Фінанси підприємств

5 - пред'явлення векселя векселедержателем платнику для його оплати;

6 - оплата векселя платником.

Використання векселів у розрахунках має свої переваги, що полягають у наступному: скорочується потреба в оборотних (грошових) коштах; прискорюються розрахунки; забезпечується погашення взаємних боргів: відбувається залучення до оплати за товар третьої особи, що має кошти, а також зменшення потреби в банківському кредиті, скорочення грошової маси і гальмування інфляційних процесів.

Однак погіршення фінансового стану значної кількості суб'єктів господарювання в Україні в умовах переходу її на ринкові відносини не дозволяє в широких масштабах використовувати векселі в платіжному обороті.

2.8 Інші форми безготівкових розрахунків

У системі безготівкових розрахунків у ряді випадків застосовуються платіжні вимоги, інкасові доручення й ін.

При наявності в суб'єктів господарювання неповернутої дебіторської заборгованості вона може бути стягнена одержувачем з рахунку платника через судові органи в безперечному порядку.

Безперечне стягнення і безакцептне списання коштів з рахунку платника здійснюється платіжною вимогою на підставі рішення суду або арбітражного суду.

Платіжна вимога - це розрахунковий документ, що містить вимогу одержувача коштів їх платнику про сплату визначеної суми коштів через заклад банку.

Виписується платіжна вимога одержувачем коштів при наявності у нього рішення суду, арбітражного суду про безперечне стягнення чи безакцентного списання визначеної суми коштів з рахунку платника.

При виписці платіжної вимоги в ньому заповнюються всі реквізити, а в рядку «Призначення платежу» указується, за що і на підставі чого стягуються кошти.

Виписана платіжна вимога (1-й екз.) підписується керівником і головним бухгалтером підприємства - одержувача коштів, ставиться печатка, і вимога із прикладеною копією рішення суду або арбітражного суду здається в обслуговуючий банк по реєстру, що виписується в 2-х екземплярах.

Платіжна вимога, що надійшла, оплачується банком з рахунку платника на користь одержувача засобів у встановленому порядку.

У випадках несвоєчасної сплати платниками відповідних податків у бюджет, вони стягуються податковими органами в безперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу.

Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями (розпорядженнями) встановленої форми.

При виписці інкасового доручення в ньому обов'язково вказується сума недоїмки відповідного податку і сума нарахованої пені за прострочення сплати податку з посиланням на відповідний законодавчий акт (документ).

Оформлене у встановленому порядку інкасове доручення здається в банк не пізніше 10 днів із дня його виписки. Оплачуються вони при наявності (надходженні) коштів на рахунку платника у встановленому порядку.



Контрольні запитання

1. Грошові кошти, та канали їх надходження.

2. Порядок збереження і використання суб'єктами господарювання грошових коштів.

3. Грошові розрахунки та їх структура.

4. Принципи організації безготівкових розрахунків.

5. Форми безготівкових розрахунків.

6. Порядок відкриття суб'єктами господарювання поточних рахунків.

7. Особливості руху коштів на поточних та інших рахунках.

8. Організація розрахунків за допомогою платіжних доручень.

9. Застосування в безготівковому обігу України платіжних вимог-доручень.

10. Рух коштів за допомогою чеків.

11. Акредитив, його форми.

12. Переваги та недоліки використання векселів у безготівкових розрахунках.

13. Платіжна вимога та інкасове доручення як форми безготівкового розрахунку.



Тема 3. «Формування і використання прибутку»

3.1 Економічний зміст прибутку і рентабельності, їх роль в умовах розвитку підприємництва

Прибуток - економічна категорія. Визначення його сутності в багатьох літературних джерелах зводиться до того, що прибуток - це частина вартості додаткового продукту, додатковий продукт, виражений у грошах, частина чистого доходу, одна з його форм і т.д.

Прибуток як економічна категорія є грошовим вираженням вартості реалізованого чистого доходу, основною формою грошових накопичень суб'єктів господарювання.

Він характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності підприємства, є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість проданої продукції, рівень її собівартості, стан продуктивності праці.

У Законі України «Про підприємства в Україні» говориться, що прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств.

Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу).

Прибуток - одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів коштів.

За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання працівників, вирішення соціально-культурних заходів і т.і.

В цьому разі в одержанні прибутку повинні бути зацікавлені не тільки трудові колективи підприємств, але й держава в цілому.

Багатоканальне використання прибутку підсилюється з переходом економіки держави на основи ринкового господарства.

В цих умовах суб'єкти господарювання одержавши фінансову самостійність і незалежність, вправі вирішувати, на які цілі й у яких розмірах використовувати прибуток, що залишився після сплати в бюджет установлених податків і платежів.

Прибуток, як кінцевий фінансовий результат діяльності суб'єктів господарювання, формується в результаті взаємодії багатьох компонентів як з позитивним, так і негативним значенням. В його складі враховується прибуток від усіх видів діяльності підприємства:

від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг нетоварного характеру;

від продажу іншої продукції, основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів;

від операцій з цінними паперами і валютними цінностями;

від фінансових операцій;

від позареалізаційних операцій.

Основною складовою частиною прибутку підприємства є прибуток від реалізації товарної продукції.

Він визначається у вигляді різниці між виручкою (без акцизів, податку на додану вартість і експертні тарифи) і собівартістю реалізованої продукції і послуг.

На підприємствах варто приділяти особливу увагу плануванню й одержанню прибутку від реалізації продукції.

При цьому треба пам'ятати, що на величину прибутку від продажу товарної продукції впливають як фактори, що не залежать від діяльності підприємства (зміни державних регулюючих цін, природні і транспортні умови і т.д.), так і фактори, що знаходяться в компетенції підприємств.

У складі факторів, що впливають на величину прибутку від реалізації товарної продукції і, які знаходяться в компетенції підприємства, найважливішим є зміна обсягу виробництва і продажу продукції.

Чим більше обсяг продажу продукції, тим, у кінцевому підсумку, більше прибутку одержить підприємство, і навпаки.

Звідси висновок про необхідність вживання невідкладних заходів по забезпеченню росту обсягу виробництва продукції на основі поновлення роботи зупинених підприємств, технічного переозброєння і підвищення ефективності виробництва.

Істотним фактором, що впливає на величину прибутку від продажу товарної продукції, є зміна рівня собівартості продукції. Усупереч прямо пропорційному зв'язку впливу обсягу реалізації товарної продукції на рівень прибутку, зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості зворотна.

Чим нижче собівартість проданої продукції, обумовлена рівнем витрат на її виробництво і продаж, тим вище прибуток, і навпаки.

Дуже вагомим фактором, що прямо впливає на величину прибутку суб'єкта господарювання від продажу продукції, є рівень застосованих цін.

Рівень вільних цін в умовах їх лібералізації встановлюється самими підприємствами у залежності від конкурентоспроможності реалізованої продукції, попиту та пропозиції на неї.

Тому підприємство саме, у даному випадку через встановлену ним ціну, може впливати на прибуток, одержаний від продажу продукції.

З іншого боку-не залежним від підприємства фактором, що впливає на прибуток суб'єктів господарювання виступають державні регулюючі ціни, встановлені на продукцію підприємств-монополістів.

Однак даний фактор необхідно враховувати при визначенні результатів підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

У складі прибутку підприємства, крім прибутку від продажу товарної продукції, враховується прибуток від продажу іншої продукції, товарів і послуг нетоварного характеру, а також доходи і втрати від позареалізаційних операцій. В цілому, формування прибутку підприємства має багатосторонні аспекти. Він як найважливіша категорія ринкових відносин виконує наступні функції

* оцінювальну;

* стимулюючу;

* госпрозрахункову.

У той же час не виключена можливість наділення прибутку й інших функцій. Зміст названих функцій полягає в наступному:

Оцінювальна функція прибутку виявляється в тому, що прибуток використовується як основний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів.

Використання прибутку в цій функції дає підприємцю діючий засіб контролю за раціональним використанням наявних матеріальних і трудових ресурсів.

Для підприємства прибуток означає, по-перше, надбавку до собівартості продукції і, по-друге, приріст авансованої вартості.

Отже, у силу того що прибуток виражає результат руху всієї авансованої вартості, в ньому виражається результативність витрат як живої, так і упредметненої праці, тобто ефективність виробництва.

Стимулююча функція прибутку полягає в тому, що вона є джерелом матеріального заохочення працівників, розширення виробництва і вирішення соціальних проблем на підприємствах, а також джерелом сплати прямих податків у бюджет.

У зв'язку з цим в одержанні прибутку повинні бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Госпрозрахункова функція прибутку виявляється в тому, що госпрозрахунок, будучи основним методом господарювання підприємств, передбачає не тільки покриття своїх витрат своїми Доходами, але й одержання накопичень (прибутку) для стимулювання працівників і вирішення інших питань.

В умовах ринкової економіки одержання прибутку орієнтує товаровиробників на збільшення обсягу виробництва продукції, потрібної споживачу, зниження витрат на виробництво.

Цим досягається як мета підприємництва, так і задоволення суспільних потреб.

Абсолютна величина прибутку дуже важлива, коли мова йде про фінансові ресурси, що можуть бути використані підприємствами, суспільством.

Однак для характеристики ефективності господарювання підприємства цього абсолютного показника недостатньо.

Отже, щоб оцінити результати господарювання, його ефективність, ефективність використання виробництва, що складається з процесів, за допомогою яких отриманий прибуток, його суму варто віднести до відповідних показників. У підсумку ми одержимо показник ефективності, чи просто рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, що характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва чи сукупних витрат підприємства.

У практиці господарювання обчислюються наступні показники рентабельності:

рентабельність продукції;

рентабельність виробництва;

рентабельність виробничих фондів;

рентабельність вкладення в підприємство.

Рентабельність продукції можна розрахувати по всій реалізованій продукції і за окремими її видами.

Рентабельність усієї проданої продукції розраховується як відношення прибутку, отриманого від продажу всієї продукції, до її собівартості.

Для цього можна використовувати наступну формулу:

Р = (П/С)х100%,



де Р- рівень рентабельності продукції, %; П - прибуток, отриманий від продажу всієї продукції, грн.; С - собівартість усієї проданої продукції, грн.

За даною формулою можна розрахувати також рентабельність виробництва і продаж окремих видів продукції.

Для цього в розрахунок беруться прибуток і собівартість по відповідному виду продукції.

Показники рентабельності всієї проданої продукції й окремих її видів дають уявлення про окупність (прибутковість) витрат на виробництво і продаж відповідних видів чи всієї продукції.

Рентабельність виробництва визначається як відношення підсумкового (балансового) прибутку до собівартості проданої продукції, товарів, робіт і послуг.

Рентабельність проданої продукції можна розрахувати і як відношення прибутку до виручки (обігу) від реалізації продукції.

У даному випадку рівень рентабельності буде показувати, скільки отримано прибутку (у відсотках чи копійках) на одну гривню проданої продукції в оцінці за цінами продажу.

Рентабельність виробничих фондів розраховується як відношення підсумкового (балансового) прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів.

Даний показник рентабельності можна розрахувати за формулою:

Р = [П (Ф0+С0)]х100%

де: Р- рівень рентабельності, %; Я-підсумковий (балансовий) прибуток, грн.; Ф0 - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.; С0-середньорічна вартість нормованих матеріальних оборотних активів, грн.

У даному випадку розрахований рівень рентабельності буде характеризувати ефективність використання основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів, тобто скільки прибутку отримано на одиницю вартості даних фондів.

Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів обчислюється показник рентабельності вкладень усіх засобів у підприємство, власних вкладень, вкладень в акції інших підприємств та ін.

Рентабельність вкладень у підприємство в загальному виді визначається за вартістю всього майна, що має в розпорядженні підприємство.

Значення цього показника можемо визначити розподілом підсумкового (балансового) прибутку на середньорічну величину загального підсумку балансу.

Рентабельність власних вкладень визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної суми власних засобів, що розраховується за балансом (без інвестицій і незавершеного будівництва).

Даний показник дозволяє визначити ефективність використання інвестованих власниками засобів у підприємство і довідатися, скільки копійок чистого прибутку «заробила» кожна гривня власних засобів.

Рентабельність довгострокових фінансових вкладень підприємств розраховується як відношення суми доходів від цінних паперів і пайової участі в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових фінансових вкладень.

Обчислення показників рентабельності, згаданих вище, їх аналіз дозволяють керівникам суб'єктів господарювання і підприємцям зорієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань і вжити необхідні заходи для поліпшення фінансового стану підприємств.

3.2 Планування прибутку

Прибуток, будучи основним фінансовим показником і результатом підприємницької діяльності суб'єктів господарювання, забезпечує значну потребу у фінансових ресурсах не тільки самих підприємств, але і держави в цілому.

Тому для успішного керування підприємством в умовах ринку повинне здійснюватися планування прибутку.

Планування прибутку є складовою частиною фінансового планування і найважливішою ділянкою фінансово-економічної роботи на підприємствах. Від того, наскільки вірогідно визначено плановий прибуток, буде залежати успіх у керуванні господарсько-фінансовою діяльністю підприємства, своєчасне і повне фінансування інвестицій, приріст власних оборотних активів, своєчасність розрахунків з бюджетом по податках і т.д.

Отже, правильне планування прибутку на підприємствах має величезне значення в забезпеченні їх ефективної роботи.

Планування прибутку проводиться окремо за усіма видами діяльності підприємства:

від продаж товарної продукції;

від продажу іншої продукції і послуг нетоварного характеру;

від продажу основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів;

від позареалізаційних доходів і витрат.

Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку й аналітичний метод.

Найбільш розповсюдженим є метод прямого рахунку.

Основою для розрахунку прибутку в даному випадку є обсяг виробничої програми, що базується на замовленнях споживачів і господарських договорів. Однак, приступаючи до розрахунку планової величини прибутку, необхідно уточнювати обсяг продукції, від продажу якої очікується одержання цього прибутку.

У цьому плані варто відрізняти плановий розмір прибутку в розрахунку на товарний випуск продукції від прибутку, запланованого на обсяг проданої продукції.

Прибуток по товарному випуску продукції планується на основі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції та її вартості в діючих цінах реалізації без ПДВ, акцизів.

Розрахунок ведеться за формулою:

Птп=(Втп х Ц)-(Втп х С)

де Птп- прибуток по запланованому випуску товарної продукції; Втп- випуск товарної продукції в запланованому періоді в натуральному вираженні; Ц - ціна за одиницю продукції без ПДВ, акцизів; С - собівартість одиниці товарної продукції.

Прибуток від проданої продукції в запланованому періоді розраховується в аналогічному порядку. Однак розрахунок йде на обсяг проданої продукції і його можна представити так:

Прп = Пон+ Птп - Пок

де Прп - прибуток від продажу продукції в запланованому періоді; Пон-прибуток у залишках продукції, не проданої на початок запланованого періоду; Птп - прибуток по товарній продукції, що передбачається до випуску в запланованому періоді; Пок - прибуток у залишках продукції, що не буде продана в запланованому періоді.

Визначенню прибутку за цим методом повинно передувати визначення обсягу випуску порівнянної і непорівнянної товарної продукції в запланованому періоді за собівартістю і в цінах продажу, а також залишків готової продукції на складі і товарів, відвантажених на початок і кінець запланованого періоду.

У даному випадку прибуток визначається по кожному виду (асортименту) проданої продукції, як різниця між її вартістю в цінах продажу (без ПДВ, акцизів) і собівартістю. Додаючи прибуток за усіма видами (асортиментами) проданої продукції, одержують загальну величину прибутку від продажу товарної продукції запланованого періоду.

Для одержання підсумкового (загального) прибутку до розрахованої суми прибутку від продажу товарної продукції запланованого року додають прибуток у залишках продукції, не проданої на початок запланованого року, прибуток від іншого продажу (від продажу основних фондів і нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду й ін.) і коригують отриману суму прибутку на прибуток від надзвичайних подій.

Дана методика розрахунку прибутку застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції, що випускається.

В умовах випуску великого асортименту продукції і необхідності планування прибутку на рік і велику перспективу його розрахунок на відповідний плановий період виконується аналітичним методом. При цьому прибуток розраховується не за кожним видом продукції, що випускається в запланованому році, а за усією товарною продукцією на підставі її собівартості і базової (очікуваної) рентабельності.

Розрахунок можна зробити за формулою:

Рб = (П0 / Стп) х 100%

де Рб- базова (очікувана) рентабельність; П0- очікувана сума прибутку за звітний базисний рік; Стп - собівартість товарної продукції базисного року.

Розрахунок прибутку за товарною продукцією на підставі базової рентабельності можна зробити за формулою:

Пп=Тсб х Рг,

де: Пн- прибуток по товарній продукції запланованого року; Тс6 - обсяг товарної продукції в оцінці по собівартості базового періоду; Рб - базова (очікувана) рентабельність, %.

Визначення базової рентабельності виробляється на підставі фактичних даних за 9 місяців поточного року й очікуваних за IV квартал цього ж року. Порядок розрахунку базової рентабельності представлений у табл.1.

Згідно даним цієї таблиці рівень базової рентабельності складає 19% (9150/48040 х 100%).

За допомогою знайденого в такий спосіб рівня базової рентабельності і запланованого обсягу товарної продукції в оцінці за собівартістю базисного (звітного) року орієнтовно обчислюється прибуток запланованого року з урахуванням впливу лише одного фактора - зміни обсягу порівнянної товарної продукції.

Наприклад, на запланований рік передбачається збільшення порівнянної товарної продукції на 5 %.

Виходячи з даного розміру збільшення порівнянної товарної продукції в запланованому році й обсягу цієї продукції в оцінці за собівартістю в звітному році (п.1 «б» гр.4 табл.4.2.) визначаємо обсяг порівнянної товарної продукції на запланований рік.

Він складе 50442,0 тис.грн. (48040 X 105) /100.

Таблиця 1. Розрахунок базової рентабельності

Показник	По звіту за 9 місяців	За планом на IV кв. звітного року	Очікуване виконання за поточний рік (гр.2 + гр. 3)
1. Обсяг порівняльної продукції звітного року: а) в оцінці за діючими цінами без акцизів і ПДВ, тис.грн.	43066,0	14024,0	57090,0
б) в оцінці за собівартістю, тис. грн.	36060,0	11980,0	48040,0
2. Прибуток на обсяг порівняльної товарної продукції (п. 1 ,а - п. 1 ,б), тис. грн.	7006,0	2044,0	9050,0
3. Зміна суми прибутку в зв'язку зі зміною цін у середині (протягом) року, тис. грн.	+ 100,0		+100,0
4. Прибуток, який приймається за базу (п.2 + п. 3), тис. грн.	7106,0	2044,0	9150,0
5. Базова рентабельність, % (п.4:п. 1,6x100)	19,7	17,1	19,0

Сума прибутку від продажу порівнянної товарної продукції в запланованому році визначається множенням встановленого рівня базової рентабельності на розрахований обсяг порівнянної товарної продукції, проданої в запланованому році.

Вона складе 9584,0 грн. ((50442,0 тис. грн. х 19,0 %) / 100 %).

Далі, у встановленому порядку, розраховується вплив на прибуток зміни собівартості, цін, асортименту і сортності продукції.

Такий порядок розрахунку аналітичним методом прибутку від продажу порівнянної товарної продукції в запланованому році.

У такому ж порядку визначається і прибуток від продажу непорівнянної товарної продукції.

Для визначення загальної суми прибутку від продажу продукції до прибутку від продажу товарної продукції додається (віднімається) зміна прибутку в нереалізованих залишках готової продукції на початок і кінець запланованого року.

Для визначення підсумкової (загальної) суми прибутку по підприємству до суми прибутку від продажу продукції додають прибуток від продажу послуг, основних фондів і нематеріальних активів, прибуток від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду й ін., а також враховують позареалізаційні доходи і витрати.

При цьому прибуток по зазначених операціях планується, як правило, на підставі прогнозів у рішенні тих чи інших операцій.

Прибуток (збиток) від позареалізаційних доходів і витрат визначається, як правило, на основі аналізу їх за минулі роки.

Крім розрахунку прибутку методом прямого рахунку й аналітичним методом, існує ще і так званий метод сполученого розрахунку.

У ньому сполучаються елементи розрахунку прибутку першого і другого способів.

А саме, вартість товарної продукції в цінах запланованого року та за собівартістю звітного року визначається методом прямого рахунку, а вплив на планову суму прибутку зміни собівартості, якості, асортименту, цін і інших факторів установлюється за допомогою аналітичного методу.

У цілому, розрахунок оптимального розміру планової суми прибутку - найважливіший елемент не тільки планування, але і керування підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання.

3.3 Розрахунок, розподіл і використання прибутку підприємства

Прибуток - кінцевий фінансовий результат діяльності суб'єкта господарювання. Він синтезує в собі фінансові результати роботи підприємства від різних сфер діяльності:

операційний (основний);

інший операційний;

фінансовий і інвестиційний;

позареалізаційних операцій.

Основною складовою частиною прибутку підприємства є прибуток від продажу продукції, робіт, послуг - валовий прибуток.

Валовий прибуток являє собою різницю між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

При цьому чистим доходом (виручкою) від реалізації вважається сума коштів, що надійшли підприємству від продажу (відпуску) продукції (товарів, робіт, послуг) за цінами реалізації без податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків, наданих знижок і ін.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.

Валовий прибуток є одним з доданків, необхідних для визначення результату (прибутку) від операційної діяльності.

Прибуток від операційної (основної) діяльності визначається як сума валового прибутку й інших операційних доходів за винятком адміністративних витрат, витрат на збут продукції й інших операційних витрат.

При цьому до складу інших операційних доходів включають доходи від:

операційної оренди активів;

операційних курсових різниць;

відшкодування раніше списаних активів;

реалізації оборотних активів та ін.

До складу адміністративних витрат включаються загальногосподарські витрати, пов'язані з керуванням і обслуговуванням виробництва: основна і додаткова заробітна плата управлінського (керівного) персоналу з відрахуваннями на соціальне страхування; витрати на службові відрядження адміністративного апарата підприємства; випрати на управління основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання і т.д.); витрати па послуги зв'язку і т.д.

До складу витрат на збут продукції включаються витрати на:

пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг);

утримання підрозділів, що займаються збутом продукції;

рекламу продукції;

пакувальні матеріали;

оплату праці продавців;

на транспортування готової продукції й ін. До складу інших операційних витрат включають:

собівартість реалізованих виробничих запасів;

сумнівні (безнадійні) борги;

збитки від уцінки запасів і від операційних курсових різниць;

визнані економічні санкції;

відрахування для забезпечення майбутніх операційних витрат й ін. Прибуток від операційної діяльності враховується при визначенні прибутку

від виробничо-фінансової (основної) діяльності підприємства.

Прибуток від виробничо-фінансової (основної) діяльності підприємства визначається як сума прибутку від операційної діяльності, доходів від участі в капіталі, фінансових і інших доходів за винятком витрат, пов'язаних з участю в капіталі, фінансових і інших витрат.

При цьому до складу доходу від участі в капіталі включають доход, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні чи спільні підприємства.

У складі інших фінансових доходів враховуються дивіденди, відсотки й інші доходи, отримані від фінансових інвестицій.

До складу інших доходів включають:

доход від реалізації фінансових інвестицій і необоротних активів;

доход від не операційних курсових різниць і інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності підприємства, але не пов'язані з його операційною діяльністю.

У складі фінансових витрат враховуються витрати на сплату відсотків за користування кредитами, отриманими за облігаціями, випущеними за фінансовою орендою та інші витрата підприємства, пов'язані з залученням позикового капіталу.

У складі витрат, пов'язаних з участю в капіталі, враховуються збитки, заподіяні інвестиціями в асоційовані, дочірні чи спільні підприємства.

До складу інших витрат включають:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних
активів, майнових комплексів;

збитки від не операційних курсових різниць;

збитки від уцінки фінансових інвестицій і необоротних активів;

інші витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Результат (прибуток, збиток) від виробничо-фінансової (основної) діяльності - основний доданок для визначення підсумкового прибутку (збитку) підприємства.

Підсумковий прибуток підприємства -це сума прибутку від виробничо-фінансової (основної) діяльності, скоригована на позареалізаційні доходи і витрати.

При цьому в складі позареалізаційних доходів враховують:

страхове відшкодування, отримане за загублене майно від стихійного лиха, пожежі, техногенних аварій;

засоби, отримані в порядку відшкодування втрат від стихійних лих;

інші позареалізаційні доходи.

До складу ^позареалізаційних витрат включають: невідшкодовані збитки від загибелі майна в результаті стихійних лих, пожеж,

техногенних аварій; витрати на заходи щодо попередження стихійних лих; збитки від інших позареалізаційних операцій.

Загальна схема формування підсумкового прибутку підприємства представлена на рис. 1.

Розрахований підсумковий прибуток суб'єкта господарювання підлягає розподілу. При його розподілі повинно забезпечуватися як формування доходів держави, так і покриття потреб підприємств по розширенню виробництва, матеріальному стимулюванню працівників і рішенню соціальних питань.

У зв'язку з цим, механізм розподілу прибутку підприємств у ринкових умовах господарювання повинен бути побудований таким чином, щоб забезпечити оптимальне співвідношення частини прибутку, акумульованого у доходах бюджету для виконання функцій держави, що залишається в розпорядженні підприємства для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності.

Основні принципи розподілу прибутку підприємств у ринкових умовах господарювання.

розподіл прибутку між державою і підприємством як господарюючим суб'єктом повинно виконуватися з урахуванням інтересів держави у формуванні на відповідному рівні бюджетів і зацікавленості підприємств у стимулюванні їх діяльності;

вилучення відповідної частини прибутку державою в бюджет у виді податків, повинно виконуватися по твердих невисоких ставках;

прибуток, що залишився в розпорядженні суб'єкта господарювання, повинен розподілятися за його розсудом і направлятися у відповідних частинах

Рис 1. Схема формування підсумкового прибутку підприємства на нагромадження і споживання

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) чи уповноважений їм орган відповідно до статуту підприємства і чинного законодавства.

Виходячи з цього, отриманий суб'єктом господарювання прибуток використовується, у першу чергу, на сплату в бюджет установлених законами України податків і платежів - податку на прибуток, розрахованого відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також інших платежів у бюджет, що сплачуються за рахунок прибутку.

Прибуток, що залишиться після цього вважається чистим прибутком підприємства, що розподіляється за його розсудом.

Чистий прибуток, що залишився, підприємство може направляти на виплату власникам дивідендів, на поповнення статутного фонду (капіталу), на створення і поповнення резервного фонду (капіталу) і на інші цілі.

Частина прибутку може залишатися нерозподіленою.

При цьому порядок розподілу і використання прибутку на підприємстві фіксується в його статуті і встановлюється положенням, розробленим відповідними службами підприємства і затвердженим його керівником.

Прибуток, що направляється по відповідним каналам, використовується на наступні цілі.

Так, прибуток, що направляється на поповнення статутного капіталу, може використовуватися на збільшення майна підприємства шляхом фінансування об'єктів виробничого і невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію, придбання техніки, устаткування й інших основних засобів, фінансування приросту оборотних активів і т.д.

За рахунок резервного капіталу можуть покриватися невідшкодовані збитки від стихійних лих, відшкодовуватися недоліки власних необоротних активів, погашатися безнадійна дебіторська заборгованість, виплачуватися дивіденди за привілейованими акціями у випадках відсутності прибутку й ін.

За рахунок прибутку, що направляється на інші цілі, можуть покриватися суми штрафів і пені, що сплачуються підприємством за порушення нормативних актів з охорони праці, навколишнього середовища, за порушення податкового законодавства за платежами у бюджет і позабюджетні державні цільові фонди, відсотки за прострочені кредити та інше.



Контрольні запитання

1. Підприємство як суб'єкт господарювання, та одержання ним доходів.

2. Джерела формування майна підприємства.

3. Дайте характеристику чистому доходу, та з чого він складається.

4. Види цін, які застосовуються при продажу продукції і товарів.

5. Планування і використання виручки.

6. Прибуток, як економічна категорія, його роль в умовах розвитку підприємства.

7. Фактори, які впливають на величину прибутку.

8. Основні функції, які характеризують прибуток.

9. Відносний показник інтенсивності виробництва, що характеризує рівень прибутковості.

10. Основні методи планування прибулу.

11. Валовий прибуток, як основна складова частина прибутку підприємства.

12. Основні принципи розподілу прибутку підприємств у ринкових умовах господарювання.

прибуток рентабельність податок кредитування



Тема 4. «Оподаткування підприємств»

4.1 Сутність, призначення і функція податків

Податки - особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, але й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку;юдин з основних методів, що використовуються державою для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів суспільства.

Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування.

Виникнення і існування податків та інших податкових платежів пов'язано з виникненням і функціонуванням держави.

Держава без податків не може існувати, тому податки є вихідною категорією, що відображає істотні риси і властивості загальнодержавних фінансів.

Податки і платежі, що внесеш платниками до бюджету, стають власністю держави і є матеріальною базою фінансового забезпечення виконання нею соціально-економічних і військово-політичних обов'язків.

За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, які необхідні державі для виконання своїх функцій.

Ці взаємовідносини, в своїй більшості, мають односторонній характер-від платників до держави у вигляді сплати платниками відповідних податків до бюджету. В той же час, у певному обсязі ці взаємовідносини мають і двосторонній характер, як від платників-державі, так і від держави - платникам податків: юридичним особам -у вигляді бюджетного фінансування різних заходів; фізичним особам - у вигляді виплати їм відповідних субсидій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу.

Суспільний зміст виявляється в перерозподілі національного доходу, в тому, що вони виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин.

Матеріальна основа податків полягає в тому, що вони є сумою грошових коштів, мобілізованих державою у платників податків.

Існуюча система податків і податкових платежів ставить перед економістами питання, які платежі державі слід вважати податками, а які ні? З цього приводу зазначимо, що для платника різниці не існує, яку назву має той чи інший платіж і куди він в державі зараховується, бо для нього (платника) це витрати.

Для держави також не має суттєвого значення, яку назву має той чи інший платіж, бо для нього головним є повне і своєчасне його надходження до відповідних фондів з метою повного і своєчасного фінансування з них відповідних заходів. Таким чином, питання про те, які платежі державі вважати податками, а які ні, має чисто теоретичне значення в плані їх класифікації.

Платежі, що сплачуються державі юридичними і фізичними особами, бувають трьох видів: податок, відрахування, платня (плата). У чому полягає різниця між ними, і які з них за економічним змістом відносяться до податків?

Платня (плата) - це вид платежу, що сплачується платником за щось.

Наприклад, платня за воду; яка збирається з водогосподарських систем. Розмір платні завжди залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Чим більший обсяг використаних ресурсів, тим, при незмінній ставці, більший розмір платні за них, і навпаки.

Відрахування - це вид платежу, що передбачає цільове призначення і вираховується від чогось.

Наприклад, відрахування від заробітної плати до фонду соціального страхування, до Пенсійного фонду. Розміри відрахувань встановлюються в законодавчому порядку до відповідного джерела (бази). Змінювати ставки відрахувань і використовувати кошти не за призначенням не дозволяється, крім як у законодавчому порядку.

Податки-це вид платежу, що сплачується платниками для утримання державних структур і виконання ними функцій: управління, соціальної, економічної та ін.

Податки, в своїй більшості, не мають конкретного цільового призначення. Розраховуються вони і сплачуються в порядку, встановленому законом.

В цілому, різниця між платнею, відрахуваннями і податками як формами платежів державі незначна. Вона стосується практично лише їх видів і цільового призначення.

В той же час, в окремих країнах, наприклад у СІЛА, відрахування на соціальне страхування, хоча й мають цільовий характер, однак називаються податком на соціальне страхування.

В зв'язку з цим логічно було б усі види платежів до державних централізованих фондів вважати податками.

Окрім податків і податкових платежів, у доход бюджету надходять і так звані неподаткові платежі (доходи від продажу конфіскованого майна).

Ці платежі надходять до бюджету лише тому, що він є основним централізованим фондом грошових коштів держави. Вони не мають цільового характеру.

їх відмінність від податків і податкових платежів полягає в тому, що вони не є фіскальним інструментом формування доходів бюджету, всупереч податкам і податковим платежам, які виконують таке призначення.

У цілому, призначення податків і податкових платежів до бюджету полягає в тому, щоб забезпечити витрати держави на утримання держуправління, оборону країни, вирішення економічних і соціальних завдань суспільства, а також на створення умов для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана з перерозподілом знов створеної вартості.

Таким чином, вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалізація цих відносин здійснюється через функції, що виконують податки.

В сучасних умовах податки виконують дві основні функції: фіскальну і регулюючу.

Фіскальна функція є основною функцією податків. Її зміст полягає у тому, що з її допомогою, шляхом стягнення (сплати) встановлених державою податків і податкових платежів утворюються державні грошові фонди, що являють собою матеріальну умову існування держави і здійснення нею внутрішньої та зовнішньої політики. Держава має отримувати не лише достатньо податків, але й своєчасно, щоб у встановлені строки фінансувати відповідні витрати бюджету. За допомогою фіскальної функції податків відбувається одержавлення частини національного доходу, який створено в народному господарстві країни.

Таким чином, фіскальна функція податків створює об'єктивні умови для втручання держави в економіку, в економічні відносини, тобто обумовлює функціонування регулюючої функції.

Сутність регулюючої функції податків полягає в тому, що вони впливають на різні сторони діяльності їх платників.

Так, податки спричиняють значний вплив на відтворення, стимулюючи або стримуючи темпи його розширення, збільшуючи або зменшуючи накопичення капіталу, розширюючи або скорочуючи платоспроможний попит населення і т.п. У зв'язку з цим держава в змозі свідомо використовувати податки з метою регулювання визначених пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.

Розглядаючи функції податків, слід відмітити, що вони діють одночасно і взаємопов'язані, їх не можна протиставити одна одній. Неможливо також розділяти податки на чисто фіскальні і регулюючі, бо без фіскальної дії не може бути і регулюючої.

Застосування податків як фінансових регуляторів - тонка і складна справа, бо вони зачіпають усі сторони життя як платника податків, так і суспільства в цілому. Ефективність застосування податків залежить від їх реальності, об'єкта оподаткування, розміру ставок, податкових пільг, сталості законів про оподаткування та ін., тобто від сталості і реальності податкового механізму, податкової системи.

Тому завданням держави в сфері податків, в умовах ринкової економіки, є створення такої системи оподаткування, таких умов для платників податків, які б сприяли підвищенню ефективності виробництва і зростанню доходів бюджету, що дозволило б державі найкращим чином виконувати свої функції.

4.2 Сутність податкової системи, принципи її побудови, види податків і джерела їх сплати

Основним джерелом існування держави і виконання нею своїх функцій є податки.

Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів являє собою податкову систему.

Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридичних і фізичних осіб до доходу бюджету являє собою систему оподаткування.

Податкова система кожної країни повинна будуватися відповідно до її соціально-економічного стану. І для того, щоб ця система давала позитивні результати, потрібне її наукове обґрунтування, що включає системність, встановлення визначальної основи системи оподаткування, а також формування правової бази і вихідних принципів.

При цьому системність полягає в тому, що податки, які встановлюються, повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, давати можливість реалізації обох функцій податків, тобто забезпечувати гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету за допомогою фіскальної функції і давати змогу здійснювати вплив на всі сторони соціально-економічного життя суспільства за допомогою регулюючої функції.

Очевидно, що податкова система повинна містити широке коло податків різного напрямку, тому що за рахунок одного податку практично неможливо створити фінансову базу держави, яка б забезпечувала її функціонування.

З іншого боку, платників податків цікавить не стільки кількість податків, які вони сплачують, скільки їх сума і частка в отриманому доході. В цьому розумінні вельми істотним є податкова основа, відповідно до якої будується система оподаткування.

Визначальною основою побудови податкової системи є обсяг витрат бюджету. Види податків і їх обсяг у державі встановлюються з метою покриття його витрат.

Виходячи з цього податки є вторинними по відношенню до витрат бюджету. Збалансування обсягу податків і податкових платежів, що надходять до бюджету, з обсягом бюджетних витрат держави-основне завдання державних фінансових органів.

Бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і витрат.

Однак не слід знімати і проблему бюджетного дефіциту. Він є в розвинених країнах, є й в Україні.

Різниця полягає лише в тому, які розміри цього дефіциту, його причини, джерела покриття і канали використання в тих чи інших країнах.

Світова практика показує, що нормальним явищем в економіці є такий стан, коли розмір дефіциту бюджету складає 2-3 % від ВВП.

Правову основу податкової системи складають відносини власності.

Форма власності - державна чи приватна - визначає право держави на доходи.

При державній власності все майно підприємств і доходи, що створюються ними, належать державі.

Держава вирішує, яку частку доходів підприємств направити до бюджету й до інших централізованих фондів, а яку залишити трудовим колективам.

Що стосується приватних і колективних підприємств, то держава може направити до бюджету лише ту частину доходів, яка потрібна на загальнодержавні потреби.

До вихідних принципів побудови податкової системи належать:

формування доходів бюджету в процесі перерозподілу ВВП;

встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом для господарюючих суб'єктів усіх форм власності;

встановлення оптимального співвідношення між величиною доходу, що стягується з підприємств і що залишається у них на розвиток власного виробництва, соціальної сфери і матеріального стимулювання працівників.

Розглянемо зміст цих принципів. Формування доходів бюджету здійснюється в процесі перерозподілу, або вторинного розподілу ВВП.

На стадії його первинного розподілу формуються доходи юридичних і фізичних осіб.

Перерозподіл доходів відбувається через їх оподаткування з метою централізації визначеної частки до бюджету для подальшого використання на виконання загальнодержавних завдань.

Таким чином, держава відокремлена від безпосереднього розподілу доходів господарюючих суб'єктів і тим самим не порушує право їх власності на ці доходи.

Необхідність встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом господарюючих суб'єктів усіх форм власності визначається необхідністю оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб у однакових умовах.

У процесі ж подальшої господарської діяльності, безперечно, буде відбуватися диференціація доходів, а відповідно, і частини стягнень до бюджету.

Величина доходу, що стягується з господарюючого суб'єкта до (бюджету через податки, і сума, що залишається у нього на власні потреби, повинні бути економічно обґрунтовані і забезпечувати як формування бюджету в необхідному обсязі, так і розвиток самих підприємств.

Необхідність розширення виробництва і зміцнення економіки підприємств потребують установлення таких пропорцій.

Основними ж принципами функціонування податкової системи мають бути:

одноразове оподаткування одного і того ж об'єкта;

сума сплаченого податку має дорівнювати вартості отриманих від держави благ та послуг;

кожен податок повинен мати цільове призначення, тобто бути спрямованим на покриття конкретних видів витрат бюджету;

застосування нових податків повинно відбуватися лише для покриття нових витрат держави, а не для покриття дефіциту бюджету;

умови оподаткування мають бути прості й зрозумілі для платників податків;

стягнення податків має відбуватися в зручний для платника час і зрозумілим для нього методом; звітування уряду про використання податків.

Основними критеріями системи оподаткування повинні бути її економічна ефективність і соціальна спрямованість.

У зв'язку з цим податки мають забезпечувати, з одного боку, стійку і в потрібному обсязі фінансову базу держави, а з іншого - залишати господарюючим суб'єктам стільки коштів, щоб їм вистачало на власний розвиток і на підвищення матеріальної зацікавленості робітників і службовців у результатах праці.

У цілому ж існуюча в Україні система оподаткування досить складна, важко доступна і багато в чому не зрозуміла платникам податків.

Це стосується, насамперед, розрахунку податку на прибуток.

Закон про цей податок - розмитий, неконкретний, викладений у ньому порядок розрахунку оподаткованого прибутку суперечить існуючій практиці розрахунку прибутку в бухгалтерському обліку і т.д.

Види податків. їх платники, об'єкт оподаткування, ставка, порядок розрахунку і сплати встановлюються державою і місцевими органами влади.

В нинішній час в Україні існує більше десяти видів податків і податкових платежів, а з урахуванням різноманітних зборів і обов'язкових платежів їх більше 30 видів.

Існуюча система податків і податкових платежів має свою класифікацію, в основу якої покладеш такі ознаки:

форма оподаткування;

економічний зміст об'єкта оподаткування;

рівень державних структур, які встановлюють податки;

напрямок використання.

У залежності від форми оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки - це податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

До них належать такі податки: на прибуток, на транспортні засоби, на землю, прибутковий податок з доходів громадян та ін.

Ці податки встановлюються безпосередньо на доход або майно платника, і їх розмір залежить від обсягу об'єкта оподаткування. Чим більший об'єкт оподаткування, тим, при однаковій ставці, більша сума податку, і навпаки.

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари і послуги і оплачуються покупцем в їх цінах або тарифах, а до бюджету сплачуються продавцями товарів і послуг.

У цьому випадку покупець сплачує податки продавцеві в цінах на товари і послуги, які у нього купує, а продавець згодом перераховує їх державі.

Зв'язок тут між платником податку (споживачем товару) і державою опосередкований - через об'єкт оподаткування. До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Розмір цих податків, при постійних ставках (тарифах), залежить від кількості і вартості товарів (послуг), що купуються.

За економічним змістам об'єкта оподаткування податки поділяються на: податки на доходи; податки на споживання; податки на майно.

Податки на доходи - це податки, що стягуються за встановленими ставками з доходів фізичних і юридичних осіб.

До них належать податок на прибуток, прибутковий податок з доходів громадян.

Податки на споживання - це податки, що стягуються з покупців у цінах на товари та послуги, які купуються. До цих податків належать податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на майно -- це податок, що встановлюється на конкретне майно юридичних і фізичних осіб.

Наприклад, податок на транспортні засоби та інші самохідні машини та механізми.

У залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки - це податки, що встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни. До них належать: податок на додану вартість, податок на прибуток, податок на землю, податок на транспортні засоби й інші самохідні машини та механізми, податок на промисел, прибутковий податок з доходів громадян та ін.

Місцеві податки - це податки, які встановлюють місцеві органи влади, і вони є обов'язковими для сплати на даній території. До місцевих податків належать: комунальний податок, податок з реклами, а також низка зборів; готельний, ринковий, курортний, збір за видачу ордера на квартиру та ін.

У залежності від напрямку використання податки поділяються на загальні та цільові (спеціальні).

Загальні податки - це податки, які не мають цільового призначення і використовуються державою на загальнодержавні заходи (утримання органів управління, оборону країни та ін.). До них можна віднести податок на прибуток, податок на додану вартість, прибутковий податок з доходів громадян, акцизний збір, тощо.

Цільові (спеціальні) податки - це податки, які встановлюють для фінансування спеціальних заходів. Так, податок на землю використовується для фінансування витрат, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель, підвищенням їх родючості, введенням державного земельного, кадастру, землевпорядкуванням та ін.

...