Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Дисертація

на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Регулювання державного боргу України

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Палешко ЯНА СЕРГІЇВНА

Науковий керівник:

Трохимець Олена Іванівна, кандидат економічних наук, доцент

Запоріжжя - 2016



• ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

1.1 Сутність державного боргу та процес його формування й погашення

1.2 Регулювання державного боргу країни

1.3 Методичні основи регулювання державної заборгованості

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ

2.1 Сучасний стан державного боргу України

2.2 Проблеми регулювання державного боргу України

2.3 Зарубіжний досвід регулювання державного боргу

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

3.1 Шляхи ефективного регулювання державної заборгованості та напрями посилення ефективності використання державних запозичень України

3.2 Науково-практичні рекомендації щодо механізмів запобігання негативному впливу зовнішніх запозичень на економіку України

3.3 Визначення можливостей і резервів здійснення внутрішніх запозичень в економіку України

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВВП - валовий внутрішній продукт ЄС - Європейський Союз

ЗВР - золотовалютні резерви (офіційні резервні активи) КВЗБ - короткостроковий валовий зовнішній борг КМДА - Київська міська державна адміністрація

МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку МВФ - Міжнародний валютний фонд

МР - міжнародні резерви

МФУ - Міністерство фінансів України НБУ - Національний банк України

ОВДП - облігації внутрішньої державної позики ОВЗБ - обслуговування валового зовнішнього боргу ОГКР - органи грошово-кредитного регулювання

ОДЗБ - обслуговування державного зовнішнього боргу ОЗДП - облігації зовнішньої державної позики

СБ - Світовий банк

США - Сполучені Штати Америки

ХІПК (НІРС - Highly Indebted Poor Countries) - група найбідніших країн з великою заборгованістю

ЦП - цінні папери

ЦСЄ - Центральна і Східна Європа

LIBOR (London Interbank Offered Rate) - Лондонська міжбанківська ставка пропозиції



ВСТУП

Актуальність теми. Проблема ефективного використання залучених коштів держави є ключовою для функціонування будь-якої економічної системи. Національна економіка, що ефективно використовує запозичення, має значні можливості для інтенсифікації розвитку. Проте, сучасна державна політика використання запозичень негативно впливає на основні соціально- економічні показники розвитку України, а проблема фінансування дефіциту бюджету через механізм державного боргу перетворилась на одну з найбільш складних для всієї соціально-економічної системи в цілому. Тому наукове обґрунтування підходів до ефективного використання запозичень є актуальним і своєчасним завданням.

Тривалий час як одну з головних деструктивних проблем на шляху оздоровлення економіки України розглядали неефективність системи управління державним боргом. Його стрімке зростання, дефіцит джерел фінансування, зниження кредитних рейтингів країни та загроза боргової кризи й дефолту є наслідками відсутності належної політики управління державним боргом. Однією з найсуттєвіших причин такого стану справ в Україні є нерозробленість наукових підходів до вирішення зазначеного питання та належного теоретико-методологічного забезпечення процесів, пов'язаних з державними запозиченнями. Звідси випливає об'єктивна потреба в дослідженні державного боргу, а також адаптації до вітчизняних умов світового досвіду вирішення окресленого питання. Вивчення соціально- економічної природи державного боргу можна розглядати як основу вирішення проблеми його формування та ефективного управління.

Проблематиці державного боргу присвячені праці багатьох відомих учених-економістів. Серед класиків потрібно відзначити А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса. Теоретичні розробки щодо проблеми державного боргу та державного кредиту, формування політики державних запозичень викладено в публікаціях В. Андрущенка, О. Барановського, О. Василик, Т. Вахненко,

В. Гейця, В. Опаріна, Ю. Пасічника, В. Федосова, С. Юрія та ін. Зокрема, особливості формування державного боргу та управління його складовими розкрито в наукових працях Т. Вахненко; вплив державного боргу України на стан та зростання економіки - в працях А. Іляшенко, В. Калинчук, Н. Кузьминчук, О. Рожко; шляхи подолання проблеми зовнішнього боргу України - в працях О. Куксенкова. Незважаючи на значний науковий доробок, до цього часу недостатньо обґрунтовано вплив державного боргу на розвиток економіки країни, не сформовано програму ефективного управління державним боргом України.

Недостатній ступінь розробленості теоретичних питань державного боргу зумовив не лише його тривале невизнання як самостійної економічної категорії, але одночасно перешкоджав розробці політики ефективного управління внутрішніми та зовнішніми запозиченнями. На сьогодні існує декілька теоретичних підходів до регулювання державного боргу, а саме: ортодоксальна теорія, неокласицизм, кейнсіанство, монетаризм, інституціоналізм і неокласичний синтез.

У межах досліджень проблеми боргової політики держави та управління державним боргом достатньо багато дискусійних питань щодо доцільності залучення зовнішніх ресурсів, вибору джерел у розрізі внутрішніх і зовнішніх запозичень, оцінювання позитивних та негативних наслідків їх використання, вирішення яких є нагальною потребою для науки і практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної роботи «Розвиток національної економіки в контексті сучасної економічної теорії» (державний реєстраційний номер 0110U006234). Внесок здобувача полягає у формулюванні науково-методичних положень щодо формування політики запобігання негативному впливу зовнішніх запозичень на економіку України.Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теоретико-методичних засад і практичних аспектів регулювання державного боргу України.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

– визначити сутність державного боргу країни, процес його формування та погашення;

– охарактеризувати особливості формування політики державних запозичень і регулювання державного боргу країни в умовах глобалізації та відкритості ринку інвестицій;

– проаналізувати стан і динаміку державного боргу України для встановлення його критичного рівня відносно ВВП;

– дослідити механізм регулювання державного боргу на засадах міжнародного досвіду;

– розробити заходи із запобігання негативному впливу зовнішніх запозичень на економіку України;

– обґрунтувати можливості та визначити резерви здійснення внутрішніх запозичень в економіку України;

– визначити напрями посилення ефективності використання державних запозичень.

Об'єкт дослідження - сукупність відносин, які виникають у процесі регулювання державного боргу України.

Предмет дослідження - теоретико-методичні та практичні рекомендації щодо регулювання державного боргу України.

Методи дослідження. У ході дослідження використано такі методи: аналізу й синтезу - для дослідження процесів регулювання державного боргу в Україні та за кордоном (підрозділи 1.2, 1.3); порівняння - для визначення сутності та змісту понять «державний борг», «державний кредит» тощо (підрозділи 1.1, 1.2); кореляційно-регресійного аналізу - для обґрунтування регресійного формування державного боргу (підрозділ 3.1); системний аналіз - для аналізу статистичних даних (підрозділ 2.1); структурно-функціональний аналіз - для аналізу організаційно-економічного механізму регулювання державного боргу України та зарубіжних країн (підрозділи 2.2, 2.3). Крім того, використано методи групування - при аналізі статистичних даних; класифікації - при проведенні поділу державного боргу на види; методи графічного зображення результатів - для забезпечення наочності сприйняття результатів дослідження.

Інформаційну базу дослідження становлять нормативно-правові акти України; статистичні матеріали Державної служби статистики України, Національного банку України, Міністерства фінансів України, Світового банку; офіційні видання МВФ, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, а також аналітичні розробки автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці та обґрунтуванні теоретико-методичних положень та практичних рекомендацій щодо регулювання державного боргу України. Основні результати роботи, що характеризують наукову новизну проведеного дослідження, полягають у такому:

удосконалено:

– теоретичні положення щодо сутності поняття державного боргу, в яких, на відміну від існуючих підходів, при його поділі на зовнішній та внутрішній враховано критерії валюти, у якій здійснюються запозичення, резидентності кредитора та вартості запозичень, що надасть змогу при розробці боргової політики виходити з економічної доцільності;

– науково-методичний підхід, який надає змогу обґрунтувати рівень державного та гарантованого державою боргу відносно ВВП, що, на відміну від існуючих, передбачає врахування індикаторів їх коливань, які відображаються в зміні валютного курсу з лагом в один рік, що надасть змогу обґрунтувати для економіки України рівень державного боргу відносно ВВП;

– механізм обслуговування державного боргу в Україні шляхом адаптації зарубіжного досвіду щодо реформування інституційної структури обслуговування й управління державними запозиченнями, що полягає в об'єднанні повноважень різних державних органів з управління державним боргом і надасть змогу структурувати його відповідно до стану національної економіки;

– систему факторів регулювання державного боргу на основі здійсненого факторного аналізу та системного підходу, що, на відміну від існуючих, надає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки державного боргу й кризових явищ в економіці України;

набуло подальшого розвитку:

– наукові положення щодо формування державної боргової політики України на основі використання методу «дерева цілей» для обґрунтування стратегічної мети залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни з одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу та ВВП;

– науково-практичні положення щодо формування політики запобігання негативному впливу зовнішніх запозичень на економіку України: по-перше, доцільно утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов'язаних з його обслуговування; по-друге, підвищити частку внутрішнього боргу в структурі державного боргу, скоротивши зовнішній борг, що зменшить залежність України від іноземного фінансування й надасть змогу водночас зменшити валютні ризики, сприятиме розбудові фінансового ринку; по-третє, запровадити облік і аналіз стану боргу за всіма фінансовими зобов'язаннями, що можуть вплинути на стратегію управління державними фінансами та державним боргом; по-четверте, встановити єдині стандарти розкриття інформації про державний борг;

– науково-методичні положення щодо формування політики внутрішніх запозичень, у межах яких запропоновано її переорієнтування із споживчої на інвестиційну, що сприятиме зменшенню ризику поглиблення

ризових явищ інфляційного знецінення внутрішніх запозичень в економіці в довгостроковому періоді.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення. Пропозиції автора щодо вирішення проблеми зростання державного боргу та необхідності переорієнтування боргової політики України із споживчої на інвестиційну враховані при розробці проектів інвестиційного розвитку області до 2020 р. Черкаською обласною державною адміністрацією (довідка про впровадження

№ 1220-12/15 від 17.12.2015). Розроблені автором пропозиції щодо формування політики внутрішніх і зовнішніх запозичень, в межах яких запропоновано переорієнтування боргової політики України із споживчої на інвестиційну, застосовано при розробці планів економічного розвитку Управлінням зовнішньоекономічних зносин і зовнішньоекономічної діяльності Запорізької обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 02-01-13/866 від 14.12.2015). Матеріали автора щодо виділення факторів впливу на державний борг використано при проведенні семінарів та лекцій Запорізькою обласною організацією товариства «Знання» України для службовців та керівників установ (довідка № 75 від 11.02.2016).

Теоретичні напрацювання, які є результатами виконаної дисертаційної роботи, використовують у навчальному процесі Класичного приватного університету під час викладання навчальних дисциплін: «Національна економіка», «Фінанси», «Міжнародні фінанси» (довідка про впровадження

№ 2696 від 13.11.2015).

Особистий внесок автора. Наукові положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації, отримані автором самостійно й належать йому особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідалися, обговорювалися й отримали позитивну оцінку на науково-практичних конференціях і наукових семінарах, зокрема: «Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД» (м. Переяслав-Хмельницький, 2013 р.); «Можливості та перспективи забезпечення стійкого економічного розвитку» (м. Дніпропетровськ, 2013 р.);

«Інноваційний потенціал економіки: сучасні концепції формування та управління» (м. Херсон, 2013 р.); «Проблеми формування та реалізації регіональної економіки» (м. Київ, 2013 р.); «Сучасні тенденції в економіці та управлінні: новий погляд» (м. Донецьк, 2014 р.); «Соціально-економічні проблеми сучасності та концепція сталого розвитку в Україні та світі» (м. Дніпропетровськ, 2014 р.); «Проблеми сучасної економіки» (м. Донецьк, 2014 р.); «Економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку» (м. Одеса, 2015 р.); «Проблеми фінансово-економічного розвитку підприємницької діяльності та національної економіки» (м. Київ, 2015 р.); «Пошук ефективних механізмів промислового розвитку в контексті сучасної економічної теорії» (м. Київ, 2015 р.); «Перспективи розвитку регіонів: інноваційна діяльність і управління проектами» (м. Львів, 2015 р.); «Потенціал стійкого розвитку та фінансова безпека соціально-економічних систем» (м. Дніпропетровськ, 2015 р.); «Сучасні проблеми модернізації та структурних трансформацій економіки України і регіонів» (м. Запоріжжя, 2015 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації відображено у 20 наукових працях, з них: 7 - статті в наукових фахових виданнях України, у тому числі 3 - у виданнях, включених до міжнародних інформаційних і наукометричних баз, 13 - матеріали конференцій. Загальний обсяг публікацій - 3,4 д. а.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 195 сторінок, з них: основний текст - 171 сторінка, список використаних джерел - 15 сторінок, додатки - 4 сторінки. Робота містить 27 таблиць на 29 сторінках, 22 рисунки на 22 сторінках. Список використаних джерел включає 136 найменувань і займає 15 сторінок.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

1.1 Сутність державного боргу та процес його формування й погашення

Економісти різних часів дискутували щодо проблематики державного боргу. Предметом полеміки провідних учених, спеціалістів у галузі економічної теорії та державних фінансів є питання, пов'язані з перекладанням тягаря боргу на прийдешні покоління; граничним рівнем державного боргу; способом фінансування бюджетного дефіциту (позики чи інфляційний податок); дією ефекту заміщення; формуванням державних

«фінансових пірамід»; взаємозв'язком державного боргу й інфляції; природними та конституційними обмеженнями при залученні державою позик. Гострі дискусії з питань, пов'язаних з державним боргом, ведуть і українські економісти. Однак, досі не вироблено єдиної позиції щодо деяких ключових понять у сфері державного боргу, таких як: «державний зовнішній борг», «державний внутрішній борг», «обслуговування боргу», «управління державним боргом» тощо.

Перш ніж перейти до вивчення теоретичних засад державного боргу, що є необхідним для правильного розуміння фінансових відносин, які виникають під час формування та управління державним боргом, розглянемо його економічну суть. Природу державного боргу визначають як усі відносини, що обслуговують боргові відносини держави в усій багатогранності їх форм. Таким чином, природа боргу виявляється в його сутності та формі існування [23]. Підходи до визначення економічної сутності державного боргу наведено в табл. 1.1.



Таблиця 1.1

Підходи до визначення економічної сутності державного боргу

Автор	Визначення	Джерело
В. Федосов, С. Огородник та В. Суторміна	Державний борг - це сума заборгованості за випущеними й непогашеними внутрішніми позиками, а також сума фінансових зобов'язань країни щодо іноземних кредиторів на певну дату	[104]
І. Ключников, Ю. Пашкус та Н. Расков	Державний борг - це сукупність кредитно- фінансових відносин, що виникають у зв'язку з переміщенням капіталів із національного приватного сектору чи із-за кордону в державний бюджет на основі запозичення	[38]
О. Хайхадаєва	Державний борг - це кредитні відносини, у яких держава виступає позичальником, а вся маса позичкового капіталу являє собою величину державного боргу	[112]
А. Панчук	Державний борг - це сума накопичених зобов'язань держави, враховуючи відсотки за користування позиченими коштами	[91]
А. Загородній, Г. Вознюк, Т. Смовженко	Державний борг - це загальна сума заборгованості держави внаслідок непогашення позик та невиплат за ними процентів	[110]
Бюджетний кодекс України	Державний борг - це загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення	[9]

На сьогодні серед учених-економістів не існує одностайності щодо визначення суті державного боргу. Так, В. Федосов, С. Огородник та В. Суторміна вважають, що державний борг - це сума заборгованості за випущеними й непогашеними внутрішніми позиками, а також сума фінансових зобов'язань країни щодо іноземних кредиторів на певну дату [104]. Однак, це визначення викликає ряд заперечень, оскільки дається через

«заборгованість», а фінансові зобов'язання країни стосовно іноземних кредиторів є національним, а не державним боргом (зовнішні зобов'язання сектору підприємств і домашніх господарств не належать до державного боргу).

І. Ключников, Ю. Пашкус та Н. Расков вбачають суть державного боргу в сукупності кредитно-фінансових відносин, що виникають у зв'язку з переміщенням капіталів із національного приватного сектору чи із-за кордону в державний бюджет на основі запозичення [38]. Аналогічним є погляд на державний борг О. Хайхадаєвої. Вона стверджує, що «під державним боргом маємо розуміти кредитні відносини, у яких держава виступає позичальником, а вся маса позичкового капіталу являє собою величину державного боргу» [112]. Визначення державного боргу через сукупність фінансово-кредитних відносин також не відображає його суті, оскільки такі відносини є одноразовими чи періодичними діями й виникають лише у фазі запозичення, обслуговування та погашення боргу, тоді як державний борг являє собою суму фінансових зобов'язань держави в кожний конкретний період часу.

А. Панчук стверджує, що державний борг - це сума накопичених зобов'язань держави, враховуючи відсотки за користування позиченими коштами [91]. Загалом не можна погодитися й із цим твердженням: не всі зобов'язання держави належать до державного боргу, а лише визнані нею; відсотки за державними позиками зазвичай не враховують у величині державного боргу (за винятком дисконтних зобов'язань), оскільки державний борг оцінюють за номінальною вартістю.

У фінансовому словнику А. Загороднього, Г. Вознюка, Т. Смовженко державний борг подано як загальну суму заборгованості держави внаслідок непогашення позик та невиплат за ними процентів [110]. У проекті Закону України «Про державний борг України» державний борг визначено як непогашену основну суму боргу за фінансовими зобов'язаннями, що виникли під час державного запозичення та надання державних гарантій у грошовій формі. Але, згідно з Бюджетним кодексом України, державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [9].

З теоретичного погляду, під державним боргом можна розуміти суму всієї заборгованості держави (як перед резидентами, так і перед нерезидентами), включаючи ту, яка виникла в результаті здійснення державних запозичень для фінансування бюджетного дефіциту та інших цілей, а також суму невиконаних державних зобов'язань, передбачених видатковою частиною бюджету, у тому числі заборгованість з виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, заборгованість недержавним підприємствам за виконання державних замовлень, вимоги щодо виплати державних пенсій тощо. На практиці зазвичай оперують спрощеним визначенням, згідно з яким державний борг прирівнюють до фінансового. Відповідно до цього підходу, державний борг - це загальна накопичена сума приростів заборгованості держави за кредитними операціями.

До розгляду державного боргу потрібно підходити, застосовуючи системний підхід. Державний борг виражає економічні відносини між державою-позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП держави-позичальника [26, c. 42-46]. Державним боргом є всі випущені, непогашені боргові зобов'язання, емітовані державою або від її імені (основна сума боргу та сума прострочених відсоткових платежів, оформлена як державний борг за згодою сторін) перед кредиторами щодо повернення отриманих у позику коштів [74, c. 68-72].

Правові засади державного боргу закріплено в різних нормативних актах. Сьогодні юристи вже також оперують поняттям «державний борг», його починають вживати в правотворчій та правозастосовній практиці.

Так, Н. Кучерявенко визначає державний борг як заборгованість держави в процесі формування й використання додаткових грошових коштів юридичних і фізичних осіб, іноземних держав [15, с. 246].

Доктор юридичних наук О. Орлюк зауважує, що державний борг - це загальний обсяг нагромадженої заборгованості уряду власникам цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків [67, с. 365].

О. Грачова під державним боргом розуміє боргові зобов'язання держави перед фізичними і юридичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами міжнародного права, охоплюючи зобов'язання щодо державних гарантій, наданих державою [108, с. 306].

Аналізуючи вищенаведені визначення, І. Завірюха наголошує, що спільними для них є те, що ключовими елементами цієї категорії є боргові зобов'язання держави; кредитні ресурси у формі державних цінних паперів та дуже широкий суб'єктний склад позичальників. Проте, між цими визначеннями є й свої відмінності. Оскільки державний борг - це фінансово- економічна категорія, потрібно проаналізувати науковий доробок фахівців з економічних наук з метою уніфікації відповідної категорії, її адекватного розуміння та застосування [27, с. 9-10].

В. Козюк тлумачить державний борг як загальну суму емітованих, але непогашених позик із нарахованими процентами, а також прийнятих державою на себе у відповідний спосіб зобов'язань [39, с. 11].

Зарубіжна економічна думка досліджує проблеми державного боргу і його наслідків уже понад 200 років. Причому до сьогодні не сформовано єдиного погляду щодо впливу державного боргу на економічний розвиток. Досі в економічній думці залишилося дискусійним питання про наявність тягаря державного боргу. Класична школа і так званий «новоортодоксальний підхід» вважають, що витрати поточного використання ресурсів, залучених шляхом державних позик, не можуть бути перенесені на майбутні покоління, тому державний борг - не тягар для них, їх позиція базується на таких основних аргументах.

З погляду економічної теорії, економічні інститути (у тому числі фінансові) відіграють важливу роль у розвитку економіки. На думку фахівців, зв'язок такий: якість інститутів впливає на економічне зростання.

Фінансові інститути в широкому розумінні цього терміна - це сукупність конкретних фінансових механізмів, які являють собою спонукальні інструменти, комбінації між господарюючими суб'єктами, а також господарюючими суб'єктами й регулюючими інститутами, які відображають алгоритм поведінки економічних суб'єктів згідно з фінансовою політикою та поведінковим раціоналізмом, що є способом пристосування економічних гравців до заданих фінансовою політикою правил [63].

У структурі інститутів Д. Норт виділяє три головні складові:

- формальні правила (конституції, закони, нормативно-правові акти, офіційно закріплені норми права);

- неформальні обмеження (традиції, звичаї, договори, угоди, добровільно взяті на себе норми поведінки тощо);

- механізми контролю або примусу, що забезпечують дотримання правил (суди, органи охорони правопорядку, інші силові структури) [63].

Таким чином, головна роль інститутів у суспільстві - зменшення невизначеності шляхом установлення стійкості структури взаємодії між людьми. Інститути визначають і обмежують набір альтернатив, які є в кожної людини, вони включають усі форми обмежень, створених людьми для того, щоб надати певної структури людським відносинам. До найважливіших функцій, які виконують інститути, зазвичай зараховують створення можливостей для задоволення потреб членів суспільства; забезпечення соціальної інтеграції, стійкості суспільного життя; соціалізацію індивідів тощо.

Ключову роль в інституційній структурі фінансової сфери суспільства відіграють форми організації фінансових відносин. Організаційні параметри впливають на економічну результативність через механізм формування попиту й пропозиції на фінансові ресурси. Насамперед, впливу організаційної складової зазнає сукупна пропозиція: типи інструментів і механізмів, які можуть бути створені у фінансовій системі країни, визначають міру мотивації до покращення фінансових результатів, тобто

Размещено на http://www.allbest.ru/

впровадження інновацій, підвищення продуктивності та зниження витрат. Тому, на думку багатьох дослідників, навіть незначні зрушення у сфері

«механіки» державного впливу на фінансову систему спроможні зумовити перехід національного господарства до стадії піднесення чи, навпаки, спаду [96].

Організаційна структура фінансової системи - сукупність фінансових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, форми та методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Водночас рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, ним керують певні управлінські структури, юридичні й фізичні особи. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни. В основі виокремлення органів управління фінансовою системою її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління. За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність відносно відокремлених взаємопов'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. У свою чергу, за організаційною будовою фінансова система - це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками [96].

Методологічною основою дослідження проблематики фінансової системи є вчення про фінанси та їх роль у суспільстві. Склад цієї системи визначається сукупністю фінансових відносин, що мають різноманітні, багатогранні форми прояву та опосередковують рух вартості ВВП. У сучасній фінансовій науці сформувалося п'ять основних напрямів, які розвиваються дещо відокремлено один від одного, а саме: теорії державних (публічних) фінансів, фінансів підприємницьких структур, страхування, міжнародних фінансів та фінансового ринку. Оскільки засади функціонування окремих складових фінансів суттєво відрізняються, у західній фінансовій науці їх досліджують переважно як самостійні сфери, не пов'язуючи між собою в єдине ціле. Як вказують, наприклад, Е. Фама та М. Міллер, мотивації функціонування державних фінансів і фінансів приватного сектору настільки відрізняються між собою, а між приватним і колективним секторами така величезна дистанція, що вони не можуть мати спільного визначення, хоч і ті, і другі можна інтерпретувати як науку про ефективне розміщення (алокацію) іманентно обмежених ресурсів між застосуваннями, що конкурують, з метою забезпечення потреб суспільства в благах і послугах [134, с. 11]. До цього можна додати, що державні фінанси та фінанси підприємств - це теж свого роду сфери, що конкурують за ресурси.

Результати дослідження проблематики фінансової системи засвідчують, що її необхідно розглядати у двох зрізах - за змістовим наповненням та інституціональною будовою. Структуризація за змістовим наповненням заснована на виокремленні її складових, виходячи зі специфічності форм фінансових відносин, на що вказують цитовані вище автори. Це відображення об'єктивної сторони сутності фінансової системи. Для інституціональної її будови характерна сукупність фінансових органів та інституцій, які забезпечують функціонування цієї системи. Хоча інституціональна структура ґрунтується на об'єктивних закономірностях, усе ж вплив на неї суб'єктивних чинників є досить відчутним, що і є основою певних відмінностей у будові фінансових систем різних країн світу.

У західній фінансовій науці переважає тлумачення фінансової системи в контексті функціонування фінансового ринку. Наприклад, З. Боді та Р. Мертон характеризують фінансову систему як сукупність ринків та інших інститутів, що використовуються для укладання фінансових угод, обміну активами й ризиками. Ця система включає ринки акцій, облігацій та інших фінансових інструментів, фінансових посередників (таких як банки й страхові компанії), фірми, що пропонують фінансові послуги (наприклад, фінансово-консультаційні компанії), та органи, які регулюють діяльність усіх цих установ [8, с. 38]. Але існують й інші підходи. Зокрема, П. Роуз і Д. Фрейзер розглядають її досить широко, зараховучи до неї мережу фінансових ринків, фінансові інституції, бізнесові структури, фінанси домогосподарств та уряду [92, с. 6].

Відзначимо, що сутність та склад державних фінансів науковці досліджують з XV ст. Класичні постулати, які лежали в основі формування моделей державних фінансів, проіснували до 20-х рр. ХХ ст. Під впливом трансформаційних процесів в економіці з другої чверті ХХ ст. започатковано новітній період розвитку моделей державних фінансів і на сьогодні існує понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав [68, с. 28].

Державні фінанси - це система грошових відносин, що виникає разом з появою держави й нерозривно пов'язана з її функціонуванням [28, с. 4].

Державні фінанси - це складова фінансової системи держави, її центральна сфера, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток [68, с. 48].

За своєю економічною сутністю державні фінанси - це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування та використання фінансових ресурсів держави, призначених для забезпечення виконання державою покладених на неї функцій [68, с. 49].

Розуміння сутності й призначення фінансів, особливостей їх функціонування пов'язане з природою та функціями держави, здійсненням розширеного відтворення, існуванням товарно-грошових відносин. Формуючись у сфері матеріального виробництва, більшість грошових доходів згодом дещо трансформується, перетворюється, рухається в межах різних правових режимів. За цих умов створюється своєрідний об'єктивний двобічний зв'язок фінансів і держави. З одного боку, природа фінансів, їх форми, розміри фондів визначають можливості держави, завдання й напрями її діяльності, гарантують фінансово забезпечені перспективи державного розвитку, а з другого - за допомогою фінансів держава активно впливає на всі сторони процесу відтворення. За участю фінансів відбувається розподіл результату відтворення - сукупного суспільного продукту, його перерозподіл і доведення його складових до кінцевого споживача. За допомогою фінансових ресурсів організовують стимулювання, розвиток виробництва, підтримку об'єктивних і раціональних пропорцій щодо розвитку суспільного виробництва та держави [69, с. 37].

Державні фінанси надають змогу реалізувати розподільно- перерозподільні відносини, що виникають у процесі формування та використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій

За своїм економічним змістом державний кредит - це інструмент вторинного перерозподілу ВВП країни. Фінансові ресурси перерозподіляються від фізичних та юридичних осіб - платників податків, які, здійснюючи платежі на користь держави, фінансують видатки бюджету на обслуговування державного боргу, до осіб, які є кредиторами держави, тобто володіють державними цінними паперами або зобов'язаннями держави в іншій формі.

При перерозподілі національного доходу податки забезпечують присвоєння державою частини нової вартості в грошовій формі. Ця частина національного доходу, мобілізована примусово у формі податків з юридичних і фізичних осіб, перетворюється на централізований фонд фінансових ресурсів держави, тобто основу його життєдіяльності. Далі одержавлена податками частина вартості національного доходу перетворюється на суспільну власність, що частково повертається населенню через систему трансфертів. У разі внутрішніх державних запозичень перерозподіл здійснюється всередині країни. Якщо ж кредиторами держави є нерезиденти або уряди інших країн, то відносини перерозподілу можна розглядати у двох аспектах:

1) відбувається міжнародний перерозподіл: частина ВВП однієї країни переходить до складу доходів іншої;

2) доходи перерозподіляються від платників податків, які не отримали еквівалентної величини державних послуг, наданих у результаті залучення міжнародного кредиту, до тих осіб, які скористалися коштами від зовнішніх запозичень повною мірою.

На підтвердження правильності останньої тези можна навести приклад кредитування резидентів України нерезидентами під державні гарантії. Оскільки в більшості випадків такого кредитування настали гарантійні випадки, платежі доводиться здійснювати державі, тобто за рахунок бюджетних доходів, які формуються шляхом сплати податків усім суспільством. Отже, у результаті такої політики ВВП та національний дохід

перерозподіляють від ефективних платників податків до суб'єктів господарювання, які непродуктивно використовують одержані кошти.

При розгляді державного боргу залежно від сфер розміщення виділяють зовнішній та внутрішній. Загалом вважають, що державний зовнішній борг - це частина державного боргу за зобов'язаннями, що виникли під час державного зовнішнього запозичення та надання державних зовнішніх гарантій.

Зауважимо, що природа внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави є дуже схожою. Саме тому в теоретичних дослідженнях зазвичай майже не розмежовують ці два види боргу. Більшість теоретичних висновків стосуються як внутрішнього, так і зовнішнього державного боргу.

Ресурси, які одержує держава, завжди оплачують її кредитори у формі зменшення кількості товарів для приватного споживання, яке не може бути оплачене наступними поколіннями. Закрите суспільство не в змозі володіти більшою кількістю товарів і послуг, ніж воно виробляє зараз. Суспільство не може збільшити цю кількість, розраховуючись за неї майбутнім випуском. Збільшити сьогоднішній обсяг товарів і платити за них виробленим у майбутньому можливо, лише якщо здійснюване запозичення - зовнішнє.

У державній політиці запозичень, у формуванні переваг зовнішніх чи внутрішніх запозичень одним з основних критеріїв повинна бути вартість запозичень. В цьому питанні завжди необхідно виходити з економічної доцільності.

Державний внутрішній борг - частина державного боргу за зобов'язаннями, що виникли під час державного внутрішнього запозичення та надання державних внутрішніх гарантій. Однак, складність полягає у визначенні внутрішніх та зовнішніх гарантій. На сьогодні немає єдиного погляду щодо критеріїв розподілу боргу на зовнішній та внутрішній. Можна виділити три основні підходи: 1) резидентність кредитора; 2) валюта запозичень; 3) обидва критерії (резидентність і валюта запозичень). Державний борг визначають як матеріальну категорію та ділять його на капітальний (загальна сума заборгованості держави з непогашеними борговими зобов'язаннями й невиплаченими за ними відсотками) та на поточний (сума витрат держави за всіма борговими зобов'язаннями, термін погашення яких уже настав) [6].

В економіці виділяють такі підстави для класифікації державного боргу: за видом кредитора (банківський, фірмовий); за формою надання (валютний товарний); за метою використання (інвестиційний, неінвестиційний); за умовою надання (пільговий, високопроцентний, компенсаційний); за строком надання позичкових коштів (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий); зобов'язання держави стосовно фізичних і юридичних осіб (внутрішній державний борг); щодо іноземних держав, іноземних громадян та юридичних осіб, міжнародних фінансових організацій (зовнішній державний борг) [6].

Державні позики можна класифікувати за такими ознаками: за термінами дії (короткострокові - до 1 року, середньострокові - від 1 до 5 років, довгострокові - від 5 до 30 років, усі боргові зобов'язання погашають у терміни, які визначені конкретними умовами позики, але вони не можуть перевищувати 30 років); за правом емісії (випущені центральним урядом, урядами адміністративно-територіальних утворень і органами місцевого самоврядування, якщо це передбачено законом); за ознакою суб'єктів (реалізовані тільки серед населення; реалізовані тільки серед юридичних осіб; реалізовані як серед юридичних осіб, так і серед населення); за формою виплати доходів (процентно-виграшні, де власники боргових зобов'язань процентної позики отримують твердий дохід щорічно шляхом оплати купонів або один раз при погашенні позики шляхом зарахування відсотка до нарахованого номіналу цінних паперів, без щорічних виплат; виграшні, де одержувач одержує дохід у формі виграшу в момент погашення облігації, може виплачуватися тільки за тими облігаціями, які потрапили в тиражі виграшів, а бувають позики безпрограшні, які зараз в Україні не випускають; безпроцентні (цільові) позики передбачають виплату доходів утримувачам облігацій або гарантують отримання відповідного товару, попит на який у момент випуску позики не задовольняється); за методами розміщення (добровільні, розміщувані за підпискою й примусові); за формою (облігаційні, що пропонують емісію цінних паперів; безоблігаційні, що оформляють підписанням угоди, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачі особливих зобов'язань). [13].

Також державний борг поділяють на внутрішній та зовнішній, але виокремлюють поняття державного кредиту й класифікують його залежно від статусу позичальника (централізований - цінні папери випускає уряд; децентралізований - цінні папери випускає місцеві органи влади); залежно від сфери боргових зобов'язань (внутрішні - розміщують у державі; зовнішні

- розміщують за кордоном); залежно від термінів погашення державою боргових зобов'язань (короткострокові (поточні) - до 1 року; середньострокові - від 1 до 5 років; довгострокові - понад 5 років); за видами прибутковості (процентні - власники державних цінних паперів отримують дохід відповідно до визначених фіксованих відсотків річних; безпроцентні (дисконтні) - цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номінальної вартості, різниця між ціною придбання й номінальної вартістю в момент погашення становить дохід; виграшні - власники цінних паперів отримують дохід за умови включення цього номера облігації у виграшний тираж погашення) [13].

Далеко не всі вчені дають класифікацію саме державного боргу, обмежуючись лише загальним поділом його на внутрішній та зовнішній, хоча навіть за основу цього поділу беруть різні підстави. Для розроблення власної класифікації державного боргу можна взяти за основу декілька із зазначених підстав.

Достатньо проблемним питанням постає нормативно-правове закріплення видів державного боргу, що необхідно для практичної реалізації функцій держави. У п. 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України нормативно закріплено поняття державного боргу як загальної суми заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору [10]. Зрозуміло, що йдеться і про внутрішній, і про зовнішній державний борг; чітко розмежовано борг держави загалом та борг органів місцевого самоврядування, автономних утворень (державний й муніципальний - місцевий).

Отже, внутрішній борг - це строкові боргові зобов'язання Уряду України в грошовій формі. Згідно зі ст. 2 Бюджетного кодексу України, державний борг України - це загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [10].

Отже, існують досить різноманітні підходи до класифікації державного боргу, що потребують узагальнення та упорядкування, визначення нових підстав для класифікації державного боргу (табл. 1.2).



Таблиця 1.2

Класифікація державного боргу

Ознака класифікації	Види	Підвиди	Характеристика
За умовами залучення коштів	Внутрішній	- заборгованість Уряду за облігаціями внутрішніх державних позик; - зобов'язання Уряду перед громадянами за казначейськими зобов'язаннями України	Сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації)
	Зовнішній	- позики на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу; - позики на підтримку національної валюти; - позики на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів; - гарантії іноземним контрагентам щодо виконання контрактних	Сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку
		зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками; - державні гарантії, надані КМУ для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом
За формою залучення коштів	Державні запозичення	Державне внутрішнє запозичення	Здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку
		Державне зовнішнє запозичення	Здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку
	Державна гарантія	-	Зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності
За валютою залучення	Борг у національній валюті	-	-
	Борг в іноземній валюті	-	-
За ступенем охоплення державних боргових зобов'язань	Капітальний	-	Включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату
	Поточний		Складається з платежів за зобов'язаннями, які позичальник повинен погасити у звітному періоді
За суб'єктами заборгова- ності	Монетизо- ваний	-	Складається з боргів, опосередкованих кредитними відносинами держави з банками. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам
	Немонети- зований	- з невиконаних державою фінансових зобов'язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітної плати та інших видів соціальних виплат); - із заборгованості за господарськими відносинами з реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, надання послуг державними установами тощо)	Складається з усіх видів заборгованості держави перед громадянами та відповідних невиконаних зобов'язань, передбачених у бюджеті на відповідний рік.
За терміном використа- ння	Короткостро- ковий	-	До 1 року
	Середньостро- ковий	-	Від 1 до 5 років
	Довгостро- ковий	-	Більше ніж 5 років

По-перше, важливим є поділ державного боргу на державний борг у широкому та вузькому значеннях, оскільки він є фундаментальним загалом для самого поняття державного боргу: у вузькому - це сукупність відносин, за якими виникають боргові зобов'язання держави як позичальника, боржника або гаранта погашення позик іншими позичальниками; у широкому - це система фінансових зобов'язань держави, що виникають у результаті здійснення запозичень; із наданих державою гарантій чи із зобов'язань третіх осіб - суб'єктів господарської діяльності; боргових зобов'язань, взятих на себе відповідно до чинного законодавства; сум бюджетних асигнувань, перерахованих із порушенням строків чи в неповному розмірі; суми компенсації за несвоєчасну чи неповну виплату суми платежу юридичним та фізичним особам тощо. У вузькому розумінні можна охарактеризувати державний борг як окрему фінансово-правову категорію, тоді як у широкому - як загальнотеоретичну, фундаментальну, державотворчу дефініцію.

Також можна виділити поняття державного й загальнодержавного боргу. Ця класифікація стосується більше федеративних держав, які складаються з одного чи багатьох суб'єктів. Останнє поняття ширше й включає заборгованість не тільки уряду країни, а й органів управління суб'єктами федерації чи іншими державними утвореннями, що входять до складу єдиної держави, місцевих органів влади. Можна поділити державний борг за джерелом його виникнення таким чином:

- державні та муніципальні запозичення, за допомогою яких формують державний борг, а також покривають дефіцит бюджету;

- державний борг та борг муніципалітетів на підставі кредитних угод та договорів, укладених від імені країни з кредитними організаціями, іноземними державами та міжнародними фінансовими організаціями на їх користь;

- державний борг, сформований шляхом надання державних гарантій та поручительств (у такому разі держава виступає не як позичальник, а як гарант погашення зобов'язань за інших позичальників).

За основу класифікації державного боргу можна взяти економічну характеристику відносної величини державного боргу, яку застосовують у світовій практиці та при якій використовують спеціальні показники - відносні параметри зовнішнього боргу. Вони включають відношення боргових платежів (з погашення та обслуговування боргу) до експорту товарів і послуг.

Згідно з класифікацією Міжнародного банку реконструкції та розвитку, державний борг можна поділити таким чином: низький рівень зовнішньої заборгованості - відношення менше ніж 18%; помірний - 18-30%. Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна зарахувати несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва й звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази зі значною мірою морального старіння та фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані із ситуативними помилками в тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж наявні спроби вирішення поточних проблем «у пожежному порядку».

Державний борг можна поділити на три складові залежно від виду виплат чи сукупності боргових зобов'язань: капітальний борг - це сума випущених і непогашених державою боргових зобов'язань та гарантованих нею зобов'язань інших осіб, включаючи нараховані відсотки за цими зобов'язаннями; основний борг - це номінальна вартість усіх боргових зобов'язань держави й гарантованих нею запозичень; поточний борг - включає витрати держави з виплати доходів кредиторам і погашення зобов'язань, термін яких настав.

Відповідно, у складі державного боргу виділяють гарантований державою борг як загальну суму боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України щодо повернення отриманих і непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Важливе значення при вивченні категорії державний борг має історичний аспект, оскільки Україна сьогодні є незалежною країною пострадянського простору, для якої поняття державного боргу, характер його формування й глибинне юридичне дослідження є життєво важливими.

Згідно з класифікацією державного боргу за суб'єктивною ознакою його можна поділити на державний та місцевий (муніципальний), що, у свою чергу, підрозділяються на численні підвиди, зазначені вище.

За основу поділу державного боргу на внутрішній та зовнішній деякі вчені беруть принцип територіальності. Але необхідно зазначити, що держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і зовнішню. Це призводить до зростання державного боргу (внутрішнього й зовнішнього), якому доцільно приділити найбільше уваги, оскільки всі інші види державного боргу тією чи іншою мірою є похідними від нього.

Підставою виділення двох основних видів державного боргу є умови залучення коштів (фінансових ресурсів) для вирішення державних завдань. Зовнішній державний борг - це складова державного боргу по зовнішніх позиках і інших боргових зобов'язаннях перед кредиторами-нерезидентами. Наявність зовнішнього боргу в країни є нормальною світовою практикою. Проте існують межі, перехід за які для державного зовнішнього боргу стає небезпечним.

...