерелом, так і результатом діяльності підприємства, що потребує систематизації джерел фінансування оборотних засобів. У сучасній економічній літературі зустрічаються різні погляди щодо класифікації джерел формування оборотних засобів. Проте більшість з них джерела формування оборотних засобів групують за такими ознаками (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Джерела формування оборотних засобів підприємства [70 с. 213]

До власних джерел формування оборотних засобів відносять статутний капітал підприємства та прибуток, а в акціонерних товариствах - емісію простих акцій. Отриманий акціонерним товариством прибуток, після відрахувань до відповідних фондів та сплати платежів до бюджету, належить до розподілу між власниками простих акцій. Для того, щоб власники акцій не заперечували проти реінвестування отриманих дивідендів (прибутку), слід, щоб віддача від такого реінвестування була не менша за альтернативне інвестування з таким самим ступенем ризику.

В іншому випадку власники акцій мають право отримати дивіденди і використати їх на грошовому ринку. Реінвестування акціонерами дивідендів (прибутку) дещо схоже на придбання ними нових акцій підприємства. Розмір дивідендів попередньо визначити неможливо, він залежить від ефективності діяльності підприємства. Внаслідок цього, розмір джерела формування оборотних засобів «прості акції» можна визначити з найменшою точністю [42 с.62].

Варто зауважити, що реінвестований прибуток нерідко займає значну частку у структурі джерел оборотних засобів підприємства. Ці засоби мобілізується максимально швидко, є порівняно дешевшими за інші, оскільки не потребують додаткових витрат з їх залучення, на відміну від випуску простих акцій.

З позиції економічної ефективності важливим елементом джерел оборотних засобів є тимчасово залучені засоби - стійкі пасиви. Вони прирівнюються до власних джерел, оскільки постійно перебувають в обороті підприємства і використовуються для фінансування його операційної діяльності, хоча юридично не належать підприємству, але в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних засобів підприємства.

До стійких пасивів належать:

заборгованість із заробітної плати та відрахування на соціальні заходи;

заборгованість постачальникам з невідфактурованих поставок і акцептованих розрахункових документів, термін оплати за якими ще не настав;

заборгованість замовникам (покупцям) за авансами і частковою оплатою продукції;

заборгованість бюджету з податків;

тимчасово вільні кошти резервного та страхового капіталів [176 с. 134].

Для суб'єктів господарювання важливе значення має проблема співвідношення власних і позичкових джерел формування оборотних засобів. У зернових складів внаслідок сезонного залучення на окремих стадіях кругообігу додаткових предметів праці відбувається періодичне збільшення вартості авансованих у виробництво оборотних засобів сфери виробництва і сфери обігу понад встановлені нормативи.

Серед економістів немає єдиної думки щодо оптимального співвідношення власних і позичкових джерел формування оборотних засобів. Так, у зарубіжній практиці частка власних оборотних засобів у загальній їх структурі коливається від 30% до 60%. Величина позичкових коштів у структурі джерел формування оборотних засобів, як визначає Ю. Брігхем, не повинна перевищувати 30% від величини власного капіталу [26 с.434].

Серед вчених, що займаються дослідженням оптимального співвідношення джерел формування оборотних засобів поширеною є точка зору, що основою для розмежування власних і залучених джерел формування оборотних засобів має бути сукупний норматив оборотних засобів [11,19,26]. Прихильники цієї гіпотези вважають, що найраціональніша організація оборотних засобів забезпечується за умов, коли їх мінімальна потреба покривається власними ресурсами, а тимчасова - короткостроковим кредитом.

Серед вчених, як свідчать дослідження, зустрічаються точки зору, що заперечують необхідність поділу джерел формування оборотних засобів на власні і позичені. Єдиним і найбільш раціональним джерелом формування оборотних засобів підприємств, на їх думку, повинен бути банківський кредит, а оборотні засоби мають бути сформовані на 1/4 за рахунок довгострокових і на 3/4 короткострокових позичок банку. Внаслідок такого поділу підприємство, буде краще здійснювати свою діяльність [ 98, 140].

Ми не погоджуємося із такою позицією. У випадку формування оборотних засобів підприємства лише за рахунок позичених джерел відбувається втрата підприємством фінансової самостійності. Крім того, знижується кредитоспроможність підприємств і банки можуть втратити фінансову зацікавленість до такого позичальника.

Окремі дослідники пріоритетним джерелом формування оборотних засобів вважають власні кошти [130, 131, 176]. На нашу думку, забезпечення виробничої діяльності підприємства оборотними засобами лише за рахунок власних джерел є економічно необґрунтованим, оскільки знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. Але у більшості випадків підприємства не мають достатнього обсягу власних джерел формування оборотних засобів та змушені компенсувати їх нестачу залученням короткострокових кредитів банку та кредиторської заборгованості. Проте, при залученні додаткових фінансових ресурсів, підприємство повинно враховувати, що мінімальним співвідношенням власних і позикових джерел формування оборотних засобів є 1:1, тобто 50% власних і 50% позикових коштів.

Проте, власні джерела формування оборотних засобів мають певні переваги над залученими джерелами формування оборотних засобів.

По-перше, вони є доступними для підприємства, оскільки збільшення їх розміру не потребує погодження з іншими суб'єктами господарювання.

По-друге, у них більш високий рівень генерування прибутку, оскільки за їх використання не потрібно платити позичковий відсоток.

По-третє, вони забезпечують платоспроможність підприємства, а відповідно і фінансову стійкість у довгостроковому періоді.

На нашу думу, раціональна організація оборотних засобів досягається завдяки оптимальному формуванню власних, позичених і залучених джерел. Джерелом покриття тимчасової, сезонної потреби у оборотних засобах є банківський короткостроковий кредит, завдяки якому відновлюється кругообіг оборотних засобів підприємства. Проте, головним моментом у формуванні оборотних засобів досліджуваних підприємств є чітке розуміння того, що обсяги джерел, незважаючи на їх співвідношення, повинні повністю задовольняти потребу в оборотних засобах на будь-якому етапі виробничого процесу.

1.3 Методика оцінки ефективності використання оборотних засобів

Оборотні засоби за ринкових умов господарювання є одним із найважливіших елементів відтворювального процесу. Їх ефективне використання на підприємстві має важливе значення. Оборотні засоби сфери виробництв і сфери обігу багато в чому визначають ефективність використання всієї сукупності засобів, залучених підприємством. Вони безпосередньо впливають на фінансові результати діяльності зернових складів, забезпечують їх платоспроможність. Від їх складу, структури, розміщення залежить розмір фінансових ресурсів та функціонування підприємства на принципах самофінансування та самоокупності. Крім того, результати аналізу оцінки ефективності оборотних засобів є важливим складником конкурентної боротьби між суб'єктами господарювання.

Разом з тим, досі залишаються поза увагою дослідників окремі теоретичні питання ефективного використання оборотних засобів. Не повною мірою вивчені, узагальнені та досліджені практичні питання ефективного їх використання, особливо, в ринкових умовах господарювання. При визначенні ефективності використання оборотних засобів, на наш погляд, необхідно оцінити вплив оборотних засобів на економічну ефективність виробництва.

Економічна ефективність є одним із центральних понять економічної і теорії і практики. Вона виражає співвідношення між ресурсами і результатами виробничого процесу, в результаті якого отримують показники ефективності виробництва. Економічна ефективність виробництва, з одного боку, відбиває матеріалізований результат виробництва, а, з іншого, охоплює споживчу вартість виготовленої продукції. Іншими словами, економічна ефективність виробництва - це комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів праці, предметів праці і робочої сили за певний проміжок часу [56 с.25].

В умовах адміністративної економіки вважалося, що ефективність використання оборотних засобів досягається за умови забезпечення ними безперервності процесу виробництва і обігу при мінімальному їх розмірі. У ринковій економіці пріоритети господарської діяльності дещо змінилися. Забезпечення безперервності процесу виробництва, безумовно, є важливим фактором, але нові умови господарювання на перше місце ставлять отримання максимального розміру прибутку при мінімальних затратах. Як нами уже зазначалося вище, за ринкових умов господарювання перед підприємствами першочерговою постає проблема нарощування обсягів виробництва та прибутковості. Вирішення цієї проблеми тісно пов'язане з ефективністю використання оборотних засобів, оскільки саме завдяки цьому формується майбутній прибуток підприємств.

Тому, в ринкових умовах господарювання, під ефективністю використання оборотних засобів, слід розуміти такий їх об'єм і структуру, при яких на перспективу забезпечуватиметься максимальний розмір отриманого прибутку. При цьому слід враховувати, що оборотні засоби перебувають у постійному русі, переходячи у процесі виробництва і обігу із грошової форми в товарну, і знову в грошову. Ефективність використання оборотних засобів визначають за певними показниками, які, як правило, об'єднують у систему. Різні економісти до цієї системи включають різний набір показників. Та в більшості випадків до цих показників відносять коефіцієнт оборотності, період обороту оборотних засобів, кількість оборотів оборотних засобів, коефіцієнт завантаженості оборотних засобів, рентабельність оборотних засобів.

Коефіцієнт оборотності розраховується діленням вартості реалізованої продукції за чинними оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних засобів за той самий період і показує кількість продукції, що припадає на 1 гривню вартості оборотних засобів [82 с. 107].

Коб = Q p / O c , (1.1)

де Q p - річний обсяг реалізованої продукції, грн.;

O c - середньорічний залишок оборотних засобів, грн.

Середньорічний залишок оборотних засобів визначається за формулою:

Ос = Ом1 + Ом2 +........ Ом12 / 12, ( 1.2 )

де Ом1 Ом2, .... Ом12 - середньомісячні залишки оборотних засобів, які визначаються за формулою:



Ом = О п.м. + Ок.м. / 2 , (1.3 )

де Опм, Окм - залишок оборотних засобів відповідно на початок і кінець місяця.

Як свідчать проведені дослідження, в економічній літературі не зустрічаються заперечення щодо прийняття показників оборотності в якості основних при оцінці ефективності використання оборотних засобів, але щодо порядку їх обчислення існують різні точки зору, зокрема багато суперечностей між дослідниками викликають саме складники формули обчислення оборотності оборотних засобів - річний обсяг реалізованої продукції та середньорічний залишок оборотних засобів.

Для достовірного визначення оборотності оборотних засобів важливе значення має встановлення показника, що відображає реальний оборот оборотних засобів. Таким показником може бути обсяг реалізованої продукції. Авансовані оборотні засоби в сировину, матеріали, запаси, трансформуються в процесі виробництва готової продукції чи надання послуг, тобто переносять свою вартість на зновустворений продукт чи надані послуги. Отримання виручки від реалізації виробленої продукції чи надання послуг, тобто оборот реалізації продукції, є завершальним етапом процесу кругообігу оборотних засобів. Але, дослідники цього питання, оборот з реалізації продукції визначають по-різному. Окремі економісти оборот з реалізації продукції визначають доходом (виручкою) від продажу товарів, робіт, послуг. Інші вважають, що доцільно використовувати виручку від продажу товарів, робіт, послуг за мінусом ПДВ та акцизів (чистий прибуток) або виробничу чи повну собівартість.

Наприклад, М. І. Солопенко показник оборотності оборотних засобів визначає шляхом співвідношення чистого прибутку до середньорічної вартості використовуваних у виробництві оборотних засобів. Оскільки головним у використання оборотних засобів автор вважає економічний ефект від їх використання, тобто кількість затрачених оборотних засобів на створення одиниці чистого продукту, тобто прибутку [140 с. 90].

Виходячи із теорії кругообігу вартості прибуток є не авансованою, а є новоствореною вартістю, яка створена шляхом взаємодії робочої сили на засоби і предмети праці. У процесі виробництва продукції оборотні засоби авансуються на придбання засобів праці. Для забезпечення виробничого процесу, самих авансованих оборотних засобів недостатньо. Під впливом робочої сили на засоби праці та використовуючи предмети праці в процесі виробництва створюється новий продукт, вартість якого на цьому етапі дорівнює сумі вартості авансованих на його виробництво засобів, доданої вартості, тобто затраченої праці, зносу основних засобів. По суті ця вартість є собівартістю новоствореного продукту. Для завершення кругообігу авансованої вартості необхідно, щоб в процесі реалізації продукції, авансовані оборотні засоби повернулися до своєї вихідної форми у вигляді виручки від реалізації продукції, яка в собі містить і додану вартість, що створена в процесі виробництва цього продукту. Оскільки ця вартість не була авансована на початку виробництва продукції, то ми вважаємо її недоцільним використовувати в процесі визначення показника оборотності оборотних засобів, оскільки, по суті, вона не є оборотними засобами. Тому показники оборотності оборотних засобів необхідно визначати, виходячи із обсягу реалізованої продукції. На наш погляд, визначена таким чином оборотність оборотних засобів дає змогу реально визначити швидкість обороту саме авансованих оборотних засобів.

Г. Ф. Білоусенко зокрема, зазначає, що визначення оборотності оборотних засобів підприємства можна лише виходячи із обсягу реалізованої продукції. При цьому автором заперечується застосування в розрахунках собівартості реалізованої продукції. Оскільки за таких умов, отримані результати, на думку автора, будуть неточними: чим нижче буде собівартість реалізованої продукції, тим повільнішою буде оборотність оборотних засобів, і навпаки [12 с. 209].

Проте існують в економічній літературі і заперечення щодо визначення показника оборотності оборотних засобів на основі обсягу реалізованої продукції. Мотивація цього твердження полягає в тому, що зафіксована у чистому доході (виручці) від реалізації продукції, товарів робіт і послуг частка прибутку, завищує реальну оборотність оборотних засобів. Тобто, в цьому випадку, прибуток виступає радше в якості джерела для покриття додаткової потреби у оборотних засобах в умовах розширення обсягів виробництва, але ж ніяк не авансується в якості оборотних засобів [76, 84, 96].

Наприклад, Н. М. Крейніна відзначає, що показник оборотності, обчислюваний на основі обсягу реалізації в оптових цінах підприємства, за своїм економічним змістом є показником фондовіддачі в частині оборотних фондів; це ефективність вкладення оборотних коштів, а не інтенсивність їх використання. Показник же оборотності повинен обчислюватися на основі маси оборотних коштів, що обернулися [ 80].

У сучасній економічний літературі існують погляди, що обґрунтовують доцільність визначення оборотності оборотних засобів на основі собівартості продукції, спираючись при цьому на зміст показників фінансової звітності - форми № 2 «Звіт про фінансові результати». Якщо для розрахунку коефіцієнта оборотності оборотних засобів використовувати показник стрічки 035 даної форми «Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)», як рекомендується більшістю економістів, то в результаті отримуємо завищений показник саме на частку прибутку від реалізації продукції [27, 176].

Але ж для підприємства важливою є інформація про те, як ефективно використовуються саме авансовані на виробництво продукції оборотні засоби, а не кількість затрачених оборотних засобів на одиницю отриманого прибутку. Тому існують твердження про доцільність використання в розрахунках оборотності оборотних засобів показника стрічки 040 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) форми № 2 «Звіт про фінансові результати» [122,123].

Хоча, на нашу думку, він також не дає точного результату. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції складається із виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду. До якої включаються прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, загальновиробничі витрати. Якщо спиратися на методику обліку собівартості продукції, то до її складу включаються і амортизація основних засобів і витрати на оплату праці робітників. При обґрунтуванні складу оборотних засобів досліджуваних підприємств, нами зазначалося, що і амортизаційні відрахування і оплата праці не є складовими оборотних засобів підприємства. Тому, якщо брати показник собівартості реалізованої продукції, без вирахування з нього вартості амортизації та вартості оплати праці робітників, отриманий результат оборотності оборотних засобів буде неточним. Якщо визначати оборотність саме оборотних засобів, то необхідно використовувати як вихідний показник саме такий, який би відображав реальний оборот лише оборотних засобів.

Таким чином, використовуючи як дані для розрахунку оборотності оборотних засобів показник «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)», виходить, що поряд із засобами, авансованими на придбання сировини і матеріалів, до розрахунку беруться засоби, які протягом виробничого циклу не переносять свою вартість на зновустворений продукт -амортизацію і оплату праці з відповідними відрахуваннями. Тому, зазначені вище теоретичні передумови, на нашу думку, не дають однозначної відповіді щодо застосування у розрахунках показників оборотності оборотних засобів величини собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) або чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Коефіцієнт завантаженості оборотних засобів характеризує, яка вартість оборотних засобів припадає на 1 гривню вартості реалізованої продукції, це є також фондомісткість одиниці продукції:



К з = O c / Q p = 1 / n об (1.4)

Цей показник обернений до коефіцієнта оборотності. Чим менша ця величина, тим ефективніше використовуються оборотні засоби підприємства.

Показником оборотності оборотних засобів є також період обороту, який визначає кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів, днів:

Т об = (O c Х Тк) / Q p = Тк / n об, (1.5)

де n об - тривалість обороту в днях;

O c - середньорічний залишок оборотних засобів, грн;

Q p - річний обсяг реалізованої продукції, грн.;

Тк - кількість календарних днів у розрахунковому періоді (Тк = 30; 90; 360).

Коефіцієнт збереження власних оборотних засобів дозволяє зробити висновок про те, які зміни відбулися з авансованими у виробництво і реалізацію оборотними засобами за період господарювання, використовувалися вони за призначенням, чи були присутні ознаки безгосподарності.

К зб = O кін / O поч. , (1.6)

де O кін - фактичний залишок оборотних засобів на кінець звітного періоду, грн;

O кін - фактичний залишок оборотних засобів на початок звітного періоду, грн.

Коефіцієнт віддачі визначає обсяг прибутку, отриманого підприємством у розрахунку на кожну гривню оборотних засобів, авансованих в оборот.

Квоз = Р / Oс. , (1.7)

де, Р - прибуток, грн.

O c - середньорічний залишок оборотних засобів, грн.

Цей показник характеризує ефективність використання оборотних засобів. По суті, він визначає їх рентабельність, але погляди вчених-економістів на доцільність його застосування у практиці аналізу ефективності використання оборотних засобів, розділилися: М. І. Солопенко, А. В. Кур'янов, І. О. Бланк, В. В. Буряковський, О. В. Єфімова, В. М. Власова, М. А. Барун та ін. висловлюються за його застосування, тоді як І. І. Мазурова, П. Г. Бунич, Ю. І. Любимцев та ін. вважають його використання неправомірним. Позиція останніх ґрунтуються на тому, що прибуток є результатом взаємоузгодженої дії усіх факторів виробництва, а оборотні засоби є лише їх складником. Виходячи з цього, отриманий підприємством прибуток варто було б ототожнювати з обсягами основного й оборотного капіталу [27,140,165,166,176,185]. Проте це відношення буде характеризувати рентабельність діяльності підприємства в цілому. З іншого боку, за своєю сутністю, показник рентабельності характеризує співвідношення отриманого прибутку і засобів, авансованих у виробничий цикл. Тобто, для визначення питомої ваги прибутку щодо обсягів авансованих оборотних засобів, використання цього показника є цілком виправданим.

Що стосується показника рентабельності оборотних засобів, то, як свідчать дослідження, погляди вчених на методику його розрахунку не однозначні. Одні з них рентабельність оборотних засобів визначають за формулою [77]:

Роз = Ч 100%, (1.8)



де Пб - балансовий прибуток;

Ос - середні залишки оборотних засобів.

На нашу думку, визначення рентабельності оборотних засобів із застосуванням балансового прибутку дасть неточні результати. Оскільки поняття балансовий прибуток по-перше широко використовувалося в бухгалтерському обліку до запровадження в Україні Положень (стандартів) бухгалтерського обліку; по-друге включало в себе не тільки виручку від реалізації продукції, робіт і послуг, а й виручку від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та нематеріальних активів та ін. Тобто можна сказати, що балансовий прибуток характеризує в сукупності всі види діяльності підприємства і операційну, і інвестиційну, і фінансову. Але ж оборотні засоби є об'єктом операційної діяльності підприємства, яка включає період повного обороту від авансування оборотних засобів на придбання матеріальних цінностей до надходження грошових коштів за реалізовану продукцію. Тому цей показник швидше характеризує ступінь використання активів підприємства в цілому, ніж оборотних засобів.

Більш правильним, на наш погляд, є позиція інших дослідників, які визначення рентабельності оборотних засобів проводять шляхом співвідношенням прибутку від реалізації продукції, робіт і послуг до середніх залишків оборотних засобів [82, 182]. Ця методика не порушує загальної схеми визначення ефективності використання оборотних засобів підприємства, за якої більшість показників використовують саме виручку (прибуток) від реалізації продукції, робіт і послуг та все-таки, на наш погляд, потребує уточнення. Саме виручка від реалізації продукції, робіт і надання послуг свідчить про ринковий попит на виготовлену підприємством продукцію чи надані послуги, а також дає змогу стверджувати про повернення вкладених у виробництво продукції (операційну діяльність) коштів та про можливість вчасно розпочати новий виробничий цикл. Тому, якщо звернутися до форми № 2 «Звіт про фінансові результати», то при визначенні рентабельності оборотних засобів доцільніше було б використовувати показник «Валовий прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг». Цей показник у відсотках більш точно характеризуватиме ефективність використання саме оборотних засобів, в грошових одиницях -показувати скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних засобів.

Роз = Ч 100%, (1.9)

Роз = , (1.10)

де ВП - валовий прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг;

Ос - середні залишки оборотних засобів.

Розглянуті показники ефективності використання оборотних засобів відображають їх загальний рівень використання по підприємству в цілому. За таких умов поза увагою залишаються процеси, що відбуваються на конкретних стадіях кругообігу. Покращення використання оборотних засобів на одній із стадій кругообігу може бути нівельовано уповільненням обороту на якійсь іншій стадії.

Передумовою ефективного формування оборотних засобів зернових складів за сучасних умов є наукове визначення та дотримання економічно обґрунтованого обсягу та структури оборотних засобів, джерел їх формування, оперативного управління операційним циклом в сукупності з виваженою політикою їх фінансування та ефективного використання. Проведені дослідження дали змогу визначити фактори, що впливають на формування та ефективність використання оборотних засобів зерновими складами. Їх можна розділити на зовнішні, що впливають на процес формування і використання оборотних засобів незалежно від підприємства, та внутрішні - фактори, на які підприємство може здійснювати вплив в процесі виробничо-господарської діяльності, (рис 1.7).

У ринкових умовах господарювання значний вплив на ефективність використання оборотних засобів здійснюють фактори, що не залежать від бажання підприємств, насамперед це криза як вітчизняної, так і світової економіки. Зернова галузь є базою для розвитку більшості галузей АПК і основою для аграрного експорту. Але недостатня системність та неузгодженість законодавства України, а також його вибіркове використання має істотний негативний вплив на стан зерновиробництва в країні. Крім того, неефективна маркетингова політика призводить до втрат безпосередньо на ринку зерна, так і для економіки країни в цілому.

Рис. 1.7. Чинники, що впливають на формування та ефективність використання оборотних засобів зернових складів

Стратегічний підхід до державного регулювання зернового ринку та вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, що регулює правовідносини на ринку зерна, можуть істотно покращити результативні показники функціонування як окремих суб'єктів ринку зерна, так і АПК України.

Проте, незважаючи на значущість зовнішніх факторів впливу на політику формування та оборотних засобів зернових складів, визначальним фактором є створення необхідних умов для ефективного використання оборотних засобів безпосередньо на самому підприємстві. До таких умов ми віднесли: операційні (загальні для більшості підприємств, та специфічні, характерні лише для досліджуваних підприємств фактори), організаційні (рівень організації формування і використання оборотних засобів, організація постачання оборотних засобів, організація складського господарства, тощо) та фінансово-економічні (забезпеченість власними грошовими засобами, спеціалізація і концентрація виробництва, налагоджені зв'язки із постачальниками засобів виробництва, сформована система споживачів).

У сучасній економічній літературі при дослідженні питань ефективності використання оборотних засобів часто обговорюється проблема визначення показників оборотності оборотних засобів на кожній із стадій їх кругообігу. Так, наприклад, М. Я. Дем'яненко, досліджуючи цю проблему, відмічає, що визначення швидкості та ефективності оборотності оборотних засобів на окремих етапах кругообігу не суперечить ні теоретичним основам руху вартості, ні практичній доречності [54].

Окремі вчені, що досліджують питання ефективного використання оборотних засобів, заперечують можливість обчислення ефективності оборотних засобів на кожній із стадій їх кругообігу, оскільки в кругообігу оборотних засобів обертається авансована вартість, а не предмети праці у вигляді оборотних засобів [ 55, 58].

Оборотні засоби на підприємстві проходять три стадії: заготівлю, виробництво та реалізацію. Період одного обороту оборотних засобів підприємства охоплює час проходження ними всіх трьох стадій кругообігу:

tоб = Тзагот. + Твир. + Треал. , діб.

Причому період виробництва продукції та надання послуг складається з періоду обробки та зміни виробничих запасів, тобто робочого періоду, а також періоду їх природних перетворень (фізичних, хімічних, біологічних):

Твир = Троб. + Тперетвор. , діб.

Отже, проведене дослідження дає змогу зазначити, що використання науково обґрунтованих показників ефективності використання оборотних засобів на практиці господарювання дозволяє об'єктивно оцінювати фактичний стан справ на підприємстві, приймати своєчасні заходи з усунення виявлених недоліків та підвищувати ефективність виробничої діяльності. На нашу думку, досліджуваним підприємствам як такі показники доцільно використовувати оборотність оборотних засобів, період обороту оборотних засобів, коефіцієнт завантаженості та рентабельність оборотних засобів. Ці показники оборотності хоча і є синтетичними, але все ж дозволяють якісно оцінювати ефективність використання оборотних засобів.



Розділ 2. Формування та ефективність використання оборотних засобів зернових складів

2.1 Особливості діяльності зернових складів та їх вплив на кругообіг оборотних засобів

Агропромисловий комплекс по праву можна вважати одним із найважливіших у структурі національної економіки. Він характеризується багатогалузевим спрямуванням і має найбільшу територію поширення. Сільськогосподарське виробництво в Україні має давні традиції, які склалися завдяки господарському досвіду населення та природно-кліматичним умовам. Зважаючи на досить потужні передумови розвитку, АПК повинен бути основою соціально-економічного розвитку країни, визначати структурну перебудову економіки, її експортний потенціал, рівень достатку і життя народу.

АПК за сучасних умов є складним комплексом, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язано багато галузей і виробництв. Зернопродуктовий комплекс є одним із найбільших і найважливіших за своїм значенням підкомплексом АПК країни.

Зернопродуктовий підкомплекс - це система взаємопов'язаних спеціалізованих галузей і виробництв, зайнятих вирощуванням зернових і бобових культур, заготівлею, переробкою зерна та реалізацією кінцевої продукції. Він включає сільськогосподарські підприємства, які спеціалізуються на вирощуванні продовольчого і фуражного зерна; елеваторно-складське господарство; підприємства борошномельної, круп'яної, комбікормової, макаронної та хлібопекарної промисловості; підприємства, що виробляють із зерна харчові концентрати, крохмаль, спирт, пиво; роздрібну торгівлю хлібом; підприємства сільськогосподарського машинобудування, які випускають спеціалізовані машини для зернового господарства; виробництво технологічного устаткування для елеваторів, зерносховищ, млинів, комбікормових і хлібних заводів тощо [ 155 с. 175], рис. 2.1.

Рис. 2.1. Схема взаємодії ланок регіонального зернопродуктового підкомплексу АПК

Заготівельні та переробні підприємства є однією із важливих складових у складі зернопродуктового підкомплексу АПК, рис. 2.1. У технологічному ланцюзі зернопродуктового підкомплексу заготівля зерна є проміжною ланкою між зерновиробництвом і переробкою, але не менш важливою. Вона представлена підприємствами елеваторної, борошномельної, круп'яної, комбікормової промисловості. Ці суб'єкти господарювання здійснюють закупівлю зерна у сільськогосподарських товаровиробників, здійснюючи його первинну обробку та зберігання з подальшою переробкою. Та варто зазначити, що головною їх особливістю є те, що зерно та продукти його переробки мають спільне для агропромислового виробництва економічне призначення.

Елеваторно-склаське господарство - найважливіша ланка в організації хлібозаготовок, яка забезпечує рух товарного зерна із сфери виробництва у сферу споживання. Своєчасна і рівномірна заготівля зерна від сільгоспвиробників має важливе значення для забезпечення високих темпів хлібозаготовок, усунення втрат зерна, забезпечення надходжень зерна в Державний аграрний фонд.

Як свідчать проведені нами дослідження, в Україні відсутня відповідна інституція, яка спроможна була б вирішувати проблеми елеваторного господарства. На даний момент, всі неузгодження, що виникають між ланками зернопродуктового підкомплексу в процесі економічних взаємовідносин, породжуються невизначеністю питання власності. За часів директивної економіки в Україні підприємства хлібопродуктів об'єднували 565 елеваторів, 156 млинів, близько 1200 хлібопекарень, 18 макаронних фабрик, 3 кукурудзокалібрувальних заводи, комбікормові потужності, насіннєву галузь. За обсягами валової продукції та забезпеченням основними засобами комітет хлібопродуктів посідав четверте місце у народногосподарському комплексі, поступаючись лише Держагропрому, Міністерству легкої промисловості і Міністерству енергетики та електрифікації.

Після розпаду Радянського союзу зернові склади перебували у державній власності, оскільки залишалися загальнодержавними стратегічними об'єктами з істотною привабливістю для інвесторів. У 1997 році, на вимогу МВФ розпочалося акціонування елеваторів. На конкурентних засадах було продано акції лише небагатьох хлібоприймальних підприємств. Проте, бюджетний дефіцит 1999 року підштовхнув державу до продажу і тих елеваторів, що залишилися у її власності. Кабмін 31 серпня 1999 року видав постанову за № 1597 «Про перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких підлягають продажу за гроші». Щоправда, у державній власності залишилися 109 найкращих хлібоприймальних підприємств і два портових елеватори - Одеський та Миколаївський.

...