ТЕМА 5. МІЖНАРОДНИЙ РУХ РОБОЧОЇ СИЛИ

5.1 Суть, форми, причини, етапи і сучасні риси міжнародної трудової міграції

Міжнародна міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення за межі національних кордонів в пошуках роботи.

При характеристиці руху робочої сили застосовують ряд базових понять:

· міграція (від лат. migratio -- переселення, переміщення) - це переміщення через кордон.

· імміграція (від лат. immigrare -- вселяюся) -- це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

· еміграція (від лат. emigrare -- виселення) -- переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

· рееміграція -- це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.

Існує декілька класифікаторів форм міграційних процесів. За одним з них розрізняють:

§ постійну міграцію - ця форма переважала до І світової війни і характеризувалась тим, що значні маси людей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо; переселення у зворотному напрямку було незначним;

§ тимчасову міграцію, що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченні певного терміну; сучасна трудова міграція набула саме ротаційного характеру;

§ нелегальну міграцію, котра надто вигідна підприємцям країн-мігрантів і становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

Міжнародна міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль належить трудовій міграції або міжнародній міграції робочої сили, яка посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві.

Причини трудової міграції поділяють на:

ь економічні: відмінності в темпах, масштабах та структурі нагромадження капіталу; міждержавні відмінності у рівнях оплати праці та відмінності у структурі попиту на робочу силу та її пропонування;

ь неекономічні: демографічні, правові, політичні, релігійні, національні, культурні, психологічні, екологічні та ін.

Історично міжнародна трудова міграція пройшла 4 етапи:

І етап міжнародної міграції безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, наслідком якої стало „відносне перенаселення“, що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії.

II етап охоплює період з 80-х років XIX століття до І світової війни, коли значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства. Високий рівень концентрації виробництва і капіталу в передових країнах (США, Великобританії та ін.) зумовлює підвищений попит на додаткову робочу силу, стимулює імміграцію з менш розвинутих країн (відсталі країни Європи, Індія, Китай тощо). На початку XX ст. основну масу мігрантів становила некваліфікована робоча сила.

III етап розвитку міжнародної міграції охоплює період між двома світовими війнами. Його особливістю є скорочення масштабів міжнародної трудової міграції, у тому числі міжконтинентальної міграції і навіть рееміграції з класичної країни-іммігранта - США. Скорочення масштабів міграції було зумовлене наслідками світової економічної кризи 1929-1933 pp., замкнуто-тоталітарним характером розвитку СРСР, котрий виключив його з кола країн-емігрантів робочої сили.

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після другої світової війни і триває понині. Цей етап зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції. Його характерними рисами є: зростання внутріконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці; зростання попиту з боку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, котрий отримав назву „втеча умів“; посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

На тлі довгострокових циклів відбуваються сплески (вибухи) міграції. Вибух міграції припадає на середину 19 ст., коли внаслідок «картопляного голоду» пішов потік емігрантів із Ірландії до США, у 80- ті рр. у США спрямовуються потоки з Італії, країн Східної Європи, які є наслідком падіння цін на європейську пшеницю і аграрного перенаселення, США приваблюють сприятливими умовами для розвитку власного бізнесу і підвищення рівня життя. Міграційні потоки часів двох світових воєн - це біженці.

Після другої світової війни основні потоки міграції утворили:

§ «втеча умів» - усталений потік висококваліфікованих фахівців до США і Канади; серед спеціалістів та науковців, що емігрували до США, 90% становили спеціалісти з країн колишнього соцтабору; США на 50% задовольняли свої потреби у математиках за рахунок радянських фахівців; на початку 90-х років питома вага іноземців серед інженерів в США становила понад 10%, лікарів - понад 20%;

§ біженці від комуністичних режимів - потоки біженців з Угорщини після повстання 1956 p., з В'єтнаму (1975 р.) та з Куби (1980 р.);

§ еміграція з колишніх соціалістичних країн після розпаду СРСР; у 90-ті роки збільшилась еміграція до країн Західної Європи з СНД та Прибалтійських держав - тільки до Німеччини переселилось 2 мли. радянських німців, а всього число іммігрантів з колишнього СРСР до Німеччини досягло 5 млн. чоловік (до того СРСР імпортував робочу силу з Болгарії, В'єтнаму, Північної Кореї, тепер Росія - робітники з Китаю, українці складають 32% працюючих іноземців)

§ із створенням ЄС та інших економічних об'єднань вільне пересування робочої сили між країнами стало необхідною умовою нормального функціонування світового господарства.

У 1960 р. населення Землі становило 3 млрд. чол., загальна кількість мігрантів у світі - 3,2 млн. чол., у 2000 р. населення Землі становило 6 млрд. чол., а тільки трудових мігрантів нараховувалось 35 млн. чол. З урахуванням членів сімей та нелегальної міграції - 125 млн. чол. Причому зростання числа іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції.

Міграція до розвинених країн з країн, що розвиваються, та між самим країнами «третього світу» має в основному економічні причини: приток робочої сили у Гонконг з Китаю, В'єтнаму. У Кувейті та Саудівській Аравії зайнято 1 млн. з Йомена (більш висока зарплата, нестача некваліфікованої робочої сили). З 1980 р. із Зімбабве виїхало 90% підготовлених лікарів.

Міграція з розвинених країн у країни, що розвиваються, має як економічні причини (високі заробітки науковців, інженерів, конструкторів), так і неекономічні - подивитися світ, випробувати себе.

Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

? зростання масштабів міграції;

? збільшення питомої ваги мігрантів у загальній чисельності працездатного населення країн;

? розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-СРСР;

? формування нових центрів залучення робочої сили;

? зростання нелегальної імміграції;

? посилення „відпливу інтелекту“;

? ротаційний характер міграції.

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є „відплив інтелекту“, тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

* постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

* те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

* бажання покращити своє матеріальне становище;

* більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

* національна та релігійна нетерпимість;

* зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Нестабільна економічна ситуація в країні, а також вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордоном сприяють збільшенню масштабів еміграції.

5.2 Наслідки міжнародної трудової міграції

Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним. Міграція має як позитивні, так і негативні наслідки.

До позитивних наслідків трудової міграції для країн-імпортерів відносяться:

? економія на витратах на освіту і підвищення кваліфікації - країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціалістів іншими країнами (за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі суспільних наук - 235 тис. дол., інженера - 253 тис. дол., лікаря - 646 тис. дол.; доходи Канади від експлуатації умів емігрантів у 7 разів перевищують обсяги допомоги, яку вона надає країнами, що розвиваються; вигоди Британії від залучення іноземних спеціалістів у 3 рази перевищують розміри економічної допомоги країнами Азії та Африки);

? економія на витратах виробництва - фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати, одним з наслідків чого є підвищення конкурентоспроможності продукції приймаючої країни;

? економія на урядових видатках у частині соціальних програм - мігранти не забезпечуються пенсіями, не враховуються у соціальних програмах;

? додатковий попит іноземних робітників є додатковим стимулятором виробництва і зайнятості в країні перебування;

? мігранти як амортизатор під час спадів - можуть бути звільнені в першу чергу;

? омолодження структури трудових ресурсів країн імміграції за рахунок робітників-емігрантів; покращення демографічної ситуації країн з процесом старіння нації (Франція, Германія, Швеція - 10% новонароджених з'являються у сім'ях переселенців, Швейцарія - 24%, Люксембург - 38%);

? для промисловості багатьох розвинених країн іноземна робоча сила означає забезпечення функціонування ряду галузей, у т.ч. інфраструктури: у Франції емігранти становлять 25% зайнятих на будівництві, у Бельгії - 50% шахтарів, у Швейцарії - 40% будівельників;

? грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном;

? приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів; висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків;

Негативними наслідками для країн-імпортерів вважають те, що наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників, що може викликати посилення соціальної напруженості (займають робочі місця), міжнаціональні конфлікти; поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

До позитивних наслідків трудової міграції для країн-експортерів відносяться наступні:

? повернення досвідчених кваліфікованих робітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки - якщо розцінювати її як закордонне стажування - безкоштовне навчання передовому досвіду, набуття професійних навичок;

? грошові перекази емігрантів включаються до статті „Приватні перекази“ платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень, для деяких з цих країн - є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надходження валюти від експорту товарів (за даними МВФ середня норма прибутку при експорті товарів - 20%, послуг - 50 %, робочої сили - вища; колишня Югославія від експорту робочої сили мала більші надходження у вигляді переказів, ніж від експорту товарів; у Пакистані перекази працюючих за кордоном у 5 разів перевищують надходження від експорту товарів і послуг; в Єгипті наприкінці 80-х років перекази емігрантів становили понад 3 млрд. дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу давала 970 млн. дол. У Йомені перекази емігрантів в окремі роки у 30 разів перевищували надходження від експорту товарів і послуг; на початок 90-х років, близько 40 країн світу мали надходжень від мігрантів не менше 100 млн. дол., а 10 країн - понад 1 млрд. дол.; у країнах, що розвиваються, надходження від експорту робочої сили зростають швидкими темпами - 10% на рік);

? експорт робочої сили як чинник зменшення соціальної напруги в країні за надлишку трудових ресурсів;

Негативними наслідками трудової міграції для країн-експортерів вважаються наступні:

? еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів; особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених; втрати країн еміграції від втечі умів в середині 90-х років фахівцями оцінювалися приблизно у 73 млрд. дол.;

? старіння вітчизняних трудових ресурсів - виїжджають молоді працездатні, ініціативні;

? проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Міжнародна міграція виникає як стихійне явище перерозподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Але поступово охоплюється державним і міждержавним регулюванням, хоча й досі переважає вплив ринкової стихії. Країни прагнуть узгодити політику стосовно міжнародної міграції робочої сили, координацією зусиль займаються МОП (Міжнародна організація праці) та МОМ (Міжнародна організація міграції).

Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава - експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що число останніх приблизно в 10 разів менше, ніж українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50 %), Польща (15-20 %), Чехія (10-15 %), Італія (майже 10 %), Португалія (4-6 %). У цілому понад 90 % загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) та держави Південної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо. Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. У трудових міграціях бере участь майже 10 % економічно активного населення України. Серед чинників, які стимулюють міграцію з України, найважливішим можна вважати можливість заробити за кордоном значні, за мірками українських громадян, гроші. Основними видами діяльності, якими займаються мігранти - чоловіки, є робота на будівництві, у сільському господарстві. Серед жінок найбільш поширені усі види домогосподарських робіт. Сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ТА ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ

ТЕМА 6. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ

Міжнародний обмін відрізняється від обміну товарами на внутрішньому ринку використанням не однієї, а двох або більше національних чи міжнародних грошових одиниць. Отже, на результативність експортно-імпортних або фінансових операцій чинить вплив чинник валютного курсу.

6.1 Валютні курси. Режими валютних курсів. Чинники валютного курсу

Валюта - це грошова одиниця країни (гривня, рубль, долар тощо).

Валютний курс - це співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна однієї грошової одиниці, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Воно дозволяє визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну.

Котирування проводять державні (національні) і великі комерційні банки. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннями здійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні котирування коливаються навколо офіційного курсу.

Валютне котирування може бути прямим і оберненим (непрямим). Якщо котирування пряме, то 1, 10, 100 одиниць іноземної валюти дорівнюють X одиниць національної валюти, якщо обернене - 1, 10, 100 одиниць національної валюти дорівнюють X одиниць іноземної валюти. В більшості країн для встановлення курсу національної валюти використовується пряме котирування.

Під час валютних операцій виникає необхідність встановлення крос-курсу. Це курс, отриманий розрахунково з курсів двох валют до третьої, або котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, курс долара до марки, встановлений Національним банком України.

У міжнародній практиці використовуються два методи встановлення валютних курсів:

· фіксовані курси валют;

· плаваючі (гнучкі) курси.

Перший метод діяв до 1970-х років і передбачав обмеження коливання національних валют відносно встановленого між ними співвідношення. З середини 1970 рр. використовується другий метод, за якого курси визначаються на валютному ринку під впливом попиту та пропозиції.

Існує декілька режимів плаваючих валютних курсів:

• “незалежне плавання” - характеризується гнучким обмінним курсом, який складається незалежно від курсів інших валют під впливом попиту та пропонування на валютних ринках, та помірними інтервенціями центральних банків (валюти США, Японії, Великобританії, Аргентини, Австралії та ін.);

• “кероване плавання” характеризується активним впливом операцій центральних банків на ринковий курс валют (Греція, Туреччина, Індія, Південна Корея та ін.);

• “спільне плавання” - режим гнучких обмінних курсів валют декількох країн з узгодженими межами взаємних курсових коливань (країни ЄC).

6.2 Система гнучких валютних курсів. Чинники валютного курсу

Спочатку розглянемо спрощену модель валютного ринку, на якому обмінні курси валют встановлюються виключно під впливом попиту і пропонування. Припускаємо, що валюти використовуються тільки для торговельних операцій (експорту та імпорту), враховуючи, що за попитом на певну валюту, так само, як і за її пропонуванням, стоїть попит на товари.

Імпорт країною іноземних товарів утворює внутрішній попит на іноземну валюту, задоволення цього попиту зменшує запаси іноземної валюти в національному банку. Експортні операції, навпаки, надають у розпорядження національних банків зароблену експортерами іноземну валюту, збільшують її запаси, утворюють пропонування валюти. Отже, в певному розумінні експорт країни фінансує її імпорт. В умовах вільних валютних курсів пропонування валюти з боку експорту стикається на валютному ринку з попитом на неї з боку імпорту, визначаючи вільний валютний курс.

Размещено на http://www.allbest.ru

Припустимо, що українські споживачі пред`являють попит на американські товари, за яким стоїть попит на долари, що описується кривою попиту . Пропонування доларів відображає попит американців на українські товари. На рис. 6.1. по вертикалі ми відкладаємо обмінний курс іноземної валюти, тобто ціну 1 долара, виражену в гривнях, по горизонталі - кількість доларів, які надійдуть США у вигляді доходів від експорту або видатків на імпорт за певним обмінним курсом.

Крива попиту на долари показує, що якщо долар дешевий для українців, наприклад, 1 дол.= 1 грн., то американські товари для них також дешевшають, їх вигідно купувати, отже, обсяг попиту на долари зросте. І навпаки, коли долар дорожчає, наприклад, 1 дол. = 5 грн., то для українців дорожчають всі американські товари, обсяг попиту на долари зменшиться. Крива пропонування доларів показує, що при зростанні ціни долара в гривнях пропонування долара зростає, тепер американці зможуть купити більше українських товарів з розрахунку на одиницю валюти, що зумовлює зростання обсягу пропонування доларів.

Точка ринкової рівноваги визначає рівноважний валютний курс: 1 дол.= 4 грн. У точці рівноваги попит на валюту дорівнює її пропонуванню, що означає досягнення рівноваги між експортом та імпортом країни (у даному випадку - України), збалансованість торговельного (а за нашого припущення - і платіжного балансу країни).

Якщо курс відхиляється вище або нижче від рівноважного, виникають активи чи дефіцити платіжного балансу. Припустимо, що український літак коштує 4 млн. грн., отже, за рівноважного валютного курсу 1 дол.= 4 грн. він буде коштувати у США 1 млн. дол. При валютному курсі 1 дол.= 5 грн. - буде коштувати вже 800 тис. доларів. Знецінення гривні (подорожчання долара) робить українські літаки та інші товари більш конкурентоспроможними, попит на них з боку американців за інших рівних умов зросте. Відповідно доходи України від експорту зростуть, а видатки на імпорт скоротяться через подорожчання американських товарів. Перевищення доходами від експорту видатків на імпорт призведе до появи активу платіжного балансу України (рис. 6.1) і перевищення пропонування доларів над попитом на них. Надлишок пропонування долара зрештою викличе падіння його курсу, курс гривні відповідно зросте, рівновага відновлюється.

Падіння курсу долара призведе до зростання українських видатків на імпорт порівняно з надходженнями від експорту. Наприклад, за курсом 1 дол. = 2 грн. утвориться дефіцит платіжного балансу України, оскільки надходження доларів від експорту становитимуть тепер , а видатки на імпорт - . Поява дефіциту платіжного балансу і дефіциту доларів призведе до знецінення гривні і подорожчання долара, рівновага відновлюється. З відновленням рівноваги дефіцити і активи платіжних балансів ліквідуються.

На валютний курс чинять вплив ряд чинників:

§ відносна купівельна спроможність валют або відносні рівні цін,

§ відносні рівні процентних ставок,

§ стан платіжного балансу країни,

§ коливання циклічного характеру,

§ діяльність валютних ринків і спекулятивні операції,

§ ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках.

Найважливішим чинником, що визначає валютний курс, вважається паритет купівельної спроможності або відносні рівні цін та витрат виробництва. Паритет купівельної спроможності - це співвідношення між двома валютами, яке вирівнює їх купівельну спроможність до певного набору товарів та послуг. Він показує, чому дорівнює купівельна спроможність грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, якщо певний споживчий кошик коштує у США 1000 дол., а аналогічний споживчий кошик коштує в Німеччині - 1500 марок, то паритет купівельної спроможності: 1 дол. = 1,5 марки. Співвідношення валют щодо їхньої купівельної спроможності є своєрідною віссю валютного курсу.

На купівельну спроможність валют, отже, й на валютний курс, чинить вплив інфляція. Чим вищим є темп інфляції в країні, тим нижчим за інших рівних умов буде курс її валюти. Залежність валютного курсу від темпу інфляції є вищою для країн зі значними обсягами міжнародних операцій. Аналогічний вплив на валютний курс чинить зростання витрат виробництва, яке зрештою й викликає зростання рівня цін.

Вплив на валютний курс відносних рівнів процентних ставок пояснюється двома основними обставинами. По-перше, зміни процентних ставок в країні впливають за інших рівних умов на міжнародний рух капіталу, в першу чергу короткострокового. Підвищення процентної ставки стимулює надходження іноземних капіталів до країни, зниження стимулює втечу капіталу, в тому числі й національного, за кордон. Рух капіталів, зокрема спекулятивних, посилює нестабільність платіжних балансів. По-друге, процентні ставки чинять вплив на операції на валютних та кредитних ринках. Банки беруть до уваги різницю в процентних ставках на національному та світовому ринках. За інших рівних умов вони віддадуть перевагу одержанню дешевших кредитів на іноземному ринку з нижчими процентними ставками і розміщенню іноземної валюти на національному кредитному ринку, якщо ставки тут виявляються вищими. У будь-якому випадку підвищення процентної ставки в країні призводить до зростання попиту на її валюту і зростання пропонування іноземної валюти, обмінний курс валюти країни підвищиться.

Як ми з'ясували, курс валюти і стан платіжного балансу країни взаємопов'язані. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки зростає попит на неї з боку іноземних партнерів. Дефіцит платіжного балансу сприяє зниженню курсу національної валюти. Нестабільність платіжного балансу призводить до різких змін у попиті на відповідні валюти та їх пропонуванні. При цьому на стан платіжного балансу можуть чинити вплив такі чинники як зміни смаків та уподобань споживачів, розвиток імпортозаміщуючих виробництв, відкриття нових джерел ресурсів.

Коливання економічної активності циклічного характеру також чинять вплив на валютний курс. Економічне зростання супроводжується зростанням в країні обсягів виробництва, зайнятості та доходу. Зі зростанням доходу зростає сукупний попит як на продукцію вітчизняного, так й іноземного виробництва. Зазвичай зростання національного доходу призводить до зростання попиту на імпорт в тій же мірі, що й на продукцію вітчизняного виробництва. Але зростання попиту на іноземні товари викликає відповідне зростання попиту на іноземну валюту, в зв'язку з чим курс національної валюти має тенденцію до зниження. І навпаки, в періоди класичної депресії, коли спад супроводжувався падінням рівня цін, курс валюти країни мав тенденцію до зростання.

Суттєвий вплив на валютний курс може чинити діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс певної валюти має тенденцію до зниження, фірми та банки починають завчасно продавати її на більш стійкі валюти, що ще більше погіршує її позиції. Поштовхом до спекулятивного продажу або купівлі валюти можуть стати як економічні, так і політичні події, зроблені авторитетними інституціями прогнозні оцінки тощо.

Ступінь використання валюти у міжнародних розрахунках також є чинником валютного курсу. У 1990-ті рр. 55 % міжнародних платежів, майже 90% розрахунків за нафту здійснювалися у доларах США, у доларах сплачувалися 70 % зовнішньої заборгованості. Тому періодичні підвищення цін на енергоносії, зростаючі виплати зовнішньої заборгованості держав сприяли підвищенню курсу долара навіть за умов падіння його купівельної спроможності. Цей чинник тісно пов`язаний зі ступенем довіри до певної валюти на національному та світовому ринках. Його вплив визначається станом економіки, економічною та політичною стабільністю в країні. Отже, формування валютного курсу дійсно є складним багатофакторним процесом, обумовленим численними чинниками впливу і взаємозв'язку національної та світової економіки і політики.

З іншого боку англієць, який бажає придбати долари, буде згоден одержати лише 1,97 дол. за 1 ф. ст., тому що з 2 дол., які він зможе одержати шляхом купівлі 0,5 г золота в Англії і перевезення його до США, 0,03 дол. підуть на оплату самого перевезення та інших витрат. Валютний курс, з якого золото починає надходити в країну, називається імпортною золотою точкою.

Такий механізм коливання валютних курсів в межах золотих точок забезпечував шляхом переливів золота з країни в країну встановлення фіксованих валютних курсів для будь-яких операцій, а також довгострокову рівновагу платіжного балансу країни, автоматичне врегулювання його дефіцитів та активів.

Размещено на http://www.allbest.ru

Припустимо, що попит на фунти та їх пропонування відповідають фіксованому валютному курсу 1 ф.ст.=2 дол., який склався на основі золотого паритету (рис. 7.1). Якщо під впливом будь-якого з чинників валютного курсу американський попит на фунти зросте , утвориться дефіцит платіжного балансу США. Підвищення курсу долара, яке б мало місце в умовах вільного плавання, в межах золотого стандарту може відбуватися лише до експортної золотої точки (2,03 дол. = 1 ф. ст.) - на графіку: зрушення кривої до . Після досягнення цієї точки золото почне переливатися із США до Англії .

Ця подія матиме вагомі макроекономічні наслідки для обох країн, оскільки кількість грошей в обігу кожної країни жорстко прив'язана до її золотого запасу. Відплив золота з США до Англії призведе до скорочення грошового пропонування в США та експансії грошової маси в Англії. Зміни у внутрішньому пропонуванні грошей в свою чергу призведуть до змін рівнів цін, доходів, виробництва, зайнятості, процентних ставок.

Зокрема, у США процес відпливу золота викличе наступну реакцію: зростання процентних ставок і відповідно скорочення інвестиційного попиту; падіння цін (ефект дефляції), доходів, сукупного попиту, обсягів національного виробництва і зайнятості. Падіння цін і доходів суттєво зменшить попит не тільки на вітчизняні, але й на англійські товари, отже, відповідно зменшиться попит на англійські фунти з боку американців. Крива попиту на фунти зрушиться ліворуч у бік зменшення . Одночасно відносно нижчі процентні ставки в Англії скоротять попит на фунти з боку американських інвесторів, а відповідно вищі процентні ставки в США призведуть до нарощування пропонування фунтів англійцями, оскільки США тепер стають місцем вигідного вкладення капіталу, відповідно зрушиться крива пропонування фунтів від до . Крім того, зростання цін і доходів в Англії, як реакція на збільшення пропонування грошей, збільшить англійський попит на американські товари, що також призведе до зростання пропонування фунтів.