У світовій практиці не існує єдиного чіткого механізму обслуговування зовнішнього державного боргу, який би використовувала більшість країн. Результати дослідження свідчать, що це пов'язано з певними особливостями тієї чи іншої держави: форма правління, тип державного устрою, законодавство тощо. Тому, щоб удосконалити механізм обслуговування зовнішнього боргу в Україні, необхідно синтезувати досягнення різних країн світу в межах здійснення цього процесу, адаптувати їх до українських умов та успішно застосовувати.

Базуючись на дослідженні зарубіжного досвіду врегулювання боргової проблеми, погоджуємося з Н. Печенюк, яка виділяє такі напрями вдосконалення механізму регулювання державного боргу [95, c. 132-141.]:

1. З погляду економічної безпеки й захисту національної безпеки України необхідно спрямувати основні зусилля на вирішення проблем, пов'язаних зі здійсненням структурної перебудови вітчизняної економіки, істотним зменшенням енерго- і ресурсомісткості ВВП та випуску наукоємної конкурентоспроможної продукції, забезпеченням альтернативності джерел надходження енергоносіїв та ефективної диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків.

2. Унаслідок високого рівня зовнішньої заборгованості в іноземній валюті Україна може бути вразливою до потрясінь, пов'язаних зі складністю пролонгації, різким коливанням процентних ставок та обмінних курсів. Це підриває економічну безпеку держави та спричиняє її залежність від зовнішніх фінансових запозичень. Країні доведеться погашати заборгованість за допомогою експорту або за рахунок скорочення внутрішнього попиту.

3. Розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості буде сприяти створення необхідних правових та економічних умов для акумулювання внутрішніх заощаджень країни, відновлення довіри кредиторів, активізації іноземного інвестування. При значному борговому тягарі для України доцільно фінансування дефіциту балансу за поточними операціями шляхом конверсії зовнішньої заборгованості в іноземній валюті у внутрішні зобов'язання. Це, у свою чергу, підвищить фінансову безпеку держави.

Загалом система фінансових інституцій та регулювання ними є частиною організаційно-економічного регулювання державних фінансів у межах фінансової системи. Виділення ключового органу державного регулювання фінансової системи потребуватиме детермінації суб'єкта, функціональна спрямованість роботи якого надасть змогу реалізувати засади політики регулювання фінансового ринку України. А це означає, що необхідно розробити механізми інтеграції функцій регулювання, контролю й нагляду на різних сегментах фінансової системи, забезпечити регулювання державних фінансів, фінансових ринків тощо.

Висновки до розділу 2

Результати дослідження свідчать, що державний борг негативно впливає на соціально-економічні показники країни. Сила цього впливу залежить від рівня боргового навантаження. Особливістю української економіки в аспекті сприйняття впливу боргового навантаження на економіку та суспільство є той факт, що існує пряма залежність між зміною державного боргу та валютним курсом гривні. Коливання державного й гарантованого державою боргу відображається у відповідній зміні валютного курсу з лагом в один рік. Дискусійним є питання щодо критичної межі державного та гарантованого державою боргу відносно ВВП. Зважаючи на незавершеність перебудови української економіки та обмежені можливості протистояти фінансовим й економічним проблемам та кризам, відзначимо, що критичний рівень державного боргу відносно ВВП в Україні є значно нижчим, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Поступова виплата зовнішнього боргу означає регулярний переказ коштів за кордон, тобто відтік із середини країни суттєвої частки національного доходу. Це, у свою чергу, зводить на мінімум можливість розвитку підприємств України, тобто малий бізнес зазнає втрат зі збільшенням зовнішньої заборгованості, соціальні та інвестиційні програми будуть скорочені або анульовані.

В Україні не існує єдиної системи чи стратегії врегулювання запозичень, яка б контролювала зовнішні запозичення та мету їх витрат. Для доцільного використання зовнішніх запозичень, небезпечних для нашої економіки та водночас необхідних, потрібно скласти рівномірний реалістичний графік повернення боргів. Потрібно переглянути та визначити новий ліміт зовнішнього боргу шляхом введення нових індикаторів з урахуванням особливостей економіки України та впливу політики на економіку й витрати держави.

Вирішення проблеми заборгованості надасть змогу створити нові правові, фінансові та економічні умови для контролю за доходами країни й іноземного інвестування, відновити довіру до банківської системи та кредиторів. Необхідно забезпечити доцільність витрат коштів, залучених на фінансовому ринку, що надасть змогу розвивати виробництво, малий бізнес, а в майбутньому погасити накопичені борги безболісно для економіки України та кожного громадянина країни в цілому.

Основні результати дослідження, викладені в цьому розділі, опубліковані в працях [74; 77; 81; 84; 87]. Окремі положення доповідалися й отримали схвалення на всеукраїнській науково-практичній конференції.



РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ

3.1 Шляхи ефективного регулювання державної заборгованості та напрями посилення ефективності використання державних запозичень України

Проблема ефективного використання залучених коштів є ключовою для функціонування будь-якої економічної системи. Національна економіка, що ефективно використовує запозичення, має значні можливості для інтенсифікації розвитку. Проте в сучасних вітчизняних умовах політика використання запозичень характеризується негативним впливом на основні соціально-економічні показники розвитку України. Відповідно, важливим і доцільним є визначення можливостей ефективного використання запозичень, оскільки проблема фінансування дефіциту бюджету через механізм державного боргу перетворилась на одну із найбільш актуальних не лише фінансової, але і всієї суспільної системи загалом [82, c. 100].

Сучасний етап формування та управління політикою державних запозичень характеризується низкою специфічних особливостей. Зокрема, в умовах фінансової глобалізації та реалізації політики необмеженої відкритості щодо іноземних інвестицій певною мірою відбувається згладжування меж між внутрішнім і зовнішнім боргом. Окрім цього, суттєво посилюється взаємозв'язок між державними зобов'язаннями та зобов'язаннями суб'єктів господарювання. Так, наприклад, попри те, що держава не має відповідати за зобов'язаннями недержавних фінансових структур, банкрутство провідних системних банківських та інших фінансових установ може спричинити катастрофічні наслідки для платіжної системи країни, а відтак, і для фінансової безпеки держави. Також набуває поширення практика перекладання боргових зобов'язань по кредитах, залучених під гарантії уряду, з господарюючих суб'єктів на державу [82, c. 102].

При здійсненні регулювання державного боргу необхідно зважено обирати джерела боргового фінансування, формувати їх оптимальну комбінацію з точки зору строків погашення та розмірів відсотків, яка в ідеальному вигляді має включати такі фінансові умови:

– максимум позик за мінімальними відсотками;

– мінімум платежів з погашення боргу до отримання доходу від здійснених інвестицій.

Питання моделювання державної заборгованості й розробки економіко- математичної моделі державного боргу з метою ефективного управління є одним з ключових у світовій науці, проте єдиної моделі державної заборгованості та регулювання державної заборгованості не визначено. Зростання боргового навантаження на економіку України та ефективне регулювання державним боргом є на сьогодні актуальною проблемою, що потребує вирішення.

Важливим макроекономічним показником у ході аналізу державного боргу є бюджетний дефіцит, оскільки саме нестача власних ресурсів спонукає до використання запозичених. Треба зазначити, що виникнення бюджетного дефіциту пов'язане не тільки з браком фінансових ресурсів у країні. Бюджетний дефіцит може бути фінансовим інструментом акумулювання додаткових грошових коштів шляхом взяття іноземного кредиту з метою збільшення фінансових можливостей держави. Державний кредит набуває ролі інвестицій і має стимулювальний характер дії на економіку, таким чином він забезпечує ефект своєрідного економічного поштовху. Інакше кажучи, державний борг є одним із важливих інструментів макроекономічної політики держави. Окрім того, характерною особливістю розвитку української економіки є те, що спостерігається прив'язка валютного курсу до коливання державного боргу.

Відповідно, на рівень державного боргу здійснюють вплив декілька факторів, зокрема розмір дефіциту бюджету, розмір видатків бюджету України, розмір доходів бюджету України, що свідчить про необхідність побудови економіко-математичної моделі державної заборгованості. Задля реалізації поставленого завдання дослідження і досягнення визначеної мети побудуємо узагальнену модель державної заборгованості без поділу на внутрішній і зовнішній державний борг (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Фактори впливу на державний борг України, млрд грн

Роки	Державний борг України	Дефіцит бюджету України	Видатки бюджету України	Доходи бюджету України
2004	85	11	101	90
2005	78	7	141	134
2006	80	3	175	171
2007	88	7	226	219
2008	189	14	309	297
2009	316	21	307	288
2010	432	64	377	314
2011	473	23	416	398
2012	515	50	492	445
2013	584	63	505	442
2014	1100	72	523	456
2015	1572	30	679	652

Для визначення взаємного впливу декількох змінних будується кореляційна матриця (табл. 3.2), у якій вказують коефіцієнти попарно для всіх змінних. Відносно головної діагоналі елементи матриці симетричні, а всі елементи головної діагоналі (r 11, r 22,.., r nn) матриці дорівнюють 1, оскільки відображають зв'язок самої величини із собою. Симетричність матриці надає змогу в програмах обробки статистичної інформації виводити лише половину матриці, наприклад, нижче від головної діагоналі (табл. 3.2).



Таблиця 3.2

Кореляційна матриця змінної Y щодо факторів X (1, 2, 3)

Y1	1
X1	0,561503005	1
X2	0,90350483	0,693573545	1
X3	0,908197396	0,608015364	0,993595464	1

Використавши кореляційно-регресійний аналіз, який являє собою рівняння:

Y = f(в , X) + е, (3.1)

де е X = X(X1, X2, ..., Xm) - вектор незалежних (пояснюючих) змінних; в - вектор параметрів (підлягають визначенню);

е - випадкова похибка (відхилення);

Y - залежна (яка пояснюється) змінна, теоретичне лінійне рівняння множинної регресії має вигляд: Y = в0 + в1X1 + в2X2 + ... + вmXm + е, в0 - вільний член, який визначає значення Y у випадку, коли всі пояснювальні змінні Xj дорівнюють 0.

У результаті кореляційно-регресійного аналізу отримано показники, що відображають характеристику державного боргу щодо факторів, які впливають на нього, а саме: де R2 = 0,83 відображає високу залежність державного боргу від таких факторів, як доходи й видатки бюджету (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Регресійна статистика

Множинний R	0,90856288
R-квадрат	0,825486507
Нормований R-квадрат	0,760043948
Стандартна похибка	225,4003078
Спостереження	12



Для аналізу узагальнено такі фактори впливу на державний борг, як дефіцит бюджету України, видатки бюджету України, доходи бюджету України (без диференціації за складовими), встановлено, що найбільше впливають такі фактори, як доходи й видатки бюджету. Отже, спостерігається неефективне здійснення державної політики щодо регулювання не тільки доходу, а й видатків державного бюджету (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Прогноз щодо зростання державного боргу України

Як показано на рис. 3.1, державний борг України продовжуватиме зростати найближчими роками. Відповідно, зроблений прогноз підтверджує думку сучасних дослідників, що завданням пошуку рівноважного стану національної економічної системи є розв'язання проблеми зростання державного боргу. Дедалі більшої гостроти набувають питання стабілізації економічної ситуації. Термінового вирішення вимагає проблема входження України у висококонкурентний світовий простір. Стабілізація, а в майбутньому й зростання економіки України великою мірою залежать від зовнішньої торгівлі (традиційно - від динаміки обсягів експорту), економічної ситуації в ЄС, динаміки цін на продукцію основних експортоорієнтованих галузей та послідовності державної економічної політики. Усунення першопричин і передумов виникнення кризових явищ у національній економіці сприятиме впровадженню реформ, спрямованих на вирішення стратегічних завдань економічного зростання [126, c. 135].

У кінці 2014 р. Україна мала такі кредитні рейтинги довгострокових боргових зобов'язань в іноземній валюті: Mооdy's «Cаа3», Stаndаrd & Pооr's

«CCC-», Fitch Rаtings «CCC», R&I «CCC». Рівні довгострокового кредитного рейтингу України в іноземній валюті, визначені провідними міжнародними рейтинговими агентствами станом на декілька ключових дат, наведено в табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Динаміка довгострокового кредитного рейтингу України в іноземній валюті [136]

Рейтингове агентство	Рівні довгострокового кредитного рейтингу України в іноземній валюті станом на кінець 2010 р.11	Рівні довгострокового кредитного рейтингу України в іноземній валюті станом на кінець 2014 р.	Рівні довгострокового кредитного рейтингу України в іноземній валюті станом на кінець серпня 2015 р., після підписання угоди про реструктуризацію
Fitch Ratings	ВВ 29 липня 2010 р. рейтинг підвищено	ССС 23 серпня 2014 р. рейтинг знижено	С 27 серпня 2015 р. рейтинг знижено
Standard & Poor's	В 12 травня 2010 р. рейтинг знижено	ССС- 19 грудня 2014 р. рейтинг знижено з негативним прогнозом	СС 28 серпня 2015 р. підтверджено рейтинг та негативний прогноз
Moody's Investors Service	В 12 травня 2010 р. рейтинг знижено	Саа3 05 квітня 2014 р. рейтинг знижено з негативним прогнозом	Са 24 березня 2015 р. знижено рейтинг із збереженням негативного прогнозу

Міжнародні рейтингові агентства відреагували на укладання угоди з реструктуризації частини зовнішнього боргу України черговим зниженням рівня рейтингів. На нашу думку, після завершення реалізації процедури обміну облігацій зовнішньої державної позики, про яку згадувалось раніше, варто очікувати зниження суверенного рейтингу України в іноземній валюті до дефолтних рівнів, адже укладання Мінфіном угоди з реструктуризації частини зовнішнього боргу, що передбачає зменшення обсягу вигоди кредиторів, може вважатися випадком технічного дефолту згідно з усталеною міжнародною практикою.

Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poors прогнозує відновлення економічного зростання України на 2% в 2016 р. та на 3-4% протягом 2017-2018 рр. У серпні 2015 р. була укладена угода між Мінфіном та комітетом зовнішніх приватних кредиторів з приводу реструктуризації частини зовнішнього державного боргу України. За попередніми даними, деякі її положення справлятимуть певний тиск на висхідні тенденції в українській економіці. Так, якщо темпи зростання економіки перевищать 3% на рік, кредитори отримають 15% вартості цього відсотка зростання ВВП. Якщо темп зростання економіки перевищить 4% на рік, кредитори отримають 40% вартості від кожного відсотка такого зростання. Важливо, що названі положення набудуть чинності тільки з 2021 р., надаючи країні 7 років на відновлення позитивних тенденцій в економіці, та будуть діяти протягом 20 наступних років [3].

Підсумовуючи результати моделювання державної заборгованості, необхідно відзначити, що з метою поліпшення управління державним боргом, оптимізації державної заборгованості та мінімізації її негативних наслідків для економіки України, відповідно до побудованої в межах цього дослідження моделі, доцільно утримувати в економічно допустимих межах обсяг державного боргу та платежів, пов'язаних з його обслуговуванням, впливаючи на обсяги бюджетного дефіциту та рівень курсу національної валюти, оскільки падіння курсу національної валюти (тобто збільшення вартості іноземної валюти) збільшує суму державного боргу (коефіцієнт збільшення суми боргу - 1,245).

Отже, виходячи з того, що наслідки зовнішнього державного боргу при неефективному управлінні ним можуть негативно вплинути на економіку держави, потрібно у першу чергу вдосконалити систему управління державним боргом, а також збалансувати економіку країни шляхом підтримки виробництва, банківської системи та соціальної сфери, в результаті зникне потреба позичати кошти на поточні потреби держави.

Відповідно, доцільно застосовувати збалансований підхід до використання державних позик з одночасним зменшенням абсолютного і відносного розміру державної заборгованості. У стратегічному плані політика державних запозичень держави поступово має переорієнтуватися на інвестиційні цілі, що, власне, і є важливою ознакою ринкової економіки. Структура заборгованості України, як внутрішньої, так і зовнішньої, а також порядок її утворення свідчать про те, що політика державних позик не відповідає завданням реформування та розвитку економіки України на ринкових засадах. Характер запозичень і використання позикових коштів в Україні є такими, що на практиці відбувається лише зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу без будь-яких суттєвих ринкових перетворень.

3.2 Науково-практичні рекомендації щодо механізмів запобігання негативному впливу зовнішніх запозичень на економіку України

Необхідність запобігання негативному впливу зовнішніх запозичень на економіку України зумовлена тим, що на сьогодні, незважаючи на численні дослідження проблематики управління державною заборгованістю та державним боргом, не вироблені механізми оптимізації державної заборгованості, дієві для вітчизняних економічних реалій. Питанням особливостей формування державного боргу та боргової політики присвячена аналітична доповідь А. Гальчинського, З. Варналія, В. Майстришина, Я. Белінської, Я. Жаліла [70]. Сутність впливу державного боргу України на економічне зростання та боргової політики як складової економічної політики розглядається в працях В. Базилевича [6]. Проблематику оптимізації заборгованості та шляхи її подолання стосовно зовнішнього боргу України окреслила Н. Печенюк [95-96]. На підставі аналізу досліджень і публікацій можна визначити такі основні невирішені питання у сфері управління державною заборгованістю України, пов'язані з тим, що внутрішній борг України існує у вигляді боргових зобов'язань двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов'язання.

Основні цілі управління державною заборгованістю в найбільш загальному вигляді можна розподілити на декілька груп (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Основні стратегічні цілі регулювання державного боргу [побудовано автором]

До економічних цілей відносяться перш за все мінімізація вартості зовнішніх запозичень, поліпшення умов рефінансування і (або) переоформлення заборгованості, зниження загальних витрат на обслуговування державної заборгованості, підвищення ефективності використання залучених ресурсів; згладжування нерівномірності податкових надходжень і фінансування поточних бюджетних витрат. У цілому економічні цілі визначаються ступенем обтяженості країни борговим тягарем.

Зменшення майбутніх виплат за борговими зобов'язаннями можна досягти за рахунок: 1) пролонгації позик; 2) зниження купона; 3) зниження номіналу позик.

Продовження співпраці з МВФ є доцільним з точки зору збереження можливостей фінансування дефіциту бюджету за рахунок порівняно дешевих позик від міжнародних фінансових організацій, у тому числі Світового банку та ЄС, умови надання позик є найкращими за вартістю й термінами. Також Європейська Комісія пов'язує співпрацю між Україною та МВФ з реалізацією своїх програм. Відносини України і МВФ мають переважно кредитний характер. Україна почала користуватися кредитами МВФ з 1994 р. в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів.

Стосовно напрямів, на які використовуються позичені МВФ кошти, то це в основному обслуговування зовнішнього боргу, фінансування дефіцитів платіжних балансів, у тому числі на закупівлю імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство тощо.

Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Допомога МВФ свого часу дала Україні змогу підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, запровадити конвертованість гривні за поточними операціями. Збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни і підвищує рівень довіри до неї. Україна є одним із найбільших споживачів кредитів МВФ на сьогодні, що підтверджує залежність від фінансових ін'єкцій МВФ.

При здійсненні співпраці України та МВФ необхідно враховувати, що в аспекті реструктуризації зовнішньої заборгованості України важливу роль відіграє оцінка кредиторами ймовірності дефолту та рівня відновлення платежів (recovery rate). У випадку настання дефолту за державним і гарантованим державою боргом Уряд втрачає доступ на міжнародні ринки капіталів протягом певного періоду часу. У цьому разі МВФ припиняє співпрацю з Урядом до врегулювання відносин із кредиторами. Нині про наслідки такого кроку для України говорити не варто, і кредиторами, очевидно, ймовірність зниження номінальної суми боргу за державним і гарантованим державою боргом розглядається як не надто висока. Найбільш імовірним є зниження номінальної суми боргу для підприємств державного сектора м. Київ, оскільки втрати підприємств, у випадку оголошення ними дефолту, будуть нижчими і це робить кредиторів більш поступливими. Адже що більш чутливими є кредитори до тієї можливості, що їх активи можуть

«зависнути» на невизначений час, то більш конструктивною є їх поведінка.

Власниками українських єврооблігацій є переважно хеджфонди, з якими важче вести переговори з огляду на те, що вони меншою мірою залежать від втрати ліквідності, ніж, наприклад, комерційні банки, і на переговорах займають більш агресивну позицію. Найбільшим власником урядових та гарантованих урядом єврооблігацій є хеджфонд Franklin Templeton, який має блокуючий пакет у семи випусках єврооблігацій. У пресі були повідомлення, що цей хеджфонд є власником портфеля із суверенних боргових зобов'язань України на суму до 7 млрд дол. США. Однак, в оприлюдненій звітності Franklin Templeton фігурує дещо менша сума - понад 4 млрд дол. США, тобто 21% від усього обсягу заборгованості перед приватними кредиторами. Водночас з низкою інших хеджфондів (PIMCO, Blackrock, Fidelity та Stone Harbor) Franklin Templeton контролює понад 50% української заборгованості перед ринковими кредиторами. До частини зовнішнього боргу України, запропонованого до реструктуризації, віднесено також ОЗДП 2013 р., власником яких є російський Фонд національного добробуту. В експертному середовищі цьому факту приділяється багато уваги, оскільки відмова росіян від реструктуризації ОЗДП 2013 р. поставить під загрозу процес реструктуризації всього зовнішнього боргу. З цього приводу потрібно зазначити таке. По-перше, рішення щодо прийняття чи відмови від реструктуризації приймається за кожним окремим кредитом чи випуском єврооблігацій. Тому, якщо росіяни не придбали у портфель інших випусків єврооблігацій, то вони можуть відмовитись лише від реструктуризації ОЗДП 2013 р. на суму 3 млрд дол. США та гарантованих урядом України кредитів на суму 1,1 млрд дол. США. Рішення росіян щодо реструктуризації боргу напряму не впливає на процес реструктуризації зовнішнього боргу перед іншими кредиторами. По-друге, як вважає МВФ, Фонд національного добробуту Росії за організаційно-правовою формою є органом державного управління, а тому зазначений борг по суті є офіційним і не повинен підпадати під реструктуризацію [3].

Обсяг заборгованості, за якою може відбутися дефолт, є важливим фактором реструктуризації зовнішньої заборгованості України. Що більший обсяг фінансових ресурсів може «зависнути» на невизначений час, то більший руйнівний ефект для кредиторів і загалом для фінансової системи світу матиме така подія. Вигідна для уряду Греції реструктуризація 2012 р., коли їй вдалось зменшити майбутні виплати за прямими та гарантованими борговими зобов'язаннями на суму 173 млрд євро, серед іншого зумовлена і тим, що втрати, у випадку оголошення дефолту, для фінансової системи та Євросоюзу як політичного утворення були б набагато більшими, ніж для Греції, через відсутність доступу на міжнародні ринки капіталів. Ця ситуація подібна до проблеми в корпоративному секторі, відомої під назвою «to big to fail» («бути занадто великими, щоб збанкрутувати»). В України такого козиря немає, навпаки залежність від кредитів МВФ є критично важливою для виживання країни [103, с. 114-120].

Політичні цілі управління зовнішнім боргом передбачають підтримку стабільності функціонування політичної системи.

До соціальних цілей відноситься перш за все забезпечення соціальної стабільності. Деякі дослідники за соціальну мету боргової політики ставлять своєчасне фінансування соціальних програм, проте з нашої точки зору, яка обґрунтована нижче, фінансування соціальних програм недоцільно здійснювати за рахунок залучених коштів.

Особливу вагу в реформуваннi боргової полiтики має визначення напрямiв використання запозичених державою коштiв. Слiд констатувати, що в Українi практично не використовується потенцiал боргових фiнансiв. Основна частина залучених за допомогою позик коштiв витрачається на фiнансування поточних видаткiв бюджету. Усi надходження вiд випуску внутрiшнiх i зовнiшнiх облiгацiй використовувалися на фiнансування поточних видаткiв бюджету.

Напрями доцiльного використання зовнiшнього державного боргу наведено на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Напрямки доцiльного використання державного боргу України [побудовано автором]

В Українi необхiдно iнвестувати у людський капiтал з метою вдосконалення пiдготовки робочої сили, пiдвищення рiвня знань (як у державному, так i приватному секторах) та досягнення вищої продуктивностi працi. Вкладення у людський капiтал збiльшують потенцiал для виробництва товарiв та послуг, забезпечуючи стабiльне економiчне зростання. У нових дослiдженнях з економiчного зростання наголошується на тому, що людський капiтал має не менше значення, нiж фiзичний, для пояснення розривiв у рiвнi життя мiж рiзними країнами [54, с. 145]. Ефект вiд iнвестицiй у людський капiтал не виявляється у короткотермiновому перiодi, тому при кредитному методi мобiлiзацiї коштiв для таких iнвестицiй це слiд враховувати.

Сьогоднi для зменшення загрози дестабiлiзацiї фiнансової системи України та пiдвищення ефективностi регулювання зовнiшнього сукупного боргу необхiдно запровадити iнтегровану аналiтичну систему облiку зовнiшнiх боргiв банкiв, призначення якої полягає у виявленнi фiнансових ризикiв, пов'язаних iз накопиченням зовнiшнiх боргiв банками, та розробцi дiєвих заходiв для їх нейтралiзацiї, оскiльки досить часто за корумпованими схемами вони нагромаджувалися пiд державнi гарантiї. Пiдтримання такої аналiтичної системи має знаходитись у компетенцiї Мiнiстерства фiнансiв або Національного банку України (НБУ) [103, c. 114-120].

Управління залученням боргу може базуватись як на прямому державному управлінні, так і на непрямих методах, які об'єднують державні гарантії і нормативно-адміністративне регулювання залучення негарантованих кредитів приватними фірмами. Проте управління борговими запозиченнями з боку держави, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, який визначає граничні розміри зовнішніх державних запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік.

Необхідно підкреслити, що політика, яку проводить український уряд, орієнтується на значні зовнішні запозичення. Враховуючи, що зовнішні запозичення являють собою фактичне вивезення капіталу з країни, оскільки є, по суті, продажем нерезидентам (навіть якщо вони є підставними особами резидентів) права на отримання частини прибутку резидентів України, тобто декапіталізацію національної економіки, обсяг зовнішньої заборгованості України повинен підтримуватись на порівняно невисокому рівні. В цьому контексті внутрішні запозичення, які є засобом перерозподілу прибутку всередині країни, видаються більш прийнятними для капіталодефіцитної економіки [71].

Проте боргове фінансування дефіциту бюджету може перевищувати межі потреб обслуговування попередніх заборгованостей лише в тому випадку, якщо воно формує потенціал майбутнього розвитку. Ідеться як про здійснення прямих бюджетних інвестицій, так і про створення умов для стійкого, швидкого та якісного економічного зростання економіки в цілому. Такі умови можуть, зокрема, полягати у поліпшенні виробничої, транспортної, енергетичної, інформаційної та інших інфраструктур. До цього ж розряду варто відносити частину інвестицій у розвиток людського капіталу, зокрема у сфері підготовки та перепідготовки працівників відповідно до вимог ринку праці, розвитку відповідних освітніх закладів тощо [71].

Вкрай непродуктивним вважається боргове фінансування статей споживчого спрямування. Видатки на споживання забезпечують стимулювальний ефект у разі еластичності пропозиції. Водночас приріст приватного споживання відбувається по галузях, у яких часто спостерігається

«локальний перегрів» або які є неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку. Відтак дефіцитне фінансування підвищує «номінальний» попит, але не підвищує «реальний», що створює потенційну можливість зростання інфляційних тенденцій і погіршення зовнішньоторговельного балансу [71].

Стратегічним завданням боргової політики є також пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків. У короткостроковому періоді залучення позикових ресурсів дає можливість дещо знизити фіскальне навантаження на національну економіку в розрахунку на спрямування додаткових коштів, які залишаються у суб'єктів господарювання, на їхній розвиток. Проте фінансування поточних бюджетних видатків здійснюватиметься за рахунок майбутніх ресурсів розвитку, а отже, економічний розвиток гальмуватиметься у довгостроковій перспективі [71].

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:

BD = MB + D + e Ч D*, (3.2)

де BD - показник дефіциту бюджету;

MB - грошова база;

D - внутрішній борг;

D* - зовнішній борг в іноземній валюті;

е - валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки- Доходи = Фінансування дефіциту. (3.3)

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Сучасні вчені вважають, що «дефіцит бюджету, який не перевищує 2-3% ВВП, не є небезпечним; якщо ж він перевищує 3%, то в економіці існує загроза інфляційних явищ» [27, c. 407].

Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж - дохід від друкування грошей, який виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін [105, c. 157-161]. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий «інфляційний податок», який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави [102, c. 19-32]:

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема «витіснення». Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як «тягар боргу».

Тягар державних видатків, що фінансуються податками, переноситься в наш час, оскільки примусово вилучаються ресурси в теперішніх платників податків. Але видатки, що фінансуються запозиченням, чи то зовнішнім, чи то внутрішнім, не накладають тягар на сучасне покоління, оскільки ресурси надаються заощаджувачами добровільно в обмін на державні облігації або інші активи. Для кредиторів змінюється лише форма утримання їх заощаджень.

Тягар покладається на майбутні покоління, які вимушені платити податки для обслуговування боргу. Ці податки - не прості переноси доходу, а тягар на суспільство, оскільки за відсутності видатків, що фінансуються запозиченнями, ці податки не накладалися б, тоді як інвестори в облігації одержували б такий самий дохід від прибутковості фізичних активів, у які їх заощадження були б інвестовані [103, c. 114-120].

Це думка прибічників класичної обтяжливої позиції, відповідно до якої тягар державного боргу полягає в додатковому оподаткуванні, необхідному для фінансування відсоткових виплат.

Згодом вчені дійшли висновку, що державний борг має ряд негативних наслідків, які в сукупності накладають тягар і на теперішнє, і на майбутнє суспільство. Розвиваються концепції внутрішньопоколінного і міжпоколінного тягаря. Внутрішньопоколінний тягар охоплює наслідки державного боргу, які не впливають на майбутній розвиток. Це - короткострокові наслідки державного боргу для рівня цін, зайнятості й зовнішньоекономічної рівноваги. Міжпоколінний тягар відображає довгострокові наслідки державного боргу для рівня доходів, споживання, інвестицій, запасу капіталу, економічного зростання і розподілу доходу.

Як найбільш суттєвий і руйнівний наслідок державного запозичення багато вчених зазначають падіння виробничих інвестицій і зменшення на цій основі запасу капіталу і майбутніх доходів.

Засади цього вчення, яке згодом дістало назву сукупного інвестиційного підходу, сформулювали Ф. Модільяні і Р. Масгрейв. У теоретичних конструкціях сукупного інвестиційного підходу допускається, що внаслідок зниження податків частина видатків держави фінансується запозиченням. Для одержання висновків щодо впливу на рівень інвестицій вони показують, що якщо В - сума запозичення, то наявний дохід приватних суб'єктів збільшиться точно на величину В. Це, на думку дослідників, зумовить збільшення приватного споживання С на ?С = с*В, де ?с - гранична схильність до споживання. При збільшенні приватних доходів закономірно зростатимуть заощадження S: S = (1 - с)*В. За умови, що інвестиції й державні позики фінансуються за рахунок приватних заощаджень (S = В + І, де І - інвестиції), залучення позик державою впливатиме на приріст інвестицій таким чином:

I = S - B = (1- c) Ч B - B = c Ч B . (3.5)

Тобто інвестиції зменшаться на величину, що дорівнює граничній схильності до споживання, помноженій на суму запозичення.

Таким чином, представники сукупного інвестиційного підходу роблять висновок, що тягар державного боргу покладається на майбутнє у формі зменшення запасу капіталу і, як наслідок, зниження виробничого потенціалу [4, c. 243].

Відповідно, стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного й інвестиційного розвитку країни з одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу та ВВП.

Управління державним боргом задля оптимізації державної заборгованості повинно здійснюватися за структурно-логічною моделлю, наведеною на рис. 3.4.

Важливою перешкодою налагодженню належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування й погашення державного боргу. Суттєві недоліки існують на етапі планування витрат з обслуговування, погашення та управління державним боргом. Крім того, щорічними перевірками встановлюються численні правопорушення у процесі здіснення боргових виплат.

Стратегічним завданням є пошук оптимального співвідношення між борговим та податковим фінансуванням бюджетних видатків. У короткостроковому періоді залучення позикових ресурсів дає можливість дещо знизити фіскальне навантаження на національну економіку в розрахунку на спрямування додаткових коштів, які залишаються у суб'єктів господарювання, на їхній розвиток. Водночас фінансування поточних бюджетних видатків здійснюватиметься за рахунок майбутніх ресурсів розвитку, а отже, економічний розвиток гальмуватиметься в довгостроковій перспективі.

Виходячи з вищезазначеного, стратегія формування й обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах. Структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі в декілька років і навіть десятиріч для того, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії економічна криза загострюватиметься, а державний борг зростатиме.

Ключовим завданням, пов'язаним із використанням державних запозичень як одного з інструментів формування інноваційного розвитку української економіки, є наукове обґрунтування і методологічно правильне визначення напрямів використання позикових коштів.

Державні боргові запозичення, як внутрішні, так і зовнішні, здатні позитивно вплинути на всю економіку країни тільки в тому випадку, якщо вони будуть спрямовані на вирішення стратегічних завдань радикального підвищення ефективності використання інтелектуального і кадрового потенціалу України, таких як:

- створення умов для розширеного відтворення природних ресурсів;

- розвиток енергетичного потенціалу і переведення країни на енергозберігаючий шлях розвитку;

- розвиток системи технічного регулювання, адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості;

- підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація її транспортного потенціалу.

Враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позикового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Розглядаючи витрати на обслуговування і погашення держборгу в перспективі на період 2015-2020 рр., необхідно підкреслити, що в структурі витрат на обслуговування боргу поступово буде збільшуватися частка виплат з обслуговування внутрішнього боргу, що пов'язано з погашенням та виплатою доходів за ОВДП, випущених в 2009-2012 рр. [3].

Для пiдвищення ефективностi управлiння державним боргом необхiдним є складання бiльш рiвномiрного графiка погашення державних облiгацiй шляхом їх викупу та здiйснення повторних емiсiй для зниження витрат з обслуговування боргу, припинення приватних розмiщень боргових iнструментiв на зовнiшньому ринку з метою мiнiмiзацiї ризику репутацiї держави, посилення координацiї дiй мiж Мiнiстерством фiнансiв та НБУ, визначення чiтких повноважень Департаменту державного боргу Мiнфiну. Вирiшенню проблеми зовнiшньої заборгованостi буде сприяти створення необхiдних правових та економiчних умов для акумулювання внутрiшнiх заощаджень країни, вiдновлення довiри кредиторiв, активiзацiї iноземного iнвестування. При значному борговому тягарi для України доцiльно iнансування дефiциту балансу за поточними операцiями шляхом конверсiї зовнiшньої заборгованостi в iноземнiй валютi у внутрiшнi зобов'язання.

Також борговi парадокси викликанi неефективним управлiнням державним боргом в Українi. Забезпечення керованостi державним боргом потребує вдосконалення методики визначення лiмiту зовнiшнього боргу шляхом введення додаткових iндикаторiв боргового навантаження з урахуванням структури зовнiшнього боргу за термiнами та позичальниками i джерел його покриття. Враховуючи високий ступiнь ризикованостi зовнiшнiх корпоративних запозичень, i з огляду на те, що держава несе вiдповiдальнiсть за борги, як свої, так i всiх резидентiв, для забезпечення керованостi боргової полiтики оцiнювання фiнансової спроможностi i макроекономiчної стабiльностi країни необхiдно здiйснювати за показником сукупної зовнiшньої заборгованостi [103, c. 114-120].

При формуваннi боргової стратегiї необхiдно брати до уваги напрями використання зовнiшнiх запозичень, виходячи з прiоритетних напрямiв розвитку економiки. Зовнiшнi державнi запозичення України використовуються здебiльшого на поточнi потреби, тобто для забезпечення стабiльностi грошово-кредитної системи та пiдтримки Державного бюджету, як це було зроблено з використанням коштiв першого траншу нинiшнього кредиту МВФ Українi. I тiльки невелика частина цих коштiв спрямована безпосередньо на розвиток економiки. Страждає також iнвестицiйний та iнновацiйний розвиток нацiональної економiки, що в перспективi подовжує фазу її виходу з кризи та не надає змоги повною мiрою здiйснювати масштабнi структурнi перетворення, оскiльки без iнвестицiй та iнновацiй у їх складi це просто неможливо. Саме тому на сьогоднi актуальним є впровадження у практику управлiння державним боргом України програмно- цiльового методу фiнансування державних iнвестицiйних витрат, у тому числi за рахунок залучених державних кредитних ресурсiв. Державнi iнвестицiї позитивно впливають на економiчний розвиток, оскiльки, по- перше, є складовою сукупного попиту, а по-друге, забезпечуючи пiдвищення ефективностi виробництва, позначаються на рiвнi сукупної пропозицiї. При визначеннi цiльової спрямованостi державних капiтальних вкладень прiоритет має надаватися iнвестицiям в iнфраструктуру, особливо, в транспортну, мережi водо- i газопостачання, виробництва й передачi електроенергiї. Пiдвищення якостi транспортної iнфраструктури та розширення мережевих галузей сприятимуть значному зниженню витрат на ведення пiдприємницької дiяльностi й, у кiнцевому рахунку, можуть визначати високi темпи зростання нацiональної економiки.

Отже, для повного i своєчасного обслуговування власної заборгованостi уряд має забезпечити продуктивну вiддачу вiд капiталу, залученого на фiнансовому ринку. В такому разi темпи зростання нацiонального виробництва пiдвищуватимуться, а можливостi погашення накопичених боргiв збiльшуватимуться.

Граничнi обсяги зовнiшнiх запозичень слiд формувати з урахуванням платежiв з обслуговування боргу за певний перiод, достатностi мiжнародних резервiв та на підставі прогнозованої динамiки ВВП.

Нацiональний банк України має проводити бiльш зважену полiтику щодо використання валютних резервiв та проведення валютних iнтервенцiй на внутрiшньому ринку, оскiльки саме резерви можуть бути використанi як кредит уряду для сплати по зовнiшньому боргу.

Удосконалення боргової полiтики держави можливе завдяки зниженню вiдсоткових ставок i поступової ревальвацiї нацiональної валюти, що дасть змогу зменшити вартiсть обслуговування зовнiшнього боргу. Обов'язковим є формування цiлiсної системи законодавчого забезпечення регулювання витрат з обслуговування i погашення державного боргу.

Удосконалення боргової полiтики України потребує розробки та впровадження цiлiсної стратегiї, яка поєднуватиме завдання оптимiзацiї нормативно-правового та iнституцiйного забезпечення боргової полiтики, коротко- та середньостроковi орiєнтири управлiння зовнiшнiм державним боргом, iнструменти радикального пiдвищення ефективностi iнвестицiйної складової бюджетних видаткiв та стратегiчнi завдання переорiєнтацiї боргової полiтики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозикових iнструментiв фiнансування бюджетних видаткiв.

Борговим парадоксом є грубе споживання позикових коштiв замiсть їх ефективного використання. Неiнвестицiйне споживання призвело до поглиблення економiчної нестабiльностi в Українi, розбалансування економiки: виплата вiдсоткiв за боргом у надмiрному обсязi зменшує суспiльнi ресурси, призначенi для покриття виробничого попиту, отже, призводить до скорочення виробництва.

В Українi кредитнi ресурси використовуються на поточнi витрати та погашення позик попереднiх перiодiв, що призводить до нових запозичень. Причиною виникнення зовнiшнього державного боргу є дисбаланс державного бюджету, який виникає внаслiдок непродуманого витрачання бюджетних коштiв та неефективної податкової полiтики, яка знижує доходи державного бюджету України. У звязку з цим для нашої держави залишається актуальною проблема ефективного використання залучених кредитних ресурсiв.

Управлiння державним боргом варто розглядати як циклiчний i багатостадiйний процес, що послiдовно включає три стадiї: залучення - використання - погашення. На етапi залучення позик управлiння державним боргом здiйснюється в контекстi бюджетного процесу. Зокрема, Законом України «Про державний бюджет України» на вiдповiдний рiк установлюються граничнi розмiри боргу, вказуються обсяги державних запозичень iз чiткою класифiкацiєю на внутрiшнi i зовнiшнi. У перiод залучення позик необхiдно основну увагу акцентувати на мiнiмiзацiї витрат при погашеннi боргу, враховуючи такi основнi аспекти, як:

- обсяги позик;

- форми й умови запозичення (вiдсотковi ставки i валюта; строки погашення i пiльговий перiод; можливi загальноекономiчнi i полiтичнi умови);

- структура позик (за кредиторами й формами позик).

Прiоритетними завданнями з метою боротьби з борговими парадоксами також є:

- запобiгання виникненню пiкових навантажень на державний бюджет, що пов'язанi iз здiйсненням платежiв за державним боргом;

- здiйснення запозичень для пiдтримки та розвитку прiоритетних сфер економiки;

- забезпечення ефективної спiвпрацi з провiдними мiжнародними рейтинговими агентствами щодо присвоєння ними суверенного кредитного рейтингу Українi та її борговим зобов'язанням;

- забезпечення системного пiдходу до мiжнародної iнтеграцiї та спiвпрацi, у тому числi запровадження дiєвих механiзмiв прийняття рiшень у зовнiшньоекономiчнiй сферi;

- запровадження стратегiї залучення, ефективного використання та монiторингу зовнiшньої допомоги;

- розширення спiвпрацi з мiжнародними органiзацiями, в тому числi мiжнародними фiнансовими органiзацiями;

- забезпечення прозоростi дiяльностi, пов'язаної з управлiнням державним боргом, та публiчностi вiдповiдної iнформацiї.

На сьогоднi проблема обслуговування боргу набула критичного характеру i позначається на всiх соцiально-економiчних процесах в Українi. Державi вкрай необхiдно пiдвищити ефективнiсть використання запозичених коштiв, перенести акцент із зовнiшнiх запозичень на внутрiшнi, починати збiльшувати частку запозичень у фiзичних осiб, особливо у найбiльш заможних. Державнi борговi запозичення здатнi реально вплинути на всю економiку країни за умови, що вони будуть спрямованi на капiтальнi iнвестицiйнi проекти, пiдвищуватимуть ефективнiсть використання iнтелектуального потенцiалу України на шляху переходу вiд iндустрiального до постiндустрiального розвитку країни. До важливих критерiїв, яких необхiдно дотримуватися в майбутньому, належать такі:

- зменшення частки зовнiшнiх запозичень;

- удосконалення нормативно-правової бази, яка б враховувала передовi досягнення боргової теорiї та практики здiйснення боргової полiтики;

- вдосконалення боргової полiтики;

- пiдвищення ефективностi управлiння боргом;

- готовнiсть до того, що з часом борг буде лише зростати;

- можливiсть створення нових iнститутiв для управлiння боргом за прикладом зарубiжних країн;

- iнвестицiйна спрямованiсть запозичень.

Таким чином, для того, щоб з'явилася можливiсть ефективно використовувати позиковi ресурси на iнвестицiйнi проекти, слiд зменшити дисбаланс державного бюджету шляхом впорядкування видаткової частини та оптимiзацiї податкової системи з метою збiльшення доходiв державного бюджету України.

Слiд зазначити, що нагромадження зовнiшнiх боргiв може мати ряд небезпечних наслiдкiв не тiльки для агентiв кредитних угод, а й для фiнансової системи та реального сектора економiки країни у цiлому. Наявнiсть вагомих зовнiшнiх ефектiв у сферi мiжнародного кредитування зумовлює необхiднiсть застосування заходiв державного впливу на поведiнку економiчних агентiв. Державi потрiбно контролювати стан зовнiшнього корпоративного боргу та сприяти ефективному використанню зовнiшнiх позик у напрямi активiзацiї iнвестицiйної та iнновацiйної дiяльностi.

Особливiстю вiтчизняної економiки, як i багатьох iнших країн, що перебувають на етапi структурних реформ, є гостра необхiднiсть здiйснення iнвестицiй, у тому числi i за рахунок коштiв державного бюджету.

Полiтика дефiцитного стимулювання економiки потребує чiткого визначення основних напрямiв використання додаткового залучення ресурсiв. Основнi зусилля держава повинна концентрувати на розвитку iнфраструктури та формуваннi основних фондiв, якi є непривабливими для

кладання приватних iнвестицiй об'єктами, однак мають загальноекономiчне значення.

Стратегiчною метою боргової полiтики є пошук оптимального балансу мiж позиковим i податковим фiнансування бюджетних витрат. У короткостроковiй перспективi шляхом залучення кредитних ресурсiв це дасть змогу зменшити тиск податкового тягаря на економiку країни за рахунок додаткових коштiв, якi залишаються в розпорядження держави. Водночас фiнансування поточних витрат буде здiйснюватися пiсля стабiлiзацiї розвитку ресурсу, отже, економiчний розвиток гальмуватиметься в довгостроковiй перспективi.

Виходячи з вищесказаного, слiд зазначити, що формування стратегiї обслуговування ринку державних боргових зобов'язань має бути засноване на надiйних наукових принципах. Структура i розмiр державного боргу прогнозується на кiлька рокiв i навiть десятилiть, щоб забезпечити збалансований бюджет, стале економiчне зростання i мiцну фiнансову систему. За вiдсутностi такої стратегiї загострюватиметься економiчна криза i державний борг зростатиме.

Проблеми зовнiшнього державного боргу потребують детального розгляду в ході дослiдження економiчної ситуацiї в нашiй державi. Важливе значення має, зокрема, питання прогнозування зовнiшнього державного боргу на коротко- та довгостроковий перiоди, а також розробка моделей щодо управлiння зовнiшнiм державним боргом. Принциповим моментом пiд час розробки стратегiї управлiння боргом є визначення чiткої максимальної межi щодо частки зовнiшнього та внутрiшнього боргу i витрат на їх обслуговування в структурi державних видаткiв, подальше зниження вартостi обслуговування боргу та розширення кредитiв, поєднання ринкових та iнституцiйних механiзмiв управлiння зовнiшнiм державним боргом, що передбачає використання надбань світової практики управлiння державною заборгованiстю [112, с. 16-26].

...