Фінанси підприємств

Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

Загальна стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (затратами).

Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів.

Головною складовою загальної стійкості підприємства є фінансова стійкість, яка формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності.

Отже, фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечите безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення.

До числа найважливіших економічних проблем в умовах переходу до ринку є визначення меж фінансової стійкості підприємства.

Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі діяльності господарюючого суб'єкта.

Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

На нашу думку, фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв потреби розвитку підприємства.

7.4 Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості

Значення і сутність фінансової стійкості яскраво відображаються в її показниках.

Розрізняють абсолютні і відносні показники фінансової стійкості.

Так, до абсолютних показників фінансової стійкості А.Д.Шеремет, Р.С. Сайфулін відносять такі групи показників:

* для характеристики джерел формування запасів і затрат, що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів (НВОК). Розраховується як різниця між джерелами власних і прирівняних до них коштів (І розділ пасиву балансу) і поза оборотними активами (розділ І активу балансу). Він характеризує чистий оборотний капітал.

НВОК= Ір. ПБ- Ір. АБ,

де І р. ПБ- підсумок розділу І пасиву балансу; І р. АБ- підсумок розділу І активу балансу.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД). Отримується шляхом додавання до власних оборотних коштів величини довгострокових пасивів (II розділ пасиву балансу):

ВДПД = НВОК + II р. ПБ,

де П р. ПБ - підсумок розділу II пасиву балансу.

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (ЗВОД).

Розраховується додаванням до власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат суми короткострокових кредитів і позикових коштів (за виключенням позик, не погашених у термін):

ЗВОД = ВДПД+КК,



де КК- короткострокові кредити і позикові кошт (за виключенням позик, непогашених у термін).

* показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування: 1. Лишки (+) або нестача (-) власних оборотних коштів (АНВОК).

ЛНВОК = НВОК-33,

де 33 - запаси і затрати (розділ II активу балансу).

2.Лишки (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД):

ВДПД=ВДПД-33.

3.Лишки (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (ЛЗВОД):

ЛЗВОД=ЗВОД-33.

У наукових роботах останнього часу вчені-економісти виділяють один абсолютний показник фінансової стійкості - наявність власних оборотних коштів, який можна розрахувати в два способи:

Перший спосіб. Даний показник розраховується як різниця між поточними активами і поточною (короткостроковою) кредиторською заборгованістю:

НВОК= (IIр. АБ+Шр АБ) - Пір. ПБ,

де II р. АБ + III р. АБ - поточні активи, тобто сума підсумків розділів II та III активу балансу; III р. ПБ- поточна (короткострокова) кредиторська заборгованість, підсумок розділу III плану пасиву балансу.

Він показує, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу або що залишається в обороті підприємства після повного погашення кредиторської заборгованості.

Як показує практика, джерелами формування довгострокових активів є перманентний капітал (власний і прирівняний до нього капітал і довгострокові позикові кошти - довгострокові пасиви).

Але бувають випадки формування довгострокових активів за рахунок короткострокових кредитів.

Поточні ж активи формуються за рахунок власного капіталу та короткострокових позикових коштів.

Тому поточні активи - оборотний капітал (підсумки розділів II і III активу балансу) можна поділити на дві частини:

- змінна частина, сформована за рахунок короткострокових зобов'язань підприємства;

- постійна частина, сформована за рахунок постійного капіталу.

Нестача власного оборотного капіталу веде до збільшення змінної і

зменшення постійної частини поточних активів, а це свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкий його стан.

Тому для визначення величини власного капіталу, що використовується в обороті підприємства, існує другий спосіб розрахунку наявності власних оборотних коштів.

Другий спосіб. Даний показник розраховується як різниця між перманентним (постійним) капіталом і величиною поза оборотних активів:

НВОК = (Ір. ПБ + IIр. ПБ) -Ір АБ,

де І р. ПБ + II р. ПБ- постійний (перманентний) капітал, тобто сума підсумків розділів І і II пасиву балансу; І р. АБ- величина позаоборотних активів підприємства, тобто підсумок розділу І активу балансу.

Для нормальної життєдіяльності підприємство повинно обов'язково мати власні оборотні кошти.

Якщо підприємство має короткострокові борги, то воно зобов'язане сплатити їх поточними активами.

Якщо після сплати у підприємства залишається «нуль» власних оборотних коштів, то воно не зможе погасити довгострокові борги поточними активами; якщо отримують суми зі знаком «-», то це означає, що підприємство не може розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями.

Наявність власних оборотних коштів за формою балансу згідно з П(С)БУ 2 розраховується як різниця між оборотними активами та поточною кредиторською заборгованістю, тобто від підсумку розділу II активу балансу треба відняти підсумок розділу IV пасиву балансу.

7.5 Аналіз відносних показників фінансової стійкості

Крім розрахунку та аналізу в динаміці наявності власних оборотних коштів при оцінці фінансової стійкості досліджується також ряд її відносних показників.

Коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами розраховується відношенням суми власних оборотних коштів до матеріальних запасів:

Кт = ЈВОК/33 = [(Пр.АБ + ІПр.АБ) -ІІІр.ПБ]/Пр.АБ або

[(ір.ПБ + Пр.ПБ) - Ір.АБ)/Пр.АБ

де Кмз - коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами; ЕВОК - сума власних оборотних коштів; 33 - матеріальні запаси (розділ II активу балансу).

За формою балансу згідно з П(С)БО 2 в чисельнику буде різниця між розділом II активу балансу та розділом IV пасиву балансу, в знаменнику - сума рядків 100-140 розділу II активу балансу, тобто:

Кш = Ј ВОК : 33 = (Пр.АБ - Кр.ПБ): (Ј рядківі 00 -140Пр.АБ)

Кмз показує, якою мірою матеріальні запаси покриті власними коштами і не потребують залучення позикових. Даний коефіцієнт необхідно розглядати у взаємозв'язку із станом виробничих запасів.

Якщо на підприємстві значні надлишкові запаси, то власні оборотні кошти не покриють їх повністю, тому коефіцієнт буде набагато менше одиниці.

За умови нестачі запасів для проведення нормальної виробничо-торговельної діяльності підприємства коефіцієнт буде більше одиниці, але це не свідчить про стійкість фінансового стану.

Нормальним явищем є рівень коефіцієнта 60-80 %.

Деякі автори називають нижню критичну величину - 50 %.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів) розраховується як відношення власних оборотних коштів до власного капіталу:

кт = ЈВОК І ВК = [(Пр .АБ + Шр .АБ ) - Пір ЛБ ] / Ір .ПБ або

[(ір.ПБ + Пр.ПБ)- Ір.АБ}/ Ір.ПБ

де Кмвк - коефіцієнт маневреності власного капіталу; ВК- власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

За формою балансу згідно з П(С)БО 2 в чисельнику буде різниця між розділом II активу балансу та розділом IV пасиву балансу, в знаменнику -підсумок розділу І пасиву балансу, тобто:



Кшк = ВОК І ВК = (Пр.АБ + ІМрЛБ) - Ір.ПБ

З фінансової точки зору, чим вище цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами.

Чим вище показник, тим краще фінансовий стан підприємства, забезпечується більш достатня гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб'єкта.

Оптимальне значення дорівнює 0,5, на думку деяких авторів, більше 0,3.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

КЛЖ=Ј ДЗК / ДК

де Кдзк- коефіцієнт довгострокового залучення коштів; У/ДЗК - суми

довгострокових залучених коштів; ДК - довгостроковий капітал.

Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника є негативною тенденцією, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

Стабільність структури оборотних коштів розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів:

ССОК = 5] ВОКІОК = [(Пр.АБ + Шр. А Б) - Шр.ПБ]/(Ір.АБ + ІІІр.АБ)

або

[(ір.ПБ + Пр.ПБ)-Ір.АБ]/(Пр.АБ + ІІІр.АБ)



де ССОК - стабільність структури оборотних коштів; ОК- оборотний капітал.

За формою балансу згідно з П(С)БО 2 в чисельнику буде різниця між розділом II активу балансу та розділом IV пасиву балансу, в знаменнику -підсумок розділу II активу балансу, тобто:

ССОК= (IIр. АБ- IVр. ПБ) /Пр. АБ.

Використовується для оцінки власних оборотних коштів. Зростання цього показника є позитивною тенденцією.

Індекс постійного активу розраховується як відношення основного капіталу до власного капіталу:

ІПА = ОСКІВК = Ір.АБ І Ір.ПБ

де Іш - індекс постійного активу; ОСК- основний капітал.

Аналогічна формула згідно з П(С)БО 2.

Використовується для характеристики стану основного капіталу, показує питому вагу основних засобів і позаоборотних активів у джерелах власних засобів.

Коефіцієнт накопичення амортизації розраховується як відношення суми амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів до первісної вартості основних засобів і нематеріальних активів, що амортизується:

КНАМ = АМ(3)/ПВОЗНА,

де: КНАМ - коефіцієнт накопичення амортизації; ЕАМ(З) - сума амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів; ПВОЗНА - первісна їх вартість.

Аналогічна формула згідно з П(С)БО 2.

Цей коефіцієнт показує інтенсивність накопичення коштів для оновлення основного капіталу.

Його величина залежить від терміну експлуатації основних засобів: чим він більший, тим вищий коефіцієнт.

При оцінюванні накопичення амортизації слід визначати технічний стан фондів, який погіршується по мірі продовження терміну експлуатації. Необхідно також встановити, чи не є швидке зростання КНМ1 результатом прискореної амортизації.

Необхідно оцінювати і достатність накопичення амортизації для відновлювання і заміни основних фондів. При цьому зіставляється сума накопиченої амортизації з необхідною, розрахованою за даними про сучасну вартість ОФ, що підлягають відновленню і заміні.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів розраховується як відношення залишкової вартості основних фондів до сукупності усіх активів підприємства:

КРВОЗ=ЗВОФ/АЛ

де КРВОЗ - коефіцієнт реальної вартості основних засобів; ЗВОФ - залишкова вартість основних фондів; У\АП - сума активів підприємства.

Аналогічна формула згідно з П(С)БО 2. Тільки треба врахувати, що за цією статтею балансу відображаються суми по рахунках 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», по субрахунках 131 «Знос основних засобів», 132 «Знос інших необоротних матеріальних активів».

Відображає питому вагу основних засобів у загальному капіталі підприємства.



6.6 Сутність платоспроможності та ліквідності

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності.

Платоспроможність -- це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов'язання.

Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне.

У разі поганого фінансового стану-воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспективна платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов'язаннями.

З'ясуємо, що відноситься до платіжних засобів і до строкових зобов'язань підприємства.

Щодо визначення суми платіжних засобів є різні точки зору.

Правильніше до платіжних засобів відносити грошові кошти, короткострокові цінні папери (вони можуть бути швидко реалізовані й перетворені в гроші) та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні.

До строкових зобов'язань доцільно включати поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов'язаннями свідчить про платоспроможність підприємства.

Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс.

Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо).

Отже, поточна платоспроможність визначається за певний звітний період. Але її можна дослідити і в середині звітного періоду.

Для цього на підприємстві складається платіжний календар і визначається коефіцієнт оперативної платоспроможності Коп :

коп=^пз/^сз

де У\ПЗ - сума платіжних засобів; ГСЗ- сума строкових зобов'язань.

Платіжний календар складається на основі даних аналітичного обліку, виписок банку і т. ін., тобто такі дослідження можна провести тільки у внутрішньому фінансовому аналізі.

Платіжні календарі можна складати щоденно, за тиждень, декаду, два тижні, місяць.

Періодичність їх складання залежить від стану платоспроможності господарюючого суб'єкта.

Якщо підприємство має стійку платоспроможність, то платіжні календарі складаються рідше, якщо існують певні проблеми, то подібні розрахунки робляться частіше.

Причини неплатоспроможності:

помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості;

невиконання планових-завдань виробництва і реалізації продукції, порушення її структури та асортименту, зниження якості;

підвищення собівартості продукції;

в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;

неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;

невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фінансування підприємства;

інфляційні процеси і податкова політика;

значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;

низьке обертання оборотного капіталу.

Розглянемо оперативну поточну платоспроможність на основі зібраної вихідної інформації про платіжні засоби підприємства та його борги (строкові зобов'язання), терміни сплати яких настали: тис. грн.

1. Пред'явлені до сплати рахунки постачальників 105

2.Залишок грошей на розрахунковому рахунку 400

3.Пред'явлені до продажу короткострокові цінні папери

4.Короткостроковий кредит банку до погашення 900

5.Рахунки підрядної будівельної організації, пред'явлені до сплати 20

6.Рахунки покупців, що підлягають сплаті 10

7.Векселі, видані постачальникам, до сплати 100

8.Кошти за реалізацію основних фондів 30

9.1нші надходження грошових коштів 1100

10.Заборгованість бюджету 300

11.Настав термін виплати заборгованості по заробітній платі 200

12. Заборгованість по податках 180

13.Залишок грошових коштів у касі 36

14.Дебіторська заборгованість до надходження 10

850

Зовнішні суб'єкти фінансового аналізу не в змозі визначити таким чином стан платоспроможності підприємства і з цією метою використовують аналіз ліквідності господарюючого суб'єкта.

Ліквідність, у загальному розумінні, означає здатність цінностей легко перетворюватися в гроші, тобто в абсолютно ліквідні засоби.

Ліквідність можна розглядати:

1) як час, необхідний для продажу активу;

2) як суму, одержану від продажу активу.

Ці аспекти тісно пов'язані між собою: часто можна продати актив дуже швидко за короткий час, але із значною знижкою в ціні.

Тому, ліквідність - це здатність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття своїх необхідних платежів в міру настання їх строків та швидкість здійснення цього.

Отже, поняття платоспроможності та ліквідності підприємства дуже близькі, але друге є більш містким: від ступеня ліквідності залежить платоспроможність.

Підприємство, поточний капітал якого складається переважно із грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, ніж підприємство, поточні активи якого складаються переважно із запасів.

Наслідками низького рівня ліквідності є нездатність підприємства сплатити свої поточні борги і зобов'язання, що веде, в свою чергу, до обов'язкового продажу довгострокових фінансових вкладень та активів і, в найгіршому випадку, - до зниження дохідності, до неплатежів і банкрутства.

Важкі наслідки з причини низької ліквідності або її відсутність у клієнта - юридичної особи мають і кредитори, оскільки відбувається затримання сплати процентів і суми боргу, в крайньому випадку - часткова або повна втрата неповернутого боргу.

У бухгалтерському балансі в активі засоби підприємства групуються за ступенем зростання їх ліквідності, в пасиві зобов'язання розміщені по мірі скорочення термінів (посилення, підвищення строковості) їх погашення.

Усі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності, тобто від здатності та швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А) - суми по всіх статтях грошових коштів, які можуть бути використанні для здійснення поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

2.Активи, що швидко реалізуються (А2) - активи, для перетворення яких у наявні кошти потрібний визначений час.

У цю групу можна включити дебіторську заборгованість, платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати, та інші оборотні активи.

Ліквідність цих активів різна і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових робітників, взаємовідносин підприємства з платниками та їх платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обігу та ряду інших факторів.

3.Активи, що повільно реалізуються (А3), - найменш ліквідні активи - це запаси і витрати.

Ліквідність цієї групи залежить від своєчасності відвантаження продукції, швидкості й правильності оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу в банку, від якості й попиту на продукцію, її конкурентоспроможності, платоспроможності покупців, форми розрахунків тощо.

4. Активи, що важко реалізуються (ДД - це активи, призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу.

В цю статтю можна включити статті розділу І активу балансу «Необоротні активи».

Отже, перші три групи активів (Аг>А2,А3) є більш ліквідними, ніж інше майно підприємства.

Пасиви балансу залежно від ступеня зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

1.Найбільш строкові зобов'язання (Я₁) - кредиторська заборгованість, позики для працівників, інші короткострокові пасиви.

2. Короткострокові пасиви (П2)- короткострокові позикові кредити банків та інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

3. Довгострокові пасиви (Я3) - довгострокові кредити банків, позикові кошти та інші довгострокові пасиви.

4. Постійні пасиви (П4) статті розділу І пасиву балансу. Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання.

Підприємство може бути ліквідним в більшій або меншій мірі, або у нього взагалі може бути відсутня ліквідність.

Для оцінки реального ступеня ліквідності підприємства спочатку необхідно здійснити аналіз ліквідності балансу.

7.7 Аналіз ліквідності балансу

Ліквідність балансу - це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких в гроші відповідає строку погашення платіжних зобов'язань.

Вона залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки з кожної групи активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

4 >Щ;А2 >П2;А3 >П,;А4 <Я4;

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність.

Це означає наявність у підприємства власних оборотних коштів, тобто дотримується мінімальна умова фінансової його стійкості.

Недотримання будь-якої із перших трьох нерівностей означає, що ліквідність балансу більшою або меншою мірою відрізняється від абсолютної.

Аналіз ліквідності балансу оформляється спеціальною таблицею.

Розглянемо аналіз ліквідності балансу підприємства.

Як видно з табл. 1, баланс підприємства є абсолютно ліквідним.

Таблиця 1 Аналіз ліквідності балансу

Актив	На початку року	На кінець року	Пасив	На початку року	На кінець року	Платіжний надлишок або нестача
						початок року	кінець року
1. Найбільш ліквідні активи (Аі)	948	1097	1. Найбільш строкові зобов'язання (Пі)	325	434	+ 623	-663
2. Швидко реалізовані активи (Аг)	2287	2835	2. Короткострокові пасиви (П2)			+2287	+2835
3. Повільно реалізовані активи (Аз)	4607	5234	3. Довгострокові пасиви (Пз)			+4607	+5234
4. Важко реалізовані активи (А4)	51648	51861	4. Постійні пасиви (П4)	59165	60593	-483	-8732
БАЛАНС	59490	61027	БАЛАНС	59490	61027	*	*

Зіставлення найбільш ліквідних засобів і швидко реалізованих активів з найбільш строковими зобов'язаннями і короткостроковими пасивами дає змогу виявити поточну (на найближчий час) ліквідність і платоспроможність.

Якщо ступінь ліквідності балансу настільки великий, що після погашення найбільш строкових зобов'язань залишаються надлишкові засоби, то можливо прискорити розрахунки з банком, постачальниками, іншими контрагентами.

Перспективну ліквідність можна визначити порівнянням повільно реалізованих активів з довгостроковими пасивами.

Баланси ліквідності за декілька періодів дають змогу отримати інформацію про тенденції щодо зміни фінансового стану підприємства.

Баланс ліквідності є одним із джерел інформації для складання фінансового плану.

7.8 Аналіз показників ліквідності

При аналізі ліквідності підприємства використовують такі показники:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (КАі). Визначається відношенням найбільш ліквідних активів СД^до поточної кредиторської заборгованості підприємства (я, +Я2):

кА, = аі/{п]+п2)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, а також поточних фінансових інвестицій (ряд. 220 + ряд. 230 + ряд. 240 розділу II активу балансу), в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву балансу.

За світовим досвідом, в чисельнику відображаються лише грошові кошти.

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом.

Теоретично достатнім вважається, якщо КАл вище 0,2-0,35.

Це означає, що на 20-35 % підприємство може в поточний момент погасити всі свої короткострокові борги і платоспроможність вважається нормальною.

Такий показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (Кшл).

Обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А і + А2)до поточної кредиторської заборгованості (Пі + П2), тобто до III розділу пасиву балансу:

КШ=(А1+А2)/(П,+П2)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходяться суми грошових коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості, інших оборотних активів (суми ряд. 150-250 розділу II активу балансу), в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву балансу.

Він допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у випадку його критичного стану.

Теоретичне найнижче значення цього показника 1, найвище - 2.

Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт покриття , або загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності. Він розраховується відношенням поточних активів (А1 + А2 + А3) до поточних зобов'язань (я, + П2):

Кп ={А]+А2+А3)/{П1+П2)

Згідно з П(С)БО 2 в чисельнику знаходиться підсумок розділу II активу балансу, в знаменнику - підсумок розділу IV пасиву балансу.

Він вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань.

Теоретичне значення цього показника 1,5-2,5.

У країнах з розвинутою ринковою економікою даному відношенню поточних активів до поточних зобов'язань надається особлива увага при оцінюванні поточної ліквідності підприємства.

Позитивні риси показника:

поточне відношення відображає ступінь покриття поточними активами поточних пасивів; чим вищий цей показник, тим більша впевненість у сплаті короткострокових зобов'язань (тому його і називають загальним коефіцієнтом покриття);

перевищення поточних активів над поточними зобов'язаннями показує резерв ліквідності засобів, які можна використовувати як гарантію безпечності;

легкість отримання інформації для розрахунку, зручність і простота обчислення.

Але треба зазначити, що орієнтовне значення показника може встановлювати і підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання і залежно від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт має певні вади.

Якщо цей показник значно високий, то це може бути пов'язано із надлишковими виробничими запасами, надплановою завантаженістю готової продукції на складах, невиправданим зростанням дебіторської заборгованості, тобто із уповільненням обертання капіталу. Постійне зниження коефіцієнта означає зростаючий ризик неплатоспроможності.

Наприклад, у підприємства накопичені великі матеріальні запаси, їх важко реалізувати, але воно вважається платоспроможним.

В такому разі розраховують коефіцієнт критичної ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття) як відношення поточних активів за мінусом виробничих запасів і затрат до поточних пасивів.

В даному випадку до ліквідів відносяться і готова продукція, і відвантажені товари:

Ккл = (Л, + А2 + А, -ВЗ- 3)/(Я, + Я2)

де Кт - коефіцієнт критичної ліквідності; ВЗ - виробничі запаси; З - затрата.

Існує й інший варіант розрахунку цього коефіцієнта: як відношення суми грошових коштів, цінних паперів і дебіторської заборгованості до суми поточних активів, теоретично достатнім вважається Ккл на рівні 0,7-0,8.

Якщо при аналізі таких коефіцієнтів виявлені відхилення від рекомендованих значень, то необхідно з'ясувати причини цього.

Треба відмітити, що при проведенні дослідження ліквідності підприємства за даними показниками не слід обмежуватися лише їх розрахунками і порівняннями в динаміці або з аналогічними підприємствами, тому що аналіз буде неповним.

Наведеш коефіцієнти являють собою відносні величини і протягом часу можуть не змінюватись або змінюватися незначно, тоді як зміни в складових чисельника і знаменника можуть бути суттєвими.

Тому таке дослідження доцільно доповнювати факторним аналізом.

Як відомо, коефіцієнт загальної ліквідності, або коефіцієнт покриття дорівнює відношенню поточних активів до поточних пасивів.

Доповнимо розрахунок балансовим прибутком і отримаємо мультиплікативну факторну модель:

Кп =(АХ + А2+А3)/(Пі + П2) = (А, + А2+А,)/БПхБП/(П1 +П2) = Х1хХ2

де X1 - показник, який відображає вартість поточних активів, що припадає на 1 грн. прибутку; Х2 - показник, який відображає здатність підприємства погасити свої борги за рахунок результатів своєї діяльності; характеризує стійкість фінансів. Чим він вищий, тим кращий фінансовий стан підприємства,

Для розрахунку впливу цих факторів можна використовувати один із способів елімінування.

Важливим етапом аналізу є формування висновків, інтерпретація показників ліквідності.

Тому дані показники досліджуються в динаміці, в порівнянні з іншими аналогічними підприємствами, з середніми по групі одно типових підприємств.

Для всебічного оцінювання показників ліквідності важливо вивчати взаємозв'язки з факторами їх формування.

Розглянемо фактори зміни коефіцієнта.

Згідно з П(С)БО 2 поточні активи поділяються на запаси, грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції та дебіторську заборгованість, які знаходяться у II розділі активу балансу, поточні зобов'язання знаходяться у IV розділі пасиву балансу.



Контрольні запитання

1. Основні завдання фінансового аналізу та чи є він актуальним на сьогоднішній день?

2. Назвіть види фінансового аналізу.

3. За якими групами можна класифікувати користувачів фінансового аналізу?

4. Поняття «фінансова стійкість» та її значення для підприємства.

5. Показники фінансової стійкості, їх значення та сутність.

6. Відносні показники та їх розрахунки.

7. Аналіз ринкової стійкості та показники що її характеризують.

8. Запас фінансової стійкості та показники, які при цьому використовуються.

9. Платоспроможність, як важлива умова господарської діяльності підприємства.

10. Ліквідність балансу і від чого вона залежить?

11. Ділова активність підприємства, та показники що її характеризують.

12. Ефективність діяльності підприємства, та способи її вимірювання.



Тема 8. «Фінансове планування на виробництві»

8.1 Призначення і форми фінансового планування

Фінансове планування нарівні господарюючих суб'єктів - це процес планування надходжень і використання фінансових ресурсів, встановлення оптимальних співвідношень у розподілі доходів підприємств.

У ринковій економіці вдосконалення фінансового планування на мікрорівні відбувається безперервно, воно в умовах ринкової економіки має якісно більш суттєве значення для підприємств у порівнянні з директивно-плановою економікою.

Без фінансового планування не може бути досягнутий той рівень ' управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який забезпечує йому успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріальної бази, соціальний розвиток колективу.

Ніякий інший вид планування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення, бо саме фінанси охоплюють усі без винятку сторони і ділянки його функціонування.

Фінансове планування пов'язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Показники всіх планових фінансових інструментів базуються на планах з обсягу виробництва, асортименту товарів і послуг, собівартості продукції, вони повинні створювати необхідні фінансові умови для успішного виконання цих планів.

У цьому - основне призначення фінансового планування.

Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів для потреб підприємства. Це забезпечується наступним:

по-перше, воно виходить із необхідності найбільш ефективного використання виробничих потужностей, нової техніки, передової технології виробництва, поліпшення якості продукції;

по-друге, виконання планів з прибутку і обсягу інших фінансових ресурсів (наприклад амортизації на повне відтворення основних засобів) потребують дотримання планових норм витрат праці і матеріальних ресурсів;

по-третє, обсяг фінансових ресурсів, який визначається при плануванні, не дозволяє підприємству або ускладнює створення надмірних запасів матеріальних ресурсів, робити позапланові капітальні вкладення.

У процесі фінансового планування забезпечується необхідний попередній контроль за створенням і раціональним використанням фінансових ресурсів.

Об'єктами планування є доходи підприємства, включаючи нагромадження (прибуток тощо), взаємовідносини з державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, обсяг капіталовкладень, інших форм інвестування фінансових ресурсів (зокрема, участь на ринку цінних паперів), обсяг довготермінових кредитів банків на інвестиційні заходи, потреба підприємства у власних оборотних коштах і джерела їх покриття.

Головним інструментом фінансового планування у сучасних умовах є фінансовий план підприємства (баланс доходів і видатків), широке розповсюдження у практиці мають також такі інструменти фінансового планування, як платіжний календар, бізнес-план.

8.2 Фінансовий план

Взаємозв'язок фінансового і виробничого планування зумовлює необхідність складання на підприємстві єдиного виробничо-фінансового плану, складова частина якого «Баланс доходів і видатків» - фінансовий план підприємства на поточний рік, квартал або місяць.

У ньому знаходить відображення рух усіх фінансових ресурсів підприємства, які надходять до підприємства і втрачаються ним у відповідних напрямках.

До початку 90-х років за умов директивно-планової економіки кожне підприємство складало фінансовий план у вигляді балансу доходів і видатків за єдиною, встановленою в централізованому порядку формою.

Було обов'язковим затвердження його вищим органом управління (в останні роки затверджувалися лише головні показники фінансового плану). Зараз такий порядок скасовано, складання балансу доходів і видатків кожне підприємство (включаючи підприємства державної

форми власності) здійснює самостійно, немає якоїсь єдиної і обов'язкової форми цього документа.

Як правило, баланс доходів і видатків складається з таких чотирьох розділів.

1. Доходи і надходження коштів.

2. Витрати і відрахування.

3. Кредитні взаємовідносини з банками.

4. Взаємовідносини з бюджетом.

Розробка планового балансу доходів і видатків-це заключний етап фінансового планування. Для його складання потрібно мати всі плани виробничо-господарської діяльності підприємства, а також зробити всі розрахунки фінансових ресурсів, а саме:

план прибутку і його використання;

план надходження і використання амортизаційних відрахувань;

розрахунок планового приросту нормативу власних оборотних коштів і джерел його покриття;

розрахунок обсягу і джерел капіталовкладень;

розрахунок надходження ПДВ і його сплати до бюджету та ін..

Крім того, необхідно зробити розрахунки планових обсягів

валових доходів і валових витрат для визначення суми прибулу, яка має бути сплачена до бюджету у вигляді податку на прибуток.

Проте як джерелом всіх витрат, які плануються у фінансовому плані, може виступати лише балансовий (тобто реальний) прибуток, саме він і є основним об'єктом фінансового планування.

У першому розділі «Доходи і надходження коштів» згруповані всі джерела надходжень фінансових ресурсів - прибуток від усіх видів господарської діяльності підприємства, амортизаційні відрахування, які у складі виручки надходять підприємству і використовуються як джерело фінансування капіталовкладень на відновлення основних засобів, а також на всі види ремонтів, реконструкцію та модернізацію основних засобів (крім тих, які у законодавчо встановленому порядку відносяться на собівартість продукції і валові витрати), інші фінансові ресурси, в тому числі централізовані (у підприємств державної власності).

Доцільність включення до складу ресурсів, що надходять підприємству, ПДВ обумовлена тим, що одержаний у складі виручки від реалізації ПДВ має бути повністю перерахований до державного бюджету, але за вирахуванням видатків на оплату ПДВ підприємства як покупця матеріальних ресурсів, причому не всіх, а тільки тих, що витрачені на виробництво продукції і згідно з законодавством включаються до складу валових витрат.

Все це має знайти відображення у балансі, який характеризує стан і рух фінансових ресурсів підприємства.

У другому розділі балансу «Видатки та відрахування» зібрані всі видатки, джерела фінансування яких визначені у першому (а також третьому і четвертому) розділах.

За витратами, які фінансуються з кількох джерел, для зручності виділяється окремим рядком частина, що покривається за рахунок прибутку.

У третьому розділі «Кредитні взаємовідносини з банками» зібрані статті, що характеризують одержання (сплату) довготермінових кредитів на капіталовкладення, а також сплату процентів за цими кредитами.

Четвертий розділ «Взаємовідносини з бюджетом і з позабюджетними фондами» містить платежі підприємства у державний бюджет, у тому числі податки на прибуток, інші податки з прибутку, ПДВ, акцизний збір, а також платежі в позабюджетні централізовані державні фонди, які здійснюються з прибутку (ті ж внески підприємств до бюджетних та позабюджетних фондів, наприклад, до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування тощо, які здійснюються за рахунок витрат на виробництво, а не за рахунок прибутку підприємства, в фінансовому плані відображення не знаходять).

У цьому розділі також показана сума асигнувань з бюджету та з відповідних позабюджетних фондів і, крім того, визначається сума перевищення платежів у бюджет і в позабюджетні фонди над асигнуваннями (або навпаки).

Якщо баланс доходів і видатків складено правильно, то різниця між першим і другим розділами балансується перевищенням платежів у бюджет і в позабюджетні фонди (або навпаки) і додатною (або від'ємною) різницею у кредитних взаємовідносинах підприємства з банками за довготерміновими позичками.

8.3 Платіжний календар

Одним із напрямків впливу фінансового планування на економіку підприємства є врахування фактора часу в надходженні й використанні фінансових ресурсів.

Діюча система і строки платежів до державного бюджету, порядок розрахунків з постачальниками, строки виплати заробітної робітникам і службовцям, умови сплати позичкових боргів банкам вимагають від підприємства постійно враховувати співвідношення обсягу коштів, що надходять, з їх витратами, не лише в цілому за якийсь період (рік, квартал, місяць), а з урахуванням конкретного часу їх надходження і потреби в них.

Тобто йдеться про те, що підприємство цікавить стан його фінансових ресурсів не тільки за певний період, а й на конкретну дату.

Таку інформацію підприємство може одержати, складаючи платіжний календар.

Платіжний календар-це інструмент оперативного планування фінансової діяльності підприємства. Він, як правило, складається на місяць із розбивкою на декади або тижні та на квартал із розбивкою по місяцям.

У ньому визначаються очікувані на той чи інший відрізок часу грошові надходження за всіма напрямами доходів і витрат і спроможність підприємства своєчасно виконувати всі свої фінансові зобов'язання.

Інформаційним забезпеченням для складання платіжного календаря є:

планові матеріали стосовно випуску і реалізації продукції, робіт, послуг;

кошториси витрат на виробництво і договори на поставку матеріальних ресурсів з постачальниками;

узгоджені у відповідності з чинним законодавством строки виплати заробітної плати, премій тощо робітникам і службовцям підприємства;

узгоджені з податковою інспекцією строки внесення платежів до державного бюджету й до позабюджетних державних фондів;

дані податкового обліку щодо валових доходів і валових витрат, податкового зобов'язання з ПДВ і податкового кредиту;

кредитні договори з банками у частиш строків одержання і сплати кредитів і процентів за користування ними;

дані бухгалтерського обліку про стан дебіторської та кредиторської заборгованості;

виписки з банківських рахунків: розрахункового, позичкового, валютного, інших рахунків;

оперативні матеріали відділів постачання, збуту, інших функціональних підрозділів про надходження коштів на підприємство у відповідні строки або потребу в коштах, яка виникає в даний період.

Міру деталізації всієї інформації, яка включається до платіжного календаря, визначає підприємство, виходячи з конкретної платіжно-розрахункової ситуації, що складається.

У будь-якому разі балансуючою величиною при складанні платіжних календарів виступає залишок (сальдо) розрахункового рахунку в банку, бо саме стан цього рахунку визначає на кожний даний момент платоспроможність підприємства, або від'ємна величина, що утворюється в разі недостачі поточних надходжень коштів для покриття очікуваних платежів.

Приблизна форма платіжного календаря має такий вигляд (табл.).

Даний платіжний календар показує, що у першій декаді квітня підприємство не може забезпечити своєчасних платежів за рахунок очікуваних надходжень грошових коштів, за другу декаду підприємству не лише не вдається знизити дефіцит коштів, що створився в першій декаді, а, навпаки, нестача коштів для покриття боргів і всіх поточних платежів у цій декаді дещо збільшується. При складанні календаря на третю декаду підприємство запланувало одержання досить значної суми банківського кредиту, без допомоги якого воно не зможе вийти з дефіциту грошових коштів за місяць в цілому.

Незбалансованість платіжного календаря спонукає підприємство негайно шукати резерви збільшення обсягу грошових надходжень як за рахунок прискорення відвантаження продукції, ліквідації недоліків у сфері розрахунків зі споживачами продукції, так і за рахунок зменшення (або тимчасового відкладання) певних витрат, налагодження партнерських стосунків з комерційними банками.

Якщо ж дані оперативного фінансового планування показують, що в той чи інший період підприємство має стале перевищення коштів над потребами в них, тоді є сенс внести певну суму вільних грошей на банківський депозит, що приносить підприємству відповідний доход.

Наявність сталого значного сальдо грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства недоцільна.

Таблиця. Платіжний календар промислового підприємства на квітень 200_ року (тис. грн.)

Показник	І декада	II декада	III декада
1	2	3	4
1. Початкове сальдо розрахункового рахунку в банку	7	-	-
2. Очікувані надходження грошових коштів: а) за рахунок зниження дебіторської заборгованості на початок місяця	1050,0	717,5	178,5
б) за відпущену і відвантажену продукцію в даному місяці в) кредити банків г) з централізованих джерел д) іншого надходження	3629,5 473,0 547,3	5021,5 510,0 35,0 339,0	5950,0 2000,0 225,5
3. Всього надходжень з урахуванням сальдо розрахункового рахунку (якщо воно є)	5706,8	6623,0	8354,0
4. Витрачання грошових коштів: а) в рахунок кредиторської заборгованості на початок періоду б) погашення недоїмок і прострочених банківських позичок та процентів з них в) оплата сировини, матеріалів; інших матеріальних цінностей, робіт і послуг за поточний місяць г) сплата податків до державного бюджету, внески до позабюджетних фондів за березень д) сплата податків до державного бюджету і внески до позабюджетних фондів за квітень (авансові платежі) є) на оплату праці є) на капіталовкладення ж) за кошторисами витрат служб і закладів соціально-культурної сфери з) платежі банкам за позичками та процентів за користування ними і) інші платежі	782,0 54,0 2538,0 206,1 1069,0 960,4 131,0 217,0 245,0 158,0	654,5 4077,0 1069,0 242,6 255,0 217,0 463,0 413,5	768,6 3792,0 1069,0 1463,0 310,0 217,0 415,0 316,4
5. Всього грошових витрат	6361,3	7391,6	8351,0
6. Залишок коштів (сальдо розрахункового рахунку) (Р.З-Р.5)	-	-	3,0
7. Недостача коштів (Р.5-Р.З)	654,5	768,6

8.4 Бізнес-план

Фінансове планування не можна розуміти лише як процес створення планових інструментів, які відображають джерела і напрямки використання фінансових ресурсів за конкретні календарні періоди, якими є баланс доходів і видатків, платіжний календар.

Воно включає також розрахунки щодо інвестиційних проектів, реалізація яких приносить прибуток підприємству-інвестору.

Програма, яка описує економіко-організаційну сторону такого проекту, називається бізнес-планом. Точніше кажучи, сукупність всіх планових розрахунків, які регулюють діяльність будь-якого підприємства (маються на увазі і виробничі плани, і плани впровадження нової техніки і технології, маркетингові програми, плани матеріально-технічного постачання, фінансові плани), являє собою бізнес-план діяльності підприємства.

Але в даному розділі зосереджується увага на бізнес-планах окремих конкретних інвестиційних проектів, включаючи такі, які здійснюються на діючому підприємстві.

Щоб збільшувати обсяг прибутку, підвищувати рентабельність своєї роботи, підприємство повинно постійно розробляти проекти, які передбачають вкладення фінансових ресурсів у розробку нових технологій, організацію нових виробництв, реконструкцію виробничих площ і устаткування під випуск конкурентоспроможних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, будівництво філій і цехів, наближених до джерел сировини і ринків збуту, і у багато інших проектів, в тому числі інвестування фінансових ресурсів у цінні папери сторонніх емітентів. Кожний з таких проектів повинен бути глибоко обґрунтований в бізнес-плані від ідеї до розрахунку конкретної суми прибутку, який одержується від його втілення.

Бізнес-план, як правило, складається з таких розділів:

1. Загальний опис проекту, в якому роз'яснюється мета проведення витрат, їх необхідність, характеристика інвестиційного об'єкту.

2. Характеристика товарів, послуг, патентів, ноу-хау, які можуть бути запропоновані ринку, або іншого результату, що досягається після завершення проекту і дає прибуток (наприклад, зниження собівартості продукції, збільшення її надійності, покращення інших якісних характеристик, які можуть збільшити рентабельність продукції).

3. Маркетингова програма, що розробляється з метою дослідження й прогнозування ринку (ринкова ситуація, реклама, покупці, конкуренти тощо).

4. Сировинна база, експериментальна база, кадрове забезпечення та інші сторони ресурсного забезпечення проекту.

5. Економічна ефективність. Цей розділ розкриває результати проекту і терміни окупності витрат. ,

В останньому розділі бізнес-плану розробляється прогноз обсягу реалізації продукції в грошовому виразі, баланс грошових витрат і надходжень від втілення проекту і прибутку в річному обчисленні за термін функціонування проекту.

Цілком особливі умови для розрахунків окупності інвестиційних проектів створює інфляційне середовище, зокрема, якщо мова йде про інфляцію на рівні більш ніж 20-25 відсотків (а в Україні індекс інфляції за 1993 р. становив 10256 відсотків, 1994 р.- 501 відсоток, 1995 р. -282 відсотки, 1996 р. - 139,7 відсотка, тобто темпи інфляції були відповідно 10156 відсотків, 401 відсоток, 182 відсотки, 39,7 відсотка).

За цих умов для вирішення питань, пов'язаних з прийняттям інвестиційних рішень, не можна обійтися без дисконтування фінансових ресурсів, що вкладаються у проект, майбутніх доходів і витрат на втілення проекту, так само як і без розрахунку прийнятних рівнів рентабельності інвестицій (ставок їх доходності). Ці розрахунки у бізнес-плані повинні ґрунтуватися на вищезазначених міркуваннях.

У ринковій економіці вкладення грошей в інвестиційні проекти має сенс лише за умови досягнення середньо ринкових ставок доходності.

В умовах інфляції ставка доходності, природно, повинна враховувати компенсуючи інфляційне зміцнення грошей надбавку до нормальної (реальної) ставки.

Дисконтування - визначення величини номінальної вартості вкладених фінансових ресурсів (доходів, видатків) у майбутньому, зіставної з вартістю інвестиції в умовах її здійснення.

Наприклад, якщо темп інфляції за рік складає 100 відсотків, тобто ціни за рік зростають у два рази, не може бути і мови про інвестування, якщо прибуток від нього за рік не досягає 100 відсотків.

Отже, складаючи бізнес-план, треба виходити з того, що лише ставка доходності, яка включає нормальну (на середньоринковому рівні) рентабельність інвестицій і протиінфляційну надбавку, може задовольнити інвестора з точки зору доцільності витрат на той чи інший проект.



Контрольні запитання

1. Чому підприємство не може обійтися без фінансового планування?

2. У чому суть і призначення балансу доходів та видатків (фінансового плану) підприємства?

3. Який порядок складання фінансового плану?

4. Яким чином досягається збалансованість розділів фінансового плану?

5. Яке призначення має шаховий баланс фінансових ресурсів і їх використання?

6. Як і для чого складається платіжний календар?

7. В чому найсуттєвіша різниця між фінансовим планом і платіжним календарем?

8. Що таке бізнес-план і які питання розглядаються та вирішуються в ньому?

9. Як здійснюються розрахунки доцільності втілення бізнес-плану за умов високих темпів інфляції.

Размещено на Allbest.ru

...