Міжнародна економіка

Вагомий внесок у розвиток рікардіанської теорії порівняльної переваги був зроблений англійським економістом Дж.С. Міллем. Дж.С. Мілль уточнює поняття ціни обміну і створює теорію інтернаціональної вартості. Він залучає до аналізу транспортні витрати, що супроводжують обмін, розглядає випадок торгівлі багатьма товарами, відстежує залежність світової ціни та умов обміну від взаємного попиту країн на товари, що виробляються ними, величини капіталу, який вивільняється з виробництва одного товару і залучається у виробництво експортного товару.

Згідно з законом інтернаціональної вартості Дж.С. Мілля, в умовах вільної торгівлі товари обмінюються за такого співвідношенні цін, яке встановлюється у проміжку між існуючими в кожній країні відносними цінами товарів, якими вони торгують. Рівень світової ціни (інтернаціональної вартості) цих товарів залежить від світового попиту та пропонування щодо кожного з них, а розподіл виграшу від зовнішньої торгівлі відбувається залежно від відносної еластичності попиту і пропонування. Чим нижчою є еластичність попиту на імпорт або експортного пропонування, тим більшим буде виграш країни від участі в торгівлі.

Аналіз базової моделі порівняльних переваг ґрунтувався на численних припущеннях. Дж.С.Мілль зробив крок у доведенні того, що зняття цих припущень принципово не змінює висновків рікардіанської теорії.

Якщо припустити, що країни А і В обмінюються не двома, а багатьма товарами (табл. 2.2), то порівняння відносних витрат щодо всіх видів товарів показує, що країна А має порівняльну перевагу у виробництві зерна, деревини, взуття та одягу, країна В - у виробництві текстилю та вовни.

Таблиця 2.2.

Так само не змінює висновків теорії Рікардо і зняття припущення щодо двох країн, оскільки аналіз буде справедливим і в разі розгляду альтернативних витрат однієї країни порівняно з витратами багатьох інших, які можуть бути агреговані як „інші країни світу“.

У класичних моделях розвиток міжнародної торгівлі є наслідком вільної гри ринкових сил попиту і пропонування. Міжнародна спеціалізація формується на основі „невидимої руки“ ринку, яка координує товаропотоки між країнами. В результаті кожна країна отримує позитивний економічний ефект, „виграш від торгівлі“. Він може реалізуватися у формі зростання виробництва (виробничий ефект) і збільшення обсягів споживання (споживчий ефект).

Незважаючи на певну обмеженість класичних теорій, пов'язану з границями аналізу, визначеними численними припущеннями (незмінність альтернативних витрат, один фактор виробництва - праця та ін.), вони досить адекватно дозволяють пояснити основні тенденції в міжнародному поділі праці, зовнішній торгівлі та ціноутворенні на світовому ринку.

2.3 Неокласичні теорії міжнародної торгівлі

Свого розвитку теорія порівняльних переваг набула у неокласичних теоріях, базовою моделлю для аналізу яких слугує відома з мікроекономіки модель оптимізації структури виробництва у конкурентній ринковій системі. Для її застосування нам доведеться змінити деякі припущення аналізу. Тепер ми будемо виходити з більш реалістичної ситуації зростаючих альтернативних витрат, які зумовлюють опуклу від початку координат траєкторію кривої виробничих можливостей . Зростання альтернативних витрат у міру трансформації виробництва одного товару у виробництво іншого, як відомо з мікроекономіки, по-перше, пов'язане з недосконалою взаємозамінністю ресурсів, по-друге, вони не використовуються у виробництві всіх товарів у однаковій пропорції. Криві виробничих можливостей двох країн , які виробляють два товари , як і у попередньому прикладі, відрізняються, але тепер внаслідок різної забезпеченості факторами виробництва і відмінностей у технологіях виробництва (рис. 2.3). Відносні рівні цін в країнах, які, власне, і визначають порівняльні переваги, відображає аналог бюджетної лінії

Размещено на http://www.allbest.ru

.

У станах рівноваги за умов автаркії (точки на графіках) лінія відносних цін в країні -- більш похила, а в країні більш стрімка. Це означає, що країна має відносно нижчу ціну на товар , а країна - на товар. Відтак країна має порівняльну перевагу у виробництві товару , а країна - у виробництві товару, відповідно у відкритій економіці країна експортуватиме та імпортуватиме товар , країна стане імпортером товару та експортером товару . Спеціалізація і обмін тривають доти, доки відносні рівні цін в обох країнах не зрівняються. Бюджетні лінії відображають рівність відносних цін: для обох країн вони мають однаковий кут нахилу, водночас рівний кутам нахилу кривих виробничих можливостей у точках дотику . Точки дотику суспільних кривих байдужості до нових ліній відносних цін - відображають збільшення обсягів споживання обох товарів, отже, підвищення рівня суспільного добробуту у кожній з країн.

Размещено на http://www.allbest.ru

Виграш країн від міжнародної торгівлі має дві складові: виграш від обміну, або споживчий ефект, та виграш від спеціалізації, або виробничий ефект (рис. 2.4). Якби країна у відкритій економіці зберігала структуру виробництва за точкою рівноваги закритої економіки , і частину випуску товару експортувала в обмін на деяку кількість товару іншої країни, загальний рівень споживання і рівень добробуту зросли б (точка ). Величина підвищення рівня добробуту країни (переміщення між точками ) відповідає виграшеві від обміну або споживчому ефекту. У разі спеціалізації країни на виробництві товару , відповідного збільшення експорту та імпорту, виграш збільшується, відбувається підвищення рівня суспільного добробуту , яке слугує вимірником виграшу від спеціалізації або виробничого ефекту.

Розглядаючи моделі міжнародного обміну на основі порівняльних переваг, ми досі не зважали на забезпеченість країн факторами виробництва. Відмінності відносних витрат виробництва різних країн приймалися як дані. На цей аспект проблеми вперше звернули увагу у 1920-30 рр., шведські економісти Е.Хекшер і Б.Олін. Вони розвинули теорію міжнародної торгівлі, встановивши, що відмінності відносних витрат (і конфігурація кривої виробничих можливостей) країн спричиняються нерівномірністю відносної забезпеченості факторами виробництва та відмінностями технологічних способів виробництва щодо випуску різних товарів. Важливо, що у даному випадку поняття рідкісності та надлишковості факторів виробництва стосуються не абсолютної забезпеченості країн певними ресурсами, а саме відносної, показником якої, наприклад, може слугувати капіталоозброєність 1-го працівника. Водночас якщо в певній країні будь-якого фактора виробництва більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою, відповідно буде нижчою порівняно з іншими країнами і ціна продукту, виробленого переважно за допомогою цього фактора.

Згідно з теоремою Хекшера-Оліна країна буде експортувати ті товари, виробництво яких потребує використання відносно надлишкових (і відносно дешевших) факторів виробництва і незначних витрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, у виробництві яких більшою мірою використовуються дефіцитні (і дорожчі) для країни фактори.

Отже, фактично міжнародний обмін є „обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори“. Але мобільність факторів виробництва у світовій економіці обмежена. Відтак вільний рух товарів між країнами дає ефект, подібний до ефекту вільного міжнародного руху факторів виробництва. Торгівля товарами в значній мірі скасовує проблему нестачі тих чи інших ресурсів в окремих країнах. Б. Олін робить важливе доповнення до класичної теорії порівняльних переваг: вільний рух робочої сили і капіталу між країнами сприяє вирівнюванню заробітної плати і цін інших факторів виробництва. Однак навіть за відсутності будь-якого руху факторів виробництва через національні кордони зрештою в результаті вільного руху товарів у довгостроковому періоді відбувається часткове вирівнювання цін факторів виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru

Графічна модель Хекшера - Оліна представлена на рис. 2.5. Вона побудована за припущення, що країна має відносний надлишок фактора „праця“, а виробництво товару є працемістким. Країна багата на фактор „капітал“, а виробництво товару є капіталомістким. Ці характерні відмінності відображають конфігурації кривих виробничих можливостей країн . Важливим є припущення про ідентичність смаків та уподобань споживачів цих країн, що відображає спільна крива суспільної байдужості (рис. 2.5.а). Точки дотику кривої байдужості до кривих виробничих можливостейвизначені відповідними рівнями відносних цін товарів , вони визначають порівняльні переваги країни у виробництві товару і країни у виробництві товару .

Спеціалізація змінить рівні відносних цін, і обмін триватиме до моменту їх вирівнювання. За цих обставин обидві країни переміщуються на вищий рівень суспільного добробуту у точку . Країна мала переваги у виробництві товару завдяки надлишковості праці як ресурсу, ціна якого з цієї причини була низькою. Збільшення в умовах спеціалізації і вільної торгівлі виробництва товару країною збільшить попит на працю, її ціна підвищуватиметься, і зменшить попит на капітал, його ціна знизиться, в країні - навпаки. Отже, ціни ресурсів починають вирівнюватися.

Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва (теорема Хекшера - Оліна - Семюелсона) твердить, що коли обидві країни продовжують виробляти обидва товари, то в умовах вільної торгівлі ціни на фактори виробництва стають однаковими в обох країнах.

У середині 50-х років американський економіст В.Леонтьєв зробив спробу перевірки теорії Хекшера-Оліна на даних економіки США за період 1947-53 рр. У перші повоєнні роки у США капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати перевищував рівень заробітної плати країн-торгівельних партнерів. Але з`ясувалося, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті - капіталомісткі, що суперечило теорії Хекшера-Оліна. Цей суперечливий результат отримав назву „парадоксу Леонтьєва“. Подальші дослідження довели наявність цього парадоксу і для економік інших країн.

В. Леонтьев першим запропонував пояснення цього парадоксу, сумісне з теорією порівняльної переваги: праця, що використовувалася в американському експортному виробництві, суттєво відрізнялася за рівнем кваліфікації робочої сили. З врахуванням якісної неоднорідності факторів виробництва експорт промислово розвинених країн відображає відносну надлишковість висококваліфікованої робочої сили, тоді як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці.

Значну роль у формуванні праце- або капіталомістких експортно-імпортних потоків відіграє технологічне поєднання ресурсів. Наприклад, у галузях видобувної промисловості виробництво здійснюється за умов поєднання природних ресурсів зі значною кількістю капіталу. Тому експорт з багатьох країн, що розвиваються, які мають значні запаси сировинних ресурсів є капіталомістким, хоча капітал у цих країнах не є надлишковим фактором виробництва.

На міжнародну спеціалізацію також може чинити суттєвий вплив зовнішньоекономічна політика держави. Саме держава може вводити торгівельні обмеження на імпорт й сприяти розвитку експортних виробництв, де використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.

2.4 Альтернативні теорії міжнародної торгівлі

У другій половині XX ст. у міжнародній торгівлі відбуваються вагомі структурні зрушення, які, як виявилося, не можуть бути цілком пояснені на основі класичної теорії порівняльних переваг. З'являються численні альтернативні теорії міжнародного обміну. Ці теорії в першу чергу зосереджують увагу на чинниках попиту, науково-технічного прогресу, характеристиках національних ринків.

Відповідно до критерію використання класичних підходів аналізу міжнародної торговельної діяльності, їх класифікують за трьома групами:

? до першої відносять теорії, що розвивають принципи класичних теорій. Новизна їх методологічних підходів до дослідження полягає в тому, що об'єктом аналізу стають більша кількість товарів, країн і факторів виробництва. Проте, незважаючи на введення більшого числа змінних, основні положення класичних теорій не спростовуються. В найбільш завершеному вигляді ці підходи знайшли своє втілення в теорії специфічних факторів виробництва;

? друга група альтернативних теорій, не піддаючи сумніву принципи класичних теорій у цілому, розширила предмет дослідження і ввела до аналізу ті сторони міжнародної торгівлі, які раніше ігнорувалися. До таких теорій належать теорія розподілу прибутків від міжнародної торгівлі, теорія пересічного попиту;

? третя група теорій - теорії ефекту масштабу, технологічного зростання і циклу життя товару в міжнародній торгівлі, внутрігалузевої торгівлі, недосконалої конкуренції - будуються на принципово відмінних методологічних засадах, їх автори заперечують класичні моделі, стверджуючи історично минущий характер цих моделей і акцентуючи на необхідності конструювання нових моделей, що можуть відтворити складну структуру сучасної міжнародної торгівлі.

На початку 1960-х рр. Ш.Б. Ліндер поглиблює теорію розміщення факторів виробництва з врахуванням характеристик різних національних ринків. Він стверджує, що підприємці виробляють товари, тільки орієнтуючись на потреби споживачів, при цьому вони спочатку виробляють їх для внутрішнього ринку, а решта продається за кордон. Тому характеристики внутрішнього ринку, особливо його розмір, утворюють важливу порівняльну перевагу. Місткий національний ринок спонукає до інновацій, дозволяє здійснювати масштабну економію, знизити інформаційні витрати. Він дозволяє виробляти в національному масштабі різноманітні товари і в подальшому продавати їх споживачам на менших ринках.

У середині 1960-х рр. американський економіст Р. Вернон запропонував теорію життєвого циклу продукту, якою зробив спробу пояснити розвиток світової торгівлі кінцевою продукцією на основі етапів життєдіяльності продукту на ринку (впровадження, зростання, зрілість, занепад). На другій стадії, коли попит на продукцію зростає, виробництво розширюється, продукт стандартизується і поступово розширюється його експорт в інші країни. На стадії зрілості виробництво стає великосерійним, у конкурентній боротьбі переважає ціновий фактор, в міру розширення ринків та поширення технології країна, в якій з'явився новий продукт, вже не має конкурентних переваг. Виробництво переміщується в країни, що розвиваються, де дешевша робоча сила. Входження у стадію занепаду супроводжується падінням попиту на цей продукт у розвинених країнах, виробництво та ринки збуту зосереджуються в країнах, що розвиваються, країна інновації стає чистим імпортером. Хоча ця теорія відображає дійсну еволюцію багатьох галузей, вона не дає універсального пояснення тенденцій розвитку міжнародної торгівлі.

У 1980-х роках американськими економістами П. Кругманом, К. Ланкастером та ін. була запропонована теорія ефекту масштабу, згідно з якою країнам вигідно торгувати, якщо вони спеціалізуються у тих галузях, які мають економію на масштабі. Спеціалізація дозволяє ще в більшій мірі нарощувати обсяги виробництва, виробляти продукцію з меншими витратами і продавати за низькими цінами. Але для реалізації ефекту масштабу потрібен місткий національний ринок. У даному випадку міжнародна торгівля сприяє формуванню ринку збуту, який за розмірами значно перевищує будь-який національний ринок. Міжнародна торгівля зосереджується в руках транснаціональних корпорацій, що неминуче призводить до зростання торгівлі всередині самої корпорації, напрямки якої можуть визначатися не порівняльною перевагою або відмінностями у забезпеченні факторами виробництва, а стратегічними цілями самої фірми.

Врахування чинника попиту в сучасних концепціях міжнародної торгівлі дозволило пояснити торговельні потоки, які не можуть бути пояснені на основі рікардіанської моделі, сконцентрованій на пропонуванні. Рікардіанська модель порівняльних переваг припускає, що найбільш вигідною буде торгівля між країнами, котрі мають максимальні відмінності економічного розвитку, отже, найбільш інтенсивні торгівельні стосунки США повинні були б мати, наприклад, з Мексикою. Практично ж найактивнішим торговим партнером США є Канада, яка за рівнем економічного розвитку більш близька до США, ніж Мексика.

Справа у тому, що виробники, в тому числі, й іноземні, продають свої товари там, де найбільший попит на них, а попит, звичайно, більший в економічно розвинених країнах. Крім того, споживачі завжди віддають перевагу різноманіттю товарів, тому країни можуть виробляти і експортувати ту ж саму продукцію, яку одночасно імпортують. Але при цьому неможливо констатувати, що США мають порівняльну перевагу у виробництві “Форда”, а Німеччина виробництві “BMW”. Зустрічні потоки однорідних товарів можуть бути пояснені впливом на міжнародну торгівлю уподобань та смаків споживачів.

Французьким економістом Ф. Перру була запропонована ще одна альтернативна теорія міжнародної торгівлі - теорія міжнародних асиметрій: висновки рікардіанської моделі в сучасних умовах не справджуються, оскільки в міжнародному обміні країни знаходяться у нерівному становищі. Відмінності у впливі на міжнародний обмін супроводжуються явищем „структурної переваги“, коли певні країни чинять вплив на ціни світового ринку. Світова ціна відтак є не результатом рівноваги світового попиту і пропонування, а наслідком взаємодії сил та інтересів, які мають віддалене відношення до ринкового механізму, отже, і до спеціалізації країн на основі порівняльних переваг.

Дійсно, міжнародна спеціалізація в сучасних умовах є функцією порівняльної ефективності у значно складнішому просторі, ніж це окреслено теорією Д.Рікардо. Це простір, де головним фактором є технічний прогрес, де якісні зміни відіграють провідну роль, де фактори виробництва мобільні, а ефект масштабу виявляється як на рівні виробничих одиниць, так і на рівні товарних ринків, де, нарешті, державна політика чинить значний вплив на роль та місце країни в міжнародному обміні. Водночас сучасні теорії міжнародної торгівлі є доповненням і уточненням, але в жодному разі не запереченням рікардіанської теорії.

ТЕМА 3. МІЖНАРОДНА ТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА

Теорія порівняльних переваг виходить з того, що на шляху міжнародної торгівлі не існує жодних перешкод. В реальній дійсності зовнішньоекономічна політика держав чинить значний вплив на обсяги і напрямки торгівлі.

3.1 Свобода торгівлі та протекціонізм. Джерела та аргументи протекціонізму

Залежно від масштабів втручання держави у міжнародну торгівлю розрізняють політику свободи торгівлі та політику протекціонізму.

Свобода торгівлі (фритредство) - це політика мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і нетарифних інструментів торгівельної політики.

Політика свободи торгівлі передбачає усунення торговельних обмежень, сприяння взаємовигідному поділу праці між країнами, внаслідок чого стає можливою реалізація порівняльних переваг, ефективне використання ресурсів, зростання добробуту країн. Свобода торгівлі стимулює конкуренцію і обмежує монопольну владу. Конкуренція змушує національних виробників застосовувати більш ефективні технології, знижувати витрати і ціни. Виграють не лише ефективні виробники, виграють і споживачі, які мають широкі можливості споживчого вибору. Тому Д. Рікардо намагався переконати англійський парламент відмовитись, від традиційної політики протекціонізму. Його зусилля не були марними: у 1840 р. Англія стала першою індустріальною країною, яка офіційно проголосила політику фритредерства. Наступні сімдесят років стрімкого економічного зростання зробили Англію найбагатшою країною світу.

Протекціонізм здатний звести нанівець вигоди від міжнародної спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно обмінюватись товарами, для задоволення різноманітних потреб національних споживачів вони будуть змушені переміщувати ресурси з галузей з порівняльною перевагою у галузі, які її не мають, ефективне використання ресурсів стає неможливим. Виникає закономірне запитання: чому ж політика протекціонізму є такою поширеною, якщо переваги свободи торгівлі незаперечні? Для того, щоб зрозуміти витоки протекціонізму, потрібно в першу чергу проаналізувати процес розподілу доходів, який відбувається в країнах внаслідок спеціалізації та міжнародного обміну.

Скористаємось даними нашої моделі порівняльних переваг. Припустимо, що для виробництва зерна і вовни використовуються два фактори - земля та праця, причому у виробництві зерна інтенсивніше використовується земля, а виробництво вовни є більш трудомістким процесом. У країні А відносно надлишковим фактором є земля, в країні В - праця. Згідно з теорією Хекшера-Оліна в цьому випадку країна А буде спеціалізуватися на виробництві зерна, країна В - на виробництві вовни, відповідно складатимуться експортно-імпортні потоки між ними.

Як вплине торгівля на доходи власників факторів виробництва в обох країнах? Цей вплив буде залежати від часового періоду. У короткостроковому періоді зростають доходи власників факторів виробництва, які пов`язані з експортними галузями і скорочуються доходи в галузях, які конкурують з імпортом. Отже, внаслідок спеціалізації та торгівлі зростуть доходи власників землі в країні А. Оскільки зростає виробництво зерна, зростає попит на землю, зростає відповідно орендна плата і доходи землевласників. Одночасно зростає і попит на сільськогосподарських робітників, зростає їх заробітна плата. Виробники вовни країни А змушені скорочувати виробництво, оскільки імпортна вовна на тепер значно дешевша за вітчизняну. Попит на працю робітників, а також на сільськогосподарські угіддя падає, зменшуються доходи робітників та землевласників у цій галузі. Зворотні процеси відбуваються в країні В, де зростають доходи робітників та землевласників у виробництві вовни і скорочуються доходи землевласників та робітників у виробництві зерна.

На відміну від короткострокового періоду, у довгостроковому періоді ресурси здійснюють міжгалузеві переміщення. Вищі ставки заробітної плати у виробництві зерна в країні А будуть приваблювати туди додаткових робітників, в тому числі й тих, що втратили роботу у виробництві вовни. Зростання пропонування праці призведе до зниження ціни праці. Окрім того, також почнуть вирівнюватись ставки орендної плати за землю внаслідок перерозподілу угідь на користь вирощування зерна. У країні В, навпаки, кількість земель, зайнятих під зерном, буде скорочуватись, робітники будуть переміщуватись у виробництво вовни.

Таким чином, у довгостроковому періоді відновлюється порушена рівновага між попитом та пропонуванням ресурсів, рівень доходів поступово вирівнюється, але ставки заробітної та орендної плати не повертаються до початкового рівня умов автаркії. Це пояснюється тим, що скорочення виробництва вовни в країні А призвело до вивільнення значної кількості праці, оскільки це трудомістке виробництво, і невеликої кількості землі. А нарощування виробництва зерна потребувало, навпаки, багато землі і відносно небагато праці. В результаті в країні А утворюється надлишок праці та дефіцит землі. Оскільки ринковий механізм ліквідує дефіцити та надлишки, ціни факторів виробництва змінюються: рівень заробітної плати в цілому в економіці повинен знизитись, а ставки орендної плати - зрости. Відповідно в країні А після завершення пристосування ринку у довгостроковому періоді від спеціалізації та торгівлі виграють у доходах всі землевласники, а програють всі робітники, незалежно від того в якому виробництві ці ресурси зайняті. У країні В, навпаки, програють всі землевласники і виграють у доходах всі робітники.

Дослідження впливу міжнародної торгівлі на доходи власників ресурсів, зайнятих в експортних та імпортоконкуруючих галузях були здійснені у 1940-х рр. американськими економістами В.Столпером та П.Семюелсоном, які сформулювали теорему, справедливу за наступних припущень: наявність досконалої конкуренції, вільне міжгалузеве переміщення факторів виробництва, незмінність загального пропонування факторів виробництва.

Теорема Столпера-Семюелсона: у довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі призводить до зростання доходів власників того фактора виробництва, який інтенсивно використовується в експортних галузях, і до зменшення доходів власників фактора виробництва, який інтенсивно використовується в галузях, що конкурують з імпортом.

Якщо врахувати, що у довгостроковому періоді змінюється не тільки попит, але й пропонування факторів виробництва - зростає запас капіталу, збільшується пропонування трудових ресурсів, розробляються нові родовища, залучиться до обробки нові землі, висновки будуть дещо іншими. Пропонування різних факторів зростає нерівномірно, що впливає на динаміку виробництва в різних галузях. Якщо країна експортує трудомістку продукцію, а імпортує капіталомістку і зростання пропонування праці випереджає зростання пропонування капіталу, спостерігатиметься розширення виробництва в експортних галузях. Зростання експортного виробництва може відтягти на себе частину капіталу, зайнятого в імпортоконкуруючому виробництві. Наслідком стане скорочення виробництва і доходів у капіталомісткому виробництві.

У 1950-х рр. англійський економіст Т.Рибчинський довів теорему співвідношення між зростанням пропонування факторів та нарощуванням обсягів виробництва.

Теорема Рибчинського: зростання пропонування одного з факторів виробництва призводить до збільшення обсягів виробництва і доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно більш інтенсивно, і до скорочення виробництва і доходів галузі, де цей фактор використовується менш інтенсивно. Теорему Рибчинського ілюструє випадок так званої “голландської хвороби”: коли у 1970-х рр. Голландія почала розробку родовищ природного газу в Північному морі, то швидке нарощування обсягів видобування газу супроводжувалося переміщенням в цю галузь ресурсів з галузей обробної промисловості, що спричинило скорочення обсягів їх виробництва і експорту.

Для галузей, які скорочуються внаслідок міжнародної спеціалізації, виникає не лише проблема втрати доходів, але й інших втрат, наприклад, пов`язаних безробіттям, необхідністю перекваліфікації робітників, їх переїзду в інші регіони країни, зміною всього способу життя. Зрозуміло, що у власників ресурсів у цих галузях заявляється економічний інтерес захисту свого добробуту, звідси - вимоги протекціонізму, захисту від іноземної конкуренції. Міжнародна конкуренція в умовах вільної торгівлі завжди вирівнює доходи (заробітну плату, норму прибутку, ренту) з альтернативною вартістю виробництва того чи іншого товару. Захист від іноземної конкуренції перешкоджає цій тенденції, дозволяє захищеним галузям отримувати доходи, які перевищують альтернативну вартість праці, землі і капіталу.

Економічний інтерес захисту як правило, має прихований характер - виробники галузей, що постраждали, замасковують власну зацікавленість, посилаючись на державні інтереси. Ефект особливих інтересів був розкритий французьким економістом XVIII ст. Ф.Бастіа, який у памфлеті “Петиція виробників свічок” представив звернення до парламенту виробників засобів освітлення: “Ми страждаємо від нестерпної конкуренції з боку іноземного суперника, який поставлений, на нашу думку, у більш виграшні умови при виробництві світла, ніж ми. Він цілковито заполонив світлом наш національний ринок за неймовірно низькими цінами. Як тільки він заявляється, наша торгівля завмирає..., і галузь вітчизняної промисловості... миттєво опиняється у скруті. Цей конкурент... Сонце. Ми благаємо: видайте закон, щоб зачинили всі вікна, отвори та щілини, крізь які сонячне світло звичайно проникає в наші оселі, завдаючи тім самим збитків прибутковому виробництву, яким ми здатні облагодійствувати країну”. Отже, власні економічні інтереси, певних виробників штовхають їх до пошуку будь-яких аргументів у вимогах протекціоністського захисту.

Одним з найбільш вагомих аргументів є необхідність забезпечення національної оборони, національної безпеки. 3 цим аргументом найчастіше виступають стратегічні галузі - енергетика, машинобудування та ін., наполягаючи на необхідності самозабезпечення країни відповідною продукцією на випадок надзвичайних обставин або війни. Це аргумент не стільки економічного, скільки політичного характеру, який застосовується з метою одержання пріоритетного статусу певними галузями. Але досягнення самозабезпеченості за допомогою торговельних обмежень породжує значні суспільні втрати від високих цін на продукцію захищених галузей. Неефективність національних виробників у цих галузях в кінцевому рахунку буде оплачена з кишені покупців їхньої продукції. З точки зору суспільної вигоди більш доцільними у таких випадках є прямі державні субсидії виробникам, які дозволяють точно встановити „ціну їх захисту“. Цей аргумент може застосовуватись практично всіма галузями, оскільки всі галузі певною мірою працюють на оборону. Сільське господарство надає продовольство для армії, взуттєва та швейна промисловість обмундирування і т.д. Отже, цим аргументом при потребі може скористатися будь-який виробник, представляючи власний інтерес як національний, проте в кінцевому рахунку тільки розвиток міжнародного обміну, більш тісні взаємозв'язки між країнами здатні значною мірою зняти пресинг мотивів національної оборони.

Аргументом політики протекціонізму може виступати необхідність забезпечення національної економічної безпеки, економічної незалежності. В першу чергу, цей аргумент стосується країн, які спеціалізуються на виробництві одного товару, який становить основу експорту країни, і коливання цін світового ринку на нього створює ризик втрат для економіки країни в цілому. Наприклад, в експорті Куби переважав цукор, в експорті Кувейту - нафта, економіки цих країн внаслідок спеціалізації надзвичайно залежать від кон'юнктури світового ринку. З метою усунення такої залежності, забезпечення багатоопорності в економіці прихильниками політики протекціонізму пропонується введення торговельних обмежень для захисту інших галузей економіки, які не мають порівняльних переваг. Світовий досвід показує, що ця проблема не стосується розвинених країн, а країни, що розвиваються, мають незначні шанси щодо забезпечення конкурентоспроможності інших галузей, особливо обробної промисловості: витрати диверсифікації виявляються для них надто високими.

Спорідненим аргументом є аргумент захисту молодих галузей. В сучасних умовах розвиненої та жорсткої конкуренції на світовому ринку молоді галузі мають незначні шанси стати ефективними і конкурентоспроможними. Але в ізоляції від світової конкуренції вони не зможуть порівнювати національні витрати виробництва з міжнародними. Безперечно, що молоді галузі потребують захисту до того часу, коли вони зможуть набути порівняльних переваг. Але протекціоністські торгівельні обмеження - не кращий спосіб досягнення цієї мети. У цьому випадку також більш доцільними є прямі субсидії таким галузям.

Протекціоністські вимоги частішають, коли економіка вступає у фазу рецесії чи депресії. Якщо при цьому імпорт країни перевищує її експорт, чистий експорт стає від'ємною величиною і за інших рівних умов призводить до ще більшого спаду. Вимоги торгівельних обмежень на імпорт в даному випадку виглядають як захист рівня виробництва і зайнятості в країні. Зростання імпорту дійсно може призводити до скорочення зайнятості в анти імпортних видах виробництв, але в той же час створюються нові робочі місця, пов'язані з обслуговуванням імпорту, перевезенням, продажем імпортної продукції тощо. В цілому коливання рівня зайнятості по компоненту чистого експорту є досить незначними і не потребують протекціоністського захисту.

При застосуванні протекціоністських торговельних обмежень на імпорт завжди потрібно враховувати, що експорт однієї країни пов'язаний з імпортом іншої. Скорочуючи імпорт, країна намагається вирішувати власні проблеми за рахунок торговельного партнера, його дії у відповідь зрозумілі, а загальним наслідком стане скорочення міжнародної торгівлі. Країна, яка скорочує імпорт, зрештою постане перед проблемою скорочення власного експорту, що неминуче вплине на обсяги національного виробництва, зайнятості і доходу. Протекціоністська політика торговельних обмежень не є ефективним антициклічним, антикризовим заходом порівняно з фіскальною або монетарною політикою.

Вимоги митного захисту можуть аргументуватися необхідністю захисту від демпінгу, від дешевої іноземної робочої сили та іншими причинами. Але якою б не була аргументація, вона в усіх випадках піддається ефективній критиці, оскільки історичний досвід розвитку світового співтовариства переконливо доводить, що тільки вільна торгівля забезпечує економічне зростання.

3.2 Інструменти торговельної політики. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

Методи державного регулювання міжнародної торгівлі, за допомогою яких реалізується політика протекціонізму, поділяються на тарифні і нетарифні. Тарифні методи ґрунтуються на застосуванні митного тарифу. Нетарифні методи включають всі інші методи обмеження імпорту чи стимулювання експорту. Таблиця 3.1 представляє класифікацію інструментів торгівельної політики.

Основним інструментом торговельної політики є митні тарифи й мита. Митний тариф - це звід ставок мита, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон країни. Митний тариф може також бути визначений як конкретна ставка мита, що сплачується в разі ввезення або вивезення товару з митної території країни. В останньому випадку поняття митний тариф і мито співпадають.

Митні тарифи відносяться до непрямих податків і виконують дві основні функції - фіскальну та захисну. Існують різноманітні види митних тарифів. Митні тарифи, що застосовуються в Україні, визначені Законом “Про єдиний митний тариф”.

Таблиця 3.1.

За способом стягнення розрізняють специфічне, адвалерне та комбіноване мито.

Специфічне мито нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару. Специфічне мито відрізняється нескладною процедурою стягнення, для цього потрібна лише інформація щодо кількості товарів, які ввозяться. Але воно має істотну ваду щодо захисної дії, оскільки рівень митного захисту залежить від зміни цін імпортних товарів. Наприклад, специфічне мито в розмірі 100 дол. за один імпортний комп`ютер обмежує імпорт в більшій мірі при ціні комп'ютера 800 дол., оскільки становить 12,5 % його ціни, і в меншій мірі, якщо ціна комп'ютера зросте до 1500 дол., в цьому випадку мито становитиме лише 6,7 % його ціни. Отже, підвищення цін імпортних товарів знижує рівень захисту внутрішнього ринку специфічним митом, і навпаки. Вада специфічного мита найбільше проявляється в умовах інфляції. Реальна захисна дія специфічного мита зменшується, тоді як добробут споживачів страждає подвійно: від підвищення цін внаслідок запровадження мита та від інфляційного підвищення цін.

Адвалерне мито нараховується у відсотках до митної вартості товарів. Воно забезпечує однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливань цін імпортних товарів. При зміні цін змінюються лише доходи державного бюджету. Наприклад, якщо митний тариф становить 20 % ціни товару, то при ціні товару 200 дол. доходи бюджету становитимуть 40 дол. Якщо ціна товару зросте до 400 дол., то доходи бюджету пропорційно зростуть і становитимуть 80 дол. Адвалерне мито підвищує внутрішню ціну товару на 20 % незалежно від зростання чи зниження ціни імпорту. Але стягнення адвалерного мита пов'язане з певними труднощами. В першу чергу це проблема оцінки митної вартості товару. Імпортер зацікавлений у заниженні митної вартості товару, оскільки це знизить рівень митного оподаткування. Митні органи, навпаки, зацікавлені у завищенні митної вартості товару, що дозволяє збільшити податкові надходження до державного бюджету. Суб'єктивізм в оцінці створює підґрунтя для зловживань.

Комбіноване мито поєднує два перших види митного оподаткування, наприклад, сплачується 10 % від митної вартості товару, але не більше 10 дол. за 1 тону.

За об'єктом оподаткування розрізняють ввізне (імпортне) мито, яким оподатковуються імпортні товари, переважна більшість митних тарифів встановлюється на імпортні товари, вивізне (експортне) мито, яким оподатковуються експортні товари, та транзитне мито, яким оподатковуються товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

За характером розрізняють: сезонне мито (ввізне та вивізне), яке встановлюється на строк до 4 місяців на сезонну, переважно сільськогосподарську продукцію; антидемпінгове мито, яке застосовується у випадку ввезення на територію країни товарів за цінами, нижчими від нормальних цін в країні експорту, якщо це завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам конкуруючих товарів; компенсаційне мито, яким оподатковуються товари, при виробництві котрих застосовувалася субсидія, якщо це завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам або державним інтересам країни.

За походженням розрізняють: автономне мито, яке встановлюється рішенням окремої держави; конвенційне (договірне) мито, яке встановлюється на основі двосторонніх або багатосторонніх угод країн; преференційне мито, яким оподатковуються товари країн, що розвиваються і яке має пільгові, більш низькі ставки.

За способом обчислення ставок мита розрізняють: номінальні ставки мита, які визначаються митним тарифом й надають загальну інформацію щодо рівня митного оподаткування в країні, та ефективні ставки мита, які характеризують реальний рівень митних тарифів з врахування рівня мита, яким обкладаються імпортні комплектуючі цих товарів,

Ефективна ставка митного тарифу характеризує реальний рівень митного захисту і може бути обчислена за формулою:

де Т_е - ефективний рівень митного захисту;

T_n - номінальна ставка тарифу на кінцеву продукцію;

Т_і - номінальна ставка тарифу на імпортовану проміжну продукцію;

А - частка імпортних компонентів у вартості кінцевого продукту.

Номінальна ставка тарифу може бути тільки додатною, ефективна ставка може бути як додатною, так і від`ємною, якщо тариф на імпортні компоненти значно перевищує тариф на кінцеву продукцію. Зі зростанням питомої ваги імпортних компонентів ефективний рівень митного захисту знижується

До тарифних інструментів торгівельної політики належать також тарифна квота. Тарифна квота в різновидом митних тарифів, ставки яких залежать від обсягу імпорту товарів: імпорт в межах встановленої кількості оподатковується за базовою ставкою тарифу, при перевищенні визначеної кількості імпорт оподатковується за вищою ставкою тарифу.

3.3 Економічні наслідки митних тарифів

Економічні наслідки митних тарифів розглянемо на прикладі економіки малої країни, оскільки більшість країн світу є саме такими відносно світового ринку. Припустимо, що вітчизняне пропонування деякого товару в умовах автаркії описується кривою пропонування , а попит на нього вітчизняних споживачів - кривою . Рівновага встановлюється в точці , якій відповідає внутрішня рівноважна ціна і рівноважний обсяг вітчизняного виробництва (рис. 3.1)

Размещено на http://www.allbest.ru

В умовах вільної торгівлі країна виявляє, що світова ціна цього товару є нижчою за рівноважну вітчизняну. Іноземні виробники за світовою ціною можуть поставити необмежену кількість цього товару, тому світове пропонування є абсолютно еластичним. У відкритій економіці рівновага встановлюється у точці . Вітчизняні споживачі купують товар в обсязі , вітчизняні виробники можуть продати свою продукцію за світовою ціною лише в обсязі , різницю між ними становить обсяг імпорту -.

Отже, у відкритій економіці ціна товару нижча, внутрішнє споживання зростає, а вітчизняне виробництво скорочується. Відповідно розподіляються вигоди від вільної торгівлі: виграють вітчизняні споживачі, виграють імпортери за рахунок збільшення обсягів продажу, програють вітчизняні виробники, оскільки лише незначна їх частина спроможна виробляти за світовою ціною. Звичайно, що вітчизняні виробники, які постраждали від іноземних конкурентів, будуть вимагати протекціоністського захисту.

Припустимо, що уряд погоджується захищати вітчизняного виробника і запроваджує специфічне мито . Крива пропонування зміщується у положення , внутрішня рівноважна ціна зростає до . Нова рівновага відповідає точці . В результаті підвищення ціни споживання скорочується до , вітчизняне виробництво розширюється до, а обсяг імпорту скорочується до . Від ввізного мита виграють вітчизняні виробники та державний бюджет, а програють вітчизняні споживачі та імпортери. Імпортне мито призводить до перерозподілу доходів від споживачів на користь державного бюджету та виробників у галузях, які конкурують з імпортом. Доведемо це, проаналізувавши зміни у надлишках виробників та споживачів.

В умовах вільної торгівлі надлишок споживачів - мірило їх вигоди від конкурентного ринку - відповідає площі трикутника, утвореного кривою попиту та кривою пропонування . Втрата надлишку споживача при запровадженні мита відповідає площі секторів a+b+c+d (рис. 3.1). Кожен з них представляє певний наслідок впливу мита. В цілому імпортне мито спричиняє появу двох груп економічних результатів - це перерозподільчі ефекти (фіскальний ефект та ефект перерозподілу) та ефекти втрат (ефект захисту та споживчий ефект).

Фіскальний ефект (сектор с) представляє доход державного бюджету від мита. Цей доход є результатом перерозподілу частини надлишку споживача на користь держави. Оскільки держава згодом використає ці кошти на фінансування суспільних потреб, вони не є чистими втратами добробуту суспільства, а становлять втрату лише для споживачів.

Ефект перерозподілу (сектор а) представляє величину надлишку споживача, перерозподілену митом на користь вітчизняних виробників імпортоконкуруючого товару. Втрата надлишку споживача перетворюється у частину надлишку вітчизняного виробника, його добробут зростає. Але зі зростанням обсягів вітчизняного виробництва зростають витрати виробництва (сектор b), отже, чистий приріст виграшу виробників від мита становитиме різницю площ секторів а і b.

Ефект захисту (сектор b) представляє величину чистих суспільних втрат, що виникають внаслідок зростання внутрішнього виробництва з вищими, ніж в іноземного виробника, витратами. Зростання виробництва забезпечується виробником, який не має порівняльної переваги, отже, ресурси переміщуються від галузей з порівняльною перевагою у галузь без неї. Неефективність розподілу ресурсів внаслідок введення мита виникає і в межах світової економіки, оскільки більш ефективні іноземні виробники будуть змушені скорочувати виробництво, а їхні товари заміщуються товарами менш ефективного вітчизняного виробництва.

Споживчий ефект (сектор d) також представляє величину чистих суспільних втрат, але вже внаслідок скорочення споживання після введення мита і підвищення ціни товару.

Отже, внаслідок запровадження мита величина чистих суспільних втрат дорівнює сумі площ секторів b і d. Абсолютна величина втрат залежить від розміру імпортного мита та еластичності попиту на імпорт. При цьому сукупний виграш виробників і держави (а + с) є меншим, аніж втрати споживачів (a+b+c+d). Жодного позитивного економічного ефекту, пов`язаного з економічним зростанням, при митному захисті не виникає.

Вплив митного тарифу на економіку великої країни відрізняється тим, що внаслідок введення мита, наступного підвищення ціни товару та скорочення обсягу попиту знижується світова ціна цього товару, оскільки країна є великою, тобто зданою чинити вплив на світову ціну.

Економічні ефекти від запровадження мита великою країною подібні до розглянутих для малої країни за винятком фіскального ефекту. У випадку великої країни він складається з двох частин: ефекту внутрішніх доходів, який утворюється від перерозподілу доходів споживачів на користь держави, та ефекту умов торгівлі, який виникає внаслідок покращення умов торгівлі для великої країни та перерозподілу доходів іноземних виробників на користь бюджету великої країни. Але імпортне мито дає деякий позитивний результат, якщо ефект умов торгівлі перевищує величину чистих суспільних втрат від запровадження мита.

3.4 Нетарифні методи торговельної політики

Поряд з тарифними методами у торговельній політиці застосовуються і численні нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Вони поділяються на кількісні, приховані та фінансові методи, кожен з них має відповідні інструменти впливу.

Основним нетарифним методом торгівельної політики є кількісні обмеження, які встановлюються за допомогою квотування, ліцензування та „добровільного“ обмеження експорту.

Квотування - це обмеження обсягу експорту (експортна квота) або імпорту (імпортна квота) у кількісному чи вартісному виразі за певний період часу. Квоти сезонного характеру називаються контингентами.

Ліцензування - це регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу і заборони неліцензованої торгівлі. Ліцензування може бути автономною процедурою, або ж складовою квотування.

„Добровільне” експортне обмеження - це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торговельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту. Слово „добровільні“ подане у лапках не випадково, тому що такі обмеження є вимушеними, прийнятими під тиском певних обставин. Країна змушена прийняти на себе зобов'язання обмеження експорту, щоб уникнути більш жорстких заходів - встановлення мита чи квоти. За своєю природою “добровільні експортні обмеження” є квотою, яка вона встановлюється країною-експортером.

Механізми впливу квотування, ліцензування та „добровільних“ експортних обмежень подібні. Розглянемо механізм впливу кількісних обмежень на прикладі імпортної квоти (рис. 3.2).

Размещено на http://www.allbest.ru

В умовах вільної торгівлі рівновага між попитом на імпортні товари та їх пропонуванням встановлюється у точці . Встановлення імпортної квоти обмежує пропонування імпорту кількістю . Нова крива пропонування складається з двох відрізків: висхідного відрізку, який відповідає пропонуванню за умов вільної торгівлі та вертикального відрізку, що відображає обмеження імпорту квотою. Нова рівновага встановлюється в точці . Внаслідoк квотування ціна імпорту на внутрішньому ринку зростає до . Площа заштрихованого прямокутника відповідає доходу від квоти або квотній ренті. Цей доход може за різних обставин дістатися різним суб'єктам. Якщо розподіл квот здійснюється шляхом видачі платних ліцензій, площа відповідатиме доходу держави. Якщо ліцензії видаються безкоштовно, додатковий прибуток отримають імпортери.