Фінанси підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій

Фінанси підприємств

Укладач : Чайка Л.А. - викладач вищої категорії обліково-економічних дисциплін старший викладач Каховського ДАК.

Рецензент: Шевчук А.В. - викладач вищої категорії обліково-економічних дисциплін Каховського ДАК.



Призначено для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, які вивчають курс «Фінанси підприємств».

Може бути корисним і для фахівців, що займаються питаннями економіки, бух обліку та оподаткування підприємств.



Тема 1. «Основи організації фінансів підприємств»

1.1 Сутність фінансів підприємств, зміст та принципи організації

У фінансовій системі держави основною, визначальною її ланкою є фінанси підприємств. Тому що вони функціонують у тій сфері суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт і національний доход суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів країни.

Розподіл і перерозподіл створюваних матеріальних і духовних благ у грошовій формі здійснюється за допомогою фінансів шляхом створення цільових грошових фондів у відповідних підрозділах (ланках) народного господарства.

Використання фінансів дає можливість підприємствам сфери матеріального виробництва забезпечувати фінансовими ресурсами безперервність відтворювального процесу, рішення виробничих, економічних і соціальних задач, формування централізованих і децентралізованих грошових фондів як на рівні країни, так і на рівні господарюючих суб'єктів.

Економічну природу фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у господарюючих суб'єктів в процесі їх створення й здійснення виробничо-фінансової діяльності. До таких видів грошових відносин належать:

1. Грошові відносини між підприємствами та їх засновниками, які виникають при формуванні статутного фонду (капіталу), - одержання грошей з Державного бюджету, надходження пайових внесків та ін. Статутний капітал - основне джерело формування власних коштів підприємства (основних і оборотних).

2 Грошові відносини між: підприємствами й іншими суб'єктами господарювання (постачальниками, покупцями, будівельними й іншими організаціями), які виникають в процесі купівлі-продажу продукції, надання послуг і т.п.

3. Грошові відносини між: підприємствами й різними ланками фінансово-кредитної системи по вкладенню у ці ланки (бюджет, централізовані фонди і т.п.) різних видів податків і платежів та одержаних з них коштів на різні цілі. Сюди ж відносяться фінансові відносини підприємств з установами банків, що виникають у процесі одержання й погашення, кредитів, здійснення безготівкових розрахунків, а також відносини з органами майнового й особистого страхування по лінії сплати в них підприємствами страхових внесків і одержанню від них відповідних страхових відшкодувань.

А.Грошові відносини між: підприємством і зайнятими на ньому працівниками з приводу формування фонду оплати праці, виплати заробітної плати, матеріального заохочення; виплати дивідендів по акціях, а також стягнення грошей за нанесений збиток і утримання податків.

5. Грошові відносини на підприємствах, що виникають при розподілі одержаних доходів і нагромаджень, формуванні різноманітних грошових фондів. Так, при розподілі одержаної виручки, її частину підприємства направляють, насамперед, на відшкодування вартості спожитих у виробництві основних і оборотних фондів, потім - на відшкодування праці, а з частини, що , залишилася, формують чистий доход (прибуток), з якого утворюють відповідні резерви і фонди.

Отже, створення і функціонування підприємств, їх господарська діяльність пов'язані з грошовими відносинами, що опосередковують процес виробництва і продажу продукції, одержання доходів і нагромаджень, а також їх розподіл по відповідним каналам (фондам).

У цьому разі об'єктом фінансів підприємств виступають грошові відносини, пов'язані з одержанням доходів і нагромаджень, їх розподілом, формуванням і використанням відповідних грошових фондів.

Суб'єктами є підприємства й організації, установи (банківські і бюджетні), позабюджетні фонди та інші суб'єкти господарювання.

Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів виступають гроші, накопичені в основі функціонування відповідних видів грошових відносин підприємств.

Основне призначення фінансів підприємств - розподіл отриманих доходів і нагромаджень, яке відбувається шляхом створення відповідних грошових фондів.

Таким чином, фінанси підприємств-це система грошових відносин, що виникає у процесі одержання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування й використання відповідних грошових фондів.

Матеріальною базою фінансів підприємств є виробництво, тобто у процесі виробництва продукції, її продажу формуються відповідні доходи підприємств, грошові фонди кошти. Фінанси підприємств і виробництво, взаємозалежні між собою і впливають один на одного. Чим міцніша економіка підприємств, тим стійкіше їх фінансове положення. Отже, стійкість фінансового стану підприємств забезпечується зростанням виробництва і підвищенням його ефективності.

Матеріальним змістом фінансів підприємств є грошові фонди, утворені на підприємствах при розподілі їх доходів і нагромаджень.

Фінанси підприємств варто відрізняти від грошей, коштів, фінансових ресурсів. Гроші, кошти, фінансові ресурси-це специфічні, самостійні економічні категорії, які мають свій зміст. їх можна змінювати кількісно (збільшувати, зменшувати). Фінанси ж підприємств -- це грошові відносини, що функціонують на основі грошей. їх не можна змінювати кількісно.

Фінанси підприємств покликані забезпечити фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб'єктів господарювання, розширення їх виробничих фондів (основних і оборотних), впливати на ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, ріст нагромаджень і підвищення ефективності виробництва.

Головними принципами, на основі яких базується організація фінансів, є:

централізм;

плановість;

господарський (комерційний) розрахунок;

самофінансування.

Централізм в області фінансів полягає в централізації країною частини доходів підприємств у централізовані фонди (Державний бюджет) за допомогою стягування різних податків і платежів, установлених державою, обчислювальних і сплачуваних самими платниками під контролем держави, у проведенні єдиної політики оподаткування, фінансування, кредитування і розрахунків - з одного боку, у господарській самостійності ведення підприємствами виробничо-фінансової діяльності, розподіл і використання одержаних власних доходів і нагромаджень, з іншої сторони.

Принцип плановості в області фінансів виявляється в розробці на основі виробничих показників фінансових планів із визначенням у них фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для виконання планів економічного й соціального розвитку підприємств.

Господарський (комерційний) розрахунок - основний метод господарювання підприємств, заснований на порівнянні витрат із результатами діяльності й передбачає відшкодування витрат власними доходами, а також забезпечення рентабельності виробництва.

Впровадження господарського (комерційного) розрахунку на підприємствах здійснюється шляхом реалізації його принципів:

господарсько-оперативної самостійності;

самооплатності;

матеріальній зацікавленості і матеріальній відповідальності;

контролю гривень за результатами діяльності.

Найбільш важливим серед принципів госпрозрахунку є принцип самоокупності.

Він передбачає покриття витрат підприємства власними доходами й одержання нагромаджень, необхідних для сплати відповідних податків у бюджет, рішення соціальних питань і питань матеріального стимулювання працівників підприємства за результатами їх праці. Мінімальний рівень рентабельності, що забезпечує підприємствам одержання нагромаджень (прибутку), необхідних для їх роботи на самоокупності, за розрахунками економістів, повинен складати 8-15 % собівартості проданої продукції, зроблених додаткових послуг. Це означає, що на кожні 100 грн. витрат підприємство повинно одержати 8-15 грн. прибутку.

Дуже важливим принципом організації фінансів підприємств виступає самофінансування. Воно виявляється в забезпеченні розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників і вирішенні соціальних питань підприємств за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань та ін.). При самофінансуванні не тільки відшкодовуються витрати з виробництва і продажу продукції, вносяться платежі в бюджет, а також вирішуються питання соціального розвитку підприємства і матеріального стимулювання працівників, як при самоокупності але й фінансуються капітальні вкладення, приріст власних оборотних активів і інші витрати по розширенню виробництва за рахунок власних фінансових ресурсів. У той же час самофінансування не виключає (при недоліку власних фінансових ресурсів на фінансування розширення виробництва) залучення довгострокових кредитів банку на основі повернення і платній основі. Фінансування з бюджету цих підприємств на розширення виробництва не здійснюється. Для роботи підприємств на умовах самофінансування, вони, за розрахунками економістів, повинні забезпечувати рівень прибутковості, що відповідає рентабельності в 30-35 % до собівартості реалізованої продукції, послуг.

У деяких навчальних посібниках економічного і фінансового профілю при розкритті сутності фінансів підприємств не наводяться принципи їх діяльності. Наприклад, у навчальному посібнику «Фінанси підприємств» за редакцією Е.І. Бородіної (М: Банки і біржі, 1995) перелічуються наступні принципи організації фінансів підприємств:

самостійність в області фінансової діяльності;

зацікавленість у підсумках фінансово-господарської діяльності;

відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності;

контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств;

самофінансування.

На наш погляд, перші чотири принципи - це принципи реалізації господарського розрахунку, а не організації фінансів підприємств. Однак господарський розрахунок, як принцип організації фінансів підприємств, автор не виділяє. Не виділяються в складі принципів організації фінансів підприємств централізм і плановість, Однак ці принципи, на наш погляд, є, і ми розкриваємо їх зміст у сучасних умовах господарювання підприємств.

1.2 Функції фінансів підприємств і їх характеристика

Фінанси підприємств, як економічна вартісна категорія, виражає свою суть у відтворювальному процесі через дві основні функції: розподільчу і контрольну.

Розподільча функція фінансів підприємств виявляється в розподілі одержаних суб'єктами господарювання доходів (виручки) і нагромаджень за відповідними напрямками.

Так, одержана виручка, у першу чергу, направляється на відшкодування вартості спожитих у процесі виробництва засобів виробництва. Частина, що залишилася - валовий доход - розподіляється на фонд оплати праці працівників сфери матеріального виробництва і чистий доход (прибуток). Отриманий чистий доход (прибуток) розподіляється, у першу чергу, на сплату відповідних податків і платежів у бюджет, а його частина, що залишилася, на утворення резервів і фондів підприємства. Найбільш наочний розподіл одержаних підприємствами доходів і нагромаджень приведено у схемі (рис. 1):

виручка;

податки та платежі в бюджет;

створення резервного фонду;

поповнення статутного фонду;

на виплату дивідендів.

Отже, при розподілі одержаних доходів і нагромаджень, здійснюваних на підприємствах за допомогою розподільчої функції фінансів, у них (підприємств) утворюються і реально використовуються фонди й резерви.

Рис 1. Схема розподілу доходів і накопичень, одержаних підприємствами

Наявність розподільчої функції фінансів виділяє їх зі сфери дії грошей і робить фінанси самостійною економічною категорією, інструментом розподілу та перерозподілу доходів і нагромаджень, формування відповідних фондів і резервів. Отже, існування розподільчої функції фінансів підприємств об'єктивне й в умовах ринкової економіки.

Через цю функцію фінанси здійснюють первинний розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, що створюється в сфері матеріального виробництва, шляхом утворення централізованих і децентралізованих грошових фондів, які використовуються на потреби держави і підприємств.

Однак існування розподільчої функції фінансів підприємств в умовах ринку заперечується окремими економістами .

Контрольна функція фінансів підприємств виявляється в контролі за виконанням підприємствами обсягів виробництва й продажу продукції, одержанням прибутку, за формуванням і цільовим використанням грошових фондів, фінансових ресурсів підприємств.

Фінансовий контроль охоплює всі сторони господарської діяльності підприємств, включаючи розподіл, перерозподіл, створення і використання усіх видів ресурсів.

Фінансовий контроль - це контроль гривнею за формуванням і раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів на кожному підприємстві й у народному господарстві країни в цілому.

Мета контролю - перевірка збереження, правильність витрат матеріальних і фінансових ресурсів відповідно до чинного законодавства і нормативних документів, розкриття і попередження порушень у їх використанні.

Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств здійснюється як органами керування, так і відомствами всіх рівнів за різними напрямками:

державними структурами - по лінії одержання обсягів прибутку, правильності вирахування і своєчасності сплати податків і платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди;

установами банків - при кредитуванні і здійсненні розрахунків підприємств і т.п. При цьому здійснення контролю за діяльністю підприємств пов'язано із застосуванням різного роду санкцій і стимулів, що сприяють поліпшенню діяльності підприємств і підвищенню ефективності їх роботи.

Фінансовий контроль за господарською діяльністю підприємств і господарських організацій обумовлюється необхідністю порівняння витрат з результатами виробництва за допомогою грошей, вартісного (грошового) обліку.

Найбільший ефект він дає на базі господарського розрахунку, при якому виграти підприємств прямо залежать від їх доходів, а фінансове положення - від результатів діяльності.

Цим самим фінансовий контроль сприяє зміцненню госпрозрахунку, виявленню невикористаних резервів і підвищенню прибутковості й ефективності роботи підприємств.

Крім названих і розкритих нами двох основних функцій-розподільчої і контрольної, в економічній і фінансовій літературі приводяться й інші функції фінансів підприємств: забезпечуюча, стимулююча, регулююча, формування грошових фондів і їх використання та ін.

Ці функції, на наш погляд, не мають свого економічного змісту. Вони є кінцевою дією, метою, найчастіше, розподільчої функції.

Наприклад, регулювання в економіці - це двосторонній процес, що передбачає, з одного боку, розподіл частини якого-небудь вище підпорядкованого фонду (бюджету) між його нижчими ланками з метою доведення їх до відповідного потрібного рівня.

Отже, регулювання здійснюється через розподіл.

Формування грошових фондів також здійснюється за допомогою Розподілу відповідних доходів і нагромаджень підприємств. Таким чином, до наведених рядом економістів додаткових функцій фінансів підприємств варто підходити з критичних позицій.

Від їх внутрішнього змісту й плану пристосування залежить їх зв'язок з основними функціями; розподільчою і контрольною.



1.3 Фінансові ресурси підприємств, їх склад і характеристика

Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, що виступають у ролі господарюючих суб'єктів.

Вони для здійснення господарської діяльності, одержання продукції, доходів і нагромаджень використовують основні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також кошти.

Серед названих вище економічних категорій найбільш складною є категорія «Фінансові ресурси».

Про сутність цієї категорії, загальноприйнятої точки зору серед учених-економістів, дотепер немає.

Однак багато хто з економістів вважають, що «фінансові ресурси» - це кошти, які є в розпорядженні підприємств.

Однак кошти - це самостійна економічна категорія. У це поняття вкладаються засоби підприємств, що знаходяться на рахунках в установах банків, у касах і т.п. Враховуються вони на активних рахунках бухгалтерського обліку підприємств і відбиваються в активі їх балансу.

Фінансові ресурси-це джерела засобів підприємств, що направляються на формування їх активів. Ці джерела бувають власні, залучені і позичені. Відбиваються вони у відповідних розділах пасиву балансу.

Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений і позиковий грошовий капітал, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою одержання відповідних доходів і прибутку.

Формування фінансових ресурсів здійснюється в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності.

При створенні підприємств джерела формування фінансових ресурсів залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство.

Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджету, засобів вищих органів керування, засобів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації та ін.

При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб і т.п. Усі ці внески (засоби) являють собою статутний (первісний) капітал і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства.

Отже, статутний капітал - це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства. Статутний капітал є основною частиною власного капіталу й основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди й оборотні активи підприємств.

У процесі подальшої роботи фінансові ресурси підприємств можуть поповнюватися за рахунок додатково створених власних Джерел, залучених і позикових засобів.

При цьому до складу додатково сформованих власних фінансових ресурсів (власного капіталу) включають: резервний капітал, додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування й ін.

Резервний капітал - це сума резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Додатковий вкладений капітал - сума перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал - сума дооцінки необоротних активів; вартість активів, отриманих безкоштовно підприємством від інших юридичних чи фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

Нерозподілений прибуток - сума прибутку, що залишилася у підприємства та реінвестована у його господарську діяльність.

Цільове фінансування - сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Таким чином, статутний капітал і власні джерела фінансування (фінансових ресурсів) додатково сформовані підприємством в процесі роботи утворюють його власний капітал.

Крім власного капіталу, фінансові ресурси підприємств формуються за рахунок залучених і позикових джерел.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зобов'язань підприємства по розрахунках:

* сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок
наступних постачань продукції, виконання робіт, надання послуг;

сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів працівників;

заборгованість підприємства по виплаті дивідендів його засновникам:

заборгованість по внесках до позабюджетних фондів (фонд соціального страхування, Пенсійний фонд, фонд по страхуванню майна підприємства й індивідуальному страхуванню його працівників);

сума векселів, що видало підприємство постачальникам, підрядчикам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг і т.і.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані з залученням позикових засобів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та інше.

Власний, залучений і позиковий капітал, з одного боку, формує фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні їх активів, з іншого боку, він являє собою зобов'язання (довгострокові і короткострокові) перед конкретними власниками - державою, юридичними і фізичними особами.

Склад фінансових ресурсів, їх обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва.

При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства.

Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більша величина власних фінансових ресурсів, і навпаки Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають стабільне фінансове положення підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність.

У цьому зв'язку найважливішою задачею підприємств є пошук резервів, збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.



Контрольні запитання

1. Назвіть види грошових відносин.

2. Основні принципи, на яких базується організація фінансів підприємств.

3. Дати характеристику контрольній та розподільчій функціям фінансів підприємств.

4.Склад фінансових ресурсів підприємств і від чого він залежить.

5.Акціонерне товариство, як основна форма господарювання в ринковій економіці.

6.При яких обставинах наступає ліквідація акціонерного товариства?

Основні задачі фінансової роботи.

Призначення фінансового планування і прогнозування.

З чого складається оперативна фінансова робота?

10. Контроль і аналіз за поліпшенням фінансової роботи на підприємстві.



Тема 2. «Грошові кошти і організація розрахунків на підприємствах»

2.1 Сутність, принципи організації і класифікація розрахунків

Розрахунками в народному господарстві називається система грошових відносин, пов'язаних з оплатою товарів, послуг і виконанням інших фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, організацій, населення.

Розрахунки здійснюються готівкою або шляхом безготівкових перерахувань через заклади банків, однак завжди мають грошову форму.

У господарському обороті сфера використання готівки обмежена. Вони використовуються в основному для розрахунків із працівниками підприємств по виплаті їм заробітної плати, пенсій, грошової допомоги.

Між підприємствами, організаціями, закладами і ланками фінансово-кредитної системи розрахунки здійснюються в основному в безготівковій формі через заклади банків.

Сутність безготівкової форми розрахунків полягає в тому, що платежі за товари і послуги, а також інші перерахування виконуються не готівкою, а шляхом переведення (перерахування) коштів з рахунка платника на рахунок постачальника чи одержувача грошей відповідним закладом банку.

Безготівкові розрахунки займають найбільшу питому вагу в розрахунково-платіжному обороті суб'єктів господарювання. Призначення цієї форми розрахунків полягає в тому, щоб заміняти готівку в платіжному обороті.

При побудові системи розрахунків необхідно виходити з вимог найбільшого зближення моменту здійснення платежу з моментом одержання продукції, товарів, послуг, недопущення утворення необґрунтованої кредиторської заборгованості, максимальної економії платіжних засобів для здійснення розрахунків і можливості забезпечення більш ефективного контролю за використанням коштів.

У цьому зв'язку система безготівкових розрахунків повинна відповідати таким вимогам:

сприяти своєчасному одержанню постачальником коштів за відвантажену продукцію чи зроблені послуги;

створювати умови покупцю для контролю за дотриманням постачальником умов угоди про постачання товарно-матеріальних цінностей, послуг;

* забезпечувати можливість контролю з боку банку і постачальника за своєчасністю і повнотою оплати продукції і послуг покупцем.

З огляду на викладеш вище вимоги, в основу організації безготівкових розрахунків покладеш такі основні принципи:

1. Розрахунки, як правило, повинні здійснюватися слідом за відпуском (відвантаженням) товарів, наданням послуг одночасно з ними.

2. Платежі повинні здійснюватися через заклади банку і під їх контролем тільки за згодою покупця і при наявності в нього необхідних коштів або права на одержання банківського кредиту.

3. Платежі різних видів діяльності повинні здійснюватися зрізних рахунків, тобто кошти повинні використовуватися суворо за цільовим призначенням.

4. Розрахунки повинні здійснюватися на підставі розрахунково-платіжних документів типової форми.

Дотримання зазначених принципів є обов'язковим як для постачальника, так і для покупця.

У залежності від об'єктів платежів безготівкові розрахунки підрозділяються на розрахунки товарних і нетоварних операцій.

Розрахунки по товарних операціях - це розрахунки, пов'язані з оплатою отриманої продукції, придбаних товарно-матеріальних цінностей і отриманих послуг.

До розрахунків по нетоварних операціях відносяться платежі в бюджет, по соціальному і майновому страхуванню, по погашенню кредитів і відсотків по них, по сплаті пені, штрафів, неустойок за порушення розрахунково-платіжної дисципліни та ін.

У залежності від місця здійснення платежу і перебування платника розрахунки підрозділяються на місцеві та іногородні.

Місцеві - це розрахунки, здійснювані між підприємствами й організаціями, що обслуговуються одним або декількома міськими закладами банку.

Іногородні - це розрахунки між підприємствами й організаціями, які обслуговуються закладами банків, що знаходяться в різних містах чи населених пунктах.

У залежності від конкретних умов (місця проведення розрахунків, угоди між постачальниками і платниками, банківських правил про порядок оформлення і здійснення платежу) у системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; розрахунки за допомогою чеків; розрахунки акредитивами; розрахунки векселями; інші форми розрахунків.

Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають конкретні види розрахункових документів, на підставі яких банк виконує доручення про платежі.

Так у розрахунках платіжними дорученнями використовується «Платіжне доручення» у розрахунках платіжними вимогами-дорученнями застосовується «Платіжна вимога-доручення», у розрахунках акредитивами використовується «Заява на акредитив», у розрахунках чеками застосовується «Розрахунковий чек», у розрахунках векселями використовується «Простий вексель» / «Переказний вексель» і т.д.

Форми безготівкових розрахунків встановлені Національним банком України, а порядок їх застосування - Інструкцією про безготівкові розрахунки в господарському обороті України.

Суворе дотримання принципів, форм і правил здійснення безготівкових розрахунків забезпечує чітку їх організацію, прискорює оборотність засобів у розрахунках, знижує кредиторську і дебіторську заборгованість, сприяє зміцненню розрахунково-платіжної дисципліни, господарського розрахунку і підвищенню ефективності виробництва.

2.2 Поточні й інші рахунки підприємству банках, порядок їх відкриття і руху коштів на них

Юридичні і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають самостійний баланс і зареєстровані у встановленому порядку, для збереження й обліку руху коштів в обслуговуючих їх банках, можуть відкривати поточні, валютні й інші рахунки.

Для відкриття поточного рахунку юридичні і фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності представляють у заклади банку, що буде їх обслуговувати, такі документи:

1. Заява на відкриття рахунку встановленого зразка, підписане керівником і головним бухгалтером підприємства. У випадках відсутності посади головного бухгалтера заява підписується тільки керівником.

2. Копію посвідчення про державну реєстрацію підприємства в органі виконавчої державної влади чи в іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, завірену нотаріально органом, що видав дане посвідчення.

3. Копію статуту (положення), зареєстровану у встановленому порядку в органах виконавчої влади і завірену нотаріально органом, що реєстрував його. Фізичні особи - суб'єкти . підприємницької діяльності копію статуту не представляють.

4. Копію документа, що підтверджує взяття підприємства на облік у податковому органі, завірену податковим органом чи нотаріально.

5. Картку зі зразками підписів осіб, які мають право розпоряджатися коштами на рахунку, і відбитком печатки підприємства, завіреної нотаріально вищим органом у встановленому порядку або органом Ради народних депутатів у місцях, де немає нотаріальних контор.

6. Довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, завірену органом, який видав даний документ.

7. Копію довідки про внесення підприємства в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, завірену нотаріально або органом, що її видав.

8. Документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків чи його копію, завірену нотаріально або органом, що видав її.

Підприємці, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи для відкриття поточного рахунку представляють у банк:

заяву на відкриття рахунку установленої форми, підписану підприємцем;

копію посвідчення про державну реєстрацію, завірену нотаріально;

картку із зразком підпису, завірену нотаріально;

копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, завірену податковим органом чи нотаріально;

довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, завірену цим органом.

Для відкриття інших рахунків, у тому числі і валютного рахунку, у тому ж банку йому додатково дається тільки спеціальна заява на відкриття даного рахунку.

Представлені в заклади банку для відкриття рахунку документа перевіряються, і на їх підставі з дозволу керівника банку підприємству відкривається поточний чи інший рахунок із присвоєнням йому відповідного номера (шифру).

При цьому поточному рахунку присвоюється, як правило, (12-14) - значний номер (шифр) виду (типу): 2600-1-1 (2)-01 (02)-1-00-001.

Присвоєний номер поточному й іншому рахунку клієнта проставляється (вказується) потім на всіх розрахунково-платіжних документах, на підставі яких здійснюється зарахування і списання коштів по даному рахунку.

Юридичні особи і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть відкривати кілька поточних і інших рахунків у будь-яких закладах банків України за власним вибором і за згодою відповідних банків.

Про відкриття рахунків клієнти у встановлений термін повідомляють податкові органи за місцем реєстрації.

За неповідомлення податковому органу про відкриття (закриття) рахунків у закладах банків юридичні особи і підприємці сплачують штраф у встановленому розмірі (20 н.м. доходів громадян).

По відкритому в банку рахунку здійснюється оборот відповідних коштів. Підставою для операцій по зарахуванню коштів на рахунок і списанню їх з нього є правильно оформлені розрахунково-платіжні документи встановленої (типової) форми - платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, заяви на внесок готівки, чеки, акредитиви, векселі й ін.

Мінімальна сума, на яку виписуються розрахункові документи для здійснення безготівкових розрахунків, не встановлюєшся.

Виписаний розрахунковий документ дійсний, як правило, протягом 10 днів, а платіжне вимога-доручення - 20 днів.

Заклади банків приймають розрахункові документи від підприємств протягом операційного (робочого) дня в залежності від часу роботи банку з клієнтами. При цьому документи, прийняті банком від підприємств в операційний час дня, проводяться (оплачуються) ним, при наявності коштів на рахунку, в той же день, а документи, що надійшли після операційного часу, виконуються банком при наявності коштів на рахунку наступного дня.

Рух коштів на поточному та іншому рахунку підприємства в банку відображається у виписці до даного рахунку, що періодично, разом з виправдувальними документами на надходження (зарахування) і списання (витрату) коштів видається власнику рахунку.

Наприкінці кожного місяця виписки банку по рахунку обробляються його власником, тобто на операції, зроблені по рахунку на підставі відповідних розрахунково-платіжних документів і відображення у виписці, складаються бухгалтерські проводки, визначається прихід та витрата коштів за місяць і виводиться їх залишок на рахунку на кінець звітного періоду. Наприкінці року правильність залишку коштів на рахунку (сальдо) повідомляється в письмовій формі обслуговуючому банку.

При обробці записів, зроблених у виписці по рахунку, варто пам'ятати, що по кредиту відбивається надходження коштів на рахунок, а по дебету - їх списання (витрата).

Поточні рахунки можуть бути закриті закладами банку в таких випадках: за заявою власника рахунку; на підставі рішення вищого органу, що має право ліквідації чи реорганізації підприємства; на підставі рішення суду чи арбітражного суду; в інших випадках, передбачених договором між банком і власником рахунку.

Операції по поточному (іншому) рахунку можуть бути тимчасово припинені рішенням судових і правоохоронних органів у випадках, передбачених законодавством.

За відкриття рахунку, здійснення операцій по ньому і за закриття рахунку клієнт платить банку суму, встановлену в договорі банку з клієнтом на його обслуговування.

2.3 Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень займають основне місце в безготівковому платіжному обороті.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить доручення платника банку чи іншому закладу - члену обслуговуючої його платіжної системи здійснити переказ зазначеної в ньому суми коштів зі свого поточного рахунку па рахунок іншого клієнта чи одержувача грошей.

У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно в міських розрахунках для здійснення практично усіх видів товарних і нетоварних платежів, а саме: для оплати матеріальних цінностей і послуг, відпущених постачальником чи отриманих покупцем, внесення податків і платежів у бюджет, у Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування та в інші централізовані фонди і ланки фінансової системи, погашення кредиторської заборгованості, перерахування пені, штрафів, неустойок, а також сум за рішенням суду й арбітражного суду, погашення позичок банку і відсотків по них, перерахування попередньої оплати за товари і послуги й авансові платежі по податках і ін.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються в такому порядку. При виникненні в платника необхідності перерахування комусь коштів за отриману продукцію, послуги, податків (внесків) у бюджет і позабюджетні фонди і т.д. він виписує в необхідній кількості екземплярів (2-3) платіжне доручення встановленої форми, підписує його перший екземпляр і на ньому ставить печатку.

Оформлене платіжне доручення здається в обслуговуючий банк не пізніше 10 днів із дня його виписки. Банк приймає доручення до виконання лише в тому випадку, якщо в платника є на рахунку в необхідній кількості вільні кошти. У межах цих засобів банк і оплачує платіжні доручення платника.

Оплачені платіжні доручення (крім 1-го екз.) додаються до виписок банку по рахунках платника й одержувача коштів у підтвердження зроблених по них операцій.

У тих випадках, коли одержувач коштів не має рахунку в банку, у розрахунках з ним можуть використовуватися так названі гарантовані платіжні доручення. Такими дорученнями підприємства можуть здійснювати переказ коштів через підприємства зв'язку на виплату окремим громадянам пенсій, аліментів, заробітної плати, авторського гонорару, а також іншим підприємствам - на виплату заробітної плати, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків.

2.4 Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень

У безготівковому платіжному обороті України істотне місце займають розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень.

Платіжне вимога-доручення являє собою розрахунковий документ, де міститься, з одного боку, вимога одержувача безпосередньо до платника сплатити зазначену суму грошей, а з іншого боку - доручення платника обслуговуючому банку здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунку на рахунок одержувача.

Отже, платіжна вимога-доручення складається з двох частин-верхньої і нижньої. Верхня частина являє собою вимогу, яка заповнюється постачальником-одержувачем грошей. У ньому він вимагає від платника оплатити йому відповідну суму коштів за поставлені товари, послуги. Нижня частина цього документа містить доручення платника своєму банку про оплату зазначеної їм суми постачальнику-одержувачу грошей.

Платіжна вимога-доручення виписується постачальником-одержувачем грошей на бланку типової форми в 2-х екземплярах. При цьому заповнюється тільки його верхня частина - вимога. Перший екземпляр виписаного документа оформляється підписами і печаткою одержувача грошей. Оформлене в такий спосіб платіжна вимога-доручення разом з відвантажувальними й іншими документами, передбаченими договором, направляється платнику безпосередньо постачальником або через заклад банку.

Платник, одержавши платіжну вимогу-доручення, вирішує питання про згоду на її оплату. При згоді оплатити цю вимогу платник оформляє її нижню частину: указує цифрами і прописом суму, що він повинен оплатити, підписує її і ставить свою печатку. Оформлена в такий спосіб платіжна вимога-доручення здається в банк платника, що вирішує питання про її оплату. Виписана платіжна вимога-доручення дійсна протягом двадцяти днів.

2.5 Розрахунки за допомогою чеків

На даний час у системі безготівкових розрахунків за отримані товари, виконані роботи і надані послуги широке розповсюдження одержали розрахунки за допомогою чеків.

Розрахунковий чек - це розрахунковий документ, що містить письмову вказівку власника рахунку обслуговуючому банку про перерахування зазначеної в ньому суми коштів з його рахунку пред'явнику (чекоутримувачу) цього чека.

Чекодавець - юридична чи фізична особа, що підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари і послуги.

Чекоутримувач ~ підприємство, що одержало чек і право стягнута по ньому кошти з рахунку чекодавця в оплату відпущених йому товарів і послуг.

Розрахункові чеки мають встановлену форму. Одержання готівки за ними не допускається. Виготовляються рахункові чеки, як правило,

Національним банком України на спеціальному папері і брошуруються в книжечки по 10,20 і 25 аркушів (чеків).

Для одержання лімітованої чекової книжки клієнт представляє в обслуговуючий заклад банку заяву встановленої форми в одному екземплярі із заповненням усіх реквізитів і вказівкою суми ліміту.

Виписана заява завіряється підписами і печаткою підприємства-одержувача чекової книжки.

Крім заяви, для одержання лімітованої чекової книжки виписується платіжне доручення встановленої форми для перерахування засобів з поточного рахунку на спеціальний рахунок «Чекові книжки». Цим самим банк бронює кошти для розрахунків по лімітованих чеках, тобто гарантує їх оплату постачальнику. У той же час кредитним договором між чекодавцем і його банком може бути передбачений порядок, відповідно до якого таке депонування не здійснюється, а банк бере на себе зобов'язання оплачувати чеки свого клієнта (у випадку відсутності коштів на його поточному рахунку) за рахунок кредиту в межах заздалегідь встановленого розміру.

На підставі представлених документів банк оформляє клієнту чекову книжку і видає її довіреній особі під його розписку в заяві на одержання цієї книжки. Термін дії виданої лімітованої чекової книжки не повинен перевищувати одного року.

Розрахунки чеками з лімітованих книжок здійснюються в такому порядку. Підприємство бажаюче купити необхідні товари, послуги і розрахуватися за них чеком, визначає свого працівника, який повинен одержати ці товари чи послуги, видає йому доручення на їх одержання, а також лімітовану чекову книжку, і він іде до постачальника потрібних товарів (послуг). Після узгодження з постачальником обсягу і вартості товарів, що купуються, довірена особа покупця виписує розрахунковий чек із вказівкою в ньому, кому, скільки і за що перелічуються кошти.

Одночасно з випискою чека заповнюється і його корінець із вказівкою в ньому суми залишку ліміту до дійсного платежу, суми, списаної по даному чеку, і суми залишку ліміту до наступного платежу.

Виписані чеки повинні бути підписані особами, що мають право розпоряджатися коштами на рахунках підприємства, і мати печатку власника чекової книжки.

Як виключення, чеки з лімітованих книжок можуть підписуватися посадовою особою покупця, якому видане доручення на одержання товару. У даному випадку в чеку перед підписом робиться напис «За дорученням» із указівкою її номера і дати виписки.

Виписаний чек відокремлюється від корінця і передається постачальнику. Постачальник на отриманому чеці і на його корінці ставить свій штамп, виписує на отримані чеки реєстр чеків у 2-3 екземплярах і здає по ньому чеки з прикладеними до них рахунками-фактурами в обслуговуючий банк для стягнення платежу з чекодавців.

Банк на підставі чеків, що надійшли, списує суми, зазначені в них, з рахунків чекодавців і зараховує їх на рахунок одержувача коштів.

Виписаний чек дійсний протягом десяти днів. Правильність використання чеків контролюється головним бухгалтером з оцінкою на його корінці.

У випадках закінчення терміну дії чекової книжки чи вичерпання ліміту невикористані чеки повинні бути повернуті тому банку, де була отримана чекова книжка. Виписка чеків понад установлений ліміт і термін дії чекової книжки не допускається.

2.6 Розрахунки акредитивами

Сутність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що покупець на підставі договору з постачальником і до відвантаження їм продукції переводить (бронює) гроші на його ім'я у відповідний заклад банку. Переказ (депонування) грошей здійснюється шляхом подачі обслуговуючому покупця закладу банку заяви на акредитив.

Акредитив являє собою документ, у якому дається доручення банку покупця іногородньому банку постачальника зробити оплату рахунків останнього за відвантажений товар чи зроблені послуги на умовах, зазначених в акредитивній заяві.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тільки в іногородніх розрахунках і з одним постачальником.

Відкриття (виставлення) акредитива може бути здійснене як у банку платника, так і в банку постачальника з бронюванням грошових коштів на окремому рахунку чи без бронювання.

Акредитив, при відкритті якого бронюються кошти платника на окремому рахунку в банку платника або в банку постачальника (бенефіціара), називається покритим акредитивом.

Акредитив, при відкритті якого кошти платника не бронюються на окремому рахунку, а оплата по ньому при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком платника за рахунок кредиту, називається непокритим акредитивом.

Крім акредитивів, що передбачають депонування коштів у банку постачальника, при наявності кореспондентських рахунків між банками застосовуються так звані гарантовані акредитиви. Гарантовані акредитиви - це акредитиви, що відкриваються покупцям у банку постачальника шляхом видачі йому права списувати всі суми акредитива з кореспондентського рахунку банку, що обслуговує платника (банку-емітента).

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.

Відкличний акредитив-це такий акредитив, що може бути змінений чи анульований банком, що обслуговує платника (банком-емітентом), без попереднього узгодження з постачальником (бенефіціаром) у випадках невиконання ним умов договору.

Безвідкличний акредитив - це такий акредитив, що може бути змінений чи анульований банком за згодою постачальника (бенефіціара), на ім'я якого він був виставлений (відкритий).

Виставляється акредитив на термін, встановлений у договорі сторонами, але не більше 15 днів. Мінімальна сума, на яку відкривається акредитив, не обмежується. Поповнювати акредитив не дозволяється. Видача з нього готівкою забороняється.

Порядок виставлення акредитиву і розрахунків по ньому такий.

Для відкриття акредитиву з депонуванням коштів у банку покупця платник виписує заяву на акредитив у трьох екземплярах, а при депонуванні коштів у банку постачальника ця заява виписується в чотирьох екземплярах. У заяві на акредитив указується, який акредитив відкривається - відкличний чи безвідкличний і заповнюються всі реквізити, а також вказуються умови оплати товару, що купується, послуг.

У заяві можуть бути зазначені додаткові умови оплати, наприклад заборона часткових виплат по акредитиву чи представленню документів, що засвідчують якість продукції, і т.д.

Виписану заяву на акредитив платник-покупець здає в обслуговуючий заклад банку. Останній після перевірки заяви списує гроші в сумі акредитива із зазначеного в ньому рахунку і бронює їх на рахунку «Акредитиви до оплата» (у випадках депонування коштів у банку покупця).

Якщо ж відкривається акредитив з депонуванням коштів у банку постачальника, то заявник своїм дорученням через обслуговуючий банк перераховує суму акредитиву в банк постачальника. Останній зараховує її на спецрахунок, що відкривається постачальнику.

Після цього банк покупця сповіщає банк постачальника (по телеграфу, електронній пошті та ін.) про те, кому і який акредитив відкритий.

Одержавши відповідне повідомлення, банк постачальника відкриває на ім'я постачальника рахунок «Акредитиви» і сповіщає про це постачальнику.

Постачальник, одержавши повідомлення про відкриття акредитива, відвантажує (відпускає) продукцію на адресу покупця, виписує документи, що підтверджують відвантаження, і представляє їх обслуговуючому його банку.

Банк, одержавши документи і перевіривши дотримання умов розрахунків, зазначених у заяві, списує вартість відвантаженої (відпущеної) продукції зі спецрахунку, відкритого постачальнику в його банку (у випадку депонування коштів у банку постачальника), і зараховує їх на рахунок постачальника. Оплата акредитива виконується в цьому банку з подальшим переказом суми оплати на ім'я постачальника.

Оплата по акредитиву може виконуватися відразу ж у повній сумі акредитиву чи вроздріб у кожному окремому випадку. При неповному використанні акредитиву гроші в невикористаній сумі повертаються покупцю і зараховуються на той рахунок, з якого виставлявся акредитив.

Якщо ж кошти по акредитиву використані цілком або минув термін його дії, то він закривається. Достроково акредитив може бути закритий банком платника при порушенні постачальником його умов, за заявою постачальника, якщо це безвідкличний акредитив, за вимогою покупця у випадках виставлення відкличного акредитива.

Застосовується акредитивна форма розрахунків тоді, коли між постачальником і покупцем немає постійних господарських зв'язків по покупці (постачанню) товарів та наданню послуг і угода носить разовий характер.

Позитивною стороною акредитивної форми розрахунків є те, що вона гарантує платіж постачальнику. Для покупців ця форма розрахунків менш ефективна, тому що вона має обмеженість у розрахунках, а також при виставленні акредитива за рахунок власних коштів з обороту підприємства відбувається відволікання оборотних коштів, що сповільнює їх обіг.

2.7 Розрахунки із застосуванням векселів

Однією з форм безготівкових розрахунків за товарно-матеріальні цінності і погашення боргів є розрахунки за допомогою векселів.

Вексель-це цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити відповідну суму коштів своєму кредитору-власнику векселя (векселедержателю) у встановлений термін. Він широко використовується в комерційній і банківській практиці в країнах з ринковою економікою як форма видачі поза банківського кредиту.

Застосування векселів у господарському обороті в Україні регламентується постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р. «Про використання векселів у господарському обороті України», прийнятою в 1993 р. Національним банком України «Порядком здійснення банками операцій з векселями» і Положенням «Про перекладний і простий вексель», а також Указом Президента України від 14.09.94 р. «Про випуск і оборот векселів для погашення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності».

Векселі бувають декількох видів. Однак у господарському обороті України застосування одержали в основному два види векселів - простий (соло) і переказний (тратта).

Бланки векселів є документами строгої звітності. Вони виготовляються і видаються (продаються) банками в книжечках по 25 і 50 аркушів.

При розрахунках векселями простий вексель виписує і підписує боржник, а переказний - кредитор.

У простому векселі фіксується найменування боржника і кредитора, термін платежу і його сума. Він також повинен мати підпис і відбиток печатки векселедавця.

У цілому простий вексель містить нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселедержателю зазначену в ньому суму боргу.

Переказний вексель, що виписується і підписується кредитором, являє собою наказ боржнику про сплату у встановлений термін зазначеної суми коштів третій особі. Виписаний переказний вексель повинен бути акцептований боржником, без чого він не має юридичної чинності. Акцептом векселя платник бере на себе зобов'язання сплатити його суму у встановлений термін.

Оплата за векселем може бути гарантована банком. Банківська гарантія платежу за векселем називається «аваль». Вона передбачає відповідальність банку-аваліста перед векселедержателем за сплату боргу (оплату векселя) у встановлений термін за рахунок кредиту. З іншого боку, при оплаті векселя за рахунок кредиту банк стягує з платника встановлену плату(відсоток).

У випадку наявності кредиторів у платника він може переадресувати перекладний вексель для оплати на ім'я одного з цих кредиторів. У такому випадку на зворотній стороні векселя робиться відповідний передатний напис -індосамент. У цій операції вексель виконує функцію кредитних грошей, тому що він використовується як засіб платежу.

Черговість операцій при розрахунках перекладним векселем така:

1 - оформлення векселя кредитором;

2 - видача векселя векселедержателю;

3 - пред'явлення векселя до акцепту платником;

4 - передача акцептованого векселя векселедержателю;

...