Фінанси підприємств

Кредитоспроможність позичальника оцінюється на підставі декількох показників, що характеризують прибутковість підприємства, його платоспроможність, ліквідність, забезпеченість власними джерелами й ін. Вибір тих чи інших показників для оцінки кредитоспроможності позичальника залежить від форми власності, галузі економіки, особливостей виробничо-фінансової діяльності й ін.

При оцінці кредитоспроможності позичальника важливе значення повинно надаватись обчисленню й аналізу коефіцієнтів, що характеризують ефективність вкладень у виробництво, ліквідність балансу, забезпеченість власними джерелами, платоспроможність й інше.

Ефективність вкладень у виробництво, окупність вкладених витрат і використаного майна характеризується кількістю отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва чи сукупних витрат підприємства.

Рівень же ефективності роботи, вкладених витрат і використаного майна підприємства характеризується обчисленням відносного показника прибутковості - рівня рентабельності.

У практиці господарювання обчислюються наступні показники рентабельності: рентабельність продукції, виробництва, продажу, виробничих фондів, внесків (капіталу) у виробництво й ін.

Обчислення названих показників виконується у встановленому порядку.

Найважливішим показником фінансового положення підприємства є його забезпеченість власними оборотними коштами й ефективність їх використання.

Тому аналіз забезпеченості підприємства власними засобами й ефективність їх використання має істотне значення для оцінки фінансового положення підприємства.

Забезпеченість підприємства власними джерелами формування оборотних коштів визначається порівнянням їх фактичної наявності з встановленим нормативом (потребою).

Якщо в процесі зазначеного вище порівняння фактична наявність власних джерел формування оборотних коштів перевищує встановлений норматив, у підприємства створюється надлишок власних оборотних коштів, а якщо навпаки -недолік. Наявність як надлишку, так і недоліку оборотних коштів вказує на нестійкий фінансовий стан підприємства.

Фінансова стійкість підприємства оцінюється також коефіцієнтом співвідношення позикових і власних коштів. Цей показник показує, скільки позикових засобів залучило підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів.

Визначається він співвідношенням усій суми зобов'язань позикових коштів до суми власних коштів.

Нормальним є таке положення підприємства, коли даний коефіцієнт менше одиниці.

Якщо коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів перевищує одиницю, фінансова стійкість і автономність підприємства досягає критичних розмірів.

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Він показує, скільки довгострокових позикових коштів використано для фінансування активів підприємства паралельно з власними коштами.

Визначається даний коефіцієнт розподілом суми довгострокових кредитів і інших позикових коштів на суму власних коштів.

Чим менше позикових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, тим сильніше його фінансова стійкість.

Важливе значення для вивчення фінансової стійкості підприємства має і розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позикових коштів у сумі довгострокових активів.

Визначається цей коефіцієнт як відношення суми довгострокових позикових коштів до суми довгострокових активів. Даний коефіцієнт показує, скільки довгострокових позикових коштів і кредитів банку доводиться на одиницю довгострокових активів підприємства.

Ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визначити розрахунком коефіцієнта концентрації позикового капіталу. Визначається він відношенням суми довгострокових і короткострокових вкладень до суми активів підприємства.

Для визначення фінансової стійкості підприємства можуть обчислюватися додатково й інші показники забезпеченості підприємства відповідними джерелами і коштами, що забезпечують його роботу.

Найважливішим показником фінансового положення підприємства є ліквідність, суть якої виявляється в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми обов'язками (пасивам) за допомогою (за рахунок) майна (активів), що налічується на балансі підприємства, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, дістати грошові кошти і погасити свої борги - заборгованості перед постачальниками, перед банком-по поверненню кредитів, перед бюджетом і позабюджетними централізованими фондами-по сплаті податків і платежів, перед працівниками - по виплаті заробітної плати й ін.

Ліквідність суб'єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, що можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості.

По суті, ліквідність суб'єкта господарювання - це ліквідність його балансу. Ліквідність балансу підприємства - це зв'язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем погашення зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідям терміну погашення зобов'язань.

У залежності від того, якими платіжними засобами підприємство має можливість погасити свої зобов'язання, розраховують кілька показників ліквідності (платоспроможності).

Насамперед, найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень погашення активами підприємства своїх зобов'язань.

Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його короткострокових зобов'язань.

Нормативне значення коефіцієнта більше 1. У даному випадку підприємство може вчасно погасити свої заборгованості.

При значенні коефіцієнта менше 1 - підприємство має неліквідний баланс.

Крім коефіцієнта покриття, для оцінки рівня ліквідності визначають коефіцієнт швидкої, абсолютної і загальної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається розподілом найбільш ліквідних активів і активів, що швидко реалізуються (коштів і дебіторської заборгованості) на короткострокові зобов'язання.

Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться в межах 0,5-0,6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем погашення зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну погашення заборгованості.

Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов'язань.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більш 0,2 є достатнім для того, щоб підприємство своєчасно розраховувалося із своїми боргами з кредиторами. Зниження рівня даного коефіцієнта визначає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності менше 0,2, а коефіцієнта покриття - менше 0,5 підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

Коефіцієнт загальної ліквідності показує рівень покриття поточних зобов'язань по кредитах і розрахунках за рахунок всіх активів (оборотних коштів) підприємства.

Розраховується він відношенням суми оборотних активів до суми довгострокових і поточних зобов'язань.

Оптимальне значення даного коефіцієнта повинно бути не нижче 1,0. Зниження цього коефіцієнта вказує на зниження можливості підприємства вчасно покрити свої боргові зобов'язання, а його збільшення вказує на стале фінансове положення.

Дуже важливим показником фінансового положення підприємства є його платоспроможність. Вона характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більше, ніж короткострокові зобов'язання.

Нездатність підприємства задовольняти вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті податків у бюджет і платежів у позабюджетні фонди та інше, в зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна й інших активів, характеризує його неплатоспроможність чи неспроможність.

Поряд з розрахунком вищевикладених показників розраховують і показники заборгованості, забезпеченості і погашення боргу.

Показник заборгованості характеризує розподіл ризику між позичальником і кредитором. Цей показник виражається у вигляді коефіцієнту короткострокової і загальної заборгованості.

При цьому коефіцієнт короткострокової заборгованості визначається відношенням суми короткострокових зобов'язань до суми власного капіталу.

Нормальним вважається його значення, яке перевищує 0,5. Це означає, що позичальник повинен прийняти на себе більшу частину фінансового ризику, ніж кредитор.

Коефіцієнт накриття загальної заборгованості визначається відношенням загальної суми зобов'язань позичальника до суми власного капіталу. Він показує, яка частка всіх активів клієнта покрита за рахунок його власних коштів.

Оптимальна величина даного коефіцієнта не повинна перевищувати 2,0.

Коефіцієнт забезпеченості кредиту означає наявність і рівень забезпечення повернення кредиту і відсотків по ньому.

У випадках, коли забезпеченням кредиту є майно підприємства, коефіцієнт забезпечення визначається відношенням вартості закладеного майна до суми кредиту і відсотків по ньому.

Величина даного коефіцієнта повинна бути більш 1. У випадках забезпечення кредиту поручительством чи страхуванням ризику коефіцієнт забезпеченості повинний бути не нижче 0,5.

Обчислення показників погашення боргу дозволяє оцінити здатність клієнта оплатити поточну заборгованість (позичку і відсотки по ній).

У складі цих показників обчислюють також коефіцієнти грошового потоку і процентних виплат.

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта необхідна для погашення основного боргу і : відсотків по позиках у межах одного року.

Обчислення даного коефіцієнта може бути зроблене в наступному порядку:

Кгп = Чистий прибуток за винятком дивідендів / Позики з терміном погашення до року

Фінансова стабільність клієнта забезпечуєшся при значенні коефіцієнта, який дорівнює 1. Зі зниженням даного коефіцієнта знижується рівень фінансової стабільності для погашення боргів.

Обчислення коефіцієнта процентних виплат дозволяє визначити розмір перевищення прибутку клієнта над сумою процентних платежів за позичками.

Обчислюється даний коефіцієнт за допомогою наступного способу:

К вп = Чистий прибуток / Процентні платежі

Рівень даного коефіцієнта не повинен бути нижче 1. При його зниженні знижується здатність клієнта погасити в повному обсязі заборгованість по позичці і відсотки по ній.

Для визначення кредитоспроможності клієнта потрібно вивчити його фінансову стійкість.

Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним. Визначається вона відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів і витрат) до величини власних і позикових джерел засобів їх формування.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і витрат розрізняють кілька видів фінансової стійкості підприємства:

абсолютна стійкість фінансового положення - це коли власні джерела формування оборотних активів покривають наявні в підприємства запаси і витрати;

нормальне стійке положення - це коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних коштів і довгострокових позикових джерел;

нестійке фінансове положення-це коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

кризове фінансове положення - це коли запаси і витрати не покриваються усіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на грані банкрутства.

При визначенні кредитоспроможності клієнта банк проводить і аналіз умов (ділового середовища), у яких працює підприємство-позичальник, тобто вивчаються види діяльності, конкурентоздатність продукції, ринки збуту, постачальники і покупці і т.д.

Після розрахунку й аналізу відповідних показників (коефіцієнтів), вивчення умов роботи клієнта банк визначає (виводить) загальну оцінку фінансового положення позичальника шляхом обчислення інтегрального показника і на колегіальному рівні приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту.

При позитивному рішенні даного питання банк укладає з позичальником кредитний договір.

Кредитний договір - документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов'язання по видачі, використанню і погашенню позичок.

У ньому вказуються найменування сторін, вид кредиту, що видається, його ціль, сума, термін видачі, розмір плати, умови забезпечення й обов'язки сторін: з одного боку-по своєчасності і повноті видачі кредиту, а з іншого боку - по цільовому використанню, своєчасності погашення позички і відсотків по ній.

У ньому вказуються також відповідальність сторін (кредитора і позичальника) за порушення умов договору і їх юридичні адреси.

Після укладення кредитного договору банк відкриває позичальнику позичковий рахунок, на який зараховується передбачена договором сума кредиту.

Форма кредитного договору наводиться нижче.



Кредитний договір № 312 м. Херсон 19 січня 2003 р.

Акціонерно-комерційний банк «Гривня», іменований надалі Банк, в особі його директора Пиріжка П.П., що діє на підставі Статуту, положення про дирекцію і доручення № 5 від 25.12.88 р., з одного боку, і ОАО завод «Будівельник», надалі іменований Позичальником, в особі директора Тюка И.П., що діє на підставі Статуту, зареєстрованого Херсонським міськвиконкомом під №720 від 09.12.95 р., з іншого боку, уклали даний договір про нижченаведене:

1. Предмет договору

1.1. Банк надає позичальнику кредит на впровадження нової технології виробництва керамічних виробів відповідно до договору № 15 від 04.01.2002 р. у сумі 31000 грн4. (тридцять одна тисяча грн.) терміном на 12 місяців з 19 січня 2003 року по 19 січня 2004 року з оплатою 20 % річних.

2.Умови забезпечення кредиту

2.1.У забезпечення зобов'язань за договором Банком прийняті:

2.1.1 .Складений договір про заставу майна.

2.1.2.Гарантійний лист № 213 ОАО «Роксолана».

2.2.Кредит, наданий Банком, забезпечується всім належним Позичальнику майном і засобами, на які може бути звернене стягнення в порядку, установленому законодавством України.

З.Банк зобов'язується:

З.І.Відкрити Позичальнику позичковий рахунок № 820061330/15712 для видачі кредиту.

3.2.Забезпечити Позичальника консультаційними послугами з питань виконання договору.

3.3.На підставі даних бухгалтерської звітності (місячної, квартальної) аналізувати кредитоспроможність Позичальника, перевіряти забезпеченість і цільове використання кредиту і вносити пропозиції про подальші взаємини з Позичальником.

4.Позичальник зобов'язується:

4.1. Використовувати кредит на передбачені в договорі цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплати відсотків по ньому зі свого поточного рахунка № 26009200211005 в АКБ «Гривня» м. Херсона в такі терміни-до 19.01.2004 р. у відповідності з терміновими зобов'язаннями. Відсотки за кредит Позичальник сплачує платіжними дорученнями на рахунок доходів Банку № 80002775 до 25 числа кожного місяця.

4.2.Засоби для погашення заборгованості, в першу чергу направити на сплату відсотків за кредит, потім - простроченої заборгованості. Суму, що залишилася, направляти на погашення кредиту.

4.3.3а порушення термінів повернення кредиту і відсотків по ньому сплачувати Банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі 2 відсотки за кожний день прострочення платежу.

4.4.Самостійно представляти Банку раз у квартал бухгалтерський баланс, звітні документи, зміни і доповнення до договорів постачання, що кредитуються, й інші документи для видачі, перевірки забезпечення кредиту і контролю за його використанням і поверненням.

4.5.Періодично раз на місяць інформувати Банк про хід виконання угоди.

4.6.Надати Банку право у випадках встановлення нецільового використання кредиту стягувати штраф у розмірі 7 відсотків від суми засобів, використаних не за цільовим призначенням.

5. Банк має право:

5.1. Дозволяти за клопотанням Позичальника в окремих випадках при наявності вільних кредитних ресурсів перенесення термінів повернення кредитів зі стягненням підвищеної процентної ставки у розмірі 25 відсотків річних.

5.2.Проводити на місці перевірку забезпечення кредиту і його цільового використання.

5.3. Припиняти дію договору і достроково стягувати кредит зі сплатою штрафу у розмірі 10 відсотків від суми боргу у випадках недотримання Позичальником умов кредитного договору.

6.Позичальник має право:

6.1.Ставити перед Банком питання про переніс термінів платежу у випадках виникнення тимчасових фінансових труднощів.

6.2.Достроково розірвати договір, цілком повернувши отриманий кредит і відсотки по ньому, повідомивши про це Банк не пізніше, ніж за 7 днів.

7,Особливі умови

7.1.У випадку відсутності засобів на поточному рахунку Позичальника відшкодування боргів Банку виконується шляхом звертання стягнення на предмет застави.

7.2.Плата за кредит підлягає коригуванню при зміні дисконтної ставки НБУ.

7.3.Спірні питання, що виникають за даним договором, розглядаються в арбітражному суді.

7.4.Термін дії договору встановлюється з дня видачі кредиту і до повного його погашення разом з відсотками.

7.5.Особливі умови

8.Юридичні адреси і реквізити сторін

Банку: Позичальника:

Підпис Підпис

м.п. м.п.

19 січня 2003 року 19 січня 2003 року

6.4 Порядок видачі кредиту

В умовах діяльності банків на комерційній основі вони моліть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності і форм власності при наявності в них кредитних ресурсів і правових форм забезпечення своєчасного повернення позичок та сплати відсотків по них.

Формування кредитних ресурсів у комерційних банках виконується за рахунок їх власних коштів, залишків коштів клієнтів на їх поточних (валютних) рахунках у банках, залучених засобів юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки, рахунки до вимоги і термінові, коштів від випуску цінних паперів, покупних засобів у НБУ та ін.

Розмір наданого клієнту кредиту визначається, виходячи з планових обсягів виробництва і реалізації продукції, капітального будівництва, закупівель сільськогосподарської й іншої продукції, сировини і матеріалів, товарообігу, вантажообігу й інших видів господарсько-фінансової діяльності позичальників, підтверджених затвердженими планами, договорами, контрактами й іншими господарсько-правовими документами.

Конкретні суми видачі і терміни користування позичками встановлюються в кредитних договорах, виходячи з вартості і термінів проведених заходів, що кредитуються, їх окупністю і забезпеченістю.

Видача кредиту позичальнику виконується з позичкового рахунку, що відкривається на його ім'я, як правило, у безготівковому порядку шляхом оплати розрахунково-грошових документів за товарно-матеріальні цінності, роботи, послуги, придбані на умовах договорів і контрактів з постачальниками, підрядчиками і т.д.

В окремих випадках позички, що видаються позичальнику, можуть бути перераховані на його поточний рахунок для використання на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банком за цільовим використанням кредиту.

У випадках потреби, за рішенням банку, позички можуть видаватися позичальнику готівкою для розрахунків із громадянами за закуплену в них сільськогосподарську продукцію на основі складених з ними договорів купівлі.

Оформлення видачі позичок виконується працівниками операційного відділу банку на підставі розпорядження кредитного відділу даного банку.

Видача позичок виконується одноразово, щоденно чи в інші терміни, виходячи з потреб у кредиті.

Довгострокові позички можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт і вкладення капітальних витрат.

Банк може передбачити в кредитних договорах і інший порядок видачі кредитів.

Позичальникам з сталим фінансовим положенням, які мають репутацію дисциплінованих платників, може бути відкрита кредитна лінія, тобто видача позички в міру необхідності в межах попередньо обговореної суми і встановленого ліміту, у межах якого й оплачується група договорів і комерційних контрактів позичальника.

Розмір кредитної лінії, терміни її дії, періодичність видачі і погашення позичок визначаються наявними у позичальника укладеними договорами, контрактами і фіксуються в кредитному договорі на її відкриття.

За обслуговування кредитної лінії позичальник платить банку кредитні комісійні, що нараховуються на всю суму відкритого кредиту незалежно від ступеня його використання.

Видані в порядку часткової оплати витрат, контрактів, але в межах кредитного договору, позички оформляються терміновими зобов'язаннями з вказівкою в них конкретних термінів їх погашення.

При наявності в позичальника прострочених у поверненні кредитів видача нових позичок не допускається.

Забороняється видача кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника^ на формування і збільшення статутного фонду комерційних банків, на придбання цінних паперів підприємствами будь-яких форм власності.



6.5 Порядок погашення кредиту і відсотків за користування ним

Порядок, форма і терміни погашення кредиту позичальником» передбачаються, як правило, у кредитному договорі.

Однак у випадках, коли передбачена в договорі сума позички видається позичальнику частинами в порядку оплати окремих видів витрат, контрактів і оформлення цих частин позички фіксується терміновими зобов'язаннями, то їх погашення здійснюється в терміни і в сумах, передбачених у цих зобов'язаннях.

Погашення позички може здійснюватися одноразово або в розстрочку. Одноразове погашення позички передбачає погашення боргу в повній сумі і в термін, встановлений у кредитному договорі.

При погашенні позички в розстрочку передбачається періодичність повернення боргу обумовлена з часом надходження виручки від продажу продукції (товарів, надання послуг) і інших надходжень коштів, а також у відповідності з термінами, зазначеними в термінових зобов'язаннях.

Можуть бути й інші способи погашення позички, що повинні бути передбачені в кредитному договорі.

Наприклад, метод «амортизаційного» погашення кредиту.

Цей метод передбачає погашення основної суми боргу і відсотків по ньому систематично у визначених розмірах і у встановлений термін.

Разом з останнім платежем погашаються залишок кредиту і відсотки по ньому.

Нарахування відсотків виконується щомісяця виходячи з встановленої в кредитному договорі ставки і суми непогашеної позички.

В даний час процес встановлення процентної ставки за кредити не регулюється нормативними актами.

Плата за користування довгостроковим кредитом визначається банками з урахуванням тривалості терміну кредитування, наданих позичальниками гарантій своєчасного повернення кредиту, попиту та пропозицій кредитних ресурсів і їх ціни, а також наявності кредитного ризику.

Встановлені банками процентні ставки повинні забезпечувати повне покриття їхніх витрат і одержання прибулу від здійснення госпрозрахункової діяльності.

Погашення суми боргу і відсотків по ньому здійснюється в наступній послідовності: спочатку сплачуються нараховані відсотки за користування позичкою, потім погашається прострочена заборгованість по позичці і нарешті кошти направляються на погашення основної суми кредиту.

Погашення кредиту і відсотків по ньому здійснюється платіжним дорученням позичальника з його поточного рахунку, а за умови визнання боргу позичальником - платіжною вимогою банку в порядку, встановленому чинним законодавством.

Позичальник не звільняється від повернення боргу по позичці і від сплати відсотків по ній при виникненні будь-яких несприятливих обставин, у тому числі і не залежних від нього.

У випадку неможливості погашення позичальником заборгованості по позичці і відсотків по ній у терміни, передбачені кредитним договором, банк в окремих випадках за клопотанням позичальника може надати йому відстрочку погашення боргу під підвищений відсоток з укладанням додаткової угоди.

При відмовленні банку в наданні відстрочки погашення кредиту він реалізує своє право на відшкодування боргу і відсотків по ньому за рахунок гарантів (поручителів) чи забезпечення, прийнятого від позичальника при видачі йому кредиту.

При цьому відшкодування боргу виконується в наступному порядку.

Якщо позичка видана під заставу майна, банк сплачує борг із вартості закладеного майна в порядку, передбаченому в договорі застави.

Звичайно це погашення здійснюється шляхом зарахування виручки від продажу закладеного майна на позичковий рахунок позичальника. При видачі позички під гарантію (поручительство) банк стягує суму боргу в безперечному порядку своїм розпорядженням з рахунка гаранта.

У такому ж порядку стягується і сума боргу зі страхової компанії, якщо забезпеченням позички було страхове свідоцтво (поліс).

У випадках несвоєчасного погашення боргу по кредиту і сплаті відсотків за ним та відсутності домовленості між банком і позичальником про відстрочку повернення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором.

Якщо підприємство-позичальник використовує отриманий кредит не за цільовим призначенням, представляє банку недостовірну звітність, банк має право достроково стягнути з позичальника видану суму кредиту і відсотки за ним.

У випадку відмови позичальника від погашення боргів по позичці банк має право стягнути їх у претензійно-позовному порядку.

При систематичному невиконанні позичальником кредитних зобов'язань банк може порушити питання про банкрутство цього позичальника.

6.6 Контроль банку за використанням і погашенням кредиту

Важливим етапом у процесі кредитування є здійснення банком контролю за виконанням умов кредитного договору з позичальником, цільовим і ефективним використанням наданого кредиту, своєчасним і повним його погашенням і сплатою відсотків по ньому. Банк протягом усього періоду дії кредитного договору проводить аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальника, його фінансового положення, здійснює перевірку стану зберігання наданого банку в заставу майна.

У випадках виявлення погіршення фінансово-економічного стану позичальника, фактів використання кредиту не за цільовим призначенням, несвоєчасного повернення раніше отриманої позички, необґрунтованого завищення вартості закладеного майна банк має право достроково розірвати кредитний договір, призупинити надання кредиту, достроково стягнути видані позички і відсотки по них за рахунок наявних на рахунку позичальника засобів чи за рахунок вартості закладеного позичальником майна.

Банк повинен проводити незалежні експертизи проектів і заходів, що кредитуються, вірогідність наданої йому бухгалтерської й іншої звітності і т.д.

У випадках виявлення відхилень у проектах і заходах, що кредитуються, у звітності, що представляється, чи у веденні бухгалтерського обліку банк має право призупинити подальшу видачу кредиту до усунення позичальником виявлених недоліків.

Якщо позичальник не забезпечує виконання зобов'язань по поверненню боргу і відсотків по ньому відповідно до кредитного договору, то банк відповідно до чинного законодавства має право звернутися в арбітражний суд із заявою про порушення справи про банкрутство даного позичальника.

Звертання в арбітражний суд про порушення справи про банкрутство позичальника банк може зробити після закінчення місяця з дня письмового попередження банком позичальника про необхідність погашення ним боргу по позичці.

Інші форми кредитів, які застосовуються при кредитуванні підприємств.

Суб'єкта господарювання, в процесі здійснення виробничо-фінансової діяльності, крім банківського кредиту, можуть користуватися й іншими видами кредиту: комерційним, лізинговим, іпотечним, консорціумним та ін.

Комерційний кредит - це кредит, який видається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари.

Основне призначення комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів, одержання відповідної суми прибутку.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, за якими продавцем надається відстрочка платежу покупцю.

Матеріальним вираженням комерційного кредиту є, як правило, вексель, що відображає фінансові зобов'язання покупця (позичальника) перед продавцем (кредитором) щодо відстрочки сплати вартості відпущених товарів, послуг.

Отже, комерційний кредит являє собою відповідну угоду між двома суб'єктами господарювання - продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником) із приводу відстрочки платежу за продані (рішені) товари і послуги. Відстрочка платежу в даному випадку оформляється векселем.

Основні відмінності комерційного кредиту від банківського полягають у наступному.

При комерційному кредитуванні в ролі кредитора виступають не банки і не їх спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, що займаються виробничою чи торгово-постачальницькою діяльністю.

Комерційний кредит надається тільки в товарній формі.

Середня вартість цього кредиту завжди нижча, ніж середня ставка банківського відсотка.

Плата за комерційний кредит включається в ціну товару, послуг.

Сума і терміни цього кредиту обумовлені векселем.

Комерційне кредитування пов'язане з низкою ризиків для продавця.

Під час терміну, на який відстрочена оплата товару, послуг за допомогою оформлення векселя, тобто надання комерційного кредиту, продавець (покупець) не може змінити терміни оплати за векселем, але можуть бути змінені ціни на товари, послуги, може відбутися банкрутство покупця.

Перевагами комерційного кредитування є: прискорення реалізації товарів; прискорення надання засобів у товарній формі; відносно нескладне оформлення угоди; більш широкі можливості маневрування підприємствами оборотними активами; сприяння розвитку як кредитного ришу, так і ринкових відносин взагалі.

Лізинговий кредит - це кредит, наданий у формі розстрочки платежу за майно, взяте в оренду на умовах укладеної угоди.

Лізинг - довгострокова оренда майна на умовах розстрочки плати за нього.

У даному випадку власник майна здає його в оренду лізингоутримувачу на тривалий термін, протягом якого лізингоутримувач, шляхом періодичних платежів, оплачує повну вартість цього майна.

Отже, лізинговий кредит є формою майнового кредиту, а лізингова операція має кредитний характер.

Суб'єктами кредитних відносин у даному випадку виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, а в ролі позичальника-лізингоутримувач.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що віднесене до основних фондів відповідно до чинного законодавства, не заборонено до вільного обороту на ринку і не має обмежень на передачу в оренду.

В цьому разі об'єктами лізингу можуть бути: машини й устаткування, засоби обчислювальної техніки, транспортні засоби, виробничі будівлі і спорудження, системи телекомунікацій, інші основні фонди.

Об'єктами лізингу не можуть бути: об'єкти оренди державного майна, крім окремого, індивідуально визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки й інші природні об'єкти.

Суб'єктами лізингу є: лізингодавець, лізингоутримувач, продавець лізингового майна.

Лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська чи небанківська фінансова установа, що передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути: комерційні банки; лізингові компанії; філії і підрозділи підприємств, що роблять устаткування; комітети з керування майном при органах влади.

Лізингоутримувач - суб'єкт підприємницької діяльності, що одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу. Лізингоутримувачами можуть бути: юридичні особи, що займаються виробництвом тієї чи іншої продукції; фізичні особи, зайняті підприємницькою діяльністю.

До продавців майна відносяться: виробники машин і устаткування; оптово-збутові організації; торгові фірми, власники майна і т.д.

Економічні відносини, що виникають між юридичними особами при оренді майна, можуть виражатися у виді фінансового й оперативного лізингу.

Фінансовий лізинг - це такий вид договору лізингу, відповідно до якого лізингоотримувач одержує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін не менш терміну, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної на день складання договору.

Після закінчення терміну договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоутримувачу відповідно до договору, переходить у власність лізингоутримувача чи викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це такий вид договору лізингу, відповідно до якого лізингоутримувач отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, менший терміну, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної на день складання договору.

Після закінчення терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю.

Процес передачі-отримання майна в оренду на умовах лізингового кредиту включає наступну процедуру.

Підприємство, що бажає одержати майно в оренду на умовах лізингового кредиту, подає в лізингову компанію чи банк заяву, копії установчих документів, завірені нотаріально, економічне обґрунтування лізингового договору (бізнес-план), бухгалтерський баланс за попередній звітний рік і за минулий квартал і інші документи за вимогою лізингодавця.

Документи, що надійшли, лізингодавець ретельно аналізує, визначає рівень фінансового стану і платоспроможність підприємства.

У випадку позитивних висновків лізингодавець направляє постачальнику замовлення-наряд на придбання відповідного майна-об'єкта лізингу.

Крім цього, між постачальником і лізингодавцем (лізинговою компанією) укладається договір закупівлі-продажу майна (основних фондів і ін.), що передається в лізинг підприємству -лізингоутримувачу.

Договір між лізингодавцем і лізингоутримувачем включає: об'єкт лізингу (склад і вартість майна), термін дії договору, розмір і терміни сплати лізингових платежів, умови експлуатації і технічного обслуговування майна, умови повернення чи викупу об'єкта лізингу після закінчення терміну дії договору й ін., а також відповідальність сторін.

Лізингоутримувач, одержавши в користування майно, зобов'язаний утримувати його в належному стані й експлуатувати відповідно до технічних вимог, а також вчасно й у розмірах, передбачених договором, сплачувати лізингові платежі лізингодавдю.

У випадку несплати лізингоутримувачем лізингових платежів протягом двох чергових термінів об'єкт лізингу за вимогою лізингодавця підлягає поверненню в безперечному порядку на підставі виконавчого надпису нотаріуса.

Після закінчення терміну дії договору об'єкт лізингу може бути викуплений за залишковою вартістю лізингу власником або повернутий лізингодавдю в стані, передбаченому в договорі.



Контрольні запитання

1. Поняття «кредит» і за якими ознаками його можна класифікувати.

2. Які бувають кредити у залежності від форм і видів?

3. В яких функціях виявляється сутність кредиту?

4. Банківський кредит та його види.

5. В чому полягає платність кредиту та цільовий характер використання кредиту?

6. Порядок оформлення одержання кредиту в банку.

7. Показники які характеризують фінансову стійкість, підприємства.

8. Кредитний договір та його сутність.

9. Нарахування відсотків за користування кредитом.
10.Контроль банку за використанням кредиту.

10. Які бувають форми кредитів, окрім банківського, що застосовуються при кредитуванні підприємств?



Тема 7. «Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства»

7.1 Задачі аналізу фінансового стану підприємства

У наш час, в умовах побудови ринкової економіки та реформування бухгалтерського обліку у фінансовий та управлінський, фінансовий аналіз як важливий елемент аналітичної роботи стає одним з головних інструментів управління діяльністю підприємств.

В основі фінансового аналізу лежить аналіз та управління фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання.

Для того, щоб підприємство мало змогу вижити в умовах жорсткої конкуренції та бути прибутковим і рентабельним, керівництву необхідно володіти методикою фінансового аналізу, мати певну інформаційну базу для його проведення та відповідних кваліфікованих робітників для реалізації цієї методики на практиці.

Фінансовий аналіз є одною із найважливіших функцій управління.

Він дає змогу визначити конкурентоспроможність суб'єкта господарювання в ринковій економіці.

Суб'єкт господарювання здійснює свою виробничо-торгівельну діяльність на ринку самостійно, але в умовах конкуренції.

Ринкові регулятори разом із конкуренцією створюють єдиний механізм господарювання, що примушує виробника враховувати інтереси і попит споживача.

Господарюючі суб'єкти вступають між собою в конкурентні відносини. Той, хто програє, стає банкрутом.

Щоб цього не сталося, господарюючий суб'єкт повинен завжди постійно слідкувати за ситуацією на ринку, забезпечувати собі високу конкурентоспроможність.

Особливістю формування ринкової економіки, крім посилення впливу жорсткої конкурентної боротьби, є зміни технології виробництва, комп'ютеризація обробки економічної інформації, нескінченні нововведення у податковому законодавстві, постійні зміни процентних ставок і курсів валют на тлі тривалої інфляції.

За цих умов перед керівництвом підприємств постає багато проблемних питань.

Серед них:

якою повинна бути стратегія підприємства для успішного його функціонування;

якою повинна бути тактика підприємства для досягнення стратегічної мети;

як підвищити ефективність управління матеріальними, трудовими і особливо фінансовими ресурсами, щоб раціонально організувати прибуткову діяльність підприємства;

що треба робити для того, щоб у підприємства були стійке фінансове становище, висока платоспроможність і ліквідність;

як досягти фінансової стабільності та фінансової стійкості підприємства;

як зробити підприємство конкурентоспроможним в умовах ринку, панування конкуренції.

На ці та інші життєво важливі питання може дати відповідь об'єктивний фінансовий аналіз, який є одним з інструментів дослідження ринку і забезпечення конкурентоспроможності підприємства, за допомогою якого відбувається раціональний розподіл матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Серед матеріальних, трудових і фінансових ресурсів перше місце посідають фінансові, оскільки вони є єдиним видом ресурсів підприємства, що трансформується в будь-який інший вид у мінімальний термін.

Кожен господарюючий суб'єкт для проведення своєї діяльності повинен мати певні фінансові ресурси, які формуються за рахунок власних і прирівняних до них позикових коштів.

За рахунок цих джерел здійснюється фінансове забезпечення процесу кругообігу засобів суб'єкта господарювання.

Для того, щоб розпочати виробництво, необхідні гроші (стадія фінансування).

За ці гроші купуються необхідні складові виробничого процесу -машини, устаткування, сировина, матеріали, приймаються на роботу робітники (стадія купівлі засобів і предметів праці, прийом на роботу і підготовка відповідних робітників).

Далі здійснюється безпосередньо виробничий процес (стадія виробництва продукції і формування її собівартості).

Коли вироблено готову продукцію, її продають (стадія реалізації товару). Після продажу продукції отримують гроші, але не ті, які були на стадії фінансування, а гроші нові.

Тут відбувається процес формування фінансових результатів підприємства, їх розподіл.

Одна частина спрямовується на подальший розвиток виробництва, інша-на накопичення і т.д., залежно від того, яке підприємство, якої форми власності, яка його основна діяльність.

Ці процедури можна віднести до стадії формування і розподілу фінансових результатів.

З усіх видів ресурсів першочергове значення мають фінансові ресурси.

Фінансовий аналіз являє собою систему способів накопичення, опрацювання, трансформації та використання інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності господарюючого суб'єкта в умовах дії ринку та панування конкуренції.

Зміст і цільовий напрям фінансового аналізу полягає в оцінюванні результатів діяльності та фінансового стану господарюючого суб'єкта, у виявленні можливостей підвищення ефективності його функціонування за допомогою раціональної фінансової політики.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства господарюючого суб'єкта, треба добре знати, як управляти фінансовими ресурсами і якою повинна бути фінансова політика.

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління, кровотворною системою будь-якого бізнесу, яка забезпечує успішне існування підприємницької діяльності.

Рух коштів, його швидкість і масштаби визначають ефективність фінансової системи.

З руху коштів розпочинається і рухом коштів закінчується кругообіг засобів господарюючого суб'єкта, оборот всього капіталу підприємства.

Головна роль тут належить фінансовим ресурсам.

Фінанси на рівні підприємства виражають грошові відносини, пов'язані з первинним розподілом вартості суспільного продукту, формуванням і використанням грошових доходів та децентралізованих фондів.

Спочатку на підприємстві грошові засоби формуються в процесі утворення статутного фонду.

Далі вони інвестуються для забезпечення, розширення і розвитку виробництва, для забезпечення фінансово-господарської діяльності господарюючого суб'єкта.

Так підприємства мають можливість займатися виробничою і збутовою діяльністю, отримувати від неї доходи.

Кошти підприємства зберігаються на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

Незначна частина коштів знаходиться у касі підприємства.

При здійсненні процесу реалізації продукції (робіт, послуг) на рахунки надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації.

Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємства: від цінних паперів, від вкладання коштів на депозитні рахунки, від здавання майна в оренду тощо.

Але підприємство розпоряджається лише певною частиною тих грошових коштів, що надійшли.

Наприклад, податок на додану вартість, мито, суми акцизного збору підприємство повинне перераховувати до бюджету.

Інша частина спрямовується на заміщення засобів, авансованих в основний та оборотний капітал підприємства, на виконання зобов'язань перед бюджетом, здійснення відрахувань у позабюджетні фонди та ін.

Частина грошових надходжень, що залишається після здійснення всіх обов'язкових відрахувань, являє собою валовий та чистий дохід, прибуток.

Фінансові ресурси - це грошові кошти у формі грошових фондів (статутний фонд, фонд оплати праці, резервний фонд) та у не фондовій формі (використання грошових коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими кампаніями і т.д.

Основними джерелами фінансових ресурсів підприємств є власні і залучені кошти.

Перехід на ринкові умови господарювання, існування підприємств з різними формами власності потребує нових підходів до формування фінансових ресурсів.

Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання, оптимальне співвідношення структури джерел їх формування визначають ринкову та фінансову стійкість підприємства, його платоспроможність і ліквідність, ділову активність, конкурентоспроможність.

Від величини фінансових ресурсів, рівня забезпеченості та раціонального їх використання залежить формування виробничого потенціалу, забезпечення поточної діяльності, зростання обсягів виробництва і реалізації, соціально-економічний розвиток підприємства.

Тому на сьогодні фінансовий аналіз є особливо актуальним, оскільки він вивчає всю сукупність фінансових ресурсів, яка характеризується визначеною системою показників їх наявності, розміщення та використання. Крім цього, фінансовий аналіз являє собою систему знань про методи і організаційні форми його проведення.

Тому оволодіння знаннями з фінансового аналізу полягає не лише у вивченні фінансових ресурсів та їх потоків, але й методики цієї науки.

Причому для підготовки фахівців вивчення методики має першочергове значення.

Основними завданнями фінансового аналізу є:

вивчення теоретичних основ фінансового аналізу;

загальна оцінка фінансового стану підприємства (оцінка складу і структури джерел фінансових ресурсів, аналіз джерел власних

і позикових коштів, аналіз кредиторської заборгованості;

аналіз ринкової стійкості підприємства;

оцінка складу та структури активів, їх стану і руху, аналіз основного та оборотного капіталу, аналіз дебіторської заборгованості);

аналіз фінансової стійкості (аналіз абсолютних та відносних її показників, оцінка запасу фінансової стійкості (зони безпечності);

аналіз платоспроможності та ліквідності;

аналіз грошових потоків;

аналіз ефективності використання капіталу (аналіз прибутковості, обертання оборотних коштів, дослідження ефекту фінансового важеля);

оцінка кредитоспроможності підприємства;

оцінка виробничо-фінансового левериджу;

аналіз ділової активності підприємства;

прогнозування фінансових показників підприємства; аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств і пошук шляхів запобігання банкрутству;

стратегічний аналіз фінансового ризику та пошук шляхів його зниження.

Вирішення зазначених завдань сприяє удосконаленню управління підприємством, поліпшенню його економіки, підвищенню ринкової та фінансової стійкості, платоспроможності і ліквідності, забезпеченню його конкурентоспроможності і взагалі успішній рентабельній життєдіяльності.

7.2 Види фінансового аналізу та його користувачі

Перехід економіки України до ринкових відносин викликав відповідні зміни в окремих галузях знань. Відбувся розподіл бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, який, в свою чергу, обумовив відповідний розподіл фінансово-господарського аналізу .

Види фінансово-господарського аналізу Залежно від того, яка інформація використовується у фінансовому аналізі, якими є мета та об'єкти дослідження, суб'єкти користування результатами аналізу, розрізняють два його види: зовнішній аналіз - базується на звітних даних, що підлягають опублікуванню; базою аналізу виступає досить обмежена частина інформації про діяльність підприємства, що є надбанням всього підприємства; У внутрішній аналіз - використовує всю достовірну інформацію про стан справ підприємства, якою володіє лише певне коло осіб, як правило, керівництво підприємства та його підрозділів. Якщо метою зовнішнього фінансового аналізу є оцінка та економічна діагностика фінансового стану підприємства за даними лише публічної звітності, поверховий аналіз прибутку і рентабельності, то в системі внутрішнього фінансового аналізу розв'язується ширше коло питань за рахунок наявності більш глибокої бази даних про діяльність підприємства.

Задачі зовнішнього фінансового аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичного матеріалу.

До основних задач зовнішнього фінансового аналізу можна віднести:

оцінювання фінансових результатів діяльності підприємства;

аналіз ринкової та фінансової стійкості підприємства;

аналіз ліквідності та платоспроможності;

досліджування динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості;

аналіз ефективності вкладеного капіталу;

оцінювання матеріального стану підприємства;

аналіз валюти бухгалтерського балансу.

Внутрішній фінансовий аналіз глибше досліджує причини фінансового стану, що склався на підприємстві, ефективність використання основних та оборотних засобів, взаємозв'язок показників обсягу, собівартості і прибутку.

Результати внутрішнього фінансового аналізу використовуються для планування, контролю та прогнозування фінансового стану підприємства.

Мета внутрішнього фінансового аналізу полягає в забезпеченні планомірного надходження грошових коштів і розміщенні власного та позикового капіталу так, щоб створити умови для нормального функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення ризику банкрутства.

Користувачів фінансового аналізу можна поділити на три групи.

керівник підприємства, його заступники;

робітники бухгалтерії, фінансово-економічного відділу;

інші служби;

робітники підприємства.

До внутрішніх користувачів належать: керівництво всіх рангів: керівник підприємства, його заступники, робітники бухгалтерії, фінансово-економічного відділу, інші служби підприємства, його співробітники.

Зацікавленими користувачами є власники-акціонери, засновники, для яких важливо знати рівень ефективності ресурсів, своїх вкладень, визначити розмір дивідендів і перспективи розвитку підприємства.

Сторонні користувачі -це:

- потенційні інвестори, які мають прийняти або відкинути рішення про вкладення своїх коштів у підприємство;

- кредитори, які мають бути впевненими у поверненні їм боргу;

- аудитори - якщо необхідно виявити фінансові хитрощі своїх клієнтів;

- постачальники - із впевненістю в платоспроможності своїх клієнтів для своєчасного отримання платежів;

- податкова інспекція - для виконання плану надходження коштів до бюджету.

Таким чином, особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

наявність широкого кола суб'єктів аналізу;

різнобічні цілі користувачів інформації;

використання публічної звітності, що веде до єдиної типової методики аналізу;

розв'язання лише певного кола завдань;

доступність для всіх бажаючих мати інформацію про діяльність підприємства;

прив'язка проведення достовірного аналізу за об'єктивними даними до термінів подання звітності (рік, півріччя, квартал).

Особливостями внутрішнього фінансового аналізу виступають:

вузьке коло суб'єктів аналізу;

орієнтація результатів аналізу тільки на внутрішнього користувача, як правило, керівництво підприємства; максимальна їх закритість;

використання всіх існуючих джерел інформації для проведення змістовного глибокого фінансового аналізу;

застосування поряд з типовими методиками аналізу нерегламентованих прийомів аналітичного дослідження; відсутність регламентації аналізу;

проведення більш глибокої аналітичної роботи і прийняття правильних управлінських рішень;

проведення аналізу в міру необхідності у зв'язку із потребами управління.

Узагальнюючи, можна зробити висновки, що внутрішній і зовнішній аналіз доповнюють один одного; разом вони дають реальну картину надходження, стану і використання фінансових ресурсів на підприємстві.

Питання 3. Значення фінансової стійкості

Умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів.

Від того, які саме фактори впливають на неї, розрізняють декілька видів стійкості.

Відповідно до підприємства як господарюючого суб'єкта існує:

внутрішня стійкість;

фінансова стійкість;

загальна стійкість.

Внутрішня стійкість - це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

...