Міжнародна економіка

? наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

• зона вільної торгівлі;

• митний союз;

• спільний ринок;

• економічний союз;

• повна інтеграція.

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожен учасник угоди визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами - учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

Митний союз має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території митного союзу діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках митного союзу провадиться єдина торговельна політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами - учасницями митного є вільний доступ до товарів, вироблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, відсутні митні збори з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію митного союзу, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф. Доходи від тарифів розподіляються між учасниками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями. „Спільний ринок“ ЄЕС - найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх континентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, „МЕРКОСУР“, Андський пакт, Митний Союз Центральної Африки, Асоціація країн Південно-Східної Азії та ін.

Спільний ринок, як і митний союз, не має торговельних бар'єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є фактори виробництва, усунуті обмеження на імміграцію, еміграцію та перелив капіталу. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал та технологію. У межах спільного ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, фіскальній і політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку, він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення продуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн , які входять до спільного ринку. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. Прикладом успішної політики спільного ринку може слугувати ЄЕС.

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщення товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізувати грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Формування економічного союзу вимагає від держав відмови від більшої частини їх національного суверенітету, що є серйозною перешкодою на шляху формування економічного союзу. Процес формування економічного союзу успішно відбувається лише в Європі.

9.2 Сучасні інтеграційні угруповання країн

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) у в Західній Європі; Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА) - у Північній Америці; Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС)- в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно - Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання - Європейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн - Німеччиною, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

§ Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода 1951 p.);

§ Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС 1957 p.);

§ Європейського співтовариства з атомної енергії (угода1958 p.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Польща, Словенія, Угорщина, Чехія, Естонія, Латвія, Литва . Виявляють бажання вступити до ЄС Румунія, Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Білорусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі планують до 2015-2020 pp. збільшити число членів до 30-35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи:

ћ Рада міністрів - законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю;

ћ Європейська рада - верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн - членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік;

ћ Комісія Європейського Союзу - виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів. Комісія Європейського Союзу контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику; здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного); самостійно веде переговори з третіми країнами; має право розпоряджатися спільним бюджетом; приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми;

ћ Європейський парламент - орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет;

ћ Суд ЄС - вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади - різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах - членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію. Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони у сферах зовнішньоторговельної політики; аграрної політики; господарського і цивільного права; податкового законодавства. Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС. Доходна частина бюджету ЄС формується за рахунок власних коштів, які складаються із ввізного мита, котре компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів; внесків країн-членів (1,2-1,3 % ВВП всіх країн).

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

? поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

? введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

? ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

? загальна політика в галузях транспорту і сільського господарства;

? створення валютного союзу;

? уніфікація податкових систем;

? зближення законодавств країн-учасниць;

? розробка принципів узгодженої економічної політики.

У реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, скасовані обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські угоди), згідно з якими в ЄС була введена єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики - Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, котрі бажають стати членами ЄС, було визначено на нараді у Копенгагені (1993 р.) Це так звані копенгагенські критерії:

? стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

? ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;

? здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів:

? низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

? помірно стабілізовані обмінні курси валют;

? мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

? прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового господарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною (1994 р.). Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

ћ розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

ћ сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

ћ створення фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

ћ підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки.

Визначені й основні етапи просування України до Європи: вступ до COT; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асоційованого члена.

Крім ЄС, значна роль в Європі належить ще одному економічному угрупованню - Європейській асоціації вільної торгівлі. Вона була створена у 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

* за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

* немає наднаціональних органів; Рада, в яку входять представники усіх країн - членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

* країни - члени її частково не відмовляються від свого суверенітету;

* ЄАВТ - це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію. ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще у19 70-х рр. з ЄАВТ вийшли і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а у 1995 р. - Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. У 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни - члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, грунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає у створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

З 1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об'єднує Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії).

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена у 1988 p., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північно-американський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Його метою є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. чол. і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. дол. Результатом такого об'єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, а щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила. МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угруповань у сучасному світі.

В меншій мірі розвинені інтеграційні процеси серед країн Африки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Загребу - договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва досягти не вдалося. Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв'язків не дозволяють швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 р. Африканського економічного співтовариства.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов'язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АЕС). Співтовариство об'єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн - членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтовариство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва.

ЛІТЕРАТУРА

Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие.-М.: Маркетинг, 1996.-196 с.

Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. - К.: Основи, 1996. - 241 с.

Киреев А.П. Международная экономика. Учеб. пособие для вузов.- М., Международные отношения. - ч. 1, 1997.-416 с.; ч.2 1999. - 488 с.

Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник. - К.: Знання, 2004. - 406 с.

Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов. - М., МГУ, 1997. - 799 с.

Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. - М.: Прогресс, 1992.- 520 с.

Макконнел К., Брю С. Экономикс. - М., 1992.- Т. 2. - 400 с.

Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика: Учебник - 2-е изд. - М.: Дело и Сервис, 2000. - 304 с.

Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум / В.В.Козик, А.А.Панкова, О.Ю.Григор'єва - К.: Вікар, 2003. - 368 с.