Фінанси підприємств

Джерела формування власних оборотних активів на державних підприємствах при їх організації визначаються вищестоящою організацією.

Ними є, як правило, кошти бюджету, кошти інших однотипних підприємств, централізовані кошти вищих органів керування.

На підприємствах, заснованих на колективній формі власності, на момент їх організації оборотні активи формуються за рахунок грошових і матеріальних внесків засновників, безоплатних внесків інших підприємств і громадам.

У ході подальшої роботи підприємств поповнення їх оборотних активів може здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів (прибутку), притягнутих, позикових та інших джерел (додаткових внесків засновників, дотацій з бюджетів, благодійних внесків юридичних і фізичних осіб і ін.).

Власні джерела, спрямовані на створення оборотних активів на підприємствах, зараховуються в статутний фонд (статутний капітал).

Фактична наявність власних і прирівнюваних до них джерел формування оборотних активів визначається за балансом річного звіту підприємства як різниця між підсумком першого розділу пасиву балансу й підсумком першого розділу активу балансу.

Склад і структура джерел формування оборотних активів не є раз і назавжди постійною величиною.

Вони залежать від стану економіки підприємств, особливостей формування запасів і витрат і можуть змінюватися в часі.

Однак збільшення частки власних джерел і зниження частки кредитів банку в джерелах формування оборотних активів підвищує ефективність їх використання й рівень рентабельності підприємства.

Тому встановлення економічно обґрунтованого співвідношення між власними і позиковими джерелами формування оборотних активів є однією з найважливіших умов підвищення ефективності їх використання і рентабельності підприємства.

5.3 Загальний порядок нормування власних оборотних активів підприємств

Розмір власних оборотних активів, необхідних підприємству для забезпечення нормальної діяльності, встановлюється нормуванням.

Нормування - це процес розрахунку тієї частини оборотних активів (запасів і витрат), що потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперебійного процесу виробництва, реалізації продукції й розрахунків.

Основною задачею нормування є розробка на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення їх обіговості і найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування оборотних активів включає розробку й встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. і розрахунок нормативу власних оборотних активів у грошовому вираженні на кінець року, кварталу.

Норма - це обчислена у встановленому порядку за кожним видом оборотних активів відносна чи мінімальна їх величина, необхідна для розрахунку нормативу.

За деякими видами оборотних активів вона обчислюється в абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими-у відносних величинах (днях, відсотках).

Норми оборотних активів за їх видами повинні розроблятися на кожному підприємстві спеціальною комісією, очолюваною керівником, відповідно до «Типового порядку визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей», затверджених Міністерством фінансів і Міністерством економіки України від 31.05.93 р.

Розроблені норми діють протягом декількох років і переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання та ін.

Норматив - це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому вираженні, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперебійного процесу виробництва, реалізації продукції й розрахунків.

Нормативи власних оборотних активів повинні враховувати потреби підприємства в активах не тільки для основної діяльності, але й для капітального ремонту будинків, споруд, що виконується господарським способом, а також для підсобних підприємств та інших служб підприємств, що не знаходяться на самостійному балансі.

Норми та нормативи обчислюються складанням спеціальних розрахунків по кожному виду нормованих оборотних активів.

Визначаються нормативи на кінець планованого року за окремими видами оборотних активів множенням норми на обсяг (одноденна витрата) нормованих цінностей чи витрат виробництва, прийнятих у розрахунок.

Дані, необхідні для розрахунку норм і нормативів за окремими елементами нормованих оборотних активів, беруть із відповідних видів бухгалтерської звітності (балансів та ін.) і таблиць виробничо-фінансового плану.

Розрахунку норм і нормативів власних оборотних активів на підприємствах повинна приділятися особлива увага.

Від того, наскільки економічно обґрунтовано розраховані нормативи й норми, залежить ефективність використання оборотних активів, прискорення їх обіговості та фінансове положення підприємства.

Нормування оборотних активів може здійснюватися трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом і методом коефіцієнтів.

Метод прямого розрахунку полягає в тому, що спочатку визначаються, відповідно до діючого порядку, норми і нормативи за окремими елементами оборотних активів, а потім їх підсумком визначається сукупний норматив.

При аналітичному методі виключається розрахунок нормативу за окремими елементами оборотних активів, а сукупний норматив на запланований рік обчислюється, виходячи з діючого нормативу в поточному році, скоригованого на зміну обсягу виробництва (обсягу товарної продукції) і розміру прискорення обіговості оборотних активів у запланованому році.

При коефіцієнтному методі розрахунок нормативу власних оборотних активів на запланований рік визначається, виходячи з нормативу, який діяв у попередньому році, і розміру змін відповідних запасів і витрат у запланованому році.

Використання того чи іншого методу розрахунку нормативів власних оборотних активів залежить від часу функціонування й рівня економіки підприємств.

При створенні підприємств, а також в умовах їх функціонування більш доцільно для розрахунку нормативів власних оборотних активів застосовувати метод прямого рахунку.



5.4 Розрахунок нормативів власних оборотних активів за їх окремими елементами

Розрахунок нормативу власних оборотних активів на сировину^ основні матеріали і напівфабрикати.

Норматив власних оборотних активів на сировину, основні матеріали і напівфабрикати визначається множенням вартості одноденної їх витрати в запланованому році на норму запасу в днях.

У виді формули це може бути представлено так:

н =О *N

де О- норматив власних оборотних активів, грн.; (9-одноденна витрата сировини, матеріалів і напівфабрикатів, грн.; N- норма оборотних активів, днів.

При цьому одноденна витрата сировини, матеріалів і напівфабрикатів визначається розподілом вартості їх річних (квартальних) витрат у планованому році на 360 (90) днів.

Норма оборотних активів по кожному виду чи однорідній групі матеріалів враховує час їх перебування в поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах, а також час, необхідний для вивантаження, доставки, прийому і складування матеріалів.

Поточний запас - основний вид запасу сировини, матеріалів і напівфабрикатів. На розмір поточного запасу впливають періодичність постачань матеріалів за договорами (цикл постачання), а також обсяг їх споживання у виробництві.

При постачаннях матеріалів за графіком і щоденним їхнім споживанням у виробництві рівними партіями середній інтервал між постачаннями, тобто цикл постачання, розраховується шляхом розподілу 360 днів на число запланованих постачань.

При місцевих постачаннях середній інтервал визначається шляхом розподілу оптимальної з погляду економічної доцільності партії матеріалів на їх середньоденне споживання.

Якщо у договорах не зазначені конкретні терміни постачань, середній цикл постачання визначається на основі фактичних даних про надходження матеріалів у звітному році.

Норма оборотних активів у поточному запасі приймається, як правило, у розмірі 50 % середнього циклу постачання, що обумовлено постачанням матеріалів декількома постачальниками і в різний термін.

Страховий запас - другий по величині вид запасу, що визначає загальну норму. Страховий або гарантійний запас, необхідний на кожному підприємстві для гарантії безперервності процесу виробництва у випадках порушення умов і термінів постачань матеріалів контрагентами, транспортом, або відвантаження некомплектних партій.

Страховий запас приймається, як правило, у розмірі 50% поточного запасу, але може бути і меншим цієї величини в залежності від розташування постачальників та ймовірності перебоїв у постачаннях.

Транспортний запас створюється у випадку перевищення термінів вантажообігу в порівнянні з термінами документообігу.

При постачаннях матеріалів на далекі відстані термін оплати розрахункових документів випереджає термін прибуття матеріальних цінностей.

На час перебування матеріалів в дорозі після оплати розрахункових документів у покупця виникає потреба у коштах.

Наприклад, рух вантажу від постачальника до покупця займає 20 днів. Поштовий пробіг розрахункових документів - 8 днів. Обробка документів у постачальника та у відділеннях банку здійснюється протягом 4 днів. При цих умовах норма оборотних активів у транспортному запасі складе 8 днів (20 - (8 + 4)).

Технологічний запас створюється в період підготовки матеріалів до виробництва, включаючи аналіз і лабораторні іспити.

Цей запас враховується в тому випадку, якщо він не є частиною процесу виробництва.

Наприклад, при підготовці до виробництва деяких видів сировини і матеріалів необхідний час на підсушування, розігрів, розмел, відстій, доведення до визначених концентрацій і т.п.

Час, необхідний на відвантаження, доставку, прийняття і складування матеріалів, також приймається в розрахунок норми запасу сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів.

Норми цього часу встановлюються по кожній операції на середній розмір постачання на підставі технологічних розрахунків або за допомогою хронометражу.

Додаванням обчислених за окремими операціями норм оборотних активів за відповідними видами сировини, матеріалів і напівфабрикатів одержують загальну норму.

Множенням загальної норми на вартість одноденної виграти відповідного виду цінностей визначають норматив.

У тих випадках, коли є значна кількість найменувань сировини і матеріалів, і вони надходять від багатьох постачальників, що затрудняє робити розрахунок норми за окремими їх елементами (доставка, прийняття, збереження і т.д.), визначають норму в середньому за всіма матеріалами, виходячи з фактичних даних про вартість їх витрат в звітному році і розміру середнього їх залишку.

При цьому середній залишок визначається на підставі звітних даних за кварталами розподілом на 4 суми 1 /2 залишку на початок і кінець року плюс повні залишки на початок II, III і IV кварталів.

Розрахунок норми в днях виконується розподілом середнього річного залишку сировини і матеріалів за попередній звітний рік на одноденну їх витрату в тому ж році.

Множенням вартості одноденних витрат сировини і матеріалів у планованому році на норму оборотних активів у днях визначають норматив власних оборотних активів по сировині й матеріалах.

Розрахунок нормативу власних оборотних активів на незавершене виробництво

До витрат у незавершеному виробництві відносяться усі витрати, вкладені у вартість початих, але незакінчених виробів, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу з моменту першої операції до здачі готової продукції на склад.

Величина нормативу оборотних активів, виділених для заділів незавершеного виробництва, залежить від чотирьох факторів: обсягу і складу виробленої продукції, тривалості виробничого циклу, собівартості продукції і характеру наростання витрат у процесі виробництва.

Обчислення нормативу оборотних активів у незавершеному виробництві виконується за формулою:

Н = В0 х Двц х К

де Н - норматив власних оборотних активів; В0 - одноденні витрати на виробництво продукції в IV кварталі; Дщ - тривалість виробничого циклу

(дні); К- коефіцієнт наростання витрат.

Одноденні витрати визначаються розподілом витрат на випуск валової продукції в оцінці по виробничій собівартості IV кварталу запланованого року на 90.

Тривалість виробничого циклу відбиває час перебування продукції в незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного виготовлення продукції і передачі її на склад.

Вона визначається на основі технологічних карт та інших планових нормативів виробництва по кожному виробу в календарних днях.

У тривалість виробничого циклу включається час, витрачений на обробку деталей (технологічний запас), час на транспортування від одного робочого місця до іншого і на передачу готової продукції на склад (транспортний запас), час перебування оброблюваних виробів між окремими операціями (оборотний запас), час перебування виробу у страховому запасі.

На підприємствах, що випускають різноманітний асортимент продукції, тривалість виробничого циклу визначається як середньозважена величина, виходячи з частки окремих видів і груп виробів у загальному обсязі продукції, що випускається, в оцінці за плановою собівартістю.

Множенням тривалості виробничого циклу на коефіцієнт наростання витрат визначають норму запасу в днях по статті «Незавершене виробництво».

Коефіцієнт наростання витрат відбиває характер наростання витрату незавершеному виробництві за днями виробничого циклу.

Усі витрати в процесі виробництва підрозділяються на одноразові й наростаючі.

До одноразових відносяться такі витрати, що здійснюються на початку виробничого циклу. Вони включають витрати сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів.

Інші витрати вважаються наростаючими.

Наростання витрат у процесі виробництва може відбуватися рівномірно й нерівномірно. При рівномірному наростанні витрат середня вартість незавершеного виробництва обчислюється як сума всіх одноразових витрат і половини наростаючих витрат.

Коефіцієнт наростання витрат визначається неоднаково при рівномірному і нерівномірному їх наростанні. При рівномірному наростанні витрат коефіцієнт обчислюється за формулою:

К = (Во+0,5Вн)/(Во+Вм)



де К - коефіцієнт наростання витрат; В0 - одноразові витрати; Вн -

наростаючі витрати.

При нерівномірному наростанні витрат за днями виробничого циклу коефіцієнт наростання витрат визначається за формулою:

К = С/В,

де С- середня вартість виробу в незавершеному виробництві; В -виробнича собівартість виробу.

При сполученні рівномірних і нерівномірних витрат розрахунок середньої вартості виробу в незавершеному виробництві здійснюється за формулою.

С = (В0Т + В]Т1 +В2Т2 +... + 0,5ВрТ)/Т

де Ві ,В2, ... - витрати за днями виробничого циклу; В0 - одноразові витрати; Вр - витрати, що здійснюються рівномірно протягом виробничого циклу; Т- тривалість виробничого циклу, днів; Т, Т2, ... - час від моменту разових витрат до закінчення виробничого циклу.

Приклад. Виробнича собівартість виробу 220,0 тис.грн., тривалість виробничого циклу - 6 днів. Витрати на виробництво склали: у перший день -55,0 тис. грн., у другий день - 60 тис. грн., інші 105,0 тис. грн. (220,0- 115,0) -це витрати, вироблені рівномірно щодня.

Коефіцієнт наростання витрат у даному випадку складе:

К = [(55 х 6) + (60 х 5) + (і05 х 0,5 х б)]/(б х 220) = 0,71

Нормування оборотних активів у незавершеному виробництві здійснюється за формулою:



Н=(В/Д) *Т *К,

де Н - норматив оборотних активів у незавершеному виробництві, гра; В -обсяг виробленої валової продукції за кошторисом витрат у IV кварталі майбутнього року, грн.; Д- кількість днів у періоді (90); Г-тривалість виробничого циклу, днів; К - коефіцієнт наростання витрат у виробництві.

Підставивши відповідні показники в дану формулу, норматив на незавершене виробництво складе:

Н = (3520 /90)х 25 х 0,71 = 694 ,2 тис. грн.

Розрахунок нормативу власних оборотних активів на запаси готової продукції

До готової продукції відносяться вироби, які пройшли кінцеву стадію виробництва, прийняті відділом технічного контролю і здані на склад.

Норматив оборотних активів на залишки готової продукції визначається як добуток норми оборотних активів у днях на вартість одноденного випуску товарної продукції у майбутньому році за виробничою собівартістю.

У виді формули це можна представити в такий спосіб:

Н=(В/Д)*Т

де Н- норматив оборотних активів на готову продукцію, грн.; В-випуск товарної продукції у IV кварталі майбутнього року (при рівномірно наростаючому характері виробництва) за виробничою собівартістю, грн.; Д-кількість днів у періоді (90); Т- норма оборотних активів на готову продукцію, днів.

При цьому норма оборотних активів на запаси готової продукції (у днях) складається з таких елементів: часу, необхідного для комплектування виробів для поставки; часу на пакування продукції; часу для оформлення та здачу у банк платіжних документів.

Визначення часу на зазначені види операцій здійснюється розрахунковим методом (хронометражем).

При великій номенклатурі продукції, що випускається, виділяються основні види виробів, що складають 70-80 % усього випуску.

За ними розраховується середньозважена норма оборотних активів, що потім поширюється на всю готову продукцію, що знаходиться на складі.

Множенням вартості одноденного випуску товарної продукції в оцінці по виробничій собівартості в запланованому році на норму оборотних активів у днях визначають норматив.

Розрахунок нормативу власних оборотних активів на витрати майбутніх періодів

До витрат майбутніх періодів відносяться витрати, здійснені в поточному плановому періоді, але віднесеш на собівартість продукції у наступні періоди.

До них відносяться витрати на освоєння нових видів продукції, вдосконалення технологій виробництва, а також витрати на підписку періодичних видань, орендна плата та ін.

Норматив на витрати майбутніх періодів визначається в такий спосіб: до суми витрат майбутніх періодів, які має підприємство на початок запланованого року, додаються витрати, вироблені в планованому році, і віднімаються витрати, що включаються в собівартість продукції, виробленої в запланованому році.

У вигляді формули розрахунок нормативу на витрати майбутніх періодів можна представити так:

Н = В,тр + Впр + Ввс

де Н- норматив власних оборотних активів на витрати майбутніх періодів; Внпр - сума витрат майбутніх періодів на початок планованого року; Впр - сума витрат майбутніх періодів, що будуть зроблені в планованому році за відповідними кошторисами; Вес - сума витрат майбутніх періодів, що включається в собівартість продукції планованого року.

Такий порядок розрахунку нормативів власних оборотних активів за їх окремими елементами методом прямого рахунку.

Додаванням сум окремих нормативів одержують сукупний норматив по підприємству в цілому.

5.5 Показники використання оборотних активів та їх розрахунок

Економічними показниками використання оборотних активів є: фондовіддача, фондоємкість, прибутковість, оборотність, коефіцієнт оборотності, розмір вивільнення (заморожування).

Сутність даних показників і порядок їх розрахунку такі.

Фондовіддача - показник, що характеризує рівень виробництва валової (товарної) продукції на одиницю оборотних активів.

Визначається він розподілом обсягу виробництва валової чи товарної продукції у вартісному вираженні на тисячу гривень оборотних активів.

Фондоємкість - показник, що характеризує розмір оборотних активів, використаних у виробництві одиниці валової (реалізованої) продукції.

Визначається він розподілом величини оборотних активів на одну тисячу гривень виробленої або реалізованої продукції.

Прибутковість - показник, що характеризує рівень окупності сукупних витрат виробництва чи його складових, у т.ч. і оборотних активів.

Визначається прибутковість оборотних активів розподілом обсягу підсумкового прибутку на 1000 грн. середньорічної вартості оборотних активів.

Найважливішими показниками, які характеризують використання оборотних активів, є їх обіговість і коефіцієнт обіговості.

Оборотні активи підприємств увесь час знаходяться в русі. У своєму русі вони проходять послідовно три стадії кругообігу: заготовчу, виробничу і реалізації.

Послідовне проходження оборотними активами стадії кругообігу зі зміною форм вартості називається оборотністю.

Оборотність характеризується тривалістю одного обороту в днях і кількістю оборотів за визначений (аналізований) період, тобто коефіцієнтом оборотності.

Тривалість одного обороту в днях, тобто оборотність оборотних активів можна визначити за формулою:

Од=(С0*Д)/Р,

де Од - оборотність у днях; Д - кількість днів, за які обчислюється оборотність. Причому вважається, що місяць дорівнює 30 дням, квартал-90, півріччя - 180 і рік-360 дням; Р - сума обороту; С0 - середній залишок оборотних активів за аналізований період.

Коефіцієнт оборотності, або кількість оборотів за рік, обчислюється розподілом кількості днів у році на тривалість одного обороту в днях чи розподілом суми обороту на середній залишок оборотних активів.

В останньому випадку коефіцієнт оборотності буде виражений в абсолютних величинах (у гривнях, копійках).

Для обчислення показників оборотності оборотних активів важливо, щоб правильно були розраховані визначаючі їх величини - середній залишок оборотних активів і сума обороту.

Середньорічний залишок оборотних активів обчислюється як середньо-хронологічна величина, тобто шляхом додавання половини залишку оборотних активів на початок і кінець року і повної суми їх залишків за інші місяці (квартали) року і розподілу отриманої суми на 12 (або на 4).

До суми обороту включають виручку від реалізації продукції, робіт і наданих послуг.

Оборотність оборотних активів є фінансовим якісним показником і має велике значення в роботі підприємств.

Чим швидше обертаються оборотні активи, тим менше їх потрібно для виконання плану виробництва й реалізації продукції, тим за інших рівних умов більше прибутку одержить підприємство.

Розмір вивільнення, чи заморожування, оборотних активів у зв'язку з прискоренням чи уповільненням їх оборотності визначається множенням суми одноденного обороту (виручку) за звітний період на кількість днів прискорення чи уповільнення оборотності в звітному році у порівнянні з базисним періодом.

Якщо це виразити формулою, то вона буде мати такий вигляд:

S = (Р0 / Д) х(Об-00)

де S - сума вивільнення (заморожування) оборотних активів; Р0 - сума обороту (виручку) за звітний рік; Д - кількість днів у звітному періоді; 06 - оборотність у днях у базисному періоді; О0 - оборотність у днях у звітному періоді.

Прискорення оборотності оборотних активів має велике народногосподарське значення.

При прискоренні оборотності оборотних активів із запасів підприємств вивільняються величезні суми коштів, які можна додатково направляти на фінансування розширення виробництва.

З огляду на велике народногосподарське значення прискорення оборотності оборотних активів, кожне підприємство при плануванні потреби в них на наступний (черговий рік) повинно передбачити прискорення їх оборотності.

Боротьба за прискорення оборотності оборотних активів повинна вестися синхронно на всіх трьох стадіях їх кругообігу шляхом скорочення часу виробництва й часу обертання.

Основними шляхами скорочення часу обороту виробничих запасів є:

рівномірне завезення товарно-матеріальних цінностей;

формування запасів потрібних цінностей у межах можливого мінімуму, що постійно забезпечує безперервність процесу виробництва;

* недопущення придбання непотрібних і реалізації зайвих матеріалів.

Прискорення оборотності оборотних активів на стадії виробництва досягається в основному за рахунок скорочення виробничого циклу.

У сфері обертання прискорити обіг оборотних активів можна шляхом прискорення реалізації продукції, розрахунків за реалізовану продукцію і надані послуги, недопущення створення дебіторської заборгованості та ін.

5.6 Контроль за використанням оборотних активів

Оборотні активи є складовою, що створює матеріальну основу процесу виробництва.

Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансове положення всього підприємства.

Поліпшення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств, і навпаки, погіршення їх використання і відволікання на позапланові цілі знижує ефективність використання оборотних активів, створює важке фінансове становище.

Тому на підприємствах повинний бути організований систематичний контроль за використанням наявних у них оборотних активів.

Цей контроль повинен включати:

перевірку збереження наявних у підприємства власних оборотних активів;

перевірку правильності витрати власних і позикових коштів, виявлення і ліквідацію зайвих і непотрібних підприємству цінностей;

перевірку ефективності здійснюваних на підприємстві заходів

за ощадливим витрачанням на виробництво матеріальних цінностей і коштів. Важливим етапом у контролі за використанням власних оборотних активів є систематичне зіставлення фактичної наявності власних джерел їх формування з установленою потребою (нормативом), тому що як їх надлишок, так і нестача негативно позначаються на діяльності підприємства.

Надлишок власних джерел формування - це різниця між фактичною наявністю джерел і встановленим нормативом.

Якщо ж норматив перевищує фактичну наявність власних джерел, то у підприємства виявляється їх нестача, що є наслідком невиконання плану прибутку, використання оборотних активів не за призначенням. Нестача власних джерел формування оборотних активів на підприємствах покривається прибутком, коштами резервного фонду.

З метою забезпечення на підприємствах запланованого рівня оборотних активів у них не повинні допускатися наднормативні вкладення в оборотні активи, нецільове їх використання.

У зв'язку з цим важливим є здійснення контролю за використанням оборотних активів за цільовим призначенням.

При контролі за станом оборотних активів варто визначати наповненість нормативу (потреби) як за їх окремими елементами й групами, так і по підприємству в цілому, виявляти причини відхилень.

Ефективність використання оборотних активів у кінцевому рахунку можна установити аналізом їх оборотності.

Порівняння оборотності оборотних активів за поточний звітний період з оборотністю базисного періоду дозволяє установити уповільнення чи прискорення обороту активів, визначити, як це вплинуло на вивільнення чи заморожування їх, розкрити причини уповільнення оборотності і намітити шляхи її прискорення.

Ефективність використання оборотних активів підвищується при скороченні часу перебування їх у виробничих запасах, скороченні виробничого процесу, прискоренні реалізації продукції й засобів у розрахунках, збільшенні виробництва продукції й прибутку (чистого доходу) у розрахунку на кожну гривню обігових активів.



Контрольні запитання

1. Що таке обігові фонди та їх основне призначення.

2.Як підрозділяються запаси у господарській діяльності?

З.На яких принципах ґрунтується організація оборотних активів?

4.Як підрозділяються оборотні активи в залежності від методів планування і регулювання?

5.Як підрозділяються оборотні активи в залежності від джерел формування?

6.Як встановлюється розмір власних оборотних активів, необхідних підприємству для забезпечення нормальної діяльності?

7.Якими методами здійснюється нормування оборотних активів?

8.Які види запасів характеризують норму оборотних активів по кожному виду або однорідній групі матеріалів?

9.Розрахунок нормативу власних оборотних активів економічним методом?

10.Що відноситься до економічних показників використання оборотних активів?

11. Що включає в себе контроль за використанням оборотних активів?



Тема 6. «Кредитування підприємств»

6.1 Необхідність, сутність, види і функції кредиту

Кредит, як і фінанси, є економічною категорією.

Він виник у період суспільного поділу праці і виникнення товарного виробництва. Існує він і в умовах ринкової економіки.

Функціонування кредиту як економічної категорії обумовлено наявністю товарного виробництва і обігу, дією закону вартості й опосередкуванням грошей у функції засобу платежу.

Отже, основою існування кредиту є наявність товарно-грошових відносин, руху вартості в процесі товарного обміну, коли виникає розрив у часі між рухом товару і його вартістю, тобто відокремлення грошової форми вартості від товарної.

Необхідність кредиту в товарно-грошовому господарстві обумовлюється дією господарського розрахунку і характером кругообігу засобів госпрозрахункових підприємств.

А саме, усі підприємства і господарські організації, що працюють на умовах господарського розрахунку, повинні свої витрати по веденню господарства покривати доходами від реалізації виробленої продукції, послуг. Однак у часі це не завжди збігається.

Обсяги коштів, які є в обороті підприємства і які необхідні для придбання матеріальних запасів, не збігаються між собою в кожен конкретний момент.

У той час, як на одних підприємствах грошей бракує, інші мають тимчасовий надлишок, що зберігається на рахунках в установах банку.

Однак процес виробництва і обертання у всіх підприємствах повинен протікати безупинно, безупинним у цьому зв'язку повинно бути й авансування коштів.

Підприємства, у яких бракує власних засобів для підтримки безперервності процесу виробництва та його обертання, вдаються до запозичення відсутньої їх частини в установах банку у формі кредитів.

Отже, кредит як економічна категорія являє собою позиковий капітал в грошовій формі, наданий банками в тимчасове користування госпорганам на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності і цільового використання.

Кредити, які видаються підприємствам можна класифікувати за наступними ознаками:

за призначенням і характером використання;

за формами і видами;

за наявністю і характером забезпечення;

за метою використання;

за термінами використання;

за методами надання і способами погашення;

за характером і способом сплати відсотків;

за видами кредиторів.

За призначенням і характером використання видані позички підрозділяються на позички:

підприємствам;

небанківським фінансовим установам;

міжбанківські;

під нерухомість;

а також споживчі кредити і кредити під вексельне обертання і т.д. У залежності від форм і видів кредити підрозділяються на: банківський,

комерційний, державний, лізинговий, іпотечний, консорціумний, споживчий та інші.

Банківський кредит виражає собою економічні, кредитні відносини, що виникають між банками і суб'єктами господарювання з приводу видачі (одержання) і використання позикових засобів.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, що виникають між окремими суб'єктами господарювання з приводу відстрочки платежу за продані (куплені) товари.

Державний кредит - сукупність кредитних відносин, що виникають між державою, юридичними і фізичними особами з приводу випуску (придбання) позик.

Лізинговий кредит - це економічні відносини між юридичними особами, що виникають при оренді майна на основі укладеної угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин із приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

При цьому кредиторами, можуть бути іпотечні банки чи спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні і фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки (виробничі будинки, спорудження, житлові будинки, магазини, земельні ділянки й ін.).

Споживчий кредит - кредит, наданий фізичним особам на придбання споживчих товарів і послуг з відстрочкою платежу.

Консорціумний кредит - це кредит, наданий суб'єктам господарювання банківськими консорціумами.

Кредити під вексельне обертання - це кредити, які видають банки під облік і заставу векселів.

Сума і термін дії вексельного кредиту залежать від терміну і суми пропонованих векселів.

Однак термін, на який видається вексель, не може перевищувати 90 днів.

Товарний кредит - товари, що передаються резидентом чи нерезидентом у власність, юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочку платежу на встановлений термін під заставу.

Фінансовий кредит - засоби, які видаються банками відповідно до законодавства країни в позику юридичним чи фізичним особам на встановлений термін для цільового використання та під процент.

Інвестиційний податковий кредит - це відстрочка сплати податку на прибуток, надана суб'єкту підприємницької діяльності на встановлений термін з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку за рахунок загального збільшення прибутку від реалізації інноваційних програм.

У залежності від наявності і характеру забезпечення кредити підрозділяються на забезпечені і незабезпечені (бланкові).

При цьому під забезпеченням кредиту розуміється спосіб страхування банку від ризику неповернення позичальником кредиту.

У забезпечення повернення кредиту приймаються: застава майна; цінні папери; шляхові і товарні документи; гарантія або доручення третьої особи; поліс страхової компанії й ін.

Незабезпечені (бланкові) позички - це позички, надані банками економічно і фінансово стійким госпорганам під їх зобов'язання погасити у встановлений термін отриману позичку.

У залежності від мети використання кредити підрозділяються на: кредити, які видаються на формування оборотних активів; кредити, які видаються на фінансування основних фондів.

За терміном використання кредити бувають: термінові, безстрокові, відстрочені і прострочені.

При цьому термінові - це позички, надані банками позичальникам на певний строк, встановлений у договорі сторін.

Безстроковими називаються позички, які видаються банками на невизначений термін, до запитання.

Погашаються такі позички, як правило, за першою вимогою банку-кредитора.

До простроченого відносяться позички, за якими минув термін повернення, передбачений кредитним договором банку з позичальником.

Відстроченими вважаються позички, термін повернення яких на прохання позичальника перенесений банком на більш пізніший час.

Відстрочка погашення позички оформлюється, як правило, на підставі додаткової угоди до основного кредитного договору і супроводжується встановленням більш високої процентної ставки.

За методами надання розрізняють позички, які видаються в разовому порядку і відповідно до відкритої кредитної лінії.

При цьому під разовими розуміють позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо по кожній позичці на підставі клопотання й інших документів позичальника.

Позички, що видаються відповідно до відкритої кредитної лінії -це позички, надані позичальнику протягом встановленого відрізку часу, у межах заздалегідь обумовлених розмірів без додаткових спеціальних переговорів.

За способами погашення позички бувають: позички які погашаються поступово; або погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну; або погашаються у відповідності з умовами, передбаченими кредитним договором.

За характером і способом сплати відсотків розрізняють позички з фіксованою відсотковою ставкою, з плаваючою відсотковою ставкою і зі сплатою відсотків по мірі використання позикових засобів.

При цьому позички з фіксованою відсотковою ставкою видаються, як правило, підприємствам зі стабільною економікою.

Інколи вони можуть видаватися й в умовах інфляції, але на короткий термін.

В умовах економічної нестабільності застосовуються, як правило, плаваючі відсоткові ставки.

Ці ставки встановлюються з обліком офіційної дисконтної ставки Національного банку України і рівня інфляції. їх зміна за відповідний період передбачається в кредитних договорах між банком і позичальником.

Кредиторами позичальників можуть бути: комерційні банки й інші спеціалізовані фінансово-кредитні установи; держава-при видачі державного кредиту; міжнародні фінансово-кредитні установи; підприємства - при наданні комерційних кредитів.

Сутність кредиту, як і фінансів, виявляється в його функціях.

Кредит виконує наступні функції: перерозподіл коштів з метою найбільш ефективного їх використання в народному господарстві; заміщення готівки в платіжному обороті, здійснення контролю за цільовим використанням засобів.

Перерозподільна функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні кошти одних підприємств, організацій і населення, а також державного бюджету, що зберігаються в банку, перерозподіляються банками на зворотній основі між підприємствами і госпорганами, у яких не вистачає власних засобів для здійснення нормального процесу виробництва.

Отже, кредит у функції перерозподілу служить одним із джерел формування основних і оборотних фондів підприємств і організацій.

Функція заміщення готівки. У народному господарстві в обертанні знаходяться не гроші, а грошові знаки. їх випуск в обертання обмежується потребами господарського обороту в готівці для розрахунків із працівниками по оплаті праці, для виплат пенсій, допомоги, для відряджень і носить кредитний характер. Основна маса розрахунків у народному господарстві здійснюється в безготівковому порядку через установи банку.

Платіжні засоби безготівкового обороту так само, як і грошові знаки, носять кредитний характер, тому що ті й інші видаються (виплачуються) населенню і для безготівкових розрахунків у порядку авансування, що має кредитну форму.

Отже, функція заміщення полягає у заміщенні кредитом готівки в платіжному обороті, тобто в тому, що за допомогою кредиту створюється можливість підприємствам і організаціям робити розрахунки між собою в процесі купівлі-продажу та з фінансово-банківськими органами не наявними грошовими знаками, а шляхом перерахування в безготівковому порядку суми платежу з рахунка платника на рахунок одержувача грошей.

Заміна готівки в платіжному обороті кредитами дозволяє скоротити витрати держави на виробництво і обертання грошей, прискорити розрахунки між платниками й одержувачами грошей, а також оборотність засобів.

Контрольна функція кредиту виявляється в процесі виконання ним вищевказаних функцій, тобто в процесі перерозподілу кредитних ресурсів, контролю за їх цільовим і ефективним використанням, при видачі кредиту для різних платежів і т.д., сприяючи тим самим підвищенню ефективності виробництва.

6.2 Банківський кредит, його види, форми видачі, принципи й об'єкти кредитування

Банківський кредит - основна форма кредиту, наданого комерційними банками в грошовій формі госпорганам у тимчасове користування, за плату на умовах зворотності і цільового використання.

У залежності від термінів, на які видаються банківські кредити, вони поділяються на: короткострокові, середньострокові і довгострокові.

Короткострокові кредити - це кредити, надані банками госпорганам для покриття тимчасових труднощів, що виникли в зв'язку з витратами виробництва і обертання, не забезпечених надходженням власних засобів у відповідному періоді. Видаються короткострокові позички на термін до одного року.

Середньострокові кредити-це кредити, надані на оплату устаткування, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. Видаються вони на термін до трьох років.

Довгострокові кредити - це кредити, надані на фінансування капітальних витрат по реконструкції, модернізації і розширенню діючих основних фондів, будівництву нових об'єктів та ін. Видаються довгострокові кредити на термін понад три роки.

Основною формою видачі банківських позичок є пряме банківське кредитування, тобто видача установами банків позичок безпосередньо суб'єктам господарювання у порядку оплати розрахунково-платіжних документів за купівлю товарно-матеріальних цінностей, устаткування, конструкції, отримані послуги та на інші цілі, які передбачені договором.

Кредитування - це спосіб видачі (надання) кредиторами (банками) засобів суб'єктам підприємницької діяльності (позичальникам) у тимчасове користування, на строго визначені цілі, за плату і на умовах зворотності.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності в тимчасове користування.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який одержав у тимчасове користування кошти на умовах зворотності, платності і терміновості.

Видача банками кредитів суб'єктам підприємницької діяльності здійснюється при дотриманні наступних принципів: забезпеченості, зворотності, терміновості, платності і цільового використання.

Принцип забезпеченості кредиту означає, що позичальник на взяту суму кредиту надає банку в заставу вартість наявного у нього майна, матеріальних цінностей, цінних паперів і т.п.

Основна мета цього забезпечення - захистити економіку банку від можливих збитків у випадку неповернення позичальником взятої позички через неплатоспроможність.

Об'єктом застави може бути будь-яке майно (основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери (акції, облігації, сертифікати), інше майно, що належить заставнику на правах власності і може бути відчужене ним відповідно до чинного законодавства.

При цьому вартість закладеного майна повинна бути достатньою для погашення позички, відсотків за користування нею, витрат по збереженню закладеного майна, для сплати податку на додану вартість і, як правило, перевищувати суму задовольняючих вимог на 25-30 %.

Оцінка майна, переданого в заставу, повинна виконуватися виходячи з його балансової вартості з обліком дооцінки, уцінки і можливої ціни реалізації.

Закладене майно може залишатися в заставника з правом користування ним, або банк може перевести його на свої склади і здійснювати за ним свій контроль.

Заставні відносини між заставником і заставоутримувачем оформляються окремим договором.

Заставником може бути не тільки позичальник, а й третя особа (майновий поручник), якому предмет застави належить на правах володіння чи повного господарського використання.

У випадках непогашення підприємством свого зобов'язання по поверненню у встановлений термін позички, на закладене майно може бути накладено стягнення. Накладення стягнення на закладене майно проводиться за рішенням суду, арбітражного суду.

Однієї з форм забезпечення повернення кредиту може бути поручительство-гарантія третьої особи про погашення кредитору (банку) відповідної суми боргу за боржника у встановлений термін.

Поручителями можуть бути підприємства, організації, установи банків. Поручительство оформлюється у вигляді договору між банком-кредитором і поручителем.

Договір поручительства передбачає відповідальність поручником за виконання в повній сумі зобов'язань по поверненню позички і відсотків за ії користування за позичальника у випадку невиконання їм зобов'язань по погашенню боргу у встановлений кредитним договором термін.

Поручительство припиняється після повернення банку позички.

В якості поручників і гарантів банки приймають фінансово стійкі, платоспроможні підприємства, організації й установи.

Формою забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків по ньому може бути страхування в страховій компанії відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредиту у встановлений термін.

У даному випадку між позичальником і страховою компанією укладається договір страхування, що передбачає погашення страховою компанією отриманої позичальником позички і відсотків по ній у випаду неплатоспроможності позичальника.

Страховим випадком у даному разі є непогашення кредиту і відсотків по ньому у встановлений кредитним договором термін, що надає право банку-кредитору стягнути зі страхової компанії суми непогашеного кредиту і відсотків по ньому.

Для більшої надійності забезпечення кредиту за допомогою поручительства, гарантії між учасниками кредитування і третіми особами може укладатися тристороння угода; банк-гарант (поручитель, страхова компанія) - позичальник.

Зеоротність кредиту означає, що отримані суб'єктом господарювання позикові засоби повинні бути повернеш банку в зазначений термін, встановлений у кредитному договорі.

Якщо у підприємства немає об'єктивних причин погашення кредиту у встановлений термін, банк непогашену суму відносить на рахунок прострочених позичок з нарахуванням на них підвищених відсотків.

Принцип терміновості кредиту полягає в тому, що позички підприємствам видаються на строго визначений термін, передбачений у договорі, після закінчення якого вони повинні бути повернуті.

Термін повернення позички встановлюється виходячи з цілей, на фінансування яких він видається.

При порушенні позичальником термінів повернення кредиту банк може застосувати до нього штрафні санкції і відмовити йому в наступній видачі кредиту.

Платність кредиту полягає в тому, що позички видають суб'єктам господарювання установи банків за визначену плату, названу відсотком.

Розмір плати за кредит і порядок її сплати встановлюються банком у залежності від ступеня кредитного ризику, наданого забезпечення, рівня дисконтної ставки НБУ, рівня плати за кредитні ресурси, рівня інфляції й інших факторів.

Встановлений розмір плати (відсоток) за кредит фіксується в кредитному договорі.

Цільовий характер використання кредиту передбачає вкладення позикових засобів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Кредит видається для фінансування конкретних заходів, а не в усіх випадках, коли підприємство має потребу в коштах.

У випадках використання підприємством отриманої позички не по цільовому призначенню, банк припиняє кредитування даного підприємства і вживає заходи по достроковому стягненню виданої позички.

Видача позичок суб'єктам господарювання направляється на різні цілі.

Визначені види оборотних коштів (запасів, витрат, розрахунків) і капітальних витрат на фінансування яких видаються позички, називаються об'єктами кредитування.

У складі оборотних активів основними об'єктами кредитування є:

готова продукція і товари;

виробничі запаси (сировина й основні матеріали, придбані напівфабрикати і допоміжні матеріали, запасні частини і паливо, малоцінні і швидкозношувані предмети);

незавершене виробництво і витрати майбутніх періодів;

розрахунково-платіжні документи за розрахунками з постачальниками і покупцями й ін.

Потреба в кредиті по зазначених об'єктах кредитування виникає дуже часто.

Так, під виробничі запаси потреба в кредиті виникає у випадках, коли у підприємств вартість залишків виробничих запасів перевищує власні джерела їх формування.

Таке буває, коли у підприємств, в результаті збільшення в окремі періоди купівлі відповідних видів запасів сировини, матеріалів і ін., створюються їх наднормативні запаси, які підлягають кредитуванню.

Створення наднормативних витрат, що підлягають кредитуванню, у незавершеному виробництві відбувається за рахунок збільшення витрат на незакінчене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу, а також за рахунок збільшення виготовлення напівфабрикатів.

Наднормативні запаси готової продукції, що підлягають кредитуванню, можуть утворюватися в результаті скорочення чи припинення її відвантаження покупцям через їхню неплатоспроможність.

Розмір кредиту на оплату розрахунково-платіжних документів постачальників, у випадках відсутності власних засобів, визначається вартістю покупної продукції, товарів, послуг, зазначених в цих документах.

У складі капітальних витрат позички видаються на фінансування витрат, пов'язаних з реконструкцією, впровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва і т.п.

Розмір позичок на капітальні втрати визначається у виді різниці між вартістю здійсненого виду капітальних витрат і наявними власними і притягнутими джерелами їх фінансування.



6.3 Порядок оформлення одержання кредиту в банку

Кредитні взаємини між банком і суб'єктом господарської діяльності регулюються кредитним договором, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі після дачі згоди банком на видачу позички позичальнику. Однак до укладення кредитного договору позичальник, що бажає одержати в обслуговуючому його банку кредит, з'ясовує в цьому банку (шляхом усних переговорів з відповідними працівниками банку) можливість позитивного рішення даного питання.

При одержанні позитивної відповіді, позичальник звертається в банк офіційно з клопотанням-заявою, у якому вказується мета одержання кредиту, його сума, термін користування, запропоноване забезпечення, економічна характеристика заходів, які кредитуються і джерела погашення кредиту.

Разом із клопотанням-заявою позичальник надає банку наступні документи:

техніко-економічне обґрунтування заходів, які кредитуються;

копії контрактів (договорів) між продавцем і покупцями;

копію договорів оренди землі, приміщень, устаткування і т.п.;

розрахунки очікуваних доходів від проведення заходів, які кредитуються, за рахунок яких очікується погасити майбутній кредит;

бухгалтерський і фінансовий звіти (форма № 1 «Баланс підприємства», форма № 2 «Звіт про фінансові результати і їх використання», форма № 3 «Звіт про фінансово-майнове положення підприємства», форма № 4 «Звіт про власний капітал») за попередній звітний рік і квартал;

виписки по рахунках позичальника, відкритим в інших банках;

висновки аудиторських фірм про фінансове положення позичальника;

договір застави, поручительства, гарантії, страхування (один з цих документів чи декілька за вимогою банку);

бізнес-план по заходах, які будуть здійснені;

розрахунок надходження і витрати коштів;

розрахунок одержання прибутку і його розподіл.

У разі потреби банк може зажадати від позичальника інші документи і відомості, що підтверджують рівень економіки підприємства, його платоспроможність і забезпечення повернення кредиту.

Позичальник, що не є клієнтом банку, надає йому додатково наступні документи:

статут підприємства, зареєстрований і затверджений у встановленому порядку;

установчий договір;

свідчення про реєстрацію;

довідку про знаходження на обліку у податковому органі;

картку зі зразками підписів осіб, що мають право розпоряджатися засобами на рахунку, завірену у встановленому порядку, та інші.

При оформленні одержання довгострокового кредиту на фінансування капітальних витрат позичальник представляє в банк документи, необхідні для відкриття кредитування капітальних вкладень, а також контракт на будівництво, договори на постачання необхідного виробничого устаткування, документи на відведення земельної ділянки (землекористування), проектно-технічну документацію на проведений захід, основні техніко-економічні показники проекту, бізнес-план, розрахунок прибутковості й окупності капітальних витрат, які кредитуються та ін.

Після одержання клопотання-заяви і необхідних документів для надання кредиту, вивчення цих документів банком, останній оцінює рівень економіки і ділову репутацію позичальника, його кредитоспроможність, можливість видачі йому кредиту і своєчасність його погашення.

У складі показників, на основі яких банк приймає рішення про видачу позичальнику кредиту, найважливішим є кредитоспроможність, тобто наявність умов для видачі кредиту і можливості своєчасного його погашення.

...